Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Конспект ДУМ - файл 1.doc


Конспект ДУМ
скачать (1290 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1290kb.17.11.2011 06:06скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7
Реклама MarketGid:
Загрузка...


ББК Ш 141. 14 – 9

УДК 378. 001. 85 – 057. 632 (007)




Українська мова за професійним спрямуванням: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів нефілологічного напрямку підготовки.

Автори: доц. Мачай Т.О., доц. Шавлак Л.В., доц. Лазарєва Л.К., проф. Семенова Л.П., ст. викл. Алтухов В.М., ст. викл. Буяновська Н.І., ст. викл. Гречаниченко Л.В., ст. викл. Дмитрієва О.І., ст. викл. Матулевська Н.П., ст. викл. Мітасова Е.Ф., ст. викл. Онацька Н.І., ас. Кульбіда Н.І., ас. Свірса Н.М., ас. Шатілова О.С. – ДонНТУ, 2006 р. – 191 с.

У навчальному посібнику надано інформацію про характерні риси сучасної української літературної мови. Розглянуто основні елементи наукового тексту, види згортання його інформації: плани, конспект, резюме, анотація. Описано особливості усної і писемної форм мовлення. Охарактеризовано значущі риси наукового стилю сучасної української літературної мови. Надано інформацію про власне українську і іншомовну лексику. Висвітлено функціонування у словниковому запасі фахівців синонімів, паронімів. Ретельно охарактеризовано науково-термінологічну лексику, скорочування слів і словосполучень, складні випадки використання власних назв, антонімів, стійких сполук у професійному спілкуванні.

Кожний розділ містить завдання для роботи з теоретичною інформацією, лексико-граматичні вправи і матеріали для самостійної роботи.

Значну увагу приділено аналізу специфіки функціонування іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів і дієслівних форм у професійному мовленні. Проаналізовано і відображено основні синтаксичні особливості простого і складного речення у наукових текстах, складні випадки керування, розглянуто труднощі перекладу тексту з прийменниковими конструкціями. Приділено увагу питанням етикету усного і писемного мовлення.

Практичні завдання кожного розділу спрямовані на розвиток і вдосконалення лексично-граматичних умінь і навичок оформлення писемного і усного.

Навчальний посібник розрахований на студентів ВНЗ IV рівня акредитації нефілологічного напрямку підготовки, що вивчають дисципліну «Українська мова за професійним спрямуванням».


Укладачі: авторський колектив кафедри української та російської мов ДонНТУ.


Відповід. за випуск: Т.О. Мачай, доцент , к.п.н., завкафедри

Рецензенти: О.Г. Каверіна, доцент

П.В. Стефаненко, проф., д.п.н.

© Авторський колектив кафедри укр. та рос. мов ДонНТУ, 2006р.

З М І С Т

Передмова...................................................................................................................8

Розділ І. Українська мова як єдина національна мова українського народу і форма його культури. Основні етапи розвитку української мови. Особливості української літературної мови. Виконання лексико-граматичних вправ. Аналіз перекладених фахових текстів……………..9-36

1 Теми

1.1.Мова і професія……………………………………………………......9-10

1.2.Особливості етапів розвитку сучасної української літературної мови……………………………………………………………...........................10-13

1.3.Характерні риси сучасної української літературної мови….........13-20

2.Лексико-граматичні вправи .............................................................................20-23

3. Матеріали для самостійної роботи.................................................................23-36

Розділ ІІ. Поняття про текст. Види згортання інформації: плани, конспект, резюме, анотація. Складання анотації. Аналіз перекладених фахових текстів...................................................................................................................36-59

1.Теми

1.1 Поняття про текст……….....................................................................36-37

1.2.Види згортання інформації (плани, конспект, резюме, анотація)…37-47

2.Лексико-граматичні вправи …..................................................................48

3.Матеріали для самостійної роботи .................................................................48-59

Розділ ІІІ. Жанри сучасної української літературної мови. Характерні риси усної та писемної форм мовлення. Складання усного повідомлення. Аналіз перекладених фахових текстів .........................................................59-68

1. Теми

1.1.Характерні риси усної форми мовлення….......................................59-60

1.2. Особливості писемного мовлення ....................................................60-62

2. Лексико-граматичні вправи ………...............................................................62-63

3. Матеріали для самостійної роботи (телефонна розмова)...........................63-68

Розділ ІV. Стилі мови. Характеристика наукового стилю. Поняття про ОДС. Складання резюме наукового тексту. Аналіз перекладених фахових текстів .................................................................................................................68-81

1. Теми

1.1 Стилі сучасної української мови……..............................................69-70

1.2 Характеристика наукового стилю…………………………..............70-73

1.3. Поняття про офіційно-діловий стиль………………………………73-77

2.Лексико-граматичні вправи .................................................................................77

3. Матеріали для самостійної роботи ................................................................78-81

Розділ V. Лексичні норми сучасної української мови у професійному мовленні. Власне українська й іншомовна лексика. Семантичні групи лексики:синоніми, антоніми, пароніми. Складання оголошення, використовуваного в науковому спілкуванні. Аналіз перекладених фахових текстів...................................................................................................81-90

1. Теми

1.1. Власне українська й іншомовна лексика....................................... .81-83

1.2.Синоніми, антоніми, пароніми (семантичні групи лексики) ..........83-85

2. Лексико-граматичні вправи …………………................................................85-87

2.1. Граматична довідка. Правопис іншомовних слів........................... 85-87

3. Матеріали для самостійної роботи ................................................................88-90

Розділ VІ. Науково-термінологічна лексика. Стійкі сполучення у науковому мовленні. Складання реферату наукового тексту на матеріалі 1-го джерела. Аналіз перекладених фахових текстів .............................................................................................................................90-103

1. Теми

1.1.Науково-термінологічна лексика, професіоналізми.........................90-93

1.2.Стійкі словосполучення у науковому мовленні.............................93-96

2. Лексико-граматичні вправи …………..........................................................97-98

3. Матеріали для самостійної роботи ..............................................................98-103

Розділ VІІ. Скорочування слів та словосполучень у професійному спілкуванні. Реферат наукового тексту на основі декількох джерел. Аналіз перекладених фахових текстів.....................................................................103-110

1. Теми

1.1. Лексичні скорочення: складноскорочені слова і абревіатури 103-106

1.2. Типи графічних скорочень............................................................. 106-107

2. Лексико-граматичні вправи ………..........................................................107-108

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................108-110

РозділVІІІ. Документ. Поняття про реквізити. Вимоги до документа. Особливості використання іменників у професійному і діловому спілкуванні. Складання заяви. Аналіз перекладених фахових текстів...............................................................................................................111-122

1. Тема

1.1. Документ як основний вид ділової мови. Вимоги до документа. Поняття про реквізити, композицію документа……………………111-114

1.2. Функціонування іменників.............................................................114-117

2. Лексико-граматичні вправи ………………………………………............118-120

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................120-122

Розділ ІХ. Вживання прикметників у наукових і ділових текстах. Складання резюме (діловий стиль). Аналіз перекладених фахових текстів………………………………………………………………………..123-130

1. Тема

Функціонування прикметників…………………………………….....123-124

2. Лексико-граматичні вправи ………………………...................................124-125

3. Матеріали для самостійної роботи ….......................................................125-130

Розділ Х. Особливості вживання і правопису власних назв у професійному та діловому спілкуванні. Складання автобіографії. Аналіз перекладених фахових текстів……………………………………………………………130-153

1. Теми

1.1. Вживання і правопис власних назв ................................................130-134

1.2. Написання та відмінювання прізвищ і імен по батькові...............134-140

2. Лексико-граматичні вправи ……………………………………...............140-141

3. Матеріали для самостійної роботи ………………...........................................142

Розділ ХІ. Числівник у науковому і діловому спілкуванні фахівців. Складання розписки. Аналіз перекладених фахових текстів. ………………………....................................................................................... 143-159

1. Теми

1.1. Особливості використання числівників………..………………...143-154

1.2. Функціонування числівників у писемній формі наукового чи ділового тексту ……………………………………………………………………….155

2. Лексико-граматичні вправи …………………….......................................155-158

3. Матеріали для самостійної роботи ........................................................... 158-159

Розділ ХІІ. Вживання займенників у наукових і ділових текстах. Складання пояснювальної записки. Аналіз перекладених фахових текстів. .............................................................. ……………………………………….159-165

1. Тема

Функціонування займенників у наукових і ділових текстах…….......159-162

2. Лексико-граматичні вправи….....................................................................162-164

3. Матеріали для самостійної роботи.............................................................164-165

Розділ ХІІІ. Особливості використання дієслівних форм у професійному і діловому мовленні. Складання записок: службова, доповідна. Аналіз перекладених фахових текстів. ...................................................................166-171

1. Тема

Функціонування дієслівних форм………………………........................ 166-167

2. Лексико-граматичні вправи ..................................................................... 167-169

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................169-171

Розділ. XIV Синтаксчні засоби наукового і ділового мовлення. Складання офіційних листів: лист-запит, лист-відповідь. Аналіз перекладених фахових текстів...............................................................................................171-180

1. Тема

Синтаксичні особливості наукового і ділового текстів…....................171-174

2. Лексико-граматичні вправи ………….......................................................174-175

3. Матеріали для самостійної роботи .......................................................... 175-180

Розділ XV. Складні випадки керування. Складання листа-замовлення. Аналіз перекладених фахових текстів. .....................................................180-184

1. Тема

Особливості підрядного зв’язку керування у сучасній українській мові…………………………..................................................................180-182

2. Лексико-граматичні вправи ……………....................................................182-183

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................183-184

Розділ XVІ. Прийменник у наукових і ділових текстах. Аналіз перекладених фахових текстів....................................................................185-196

1. Тема

Функціонування прийменників у наукових і ділових текстах...........185-190

2. Лексико-граматичні вправи ………………………....................................190-194

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................194-196

Розділ XVІІ. Етикет усного та писемного спілкування фахівців. Складання офіційних листів. Аналіз перекладених фахових текстів………………………………………………………………..............197-203

1. Теми

1.1. Етикет усного спілкування ……......................................................197-199

1.2. Етикет писемної форми мовлення. Офіційні листи ................ ..199-202

2. Лексико-граматичні вправи……………….................................................202-203

3. Матеріали для самостійної роботи ............................................................203-206

Література………………………....................................................................207-208


ПЕРЕДМОВА


«Мова – це форма нашого життя, життя культурного і національного, це форма національної організації… Мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я. А поки живе мова – житиме й народ яко національність» (Іван Огієнко).

Щоб ефективно користуватися мовою, щоб досягти успіхів у професійній діяльності спеціалістові потрібно її не тільки знати, а й відчувати, розуміти її структуру, внутрішні закономірності й закони.

Людина вчиться мові змалку. Значну роль у цьому процесі пізнання мови, пізнання світу відіграють батьки, оточення. Але насамперед навчання мови відбувається у школі під час опанування загальноосвітніх дисциплін, а потім – спеціальному навчальному закладі протягом набуття фахових знань, професії. Протягом всього життя людина збагачує свій словник, оволодіває виражальними засобами рідної мови, читаючи літературу, спілкуючись з іншими людьми, опановуючи спеціальність.

Для того, щоб відчувати мову, необхідно усвідомити структуру мови як системи, збагнути її закони, внутрішню логіку. Це досягають вивченням закономірностей її фонетичного ладу, будови слова, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і речень, формування тексту.

У пропонованому посібнику висвітлено найважливіші для наукового і ділового стилів мови питання, що зумовлюють мовленнєві проблеми у спілкуванні фахівців. Вони розглядаються у 17 розділах видання. Кожний розділ складається із 3-х частин: частини, що передбачає роботу з текстовою теоретичною інформацією; частини, що передбачає формування і розвиток навичок лексико-граматичного оформлення інформації; частини, завдання якої полягає у вдосконаленні мовленнєвих умінь в усній і писемній формах.

Навчальний посібник розрахований на студентів і викладачів ВНЗ нефілологічного напрямку підготовки, а також усіх, хто має справу з науковим і діловим стилями у практичній діяльності.


Розділ І


^ УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ЄДИНА НАЦІОНАЛЬНА МОВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ І ФОРМА ЙОГО КУЛЬТУРИ. ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ. ВИКОНАННЯ ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНИХ ВПРАВ.

^ АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ


І. ТЕМА 1. МОВА І ПРОФЕСІЯ


ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст, запишіть основну інформацію.

Що являє собою мова? Вчені-лінгвісти визначають поняття «мова» як впорядковану цілісну систему взаємозалежних елементів, яку утворюють три основні компоненти: фонетика (звуковий склад), лексика (сукупність слів) і граматика (набір правил та засобів для їх реалізації).

Спілкування людей без мови неможливе, а без нього не може бути і суспільства, і власне людини. Без мови не може відбуватися і розуміння людиною дійсності, своєї ролі у цьому бутті.

Отже, як особистість фахівець є носієм мови, що фіксує у собі загальнонаціональні традиції народу, особливості його історичного розвитку і становлення національної культури, а також засвоєння загальнолюдських цінностей. Але у той же час мова фахівця відображає у лінгвістичних конструкціях (термінах, термінологічних словосполученнях тощо) спеціальні знання, становлення і розвиток конкретної ґалузі.

Безсумнівно, що професійна діяльність спеціаліста супроводжується особистим внеском у її рух вперед. Сучасний спеціаліст, реалізуючись у виробничій чи науковій діяльності, описує отримані результати виражальними засобами рідної мови. Тобто, створюючи щось нове чи вдосконалюючи вже відоме – технології, апарати, пристрої тощо, – він називає їх новими словами, серед яких можуть зустрічатися як терміни конкретної вузької спеціальності, так і загальнотехнічні чи загальнонаукові. Нове слово – це найдосконаліший жанр відображення професійної діяльності людини. Воно не тільки описує нове у теорії або практиці, але й створює можливість для подальшого розвитку.

Інакше кажучи, підготовка майбутнього фахівця передбачає володіння нормованою мовою, культурою мовленнєвого спілкування. Цього можна досягнути вивченням закономірностей її фонетичного ладу, словотвору, групування лексики, взаємовідношень між словами та їхніми значеннями, поділу слів на частини мови, побудови словосполучень і речень, створення тексту різних жанрів: свідоцтво про винахід, інженерна стаття, наукова монографія, економічний план, політична програма, художній твір чи картина, науково-фантастичний фільм тощо.


ЗАВДАННЯ 2. Обґрунтуйте необхідність знання мови спеціалістом.


^ ТЕМА 2. ОСОБЛИВОСТІ ЕТАПІВ РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст " Особливості етапів розвитку української літературної мови". Запишіть у стислому виді відповідь на питання, які етапи (періоди) виділяють у розвитку української літературної мови.

Українська мова має давню писемну традицію, що веде свій початок від зародження книжності та перших шкіл у Києві після хрещення Русі. Щоправда, існують припущення про те, що у східних слов’ян, зокрема протоукраїнців могли існувати регіональні писемні традиції ще до Х ст., які були першоосновою формування спільно-давньоруської літературної мови в Києві – центрі середньо-наддніпрянських полян.

Ознаки української мови (фонетика, граматика, лексика) фіксуються у писемних пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих ХІ ст. Однак фіксація того або іншого мовного явища не може вважатися підставою для визначення часу його виникнення. Кожна мова має дописемний період розвитку, лінгвістичні характеристики якого з’ясовуються методами порівняльного аналізу і внутрішньої реконструкції відповідних явищ. Це стосується і української мови, окремі риси якої могли сформуватися в дописемний період.

Існують дві основні концепції зародження і розвитку української мови як окремої слов’янської. Згідно з першою з них, українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIV ст. Мовотворчі процеси і появи трьох східнослов’янських мов у зазначений період стимулювалися процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі – держави, що сприяла формуванню літературної мови, спільної для всіх східнослов’янських племен.

До виникнення української, як і двох інших східнослов’янських мов, крім власне лінгвістичних ознак системного плану, мають відношення, очевидно, суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ ст. на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія проти східних слов’ян, а потім захоплення і поділ українських земель сусідніми державами. Вчені припускають, що відмінності між південними, західними і північносхідними слов’янами не привели б до утворення трьох східнослов’янських мов, коли б не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХІІ-ХІV ст. трьох східнослов’янських народностей кожна з яких характеризується спільністю території, своєрідними рисами і закріпленнями у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов’янський період.

^ Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої починається в VII ст.

У становленні української мови інші вчені виділяють такі періоди:

1) протоукраїнська мова (VII-XII ст.);

2) староукраїнська мова (ХІ ст. час появи перших писемних пам’яток – кінець ХІV ст.);

3) середньоукраїнська мова, у межах якої розрізняють декілька підперіодів: а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV ст. – кінець ХVІст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХІVст. – початок ХVІІІст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVІІІ ст. – початок ХІХст.);

4) нова українська мова. Остання сформувалася переважно на базі говірок південно-східного наріччя, але у її розвитку конструктивну роль відіграли також південно-західні і північне наріччя.

Аналізуючи етапи розвитку української літературної мови, можна зазначити, що в українському мовознавстві вихід сучасної української мови на історичну арену пов’язують з конкретною датою – виданням у 1798р. поеми «Енеїда» І.П.Котляревського, яка стала першим друкованим твором.

Нова українська літературна мова, якою користуємося сьогодні, увібрала в себе писемні традиції давньої української літературної мови, скарби усної народної творчості українців і розмаїття живого мовлення на терені етнічної України.

За походженням українська мова належить до індоєвропейської сім´ї. Є ще угро-фінська, тюркська, іберійсько-кавказька, семітохамітська, монгольська, малайсько-полінезійська, китайська, тібетська та інші сім´ї мов. Окрему сім´ю становить японська мова. До індоєвропейської сім´ї належить кілька груп мов: слов´янська, романська, германська, балтійська, кельтська, індійська, іранська, грецька, вірменська, албанська та ін.

Слов´янська група мов складається з трьох підгруп: східно-слов´янської, західнослов´янської, південнослов´янської. До східно-слов´янської підгрупи належать мови: українська, російська, білоруська; до західнослов´янської – польська, чеська, словацька, кашубська, верхньо- та нижньолужицька (Німеччина); до південнослов´янської – болгарська, сербська, хорватська, словенська, македонська, старослов´янська.

Кожна із слов´янських мов має багато спільних рис, зокрема основні закономірності у фонетиці, граматиці, лексиці, але набула й своїх рис, мала свої тенденції розвитку, поповнила лексику, збагатила виражальні засоби. Наприклад, це виявляється у тому, що у цих мовах є значна кількість слів, подібних за звучанням і значенням.

Порівняймо:

в укр. мові в рос. мові в білоруській мові

рука рука рука

голова голова галава

розум разум розум

вівторок вторник ауторак

молодий молодий маладі

добрий добрый добры

гриміти греметь гремець

він он ён

що что што

Проте, деякі слова, форми і звуки однакові або дуже близькі в українській і білоруській мовах, мають істотні відмінності в російській.

Порівняймо:

в укр. мові в рос. мові в білоруській мові

скорочення сокращение скарачение

питання вопрос пытание

шлях путь шлях

батько отец бацька

око глаз вока

І навпаки, окремі слова й форми, однакові або дуже близькі в російській і українській мовах, мають істотні відмінності в білоруській.

Порівняймо:

в укр. мові в рос. мові в білоруській мові

успіх успех поспех

звучати звучать гунаць

прикрасити украсить упрыгожиць

знання знание веды

підготовка подготовка падрыхтоука

стаття статья артыкул

Є, звичайно, і такі слова, що не збігаються в жодній із трьох мов.

Порівняймо:

в укр. мові в рос. мові в білоруській мові

останній последний апошні

одного разу однажды аднойчы

першоджерело первоисточник першокрыніца

заздалегідь заранее загадзя

ЗАВДАННЯ 4. Розкажіть, спираючись на викладені у тексті "Особливості розвитку української літературної мови" і зроблені записи про концепції зародження і становлення української літературної мови, про її місце у всесвітньому розвитку.


^ ТЕМА 3. ХАРАКТЕРНІ РИСИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


ЗАВДАННЯ 5. Ознайомтеся з матеріалами тексту "Характерні риси сучасної української мови". Зробіть записи інформації відносно особливостей української мови в області графіки й фонетики.

Слова алфавіт, азбука, абетка означають чітко визначений порядок графічних знаків (тобто, літер). Ці назви походять від перших літер письма: алфавіт – від назв літер альфа і віта у грецькому письмі: азбука – від назв давньоруських літер аз і буки; абетка – від назв перших літер а і бе.

Алфавіт сучасної української мови утворений на основі слов´ян-ської азбуки, що мала назву кирилиця (за ім´ям болгарських місіонерів братів Кирила та Мефодія, які склали цю азбуку для слов´ян і переклали грецькі релігійні книги на слов´янську мову). Кирилиця була відома східним слов´янам ще до офіційного прийняття християнства.

Отже, якщо брати до уваги графіку, то український правопис бере свій початок від кінця минулого тисячоліття. Щоправда, остаточне його становлення припадає аж на початок ХХ століття. Треба згадати й про те, що від 1708 року змінилося накреслення літер: традиційну кирилицю замінено так званою “гражданкою” – спрощеним кириличним письмом.

Найбільш яскраво характерні особливості сучасної української літературної мови проявляються у фонетиці (хоч є суттєві прояви національної специфіки і в морфології, і в синтаксисі української мови).

Особливості української графіки та фонетики проявляються таким чином:

^ 1) В українському алфавиті є літери, яких немає в сучасному російському (але загальна кількість літер в обох мовах однакова і дорівнює 33):

ІІван, мій, література;

ЇКиїв, Україна, їзда, їство;

ЄЄвропа, єдність, Євген;

Гґрати, ґатунок, ґрунтовний.

Літера ґ відома з кінця XVI століття. Але в українській мові є ще літера г. Обидві літери ґ і г передають на письмі відповідні приголосні дзвінкі звуки (ґ) і (г), які легко розрізняються на слух: (г) – гортанний, глухіший (ще давньослов´янського походження), а звук (ґ) – проривний, дзвінкіший. Звук, що визначається літерою ґ зустрічається переважно в запозичених, тобто іншомовних словах, як правило, латинського походження.

^ 2) На письмі вживається апостроф (´): комп´ютер, п´ять, ім´я; кур´єр, Захар´їн, від´їзд, з´явитися, з´єднати.

3) На письмі ставиться знак наголосу для того, щоб підкреслити специфіку вимови.

Наприклад:

укр. мова рос. мова

вчóра вчерá

приятель приятель

рукóпис рýкопись

ýспіх успéх

урóдженець урожéнец

новий нóвый

старий стáрый

Крім того, знак наголосу може вказувати на різне значення слів, що пишуться однаково, проте це явище є і в рос. мові. Наприклад, в українській мові: заняття (“урок”) – заняття (“діяльність”), каблучки (“кілечка”, “персні”) – каблучки (“підбори”).

4) В сучасній українській літературній мові голосний і викорис-товується на місці давньоруського ъ (ятя): світ, ліс, мідь, літній, літопис (рос. свет, лес, медь, летний, летопись).

5) Найхарактернішою рисою української мови, що вирізняє її серед інших слов´янських мов, є чергування (зміна) голосних звуків (о), (е) з (і). Звуки (о), (е) найчастіше виступають у відкритих складах, а (і) – у закритих. Наприклад: сім – семи, відомість – відомості, Харків – Харков, воля – вільний, робота – робітник.

^ 6) Відсутність “акання”, тобто переходу а в о в ненаголошеній позиціі.

Наприклад:

укр. мова рос. мова

голова голова (гъллва)

молоко молоко (мъллко)

7) Наявність одного голосного и з двох давньоруських і (орфогр. и) та ы:

укр. мова рос. мова

липа липа

писати писать

мило мыло

сирий сырой

8) Зміна голосного е на о після шиплячих та й перед твердим приголосним:

укр. мова рос. мова

чого, жовтий чего, желтый

човник, чорный челнок, чёрний

Проте у писемній формі ділового і наукового спілкування ми можемо зустріти словоформу “чернетка”, де після літери ч пишеться е, але це явище не типове: в даному випадку спостерігається одночасна реалізація двох принципів – фонетичного і морфологічного.

^ 9) Відсутність пом´якшення приголосних перед е:

укр. мова рос. мова

село (сеило) село (с´иэло)

весна (веисна) весна (в´иэсна)

^ 10) Збереження в українській мові давньої м´якої вимови ц [ц'] поряд з твердою вимовою, що спостерігається в сучасній російській мові:

укр. мова рос. мова

кінець, місяць, Донецьк конец, месяц, Донецк

цінність, цілі, працівник ценность, цели, работник

^ 11) Збереження дзвінкої вимови приголосних перед глухими та в абсолютному кінці слова:

укр. мова рос. мова

Київ Киев (Киъф)

народ народ (нарот)

12) Наявність звуків [дж], [дз], [дз´], що позначаються на письмі однією літерою, а сполученням двох літер – дж, дз. Наприклад: джерело, походження, розповсюджувач, дзеркальний, дзвінкий, дзюр-чати і т. д.

13) Крім того, у сучасній українській літературній мові при зміні форм слова та утворенні нових слів, коли поряд розмішуються кілька приголосних звуків, що утруднює вимову, відбувається спрощення, тобто випадає середній звук. На відміну від російської це спрощення відбувається не тільки у вимові, а й на письмі, наприклад: серце, сонце та ін. Найчастіше спрощуються такі групи приголосних: -ждн-, -здн-, -стн-, -слн-. Наприклад: тиждень – тижня, користь – корисний, якість – якісний, область – обласний, захист – захисник. Виняток складає незначна кількість слів, серед яких найчастіше в діловому спілкуванні зустрічаються такі: строк, відпустка, шістнадцять тощо. Але спрощення не відбувається при використанні мовцями іншомовних слів, наприклад: контраст – контрастний, баласт – баластний та ін.


ЗАВДАННЯ 6. На основі прочитаного і записів підготуйтеся до коментування твердження «Найбільш яскраво характерні особливості сучасної української літературної мови проявляються у графіці й фонетиці».


^ ЗАВДАННЯ 7. Перечитайте інформацію про характерні риси сучасної української літературної мови у морфології. Стисло запишіть прочитану інформацію.

Морфологічні особливості української мови

Характерні риси сучасної української літературної мови у морфології включають наявність:

^ 1) IV відміни для іменників середнього роду (ім´я, коліща);

2) двох форм закінчень у родовому відмінку іменників чол. роду в однині (ІІ відм.) -а (-я) та -у (-ю), друга форма відома з давньослов’янських часів. Наприклад: керівника, директора; кілометра, квадрата; комп´ютера, калькулятора; розвитку, прогресу, ритму; університету, факультету, заводу; папера – паперу; телефону;

^ 3) паралельних закінчень -ові (-еві) та у в давальному відмінку однини іменників чол. роду (ІІ відміна), наприклад: директору Кова-ленкові І.С., директорові Коваленку І.С. (рос. директору, начальнику, товарищу);

^ 4) закінчення -ою (-ею) в орудному відмінку однини іменників І-ої відміни, прикметників та займенників: головою, землею, тобою (рос. головой, землей, тобой);

^ 5) пом´якшення зубних приголосних у суфіксах іменників та прикметників -ськ (ий), -цьк (ий), -зьк (ий): луганський, донецький, запорізький (рос. луганский, донецкий, запорожский);

6) невідмінювання першого компонента у складних числівниках, які означають назви десятків: шістдесят, шістдесятьом, шістдесятьма, шістдесятьох (рос. шестидесяти, шестидесятью и т. д.);

7) інфінітивна форма закінчується на -ти: читати, укладати, обґрунтувати, визначити (рос. читать, составлять, обосновывать, определить);

8) закінчення -мо в 1-й особі множини дієслів теперішнього і майбутнього часу, наприклад: пишемо, напишемо, будемо писати (рос. пишем, напишем, будем писать);

^ 9) складної форми майбутнього часу, наприклад: докладатиму, писатимемо (рос. буду докладывать, будем писать);

10) кличного відмінка, наприклад: друже, колего, Олександре, Маріє, Сергію.


ЗАВДАННЯ 8. Розкажіть про суттєві вияви національної специфіки української мови у морфології. Аргументуйте відповідь прикладами.


ЗАВДАННЯ 9. Прочитайте і запишіть подану нижче інформацію у стислому вигляді. Підготуйте усне повідомлення "Особливості синтаксичної будови української мови".


^ Синтаксичні особливості української мови

Розглянемо деякі особливості синтаксичної будови української літературної мови, до яких належать:

^ 1) використання у складеному іменному присудку тільки повних форм дієприкметників та переважно повних форм прикметників, наприклад: У більшості випадків компілятор у цьому відношенні дуже консервативний. В большинстве случаев компилятор в этом отношении очень консервативен.

2) використання речень з безособовими дієслівними формами на -но, -то. Наприклад: У договорі зазначено термін виконання замовлень. – В договоре определён срок выполнения заказов (в функции сказуемого – форма краткого страдательного причастия);

^ Ці кадри з фільму знято в Донецьку – Эти кадры фильма сняты в Донецке;

3) відмінність у вживанні відмінкових форм при слабкому керуванні, наприклад: писати про людей (знах. відм.), звертатися до друзів (род. відм.), турбуватися про працівників (знах. відм.) – рос. писать о людях (місц. відм.), обращаться к друзьям (дав. відм.), заботиться о работниках (місц. відм.).


  • УВАГА! ^ ОРФОЕПІЧНА ПРИМІТКА


Слід розрізняти звуки [г] і [ґ]. Приголосний звук ґ власний деякий власне українським, зокрема звуконаслідувальним і зукраїнізованим словам іншомовного походження: [ґанок], [ґатýнок], [ґрунт], [ґринджóли] тощо. Сплутування г і ґ може привести до зміни значення слова. Наприклад:

грáти – виконувати що – небудь на музичному інструменті; гратися; забавлятися; виступати на сцені зі спектаклями;

ґрати – залізна решітка, штаби, прути, тюрма, неволя;

гранат – плодове дерево або кущ, а також його круглі плоди з товстою шкірою, наповнені насінням, яке оточене соковитим червоним м’якушем;

ґранáт – напівдорогоцінний камінь червоного або бурого кольору, самоцвіт.


^ ЗАВДАННЯ 10. Спробуйте знайти за словником слова, значення яких залежить від вимови звуків [г] і [ґ].


ЗАВДАННЯ 11. Запишіть слова російською мовою та українською мовою, поставте в обох мовах наголоси в словах. Укажіть особливості наголошування слів української мови.

Рукопис – рукопись, одинадцять – одиннадцать, дрова – дрова, твердий – твёрдый, дочка – дочка, коромисло – коромисло, говорять – говорять, брати – братья.


ЗАВДАННЯ 12. Поставте наголос у наведених словах. Перевірте свій вибір за орфоепічним словником.

Алфавіт, ненавидіти, байдуже, виразний, кидання, оптово-роздрібний, зняли, допоміжний, одинадцять, правописний, близький, запитання.


^ ЗАВДАННЯ 13. Прочитайте і порівняйте наголошення однокореневих слів у двох мовах. Запам’ятайте їх.

Укр.мова Рос.мова

озиминá όзимь

засýха зáсуха

ім΄я úмя

ро΄звідка развéдка

перепис пéрепись

пóказ покáз

вербá вéрба

крéмінь кремéнь

серéдина середина

різкúй рéзкий

старúй стáрый

зáсув зáсов

урóдженець урождéнец

вúселення выселéние

щúпці щипцы

пéрчити перчить

шóстий шестóй

згáрячу сгорячá


!!! В українській мові наголос може змінювати значення слова. Наприклад, прошý (п р о х а ю : Прошý, щоб ви допомогли мені; прошý слова) і прóшу (з а п р о ш у ю – будь ласка: прóшу до стóлу).


!!! Наголос в українській мові виконує декілька функцій. Він допомагає розрізняти слова: за смислом;

за формою (відмінок, число тощо.);

за частинами мови.


ЗАВДАННЯ 14. Спробуйте пояснити функцію наголосу у наведених словах:

Мукá – мýка, áтлас – атлáс, пóверх – повéрх, рýки – (Н.в. мн.) – рукú (Р.в. одн.), мúлувати – милувáти, тýга – тугá, сéстри – сестрú, ві΄кна – вікнá.


^ ЗАВДАННЯ 15. Подані слова запишіть українською мовою, поставте наголос. Порівняйте та запам΄ятайте наголос слів у двох мовах.

Широкó, простóр, высоко, узкий, живопись, загадка, колесо, восьмой, одиннадцать, шёлковый.

ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!

Ненаголошений [о] перед складом з наголошеним [у] може вимовлятися з незначним наближенням до [у]: [коужух], [гоулýбка], [зоузýл΄а], [тоумý], [роузýмний], [моугýтн΄ій].


^ ЗАВДАННЯ 16. Спробуйте правильно вимовити та пояснити значення фразеологічних одиниць.

Товкти воду у ступі.

Взяти бикá за рóги.

І вовки сúті, і кóзи цілі.


ІІ. ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНІ ВПРАВИ


ВПРАВА 1. Запишіть українською мовою.


Инженер, институт, информация, инициалы, история, физика, химия, иллюстрация; Украина, Киев; Енакиево, Евпатория, Европа.


ВПРАВА 2. Прочитайте слова. Складіть з ними (на вибір) 5 речень.


Газ, газифікація, гайка, ґрати, ґальмо, гілка, голова, ґрунт, грати, гратчастий, ґрунтовий, ґумовий, група.


^ ВПРАВА 3. Перекладіть подані слова українською мовою і запишіть в алфавітному порядку.


Имя, съезд, подъехать, пять, девять, семья, память, доверие, поя-виться, подъезд, компьютер, объединение, каръера, обязательство, долг.


^ ВПРАВА 4. Перепишіть слова і поставте наголос.


Перепис, стовбур, діалог, випадок, експерт, квартал, мережа, перепустка, середина, приязнь, достеменний, дотримування, новий, каталог, показ, рукопис, уродженець, успіх.


^ ВПРАВА 5. Від поданих слів утворіть форми, у яких було б чергування голосних: о,е з і та о,е з нулем звука.


Вартість, більшість, цінність, звітність, присутність, платіж, доз-віл, дріт, договір, відомість, власність, заборгованість, папір, рік, захід, засіб, кількість, якість, привід, діяльність, власність, домовленість, вибір, відповідальність, необхідність, підсумок.


^ ВПРАВА 6. Від поданих іменників утворіть прикметники, запишіть їх, поясніть правопис.

Швидкість, контраст, випуск, гігант, вартість, почесть, тиждень, якість, область, почесть, пропуск, відпустка, баласт, цілість, проїзд.


^ ВПРАВА 7. Прочитайте наведені нижче речення, випишіть слова, у яких є складні злиті звуки [дж], [дз], [дз΄].


1. Доцент Джура Микола Петрович оголосив рішення Вченої ради енергетичного факультету ДонНТУ відносно пільг для студентів, що вчасно захистили курсові проекти. 2. Новий прилад демонстрував дзеркальночисте зображення інформації на екрані. 3. Команда ДонНТУ посіла 1-е місце у змаганнях дзюдоїстів на першість України. 4. Переможці у фіналі отримали приз – фігуру птаха за ім´ям Ківін, у якого навіть дзьоб розтягувався у посмішці.


ВПРАВА 8. Виберіть з наведених нижче іменники IV відміни і про-відміняйте. Пам΄ятайте, що у непрямих відмінках вони мають суфікси -ен-, -ат-.


Ім΄я, коліща.


ВПРАВА 9. Поставте іменники у родовому відмінку однини; поясніть, чому вони мають закінчення -а (я) чи -у (ю).


Вівторок, квадрат, рукопис, листопад, спосіб, дозвіл, комп΄ютер, університет, інститут, цех, контролер, калькулятор, банк, факультет, прогрес, інтелект, маршрут, бюджет, будинок, корпус, аналіз, синтез, атом, вектор, інтеграл, відсоток.


^ ВПРАВА 10. Перечитайте запропоновані нижче фрагменти з текстів наукового стилю мови. Поясніть форму закінчення виділених іменників.

А. Шановний Петре Олександровичу, оголошуйте перерву в роботі конференції до 14-ої години.

Б. 1. Група молодих дослідників піклувалася історією знаходження й застосування срібла, аналізом його фізико-хімічних властивостей. 2. Дуже докладно розглянуто типоморфні властивості, парагенетичні асоціації срібних та срібновміщувальних мінералів, які є важливою пошуковою характеристикою руд.


ВПРАВА 11. Ознайомтеся з фрагментами наукових текстів, знайдіть приклади для характеристики синтаксичних особливостей викладу інформації українською мовою.


1. Автором висвітлено дані щодо геохімії та мінералогії срібла. 2. У першому розділі подано загальну характеристику срібла, наведен опис його фізико-хімічних властивостей, історію знаходження й застосування. 3. Відзначено цінні фізико-хімічні властивості срібла, що обумовили його широке використання в промислово-технічних, ювелірних та медичних цілях. 4. Відкрито новий спосіб очищення брудного повітря від пилу. 5. Якщо параметр -О випущений, то всі директиви компілятора ігноруються. 6. Обмін повідомленнями однаковий для всіх вузлів.


ВПРАВА 12. Перекладіть фрагменти документів українською мовою. Охарактеризуйте особливості україномовного оформлення підкреслених слів.

1. Предлагаю рассмотреть вопрос о целесообразности пребывания господина Сердюка И.Я. на занимаемой должности (з пояснювальної записки). 2. Я, Иванов Олег Петрович, ассистент кафедры философии поручаю получить в кассе ДонНТУ принадлежащую мне зарплату Шевченко Татьяне Алексеевне… (з приватного доручення). 3. Просим прислать информацию о наличии у Вас изделий новых марок (з листа). 4. Высылаем проектную документацию на строительство жилого дома (з листа). 5. Уважаемый Анатолий Вячеславович, прошу Вас дать информацию о прибытии студентов на преддипломную практику (з листа).


ІІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ


ЗАВДАННЯ 1. Ознайомтесь з поданою нижче інформацією. Аргументуйте свою точку зору щодо прочитаного.

***

Після перемоги під Полтавою цар Петро І з метою розбудови тота­літарної з єдиним мисленням і єдиною мовою імперії почав війну з українською мовною реальністю. Літературною мовою України тих часів була старослов'янська мова, читана і виголошувана з українсь­кою вимовою.

Яка це була вимова?

Характерною ознакою цієї вимови було озвучення слов'янської літери Ђ як українського звуку І:

вЂра вІра

дЂд дІд

дЂло дІло

мЂдь мІдь.

Другою досить виразною ознакою прочитання тодішніх текстів була вимова старослов'янської літери ^ И як українського

звукуИ:


глаголати глаголати

Господи Господи

милостивий милостивий.

Молитва Отче нашь, иже еси на небесЂх, в устах українців звуча­ла тоді так: Отче наш, їже єси на небесіх.

Вираз во вЂки вЂков звучав во віки віков, а то й во віки віків, бо коли літеру О записувано з дашком: Ō, її належало вимовляти як І.

Молитва ВЂрую звучала Вірую.

Нема жодного сумніву, що старослов'янське Г в Україні вимовля­ли як наше сучасне Г.

Така вимова наводить на роздуми, чи не була основою для старослов'янської мови українська мова? В усякому разі ця вимова в Україні, будучи традиційною, базувалася на морфологічних рисах саме української мови: наш звук (літера) І та старослов'янський Ђ збігаються і в коренях слів: дЂло — діло, і в морфологічних закін­ченнях: на конЂ— на коні.

Для нас важливо, що така вимова — хай яке її походження — наближала старослов'янські тексти до розуміння широкого українсь­кого загалу. На той час це була українська літературна мова. Своєю вимовою ця українська старослов'янщина відрізнялася від вимови, яка пізніше закріпилася в Московській Русі. На ділі, ті самі тексти можна було прочитати "по-руськи" (в сучасній термінології — по-українськи) і по-московськи (в сучасній термінології — по-російськи).

Міркуючи логічно, треба думати, що українська вимова старо­слов'янських текстів поширилася в Україні від часів хрещення Руси, а можливо, була притаманна старослов'янщині і до цього. Важко собі уявити, щоб за часів, коли Володимир Великий охрестив Русь-Україну, старослов'янські тексти виголошувано із сучасним російським ак­центом. Таж тоді ще не існувало Московської Руси! Очевидно, що від часів Володимира і до 1709 р., коли видано перші укази Петра І проти української мови, в Україні не було жодних змін у вимові старо­слов'янських текстів. Ця вимова була характерна передусім для служ­би Божої по церквах. З цією вимовою велося викладання у школах в Україні, в тому числі у Києво-Могилянській Академії. Скасована Пет­ром І вимова збереглася у греко-католиків Галичини. Галицька вимо­ва нічим не відрізняється від вимови православних України до 1709 р. Вона збереглася в Галичині, бо Галичина не входила до Російської імперії.

Вимова друкованих та писаних старослов'янських текстів була головною різницею між українською та російською літературними мовами у XVIII ст. Саме тому Петро І, почавши боротьбу з українсь­кою культурною самобутністю, став поборювати українську вимову, "дабы не было различия" між цими мовами.

Він видав низку указів, спрямованих на ліквідацію української вимови у церквах, що тоді вже належали до московського патріархату. Патріархат цей за Петра І і пізніше слухняно виконував волю царів.

1709 р. був дуже плідним на антиукраїнські укази. Забороною української вимови у церквах Петро І не обмежився.

1709 р. — указ Петра І про запровадження "гражданського пись­ма", який мав і антиукраїнське спрямування тим, що підривав авто­ритет Києво-Могилянської Академії як наукового центру новоствореної Росії.

1720 р. — указ Петра І про заборону друкувати в Малоросії будь-які книги, крім церковних.

1753 р. — указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській Академії.

1769 р. — заборона Російської православної Церкви на друкуван­ня й використання українського "Букваря".

1784 р. — переведення викладання в Києво-Могилянській Акаде­мії на російську мову.

1786 р. — наказ київського митрополита С. Миславського, щоб в усіх церквах дяки й священики читали молитви і правили службу Божу "голосомъ, свойственнымъ російскому нарЂчію". Те саме заве­дено й у школах України.

З цієї хронології видно, що українська мова й культура вже пере­живали один період "наближення і злиття мов".

Державні заходи Москви підтинали в корені самобутність українсь­кого культурного розвитку, вели до знецінення духовного життя Ук­раїни.

Залишки Петрових "реформ" і досі шкодять науковому вивченню історії нашої мови. Прищеплену ще Петром І вимову старослов'янських літер у пам'ятках давньої ук­раїнської літератури усе офіційне колоніяльне мовознавство визнало єдино правильною вимовою. Тобто давню літеру Ђ вимагали читати як Є, замість І. Цей шаблон не втратив свого значення і в незалежній Україні, бо деякі мовознавці й навчальні заклади і далі підходять до історії української мови через призму антиукраїнських царських указів XVIII ст. [С.Караванський, 2001, с.99-101].



ЗАВДАННЯ 2. Прочитайте наведені нижче матеріали. Обґрунтуйте своє відношення до наступних тверджень:

І.

1) Ну, що б, здавалося слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється, ожива.

Як їх почує...

2) Наслідки життя кожного покоління лишаються в мові спадщиною нащадкам.

3) Ніколи не вживайте іноземних мов.

  1. Історичне співжиття українського і російського народів не могло не позначитись на їхніх мовах.

  2. Українська мова продовж кількох століть зазнавала гоніння з боку тоталітарних імперських режимів.


ІІ. А. Іван Котляревський


Перші заходи імперської деукраїнізації припадають на XVIII ст. Отже, всі діячі українського відродження XIX ст. вже діставали осві­ту російською мовою. Цей факт не міг не відбитися на "малоросійсь­кій" мові, якою піонери культурного відродження України (кінець XVIII — початок XIX ст.) починали писати свої твори, діставши пе­ред тим російськомовну освіту. У творах засновника української лі­тератури І. Котляревського рясніють форми відверто запозичені з ро­сійської мови. Сучасного читача вражає така лексика в "Енеїді":

вкусний, надежда, ногті, обезьяна, разний.

Цей список можна б і продовжити. Але нас цікавить лише факт наявности русизмів у автора "Енеїди". Компонуючи свій твір, Котля­ревський користувався не лише живою українською мовою, але й тою мовою, яку він засвоїв у російських навчальних закладах. Часом він мимовільно вживав русизми, хоч знав правильні українські форми. Так, поруч із словом вкусний в "Енеїді" чи не частіше фігурує смачний. Часом вжити русизм вимагала рима або ритм віршового рядка. А ча­сом, можливо, що й автор "Енеїди" міг плутатися в окремих спеціяльних термінах: ніяких же українських — на базі живої мови — словни­ків не існувало, отже, не було жодних мовних норм, в тому числі термі­нологічних. Котляревський був пер­ший, хто орав цілину української мови й літератури/


^ Б. Після Котляревського.

Котляревський був батьком української літератури, і батьком не бездітним. Після появи "Енеїди" український літературний обрій за­ряснів іменами: Стороженко, Квітка, Гребінка, Боровиковський, Шев­ченко, Куліш. І кожен з цих письменників у своїй творчості так чи інакше вдавався до русизмів.

Не важко відшукати русизми у П. Куліша, знаходимо їх і в Т. Шев­ченка.

Кулішеві русизми здебільшого походять із старослов'янської мо­ви, що, як знаємо, була до XIX ст. літературною мовою України. Це такі слова, як оглашати, глаголати, соблюдати, уповати. Деякі з цих форм фіксує навіть словник Грінченка. Зустрічаємо їх і в деяких інших письменників XIX ст. Форми ці — старослов'янізми — харак­терні для періоду вироблення української мови. Ці форми не чужі і нашим сучасникам, коли вони вдаються до урочистого або гумори­стичного стилю.

Поруч із старослов'янізмами трапляються в Куліша і цілком не­виправдані русизми: іздатель, понапечатував, хоч вживає Куліш і форми друкувати, надруковано.

Т. Шевченко так само вдається до русизмів, але здебільшого для сарказму:

Та щось нишком розмовляли

Здалека не чути

^ О отечестві, здається,

Та нових петлицях...

Не звільнилися українські автори і після Шевченка від впливу російської мови. Практично усі вони в той чи інший спосіб викори­стовують лексику росіян, вивчаючи її в школах, послуговуючись на службі, а подеколи і в сім'ї.

Українська мова адаптує цю лексику в різних варіяціях.

І. Пряме запозичення російських форм: свинець.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є замість я маю.

III. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і

звучанням найближчої до російської: нагромаджувати (1), при­збирувати (2), накопичувати (3).

В УССР віддавали перевагу формі (3), найближчій до російського накапливать.

ІV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: плохий (боязкий) забуто, бо російське плохой = поганий.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: знаменитий (зна­чило пречудовий, тепер значить славнозвісний).

VI. Вживання граматичних форм, властивих російській мові: по всім усюдам замість по всіх усюдах.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування:
зраджувати кому замість зраджувати кого.

Запозичення правописних норм: да замість та.

Письменники можуть помилятися. Але це не дає нікому права на підставі помилок творити норму. А саме так діяло колоніяльне мо­вознавство і продовжує діяти сьогодні.

Узаконення помилкового вжитку веде до поступового відмирання самобутнього українського мовлення. Сьогодні щораз частіше у пресі можна зустріти форму зраджувати кому: зрадив мені, зраджу їм, зра­дило нам тощо.


В. Слово Галичині.

Культурний розвиток західних областей України — Галичини, Закарпаття, Буковини — відбувався в особливих умовах. Ці землі до 40-х років XX ст. були відірвані від Наддніпрянської України. У відмінних від Наддніпрянщини умовах галичани виробили галиць­кий варіянт української мови, дещо відмінний від наддніпрянського варіянту.

На галицький варіянт української мови впливали польська, німецька, старослов'янська і знову таки російська мова. Російська мо­ва, правопис якої у XIX ст. зберігав чимало рис старослов'янської мови, була найближчою для зрозуміння галицькій інтелігенції. Гра­мотність галичан базувалася на старослов'янській мові — мові Церк­ви. Укази Петра І не мали поширення на Галичину, і там нерусифікована старослов'янська мова і старослов'янський правопис стали базою, на якій розвивався галицький варіянт нашої мови.

Вироблення цього варіянту так само не проходило без боротьби. У розвитку мови галичан брало участь два мовотворчих напрямки: один — на базі народньої мови, і один — на базі вже "готової", тобто виробленої російської мови.

Близька до народних джерел мова, плекана галицькими на­родниками ("народовцями"), що рік, то більше нагадувала літератур­ну мову наддніпрянців, хоч мала свої характерні риси в лексиці та правописі. Завдяки старанням галицьких народників і виробився га­лицький варіянт української мови.

У галицькому варіянті, що зберігся сьогодні в українській західній діяспорі, цей вплив неважко помітити. Ціла низка перелічених категорій запозичень, наявних у мо­ві наддніпрянців, властиві й галицькому варіянту:

І. Пряме запозичення російських форм: правительство. Форма вживалася в Галичині навіть у першій чверті XX ст.

ІІ. Творення українських форм за російським зразком (калькування): у мене є (замість я маю) з російського у меня єсть. Трапляється у багатьох письменників Галичини.

ІІІ. Вибір з кількох українських синонімів форми, структурою і звучанням найближчої до російської: колишній (1) і бувший (2).Переважає форма (2), спільна з російським бывший.

IV. Відмирання форм, які в російській мові мають інше значення: не спостережено; навпаки, забуті на Сході форми в Галичині — живі.

V. Зміна значень окремих слів на російський манір: спостережено у трохи іншій формі: російські лексеми набувають іншого, відмінного від російського значення:
опрокидувати має значення спростовувати, а не перекидати.

VI.Вживання граматичних форм, властивих російській мові: словосполуку по словам та деякі подібні вживає навіть І. Франко.

VII. Вживання властивого російській мові дієслівного керування: не спостережено.

VIII. Запозичення правописних норм: практично не спостережено.

Попри всю самобутність розвитку галицького варіянту нашої мо­ви, розвиток цей мав багато спільних рис з процесом вироблення наддніпрянського варіянту.

Ці два варіянти протягом свого розвитку (в XIX — XX ст.) пере­бували у постійному взаємоконтакті, який сприяв виробленню сучас­ної літературної мови. На галицький варіянт мала великий вплив творчість наддніпрянських письменників, починаючи від Т. Шевчен­ка. Письменники Галичини постійно орієнтувалися на мову Наддніп­рянщини. Наслідком цього став той факт, що морфологія західнього варіянту майже цілком збігається з морфологією наддніпрянського варіянту.[С.Караванський, 2001, с.115-117].


ЗАВДАННЯ 3. Прочитайте текст: а) Запишіть визначення поняття «правопис»; б) Зафіксуйте, які періоди виділяють у його розвитку; в) Прокоментуйте слова Б.Грінченка про необхідність уваги до правопису.


^ Правопис і його значення

Правопис (орфографія) являє собою систему загальноприйнятих правил, якими визначаються способи відтворення мови на письмі. Без загальнонаціонального правопису не може обійтися жодна літературна мова, оскільки єдиний правопис сприяє усталенню мовних норм, а отже, й піднесенню мовної та взагалі національної культури.

У більш як тисячолітній історії українського правопису виділяємо чотири періоди.

^ Перший період (XI - XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орфографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Методія.

^ Другий період (XVI XVII ст.) віддзеркалює вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії.

Третій період ( XVII - початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. "Граматикою" українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Ортографічні норми М. Смотрицького здобули загальноукраїнське визнання.

^ Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувалося формування нової української літературної мови на народній основі. Український народ був розкиданий по чужих державах, які по-різному ставилися до нашої мови. Це спричинило появу багатьох українських правописів. Найгірше було в Московській імперії, де українську мову вважали за діялект російської, забороняли українську абетку і наказували писати російською азбукою (напр.: лис, лыс, любыты, сино, сыла, сын, хид, ходыты замість ліс, лис, любити, сіно, сила, син, хід, ходити).

Діячі української культури Наддніпрянщини, Галичини, Буковини та інших частин України намагалися зближувати свої правописи, керуючись настановою нашого видатного письменника, етнографа, фольклориста, публіциста, педагога й словникаря Бориса Грінченка: "Ми повинні в такому напрямку впорядковувати свою мову й свій правопис, щоб він найбільше відповідав східноукраїнській мові, і то її центрові, - тільки тоді мова може стати спільною для всього українського народу". [Німчук В.В. Проблеми українського правопису XX - початку XXIст. - К., 2002].


^ ЗАВДАННЯ 4. Ознайомтесь із матеріалами тексту «Новий український правопис». Обґрунтуйте свою позицію щодо пропозицій вчених.


Новий український правопис

Правопис 1946 року з невеликими змінами й доповненнями було перевидано в 1960 році мільйонним тиражем. Проте сьогодні це вже бібліографічна рідкість. Та й мова за ці понад ЗО років не стояла на місці: з'являлися нові слова, тривав процес запозичення, поповнювалась наукова, термінологія, свої вимоги до орфографії висувала перекладацька практика. Постало закономірне питання про чергове видання «Українського правопису». З цією метою Президія Академії наук України утворила представницьку Орфографічну комісію у складі: академіків АН України, представників Інституту мовознавства і Інституту літератури, від Міністерства вищої освіти України, постійними членами комісії були члени Спілки письменників України та Всеукраїнського товариства Просвіта ім. Т.Г.Шевченка: О.Т.Гончар, І.М.Дзюба, І.Ф.Драч, М.М.Мовчан, К.М.Мушкетик, Д.В. Павличко, В. О. Шевчук.

Щоб розкрити всю суть мовної реформи наведемо декілька висловів учасника правописної комісії О. Пономарьова - він мовознавець, член правописної комісії, 40 років вивчає особливості українського правопису. – „Ми хочемо спростити мову, адже у нас є дуже багато правил із винятками. Нові підручники видадуть за новим правописом, а ті, які були, ніхто не буде забороняти.

От, наприклад, що ми хочемо спростити слова з "пів". Ми пишемо "пів-Києва" - через дефіс, "пів'яблука" - з апострофом і "півгодини" - разом. Тепер ми пропонуємо все писати разом. Мені, здається, що це спрощення.

Інший приклад: у нас є правило дев'ятки, за яким після дев'яти літер у іншомовних словах пишемо "и", а після решти <і>. Але це правило стосувалось лише загальних назв, а у власних було багато винятків. Ми писали "Америка", "Африка", "Рига", "Рим", "Париж", але "Мадрід". Писали "Палестина", але "Аргентит", "Сірія". Частково це правило було трохи врегульовано в 90-ті роки. Ми вирішили зараз це правило дев'ятки поширити на власні і на загальні назви, щоб у нас не було такого, як ми пишемо "дизель -мотор", а прізвище - "Дізель".. Це, по-моєму, тільки полегшить вивчення мови.

Ми ж не відмінюємо іншомовні слова, коли в нас немає зразка. От, скажімо, "пенсне", "кашне" ми не можемо відмінювати, бо в нас немає своїх іменників середнього роду, які закінчуються на наголошений <е>, тому <кашне> в нас не буде відмінюватися. А чому ми відмінюємо <інженер>? Бо воно закінчується на <р> як, наприклад, українське слово <явір>. Тоді чому ж ми не відмінюємо <кіно>, коли воно, за аналогією, як "вікно", "метро" як "відро". Але і чехи, і поляки, і словаки відмінюють ці слова. . Так от відмінюватимуться тільки ті слова, де перед цим "о" стоїть приголосний -"кіно", "пальто", "метро". А де два голосних – ні, наприклад: "радіо", "Онтаріо".

От, наприклад, багато кого, чомусь, дуже обурює те, що ми по-новому хочемо писати "матеріальний". Але ви мені скажіть, хто в Україні каже "матеріальний"? Хто там вимовляє "а"? Ніхто не вимовляє. Всі кажуть "матер'яльний". Так ці незадовільні відгуки надіслали зросійщені українці, які ніколи не чули, як воно звучить. У цьому випадку ми якраз сліпо копіюємо російський правопис, ми ж пишемо "матерія", хоч у латинські мові "матеріа". Але ми пишемо з літерою "я". Отже, матерія - і від нього походить "матеріяльний". І, до речі у нас так і було до 33 року. Або "месія", але "месіанство". Ну чому "месія", але передавали через "ія".

Українська мова найдовше чинила опір букві „ф": у росіян - "картофель", у поляків - "картофля", а у нас - "картопля". Але потім цей звук прийшов в нашу мову, і ми кажемо "фізика", "фонетика", "Франція". Тобто, якщо він є в мові оригіналу, то там він і буде. А є звук "ф" як міжзубний "т". Він у нас у 90 відсотках передається через "т": "математика", "лабіринт", "Тесей", "Тетчер", "патетика" і так далі. Там, де росіяни передають цей звук через "ф", нам теж наказали в 1933 році його передавати. От ми пишемо "патетика", але "пафос", хоча це однокореневі слова. Тому ми хочемо внести зміни в тих нечисленних випадках - два-три десятки слів у порівнянні з сотнями там. де "т". Спочатку ми пропонуємо запровадити подвійне написання в цих словах. Тобто, писати "марафон" і "маратон", "Афіни" і "Атени". До речі, столицю Греції ніхто, крім росіян, не називає "Афінами". І ми її називали "Атенами", коли російська мова не мала ніякого впливу на українську. Ще наші класики писали. "Пливе етер, струмує вітер, джерела б'ють", - писав Павло Тичина. – Ми хочемо, щоб усі українці світу писали одним правописом. Але не можна всього повернути. "Л" перед "-а, -о, -у" ми не пом'якшуємо. Як і раніше, буде "клуб", "план". Бо ця норма якраз і не є задніпрянською. І тоді, у 1928 році, була нав'язана".


^ ЗАВДАННЯ 5. Прочитайте текст. Складіть питальний план до нього. Охарактеризуйте варіанти розв’язання мовного питання у різних державах.


Мовне питання у різних державах

Мовне питання у різних країнах розв’язувалося майже однаково – на державному рівні. Розглянемо, як це відбувалося у Франції, Італії, Індонезії, Ізраїлі, Індії, Японії.

У Франції наприкінці 18 ст. шість мільйонів французів із 25 не знали французької мови, приблизно стільки не могли вести зв’язної розмови, тобто половина населення не володіла мовою своєї країни. Проте завдяки послідовній мовній політиці держави, яка залучила такі чинники, як військова повинність, освіта, видання книг, газет та журналів французькою мовою, державні чиновники, які мусили вживати мову держави, стан було поліпшено. Французька мова протягом 19ст. утвердилася як єдина на всій території держави й у всіх сферах суспільного життя. Наслідком такої політики стали консолідація суспільства, духовне та економічне зростання, високі досягнення в науці, культурі. І тепер французька держава не байдужа до мовних проблем: 4 серпня 1994 р. Сенат Франції і Національні збори прийняли закон про вживання французької мови, який встановлює суворі санкції за ігнорування мови на території держави.

Коли Італія 1861 р. здобула незалежність, італійською мовою володіли 600 тис. з понад 25 млн. населення Італії. Переважна більшість людей, які володіли мовою, була зосереджена в Тоскані і тільки 70 тис. проживали у столиці країни – Римі. За дорученням італійського уряду відомий письменник Алессандро Мандзоні розробляє програму утвердження італійської мови: Італію створено, італійців треба створити. Втілення в життя цієї програми дало змогу консолідувати населення Італії в єдине динамічне італійське суспільство.

В Індонезії, де налічується понад 200 млн. населення, є більше 300 мов та близько 1000 діалектів. Понад 300 років ця країна перебувала під владою Голландії, яка доклала всіх зусиль, аби запровадити тут голландську мову. Скидаючи колніальне ярмо, індонезійці відкинули і нав’язану їм чужу мову. У наш час у ВНЗ викладання ведеться державною індонезійською мовою, лише іноді лекції можуть читатися англійською, а вживання голландської мови заборонено. Державною мовою виконується видання літератури, викладання у початковій і середній школі.

Жителі Ізраїлю відродження втраченої майже 2000 тис. років тому власної держави тісно пов’язали з відродженням своєї давньої мови - івриту. Для її вивчення створили мережу денних і вечірніх курсів, видання літератури, спеціальних газет. Молоді люди, які не володіли мовою, вивчали її під час військової служби.

Більшість нових держав Азії та Африки, національний склад яких дуже не однорідний, конституційно закріпили державною якусь одну мову. Наприклад, Танзанія, де 12 млн. населення і понад 100 мов, єдиною національною мовою країни проголосила мову суахілі. Вона вживається у всіх державних установах, нею проводиться навчання в середній школі.

Якщо багатонаціональна Індія з необхідності і визнала англійську мову як офіційну поряд із мовою хінді, то її використанню у такому статусі встановлено певний термін.

Цікаве розв’язання мовного питання можна побачити у Японії. Тут для забезпечення функціонування і розвитку японської мови створено низку державних установ: Державний інститут японської мови, Інститут культури радіо- і телепередач. Питання мовної політики посідають вагоме місце в японських засобах масової інформації, великими тиражами виходять лінгвістичні журнали, термінологічні словники.


ЗАВДАННЯ 6. Ознайомтесь з інформацією тексту, який подано нижче. Підготуйте відповідь на питання:

  1. Які ви знаєте українські законодавчі акти, що стосуються мови?

  2. Чи виконуються вони?


Українське законодавство про мову

Піклування влади про мову бере початок від березня 1918 р., коли було прийнято Закон Центральної Ради про державну мову. У ньому зазначалося, що всі документи повинні писатися державною українською мовою, але з втратою незалежності цей закон втратив силу.

1 серпня 1923 року ВУЦВК і Раднарком УРСР прийняв Декрет про заходи сприяння розвиткові української мови: відкриття шкіл з українською мовою навчання, видання різної літератури – підручників, газет, журналів, вивчення української мови державними службовцями. Але вже 22 листопада 1923 р. ЦК КП(б)У ухвалив установу про припинення такої підтримки мови і почався процес звуження функцій української мови і витіснення її російською.

На вимогу патріотичних сил 1989 р. було конституційно закріплено державний статус української мови в Україні і прийнято Закон про мови в Українській РСР (28 жовтня 1989р.).

16 липня 1990 р. прийнято Декларацію про державний суверенітет України, у якій зазначається, що Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя. 12 лютого 1991 р. Рада Міністрів ухвалила Програму розвитку української мови та інших національних мов в Українській РСР на період до 2000 р., яку так і не виконано повністю.

У ст. 10 Конституції України, яку прийнято 28 червня 1996 р. записано, що державною мовою в Україні є українська і що держава забезпечує її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Стосовно ж національних меншин зазначимо, що всі міжнародні правові документи вимагають, щоб національні меншини, досконало оволодіваючи своєю мовою, у повному обсязі володіли і мовою країни свого проживання.

Зокрема, у преамбулі до Європейської хартії про регіональні мови і мови меншин від 5 листопада 1992р. зазначено: «Захист і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні проводитися на шкоду офіційним мовам і необхідності вивчати їх».


Розділ ІІ

^ ПОНЯТТЯ ПРО ТЕКСТ.

ВИДИ ЗГОРТАННЯ ІНФОРМАЦІЇ (різні типи планів; конспект; резюме). СКЛАДАННЯ АНОТАЦІЇ.

АНАЛІЗ ПЕРЕКЛАДЕНИХ ФАХОВИХ ТЕКСТІВ


І.
  1   2   3   4   5   6   7



Скачать файл (1290 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru