Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник - файл GL_1_5.DOC


Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник
скачать (433.9 kb.)

Доступные файлы (4):

GL_1_5.DOC403kb.25.09.1998 17:42скачать
GL_6_7.DOC198kb.18.07.1998 05:07скачать
GL_8.DOC1436kb.18.07.1998 04:52скачать
GL_9_10.DOC259kb.18.07.1998 04:41скачать

содержание
Загрузка...

GL_1_5.DOC

1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Розділ ІІІ

^ ВАЛЮТНИЙ КУРС

§1 .ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВАЛЮТНОГО КУРСУ

Валютний курс як інструмент міжнародних трансак­цій (угод) характеризує відкриті економічні системи, між якими від­бувається рух товарів, послуг, капіталів та людей.

Національно-державна суверенність і різні грошові системи, що властиві різним країнам, створюють труднощі в міжнародних транс­акціях та розрахунках між відкритими економічними системами.

Перебуваючи в Україні, подорожуючи й територією, ми платимо за товари гривні та копійки, які носимо у своїх гаманцях або в яких деноміновані (виражені) наші платіжні чеки. Гривня у Львові, Києві, Донецьку чи Одесі — одна і та ж сама гривня, і ціни у цих містах ми можемо порівняти безпосередньо. Однак коли ми опиняємось, на­приклад, у Німеччині і маємо заплатити за певний товар 10 німець­ких марок, то стикаємося з проблемою: мало це чи багато? Який зміст цієї ціни для нас?

Аналогічно і українське підприємство, що продало хміль у Ні­меччину за 50 тис. німецьких марок, розмірковує, скільки гривень воно одержить за цю суму. Ці труднощі можуть бути розв'язані, ко­ли знайти спосіб, як відобразити вартість валюти однієї країни у ва­люті іншої країни. Складність даного завдання стає зрозумілою, ко­ли взяти до уваги, що у світі нині існує понад 150 національних гро­шових одиниць.

Це завдання розв'язує обмінний валютний курс. Він визна­чає ціну грошової одиниці однієї країни відносно грошової одиниці іншої країни. Наприклад, якщо 1 німецька марка обмі­нюється на ринку на 1,2 гривні, то валютний курс буде 1,2 грив­ні = 1 нім. марці. Отже, за проданий хміль експортер одержить 60 тис. гривень.

Припустимо, що валютний курс 1,2 гривні = 1 нім. марці є по­стійною величиною, як і пропорції обміну гривні на інші національ­ні грошові одиниці. За цих умов наявність різних національних гро­шових одиниць не має істотного значення, як і різниця між україн­ськими і європейськими метрами і футами в англо-саксонських кра­їнах. Проте валютний курс не є природною одиницею вимірювання як, скажімо, секунда, грам тощо. Він являє собою ціну особливого товару — грошей. Як всяка ціна, валютний курс змінюється залежно від часу і місцезнаходження. І це стосується не тільки гривні, але й
38
найбільш надійних, твердих, ключових резервних валют, про це свід­чать наведені нижче дані.

Таблиця 2





1970

1975

1980

1984

1985

1996

Долар США

1.0000

1.0000

1.0000

1.0000

1.0000

1.0000

Канадський долар

1.0112

1.0164

1.1947

1.3214

1.3975

1.366

Японська ієна

357.65

305.15

203.00

351.10

200.50

112.6

Французький франк

5.5200

4.4855

4.5160

9.5920

7.5610

5.252

Німецька марка

3.6480

2.6223

1.9590

3.1480

2,4613

1.553

Фунти стерлінгів

0,41776

0,49419

0,41929

0,8647

0,6923

0,598

Аргентинське песо

4.0

60.9

1992.5

2,625,243.8

11,765344.0



Ліберійський долар

1.0000

1.0000

1.0000

1.0000

10000





Дані, наведені в таблиці, показують, як змінюється кількість різ­ної валюти, яку можна купити за один американський долар. Напри­кінці 1985 р. за 1 дол. США можна було купити 200,5 япон. ієн (за одну ієну можна було купити 0,005 дол. США (для визначення цього ділимо 1 амер. дол. на 200,5 япон. ієн). Ще у 1970 р. за 1 дол. США можна було купити 357,65 япон. ієн. А вже у 1996 р. І дол. США коштував 112,6 ієн.

Наприкінці 1980 р. французько-німецький валютний курс стано­вив 2.305 (ділимо 4.5160 французьких франків на 1.9590 німецьких марок), тоді як у 1970, 1975, 1985, 1996 роках цей курс був іншим. З таблиці бачимо, що обмінні курси слабких валют коливаються в ще більших межах, і їхні ціни є дуже специфічними. Так, ціна аргентин­ського песо в 1970 р. становила 4 песо за 1 дол. США. У 1980 р. ва­лютний курс змінився: 1992.5 песо за 1 дол. США. Валютний курс лі­берійського долара до американського залишався зафіксованим на рівні обміну одного долара Ліберії на один американський долар.

Вивчення змін валютних курсів має велике значення, бо вони впливають на ціни національної економіки. І чим більше відкрита економіка, тим відчутнішим є цей вплив. Так, при зміні обмінного курсу з 1,7 гривні за 1 дол. США до 2 грн. товари, що ввозяться зі США, стануть дорожчими в Україні. Ціна за костюм, котрий коштує в США 100 дол., в Україні зросте з 170 грн. до 200 грн., а ціна за па­ру взуття, яка коштує 50 дол., — з 85 грн. до 100 грн. Аналогічно, ці­ни на українські товари у США знизяться.

Слід звернути увагу на особливість валютного курсу як ціни на гроші. Ціна звичайно є відношенням між грошима і вартістю товарів та послуг. Валютний курс є відношенням грошей до грошей. Це означає, що валютний курс може бути поданий двома способами. Наприклад, валютний курс між гривнею та американським доларом може бути встановлений як 1,885 грн. = 1,000 дол. США або 1.000 грн. = 0.5305 дол.
39
Ці два курси є ідентичними, бо 1,885 грн. х 0,5305 = 1 грн. Однак з цих рівнянь нелегко однозначно зрозуміти твердження, що «валют­ний курс зріс». Про що йдеться? І дол. США має тепер ціну більшу, ніж 1,885 грн., чи одна 1 грн. тепер має вартість більшу, ніж 0,5305 дол.? Для з'ясування цього питання слід визначити з самого початку, який метод оцінки (котирування) валютного курсу використо­вується. Перший метод називається прямим котируванням. З його допомогою валютний курс відображає ціну одиниці іноземної валю­ти через національну валюту. Прикладом прямого котирування є рів­няння 1,88 грн. = 1,00 дол. Інший метод, названий як непряме коти­рування, виражає ціну національної валюти через іноземну валюту. Це означає, що 0,5305 дол. США = 1.0000 грн.

В офіційній практиці в Україні звичайно використовується пряме котирування (ціна одиниці іноземної валюти передається певною кіль­кістю національної валюти). Наприклад: 1,8885 грн. == 1,000 дол.; 100 дол. = 188,5 грн.; 1,00 нім. марка = 1,21 грн.; 100 нім. марок = 121,22 грн.; 0,35 франц. франка = 1 грн.; 100 франц. франків = 35,87 грн.

Цей метод котирування при практичному застосуванні створює рад труднощів, і часом здається більш зручним використовувати не­пряме котирування, яке показує, скільки одиниць іноземної валюти можна купити за одну гривню. Наприклад, 1,0000 грн. = 0,5305 дол., (а не 1,88 грн. = 1,00 дол.).

У теорії і практиці дуже важливо чітко з'ясувати, який використо­вується метод котирування. Це важливо для оцінки зміну ціні валюти.

Валютний курс вимірює ціну однієї валюти відносно інших ва­лют, валютні курси яких у взаємних обмінах теж змінюються. Ціна фунта стерлінгів може зрости відносно американського долара, але знизитися стосовно німецької марки або ієни. Через це важливо зна­ти валютні курси кожної з основних світових валют щодо інших ва­лют. Таку інформацію дають таблиці перехресних валютних курсів (кроскурсів), що друкуються на сторінках, присвячених аналізу мо­нетарних ринків та ринків капіталів: «Financial Times», «Wall Street Journal». В Україні вони публікуються у газетах «Фінансова Укра­їна», «Діло», «Галицькі контракти».

§2. ВИДИ І ФОРМИ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

Валютний курс прийнято здебільшого подавати у двох формах. Перша найбільш поширена форма — ціна національної валюти відносно певної іноземної валюти. Друга форма має вигляд індексу, що будується на основі кошика (комбінації) валют, які вико­ристовуються в торгових операціях з головними партнерами.

Індекс валютного курсу фунта стерлінгів, наприклад, будується на основі валют головних країн, з якими Британія має торгові відно­сини. Кожна валюта входить в індекс як середньозважена величина
40
відповідно до ваги певної країни в загальному обсягу торговельного обігу Британії із зовнішнім світом.

Розрізняють два різновиди валютних курсів. Валютний курс, що визначається як відносна ціна двох валют, називають номінальним двостороннім валютним курсом. Він, як правило, використовується у валютних контрактах і є найбільш простим і базовим визначенням валютного курсу. На ньому грунтується поняття ефективного ва­лютного курсу. Це — більш повна характеристика валютного курсу. Він є різновидом валютного курсу, який визначається на основі індексів, і його подальшого конкретизацією. Ефективний валютний курс використовується для вимірювання середньозваженої ціни іно­земних валют, що виражається через національну валюту.

Наприклад, якщо за певний період гривня знецінилася порівняно з американським доларом на 5% і на 3% відносно німецької марки, але зросла за вартістю на 13% щодо французького франка і на 5% стосовно російського рубля, то виміряти середню ціну гривні можна з допомогою ефективного валютного курсу. Він являє собою індекс, котрий у найбільш загальному вигляді обчислюють як середньозва­жену величину набору двосторонніх обмінних курсів стосовно виб­раної валюти. При розрахунку ефективного валютного курсу індиві­дуальні двосторонні валютні курси індексуються відносно даного базового року, що дає змоіу уникнути проблеми агрегації даних.

Формула ефективного валютного курсу є такою: EER == Е R1 W1, де

EER — ефективний валютний курс,

R1 = індекс двосторонніх валютних курсів з країною і.

W1 = вага (0 < W1 < 1) кожного з двосторонніх обмінних курсів.

В економічному аналізі часто використовується поняття реального валютного курсу. Він не тотожний номінальному валютному курсу:

(1)

де q — реальний валютний курс, Р — рівень цін в Україні і по­казник інфляції, Р° — рівень цін в інших країнах). Перегрупування рівняння (1) показує, що реальний валютний курс — це номінальний валютний курс, помножений на відношення іноземних цін до внут­рішніх цін:

(2)

З рівняння (1) випливає, що номінальний валютний курс може змінюватися або через зміну реального валютного курсу, або через зміну загального рівня цін в Україні чи за кордоном.

Номінальний валютний курс можна розглядати як ціну гривні, виражену в іноземній валюті, або як ціну на товари України в іншій
41
країні відносно цін на дані товари в гривні. На противагу цьому ре­альний валютний курс — це ціна товарів України, що відображається в іноземних валютах. Як бачимо, реальний валютний курс нагадує та­кі змінні, як реальний доход і реальна заробітна плата. Як і ці понят­тя, він являє собою величину, що враховує загальні зміни рівня цін у відповідних країнах. Його використовують як мірило змін міжнарод­ної конкурентоздатності даної країни.

Зростання реального валютного курсу, розрахованого за пода­ною формулою, означає реальне зниження вартості національної ва­люти і, отже, підвищення конкурентоздатності країни з цією валю­тою на світових ринках.

Реальний ефективний валютний курс поглиблює і синтезує ефек­тивний та реальний валютний курси. Формула цього різновиду ва­лютного курсу така: REER = S (RERi) Wi (де REER — реальний ефективний валютний курс; RER — реальний валютний курс країни; W— вага кожного реального валютного курсу і).

Міжнародний валютний фонд пропонує також модель багато­стороннього валютного курсу — МЕРМ (від початкових літер назви цього різновиду валютного курсу англійською мовою). Він обчис­люється з урахуванням того, що валютний курс національної грошової одиниці визначається двосторонніми валютними курсами з країнами, з якими підтримуються торгові зв'язки. Однак різні двосторонні торго­ві потоки різною мірою чутливі до зміну двосторонніх валютних кур­сах. Тому дуже важливо у даному випадку підрахувати реакцію (чут­ливість) торгового балансу України (чи іншої країни) до змін у відпо­відних індивідуальних двосторонніх валютних курсах. Відтак за цими оцінками можна розрахувати більш обгрунтовані показники для побу­дови МЕРМ як різновиду ефективного валютного курсу.

Важливим є різновид поняття валютного курсу, який називають Паритетом купівельської сили — ПКС. Це поняття виходить з абст­рактного припущення, що між країнами усунуті торгові бар'єри і транспортні витрати на перевезення товарів. За таких обставин ціна товару, який може вивозитися за кордон, має бути приблизно одна­кового у різних країнах, якщо її вимірювати однією і тією ж самою валютою. Так, наприклад, чоловічий костюм певного фасону коштує в Україні 140 гри. За валютного курсу 1,80 грн. = 1.00 дол. цей же костюм повинен коштувати у США приблизно 77,8 дол.

Це означає, що однаковий за якістю та кількістю набір товарів у різ­них країнах оплачується однаковою кількістю грошей. Таким чином, ва­лютний курс, який називають паритетом купівельної сиди, встанов­люється на рівні, за якого купівельна сила грошей у різних країнах буде однаковою. Так, якщо вибраний набір (кошик) товарів та послуг коштує 2000 грн. в Україні і 500 дол. у США. то паритет купівельної сили (ва­лютний курс) гривні до долара становитиме 4,00 грн. = 1,00 дол.

Поняття паритету купівельної сили (ПКС) може бути виражене за зразком (відображення національною валютою одиниці іноземної
42
валюти), як ПКС = Р/Ро, де Р — індекс національних цін; Ро — індекс зарубіжних цін.

Вважається, що паритет купівельної сили може бути використа­ний як надійний орієнтир у пошуку рівноваги валютного курсу двох валют і цін двох країн, що використовують ці валюти.

У літературі розрізняють абсолютний і відносний паритети купі­вельної сили. За абсолютного ПКС рівень валютного курсу має бути таким, щоб при даних загальних цінових рівнях двох країн купівельна сила будь-якої даної суми грошей була однаковою в обох країнах.

ПКС як відносний валютний курс зазнає змін, які дорівнюють відносним змінам у цінах країн, що розглядаються. При подальшому аналізі ми приймаємо, що валютний курс (ПКС) є ендогенною змін­ною і результатом причинних імпульсів, що йдуть від цінового рівня до рівня валютного курсу або інакше від змін у цінах до змін валют­ного курсу. Вище наводилася формула абсолютного паритету купі­вельної сили. Вона не відображає, однак, безпосередньої дійсності. Транспортні витрати, торгові бар'єри — характерні ознаки світової економіки, а це означає, що абсолютний ПКС не є інструментом для аналізу реальної економічної ситуації. Цей висновок спирається та­кож на той факт, що загальні індекси цін включають в себе ціни на товари, які не входять у сферу зовнішньої торгівлі і їхня частка аж ні­як не вирівнюється силами міжнародної торгівлі. Крім того, Р і Ро — це не ціни одиничного товару для зовнішньої торгівлі, а індекси цін. Відносна важливість певних товарів у цьому індексі є різною і інко­ли відмінності досить суттєві.

Для емпіричного аналізу більш придатною є версія валютного курсу як відносного паритету купівельної сили. Вважається, що ця версія дає певні результати, якщо валютний курс змінюється відпо­відно до інфляційних змін у двох країнах. Так, якщо інфляція (рівень цін) в Україні була, приміром, у 2 рази вищою, ніжу США впродовж певного періоду, відносний паритет купівельної сили зберігає свою дійовість, якщо гривня буде знецінена теж у 2 рази порівняно з аме­риканським доларом за цей період. Відносний ПКС позначається формулою:



де е — відсоткові зміни валютного курсу; Р, Ро — відсоткові змі­ни відповідних цінових індексів двох країн за той же самий період.

Одержані емпіричні результати використання ПКС показують, що вони найбільш вірогідні для аналізу тривалих періодів, які харак­теризуються значною різницею інфляції між вибраними країнами. Стосовно коротких періодів і за незначних відхилень інфляції між країнами валютний курс часто істотно відрізняється від того, що вип­ливає з ПКС.

Це відхиленім певною мірою пояснюється тим, що ПКС враховує ціни на товари і послуги і не реагує на капітальні потоки, які спро-
43
можні відчутно впливати на валютні курси. Ціни на товари і валютні курси формуються на різних ринках. На ринках товарів фактори ко­роткострокового попиту, а також очікування не відіграють такої ролі, як на валютних ринках. Ці, а також інші фактори, які ми не можемо розглянути, зумовлюють згадане відхилення валютного курсу від зна­чень, що випливають з прийнятого методу розрахунків ПКС.

Знецінення і подорожчання валют. Ми визначили, що валютні курси зазнають постійних змін. Для характеристики змін у ціні (вар­тості) валют вироблені і вживаються спеціальні терміни. Найбільш поширені серед них знецінення та подорожчання валют, девальвація або ревальвація. Зниження вартості валют називають знеціненням, підвищення — подорожчанням. Наприклад, якщо валютний курс гривні до долара змінився з 1,62 грн. = 1,00 дол. до 1,92 грн. = 1 дол., то це означає, що гривня знецінилася відносно американського дола­ра. Інакше кажучи, внаслідок того, що ціна гривні знизилася, потріб­на більша її кількість для купівлі одного долара. Водночас американ­ський долар подорожчав, бо для купівлі однієї гривні потрібно ви­тратити менше доларів.

Слід відрізняти терміни знецінення та подорожчання від деваль­вації і ревальвації. Перші два терміни характеризують зміни у вар­тості валют під тиском попиту і пропозиції на валюти у місцях про­дажу іноземної валюти (на валютних ринках). Проте не завжди (і це був досить тривалий історичний період) обмінні валютні курси ви­значались ринковими силами. Власті держав можуть прийняти рі­шення встановити (зафіксувати) або прив'язати курси обміну своїх валют. Наприклад, Національний банк України може прийняти рі­шення прив'язати гривню до американського долара у пропорціях обміну 1,00 грн. = 1,00 дол. Через деякий час (для різних країн три­валість різна) при зміні обставин Національний банк України пере­гляне цей курс і встановить новий курс обміну української гривні на американський долар у новому співвідношенні. Воно виражатиметь­ся рівнянням 1,10 грн. = 1,00 дол. Це означає, що здійснено деваль­вацію гривні. З часом обставини можуть змінитися так, що підви­щать ціну гривні, і вона буде зафіксована (буде встановлений пари­тет-рівність) на новому рівні. Він становитиме 0,90 грн. = 1,00 дол. Це означає, що державна влада України здійснила ревальвацію грив­ні на 10%.

Таким чином, девальвація і ревальвація валют — це їх знецінен­ня чи подорожчання, але цілеспрямовано здійснене урядом через встановлення паритету валют або їх валютного курсу.

Терміни «девальвація» та «ревальвація» стосуються XIX ст. й пе­ріоду часу до першої світової війни, коли ціни валют більшості кра­їн були встановлені на основі їх золотого вмісту. Після другої світо­вої війни аж до почату 70-х років XX ст., коли зазнала краху Бреттон-Вудська валютна система, ці ж терміни теж найбільш повно ві­дображали зміни у валютних курсах.
44
Визначений валютного курсу. Природно, що, як кожна ціна, валютний курс — ціна грошей — визначається взаємодією попиту й пропонування на міжнародних валютних ринках. Втім, відомо, що жоден ринок не є ринком досконалої конкуренції, так само, як його ціни не можуть не зазнавати впливу тих секторів економіки, де ри­нок не є головним інститутом, і тому ціноутворення на них також не є досконалим. Існує потреба час від часу у корекції як попиту і про­позиції, так і самих цін. Звичайно, це треба робити в межах збере­ження тривалих тенденцій діяння сукупного попиту і пропозиції на валютних ринках під впливом фундаментальних факторів. Доцільно вказати і на інші обставини.

Серед цін валютний курс є надзвичайно важливим для відкритої економіки. Крім того, попит і пропонування на національну та інозем­ні валюти формуються здебільшого за межами повноважень і компе­тенції уряду і його суверенності. Внаслідок цього ціна грошей може формуватися під дією зовнішніх некерованих сил. Усвідомлюючи не­безпеку такого розвитку, уряди прагнуть регулювати тією чи іншого мірою валютний курс. Обсяги регулювання, що грунтуються на рин­кових силах, перебувають у межах від легкої, елегантної кореляції даної ціни урядом, через валютні інтервенції на валютних ринках до прямого встановлення валютного курсу на тривалий або короткий час.

Для виявлення головних факторів, які визначають валютний курс, доцільно абстрагуватися від цих ускладнень і розглянути ва­лютний курс, що визначається попитом і пропонуванням грошей. Рис. 1 зображує таку ситуацію.

Рис.1. Графік визначення валютного курсу
45
Крива D (П) (попит) відображає попит на американські долари в обмін на гривні при різних рівнях валютних курсів. Вона показує ухил на зниження, що означає збільшення попиту на американські долари за нижчого рівня валютного курсу. Крива пропонування S(Пр) має (як передбачається) звичайний нормальний висхідний ухил. Це означає, що за підвищення рівня валютного курсу зростає пропонування американських доларів. Рівноважний валютний курс, що забезпечує розпродаж на ринку, позначається грн/дол. На графіку це точка, де перетинаються крива попиту та пропонування.

Що станеться, якщо попит і пропонування відносно американських доларів (в обмін на гривні) зміниться? Якщо попит збільшиться (DD на графіку зсунеться до D1 D1), валютний курс (тобто ціна американських доларів) підвищиться. А це означає подорожчання американських до­ларів щодо гривні (або знецінення гривні) до грн./$1. Збільшення про­понування S(Пр) на графіку зсувається до S1(Пр1), що матиме резуль­татом зменшення валютного курсу від грн./$1 до грн./$2, що означає знецінення американського долара (або подорожчання гривні).

Характер кривих на графіку показує, що валютний курс (ціна грошей) реагує на зміну у попиті і пропонуванні подібно до реакції ціни будь-якого товару.

З'ясування факторів, що формують валютний курс, дає змогу пе­рейти до визначення тих факторів, які впливають на попит і пропо­нування валюти. Розглянемо ті джерела, які формують попит на ва­люту. Спочатку проаналізуємо експорт та імпорт. Якщо іноземний експортер хоче одержати платіж у своїй або іноземній валюті, то український імпортер має в обмін на гривню дістати таку валюту й оплатити рахунок. Експортер може погодитися прийняти національ­ну валюту, якщо він вільно може обміняти гривню на свою націо­нальну валюту (якщо вона конвертована або коли на країну вивозу припадає значний обсяг торгівлі країни-експортера). Попит на валю-ту створюють також резиденти, які посилають грошові готівкові пе­рекази за кордон, виїжджають у туристичні подорожі або користу­ються іноземними послугами. Всі ці операції створюють попит на іноземну валюту. Значний попит породжує купівля іноземних фінан­сових або реальних активів, тобто валютних депозитів у зарубіжних банках, іноземних облігацій або нерухомості за кордоном. І, нареш­ті, попит на іноземну валюту створюють розраховані на одержання прибутку або для запобігання втратам операції з валютою.

Пропонування іноземної валюти формують іноземці, що купу­ють національні товари і послуги, фінансові та реальні активи, що здійснюють грошові перекази та ін.

Прийнято вважати, що з'ясування чинників, котрі формують ва­лютний курс на тривалий період, дає матеріал для визначення факто­рів, що встановлюють його на короткий час.

Підвищення інфляції в одній країні відносно іншої веде до знеці­нення валюти першої країни і подорожчання валюти другої. Цей тео-
46
ретичний висновок підтверджується емпіричними даними. Наприк­лад, індекс споживчих цін з 1973 до 1993 р. зріс у Великобританії на 82% порівняно з рівнем інфляції у США. За цей час долар подорож­чав на 65%. Звичайно, це менше, ніж мало б випливати з положень, виведених з теорії паритету купівельних сил цих двох валют, але тренд (з невеликим відхиленням) передбачено правильно. Проте ті ж самі статистичні дані свідчать, що впродовж короткого часу теорія ПКС має незначну прогностичну надійність.

Водночас докладне вивчення складників і величин, статистичних матеріалів, на які спирається ця теорія, показало, що вона не спро­можна дати достатнє пояснення руху валютного курсу. Емпіричні дослідження свідчать, що валютний курс не реагує або дуже слабко реагує на зміни цін у країнах, які порівнюються. Дослідники обгрун­товано доводять, що для цього є необхідні і достатні причини.

Маючи це на увазі, можна назвати такі чотири фактори, кот­рі різною мірою впливають на валютний курс на тривалий пері­од: рівні відносних цін, тарифи і квоти, преференції (схильність) щодо національних товарів порівняно з іноземними товарами, продуктивність.

Для оцінки внеску кожного з цих факторів у зміни валютного курсу враховують зміни у попиті на національні товари під дією цього фактора. Якщо даний фактор збільшує попит на національні товари порівняно з іноземними товарами, національна валюта подо­рожчає, якщо ж він зменшує попит на національні товари, національ­на валюта знеціниться.

Пряме котирування, за якого валютний курс визначається через національну валюту щодо одиниці іноземної валюти, означає, що по­дорожчання національної валюти виявляється через спад валютного курсу.

Теорія короткотермінових змін валютного курсу або курсів спот, за яких в контракті виконання валютної операції передбачено впро­довж двох робочих днів, є продовженням попереднього розгляду факторів, що визначають валютний курс на тривалий період.

З цієї теорії випливає, що формування валютного курсу на ко­роткий період визначається ціною національних банківських де­позитів, виражених через депозити іноземних банків (деномінова-них в іноземних валютах). При цьому очікувана доходність націо­нальних депозитів дорівнює доходності на депозити іноземних банків, що очікується при паритеті відсоткових ставок. За таких обставин внутрішні відсоткові ставки дорівнюють зарубіжній від­сотковій ставці за вирахуванням очікуваного подорожчання на­ціональної валюти.

Будь-які фактори, що змінюють очікувану доходність націо­нальних та іноземних депозитів, ведуть до змін валютного кур­су. До них належать зміни відсоткових ставок на згадані депози­ти, а також зміни факторів, що впливають на валютний курс у
47
довготривалій перспективі і через них на очікувані прийдешні валютні курси.

Зміни пропонування грошей ведуть до того, що валютний курс падає більше за короткий час, ніж за тривалий період.

Оскільки валютний курс є ціною одного фінансового активу, ві­дображеною через інший актив, аналіз ринків цінних паперів дає чи­мало для пояснення його коливання за короткий час.

Ринок фінансових активів дуже швидко адаптується до нових умов. На товарних ринках тим часом відбувається повільна цінова адаптація. Тому, зазнавши їх до, динамічні ринки фінансових акти­вів уповільнюють своє пристосування до них. Але адаптація все ж переноситься на торговий баланс, національний доход, ставки ціно­вих змін. Все це діє на ринок фінансових активів. Наприклад, пропо­нування грошей може змінитись як реакція на зміни торгового ба­лансу, якщо держава різко втручатиметься у вільне плавання валют­ного курсу. Зміни цін торгового балансу, зайнятості вплинуть на гро­шовий попит і попит на активи. Зміни на ринку фінансових активів швидко змінять валютний курс і т. д.

§3. РЕЖИМ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

Режим валютного курсу забезпечується правилами, процедурами, розпорядженнями, а також установами, що проводять їх у життя на основі прийнятого законодавства. Їхнє призначення у тому, щоб забезпечити визначення валютного курсу, його зміни, ви­користання для здійснення розрахунків, налагодження платіжних відносин між країнами, обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків.

Узагальнення найбільш поширених і специфічних методів такої діяльності дає змогу виділити два «чисті» різновиди режиму валютних курсів. У практичній діяльності відбувається «схрещення» цих «чис­тих» режимів і виникають два гібридні, кожний з яких характери­зується переважанням першого чи другого чистого режиму валютних курсів. Отже, ми маємо підстави констатувати існування чотирьох ре­жимів валютного курсу. П'ятий режим організації валютних курсів — це прямий державний контроль усіх міжнародних трансакцій.

Фіксований режим валютного курсу характеризується тим, що уряд установлює постійні фіксовані пропорції обміну націо­нальної валюти на іноземну, і навпаки. Це забезпечує вільну ку­півлю і продаж національної валюти за цією ціною незалежно від того, хто здійснює валютно-платіжні операції. Даний режим пе­редбачає, що уряд спроможний забезпечити продаж іноземної ва­люти у тих кількостях, які потрібні для підтримання встановлено­го урядом курсу. Для цього уряд мусить мати потрібні запаси іно­земної валюти.
48
За плаваючого режиму валюти попит на неї та пропонування її на вільному ринку визначає валютний курс. Уряд не втручається у формування плаваючого валютного курсу.

Контрольований валютний курс подібний до фіксованого ва­лютного курсу тим, що його встановлює уряд. Проте одночасно він має істотні відмінності від нього. Вони полягають у тому, що уряд вирішує, які обсяги іноземної валюти можна купити у держави, ви­значає її склад, цільове призначення і час використання. Виходячи з політичних та ідеологічних міркувань, уряд може підвищити курс іноземної валюти для розширення імпорту і знизити його для стиму­лювання експорту. Отже, валютний курс контролюється державою.

Слід розрізняти контрольований валютний курс від обмежень на використання валюти, що мають місце в країнах, де панують пла­ваючий та фіксований валютний курси.

Валютні обмеження, контроль над використанням валюти був досить значним в європейських країнах до 1958 р. Також і нині час від часу вводяться обмеження на обмін валют. Наприклад, у Швеції існують обмеження на відкриття рахунків резидентами в іноземних банках. У Великобританії мали місце різні валютні рестрикції до кін­ця 1970-х років. У США наприкінці 60-х та на початку 70-х років існували обмеження на рух капіталів. Та й сьогодні в країні діють рестрикції на платежі, які йдуть з Куби, Північної Кореї, В'єтнаму, Ірану, Лівії або до цих країн. Потрібна також ліцензія для здійснен­ня платежів чи отримання коштів з Ірану.

Таким чином валютні обмеження і контроль над валютними опе­раціями, стаючи нормою валютної політики в державі, переростають у контрольований валютний курс.

В економічній літературі на основі аналізу «чистих» фіксованих та плаваючих валютних курсів вироблено злагоджений набір аргу­ментів «за» і «проти» згаданих режимів валютних курсів.

Вважається, що найбільшим достоїнством фіксованого режиму валютних курсів є те, що він виразно надає національним валютам характеру справжніх грошей. А це означає, що такі функції грошей, як засіб нагромадження скарбів, засіб обігу і як мірило вартості здій­снюються повною мірою. Фіксований режим надає певного значен­ня цінам зарубіжних товарів в іноземній валюті. Він полегшує життя туристам, адже вони можуть знайти іноземця, який прийме платіж національною валютою. Зрозуміло, що у національній валюті най­краще зберігати ліквідність.

Зазначені переваги не забезпечує плаваючий валютний курс. От­же, головні переваги фіксованого курсу е недоліками плаваючого ре­жиму валютного курсу, і навпаки. Однією із найбільших переваг плаваючого валютного курсу є те, що він дає можливість окремим країнам контролювати пропонування національних грошей.

Загалом переваги фіксованого валютного курсу подібні до тих, що виникають у системі, заснованій на золотому стандарті:
49
по-перше, фіксований режим валютного курсу дисциплінує еко­номічну політику, яка спрямована на те, щоб запобігти інфляційним світовим процесам;

по-друге, цей режим сприяє взаємозалежності національних еко­номік на основі більш тісної координації макрополітики країн світу;

по-третє, фіксований режим валютного курсу створює еконо­мічне середовище, за якого можуть бути швидше досягнуті бажані економічні показники, наприклад, ефективний розподіл ресурсів;

по-четверте, номінальне, відкрите встановлення курсу обміну ва­лют, що дістає підтримку міжнародного фінансового середовища, сприяє зростанню міжнародної торгівлі;

по-п'яте, обсяг довгострокових прямих іноземних інвестицій за цього режиму буде більшим, ніж при інших відповідних режимах;

по-шосте, за фіксованого режиму фіскальна політика може бути більш ефективною щодо стимулювання національного доходу, ніж будь-який інший валютний режим.

Зіставимо ці переваги з недоліками фіксованого валютного курсу: 1) при ньому внутрішні економічні цілі підпорядковані зовніш­нім цілям забезпечення рівноваги платіжного балансу;

2) занадто великий обсяг валютних резервів нераціонально при­в'язаний до потреб підтримання фіксованого валютного курсу;

3) цей режим не можна підгримувати тривалий час більш-менш успішно внаслідок великих розбіжностей між країнами щодо еконо­мічної політики і структури економічних систем;

4) недружелюбна спекуляція слабкою валютою не дає змоги під­тримувати зафіксовані пропорції обміну валют;

5) за фіксованого режиму неможливо ізолюватися від зовнішніх шоків, і фази бізнесового циклу передаються від однієї країни до іншої;

6) вважають, що фіксований режим ігнорує вільну тру попиту і пропонування і розладнує ефективний розподіл ресурсів в економіці.

Система «чистих» режимів валютних курсів практично вияв­ляється через систему реальних режимів валютних курсів. Головні характеристики системи такі: стабільність курсу підтримується в ме­жах вузьких, чітко визначених режимів, через офіційні валютні інтервенції; довгострокова стабільність валютного курсу з нечастими змінами обмінних курсів задля пристосування економіки до тимча­сової нерівноваги платіжного балансу забезпечується з допомогою змін офіційних резервів, відсоткових ставок, доходів і цін; при фун­даментальній нерівновазі платіжного балансу обмінні курси зазнава­ли перегляду.

В основі цієї системи лежить її головний елемент — змінюваний фіксований курс. Він має «гібридний» характер, поєднуючи в собі риси, насамперед, фіксованого режиму, а також плаваючого валют­ного курсу. «Гібридність» як характеристика валютних курсів у про­цесі історичного розвитку ставала дедалі більш виразною. Фіксований режим валютного курсу з самого початку включав у
50
себе певні, дуже незначні відхилення від офіційно декларованої ціни грошей. Її було встановлено урядовими інституціями при системі зо­лотого стандарту, що існувала з 1880 по 1914 рр. Вартість кожної ва­люти визначалася на основі її золотого вмісту і, виходячи з нього, по­тім встановлювалися пропорції їх обміну — валютний курс. За Бреттон-Вудської системи (1947 — 1971 рр.) офіційно ціна американ­ського долара визначалася через золото, курс всіх інших валют ви­значався через долар. Ціни валют могли відхилятися на 1% у той чи інший бік від встановленого паритету. При коливанні, що перевищу­вало 1%, центральний банк зобов'язаний був розпочати валютні ін­тервенції, продаючи і купуючи валюту на ринку.

Після занепаду і краху Бреттон-Вудської системи фіксовані ре­жими валютного курсу зазнали подальших змін. Нині, за класифіка­цією Міжнародного валютного фонду, існують шість різновидів фік­сованого режиму валютних курсів. Вони розрізняються залежно від того, до чого «прив'язується», на чому фіксується валютний курс.

Вони можуть відрізнятися між собою тривалістю фіксації, періо­дичністю її перегляду і обсягами змін зафіксованих пропорцій обмі­ну. Так, у 50-х — 60-х роках країни, що розвиваються, незважаючи на значні дисбаланси в платежах, майже не міняли фіксації своєї валю­ти. Тим часом деякі латиноамериканські країни щомісяця змінювали свої фіксовані курси. При цьому кожний з цих курсів встановлюється за певних валютних обмежень і часткового валютного контролю.

Чимало курсів (їх стає дедалі більше) фіксуються з допуском певних відхилень від зафіксованого стрижня. Так, чистіш фіксова­ний режим валютного курсу включає в себе деякі елементи плаваю­чого режиму валютних курсів, долаючи деякі свої недоліки й стаючи «гібридним». Нині вважають, що цілком можливі відхилення в ме­жах 10—15% вниз і вгору від зафіксованого рівня. Проте розвиток цій тенденції в практиці Європейської валютної системи, як вияви­лося, не спроможний нейтралізувати деякі недоліки як фіксованого, так і плаваючого валютних курсів. Це пояснює появу більш витонче­ного і складного продовження ідей «гібридного» валютного курсу у пропозиціях щодо «зон таргетування» валютних курсів.

Цікавим різновидом «гібриду» двох режимів з опорою на фіксо­ваний режим валютного курсу є режим «повзучої прив'язки». Згідно з цією політикою держава фіксує обмінний паритет валют і дозволяє незначні відхилення від паритету (приміром, ±1 відсоток від пари­тетного рівня). Вона підгримує встановлений паритет через незначні зміни валютного курсу, спираючись на поведінку валютних резервів країни, пропонування грошей і цінові зміни, а також з огляду на по­точні коливання валютного курсу навколо паритету.

Встановлення верхньої та нижньої межі коливань є підставою для певності, що коливання валютного курсу не наберуть дикого і непрогнозованого характеру, як це має місце за вільно плаваючого валютного курсу.
51
Своєрідним «гібридом» використання фіксованого та плаваючо­го валютного курсу є теорія «оптимальної валютної зони». Згідно з нею в інтересах поліпшення рівноваги платіжного балансу, а також підвищення ефективності внутрішньої макроекономічної політики доцільно утворити зону, в яку входили б країни з фіксованим режи­мом валютного курсу, але щодо їх торгових партнерів поза зоною мав би застосовуватися плаваючий режим валютного курсу. Прикла­дом такої зони може бути Європейське співтовариство, всередині якого країни тяжіють до встановлення неплаваючого валютного кур­су, але у своїх відносинах з країнами зовнішнього світу вони засто­совують значно вільніший, гнучкіший режим валютного курсу. Дос­від показує, що оптимальна валютна зона не може охопити цілий світ. З погляду реалістичності доцільно проаналізувати наслідки утворення коаліцій країн зі схожими умовами, всередині яких існує фіксований курс. Тим часом їхні взаємовідносини грунтуються на плаваючих валютних курсах.

«Гібридні» плаваючі режими валютних курсів. Поєднання фіксованого та плаваючого валютних курсів з пріоритетом останньо­го формує режим «регульованого плавання». Він передбачає обереж­не і розсудливе втручання уряду у процес формування валютних курсів на валютних ринках. Це означає, що уряд не встановлює па­ритетів обмінних курсів, не визначає наперед валютні курси (таргетування) не оприлюднює ліміти варіацій валютних курсів. Ніхто при цьому не проголошує орієнтирів-дороговказів або правил продажу чи купівлі валюти (інтервенції).

Уряд, виходячи зі своїх інтересів, на основі раціональних розра­хунків самостійно приймає рішення про інтервенцію. Так, він може прийняти рішення про інтервенцію з метою підвищення ціни націо­нальної валюти, для того щоб зменшити інфляційний тиск на еконо­міку. Уряд також може вдатися до гальмування, а то й припинення подорожчання валюти, щоб сприяти політиці розширення зайнятості.

Розглянемо переваги та недоліки «регульованого плавання». Го­ловна перевага цього режиму полягає у тому, що валютні власті і держава не зв'язані правилами та інструкціями, які вже не відповіда­ють новим умовам. У них з'являються можливості вибору відповід­ної актуальної валютної політики. Країна дістає ширшу свободу ви­бору внутрішньої економічної політики. Полегшується пристосуван­ня економіки до зовнішньоекономічних умов з допомогою регулю­вання валютного курсу. Режим «регульованого плавання» зменшує розмах коливань валютного курсу, властивий чистому плаваючому режиму. Для спекулянтів він також створює додаткові труднощі вна­слідок непередбачуваності і невизначеності для них політики урядо­вих валютних інтервенцій.

Водночас не слід абсолютизувати ці переваги, бо регульоване плавання зберігає все ж деякі недоліки чистого плаваючого валютно­го курсу і додає нові труднощі.
52
За відсутності погоджених правил та орієнтирів валютні політи­ки окремих країн можуть бути несумісними і породжувати конфлік­ти. Наведемо типовий приклад. Японія прагне шляхом валютних ін­тервенцій не допустити підвищення ціни ієни щодо долара. Одночас­но США хочуть знизити курс долара щодо ієни. В результаті вини­кає напруження, що може вилитись у валютно-економічну війну між країнами. Навіть при регулюванні вільного плавання не можна запо­бігти значним коливанням валютного курсу, про що свідчать остан­ні кілька десятиліть. Але це негативно впливає на розвиток світової торгівлі і рух прямих іноземних інвестицій.

Регульоване плавання інколи називають брудним плаванням, бо при цьому валютна політика свідомо спрямована на односторонній захист вигідного країні валютного курсу. Вона веде до такого пере­розподілу ресурсів у світі, що зменшує світовий добробут, знижує об­сяг світового ВНП. Водночас тенденційне маніпулятивне регулюван­ня плаваючим курсом для одержання односторонніх переваг (зрос­тання активу торгового балансу ВНП тощо) за рахунок інших країн.

Вирішальним чинником, який забезпечує досягнення мети через валютну інтервенцію, є спроможність уряду переконати зарубіжних учасників валютного ринку у тому, що він сповнений рішучості і здатний твердо здійснювати політику регулювання валютного курсу. А це — важке завдання. По-перше, обсяги валютних резервів окре­мої країни незначні порівняно з сукупним обсягом операцій з інозем­ною валютою. Через це є підстави сумніватися, що окрема країна, не­залежно від конкретних обставин, здатна відстояти потрібний їй ва­лютний курс. По-друге, цілі валютної інтервенції можуть суперечи­ти іншим завданням економічної політики. Наприклад, політика, спрямована проти знецінення грошей, може суперечити потребі роз­ширення зайнятості.

Ці категорії розрізняються за ступенем плавання: від плавання лише стосовно однієї валюти до аж справжнього плавання («неза­лежного») тільки дещо коригованого валютними інтервенціями.

Ступінь регулювання (інтервенції) при регульованому плаванні є різким для різних країн. В Японії інтервенція може набувати масив­ного тривалого характеру. Результатом її е фактична фіксація (при­в'язка) ієни. У США валютні інституції практикують полегшені ва­лютні (елегантні) форми регулювання валютного курсу. Це надає йо­му виразного незалежного плавання, хоча режими валютного курсу і Японії і США належать до однакової категорії.

Є численні відмінності всередині фіксованих та плаваючих курсів при їх практичному використанні. Є країни, національний ринок яких розбитий на ряд валютних ринкових сегментів. У Бельгії, Італії та деяких інших країнах існує повний дуалістичний валютний ринок і двоїсті режими валютних курсів. Донедавна у Бельгії для за­купівлі іноземних товарів громадяни цієї країни повинні були купу­вати потрібну валюту на валютних ринках за комерційним валютним
53
курсом, для продажу і купівлі фінансових активів їм слід було вико­ристовувати валютний курс для фінансових операцій.

Дуалістичні режими валютних курсів є окремим випадком мно­жинних (багато, мульті) режимів валютних курсів. Вони мають знач­не поширення у країнах, що розвиваються, де на одному валютному ринку діє фіксований (прив'язаний) режим валютного курсу, на дру­гому — плаваючий, а на третьому — цілковитий адміністративний контроль валютного курсу. Крім цього, в кожній країні діють свої специфічні валютні обмеження. Ступінь регульованості плаваючого регульованого курсу, змінюваність, адаптивність фіксованого курсу, теж у кожній країні є специфічними.

Валюти прив'язані до кошика валют, різняться між собою, залеж­но від типу прив'язування (є офіційне і неофіційне прив'язування), складу кошика валют і періодичності, часу та обсягу змінюваності фіксації.

До вказаної різноманітності треба додати валютні зони (не тре­ба плутати їх з зоною французького франка тощо), до яких входять країни з однаковою валютою і режимом валютного курсу. Монако входить у зону французького франка, Гренландія — у датську зону, Ліхтенштейн — у зону швейцарського франка, Лесото, ПАР, Намі­бія, Свазіленд — в одну валютну зону, де панує південноафрикан­ський ранд.

Країни змінюють один валютний режим на інший, правила і про­цедури валютних обмежень, один різновид того ж самого фіксовано­го чи регульованого плаваючого режиму на інший. Прикладом того, якого характеру набуває еволюція регульованого плавання, можуть бути США. До 1978 р. вони займали споглядальну позицію щодо вільного плавання американського долара. Проте вже наприкінці 1978 р. проголосили перехід до активної протидії знеціненню дола­ра. Але на початку 1979 р. заявили, що переглянули цю позицію і пе­реходять до політики невтручання в процес вільного формування курсу американського долара. Це означає, що вони перейшли від ре­іульованого до вільного плавання американського долара. При цьому, однак, було внесено застереження. За надзвичайних обставин дозволялось активне втручання у формування валютного курсу аме­риканського долара. Наприклад, спроба замаху на Р. Рейгана створи­ла такі обставини.

Як відомо, сумісне або обмежене плавання групи валют у вигляді «європейської змії» виникло до утворення Європейської валютної сис­теми у 1979 р. Згодом цей режим включив у себе екю, спеціально утво­реної для потреб ЄВС, і загалом весь механізм її функціонування зазнав значних змін, породивши перспективу переходу до единої європейської валюти (евро). Водночас можна припустити, що порад з євро для обслу­говування потреб лише європейських країн буде співіснувати «сумісне» плавання валют інших країн, де ще не дозріли умови для відмови від на­ціональних валют і відповідних їм курсів щодо іноземних валют.
54
Сучасний характер світової системи валютних курсів визначили Поправки до Статей Угод МВФ, прийняті на Ямайській конференції в 1976 р. і впроваджені у життя з квітня 1978 р. Друга Поправка до цих Статей містить головну характеристику системи валютних курсів, що виникла після відмови від фіксованих режимів валютних курсів Бреттон-Вудської системи. З неї випливало, що кожний член МВФ міг ввести будь-який режим валютного курсу, який він для себе вибрав.

Це була ключова риса системи, і вона передбачала, що країна може вільно вибирати як плавання (незалежне або сумісне), так і прив'язаний валютний курс. Останній може бути прив'язаний до іншої валюти, до «кошика» валют або до якихось інших зовніш­ніх стандартів. Єдине обмеження полягає у тому, що жодна валю­та не може бути прив'язана до золота. Таким чином, у Поправках не була чітко визначена орієнтація на вільне, незалежне плавання. Однак у процесі свого розвитку дедалі чіткіше проявлялася тен­денція до формування узагальненої системи режимів регульова­ного плавання.

Як свідчать дані МВФ та національної статистики той чи інший варіант плаваючого режиму прийняло менше половини країн — чле­нів МВФ. Чи можна з огляду на це з достатньою переконливістю стверджувати, що у світі режимів валютних курсів панує регульова­не плавання?

Підставою для позитивної відповіді є такі міркування. По-перше, всі головні світові валюти, що є резервними ключови­ми валютами, належать до плаваючого режиму. Це, насамперед, аме­риканський долар, німецька марка та японська ієна.

По-друге, величезна частка світової торгівлі припадає на країни, що використовують плаваючий валютний курс.

По-третє, чимало країн фіксованого (прив'язаного) валютного курсу одночасно використовують на певних сегментах ринку також і різновиди плаваючого валютного курсу.

По-четверте, навіть припускаючи, що країни Європейської ва­лютної системи практикують режим «сумісного плавання», що, на думку деяких дослідників, насправді є відтворенням режимів ва­лютного курсу Бреттон-Вудської системи, все ж час від часу деякі країни цієї системи (Італія, Іспанія, Великобританія) переходять до вільного незалежного плавання. Крім того, наприклад, французь­кий франк, будучи навіть у межах «сумісного» плавання, одночас­но щодо американського долара перебуває в режимі незалежного плавання.

По-п'яте, валюти фіксованого режиму прив'язані до валют, що перебувають у вільному чи регульованому плаванні.

Така складність, мінливість, суперечливість і різноманітність ре­жимів валютних курсів у світі не могла не призвести до їх значної не­стійкості, змінюваності, що ставило під загрозу стабільність світової валютної системи, вимагало її реформування.
55
Контрольні запитання та завдання

1. Дайте визначення валютного (обмінного) курсу.

2. Що таке пряме і непряме котирування?

3. Якими е види і форми валютних курсів?

4. Охарактеризуйте модель багатостороннього валютного курсу.

5. Як відбувається знецінення і подорожчання валютних курсів?

6. Назвіть головні способи визначення валютного курсу.

7. Чим обумовлюється режим валютних курсів?
56
1   2   3   4   5



Скачать файл (433.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации