Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Грушевський М.С. Початки громадянства (генетична соціологія) - файл n1.docx


Грушевський М.С. Початки громадянства (генетична соціологія)
скачать (1162.3 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.docx1163kb.06.01.2013 14:34скачать

Загрузка...

n1.docx

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43
Реклама MarketGid:
Загрузка...















INSTITUT SOCIOLOGIQUE UKRAINIEN Les Origines de la Sociйtй, par M. Hruelievsky

Sommaire du livre en franзais voir в la derniиre page.


Мих. Грушевський

ПОЧАТКИ ГРОМАДЯНСТВА

(ґенетична соціольогія)


1921



Publications de l’institut

(sous la direction du Prof. M. Hruchevsky).

Sйrie internationale (en franзais) :

Anthologie de la littйrature ukrainienne jusqu’au milieu du XIX siиcle, avec une prйface de M. Antoine Meillet, Prof, au Collиge de France.

Abrйgй de l’histoire de l’Ukraine, par Michel Hruchevsky, Prof, а l’Uni- versitй.

Gйographie йconomique de l’Ukraine, par Jean Fechtchenko-Tchopivsky, Prof, а l’Ecole Polytechnique (en prйparation).

Histoire abrйgйe de la littйrature ukrainienne (en prйparation).

Sйrie ukrainienne (en ukrainien) :

Les origines de la sociйtй, par M. Hruchevsky.

L’йtat dans le passй et l’йvolution du droit constitutionel dans l’avenir socialiste, par N. Chrague (en prйparation).

Thйorie de la nation, par V. Starossolsky (en prйparation).

Le problиme agraire en Ukraine, par N. Chapoval (en prйparation).

Йtudes et documents : *

Documents pour servir a l’histoire du mouvement so лаі en Ukraine : M. Dragomanov et le groupe socialiste de Genиve.

Йtudes et documents relatifs а l’histoire de la rйvolution en Ukraine par Paul Chrvstiuk, vol. I, II et III (vol. IV en prйparation).

La Galicie en 1918—1920, par Michel Lozynsky.

Bibliographie ukrainienne .sociologique et. socialiste, 1870—1920, par J. Kalvnovytch (en prйparation).



Переднє слово.

Книга ся, в доповненім і переробленім виді, містить у собі виклади. які я читав зимою 1920—1 р. від Українського Соціольоґич- ного Інституту. В нормальних обставинах я мабуть продовжив би роботу над сею темою на довші часи, щоб дати своїй праці більші розміри п повній ше використати нові матеріялп, котрі після воєнної перерви все ще так трудно зібрати. Але в теперішніх умовах небезпечно відкладати публікацію того, що може бути опубліковане — в тім я вже нераз за останні роки гірко переконав ся. Думаю, і що в такій популярній і короткій формі ся книжка може теж прішестп свою користь, знайомлячи ширші верстви нашого громадянства з новійшчмг течіями в сій сфері, з фактами і по- міченнями, поробленими спільною працею цівілізовашіх породів. Свідомо я ввів богато ширших цитат або переказів поглядів визначнійших дослідників, щоб дагп понятє про способи викладу, характер наукового методу і соціольоґілного мишдення. Люде, обзнаиомлені з соціольоґич- ною літературою, помітять не в однім місці і мої самостійні підходи до розвязання деяких питань, ьідцані мпиі чи то моїми близшпмп студіями в минувшині Схіацьої Евроїш, чи то поміченнями з останньої великої крізи людства. Осібну главу я присвятив соціольог'ичнпм дослідам, які так гарно були почали ся в українській науковій літературі, чи в українознавстві — буде краще сказати, але потім припинились і заглохли під натиском иньшпх інтересів. Я був би дуже рад, як би ся кнп^а причинилась до відродження у нас інтересів ДО СОЦІОЛЬОҐПЧНПХ ДО'-ЛІДІВ і інтересів. Читач побачить, що я пишучи її мав на меті не стільки дати певні конкретні висліди, готові формули, чи непохитні закони соціального розвою — такі соціольоґія не дуже то й може вказати,

  • скільки розбудити цікавість до сих питань і заохотити до дальших, само'-тінтшппх занять у сіп сфері. Тим наміром водив ся я також, укла щючи иоказчикп важнійшої літератури, описової, аналітичної і сінтетичної, подані в кінці книги. Може вони придадуть ся бодай декотрим моїм читачам, щоо увійти, розглянути ся ширше і розгостпти ся в сій науці — найбільш універсальній, найбільш інтернаціональній, найбільш соціально виховуючій з усіх.


1*



4 —


Доба, котру переживаємо, стоїть під знаком реакції протпв інді візуалізму і клясовостп новііішого ..цівілізованого ладу“ та повороту до коїєктпвпзму і солідарності!. Сгоїмо, очевидно, перед одним з тих великих переломів в провідних мотпвах іюдства, котрі воно не раз переживало. Все яснійше се стає мпні всякпй раз, коли від біжучих фактів перехожу до студій соціальної еволюції в минулому. Все більш укріплюю ся в переконанню про рішаючу ролю в вічних змінах людського жптя сеї неустанної конкуренції індівіДуаііссгпчних і колєктпвистпчшгх тенденцій і періодичного чергування переваги то одппх то других. В результаті моїх зайнять і міркувань се чергуваннє мпні уявляють ся як основа ТОГО ріГЧу соціальної еволюції, котрий розсліджує соціольо- ґія і всі соціальні науки разом з нею. Се п лягло провідною ідеєю сеї праці в її останнім обробленню. Вона ставить своїм загданнєм висвітлити процес переходу людського жптя до організованого колективу — родово- племінного, росклад сього колективу під натиском інді відуалістичнпх тенденцій, які приводять до класового устрою, на котрім виросло соціальне житє „цівілізованої доби“, і переход до сеї стадії суспільного жптя. Дві праці повинні були б продовжити сю студію, одна — се огляд еволюції класового укладу громадянства до того нового натиску колективізму , котрий ми нині переживаємо, г. друга — огляд колєктнвпстич- пих тенденцій в їх свідоиійших. теоретпчніїііиих формах на протягу людської історії. Се зістаєть ся побажаннем і для мене особисто, і для Українського Соціольоґичного Інституту як інституції.

1 мая 1921.

ХВ. Читачам, які в перше беруть ся до сих пптань, добре 6yi.fi почати читати сю книгу від разу з другої частшіп (стор. 50) і потіті, по скінченню книги, прочитати частину першу (стор. 5 55).



Загальне.


Вступні замітки. Саме тепер, більш ніж коли небудь, не тільки в нашім ппсьменетві, але і в велпкпх світових літературах відчуваєть ся потреба в книгах, які можливо безсторонно і обєктивно, а при тіл в формі як коротшій і приступніншіи знайомили б широкі круги громадянства з основними питаннями розвою людського громадського ЖИТТЯ — ТІІМ що в науці зветь ся „ґенетичною соціольоґією“.

В тій великій крізі, котру переживаємо ми, переживає весь світ,

  • коли паде старе і в тяжких муках і зусиллях родить ся нове — котрого образу і вигляду людство ще не може відгадати, — більш ніж коли небудь, кажу, культурна людпна відчуває потребу впясннтп собі ті дороги, котрими людство прийшло до нинішніх форм громадського пожптя, і ті що лежать перед ним. В ту пору коли одні пророчать повну руїну, цілковите занпканнє не тільки теперішніх форм політики й економикп, але й культури, соціального ладу, всього дотеперішнього укладу жптя, — а другі, навпаки, розпучлпво чіпляють ся за сі форми житя та сплкують ся, так-би сказати — замовити їх, зачарувати й охоронити від злих духів руїнп, проголошуючи сі форми чимсь святим, недо- тикальнпм, незмінним, що мусить істнуватп як вічна приналежність і прикмета людського жптя, — в такий момент, дійсно, особливо цінно і корпстно для кождої свідомої людини завдати собі труду познайомити ся з історію розвою тпх форм, тих иерво-основ соціяльного, політичного і культурного укладу, на яких він сппраєть ся.

Се була причина, котра понудпла й мене з ріжних давно задуманих курсів перед усім узятись до сього курсу про початкп суспільного жптя. Не тільки для своїх читачів, але перед усім і для самого себе, хотів я проробити роботу, котра стояла передо мною протягом довгих літ, ще від тих часів, коли я укладав свій перший унів. курс і потім писав І т. своєї Історії України, і передо мною стояло се пптанне, яке трактуєть ся в останнім розділі сеї книги : які сліди й пережитки примітивних соціальних форм заховали ся в українськім житю, в історичних відомостях про нього з давнійших часів, в літературних і етно-





  • G


ґрафичних памятках. Тоді се було чисто наукове, „академпчне“ пптанняе, яке можна собі було свобідно відкладати до кращої нагоди. Але тепер воно впплпло вплетене в загальніпше, пекуче, певі тік^адне ыітанне: що в нашім, не тільки спеціяльно українськім, а взагалі сучаснім людськім жптю е найбільш основного, твердого, нескороминущого, на що треба найбільш наполягати, а що треба вважати змінним, засудженим на рідмерте в нинішній крізі. Я віддав своє дозвідле на студіюваннє новій- шого матеріялу і наукової літератури спх пптапь, і не претендуючи, розумієть ся, на розвязаннє спх проблем ґенетпчної соціольоґії, які ще довго займатимуть дослідників, хочу поділптп ся своїми поміченнямп в сій сфгрі, які зібрались у мене з студій дотичної літератури і матеріялу — котрі мпні довелось тепер відсвіжптп, підбираючи соціольоґичну та етнольоґпчну літературу для бібліотеки Укр. Соціольоґичного Інституту. Що висвітлено дотеперішніми дослідами над початкамн і розвоєм суспільносте, що зістаеть ся спірним і неясним, та в якім напрямі належить шукати розвязання питань гпм, які б поінтересувались самі зайнятись тими питаннями ? Думаю, що таке висвітленнє може бутп тим корпст- ніііше, що ні в нашій науковій літературі — ні і в науковій літературі взагалі, нема властиво таких підручників, які б моглп заспокоїти інтерес до сих питань. А те що ціркулює у нас в ролі таких підручників

  • не відповідає сьому завданню.

Властиво, для цілого ряду поколінь була для сього одна кнпжча

  • мабуть усім читачам так добре звісна, що її не треба п називати. В таких невелпкпх літературах як наша вона довго 63 іа таки й

  1. щнокпм підручником, з котрого зачерпувались відомости про по- чатки й розвій громадсього жнтя людей та головнійшпх його форм

  2. установ.

Я говорю, розумієть ся, про славну книжку Фрідріха Ені'ельса „Початок родини, власносте й держави “ (Der Ursprung der Familie, des Privateigentums und des Staates), котрої перше впданнє вийшло 1884 р. Славне імя автора, що сею нублнкаціш як сам він зазначив, сповняв заповіт свого приятеля Маркса, використовуючи ного замітки на сю тему. Талановитий, живий виклад, який свої антикварні темп тримав в безпосереднім звязку з сучасним житєм і переплітав гострими, дотепними вихватками против сучасної буржуазної морали, лицемірства в шлюбнпх і родинних відносинах, і всяких їх хиб. Соція- лістичпа точка погляду, з якої освітлювались сі питання, і сама обґрунтовувалась висвітлеинєм ночатків людського жнтя так що кпижка ся вважалась обовязковою для кождого скільки небудь освіченого со- ціяліста, все се дало їй незвичайний розголос і популярність. Вона



7 —


мала до двох десятків німецьких видань, переведена була на всі культурні мови — в тим числі п на українську, двадцять літ тому, і ще раз була передрукована останніми роками,*) — і без сумніву буде ще довго заховувати свою популярність.

Вона повинна, і буде читатись, як оден з кляспчних творів соція- лістпчяої літератури. Але не повинна служити головним чи виключним джерелом для знапомостп широких кругів громадянства з сими незвичайно важнпмп для кожної свідомої людини питаннями. І коли в українськім письменстві досі не було пньшого підручника на сю тему, то про се тільки можна пожалувати. Бо при всіх тих визначних прикметах, які досі надають книжці Енґельса таке поважне місце навіть в німецькій популярній літературі, — незвичайно богатіп всякими писаннями на сю тему, ся книжка навіть в момент своєї появи не вповні надавалась на свою ролю підручника по сим питанням, а тепер, по стількох літах, і поготів.

Перед усім, з великої, поставленої собі темп, вона сппняєть ся тільки на деяких питаннях : властиво тільки подруже і рід досить докладно в ній обговорені, і то в досить тісних межах (напр. про словянське житє в сій книжці нема нічого). Далі, як автор сам зазначив на титулі своєї книги, він в основу її положив ..досліди Люіса Морґана“, головно Його капітальну працю про „старпнну суспільність“ (Ancient Society). Властиво спопуляризував її, доповнивши відомостями про Кельтів і І ер- манців, і поставив в тіснійшпй звязок з Марксовою і своєю системою „матеріалістичного розуміння історії“. Власне сим „матеріалістичним розу- міннєм історії“, котре Морґан виявив в розсліді розвою людської гро- падп, він і викликав в Марксі та Енґельсі бажання використати результати його розсліду і ввести їх в перспективу суспільної еволюції, подану в їх працям, — зробити з неї першу, вступну частпну історії людського громадянства з матеріалістичного, економпчного становшца. Се завданню Енґельс і виконав своєю книжкою по смерти свого великого товариша.

Тим часом Морґанова система, хоч як талановито сконструована, в тій части, де вона давала образ загальної еволюції громадянства, була не більше як гіпотезою, цінною і корпстною в розвою науки — те що назпваєть ся „робочою гіпотезою“, яка помагає розібрати ся в зі


*) „Фрідріх Енїельс, Початок родини, приватної власности і держави, на підставі дослідів .Т. Г. Морґана“, виданнє Українсько-руської Видавничої Спілки у Львові, 1899 (Лїт-Наукова Біблїот. ч. 275). Передрук, під таким саиии заголовком, вийшов накладом „української федерації американської соціалістичної вартії*4, Ню-ІІорк, 1919.



- 8 -


браній науковім матеріялі й намічає дорогу дальшому дослідові! і передаєть ся згодом в науковий архив, коли в дальшій стадії наукової роботи зібраний і систематизований матеріял переростає сю гіпотезу і дає можність поставити нову теорію, більш відповідну до призбираного матеріялу. 1 в тім була хиба книш Енґельса, що вона популяризовала гіпотези Морґана як певні, нехпбні виводи науки, і власне в сій сфері, де тоді, та і досі, все ще тільки рух, допитування, вишукування дороги до певнпх і трівких виводів. Вона піддавала свому читачеві! хибну гадку, що в поданій йому кнпзі він має вже остаточне, певне розвязаннє сих питань, має на нпх тверді відповіді!, які йому тільки треба добре запамята гіг, і більше до спх питань уже не вертатись. Коли зважити, яке велпчезне значіннє в загальнім світогляді людини мають понятя про такі основні явпща громадського пожпття, як подруже, родпяа, рід, власність, кляс, вдасть, держава, то пригасити в широких кругах інтерес до нпх, до праці над виясненнєм сих питань, давши якісь ніби то тверді й непохитні формули, замість побудки до дальшої неустанної мислп в сім напрямі, — се дуже некористно з погляду культурного і суспільного розвою сих широких верств.

А формули розвою громадянства, взяті Енґельсом у Морґана, були, на правду, зовсім ані тверді ані певні.

Поодинокі помічення, зроблені в сій сфері Морі'аном, булп незвичайно цінні, влучні, подекудп ґеніяльні; але те, що він подавав як певну і непохитну, єдину для всіх галузей людства схему суспільного розвиткут було почасти одностороннє, почасти натягнене, і зовсім не витримувало критики. Се ясно було вже чверть віка тому, коли я мусів блпзше застановитись над сими питаннями, систематизуючи матеріали про іючаткп українського і взагалі — словянського житя і переходячи ріжні пояснення, які давали сьому матеріалові! з становища Морг'ана і його інколи ріжні наші й чужі дослідники. Я дав вислів сьому скептичному вражініїю тоді ж, у І томі Історії Українп (ст. 212 і прим.), і потім, коли я наново вернув ся до сеї справи кілька літ ііізшїше, перероблюючи сен том для нового видання, нова соціольоґична і етпольоґична література, яка швидко прибувала в тім часі, ще більше скріпила мене в переконанню, що схема, дана Морі'аном і широко розвішена в ряді праць по соціольоґії й етнольоі'ії,
не відповідав фактичному матері# лови і в кождім разі не може бути прийнята, як обовязкова для всіх рас і народів (див. Історію Ь краши-Русн І т. 2 видання с. 300 і дд.). В< ■нчезнніі же етнольоґнчимй і соціольоі'ичшт матеріал, нагроми \- жешпі і іісрестудіованніі з того часу, протягом останніх двадцяти літ, звів ще до більш скромного значіння не тільки ті спостереження, ко-



9 —


тримн оперували Морґан та його наступники, а й усю ту тісну сферу соціального жптя — сексуально-родинних відносин, де вони товклись і впшукувалп творчі сили людського соціального розвою. Круг спостережень поширив са, розсунули ся рамці, в котрих обертались гадки дослідників, а останні великі зміни в людському жнтю, великий соціольо- ґпчнпй досвід, пережитий всім громадянством, навчив ширше задпвляти ся, глибше заглядати в глпбпнп людського жнтя. Думаю, ми стоїмо на порозі нового, сміливого і богатого наслідками руху в сфері соціальних наук, і з окрема — соціольоґії теоретичної і ґеиетпчної. Усвідомлюючи собі, в світлі пережитого, здобутки дотеперішніх спостережень і дослідів, будемо готовитись прийняти нові слова, принесені великими змінами в людському житю.

Розвій соціольоґичної гауки і Генетичної соціольоґії з окрема. Як я уже сказав, виясненне початків соціального (громадського) жита людства та ного розвою вважаєть са ділом соціольоґії, а саме тої частини її, ака зветься соціольоґією ґенетпчною, або дінамичною, — а могла б звати са й просто соціольоґією історичною,*) бо узагальнює авпща історії людства, шукаючи в ній певних загальних прикмет, більш або меньше спільних всьому людству. Тільки ж з історією звичайно звязуєть СЯ ІЮНЯТЄ того, що зветь ся „історичними часами“ в жптю народів : коли вони дійшли вже такого соціального і культурного розвитку, що у них но- являють ся „історичні памяткп“, тягла і неперервана історична традиція. Тим часом ґенетична соціольоґія запмаєть ся найбільше часами раній- иіими, „ перед-історпчнпмп“, стараєть ся розслідптп завязки суспільного
жптя і розвиток його форм, починаючи від найбільш простих і примітивних, та впсвіт.тптп ті дорогп, якими воно приходить до тих складнійшпх форм, в яких ріжні народи виступають на початках доби, що зветь ся ..історичною“ та служить предметом історичних дослідів. В тім ґен. соціо- льоґія приподоблюєть ся до иньшої такої ,.перед-історнчної“ наукп, архео- льоґії, яка так таки й зветь ся ішакше „перед-історією“ („преісторією"). Тільки та ставить своїм головним завданнем висвітленню початків матеріальної культури (їжі, одежі, житла, господарства і зносин) і студіює для сього матеріальні останкп і паматкн сеї культури (струмент, посуду, останки їжі, одежі, житла, похоронів). А ґенетична соціольоґіа, розсліджуючи початки соціальної орґанізації, звертаєть ся до старинних літературних памяток, а ще більше (останніми часами особливо) — до матеріалів етнольоґичнпх : до студій над народами, акі зісталпсь на низшнх, так би сказати — перед-історпчних ступенях культури і соціального жптя. Широко переведені протягом останнього столітя досліди й описи побуту


*) Так дехто і пробував ії називати — див. показчик літератури.



10 —


ташх народів виказали, що майже всі ступеня культури і громадського жптя можна бачити на яв, перед собою, у спх народів, і коли їх уміючи підібрати і поставптн поруч себе, очистивши від рілших сторонніх додатків, за иомічю порівняних етнольоґпчних студій, то мп дістанемо перспективу соціяльного розвою, дуже ріжнородну, з масою варіян- тів, якпх даремно б мп шукалп в історпчнпх наших відомостях.

Трохи, правда, запізно наука взялась до студіювання спх пасербів історії: деякі встигли вже н вигинути під натиском на нпх європейської „цівиізації“, поки діждались сеї ласкавої уваги. Але все ж таки СІ ДОСЛІ ДИ, переведені протягом особливо ОСТЯЕЛоОГО півстол тя перед війною, урату вали, для науки бодай, д>же богато. Заразом вказали вони шлях, котрим належить іти, щоб дійти ясного розуміння доріг, якпмп вищі культурою народи, так звані історичні, вийшли на ті вищі степгнп культурного життя, де вже почпнаєть ся їх історичне істнуваннє, котрим займаєть ся історія, а так звана „фльософія історії“ старається звести до більш меньш одностайних, спільних моментів безконечне бо- гацтво фактів і подробиць сього історичного жптя. Ґенетична соціо- льоґія таким чином пророблює немов вступні розвіди до сеї науки, яка розвинулась півстолітєм раніііше, головно під впливами німецької ідеалістичної фиьософії. Деякі дослідники навіть дивлять ся на соціольоґію взагалі, як на те саме, чим мала бути та „фільософія історії“*). Але глибока відмінність напрямів новійшої соціольоґії від тої старої, ідеалістичної історії фільософії, робить таки з соціольоґії не по назві тільки, а по самому духу і змісту на^ку глибоко ві [.мінну. В своїх початках (у Конта особливо) соціольоґія стояла дуже близько до тої ідеалістичної фільо- софії історії — але потім відійшла далеко й пішла гшьшою дорогою.

Поява і розвиток соціольоґії як науки се діло останнього сто- літя. Правда, коли її починають просто з „Курса позитивної фльософії“ Конта, котрий руба поставив пптаннє про неминучість утворення сеі науки (котрій він перший і дав її нинішню назву — „соціольоґії“), то се виходить трохи занадто формально. Не казати вже. що ідея науки про людське громадянство, як таке, носила ся в гадках учених, які ін- тереоували ся
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   43



Скачать файл (1162.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации