Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Шпора. Питання та відповіді на кандидатські іспити (екзамени) з Кримінального процесу - файл n1.doc


Шпора. Питання та відповіді на кандидатські іспити (екзамени) з Кримінального процесу
скачать (664.5 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc665kb.18.01.2013 09:52скачать

Загрузка...

n1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18
Реклама MarketGid:
Загрузка...

© Меживой А.В. ©

Кримінальний процес

1. Поняття, сутність, завдання та функції кримінального процесу. Його значення у боротьбі із злочинністю.


Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом проце­суальних формах і спрямована на досягнення завдань кри­мінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Слово «процес» походить від латинського «processus» — просування вперед.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

  1. діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

  2. галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність;

  3. правова наука, яка вивчає цю діяльність;

  4. наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального про­цесу (в усіх його аспектах):

  1. обвинувальний (змагальний);

  2. інквізиційний (пошуковий);

  3. змішаний (континентальний).

М. М. Михеєнко, В. Т. Hop, В. П. Шибіко дають таке визначення кримінального процесу: «це врегульована нор­мами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущен­ню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особа­ми, установами, підприємствами, громадськими об'єднан­нями й трудовими колективами, які залучаються до сфе­ри кримінально-процесуальної діяльності»2.

На думку Є.Г.Коваленко, В.Т.Маляренко, кримінальний процес — це діяльність органів дізнан­ня, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

2. Стадії кримінального процесу. їх система та зміст.


Виділення певних частин кримінального процесу в стадії і відокремлення їх від інших ґрунтується на таких харак­терних ознаках:

  1. наявність завдань, властивих певній частині процесу;

  2. визначене коло суб'єктів, які здійснюють на певно­му етапі процесуальну діяльність;

  3. своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюєть­ся ця діяльність;

  4. специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;

  5. наявність підсумкового процесуального акта, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її в цілому.

Отже, стадії — це самостійні, пов'язані між собою кри­мінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим проце­суальним рішенням, які характеризуються безпосередні­ми завданнями, що випливають із загальних завдань су­дочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні по справі, порядком виконання процесуальних дій і ха­рактером кримінально-процесуальних відносин1.

Більшість кримінальних справ проходить шість основ­них стадій:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове слідство;

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

5) провадження в апеляційній інстанції;

6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).

Існують ще дві стадії кримінального процесу:

  1. провадження в касаційній інстанції;

  2. перегляд судових рішень у порядку виключного провадження.



3. Поняття, система, зміст та значення принципів кримінального процесу. Конституційні та спеціальні принципи кримінального процесу.


Принцип (від лат. ргіпсіро — основа, початок) у за-гальнонауковому розумінні — це основне, вихідне поло­ження теорії, вчення, головне правило діяльності1.

Більш глибокі дослідження поняття, значення і систе­ми (засад) кримінального процесу див у праці М. М. Ми-хеєнка, В. Т. Нора, В. П. Шибіко «Кримінальний процес України», В. Т. Маляренка «Конституційні засади кримі­нального судочинства»2.

Відповідно до цього, принципи кримінального процесу слід визначити як основи створення та спрямованості всієї системи відповідної галузі права, що найбільш повно відоб­ражають зміст кримінально-процесуального законодавства, тісно пов'язані з державною політикою в сфері криміналь­ного судочинства, є загальними для всіх стадій криміналь­ного процесу та здійснюють охоронну і регулятивну дію щодо всіх кримінально-процесуальних норм.

Розділ 8 Конституції! («Правосуддя») закріплює основні засади (принципи) кримінального процесу, що стосуються як організації, так і діяльності правосуддя1.

Принципи кримінального процесу, що закріплені в різних нормативних актах, можна класифікувати залеж­но від їх розташування. Досить поширеною є також пози­ція, щоб усі принципи судоустрою залучити до системи принципів кримінального процесу і не проводити між ними чіткого розмежування.

На нашу думку, найбільш доцільною є така диферен­ціація принципів кримінального процесу:

  1. загальноправові (конституційні);

  2. спеціальні (міжгалузеві).

Загальноправові (конституційні) засади закріплені в Ос­новному Законі та є підґрунтям для інших засад кримі­нального процесу. До таких засад належать законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини (презумпція невину­ватості); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засо­бами; забезпечення апеляційного та касаційного оскаржен­ня рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обо­в'язковість рішень суду (ст. 129 Конституції України). У Конституції закріплено також такі засади, як здійснення правосуддя виключно судами, провадження судочинства державною мовою; повага до гідності особи, невтручання в її особисте та сімейне життя, право на свободу та особисту недоторканність і недоторканність житла тощо.

Спеціальні (міжгалузеві) принципи застосовуються як у кримінальному, так і в цивільному судочинстві і вико­ристовуються при вирішенні справ. Такі принципи не су­перечать Основному Закону і тому мають юридичне зна­чення. Основними спеціальними (міжгалузевими) прин­ципами є: здійснення правосуддя судом, рівність грома­дян перед законом та судом, незалежність судів та підпорядкування їх тільки закону, національна мова су­дочинства, гласність, публічність, безпосередність, усність, змагальність, всебічність, повнота й об'єктивність дослі­дження обставин справи тощо.

4. Поняття та зміст презумпції невинуватості як конституційного принципу кримінального процесу.


Аналіз чинного законодавства свідчить, що у наш час під терміном «презумпція невинуватості» розуміють пра­вило, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповід­но до закону (ч. 2 ст. 15 КПК України).

У Конституції України принципу презумпції невину­ватості відведено важливе місце; досить чітко висвітлено його зміст у ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчи­ненні злочину і не може бути піддана кримінальному по­каранню, доки її вину не буде доведено в законному по­рядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одер­жаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У разі скасування вироку суду як неправосудного дер­жава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».

У кримінальному судочинстві принцип презумпції неви­нуватості діє як система нормативних правил, що реалі­зується в його стадіях, в окремих процесуальних діях і відповідних правовідносинах учасників, юридичний зміст якого встановлюють такі правила:

а) обов'язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення — на потерпілому або його представникові;

б) обвинувачений не повинен доводити свою невину­ватість або меншу вину, а також наявність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність;

в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлума­читися на користь обвинуваченого, а недоведена вина обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному сенсі озна­чає його повну невинуватість;

г) висновок про винність обвинуваченого у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях;

ґ) притягнення особи до участі у справі як підозрюва­ного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного;

д) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з обвинуваченим не можна поводитись як із винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось офіційних документах стверджувати, що він є злочинцем.

Стаття 5. Недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом

Стаття 22. Всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи

Стаття 73. Показання підозрюваного

Стаття 74. Показання обвинуваченого

Стаття 397. Недопустимість погіршення становища засудженого чи виправданого


  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18



Скачать файл (664.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru