Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право - файл 1.doc


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право
скачать (680 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc680kb.18.11.2011 15:47скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
22.Європейське економічне співтовариство в системі міжнародних економічних організацій.

Європейське економічне співтовариство (ЄЕС або "Спільний ринок") утворено 25 березня 1957 р. на основі Римського договору. Сьогодні це угруповання, яке об'єднує 12 західноєвропейських капіталістичних країн (Бельгію, Великобританію, Грецію, Данію, Ірландію, Іспанію, Італію, Люксембург, Нідерланди, Португалію, Францію, ФРН). Цілі, заради яких об'єдналися ці країни, зводяться до створення митного союзу у межах даної міжнародної організації, формування спільного ринку робочої сили, послуг та капіталів, проведення єдиної торгової політики щодо інших країн, утворення економічного і валютного союзу та проведення спільної політики у галузі сільського господарства й транспорту, зближення економічного законодавства учасників. В основі цих цілей лежить прагнення фінансової олігархії зазначених країн розширити ринки збуту й територіальну сферу своєї діяльності, що, в свою чергу, дасть змогу значно піднести економічну могутність країн — учасниць ЄЕС, консолідувати їхні зусилля у боротьбі з монополіями інших держав. Угруповання країн — учасниць ЄЕС уже в 70-х роках завоювало досить міцні позиції на світовому капіталістичному ринку. На них припадало понад 40 % промислового виробництва, 50 %— експорту і близько ЗО % прямих зарубіжних інвестицій

розвинутих країн. Однак криза 1980—1982 рр. засвідчила, що темпи економічного розвитку в країнах — учасницях ЄЕС щонайменше у 2 рази поступаються японським та американським.

Механізм системи управління ЄЕС пройшов складний шлях. У даний час його виконавчими органами є Рада і Комісія. Рада включає до свого складу міністрів держав-учасниць. Комісія здійснює свою діяльність на основі рішень Ради і покликана проводити єдину політику ЄЕС. Їй підпорядковано ряд комітетів управління та інших допоміжних органів. Діяльність ЄЕС регулюється так званим "правом Спів­товариства". В його основі лежить Римський договір 1957 р. та інші джерела. "Право Співтовариства" є автономною правовою системою наднаціонального характеру, завдяки чому органи ЄЕС наділені повноваженнями не лише відносно держав-членів, а й їхніх громадян та юридичних осіб. Водночас правову систему Співтовариства слід розглядати як складову частину права і відповідно міжнародного економічного права. У межах ЄЕС вирішуються питання економічного і політичного характеру. З 1 січня 1985 р. був введений загальноєвропейський паспорт, затверджені прапор і гімн Співтовариства, створені органи для вирішення питань ліквідації кордонів та усунення формальностей. Поряд з цим проводиться робота щодо створення нової інтеграційної структури — Західноєвропейського союзу, який має замінити Співтовариство.

ЄЕС не було перетворено у нову структуру. Зберігаючи свою самостійність, воно увійшло до складу нового утворення Європейського співтовариства, або, як його ще називають, Європейського Союзу, створеного відповідно до Маастріхтського договору (набрав чинності з 1 листопада 1993 р.). Крім Європейського економічного співтовариства, до складу Європейського Союзу входять Європейське об'єднання вугілля та сталі і Європейське співтовариство з атомної енергії.

У 1993 р. була підписана угода між Європейським Союзом і Європейською асоціацією вільної торгівлі (ЄАКІ) про створення Європейського економічного простору (ЄЕП). Ця угода набрала чинності з 1 січня 1994 р. Таким чином, у Європі почало діяти нове інтеграційне об'єднання. При цьому стає очевидною тенденція перетворення ЄЕС як міжнародної економічної організації в суто політичну.


23.Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі –продажу товару.

Конвенція 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів визначає порядок їх укладення (частина II, ст. 14 — 24), Відповідно до цієї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або декільком особам, є офертою. В ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Поки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за УМОВИ, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту. Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується шляхом встановлення визначеного строку для акцепту або іншим шляхом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом. Слід підкреслити, що мовчання або бездіяльність з боку акцептанта не слід розглядати як акцепт, його згоду. Акцепт оферти вступає в силу в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не отримав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв'язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше. Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти із змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї із сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом в телеграмі або листі, розпочинається з моменту подачі телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановле­ного оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв'язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом. Акцепт може бути відмінений, якщо повідомлення про відміну одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би вступити в силу. Договір вважається укладеним в момент, коли акцепт оферти набирає чинності.


24.Укладення і виконання міжнародних економічних договорів за законодавством України.(21)

Участь України у міжнародних відносинах взагалі і від­носинах економічного характеру обумовила необ­хідність правового урегулювання порядку укладання, вико­нання і денонсації міжнародних договорів, де вона виступає одним із суб'єктів міжнародного права. Верховна Рада України 22 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про міжнародні договори України". Його положення визначають загальний порядок укладання і виконання міжнародних договорів незалежно від їх характеру (політичний, економічний тощо) і застосовуються до всіх міжнародних договорів України.

Міжнародні договори України укла­даються з іноземними державами та міжнародними органі­заціями від імені України, Уряду, міністерств та інших цен­тральних органів державної виконавчої влади.

Закон України «Про міжнародні договори України»

ІІ. Укладення міжнародних договорів України

Стаття 3. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів

1. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України подаються Уряду України Міністерством закордонних справ України.

2. Інші міністерства і центральні органи державної виконавчої влади подають Уряду України пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України разом з Міністерством закордонних справ України або за погодженням з ним.

3. Порядок подання пропозицій щодо укладення міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади міжнародних договорів міжвідомчого характеру визначається Урядом України.

4. У пропозиціях обгрунтовується необхідність укладення міжнародного договору, визначаються можливі політичні, правові, матеріальні та фінансові наслідки його укладення, вказуються суб'єкти виконання міжнародного договору, пропонується склад делегації чи представник України для ведення переговорів, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності. До них додається проект міжнародного договору та у разі необхідності проект рекомендацій делегації чи представнику України.

5. Уряд України розглядає внесені пропозиції і не пізніш як у десятиденний термін подає їх разом з відповідними висновками Президентові України, а щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, приймає рішення про укладення такого договору України.

6. Пропозиції щодо укладення міжнародних договорів України можуть подаватися Республікою Крим в особі її вищих органів законодавчої і виконавчої влади.

7. Пропозиції про укладення міжнародних договорів України, які встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться у законодавстві України, подаються до Уряду України за погодженням з Міністерством юстиції України.

Стаття 4. Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України

Рішення про проведення переговорів і про підписання міжнародних договорів України приймаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України;

в) щодо договорів, які укладаються від імені міністерств таінших центральних органів державної виконавчої влади України, - в порядку, встановленому Урядом України.

Стаття 5. Повноваження на укладення міжнародного договору України

1. Ведення переговорів щодо підготовки тексту міжнародного договору, прийняття тексту міжнародного договору чи встановлення його автентичності та підписання міжнародного договору України здійснюється лише уповноваженими на те особами.

2. Президент України, Прем'єр-міністр України і Міністр закордонних справ України мають право вести переговори і підписувати міжнародні договори України без спеціальних повноважень.

3. Глава дипломатичного представництва України в іноземній державі або глава представництва України при міжнародній організації мають право вести без спеціальних повноважень переговори про укладення міжнародного договору України відповідно з державою перебування або в рамках відповідної міжнародної організації.

4. Повноваження на ведення переговорів і підписання міжнародних договорів України надаються:

а) щодо договорів, які укладаються від імені України, -Президентом України;

б) щодо договорів, які укладаються від імені Уряду України, -Урядом України або за його дорученням - Міністерством закордонних справ України;

в) щодо договорів міжвідомчого характеру - відповідним міністерством або іншим центральним органом державної виконавчої влади разом із Міністерством закордонних справ України.


25.Органи управління Європейського Союзу.

Європейський Союз (ЄС).

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовари­ства — Європейського економічного співтовариства, Європейсько­го об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії. Друге і третє з названих співтовариств були ство­рені згідно з договорами, укладеними відповідно в Парижі (1951 р.) та Римі (1957 р.).

Своєрідною конституцією ЄС, вважаєть­ся договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Рим­ський договір 1957 р. У Договорі було сформульовано базові прин­ципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух то­варів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них за­ходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою рефор­мою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992р. Було набагато роз­ширено компетенцію ЄЕС, зокрема у сфері регіональної, науково-тех­нічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарламенту,

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастріхтський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р, було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми ін­теграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запро­вадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастріхтський договір є "кон­ституцією" ЄС. Договір набрав чинності 1 листопада 1993р. До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерлан­ди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 рр.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р. Європейське Співтовари­ство. Європейський Союз перебрав собі всі інституції зазначеного Співтовариства, у тому числі Європарламент. Трьома "стовпами" ЄС вважаються:• Європейське Економічне Співтовариство;

• координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборон­ного крила, яке має назву "Західноєвропейський Союз";

• координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері, зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, загаль­на кількість його держав-членів зросла до 15. Кілька країн подали заяви на вступ до ЄС. Європейський Союз уклав угоди про спів­робітництво з колишніми країнами соціалістичного табору. У 1994р. ЄС та ЄАВТ утворили безмитну зону, відому як Європейський еконо­мічний регіон.

1 січня 1999 р. 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінлян­дія, Франція) запровадили для розрахункових операцій (безготівко­вих платежів) єдину валюту — євро (з фіксацією її паритету). На початку 2002 р. планується запровадити монети і банкноти для готів­кового обігу.

Валюти зазначених 11 країн припинили котирування на валютних біржах, а також використання для нарахування ставок процентів та індексів фондових бірж.

Головна особливість механізму ЄС полягає в тому, що його орга­ни уповноважені з низки питань приймати рішення, які мають пряму обов'язкову силу для країн-членів. Їм передані відповідні прерогативи національних властей.

До керівних органів ЄС належать такі:

1. Європейська Рада. На рівні глав держав і урядів її засідання відбуваються щонайменше двічі на рік. У її засіданнях бере участь також голова Комісії Європейських Співтовариств (це своєрідний уряд ЄС). Рада визначає генеральну політичну лінію Європейського Співтовариства.

2. Європейський парламент. Це представницький орган ЄС. Обирається прямим спільним голосуванням, беручи до уваги встановлену для кожної країни-члена квоту. Роль парламенту зростає. Він має прерогативи у сфері затвердження бюджету ЄС, ратифікує міжнародні договори. Сесії Європарламенту відбуваються у Стразбурзі (Франція) чи Брюсселі (Бельгія).

3. Рада ЄС. Складається з міністрів закордонних справ або галу­зевих міністрів, коли розглядаються відповідні питання. Рада уповноважена приймати обов'язкові до виконання рішення практично з усіх аспектів діяльності ЄС. Робочим органом Ради ЄС є Комітет постійних представників держав-членів.

4. Комісія європейських співтовариств. Це наднаціональний ви­конавчий орган, своєрідний уряд ЄС. Виконує поточну роботу, спрямовану на здійснення єдиної політики ЄС. Контролює до­тримання державами і підприємцями правил конкурентної по­ведінки та стандартів, узаконених установчими договорами-актами. Готує проекти нормативних документів. Складається з 20 членів (комісарів), які є міжнародними чиновниками і не за­лежать від національних урядів. Комісія у своїй діяльності спи­рається на апарат, що складається з ЗО управлінь. Штаб-квар­тира розташована у Брюсселі (Бельгія). Комісія має представ­ництва в кількох країнах світу.

5. Європейський суд. Складається з 15 суддів, які обираються на 6 років. Забезпечує однозначне тлумачення законодавства в межах визначеної юрисдикції. Розглядає справи за звернен­нями держав-членів, інститутів ЄС, фізичних та юридичних осіб.

6. Палата аудиторів. Складається з 12 членів, які призначають­ся Радою ЄС на 6 років. Перевіряє фінансові звіти з надходжень і витрат ЄС, закладів та органів, створених ним, скла­дає доповіді та узагальнює результати ревізій після закінчення кожного фінансового року.


26.Принципи міжнародного торгового права.

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах і, насамперед, у документах Конференції О ОН з торгівлі і розвитку(ЮНКТАД) (Заключний акт від 15 червня 1964 р.). Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає в себе 14 наступних принципів: 1) торгові відносини базуються на основі поваги до прин­ципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтру­чання у внутрішні справи інших держав; 2) недопущення дискримінації, що може здійснюватись у зв'язку з приналежністю держав до різних соціально-еконо­мічних систем; 3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами; 4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами; 5) національна і міжнародна економічна політика повинна бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому; 6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу; 7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються; 8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не повинні застосовуватися дії, які завдають шкоди торговим інтересам інших країн; 9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту із третіх країн, особливо країн, що розвиваються; 10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються; 11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення притоку міжнародної фінансової, технічної і економічної допомоги для підкріплення і підтримки шляхом поповнення експортної виручки країн, що розвивають­ся, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання; 12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;13) Державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутріконтинентального положення на їх торгівлю;14) Повна деколонізація відповідно до Декларації 00Н про на­дання незалежності колоніальним країнам і народам є необхід­ною умовою економічного розвитку та здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала ряд спеціальних принципів, які визначають міжнародні торгові відносини і торгову політику і сприяють розвитку зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються- Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені і другою сесією Конференції з торгівлі і розвитку (Делі, 1968р.)


27.Сутність транспортних сполучень.

У системі міжнародних економічних відносин важливе місце посідають відносини, пов'язані з організацією і здйсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів різними видами транспорту (залізничним, автомобільним, повітряним, морським, річковим).

Міжнародні транспортні перевезення — це необхідна умова успішного розвитку міжнародних економічних відносин. Перевезення сировини, матеріалів, устаткування, сільськогосподарської продукції та інших вантажів, передбачених міжнародними договорами та угодами, — це один із засобів їх реального виконання. Від чіткого урегулювання міжнародних відносин у галузі транспорту багато в чому залежать результати у міжнародному співробітництві в різних його напрямах. Ці відносини, які виникають між державами, національними органами управління транспортом, міжнародними організаціями, регулюються відповідними міжнародними принципами і нормами. Їх система і відображає зміст міжнародного транспортного права як підгалузі, складової частини міжнародного еконо­мічного права. Під міжнародним транспортним правом слід розуміти систему міжнародно-правових принципів і норм, які регулюють відносини, що виникають у процесі використання різних видів транспорту у сфері міжнародного економічного співробітництва. Принципи і норми міжнародного транспортного права дістають своє юридичне закріплення у різних джерелах: міжнародних договорах та угодах з питань транспорту, актах міжнародних організацій (асоціацій, конференцій, палат, комісій тощо). Найбільш поширеними є міжнародні договори з питань транспорту (транспортні договори). Вони укладаються від імені і за дорученням уряду центральними органами управління транспортом — міністерствами та іншими установами, які ідійснюють керівництво залізничним, морським, річковим, повітряним транспортом.

За кількістю країн, які беруть участь у подібного роду міжнародних договорах, їх можна поділити на багатосторонні і двосторонні. До багатосторонніх договорів слід віднести, наприклад, Конвенцію про відкрите море, підписану у 1958 р. 13-ма державами; Угоду про Міжнародну спілку залізниць 1922 р та інші. Міжнародні транспортні договори можуть бути різного змісту, в них обов'язково враховується специфіка виду транспортних засобів. Так, у договорі про торгове судно­плавство визначається, територія, на яку поширю­ється договір; питання сприяння сторін свободі торгового судноплавства; підтримка і розвиток ділових відносин між органами управління транспортом; дотримання у міжнарод­ному судноплавстві принципу вільної і справедливої конкурен­ції; визнання національної належності судна; надання допомо­ги при корабельних катастрофах і аваріях та інші питання.


28.(34).Європейська економічна комісія як регіональна міжнародна економічна організація.

Створена у 1947р. як тимчасовий орган ООН з питань економічного відродження Європи.Сьогодні вона працює на постійній основі.Об»єднує 32 європейські країни ,США і Канаду.Пріоритетними напрямками ЇЇ діяльності є:сприяння торгівлі;довгострокове економічне планування та прогнозування; науково-технічна співпраця країн-учасниць;захист довкілля.Результа досягнуті в роботі Комісії у розв»язанні проблем розширення співпраці в галузі торгівлі,дослідження та регламентів у зовнішній торгівлі,ліквідації розбіжностей у правових режимах країн-членів.


29.Імунітет держави.

(46).Імунітет держави та його значення у міжнародних економічних відносинах.

Імунітет — слово латинського походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип, відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов у суді іноземної держави. Коли держава виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами, окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають, регулюються нормами міжнародного приватного права. Міжнародне приватне право — це система правових норм, які покликані регулювати цивільно-правові, сімейні та трудові відносини міжнародного характеру, в яких суб'єктами переважно виступають іноземні юридичні особи, іноземні громадяни та особи без громадянства. Але незалежно від того, які це відносини, якими нормами (чи міжнародного економічного права, чи міжнародного приватного права) вони регулюються, в обох випадках тут діє принцип імунітету держави. Під ним розуміють непідлеглість однієї суверенної держави дії законодавства іншої держави і непоширення на одну державу, її органи юрисдикції (судочинства) іншої держави. Цей принцип діє як у міжнародному публічному, так і в міжнародному приватному праві. В його основі лежить суверенітет держав, їхня суверенна рівність і незалежність одна від одної. Враховуючи це, жодна держава не може здійснювати свої владні функції відносно іншої держави, її органів, а також її власності. Однак слід підкреслити, що не виключається підлеглість однієї держави юрисдикції суду іншої. Але це можливо лише за умови попередньої згоди відповідної держави. Така згода може бути виражена і шляхом укладення міжнародного договору. Ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", зазначається, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судовими або арбітражними органами України чи іншими органами за вибором сторін. Розглядаючи питання про імунітет держави, не слід робити висновок про те, що всілякого роду спірні питання, що виникають, не можуть взагалі розглядатися. Відповідні позови до держави, яка не належним чином виконує свої зобов'язання, можуть бути предметом розгляду у судах цієї ж країни або, за її згодою, у судах іншої країни.При укладенні угод у межах міжнародної торгівлі, як правило, передбачається внесення до їх змісту питання про те, хто може бути арбітром у випадках, коли виникнуть які-небудь спори. Наявність імунітету в держави не означає, що ним наділені і відповідні господарські організації, наприклад державні, які виступають як юридичні особи. У даному випадку йдеться про зовнішньоторговельні об'єднання, морські пароплавства, в оперативному управлінні яких знаходяться державні торговельні судна. Існування принципу роздільної майнової відповідальності між державою і її юридичними особами означає, що за невиконання зобов'язань перед іноземними контрагентами (фірмами) майнову відповідальність несуть юридичні особи самостійно. Це положення, зазначено у ст. 32 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність",Україна як держава не несе відповідальності за дії суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, як і вони не несуть такої відповідальності за дії України як держави.

Імунітет держави — це принцип міжнародного права, що вип­ливає із засад державного суверенітету. Імунітет держави виявляєть­ся в тому, що з огляду на рівність усіх держав (і велетенських за розмірами території та чисельністю населення, і карликових) певна держава не може здійснювати владу стосовно іншої держави. Прицьому спрацьовує правило "рівний не має влади над рівним" .

Імунітетом користуються іноземна держава, її органи та майно, що належить державі. Майно іноземної держави не може піддаватись заходам примусового характеру (накладенню арешту тощо).

Теорія і практика розрізняють кілька видів імунітету держави:

1)судовий;

2) від попереднього забезпечення позову;

3)від примусового виконання рішення;

4)майновий (власності).

Судовий імунітет полягає в непідсудності держави без її згоди су­дам іншої держави, У цьому разі керуються правилом "рівний не має юрисдикції над рівним" Держава не може бути притягнута до суду іншої держави як відпо­відач, окрім випадків чітко висловленої такою державою згоди. При цьому не мають значення чинники, спираючись на які певна держава хотіла б притягти до свого суду іншу державу.

Імунітет держави від попереднього забезпечення позову полягає в тому, що майно держави не може бути предметом забезпечення позову.

Імунітет держави від примусового виконання рішення означає, що без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судово­го рішення, винесеного проти неї судом, третейським судом іншої держави. Не можуть виконуватися примусові заходи у порядку за­безпечення позову чи у порядку примусового виконання вже винесе­ного судового рішення стосовно, наприклад, державних морських су­ден, які навіть перебувають у територіальних водах держави, яка б хотіла їх конфіскувати.

Принцип імунітету держави відбитий у внутрішньому законо­давстві більшості країн світу.

Застосування принципу імунітету держави вважається загально­визнаним у сучасній міжнародно-правовій практиці. Образно кажучи, з тим, щоб будувати міст через річку, згодні всі. Проте як його буду­вати — уздовж річки чи поперек — думки різняться. Так і з імуніте­том держави — відсутня єдність поглядів на розуміння обсягу та сфери застосування цього принципу. У доктрині та практиці різних правових систем є дві основні концепції імунітету держави — імуні­тету абсолютного та функціонального (обмеженого).

Згідно з теорією абсолютного імунітету державний імунітет базується на імперативному принципі сучасного міжнародного пу­блічного права — суверенній рівності державТеорія абсолютного імунітету дає змогу широко тлумачити та застосовувати імунітет держави. Подання позову до іноземної дер­жави, забезпечення позову і звернення стягнення на майно держа­ви можуть бути вчинені лише тоді, коли є згода на те з боку відпо­відної держави.


30.Повноваження державної митної служби.

Митний кодекс України (МКУ) був прийнятий Верховною Радою України 12 грудня 1991 р. Він складається з 11 розділів. У розділі першому '" Загальні положення" закріплені норми, які стосуються змісту митної справи, взаємовідносин митних органів України з іншими органами та особами. Відповідно до ст. І МКУ митна справа включає порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане із встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби прове­дення в життя митної політики тощо.

Україна самостійно визначає митну політику, створює власну митну систему та здійснює митне регулювання на своїй території. Митне регулювання здійснюється відповідно до Кодексу, законів України та міжнародних договорів України. Україна може вступати в митні союзи з іншими державами, брати участь у діяльності міжнародних організацій з питань митної справи. Важливе значення МКУ полягає у тому, що він юридичне фіксує такі поняття, як митна територія, митний кордон, митна зона (ст. З — 5). Так, територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими Україна має виключну юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію. Межі цієї території України є митним кордоном України. Він збігається з державним кордоном України, за винятком меж спеціальних митних зон. Останні є складовою частиною митного кордону України. На території України можуть створюватися спеціальні митні зони різного типу. Їх статус та територія встановлюються Верховною Радою України відповідно до законів України про спеціальні митні зони. МКУ у загальних рисах визначає систему та компетенцію органів державного регулювання митною справою. Зокрема у ст. 8 зазначено, що регулювання митною справою здійснюють вищі органи державної влади та управління України. Головні напрями митної політики України, структура системи органів державного регулювання митної справи, розмір мита та умови митного оподаткування, спеціальні митні зони та митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняються, визначаються Верховною Радою України. Забезпечення здійснення митної політики України відповідно до законів України, встановлення розмірів митних зборів і плати за митні процедури, координація діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з питань митної справи, проведення переговорів та укладання міжнародних договорів України з митних питань у випадках, передбачених законами України, подання на розгляд Верховної Ради України пропозицій щодо системи митних органів України здійснюються Кабінетом Міністрів України. Спеціально уповноваженим органом державного управлін­ня в галузі митної справи, як вже зазначалося, є Державний митний комітет України. Він приймає нормативні акти тільки відповідно до МКУ та інших законів України. Забороняється регулювання митної справи прямо не передбаченими у зако­нодавстві України актами і діями державних та недержавних органів- Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітет України та митниці України.

Державний митний комітет України утворюється Прези­дентам України. Голова Державного митного комітету України призначається відповідно до чинного законодавства. Створення, реорганізація та ліквідація митниць України здійснюється Державним митним комітетом України за погодженням з Міністерством фінансів (ст. 9). Митні органи України є частиною системи державних органів. Враховуючи це, в МКУ передбачена група норм (ст. 16 — 20), які регулюють взаємовідносини митних органів з іншими державними органами, підприємствами та. громадянами. Зокрема, передбачено, що державні та інші органи, які відповідно до законів України не здійснюють загального керівництва

Митною справою,не вправі приймати рішення .які входять у компетенцію митних органів України ,чи іншим чином втручатись у діяльність цих органів.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Реклама:





Скачать файл (680 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru