Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право - файл 1.doc


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право
скачать (680 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc680kb.18.11.2011 15:47скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Міжнародне економічне право.

Опорний конспект лекцій.


1.Правове регулювання діяльності ТНК (ТРАНСНАЦ-Х КОРПОРАЦІЙ).

2.Система форм організації валютно-кредитних відносин.

3.Режими іноз-х інвестицій на території України .

4.Загальна характеристика діяльності транснаціональних корпорацій.

5.Класифікація міжн-кред організацій.

6.Досвід України по ратифікації міжнародних договорів.

7.Поняття ТНК.

8.Загальна характеристика організаційно-правового механізму міжнародної валютної системи.

9.Правонаступництво у міжнародно-правовій практиці.

^ 10.Конференція ООН по торгівлі і розвитку – міжнародна економічна організація.

11.Міжнародний валютний фонд в системі міжн-кредитних організацій і фондів

12.Суб’єкти та види зовнішньоекономічної діяльності.

^ 13.Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів.

14.Поняття і джерела міжнародного валютного права.

15.Принципи зовнішньоекономічної діяльності.

16.Генеральна угода по тарифам і торгівлі міжнародна економічна організація.

^ 17.Основні напрями валютного регулювання.

18.Правові основи зовнішньоекономічної діяльності.

19.Країни– виробники сировини в системі міжнародних організацій (на прикладі ОПЕК).Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

^ 20.Порядок укладання договору міжнародної купівлі-продажу товару.

21. Порядок укладання міжнародних економічних договорів за законодавством України.

^ 22.Європейське економічне співтовариство в системі міжнародних економічних організацій.

23.Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі –продажу товару.

^ 24.Укладення і виконання міжнародних економічних договорів за законодавством України.(21)

25.Органи управління Європейського Союзу.

26.Принципи міжнародного торгового права.

27.Сутність транспортних сполучень.

^ 28.Європейська економічна комісія як регіональна міжнародна економічна організація.

29.Імунітет держави.

30.Повноваження державної митної служби.

31.Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.

^ 32.Повноваження державної митної служби.(см.30).

33.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(48,66).

34.Економічна і соціальна Рада ООН – міжнародна організація. Загальна характеристика.

^ 35.Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

36.Державна митна служба (завдання та функції).

^ 37. Генеральна Асамблея ООН та її роль у міжнародних економічних відносинах.

38.Засоби вирішення спорів, що випливають з міжнародних договорів.

^ 39.Основні напрями валютного регулювання.

40.Види міжнародних економічних організацій.

41.Арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів.(47).Міжнародний арбітраж.

^ 42.Гармонізація національного галузевого законодавства з міжнародним правом.(44).

43.Міжнародна економічна організація як суб’єкт міжнародних економічних відносин.

^ 44.Загальні проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом.(42)

45.Віденська конвенція про право міжнародних договорів.

46.Імунітет держави та його значення у міжнародних економічних відносинах.(29).

^ 47.Міжнародний арбітраж.(41).

48.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(33).

49.Держава як суб’єкт міжнародного права.

50.Міжнародний Суд – орган розв’язання спорів, що випливають з міжнародних економічних договорів.

^ 51.Контроль виконання міжнародних договорів.(24,35).

52.Характеристика спеціальних принципів міжнародного економічного права.

53.Міжнародна організація як суб’єкт міжнародних економічних відносин.(43).

54.Питання укладення міжнародних економічних договорів.(21,24).

^ 55.Характеристика загальних принципів міжнародного економічного права.

56.Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів. 57.Особливості джерел міжнародного економічного права та їх відмінність від джерел національного права України.

^ 58.Поняття і система принципів міжнародного економічного права.

59.Значення правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

^ 60.Гармонізація законодавства з правовими системами міжнародних організацій.

61.Міжнародно-правові звичаї, рішення міжнародних організацій, міжнародні кодекси як джерела міжнародного економічного права.

^ 62.Реєстрація міжнародних договорів.

63.Правове регулювання міжнародного промислового співробітництва.

64.Міжнародні економічні договори – основне джерело міжнародного економічного права.(31).

65.Повноваження державної митної служби.(30,32).

^ 66.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(33,48).

67.Співвідношення між міжнародним правом, міжнародним публічним правом, міжнародним економічним правом.

68.Види міжнародних договорів.

^ 69.Правове регулювання міжнародних повітряних перевезень.

70.Система міжнародного економічного права.

71.Європейський союз як суб’єкт міжнародного економічного права.

72.Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень.

^ 73.Міжнародне економічне право в системі міжнародного права.(76).

74.Суб’єкти та види зовнішньоекономічної діяльності.(12).

75.Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень.

76.Міжнародне економічне право як галузь міжнародного права.(73).

^ 77.Правове регулювання міжнародних економічних договорів.

78.Правове регулювання міжнародних морських перевезень.

79.Правове регулювання міжнародних економічних відносин.

80.Поняття міжнар екон договору.

^ 81.Правове регулювання міжнародних транспортних перевезень.

82.Поняття міжнародного економічного права.(58).

83.Правове регулювання діяльності ТНК на універсальному рівні.(1).

84.Види міжнародних транспортних сполучень.(90).

^ 85.Характеристика концепцій міжнародного економічного права.

87.Сутність міжнародних транспортних зв’язків.

88.Організація ООН по промисловому розвитку як міжнародна економічна організація.

^ 89.Міжнародне торгове право – складова частина міжнародного економічного права.

90.Види транспортних сполучень.(84).


1.Правове регулювання діяльності ТНК (ТРАНСНАЦ-Х КОРПОРАЦІЙ).

Міжн-пр регулювання д-сті ТНК сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжн-правові документи, які використовуються.

Документи регіонального рівня: прийнята 21 червня 1976 р. Декларація про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства. До Декларації додавався ще й такий документ, як Керівні принципи для багатонаціональних підприємств. Норми цього документа не мають імперативного обов'язкового характеру. Їх виконання є добровільною справою. До системи керівних принципів ТНК належать: дотримання міжнародного права; підпорядкованість праву країни перебування; урахування політики цієї країни в галузі розвитку та права; співробітництво з країною перебування з виключенням практики підкупу та субсидій, а також обов'язкове невтручання у внутрішні справи. Важливу роль у регулюванні міжнародних правових відносин за участі ТНК відіграють країни Андської групи — субрегіонального торгово-економічного об'єднання, створеного в межах Латиноамериканської асоціації інтеграції. Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону. В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства.

Багатонаціональні підприємства — це акціонерні підприємства, місце перебування та центр управління якими знаходяться в регіоні країн-учасниць. Контролюються вони іззовні.

Транснаціональні підприємства — це такі підприємства, центр управління якими знаходиться за межами регіону країн Андського пакту, а їхня діяльність здійснюється в межах цього регіону через дочірні підприємства, відділення чи якісь інші їх структурні ланки. У межах країн цієї групи у 1970 р. був прийнятий і Кодекс іноземних інвестицій, який містить уніфіковані правила щодо здійснення діяльності іноземних інвесторів, зокрема і ТНК.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК на регіональному рівні відіграє певну роль, але воно ще не спроможне захистити країни, особливо ті, які стали на шлях самостійного розвитку. Тому саме ці країни і висунули вимоги про встановлення нового міжнародного економічного порядку, в межах якого здійснювалося б правове регулювання діяльності ТНК. У даному випадку йдеться про міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК універсального ха­рактеру. Як відомо, Хартія економічних прав та обов'язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. В 1974 р. були створені міжурядові комісії 00Н з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філіали, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де знаходяться їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їх діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства. Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК. Важливим кроком у цьому напрямі була розробка Кодексу поведінки ТНК. Уже при обговоренні окремих норм проекту цього документа визначилися дві позиції й,

щодо їх формулювання. Дискусії розгорілися передусім з приводу визначення ТНК. Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, суть якого полягає в наступному. ТНК — це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їх діяльності. Вона функціонує відповідно до визначеної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень.

З точки зору західних країн ТНК — це будь-яке державне, приватне або змішане підприємство. А це означає, що вони можуть бути створені в країнах з різною соціально-економічною системою, тобто ТНК мають універсальний характер.

Немає потреби обмежувати діяльність ТНК, оскільки вона має в даному випадку загальносвітовий, універсальний характер і властива не лише капіталістичним країнам.Про­позиції західних країн здебільшого зводились не до того, щоб юридичне певною мірою обмежити діяльність ТНК, а навпаки — легалізувати їх, виробити зобов'язання країн, які приймають їхні структурні ланки (відділення, філіали), зокрема надати ТНК національний режим. Країни, що розвиваються, вважали, що ТНК не повинні претендувати на преференційний режим або на відповідні стимули і пільги, які надаються національним підприємствам. У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК, які мають прогресивний характер: повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цих країн; врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах; повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; відмова займатися діяльністю політичного характеру; утримання від практики корупції; дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування; дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища. Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК, були предметом спеціального обговорення в 00Н. Так, на 30-й її сесії була прийнята резолюція "Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи сторонами", в якій Генеральна Асамблея 00 Н суворо засудила злочини, пов'язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень, всупереч економічним і національним інтересам цих країн. За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія 00Н, а також Центр 00Н по ТНК.

У межах СНД 6 березня 1998 р. у Москві було підписано Конвен­цію про транснаціональні корпорації. Верховна Рада України 13 лип­ня 1999 р. прийняла закон № 921-ХІУ про ратифікацію цієї Конвен­ції. Цей невеликий за обсягом закон містить такі статті-застереження:

1. ТНК на території України та за її ме­жами у разі, коли їх створення може призвести до монополі­зації чи може вплинути на ек конкуренцію, створюються за згодою Антимоноп комітету України згідно з антимонопольним законодавством.

2. Україна зобов'язується застосовувати положення Конвенції про транснаціональні корпорації, за винятком другого та восьмого абзаців преамбули.


2.Система форм організації валютно-кредитних відносин.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового госп-тва та юридичне зафіксовані в міжнародних угодах.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:1) торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кре­дитних операцій на основі довгострокового клірингу;2)угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;3)міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;4)спеціальні кредитні угоди.

Форми:

---1) ^ Міжнародний факторинг — це тристоронні правовідносини, у яких беруть участь:

• кредитор (експортер товарів, робіт, послуг);

• боржник (імпортер зазначених товарів);

• фактор (банк або спеціалізована факторингова організація), що має права вимоги.

---2) Договір міжнародного форфейтингу є різновидом договору між­народного факторингу, за яким поступаються не правом вимоги плате­жу, а простим і перевідним векселями (траттами) шляхом вчинення індосаменту та форфейтера (фактора).

---3).Міжнародний фінансовий лізинг. - угода, відповідно до якої одна сторона згідно з умовами, схваленими іншою стороною укладає договір поставки з третьою стороною, відповідно до якого лізингодавець придбає про­мислову установку, засоби виробництва чи інше обладнання та всту­пає в договір про лізинг з лізингоодержувачем, надаючи йому право використання обладнання в обмін на періодичні платежі.

Міжнародний фінансовий лізинг є тристороннім договором, що має такі ознаки:

• лізингодавець і лізингоодержувач є суб'єктами різних держав;

• лізингоодержувач самостійно вибирає обладнання і постачаль­ника;

• лізингодавець купує у постачальника обладнання спеціально для подальшого надання лізингу;

• у розрахунках лізингових платежів ураховується термін амор­тизації обладнання;

• цей договір укладається на комерційній основі, оскільки його сторони є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір фінансового лізингу може ускладнюватися тим, що в до­говірні правовідносини послідовно можуть вступати два чи більше лізингодавців та(або) два чи більше лізингоодержувачів.

Розрізняють лізинг :1)фінансовий і 2)оперативний.

1)фінансо­виq (інвестиційний) лізинг- лізингоодержувач отримує предмет лізингу на термін, співставлений з терміном можливого господарсько­го використання цього обладнання. Не є обов'язковою умова про перехід права власності на об'єкт лізингу до лізингоодержувача з ог­ляду на те, що після закінчення терміну лізингу предмет угоди може не становити жодного інтересу ні для лізингодавця, ні для лізинго­одержувача. (наприклад, бульдозер перетворюється на металобрухт). 2) оперативний лізинг - лізингоодержувач отримує об­ладнання на короткий чи середній термін. Після закінчення терміну договору його предмет може бути переданий іншій особі або ж до­говір з цим лізингоодержувачем може бути продовжений.

---3) У 1988 р. було укла­дено Ньюйоркську конвенцію 00Н про міжнародні переказні век­селі та міжнародні прості векселі. У Женеві 7 червня 1930 р. було укладено конвенцію, мета якої — вирішувати окремі колізії щодо законів про перевідні та прості векселі, а також конвенцію про уні­фікований закон з переказних і простих векселів.

Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-ХІУ і № 826-ХІУ приєднала Україну до зазначених женевських конвенцій.

Велику кількість правил і керівництв (що мають факультативну силу) з правового забезпечення міжнародних фінансових розра­хунків розроблено в межах Міжнародної торговельної палати (МТП), що розміщується в Парижі.Основні з них: 1)Уніфіковані правила і звичаї для документальних акредитивів (1988 р.). 2) Керівні зауваження до стандартних форм документарного кре­диту (документ МТП № 416). 3)Стандартні заявки на документарний кредит та керівні заува­ження для заявників на кредит (документ МТП № 416А). 4)Міжнародні правила з інкассо (1978 р.). 5)Уніфіковані правила з інкассо (редакція 1995 р.; набрали чин­ності 01.01.96; документ МТП № 522). 6)Уніфіковані правила для договірних гарантій (1978 р.). 7)Уніфіковані правила для гарантій з вимог (документ МТП № 458). Спеціальні міждержавні кредитні угоди передбачають надання державою-кредитором (позикодавцем) державі-боржниці (позико-одержувачу) певної грошової суми у кредит. У цих угодах визнача­ються сума позики, відсоткова ставка, строк повернення позики тощо.

Держави-кредитори часто вимагають призначення гаранта щодо іноземних кредитів.


3.Режими іноз-х інвестицій на території України .

Прийнятий 20 травня 1993 р. Декрет Кабінету Міністрів України "Про режим Іноземного інвестування" закріпив не лише особливості режиму іноземних інвестицій на території України, а й вирішив ряд інших питань, пов'язаних із здійсненням інвестиційної діяльності іноземними суб'єктами.

Іноземні інвестиції — це всі види цінностей, що вкладаються безпосередньо іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності згідно з чинним законодавством України, а підприємство з іноземними інвести­ціями — це підприємство (організація) будь-якої органі­заційно-правової форми, створене за законами України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція. При цьому для новостворених підприємств цей критерій визначається за підсум­ками першого повного календарного року їх існування.

Здійснення іноземних інвестицій може бути у таких формах: 1) часткової участі в підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки в діючих підприємствах; 2) створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, 3) придбання прямо не забороненого законами України рухомого чи рухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій та інших цінних паперів; 4) придбання прав користування землею та концесій на використання природних ресурсів на території країни; 5) придбання інших майнових прав; 6) в інших формах здійснення інвестицій.

Заборона та (або) обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може відбуватися тільки відповідно до законів України На території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності

Декретом "Про режим іноземного інвестування" вста­новлені державні гарантії захисту іноземних інвестицій від зміни законодавства (ст. 8), від примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та службових осіб (ст. 9), у разі припинення інвестиційної діяльності (ст. 10) та ін.


4.Загальна характеристика діяльності транснаціональних корпорацій.

Міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК як на регіональному, так і на універсальному рівні сьогодні ще далеке від бажаного, хоча вже є міжнародно-правові документи, які використовуються для регулювання діяльності ТНК.

На регіональному рівні існують такі документи :

---1)прийняту 21 червня 1976 р. Декларацію про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства

---2) Андський пакт укладено у 1969 р. Болівією, Колумбією, Перу, Чилі (до 1976 р.) і Еквадором. Основними цілями групи цих країн є використання інтеграції для прискорення економічного розвитку країн-учасниць; сприяння поступовому перетворенню іноземних компаній в національні і змішані; врівноваження впливу Аргентини, Мексики і Бразилії в цій Асоціації. Країни — члени Андської групи виступають за розвиток торгово-економічного співробітництва, проти засилля іноземного капіталу в країнах регіону. В межах цієї групи країн-учасниць була створена Комісія Картахенської угоди, за рішенням якої виділяються багатонаціональні і транснаціональні підприємства.

---3)Хартія економічних прав та обов'язків (1974 р.) закріпила положення, спрямовані на обмеження діяльності ТНК. В 1974 р. були створені міжурядові комісії 00Н з транснаціональних корпорацій і Центр по ТНК, які приступили до розробки проекту кодексу поведінки ТНК. Розпочала діяльність спеціальна "група 77" з вивчення та узагальнення матеріалів, що розкривають зміст, форми і методи діяльності ТНК. Були виявлені ТНК, які втручаються у внутрішні справи країн, де розташовані їхні філіали, і доведено, що вони намагаються поширювати на цих територіях дію законів тих країн, де знаходяться їхні центри управління. З метою ухилення від нагляду за їх діяльністю ТНК приховують дані про неї. Усе це, звичайно, вимагало відповідного втручання міжнародного співтовариства. Насамперед необхідно розробити і прийняти відповідні нормативні акти, спрямовані на міжнародно-правове регулювання діяльності ТНК- Кодексу поведінки ТНК Країни, що розвиваються, і соціалістичні країни запропонували визначення, суть якого полягає в наступному. ТНК — це підприємство, яке має свої відділення у двох і більше країнах незалежно від юридичної форми і галузі їх діяльності.


Вона функціонує відповідно до визначеної системи прийняття рішення, яка дає змогу проводити узгоджену політичну і загальну стратегію через один або більше центрів з прийняття рішень. Цей проект має 6 частин (І — преамбула і цілі; II — визначення і сфера застосування; III — діяльність ТНК; А — загальні і політичні положення, Б — економічні, фінансові і соціальні положення, В — надання гласності інформації; IV — режим ТНК; V — міжурядове співробітництво; VI — здійснення кодексу поведінки). У проекті Кодексу сформульовані принципи діяльності ТНК: повага суверенітету країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цих країн; врахування економічних цілей і завдань політики, що проводиться в цих країнах; повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країн, в яких вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи; відмова займатися діяльністю політичного характеру; утримання від практики корупції; дотримання законів і постанов, що стосуються обмеженої ділової практики, утримання від її застосування; дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища. Деякі принципи, що мають важливе значення в регулюванні діяльності ТНК, були предметом спеціального обговорення в 00Н. Так, на 30-й її сесії була прийнята резолюція "Заходи проти корупції, що практикуються ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками й іншими причетними до справи сторонами", в якій Генеральна Асамблея 00 Н суворо засудила злочини, пов'язані з протиправною практикою підкупу державних службовців країн місцеперебування ТНК з метою досягнення вигідних для неї рішень, всупереч економічним і національним інтересам цих країн. За дотриманням норм Кодексу повинна здійснювати нагляд спеціальна комісія 00Н, а також Центр 00Н по ТНК.

5.Класифікація міжн-кред організацій.

Рост внешней задолженности многих стран в 70—80-х гг. XX века обострил проблему валютных рисков, платежеспособности заемщиков. В связи с этим усилилась координация политики государств по отноше­нию к странам-должникам, по надзору за деятельностью коммерческих банков. Осуществлению ряда межгосударственных мероприятий спо­собствует деятельность неправительственных институтов, межбанков­ских клубов. Одним из них является «Парижский клуб» стран-кредиторов. Основные направления его работы — выработка и согласование условий, касающихся пересмотра ранее заключенных кредитных соглашений, перегруппировка долговых обязательств стран-членов МВФ. Клуб не имеет устава или других формальных правил, регламентирующих его деятельность. Процедуры работы клуба осно­вываются на 40-летней практике. Для участия в переговорах в клуб приглашают уполномоченных представителей стран-кредиторов, стран-заемщиков, стран-гарантов, МВФ, МБРР, ЮНКТАД. Условием предос­тавления отсрочки платежей по кредитам является, как правило, вы­полнение предложенной МВФ программы стабилизации экономики. Заметную работу по контролю за международной кредитной деятель­ностью, сбору информации о странах-заемщиках и решению долговых обязательств ведет «Английский клуб» кредиторов.

Важную роль в обеспечении правопорядка в мировой финансовой системе занимают международные организации - региональные и уни­версальные. Так, в 1950-1958 гг. страны ОЭСР на базе Европейского платежного союза (ЕПС) фактически перевели взаимные платежи на многостороннюю основу. В 1958 году на основании Римского договора о создании ЕЭС возник Европейский инвестиционный банк (ЕИБ) со штаб-квартирой в Люксембурге. В апреле 1964 года страны СЭВ отка­зались от использования двустороннего и многостороннего клиринга в своих расчетных и кредитных отношениях и перешли на многосторон­ние расчеты в переводных рублях, создав для этого Международный банк экономического сотрудничества (МВЭС). Среднесрочным и долго­срочным кредитованием капиталовложений в странах СЭВ занимался Международный инвестиционный банк (МИБ).

По Бреттон-вудскому соглашению 1944 года (вступило в силу в де­кабре 1945 года) был создан МВФ, представляющий собой на сегодня универсальную организацию, ядро международной финансовой систе­мы. В 1962 году десять крупных развитых стран подписали с МВФ Ге­неральное соглашение о займах, в соответствии с которым обязались в случае необходимости предоставлять Фонду кредиты; эти страны, в свою очередь, и сами вправе получать через механизм МВФ дополни­тельные кредиты. Одновременно с МВФ по соглашению 1944 года был учрежден и Международный банк реконструкции и развития (МБРР). Позднее МВФ и МБРР получили статус специализированных учрежде­ний ООН. МВФ находится в тесном взаимодействии с ВТО. На основа­нии многосторонних соглашений при МБРР созданы Международная ассоциация развития (МАР), Международная финансовая корпорация (МФК), Многостороннее агентство по гарантиям инвестиций.

В 1974 году ГА ООН учредила Специальный фонд ООН в качестве части Специальной программы ООН по оказанию чрезвычайной помо­щи РС. Существует также Фонд капитального развития ООН, который из средств от добровольных взносов государств-членов ООН предос­тавляет займы по льготным процентным ставкам преимущественно наименее развитым из РС.

В международной финансовой системе функционируют региональ­ные кредитные организации и фонды: Северный инвестиционный банк, Азиатский банк развития. Исламский банк развития, Финансовая корпо­рация АСЕАН, Африканский банк развития, Африканский фонд развития, Межамериканский банк развития, Карибский банк развития, Централь­ноамериканский банк экономической интеграции, Андская корпорация развития, Андский резервный фонд, Арабский валютный фонд и другие.

С апреля 1991 года началась деятельность Европейского банка ре­конструкции и развития, созданного для содействия переходу к рыноч­ной экономике стран Центральной и Восточной Европы. Учредителями ЕБРР являются ЕС и Европейский инвестиционный банк. Уставной капитал ЕБРР составлял в 1996 году 20 млрд. долларов США. США имеют 10% акций ЕБРР, Великобритания, Италия, Франция, ФРГ, Япония — по 8,5%. От размера доли в уставном капитале зависит число голосов, которым страна располагает для принятия решений в ЕБРР. Важнейшие решения Банка принимаются при 85% голосов.

В 1994 году вместо действовавшего с 1973 года Европейского фон­да валютного сотрудничества был создан Европейский валютный ин­ститут как временное учреждение для координации валютной полити­ки, проведения подготовительных мероприятий по образованию Евро­пейской системы центральных банков и введения евро.

В соответствии со статьей XV ГАТТ во всех случаях, когда государст­ва-члены ВТО решают вопросы валютных резервов, платежных балан­сов, иностранной валюты, они обязаны консультироваться с МВФ.


6.Досвід України по ратифікації міжнародних договорів.

Підставою для виникнення відповідних відносин між державами, міжнародними організаціями є укладення між ними різних міжнародних договорів (угод). Вони мають величезне значення у справі організації міжнародного співробітництва, виступають важливим джерелом міжнародного права і засобом формування мирних відносин між державами, націями, незалежно від відмінностей державного чи суспільного устрою.

Закон України”Про міжнародні договори України” .

Стаття 7. Ратифікація міжнародних договорів України

1. Ратифікація міжнародних договорів України здійснюється Верховною Радою України шляхом ухвалення спеціального Закону про ратифікацію, який підписується Головою Верховної Ради України.

2. Ратифікації підлягають міжнародні договори України:

а) політичні (про дружбу, взаємну допомогу і співпрацю, про нейтралітет), загальноекономічні (про економічну та науково-технічну співпрацю), з загальних фінансових питань, з питань позики та кредиту, територіальні, мирні;

б) що торкаються прав та свобод людини і громадянина;

в) про громадянство;

г) про участь в міждержавних союзах та інших міждержавних об'єднаннях (організаціях), системах колективної безпеки;

д) про військову допомогу та стосовно направлення контингенту Збройних Сил України до іншої країни чи допуску збройних сил іноземних держав на територію України;

е) про історичне та культурне надбання народу України;

є) виконання яких обумовлює зміну діючих чи ухвалення нових законів України;

ж) інші міжнародні договори, ратифікація яких передбачена законом чи самим міжнародним договором.

3. Територіальні міжнародні договори України і міжнародні договори України, передбачені підпунктами "в" та "г" пункту 2 цієї статті, ратифікуються законом України, що ухвалюється двома третинами голосів народних депутатів від фактичної кількості народних депутатів України, повноваження яких визнані і не припинені достроково в установленому законодавством порядку.

4. Пропозиції щодо схвалення Президентом України або Урядом України міжнародних договорів України і щодо їх ратифікації подаються Президентові України або Урядові України Міністерством закордонних справ України самостійно чи спільно або за погодженням з іншими міністерствами та центральними органами державної виконавчої влади.

5. Президент України або Уряд України розглядають пропозиції щодо схвалення договорів і приймають відповідні рішення про подання їх Верховній Раді України на ратифікацію.

6. Подані на ратифікацію міжнародні договори України попередньо розглядаються постійною Комісією Верховної Ради України у закордонних справах, а за необхідністю - іншими постійними комісіями Верховної Ради України.

7. Якщо постійна Комісія Верховної Ради України у закордонних справах або інші постійні комісії Верховної Ради України встановлять наявність розбіжностей між договором, поданим на ратифікацію, і Конституцією України, договір надсилається до Конституційного Суду України для отримання висновку про його відповідність Конституції України.

8. Якщо на ратифікацію подано міжнародний договір, виконання якого потребує ухвалення нових законів України, проекти законів про ратифікацію та про зміни до законодавчих актів подаються на розгляд Верховної Ради України разом і ухвалюються одночасно.

9. Якщо міжнародний договір України містить положення, що суперечать Конституції України, його ратифікація можлива після внесення відповідних змін до Конституції України.

10. Верховна Рада України з урахуванням висновків відповідних постійних комісій розглядає подані на ратифікацію Президентом України або Урядом України міжнародні договори України і ухвалює відповідні рішення.

11. На підставі рішення про ратифікацію Голова Верховної Ради України підписує ратифікаційну грамоту, яка засвідчується підписом Міністра закордонних справ України.

Стаття 8. Обмін ратифікаційними грамотами

Обмін ратифікаційними грамотами і передача грамот про ратифікацію міжнародних договорів України на зберігання депозитаріям здійснюються Міністерством закордонних справ України або за його дорученням - дипломатичним представництвом України чи представництвом України при міжнародній організації.

Стаття 9. Затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації

1. Затвердження міжнародних договорів України, які не потребують ратифікації, але потребують затвердження, здійснюється:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, Президентом України. Рішення Президента України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі указу;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, - Урядом України. Рішення Уряду України про затвердження міжнародного договору України приймається у формі постанови.

2. Затвердження міжнародних договорів України міжвідомчого характеру провадиться в порядку, що визначається Урядом України.


7.Поняття ТНК.

Перше уявлення про ТНК як категорію можна одержати через з'ясування змісту слів "корпорація" і "транснаціональна". Корпорація — пізньолатинське слово, яке означає якісь об'єднання, спілки, що створюються для досягнення певних цілей. Коли вживають слова "транснаціональне", "транснаціональний", то під ними розуміють щось таке, що виходить за межі однієї держави, що пов'язане з міжнародною або регіональною діяльністю. ТНК — це відповідні об'єднання, спілки, діяльність яких не обмежена рамками однієї нації або держави. ТНК створювалися в межах функціонування світового господарства. Вони не лише певною мірою підривають суверенітет країн, що розвиваються, а й посягають на національні інтереси і ряду розвинутих капіталістичних держав.

Вкладення коштів через ТНК дуже вигідне. Діяльність ТНК, особливо в молодих державах, веде до величезних фінансових збитків, поглиблює диспропорції в розвитку їх економіки, руйнує її, погіршує становище населення та є причиною інших негативних явищ. Більшість країн, які стали на шлях розвитку, добре розуміють політику ТНК і намагаються об'єднуватись для захисту своїх інтересівТНК — єдине економічне угруповання підприємств різної державної належності, що здійснюють свою діяльність, керовану з єдиного центру на території кількох країн на основі національного законодавства. Таким чином, ТНК являє собою економічну й організаційну систему, яка не має єдиної правової основи - в цьому є характерна особливість ТНК. В юридичній літературі останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК повинно здійснюватися як на національному рівні, так і на міждержавному. Взагалі стосовно питань правового регулювання діяльності ТНК з боку країн, що розвиваються, і капіталістичних країн, вимальовуються два підходи. Країни, які стали на шлях свого самостійного розвитку, намагаються виробити такі міжнародно-правові акти, які б надали змогу контролювати діяльність ТНК, а капіталістичні країни — щоб зберегти, закріпити свій вплив.

Транснаціональні корпорації — це акціонерні товариства, діяль­ність яких не обмежена державними кордонами однієї країни. На­приклад, це фірма, корпорація, компанія, які виконують основну части­ну своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована, найчастіше — у кількох країнах, де існує мережа відділень, філій, під­приємств.

Ознаки ТНК: це економічно єдина система; це група самостійних, юридично виокремлених підприємств; вони діють на території кількох держав; їх структурні підрозділи діють у строкатому правовому довкіллі, оскільки є су­б'єктами національного права; керівництво корпораціями та конт­роль за їх діяльністю здійснюються з єдиного центру; корпорація перебуває поза юрисдикцією окремої держави, якогось об'єднання держав або міжнародної організації, невідповідність між їх еконо­мічним змістом та юридичною формою — економічна єдність офор­млюється юридичною множинністю.


8.Загальна характеристика організаційно-правового механізму міжнародної валютної системи.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних відносин, що зумовлені розвитком світового господарства та юридично зафіксовані в міжнародних угодах. Найголовнішими елементами цієї системи є національні та колективні валютні одиниці, склад і структура міжнародних ліквідних активів (валютні кошти та золоті резерви), механізм валютних паритетів і курсів, умови взаємної конвертованості валют, обсяги валютних обмежень, форми міжнарод­них розрахунків, режим міжнародних валютних ринків і світових ринків золота, статус міждержавних валютно-кредитних організацій, що регулюють валютні відносини.

Розвиток світової валютної системи після Другої світової війни пов'язаний із Бреттон-Вудською угодою 1944 р. Вона була важливим джерелом міжнародного валютного права. Наріжним її каменем був золотовалютний стандарт — світова валютна система, за якої зв'язок валют окремо взятих країн із золотом здійснюється опосе­редковано — через обмін на валюту, яка продовжує зберігати ста­тус такої, що переводиться в золото.

З огляду на тривалу і провідну роль долара США система золо­товалютного стандарту була фактично системою золотодоларового стандарту.

Золотовалютний стандарт почав формуватись у 30-х роках і закін­чився в 50-60-х роках. Цю систему юридично було оформлено в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції (21, 205) Відповідно до її рішень було створено МВФ і МБРР .

У ст. 1 Угоди про створення Міжнародного валютного фонду за­фіксовано таку мету його діяльності:

• сприяння міжнародному валютному співробітництву через по­стійні заклади, що становлять механізм для консультацій і співробітництва з міжнародних валютних проблем;

• полегшення рівномірного розширення міжнародної торгівлі й тим самим сприяння розширенню та підтримці високого рівня зайнятості й реальних доходів населення та розвитку продук­тивних сил всіх країн-членів як основних цілей економічної політики;

• сприяння стабільності валют, підтримка впорядкованих валют­них відносин між країнами-членами і запобігання знеціненню валют з метою конкуренції;

• допомога у створенні багатосторонньої системи розрахунків за поточними операціями між країнами-членами і в усуненні валютних обмежень, що перешкоджають розширенню світової торгівлі;

• створення у країнах-членах шляхом тимчасового надання їм загальних коштів за належні гарантії впевненості, що в такий спосіб їм буде надана можливість виправити порушення рівно­ваги платіжних балансів без необхідності вдаватися до заходів, що завдають шкоди національному і міжнародному процві­танню;

• скорочення відповідно до викладеного тривалості й зниження ступеня порушення рівноваги міжнародних платіжних балансів країн-членів.

Фонд у своїй політиці та рішеннях керується цілями, викладеними в цій статті.

У 70-х роках після укладення Ямайської угоди золотодоларова система припинила існувати.Ямайська угода — це домовленість про основні принципи форму­вання нової світової валютної системи замість Бреттон-Вудської систе­ми золотовалютного стандарту. Домовленості було досягнуто на на­раді країн-учасниць МВФ, яка відбулась 1976 р. у Кінгстоні — столиці Ямайки. Ямайська угода запровадила Спеціальні правила запозичення (СПЗ) як базу нової валютної системи,юридично зафіксувала демонетизацію золота та узаконила режим "плаваючих" валютних курсів.

Спеціальні правила запозичення — це міжнародні резервні кредитно-розрахункові кошти країн-членів МВФ, призначені для покриття дефіцитів їх платіжних балансів. Були вперше запровад­жені в 1970 р. згідно з рішенням МВФ, прийнятим у 1969 р. як до­поміжний засіб міжнародних розрахунків. Золота і доларів США виявилось недостатньо для обслуговування міжнародних еконо­мічних відносин, тому СПЗ вважались додатком до них. Спеціальні правила запозичення було названо "паперовим золотом".

Надання МВФ і Світовим банком позик та кредитів узгоджується з виконаннями країнами-боржниками рекомендацій фі­нансово-економічного і соціального характеру, наданням відповідни­ми державами звітів та іншої інформації щодо використання коштів. Надання кредитів, зокрема, зумовлюється дотриманням країнами-одержувачами зобов'язань не перевищувати певного темпу інфляції (як правило, не більше 5-10 % щомісяця), не допускати дефіциту державного бюджету понад 5-10 %, підтримувати певний рівень соціального захисту широких верств населення тощо.

У процесі прийняття керівними органами МВФ та Світового банку рішень обов'язкового характеру тривалий час застосовувався прин­цип "зваженого голосування"-кількість голосів держав-членів залежала від розміру капіталу, вкладеного відповід­ною державою. Фактично країни "Групи десяти" (США та інші роз­винені країни) мали необхідну кількість голосів для прийняття по­трібних їм рішень.

Міжнародні організації та фонди, які причетні до міжнародних ва­лютних відносин, за регіональною ознакою розподіляються на п'ять груп: Європи, Азії, Африки, Латинської Америки, арабських країн. Організації та фонди 00Н становлять окрему групу глобального масштабу.

Країни світу постійно працюють над удосконаленням своїх валют­них систем і пошуком найефективніших форм координації своєї ва­лютної політики.

Міжнародні кредитні організації та фонди створюються на основі угод, укладених відповідними державами і функціонують на основі міжнародно-правових аспектів. Такі організації та фонди, як правило, мають міжнародно-правову суб'єктність і від свого імені укладають договори як з країнами-учасницями, так і з іншими державами та міжнародними організаціями.


9.Правонаступництво у міжнародно-правовій практиці.

Правопреемство-это переход прав и обязанностей одного субъекта МП (одних субъектов МП) к другому субъекту МП(другим субъектам МП).

Правоприемство возникает в случаях ,связанных с таким элементом суверенитета, как территория государства, когда:

-одно государство распадается на два или более новых государств;-два или более государств объединяються в одно новое государство;-на части территории государства создается новое государство;-одно государство входит в состав другого(в т.ч. на правах федеративного);-часть территории одного государства переходит к другому;- вместо одного государства в результате определенных изменений в его положении возникает другое государство;-возникает государство на месте колонии(зависимой территории),путем приобретения ею суверенитета.

К предметам МПР в сфере правоприемства относят:-государственную территорию(границы);-международные договоры;-государственную собственность;-государственные долги;-государственные архивы;--членство в международных организациях.

Правила правоприемства были кодифицированы КМП ООН и приняты в качестве двух Венских конвенций:

-о правоприемстве государств в отношении договоров 1978 года;

-о правоприемстве государств в отношении государственной собственности ,государственных архивов и государственных долгов 1983 года ;(пока не вступили в силу).


10.Конференція ООН по торгівлі і розвитку – міжнародна економічна організація.

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

Принципи міжнародної торгівлі сформульовані в багатьох міжна­родно-правових актах. Зокрема, у заключному акті Конференції 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) від 15.06.64 міститься досить дов­гий їх перелік. Наведемо деякі з них.

1. Торгові відносини базуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав.

2. Недопущення дискримінації, що може відбуватись через те, що держави належать до різних соціально-економічних систем.

3. Кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з інши­ми країнами.

4. Економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати за­гальною справою міжнародного співробітництва, сприяти зміц­ненню мирних відносин між країнами.

5. Національна і міжнародна економічна політика повинна спря­мовуватись на досягнення міжнародного поділу праці відпо­відно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому.

6. Міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприя­ють економічному і соціальному прогресу.

7. Розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі зале­жать від можливості доступу на ринки й вигідності цін на си­ровинні товари, що експортуються.

8. Міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і здійснюватись у режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні засто­совуватися дії, які шкодять торговельним інтересам інших країн.

9. Розвинені країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити, все, що від них залежить для того, щоб не завдавати шкоди і не впливати негативно на поширен­ня їх імпорту з третіх країн, особливо з тих, що розвиваються.

10. Міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних еко­номічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються.

11. Міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забез­печити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної й економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення економічного розвитку.

12. Значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєн­ня, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються.

13. Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю.

14. Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про на­дання незалежності колоніальним країнам і народам є необхід­ною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.


11.Міжнародний валютний фонд в системі міжн-кредитних організацій і фондів

Це спеціалізована агенція 00Н. Створена в 1944р. для упорядку­вання валютно-фінансових відносин між країнами, підтримки валют­них курсів та надання кредитної допомоги у вирівнюванні платіжних балансів.

Діє як акціонерне товариство. Капітал МВФ становлять внески держав-членів відповідно до їх квот. Останні, у свою чергу, урахову­ють питому вагу країн у світовій економіці та торгівлі. Процедури голосування враховують розміри квот держав-членів.

Цей фонд надає коротко- і середньострокові кредити для покрит­тя дефіциту платіжного балансу та з метою підтримки економічної і структурної перебудови господарського механізму країн-членів. При цьому кредитні операції здійснюються лише з офіційними дер­жавними органами.

Фінансування виконується на порційній основі. Ці порції назива­ються траншами. Одержання кожного з них жорстко пов'язується з виконанням державою-позичальницею взятих на себе зобов'язань.

Штаб-квартира МВФ розташована у Вашингтоні (США).


12.Суб’єкти та види зовнішньоекономічної діяльності.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" було прий­нято ще в СРСР 16 квітня 1991 р. У ньому визначаються такі види зовнішньоекономічної діяльності та її суб'єктів:

• експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;

• надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, у тому числі виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, кон­сультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, бро­керських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо або у виключній формі не заборонені законами України;

• надання зазначених послуг іноземними суб'єктами господарсь­кої діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності Ук­раїни;

• наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, на­вчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господар­ської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комер­ційній основі; міжнародні фінансові операції та операції з цінни­ми паперами у випадках, передбачених законами-України;

• кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

• створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банків­ських, кредитних і страхових установ за межами України;

• створення іноземними суб'єктами господарської діяльності за­значених установ на території України у випадках, передбаче­них законами України;

• спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовніш­ньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що охоплює створення спільних під­приємств різних видів і форм, виконання спільних господар­ських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

• підприємницька діяльність на території України, що пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних су­б'єктів господарської діяльності;

• аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

• організація та здійснення діяльності, пов'язаної з проведенням виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших заходів, що здійснюються на комерційній основі, за уча­стю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

• організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у випадках, пе­редбачених законами України;

• товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудова­на на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; орендні, у тому числі лізингові, опе­

рації між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності; операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах і на міжбанківському валютному ринку;

• роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземни­ми суб'єктами господарської діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами;

• роботи іноземних фізичних осіб на контрактній основі із суб'єк­тами зовнішньоекономічної діяльності як на території Украї­ни, так і за її межами;

• інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені пря­мо або у виключній формі законами України.

Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є такі: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

  1. фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

  2. юридичні особи, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), у тому числі юридичні особи, майно та (або) капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

  3. об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

  4. структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але мають постійне місце­знаходження на території України;

  5. спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, котрі зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

  6. інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України. УкраЇна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.


13.Міжнародні організації по торгівлі окремими видами товарів.

^ 1. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄДВТ)

Цей митний союз західноєвропейських держав створений у 1960 р. Ініціатором його формування була Великобританія, яка тоді залишалась осторонь Спільного ринку шести західноєвропейських країн, створеного у 1957 р. Створення ЄАВТ вважалося противагою Спільному ринку. Спочатку до ЄАВТ входили Австрія, Великобрита­нія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. Пізніше до неї приєднались Ісландія, Фінляндія та Ліхтенштейн. У 1977 р. у торгівлі ЄАВТ та Європейського Економічного Співтовариства було відміне­но мито на торгівлю промисловими товарами. Вільної торгівлі між країнами-учасницями було досягнуто в 1966 р. У 1973 р. Великобри­танія та Данія увійшли до Спільного ринку, залишивши ЄАВТ. Порту­галія вийшла з Асоціації у 1983 р. Торговельні тарифи між країнами ЄС та ЄАВТ були повністю ліквідовані у 1984 р. Протягом 1990— 1993 рр. угоди про вільну торгівлю були укладені з Туреччиною, Че­хією, Словаччиною, Ізраїлем, Польщею, Румунією, Угорщиною та Бол­гарією.

Відповідно до Угоди про Європейський економічний простір (на­брала чинності у 1994 р.) країни ЄАВТ (за винятком Швейцарії та Ліхтенштейну) є його учасниками.

^ 2. Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган 00Н створений у 1964 р. Нині до його складу вхо­дять близько 170 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.

Конференція застосовує груповий метод діяльності — держави розподіляються на чотири групи за соціально-економічним і геогра­фічним принципом. Рішення Конференції 00Н набирають форму ре­золюцій, заяв тощо. Вони мають рекомендаційний характер.

Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго­ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи — Конференція та Рада з торгівлі й розвит­ку. Рада складається з шести комітетів.

^ 3. Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ)

Асоціація є торговельно-економічною організацією. Створена в березні 1981 р. на базі Латиноамериканської асоціації вільної тор­гівлі. Остання була створена в 1960 р. До складу ЛАІ входять Арген­тина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Еквадор, Колумбія, Мексика, Параг­вай, Перу, Уругвай, Чилі.

Мета ЛАІ — створити латиноамериканський Спільний ринок, спри­яти співробітництву у промисловості, сільському господарстві, валют­но-фінансовій сфері.

Торгівля та інтеграція стимулюються шляхом укладення регіо­нальних і субрегіональних багато- та двосторонніх угод з торговель­них і митних питань.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів. Штаб-квартира розташована в Монтевідео — столиці Уругваю.

^ 4. Міжамериканська зона вільної торгівлі (МАЗВТ)

Рішення про створення МАЗВТ було прийняте у грудні 1994 р. на зустрічі у верхах, що відбувалася в Майямі.

Мета цього угруповання країн Західної півкулі полягає у гармоні­зації правил здійснення торгівлі та інвестицій. Діяльність МАЗВТ по­винна відповідати принципам, що лежать в основі Світової організації торгівлі, та мати комплексний і недискримінаційний характер.

Асоціація поки що не діє. Створення її очікується до 2005 р. Процес переговорів відбувається в межах Комітету з торговельних переговорів і Комітету з цивільного суспільства. Останній займається узгодженням питань у сфері праці, підприємницької діяльності, охоро­ни довкілля тощо.

^ 5. Міжнародна морська організація (ІМО)

Це міжнародна міжурядова організація, що має статус спеціалізо­ваної агенції 00Н. Заснована в 1958 р. з метою сприяння міжнарод­ному співробітництву у сфері морських перевезень і морської тор­гівлі. Функціонувати розпочала в 1959 р. До 22 травня 1982 р. мала назву "Міжурядова морська консультативна комісія". Нині до складу ЇМО входять 150 держав.

Організація є форумом для обміну інформацією між урядами з технічних питань міжнародного торговельного судноплавства, сприяє гарантуванню безпеки на морі та уникненню забруднення моря мор­ськими суднами.

У межах ІМО було проведено конференції, що завершились укла­денням конвенцій з різних аспектів морського судноплавства. Міжна­родна морська організація прийняла велику кількість рекомендацій, кодексів, керівництв, настанов, резолюцій. Організації" притаманна висо­ка результативність у сфері кодифікації міжнародно-правових питань, пов'язаних з технічними та юридичними аспектами торговельного і ри­бальського плавання.

Вищим органом ІМО є Асамблея, до якої належать всі держави-члени. Скликається вона раз на 2 роки. Протягом міжсесійного пе­ріоду роботою ІМО керує Рада. Штаб-квартира організації розташо­вана в Лондоні.

^ 6. Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі (МЦТ)

Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН з технічного співробітництва з країнами, що розвива­ються, у сфері сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається виконавчою агенцією Програми розвит­ку ООН і відпові­дає за впровадження проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах, що переходять до ринкової економіки.

Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення ек­спорту та імпорту в таких головних напрямках:

1. Продуктовий і ринковий розвиток .

2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.

3. Торговельна інформація .

4. розвиток людських ресурсів.

5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.

6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.

Проекти технічного співробітництва виконуються в усіх сферах на національному, субрегіональному, регіональному та міжрегіональному рівнях. Вони розпочинаються на прохання заінтересованих країн. Тривають проекти від кількох тижнів до кількох років. Проекти на­ціонального рівня часто бувають комплексними, і їх результатом є рекомендації, спрямовані на розширення експорту та поліпшення імпорту.

Міжнародний центр публікує матеріали, що стосуються підвищен­ня торгівлі, розвитку експорту, міжнародного маркетингу, міжнародних закупівель, керування постачаннями, освіти у сфері міжнародної торгівлі, торговельної інформації та статистики. До зазначених мате­ріалів мають вільний доступ усі заінтересовані держави.

Фонд тісно працює також з Продовольчою і Сільськогосподарсь­кою Організацією ООН (ФАО), Організацією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), ПРООН, а також з іншими організаціями системи ООН, регіональними банками розвитку, міжурядовими органами поза системою ООН, неурядовими організаціями та численними закладами, діяльність яких стосується торгівлі.

Кошти МЦТ складаються з внесків СОТ, ООН, ПРООН, інших міжна­родних організацій, а також добровільних внесків країн світу.

Центр вважається спільним підпорядкованим органом (]оіп1 5иЬ-зісііагу огдап) СТО і ООН. У своїй діяльності МЦТ керується рішення­ми СОТ і ЮНКТАД. У межах МЦТ щорічно відбувається міжурядова зустріч Спільної Дорадчої Групи , де розгля­дається програма подальшої діяльності МЦТ, яка потім надсилається до СТО і ЮНКТАД. Дорадча група обговорює також пропозиції МЦТ щодо його діяльності на період 6 років. Програма такої діяльності вважається складовою середньострокового плану діяльності ООН.

Очолює МЦТ Виконавчий директор. Штаб-квартира налічує понад 200 чиновників і розташована у Швейцарії. Кілька сотень консуль­тантів працюють над реалізацією програм у різних країнах.

^ 7. Організація американських держав (ОАД)

Заснована в 1890 р. для виконання переважно комерційних функ­цій. На 9-й Міжамериканській конференції, що відбулася 1948 р. у м. Богота (столиця Колумбії), було прийнято Статут і назву. Метою діяльності ОАД було проголошено, зокрема, мир і процвітання країн

Західної півкулі.

До складу ОАД входять 35 держав. При ній акредитовані постій­ні спостерігачі від Японії, Німеччини, Франції, Росії, Ізраїлю, Італії, Іспанії та інших країн. Найвищим органом є Генеральна асамблея, що складається з представників держав-членів. Скликається Генеральна асамблея щорічно. Сесії відбуваються почергово у столицях дер­жав-учасниць.

Виконавчий орган — Постійна рада (в окремих джерелах — Ге­неральний секретаріат), розташована у Вашингтоні (США).

^ 8. Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК)

Це об'єднання основних країн Азії, Африки та Латинської Амери­ки, що видобувають нафту, їх частка перевищує третину світового обсягу видобування нафти.

Перші заходи в напрямку встановлення тісних зв'язків між краї­нами-експортерами нафти були здійснені Венесуелою, Іраном, Іра­ком, Кувейтом і Саудівською Аравією в 1949 р. Після того як у 1960 р. транснаціональні нафтові компанії знизили ціни на нафту, у Багдаді відбулася конференція представників зазначених країн. Було прийняте рішення про утворення постійно діючої організації, основною метою діяльності якої повинно бути регулювання цін на нафту. Наступного року така організація була створена під час кон­ференції у Каракасі — столиці Венесуели. Згодом до ОПЕК увійшли Катар (1961 р.), Індонезія (1962 р.), Лівія (1962 р.), Об'єднані Арабські Емірати (1967 р.), Алжир (1969 р.), Нігерія (1971 р.), Еквадор (1973 р.) і Габон (1975 р.). Останні дві країни вийшли зі складу ОПЕК відпо­відно в 1993 та 1996 р.

Наприкінці 1973 р. країни-члени ОПЕК протягом трьох місяців підняли ціни на нафту вчетверо. Об'єднання ОПЕК встановлює єдині продажні ціни на нафту, сприяє збільшенню доходів від продажу ви­добутої нафти, стимулює освоєння національних нафтових джерел країн-учасниць.

Вплив ОПЕК на світові ціни на нафту послабився, коли Норвегія і Великобританія розпочали експлуатацію власних родовищ нафти з-під дна Північного моря. До того ж промислове розвинені країни світу зайнялися пошуком альтернативних джерел енергії та її еко­номним використанням.

Вищим органом ОПЕК є конференція, що скликається двічі на рік. До органів керування належать Рада керівників і Генераль­ний секретар. Штаб-квартира ОПЕК розташована у Відні — столиці Австрії.

^ 9. Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Кана­дою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.

Угода передбачає поетапну відмову протягом 10 років (у окремих випадках — протягом 15 років) від усіх мит і нетарифних обмежень у сфері внутрізональної торгівлі, взаємне надання національного ре­жиму інвесторам з країн-учасниць Угоди, лібералізацію торгівлі по­слугами, взаємне відкриття ринків для державних закупівель, високий рівень захисту прав на інтелектуальну власність.

У 1994 р. заявку на вступ до Угоди подала Чилі. Розпочався пе­реговорний процес, який триває досі.

Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.


14.Поняття і джерела міжнародного валютного права.

Активізація участі України у зовнішньоекономічній яльності обумовила розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за межами. Це у свою чергу, вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів(джерела) слід віднести декрети КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", "Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті", "Про тимчасовий порядок використання надходжень в іноземній валюті", які було прийнято 19 лютого 1993 р. Цими декретами був встановлений режим здійсненні валютних операцій на території України, визначені загагальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів у даній сфері.

Міжнародне валютне право своїми витоками має міжнародне публічне та приватне право. Система права має таку ієрархію: нор­ма — інститут — підгалузь — галузь. Предмет правового регулювання - міжнародні валютні відноси­ни. Класично ці відносини слід розуміти як відносини "між народа­ми" (міждержавні валютні відносини). Аспекти ва­лютних відносин, у яких беруть участь юридичні та фізичні особи різних держав, особи без громадянства, іноземна валюта, вважатиме­мо як такі, що належать до міжнародного приватного права.

Міжнародне валютне право є підгалуззю міжнародного економічного права, а предметом його правового регулювання — міжнародні валютні відносини.

Норми міжнародного валютного права мають певні джерела. У цих джерелах вони юридично зафіксовані. Джерелами міжнарод­ного валютного права є міжнародні угоди, судова та арбітражна практика, міжнародно-правові звичаї.


^ 15.Принципи зовнішньоекономічної діяльності.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9

Реклама:





Скачать файл (680 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru