Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Лекции - Екологічний менеджмент - файл n1.doc


Лекции - Екологічний менеджмент
скачать (754 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc754kb.06.01.2013 14:39скачать

Загрузка...

n1.doc

  1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Загрузка...





1. Екологічний менеджмент

1.1. Загальні положення про екологічний менеджмент

1.1.1. Визначення екологічного менеджменту
У класичному трактуванні, виходячи з загальноприйнятих визначень, під екологічним менеджментом розуміють складну міждисциплінарну науку, метою якої є пошук шляхів забезпечення конкурентоспроможних рішень, прийнятих у сфері управління природоохоронною діяльністю. При цьому простежується прямий взаємозв'язок екоменеджменту з іншими суспільними науками. Екологічний менеджмент є мовби синтезом таких наук як екологія, економіка, право, управління (схема 1.1).



Рис. 1.1. Взаємозв'язок екологічного менеджменту з іншими науками
Основне завдання цієї наукової дисципліни - запропонувати інструментарій для порівняння витрат і вигод економічної діяльності з екологічними витратами і вигодами світової системи. Потреба в цьому виникає тоді, коли

в умовах диверсифікованого екологічного простору стає очевидною недостатня результативність уніфікованих механізмів регулювання стану навколишнього середовища. З метою реалізації зваженої екологічної політики варто забезпечити трансформацію природоохоронних функцій держави і перехід від адміні­стративно-командних до регулюючих, у зв'язку з чим необхідно озброїти підприємства й органи державного управління екологічно усвідомленою методологією, заснованою на принци­пах сталого розвитку, яка б поєднувала економічних i адміністративних методів. Причому економічне ре­гулювання екологічною безпеки може здійснюватися як складова адміністративного регулювання природокористування, тобто шляхом централізованого встановлення i використання таких економічних інструментів, як податкова, кредитна, амортизаційна i страхова політика.

У вітчизняній літературі (у тому числі, у перекладі доку­ментів ІSО 14000) замість поняття «екологічний менеджмент» використовується термін «управління якістю навколишнього середовища», а в деяких випадках - «екологічне управління».

Однак ці поняття не синоніми, їх розмежувати можна використовуючи ознаки розходження співвідношення і ступеня уваги до внутрішнього і зовнішнього середовища організації, правомірно поширюючи їх на сферу екологічних відносин. (див. табл.1.1).

Таблиця 1.1. Глосарій основних понять науки управління

Поняття

У широкому розумінні

У вузькому розумінні

Управління

Уся система класів, відносин і явиш управління в природі і суспільстві

Технологічна організація об'єкта управління

Менеджмент

Загальний принцип соціаль-ного управління; влада і мистецтво управління людьми

Управління виробництвом, діяльність по організації досягнення поставлених цілей

Адміністрування

Адміністративно-державне управління; соціально-політичний менеджмент

Розробка і постановка цілей, визначення політики організації

Управління

Ієрархічна система інститутів влади

Безпосереднє управління людьми

Отже, для визначення структури і процесу управлінських функцій усередині організації будь-якого типу пропонується зберегти термін «менеджмент». Суб'єктом цього роду відносин є керуючий будь-якого рівня ієрархії, об'єктом - будь-який член організації чи її підрозділ.

Менеджмент – це уміння домагатися окреслених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поводження інших людей; функція, вид діяльності з керівництва людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент (у тому числі екологічний) – це також сфера людського знання, що допомагає здійснити цю функцію, тобто в тих випадках, коли потрібно знання більш високого порядку.

Значимість менеджменту була усвідомлена в 30-ті роки; активний розвиток екологічного менеджменту пов'язаний із прийняттям на початку 90-х років «Порядку денного на XXI століття». Вперше термін «менеджмент» стосовно сфери вітчизняного управління природоохоронною діяльністю був застосований відомим українським вченим у галузі економіки й екології В.Я. Шевчуком.
Екологічне управління – діяльність державних органів і економічних суб'єктів, спрямована на дотримання обов'язкових вимог природоохоронного законодавства, а також на розробку і реалізацію відповідних цілей, проектів і програм.

Екологічний менеджмент – ініціативна і результативна діяльність економічних суб'єктів, спрямована на досягнення їхніх власних екологічних цілей, проектів і програм, розроблених на основі принципів екоефективності і екосправедливості.

Таким чином, ефективний екологічний менеджмент забезпечує підприємству кредит довіри у відносинах з усіма зацікавленими в його діяльності сторонами, в чому і позначається основна перевага екологічного менеджменту в порівнянні з традиційним формальним еко­логічним управлінням. Істотні розходження в трактуванні даних понять наведено в табл.1.2.

Таблиця 1.2 Відмінності в поняттях

Відмінності

Екологічне управління

Екологічний менеджмент


Наявність нових функцій

відсутні

екологічне планування, екологічний інжиніринг, екологічний аудит, екологічний облік, екологічний маркетинг, екологічне оподаткування, екологічна освіта і культура

В інструментах екополітики

в основному адміністративно-командні і, додатково, економічні

економічні, у т.ч. ринкового характеру з елементами аміні-стративно-командного стилю

У мотивах

обов'язкова у своїй основі діяльність

свідомо добровільна й ініціативна діяльність

У рівнях централізації

здійснюється органами державної влади й економіч-ними суб'єктами національ-ного і регіонального рівнів

здійснюється економічними суб'єктами на базі державного регулювання

Заохочувальні стимули

відсутні

присутні

Незважаючи на розходження, функції екологічного управ­ління й екологічного менеджменту в цілому збігаються. Разом з тим для екологічного менеджменту характерний істотний розвиток, поглиблення і розширення ряду функцій і відповідної діяльності, що у традиційному екологічному управлінні реалізуються достатньо поверхнево і формально, наприклад, стосовно обґрунтування екологічної політики і зобов'язань, організації зовнішньої екологічної діяльності, перегляду й удосконалення системи стимулів. З розвитком екологічного менеджменту значно розширюються і видозмінюються традиційні функції екологічного управління.

Разом з тим і екологічне управління, і екологічний менеджмент можна визначити як комплексну різнобічну діяльність, спрямовану на реалізацію екологічних цілей проектів і програм.

Таким чином, під екологічним менеджментом розуміється сукупність адміні­стративно-командних і ринкових важелів і стимулів, що забезпечують усвідомлену зацікавленість ресурсокористувачів у виборі найбільш ефективних управлінських рішень в сфері природокористування, у тому числі як на макро-, так і на мікрорівні. Тобто екологічний менеджмент як поняття «частини загальної системи управління підприємством, що включає організаційну структуру, обмежене коло відповідальності, управлінські процедури і процеси, а також ресурси, необхідні для визначення і впровадження екологічної політики підприємства», відповідає сутності міжнародних стандартів ІSО 14000.
Екологічний менеджмент має як теоретичне, так і практичне значення. В умовах функціонуючої системи народного госпо­дарства в країні в даний час екологічний менеджмент по­кликаний давати конкретні рекомендації з різних шляхів використання природних ресурсів та мусить сприяти розробці основ концепції стійкого еколого-економічного розвитку. Такий розвиток припускає відмову від сформованої на практиці концепції екстенсивного економічного зростання, що лежала в основі розвитку системи світового господарства і природних ресурсів, яка базувалася на уявленні про невичерпність і необмеженість можливостей природного середовища до самовідновлення.

Екологічний менеджмент формує вихідну інформацію про необхідність використання природних ресурсів при вирішенні завдань ефек­тивного розвитку виробництва. Виникнення нових завдань раціонального використання природних ресурсів і охорони навколишнього середовища обумовлено потребою практики господарювання.
У країнах з розвинутою ринковою економікою широко використову­ються різні економічні інструменти екологічного менеджменту:

  • податкові інструменти (пільгові чи дискримінуючи), зокрема подат­ки на продукцію, види діяльності, джерела забруднення, вміст шкідливого компонента, користування ресурсами, на інвестиції;

  • інструменти системи кредитування (пільгові чи дискримінуючи), а саме: за напрямами діяльності, кредитними ставками, об’єктами кредиту­вання, строками кредитування;

  • субсидії (прямі та непрямі) на державні екологічні проекти, компенсацію частини ризику підприємствам з пілотних екопроектiв, на екоцiлi населенню, дотації на екологічно досконалу продукцію, компенсація прискореної амортизації екологічних технологій;

  • екологічні платежі за викид (скид), захоронення шкідливих речовин, фізичні та бiологiчнi види забруднення середовища;

  • цінові інструменти: екоцінове програмування, екоцінове регулювання, екоцінове стимулювання;

  • виплати за досягнення певних екологічних результатів i збереження стану середовища;

  • продаж екологічних прав на викиди, діяльність тощо;

  • ринкові сертифікати: екологічні квоти, дозволи на виготовлення (продаж) певних обсягів продукції (послуг, робіт);

  • екологічне страхування видів діяльності, підприємницького ризику, еколого-економiчних наслідків.


1.1.2. Визначення екологічного менеджменту з позицій міжнародних стандартів
Вперше поняття «екологічний менеджмент» з'явилося в «Порядку денному на XXI століття», прийнятому в Ріо-де-Жанейро в 1992 р., у якому підкреслювалось, що «екологічний менеджмент варто віднести до ключової домінанти сталого розвитку й одночасно до вищих пріоритетів промислової діяльності і підприємництва». Разом з тим на сьогодні не існує єдиних загальноприйнятих визначень екологічного менедж­менту.

Для України поняття екологічного менеджменту є досить новим і дотепер не закріпленим законодавчо. Тим часом у міжнародній практиці вже є спроби його реалізації в практичних механізмах діяльності зі своєю правовою, нормативно-мето­дичною й економіко-регулюючою базою. При цьому система екоменеджменту й екоаудиту (СЕМА) розглядається як важіль регулювання забруднення, коли відповідальність і партнерство відіграють рівноправну роль в охороні середовища. Разом з тим, це ринково-орієнтований механізм, а не інструмент адміні­стративно-командної системи.

Система екологічного менеджменту (СЕМА), згідно з міжнародними стандартами, – це частина загальної системи менеджменту, що включає організаційну структуру, пла­нування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики.

Початковим етапом розвитку екологічного менеджменту вважають розробку в 1992 р. Стандарту в галузі систем екологічного менеджменту ВS 7750, що був підготовлений і випущений Британським Інститутом Стандартизації відповідно до запиту Британської Конфедерації Промисловості. Пізніше стандарт став підґрунтям для підготовки інших міжнародних документів, серед яких Система екологічного менеджменту й аудитування (ЕМАS) у 1993 році

Міжнародною організацією із стан­дартизації ІSО (неурядова організація, федерація 110 національних органів із стандартизації у рамках якої функціонують 180 профільних технічних комітетів, близько 650 підкомітетів і 2830 спеціалізованих груп, у роботі яких беруть участь приблизно 30тис. експертів, центральний секретаріат підтримує контакти приблизно з 500 міжнародними організаціями. Такі широкі зв'язки дозволяють безболісно досягати консенсусу при розробці і затвердженні нових стандартів) після Другої світової війни був підготовленій ІSО 14000 – серія міжнародних стандартів систем екологічного менеджменту на підприємствах і в компаніях.

Завдання ІSО - сприяти розробці повсюдно визнаних стандартів, правил і інших аналогічних документів з метою полегшення міжнародного обміну товарами і послугами. Усі стандарти ІSО є добровільними; вони можуть затверджуватися як обов'язкові на національному рівні чи в межах окремих підприємств, організацій і т.п. Система стандартів повинна забезпечувати зменшення несприятливих впливів на навколишнє середовище на трьох рівнях:

1. Організаційному - через поліпшення екологічного «поводження» корпорацій.

2. Національному - через створення істотного доповнення до національної нормативної бази і компоненти державної екологічної політики.

3. Міжнародному - через поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Стандарти ІSО 14000 розроблялись Технічним комітетом 207 (ТС 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ІSО) з урахуванням уже зарекомендованих міжнародних стандартів по системах менеджменту якості продукції (ІSО 9000), відповідно до яких вже сертифіковані більш ніж 70000 підприємств і компаній в усьому світі.

Ключовим поняттям серії ІSО 14000 є поняття системи екологічного менеджменту в організації (підприємств чи компаній). Тому центральним документом стандарту вважа­ється ІSО 14001 - «Специфікації і посібник з використання систем екологічного менеджменту». Всі інші документи розглядаються як допоміжні.

Стандарт ІSО 14001 встановлює вимоги до системи екологічного менеджменту, що дозволяють будь-якому підприємству сформулювати екологічну політику і мету відповідно до вимог природоохоронного законодавства своєї країни. У стандарті наведені основні поняття і визначення, а також пропонуються рекомендації в сфері екологічної політики, планування, цілей і завдань, програми і системи екологічного менеджменту. Відповідно до наведених рекомендацій будь-яке підприємство може створити систему екологічного менедж­менту, розвивати його функції, і забезпечувати підтвердження відповідності цієї системи вимогам стандарту.

Незважаючи на добровільність стандартів великі компанії, включаючи транснаціональні компанії, будуть сертифіковані відповідно до ІSО 14000, тобто одержать свідчення «третьої сторони» про те, що ті чи інші аспекти їхньої діяльності відповідають цим стандартам.

Українські підпри­ємства можуть захотіти одержати сертифікацію з ІSО 14000 у першу чергу тому, що така сертифікація буде однією з неодмінних умов маркетингу продукції на міжнародних ринках (наприклад, нещодавно ЄС оголосило про свій намір допускати на ринок країн Спів­дружності тільки ІSО-сертифіковані компанії). Серед інших причин, через які українському підприємству може знадобитися сертифікація чи впровадження СЕМА, можна назвати такі:

  • поліпшення іміджу фірми в сфері виконання природо­охоронних вимог (у т.ч. природоохоронного законодавства);

  • економія енергії і ресурсів, у тому числі тих, що направ­ляються на природоохоронні заходи, за рахунок більш ефек­тивного управління ними;

  • збільшення оціночної вартості основних фондів під­приємства;

  • бажання завоювати ринки «зелених» продуктів;

  • поліпшення системи управління підприємством;

  • інтерес у залученні висококваліфікованої робочої сили.

Сертифікація підприємства з ІSО 14000 може розглядатися як проміжний крок до узгодження його діяльності з вимогами ЕМАS, оскільки принципи ЕМАS більш прогресивні і створю­ють більш надійну основу для досягнення основної мети введення стандартів у сфері екологічного менеджменту – зменшення рівня негативного впливу виробничого сектора на навколишнє середовище.

Принципово нове в системі ЕМАS те, що в сфері регулювання еколого-економічних взаємин основний акцент, робиться на внутрішньо-фірмові методи захисту навколишнього середовища. Нова система ЕМАS, на відміну від уже відомих державних стратегій в сфері захисту навколишнього середовища, не розрахована на цінове, кількісне (наприклад, встановлення обсягів шкідливих викидів), технологічне та інше регулювання. Вона також не націлена ні на розширення економічної відпові­дальності, ні на обмеження волі дій підприємств. Йдеться скоріше про створення для підприємств таких економічних стимулів, що спонукають їх до добровільного прийняття офіційних директив у сфері екологічного менеджменту.

Однак, система ЕМАS не є обов'язковою до застосування, а лише визначає на основі економічних факторів рамкові умови добровіль

ної участі в ній. Це говорить про те, що вона являє собою не примусово-правовий, а суто ринковий інструмент.

Подібний підхід заслуговує на увагу як з позиції окремого підприємства, так і з макроекономічних позицій. При цьому зберігається індивідуальна воля вибору рішень і заохочується інноваційний екологічний менеджмент, а не його пасивна форма як доповнення до механізму законодавчого регулювання.
1.2 Стан екологічного менеджменту в Україні та перспективи його розвитку
В Україні питаннями управління охо­роною природного середовища займаються державні, зако­нодавчі, виконавчі і судові гілки влади. Конституцією України законодавчі функції з питань охорони природи покладені на Верховну Раду, що здійснює право власності на землю і її надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ і інші природні ресурси, розробляє й вдосконалює моніторинг окремих частин біосфери, визначає державну екологічну політику і міжнародне спів­робітництво в сфері використання ресурсів і охорони навко­лишнього середовища, здійснює контроль за виконанням природоохоронного законодавства.

Урядом покладені обов'язки з охорони окремих частин біосфери на міністерства і державні комітети:

Міністерство освіти і науки, Національна Академія Наук керують питаннями впровадження у виробництво передової техніки і технологій в галузі природокористування, збереження і відтворення, а також захисту природних ресурсів.

Міністерство екології і біоресурсів користується правом підвідомчого управління і контролю за діяльністю міністерств і відомств, підприємств і організацій в сфері охорони навко­лишнього середовища. Міністерство геології й охорони надр відповідає за охорону мінерально-сировинних ресурсів, регулює використання й охорону підземних вод.

Комітет охорони здоров'я здійснює відомчий контроль за станом природного середовища з огляду охорони здоров'я громадян.

Міністерство сільського господарства здійснює відомчий контроль за дотриманням Земельного Кодексу, використанням хімічних засобів захисту рослин і мінеральних добрив.

Міністерство внутрішніх справ веде нагляд за дотриманням правил охорони атмосферного повітря і водних джерел транспортними засобами і землерийною технікою.

Комітет з водного господарства контролює дотримання вимог Водного Кодексу, відповідає за стан охорони водних ресурсів від забруднення, засмічення і виснаження.

Комітет з гідрометеорології забезпечує охорону атмо­сферного повітря від забруднення, проводить фізичне спо­стереження за станом повітря, водойм і поверхні ґрунту.

Вищий нагляд за точністю й однаковим, а також неухильним дотриманням природоохоронного законодавства всіма міні­стерствами, відомствами, підприємствами й організаціями, контролюючими органами, посадовими особами і громадянами покладений на Генерального прокурора України і підлеглих йому територіальних і природоохоронних прокурорів.

В Україні існує недосконалість наявної системи екологічного менеджменту. На основі закордонного досвіду можна спланувати прогнози подальших дій у сфері державного екологічного менеджменту.

Насамперед, для умов України необхідна коректура поняття „екологічного менеджменту”, тому що потрібна трансформація загальної системи управління природоохоронною діяльністю в цілому (в масштабах країни), тому що неможливо говорити про реформування системи управління на локальному рівні (на рівні організацій). Йдеться про підготовку відповідного базового підґрунтя (законодавчого, нормативного, еконо­мічного), яке б забезпечувало розвиток екологічного менедж­менту в Україні. В даний час можна стверджувати, що системи спонукальних стимулів впровадження СЕМА в Україні і за рубежем значно відрізняються (див. рис. 1.2).

Рис. 1.2. Система спонукальних мотивів (стимулів) впровадження СЕМА
Для Заходу - це усвідомлене бажання підвищити свій імідж і увійти в число лідерів на ринку, що дає додаткові шанси одержати гарантію банку на кредит (позичку); в Україні – прагнення підприємства одержати в законодавчому порядку систему пільг (в оподатковуванні, кредитуванні, інвестуванні, соціальних програмах). Це пояснюється тим, що для українських ресурсокористувачів ще не сформувалося те доброзичливе макросередовище, яке б спонукало їх до самостійного пошуку дієвих управлінських рішень, які викликані:

  • існуючою централізацією в сфері управління природо­охоронною діяльністю в Україні;

  • домінуванням ще донедавна державної форми власності;

  • нерозробленістю теоретико-методичних аспектів адап­тації міжнародних стандартів у галузі екоменеджменту до реальних умов в Україні;

  • недостатнім рівнем розвитку екологічної самосвідомості та екологічної культури;

  • низьким рейтингом вітчизняних виробників на світо­вому ринку.


В даний час йде безперервний процес трансформації економіки України в екологічно безпечну економіку, пошук шляхів реформування в цьому напрямку невід'ємний від механізму реалізації системи екологічного менеджменту. Реформування економічної системи і перехід до ринку повинні підвищити не тільки ефективність національної економіки, але і сприяти ліквідації субсидій на використання природних ресурсів, а також поліпшенню стану навколишнього середовища завдяки застосуванню різних інструментаріїв екологічного менеджменту й екоаудиту.

Щодо перспектив розвитку екологічного менеджменту в Україні на даному етапі уже створені деякі законодавчі й організаційно-правові передумови його впрова­дження. Наразі ведеться робота з боку Мінекології та природних ресурсів по внесенню доповнень у природоохоронне законодав­ство, яке враховує вимоги міжнародних стандартів у галузі довкіл­ля. Зокрема, ще в середині 90-х років, Мінекобезпеки і Фонд дер­жавного майна підготували пропозиції щодо прийняття Постанови Кабінету Міністрів «Про затвердження Положення «Про порядок врахування екологічних вимог при приватизації майна державних підприємств» і створення Центра екологічного аудиту.
Для досягнення теоретико-методологічних основ формування ефек­тивно діючої системи екологічного менеджменту в умовах ринкових перетворень в Україні на базі впровадження більш ефективних економічних інструментів необхідно вирішити завдання:

• визначити понятійний апарат і концептуальні основи екологічного менеджменту;

• розробити наукову концепцію «імплементації» еконо­мічних інструментів системи екологічного менеджменту у механізми трансформації ринкових перетворень;

• дослідити методологічні аспекти розвитку системи екологічного менеджменту в Україні з урахуванням різних факторів її формування, ефективності і значимості економічних регуляторів, що застосовуються;

• визначити екологічні імперативи розвитку економіки України на перехідному етапі становлення держави;

• розробити методологію формування механізму реалізації економічних регуляторів екологічного менеджменту на державному, регіональному і виробничому рівнях управління;

• визначити напрямок реалізації системи економічних важелів у моделях ринкових реформ;

• визначити пріоритетні напрямки реформування еконо­мічного механізму природокористування в контексті створення в Україні аналогу ефективної системи екологічного менеджменту;

• розробити теоретичні і методичні основи формування стратегії і механізму реалізації моделі екологічного менеджменту В Україні.
Екоменеджмент в Україні повинен виконувати чотири основні функції:

• прийняття і реалізація природоохоронного законодавства;

• контроль за екологічною безпекою;

• забезпечення проведення природоохоронних заходів;

• досягнення погодженості дій державних і громадських органів.

Найбільш розвинуті перші дві функції, під які створена відповідна організаційна інфраструктура, до якої входять органи екологічної експертизи й екологічної інспекції. Менш розвинуті цільові функції забезпечення проведення природоохоронних заходів і узгодження дій державних і громадських органів, які є підґрунтям управлінської піраміди.

Необхідність трансформації цих функцій дуже актуальна, оскільки в Україні розпочалась радикальна економічна реформа, мета якої – перехід від командної планово-розподільної економіки до соціально-орієнтованої ринкової моделі.
В Україні потрібно застосувати з урахуванням світового методи еколого-економічного регулювання:

  • встановлення економічних обмежень на господарську діяльність;

  • створення систем екологічної сертифікації, послуг та інших об’єктів;

  • впровадження в практику процедури заявки про вплив на навколишнє середовище;

  • ліцензування господарської та іншої діяльності;

  • комплексна еколого-економічна експертиза;

  • створення екологічно справедливого ринку, при якому не отримує пере ваг у конкурентній боротьбі продукція з найгіршими екологічними характеристиками або яка виробляється за технологіями з відносно нешкідливим впливом на навколишнє середовище, а також знімається з обігу на рин­ку продукція, небезпечна для здоров'я i навколишнього середовища;

  • зміна податкової політики в галузі охорони та раціонального використання довкілля;

  • запровадження системи екологічного страхування (з прийняттям Закону «Про екологічне страхування»);

  • запровадження системи екологічного аудиту;

  • врахування природного фактора при економічній оцінці господарських рішень.


Для налагодження ефективної системи екологічного менеджменту необхідно здійснити:

  • адміністративну реформу, включаючи реформування законодавчої та нормативної бази;

  • трансформацію інвестиційної діяльності з урахуванням екологічного фактора;

  • удосконалення організаційно-економічного механізму становлення системи екологічного менеджменту (СЕМ) в Україні.


Очікувані результати від становлення системи екологічного менеджменту як якісно нової ідеології управління природо­охоронною діяльністю в Україні виявляться в:

• можливості приймати обґрунтовані рішення щодо механізму реа­лізації виваженої екологічної політики на різних рівнях регіоналізації, впровадження ефективних екологоорієнтованих моделей розвитку економіки України;

• перспективі розробляти дієві моделі регіонального екологічного менеджменту;

• підприємствам різних форм власності відпрацьовувати покрокову стратегію, використовуючи науково-методичні підходи при виборі напрямків впровадження ефективної системи екологічного менеджменту, (у тому числі за рахунок ефективних економічних стимулів і інструментів).створенні гнучкої та ефективної системи втручання держави в механізми формування екологічної політики на різних рівнях управління;

• зменшенні державних витрат на здійснення природо­охоронної політики і утримання адміністративного апарату управління природоохоронною діяльністю;

• зниженні еколого-економічних втрат у державному секторі економіки;

• підвищенні дохідної частини бюджету за рахунок ресурсних надходжень, програм;

• підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на світових і регіональних ринках;

• в зростанні числа підприємств, основною діяльністю яких є екологічне підприємництво і екобізнес, поліпшенні умов для залучення екоінвестицій, у т.ч. із країн далекого зарубіжжя;

• підвищенні ділової активності, фінансового іміджу і стабільності підприємств;

• досягненні високого рівня екологічної свідомості громадян.
Особливість сьогодення і тенденції глобалізації громадського життя визначає необхідність розробки нової еколого-економічної концепції, розвиток і реалізація якої на практиці законодавчими і виконавчими структурами буде сприяти «екологізації» мислення і перегляду багатьох стереотипів у процесах прийняття еколого-орієнтованих рішень, які брали б до уваги сучасні особливості переходу до ліберально-ринкової економіки і входження в міжнародні структури. Це ще раз підкреслює необхідність комплексних кардинальних структурних зрушень в управлінській сфері, у тому числі в природо-ресурсній площині.

Таким чином, екологічний менеджмент - це не лише міждисциплінарна наука і практичний інструментарій регулювання економіко-екологічних відносин як на макрорівні (включаючи регіональний), так і на мікрорівні, а й якісно нова ідеологія управління природоохоронною діяльністю на сучасному етапі ринкових перетворень.

Запобігання негативним наслідкам людської діяльності і проведення попереджувальних заходів для створення безпеки населенню і навколишньому середовищу сьогодні є одним із найважливіших завдань, що постають перед урядом і відповідними державними органами України. Зростаючий транскордонний екологічний вплив і інші негативні наслідки свідчать також про необхідність посилення міжнародної діяльності в сфері забезпечення безпеки і створення погоджених глобальних заходів у напрямках реалізації принципів сталого розвитку.
  1   2   3   4   5



Скачать файл (754 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru