Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право - файл 1.doc


Конспект лекций для экзамена по курсу Международное экономическое право
скачать (680 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc680kb.18.11.2011 15:47скачать

содержание

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
51.Контроль виконання міжнародних договорів.(24,35).


52.Характеристика спеціальних принципів міжнародного економічного права.

Ця група принципів відтворює специфіку правового регулювання у міжнародно-економічній сфері.

Спеціальні:1)принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;2)принцип юридичної рівності і недопустимості еконо­мічної дискримінації держав;3)принцип свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків;4)принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;5) принцип найбільшого сприяння;6) принцип національного режиму.

1) Принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами — один із основних у системі спеціальних принципів. Він закріплений у Статуті 00Н, у багатьох резолюціях Генеральної Асамблеї 00Н, Конференції з торгівлі й розвитку та ін. Зміст принципу:1) всі держави повинні співробітничати у справі сприяння більш раціональним і справедливим міжнародним економічним відносинам;2) кожна держава має право брати участь у міжнародній торгівлі та в інших формах економічного співробітництва, незалежно від відмінностей у політичних, економічних та соціальних системах;3) всі держави зобов'язані співробітничати в економічній, соціальній, культурній, науковій і технічній галузях з метою сприяння економічному і соціальному прогресу;4) міжнародне співробітництво з метою розвитку — єдина мета і загальний обов'язок усіх держав;5) кожна держава має будувати свої економічні відносини з урахуванням інтересів інших країн; 6) всі держави мусять співробітничати у коректуванні цін на товари, що експортуються до країн, які розвиваються, стосовно цій на імпортовані ними товари;7) всі держави повинні сприяти збалансованому розвитку світової економіки, враховуючи ту обставину, що добробут розвинутих країн і країн, які розвиваються, тісно взаємопов'язані і що розквіт міжнародного співробітництва в цілому залежить від розквіту його складових частин.

2)Принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав випливає із загального принципу співробітництва держав і принципу їх рівноправ'я. Принцип є загальновідомою правовою нормою і, як правило, не вимагає свого обов'язкового закріплення у договірних зобов'язаннях.Кожна держава має право вимагати надавати їй рівні умови у міжнародних економічних відносинах, як і вона іншим державам.Це не означає, що повністю виключається можливість введення державою обмежувальних заходів у міжнародних економічних відносинах. В силу тих чи інших причин вони можуть вводитись, але за однієї умови: такі обмеження мають стосуватися усіх держав. Якщо дана умова не виконується, то це слід вважати порушенням принципу юридичної рівності і недопущення економічної дискримінації.

3)Принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків надає можливість вільного вибору певних форм співробітництва у зовнішньоекономічних відносинах. Цей принцип знайшов чітке своє закріплення і висвітлення у ст. 4 Хартії 1974 р.: "При здійсненні міжнародної торгівлі та інших форм економічного співробітництва кожна держава вільно вибирає форму організації своїх зовнішньоекономічних відносин і укладає двосторонні та багатосторонні угоди міжнародного економічного співробітництва, що відповідають її міжнародним зобов'язанням і потребам". Суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності згідно Законом “Про зовнішньоекономічну діяльність” є фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), юридичні особи, які зареєстровані і розташовані на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, фірми "Торговий дім", посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та ін.), об'єднання фізичних і юридичних осіб, спільні підприємства та ін. Принцип свободи вибору форми організації зов­нішньоекономічної діяльності полягає і в тому, що кожна держава має право встановлювати свободу торгівлі, тобто свободу ввозу і вивозу товарів без будь-якого регулювання її з боку держави (політика фрітредерства — вільної торгівлі). Введиться і здійснюється митна політика,яка зводиться до встановлення мита при імпорті й експорті товарів. Держави можуть здійснювати і ліцензування ввозу або вивозу товарів.

4)Принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю випливає із загального принципу державного суверенітету. Юридичне закріплення цей принцип знайшов, насамперед, у Декларації 1974 р. і у Хартії 1974 р. Так, у п. 1 ст. 2 Хартії зазначено: "Кожна держава може і повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами, природними ресурсами і економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання і експлуатацію”.

5)Принцип найбільшого сприяння (коли він включається до міжнародного договору) кожна сторона (держава) зобов'язується надати другій стороні (державі) такий режим у тій чи іншій галузі співробітництва (пільги, привілеї, переваги тощо), який вона надасть у майбутньому будь-якій третій стороні (державі). Додержання цього принципу дає можливість ставити в однакове положення держави та інші суб'єкти міжнародних економічних відносин. Цей принцип знайшов своє закріплення в Принципах 1964 р. і Хартії 1974 р Практична реалізація принципу найбільшого сприяння здійснюється через його закріплення у відповідних договорах, угодах та інших міжнародних актах

6)Принцип національного режиму -у кожній державі, яка виступає суб'єктом міжнародних економічних відносин, юридичним і фізичним особам іншої держави надаються такі ж права і вони мають такі ж обов'язки, що і юридичні та фізичні особи першої держави, тобто іноземні суб'єкти прирівнюються у своєму правовому статусі до власних національних суб'єктів. Застосовується в інтересах окремих держав, коли в умовах економічної нерівності принцип національного режиму надається сильнішому іноземному партнеру, а не національному партнеру, що дає можливість фактичного отримання переваг іноземному партнеру.


53.Міжнародна організація як суб’єкт міжнародних економічних відносин.(43).

Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва є створення міжнародних економічних організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів, створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням, розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання міжнародних економічних відносин, та ін. 24 жовтня 1945 р. була створена міжнародна, міждержавна організація — Організація Об'єднаних Націй, основними цілями якої є підтримання міжнародного миру і безпеки, розвиток дружніх відносин на основі поважання принципу рівноправності і самовизначення народів, здійснення міжнародного співробітництва в розв'язанні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеруГоловною у системі соціалістичних країн була Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). Як відомо, процеси, які відбувалися у 80—90 роках XX ст. у багатьох соціалістичних країнах, привели до припинення існування РЕВ. Система капіталістичних держав була .Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість виділити їх чотири групи: 1) універсальні міжнародні організації, членами яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються. Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах кожної із названих груп.Серед такої універсальної міжнародної організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи:1) спеціалізовані установи 00Н :Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку;2)допоміжні органи 00Н, які користуються статусом міжнародних організацій:Конференція з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та регіональні міжурядові галузеві організації, зокрема Продо вольча і сільськогосподарська організація О ОН, Всесвітня поштова спілка, Організація міжнародної цивільної авіації, Міжурядова морська консультативна організація, Міжнародний банк економічного співробітництва та ін. Всі названі організації наділені міжнародною правосуб'єктністю і відіграють значну роль в організації і здійсненні міжнародного економічного співробітництва. Створені на основі міжнародних договорів, вони у межах своєї діяльності обговорюють різноманітні економічні проблеми, розробляють і приймають нормативні акти та окремі норми міжнародного економічного права

Під міжнародними економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва. Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих документах. Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5 грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).


54.Питання укладення міжнародних економічних договорів.(21,24).


55.Характеристика загальних принципів міжнародного економічного права.

1) Принцип мирного співіснуванн.я Додержання цього принципу зобов'язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори, знайшов своє втілення у багатьох міжнародно-правових актах, які регулюють відносини між окремими країнами світу. Він міцно вкорінився в політичній і правовій термінології 00Н, у ряді резолюцій її Генеральної Асамблеї, інших міжнародно-правових документах. Так, в уже згадуваній Хартії економічних прав і обов'язків держав, прийнятій Генеральною Асамблеєю 00Н у 1974 р.(далі — Хартія 1974 р.),передбачені суверенне право кожної держави на вільний вибір соціально-економічної системи , заборона дискримінації держав у міжнародній торгівлі за ознаками належності до певної соціально-економічної системи.

2) Принцип суверенної рівності держав визнаний Статутом 00Н і закріплений у міжнародних договорах і деклараціях. Термін "суверенітет" у перекладі з французької буквально означає "верховенство", "верховна влада". Якщо його немає, то не може бути і самої держави. Декларацією про державний суверенітет України, прийнятою Верховною Радою України 16 липня 1990 р., проголошено її державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в Україні в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.У Статуті 00Н. "Організація заснована на принципі суверенної рівності її Членів",— всі держави, незалежно від існуючої в них соціально-економічної системи, масштабів їх території, кількості і складу населення, економічної чи військової могутності, а також інших характерних для них ознак, є рівноправними, суверенними суб'єктами міжнародних відносин, у тому числі і міжнародних економічних відносин.

3)Принцип співробітництва держав є основою побудови і розвитку міжнародних відносин у різних сферах і галузях. Цілком зрозуміло, що без додержання цього принципу неможливі нормальні міжнародні відносини, зокрема в економічній сфері. Розділ Декларації 1970 р., котрий називається "Обов'язки держав, які співробітничають одна з одною відповідно до Статуту", -держави зобов'язані співробітничати одна з одною, незалежно від відмінностей їхніх політичних, економічних і соціальних систем, у різних галузях міжнародних відносин з метою підтримання міжнародного миру, безпеки і сприяння міжнародній економічній стабільності та прогресу, загальному добробуту народів.

4) Принцип невтручання має похідний характер стосовно принципів( повага суверенітету і суверенної рівності держав). Статут 00Н забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть 00Н. На це також наголошується в Декларації 1970 р. та інших міжнародно-правових документах. Дотримання принципу виключає можливість використання тиску, всіляких економічних санкцій, введення ембарго та інших обмежень стосовно тієї чи іншої держави.

5)Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань (принцип поваги міжнародних зобов'язань.Цей принцип знайшов чітке закріплення у Заключному Акті загальноєвропейської наради, в якому, зокрема, зазначено: "Держави-учасниці сумлінно виконуватимуть свої зобов'язання з міжнародного права, як ті зобов'язання, котрі випливають із загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, так і зобов'язання, котрі випливають із відповідних міжнародному праву договорів або інших угод, учасниками яких вони є".

6)Принцип взаємної вигоди —найчастіше керуються у міжнародних економічних відносинах. Пов'язаний з таким принципом, як суверенна рівність держав. Адже лише в межах рівності можна врахувати взаємні інтереси, досягти обопільної вигоди. Тому в Хартії 1974 р. ці принципи розглядаються як такі, що взаємно доповнюють один одного. Недодержання цього принципу у міжнародних економічних відносинах спричиняє неоколоніалізм, дискримінацію, нерівноправність і нееквівалентність обміну, врешті-решт, призводить до політичної і економічної залежності, особливо ще недостатньо розвинутих країн.

Водночас не слід вважати якимось відступом від принципу взаємної вигоди встановлення, як виняток, для країн, що розвиваються, певних пільг, режиму найбільшого сприяння ( преференції (з лат. — віддаю перевагу), які застосовуються лише щодо тих країн, яким їх надано, і не поширюються на інші країни, навіть якщо вони користуються режимом найбільшого сприяння. Зазначене "порушення" принципу взаємної вигоди забезпечує фактичну рівність і фактичну взаємну вигоду в економічних стосунках між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються.


56.Загальна характеристика правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів. (24,35,51).


57.Особливості джерел міжнародного економічного права та їх відмінність від джерел національного права України.

Вибір терміну «джерела права» приписують Тіту ЛівіюТякий 1 В своїй «історії» називає Закон XII таблиць джерелом права. Історики держави і права ще й сьогодні історичні пам'ятни­ки права називають джерелами права.

В минулому і сьогодні до поняття «джерело права» підхо­дять, по суті, з двох позицій:

1) його розуміють як матеріальне джерело права — звідки Йде зміст норми або правотворча сила; наприклад, державна влада, Парламент, Верховна Рада України, Президент Ук­раїни, судові органи;2) формальне джерело права — спосіб вираження змісту Правил поведінки або те, що дає правилу загальнообов'яз­ковий характер. \

• Багатогранність терміну «джерело права» вимагає теорію права обійти його і замінити іншим терміном — «форми права». Форми права — це по суті різні види права, які скла-лись історично і які вибирає держава, відрізняються вони

•ТЯО способу оформлення змісту норм права. Це зовнішня форма існування змісту норм права. „ Таким чином, форма права — це зовнішнє оформлення змісту Загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встанов­лені або санкціоновані державною владою або загальновизнані суспільством — правові звичаї, рішення, прийняті на всенародних і місцевих референдумах.

Види і характеристика форм права

Історія знає чотири види форм права: 1) правовий зви­чай; 2) правовий прецедент; 3) нормативно-правовий акт;

4) договір із нормативно-правовим змістом.

1) Правовий звичай — це історично обумовлене неписане пра­вило поведінки людей, яке ввійшло в звичку в силу багаторазо­вого його застосування на протязі тривалого часу життя сус­пільства. ' -

В Україні правові звичаї були надзвичайно розповсюджені, починаючи з давніх часів, особливо в період козацької рес­публіки на Запоріжжі і до 20-х років XX століття. Багато при­кладів правових звичаїв приведено в творі Пантелеймона Куліша «Чорна Рада». Вони стосувались організації прове­дення козацької ради, виборів кошового отамана, Гетьмана; призначення покарань козакам, які порушували військову дис­ципліну, займались крадіжками чи не віддавали боргу^

В роки Радянської влади правові звичаї були замінені сис­темою писаного права — нормативно-правовими актами. В останні роки знову з'являється інтерес до цієї форми права, яка, по суті, зв'язана з природними правами людини і обу­мовлена системою місцевого самоврядування.

2) Правовий прецедент. Ця форма права найбільш розпов­сюджена в англо-саксонській системі права, в країнах Бри­танської співдружності, США.

Термін «прецедент» означає вперше. Правовий прецедент — це така форма права, коли конкретному рішенню суду чи адміністративному органу надається нормативний характер, і воно являється загальнообов 'язковим для всіх аналогічних справ. В залежності від того, хто приймає це рішення, правовий прецедент поділяється на судовий і адміністративний. Пра­вовий прецедент іноді називають правом, яке створене су­дом. В США, наприклад, кожний рік видається близько 450 томів, в яких публікуються такі норми права.

В більшості країн світу ця форма права не прижилась або» офіційно не визнається. В колишньому Радянському Союзі і в Україні правовий прецедент офіційно не визнається як форма права, хоча в окремих Постановах Пленуму Верхов­ного Суду України по конкретних справах, які являються у загальнообов'язковими для всіх судів, можна знайти не тільки | роз'яснення діючого законодавства, але і нові норми або ^частину норми права. Офіційно вважається, що суд не має права творити нові норми права, займатись правотворчістю, а лише роз'яснювати, тлумачити норми закону і практику його застосування.

3) Нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт — це юридичний документ, який має загальнообов 'язковий характер, прийнятий компетентними державними органами, підтри­мується і охороняється державною владою від порушень, на­правлений на регулювання суспільних відносин і охорону соціальних цінностей. Нормативно-правовий акт має всі ознаки права і відноситься до правових актів.

Правових актів досить багато, і їх потрібно відрізняти один від одного. Термін «правовий акт» в правознавстві має три значення: по-перше, це правило правомірної дії — юридич­ний факт; по-друге, результат правомірних дій як елемент правової системи (юридична норма, індивідуальний припис (акт), акт автономного регулювання); по-третє, юридичний документ.

В даному випадку найбільш підходять два останніх зна­чення. Тому правовий акт — це письмовий документ, який належним чином оформлений і в зовнішній формі виражає волю держави, її органів, класів, соціальних груп, окремих індивідів, узагальнення практики.

Нормативно-правові акти — основна і майже єдина фор­ма права в Україні. Ця форма права має свої великі пере­ваги.

1) Нормативно-правовий акт дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм, юридичних прав і обов'язків. Якість нормативно-правових актів в значній мірі залежить від діяльності правотворчих органів, від розвитку юридичної науки в суспільстві, від рівня суспільної правосвідомості.

2) Нормативно-правовий акт дає змогу досить швидко до­вести до населення зміст норм права. Засоби масової інфор­мації — телебачення, радіо, преса являються основними за­собами передачі інформації про зміст норм права, друге місце займають окремі видання законів, кодексів, збірників нор­мативно-правових актів.

3) Ця форма права, на відміну від інших форм права, дає можливість відносно оперативно змінювати чи доповнюва­ти їх.

4) Наявність такої форми права дає змогу добре проводи­ти систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування. Нормативно-правові акти можна систематизувати при допомозі збірників і ком­п'ютерів (ЕОМ). _

Разом із тим нормативно-правові акти мають свої недо­ліки. Оскільки суспільні відносини постійно розвиваються, то вони вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робити в нинішніх умовах досить складно, ос­кільки це вимагає багато часу.

Нормативно-правові договори поділяються на два види: 1) договори, які укладаються між підприємствами, організаці­ями і громадянами. Перший вид договорів можна поділити уакож на два види:

| 1) договори, які укладаються між Україною і іншими дер­жавами або окремими державними органами. Ці договори Йивчаються міжнародним правом. Вони, як правило, рати-рікуються Верховною Радою України. Наприклад, Договір рїро Співдружність Незалежних Держав (1991 р.), яка утво­рилась на базі республік колишнього Радянського Союзу рієля його розпаду;

2) договори (угоди), які мають приватний міжнародно-Ійравовий характер. Ці договори укладаються між підприєм-іргвами і організаціями України і зарубіжних країн. Такі до-

Евори можуть укладатися не тільки між підприємствами, е і між громадськими і політичними організаціями. ; Договорів, які укладаються між підприємствами, організа-їі&ми і громадянами України досить багато. Вони мають ^Правовий характер і враховуються, як юридичний документ (акт) при розгляді спорів в Арбітражному Суді (між підприєм­ствами і організаціями) і в загальних судах, якщо учасником такого договору є громадянин.


58.Поняття і система принципів міжнародного економічного права.

Предметом міжнародного економічного права є міжнародні еко­номічні відносини: як дво-, так і багатосторонні. У межах міжнародно­го економічного права міжнародними вважаються відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права. Економічні відносини є комерційними в широкому розумінні. Отже, усі відносини сфери міжнародного публічного права, де присутній комерційний елемент, належать до сфери дії міжнародного еконо­мічного права. Такими елементами є купівля-продаж, оренда, підряд, міна, найм, позика, лізинг, франчиза та перевезення. Наприклад, норми транспортних конвенцій щодо міжнародних перевезень пасажирів і вантажів належать до міжнародного економічного права, якщо вони стосуються торговельно-економічних відносин між суб'єктами міжнародного права.

Об'єктивними передумовами міжнародно-правового регулювання економічних відносин є наявність суверенних держав та інших суб'єктів міжнародного права, необхідність підтримки та розвитку зв'язків між ними в економічній сфері. Міжнародно-правове регулю­вання відбувається як процес впливу норм міжнародного публічного права на систему міждержавних економічних зв'язків з метою наве­дення і підтримки певного бажаного порядку.

Міжнародне право є незамінним інструментом організації міжна­родних економічних відносин. Воно є свідомим узгодженим впливом держав на їх розвиток у потрібному напрямі.

Оскільки міжнародне економічне право є галуззю міжнародного публічного права, то ці сфери мають спільних суб'єктів — держави та подібні їм утворення, а також правосуб'єктні міжурядові органі­зації. Серед останніх слід особливо виокремити заклади інтегра­ційного типу, найяскравішим прикладом яких є Європейський Союз (ЄС). Цей союз, як відомо, має тенденцію до перебирання на себе правоповноважень держав-членів. Він від свого імені укладає міжнародні торговельні договори і є колективним учасником багато­сторонніх економічних міжнародних договорів та організацій.

Будь-яка діяльність у будь-якій країні або на міжнародному рівні здійснюється на грунті певної системи принципів.Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право. Ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуван­ням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогре­сивного розвитку. Дві групи: 1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права; 2) спеціальні принципи міжнародного економічного права.

До основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права. Міжнародне економічне право є галуззю міжнародного права, тому і принципи міжнародного права є загальними принципами і для міжнародного економічного права Принципи:1)принцип мирного співіснування;2)принцип суверенної рівності держав;3)принцип співробітництва держав;4)принцип невтручання;5)принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;6)принцип взаємної вигоди.

Спеціальні:1)принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;2)принцип юридичної рівності і недопустимості еконо­мічної дискримінації держав;3)принцип свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків;4)принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;5) принцип найбільшого сприяння;6) принцип національного режиму.

Принципи міжнародного економічного права є основою формування принципів зовнішньоекономічної діяльності багатьох держав. Це — один із прикладів пріоритету не лише норм міжнародного права, а і його принципів над національними нормами і правовими принципами держав як окремо взятих суб'єктів міжнародних економічних відносин. Принципи зовнішньоекономічної діяльності, закріплені в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", прийнятого 16 квітня 1991 р. До них належать: принцип суверенітету України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва; принцип юридичної рівності і недискримінації; принцип верховенства закону; принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів.Перелік принципів у законі України майже в усьому співзвучний з принципами міжнародного економічного права.


59.Значення правового забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

Однією із важливих умов успішної й ефективної зов­нішньоекономічної діяльності України є створення відповідної правової бази. Її недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних відносин нашої країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими цінами.Зовнішньоекономічна діяльність потребує корінних змін, передусім її законодавче регулювання. В Україні правова база зовнішньоекономічної діяльності: Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" (1б квітня 1991 р.)-нормативно визначені принципи, види і суб'єкти зовнішньоек. діяльності, питання правового регулювання їхньої діяльності та ін.; Митний кодекс України(12 грудня 1991 р.)-визначив принципи організації митної справи в Україні; закони про державне мито, єдиний митний тариф. Містяться норми, що стосуються організації і здійснення зовнішньоекономічної діяльності: закони "Про підприємництво" (7 лютого 1991 р.),"Про підприємства в Україні"(27 березня !991 р.) та ін. З ряду питань зовнішньоекономічної діяльності прийма­лися відповідні постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Регулювання дає можливість державі з ураху­ванням суспільних інтересів упорядкувати відносини зовнішньоекономічного характеру, створити відповідний правовий режим (правопорядок), дотримання якого сприяє розвитку міжнародного економічного співробітництва, підвищенню його ефективності.


60.Гармонізація законодавства з правовими системами міжнародних організацій.

Міжнародне економічне право регулює суспільні відносини між різними суб'єктами. Під суб'єктом права розуміють особи (фізичні і юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні права та юридичні обов'язки, що дає їм можливість брати участь у відповідних правовідносинах.

До суб'єктів міжнародного економічного права належать держави та міжнародні економічні організаціїГоловним суб'єктом міжнародного економічного права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі визначеннями, держава — це політична форма організації суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу пануючого класу або всього народу. У Декларації про державний суверенітет України зазначено: народ України є єдиним джерелом державної влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад України.

Держави можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин. У розділі десятому "Міжнародні відносини" Декларації про державний суверенітет України зазначено, що вона як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для забезпечення національних інтересів у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, технічній, культурній і спортивній сферах. Україна виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, бере участь у загальноєвропейському процесі та в європейських структурах. Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших соціальне важливих для кожної країни завдань

Враховуючи ту роль, яку відіграють міжнародні організації в різних сферах міжнародного співробітництва, багато держав світу стають їх членами. Це стосується й України, яка є сьогодні самостійним і суверенним суб'єктом міжнародних відносин. Уже в 1994 р. вона була членом близько 40 міжнародних організацій, причому до 20 із них вступила протягом 1993—1994рр. Участь України у міжнародних організаціях вимагає від неї, звичайно, відповідної участі у формуванні їх коштів. Так, за один рік членства в 00Н наша країна сплачує близько 19 млн дол. США. Але водночас членство в міжнародних організаціях забезпечує як пряму, так і побічну вигоду. Так, лише участь України в миротворчій акції 00Н у колишній Югославії обумовила повернення в державу протягом двох років близько 10 млн дол. (сплата заробітної плати, компенсація за використання техніки, а також перевезення). Або такий приклад. Завдяки участі України в такій організації, як Всесвітній поштовий конгрес, Міністерство зв'язку України одержить від цієї організації більш як 2 млн дол. на розвиток поштової і телефонної мереж України, тобто це — фактично повернення тих коштів, які ми платимо в бюджет міжнародних організацій. Участь України в діяльності міжнародних організацій значно розширює її можливості у міжнародному, зокрема економічному, співробітництві. Єдиним суб'єктом цих відносин виступає держава. Саме вона як суб' єкт міжнародних відносин і відповідно міжнародного економічного права наділена всім обсягом правоздатності. Вона несе відповідальність за виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів і угод. Винятком з цього правила є відносини, в яких юридичною особою постає не держава, а якийсь інший орган, що виступає від свого імені. У таких випадках він і несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Характер і зміст міжнародних економічних відносин, в яких бере участь держава, можуть бути найрізноманітншіими. Це можуть бути відносини суто організаційного характеру, коли укладаються угоди про організацію міжнародного економічного співробітництва, або відносини майнового характеру, коли укладаються конкретні зо­внішньоекономічні договори (угоди) між державою (її органом) про передачу майна, виконання робіт, надання послуг тощо.

Держава може вступати у міжнародні відносини економічного змісту і не з суб'єктами міжнародного права чи міжнародного економічного права. В цьому разі відносини регулюватимуться не нормами міжнародного права або міжнародного економічного права, а нормами відповідних національних правових систем, а також нормами міжнародного приватного права. Такого роду відносини не слід розглядати як відносини міжнародно-правові, міждержавні. У зв'язку з розпадом колишнього СРСР кількість держав як суб'єктів міжнародного економічного права збільшилась. Однією із таких держав стала Україна, яка сьогодні започатковує і розвиває зовнішні економічні відносини. Виходячи з положень Конституції України, Декларації про державний суверенітет, законів "Про економічну самостійність України", "Про зовнішньоекономічну діяльність" та деяких інших, Україна як держава є самостійним суб'єктом у здійсненні та регулюванні зовнішньоекономічних відносин. Вона укладає необхідні міжнародно-правові договори та угоди, бере участь у діяльності міжнародних економічних організацій. Використовуючи свої права у міжнародних економічних відносинах, вона намагається належним чином виконувати взяті на себе відповідно до договорів та угод зобов'язання.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Реклама:





Скачать файл (680 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru