Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право - файл 1.doc


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право
скачать (680 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc680kb.18.11.2011 15:47скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
40.Види міжнародних економічних організацій.

Межгосударственные(межправительственные)организации –субъекты МП/МЕП.Они имеют определенные международные права и обязанности, могут преобретать их, заключать договоры, пользуються иммунитетами, несут международно-правовую ответственность за свои действия.Правосубъектность организаций и ее объем основывается на уставах и не нуждается в признании другими государствами.При этом устав международной организации может содержать «подразумеваемые» элементы правосубъектности:если,например,в уставе прямо не предусмотрена возможность заключать договоры, то подразумеваеться, что организация может их заключать в рамках устава во имя достижения своих целей(при отсутствии возражений со стороны государств-членов).Возможно определенное расширение объема правосубъектности международной организации путем принятия решений ее органами(при отсутствии возражений со стороны государств-членов).

В качестве параорганизаций рассматриваються , в частности,межправительственные комиссии по экономическому и научно-техническому сотрудничеству.Параорганизации могут обладать частью или всеми признаками международной организации,но отдельные из этих признаков недостаточно выражены, отсутствует презумпция воли сторон создать международную организацию.Ряд международных организаций/международных экономич.организаций играет роль организационной основы для достижения целей экономической интеграции государств-членов.

Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи: 1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються. Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої — Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Всі названі організації наділені міжнародною правосуб'єктністю, створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах. Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності

Міжурядові економічні організації-ці організації є постійно діючим механізмом, який дає можливість державам оперативно вирішувати (чи намагатися це зро­бити) питання міжнародного економічного життя. Організації вико­ристовуються як форуми для обговорення найважливіших економіч­них проблем світу загалом та його регіонів.

У таких організаціях концентруються фахівці світового рівня, здатні вирішувати найскладніші питання сьогодення.

Міжнародні економічні організації не мають самостійних еко­номічних інтересів, їх діяльність не спрямовується на пряме одер­жання прибутків. Ці організації існують для того, щоб забезпечити розвиток економічного співробітництва держав.

Міжнародні міжурядові економічні організації є постійним об'єд­нанням відповідних держав. Вони створюються на основі схваленої державами міжнародної угоди чи іншого установчого акта з метою координації зусиль для вирішення певних проблем. Функції та повно­важення організації та її органів, як правило, визначаються так званим конституційним документом відповідної організації (статутом, конвен­цією, угодою тощо). Міжнародні організації мають приблизно таку структуру: збори (що скликаються періодично) представників усіх держав-членів, виконавчий орган, а також у більшості випадків постійний секретаріат.

Міжнародні організації мають постійний або регулярний характер діяльності; вони проводять багатосторонні переговори, відкрите обго­ворення питань та прийняття рішень (які, як правило, не мають обов'яз­кової сили).

Міжнародні міжурядові організації бувають всесвітніми і регіо­нальними. При деяких організаціях існують постійні представництва держав.


41.Арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів.(47).Міжнародний арбітраж.

Арбітражний розгляд різних спорів, зокрема і спорів, пов'язаних з невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань міжнародних економічних договорів, є одним із засобів їх мирного розв'язання. Дві різновидності Міжнародного арбітражу: 1) Міжнародний арбітраж, який передбачається у міжнародних договорах на випадок розгляду спорів, пов'язаних з їх невиконанням;2) Міжнародний арбітраж, який створюється для розгляду і розв'язання конкретного спору. Відповідно до Статуту 00Н сторони, які беруть участь у будь-якому спорі, продовження якого може загрожувати підтриманню миру і безпеки, повинні намагатись розв'язати його мирними засобами

Відповідно до ст. 5 Угоди між Урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про сприяння капіталовкладенням від б травня 1992 р., спори, які можуть виникнути між ними, можуть передаватись за ініціативою будь-якого із урядів до арбітражного суду. Арбітражний суд буде створений і функціонуватиме таким чином: кожний Уряд призначить одного арбітра. За взаємною згодою вони визначать голову арбітражного суду, який повинен бути громадянином третьої держави і призначення якого має бути прийняте обома урядами. Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голова — впродовж шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо призначення не будуть здійснені в зазначені строки, то будь-який з урядів може, за відсутності іншої домовленості, просити Генерального секретаря Постійного арбітражного суду зробити необхідне або необхідні призначення, і обидва уряди погоджуються прийняти таке або такі призначення. Арбітражний суд грунтуватиме своє рішення на відповідних принципах і нормах міжнародного публічного права. Його рішення, прийняті більшістю голосів, будуть остаточними і матимуть обов'язкову силу.

Під час судового розгляду кожен з урядів візьме на себе витрати, пов'язані з діяльністю свого арбітра і своїм Представництвом у судовому розгляді в арбітражному суді, тоді як витрати, пов'язані з діяльністю Голови, та інші витрати арбітражу будуть сплачені в рівних частинах обома урядами. В своєму рішенні арбітражний суд може на власний розсуд змінити пропорцію розподілу витрат між двома урядами. З усіх інших питань арбітражний суд встановить свої правила процедури. Арбітражний розгляд як один із засобів розв'язання спорів Передбачений Декларацією про принципи міжнародного права (1970 р.) та Манільською декларацією про мирне розв'язання міжнародних спорів.

Необхідність розгляду спорів міжнародного характеру арбітражем обумовила потребу розробки Кодексу арбітражного Процесу. Проект Кодексу як первинний варіант був Підготовлений Інститутом міжнародного права. Комісія міжнародного права 00 Н, створена 21 листопада 1947 р.В 1950 р. на Комісії був запропонований проект арбітражного процесуального Кодексу. Особливістю цього :звернення до арбітражу, незалежно від волі сторін, є обов'язковим. Якщо сторони, між якими виник спір, не можуть укласти арбітражну угоду самостійно або з допомогою третьої сторони, то умова такої угоди визначається Міжнародним Судом 00Н. Якщо арбітраж не може розтлумачити своє рішення, воно роз'яс­нюється Судом. Якщо відкрились нові обставини, то Суд може Переглянути арбітражне рішення. У 1958 р. на десятій сесії Комісії міжнародного права був Прийнятий кінцевий варіант документа про арбітражний Процес, який називався "Зразкові правила арбітражного процесу". Він був представлений Генеральній Асамблеї 00Н, яка 14 листопада 1958 р. своєю резолюцією рекомендувала Цей документ до використання. Зразкові правила потребують вдосконалення з Урахуванням сучасної практики міжнародного економічного співробітництва. Найкращий варіант вирішення цього питання— це розробка на основі "Зразкових правил арбітражного процесу" відповідної конвенції. У 1957 р. державами — членами Ради Європи була укладена Європейська конвенція з мирного врегулювання спорів. Цей міжнародно-правовий акт, поряд з іншими питаннями, регулює при розгляді спорів судову процедуру , примирення і арбітраж. У Підсумковому документі Віденської зустрічі представників держав — учасниць Наради з безпеки і співробітництва в Європі, підписаному 15 січня 1989 р. і колишнім Радянським Союзом, зазначено, що для врегулювання спорів слід заслуховувати третю сторону, якщо вони не можуть бути урегульовані іншими мирними засобами.

Уряди держав — учасниць СНД (за винятком Азербайджанської Республіки) підписали 20 березня 1992 р. Угоду про порядок розгляду спорів, які пов'язані із здійсненням господарської діяльності. Відповідно до цієї Угоди встановлено порядок розгляду господарських спорів між суб'єктами, які знаходяться в різних державах — учасницях Співдружності. Господарюючі суб'єкти (підприємства, об'єднання, організації, громадяни-підприємці) кожної держави — учасниці Співдружності користуються на території іншої держави-учасниці правовим і судовим захистом своїх майнових прав і законних інтересів, рівним з господарюючими суб'єктами іншої держави. Компетентний суд держави-учасниці має право розглядати спір, коли на його території: а) відповідач мав постійне місце проживання або місце знаходження на момент пред'явлення позову. Якщо у справі беруть участь декілька відповідачів, які знаходяться на території різних держав — учасниць СНД, то спір розглядається за місцем знаходження будь-якого відповідача за вибором позивача; б) здійснюється торгова, промислова або інша господарська діяльність підприємства-відповідача; в) має місце дія або інша обставина, яка стала підставою для відшкодування збитків; г) має постійне місце проживання або місце знаходження позивач за позовом про захист ділової репутації; д) знаходиться контрагент — постачальник, підрядник, і спір стосується укладення, зміни або припинення договорів. Компетентні суди держав — учасниць СНД розглядають справи і в інших випадках, якщо є письмова згода сторін про передачу спору цьому суду. За наявності такої згоди суд іншої держави — учасниці СНД припиняє проведення справ за заявою відповідача, якщо така заява зроблена до прийняття рішення у справі. Позов суб'єктів господарювання про право власності на нерухоме майно розглядається виключно судом держави — учасниці СНД, на території якої знаходиться майно. Щодо справ про визнання повністю або частково ненорма­тивних актів державних та інших органів, а також про відшкодування збитків, завданих господарюючим суб'єктом такими актами або які виникли внаслідок неналежного виконання вказаними органами своїх обов'язків стосовно господарюючих суб'єктів, то вони розглядаються виключно судом за місцем знаходження зазначеного органу. Зустрічний позов і вимога про залік, які випливають із того ж правовідношення, що й основний позов, підлягають розгляду у тому ж суді, який розглядає основний позов.


42.Гармонізація національного галузевого законодавства з міжнародним правом.(44).

Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між різними суб'єктами. Головним суб'єктом міжнародного економічного права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад України.

До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І) публічна влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ населення; 4) державний апарат; 5) податкова система; 6) право. Держави можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. Наприклад, у розділі десятому "Міжнародні відносини" Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах. Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціальне важливих для кожної країни завдань. Держави нині активніше займаються питаннями зовнішньоекономічної діяльності, намагаються частіше виступати як суб'єкти міжнародного економічного права, використовуючи різні форми міжнародного співробітництва Укладається чимало різноманітних міжвідомчих угод на рівні окремих державних органів. Держави беруть участь у діяльності міжнародних економічних організацій та використовують інші форми міжнародного економічного співробітництва. Враховуючи ту роль, яку відіграють міжнародні організації в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав світу стають їх членами. Це стосується й України, яка є сьогодні самостійним і суверенним суб'єктом міжнародних відносин. Уже в 1994 р. вона була членом близько 40 міжнародних організацій, причому до 20 із них вступила протягом 1993—1994рр. Участь України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в 00Н наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Так, лише участь України в миротворчій акції 00Н у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв'язку України одержить від цієї організації більш як 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це — фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій. Участь України в діяльності міжнародних організацій значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб'єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. В цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права або міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів "Про економічну самостійність України", "Про зовнішньоекономічну діяльність" та деяких інших, Україна як держава є самостійним суб'єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається належним чином виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов'язання.


43.Міжнародна економічна організація як суб’єкт міжнародних економічних відносин.

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об'єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеруГоловною у системі соціалістичних країн була (РЕВ). Як відомо, процеси, які відбувалися у 80—90 роках XX ст. у багатьох соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ. Система капіталістичних держав була .Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи: 1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються. Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп.Серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи:1) спеціалізовані установи 00Н :Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку;2)допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій:Конференція з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продо вольча і сільськогосподарська організація О ОН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Всі названі організації наділені міжнародною правосуб'єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права

Під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва. Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах. Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).


44.Загальні проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом.(42)

45.Віденська конвенція про право міжнародних договорів.

Серед універсальних міжнародних організацій:Комісія 00Н з права міжнародної торгівлі. В результаті діяльності цієї комісії були розроблені такі важливі міжнародно-правові акти: Конвенція про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу, Акт про міжнародний комерційний арбітраж та ін. Всі ці акти мають важливе значення для регулювання міжнародних економічних відносин. У Преамбулі Конвенції 00Н про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яка була прийнята у Відні (Австрія) у 1980 р., зазначено, що держави-учасниці, беручи до уваги загальні цілі резолюції 6-ї спеціальної сесії Генеральної Асамблеї 00Н про встановлення Нового міжнародного економічного порядку та вважаючи, що розвиток міжнародної торгівлі на основі рівності і взаємовигоди є важливим елементом у справі сприяння розвитку дружніх відносин між державами, прийняття однакових норм, які регулюють договори міжнародної купівлі-продажу товарів і враховують різні суспільні, економічні і правові системи, сприятиме усуненню правових бар'єрів у міжнародній торгівлі і її розвитку, підписали згадану Конвенцію.


46.Імунітет держави та його значення у міжнародних економічних відносинах.(29).

47.Міжнародний арбітраж.(41).

Арбітражний розгляд міжнародних спорів передбачений рядом міжнародно-правових документів, серед яких Гаагська конвенцію про мирне розв'язання міжнародних зіткнень 1907 р., Загальний акт про мирне розв'язання міжнародних спорів 1928 р., Статут 00Н, статути регіональних міжнародних організацій, Зразкові правила арбітражного процесу 1958 р., арбітражні договори та інші угоди між окремими країнами.

Аналіз багатьох міжнародно-правових документів дає можливість зробити висновок - до засобів, які найчастіше використовуються при розв'язанні спорів мирним шляхом у процесі виконання зобов'язань, що випливають з міжнародних економічних угод, належать дипломатичні переговори, посередництво, створення погоджувальних комісій, розгляд справ у Міжнародному Арбітражі та у Міжнародному Суді, а також Суді Європейського Економічного Співтовариства. Ефективність дипло­матичних переговорів з приводу міжнародних економічних спорів буває високою лише за умови, якщо вони ведуться на грунті взаємної поваги суверенітету сторін, їх рівності, сприяння зміцненню миру.

Арбітражне вирішення міждержавних спорів економічного характеру є одним із мирних засобів їх розв'язання. Цей спосіб відомий ще з часів Древньої Греції та Древнього Єгипту, де широко використовувався третейський арбітражний розгляд спорів. Нині арбітражне вирішення міжнародних економічних спорів широко використовується у практиці міжнародного співробітництва. Значний внесок у розвиток міжнародного арбітражу внесли Перша (1899 р.) і Друга (1907 р.) Гаагські конференції миру, які були скликані за ініціативою і при активній участі російського уряду. На цих конференціях були прийняті : Конвенції про мирне розв'язання міжнародних зіткнень, на основі яких за період з 1907 по 1914 р. було укладено 86 арбітражних угод.

Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права.Постановою Верховної Ради України " Про введення в дію Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (16 квітня 1991 р.) були поставлені завдання перед рядом державних органів. Було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішяьоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової падати України були розробле­ні і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України ,Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України. Названі више закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.


48.Форми участі держав у міжнародних економічних відносинах.(33).

49.Держава як суб’єкт міжнародного права.

Держава — це первинний і основний суб'єкт міжнародного права, який є учасником міжнародних відносин. Держава — це композиція з трьох елементів: певної території, населення, що мешкає на ній, і політичної організації (влади).

Основна ознака держави як суб'єкта міжнародного права — державний суверенітет.

Первинність держави як суб'єкта міжнародного права виявляєть­ся в тому, що вона як об'єктивна історична реальність створюється самостійно. Ніхто зовні не створив нинішню незалежну Україну. Вона з'явилася самостійно.

Як первинний суб'єкт держава має універсальну міжнародну правоздатність. Держави розроблюють норми міжнародного права, встановлюють відповідальність за їх порушення, визначають міжна­родний правопорядок і функціонування міжнародних організацій. Можливість дій держав щодо зазначеного обмежується лише прин­ципами та нормами міжнародного права, створеними ні ким іншим, як державами.

Держави як суб'єкти міжнародного права мають основні права і обов'язки. Вони фіксуються у відповідних міжнародних актах. Поки що немає єдиного загальновизнаного переліку прав і обов'язків держав.

Суб'єктами міжнародного економічного права є учасники міжнародних економічних відносин. Вони — носії міжнародних прав і зобов'язань, які вони мають у межах і на основі міжнародного еко­номічного права. Первинними (або основними) суб'єктами міжна­родного права є держави, народи і нації, які борються за неза­лежність і створення власної національної держави. Похідними (або вторинними) суб'єктами є міжнародні організації, міжнародна правосуб'єктність яких визначається актом, що засновує ці організації (статутом чи угодою). Правосуб'єктність міжнародних організацій є похідною від правосуб'єктності держав — учасниць відповідної уго­ди. Обсяг прав і повноважень міжнародних організацій (а серед них є чимало й економічного характеру) визначається державами-зас­новницями.

Окремі елементи міжнародної правосуб'єктності можуть мати так звані державоподібні утворення. Очевидно, до таких у недавній історії можна зарахувати міста Гданськ, Трієст, Західний Берлін. Дех­то до цієї категорії зараховує квартал італійської столиці, відомий усьому світові як Ватикан.

У світовій юриспруденції можна зустріти концепції про те, що фізичні особи (індивіди), внутрішньодержавні організації (промислові, торговельні тощо) є суб'єктами міжнародного публічного, у тому числі й економічного, права. Проте такі концепції ще не є панівними. Не вважаються суб'єктами міжнародного економічного права і транснаціональні корпорації (ТНК).

Україна є самостійним суб'єктом міжнародного економічного права. Характер і зміст міжнародних відносин за участю України — найрізноманітніші. Широку участь Україна бере і в діяльності міжна­родних економічних організацій.


50.Міжнародний Суд – орган розв’язання спорів, що випливають з міжнародних економічних договорів.

1. Міжнародний суд 00Н

Першим в історії судовим органом, що створений на основі міжнародного договору і є таким, що поширював на договірних за­садах юрисдикцію на певні суперечки країн-учасниць договору, була Постійна палата міжнародного правосуддя, її було створено в 1921 р. згідно зі Статутом Ліги Націй. Існувала Постійна палата міжнародного правосуддя 20 років. За цей час вона розглянула 37 спорів і підготувала 28 консультаційних висновків.

Нині діє Міжнародний суд 00Н у Гаазі. Статут суду вважається складовою Статуту 00Н. Суд розглядає справи, що передаються йому за згодою держав, які сперечаються. Він готує також консуль­тативні висновки за запитами міжнародних організацій. Рішення Між-

народного суду 00Н є обов'язковим для зазначених сторін, але не може використовуватись як прецедент для аналогічних справ. Якщо рішення суду не виконується, то заінтересована сторона може по­скаржитися до Ради Безпеки 00Н.

Суд переважно використовується для розгляду територіальних суперечок і вважається одним із шести найважливіших органів 00Н.

2. Рада Безпеки 00Н

Розглядає лише спори, які можуть створювати загрозу миру. Спо­ри розглядаються за скаргами заінтересованих суб'єктів міжнарод­ного права або з власної ініціативи Ради Безпеки 00Н. Її рішення юридично обов'язкові.

3.Співдружність Незалежних Держав

З метою розв'язання міждержавних економічних спорів між краї­нами-членами СНД 6 липня 1992 р. на основі Угоди Ради глав країн СНД було створено Економічний суд СНД (Україна та Туркме­нистан цієї угоди не підписали).

Компетенція Економічного суду СНД стосується розгляду міждер­жавних економічних спорів, що виникають при виконанні економіч­них зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради глав держав, Ради глав урядів співдружності та інших її інститутів.

Суд розглядає спори про відповідність нормативних та інших актів з економічних питань країн СНД міждержавним угодам та іншим актам СНД. Положення про Економічний суд СНД передбачає, що за згодою країн СНД суд має право розглядати й інші спори, пов'язані з виконанням угод і прийнятих на їх основі інших актів.

За наслідками розгляду спору Економічний суд СНД може прий­няти рішення (якщо для того будуть підстави), де зазначатиметься факт порушення країною-учасницею угод інших актів СНД та її інсти­тутів (або факт відсутності порушення) і визначатимуться заходи, яких рекомендується вжити відповідній державі з метою усунення порушень та їх наслідків. Держава, стосовно якої прийнято рішення Економічного суду СНД, забезпечує його виконання.

4.Механізм урегулювання спорів у межах Світової організації торгівлі

Угодою про створення СОТ встановлено систему правил і про­цедур, що застосовуються для врегулювання спорів, які виникають у межах договорів, віднесених до компетенції СОТ. Передбачено, що органом розв'язання спорів є Генеральна Рада СОТ.Вона приймає до розгляду спори, які не вдалося вирішити на двосторонній основі, у тому числі із залученням "добрих послуг" Генерального секретаря СОТ чи іншої особи. Коротко опишемо дію зазначеного механізму.

Уряд певної країни подає до Генеральної Ради СОТ клопотання про розгляд спору. Рада протягом 60 днів після отримання клопо­тання має призначити склад комісії для розгляду клопотання. Для об'єктивного вивчення ма­теріалів справи та складання доповіді, що містить відповідні рекомен­дації, комісії надається 6-9 місяців.

Якщо одна, а то й обидві сторони справи, тобто уряди, залиша­ються незадоволені доповіддю комісії, процедура СОТ передбачає апеляційний (касаційний) орган.Члени апе­ляційного органу не повинні бути пов'язані з будь-яким урядом. Для касаційного розгляду справи із семи членів Ради призначаєть­ся "трійка". Для касаційного розгляду спору відводиться 60-90 днів. Протягом цього терміну "трійка" має представити Раді до­повідь з відповідними рекомендаціями та рішеннями. Останні мають бути прийняті протягом 9 місяців з часу утворення комісії, якщо її доповідь не оскаржується в касаційному порядку, або 12 місяців, якщо зазначена доповідь оскаржується.

Сторона, яку було визнано порушницею, повинна негайно викона­ти рекомендації комісії. Якщо це неможливо зробити. Рада має пра­во призначити оптимальний термін для виконання.Якщо сторона-порушниця не вкладається в цей термін, сторо­на-скаржниця може подати заяву про відшкодування їй збитків. Сто­рона-порушниця може також запропонувати сплатити компенсацію.

Якщо сторона-порушниця не виконує рекомендації і відмовляєть­ся сплатити компенсацію, то сторона-скаржниця може просити Ге­неральну Раду СОТ уповноважити її призупинити надання країні-по­рушниці пільг і прав, що передбачені міжнародними угодами, які належать до сфери СОТ. Зокрема, це означає підвищення країною-скаржницею тарифів на товари, що імпортуються з країни-порушниці. Такі санкції мають бути сумірними зі шкодою, заподіяною країною-порушницею. Процедура СОТ передбачає, що Рада контролює вико­нання рекомендацій комісії та апеляційного органу.

5. Міжнародні третейські суди (арбітражі)

Арбітражі можуть бути 1)постійними або 2)створюватись для конк­ретного випадку. Постійні третейські суди існують при дея­ких регіональних міжнародних організаціях (наприклад, при Органі­зації африканської єдності).

Відповідно до ст. 33 Статуту 00Н сторони, що беруть участь у будь-якрму спорі, продовження якого може загрожувати миру і без­пеці, повинні розв'язати його мирним шляхом. Ця норма Статуту 00Н є підставою для розв'язання спорів, зокрема, з використанням процедури міжнародного третейського суду.

Міжнародний третейський суд як один із засобів розв'язання спорів передбачений Декларацією про принципи міжнародного пра­ва, прийнятою в 1970 р., та Манільською декларацією про мирне роз­в'язання міжнародних спорів. Міжнародний арбітраж передбачають Пакт Ліги арабських держав. Статут Організації американських дер­жав та ін.

Для передачі спору на розгляд арбітражу країнам, що спорять, не­обхідно взяти зобов'язання щодо виконання рішення арбітражу та досягнення домовленості про процедуру розгляду спору. Зазначений Загальний акт 1949 р. передбачає залучення п'яти арбітрів, якщо сто­рони не домовились про інше.

Угодою між Урядами України і США про сприяння інвестиціям від 6 травня 1992 р. передбачається, що можливі між ними спори можуть передаватися з ініціативи будь-якого з двох урядів до арбіт­ражного суду. При цьому кожний з урядів призначає одного арбіт­ра. За взаємною згодою вони обирають голову арбітражного суду, який має бути громадянином третьої держави. Його призначення має бути схвалене обома урядами.

Арбітри мають бути призначені протягом трьох місяців, а голо­ва — шести місяців з дня одержання прохання від будь-якого з урядів про проведення арбітражу. Якщо ж такі призначення не бу­дуть здійснені в зазначені терміни, то будь-який з урядів може за умови відсутності іншої домовленості просити Генерального секрета­ря постійного арбітражного суду виконати необхідне (або необхід­ні) призначення, і уряди, що спорять, мають погодитися з таким (або такими) призначенням (призначеннями).

Кожний з урядів бере на себе утримання обраного ним арбітра та витрати з представництва в арбітражному суді. Витрати, пов'язані з діяльністю голови, та інші витрати у справі сплачуються рівними част­ками обома урядами. Арбітражний суд може на власний розсуд вста­новити частку витрат обох урядів. З інших питань арбітражний суд, пе­редбачений цією угодою, встановлює власні правила процедури.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Реклама:





Скачать файл (680 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru