Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Пасько Я.І., Білецький В.В., Савенкова М.Є., Бурега В.В. Логіка - файл n1.doc


Пасько Я.І., Білецький В.В., Савенкова М.Є., Бурега В.В. Логіка
скачать (468 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc468kb.23.01.2013 16:15скачать

Загрузка...

n1.doc

1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Загрузка...



Деонтичні


модальності

(нормативні)

Аксіологічні

модальності


(оціночні)

Часові модальності

Абсолютні

порівняльні

Абсолютні

порівняльні

Обов’язково

Добре

Краще

Завжди

Раніше

Нормативно

(байдуже)

Аксіологічно байдуже

Рівноцінно

Тільки іноді

Одночасно

Заборонено

Погано

Гірше


Ніколи

Пізніше

Дозволено





До кожної з груп модальностей входять три основних модальних поняття. Друге називається слабкою характеристикою, перше і третє – відповідно сильною позитивною і сильною негативною характеристиками. Іноді у якості доповнення вводиться четверте модальне поняття, яке може вживатися для означення об’єднання сильного позитивного та нейтрального.

Зазначимо, що логічні модальності вивчалися ще Аристотелем і середньовічними логіками. Детальне дослідження численних груп модальностей почалося у 50-ті роки ХХ ст., хоча перші згадки про них належать до пізньої античності і Середньовіччя.
Взаємовідношення між судженнями

Між судженнями, як і між поняттями, існують взаємовідношення. Вони можуть бути порівнювані (мають загальний суб’єкт або предикат) і непорівнювані. Наприклад, непорівнюваними будуть судження “Україна – незалежна і суверенна держава” і “Деякі з студентів ДонДУУ навчаються за фахом “соціологія”. Порівнювані судження поділяються на сумісні і несумісні за критерієм істинності або неістинності.

Сумісні за істинністю судження виражають одну й ту ж думку повністю або частково. Відношення сумісності поділяють на відношення еквівалентності, логічної підлеглості та часткового співпадіння.

Сумісні еквівалентні судження виражають одну й ту ж думку, однак у різній формі. У таких судженнях однаковий суб’єкт, а предикати різні за формою, але однакові за змістом або навпаки. Також ясно, що еквіваленті судження можуть бути або істинні або не істинні. Наприклад:

Логіка – наука про закони і форми вірного мислення”

Наука, яка вивчає закони і форми вірного мислення називається логікою”.

Сумісні судження, що знаходяться у стані логічної підлеглості мають загальний предикат, а їх суб’єкти є поняттями, які знаходяться у стані логічної підлеглості. Наприклад:

Всі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

Деякі студенти даної навчальної групи є спортсменами”

У відношенні логічної підлеглості знаходяться судження А та І, а також Е та О (дивись “Розподіл термінів у простому судженні”). Зрештою відношення між порівнюваними судженнями можна виразити у вигляді схеми, яка традиційно називається “Логічними квадратом” (див. рисунок 4.1.).

Відзначимо, що за “Логічним квадратом”

  • істинність загального судження визначає істинність часткового, підлеглого йому;

  • не істинність загального залишає часткове невизначеним;

  • істинність часткового судження залишає загальне непідтвердженим (при порушенні цього правила може виникнути логічна помилка “поступове узагальнення”);

  • неістинність часткового судження обумовлює неістинність загального.

Таким чином умовивід від загального судження до підлеглого йому часткового завжди буде вести до істинного висновку.
Р
исунок 4.1. Логічний квадрат.

У відношенні часткового свіпадіння (субконтрарності) знаходяться судження І та О. Вони мають однакові суб’єкти і предикати, але різняться за якістю. Такі судження сумісні за істинністю (можуть бути істинними одночасно, але не сумісні за неістинністю). Якщо одне неістинне, то інше обов’язково істинне, якщо ж одне з них істинне, то інше може бути або істинним або ні.

Відношення несумісності суджень за істинністю включають: протилежність (контрарність) і протиріччя (контрадикторність).

Наприклад, контрарними є судження загальностверджувальні та загальнозаперечувальні і Е). Вони несумісні за істиністю але сумісні за неістинністю. Якщо одне з протилежних суджень істинне, то друге обов’язково буде неістинним. Якщо ж одне є неістинним, то істинність іншогоє невизначеною.

Контрадикторними є судження А і О, а також Е та І. Вона несумісні за істинністю і несумісні за неістинністю. Це значить, що якщо одне з них істинне, то інше – неістинне і навпаки.

Закономірності, які виражають відношення між судженнями мають велике пізнавальне значення і є важливими для визначення ступені істинності певних суджень, допомагаючи уникнути помилок при безпосередніх умовиводах, які виводяться з одного судження.
Стислі висновки за лекцією

              1. Судження є більш складною, ніж поняття, формою мислення – воно складається щонайменше з двох понять – суб’єкта і предиката, формуючи висловлювання щодо існування предмета як такого, наявності чи відсутності в нього певних якостей, взаємин між іншими предметами;

              2. Якщо у судженні один суб’єкт і предикат, то воно називається простим. Такі судження поділяються за кількістю об’єму суб’єкта (квантором), якістю зв’язки між суб’єктом та предикатом, а також за модальністю;

              3. Складним судження називають, якщо воно складається з кількох простих, які поєднуються логічними союзами. За видом логічного союзу складні судження поділяють на види.

              4. Між судженнями, які і між поняттями є відношення, знання яких важливе для встановлення істинності того чи іншого судження.


Питання для самоконтролю за темою 3:

1. Що таке судження і як воно позначається у живій мові? Наведіть самостійні приклади.

2. Поясність, що таке просте судження, з яких частин воно складається. Наведіть самостійні приклади.

3. Як судження можна поділити за кількістю, якістю, а також за модальністю і простежити розподіленість термінів у ньому? Наведіть самостійні приклади.

4. Що таке складне судження, які його види? Наведіть самостійні приклади.

5. Які судження називають модальними, як вони утворюються?

6. Які види модальностей Ви знаєте?

Основна література для самостійної роботи за темою 3:


  • Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 165 – 175.

  • Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 64 - 95.

  • Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 126 – 132.

  • Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 170 - 200.

  • Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 62 - 92.

  • Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 65 – 83.

  • Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 277 – 325.



ТЕМА 4

ЗАКОНИ ЛОГІКИ

Питання, що розглядаються:

  1. Поняття про закон мислення.

  2. Закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон достатньої підстави, закон виключеного третього.

  3. Ознаки вірного мислення.


1. Поняття про закон мислення

Як слідує з визначення логіки як науки, одним з предметів її дослідження є закони вірного мислення.

Закон мислення – необхідний, суттєвий і повторюваний у типових ситуаціях зв’язок між думками. Формально-логічні закони віддзеркалюють найбільш прості і разом з тим необхідні умови правильного мислення. Вони є об’єктивними і нехтування цими законами призводить до недисциплінованості, нераціональності, суперечливості мислення і мови. Зрештою недотримання законів мислення веде до помилок у міркуванні та діях людини.

Базовими законами формальної логіки є закони тотожності, суперечності (несуперечності), виключеного третього і достатньої підстави. Ці та інші логічні закони є здобутками європейської цивілізації.

Разом з тим вони не народжені людьми, а просто ними підмічені і перекладені вченими на мову. Іншими словами, головною ознакою законів логіки є їх об’єктивність – закони існують незалежно від знання чи незнання їх людьми, а також незалежно від людських опіній.

Читачеві вони можуть видатися доволі простими і це вірно, бо люди, як правило дотримуються їх вже на побутовому рівні. Однак, володіючи логічною теорією освічена людина є озброєною проти неістинних, але на перший погляд, переконливих заяв, тез, фраз, якими, зокрема, є софізми та антиномії.

Три з цих законів (несуперечності, виключеного третього та тотожності) сформульовані Аристотелем, а четвертий - Закон достатньої підстави – Г.В.Лейбніцем. Розглянемо їх докладніше.
2. Закон тотожності, закон суперечності (несуперечності), закон достатньої підстави, закон виключеного третього
Закон тотожності


Будь-яка думка має бути тотожна сама собі


Корінною властивістю закону тотожності є його визначеність. Цей закон якісно визначає предмети і суттєві явища, що віддзеркалюються у мисленні людини. Він означає, що людина, обмірковуючи і характеризуючи щось, повинна виділяти у предметі міркування суттєві ознаки і уникати несуттєвих.

В процесі формування думки дуже важливо обминати логічних помилок, які перешкоджають розвиткові цього закону. Найбільш розповсюдженими логічними помилками є:

  • амфіболія (від грецького “амфіболос” – двозначність) – двосмиловість виразу, підміна сутності понять. Ця помилка, як правило, має анекдотичний вигляд. Скажімо “Знаючи, що язик до Києва доведе, я купив на базарі язик і тепер сміливо можу прямувати до Києва”;

  • еквівокація – використання одного і того ж терміну у різних значенням. Наведемо приклад умисної еквівокації: “Старий морський вовк – це дійсно вовк. Як і будь-який вовк, він живе у лісі. Таким чином морські вовки живуть у лісі” – наочною тут є підміна змісту поняття “морський вовк”;

  • логомахія – суперечка про вербальні поняття коли учасники дискусій не можуть дійти згоди з причини недосягнення конвенції стосовно змісту того чи іншого поняття. На цю помилку звертав увагу відомий англійський філософ Франциск Бекон Веруламський. Говорячи про суперечності у процесі пізнання він звертав увагу на так званий “привид (ідол) ринку”, коли відсутність домовленості стосовно смислу того чи іншого поняття призводить до різного його тлумачення і розумових хиб.

Таким чином для дотримання закону тотожності людина зобов’язана не підміняти зміст поняття, про яке іде мова, а також завчасно домовитися з співбесідниками стосовно слів, понять, якими вони будуть оперувати при розмові, дискусії.

Цей закон визначається тотожно-істинною формулою А ? А, де під А розуміється будь-яка думка взагалі. Цю формулу можна розуміти і таким чином “одна і таж сама думка не може бути собою і якоюсь іншою” - інакше з’являється помилка яка має назву “підміна тези”.
Закон суперечності (несуперечності)


З двох суджень, з яких в одному щось стверджується про предмет думки в даний час, а в іншому в цей же час те ж саме заперечується обидва не можуть бути одночасно істинними
або :
Два протилежних судження не можуть бути істинними в один і той же час і в одному і тому ж відношенні

Наприклад, два судження “Ворскла є притокою Дніпра” і “ Ворскла не є притокою Дніпра” не можуть бути одночасно істинними, якщо мається на увазі одна річка під назвою “Ворскла” (а не, скажімо, однойменна спортивна команда). В той же час слід пам’ятати, що суперечності не буде якщо ми щось стверджуємо або щось заперечуємо стосовно одного предмету у різний проміжок часу. Наприклад “Косовський – футболіст київського Динамо” і “Косовський – не футболіст київського Динамо”, “Петренко є студентом” і “Петренко не є студентом” можуть бути вірними у різний проміжок часу.

Предмет нашої думки ми також можемо розглядати в різному відношенні. Так про Іванова І.І. ми можемо сказати, що він добре знає українську і російську мову, бо його знання задовольняють вимогам пересічного спілкування. Разом з тим, цих знань іноді може бути недостатньо (тобто він не досить добре знає) щоб бути перекладачем документів з української на російську і навпаки.

Закон несуперечності вказує також на те, що з двох суперечливих суджень одне є хибним і виражається формулою .

Цілком зрозумілим є те, що даний закон заперечує одночасну істинність таких чотирьох пар протилежних простих суджень, які мають загальний суб’єкт і предикат:

  • загальностверджувальні і загальнозаперечувальні

  • одиничні стверджувальні і одиничні заперечувальні

  • Загальностверджувальні і частковозаперечувальні

  • Загальнозаперечувальні і частковостверджувальні


Закон достатньої підстави


Кожна вірна думка може бути доведеною

або:

Для того, щоб вважатися вірним, всяке положення

має бути доведеним




Іншими словами, для певного положення мають існувати достатні базові параметри, підстави, в силу яких воно вважається істинним.

В науці достатніми підставами вважаються:

  • положення про перевірені факти дійсності;

  • наукові визначення;

  • раніше доведені наукові положення;

  • аксіоми;

  • особистий досвід.

Наприклад, визначимо, чи є детермінація між положеннями:

1. “Всі студенти вивчають іноземну мову”, “Семенов вивчає іноземну мову” і, відповідно, “Семенов є студентом”.

  1. “Семенов є свідком”, “Свідок зобов’язаний прибути до суду і давати там правдиві свідчення” і “Семенов зобов’язаний прибути до суду і дати правдиві свідчення”.

  2. “Марченко є менеджером з продажу промислових товарів”, “Менеджер з продажу товарів повинен володіти знанням соціальної психології”, “Марченко повинен володіти знанням соціальної психології”

У першому випадку ми не можемо говорити про дотримання закону достатньої підстави, бо Семенов може вивчати англійську мову і не будучи студентом. У другому і третьому випадку закон дотримується, бо Семенов, будучи свідком, зобов’язаний правом прибути до суду і дати правдиві свідчення, а професійна діяльність Марченко дійсно не буде успішною без знань соціальної психології, зокрема психології комунікативної діяльності.
Закон виключеного третього


Два суперечливих судження не можуть бути одночасно хибними і одночасно істинними. Одне з них істинне,

а інше – хибне. Третє судження виключене

(істинним є лише А або не-А, третього не існує)
або:
З двох заперечувальних суджень, які знаходяться у протиріччі одне істинне, інше – неістинне, а третього не існує


Наприклад, “Держави можуть бути монархічними і не монархічними”. Третій елемент у цій дихотомії, ясна річ, відсутній (або А або не-А), тому даний закон виражається формулою а V ā.

Заперечувальні судження, які знаходяться у взаєминах протиріччя несумісні ні за істинністю, ні за неістинністю, тобто не можуть бути ні одночасно істинними, ні одночасно хибними.

Нагадаємо, що заперечувальними стосовно одне одного є судження:

- одиничні стверджувальні і одиничні заперечувальні;

- загальностверджувальні і частковозаперечувальні;

- загальнозаперечувальні і частковостверджувальні;

За традицією, яка започаткована Аристотелем, частина сучасних логіків вважає, що даний закон слід застосовувати лише у відношенні минулого або теперішнього часу, але не майбутнього, для якого можливість застосування закону виключеного третього підлягає щоразу конкретизації.

Як можна бачити, цей закон має сенс і діє за умов дихотомії (у двозначній логіці). У випадку, коли дихотомія є абсурдною, закон не діє.

Наприклад, пляшка до половини наповнена водою одночасно є і наполовину повною і на половину порожньою (не повною) – у цьому випадку обидва судження, будучи протилежними, вірні. Також з суджень “Всі гриби їстівні” і “Всі гриби не їстівні” обидва не вірні – бо лише деякі гриби є їстівними.
3. Ознаки (вимоги) вірного мислення:

З чотирьох базових логічних законів походять три ознаки вірного мислення. За допомогою цих об’єктивних якісних ознак ми можемо простежити або усвідомити, наскільки мислення людей (і, насамперед, наше власне) може називатися вірним.

1. Чіткість – ясність змісту, зрозумілість і недвозначність термінів, понять, фраз, які висловлюються. Важливість тут врахування людиною того, що зрозумілими повинні бути не тільки слова, з якими звертаються до нас, але і наша власна мова, спрямована до людей – цей аспект є надзвичайно важливим, скажімо, у професійній діяльності менеджерів, правознавців, соціологів.

2. Послідовність – людина повинна вміти будувати “логічний ланцюг” – усвідомлювати наслідки власних думок, результати наслідків і так якомога далі – тоді її мислення буде багатоходовим і вона отримає змогу врахувати події і прогнозувати їх.

3. Доведеність – людина повинна прагнути не до голослівних фраз, а доведених міркувань. Якщо ж доведення у даний час не є потрібним, людина повинна його принаймні заготувати, мати на увазі. Людину, яка не може довести свої міркування і камуфлює штампи та кліше відрізняє імітація доведень на кшталт: “Я так вважаю (думаю)”, “Ти мені не віриш?”, “Я відчуваю, що це правда” і т.п.
Стислий висновок за лекцією

        1. Об’єктивно і незалежно від суб’єктивної людської опінії, існують раціональні закони мислення – закон тотожності, виключеного третього, достатньої підстави та несуперечності.

        2. Відповідно до цих законів можна оцінювати мислення за базовими параметральними ознаками – чіткістю, послідовністю та доведеністю.

        3. Закони логіки мають широкий вихід на практику повсякденного чи професійного спілкування.


Питання для самоконтролю за темою 4:

1. Що таке закон мислення і які його головні ознаки? Назвіть та означте базові закони логіки.

2. У яких випадках діє і не діє закон виключеного третього? Приклади.

3. Які існують базові ознаки вірного мислення? Наведіть самостійні приклади їх справедливості.
Основна література для самостійної роботи за темою 4:


  • Хоменко І.В., Алексюк І.А. Основи логіки. Підручник – К.: Золоті ворота, 1998. - С. 5 – 20.

  • Хоменко І.В. Логіка – юристам. – К.: Четверта хвиля, 1998. - С. 3 – 21.

  • Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 3 – 12.

  • Курбатов В.И. Логика. – Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. С. 84 – 88.

  • Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 3 – 32.

  • Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 4 – 28.

  • Берков В.Ф. Логика. – Минск: Тетра Системс, 2001. – С. 196 – 217.

  • Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 88 - 101.

  • Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика – учебник для вузов. – Москва: Владос, 2001 – С. 27 – 33.


ТЕМА 5

УМОВИВІД

Питання, що розглядаються:

  1. Умовивід як форма мислення, загальні особливості, істинність та хибність, види умовиводів.

  2. Види дедуктивних умовиводів (силогізм, полісилогізм, ентимема).

  3. Умовні та розподільні умовиводи

  4. Види індуктивних умовиводів.

  5. Загальна характеристика традуктивних умовиводів.


1. Умовивід як форма мислення, загальні особливості, істинність та хибність, види умовиводів

Умовивід – це найбільш складна форма мислення. Вона встановлює нові зв’язки між предметами і явищами на основі вже відомих.

Теорія умовиводів є найбільш ретельно розробленою частиною формальної логіки, яка є уподобанням численних видатних

Умовивід – цілісне розумове утворення і має структуру:

  • посилка (засновок) – судження, яке віддзеркалює вже відомі зв’язки

  • заключення (висновок)– судження, яке віддзеркалює нові зв’язки

Заключення буде істинним за наявності двох необхідних умов:

        1. Якщо посилки істинні за змістом.

        2. Якщо умовивід вірний за своєю будовою.


Наприклад:

Засновок 1 - Всі митці тонко відчувають природу

Засновок 2 – Левітан – митець

Заключення – Левітан тонко відчував природу
У цьому умовиводі обидві посилки істинні, і тому він побудований вірно і є цілком істинним. Це випливає з наступної схеми:


А – Левітан

В – митці

С – ті, хто тонко відчувають природу


Навпаки, висновок може бути хибним, якщо:

              1. Хоча б одна з посилок хибна;

              2. Побудова умовиводу є хибною.

Наприклад:

Посилка – Всі свідки правдиві

Посилка – Захаров – свідок

Висновок – Захаров – правдивий
У цьому умовиводі одна з засновків-посилок (перша) є хибною. Висновок, відповідно, істинним не буде.

Стосовно того, наскільки важливою є вірна побудова умовиводу, свідчить відомий в логіці жартівливий приклад, коли з двох істинних посилок висновок отримується безглуздий.
Наприклад:

Посилка – Всі птахи носять пір’я

Посилка – Дикуни іноді теж його носять

Висновок – Іноді дикуни є птахами



С – ті, що носять пір’я

В – птахи

А - дикуни

Подібно до того, що не можна займатися побудовою будинку без добротного матеріалу, неможливо побудувати вірний умовивід без вірних суджень-засновків, які побудовані за правильною схемою.
Види умовиводів

Формальна логіка розрізняє насамперед:

  • безпосередні умовиводи – висновок будується лише на одній посилці Наприклад, “Петров викликаний до суду у якості свідка, тому він зобов’язаний давати свідчення”;

  • опосередковані – висновок будується на кількох посилках: “Всі рідини пружні. Ртуть – рідина (за звичайних умов). Відповідно ртуть має пружність”;


У свою чергу виділяють такі види опосередкованих умовиводів:

  • дедуктивні – рух думки йде від загальної закономірності до часткового випадку (Всі люди смертні. Аристотель – людина. Аристотель – смертний.); Серед дедуктивних опосередкованих умовиводів виділяють зокрема силогізми – висновок базується на двох посилках, які є судженнями і зв’язані з загальним для них поняттям (Всі юристи опікуються правом. Захарченко – юрист. Захарченко опікується правом.). Крім силогізмів виділяють також умовні і розподільні умовиводи;

  • індуктивні - рух думки йде від часткових випадків до загальної закономірності (Україна – країна Європейського континенту. Білорусь - країна Європейського континенту. Обидві країни – європейські);

  • традуктивні (за аналогією) - рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Вони обов’язково мають імовірнісний характер. (На планеті Марс існують певні кліматичні умови, які приблизно однакові з земними. На Землі є життя. Можливо (за аналогією) на Марсі є життя);



2. Види дедуктивних умовиводів (силогізм, полісилогізм, ентимема).

Силогізм як вид дедуктивного умовиводу вартий особливої уваги. Змалюємо структуру простого силогізму. Він складається з суб’єкта – меншого за об’ємом терміну (S), предикату – більшого за об’ємом терміну (P) і середнього терміну (M), який не входить до висновку, але входить до обох посилок, забезпечуючи між ними логічний зв’язок, виступаючи опосередкованою ланкою і уможливлюючи зв’язок S і Р.

Приклад:

Всі люди (М) – смертні (Р)

Сократ (S) – людина (М)

Сократ (S) смертний (Р).
Слід окремо зазначити, що існують сталі правила - аксіоми силогізму:

  1. Все, що стверджується або заперечується про клас предметів в цілому стверджується або заперечується стосовно частини або окремого елементу цього класу;

  2. У силогізми мають бути лише три терміни (суб’єкт, предикат і середній термін). Порушення цього правила призводить до логічної помилки, яка має назву “учетверіння термінів”. Наприклад, з того що: “Собака бігає двором”. “Кішка сидить на паркані” не можна зробити будь-якого вірного висновку. Ми бачимо чотири різних терміни (два суб’єкта і два предиката). Середнього терміну, який би пов’язував обидва судження немає. Ця помилка може бути завуальована – коли застосовуютьсь омоніми – слова з різними значеннями. Наприклад, слово “закон” означає: 1. Об’єктивний зв’язок між предметами; 2. Юридичну норму. Помилкою буде таке судження: “Закон – об’єктивний і не залежить від думки людей. Конституція України – закон. Тому вона ніколи не залежить від думки людей”.

  3. Якщо одна з посилок негативна, то і висновок буде негативним. (Будь-який злочин – правопорушення. Моральний проступок – не правопорушення. Моральний проступок не є злочином).

  4. З двох часткових посилок певного висновку зробити не можна. (Деякі депутати Верховної Ради – юристи. Деякі артисти - депутати Верховної Ради. Деякі артисти є юристами).

  5. Якщо одна з посилок часткова і висновок буде частковим. (Деякі пенсіонери працюють. Всі працюючі отримують заробітню платню. Деякі з тих, хто отримує заробітню платню – пенсіонери).

Крім простого силогізму існує також складний силогізм (полісилогізм), який складають кілька простих силогізмів, які певним чином пов’язані між собою.

Наприклад:

Всі рослини – живі організми

Всі квіти - рослини

Всі квіти – живі організми (висновок 1) полісилогізм

Троянда – квітка

Троянда – живий організм (висновок № 2)
Перший проміжний висновок може бути пропущений і тоді умовивід в цілому прийме такий вигляд: “Всі рослини – живі організми. Всі квіти – рослини. Троянда – квітка. Троянда – живий організм”.

Такий силогізм має назву “сорит” – він застосовується для простеження тривалої залежності між класами предметів.

Скорочений силогізм без однієї посилки має назву “ентимема”. У ентимемі може бути також відсутнім висновок. Така ентимема зокрема застосовується тоді, коли висновок людина робити не хоче в силу його очевидності, або небажаності.

Приклади:

Всі колекціонери – збирачі. Третьяков – збирач (відсутня друга посилка).

Всі співаки – люди. Ф. Кіркоров – співак (відсутнє заключення).

3. Умовні та розподільні умовиводи

Крім силогізмів існують також такий вид дедуктивних умовиводів як умовні – в яких принаймні одна з посилок є умовним (імплікативним) судженням

Наприклад:

Якщо день сонячний, то сосновий ліс пахне смолою.

День сонячний.

Відповідно сосновий ліс пахне смолою;

або:

Якщо рішення суду оскаржене у касаційному порядку, то воно ще не вступило у законну силу.

Рішення суду оскаржене у касаційному порядку.

Відповідно воно ще не вступило у законну силу.
Формула такого умовиводу:

Якщо А то В (АВ)

А

Відповідно, В
В залежності від того, чи всі посилки є умовними розрізняють суто умовні або умовно-категоричні умовні умовиводи. Приклади і формула умовно-категоричних умовиводів приведені вище. Приклад суто умовного умовиводу:
Якщо дані дії є шахрайством, то вони є кримінальним злочином.

Якщо такі дії є кримінальним злочином, то вони караються за законом.

Відповідно, якщо дане діяння є шахрайством, то воно карається згідно з законом.
Схема такого умовиводу:

АВ  ВС

АС
Крім силогізмів і умовних умовиводів, дедуктивні умовиводи бувають розподільними. Розподільним є такий умовивід, в якому хоча б одна з посилок є розподільним судженням.

Приклад:

Формами співучасті у кримінальному злочині є співучасть з розподілом ролей або співучасть без розподілу ролей.

Дана співучасть здійснена з розподілом ролей.

Відповідно вона не була співучастю без розподілу ролей.
Формула такого умовиводу:

А або В

А

не В

4. Види індуктивних умовиводів

Серед принципово іншого виду умовиводів – індуктивних виділяють такі:

  • повна індукція – заключення належить тільки до тих випадків, які розглянуті у посилках. Наприклад: Прямокутні трикутники мають площу, що дорівнює половині добутку (множенню) основи на висоту. Тупокутні трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту. Гостровугільні трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту. Значить всі трикутники мають площу, яка дорівнює половині добутку основи на висоту.

  • неповна індукція – заключення належить не лише до випадків, які розглянуті у посилках, але і до всіх випадків того ж роду.


5. Загальна характеристика традуктивних умовиводів.

У свою чергу традуктивні умовиводи можна характеризувати як опосередковані, де рух думки йде від одного часткового випадку до іншого часткового випадку. Такий вид умовиводу почасти застосовується при порівнянні двох предметів або процесів, які мають або не мають подібні ознаки. Якщо вони їх мають, то ми можемо дійти висновку, що і інші ознаки таких предметів можуть бути також подібними. Необхідно зважувати на те, що умовивід за аналогією має не достовірний, а імовірнісний характер. Ступінь імовірності залежить від існування як подібних, так і не подібних ознак, а також від ступені дослідження порівнюваних предметів або процесів. Якщо ступінь імовірності наближується до нулю, то вона перетворюється на нісенітницю. Наприклад, нісенітницею є умовивід щодо корисності злочинності для здорового суспільства, який базується на порівнянні суспільства з організмом здорової людини, у якому жоден з органів не є шкідливим.
Стислий висновок за лекцією

              1. Умовивід є найбільш складною базовою формою мислення, яка об’єднує дві попередньо розглянуті форми теоретичного пізнання – судження і поняття. Розташовані за певними правилами судження дають змогу отримувати нові дані про предмет, робити висновок щодо його якісних ознак, властивостей.

              2. Істинність умовиводу залежить від істинності його складових і вірності будови.

              3. Розрізняють умовиводи безпосередні та опосередковані, серед других розрізняють дедуктивні, індуктивні та традуктивні умовиводи.

              4. Знаючи теоретичні аспекти формування умовиводу, людина має змогу струнко поєднувати судження для отримання істинних висновків, або принаймні таких, імовірність яких є високою.


Питання для самоконтролю за темою 5:

  1. Умовивід як форма мислення, її загальні особливості. Істинність і хибність умовиводів. Наведіть самостійні приклади.

  2. Базові види умовиводів. Наведіть самостійні приклади.

  3. Види дедуктивних умовиводів (силогізм, полісилогізм, ентимема). Приклади;

  4. Види індуктивних умовиводів. Самостійні приклади.

  5. Загальна характеристика традуктивних умовиводів і його роль в розвитку суспільства. Самостійні приклади.


Основна література для самостійної роботи за темою 5:


  • Тофтул М.Г. Логіка. – К.: Академія, 1999. – С. 131 – 179.

  • Конверський А.Є. Логіка. – К.: Четверта хвиля, 1998. – С. 203 – 254.

  • Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків: Основи, К.: Знання, 1998. – С. 108 - 202.

  • Гетманова А.Д. Учебник по логике. – Москва: ЧеРо, 2000 – С. 110 – 164.

  • Войшвилло Е.К., Дегтярев М.Г. Логика . – Москва: Владос, 2001 – С. 333 - 406.


1   2   3   4   5



Скачать файл (468 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru