Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для сдачи экзамена по курсу Конституционное право Украины - файл 1.doc


Конспект лекций для сдачи экзамена по курсу Конституционное право Украины
скачать (382 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc382kb.18.11.2011 15:47скачать

1.doc

  1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:

    Конституційне право України


Опорний конспект з курсу “Конституційне право України”.


§ 1. Конституційне право – провідна галузь права України.

§ 2. Поняття і предмет конституційного права України.

§ 3. Роль конституційного права України в системі права України.

§ 4. Основні принципи та система конституційного права України.

§ 5. Поняття і система інститутів конституційного права України.

§ 6. Конституційно-правові норми, їх особливості та види.

§ 7. Порядок реалізації конституційно-правових норм.

§ 8. Поняття і види конституційно-правових відносин.

§ 9. Суб’єкти і об’єкти конституційних відносин.

§ 10. Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.

§ 11. Структура конституційно-правових норм.

§ 12. Поняття і види джерел конституційного права.

§ 13. Види джерел конституційного права України.

§ 14. Конституція України – основне джерело конституційного права України.

§ 15. Загальна характеристика і основні риси Конституції України.

§ 16. Поняття, види і роль закону в системі джерел конституційного права України.

§ 17. Порядок прийняття законів.

§ 18. Стадії законодавчого процесу.

    § 19. Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.

    § 20. Суть конституціоналізму.

    § 21. Суть фактичної та юридичної конституції.

    § 22. Історія розвитку Конституції України.

    § 23. Значення та характеристика Конституції П. Орлика.

    § 24. Основні положення Конституції України.

    § 25. Поняття і принципи конституційного устрою України.

    § 26. Поняття і властивості державного суверенітету України.

    § 27. Суверенітет і принципи держави України.

    § 28. Організація державної влади в Україні.

    § 29. Розподіл державної влади.

    § 30. Суть і зміст народовладдя в Україні.

    § 31. Форми здійснення прямого народовладдя в Україні.

    § 32. Поняття і форми представницької демократії.

    § 33. Правові гарантії здійснення народовладдя.

    § 34. Поняття, принципи і зміст правового статусу особи.

    § 35. Поняття громадянства і засоби його набуття.

    § 36. Інститут громадянства в Українській державі. Порядок набуття і припинення громадянства України.

    § 37. Класифікація прав і свобод громадян.

    § 38. Політичні права і свобода громадян України.

    § 39. Соціально-економічні та інші права громадян України.

    § 40. Система обов’язків громадян України.

    § 41. Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.

    § 40. Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи.

    § 41. Права і обов’язки іноземців в Україні.

    § 42. Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав.

    § 43. Поняття категорії осіб без громадянства. Права і обов’язки осіб без громадянства.

    § 44. Поняття національного режиму.

§ 45. Поняття права притулку.

§ 46. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.

    § 47. Правове регулювання підприємницької діяльності.

    § 48. Поняття, форма і принципи державного устрою України.

    § 49. Державно-правові ознаки України як держави.

    § 50. Поняття суверенітету держави України.

    § 51. Поняття і зміст компетенції держави України.

    § 52. Поняття і значення адміністративно-територіального поділу держави.

    § 53. Основні принципи адміністративно-територіального поділу України.

    § 54. Види адміністративно-територіальних одиниць в Україні.

    § 55. Порядок зміни адміністративно-територіального поділу України.

    § 56. Державні символи України.

    § 57. Поняття, ознаки і система органів Української держави.

    § 58. Верховна Рада України в системі органів Української держави.

    § 59. Порядок утворення Верховної Ради та її компетенція.

    § 60. Постійні комісії Верховної Ради України.

    § 61. Правовий статус Президента України.

    § 62. Президент України – найвища посадова особа держави і глава виконавчої влади.

    § 63. Кабінет Міністрів України – орган державної виконавчої влади.

    § 64. Порядок формування і склад Кабінету Міністрів України.

    § 65. Компетенція Кабінету Міністрів України.

    § 66. Правоохоронні органи в системі органів Української держави.

    § 67. Поняття і суть виборчого права і виборчої системи.

    § 68. Демократизм виборчої системи в Україні.

    § 69. Основні принципи виборчої системи в Україні.

    § 70. Порядок організації та проведення виборів.

    § 71. Гарантії здійснення виборчого права.

    § 72. Поняття і види референдумів.

    § 73. Принципи участі громадян у референдумах.

    § 74. Демократичні засади підготовки і проведення референдумів.

    § 75. Депутати – повноважні представники народу в Радах народних депутатів.

    § 76. Повноваження депутатів.

    § 77. Права депутатів.

    § 78. Обов’язки депутатів.

    § 79. Основні гарантії депутатської діяльності.

    § 80. Депутатський запит і депутатське звернення.

    § 81. Місцеві органи влади і самоуправління в системі органів держави, їх роль і значення.

    § 82. Основні принципи утворення місцевих органів влади. Терміни повноважень.

    § 83. Система і компетенція місцевих Рад народних депутатів.

    § 84. Організаційно-правові форми діяльності місцевих Рад.

    § 85. Конституційний Суд України, його повноваження і роль у системі органів держави.

    § 86. Органи правосуддя в Україні.

    § 87. Діяльність депутатів у Раді та її органах.

    § 88. Організація роботи Верховної Ради України.

    § 89. Правовий статус Автономної Республіки Крим.

    § 90. Конституційне регулювання економічних відносин.



§ 1. Конституційне право – провідна галузь права України.

У системі національного права України провідною галуззю є конституційне право України. Цій галузі притаманні риси, характерні для всієї системи права: нормативність, формальна визначеність, спрямованість на досягнення певного правового результату, можливість захисту правових приписів засобами державного впливу тощо.

Їй властиві і специфічні якісні ознаки, які відрізняють її від інших підрозділів національного права України. Найбільш повно ці ознаки виявляються в особливостях таких характеристик, як предмет і метод правового регулювання, соціальне призначення й роль конституційного права, принципи конституційного регулювання, завдання і функції конституційного права, наявність конституційної (конституційно-правової) відповідальності.

Це – кваліфікаційні ознаки галузі конституційного права, які в сукупності дають змогу виділити дану галузь права як таку, відокремити її від інших підрозділів системи права, визначити її “обличчя”.

Тільки врахування всіх цих характеристик може дати узагальнену характеристику конституційного права як галузі права.

Отже, провідна роль конституційного права зумовлюється об’єктивними факторами, які визначаються характером предмета його регулювання. Насамперед конституційне право регулює серцевину політичних відносин, які виникають безпосередньо в процесі здійснення народовладдя в Україні, що виступає у двох основних формах – безпосередньої та представницької демократії.

Закріплюючи повновладдя народу України, конституційне право тим самим відповідає щонайменше на два питання: кому належить влада в суспільстві і яким чином вона здійснюється, тобто який механізм її реалізації. На ці питання вичерпну відповідь дає найважливіший закон українського суспільства – Конституція України.


§ 2. Поняття і предмет конституційного права України.

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення влади народом України.

Предмет конституційного права опосередковує собою чотири групи (блоки) суспільних відносин.

1. ^ Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, суверенітету народу.

Суверенітет народу – це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

^ Реальний суверенітет – це втілення в життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади.

2. ^ Відносини, які опосередковують будівництво (будову), устрій держави як організації влади народу і для народу.

Влада – необхідний спосіб організації суспільства, процесів, що відбуваються в ньому, в тому числі за рахунок авторитарних методів, які передбачають можливість нав’язування волі суб’єкта влади, застосування в разі потреби примусу.

3. ^ Відносини, які опосередковують основоположні засади функціонування держави.

Головними з них є гуманізм, демократизм, розподіл влад, виразом якого є механізм противаг, взаємного контролю гілок влади, їх врівноваженості.

Такі засади забезпечують стабільність і належну цілеспрямованість функціонування держави, її соціальний характер.

4. ^ Відносини, що визначають характер зв’язків між державою і конкретною особою. Це:

а) відносини громадянства, під якими, звичайно, розуміють постійний правовий зв’язок між особою і державою, що надає їм відповідні права й покладає певні обов’язки;

б) відносини фундаментальних прав громадян України: економічних, політичних, соціальних, культурних, екологічних;

в) відносини гарантій реалізації прав і свобод;

г) відносини, що випливають із факту відповідальності держави перед особою і навпаки.


§ 3. Роль конституційного права України в системі права України.

Конституційне право України є одним з найважливіших засобів забезпечення повновладдя народу України в політичній, економічній і соціально-культурній сферах його життєдіяльності. Жодна інша галузь права не закріплює суспільні відносини, що складають основи повновладдя народу України. Це – виняткова прерогатива конституційного права.

Дані обставини визначають провідну роль конституційного права в системі національного права України. Виконуючи роль ядра системи національного права, інтегруючи його галузі в одне ціле, конституційне право проникає в кожну з таких галузей. Таке проникнення забезпечується, насамперед, за допомогою Конституції України – основного джерела конституційного права, яке, в свою чергу, є відправним для кожної із галузей національного права України.

Вихідним тут є положення загальної теорії права про те, що система права ділиться на дві підсистеми: публічне право і приватне право. У межах цієї підсистеми права формуються галузі законодавства: в рамках публічного права – конституційне, адміністративне, кримінальне, фінансове; в рамках приватного – цивільне, сімейне, трудове та інші галузі законодавства.

З іншого боку, визначаючи статус особи, індивіда в суспільстві, конституційне право закладає підвалини приватного права, яке регулює відносини між індивідами.

Найбільш тісний зв’язок конституційного права з адміністративним правом, яке регламентує управлінську діяльність держави, визначає її форми і методи. Одна з функцій останнього – переведення в динаміку суспільних відносин статичних положень конституційного права, яке встановлює основи системи і організації виконавчої влади, юридичної відповідальності, в тому числі адміністративної відповідальності.

Адміністративне право реалізує можливості конституційного статусу органів управління, а його санкції в певних випадках здійснюють захист норм конституційного права.

Тісний зв’язок між конституційним і фінансовим правом, предметом якого є регулювання мобілізації, розподілу й використання державних грошових фондів. Основи такої діяльності закладені в нормах конституційного права, причому це здійснюється як на рівні Конституції, так і на рівні інших джерел конституційного права. У свою чергу, норми фінансового права регулюють фінансування суб’єктів конституційного права – Верховної Ради, Конституційного Суду, органів місцевого самоврядування.

Тісний зв’язок конституційного права із таким різновидом публічного права, як кримінальне право, особливістю якого є те, що його норми містять заборони на певну поведінку під загрозою застосування репресивного за змістом покарання. Конституція визначає зміст і принципи кримінальної політики, її мету і соціальну спрямованість. У свою чергу, кримінально-правові норми здійснюють охорону багатьох конституційно правових норм.

Причому останнім часом взаємозв’язок між конституційним і вказаними галузями права розширюється і змінюється.


§ 4. Основні принципи та система конституційного права України.

Система конституційного права – є системою інститутів і норм конституційного права. Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьої відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв’язаних блоків (елементів): принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України.

Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи – загальні і спеціальні.

У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них – державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо.

Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.

Конституційне право України орієнтовано на інші пріоритети, тому розташування його інститутів повинно мати принципово новий вигляд:

  1. основи конституційного ладу України;

  2. права, свободи й обов’язки людини і громадянина;

  3. форми безпосереднього народовладдя: вибори, референдуми та ін.;

  4. законодавча влада;

  5. Президент України;

  6. виконавча влада;

  7. територіальний устрій;

  8. місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України – основного джерела конституційного права України.

Конституційне право – відкрита система, яка постійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від “спрацьованих”, “віджилих” елементів. Цим забезпечується стабільність та її правоохоронний вплив на суспільні відносини.


§ 5. Поняття і система інститутів конституційного права України.

Інститут права – це сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових відносин і утворюють однорідну групу. Це повною мірою стосується і конституційно-правового інституту, норми якого відзначаються певною автономією, об’єднуються на основі певних принципів і методів, відзначаються відносною самостійністю правового регулювання.

Таким чином, конституційно-правовий інститут – це функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємозв’язаних правових норм. Це – головний підрозділ конституційної галузі права, що є системою інститутів права і охоплює не один, а декілька різновидів правовідносин, однорідних за своїм змістом і методами правового впливу.

Конституційні інститути у своїй сукупності утворюють струнку систему, яка є основою Конституції України. Інститути розташовані в певному порядку, належним чином включені до тексту Конституції. Загальне уявлення про систему цих інститутів дає її (Конституції) зміст. Це – інститут загальних засад конституційного ладу, інститут прав і свобод людини та громадянина, інститут прямого народовладдя, інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування, інститут, що визначає порядок змін і доповнень Конституції.

Можна запропонувати й іншу класифікацію конституційних інститутів залежно від відносин, які вони закріплюють у джерелах конституційного права.

І. Інститут народовладдя, який включає:

  1. безпосереднє народовладдя (пряма демократія);

  1. представницьке народовладдя (здійснюється через обраних представників народу);

  2. місцеве самоврядування.

    ІІ. Інститут конституційного оформлення народовладдя:

  3. конституційний лад;

  4. юридична конституція;

  5. конституційні закони;

  6. конституційна законність;

  7. конституційні звичаї, традиції.

    ІІІ. Інститут правового статусу людини і громадянина:

  1. громадянство (постійний зв’язок особи і держави);

  2. система основних прав і свобод людини та громадянина;

  3. гарантії основних прав і свобод.

    ІV. Інститут державного будівництва:

  1. форма держави;

  2. територіальна організація України;

  3. механізм держави.



§ 6. Конституційно-правові норми, їх особливості та види.

Конституційно-правові норми – це встановлені чи санкціоновані державою правила, які визначають поведінку учасників конституційно-правових відносин. Вони становлять собою особливий різновид норм системи національного права. Їм властиві риси, притаманні всім правовим нормам. Як важливий засіб соціальної орієнтації особи вони встановлюються чи санкціонуються державою; мають державно-владний характер, є формально визначеними загальнообов’язковими правилами поведінки; закріплюються в правових актах, що видаються компетентними державними органами; мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки учасників правовідносин; передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-психологічні та правові чинники; визначають можливість багатоваріантної поведінки; мають ситуаційний характер; є цілеспрямованими і гарантованими.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом.

^ Перша група – це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України.

Друга група – це норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини і громадянина

^ Третя група – норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група – норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України, самоврядування тощо.

^ П’ята група – норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

В залежності від змісту, норми конституційного права поділяються на матеріальні і процесуальні.

Процесуальні норми є складовою частиною практично всіх інститутів конституційних прав України. В цьому їх функціональне призначення: обслуговувати інститут, забезпечувати реалізацію його норм.

Розрізняють насамперед регулятивні та охоронні норми. Це – головний розподіл норм конституційного права, який відповідає поділові спеціально-юридичних функцій на регулятивні і охоронні. Регулятивні (правоустановчі) відносини виникають здебільшого при встановленні суб’єктивних прав та обов’язків учасників правовідносин.

У свою чергу, регулятивні норми можуть бути зобов’язуючими, забороняючими та уповноважуючими.

Зобов’язуючі – це такі юридичні норми, які встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії.

Утримуватись від дій, які спрямовані на будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян за расовими і національними ознаками, так само, як і всяку проповідь расової або національної винятковості, ворожнечі або зневаги. Це – явна норма-заборона.

Уповноважуючі конституційно-правові норми встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, тобто права на здійснення тих чи інших позитивних дій.

Серед конституційних норм немало спеціалізованих норм: загальних, дефінітивних, норм-принципів, установчих, гарантуючих, оперативних, колізійних та інших.

За сферою дії норми бувають загальні і локальні; за тривалістю дії – постійні й тимчасові. Їх можна класифікувати також за органами що видають нормативні акти, можна розрізняти норми, видані Верховною Радою України, Президентом України, місцевою радою або іншим органом місцевого самоврядування тощо.

Можна класифікувати акти також за їх державно-правовою природою. Зокрема, за природою державно-владних повноважень. Так, деякі органи, посадові особи, не маючи необхідних повноважень, інколи отримують їх від інших органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Це так звані делеговані повноваження.

Норми конституційного права можна поділяти за їх юридичною силою.


§ 7. Порядок реалізації конституційно-правових норм.

Норми конституційного права, як і вся галузь права, виконують інтеграційні функції в правовій системі країни: вони з’єднують її в одне цілісне утворення, визначають найсуттєвіші її структурні та функціональні характеристики, напрями вдосконалення й розвитку.

Особлива юридична природа, зміст, найвища юридична сила, найбільша стабільність у порівнянні з іншими галузями права, підвищений рівень охорони з боку держави, установчий характер конституційно-правових норм, прямий характер їх дії, особливий механізм реалізації та специфіка їх структури – такі найважливіші ознаки конституційно-правових норм.

Нормам конституційного права властивий політичний характер, оскільки основним предметом цієї галузі права є державно-політичні відносини влади, тобто політичні відносини, що виникають і здійснюються в сфері функціонування держави.

Політичні норми включають надзвичайно широке коло соціальних норм, які діють у сфері здійснення політичної діяльності, серцевиною якої є боротьба за владу, утримання влади і використання, здійснення її в інтересах певних суб’єктів.

Однак лише відносно незначна частина таких норм опосередковується правом і стає, таким чином, правовими нормами. Політична спрямованість таких норм очевидна. Вони приймаються з приводу політики, але не є її формальним виразом, не є типовими політичними нормами, які існують поза конституційним правом.

Серед конституційно-правових норм значну питому вагу займають нетипові нормативні положення, в яких безпосередньо не визначаються права і обов’язки суб’єктів. Їх завдання в іншому: вони є зв’язуючою ланкою між нормами різних галузей права, інтегруючим фактором, що забезпечує єдність і стабільність правової системи. Це нормативні приписи, що визначають загальні принципи конституційного права, установчі норми, гарантуючі норми, юридичні конструкції, норми-дефініції, презумпції тощо.


§ 8. Поняття і види конституційно-правових відносин.

Конституційні відносини є результатом дії норм конституційного права, хоча це зовсім не значить, що такі відносини виникають безпосередньо з цих норм: основою їх виникнення є безпосередня практична діяльність суб’єктів конституційного права.

Конституційно-правовим відносинам властивий цілий ряд специфічних ознак, які відрізняють їх від відносин інших галузей права.

Найбільш характерними ознаками конституційно-правових відносин є такі особливості:

  1. Це найбільш суттєві суспільні відносини, які виникають у сфері здійснення влади народом країни.

  2. Це різновид політико-правових відносин, оскільки предметом їх правового регулювання є політика, тобто та сфера життєдіяльності суспільства, яка зв’язана з державною владою, з боротьбою різних політичних партій, соціальних груп за завоювання і здійснення влади.

  3. Їм властиве особливе коло суб’єктів, головною ознакою яких є реалізація державно-владних повноважень в основному шляхом нав’язування своєї волі.

  4. Для них характерний особливий спосіб реалізації прав і обов’язків учасників відносин.

  5. Особливістю конституційно-правових відносин є й те, що вони виникають і реалізуються у сфері власне державної діяльності як такої.

^ Види конституційно-правових відносин. Класифікація конституційно-правових відносин має і теоретичне, і практичне значення.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових відносин за їх суб’єктами. І це не випадково, оскільки суб’єкт – головна фігура в правовідносинах. Коло суб’єктів конституційного права визначається і закріплюється нормами цієї галузі. Розрізняють суб’єкти права і суб’єкти правовідносин.

Суб’єкт конституційного права – це встановлений конституційними нормами адресат (носій), який може мати юридичні права і нести відповідні обов’язки. Він має конституційно-правову правоздатність або деєздатність.

Суб’єкт конституційно-правових відносин – це володар конституційно-правової правоздатності, який реалізує її безпосередньо в даних відносинах.


§ 9. Суб’єкти і об’єкти конституційних відносин.

Суб’єкти, тобто учасники конституційно-правових відносин, досить різноманітні, що обумовлено багатством змісту таких відносин. Вони мають багато спільного з суб’єктами інших відносин: володіють певним статусом, наділені відповідною праводієздатністю, механізмом реалізації своїх повноважень тощо.

Суб’єктами конституційно-правових відносин є:

  1. Український народ як сукупність громадян різних національностей, якому належить вся повнота влади на території республіки, корінні народи і національні меншини.

  2. Громадяни України, особи без громадянства та іноземці.

  3. Українська держава (Україна як держава).

  4. Органи державної влади України.

  5. Народні депутати та посадові і службові особи.

  6. Політичні партії і громадські організації.

  7. Територіальні громади, органи та інші суб’єкти місцевого самоврядування.

  8. Адміністративно-територіальні одиниці, передбачені Конституцією і законами.

  9. Державні та інші підприємства, установи і організації, навчальні й інші державні, комунальні і приватні заклади.

Цей перелік не є вичерпним, його можна розширити, диференціювати тощо. Суб’єктами конституційно-правових відносин, наприклад, можна вважати виборчі комісії (Центральну виборчу комісію та виборчі комісії різних рівнів), загальні збори громадян за місцем проживання, постійні комісії місцевих рад, асоціації депутатів тощо.

Об’єкти конституційно-правових відносин

Під об’єктами конституційно-правових відносин розуміють певні дії, особисті, соціальні або державні блага, які безпосередньо задовольняють інтереси і потреби суб’єктів цих відносин і з приводу яких їх учасники вступають у ці відносини і здійснюють свої суб’єктивні конституційні права і обов’язки.

Згадані блага можуть бути матеріальними і нематеріальними.

Матеріальними видами об’єктів конституційно-правових відносин є:

  • політичні блага – конституційний лад, суверенітет, влада, влада народу, державна влада, громадянство, депутатський мандат, посада, територіальна цілісність тощо;

  • дії уповноваженого суб’єкта;

  • дії зобов’язаних суб’єктів;

  • речі та інші майнові і духовні блага;

  • поведінка суб’єктів конституційно-правових відносин;

  • результати поведінки суб’єктів таких відносин;

  • природні об’єкти.

Видами об’єктів нематеріальних конституційно-правових відносин є:

  • особисті нематеріальні блага людини і громадянина (життя, здоров’я, честь, гідність);

  • певні соціальні властивості і риси об’єднань, спільностей;

  • духовні цінності.


§ 10. Підстави виникнення і припинення конституційно-правових відносин.

Під юридичними фактами розуміють, як правило, такі життєві обставини, з якими норми права пов’язують виникнення, зміну чи припинення правових відносин.

Юридичних фактів треба обов’язково підкреслювати, що правові факти – це такі факти реальної дійсності, з настанням яких наступають певні юридичні наслідки (а не тільки правовідносини).

Особливості конституційно-правових фактів обумовлені тими суспільними відносинами, які потрапляють у сферу дії норм конституційного права. Такі факти спричиняють виникнення, зміну чи призупинення правовідносин, які мають місце в процесі реалізації повновладдя народу України.

Зокрема, найбільш обґрунтованою класифікацією юридичних фактів є класифікація, в основі якої лежать такі чотири критерії:

  1. наслідки, які спричиняє юридичний факт: правоутворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі;

  2. форма юридичних фактів: позитивні й негативні;

  3. характер дії юридичного факту: факти обмеженої, однократної дії і факти-стани;

  4. характер зв’язку факту з індивідуальною волею особи: юридичні події, юридичні дії.

  1. Прикладом правоутворюючого факту є утворення Президентом України Кабінету Міністрів, на основі чого між урядом та міністерствами і відомствами виникають різноманітні адміністративно-правові та інші відносини.

Правоутворюючими актами є рішення про проведення позачергових та повторних виборів, на основі яких виникають конституційно-правові відносини, міжнародні договори, які є основою взаємовідносин між різними державами. Типовим у цьому відношенні є один Договір про основи міждержавних відносин, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Узбекистан від 26 серпня 1992 р.

Правоприпиняючі факти припиняють конституційно-правові відносини одного порядку і спонукають становлення правовідносин іншого порядку. Так, припинення депутатських повноважень тягне за собою виникнення безлічі різноманітних відносин. Те ж саме – при достроковому припиненні повноважень органу державної влади, народного депутата або посадової чи службової особи.


  1   2   3   4   5

Реклама:





Скачать файл (382 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru