Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство - файл n1.doc


Додонова Р.О., Мозговий Л.І. (ред.) Кредитно-модульний курс з філософії: філософія, логіка, релігієзнавство
скачать (2431 kb.)

Доступные файлы (1):

n1.doc2431kb.23.01.2013 18:36скачать

Загрузка...

n1.doc

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21
Реклама MarketGid:
Загрузка...

Аналогія. У випадку висновку за аналогією звичайно дані два об”єкта і безліч властивостей ( на відміну від перечислювальної індукції, де дана одна чи дві властивості і безліч об”єктів). Можна сказати, що перечислювальна індукція – це узагальнення по об”єктах, коли фіксуються властивості і змінюється множина об”єктів, а аналогія – узагальнення по властивостям, коли навпаки, фіксуються об”єкти і змінюється множина властивостей.Розглянемо наступний приклад аналогії. Людина стверджує, що на Марсі є життя, оскільки на Марсі, як і на Землі, є атмосфера, вода тощо. Такий висновок можна було представити наступним чином. Позначимо судження


« На Землі є атмосфера» - як А(з)

«На Землі є вода» - як В(з)

«На Землі перепад температур у межах DТ» - як Т(з)

«На Землі перепад сили ваги у межах DF» - як F(з)

«На Землі є життя» - як Ж(з)

«На Марсі є атмосфера» - як А(м)

«На Марсі є вода» - як В(м)

«На Марсі перепад температур у межах DТ» - як Т(м)

«На Марсе перепад сили ваги у межах DF» - як F(м)

«На Марсі є життя» -як Ж(м)
Тоді висновок за аналогією може бути представлений у наступному вигляді:
А(з), В(з), Т(з), F(з), Ж(з)

А(м), В(м), Т(м), F(м)




Ж(м)
Як і неповна перечислювальна індукція, аналогія є ймовірним висновком. Існує проста аналогія, у якій на підставі подібності предметів за одними якими-небудь ознаками роблять висновок про їх поді­бність в інших ознаках. Є також строга аналогія, яка ґрунтується на знанні залежності ознак предметів, що порівнюються, й нест­рога аналогія, у якій робиться висновок без знання про зв'язок подібних ознак.

Варто відзначити, що проблема індукції як особливої мислительної операції до цих пір приховує безліч неоднозначностей. Деякі філософи, наприклад, К. Поппер, взагалі заперечували індукцію як засіб і метод наукової діяльності. Ймовірно, справа тут у великому значенні додаткових методів обгрунтування, необхідних для повного використання індукції.
В логіці існують також опосередковані дедуктівні умовиводи. Проведемо логічний аналіз наступного міркування: Якщо число поділяється на 4, то воно поділяється і на 2. Число поділяється на 4. Отже, воно поділяється і на 2. У формалізованому вигляді цей висновок записується так:

А?В, А

В

У традиційній логіці такий висновок називається умовно-категоричним сілогізмом, оскільки перша посилка тут – умовна, друга – категоричне судження.

Взагалі складні опосередковані дедуктівні умовиводи розрізняють, виходячи із того які судження складають посилки.
ТАБЛИЦЯ ІНШИХ ВИДІВ ОПОСЕРЕДКОВАНИХ ДЕДУКТИВНИХ УМОВИВОДІВ

№ п/п

Назви умовиводів

Формули

1

Суто умовний умовивід

А?В, В?С

А?С

2
2.1

2.2

Умовно-катего­ричні умовиводи:

Стверджуючий модус


Заперечуюч

ий модус



А?В, А

В


А?В, не-В

не-А

3
3.1


3.2

Розділово-катего­ричні умовиводи:

Стверджуючо-за-перечуючий мо­дус

(Більший засновок

— завжди строга диз'юнкція)

Заперечуючо-

стверджуючий

модус

(Більший засновок

— як строга, так і нестрога диз'юнкція)









4


4.1

Умовно-розділові умовиводи:
Проста конструк­тивна дилема



4.2

Складна кон­структивна ди­лема



4.3

Проста деструк­тивна дилема



4.4

Складна деструк­тивна дилема




Запитання та завдання для самоконтролю.

1.Що таке умовиводи?

2.Які існують умовиводи?

3.Поясніть структуру сілогізму.

4.Назвіть основні модуси і структури сілогізму.

5.Які існують основні помилки при побудові силогізму?


Теми для написання рефератів:

  1. Силогізм, його функція в логіці Арістотеля.

  2. Умовивід та його роль в мисленні людини.

  3. Умовивід і судження якформа відображення дійсності.

  4. Умовно-категоричний силогізм в логіці.



Рекомендована література:

1.Гетманова А.Д. Логика : Словарь и задачник: Учебн. Пособие для ВУЗов. – М.: Гуманитарное изд. Центр ВЛАДОС, 1998 – с. 194 – 227.

2.Гетманова А.Д. Логика: Учебник для студентов пед. ВУЗов. – М.: Высшая школа, 1986 – с. 110 – 130.

3.Івін А.А. Логика: учебник для ВУЗов. – М.: Гардарика, 1999 – с. 148 – 153.


Тести

Варіант 1

1. Визначте вид відношення між поняттями “майор” і “лейтенант”:

А) відношення рівнозначності (тотожності)

Б) відношення підпорядкування;

В) відношення перетинання (перехрещення або часткового збіру)

Г) відношення співпідпорядкування;

2. Поняття “аполітичний” є:

А) позитивним;

Б) негативним.

  1. Перехід від поняття “ тварина” до поняття “ дика тварина” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття

4. Судження “ Цигани шумною юрбою по Бесарабії кочують” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “капіталізм”, “студент”, “кооперація”, “держава”?

6. Визначте обсяг і зміст понять “нація”, “місто”, “планета Сонячної системи”, “конфедерація”.

  1. Дайте повний логічний аналіз судження:

“Рух без матерії не існує”.

  1. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Деякі метали дуже дорогі.

  • Всі птахи літають.

  1. Встановить фігуру силогізму:

Всі живі організми мають клітину.

Камінь не має клітини.

Камінь не є живим організмом.

10 Алюміній — тверде тіло; залізо, мідь, цинк, срібло, платина, золото, нікель, барій, калій, свинець — також є твердими тілами; отже всі метали — тверді тіла. Це міркування є:

А) індуктивним;

Б) дедуктивним;

В) міркуванням за аналогією.

2-й рівень

1. Знайдіть поняття, що є тотожніми за обсягом до наведених (не використовуйте власні імена):

а) Рівносторонній трикутник.

б) Прямокутний ромб.

2. Знайдіть декілька понять, які були б співпідпорядкованими до наведених (по відношенню до деякого третього родового поняття):

а) Тварина.

б) Поняття.

3-й рівень

1. Що таке класифікація і які її види існують?

2. Які існують помилки у визначенні понять? Охарактеризуйте їх.

3. Наведіть приклади суттєвих родових та суттєвих видових ознак.

Варіант 2

1. Визначте вид відношення між поняттями “кішка” і “собака”:

А) відношення рівнозначності (тотожності);

Б) відношення підпорядкування;

В) відношення перетинання (перехрещення або часткового збору);

Г) відношення співпідпорядкування.

2. Поняття “злоба” є:

А) позитивним;

Б)негативним.

3. Перехід від поняття “ дика тварина” до поняття “тварина” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття.

4. Судження “ Окремі студенти не склали іспит” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “капіталізм”, “спортсмен”, “школа”, “ягода”?

6. Визначте обсяг і зміст понять “клас”, “столиця”, “федерація”, “людина”.

7. Дайте повний логічний аналіз судження:

Де дим, там і вогонь.

8. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Студент зобов’язаний відвідувати лекції.

  • Чоловік продав корову з жінкою.

9. Встановить фігури силогізму:

Всі хірурги – лікарі.

Всі лікарі – інтелігенти.

Деякі інтелігенти – хірурги.

10. Будь-яка рідина є рідкою; вода — це рідина; от­же, вода є рідкою. Міркування це є:

А) індуктивним;

Б) дедуктивним;

В) міркуванням за аналогією.

2-й рівень

1. Знайдіть поняття, що є тотожними за обсягом до наведених (не використовуйте власні імена):

а) Столиця Литви.

б) Друга голосна літера української абетки.

2. Знайдіть декілька понять, які були б співпідпорядкованими до наведених (по відношенню до деякого третього родового поняття):

а) Аналіз.

б) Співпідпорядкування понять.
3-й рівень

  1. У чому полягає сутність операції визначення по­нять?

2. Що таке міркування? Яка його структура?

3. У чому полягає специфіка формалізованих мов?

Варіант 3

1. Визначте вид відношення між поняттями “гроші” і “брудні гроші”:

А) відношення рівнозначності (тотожності)

Б) відношення підпорядкування;

В) відношення перетинання (перехрещення або часткового збіру )

Г) відношення співпідпорядкування;

2. Поняття “безкорисливий” є:

А) позитивним;

Б) негативним.

3. Перехід від поняття “ людина” до поняття “розумна людина” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття.

4. Судження “ Деякі з нас здатні витримати ще й не таке випробування” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “доба”, “тварина”, “протокол”, “жінка”?

6. Визначте обсяг і зміст понять “комаха”, “зошит”, “країна”, “око”.

7. Піддайте критиці таке твердження: “Квантова механіка остаточно встановила, що закон причинності недійсний”. На якій підставі фізики заперечують причинність у мікросвіті? Дайте визначення детермінізму і назвіть його протилежне поняття.

8. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Інститут дає знання, але розуму не прибавляє.

  • Дехто з студентів не склав заліку з логіки, отже, вони не студенти.

9.В об’яві читаємо:

“На зимівлю залишено отару овець, яку доглядають троє чабанів і більше двохсот свиней”.

Напишіть цю об’яву правильно.



10. Прямокутник — це плоска геометрична фігура, в якої протилежні сторони однакові і паралельні, а всі кути — прямі. Квадрат також є плоскою геометричною фігурою з однаковими і паралельними протилежними сторонами. Отже, всі кути квадрату — прямі.

А) індуктивним;

Б) дедуктивним;

В) міркуванням за аналогією.

2-й рівень

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Школа. Середня школа.

г) Україна. Європа.

28. Знайдіть декілька понять, які були б співпідпорядкованими до наведених (по відношенню до деякого третього родового поняття):

а) прикметник.

б) обличчя

3-й рівень

1. Які види визначень Ви знаєте? Наведіть відповідні приклади.

  1. Як можна відрізнити правильне міркування від неправильного? Обґрунтуйте відповідь.

3. Яка мета створення формалізованих мов?

Варіант 4

1. Визначте вид відношення між поняттями “верх” і “низ”:

А) відношення співпідпорядкування;

Б) відношення протилежності;

В) відношення суперечності.)

Г) відношення підпорядкування;

2. Поняття “безцінний” є:

А) позитивним;

Б) негативним.

3. Перехід від поняття “розумна людина” до поняття “ людина” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття.

4. Судження “ Ми не склали це випробування” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “людина”, “закон”, “олівець”, “знання”?

6. Визначить обсяг і зміст понять “риба”, “дах”, “свобода”, “офіцер”.

7. Що таке явне і неявне визначення понять? Які ще є визначення?

8. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Усі спортсмени – сильні люди; отже, всі сильні люди – спортсмени.

  • Логічно мислити означає мислити точно.

  1. Встановить фігури таких силогізмів:

Всі хірурги – лікарі.

Всі лікарі – інтелігенти.

Деякі інтелігенти – хірурги.

10. Визначте правильність силогізму:

Всі письменники – діячі мистецтва.

Композитори не письменники.

2-й рівень

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Школа. Випускний клас середньої школи.

б) День. Доба.

2. Знайдіть поняття, які знаходяться у відношенні суперечності і протилежності до запропонованих понять:

а) Дієслово минулого часу.

б) Південь.

3-й рівень

  1. Які вимоги висуває логіка до операцій визначення понять?

  2. Що таке логічна помилка? Які види логічних помилок можна виділити?

3. Чи можна говорити про формалізовані мови як про спрощені фрагменти природних умов? Обґрунтуйте відповідь.

Варіант 5

1. Визначте вид відношення між поняттями “біле” і “не біле”:

А) відношення співпідпорядкування;

Б) відношення протилежності;

В) відношення суперечності.

Г) відношення підпорядкування;

2. Поняття “брутальність” є:

А) позитивним;

Б) негативним.

3. Перехід від поняття “ надія” до поняття “ остання надія” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття

4. Судження “ Людина має право на життя” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “змія”, “податок”, “кохання”, “відмінник”?

6. Визначить обсяг і зміст понять “село”, “свиня”, “весілля”, “ненависть

7. Назвіть основні прийому утворення понять. Стисло охарактеризуйте їх.

8. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Його совість не чиста.

  • Він був сином бездітних батьків.

9. Оранжерейні рослини люблять тепло. Ці рослини люблять тепло. Чи можна зробити з цих посилок висновок, що “ці рослини оранжерейні”? Чому?

10. Проаналізуйте силогізми:

Рух – вічний.

Ходіння до інституту – рух.

  • Отже, ходіння до інституту вічне.

2-й рівень

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

д) Частина України. Частина Європи.

є) Сільське господарство. Тваринництво.

29. Знайдіть поняття, які знаходяться у відношенні суперечності і протилежності до запропонованих понять:

а) ввічливість;

б) спека

  • 3-й рівень

1. Назвіть прийоми, що подібні до визначення і які інколи замінюють його. Наведіть приклади таких прийомів.

2. Чи може правильне міркування мати хибний вис­новок? Обґрунтуйте відповідь.

3. У чому полягає сутність методу формалізації?

Варіант 6

1. Визначте вид відношення між поняттями “кохання” і “сум”:

А) відношення співпідпорядкування;

Б) відношення протилежності;

В) відношення суперечності.

Г) відношення перетинання

2. Поняття “жадібність” є:

А) позитивним;

Б) негативним.

3. Перехід від поняття “ остання надія” до поняття “надія” є:

А) узагальненням поняття;

Б) обмеженням поняття

4. Судження “ Він мав право цього не робити” є:

А) загальноствердним судженням(А);

Б) загальнозаперечним судженням (Е);

В) частковостверднм судженням (І);

Г) частковозаперечним судженням (О);

5. Якими є істотні ознаки понять “футбол”, “зірка”, “страва”, “кіт”?

6. Визначіть обсяг і зміст понять “сумка”, “лапа”, “сум”, “посмішка”.

7. Визначте логічну істинність чи хибність наведених суджень. Хибні судження перетворіть в істинні:

  • Зараз усі хворіють на грип.

  • Всі птахи літають.

8. Дайте повний логічний аналіз таких суджень:

г) Якщо свідок на суді говорить правду, то він є або правдива людина, або боїться звинувачення за брехливі свідчення.

д) Якщо в трикутнику один кут більший, ніж кожен із двох інших, то він може бути або прямокутним, або тупокутним.

9. У чому полягає різниця між атрибутивними судженнями, категоричними, існування та судженнями з відношеннями. Наведіть приклади.

10. В об’яві читаємо:

“Громадяни обраховуються тільки в порядку черги”.

Напишіть цю об’яву правильно.

2-й рівень

1. Які з наведених прикладів фіксують відношення роду і виду, а які виражають відношення частини і цілого?

а) Клас. Класна дошка,

б) Корінь слова. Частина слова.

2. Знайдіть декілька понять, які були б співпідпорядкованими до наведених (по відношенню до деякого третього родового поняття):

а) європейська країна;

Б) сонце

3-й рівень

  1. Які існують помилки у поділі понять? Охарактеризуйте їх.

  2. Чи може неправильне міркування мати істинний висновок? Обґрунтуйте відповідь

3. У чому полягає специфіка логічних констант і змінних?
Змістовий модуль ІV.

Основи теорії релігії ТА ЇЇ ІСТОРИЧНА ГЕНЕЗА.
Тема 1. Основи теорії релігії.
План

  1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна.

  2. Елементи та структура релігії.

  3. Функції та роль релігії в суспільстві.


1. Релігієзнавство як наука та навчальна дисципліна.

Є знання, потрібні спеціалістам для успішної діяльності у своїй галузі, але є знання, без яких неможливе становлення кожної людини як особистості, формування її духовної культури. Саме до таких належить релігієзнавство.

Релігієзнавство як комплексна та відносно самостійна галузь знання складалася починаючи з 19 ст., незважаючи на те, що відповідні знання накопичувалися протягом століть. Воно складалося на межі загальної та соціальної філософії, історії філософії, психології та інших наук. Релігієзнавство вивчає закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії, її структури та різні компоненти, її різноманітні феномени, як вони поставали в історії суспільства, взаємозв’язок та взаємодію релігії та інших галузей культури. Головним в ньому є філософський зміст, оскільки, по-перше, центральне місце в ньому займає розробка універсальних понять і теорій об’єкта, по-друге, дослідження релігії необхідно звертається до філософсько-світоглядних питань про людину, світ, суспільство. В релігієзнавстві існує ціла низка підрозділів, основними серед яких є філософія, соціологія, психологія тощо. Філософія розкриває глибинні сутнісні властивості релігії, соціологія, психологія, феноменологія, історія . дозволяють побачити, яким чином вона виявляється на різних рівнях, як вона виражається в різних релігійних феноменах.

Філософські концепції релігії. Вагомий внесок в дослідження феномену релігії зроблений відомим німецьким класичним філософом 19 ст. Г.Гегелем. Одним з перших вихідних принципів нового осмислення релігії стало його положення про те, що всесвітня історія здійснюється в духовній сфері, в тому смислі, що субстанціальним тут є “дух та процес його розвитку”, а не матеріальна природа. Поширюючи визначення природи духа, Гегель відзначає, що “як субстанцією матерії є вага, так субстанцією духа є свобода”. Поняття свободи він розкриває через визначення , яке дається її антиподу. Несвобода – це злиття людини з природою, її повна залежність від неї. Чим більше вона перебуває “в безпосередньому та некультурному стані”, тим більше її визначають «імпульси, які вкладені природою», тим менше вона вільна.

Розглядаючи далі всесвітню історію як прогрес в усвідомленні свободи, а свободу як субстанцію духа, Гегель в цьому саморозкритті духу бачить внутрішню кінцеву мету історії. Таким чином, шлях розвитку свідомості індивіда від несвободи до свободи, (який, за Гегелем, безпосередньо пов’язаний із розвитком релігійної свідомості) виявляеться внутрішньо необхідним подоланням людиною своєї залежності від домінуючих над нею сил природи.

Релігія, за Гегелем, одна з форм саморозкриття абсолютного духу. Вона проходить наступні стадії розвитку:

- безпосередня релігія (примітивна, нижча, несправжня форма релігії, проте елементи вірувань, які виникли тут, отримують подальший розвиток),

- субстанціальні релігії,

- християнство – релігія істини.

Г.Гегелем вперше починається застосовуватись діалектика єдності протилежностей, які містяться у віронавчальних мотивах і практиці цієї релігії.

Він зауважує, що християнську релігію то докоряли, то прославляли за те, що вона зуміла пристосуватися до самих несхожих звичаїв, до найрізноманітнішого складу і побудови життя. Колискою її стає розбещеність римської держави, і вона приходить до влади тоді, коли імперія йде назустріч своєму кінцю, причому непомітно, щоб падіння її було затримано християнською релігією, навпаки, завдяки цій події галузь останньої поширюється і в один час вона постає і як релігія надвитончених римлян і греків, під час рабства і як релігія найбільш диких, але й найвільніших варварів. Вона була і релігією італійських держав у найпрекрасніші часи їх відвертої свободи у середні віки, і в поміркованих монархіях Європи в Новий час, рівно і як релігією найбільш пригнічених кріпаків та їх панів: і перші, й інші ходять в одну церкву.

Іспанці, які йшли за хрестом, знищували цілі людські покоління, англійці, і спустошуючи Індію, співали християнські гімни-подяки. В її лоні народились і виросли кращі витвори мистецтва, а розвиток наук дорівнював безбожжю.

В будь–якому кліматі розквітало дерево хреста, скрізь воно пускало коріння, скрізь давало плоди, з нею, релігією, пов’язували народи радощі життя, і найбільш безвихідний смуток знаходив в ній їжу для себе і виправдання.

Дослідженням релігії займався і німецький філософ Л.Фейєрбах. Для Л.Фейєрбаха природа є первинною інстанцією і існує об’єктивно. Поза нею не існує нічого, в тому числі і тих вищих істот, які релігійна фантазія ставить понад природою та людиною. Для нього релігія – це дитяча сутність людства. Але дитина свою сутність людини розглядає як щось стороннє. Людина, оскільки вона є дитиною, об’єктивує себе як іншу людину.

Філософськи осмислюючи природу бога, Л.Фейєрбах встановлює, що бог є об’єктивованою сутністю людини, втіленням її якостей, яка протягом тривалого процесу абстрагування фантастично осмислювалася як інший об’єкт, інша, яка стоїть над ним, істота. Бог людини такий, як і її власні думки та прагнення. Про людину ми можемо судити по богу і про бога по людині. Природа божественного, за Л.Фейєрбахом, своєрідна сутність людського. Історичний прогрес релігії пов’язаний з тим, що все, що уявлялося більш ранній релігії об’єктивним, тепер здається суб’єктивним, те, що раніше вважалося божественним, тепер вважається людським. Явища дійсності стають об’єктами релігії не через їх адекватне відображення в психіці, а навпаки: шануються людиною лише настільки, наскільки вони викривляються.

Аналіз релігії, здійснений К.Г. Юнгом та Е.Фромом, відбувався на межі філософії та психології. Так, аналітична система К.Г. Юнга розглядає релігійні уявлення як продукти «колективного несвідомого», а останнє – як «базовий релігійний феномен». Колективне несвідоме ідентично у всіх людей і утворює тим самим загальну підставу психічного життя кожного, будучи за своєю природою надособистісним. Зміст колективного несвідомого відкривається свідомості людей через архетипи, під якими розуміються форми й образи, колективні за своєю природою, які зустрічаються практично по всій землі як складові елементи міфів і котрі в той же самий час є автохтонними індивідуальними продуктами несвідомого походження. Вони можуть заявляти про себе у фантазії, в художній творчості, медіумічному трансі, в містичному досвіді; для Юнга як психіатра не останню роль грає поява архетипів у психічних продуктах патологічного характеру. Архетипи знаменують собою зустріч свідомості з несвідомим, що і є початковим релігійним досвідом і створенням вихідного матеріалу для формування міфів, казок, релігійних вчень і символів. Юнг підкреслює спонтанну активність проявів колективного несвідомого. Вони не утворюються індивідами, а примусово занурюються у свідомість індивіда. Ці вторгнення носять характер нумінозного переживання (поняття нумінозного Юнг запозичає в Рудольфа Отто). Нумінозне охоплює людину і ставить її під свій контроль; вона тут завжди, скоріше, жертва, ніж творець нумінозного. Якою би не була його причина, нумінозне виступає як незалежні від волі суб'єкта умови. Відповідно релігія, за Юнгом, – це в першу чергу поняття, що означає особливу настанову свідомості, зміненої досвідом нумінозного, в свою чергу, людина релігійна, – це людина, яка бере до уваги і старанно спостерігає певні чинники, які впливають на неї (маються на увазі незалежні від її свідомого наміру чинники психічного життя).

В той же час релігія не тільки служить вираженням подібного досвіду, але і виконує важливу функцію захисту свідомості від цих «динамічних чинників» психічного життя, які не підкоряються свідомій волі індивіда і нерідко деструктивно впливають на свідоме Я. Людині притаманний таємний страх перед невідомими небезпеками душі, і тому є численні віронавчання і церемонії, які існують із єдиною метою – захиститися від несподіваного, небезпечного, що приховується в несвідомому. Їх захисна функція забезпечується тим, що в міфологіях і віровченнях людина зіштовхується не з безпосереднім досвідом, а з його переробленим матеріалом, тобто має справу не з природними, а з культурними символами. Якщо індивідуальний досвід, в якому виникають природні символи, обтяжений випадковими нашаруваннями, ірраціональний і безсистемний, то віровчення являють собою кодифіковані і догматизовані форми первісного релігійного досвіду. Зміст досвіду освячується і звичайно застигає в жорстокій, часто добре розробленій структурі. Таким чином, догмат зобов'язаний своїм існуванням, з одного боку, так званому, безпосередньому досвіду одкровення, а з іншого – співробітництву багатьох розумів, яке не припинялося протягом століть. Культурні символи, «завдяки тисячолітнім зусиллям людського духу», виявилися покладеними у всеохоплюючу систему думок. Подібні системи складають головні цінності духовної культури людства. До них відносяться не тільки міфології і релігійні віровчення; не в останню чергу К.Г. Юнг відносить до подібних систем культурних символів також ритуали і релігійні організації; тому протестантизм, зокрема, одержує закид у тому, що, зруйнувавши церкву і сильно редукувавши обрядність, він залишив своїх прихильників беззахисними перед стихією ірраціонального світу психічного життя.

Проте системи релігійних символів покликані не тільки захищати індивіда від колективного несвідомого, але і прокладати шляхи до нього. Вони відкривають людині шлях до розуміння божественного й одночасно охороняють від безпосереднього з ним зіткнення. З погляду Юнга, останнє є значно важливішим для сучасної раціональної людини, яка втратила зв'язок з ірраціональними за своєю природою життєвими основами власної душі. В цьому – приваблююча сила релігії. Тому релігія являє собою також відношення до вищих і сильніших за впливом цінностей, будь вони позитивними або негативними. Відношення до них може бути як довільним, так і мимовільним, тобто ви можете свідомо прийняти ту цінність, якою ви вже одержимі несвідомо. Наділений у вашій системі найбільшою силою чинник – це і є Бог, оскільки Богом завжди називається переважаючий всі інші психологічний чинник.

К.Г. Юнг намагається посісти нейтральну позицію в питаннях віри і безвіря, стверджуючи, що психолога цікавить факт існування і закріплення в культурі певних уявлень, а не проблема відповідності цих уявлень деякій дійсності. Наприклад, говорячи про мотив непорочного зачаття, психологія цікавиться винятково фактом наявності такої ідеї; її не займає питання про істинність або хибність цієї ідеї в будь-якому іншому смислі.

«Гуманістичний психоаналіз» німецько-американського філософа, соціолога і психолога Е. Фрома (1900-1980) переосмислює символіку несвідомого, акцентуючи увагу на протиріччях людського існування, конфліктних ситуаціях, викликаних соціокультурними чинниками в суспільстві тотальної відчуженості. Поняття релігії отримує широке тлумачення. Неправомірно зводити релігію тільки до тих систем, у центрі яких знаходяться Бог і надприродні сили; крім монотеїстичних існувало й існує низка інших релігій. І світські системи, такі, як сучасний авторитаризм, психологічно необхідно віднести до релігійних. Релігію Фром розуміє як будь-яку систему поглядів і дій, якої дотримується якась група людей і яка надає індивіду систему орієнтації й об'єкт поклоніння. Релігійність вбачається в будь-якому служінні ідеалам, незалежно від того, вклоняється людина ідолам, богам і святим, або вождям, класу, нації і партії, або успіху, багатству і силі. Будь-яка людина є релігійною, а релігія притаманна усім історичним епохам. Однією з різновидів релігії Е. Фром вважає невроз. Він перевертає формулу 3. Фрейда, який вважав релігію колективним неврозом, і трактує невроз як особисту форму релігії або, точніше, як регресію до примітивних форм релігії, що знаходиться в конфлікті з офіційно визнаними формами релігійної думки.

Е. Фром розрізняє авторитарну і гуманістичну релігії. Авторитарною релігію робить ідея, відповідно до якої людина повинна коритися зовнішній силі, що панує над нею. Головна чеснота такої релігії – слухняність, головний гріх – непокора. На думку Е. Фрома, підкорення могутній владі являє собою один із засобів, за допомогою якого людина запобігає почуття самотності та власної обмеженості. Цим актом підкорення вона втрачає свою незалежність і цілісність як індивід, але знаходить почуття безпеки і захищеності завдяки силі, яка вселяє страх і благоговіння та частиною якої вона ніби стає. Гуманістична релігія, навпаки, зосереджена на людині та її здібностях, орієнтуючи індивіда на самостійність і віру у власні сили, на реалізацію свого потенціалу; вона підтверджує цінність людської особистості, право людини на щастя і свободу. Релігійне переживання такого роду релігії є переживанням єдності з усім існуючим, засноване на родинному ставленні до світу, усвідомленому за допомогою мислення і любові. Гуманістична релігія розвиває здібності любові до ближнього і до самого себе і почуття солідарності з усіма живими істотами. Метою людини в такій релігії є досягнення найбільшої сили, а не найбільшого безсилля, чеснотою – самореалізація, а не покора.

Е. Фром вважає, що релігійний досвід не обов'язково пов'язаний з теїзмом, і ідею Бога розглядає як символічну. Проте безбожництво, з його точки зору, не означає безрелігійності, і власну концепцію психоаналізу Е. Фром оголошує «новою теологією».

2.Елементи та структура релігії.

Що таке релігія? На яких підставах ті або інші погляди, ідеї, дії можна вважати релігійними? Різні мислителі по – різному виділяють пріоритетні сфери в релігії. Одні вважають, що фундаментальним ядром релігії є релігійна свідомість із її основною складовою – вірою, інші як пріоритет виділяють релігійні культи, треті – релігійні організації або релігійну діяльність, причому багато дослідників наполягають на синтезі усіх складових.

Розглянемо релігійну свідомість. Багато дослідників з необхідністю пов’язують релігійну свідомість з вірою (часто релігійна людина – віруюча людина). Однак, в цьому міститься наступна проблема – і нерелігійні люди можуть бути віруючими (наприклад, комуністи). Будь – яка віра має свій предмет. Віра – активне емоційне та оціночне ставлення до свого предмету, неодмінно охоплює і вольовий процес та виявляється в тій чи інший поведінці особистості. Віра як складовий елемент вольового вибору виражає стверджувальну силу духу. Вона необхідна людині для мобілізації її духовних та фізичних сил в певній проблематичній ситуації: при нестачі інформації, відсутності достатніх логічних доведень, при наявності сумнівів тощо. Розум обмежений. Вже при вивченні природи ми часто зіткаємося з тим, що можна назвати ірраціональним. В. Гьоте зауважував, що «природа не поділяється без остачі на розум», наприклад, в фізиці «індетермінізм» розуміється як відхилення від принципу суворої причинності в так званому мікросвіті. Обмеженість розуму виступає з особливою ясністю по відношенню до людини.

В людині є дуже багато позараціонального знання, тобто знання, яке не визначається раціональним знанням і не залежить від нього, тобто не є справжнім знанням, яке має велике значення в нашому житті. Сюди відноситься все те, що підказує нам наше серце, відчуття, інтуїція. Б.Паскаль: «серце надає нам знання, про підстави якого нічого не знає наш розум». Предметом релігійної віри є надприродне. Згідно з основними релігійними концепціями, надприродне не підлягає законам оточуючого світу, знаходиться по той їх бік та руйнує природній перебіг подій. До надприродного не можна застосувати звичайні критерії емпіричної вірогідності. Це яскраво постулював Тертулліан в тезі: «Вірую, оскільки неймовірно». Віра – це особливий психологічний стан впевненості в досягненні мети, в істинності ідеї за умови дефіциту точної інформації про досяжність поставленої мети, про кінцевий результат події. В ній міститься очікування здійснення бажаного. Даний психологічний стан виникає в ситуації ймовірності, коли існує можливість для успішної дії, його успішного результату і знання про цю можливість. Якщо подія відбулася або стало ясно, що вона неможлива, якщо реалізоване або виявлено, що воно буде здійснено, якщо істинність або хибність ідеї доведена, віра вгасає. Віра виникає з приводу тих процесів, подій, ідей, що мають для людей істотно значимий зміст, і являє собою сплав когнітивного, емоційного і вольового моментів. Оскільки віра з'являється в ситуації ймовірності, дія людини в ній пов'язана з ризиком. Незважаючи на це, вона виступає важливим фактом інтеграції особистості, групи, маси, стимулом рішучості й активності людей. Що, власне кажучи, розуміється під релігійною вірою? Насамперед, внутрішня впевненість в існування вищої істоти, вищої сили, всемогутнього бога (або богів), бога, який створив світ, такого, який надав норми моралі, який карає та врятовує. Релігія надає детальні норми поведінки в основних сферах життя, аж до гігієнічних. Вона містить в собі конкретні твердження про побудову або походження світу. Релігійні догми та норми, які викладені в будь – якому священому зібранні догм (Старий Заповіт, Євангеліє, Коран) вважаються наданими Богом. В основі релігійної віри міститься саме це ствердження про існування Божества, якому притаманні означенні властивості, та про істиність його догм. Це твердження, яке розглядається з гносеологічної точки зору, є судженням інтуїтивним, яке неможно перевірити шляхом досвіду. Істиність будь – якого твердження, яке не міститься в священій збірці догм, доводиться дискурсивним зведенням до цього джерела. Таке твердження, канонізоване церквою, стає догматом. І вже тут виникають ускладнення: серед тверджень, релігійного вчення, які визнаються безумовно істиними, зустрічаються такі, які містять логічні (або хоча б дискурсівні) неузгодженості і також внутрішні суперечності, які не вирішуються раціонально. Найбільш відомою є наступна антиномія: чи може всемогутній Бог утворити каміння, яке не в змозі потім підняти? Будь – яка відповідь «так» чи «ні» – означає, що він не всемогутній в тому чи іншому відношенні. В релігійній свідомості питання, яке обговорюється, залишається серед тих, відносно яких неможна вимагати раціональної відповіді. Єдиною відповіддю залишається відсилання до ірріціональної сутності релігії. Іншою рисою догм, які приймаються, є їх протиріччя із такими, що поступово розкриваються, людиною властивостями фізичного світу, тобто із позитивним знанням. Віра в диво є необхідним елементом релігійності. Б.Паскаль в «Думках» писав: Де твій Бог? Дива його визначають та суть сяяння його. До того ж Паскаль приводить слова св. Августіна: Я не був би християнином, якщо б не існувало див, – і зауважує: «Неможна розумно міркувати проти див». Це, ймовірно треба розуміти так, що потрібно повірити в дива всупереч розуму, або ж відмовитися від релігійності. Віра всуперіч розуму надається зверху, як одкровіння.

Релігійна свідомість містить в собі звичайні людські почуття кохання, страху, радості, надії. Особливості цій свідомості надає її особлива направленість на об’єкт її віри. Наприклад, релігійна любов – це притаманне всім людям почуття любові, звернене на релігійний об’єкт. Релігійний страх – це звичайний трепет серця, але пов’язано з ідеєю божої кари (У. Джемс).

В принципі, всі релігієзнавці погоджуються з тим, що релігійна свідомість відрізняється від інших форм її інтенціональністю. Розбіжності починаються при тлумаченні джерел цієї свідомості. Представники богословсько – теологічної думки вважають витоками релігійної свідомості надприродне, представники філософської думки – природне.

Релігійна свідомість на концептуальному рівні – концептуалізована свідомість – це спеціально розроблювальна свідомість, свідомість, систематизавана у вигляді сукупності понять, ідей, принципів, міркувань, аргументацій, концепцій. До її складу входять: 1) більш-менш упорядковане вчення про Бога (богів), світ, природу, суспільство, людину, цілеспрямовано розроблювальне фахівцями (віровчення, теологія, богослов'я, символи віри і т.д.); 2) здійснювана відповідно до принципів релігійного світогляду інтепретація економіки, політики, праву, моралі, мистецтва, тобто релігійно-економічні, релігійно-політичні, релігійно-правові, релігійно-етичні, релігійно – естетичні та інші концепції (теологія праці, політична теологія, церковне право, моральне богослов'я тощо ); 3) релігійна філософія, що знаходиться на стику богослов'я і філософії (неотомізм, персоналізм, християнський екзистенціалізм, християнська антропологія, метафізика всеєдності ін.).

Релігійна діяльність. Наступним структурним елементом релігії є релігійна діяльність. Варто розрізняти нерелігійну і релігійну діяльність релігійних індивідів, груп, інститутів і організацій. Нерелігійна діяльність здійснюється у позарелігійних галузях: економічній, виробничій, фаховій : політичній, державній, художній, науковій. Вона може бути релігійно забарвлена, в якості одного з її мотивів може виступати релігійний мотив. Але за об'єктивним змістом, предметом і результатам – це позарелігійна діяльність.

Релігійна діяльність посідає своєрідне місце в системі суспільної діяльності. Визначають два види релігійної діяльності: позакультова і культова. Позакультова здійснюється в духовній і практичній сферах. Духовну позакультову діяльність становить розробка релігійних ідей, систематизація й інтепретація догматів теології, богословських творів тощо. Різновидами практичної позакультової діяльності є виробництво засобів релігійного культу, місіонерство, участь у роботі соборів, викладання богословських дисциплін у навчальних закладах (школах, університетах, духовних навчальних закладах), управлінська діяльність у релігійних організаціях і інститутах, пропаганда релігійних поглядів через пресу, радіо, телебачення, релігійна пропаганда в сім'ї та в інших контактних групах. Варто підкреслити, що, як правило, у позакультову діяльність у більшій або меншій мірі проникають і елементи культу.

Найважливішим видом релігійної діяльності є культ . Його існування визначається відповідними релігійними уявленнями, ідеями, догматами. Релігійна свідомість постає у культі, насамперед, у вигляді культового тексту, до якого відносяться тексти Священного Писання, Священного Переказу, молитов, псалмів тощо. Відтворення цих текстів під час відправлення культу актуалізує у свідомості учасників релігійні уявлення і міфи. Проаналізований з погляду існування культ може бути охарактеризований як «драматизація релігійного міфу». У мистецтві (наприклад, у театрі) відтворення художнього тексту, яким би точним і майстерним воно не було, не усуває умовності ситуації дії. А драматизація тексту в релігійному культі пов'язана з вірою в дійсне вчинення описаних у міфі подій, у повторювальність цих подій, у присутність міфологічних персонажів, в одержання відповіді від визнаних об'єктивними істот, у ідентифікацію з ними. Предметом культової діяльності стають різноманітні об'єкти і сили, що усвідомлюються у формі релігійних уявлень. У якості предметів культу в релігіях різних типів, у різних релігійних напрямках і конфесіях виступали матеріальні речі, тварини, рослини, ліси, гори, ріки, Сонце, Місяць та ін. з відповідними властивостями і зв'язками. Різноманітні процеси і явища можуть поставати у якості предмета культу й у вигляді гіпостазованих духовних істот-духів, богів, єдиного всемогутнього Бога. Різновидами культу, зокрема, є ритуальні танці навколо зображень тварин – предметів полювання, заклинання духів тощо (на ранніх стадіях розвитку релігії); богослужіння, релігійні обряди, проповідь, молитва, релігійні свята, паломництва (у розвинених релігіях).

Результатом культової діяльності є, насамперед, задоволення релігійних потреб, пожвавлення релігійної свідомості. У свідомості віруючих за допомогою культових дій відтворюються релігійні уявлення, символи, міфи, збуджуються відповідні емоції. Культ може стати чинником динаміки психологічних станів віруючих: відбувається перехід від стану пригніченості (занепокоєння, незадоволеності, внутрішньої розірваності, скорботи, туги) до стану полегшення (задоволеності, заспокоєності, гармонії, радості, припливу сил). У культовій діяльності відбувається реальне спілкування віруючих один з одним, вона є засобом замкнення релігійної групи. Під час відправлення культу задовольняються і естетичні потреби. Ікона, що має художню цінність, архітектура й оздоблення храму, читання молитов і псалмів – усе це може приносити естетичну насолоду.

Релігійні відносини. Відповідно до різноманітних видів діяльності укладаються відносини позарелігійні і релігійні. Протягом виконання економічної, політичної, державної, просвітницької й іншої діяльності релігійні індивіди, групи, інститути вступають у відповідні цим видам активності зв'язки. У цього роду зв'язках можливий релігійний смисл, проте за об'єктивним змістом вони позарелігійні.

Релігійні відносини – це відносини в духовній сфері, які складаються на підставі релігійної свідомості, реалізуються й існують за допомогою релігійної діяльності. Їх носіями можуть бути індивіди, групи, інститути, організації.

Носіями релігійних відносин у залежності від ступеню впливу релігії могли бути етнос, сім'я, стан, клас, фахова група або частини зазначених груп, тобто такі соціальні і політичні об'єднання, представники яких відносять себе також до одного загального віросповідання. Особливо велику роль у зберіганні і відтворенні релігійних відношень грали соціальні групи, що виділялися за релігійною ознакою, – варна брахманів у давньоіндійському суспільстві, жерці в рабовласницьких державах Європи, стан духівництва в середньовічних феодальних монархіях тощо.

Релігійні відносини можуть мати різний характер – солідарності, толератності і нейтралітету, конкуренції, конфлікту і боротьби, нерідко із сильною тенденцією релігійного фанатизму. Проте навіть при «мирному співіснуванні», як правило, є уявлення про перевагу даного об'єднання, конфесії, напрямки, релігії.

Релігійні організації. В якості інстанцій, які регламентують релігійну діяльність, виступають інститути й організації. Для «орієнтації» у позарелігійних галузях створюються економічні інститути (наприклад, «Банк святого духу» у Ватикані), політичні партії (християнські, ісламські й ін.), профспілки, жіночі, молодіжні та інші формування.

Складаються організації й у релігії .У первісній спільноті релігійних організацій не було. Керували релігійними церемоніями спочатку старійшини роду і племені. Поступово з'являлися виконавці культу: шамани, знахарі й ін. Укладалися релігійні групи – «таємні спілки», що не збігалися з етнічними спільностями. В міру диференціації суспільства, поділу праці поступово утворився стан жерців, а разом із ним релігійні організації.

Послідовники певного віросповідання складають релігійну спільність. У рамках спільності на основі різноманітних видів діяльності – культової і позакультової – виділяється ціла система релігійних субгруп. Існування і функціонування спільності як єдиного цілого забезпечуються організацією.

На основі вивчення християнства виділені наступні типи релігійних об'єднань: церква, секта, деномінація, установлена секта, містерія й ін. Найбільша єдність дослідників одержало визнання трьох перших типів.

Церква являє собою порівняно широке об'єднання, приналежність до якого визначається, як правило, не вільним вибором індивіда, а традицією. Звідси визнання можливості кожної людини стати членом церкви. У багатьох церквах члени діляться на духівництво і мирян. Позиції і ролі, ступені і градації упорядковані за ієрархічним й авторитарним принципам.

Секта виникає як опозиція стосовно тих або інших релігійних напрямків. Для неї характерна претензія на винятковість своєї ролі, доктрини, ідейних принципів, цінностей, настанов. З цим пов'язані настрої виключеності, а нерідко і тенденція до ізоляціонізму. Різко виражене прагнення до духовного відродження. Інститут священства відсутніх, лідерство вважаються харизматичним. Підкреслюється рівність усіх членів, оголошується принцип добровільності об'єднання, робиться акцент на «обертанні», що передує членству. Історична доля сект неоднакова. Одні з них через певний проміжок часу припиняють своє існування. Інші з часом перетворюються в інші типи.

Деномінація може розвиватися з інших типів об'єднань або укладатися із самого початку в такій якості. Її ідейні, культові й організаційні принципи формуються в опозиції до церкви і секти. Зберігаючи акцент на «обраності» членів, вона визнає можливість духовного відродження для будь-якого віруючого. Ізоляція від «світу» і замкнутість усередині релігійної групи не вважається обов'язковою ознакою «щирої» релігійності. Хоча і висувається принцип постійного і суворо контрольованого членства, відповідно до яких наказується активність, насамперед, у релігійній діяльності, спостерігається тенденція до з'єднання з «світом», послідовники призиваються до активної участі в житті суспільства. Деномінації властива чітка організація як по горизонталі, так і по вертикалі.
3. Функції та роль релігії в суспільстві.

Релігія виконує цілу низку функцій й відіграє певну роль в житті суспільства. Функції – це способи дії релігії в суспільстві, роль – сумарний результат, наслідки виконання нею функцій. Виділяють декілька функцій релігії:

  • Світоглядна. Цю функцію релігія реалізує, завдяки, насамперед, наявності в ній певного типу поглядів на людину, суспільство, природу. Релігія містить в собі світовідчуття (емоційне прийняття або відвернення світу в цілому та окремих явищ та процесів в ньому), світовідношення (оцінку), світоспоглядання (відображення світу у відчуттях та сприйнятті), світорозуміння (пояснення світу).

  • Компенсаторна. Ця функція є суттєвою в плані перебудови свідомості. В сучасних умовах важливе значення має психологічний аспект компенсації – зняття стресу, катарсис, медитація, духовна насолода, навіть в тому випадку, коли психологічний процес починає рух з ілюзії. В умовах сучасного відчуженого світу роз’єднаність та ізоляція замінюються братством, безособові, речові відносини компенсуються особистісним богоспілкуванням та спілкуванням в релігійній групі, церковна благодійність, милосердя пом»якшують негаразди знедолених тощо.

  • Культурологічна. Релігія, яка є складовою культури, виконує культурологічну функцію. Так, часто зміст культурних цінностей заданий релігійною свідомістю. Вони організуються навколо релігійної свідомості, наповнені відповідними образами, уявленнями, міфами. В якості матеріальних носіїв виступають: священна література, ритуальні тексти, засоби культу (ідол, ікона тощо), твори мистецтва. Під впливом релігії утворюються релігійні філософія, мораль, мистецтво. Релігія сприяє розвитку писемності, книгодруку, забезпечує зберігання та розвиток цінностей релігійної культури, їх передачу від покоління до покоління.

  • Легітимуюча. Ця функція означає узаконення деяких суспільних ладів, інститутів (державних, політичних, правових та ін.) відносин, норм, як таких, якими вони мають бути і , навпаки, ствердження неправомірності будь – яких з них.

Виокремлюють і інші функції релігії.

Результат, наслідок виконання релігією її функції, тобто її роль, значимість її дії були і є різними. Роль релігії неможна вважати засадничою, хоч вона впливає (інколи, - суттєво) на економічні відносини та інші сфери суспільного життя Вона санкціонує певні погляди, діяльність, відношення, інститути. Релігійний фактор впливає на економіку, політику, державу, міжнаціональні відносини, сім'ю, культуру через діяльність релігійних індивідів, груп, організацій. Відбувається накладання релігійних відносин на інші суспільні відносини.

Ступінь впливу релігії не є одвічно даним, а змінюється в контексті процесів сакралізації та секуляризації. Сакралізація означає втягнення в сферу релігійного санкціонування форм суспільної та індивідуальної свідомості, діяльності, відносин тощо. Секуляризація, навпаки, призводить до послаблення впливу релігії на суспільну та індивідуальну свідомість, до обмеження санкціонування різноманітних видів діяльності, поведінки, відносин тощо. Зазначені процеси не є лінійними, несуперечливими. Вони різні як в окремих соціокультурних регіонах, так і в різних часових межах, відповідно, різною виявляється і роль релігії.


Питання для самоконтролю
1. Який із підходів до аналізу феномену релігії Вам уявляється найбільш вірним? Чому?

2. Визначте основні переваги і недоліки кожного з підходів до дослідження релігії.

3. Що таке релігійна свідомість? Чи можна дорівнювати релігійну людину та віруючу людину?

4. Які з основних елементів структури релігії Ви вважаєте головними, а які другорядними? Чому?

5. Які, на Вашу думку, основні функції виконує релігія в сучасному українському суспільстві? Посилилась чи стала більш слабкою її роль?
Теми рефератів.

  1. Філософські та соціологічні інтерпретації релігії.

  2. Психологічні та антропологічні концепції релігії.

  3. Суттєві характеристики релігії.

  4. Індивід та особистість в релігії.

  5. Релігія та суспільство.

  6. Релігія в системі культури.


Література.

1. Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

2. Гараджа В.И. Социология религии: Учебное пособие. – М.: Наука, 1996.

3. Гегель Г.Философия религии. – М, 1977.

2. Джеймс В.Многообразие религиозного опыта. – СПб., 1993.

4. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство: Підручник. – К.: Наукова думка, 1997.

5. Калінін Ю.А. Релігієзнавство: Курс лекцій. – К.: ВІПОЛ, 1996.

6. Релігієзнавство. – К.: Академія, 2000.

7. Релігієзнавство / Під ред. М. Законовича. – К., 2000.

8. Релігієзнавство / Під ред. М. Бублика. – К.: Юрінком Інтер, 1999.

9. Релігієзнавчий словник / Під ред. А. Колодного, Б. Лобовика. – К.: Четверта хвиля, 1996.

10. Религия и общество. Хрестоматия. – М., 1996.

11. Фрейд З. Психоаналіз. Религия . Культура. – М.,1991.

12. Юнг К.Г. Психология и религия. // Юнг К.Г. Архетип и символ. – М., 1991.

13. Яблоков И.Н. Основы религиеведения: Учебник. – М.: Высшая школа, 1994.

Тема 2. ПЕРВІСНІ ФОРМИ РЕЛІГІЇ.
План

  1. Загальна характеристика первісних форм релігії.

  2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм.

  3. Шаманізм.


1. Загальна характеристика первісних форм релігії.

Говорячи про ранні форми релігії, ми спираємося на опосередковані свідчення археологічних розкопок та спостереження етнографів над сучасними примітивними суспільствами. Так австрійський етнолог В. Шмідт та його послідовники висунули концепцію прамонотеїзму, згідно з якою всі сучасні релігії беруть свої витоки з так званого “первісного монотеїзму”. Але ми можемо створювати лише реконструкції цих релігійних форм, не маючи можливості безпосередньо спостерігати їх.

Дані сучасної археології свідчать, що близько 40 тис. років тому зародилися найпростіші форми вірувань одночасно з завершенням трансформації первісних людей (неандертальців) у людей сучасного типу (homo sapiens). Щоправда, частина вчених повязує появу первісних вірувань з більш пізнім часом – з добою кроманьйонця – викопного представника “готового” типу людини. Але ми надаємо перевагу першій точці зору.

Існування ранніх релігійних уявлень підтверджують також памятки первісного живопису. Схематичність цих зображень дають підстави говорити про наявність вірувань у надприродні звязки між людиною та певними тваринами. Іноді люди були зображені у шкірах тварин, а іноді це були напівтварини-напівлюди. Відтворені на малюнках рухи свідчать про існування комплексу магічних дій, тобто зявляється постать чаклуна як посередника між світом, що сприймається на чуттєвому рівні, та надприродним світом. На підставі цих знахідок вченими були створені висновки, що в цей період історії можна говорити про існування релігії.

2. Ранньоістиричні форми релігії та родоплеменні культи: фетишизм, тотемізм, табу, магія, анімізм.

До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплемінний лад пройшов через три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархатові – тотемізм, пізньому – землеробський культ, патріархатові – шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей було дуже розповсюдженим шанування різних предметів, які повинні були відводити небезпеку і приносити вдачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фетишизм від португальського слова feitico (амулет, магічна річ), або латинського factitius (магічно майстерний) – це віра в існування у матеріальних обєктів надприродних властивостей. Вона вперше була знайдена португальськими моряками в Західній Африці в XV ст., а потім численні аналоги фетишизму були виявлені в релігіях майже всіх народів. Обєктом поклоніння, або фетишем міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок дерева, зуб тварини, тощо. Цьому предметові приписували не властиві йому функції (здібность лікувати, охороняти від ворогів, допомогати на полюванні тощо). Найпізнішим проявом фетишизму стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш утворювався завдяки сполученню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предметами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки священних дерев, равлики, нарости на деревах, пісок з місця злиття двох річок, хвіст скорпіона, тощо. У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклонінь ідолам – наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. В сучасних релігіях фетишизм зберігся у вигляді шанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок – у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, на погляд марновірних людей, приносить щастя, а амулет оберігає від нещастя (підкови, ладанки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів треба вважати тотемізм (мовою індіанців-оджибве (журавля) ot-totem означає – його рід) – віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, племя) з певними видами тварин та рослин (рідше – явищами природи та неживими предметами). Термін тотемізм зявляється у науковій мові на початку XVIII ст. й закріплюється на межі ХІХ – ХХ ст.ст. в працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрейзера (1854 - 1941). На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захистників, помічників у розвязанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемів. Спочатку тотемом вважалася тільки справжня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, а кінець-кінцем люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, що позначають власний тотем.

Тотемний культ був спрямований на те, щоб отримати заступництво тотема. Наприклад, в Австралії кожна людина перед сном і пiд час пробудження промовляла імя свого тотема, оскільки гадала, що завдяки його надприроднiй підтримцi з нею нічого поганого не станеться, навпаки, і в полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно повязано з господарською діяльністю первісної людини – збиральницьтвом та полюванням. Рослини і тварини, що дали людині можливість існувати, ставали обєктами поклоніння.

Так у тотемному культі виникає табу – система заборон на використання в їжі тотемної тварини або спричинення йому будь-якої шкоди. Класичною країною, де система табу отримала свій найбільший розвиток, є Полінезія. На думку Дж. Фрейзера, слово “табу” з мови полінезійців перекладається як “помічений” або “особливо виділений”. Табу являли собою важливий механізм регулювання соціальних відносин. Так, статевовікові табу розєднали первісний колектив на шлюбові класи, тим самим виключили статеві звязки між близькими родичами. Усі ці табу були дуже суворими. Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розвинутих релігіях у формі відповідних заборон на вживання “нечистих (брудних)” видів їжі. Так, наприклад, у євреєв та мусульман мясо свинини вважається брудним і тому негідним у їжу. Врозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає не переконливо, тому що свиня – це дуже перебірлива в їжі тварина.

В умовах розпаду родового устрою первинності тотемні вірування переростають в антропоморфні культи природи, стихій, тварин, де цим обєктам поклоніння надається вже людиноподібне обличчя. Пізніше елементи тотемізму ввійшли до всіх релігій. Його вплив дуже відчувається в індуїзмі, де багатьох тварин (наприклад, корову, слона, мавпу, змію) вшановують як священних. Пережитки цієї первісної форми релігії можна бачити і в образах кентаврів з грецької олімпійської міфології. Сліди тотемізму чітко помітні і в християнстві. Святий дух і зараз зображується у вигляді голуба, а Христос часто зветься “агнцем (ягням) Божим”, або символізується рибою. Від обряду ритуального поїдання тотема веде свій початок християнське таїнство причащання: вважається, що під виглядом хліба і вина віруючі поїдають тіло і пють кров Христа.

Наряду з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. mageia – чаклунство, ворожба) – віра в існування надприродних засобів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує розподілу, неймовірно противопоставляти релігію магії, тому що кожен культ включає магічну практику: молитви, починаючи з первісних і вплоть до сучасних релігій. Людина – продукт матерії, і тому він повністю в її владі.

Витоки цієї форми релігійних вірувань були повнiше описані англійським етнографом Брониславом Маліновським (1884 – 1942) в його роботі “Магія, наука і релігія”. Магія приходить на допомогу людині, якщо не існує надійного алгоритму досягнення успіху, коли людина не впевнена у своїх силах, коли над людиною панує випадковість та невизначеність. Це й змушує її покладатися на допомогу могутніх надприродних сил та здійснювати магічні дії.

Відносини, що установилися між людиною та природою завжди мали подвiйний характер: з одного боку, господство всесильної природи над безпомічною людиною, з другого – вплив на природу, який людина прагнула здійснювати, використовуючи свої недосконалі сили, свої здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого полювання. Перш ніж йти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич, від якої залежить існування племені.

Магія поділяється на 6 видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову. Ця видова класифікація є далеко не повною, оскільки в кожному виді магії можна виділити багато підвидів. Так, виробнича магія, у свою чергу мала багато різновидів: мисливська, рибальська, будівельна, землеробська, гончарна, навчальна, спортивна, ковальська тощо.

Іноді також говорять про “чорну”, шкідливу, та “білу” магії, яка направлена на принесення користі при здійсненні магічного обряду.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підготовлені люди – чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здібність спілкуватися з духами, передавати їм прохання соплемінників, впливати на духів або чудодійні сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них за допомогою в дуже критичні моменти. Тобто чарівники та шамани користувалися особливими почестями і повагою у соплемінників. Таким чином, колдовська практика не противоположна релігії, а, навпаки, зливається з нею.

Віра в магію зберіглася і до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст), та в самостійній формі (гадання на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм (від лат. аnima – душа) – віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Детальніший аналіз анімістичних вірувань був описан англійським антропологом, етнологом та релігієзнавцем Едуардом Тейлором (1832 – 1917) в його роботі “Первісна культура”. Він був впевнений, що відправною межою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: що є різницею між живим та мертвим тілом, в чому полягає причина сну, ведіння, екстазу, хвороби, смерті, а також із переживання трансу і галюцінацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, первісна людина випрацьовує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Дедалі формуються більш складніші уявлення: про існування душі після смерті тіла, про загробний світ тощо.

Безпосередньою же причиною появи такого роду анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищь: еха, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідотством не тільки існування людської душі, але й існування подібних нетілесних двійників майже всього в світі. Це вже стадія пізнього анімізму, або демонізму, що веде до появи віри в Бога, ангелів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяників, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, у спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних приладів).

3. Шаманізм.

Шаманізм (мовою сибірських народів “саман” – несамовитий) – особливий комплекс обрядів та ритуалів, повязаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу – шаманів.

Шаман — це знахарь, жрець і душеводитель; він лікує хвороби, керує суспільними жертвоприношеннями та провод­жає души мертвих в iнший світ. Все це є можливим завдяки тому, що він володіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.

Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про існування звязку між шаманом і духами, що допомогає битися з іншими, ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ “матері-тварини” набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом він перетворився в духа-помічника шамана, людиноподібного.

Давні люди вважали, що тільки духи встановлюють звязок із майбутнім шаманом. Наглядним свідотством цього була так звана “шаманська хвороба”, яка вражала людину у дитячому аба юнацькому віці. Симптоми цієї хвороби були найрізноманiтнiшими, але завжди хвора людина виглядала в очах інших людей божевільною. Течія шаманської хвороби повністю співпадала з циклом ініціації: страждання, смерть і воскресіння. Коли хвороба проходила, людина вже перетворювалася у “виборця духів”, що перевищує своїми здібностями всіх смертних.

Шаманський культ неможна уявити собі без особливого “шаманського реквізиту” (фартух, головний убор, барабан або бубен). Він щиро розмальовувався стилізованими зображеннями духів-заступникiв і духів-помічників, космічними символами, численними підвесками, що також уособлювали духів. В релігійному відношенні сам факт переодягання шамана в особливий одяг був дуже значущим, він символізував переборення шаманом мирського простору та свідчив про його готовність увійти в контакт зі світом духів.

Звичний ритуал дії шамана – це так зване камланіє – ( исступленний ) пляс зі співом, ударами в барабан або бубен, громом залізних підвесок тощо. Камланіє розглядається як засіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (або в його бубен), або, навпаки, душа шамана відправляється в подорож у царство духів.

Шаманський Всесвіт складається з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди, та Нижнього Світу (Підземелля). Всі три частини Всесвіту зєднювала воєдино Світова Ось, яка символізувалася Світовим деревом, горою і стовбами. У Верхньому або Нижньому Світі шаман зустрічався з духами, домовлявся з ними про допомогу в різних справах, розпитував про те, що не міг знати ніхто (наприклад, про життя людини, що зникла). Тобто дії шамана в час камланія були ні чим іншим, як розповіддю про його неймовірну подорож. Але сенс камланія – у гипнозі оточуючих та в самогипнозі, завдяки якому шаман не тільки примушує глядачів вірити в свої надприродні здібності, але й вірить у них сам і у час камланія переживає галюцінації. На думку дослідників, шаманське камланіє дуже нагадує істеричний припадок, та й самі шамани дуже нервові, істеричні люди.

З переходом від первинності до цивілізації архаїчні форми релігії не зникли, а стали составною частиною більш розвинутих релігій або народної культури. Як свідчить релігійна статистика, що на рубежі ХХ – ХХІ ст. різні форми первісних релігій сповідувало не меньш 100 млн. людей: 80% від цього числа приходилося на Африку, 18% – на Азію та Латинську Америку, 2% – на Австралію та Океанію.

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   21



Скачать файл (2431 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru