Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  


Загрузка...

Конспект лекцій - Цивільне процесуальне право України - файл 1.doc


Конспект лекцій - Цивільне процесуальне право України
скачать (320 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc320kb.18.11.2011 21:07скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Цивільне процесуальне право України



    Конспект лекцій

    Зміст:

    Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система.

Метод цивільно-процесуального права

Система цивільного процесу права

Цивільне судочинство

    Джерела цивільного процесуального права.

Поняття, значення і класифікація принципів цивільного процесуального права.

Принципи цивільного процесу

Конституційні принципи цивільного процесуального права

    Принципи диспозитивності і змагальності у цивільному процесі.

    Підвідомчість цивільних справ судам, їх види та загальні правила.

Підсудність справ: поняття, значення і види підсудності.

    Поняття і мета доказування у цивільному процесі.

Етапи доказової діяльності:

    Поняття і види доказів у цивільному процесі. Джерела засобів доказування.

Предмет доказування

Презумпція

Преюдиції

    Належність доказів і допустимість засобів доказування. Обов‘язок доказування.

Показання свідків

    Судові витрати, їх поняття, види і відшкодування.

    Участь органів прокуратури у цивільному процесі.

Вступ до цивільного процесу

Участь у цивільному процесі органів державного управління, профспілок, установ, підприємств, організацій та окремих громадян, які захищають права інших осіб.

Процесуальні права, якими наділяються органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, організації та окремі громадяни.

Сторони в цивільному процесі. Поняття сторін, їх процесуальні права та обов‘язки.

Позивач і відповідач

    Треті особи, їх види і процесуальні права та обов‘язки.

Представництво в цивільному процесі: поняття, види, умови.

Вимоги до представників

Цивільно-процесуальне представництво

Види процесуального представництва.

Елементи позову

Зміст позову

Заперечення проти позову

Подання зустрічної позовної заяви

    Забезпечення цивільного позову.

Судовий розгляд справи та його значення. Безпосередність, усність судового розгляду.

Судове засідання – процесуальна форма розгляду цивільної справи. Складові частини судового засідання.

Заходи, що застосовуються у судовому засіданні до порушників і неповагу до суду.

Протокол судового засідання, його складання і зміст. Зауваження на протокол судового засідання.

Судове рішення. Законність і обґрунтованість та зміст рішення.

Зупинення провадження по справі.

Закриття провадження у справі. Залишення позову без розгляду.

Характеристика справ про адміністративні правовідносини. Підвідомчість і їх підсудність, учасники судочинства.

Справи по скаргах на дії органів і службових осіб у зв‘язку з накладенням адміністративного стягнення.

Скарги на дії органів і службових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Ст.244. Подача скарги

Витребування судом документів, на підставі яких провадиться стягнення

Справи по скаргах на рішення і дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності.

Справи за заявами прокурора про визнання незаконним правового акту органу, рішення чи дії службової особи.

Справи по скаргах на рішення щодо релігійних організацій.

Окреме провадження в цивільному процесі: справи, які розглядаються такому порядку, особи, які беруть участь у справах, особливості розгляду справ.

Особливості судового розгляду у справах окремого провадження: про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Особливості судового розгляду справ окремого провадження про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України, іноземними громадянами.

Провадження у справах про відновлення прав на втрачені цінні папери.

Касаційне провадження в цивільному процесі: завдання, право і строк оскарження і внесення подання.

Порядок подачі касаційної скарги.

Підстави для скасування і зміни судового рішення у касаційному порядку.

Перегляд у порядку нагляду рішень, ухвал, постанов у цивільній справі, завдання, суб‘єкти опротестування, суди, які розглядають справи.

Процесуальний порядок розгляду цивільних справ судами касаційної і наглядової інстанції.

Перегляд у зв‘язку з нововиявленими обставинами рішень, ухвал і постанов суду: значення, підстави і процесуальний порядок перегляду.

Процедура перегляду справ за нововиявленими обставинами

    § 1. Поняття, завдання цивільного процесу. Поняття цивільного процесуального права, його предмет, система.

КУ ст.55 “Права і свободи людини і громадянина захищаються судом”. Ст.6 ЦК України – захист прав здійснюється судом, арбітражним судом, третейським судом, товариським судом.

Захист цивільних прав здійснюється профспілковими та іншими громадськими організаціями. Також захист цивільних прав може здійснюватись в адміністративному порядку.

Відповідно до ст.1 ЗУ “Про арбітражний суд” на арбітражного суддю покладено всі господарські справи. Захист прав, що виникають з шлюбних та сімейних відносин здійснюються судом, органами опіки та піклування, органами реєстрації громадського стану. Ст.6 Кодексу про шлюб. Трудові відносини ст.221 КзПП. Земельні спори. Ст.103 Земельного кодексу. Ст.33 ЗУ “Про місцеве самоврядування”. Земельні спори розглядаються виконкомами селищ, міст, а саме утворюваною ними узгоджувальною комісією. Крім цього – арбітражним судом, третейським судом і в загальному судовому порядку.

Третейські суди вирішують будь-які спори, які виникли між громадянами за винятком спорів, що виникають з трудових та сімейних правовідносин (ст.1 ЗУ “Про третейській суд”).

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються адміністративними комісіями при районних державних адміністраціях, районними (міськими) комісіями у справах неповнолітніх, органами ВС, органами державних інспекцій, посадовими особами, уповноваженими на те, та в загальносудовому порядку.

Органи нотаріату також покликані сприяти захисту прав та свобод громадян.

^ Змістом цивільно-процесуального права є діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідношення). Процесуальною формою є об‘єктивне закріплення і оформлення відповідної діяльності. Діяльність суду складається з послідовних дій. Всі дії повинні бути закріплені в відповідних процесуальних документах.

^ Цивільне процесуальне право – це сукупність і система правових норм, предметом регулювання яких є суспільні відносини в сфері здійснення правосуддя в цивільних справах. Такі відносини визначають процесуальний порядок провадження в цивільних справах, який складається: з провадження по розгляду і вирішення справ по спорах з цивільних, сімейних, трудових, земельних та кооперативних правовідносин; справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження. Все це є провадженням в цивільних справах.

^ Процесуальний порядок провадження в цивільних справах як предмет цивільно-процесуального права визначаються: системою процесуальних дій, які виконуються судом, органом судового виконання, учасниками процесу; предмет визначається змістом, формою, умовами виконання процесуальних дій; системою цивільно-процесуальних прав і обов‘язків суб‘єктів правовідносин; гарантіями реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків. Сукупність реалізації цивільно-процесуальних прав і обов‘язків становлять зміст процесуальної діяльності суб‘єктів цивільно-правових відносин, судів, органів судового виконання (примусове виконання судових і інших рішень), осіб, які беруть участь у розгляді справи, інших учасників процесу.

^ Метод цивільно-процесуального права – це сукупність закріплених в нормах цивільно-процесуального права способів і засобів спливу на відносини, які регулюють поведінку їх суб‘єктів. За своїм змістом метод є імперативно-диспозитивним і характеризується нормативним визначенням: імперативний метод впливу на поведінку суб‘єктів закріплений у нормах права, що встановлює зобов‘язання заборони і примушення. Зобов‘язання – обов‘язок конкретної активної поведінки (ст.195, 217 ЦПК). Заборона – виконання певних дій і бездіяльності (ст.135, 412 ЦПК). Примушування – вплив, спрямований на забезпечення виконання правил окремих норм ЦП права (ст.172 ЦПК). Диспозитивний спосіб характеризується дозволянням і визначається правами суб‘єктів цивільно-процесуальних правовідносин на активну поведінку в межах, встановлених ЦПК (ст.99, 103 ЦПК). Імперативний спосіб стосується тільки становища суду (ст.142, 149, 222 ЦПК). Спосіб дозволення широко використовується в ЦП праві.

^ Система ЦП права – це сукупність норм та інститутів в галузі права, зумовлених предметом правового регулювання. Вона визначається структурою ЦПК і складається з 2 частин: загальної та особливої. Загальна – об‘єднує норми і інститути ЦП права, які мають значення для всієї галузі, всіх видів провадження і стадій цивільного процесу (розділ І та ІІ). До особливої частини включені норми та інститути, які врегульовують порядок розгляду і вирішення справ по стадії судочинства (розділи ІІІ та всі послідуючі).

^ Цивільне судочинство – це врегульований нормами ЦП права, порядок провадження в цивільних справах, який визначається системою взаємопов‘язаних цивільно-процесуальних прав і обов‘язків і цивільно-процесуальних дій, якими вони реалізуються їх суб‘єктами – органами судового виконання і учасниками процесу.


    § 2. Джерела цивільного процесуального права.

Джерелами ЦП права є нормативні акти, в яких закріплені правила, що врегульовують порядок організації і здійснення правосуддя в цивільних справах.

  • КУ розділ УІІІ, ІІ (статті відносно статусу громадян 24, 29, 31, 32, 55, 59);

  • Закони України, перш за все ЗУ “Про судоустрій” (1982);

  • ЦПК України;

  • ЦК України (правило про допустимість засобів доказування, ст.42-47 ЦК);

  • Кодекс про шлюб та сім‘ю (розкриває права і обов‘язки, склад осіб, визначає правила порушення справ в суді про позбавлення батьківських прав та в усіх спорах про дітей);

  • КЗпП (підвідомчість судових трудових справ, ст.221, 227, 229 КЗпП);

  • ЗУ “Про прокуратуру” (1991) (визначає права і обов‘язки прокурора в участі прокурора в цивільному судочинстві);

  • ЗУ “Про місцеве самоврядування” від 21.05.97.;

  • Укази Президента України та постанови КМУ, міжнародні угоди;

  • Керівні роз‘яснення, що даються постановами Пленуму ВС України (є обов‘язковими для виконання всіма судовими установами України, але такі постанови не мають нормативного характеру);

  • Декрет “Про державне мито”.


§ 3. Поняття, значення і класифікація принципів цивільного процесуального права.

ЦП право України і врегульоване ним цивільне судочинство будується на демократичних принципах. Погляди на право, як соціальну цінність і правосуддя, призначенням якого є захист прав громадянина. Принципи ЦП права – це закріплені в його нормах ідеї і погляду народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах, організаційну його побудову і процесуальну діяльність та процесуально-правове становище учасників процесу. Всі принципи між собою взаємопов‘язані і в сукупності складають систему. Кількісний склад в системі не закріплений в нормативному порядку.

Принципи можуть класифікуватися за дією в системі права: 1) загальні; 2) міжгалузеві; 3) галузеві (принцип законності – міжгалузевий; принципи диспозитивності – принцип цивільного права).

^ За нормою нормативного закріплення : 1) конституційні; 2) регламентовані законодавством про судочинство.

За роллю врегулювання процесуально-правового становища суб‘єктів правовідносин: 1) принципи, що зумовлюють діяльність суду і органів судового виконання; 2) принципи, що визначають процесуально-правове становище суб‘єктів.

^ За предметом регулювання: 1) принципи організації правосуддя; 2) функціональні принципи.

Конституційні принципи ЦП права:

  1. Здійснення правосуддя виключно судами (чт.4 КУ);

  2. Незалежність і недоторканість суддів та їх підкореність лише закону – незалежність передбачає обов‘язкову підкореність закону, яка саме і гарантує законність в діяльності суддів (ст.129 КУ, ст.33 ЗУ “Про статус суддів в Україні”, ст.8 ЦПК), незалежність означає 1 - незалежність їх від спливу думки органів державної влади і управління, службових осіб, рухів, засобів масової інформації, окремих громадян, 2 – суди повинні бути незалежними від вищестоящих судів, 3 – судді незалежні від інших суддів і голови суду;

  3. Державна мова судочинства (ч.1 ст.10 КУ, ст.129 КУ, ст.9 ЦПК) – українська, ЗУ “Про мову” ст.18 (мовою, прийнятною для населення), ст.123 – акти прокурорського нагляду - державною, юридична допомога – мовою, прийнятною для сторін, ст.6 – особи, що проводять дізнання, слідство, прокурори, судді тощо мають володіти українською, російською, а при необхідності іншою мовами в обсязі, необхідному для виконання службових обов‘язків;

  4. Принцип законності – правосуддя у цивільних справах відповідно здійснюється відповідно до закону, що є одним з завдань цивільного судочинства (ст.2 ЦПК), законною повинна бути діяльність осіб, які звертаються до суду;

  5. Гласність судового розгляду, розгляд справ в судах відкритий (ст.10 ЦПК), кожний громадян віком від 16 років має право бути присутнім в залі суду, виняток – закрите слухання – 3 випадки: 1 – інтереси державної таємниці, 2 – відомості про інтимні сторони життя, 3 – таємниця усиновлення;

  6. Рівність учасників судового процесу перед законом і судом (ч.1 ст.21 КУ – рівність людей у правах та гідності), обмеження можуть бути як виняток встановлені національним режимом по відношенню до іноземних громадян (ч.1 ст.26 КУ, ст.424 ЦПК);

  7. Змагальність судового розгляду (ст.30 ЦПК), є засобом досягнення об‘єктивної істини справі;

  8. Забезпечення касаційного оскарження судового рішення (ч.4 ст.125 КУ). Оскаржуються в касаційному порядку тільки ті рішення, які не набрали законної сили. Касаційна скарга може бути подана протягом 10 днів з дня, що слідує за днем проголошення. Ст.209 ЦПК по особливо складних справах мотивувальну частину рішення суд складає протягом 3 днів. Суд касаційної інстанції не проводить судового слідства, він перевіряє законність і обґрунтованість дій суду і відповідність висновків суду дослідженим доказам або обставинам справи.




    § 4. Принципи диспозитивності і змагальності у цивільному процесі.

В судовому засіданні ведеться професійний спір між двома сторонами. Кожна з цих сторін відстоює свої права, свою позицію тими засобами, які передбаченні і дозволяються цивільно-процесуальним законодавством. Цей принцип відтворений в ст.30 ЦПК і виступає засобом досягнення об‘єктивної істини в справі. Зміст змагальності становлять процесуальні дії сторін та інших осіб, а також суду, спрямовані а встановлення фактичних обставин в справі, права і обов‘язки сторін.


    § 5. Підвідомчість цивільних справ судам, їх види та загальні правила.

Підвідомчість – це розмежування компетенції між органами держави (синонім – юрисдикція). Відповідно до ст.124 КУ юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. Цивільна юрисдикція визначає коло цивільних справ, вирішення яких віднесено до судових органів. Ст.6 ЦК визначає, яким чином здійснюється захист цивільних прав. Ч.1 ст.24 ЦПК – загальне правило про підвідомчість. Для можливості з‘ясування підвідомчості (суди загальної юрисдикції): 1) наявність спірних правовідносин; 2) суб‘єктивний склад; 3) відсутність винятку у віднесені таких спорів до компетенції інших органів. Судам загальної юрисдикції не підвідомчі справи, які виникають із конституційних, фінансових, адміністративних правовідносин, за винятком справ, що зазначені в ч.2 ст.24 та ст.236 ЦПК. П.3 ст.24 ЦПК – визначено підвідомчість судових справ окремого провадження, перелік яких міститься в ст.254 ЦПК. Суди розглядають справи, в яких беруть участь іноземні громадяни або особи без громадянства. Питання про підвідомчість вирішується суддею одноособово в стадії прийняття заяви для розгляду. Якщо встановлено, що справа не підвідомча суду, то про це виноситься мотивована ухвала. В такій ухвалі суддя повинен роз‘яснити особі, до якого юрисдикційного органу вона має звернутися. Така ухвала про підвідомчість підлягає оскарженню.
§ 6. Підсудність справ: поняття, значення і види підсудності.

Розмежування компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчості їм цивільних справ називаються підсудністю. Існує два види підсудності: 1) функціональна (разова); 2) територіальна. Функціональна – це підсудність, яка визначає компетенцію окремих ланок судової системи на підставі виконуваних ними функцій. Як підвид цієї системи – разова – визначає компетенцію різних ланок судової системи, як суд першої інстанції. Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих судам справ між однорідними судами. Загальне правило про визначення підсудності закріплено в ст.123 ЦПК – всі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства розглядаються районними судами, крім тих, що законом віднесені до компетенції інших судових органів (обласні, міжрайонні, військові, суди касаційної і наглядової інстанції). Ч.2 ст.123 ЦПК – перелічуються судові органи, які розглядають справи військовослужбовців. Існує така особливість, що підсудність справи визначається залежно від того, дії яких посадових осіб і органів оскаржуються. Міжобласного суду – як суду першої інстанції підсудні всі справи, підвідомчі цивільному судочинству. Ст.124 ЦПК. Цивільні справи, в яких однією із сторін є районний (міський) суд, військовий суд гарнізону, розглядає відповідно Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський і Севастопольський міські суди, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил. Підсудність цивільних справ, в яких однією із сторін є Верховний суд Республіки Крим, обласний суд, Київський чи Севастопольський міський суд, міжобласний суд, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил, визначає Верховний Суд України.

ВС України, як суд першої інстанції розглядає такі справи: 1) по скаргах на рішення центральної виборчої комісії по відмові реєстрації участі партії у виборах; скарга на відмову зареєструвати претендента на кандидатуру Президента; на відмову окружної виборчої комісії в реєстрації ініціативної групи виборців (ст.243-6 ЦПК) тощо; 2) по заявах про скасування рішення окружної виборчої комісії по реєстрації кандидата на посаду народного депутата України (ст.243-11 ЦПК); 3) скарги про визнання виборів недійсними (ст.243-16 ЦПК, ст.8, 124 КУ, ЗУ “Про вибори народних депутатів”); 4) скарги на рішення, прийняті відносно релігійних організацій (ст.248 ЦПК). За проектом закону “Про судоустрій” ВС України буде судом касаційної інстанцій та апеляційним. Цивільні справи розглядаються колегіально та одноособово. Міжрайонні суди утворюються в тих районах, де обрано не достатню кількість судів для розгляду справ колегіально. Отже міжрайонні суди всі справи розглядають колегіально. Одноособово розглядаються всі цивільні справи. Колегіально розглядаються справи по спорах про визнання місця проживання дитини, відібрання дитини, питання, пов‘язані з батьківськими правами, виселення, в разі скасування рішення суду. Тому, що це ускладнені категорії справ і вони розглядаються за участю прокурора і органів державного управління. Колегіально також розглядаються справи, якщо в справі об‘єднані позовні вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Якщо суд наглядової або касаційної інстанцій визнає, що справа є особливо складною, вона розглядається колегіально.

^ Територіальна підсудність підрозділяється на такі підвиди: 1) загальна; 2) альтернативна; 3) договірна; 4) виключна; 5) по зв‘язку справ. Ст.125 ЦПК – позови пред‘являються за місцем проживання відповідача, тобто загальна підсудність визначає компетенцію суду залежно від знаходження відповідача. Альтернативна підсудність – ст.126 ЦПК визначає підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути одну і ту ж саму справу (декілька судів однієї ланки). Перелік таких справ є вичерпним. Право вибору місця розгляду справи законодавець віддав позивачеві. Виключна підсудність встановлює, що пред‘явлення позову можливе лише у точно визначеному у законі суді. Правила закріплені в ст.130 ЦПК. Виключної є підсудність відносно справ, де розглядаються питання, що пов‘язані з нерухомим майном (земельні ділянки, будівлі, багаторічні насадження). Ці справи будуть розглядатися в судах за місцем знаходження нерухомого майна або ж за місцем відкриття спадщини. Договірна підсудність встановлюється за згодою сторін. Ст.129 ЦПК – сторонам надається право встановлювати договірну територіальну підсудність. Особливість полягає в тому, що сторони обмежуються в укладенні угод і визначенні підсудності відносно тих справ, які можуть бути розглянуті тільки за виключною підсудністю (ст.130 ЦПК). По зв‘язку справ (ст.131 ЦПК) позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться у різних місцях, пред‘являються по місту знаходження одного з відповідачів (вибір до якого суду позивати позовну заяву закріплений законом за позивачем). Якщо по справі подається зустрічна позовна заява, вона розглядається в тому суді, де була розглянута первинна позовна заява. Якщо порушена кримінальна і суд виділив ї в окреме провадження, то в обласному суді кримінальні судді спроможні розглядати цивільні справи, а в більшості випадків ці цивільні позови пред‘являються в порядку цивільного судочинства за правилами підсудності.

^ Передача справ з одного суду в іншій суди може бути здійснена лише у межах держави. Питання про зміну підсудності можуть вирішувати: голова ВС, його заступники, голови ВС АРК, голови обласних судів, міст Києва та Севастополя, міських судів, голови військових судів регіонів і військово-морських сил. Суб‘єктами оскарження є: заінтересовані особи або особи, які беруть участь у розгляді справи. За ініціативою суду питання про зміну підсудності вирішується: 1) якщо суд визнає, що даний конкретний позов зручніше вирішувати за місцем проведення найголовніших дій по справі, які підлягають перевірці; 2) суд змінює підсудність, якщо відповідач, місце проживання якого не відомо, доведе суду, що справу доцільно розглядати за дійсним місцем його проживання. Підсудність може змінюватись і в тому випадку, якщо після відводу судді або його відсторонення від справи, немає в цьому суді суддів, які б могли розглянути справу, тобто справи про зміну підсудності направляються до вищестоящого суду. Питання про підсудність справи вирішується суддею одноособово при прийнятті позовної заяви. Якщо суд не приймає позовну заяву у зв‘язку з непідсудністю справи суду, він зобов‘язаний згідно ст.132 ЦПК повернути заяву з мотивованою ухвалою суду. Вона може бути оскаржена в 10 денний термін. Якщо позовна заява подається поштою або суддя дізнався про її непідсудність значно пізніше, ніж вона була прийнята, то суд зобов‘язаний переслати заяву з мотивованою ухвалою до того суду, який зможе розглянути справу з мотивованою ухвалою судді. Справа, провадження по якій вже почалося в судовому засіданні, безпосередньо не може передаватися з одного суду до іншого. Гл.15 ЦПК “Підсудність”.


    § 7. Поняття і мета доказування у цивільному процесі.

Ст.15 ЦПК. Метою цивільного судочинства є то, що суд з‘ясовує об‘єктивну істину по справі і правильно застосовує норми матеріального права. Пізнавальна процесуальна діяльність в основі своїй складається з 4 частин: 1) доказування фактичних обставин, які з‘ясовуються під час розгляду справи; 2) з‘ясування судом деяких фактичних обставин справи, які існують в момент розгляду справи, шляхом безпосереднього спостереження в судовому засіданні; 3) пізнання судом спірного правовідношення прав та обов‘язків сторін; 4) пізнання, яке здійснюється судами вищої інстанції в процесі перевірки законності та обґрунтованості рішень. Завжди об‘єктом пізнання будуть обставини справи (фактичні і юридичні) та докази, на підставі яких встановлюються обставини. Мета - встановлення об‘єктивної істини. Засоби – процесуальна діяльність по встановленню об‘єктивної істини. Ст.99 ЦПК встановлює права і обов‘язки сторін, а також інших учасників процесу. Суб‘єктом доказування буде і суд. Перш за все тому, що суд зобов‘язаний вжити заходів для встановлення об‘єктивної істини (ст.15 ЦПК), суд зобов‘язаний сприяти сторонам у зборі доказів (ст.30 ЦПК), суди вирішують питання про належність і допустимість доказів (ст.28 ЦПК). Саме за судом закріплене право і обов‘язок давати оцінку доказам (ст.62 ЦПК). Суб‘єктами доказування є сторони, інші учасники процесу, які беруть участь в розгляді справи і суд. Доказування охоплює процесуальну діяльність усіх суб‘єктів процесу незважаючи не те, що їх функцій в доказуванні різні, воно вимагає процесуальну і розумову діяльність суб‘єктів доказування, яка здійснюється у встановленому законом процесуальному порядку і спрямована на з‘ясування дійсних обставин справи. Етапи доказової діяльності: 1) твердження про факти (ст.137 ЦПК) – суд зобов‘язує сторони посилатися на ті обставини, на підставі яких вони поставили вимоги перед судом, тобто на обґрунтування позову; 2) визначення заінтересованих осіб щодо доказів (п.5 ст.137 ЦПК) – сторони і інші заінтересовані особи зазначають докази, що підтверджують позов, тобто сторони не подають, а вказують на докази; 3) подання доказів – докази по справі подають сторони та інші особи, які беруть участь у розгляді справи, якщо ж поданих доказів недостатньо, то – 4) збирання доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у розгляді справи, або за своєю власною ініціативи (ч.2 ст.30 ЦПК); 5) дослідження доказів – це безпосереднє сприйняття судом у судовому засіданні інформації про обставини справи, принциповим є те, що така інформація повинна бути досліджена і прийнята всіма учасниками процесу; 6) оцінка досліджених доказів.

Судовій оцінці підлягають тільки докази, які безпосередньо були досліджені в судовому засіданні з додержанням правил про належність доказів і допустимість засобів доказування (ст.28, 29 ЦПК). Правила оцінки доказів закріплені в ст.62 ЦПК. Оцінка доказів полягає в тому, що суб‘єкти доказування осмислюють подані докази і роблять логічні висновки, засновані на законах логіки і процесуального права. Оцінюють докази всі учасники процесу. Остаточні висновки по справі робить суд з додержанням правил про постановлення рішення в нарадчій кімнаті (ст.210 ЦПК). Непогодження з висновками суду сторони та інші учасники процесу втілюють в касаційній скарзі в касаційному поданні, або в інших процесуальних документах, якщо справа переглядається в судовому нагляду.


    § 8. Поняття і види доказів у цивільному процесі. Джерела засобів доказування.

Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.27 ЦПК). Носіями такої інформації виступають точно визначені засоби доказування: 1) пояснення сторін і третіх осіб; 2) показання свідків; 3) письмові докази; 4) речові докази; 5) висновки експертів. Зміст доказів: це сукупність фактичних даних про обставини, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Обставинами будуть юридичні факти – це дії чи бездіяльність та події. Процесуальною формою є засоби доказування, які виступають джерелами інформації (ст.27 ч.2 ЦПК). Одержання і дослідження доказів повинно здійснюватись в строгій процесуальній формі, яка закріплена в ст.28-61 ЦПК, 180-190 ЦПК. Саме ці норми будуть виступати процесуальною гарантією всебічного, обґрунтованого розгляду доказів. Докази класифікуються: 1) за характером зв‘язку (прямі – дають можливість зробити однозначний висновок про наявність чи відсутність фактів, які підлягають доказуванню; побічні – навпаки характеризуються численністю зв‘язків з фактами); 2) за процесом формування (первинні – формуються під безпосереднім впливом фактів, які підлягають встановленню; похідні (копії) – відтворюють данні, одержані від інших джерел); 3) за джерелами одержання (І – особисті, речові; ІІ – первинні, похідні; ІІІ – особисті, речові, змішані). Особисті докази мають суто об‘єктивний характер. Предмет доказування – це коло фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення справи по суті. Необхідний склад фактів предмету доказування визначається на підставі норм матеріального права. Ст.27, 30 ЦПК – належність до предмету доказування обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, тобто підстави позову, і обставини, на яких відповідач обґрунтовує свої заперечення. Інші обставини, які мають значення для справи. Згідно ст.32 ЦПК обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування, також законні презумпції, преюдиції. Презумпція – факти, які згідно з законом припускаються встановленими, такі припущення може бути спростоване в загальному порядку. Преюдиції – факти, встановлені судовим рішенням, що набрали законної сили, такі факти не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи. Таким чином, доказуванню не підлягають: 1) загальновідомі факти; 2) преюдиційні факти; 3) презумуючі факти. Загальновідомі факти не потребують доказування лише тоді, коли вони визнані судом. Про це повинно бути винесено ухвалу суду (землетрус, посуха). Загальновідомість може мати різні межі (межі країни, області тощо – це об‘єктивні межі; суб‘єктивні межі – данні факти повинні бути відомі не тільки певним особам, а й всьому складу суду і іншим особам, що беруть участь у розгляді справи).


    § 9. Належність доказів і допустимість засобів доказування. Обов‘язок доказування.

Ст.28 ЦПК – правило про належність доказів. В теорії ЦПК склалася така думка, що належними будуть докази, які мають значення для справи. Належні докази – такі докази, які мають властивість підтвердити взаємопов‘язані з ними істотні обставини, і які у відповідності з нормами матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які можуть підтвердити обставини між сторонами. Це зобов‘язує суд спрямовувати доказову діяльність на залучення доказів, які складають предмет доказування, тобто досліджуються ті фактичні данні, які входять до предмету доказування. Ст.137 (порушення справи) п.4,5 ЦПК – до порушення справи суд вимагає від позивача підтвердити позов належними доказами. Ст.143 ЦПК п.1,3 – підготовка справи до розгляду. Суд пропонує сторонам про необхідності подати додаткові докази. Допустимість засобів доказування ст.29 ЦПК. Обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Цивільним законом обмежена допустимість показань свідків для підтвердження певних угод і інших дій. Ст.44,46 ЦПК – форма угоди проста, письмова або усна. Сторони і треті особи мають право давати як усні, так і письмові пояснення суду ст.99 ЦПК. Засобами доказування будуть відомості, які сторони і треті особи передають суду, тобто ці пояснення є джерелом інформації. Сторони є суб‘єктами спірних правовідносин. Сторона завжди дає показання, які їй вигідні. Змістом пояснень сторін про обставини справи можуть бути визнання, тобто повідомлення, що підтверджують наявність чи відсутність фактів, які входять до предмету доказування другої сторони. Цивільно-процесуальний закон розрізняє визнання фактів ст.40 ЦПК і визнання позову ст.103 ЦПК. Визнання факту можливо однією і другою стороною. Визнання позову можливо лише відповідачем. Ст.103 ЦПК – права, закріплені за сторонами. Відповідач може визнати позов повністю або частково. Відповідач може визнавати предмет, підстави, зміст позову. Тобто кожен з елементів позову може бути предметом визнання. Показання свідків ст.141 ЦПК вказується на те, хто може бути свідком. Тобто свідок – це особа, якій відомі будь-які обставини по справі. Ст.142 ЦПК вказує на ті обмеження, які встановлені до осіб, які не можуть бути свідками. Не можуть бути свідками особи, які мають фізичні або психічні вади і не можуть правильно сприймати ті обставини, що мають значення по справі. Не можуть бути свідками представники по цивільній або кримінальній справі в зв‘язку з виконанням службових обов‘язків.


      1   2   3   4



    Скачать файл (320 kb.)

    Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru