Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Сливка С.С. Природне та надприродне право: екстракційний і субстанційний аналіз. У 3-х частинах. Часть 1: Філософські погляди на природне право - файл book_1.DOC


Сливка С.С. Природне та надприродне право: екстракційний і субстанційний аналіз. У 3-х частинах. Часть 1: Філософські погляди на природне право
скачать (299.3 kb.)

Доступные файлы (1):

book_1.DOC1194kb.05.10.2010 03:46скачать

Загрузка...

book_1.DOC

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Реклама MarketGid:
Загрузка...
ВИСНОВОК

Сучасний період – це період розквіту, який полягає в інтеграції позитивізму й натуралізму у відродженні ідей метафізики. Активне втілення натуралізму в позитивізм формує своєрідну філософію Любові, яка має V відповідну ієрархію: Бог, Природа, людина. Отже, співвідношення "людина -людина" поступово реалізується через розуміння впливу на особистість надприродних і природних сил. Саме врахування цих сил дають змогу налагодити стосунки між людьми на Землі.

Звідси й випливатиме нове основне питання філософії, яке поступово зводиться до філософії самої людини, її земного призначення та сенсу буття, до вивчення можливості регулювати власну долю і щастя правильними, добрими думками й помислами. Адже не поведінка визначає філософію правомірності, а спонукальні чинники, "правильна" любов, уміння ділитися нею тощо.

Щодо України, то для неї характерний особливий ренесанс, що реалізується в швидких, наздоганяльних темпах. Ідеться про філософію української національної культури, яка штучно не отримувала належної рецепції. Відновлення вчення про національні наукові здобутки здійснюється (хоча й повільно) без огляду на міцно вкорінений позитивізм. Суто позитивістське філософське вчення гальмує розвиток науки, а натуралістські наукові пошуки роблять лише несміливі кроки, побоюючись критики позитивістів. Тому українська філософія, нехтуючи колишньою загальноприйнятістю, поступово впроваджує натуралізм у новий український національний позитивізм. Зважаючи на відомий принцип "Богові – Боже, а кесарю – кесареве", сучасна українська наука не впадає у крайнощі, а творчо підходять до формування наукового світогляду та до діяльності людини.

Загалом ми дійшли висновку, що вчення про природне право сприяє усвідомленню людиною того, що таке сенс життя, душа, якою має бути правомірна поведінка і под. За весь період свого розвитку природне право не тільки еволюціонувало, а й зазнавало докорінних змін, у ньому виникали нові тенденції, з’являлися нові течії. Тому в сучасній науковій літературі існують різноманітні, часом навіть суперечливі, визначення і теорії природного права, це й зумовлює потребу глибокого наукового аналізу.

Окрім природного права, у Всесвіті існує й надприродне (трансцендентальне) право. Природне право випливає із законів Природи, законів дії природних сил – законів як змінних (частково) і незмінних, постійних. Людина може частково впливати на природні закони, пристосовувати їх до своїх потреб (ідеться, наприклад, про внесення змін у вирощування нових сортів рослин, виведення нових порід тварин, здатність людського організму адаптуватися у різних кліматичних умовах, спортивне тренування тощо).

Надприродних законів людина змінювати не може (наприклад, таких, як рух планет, закони фізики, хімії, таємниці Бермудського трикутника і т.д.). Ці закони незмінні й існуватимуть доти, доки існуватиме Всесвіт. Юридична наука повинна досліджувати надприродне і природне право в інтеграції з прикладними науками, теологією та філософією. Можна сказати, що надприродне право, порівняно із природним, існує в ірраціональному вимірі.

Теоретичний ґрунт для вивчення природного права складався протягом не однієї доби і готували його як стародавні мудреці, філософи, священнослужителі, так і юристи. У результаті комплексного дослідження ми дійшли висновку, що для узагальнення раніше розвинутих учень природне право слід розглядати як систему норм і як науку. Причому систему норм і науку слід розуміти у двох аспектах – вузькому та широкому. Наслідком такого розуміння є чотири різних визначення природного права.

У вузькому розумінні природне право як система норм – це сукупність законів Природи і законів біологічного розвитку людини, на основі яких функціонує світ.

У широкому розумінні природне право як система норм – це сукупність метафізичних духовно-моральних чеснот, яких повинна дотримуватися людина, підтримуючи онтологічні принципи світопорядку й обґрунтовуючи трансцендентальність власної свобідної волі для активного гармонійного самозбереження у Всесвіті.

У вузькому розумінні природне право як наука – це вчення про правову обґрунтованість і про гарантії державного й міжнародного захисту прав людини, нації та інших суб’єктів суспільного життя в чинній політичній системі.

У широкому розумінні природне право як наука – це вчення про філософію правової культури, її онтологію та гносеологію, про синергетичні правові процеси, правову красу для морального обґрунтування свобідної волі людини у правовому просторі.

Підсумуємо, що норми природного права в нормативно-правових актах майже не зафіксовані, оскільки природне право є вимогою здорового глузду.

Можна тоді вести мову не про букву, а про дух закону, дух позитивного права. Саме дух позитивного права відбиває чимало норм природного права. Але всі норми природного права містяться в законах Природи, які висвітлює натурфілософія.

Автор монографії дійшов висновку, що людина дотримується норм природного права тоді, коли вона живе за законами Природи. Але таке "життя" ще потребує розуміння, усвідомлення, осмислення цих процесів незалежно від свобідної волі, адже розум людини формується під впливом як природного, так і позитивного права, це називається виваженістю, поміркованістю, і мудрістю.

Отже, під нормами природного права слід розуміти ті постулати Природи, які людина свідомо, відповідно до власної совісті вибирає для своєї поведінки.

Ми дійшли висновку, що для порівняння природного права з позитивним правом необхідно встановити їхні спільні та відмінні ознаки.

Серед спільних ознак виділимо їхню орієнтацію на регулювання поведінки людини, підтримання ідеї гармонійності Всесвіту; спільність багатьох моральних норм; відображеність природно-правових принципів та функцій у позитивному праві; наявність процедурного позитивного і природного права та чотирьох ознак злочину (суспільна небезпечність, протиправність, винність і карність), характерних для позитивного права; чотири ознаки складу злочину (об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт, суб’єктивна сторона) в позитивному і природному праві; спільна логіка підтримання світового і державного правопорядку; природне право, як і позитивне, не заперечує потреби владних структур; загальнообов’язковість для всіх людей; домінування розуму над волею; природне право є критерієм оцінки позитивного права; природне право заповнює прогалини позитивного права; поведінку людини урешті-решт, визначає не сама людина, а закон – природний або позитивний, – який домінує над нею; поєднання справедливого і законного; природне право у деяких випадках є інтуїтивним позитивним правом.

Серед відмінних рис назвемо такі: позитивне право, на відміну від природного права, створила людина; теорія природного права завжди онтологічна, а теорія позитивного права щонайбільше намагається випливати з онтології; природне право досконале, вічне, а позитивне – недосконале, короткочасне; частина норм природного права незмінна, а норми позитивного права – змінні, хоча й достатньо консервативні; природне право регулює онтологічні і деонтологічні процеси, а позитивне право – тільки деонтологічні; природне право змінюється повільно, воно еволюціонує, позитивне право змінюється швидко й революційне; не всі норми позитивного права відповідають природному праву, природне право – еталон для позитивного; природне право – метафізичне, а позитивне право – раціональне; існує надприродне право, але надпозитивного права немає; природне право залежить від надприродного права, а позитивне – від наддержавного (міжнародного) права; для позитивного права важлива елементарна мораль, а для природного – вища мораль; позитивне право заперечує природне, а природне право підтримує позитивне; позитивне право обмежує свобідну волю, застосовує примус, сприяє виконанню волі іншої людини, а природне право підтримує, охороняє свобідну волю людини; людина є основою позитивного права (для неї воно існує), а для природного права – не тільки людина є основою, а в цілому реальний світ; природне право характеризується синергетичністю, що для позитивного неприпустиме, позитивне право не в силі заборонити евтаназію, а природне право володіє такою силою.

Логічним є ще розмежування природного та надприродного права. Однак для цього необхідно в наступних двох частинах (книгах) дослідити природне право XX і початку XXI століття і власне надприродне право, яке розвиватиметься в епоху ноосфери.

Література

  1. Аблеев С.Р. История мировой философии: Учебник / С.Р. Аблеев. – М.: АСТ Астрель, 2002. – 416с.

  2. Аврелий Марк. Наедине с собой. Размышления / Пер. с древнегр. – К.; Черкассы, 1993. – 148с.

  3. Академічна юридична думка / Укладачі І.Б. Усенко, Т.І. Боднарук; За заг. ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Ін Юре, 1998. – 503с.

  4. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. А. Колодного. – К.: Світ знань, 2000. – 862с.

  5. Амоголонова Д.Д. К вопросу об изучении психологических аспектов Аюрведы // Психологические аспекты буддизма. 2-е изд. Новосибирск: Наука 1991.— 182с.

  6. Антология мировой правовой мысли. В 5т. Т.I. Античный мир и восточные цивилизации / Нац. обществ. – науч. фонд; Руководитель науч. проекта Г. Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. – 752с.

  7. Антология мировой правовой мысли. В. 5т. Т.ІІ. Европа V – ХVII вв. Нац.обществ. – науч. Фонд; Руководитель науч.проекта Г.Ю.Семигин. – М.: Мысль, І999.-820с.

  8. Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т. III. Европа. Америка: XVII – XX вв. / Нац. обществ. – науч. фонд.; Руководитель научного проекта Г.Ю. Семигин. – М.: Мысль, 1999. – 829с.

  9. Антология мировой правовой мысли. В. 5т. Т.ІV. Россия ХІ-ХIХ вв. Нац. обшеств. – науч. Фонд; Руководитель науч. проекта Г.Ю.Семигин. – М.: Мысль, 1999. – 813с.

  10. Антология мировой философии: Античность. – Минск: Харвест; М.: Издательство АСТ, 2001. – 960с.

  11. Антология мировой философии: Возрождение. – Минск: Харвест; М.: Издательство АСТ, 2001. – 928с.

  12. Антология мировой философии: Древний Восток. – Минск: Харвест; М.: Издательство АСТ, 2000. – 992с.

  13. Антологія української юридичної думки. В 6т. / Редк.: Ю.С. Шемшученко (голова) та ін. Т.1: Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / Упорядники: В.Д.Бабкін, І.Б.Усенко, Н.М. Пархоменко; відп. ред. В.Д. Бабкін, І.Б. Усенко. – К.: Видавничий Дім "Юридична книга", 2002. – 568с.

  14. Арсанукаева М.С. Арабский халифат. Шариат (мусульманское право): Лекция по учебной дисциплине "История государства и права зарубежных стран" – М.: Издательско-книготорговый центр "Маркетинг" МУПК, 2002. – 39с.

  15. Асмус В.Ф. Античная философия. – М.: Мысль, 1976. – 543с.

  16. Багнюк А. Філософія. Навчальний посібник. У 2 ч. – Ч. І. Рівне, 1997. – 475с.

  17. Бачинин В.А. Антитеза естественного и позитивного права: философско-культурологический анализ // Общественные науки и современность. – 1999. – № 6. – С.76-97.

  18. Бачинин В.А. История философии и социологии права. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. – 335с.

  19. Бачинин В.А., Сальников В.П. Философия права. Краткий словарь. – Спб.: Лань, 2000. – 400с.

  20. Бачинин В.А. Философия права: Конспект лекций. – Харьков: Консум, 2002. – 368с.

  21. Бачинин В.А., Чефранов В.А. История философии права: Курс лекций. – Харьков: Право, 1998. – 320с.

  22. Бентам И. Введение в основания правственности и законодательства. ─ М.: Росийская полдитическая энциклопедия (РОССПЭН), 1998. – 415с.

  23. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 624с.

  24. Біблія. Старий Завіт. Україна: Думки про віру, 1998. – 1523с.

  25. Бойченко І.В. Філософські історії: Підручник. – К.: Знання КОО, 2000. – 723с.

  26. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я.Сухарева, В.Е.Крутских. ─ 2-е изд, перераб. и доп. ─ М.: ИНФРА ─ М, 2001.-704р.

  27. Братасюк М.Г. Природноправова парадигма в постмодерній філософсько-правовій думці // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003.

  28. Бурлай Є.В. Дуалізм "природного" та "позитивного" в праві як філософсько-правова проблема // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003.

  29. Васильев Л.С. История религий Востока (религиозно-культурные традиции и общество): М., 1983. – 368с.

  30. Васильев Л.С. История религий Востока: Учеб. пособ. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1998. – 416с.

  31. Вдовина Г.А. Новітні англо-американські теорії природного права // Часопис Київського університету права. – 2001. – № 1. – С. 9-16.

  32. Виндельбанд В. История философии. – К.: Ника Центр, 1997. – 560с.

  33. Геґель Г.В.Ф. Основи філософії права, або природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 329с.

  34. Геґель Г.В.Ф. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. В.С.Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примен. В.С.Нерсесянц. ─ М.: Мысль, 1990. – 524с.

  35. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняется естественное право и право народов, а также принципы публичного права. – М.: Мысль, 1956. – 868с.

  36. Гулыга А.В. Немецкая классическая философия. – М.: Мысль, 1986. – 334с.

  37. Гурвич Г.Д. Философия и социология права: Изб. соч. / Пер. М.В.Антонова, Л.В.Ворониной. – СПб.: Изд. Дом С.-Петерб. гос. ун-та, 2004. – 848с.

  38. Гусейнов А.А., Апресян Р.Г. Этика: Учебник. – М.: Гардарики, 1988. – 472с.

  39. Гусейнов А., Скрипник А. Пессимистический гуманизм Артура Шопенгауера /Шопенгауер А. Свобода воли и нравственность – М.: Республика, 1992.

  40. Дамирли М.А. Право и История: эпистемологические проблемы (Опыт комплексного исследования проблем предмета и структуры историко-правового познания). СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002. – 456с.

  41. Девід Гудінг, Джон Леннокс. Світогляд: для чого ми живемо і яке наше місце у світі. Пер. з рос. Під заг. ред. М.А. Жукалюка. Київ: УБТ. – 2003. – 416с.

  42. Дигесты Юстиниана. Избранные фрагменты в переводе и с примечаниями И.С. Перетерского. – М.: Наука, 1984. – 456с.

  43. Добрынина В. Философия ХХ века. – М.: Знание, 1999. – 288с.

  44. Древние цивилизации / С.С.Аверинцев, В.П. Алексеев, В.Г. Ардзинба и др.; Под общ. ред. Г.М. Бонгард – Левина. – М.: Мысль, 1989. – 479с.

  45. Эмерсон Р. Нравственная философия. – М.: Аст; Минск: Харвест, 2001. – 384с.

  46. Этика: Энциклопедический словарь / Под ред. Р.Г. Апресяна и А.А. Гусейнова. – М.: Гардарики, 2001. – 671с.

  47. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. ─ К.: Юринком Интер, 2000. – 480с.

  48. Зденек М. Развитие правового полушария / Пер. с англ.; МН.: ООО "Попурри", 1997. – 320с.

  49. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Наука, 1981. – 240с.

  50. Зотов А.Ф. Мельвиль Ю.К. Буржуазная философия средины ХІХ – начала ХХ века: Учеб. пособие для филос. фак-тов ун-тов. – М.: Высшая школа, 1988. – 520с.

  51. Зотов А.Ф. Современная западная философия. Учеб. – М.: Высш. шк., 2001. – 784с.

  52. Иванов В.Г. История этики Древнего мира. – СПб.: Лань, 1997. – 256с.

  53. Ирибаджаков Н. Критика метафизического разума. Пер. с болг. – М.: Прогресс, 1983. – 479с.

  54. История Древнего Востока: Учебник / А.А. Вигасин, М.А. Дондамаев, М.В. Крюков и др.; Под ред. В.И. Кузищина. – 3- изд., перераб. И доп. – М.: Высш шк., 2002. – 462с.

  55. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под ред. В.С. Нерсесянца. – 3-е изд., стеретип. – М.: Изд-во НОРМА, 2002. – 736с.

  56. История философии права. ─ СПб.: Юрид. ин-т, 1998.-640с.

  57. История философии. Учебник для высших учебных заведений. Ростов – на – Дону: Феникс, 2000. – 576с.

  58. История философии: Учебник / Ч.С. Кирвель, А.А. Бородич, У.Д. Розельфанд и др.; Под. ред. Ч.С. Кирвеля. – 2-е изд., испр. – Минск: Новое знание, 2001. – 728с.

  59. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс: Учебник для вузов. Изд. 4-е, перераб. и доп. – М.: Издательско-книготорговый дом "Логос", 2000. – 344с.

  60. Кармин А.С. Основы культурологии: мифология культуры. – СПб.: Лань, 1997. – 512с.

  61. Ковлер А.И. Антропология права: Учебник для вузов. – М.: Норма, 2002. – 480с.

  62. Козловський А.А. Справедливість як гносеологічний принцип права // Ерліхівський збірник. Юридичний факультет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вип. 3. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 11-17

  63. Козюбра М.І. Місце філософії права в системі суспільствознавства (до питання про дисциплінарний статус філософії права) // Проблеми філософії права. Том 1. Київ-Чернівці: Рута, 2003. – С. 22-32.

  64. Кондзьолка В.В. Історія середньовічної філософії: Навч. посібн. – Львів: Світ, 2001. – 320с.

  65. Кондзьолка В.В. "Розрада від філософії" – книга життя і долі Боеція. – Львів: Ініціатива, 2003. – 95с.

  66. Костицький М.В. Філософія права як наука і навчальна дисципліна // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003.

  67. Котляревский С.А. Власть и право. Проблема правового государства. ─ СПб.: Лань, 2001. – 368с.

  68. Краткий философский словарь / Под ред. А.П. Алексеева. – М.: Проспект, 2000. – 400с.

  69. Крашенникова Н.А. История права Востока: Курс лекций. – М.: Изд-во Российского открытого ун-та, 1994. – 172с.

  70. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Підручник. – К.: Либідь, 2000. – 592с.

  71. Кузнецов К.А. К характеристике исторической школы права. – Одесса, 1914. – 320с.

  72. Кузнєцов В.І. Філософія права. Історія та сучасність: Навчальний посібник. – К.: ВД "Стилос": ПЦ "Фоліант", 2003. – 382с.

  73. Кууси П. Этот человеческий мир. Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1998. – 368с.

  74. Лосев А.Ф. История античной философии. – М.: Мысль, 1989. – 204с.

  75. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии / Сост. А.А. Тахо-Годи; Общ. ред. А.А.Тахо-Годи и И.И.Маханькова. – М.: Мысль, 1993. – 959с.

  76. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. – М.: Политиздат, 1991. – 525с.

  77. Лубський В.І., Борис В.Д. Мусульманське право: навч. посіб. для студ. – К.: Вілбор, 1997. – 256с.

  78. Лукач И. Пути богов: к типологии религий, предшествовавших христианству. Пер. с венг. – М.: Политиздат, 1984. – 248с.

  79. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. – М.: Мысль, 1979. – 431с.

  80. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: Право, 2002. – 328с.

  81. Малинин В.А. Диалектика Геґеля и антигегґелянство. – М.: Мысль, 1983. – 240с.

  82. Мамардашвили Мераб. Как я понимаю философию. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Культура», 1992. – 415с.

  83. Мироненко О.М. Витоки українського революційного конституціоналізму 1917-1920 рр.: теоретико-методологічний аспект / І.Б. Усенко (відп. ред.). – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – 260с.

  84. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. Т. 1. – М.: Советская энциклопедия, 1991. – 687с.

  85. Монтескье Ш.Л. О духе законов. – М.: Мысль, 1999. – 672с.

  86. Мусульманская цивилизация. Энциклопедический словарь / Пер. с франц. Д. Литвинов, науч. ред. Г. Осипов. – М.: Лори,2001. – 296с.

  87. Нерсесянц В.С. Философия Геґеля. ─ М.: Юрист, 1998. – 352с.

  88. Новая философская энциклопедия: В 4 т / Ин-т философии РАН, Нац. общ. – науч. фонд; научно-ред. совет: предс. В.С. Степин, заместители предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. ─ М.: Мысль ─ Т.I. ─ 2000. – 721с.

  89. Новая философская энциклопедия: В 4 т / Ин-т философии РАН, Нац. общ. – науч. фонд; научно-ред. совет: предс. В.С. Степин, заместители предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семигин, уч. секр. А.П. Огурцов. – М.: Мисль, т. IІ. – 2001. – 634с.

  90. Новая философская энциклопедия: В 4 т / Ин-т философии РАН, Нац. общ. – науч. фонд; научно-ред. совет: предс. В.С. Степин, заместители предс.: А.У. Гусейнов, Г.Ю. Семичин, уч. секр. А.П. Огурцов. – М.: Мисль, т. IІІ. –2001. – 692с.

  91. Новая философская энциклопедия: В 4 т / Ин-т философии РАН, Нац. общ. – науч. фонд; научно-ред. совет: предс. В.С. Степин, заместители предс.: А.А. Гусейнов, Г.Ю. Семичин, уч. секр. А.П. Огурцов. – М.: Мисль, т. IV. –2001. – 605с.

  92. Новгородцев П.И. Историческая школа юристов. ─ СПб.: Лань, 1999. – 192с.

  93. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. Посібник. – К.: Вища шк. Т-во "Знання", КОО, І999. – 543с.

  94. Павлов С.В., Мезенцев К.В., Любінцева О.О. Географія релігій: навч. посіб. Для студ. географ. і філос. фак-тів вищ. навч. закладів. – К.: АртЕк, 1999. – 504с.

  95. Платон Діалоги / Пер. з давньогр. -К.: Основи, І999. – 395с.

  96. Политико-правовые ценности: история и современность / Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 256с.

  97. Полонская Л.Р. Религия в политической культуре Индии // Индия: религия в политике и общественном сознании. Сборник статей. М.: Наука. – 1991. – 542с.

  98. Правовая мысль: Антология / Автор-составитель В.П. Малахов. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2003. – 1016с.

  99. Пролев С.В. История античной философии. – М.: "Рефл-бук", К.: Ваклер, 2001. – 512с.

  100. Рабінович П.М. Наука філософії права: до характеристики предмета й методології // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003. – С. 22-26.

  101. Радбух Г. Введение в науку права. – М.: Мысль, 1915. – 139с.

  102. Рассел Б. Історія західної філософії / Пер. з англ. Ю. Лісняка, П. Таращука. – К.: Основи, 1995. – 759с.

  103. Реале Д., Антисери Д. Западная философия: от истоков до наших дней: В 3 т. Т. 1, 2. Античность и Средневековье. – СПб: Петрополис, 1994. – 688с.

  104. Реале Д., Антисери Д. Западная философия: от истоков до наших дней: В 3 т. Т. 3. От романтизма до наших дней. – СПб: Петрополис, 1994. – 880с.

  105. Релігієзнавчий словник / За ред. А.Колодного і Б. Лобовика – К.: Четверта хвиля, 1996. – 392с.

  106. Розин В.М. Генезис права. М.: Издательский дом "NOTA RENE", 2001. – 208с.

  107. Рубель В.А. Історія середньовічного Сходу: Підручник. – К.: Либідь, 2002. – 736с.

  108. Сальников В.П., Кальной И.И., Гуцериев Х.С., Сандулов Ю.А. Философия для аспирантов: Учебник для ад’юнктов высших образовательных учреждений МВД России / Под ред. И.И. Кального. – Спб: Лань, 1999. – 512с.

  109. Самосознание европейской культуры XX века: мыслители и писате­ли Запада о месте культуры в современном обществе. – М.: Политиздат, 1991. – 366с.

  110. Сенека, Луцій Анней. Моральні листи до Луція / Пер. з лат. А.Садомори. – К.; Основи, 1999. – 603с.

  111. Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция. – Философия права. Краткий курс / Пер. з англ. -М.: Издательський центр "Академия", І996. – 304с.

  112. Сливка С.С. Природно-правові джерела формування позитивістської концепції // Проблеми філософії права. Том 1. – Київ-Чернівці: Рута, 2003.

  113. Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс. – Львів: Воля, 2001. – 168с.

  114. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Підручник. – К.: Атіка, 2001. – 304с.

  115. Словник Біблійного Богослов’я / Під ред. Ксав’є Леон-Дюфура та ін. Пер. з фр. Львів: вид-во отців Василіан "Місіонер", 1996. – 934с.

  116. Сухарев В.А., Сухарев М.В. Психология народов и наций. —Донецк: Сталкер, 1997. – 400с.

  117. Сюкияйнен Л.Р. Шариат и мусульманско-правовая культура. – М.: Ин-т госуд. и права РАН, 1997. – 48с.

  118. Татаркевич В. Історія філософії: Т.І. Антична і середньовічна філософія / Пер. з пол. А.Шкраб’юка. – Львів "Свічадо", 1997. – 456с.

  119. Татаркевич В. Історія філософії: Т.2: Філософія Нового Часу до 1830 року / Пер. з пол. Я. Саноцький, О. Гірний. – Львів: Свічадо, 1999. – 352с.

  120. Татаркевич В. Історія філософії: Т.3: Філософія ХІХ ст. і новітня / Пер. з пол. О. Гірний. – Львів: Свічадо, 1999. – 568с.

  121. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – 4-е изд., испр. и доп. – М.: Политиздат, 1986. – 576с.

  122. Упанішади / Переклад, передмова та коментарі Йога Сутарами. – Львів: Фенікс, 1999. – 244с.

  123. Федів Ю.О., Мозгова Н.Г. Історія української філософії: Навч. посібник. – К.: Україна, 2000. – 512с.

  124. Філософія: навч. посібн. / Надольний І.Ф. та інші. – К.: Вікар, 1998. – 624с.

  125. Філософія права: Навч. посібн. / О.Г. Даніль’ян, Л.Д. Байрачна, С.І. Максимов та ін.; За заг. ред. О.Г. Даніль’яна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 271с.

  126. Філософія права: Навч. посіб. / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; за заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000, – 336с.

  127. Философия уголовного права / Сост., ред. и вступ. статья Ю.В.Голика. – СПБ.: Юридический Пресс, 2004. – 348с.

  128. Философский энциклопедический словарь. – М.: ИНФРА – М, 2000. – 576с.

  129. Філософський енциклопедичний словник. – К.: Абрис, 2002. – 742с.

  130. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція УРЕ, 1973. – 600с.

  131. Фихте И.Г. Несколько лекций о назначении ученого; Назначение человека; Основные черты современной эпохи: Сборник / Пер. с нем. ─ Минск: ООО "Попурри", 1998. – 480с.

  132. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник. Пер. с англ. и нем. – М.: Прогресс, 1990. – 368с.

  133. Фулер Л.Л. Мораль права: Пер. з англ. – К.: Сфера, 1999. – 232с.

  134. Хамітов Н.В., Гармаш Л.Н., Крилова С.А. Історія філософії. Проблема людини та її меж. – К.: Наукова думка, 2000. – 272с.

  135. Циппеліус Р. Філософія права: Підручник: Пер з нім. – К.: Тандем, 2000. – 300с.

  136. Ціцерон, Марк Тулій "Про державу ; Про закони; Про природу" богів" /Пер з латин. В.Литвинов. -К.: Основи,І998. – 47бс.

  137. Чанышев А.Н. Философия Древнего мира: Учеб. для вузов. – М.: Высш. шк., 2001. – 703с.

  138. Человек. Мыслители прошлого и настоящего о его жизни, смерти и бессмертии. ХІХ век. – М.: Республика, 1995. – 528с.

  139. Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988. – 140с.

  140. Шершеневич Г.Ф. История философии права. ─СПб.: Лань, 2001. – 528с.

  141. Шкода В.В. Вступ до правової філософії. – Харків: Фоліо, 1997. – 223с.

  142. Шмаков В. Система эзотерической философии. – М., 1923. – 200с.

  143. Шопенгауэр А. Свобода воли и нравственность /Общ. ред.,сост., вступ. ст. А.А. Гусейнова и А.П. Скрипника. – М.: Республика, 1992. – 448с.

  144. Шри Шримад А.Ч. Бхактиведанта Свами Прабхупада. Учение Шрет Чантансти: Трактат о подменной духовой жизни; Москва – Ленинград – Калькутта – Бомбей – Нью-дели.: Блактиведанта Бук Траст, 1993. – 384с.

  145. ІІІумак І.0. Теорія природного права Станіслава Оріховського// Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених / Ред.кол.: В.Н.Денисов (голов.ред). та ін. – К.: Ін Юре. – 1999. – Вип.2 – С.33-37.

  146. Шуман А.Н. Философская логика: Истоки и эволюция. – Мн.: Экономпресс, 2001. – 368с.

  147. Юридична енциклопедія: В 6т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. ─ К.: "Укр. енцикл.", 1998. ─ Т. I: А ─ Г. 672с.

  148. Юркевич П. Історія філософії права; Філософія права; Філософський щоденник. – К.: Ред. журн. "Український Світ", 1999. – 756с.

  149. Юркевич П.Д. Історія філософії права; Філософський щоденник: Рукописна спадщина / В. Нічик (заг. ред.), Роланд Піч (упоряд.), М. Лук (упоряд.) – 2-е вид. – К.: Редакція журналу "Український світ", 2000. – 752с.

  150. Ясперс К. Духовна ситуація часу // Зарубіжна філософія ХХ століття. Читанка з історії філософії: У 6 кн. Кн. 6. – К.: Довіра, 1993. – С. 100-114.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Скачать файл (299.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации