Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для сдачи экзамена по курсу Конституционное право Украины - файл 1.doc


Конспект лекций для сдачи экзамена по курсу Конституционное право Украины
скачать (382 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc382kb.18.11.2011 15:47скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
§ 74. Демократичні засади підготовки і проведення референдумів.

Проведення всеукраїнських та місцевих референдумів регламентується Конституцією і Законом про всеукраїнський і місцеві референдуми. З точки зору порядку проведення референдум можна розглядати як референдний процес (іноді його називають референдарним процесом), який складається з відносно самостійних процедур, що здійснюються у певній послідовності:

  • призначення референдуму;

  • підготовка і проведення референдуму;

  • голосування і визначення підсумків референдуму;

  • опублікування і введення в дію законів та інших рішень, прийнятих референдумом.

У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, села.

Будь-яке пряме або непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової чи національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду й характеру занять забороняється.

Референдум є прямим: громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо.

Голосування під час референдуму є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

Підготовка і проведення референдумів здійснюються на демократичних засадах, відкрито і гласно.

Першою стадією проведення референдуму є його призначення.

Після завершення збирання підписів ініціативна група у триденний строк складає підсумковий протокол, в якому зазначається загальна кількість підписів, дата реєстрації ініціативної групи, дата закінчення збирання підписів.

Підписні листи по акту передаються на зберігання у встановленому в законі порядку.

Центральна комісія забезпечує реєстрацію документів, підбиває загальні підсумки збору підписів в цілому по Україні, про що складається протокол.

Після прийняття рішення про призначення наступає друга стадія референдного процесу – підготовка проведення референдуму.

Відповідно до Закону про всеукраїнський та місцевий референдуми створюються структури і умови, необхідні для проведення референдуму: дільниці для голосувань, комісії по проведенню референдуму і списки учасників референдуму.

Найбільш відповідальну стадію референдуму становить голосування і визначення підсумків референдуму.

Проект Закону, рішення вважається ухваленим громадянами, якщо за нього було подано більшість голосів громадян від числа тих, хто взяв участь у референдумі.

Датою прийняття закону чи рішення вважається день проведення референдуму.

Тому будь-який результат (як позитивний, так і негативний) є рішенням самих громадян, їхнім волевиявленням.


    § 75. Депутати – повноважні представники народу в Радах народних депутатів.

Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в державі розглядає і вирішує питання, віднесені до її повноважень, від імені Українського народу – громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу. Виразниками цієї волі у Верховній Раді є народні депутати України, які обираються строком на чотири роки.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку (ст. 76 Конституції України). Народні депутати України обираються громадянами України за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Половина конституційного складу Верховної Ради обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а друга половина – за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва.


    § 76. Повноваження депутатів.

Повноваження народного депутата України починаються з моменту складення присяги.

Повноваження народних депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України.

Здійснення Верховною Радою України покладених на неї завдань вимагає активної участі народних депутатів у підготовці і проведенні сесій, у роботі органів, створюваних Радою, їх ефективній діяльності у виборчих округах.

Закон про статус народного депутата, крім загальних положень, що визначають найважливіші складові статусу народного депутата, виділяє три групи його прав і обов’язків:

  • права й обов’язки народного депутата у Верховній Раді та її органах;

  • права й обов’язки народного депутата у виборчому окрузі та за його межами (після введення мажоритарно-пропорційної системи виборів народних депутатів доцільно цю групу назвати – права й обов’язки народного депутата, що забезпечують його діяльність серед виборців);

  • права народних депутатів, що гарантують здійснення їх депутатських повноважень, і обов’язки посадових осіб щодо їх реалізації (основні гарантії депутатської діяльності).

Ці повноваження народних депутатів конкретизуються в Регламенті Верховної Ради України, Законі про постійні комісії Верховної Ради України, в Положенні про помічника-консультанта народного депутата України, Положенні про консультанта депутатської групи (фракції) Верховної Ради України тощо.


    §^ 77. Права депутатів.

Депутат як член Верховної Ради користується правом ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради та її органів, до складу яких він входить. Він голосує особисто і має один голос. Депутат має право брати участь в роботі комітетів, комісій, членом яких він не є, з правом дорадчого голосу.

Кожен депутат може впливати на зміст діяльності Верховної Ради та її органів, бо йому надано право пропонувати питання для розгляду Верховною Радою або її органами; ставити питання про визнання законопроекту терміновим та про внесення його на народне обговорення або референдум, вносити проекти постанов, інших актів, поправки до них; вносити пропозиції з будь-яких питань, що входять до відома Верховної Ради та її органів, крім випадків, коли право внесення пропозицій закріплено чинним законодавством за певним органом чи посадовою особою; висловлювати думку щодо персонального складу органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються, затверджуються, або на призначення яких дається згода Верховною Радою; ставити питання про недовіру складу органів, утворених Верховною Радою, а також посадовим особам, яких обрано, призначено або затверджено Верховною Радою.

Найважливішим серед цієї групи прав слід назвати право законодавчої ініціативи у Верховній Раді.

Активність депутата на пленарних засіданнях забезпечується наданим йому правом: брати участь у дебатах; ставити питання доповідачам, головуючому на засіданні; давати доводи, виступати з пропозиціями щодо порядку і з мотивів голосування; передавати головуючому на засіданні Верховної Ради текст свого виступу, окремої думки, заяви, пропозиції і зауваження з питань, що розглядаються, для включення до протоколу і стенографічного звіту засідання; оголошувати, за попередньою згодою головуючого, тексти звернень, заяв, резолюцій, петицій громадян чи їх об’єднань, якщо вони мають суспільне значення.

Закон про статус народного депутата надає право народному депутату обирати і бути обраним до органів Верховної Ради.


    §^ 78. Обов’язки депутатів.

На сукупність прав народних депутатів впливають і їх обов’язки, перелік яких закріплений чинними законами. Так, народний депутат зобов’язаний: бути присутнім та брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано; виконувати їх доручення й інформувати про виконання цих доручень; додержуватися Регламенту Верховної Ради України та інших нормативних актів, що визначають порядок діяльності Верховної Ради та її органів; брати участь у контролі за виконанням законів та інших актів Верховної Ради України, рішень її органів.

Пленарні засідання Верховної Ради, комітетів, комісій є ефективними, якщо депутати не тільки присутні на них, але й беруть активну участь в роботі, а саме: подають пропозиції щодо порядку денного, процедур обговорення питань, виступають у обговоренні питань, проектів актів Верховної Ради, її органів, голосують тощо. У разі неможливості прибути на пленарне засідання депутат повинен завчасно повідомити про це з зазначенням причин Секретаріат Верховної Ради, голову комітету, комісії.

Серед обов’язків народного депутата Закон про статус народного депутата України першим називає його обов’язок підтримувати тісні зв’язки з виборцями, регулярно інформувати їх про свою роботу у Верховній Раді України та її органах, про роботу Верховної Ради та її органів, виконання їх рішень і про реалізацію своєї передвиборної програми (ст. 23 Закону).


    §^ 79. Основні гарантії депутатської діяльності.

Чинне законодавство України не тільки надає народним депутатам широкі повноваження, але й встановлює систему гарантій депутатської діяльності. В Законі про статус народного депутата України зазначається, що “Держава гарантує депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Верховна Рада України та державні органи, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності і підпорядкування, забезпечують умови для виконання депутатом його повноважень, а об’єднання громадян та їх органи сприяють йому в цьому” (ст. 26 Закону).

“Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість”. Це означає, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Така норма Конституції України.

Гарантією ефективного здійснення повноважень народним депутатом є можливість одержання ним необхідних інформаційних матеріалів, консультацій спеціалістів, використання засобів масової інформації та технічних засобів.


    §^ 80. Депутатський запит і депутатське звернення.

Депутатський запит – це письмова вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції, а саме щодо фактів порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами державної влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер, якщо його попередні депутатські звернення не були задоволені (п. 34 ст. 85, ст. 86 Конституції України, ст. 12 Закону про статус народного депутата).

Запит подається депутатом або кількома депутатами Голові Верховної Ради через Секретаріат Верховної Ради України. На пленарному засіданні Верховної Ради оголошується зміст і автор запиту і не менш як 1/5 голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради приймається рішення про доцільність направлення запиту органу чи посадовій особі, до яких його звернуто. Рішення про направлення запиту до Президента України має бути попередньо підтримано не менш як однією третиною від конституційного складу Верховної Ради. Відповідь на запит надсилається Голові Верховної Ради та депутату, який його вніс, не пізніше як у 15-денний термін з дня його одержання або у інший термін, встановлений Верховною Радою, і оголошується на засіданні Верховної Ради. Депутат має право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. Відповідь на депутатський запит може бути обговорена, якщо на цьому наполягає не менш 1/5 частини народних депутатів.

Депутатське звернення – це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (ст. 19 Закону про статус народного депутата України). Депутатське звернення є обов’язковим для розгляду посадовими особами, яким воно адресовано, протягом не більш 10 днів з моменту одержання. Максимальний час розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження терміну розгляду, не може превищувати 30 днів з моменту його одержання. Депутат має право бути присутнім при розгляді надісланого ним звернення, його повинні завчасно попередити про час і місце розгляду звернення.


    § 81. Місцеві органи влади і самоуправління в системі органів держави, їх роль і значення.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють обласні та районні, Київська та Севастопольська місцеві державні адміністрації (ст. 118 Конституції України).

^ Місцеві державні адміністрації – це державні органи виконавчої влади в областях, районах, в районах Автономної Республіки Крим, а також в містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони діють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених законами “Про місцеві державні адміністрації” і “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Місцева державна адміністрація є місцевим органом в системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження державної влади та делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови територіального устрою України (ст. 132 Конституції України).

Отже, можна зробити висновок, що управління місцевими справами здійснюється через органи державної адміністрації на місцях, які виступають у якості периферійної ланки виконавчого апарату, призначаються з центру та формуються за участю представницьких органів, що обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Такий підхід у повній мірі відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн сучасного світу.

Під місцевим управлінням, звичайно, розуміють органи, які призначаються з центру і представляють на місцях державну адміністрацію, а під місцевим самоврядуванням – місцеві представницькі органи.

Уявляється правильним не протиставляти місцеве самоврядування місцевому управлінню, а розглядати їх у контексті відношення частина – ціле. Місцеве управління – складний і гнучкий механізм. Він може включати в себе як державну адміністрацію на місцях, так і місцеві представницькі органи – ради (органи самоврядування).


    §^ 82. Основні принципи утворення місцевих органів влади. Терміни повноважень.

Місцеві державні адміністрації діють на засадах відповідальності перед людиною і державою за результати своєї діяльності; верховенства права; законності, пріоритетності прав і свобод людини і громадянина; гласності; поєднання державних і місцевих інтересів.

Правовий статус місцевих державних адміністрацій встановлюється Конституцією України, Законом “Про місцеві державні адміністрації”, іншими законами України. У своїй діяльності місцеві адміністрації керуються також актами Президента України, Кабінету Міністрів, органів виконавчої влади вищого рівня.

Основною функцією місцевої державної адміністрації є виконавча функція, оскільки цей орган, його діяльність безпосередньо пов’язана з практичною реалізацією виконавчої влади. Саме в областях і районах зосереджена переважна більшість різного роду об’єктів власності різних форм, на їх території мешкає більшість населення України, якраз в них створюються всі ті матеріальні та інші цінності, від наявності яких безпосередньо залежить доля виконання всіх без винятку державних програм і, зокрема, Програми дій Уряду.

У Конституції України отримали правове врегулювання й інші положення, в яких розкривається суть та особливості здійснення місцевого самоврядування в Україні: місцеве самоврядування є правом територіальної громади – жителів села, селища, міста – самостійно вирішувати питання місцевого значення відповідно до Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою безпосередньо і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, є районні та обласні ради (ст. 140); матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме й нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад, а також об’єкти їхньої спільної власності, які перебувають в управлінні районних та обласних рад (ст. 142); територіальні громади та органи, утворені ними, мають власні повноваження, у межах яких діють самостійно, під свою відповідальність, а також повноваження органів виконавчої державної влади, надані (делеговані) їм законом, у межах яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (ст. 142, 143); права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку (ст. 145).

Принцип місцевого самоврядування є однією з найважливіших ознак будь-якої демократичної держави. У кожній державі, залежно від особливостей її устрою, історичних, національних, географічних та інших особливостей, місцеве самоврядування має специфічну форму.


    §^ 83. Система і компетенція місцевих Рад народних депутатів.

В межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де є місцеві державні адміністрації, саме адміністрації виконують повноваження як місцевих органів державної виконавчої влади галузевого характеру, так і делеговані виконавчі функції відповідних рад і діють під загальним керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Відповідно до ст. 119 Конституції України, основними завданнями місцевих державних адміністрацій в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці є: виконання Конституції України, законів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших актів виконавчої влади вищого рівня; забезпечення прав і свобод громадян; виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин – також програм їх національно-культурного розвитку; підготовка та виконання відповідних бюджетів; взаємодія з органами місцевого самоврядування; реалізація інших, наданих державою, а також делегованих відповідною радою, повноважень.

До складу відповідної місцевої державної адміністрації входять: голова адміністрації, його перший заступник, не більше трьох заступників, керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних державних адміністрацій. Вони, у відповідності з п. 10 ст. 106 Конституції України, призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента України.


    §^ 84. Організаційно-правові форми діяльності місцевих Рад.

Важливими ознаками повноцінності місцевого самоврядування взагалі, його органів та посадових осіб, зокрема, є їх правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність (автономія).

Суть правової автономії полягає у тому, що місцеве самоврядування, його органи мають свої власні повноваження, визначені Конституцією або законом. Ці повноваження, зазначається в Європейській Хартії, мають бути повними та виключними, тобто такими, що не належать одночасно органам державної влади чи, скажімо, іншим органам місцевого самоврядування. У межах своїх повноважень орган місцевого самоврядування має повну свободу дій для здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, віднесеного до його відання. Це правило має діяти і тоді, коли орган місцевого самоврядування здійснює делеговані йому законом окремі повноваження органів державної влади. І тут він повинен мати свободу пристосовувати здійснення цих повноважень до місцевих умов.

Суть організаційної автономії полягає в тому, що орган місцевого самоврядування сам визначає свою власну внутрішню структуру так, щоб вона відповідала його функціям та повноваженням і забезпечувала ефективне управління. Діючи в межах закону, орган місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам, а будь-який адміністративний контроль за його діями можливий лише для забезпечення законності та конституційних принципів місцевого самоврядування.

Матеріально-фінансова автономія місцевого самоврядування та його органів полягає в праві володіння, користування розпорядження об’єктами комунальної власності, а також власними коштами, достатніми для здійснення функцій і повноважень місцевого самоврядування.


    § 85. Конституційний Суд України, його повноваження і роль у системі органів держави.

Згідно з Конституцією України (ст. 124), судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституції багатьох країн розглядають конституційні суди як органи правосуддя. Конституція України, як уже відмічалось, визначає, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції. Тому є підстави вважати, що Конституційний Суд поруч з судами загальної юрисдикції складають самостійний вид державної влади – незалежну судову владу. В юридичній літературі висловлюється й інша точка зору на правову природу Конституційного Суду. Зокрема, Конституційний Суд розглядається як орган, що стоїть окремо від трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої і судової.

Необхідно відмітити у зв’язку з цим, що Конституційний Суд як спеціалізований орган конституційної юрисдикції має як спільні, так і відмінні риси від судів загальної юрисдикції. Діяльність конституційних судів здійснюється в певних процесуальних формах, що зближує їх з судами загальної юрисдикції. Спільними для них є більшість принципів судочинства. Закон про Конституційний Суд України (ст. 4) передбачає, що діяльність конституційного Суду ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Законодавство деяких країн вводить обмеження на застосування, наприклад, таких принципів, як гласність і змагальність.

Відрізняються конституційні суди від судів загальної юрисдикції за способом їх формування, складом і, головним чином, за характером справ, які вони вирішують. Предметом розгляду конституційних судів є конституційні питання.

Конституційне правосуддя, незалежно від організаційних форм його здійснення, вирішує завдання захисту конституції: забезпечення її верховенства, принципу розподілу влади, захист прав і свобод людини і громадянина.


    § 86. Органи правосуддя в Україні.

Правосуддя в Україні, згідно з Конституцією України (ст. 124), здійснюється виключно судами, не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя є видом державної діяльності, пов’язаним з вирішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ з додержанням встановленої законом процесуальної форми.

Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні. Конституція України встановлює певні вимоги до посади судді. Ним може бути лише громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Відповідно до Конституції України (ст. 129), судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Незалежність суддів є важливою умовою самостійної і авторитетної судової влади, можливості об’єктивно здійснювати правосуддя, у повній відповідності до закону захищати права і законні інтереси громадян.

Проект Концепції судово-правової реформи, розроблений на підставі нової Конституції України, передбачає таку систему судів загальної юрисдикції: місцеві суди – районні (міські) суди, апеляційні суди, вищі суди, Верховний Суд України.


    §^ 87. Діяльність депутатів у Раді та її органах.

Народні депутати України є повноважними представниками народу України у Верховній Раді України. Вони, як суспільні, політичні діячі, покликані виражати не тільки інтереси своїх виборців, а й виражати і захищати суспільні, загальнодержавні інтереси, керуючись при виконанні депутатських повноважень Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, а також своєю совістю.

Народний депутат України є членом Верховної Ради України і наділений всіма правами, що забезпечують його активну участь у діяльності Верховної Ради, в комітетах, тимчасових спеціальних комісіях, у депутатських об’єднаннях у Верховній Раді, гарантують виконання депутатом доручень Верховної Ради та її органів. Він є членом Верховної Ради не тільки тоді, коли бере участь у роботі Ради та її органів, але й тоді, коли здійснює свої повноваження у виборчому окрузі

Народний депутат є активним учасником законотворчого процесу, бере участь у здійсненні законодавчої та контрольної функції Верховної Ради України. Ця його діяльність буде плідною якщо він обізнаний з інтересами населення виборчого округу, з економічними, культурними, національними та іншими особливостями тієї території, на якій проживають його виборці, знає потреби і враховує інтереси всього українського народу.


    § 88. Організація роботи Верховної Ради України.

Першочергове значення у встановленні порядку роботи парламенту має його нормативно-правове визначення. Порядок роботи Верховної Ради, а також її органів та посадових осіб визначається Конституцією, Регламентом Верховної Ради, а надалі Законом про Регламент Верховної Ради, законами України про комітети Верховної Ради, про статус народного депутата, іншими законодавчими актами. Відповідно до цих правових актів основними організаційними (організаційно-правовими) формами роботи Верховної Ради є її сесії і засідання.

Верховна Рада, зазначається у чинній Конституції, працює сесійно (ст. 82). Сесії Верховної Ради України поділяються на чергові й позачергові. Чергові сесії Верховної Ради починаються з першого вівторка лютого і першого вівторка вересня. У зв’язку з такою конституційною визначеністю початку роботи парламенту чергові сесії не скликаються.

Позачергові сесії Верховної Ради із зазначенням порядку денного скликаються Головою Верховної Ради на вимогу не менш як третини народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради або на вимогу Президента. У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні Верховна Рада збирається у дводенний строк без скликання (ст. 83 Конституції).

Засідання Верховної Ради поділяються на пленарні, тобто загальні, і засідання її органів (комітетів тощо).

Засідання Верховної Ради проводяться згідно з розкладом засідань.

Перед кожним пленарним засіданням відбувається поіменна реєстрація депутатів з пред’явленням посвідчення, персональної картки для голосування і з особистим підписом депутата.

Рішення Верховної Ради приймаються відкритим голосуванням за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.

Кожна функція Верховної Ради (законодавча, установча, контрольна та ін.) має свій порядок здійснення або свої особливості. Здійснення цих функцій або окремих дій Верховної Ради та її органів, як правило, називається процедурами, або процесом. Відповідно розрізняють: законодавчу процедуру; формування органів державної влади (установчу процедуру); процедуру парламентського контролю; бюджетну та інші спеціальні процедури.


    § 89. Правовий статус Автономної Республіки Крим.

Автономна Республіка Крим є “невід’ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання” (ст. 134 Конституції України). Отже, Автономна Республіка Крим (АРК) за конституційною природою є формою так званої територіальної (адміністративно-територіальної, регіональної, обласної) автономії, добре відомій світовій практиці державотворення.

Суть територіальної автономії полягає передусім у праві її територіального колективу (громадян відповідної держави, які постійно проживають у межах цієї автономії) і тих органів, які вони обирають, самостійно вирішувати питання, віднесені о відання автономії.

Перелік питань, віднесених до відання АРК, передбачений ст. 138 Конституції України. В їх числі передусім такі, як: управління майном, що належить АРК, розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного і культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; визначення статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів; охорона й використання пам’яток історії.

Поряд з цим АРК має право самостійно вирішувати й такі важливі організаційні питання, як: призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК; затвердження складу виборчої комісії АРК; організація та проведення місцевих референдумів; ініціювання запровадження надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

До компетенції АРК належить також участь у вирішенні таких загальнодержавних питань, як забезпечення прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; забезпеченню функціонування й розвитку державної та національних мов і культур в АРК; участь у розробленні й реалізації державних програм повернення депортованих народів.


    § 90. Конституційне регулювання економічних відносин.

Окрему важливу групу основних прав і свобод людини і громадянина складають економічні права.

Найважливішим елементом правового статусу особи в умовах соціальної ринкової економіки є приватна власність, яка включає право людини і громадянина володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та мати доходи. Держава зобов’язана гарантувати захист приватної й інших форм власності.

Економічні права – це можливості людини брати участь у виробництві матеріальних та інших благ.

Систему основних прав і обов’язків громадянина в галузі економічного життя складають:

  1. Право на приватну власність;

  2. Право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом;

  3. Право на користування природними та іншими об’єктами суспільної власності.

Конкретні положення про гарантії цих прав закріплені в Конституції та у відповідних законодавчих актах. Так, наприклад, відповідні звернення громадян мають розглядатися в строк до одного місяця з дня надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення й перевірки – невідкладно, але не пізніше 15 діб від дня надходження в орган, зобов’язаний вирішити питання по суті повідомити про вжиті заходи.
1   2   3   4   5

Реклама:





Скачать файл (382 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru