Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольная работа - Органи влади ЗУНР - файл 1.docx


Контрольная работа - Органи влади ЗУНР
скачать (46.3 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx47kb.19.11.2011 11:43скачать

содержание

1.docx



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

«Органи влади ЗУНР»

Одеса

2011

ЗМІСТ


 3

Вступ. 4

 26

Висновки. 27




Вступ.



Виповнилось 93 роки з дня проголошення Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Ця віха в історії нашої державності у період панування комуністично-більшовицького тоталітарного режиму, як і багато інших, що суперечили офіційній ідеології, не вкладалася у визначену схему, а тому всіляко перекручувалась й "спаплюжилась".

Все, що не було радянським і комуністичним, не "боролося" за соціалізм і комунізм, визнавалось ворожим. Так і ЗУНР була оголошена "ворожим", "антинародним", "буржуазно-націоналістичним" державним "утворенням".

Як відомо, Галичина, як й інші західноукраїнські землі, довгі століття перебувала у складі іноземних держав; Польщі, Австрії та Австро-Угорщини, Ці одвічно українські землі та їх населення були об'єктами нещадного колоніального гноблення — соціального, національного, релігійного, культурного. Люди,, особливо робітники та найбідніше селянство, які складали більшу частину українського населення краю жили у постійній нужді, їх насильно ополячували та онімечували. 37% земель належало поміщикам, тоді як "79,9% всіх селянських господарств були бідняцькими. У краї, де на 1890 р. 63% населення становили українці, 23% — поляки і 13% — євреї, одна середня школа припадала на 656 тис. українців і на 33:5 тис. поляків. Майже 80% населення було неписьменним1.

Безпросвітні злидні змушували багатьох людей шукати кращої долі за кордоном. Лише за період з 1880 по 1910 р. з Галичини емігрувало 339 тис, чол, А тільки в 1913 р. до Америки виїхали 110 тис

Управління краєм знаходилось в руках намісника та його апарату (повітових старост, бурмистрів в містах. Існували ще виборні органи крайового (Сейм) та місцевого управління. Однак будь-якої серйозної ролі вони не відігравали. Управлінські функції австрійські власті передали польським , магнатам та адміністрації. Намісниками, наприклад, з 1850 р. були виключно поляки.



Українське населення, як могло, чинило опір цьому нещадному режимові геноциду, насильницької.. асиміляції. Інтелігенція, греко-католицька церква підтримували в народі український дух, прагнення до : волі, любов до рідної мови, історії своєї землі.

Велику роль у цьому відігравали "Руська трійця" на чолі з М. Шашкевичем, товариства "Руська бесіда", "Просвіта", Ім. Т. Ґ. Шевченка, І. Франка, М. Павлика. У 80 — 90-х роках в Галичині виникли перші українські політичні партії - народовці, радикальна, національно-демократична та інші.


  1. 

  2. Утворення ЗУНР.


18 жовтня 1918 p. українська парламентарна репрезентація скликала у Львові збори всіх українських послів австрійського парламенту, галицького і буковинського сеймів, представників політичних партій, духівництва та студентства Галичини та Буковини. Збори обрали Українську Національну Раду як політичного представника українського народу в Австро-Угорщині, її головою (президентом) став Є. Петрушевич.

^ Українська Національна Рада постановила взяти долю народу в свої руки. В її рішенні було записано:

1) всі українські землі під орудою Австрії становлять єдину етнографічну цільність;

^ 2) тепер вони представляють окрему Українську державу;

3) всі національні меншини мають вислати до Української Національної Ради своїх делегатів;

^ 4) Українська Національна Рада прийме найближчим часом конституцію нової держави;

5) Українська Національна Рада приймає рішення, що на майбутній мирній конференції український народ презентуватимуть його власні представницькі органи, оскільки австрійська влада не має права говорити від імені незалежної України.

^ Це рішення було проголошено 19 жовтня 1918 p., і цей день є початком існування ЗУНР.

До порядку денного нарад Української Національної Ради було включене питання про злуку галицьких земель з Наддніпрянською Україною. Але на той час перемогла думка, що з цією справою слід зачекати, бо, по-перше, не знали, як поставиться до України Антанта і чи визнає вона мир з німцями в Бресті. По-друге, державний уряд Наддніпрянщини в усьому слухався німецької та австрійської окупаційної влади. По-третє, політичні тенденції тодішнього гетьманського уряду в Наддніпрянщині, спрямовані на федерацію з Москвою, 

суперечили українським національним інтересам. Через непевне державно-правове становище гетьманської держави й її залежність від сторонніх чинників обережність Української Національної Ради була виправданою.

Комітет по злуці українських земель вирішив направити до Києва своїх представників. Гетьман Скоропадський із задоволенням сприйняв проголошення ЗУНР та її прагнення з'єднатися з Наддніпрянською Україною. Але Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, повідомив Львів, що негайна злука Галичини й Буковини з гетьманською державою небажана, бо вона піднесе престиж гетьмана в очах народу і закріпить його режим, який союз мав намір повалити.

Керівництво ЗУНР розуміло, що для новоствореної держави потрібні збройні сили, тому першою акцією Української Національної Ради було якнайшвидше перебазування до Львова легіону Українських січових стрільців, який перебував тоді в Чернівцях. Січові стрільці підтримали зусилля Української Національної Ради.24 жовтня 1918 p. збори старшин Українських січових стрільців схвалили від'їзд до Львова, але водночас прийняли резолюцію, якою висловлювались за негайну злуку Львова і Києва.

31 жовтня 1918 p. Рада Міністрів Австрії теоретично визнала право українського народу на самостійність, але жадання Української Національної Ради не було задоволене, бо ніхто з міністрів не погодився з демаркацією кордонів територій, що мали увійти до складу новоствореної держави.

Не гаяли часу й поляки.28 жовтня 1918 р. у Кракові було створено Польську ліквідаційну комісію, яка мала перейняти владу в усій Галичині від австрійських властей і оформити перехід краю до Польської держави. Комісія оголосила, що визнає владу тільки варшавського уряду, й видала наказ, щоб усі державні органи Галичини здійснювали свої функції від імені польської держави. На 1 листопада 1918 p. вона призначила офіційну передачу влади польським властям, обравши місцем свого постійного урядування Львів.



^ У Львові на цей час зосередилося багато військовослужбовців-поляків, які утворювали свої організації та формували військові загони з цивільного населення.

Баритися далі українцям було не можна. У ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 p. Військовий комітет вирішив виступити і взяти владу у Львові до своїх рук. До ранку були зайняті всі стратегічно важливі об'єкти міста - військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки та ін.

Вранці 1 листопада у Львові з'явилися відозви Української Національної Ради до мешканців столиці і до українського населення всієї Галичини, де, зокрема, відмічалось: "Волею українського народу утворилася на українських землях Австро-Угорської монархії Українська держава... Найвищою владою Української держави є Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла влада в столичнім місті Львові і на цілій території Української держави". Подібною за змістом була й відозва до українського народу. Крім того, вона інформувала про деякі заходи щодо збереження новоствореної держави. Так, усі вояки української національності мали підлягати тільки Українській Національній Раді і наказам створених нею військових властей.

^ Формальна передача влади від австрійського намісника відбулася 1 листопада 1918 p.

Того ж дня, подолавши розгубленість, поляки почали готувати повстання проти української влади. Вже на початку з'ясувалося, що українці не були до неї підготовлені. Вчинити переворот - це одна річ, а утримати владу - зовсім інша. Отже, боротьба за Львів перетворилася на справжню війну між Галичиною і Польщею.

4-го січня 1918 року Українська Народна Рада ухвалила проект договору про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в єдину суверенну Українську Народну Республіку.22-го січня 1919 року в Києві урочисто проголошено злуку Галичини, Буковини, Угорської Русі й Наддніпрянської Великої України в Народну Республіку. ЗУНР з того часу стала 

зватися ЗОУНР (Західна Область Української Народної Республіки). Проте, фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗОУНР не змінилася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон. Були поважні причини, на підставі яких ЗУНР не поспішала фактично об'єднатися з Наддніпрянською Україною. У січні 1919 року обидві республіки спільно вислали делегацію на Мирову Конференцію до Парижу, але на тій конференції справи 4-ох частин України розглядали окремо. Найкращим було становище Галичини, бо з розвалом Австрії всі народи, що входили до її складу, дістали права на будування власного життя, власних держав.

Але таким залишалося питання в теорії. На практиці воно виглядало інакше. Уряд ЗУНР негайно, ще в листопаді 1918 року, повідомив президента Вілсона про своє оформлення і просив його захисту проти намагань Польщі анексувати Галичину.

Польський Комітет Народовий, дипломатичний представник Польщі перед Мировою комісією, вживав різних заходів, щоб довести світові, що українські війська були під командою німецьких старшин і що створення України було в інтересах Німеччини та Австрії. Прем'єр Польщі, Падеревський, інформував Мирову комісію про Галичину, плутаючи її навмисне з більшовиками і не відкидаючи інсинуацій щодо німецької участи.

Польська програма охоплювала не тільки Східню Галичину, по річку Збруч, але також і Холмщину, Підляшшя, Полісся та Волинь по річку Случ і Проскурівський та Кам'янецький повіти.

Наприкінці лютого 1919 року Мирова Конференція вислала місію до уряду ЗУНР для переговорів з приводу перемир'я з Польщею. Голова місії, генерал Бартельмі (від Франції), члени: полковник де Віярт (Англія), професор Лорд (ЗСА) та полковник Стабіле (Італія) виявили повне нерозуміння взаємовідносин Галичини та Польщі. Комісія поставила вимогу негайно припинити воєнні дії й запропонувала демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею: від Кам'янки Струмилової до лінії Дрогобича та Турки. Третина Східної Галичини зі Львовом та Дрогобицьким районом (нафта) залишалися за Польщею. Уряд ЗУНР 

пропозиції цієї не прийняв, і війна з Польщею продовжувалася. Тоді, внаслідок скарг уряду ЗУНР до Мирової Конференції, вислано 4 квітня 1919 року другу комісію, під головуванням бурського генерала Боти. Новий міжнародний проект українсько-польської угоди був більше сприйнятливий, ніж "лінія Бартельмі": за Галичиною залишався Дрогобицький повіт з нафтою. Уряд ЗУНР прийняв цей проект.

У квітні прибула до Польщі із Франції добре озброєна армія генералів Галлера. Вона була призначена Антантою виключно для війни проти більшовиків, але замість того польський уряд вислав її проти Галицької Армії, 15-го травня 1919 року почався наступ польських військ на українськім фронті. Цей наступ польський уряд пояснив Найвищій Раді Мирової Конференції, як відповідь на наступ українських військ, якого в дійсності не було. Сили Галлера були спрямовані на Самбір та на Луцьк - проти армії УНР. Перед переважаючими силами поляків війська Української Галицької Армії відступили. Підтримала польську офензиву Румунія, яка подала ультиматум про передачу їй південно-східної карпатської смуги землі: румунські війська насильно зайняли частину галицького Підкарпаття Спроба Української Галицької Армії зупинити наступ польських військ на Золотій Липі скінчилась невдачею. Українські війська відступили в трикутник: Збруч - Дністер - залізниця з Гусятина до Чорткова - Заліщики.

На початку червня 1919 року почали відчуватися в УГА втома й незадоволення проводом. Щоб запобігти занепадові дисципліни, переведено реформу: президентові Є. Петрушевичу надано право диктатора, і він створив Раду Уповноважених - з С. Голубовича, С. Витвицького, В. Курмановича, І. Мирона. Диктатура, дійсно, сприяла заспокоєнню у війську й припинила анархію. На начального вождя Української Галицької Армії призначено генерала О. Грекова.

7-го червня 1919 р. частини УГА перейшли в наступ. Невелика чисельно армія (25.000 вояків), діючи з великим успіхом, примусила відступити польські війська по всій лінії (так звана "Чортківська офензива"). У другій половині 

червня Галицька Армія досягла лінії Дністер Гнила Липа - Перемишляни - Підкамінь. Цей успіх викликав ентузіазм населення, і коло 90.000 добровольців з'явилось до армії, але через брак зброї прийнято ледве 15.000. Під час всієї тієї війни Галичина не мала нізвідки значної допомоги: Буковина була захоплена Румунією, УНР сама потребувала допомоги. Не зважаючи на це, вона вислала два загони під командою А. Долуда та кілька батарей артилерії під командою полковника Кравчука. Долуд та Кравчук брали участь у всіх діях УГА до кінця війни. Допомогла УНР і грішми, які ввесь час ходили в Галичині поруч з австрійськими коронами.

У моральному піднесенні Начальна Команда УГА відмовилася признати демаркаційну лінію (так звана "лінію Дельвіга"), та прийняти умови перемир'я з Польщею, які підписала у Львові 10 червня 1919 р. делегація армії УНР та УГА. Але успіхи УГА були нетривкі. Польська армія поновила наступ, і УГА змушена була знову відступити в трикутник Дністер - Збруч - залізниця. Повний брак набоїв не дав можливосте продовжувати боротьбу з більш ніж стотисячною польською армією, яку Франція забезпечила всім потрібним. На цьому закінчилася Чортківська офензива. В середині липня (16-18) 1919 року УГА, диктатор Є. Петрушевич і уряд ЗУНР перейшли Збруч, щоб об'єднатися з військами УНР. Польща зайняла всю Галичину.


  1. 

  2. Вищі органи влади та управління ЗУНР.


З проголошенням ЗУНР вищу владу захопила Українська Національна Рада. Українська Національна Рада підготувала і 13 листопада 1918 р. ухвалила "Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії". Він складався із 5 таких статей (артикулів):

"Назва. Держава, проголошена на підставі самовизначення Українською Національною Радою у Львові дня 19 жовтня 1918 р., обнімаючи весь простір бувшої Австро-Угорської монархії, заселений переважно українцями, має назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР).

Границі. Простір Західно-Української Народної Республіки покривається з українською суцільною етнографічною областю в межах бувшої Австро-Угорської монархії, - то є з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини, з Володимерією і Буковиною та з українськими частинами бувших угорських столиць комітатів: Спиш, Шариш, Земплин, Уг, Берег, Угоча, Мармарош, - як вона означена на етнографічній карті Австрійської монархії Карла барона Черніга...

^ Державна суверенність. Оця державна територія творить самостійну Західно-Українську Народну Республіку.

Державне заступництво. Право в імені Західно-Української Народної республіки виконує її нарід через своє заступництво, вибране на основі загального, рівного, безпосереднього, тайного і пропорціонального права голосування без різниці пола. На цій основі мають бути вибрані Установчі Збори Західно-Української Народної Республіки. До даного часу зібрання Установчих Зборів виконує всю владу Українська Національна Рада і Державний Секретаріат.

Герб і прапор. Гербом Західно-Української Народної Республіки є Золотий Лев на синім полі, обернений в свою праву сторону. Державний прапор є синьо-жовтий. Державна печать має довкола гербу напис: Західно-Українська Народна Республіка".



Прийнявши такий закон, Українська Національна Рада взяла на себе компетенцію парламенту. З часом сталися зміни в структурі та персональному складі Української Національної Ради. Так, 15 листопада на її засіданні було прийнято закон про доповнення її складу делегатами з повітів та великих міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом.

4 січня 1919 p. Українська Національна Рада прийняла кілька законів, присвячених удосконаленню її власної структури. Одним з них вирішено утворити Президію у складі президента (голови) - їм був обраний Є. Петрушевич - і чотирьох його заступників. Президент скликав засідання Української Національної Ради і головував на них.

На цьому засіданні Українська Національна Рада утворила ще один важливий орган - Відділ Української Національної Ради. Він складався з президента (голови Ради) і дев'яти членів та виконував функції колегіального глави держави. До компетенції Відділу відносилось: призначення членів уряду; оголошення амністії; затвердження і публікування законів.

^ У березні 1919 p. Рада прийняла закон про скликання Сейму ЗУНР, а у квітні - виборчий закон. Однопалатний Сейм скликався президентом.

З обранням Сейму Українська Національна Рада мала припинити свою діяльність.

Право голосу надавалось громадянам ЗУНР з 21 року, а право бути обраним - з 25 років. Позбавлялися виборчого права душевнохворі та засуджені судом за вчинення злочину.

Сейм складався з 226 послів. Згідно з національним складом населення краю належало обрати 160 українців, 33 поляка, 27 євреїв, 6 німців, Відповідно до цього утворювалися виборчі округи. Обраний таким чином Сейм мав бути скликаний у червні 1919 p. Проте розвиток воєнних подій перешкодив як його скликанню, так і проведенню самих виборів.

9 листопада 1918 p. було створено перший уряд ЗУНР - Державний Секретаріат у складі: К. Левицький - прем'єр; Л. Цегельський - внутрішні справи; В. Панейко - закордонні справи;



С. Голубович - судові справи; О. Барвінський - освіта та віросповідання; Д. Вітовський - військові справи; С. Баран - земельні справи; А. Чернецький - праця; І. Коровець - здоров'я; І. Мирон - шляхи; С. Федак - харчові справи; Я. Литвинович - торгівля і промисли; О. Пісецький - пошта і телеграф; І. Макух - громадські роботи.

Одним з основних завдань діяльності уряду ЗУНР було об'єднання Західноукраїнської Народної Республіки зі Східною Україною.10 листопада було схвалено резолюцію про те, що Державний Секретаріат має вжити заходів щодо об'єднання усіх українських земель в одній державі. Проте боротьба з Польщею продовжувалася, але була не під силу галицьким військам, які залишили Львів.5 листопада 1918 р. до Києва було направлено делегацію, яка мала просити гетьмана подати військову допомогу, а саме - направити під Львів корпус січових стрільців під командуванням полковника Є. Коновальця. Гетьман погодився на це.

Український національний союз, що готував повстання проти гетьмана, довідавшись про його плани надіслати до Галичини січових стрільців, усіма засобами впливав на них, щоб вони залишились на місці, бо це була єдина надійна військова частина, на яку могли покластися повстанці.

Важко сказати, який би перебіг прийняли події. По-перше, коли б ідейний і дисциплінований легіон Українських січових стрільців з'єднався з січовими стрільцями Є. Коновальця, польський опір у Львові було б локалізовано. По-друге, без участі січових стрільців Український національний союз навряд чи наважився розпочати повстання проти гетьмана, а це збільшило б можливість порозуміння між соціалістичними партіями і гетьманом.

21 листопада 1919 p. Українська Національна Рада уповноважила Л. Цегельського та Д. Левицького поїхати до Києва для переговорів про об'єднання Галичини зі Східною Україною. Проте, там уже палахкотіла громадянська війна, тому 14 грудня у Фастові було підписано так званий Передвступний договір з Директорією УНР, що включав такі пункти:



1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого;

2) обидва уряди мають подбати про здійснення цього;

^ 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію;

4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УНР та Державного Секретаріату ЗУНР.

Гетьман Скоропадський зрікся влади 14 грудня 1918 р., тому договір був укладений не з тодішнім урядом України, а лише з представниками повстанців, що воювали проти гетьмана. З цього видно, що в той час настрої галичан схилялися у бік республіканців.

Перша сесія доповненої Української Національної Ради прийняла Передвступний договір про об'єднання всіх українських земель в одній державі за умови, що до скликання Установчих зборів найвища влада в Галичині належить Українській Національній Раді та її виконавчому органу - Державному Секретаріату. Сесія обрала делегацію у складі 65 чоловік для участі в святкуванні проголошення соборності. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі, що був Всеукраїнським передпарламентом. Акт соборності відбувся 22 січня 1919 р. в Києві на Софійській площі, де було проголошено Універсал.

Після проголошення Акта соборності Галицька держава отримала назву Західна область Української Народної Республіки. Проте фактичної злуки не відбулось: організація влади ЗУНР не змінилася й обидві держави надсилали кожна свої окремі місії за кордон.



    1. Місцеві органи влади.


Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 листопада 1918 р. у всіх місцевостях старі органи влади і управління належало ліквідувати. Замість них слід було утворити нові, українські. Такими органами влади мали стати міські та повітові комісари з дорадчими органами при них - національними радами.



Українська Національна Рада 16 листопада 1918 p. видали "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки". У ньому зазначалося, що тимчасово на території ЗУНР залишається чинним австрійське законодавство, якщо воно не суперечить інтересам, суті та цілям Української держави.

У законі від 16 листопада далі зазначалося, що всі службовці державних та інших установ, які дадуть письмове зобов'язання чесно служити українській державі, залишаються на своїх місцях, що вищим виконавчим органом у державі, якому підпорядковуються всі адміністративні органи, є Державний секретаріат; що у повіті "представником і основним органом адміністрації є український державний повітовий комісар"; що повітових комісарів надалі вже не обирає населення, а призначає і звільняє державний секретар внутрішніх справ; що повітовим комісарам підпорядковуються повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. Але суди, пошта, телеграф, залізниці підпорядковувалися тільки центральній владі. Повітові комісари, у свою чергу, повинні були призначати (і звільняти) сільських, містечкових і міських комісарів. Вони також мали право розпускати місцеві громадські ради і призначати нові вибори. У законі було регламентовано повноваження повітових і нижчих комісарів.

^ До обов'язків повітових комісарів належало:

1) берегти інтереси української державності та протидіяти будь-яким спробам завдати їй шкоду;

2) приймати присягу від службовців повітових служб і адміністрації;

3) приймати рішення з усіх питань, якщо колишні австрійські службовці відмовляються служити;

^ 4) затверджувати розпорядження адміністративних повітових властей загального характеру;

5) давати дозвіл на носіння зброї цивільному населенню;

^ 6) здійснювати нагляд за діловодством усіх державних інституцій і службових осіб у повіті.



У справах громадської безпеки повітовому комісару підпорядковувалися повітові військові коменданти і коменданти жандармерії. У господарських справах повітові комісари повинні були співпрацювати з повітовими харчовими комітетами.


    1. ^ Органи охорони порядку, судова система.


Після проголошення ЗУНР у багатьох повітах і населених пунктах було ліквідовано колишню австрійську жандармерію. Замість неї місцеві комісари почали на добровільних засадах формувати, так звану, народну міліцію. Але така система не могла забезпечити надійної охорони порядку в усій державі. Тому 6 листопада 1918 p. Українська Національна Рада прийняла рішення про утворення корпусу української державної жандармерії. До нього набирали добровольців, в першу чергу з числа військовослужбовців. Державна жандармерія підпорядковувалась спочатку Державному секретарству військових справ, але з часом була відокремлена від військової влади.

Незабаром в усіх повітах було утворено станиці державної жандармерії, які очолювали жандармські повітові коменданти. Вони повністю підпорядковувались повітовим комісарам, а по службовій лінії - команді державної жандармерії, а остання - відділу громадської безпеки секретарства внутрішніх справ.

Система державної жандармерії, яка склалася на практиці, отримала законодавче закріплення в спеціальному законі Української Національної Ради від 15 лютого 1919 p. Що стосується народної міліції, яка утворилась в багатьох населених пунктах, то вона й надалі продовжувала діяти як орган самооборони.

За основу організації судової системи було взято попередню, австрійську. Усіх суддів, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язувалися служити українському народу і українській державі та склали про це відповідну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях.



Незабаром Державний Секретаріат розгорнув активну діяльність щодо перебудови судової системи. В першу чергу на території ЗУНР було створено 12 судових округів і 130 судових повітів.

^ В січні 1919 p. було проведено реорганізацію армії. У війську Української і Галицької армії у травні 1919 p. налічувалося понад 100 тис. чоловік.


    1. Судово - прокурорські органи.


Важливою ланкою державного механізму ЗУНР були судово-прокурорські органи.21 листопада 1918 р. Українська Національна Рада прийняла закон "Про тимчасову організацію судів і судової влади". Тимчасово судові функції в ЗУНР продовжували виконувати суди колишньої Австро-Угорської монархії під керівництвом держсекретарства юстиції. Виходячи з цього, всі старі судді, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і прийняли присягу чесно служити ЗУНР, могли залишатися на своїх місцях.

Оскільки цей захід був тимчасовим, викликаним об'єктивною необхідністю, незабаром секретарство юстиції розгорнуло активну діяльність з перебудови всієї судової системи. Було видано розпорядження про утворення на території ЗУНР судових округів (12) і судових повітів (130). Визначивши точний національний склад населення, секретарство юстиції розпорядилося провести вибори суддів (1 мандат від 40 тисяч жителів), причому знову-таки кожна національна меншина могла обрати своїх суддів. У такий спосіб слід було обрати 144 суддів окружних судів, з них 102 українців, 25 поляків, 17 євреїв.

Зважаючи на те, що кваліфікованих суддів-українців, патріотів свого народу, не вистачало, Українська Національна Рада 11 листопада прийняла закон "Про скорочення підготовчої судової служби". Йшлося про обов'язкове суддівське стажування для випускників юридичного факультету та інших осіб, які не мають суддівської або адвокатської практики. Раніше строк їхньої досуддівської практики був три роки, тепер його скоротили до двох років.



У зв'язку з воєнним станом тимчасово була призупинена діяльність інституту суддів-присяжних. Було прийнято закони і розпорядження про провадження судочинства українською мовою (однак у місцях компактного проживання національних меншин за їх вимогою можна було провадити судочинство їхньою рідною мовою), широке введення в нього принципів гласності, змагальності, демократизму, права обвинуваченого і підсудного на захист та ін.

Продовжуючи реформу судової системи, Українська Національна Рада 11 лютого 1919 р. видала закон про утворення в повітах трибуналів першої інстанції - для розгляду кримінальних справ (окружні й повітові суди повинні були розглядати цивільні справи). Суддів цих трибуналів призначало секретарство юстиції, затверджувала призначення Українська Національна Рада або її комітет.

Трибунали діяли у складі одного або трьох суддів. Вищою, другою інстанцією у цивільних і кримінальних справах мав бути Вищий суд у Львові, третьою - Найвищий державний суд. Але тимчасово, до їх утворення, функції другої і третьої інстанції належали спеціально створеним на цей час сенатам - окремому судовому сенату другої інстанції та окремому судовому сенату третьої інстанції. Вони згідно з розпорядженням Держсекретаріату від 8 березня були утворені у Станіславі.

Функції обвинувачення виконувала державна прокуратура. Оскільки підготовлених для цієї роботи українських юристів не вистачало, роботу прокуратури як слід не було розгорнуто. У цьому напрямі були зроблені лише певні кроки.

^ Поновили в ЗУНР свою діяльність адвокати, об'єднані у палату адвокатів. Вони складали присягу, що дотримуватимуться законів країни і служитимуть для її блага.

Розпорядженням секретарства юстиції від 1 березня було створено нотаріальну службу.



Нотаріуси також складали присягу на вірність Українській державі та виконували всі нотаріальні дії від її імені. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, підпорядкована секретарству юстиції.

Окрім органів цивільної юстиції, створювалася і військова юстиція. Вже 16 листопада 1918 р. Державний секретаріат видав розпорядження про організацію системи військових судів. Вона виглядала так:

^ 1) Вищий військовий трибунал;

2) військові обласні суди;

3) військові окружні суди.

Членів Вищого військового трибуналу призначало секретарство військових справ, затверджувала Українська Національна Рада.

Що стосується обласних і окружних судів, то їх головами автоматично ставали відповідні військові коменданти, членами - представники військових округів, корпусів і жандармерії.

^ Створювався також інститут військової прокуратури, яку очолював Генеральний військовий прокурор.

У зв'язку з ускладненням внутрішньої ситуації, обстановки на фронті 30 листопада 1918 р. на території ЗУНР були створені військово-польові суди, які могли постановити навіть смертні вироки. їх, щоправда, затверджував (або не затверджував) Держсекретаріат.


    1. ^ Збройні сили.


Для ЗУНР ця проблема стала особливо актуальною, оскільки з перших днів існування української держави їй довелося оборонятися від агресії сусідньої Польщі, потім Румунії.

На початку листопада Українська Національна Рада звернулася до всіх солдатів і офіцерів української національної австро-угорської армії із закликом стати на захист рідного краю, а до цивільного населення - вступати 

добровольцями в армію. На чолі збройних сил стояли Головна команда (її очолив отаман Г. Косак) і генеральний штаб. Наплив добровольців був великий.

Проте у зв'язку з розширенням військових дій питання про створення постійної, регулярної армії ставало все актуальнішим. У середині листопада розпорядженням секретарства військових справ серед українського населення було оголошено мобілізацію. Було розроблено текст військової присяги, форму одягу, відзнаки, взято на облік усе військове майно, спорядження. Територія держави поділялася на три військові області, ті - на 12 військових округів. Були сформовані регулярні збройні сили - Українська галицька армія (УГА).

У структурі УГА були різного роду війська: піхота, кіннота, артилерія, льотна частина, саперні частини, а також санітарна, ветеринарна, інтендантська служби, судова система, військове духівництво.

На початку 1919 р. в ЗУНР було створено досить численну (близько 120 тисяч осіб) дисципліновану й патріотично налаштовану армію. Очолювали збройні сили Начальний вождь (командувач) і Генеральний штаб.

^ У складі УГА було створено три корпуси. Корпус поділявся на чотири піхотні бригади, бригада - на два полки, полк - на три курені.

При кожній бригаді був полк артилерії, кінні сотні, технічна сотня, сотня зв'язку, саперні підрозділи та ін.

Отже, у ЗУНР за короткий час були сформовані основні ланки державного апарату - центральні й місцеві органи державної влади й управління, правоохоронні органи, збройні сили.
^



Висновки.



Помітний слід у процесі розвитку української державності залишила Західноукраїнська Народна Республіка. Видатною подією стало врочисте проголошення 22 січня 1919 р. Акта злуки УНР і ЗУНР. Незаперечними здобутками ЗУНР можна вважати створення дійової системи органів влади й управління, по-справжньому боєздатної армії.

В умовах громадянської війни та іноземної інтервенції право майже усіх тодішніх режимів характеризувалося суперечливим поєднанням демократичних цінностей з авторитаризмом, гуманістичних ідеалів з узаконенням репресій проти політичних супротивників.

Таким чином, у короткий строк були сформовані або знаходились у стадії формування основні ланки державного механізму ЗУНР — центральні та місцеві органи державної влади і управління, правоохоронні органи, збройні сили. Ось як оцінює цю справу відомий західний історик-дослідник О. Субтельний: "На відміну від східноукраїнських урядів ЗУНР швидко і чітко утворила свій державний апарат", бо "галичани не займалися поширеними на сході радикальними експериментами..." Це було "досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських держав... Великою мірою стало наслідком схильності галичан до суспільної організованості..."

Головне полягає в тому, що ЗУНР була демократичною, народною державою з пануванням Права, Справедливості, Порядку.



  1. 

  2. Література.



  3. Бойко О.Д. Історія України: посібник. - К.: Видавничий центр "Академія"

  4. Гончаренко В. "Хрестоматія з історії держави і права України" К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2003.

  5. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття

  6. Копиленко О. "Хрестоматія з історії держави і права України": Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003.

  7. Лановик Б.Д., Матейко Р.М. "Історія України" - К., 1999.

  8. Панюк А., Рожик М. "Історія становлення української державності"

  9. Савченко В.А. "Двенадцать войн за Украину." - Харків: 2006.

  10. Смолій В. Історія України - К., 1997.

  11. Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. / Західноукраїнська Народна Республіка. / 1918 - 1923 pp. 1993..

  12. Чайковський А.С. "Історія держави і права України" Підручник - К., 2004.

  13. http://histua.com/ru/istoriya-ukraini/novejshee-vremya/provozglashenie-zapadno-ukrainskoj-narodnoj-respubliki-zunr-soedinenie-unr-i-zunr

  14. http://ru.wikipedia.org/wiki/Западно-Украинская_народная_республика

  15. http://electric.org.ua/copypaste/zahidnoukrajinska-narodna-respublika-zunr.html

  16. http://www.narodnapravda.com.ua/tags/tag_ЗУНР



Скачать файл (46.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации