Logo GenDocs.ru


Поиск по сайту:  


Курсова робота класифікація документів - файл 1.doc


Курсова робота класифікація документів
скачать (190 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc190kb.16.11.2011 00:28скачать

содержание

1.doc

Реклама MarketGid:
Міністерство освіти та науки України

Київський університет культури

Дніпропетровський факультет менеджменту і бізнесу


Курсова робота

Тема: класифікація документів


Підготувала Керівник доцент

студентка ІІ курсу Чумакова

заочного відділення Галина Анатоліївна

група ДМ – 06 «___»________2008 рік.

Андрієвська Ю. Ю.

«___» ___________2008 рік.


2008 рік.

Резюме:

Курсова робота присвячена особливостям сучасного діловодства які полягають насамперед у переведені будь-якого документа на державну мову, широкому застосуванні комп’ютерних систем оброблення та друкування документів, необхідності дотримання вимог чинних державних стандартів у цій галузі.

Як сам процес створення документів, так і класифікація їх за різними вимогами, організація роботи з ними завжди були регламентовані соціальними законодавчо-нормативними і нормативно-методичними актами, які регламентували ведення діловодства.


Реферат:


^ Перелік ключових слів:

Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та функціонування документів, що виробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем методів їх діяльності.

^ Класифікація документів (від лат. Classic – ряд, група) – необхідна умова для проведення робіт з їх уніфікації, яка являється важливою основою документального забезпечення автоматизованих систем управління та для орієнтування в їх множині.


^ Об’єкт дослідження.

Є класифікація документів яка являється одним із методів пізнання. Без неї не можливо вивчити різноманіття існуючих видів документів, систематизувати їх, встановити різницю між видами документів.

Мета.

Основною метою цього дослідження є теоретичний і науковий аналіз суспільного стану існуючої системи. Правильне складання та комплексна класифікація, відбиває закономірності розвитку документів, розкриває зв’язки між ними, допомагає орієнтуватися в будь-якій їх множині, служить основою для їх впорядкування в документ них системах, що має важливе значення для теорії документознавства та практичної документально - комунікаційної діяльності.

^ Методи дослідження.

Методологічну основу курсової роботи складають загально визнані методи наукового пізнання, в першу чергу - формально логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний. Основу дослідження складають основні положення документознавства, лінгвістики та спеціальні роботи вчених – документознавців.

Новизна.


^ Практичне і теоретичне значення: курсова робота може бути використана студентами історичних, філологічних, та ін. спеціальностей для підготовки рефератів, курсових та дипломних робіт.


Зміст:

Вступ………………………………………………………………….3-4

  1. Діловодство та його місце в роботі апарату управління. Документ та його функції………………………………………………………………….

  2. Типологія та класифікація документів …………………………………

    1. Вимоги до будови класифікації……………………………………..

    2. Прийоми побудови класифікації ……………………………………

  3. Критерії класифікації документів. ………………………………………

    1. Класифікації документів за інформаційним складом…………………………………………………………………

    2. Класифікації документів за характером знакових засобів фіксації інформації………………………………………………………………….

    3. Класифікації документів за вимірністю запису інформації……….

    4. Класифікації документів за призначенням для сприйняття……….

    5. Класифікації документів за каналом сприйняття інформації……….

    6. Класифікації документів за рівнем розповсюдження………………..

    7. Класифікації документів за способом документування……………….

    8. Класифікації документів за матеріальним складником………………

    9. Класифікації документів за обставинами їх побутування в навколишньому середовищі……………………………………………….

  4. Висновки………………………………………………………………………….

  5. Список використаної літератури……………………………………………...



^ Вступ

Документознавство – наука про документ та документно-комунікаційну діяльність. Це наукова дисципліна, що вивчає закономірності створення та функціонування документів, що виробляє принципи побудови документно-комунікаційних систем методів їх діяльності.

Документознавство досліджує документ як джерело інформації та засіб соціальної комунікації. Це комплексна наука про документ та документно-комунікаційну діяльність, що вивчає в історичному, сучасному та прогностичному планах процеси створення, розповсюдження та використання документних джерел в суспільстві.

Формування документознавства як наукової дисципліни передбачає визначення основних її складових: об`єкта, предмета, методів, понятійного апарату – в їх єдності та цілісності тобто як системної наукової дисципліни.

Об`єктом документознавства є комплексне вивчення документа як системного об`єкта, спеціально створеного для зберігання та розповсюдження (передачі) інформації в просторі і часі.

Предмет документознавства – є створення наукового знання про документ в його єдності матеріальної та інформаційної складових, про закономірності його створення та функціонування в суспільстві.

Класифікація документів (від лат. Classic – ряд, група) – необхідна умова для проведення робіт з їх уніфікації, яка являється важливою основою документального забезпечення автоматизованих систем управління та для орієнтування в їх множині. Структура класифікації зазвичай представляється у вигляді таблиці чи схеми.

Класифікація являється одним із методів пізнання. Без неї не можливо вивчити різноманіття існуючих видів документів, систематизувати їх, встановити різницю між видами документів. Правильне складання, комплексна класифікація, відбиває закономірності розвитку документів, розкриває зв’язки між ними, допомагає орієнтуватися в будь-якій їх множині, служить основою для їх впорядкування в документ них системах, що має важливе значення для теорії документознавства та практичної документально - комунікаційної діяльності.

Для проведення класифікації документів особливо важливо враховувати, як мінімум, наступні положення:

  • ознака, за якою проводять ділення, називається основою ділення;

  • основою ділення при класифікації документів, перш за все, виступають ознаки, пов’язані з їх змістом;

  • ділення на класи має здійснюватися за однією певною основою ділення і не змінюватися в процесі ділення;

  • ділення має здійснюватися безперервно, тобто між членами ділення є відношення супідрядності;

  • члени ділення мають виключати один одного, тобто не може бути в різних місцях однакових класів;

  • у структурному відношенні класифікація має бути повною, тобто охоплювати увесь обсяг об’єктів, що класифікуються. З іншого боку, для всіх без винятку об’єктів мають бути оформлені класи, до яких можна було б зарахувати будь-який з об’єктів класифікації.




  1. ^ Діловодство та його місце в роботі апарату управління. Документ та його функції.

Процеси документування, службового листування є основною складовою частиною професійної діяльності працівника право ділової сфери. Саме в підготовці ділових паперів передусім виявляється його професіоналізм та компетентність.

Об’єктом вивчення цієї навчальної дисципліни є документ, система документації, заснована як на традиційних методах роботи з документами, так і застосуванні комп’ютерної техніки.

Документування - сам процес створення документів. Це регламентований процес запису інформації на папері чи іншому носієві, що забезпечує юридичну силу, здійснюється за певними правилами, встановленими правовими актами чи виробленими традицією. Результатом документування є документ – зафіксована на матеріальному носієві інформація з реквізитами, що має юридичну силу.

Юридична сила – це властивість офіційного документа, яка надається йому чинним законодавством, компетенцією органу, що його видав, та встановленим порядком для кожного виду документів комплексу реквізитів – обов’язкових елементів укладання документів.

Документування й організацією роботи з документами, тобто весь процес з часу створення документа й до його знищення чи передачі на зберігання до архіву забезпечує діловодство як галузь діяльності, основними елементами якого є письмові документи.

Отже, діловодство – це галузь ведення службових і ділових документів. Полягає в документуванні відповідної діяльності та документообігу, тобто русі документів всередині установи. Має переважно службовий характер. Відносини, що складаються з приводу діловодства, становлять сферу дії так званого службово-виконавчого права. Від правильної організації діловодства багато в чому залежить успіх діяльності органів державної влади, а також суб’єктів господарської діяльності.

В усі часи діловодство становило важливу ділянку державної діяльності. У кожній країні вироблялися свої специфічні форми і назви діловодних служб та посад, форми державного діловодства, стиль діловодства і навіть ділова мова.

Діловодство в установах може бути частково або повністю централізоване. Його ведення покладається на спеціальні служби – управління справами, канцелярії чи секретарів. Загальне керівництво роботою служб діловодства здійснюється керівниками установ, на яких покладається у межах наданих їм прав ряд обов’язків і які відповідають за організацію діловодства в установі.

Загальні правила діловодства охоплюють документування управлінської діяльності установ, яка здійснюється шляхом видання розпорядчих документів відповідно до тактів законодавства.

Діловодство включає правила складання текстів та оформлення службових документів встановленої форми на бланках установи за відповідними вимогами до тексту документа, який повинен мати обов’язкові реквізити.

Окремий порядок і правила ведення встановлені для діловодства за звертанням громадян в органи державної влади і місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації. За окремим порядком здійснюється діловодство для документів, що містять державну чи комерційну таємницю, яка охороняється законом. Цей порядок визначається спеціальними нормативно-правовими актами.

Діловодство є важливою складової роботи кожної установи, у процесі якого беруть участь усі працівники установи: одні створюють документи, інші забезпечують їх передачу, ще інші керуються цими документами у своїй практичній діяльності.


  1. ^ Типологія та класифікація документів.

Класифікація постає одним із прийомів признання. Без неї складно систематизувати та вивчити наявну множину видів документів, установити відмінності між цими видами. Слушно складена класифікація сприяє з’ясуванню закономірностей еволюції документів, розкриває зв’язки між нами, править за основу для впорядкування їх у документ них системах.

Класифікація документів – це система їх спів підпорядкування, яку використовують як засіб установлення зв’язків між класами документів, між документами в межах класу, а також для «навігації» в їх різноманітності.

Отже, класифікування це процес класифікації дозволяє зясувати структуру документного комплексу.


2. 1. Вимоги до будови класифікації.

Під час класифікування документів слід враховувати основні вимоги:

  • Конвенціональності – ознаку за якою здійсняється поділ, називають основою поділу, а утворюванні при цьому поняття (одиниці) – членами поділу;

  • Неперетинності – один і той же поділ здійснюють лише за однією основою;

  • Спів вимірності – поділ має бути вичерпним тобто сума всіх членів поділу обов’язково повинна дорівнювати загальному обсягу поняття, що ділиться, - надлишковість чи недостатність неприпустимі;

  • Взаємовиключності – члени поділу взаємо виключають один одного;

  • Неперервності – члени поділу мають бути найближчими до поняття, яке ділять, - «перестрибування» з даного підкласу до віддаленого вище або нижче розташованого неприпустиме.


^ 2.2. Прийоми побудови класифікації


Класифікацію здійснюють як багатокроковим ієрархічний та дихотомічний поділ цілого на частини.

Ієрархія документів означає розташування їх у порядку вищого до нижчого

Наприклад, послідовність: документ => видання => поліграфічна продукція => книга.

Дихотомія – це послідовний поділ документів одного класу на дві протилежні сукупності (опозиції).

Наприклад, опубліковані й неопубліковані, однотомні і багатотомні, людиночитні та машиночитні тощо.

Своєчасно класифікація документів передбачає поділ їх на роди, види, підвиди та різновиди.

Найвищу сукупність документів, що мають певну спільну (провідну) ознаку, за якою можна відокремити цю сукупність з решти об’єктів зазвичай називають родом (класом). Другим рівнем поділу слугує вид. При цьому родове поняття поділяють документ на видові поняття (види документів). В основу розподілу за видами покладено видову ознаку, яка підпорядкована родовій.

Наприклад, якщо родовою ознакою може бути знаковість, яка дозволяє вичленити два дихотомічні класи документів – вербальні та безсловесні, то водовими ознаками можна обрати спосіб документування (ручний, друкований, механічний, магнітний, фотографічний, оптичний, лазерний чи електронний) або матеріальну конструкцію носія (аркушів, кодексовий, картковий, стрічковий, дисковий). Відповідно підвид є третій, а різновид четвертий рівень поділу.


  1. Критерії класифікації документів.


^ 3.1. Класифікації документів за інформаційним складом.

Основними признаками класифікації, що розкривають інформаційний складник документа, слугує зміст документа, ступінь узагальнення інформації, придатність інформації для сприйняття людиною, канал сприйняття знаків, використаних для запису змісту, спосіб запису інформації, рівень узагальнення інформації.

Класифікація документів за змістом.

Класифікацію в основу якої покладено ознаку змісту документа, називають семантичною. За такою класифікацією поділ на види та підвиди здійснюють відповідно до ознаки змісту документа за галузями знань, темами, предметами, проблемами.

Класифікацію документів за змістом на практиці здійснюють відповідно до рубрикаторів, класифікаторів, класифікаційних таблиць. Тематику, предмет та основі смислові аспекти описують з допомогою ключових слів або дескрипторів, які й можуть правити за основу класифікації документів.

Семантичні класифікації документів мають справжнє практичне значення, оскільки їх активно використовують органи документно - комунікаційної сфери (бібліотеки, відділи НТІ, книгарні, книжкові колектори тощо). Знання правил семантичного класифікування документів має непересічне значення й для користувачів, названих закладів - це. сприяє швидкому пошуку й знайденню релевантної інформації (англ. інформація, що стосується справи; суттєва інформації). Тому саме семантичні класифікації найкраще розроблені.

Наявні п'ять варіантів Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК), Універсальна десяткова класифікація (УДК), десяткова класифікація Д'юї (ДКД), єдина класифікація літератури для книговидання (ЄКЛКВ). Розроблені змістовні класифікації й щодо окремих видів документів, зокрема класифікатор державних стандартів (КДС), класифікатор юридичних актів (КЮА), міжнародна класифікація винаходів (МКВ).

Нині ще не існує домовленості щодо єдиної семантичної класифікації документів, загальної для всіх або принаймні більшості країн. Міжнародна класифікація УДК охоплює всі галузі знань, побудована за десятковим принципом і використовується для індексування та пошуку документів у фондах, сховищах, каталогах, картотеках. Система УДК є інтелектуальна власність Міжнародної Федерації з документації (МФД). Деякі країни використовують десяткову класифікацію, Д'юї або національні класифікації. Зокрема, у США визнана Класифікація бібліотеки Конгресу США, розроблена протягом 1901-1941 рр. На теренах більшості країн колишнього Радянського Союзу, зокрема й в Україні, окрім УДК, активно використовують ББК - ієрархічну комбінаційну систему бібліотечно-бібліографічної класифікації, розробленої протягом 1957-1968 рр. спільними зусиллями провідних бібліотек та наукових установ СТСР.

Як класифікаційні ознаки змісту використовують також структурну організацію матеріалу, стиль його викладення, жанр твору.

Класифікацію документів можна здійснювати й за контент-аналітичними (латин, content - зміст) аспектами: автор повідомлення; його реципієнт; предмет повідомлення; акцентуація; ефект.

Класифікація документів за рівнем узагальнення інформації.

За рівнем узагальнення зазвичай документи поділяють на первинні та вторинні.

^ Первинні документи містять оригінальну (латин, origo - походження, початок, рід) інформацію як викладення результатів спостереження, вивчення, дослідження, розробок, опрацювання тем. Такий документ є результат безпосереднього відображення наукової, виробничої, управлінської, творчої та іншої діяльності з метою забезпечення суспільства первинною інформацією.

^ Вторинний документ постає наслідком аналітико-синтетичного опра­цювання одного або кількох первинних документів, вторинний (інформаційний) документ містить зазвичай відомості про первинні документи, набуті шляхом їх інформаційного (бібліографічного; реферативного, оглядового, історіографічного тощо) аналізу. Призначення вторинних документів полягає в забезпеченні суспільства вторинною (узагальненою) інформацією.

В історичній науці поняття первинного документа співвідноситься з поняттям першоджерела, а вторинного - археографічної публікації або монографічного дослідження. Інший приклад можна навести з літописознавства: первинний документ називають протографом, а вторинний - його редакцією.

^ 3.2. Класифікація документів за характером знакових засобів фіксації інформації.

Визначальну особливість документа становить його знаковість, оскільки лише ті матеріальні об'єкти, на яких людина свідомо зафіксувала змістовну інформацію за допомогою спеціально розробленої (штучної) знакової системи, називають документами.

Усі документи за характером знакових засобів фіксації інформації можна поліпити власне на дві категорії-текстові й нетекстові. '

У текстовому документі за знаки правлять букви алфавіту природної мови. Сполучення букв за певними правилами дає семантичні форми -слова, що відповідають об'єктам деякої реальності. Тому текстові документи часто и називають словесними, або вербальними. Вербальний (латин. verbum - слово, дієслово) історично має переважно письмовий вигляд - слова (мова) зафіксовані на матеріальному носії з допомогою умовних знаків письма - графем - найменших смислорозрізнювальних одиниць писемної мови, що зазвичай відповідають фонемам в усній мові. Уважають, що завдяки словесному кодуванню інформації досягається найбільш точне передавання смислу повідомлення. Слід усвідомити, що саме вербальна інформація та природна мова як система знаків для передавання знань принципово відрізняє соціальну комунікацію від біологічної.

Поняття «текстовий документ» охоплює як письмові документи, так і фонодокументи.

^ Письмовий документ - це зазвичай літературний документ, зміст якого виражено словесно, а зафіксовано дискретними знаками - буквами, ієро­гліфами. Тому поняття «письмовий документ» не залежить від способу документування: знаки письма не змінюють свого змістовного навантаження від нанесення їх на носій ручним способом (рукописом), карбуванням, різбленням, гаптуванням, випалюванням, фотографуванням, тисненням. Спосіб нанесення знаків править за видову ознаку цього роду документів.

^ Нетекстовий документ містить інформацію, яка зафіксована знако­вою системою, відмінною від буквеної. Такі документи називають невербальними (немовними, безмовними), оскільки в них використовують такі знакові системи, як ноти, картографічні позначення, математичні знаки, креслярські елементи, цифри, перфорації або опуклості.

Серед нетекстових документів розрізняють такі види: імличкі, ідео­графічні, фонічні, матричні.

Іконічний або іміджевий (латин. imago - зображування, описування, картина) документ містить знаки, подібні зображуваному об'єкту (речі, людині, тварині, рос нині, будівлі, пейзажу, рельєфу тощо). Спосіб документування також не впливає на значення таких знаків. Тут більше відіграє роль майстерність автора повідомлення, рівень опанування технологічними прийомами фіксації знаків. Такий документ зазвичай сприймається візуально й цілісно як єдиний завершений об'єкт із відповідною композицією елементів. Іконічні документи бувають дво- або трьохвимірними.

Характерною особливістю іконічних документів уважають брак якого б то не було алфавіту. Правила ж документування спрямовані не на зміст об'єкта, подібності якого прагнуть досягти в іконічному документі, а на зовнішню форму, так би мовити «рельєф оболонки» цього об'єкта, на ту поверхню, яка відмежовує саме цей об'єкт від навколишніх.

З іконічних документів виокремлюють ізографічні, у яких подібність між знаком та об'єктом досягається системою образотворчих засобів (проекцій) живопису, графіки, фотографії, карбування, різблення тощо.

Інший різновид іконічних документів - піктографічні (латин, pictum від pingo - малювати, зображати) - документи, у яких умовними рисунками зображені цілісні ситуативні повідомлення. Піктографія доволі активно використовується нині. Оскільки особа, яка «читає» піктограму, не обмежена якими-небудь правилами зіставлення її з певним алфавітом, то вона повинна лише «впізнати» (згадати) зображення, тобто зіставити його з тими образами, які зафіксовані в її пам'яті, й адекватно (латин. adaequatus - прирівняний) асоціювати (латин, associo - зв'язую) піктограму з відповідною життєвою ситуацією. Тому досить часто піктограми й розраховані на людей, які не знають певної мови. Водночас піктограма може виконувати й управлінську функцію скеровування людини в слушному напрямі дій. Це може бути, наприклад, послідовність виконання операцій, пошук релевантної інформації (годинникової майстерні за вивіскою із зображенням годинника, залізничного вокзалу за зображенням локомотива, трамвайної зупинки за зображенням вагона тощо).

Ідеографічний документ містить знаки, які правлять за умовні позначення й не забезпечують зовнішньої подібності зображуваному об'єкту. Ці знаки зорієнтовані на відбиття структур, внутрішньої будови відображуваного явища чи процесу. На відміну від іконічних документів, де знак постає результатом копіювання візуальних об'єктів, в ідеографічних знаки становить продукт інтелектуальної творчості, результат осмислення (осягнення) сутності речей, матеріалізацію логічної послідовності думок (силогізмів) та втілення («схоплювання») абстракцій.

До ідеографічних відносять картографічні, креслярські, нотні, лого-графічні, статистичні документи.

^ Картографічний документ містить умовні зображення поверхні Землі, космічних тіл або зоряного неба. Серед засобів вираження використовують точки, лінії, ділянки різного кольору, а також піктограми (наприклад, літачок позначає аеродром, червоний плюсик - лікарню, чорний плюсик - церкву або цвинтар, стрілка - напрям течії річки, ялинка - глицевий ліс тощо) та текстові компоненти (назви картографічних об'єктів, легенди умовних позначень тощо).

^ Нотний документ містить запис музичного твору графічними (нарисними) знаками - нотами. Сучасний нотний запис формувався тривалий час і мас своє коріння ще в піктографічному письмі давньоєгипетських пам'яток. Ідеографічну форму запису музичних звуків виявлено також у клинописах Вавилону, фінікійському звуковому письмі (приблизно X ст. до Р. X.).

^ Креслярські документи містять зображення будови (структури) складного об'єкта із збереженням відношень (пропорцій) між його складниками за допомогою спеціальних графічних знаків (точок, рисок, стрілочок, штрихувань тощо), а також надписів, переважно числових. Креслярські документи відрізняються від картографічних тим, що в останніх дотримання пропорцій необов'язкове для всіх його елементів, зокрема піктографічних.

^ Логографічні документи - документи містять стилізовані зображення абстрактних понять, реальних об'єктів або осіб. Логографічні документи вважають символічними репрезентами систем та їх елементів, які здебільшого стосуються авторського права або права власності. Такими документами слугують філіграні, герби, прапори, печатки, монети, казначейські білети (паперові гроші), лотерейні білети, логограми фірм та торгових марок, екслібриси (латин, ех ІіЬгіх - із книг) тощо. Хоча для їх документування використовуються зображувальні засоби, подібні до тих, що й для іконічних, картографічних чи креслярських документів, проте зображення на них мають особливий, у принципі довільний, необов'язковий, не обмежений стандартними правилами, характер. Якщо такі правила й існують, як наприклад у геральдиці чи боністиці, то вони сформульовані здебільшого вже розіfасит як узагальнення досвіду. Пропорції зображених елементів не змінюють значення самого документа. Виражальні засоби такого документа вкрай рідко пов'язані з реальними матеріальними об'єктами. Провідна мета таких документів - графічна матеріалізація певної абстрактної системи - родини (герб), фірми (логограма), держави (герб, прапор), військового рангу (погони) чи спеціальності (емблеми роду військ), грошової системи (банкноти, монети), власника бібліотеки (екслібрис), виробника (автора)товару (філіграні, логотипи) тощо.

^ Статистичні документи ми зараховуємо до ідеографічних, оскільки, хоча для фіксації інформації в них і використовується спеціальний алфавіт - система цифр, але «прочитання» їх пов'язане із застосуванням спеціальних методів та прийомів виявлення структур об'єктів, що такі документи виражають. Статистичні документи містять структури кількох рівній:

* структуру позиційної системи числення (зв'язків між цифрою та значенням її залежно від розряду (позиції) в числі);

* структури підпорядкування чисел .відповідним атрибутам - аспектам (якостям) відображених у таких документах об'єктів;

* структури аспектів (будову) відображених об'єктів;

* структури взаємодії об'єктів із навколишнім середовищем;

* структури взаємовідносин між самими об'єктами.

Фонічний або сонорний (латин, sonitum -звук, шум; sono - звучати, грати, шуміти; sonorus - дзвінкийй звучний, шумний) документ містить інформацію, яку відтворюють і сприймають завдяки коливанням повітря, викликаним спеціальним приладом, навмисне створеним людиною для фіксації та генерування зафіксованих .звукових знаків. Основною особливістю фонічного документа постає той факт, що фіксація звука (запис фонограми) може здійснюватись різними способами окрім рукописного та друкованого. Звук може фіксуватись на носій механічним (різблення, тиснення), магнітним, фотографічним, оптичним, лазерним чи електронним способом. Різноманітність способів фіксації породила й множину матеріальної основи та конструкції носіїв (грамплатівка, магнітна стрічка, музичний компакт-диск).

^ Матричний документ містить інформацію, закодовану «матричною мовою». Знаком виступає кодова комірка-матриця, яка залежно від мети документування відповідає тому чи. іншому об'єкту - числу, літері, точці (пікселу, англ. pixel від - елемент зображення), інтенсивності кольору, речі, особі, звуку тощо. Матричні документи були створені спочатку для механізації (картки Холерита на ткацьких верстатах), а згодом й автоматизації управління процесами. Отже, характерна особливість матричних документів полягає в їх переважній машиноорієнтованості.

Це дозволяє в сотні, тисячі разів, збільшити інформаційну ємність носіїв інформації, оскільки з прогресом технологій одиниця площі такого носія містить усе більший обсяг знаків. Так, якщо в 1980-х рр. гнучкий магнітний диск діаметром 5,25 дюйма кількаразово збільшував свою інформаційну ємність зі 160 кілобайтів! до 1,2 мегабайти3, то компакт-диск CD ROM (англ.compaq disk only memory - компактний диск з пам'яттю тільки для зчитування) такого ж діаметру дозволяє .зберегти до 650 мегабайтів («бібліотеку» текстів, еквівалентну 650 томам по 500 сторінок у кожному), а цифровий відео-диск DVD (англ. Digital video disk) - до 17 гігабайт (тобто 17 бібліотек, у кожній з яких міститься по 1000 п'ятисот-сторінкових томів).

До матричних документів належать перфоровані стрічки та картки, магнітні та оптичні диски, магнітні картки, голограми тощо. Як матричні документи можна розглядати різноманітні картотеки каталоги) бібліотек, архівів, центрів НТ1, музеїв тощо.


________________________________________________________________

' Приблизно 160 тис. букв. Цс еквівалентно 80 сторінкам, на кожній із яких вміщено по 2 кілобайти (2048) знаків (32 рядки по 64 знаки в кожному)

'Приблизно 600 сторінок указаного формату.


^ 3.3. Класифікація документів за вимірністю запису інформації.

Вимірність запису тісно пов'язана з матеріальною основою й конст­рукцією носія та способом документування.

За цією ознакою розрізняють одно-, дво- та тривимірні (об'ємні) до­кументи. ^ Одновимірна форма передбачає лінійну послідовність знаків на стрічковому носії. Прикладом її можна назвати запис інформації двійко­вим кодом азбуки Морзе або телеграфне повідомлення.

Більшість документів двовимірні. Вони мають певний формат (ши­рину й довжину, діаметр тощо) та обсяг (кількість сторінок, томів сторін та ін.). Запис інформації на таких носіях також двовимірний - рядок та стовпець цифр (чисел) таблиці, рядок та позиція букви в рядку текс ту й сторінці, рядок нотного стану, у якому розташована нота, координати точки на графіку чи кресленні тощо.

У тривимірному середовищі фіксується інформація як голограми або як растровий друк (наприклад, календарики зі змінним зображенням), а також документи, записані шрифтом Брайля, який сприймається тактильно.


^ 3.4. Класифікація документів за призначенням для сприйняття.

Інформація, зафіксована в документі з допомогою певних знакових засобів, може сприйматися («читатися») людиною як безпосередньо, так і опосередковано. В основу цієї класифікації покладено критерій контак­тності людини та носія інформації.

Якщо людина спроможна сприймати семантичну інформацію вна­слідок безпосереднього контакту з носієм виключно органами чуття, то такий документ називають людипоорієнтованим. Якщо ж для «прочитан­ня» документа потрібні певні технічні засоби, що-безпосередньо перекодовують, трансформують інформацію носія у форму, доступну для орга­нів чуття людини, то такі документи машиноорієнтованими.


^ 3.5. Класифікація документів за каналом сприйняття інформації.

Ця класифікація стосується переважно такого аспекту комунікації, як канали впливу інформації на органи чуття людини.

За каналами розрізняють візуальний, тактильний, аудіальний та аудіовізуальний, мультимідійний документи.

Візуальний (латин. visus - зір, погляд) - це документ, який сприйма­ється людиною (реципієнтом) з допомогою органів зору. Коло таких до­кументів доволі широке, оскільки зір є провідний засіб пізнання навколи­шнього світу більшості людей. Тому більшість документів і створе­на для безпосереднього візуального сприйняття людиною: письмові та друковані тексти, графіки, схеми, плани, мапи, рисунки, креслення, таб­лиці, фотографії, репродукції тощо. Зміст тактильного (латин. attactum від attigo -торкатися, дотикати) або сенсорного (латин, sensus - відчуття, почуття, здібність) документа сприймається на дотик (документи для сліпих, інформація на яких зафіксо­вана опуклим шрифтом французького тифлопедагога Л .Брайля (1809-1852).

Аудіальний (латин, аudio -слухати, вислуховувати, підкорятись, по­годжуватись) документ містить інформацію, яка може сприйматися винятково органами слуху (грамплатівка, музичний компакт-диск).

Аудіовізуальним називають документ, зміст якого сприймається вод­ночас органами зору та слуху (звуковий кіно-, теле-, стерео- чи відео-фільм, цифровий фільм на СО чи ОУО).

З розпитком комп'ютерних технологій з'явився новий вид докумен­тів, який синтезує електронний запис інформації та різноманітні засоби впливу на органи чуття користувача з метою формування якомога повні­шого інформаційного каналу. Такі документи одержали назву. Вони організовані так, щоб подати інформацію про відповідний об'єкт водно­час як текст друкований та озвучений, як зображення, анімацію чи відеофільм із звуком або титрами. Часто мультимідійний документ вима­гає активності з боку «читача», причому тактильний контакт між доку­ментом ти ним може бути обопільним - через відповідні маніпулятори. Тому підчас роботи з мулітимідійним документом реципієнт сприймає інформацію по можливості більші­стю органів чуття (зір, слух, дотик).


^ 3.6. Класифікація документів за рівнем розповсюдження.

За рівнем розповсюдження документи поділяють на три категорії: опубліковані, неопубліковані та такі, що не публікуються .

^ Опублікований документ має такі основні риси:

а) призначений для багаторазового та широкого користування;

б) пройшов редакційно-видавниче опрацювання;

в) тираж понад 100 примірників;

г) вихідні дані.

^ Неопублікований документ містить інформацію, яка не призначена для широкого кола споживачів. Такий документ не тиражується. Копії його виготовляють переважно як рукопис на друкарській машинці чи принтері після комп'ютерного набору. До неопублікованих документів відносять дисертації та їх автореферати, курсові, випускні, дипломні ро­боти, звіти з МДР та ДКР, депоновані рукописи, інформаційні та обліко­ві картки, наукові переклади, препринти тощо.

До документів, що не публікуються, зараховують ті, які мають однора­зове обмежене використання, забезпечують ухвалення конкретних рішень щодо управління справами (адміністративно-господарчі, фінансово-бухгалтерські, технологічні, комерційні документи тощо).


^ 3.7. Класифікація документів за способом документування.

Спосіб документування визначає технологію фіксації інформації на носії: ручний, механічний, друкарський, магнітний, фотографічний, оп­тичний, лазерний, електронний.

^ Рукописним називають документ, при виготовленні якого знаки пись­ма наносяться вручну відповідними інструментами (олівцем, ручкою, пен­злем, пером, тощо). У зв'язку з цим рукописним документом називають як текст, записаний вручну, так і твори живопису, скульпту­ри, креслення або мапи. Документи, оформлені з допомогою друкарсь­кої машинки або принтера також кваліфікують як рукописи, оскільки вони мають обмежений тираж (кілька примірників). Інколи їх виокрем­люють у категорію машинописних.

Друковані документи виготовляють поліграфічним або іншим спосо­бом (набірним, засобами оперативної поліграфії, копіювально-множильною технікою, засобами комп'ютерного друку тощо). Документування здійснюється шляхом нанесення барвника на поверхню носія або шля­хом тиснення чи видавлювання. Друковані документи часто називають творами друку або виданнями. Їх випускають видавництва або друкарні. Механічні документи містять запис інформації, здійснений механіч­ним способом - вирізуванням канавки на поверхні носія, що рухається (фонографічні валики, грамплатівки тощо), або шляхом перфорації - на перфокартах та перфострічках.

Магнітний документ містить запис інформації, здійснений зміною магнітного стану поверхні носія під впливом магнітного поля (магнітні картки, стрічки, диски; відеострічки та відеодиски).

Фотографічний документ виготовляється в результаті зміни оптич­ної щільності ділянок фотоматеріалу (фотопаперу, фото- чи кіноплівки) під впливом світлового або електронного променя, інтенсивність та фор­ма якого змінюється відповідно до записуваного сигналу (фотографії, слайди, кінофільми, мікрофільми).

На оптичному документі інформація фіксується сфокусованим пуч­ком оптичного випромінення електромагнітного поля (СО КОМ, ОУО, фонодокументи з оптичним записом тощо).

На лазерному документі запис та зчитування інформації здійснюєть­ся лазерним променем (оптичні та компакт-диски, голограми).

Електронні документи функціонують як сукупність даних у пам'яті комп'ютера. Основна особливість цього способу документування поля-гас у розкладанні будь-якого повідомлення в масив двійкових кодів, які задаються електронними засобами на засадах дихотомії (наявність/від­сутність контакту, струму, світла, намагніченість/розмагніченість тощо). Унаслідок цього повідомлення, що відрізняються за характером знако­вих засобів (текстові, іконо- та ідеографічні, фонічні) в електронному ви­гляді набувають однакової форми - множини електронних імпульсів.


^ 3.8. Класифікація документів за матеріальним складником.

Важливим складником документа, окрім інформаційного, виступає його речова форма - матеріальна основа носія. Для кла­сифікації документів за цим аспектом виділяють такі характеристики, як матеріал, з якого виготовлено носій, та його конструктивні особливості.

^ Класифікація документів за матеріалом.

Для виготовлення документів використовують природні та штучні

матеріали.

Природними матеріалами людство послуговувалося досить тривалий час до винайдення більш зручних для використання в процесі виготов­лення та обігу документів. За природні матеріали людство обирало май­же все, на чому можна було залишити свій слід - кора дерева (берестяні грамоти), глина (глиняні таблички), трава (папіруси), шкіра (пергамент),

дерево (вощані дерев'яні таблички), тканина, камінь (літографія), кістка, корок. тощо.

Сучасні документи виготовляють здебільшого на штучних матеріалах, серед яких розрізняють паперові та полімерні.

Паперовий документ виготовляється на багатокомпонентному мате­ріалі, який складається переважно зі спеціально відібраних дрібних рос­линних волокон, густо переплетених між собою, зв'язаних силами зчеп­лення різного виду (клеєм, крохмалем тощо), і які утворюють тонкий аркуш. Сучасні технології створили нові види папероподібних синтетичних замінників, які відрізняються особливою цупкістю, тривкістю до вогню, кислот, лу­гів, опромінення тощо. До класу паперових носіїв відносять книги, жур­нали, газети, бюлетені, буклети, ноти, карти, патенти, нормативні доку­менти, мапи, плакати, календарі, перфокарти, фотографії тощо.

Плівкові документи створюють на носії, який має у своїй основі полі­мерний матеріал, достатньо цупкий та еласти­чний водночас, з нанесеним на його поверхні спеціальним хімічним ша­ром: феромагнітним (магнітні стрічки) або желатиновим з диспергова­ними (від латин. Dispergo - розсіюю) кришталиками солей світлочутли­вого .,рібла (кіноплівка) тощо. На плівкових носіях виготовляють такі документи, як кіно- або діафільм, діапозитив, мікрофільм, магнітна фонограма тощо.

Платівкові документи створюються на пластмасовій основі й мають відповідну жорсткість. В окремих випадках як матеріал для платівкових документів використовується метал (переважно алюміній) або скло. Як приклади таких документів можна назвати грамофонні платівки, магніт­ні та оптичні диски, магнітні картки тощо.

^ Класифікація документів за матеріальною конструкцією.

За матеріальною конструкцією носія інформації виокремлюють такі документи: аркушеві, кодексові, карткові, стрічкові, дискові та комбі­новані.

Аркушевий документ виконаний як окремий аркуш довільного фор­мату або як деяка їх кількість без закріплення (листівка, газета, буклет, мапа, плакат, афіша, етикетка, календар тощо). Аркуші, складені один на один, називають стосом (колода карт, картотека, каталог).

Об'єднаний (зшитий) уздовж одного із країв стос утворює кодекс (книжковий блок, альбом, атлас, журнал).

Картковий документ складається з сукупності карток установлено­го формату (каталогова, поштова, гральна, перфорована картки, кален-дарик, листівка тощо).

Стрічковий документ має вигляд безперервної смуги еластичного матеріалу із записом інформації. Стрічкова форма надає можливість зручної роботи з документом, який будучи доволі компактним за уклад­кою (сувій, рулон, «гармошка» тощо) водночас містить значний обсяг інформації, доступ до якої можна отримати цілком просто методом послі­довного перебору знаків чи записів уперед або назад (перемотування стріч­ки з одного рулону в інший). Головними вадами таких документів мо­жуть стати:

* обриви або зібгання стрічки;

* значне уповільнення пошуку релевантного запису в разі великої кількості записів і достатньо довгої стрічки.

Документи, які називають стрічковими, зберігають у спеціальних «футлярах» - барабані, бобіні, котушці або касеті.

Котушка - змінне пристосування з боковими обмежувачами, при­значене для намотування носія запису або сигналограми.

Касети (фр.cassette- шкатулка) - змінний прилад у вигляді коробки, яка містить одну або дві котушки, серцевину, носій запису у формі диска.

Барабан - запам’ятовуючий пристрій, у якому носієм слугує магніт­ний шар на поверхні циліндра, що обертається навколо своєї осі.

^ Бобіна (англ. ЬоЬЬіп, фр. ЬоЬіпе - шпулька) - котушка для намоту­вання магнітної стрічки чи кіноплівки.

Дисковий документ - це носій у формі диска, який фіксує інформацію у вигляді скрученої в спіраль послідовності знаків на площині (платівка, диск, дискета, компакт-диск, відеодиск). Інформація розміщується на стежках, треках, які мають форму або спіралі (грамплатівка), або концентричних кіл (магнітні, магнітооптичні та оптичні диски). Диски зберігають звичайно ь касетах або дискокасетах.

^ Комбінований документ складається з двох і більше форм носіїв інформації (наприклад, музичний журнал із вініловими платівками; підру­чник з іноземної мови з касетами звукозаписів мовних вправ; картогра­фічний атлас із компакт-диском геоінформаційної системи тощо).


^ 3.9. Класифікація документів за обставинами їх побутування в навколишньому середовищі.

Загальною ознакою класифікації, яка не стосується ні змісту, ні фор­ми документа, постає ознака поділу сукупності документів відповідно до побутування їх в часі та просторі: регулярність опублікування, місце ти час появи в зовнішньому середовищі, місце походження тощо.

^ Класифікація документів за регулярністю опублікування

За регулярністю виходу розрізняють неперіодичні, періодичні та про­довжувані документи.

^ Періодичні документи з'являються із певною ритмічністю - через певні проміжки часу як пронумеровані та датовані – однотипно-оформленими випусками. За регулярністю виходу розрізняють щорічні (1 раз нарік), квартальні (1 раз на 3 місяці), щомісячні (1 раз на місяць), щотижневі (1 раз на тиждень), щоденники. До періодичних видань належать газети, журнали, бюлетень, кален­дарі, експрес-інформація.

^ Неперіодичні документи з'являються одноразово й не мають продов­ження. Основну масу неперіодичних документів складають книги, брошу­ри, альбоми, мали, афіші, плакати, перфо­ровані картки та стрічки, мікроформи, оптичні диски, дискети, грампла­тівки тощо.

^ Продовжувані документи об'єднані однотипно-оформленими випу­сками, але їх регулярність не настільки ритмічна, як для періодичних до­кументів. Продовжувані документи з'являються в міру їх підготовки до видання. До них належать багатотомні видання, що з'являються не пов­ним комплектом, а поступово том за томом. Прикладами таких докумен­тів можуть бути багатотомні енциклопедії, зібрання творів певного авто­ра, наукове видання тощо.

^ Класифікація документів за часом появи.

За часом появи документів у навколишньому середовищі розрізня­ють оригінал, копію та дублікат.

Оригінал (латин. огіgо - походження, початок, рід)- це документ, що будучи виготовлений початково в одному примірнику, править за осно­ву для виготовлення копій. Оригінал часто називають справжнім докумен­том. На нашу думку, це не коректно, тому що й копія, і дублікат є справжні документи, оскільки будучи засвідченими мають таку ж юридичну силу, що й оригі­нал, але не с оригіналами. Водночас дуже часто оригінал виявлявся не справжнім документом, а фальшивкою, яка тим не менше була оригіналь­ною.

^ Копія - документ, що відтво­рює зміст іншого документа, а також усі або частину його зовнішніх ознак. При цьому зовнішніми називають ознаки, що характеризують спосіб фі­ксації інформації, носій, юридичний стан, розмір документа, елемент його правового, юридичного, діловодного, мистецького оформлення. Гак, по­чатково видані примірники одного тиражу книги називають оригінала­ми, а їх перевидання (передруки, ксерокопії, цифровані записи тощо)- копіями.

Окрім копій, вторинним щодо оригінала постає його дублікат або дублет один з двох однакових пред­метів, другий примірник будь-якої речі, документ, який з'являється на заміну втраченому (знищеному) оригіналу й має таку ж юридичну силу, що й оригінал.

^ Класифікація документів зо місцем походження

За місцем походження та панівною територією розповсюдження роз­різняють документи:

* місцевий - у межах окремої області, міста, одного чи кількох райо­нів, підприємства, установи, господарства чи навчального закладу;

* регіональний - у межах кількох областей або автономної республі­ки Крим;

* національний (загальнодержавний) - у масштабах України;

* зарубіжний {іноземний) - за межами України.


Висновки

Документознавство належить до розряду молодих наук, воно ще остаточно не сформувалося як наукова дисципліна, що узагальнює сукупність знань про документ. З часом в процесі диференціації як самостійні дисципліни відокремилися теорія класифікації документів, теорія документаційних потоків, теорія індексації та реферування.

Розвиток і становлення документознавства неможливо розглядати без розгляду документознавства з іншими дисциплінами.

Сучасний етап характеризується активізацією вивчення документа всіма науками, де він виступає головним або одним з об'єктів дослідження.

Документознавство як інтегративна наукова дисципліна тісно зв'язана з діловодством, книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавством, інформатикою й ін. При більш широкому підході до складу документознавства входить історичне джерело- і музеєзнавство, семіотика, текстологія, кодикологія й інші науки. І чим вище рівень узагальнення в теоретичних основах такого об'єднання й у підході до трактування поняття «документ», тим більшим буде коло галузей знань, що входять у документознавство. Посилення зв'язків між галузями знань, що вивчають різні носії інформації, є обопільно корисним.

Документознавство вивчає специфіку документів як речовинних виробів і зафіксованої на них інформації, досягнення в області класифікації і типологізації документів, а також закономірності, виявлені при дослідженні процесу еволюції документа, формування сучасних документних потоків і масивів.

Сучасний стан документознавства тісно пов`язаний з розвитком інформаційних технологій, які змінюють сам характер цієї дисципліни. Змінюються усі елементи, які складають документознавство: технології створення документів, методи та засоби їх обробки, зберігання, розповсюдження, тощо. Тому комплексний характер науки, який полягає у тому що інформаційно-комунікаційна діяльність вимагає не вузьких спеціально-прикладних знань, а фундаментальної, багатогранної підготовки на базі комплексу соціальних наук, в умовах сьогодення набуває все більшого значення.

Класифікація є диференціацією документів за окремою суттєвою ознакою. Оскільки ознак ба­гато, то обсяг поняття «документ» під час побудови нової класифікації визначають щоразу за новою основою. Сукупність документів згрупова­на за відповідною ознакою утворює вид.

Класифікація – диференціація документів за однією найбільш істотною ознакою виділена за певною ознакою сукупність документів групується у вид.

Об’єктом класифікації є безпосередньо УФД, які використовуються під час виконання управлінських функцій згідно з чинним законодавством.

Державний класифікатор управлінських документів (ДКУД) орієнтовано на забезпечення оброблення інформації із застосування засобів комп’ютерної техніки та прогресивних інформаційних технологій.

Класифікатор орієнтовано на однозначне визначення (ідентифікацію) УФД, їх облік та систематизацію, контроль складу та змісту УФД у кожному класі документації, організацію ведення відповідних класів документації, забезпечення автоматизованого пошуку потрібних УФД. Кожному класові документації відповідає певна уніфікована система документації (УСД).

Перелік класів УСД в ДКУД - це не тільки види управлінської документації (чи їхні сукупності видів номіналів), які створюються і функціонують в кожній установі, а й специфічні види документації, що розглядаються як управлінська у загальнодержавному масштабі і створюються у профільних установах (наприклад, система зовнішньоторговельної документації). Крім того, слід також нагадати, що ДКУД містить тільки затверджені і зареєстровані УФД, тому не всі види номіналів управлінських документів зафіксовані у ньому. Через це доповненням ДКУД можуть бути галузеві класифікатори документації, що на відміну від нього затверджуються не Держстандартом України, а відповідними міністерствами, державними комітетами, іншими уповноваженими відомствами.


^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

  1. Асеев Г.Г., Шейко В.Н. Информационные технологии в документоведении: Учеб. пособие. – X.: ХГИК, 1997. – 290 с.

  2. Глущик С.В. та інші.Сучасні ділові папери: Навч. Посіб. Для вищ. Та серед. Спец. Навч. Закладів/С.В. Глущик, О.В. Дияк, С.В. Шевчук. – з-є вид., переробл. І допов. – К.: А.С.К., 2000.- 69-169 с.

  3. Державний класифікатор управлінської документації. ДК 010-98.-К.: Держстандарт України, 1999.-50с.

  4. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1995 – 01 – 01. – К.: Держстандарт України, 1994.- 53 с.

  5. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.

  6. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.
    Конец формы

  7. ДСТУ 2394 – 94. Інформація та документація. Комплектування форду, бібліографічний опис, аналіз документів. Термін та визначення. Чинний від 1995-01-01. –К.: Держстандарт України, 1994. – 89с.

  8. ДСТУ 2394-94. Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліографічний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994. – 89 с.

  9. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета, та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994.- 10 с.

  10. ДСТУ 2395-94. Інформація та документація. Обстеження документа, встановлення його предмета та відбір термінів для індексування. Основні вимоги. – Чинний від 1995-01-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 10 с.

  11. ДСТУ 2732-94. Діловодна й архівна справа. Терміни та визначення.- Чинний від 1995-07-01.- К.: Держстандарт України. 1994.-53 с.

  12. ДСТУ 2732-94. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-07-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 53 с.



  13. ДСТУ 2737-94. Записування і відтворення інформації. Терміни та визначення. – Чинний від 1995-07-01. – К.: Держстандарт України, 1994. – 158 с.

  14. ДСТУ 2737-94. Записування та відтворення інформації. Терміни і відтворення інформації. Терміни та визначення. Чинний від 1995-07-01.-К.: Держстандарт України, 1994.-158 с.

  15. ДСТУ 3017-95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. –Чинний від 1996-01-01.- К.: Держстандарт України, 1994. – 158 с.

  16. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне видання. Терміни та визначення. – Чинний від 1996-01-01.- К.: 1996-01-01.-К.: Держстандарт України, 1995ю-24с.

  17. Закон України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» //бібліотеч. вісн. - 1995. - № 2.- с. 1-5.

  18. Закон України Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні // Голос України. – 1992. – 8 грудня.

  19. Закон України Про інформацію // Голос України. – 1992. – 13 листопада.

  20. Закон України Про науково-технічну інформацію // Голос України. – 1993. – 23 липня.

  21. Зиновьева Н. Б. Документознавство: Учебно-методическое пособие. – М.: Профиздат, 2000

  22. Зиновьева Н.Б Саяпина ИА., Пашнина И.И. Документ в коммуникации и восприятии: Лекции по курсу Документоведение. – Краснодар, 1995. – 58 с.

  23. Илюшенко М.П. История делопроизводства в дореволюционной России: Учеб. пособие. М., 1993.

  24. Исаев Г.Н., Фрайтаг Ю. Документальные источники научной информации (Теоретические основы): Учеб. пособие. М., 1996.

  25. Козоріз В.П., Лаписька Н.І.Загальне і кадрове діловодство: Навч. Посіб.-К.: МАУП, 2002 – 25-28 с.

  26. Кулешів С.Г. Управлінське документознавство:Навч. Посіб.- К.: ДАКККіМ, 2003. – 25-29 с.

  27. Кулешов С. Документальні джерела наукової інформації. – К.: УкрІНТЕЇ, 1995. – 191 с.

  28. Кушнаренко Н.М., Удало ва В.К. Наукова обробка документів: Підручник. – К.: Вікар, 2003. – 106-108 с.

  29. Кушнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Т-во Знання, КОО, 2000. – 460 с.

  30. Кушнаренко Н.Н. Документознавство: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Т- во «Знання», 2000, - 460 с.

  31. Ларин М.В. Управление документацией и новые информационные технологии. М.: Научная книга, 1998.

  32. Организация работы с документами. М.: ИНФРА-М, 1998.

  33. Пашутинський Є.К. Діловодство кадрової служби(кадри підприємства).-К.: КНТ, 2004.- 5-6 с.

  34. Ракитов А.И. Философия компьютерной революции. М.: Политиздат, 1991;

  35. Столяров Ю.Н. Классификация документа: решения и проблемы // Книга: Исслед. и материалы. – М., 1995. – Сб. 70. – С. 24-40.

  36. Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати. – 1996. – № 4. – С. 30-32.

  37. Хойнацький М. Основи стандартизації // Вісн. Кн. палати. – 1997. – № 3. – С. 20-24.

  38. Хойнацький М. Стан стандартизації в Україні та напрями вдосконалення розроблення державних стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи // Вісн. Кн. палати. – 1996. – № 1-2. – С. 17-19.

  39. Швецова-Водка Г.М Типологія документа: Навч. посіб. для студ. Ін-тів культури / Рівн. держ.ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.

  40. Швецова-Водка Г.М. Типологія документа: Навч. посібник для студ. ін-тів культури /Рівн. держ. ін-т культури. – К.: Кн. палата України, 1998. – 80 с.

  41. Швецова-Водка Г.Н. Функции и свойства документа в системе социальных коммуникаций //Книга: Исслед. и материалы. – 1994. – Сб. 69. – С. 37-57.

  42. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы. – 1995. – Сб. 71. – С. 69-96.

Реклама:





Скачать файл (190 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов