Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник - файл GL_1_5.DOC


Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник
скачать (433.9 kb.)

Доступные файлы (4):

GL_1_5.DOC403kb.25.09.1998 17:42скачать
GL_6_7.DOC198kb.18.07.1998 05:07скачать
GL_8.DOC1436kb.18.07.1998 04:52скачать
GL_9_10.DOC259kb.18.07.1998 04:41скачать

содержание
Загрузка...

GL_1_5.DOC

1   2   3   4   5
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Розділ ІV

^ ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

§1. СУТНІСТЬ І ВИДИ ВАЛЮТНИХ РИНКІВ

Валютні ринки — це офіційні центри, де відбу­вається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропонування. Вони обслуговують міжнародний платіжний обіг, пов'язаний з оплатою грошових зобов'язань юридичних або фізич­них осіб різних країн.

Необхідною умовою розрахунків у сфері зовнішньої торгівлі при наданні послуг, кредитів, інвестицій тощо є обмін однієї валюти на іншу у формі купівлі чи продажу іноземної валюти платником чи одержувачем. Функціями валютних ринків є:

забезпечення своєчасності здійснення міжнародних розрахунків, страхування валютних ризиків;

диверсифікація валютних резервів банків, підприємств, держав, регулювання валютних курсів;

отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигля­ді різниці курсів валют;

регулювання економіки.

Операції з обміну валют відомі з давніх часів. Однак валютні ринки в сучасному розумінні сформувалися у XIX ст. Цьому сприя­ли такі передумови:

розвиток міжнародних економічних зв'язків;

розвиток світової валютної системи, поширення кредитних засо­бів міжнародних розрахунків;

розвиток банківських систем та кореспондентських зв'язків між банками різних країн;

удосконалення засобів зв'язку та інформації — модемний, мере­жевий зв'язок, телеграф, телефон, телекс.

Структурно валютні ринки являють собою сукупність трансна­ціональних банків, брокерських фірм, корпорацій. Більшість валют­них операцій здійснюється через банки, які виконують на договірній основі доручення іноземних банків-кореспондентів. Це дає змогу здійснювати валютні операції безготівковим шляхом. Банки, яким надано право на проведення валютних операцій, називаються уповноваженими, девізними або валютними.
57
Розрізняються світові, регіональні, національні (місцеві) ва­лютні ринки залежно від обсягу, характеру валютних операцій та кількості валют, які використовуються.

Світові валютні ринки зосереджені у світових фінансових цент­рах — у Західній Європі, США, на Далекому та Близькому Сході, в Південно-Східній Азії. Найбільшими є валютні ринки в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Парижі, Цюріху, Токіо. На світо­вих валютних ринках банки проводять операції з ключовими валю­тами, які широко використовуються у світовому платіжному обігу.

На регіональних та місцевих валютних ринках здійснюються операції з конкретними конвертованими валютами (сингапурський долар, Саудівський ріал, вувейтський динар тощо.)

Міжбанківський ринок поділяється на прямий та брокерський. Тому складовою ланкою в інституціональній структурі валютного ринку є брокерські фірми, які здійснюють майже 30% загального об­сягу валютних операцій. Брокерські фірми стягують за посередницт­во комісію (в середньому ЗО дол. США за кожний контракт). У між­народній практиці прийнята система нарахування брокерської комі­сії, згідно з якою покупець та продавець валюти сплачують брокеру по 50% брокерської винагороди. Крім того, зазначені суми не вклю­чаються в котирування та, як правило, виплачуються контрагентами щомісячно безпосередньо брокеру.

§2. ТИПИ УГОД НА ВАЛЮТНИХ РИНКАХ

Валютні операції з негайною поставкою («спот»). При здійсненні валютної угоди з негайною поставкою, яка має на­зву «касова» (готівкова), або «спот» («spot»), іноземна валюта по­стачається банками-кореспондентами не пізніше, ніж протягом двох наступних банківських днів з дня укладення угоди, термін й поста­чання практично збігається з моментом виконання угоди. Лише при угодах на валютному ринку в Токіо поставка валют звичайно здійс­нюється наступного робочого дня. Це пояснюється тим, що на ньому робочий день розпочинається раніше порівняно з іншими ва­лютними ринками, що дає можливість здійснити своєчасний пере­каз валюти.

Строк постачання валюти має назву «дата валютування» («valye date»). Продану валюту продавець негайно переводить на рахунок, указаний банком-бенефіціаром, за курсом, який зафіксовано в мо­мент укладання валютної угоди.

При валютній угоді «спот», як правило, застосовується курс бан­ківського переказу. Курс готівкових угод публікується в котируваль­них бюлетенях. Ці операції найбільш поширені, їх частка становить більше, ніж 50% обсягу валютних угод на міжбанківському ринку. За допомогою операцій «спот» банки забезпечують вимоги своїх
58
клієнтів в іноземній валюті для міжнародних розрахунків, створю­ють можливості для швидкої міграції капіталів, у тому числі «гаря­чих» грошей, з однієї валюти в іншу, здійснюють арбітражні та спе­кулятивні операції.

Термінові угоди з іноземною валютою. Термінові валютні угоди (форвардні, ф'ючерсні) — це валютні угоди, за якими сто­рони домовляються про постачання обумовленої суми іноземної валюти у визначений угодою термін після її укладення, за кур­сом, зафіксованим на момент її укладення (більше, як через два робочих дні після її укладення).

Отже, головними особливостями термінових валютних операцій є такі:

1) існує інтервал у часі між моментами укладення і виконання угоди; 2) курс валют за терміновою валютною операцією фіксується у момент укладення угоди, хоча вона виконується через конкретний строк.

Термінові угоди з інвалютою укладаються з метою конверсії ва­лют у комерційних цілях, страхування портфельних чи прямих капі­таловкладень за кордоном та отримання спекулятивного прибутку за рахунок курсової різниці.

Курс валют за терміновими угодами відрізняється від курсу за операціями «спот». Хоча, як правило, напрями динаміки курсів за готівковими та терміновими угодами збігаються, це не виключає конкретної автономності зміни курсів за терміновими угодами, особливо в період криз чи спекулятивних операцій з конкретними валютами.

Форвардні операцій Міжбанківські термінові угоди дістали на­зву форвардних (forward). У момент укладання цих угод фіксуються курс і сума, але до настання терміну (1—б місяців) розрахунки за зазначеними сумами не здійснюються. Обсяги форвардної угоди мо­жуть бути будь-якими, і при цьому не вимагається їх забезпечення. Частіше використовуються лаги у форвардних угодах — від одного до двох тижнів та від одного до 12 місяців. За форвардної угоди в мо­мент й укладання гроші не переходять з рук у руки.

Серед комерційних банків чи інших учасників валютного ринку є ділери, які «грають» на пониження («ведмеді») чи на підвищення («бики») курсу валюти.

Різниця між курсами валют за угодами «спот» і «форвард» визна­чається як знижка (дісконт — dis, чи депорт — D, або дізажіо) з кур­су «спот», коли курс нижчий, чи премія (рт, чи репорт — R, або ажіо), якщо він вищий. Премія означає, що валюта котирується до­рожче за угоди на певний термін, ніж за готівкової операції. Дисконт означає, що курс валюти за форвардною операцією нижчий, ніж за го­тівковою.

Такий порядок визначення курсу за форвардною операцією за­стосовується при прямому котируванні валют. При непрямому коти-
59
руванні валют дисконт додається до курсу «спот», а премія, навпаки, віднімається від нього. Форвардні курси оголошуються комерційни­ми банками і публікуються в котирувальних таблицях. У бюлетені вказуються або тільки розміри премій і дисконтів, або курс за термі­новою угодою.

При підрахунку курсу «аутрайт» діє таке правило: якщо різниця між курсом «спот» та курсом «форвард», яка визна­чається за курсом покупців, менша за відповідну різницю, яка обчис­люється за курсом продавців, то вона додається до курсу «спот»;

якщо перше число більше від другого, то різниця віднімається, тобто форвардний курс визначають шляхом додавання премії (ре-порту) до касового курсу (спот) чи віднімання від нього дисконту (депорту).

Ф'ючерсні валютні операції. Наступний різновид термінових біржових валютних операцій — ф'ючерсні (futures). Головна їхня особливість полягає в тому, що при цьому торгують стандартними контрактами, в яких детально регламентовані всі умови — сума, тер­мін, метод розрахунку тощо. Їх головна мета — хеджирування (страхування ризику) та спекуляція. Готівкою при укладанні угода вноситься невеликий гарантований депозит.

У наш час ф'ючерсні операції відіграють помітну роль тільки на ринку в США, де на них припадає до 15% обсягу операцій. Слід від­різняти «ф'ючерсні» термінові біржові угоди від «форвардних» тер­мінових міжбанківських угод (за телефоном, телексом), які укла­даються на будь-які суми та терміни, тобто без стандартних умов.

При здійсненні ф'ючерсних угод застосовується хеджирування (від англ. to hedge — відгороджувати) — форма страхування ціни чи прибутку. При хеджируванні учасники угод дістають можливість за­страхувати себе від можливих втрат від змін ціни протягом терміну угоди.

На ринку ф'ючерсів діють не тільки банки, а й фірми та приватні особи. Ф'ючерси звичайно не пред'являються для виконання, а вико­ристовуються як інструмент спекуляцій та хеджирування. Ці кон­тракти дуже відрізняються від форвардних, хоча і є похідними від них. Ф'ючерси — це чисті (абсолютні) застави в умовах руху валют­них курсів. Якщо після купівлі ф'ючерса ціна підвищилася, то його власники отримують прибуток, якщо знизилася — зазнають збитків. Продаж ф'ючерса дає прибуток, якщо ціна рухається вниз. Інакше ка­жучи, коротка позиція — застава на те, що ціна знизиться, а довга — на те, що вона зросте.

Торгівля ф'ючерсами в США, відбувається тільки на регульованих державою біржах. Покупець (чи продавець) дає замовлення бро­керу, замовлення передається в торговий зал і в міру можливості ви­конується. У залі відбувається торт щодо ціни між тими, хто бажає купити і продати ф'ючерси. Якщо ігнорувати втрати обігу, ця гра — з нульовою сумою. Коли число бажаючих купити перевищує число
60
бажаючих продати, ціна зросте. Так встановлюється рівновага між короткими та довгими позиціями. Сумарна вартість двосторонніх за­став (ф'ючерсів) називається відкритим інтересом.

Таким чином, ф'ючерси — застави, за якими платежі відбувають­ся кожного дня до закінчення терміну контракту чи продану ф'ючер­сів, чи нейтралізації коротких позицій довгими (і навпаки). Слід, од­нак, мати на увазі, що за законом існують дати, коли за ф'ючерсом доведеться отримати (в разі довгої позиції) чи поставити (за корот­кої) валюту за договірною ціною. Ці дати відповідають останнім да­там торгівлі. Ф'ючерс можна призупинити до настання цих дат, тоді виконання зобов'язання не настане.

Особливості ф'ючерсів. Ф'ючерси — не що інше, як стандарти­зовані форварди, але водночас вони мають свої особливості. Основні ознаки ф'ючерса такі:

обсяг операцій фіксований для кожної з валют, які використову­ються в торгівлі, він заданий обсягом стандартизованої валютної партії; крім того, біржі, де відбуваються основні торги з ф'ючерсами, встановлюють обмеження денних коливань курсів ф'ючерсів;

контракти виконуються в певні узгоджені дати — в кожну третю середу місяця;

грошовий потік у випадку ф'ючерсів дає можливість заробити на відсотку, відкладаючи грошові кошти, які отримуються у вигляді платежу за ф'ючерсом. Цього не відбувається у випадку форвардів. Слід мати, однак, на увазі, що за ф'ючерсом можливі збитки. Крім то­го, прибутки та збитки за ф'ючерсами сплачуються невідкладно в той же день, коли вони виникають;

за ф'ючерсами відбувається безперервний (щоденний) потік пла­тежів. За форвардами — оплата не здійснюється до настання дати контракту;

якщо форвардами торгують «через прилавок» всюди, то ф'ючер­сами — тільки на біржах, у Чикаго, Токіо, Сіднеї, в Новій Зеландії та ще в декількох місцях.

Вторинного ринку форвардів взагалі не існує. Щоб нейтралізува­ти валютну угоду, необхідно укласти «зустрічну» з тією ж самою особою (банком). Така операція на жаргоні трейдерів називається «вбити контракт» (to kill a contract). На відміну від цього ф'ючepcнa торгівля відбувається через клірингові палати, тому торгівці відпові­дають тільки за своїми чистими позиціями.

За форвардами не існує денного ліміту зміни цін, а за ф'ючерса­ми такі ліміти звичайно встановлює біржа. Форвардні контракти ви­конуються в 95% випадків, ф'ючерси —в 5%.

Форвардний ринок є саморегулюючим, ці контракти регламенту-ються звичайними законами, а ф'ючерси — спеціальними рішеннями агентств (в США, наприклад, — Комісією з торгівлі ф'ючерсами).

Сильна стандартизація торгівлі ф'ючерсами (особливо в фіксова­ні дати виконання коротких та довгих позицій, тобто купівлі та про-
61
дажу валюти у фіксовані дні березня, червня, вересня та грудня) ро­бить їх майже виключно інструментом хеджирування та спекуляції.

Ф'ючерсні контракти дають змогу зайняти коротку та довгу по­зиції. Обидва хеджери, кожний зі свого боку, знижують свої ризики. Виграш полягає в тому, що рух цін стає менше невизначеним. Успіх ринку в цілому залежить від бази хеджирування.

У багатьох випадках обидві сторони ф'ючepcнoro контракту займа­ють спекулянти — контракт підвишує ризик кожного з них. Однак і ця ситуація благотворна з економічної точки зору: вона сприяє визначенню очікуваної (майбутньої) зміни ціни. Займаючи обвдві сторони контрак-ту, спекулянти мовби розкривають свої очікування. В економіці вста­новлюється рівновага очікувань. Спекулянти втрачають час і кошти на дослідження ринку і, коли займають позиції в контракті, вони демонст­рують інформацію про потенційний попит та пропонування.

Опціонні угоди. Різновидом термінових операцій є опціонні угоди: їх об'єктом виступає право купити (опціон кол — call option) чи продати (опціон пут — put option) валюту в майбутньому за кур­сом, зафіксованим у момент укладення угоди, тобто це — угода з не­фіксованою датою поставки валюти. За придбання права купити чи продати валюту сплачується невелика премія. За сприятливого руху курсу упродовж терміну угоди це право використовується, в проти­лежному випадку сплачена премія втрачається, і валютна операція не відбувається (тобто опціон вигідний при курсових коливаннях, які перевищують розмір премії). Об'єктом опціону можуть бути ф'ючерсш контракти. Опціонами торгують як на міжбанківському ринку (наприклад, у Лондоні), так і на фондових, товарних і спеціалі­зованих біржах (в Амстердамі, Філадельфії тощо).

Валютні опціони — контракти, які дають їх власникам право ку­пити чи продати установлену кількість валюти за фіксованою в кон­тракті ціною протягом обумовленого періоду (американський опці­он) чи у визначений день (європейський опціон). Опціон «кол» дає право на купівлю, а «пут» — на продаж. Вперше валютні опціони з'явилися на Філадельфійській валютній біржі в 1982 р. Нині вони обертаються в Лондоні, Нью-Йорку та інших валютних центрах. Об­сяги контрактів стандартизовані і дорівнюють половиш стандартної партії ф'ючepciв за відповідними валютами.

При укладанні валютних угод використовується ціна продажу й ціна купівлі певної валюти. Оскільки в угодах беруть участь дві валю­ти, важливо розуміти, яка з них мається на увазі: та, що продається, чи та, що купується. Ця обставина має прінципове значення для роз­рахунку суми платежу. Ціною угоди буде бід чи офер залежно від то­го, яка валюта береться за опорну і хто є ініціатором угоди.

Володіння опціоном дає права, ні до чого не зобов'язуючи. Цим він відрізняється від форварда, за яким учасники операції зобов'язані її провести згідно з обумовленою ціною, навіть якщо ринок змінився і вони не хочуть втрачати гроші. Нормальний опціон відрізняється і
62
від ф'ючерса, оскільки не передбачає щоденних платежів. (Винятки становлять ф'ючерсш опціони). Потенційні збитки за опціоном обме­жені премісю, і вони не перевищать цієї величини, якщо ринкові ціни (курси, ставки тощо) рухатимуться у «неправильному» напрямку.

Розрізняють два базисні опціони, пут і кол (put, call). Вони бува­ють європейськими (можуть бути використані тільки у визначену да­ту) і американськими (можуть бути використані в обумовлений пері­од). Застосовуються три різновиди опціонів:

Опціони на споти (optionson spots). Американський «кол на спот» — контракт між покупцем та райтером. Покупець платить рай-теру ціну (премію) за право (але не зобов'язання) купити визначену кількість валюти за встановленою ціною (exercise чи strike prices) в обмін на іншу валюту в обумовлений період часу. Наприклад, кол на фунти може дати право купити валюту в будь-який установлений час після підписання контракту. Американський «пут», відповідно, дає право продати валюту. Європейські опціони виконуються тільки у визначені дати.

Опціони на ф'ючерси (options on futures) бувають тільки амери­канські. Об'єктом контракту у цьому випадку є ф'ючерс. Ф'ючерсний контракт виконується в будь-яку дату обумовленого періоду, і влас­ник опціону кол отримує в цей момент весь належний йому за цей період прибуток. Даний прибуток перераховується із створеного для цієї мети накопичувального рахунку.

Ф'ючерсш опціони (futures-tyre options). Покупець кола пого­джується кожного дня сплачувати райтеру суми, які відповідають здешевленню ринкової вартості кола. На додаток до цього райтер надає покупцю право купити обумовлену кількість валюти за дого­вірною ціною. Як і у випадку з класичними ф'ючерсами, і покупець, і райтер ф'ючерсного опціону вносять депозит (маржу) і за необхід­ності регулюють залишок. Ціна опціону школи нікому не спла­чується. Вона — не більше, ніж предмет застави.

Торгівля опціонами відбувається на міжбанківських ринках у Лондоні, Нью-Йорку, Токіо, на біржах Філадельфії й Чикаго. За оцінкою Банку міжнародних розрахунків (Базель), наприкінці 1989 р. сумарна величина відкритих інтересів становила 44 млрд дол. США. Торгівля відбувається стандартизованими партіями (об'єми партій — ті ж самі, що й за ф'ючерсами).

Більша частина опціонів мають дати погашення, які припадають на березень, червень, вересень та грудень. У Філадельфії, однак, вони погашаються через фіксовану стандартами біржі кількість місяців.

Ціни опціонів теж стандартизовані за інтервалами — в американ­ських центах за одиницю іноземної валюти.

У небіржовому обігу (over-the-counter) від стандартизації можна відмовитися. Величина небіржової валютної партії, наприклад, зви­чайно буває набагато більшою, ніж у біржовій торгівлі. Через біржі проходить незначна частина обігу.
63
Так само, як і за ф'ючерсами, біржова опціонна торгівля здійснюється через клірингові палати, які гарантують дотримання довгих та коротких позицій за контрактами.

Валютні операції «своп». «Своп» (англ. swap — міна, обмін) — це валютна операція, яка об'єднує купівлю-продаж на умовах термінової поставки з одночасною контругодою на конкретний термін з тими ж валютами. При цьому домовляються про зустріч­ні платежі два партнери (банки, корпорації та ін.). За операціями «своп» готівкова угода здійснюється за курсом «спот», який в контр­угоді (терміновій) коригується з урахуванням премії чи дисконту за­лежно від руху валютного курсу. Таким чином, операція «своп» є комбінацією готівкової та термінової операцій.

При здійсненні операцій «своп» клієнт економить на маржі — різниці між курсами продавця та покупця за готівковою угодою. Операції «своп» зручні для банків: вони не створюють відкритої по­зиції (купівля покривається продажем), тимчасово забезпечує необ­хідною валютою без ризику, пов'язаного зі зміною її курсу. Операції «своп» використовуються з метою:

1) виконання комерційних угод: банк продає іноземну валюту на умовах термінової поставки й одночасно купує її на певний термін;

2) придбання банком необхідної валюти без валютного ризику (на основі покриття контругодою) для забезпечення міжнародних розрахунків, диверсифікації' валютних резервів; 3) кредитування клієнта.

«Відсотковий» та «валютний своп». Операції «відсотковий» та «валютний своп» використовуються з метою несприятливої зміни відсоткових ставок та валютних ризиків за кредитними операціями, а також пониження вартості залучення та надання валютних коштів.

«Відсотковий своп» являє собою середньострокову чи довго­строкову угоду між двома банками чи фінансовими організація­ми, згідно з якою одна сторона бере на себе зобов'язання сплачу­вати за конкретну суму кредиту відсотки за фіксованою ставкою, а інша зобов'язується сплачувати відсотки за ту ж саму суму кре­диту, виражену в тій самій валюті, але за плаваючою ставкою. При цьому учасники угоди «відсотковий своп» не вступають у кредитні відносини між собою, і реального руху коштів за креди­том не відбувається.

За угодою «валютний своп» сторони узгоджують суму основно­го боргу в одній валюті та її еквівалент в іншій валюті, і на відміну від «відсоткового свопа», де реального руху основної суми не відбу­вається і сторони обмінюються тільки відсотковими платежами (на практиці платежі відбуваються, як правило, в розмірі між більшою та меншою сумами нарахованих відсотків), за угодою «валютний своп» платежу підлягають як суми відсотків, так і основні суми. При цьому, оскільки зобов'язання сторін виражені в різних валютах, взаємні платежі здійснюються в повних сумах.
64
У наш час, за оцінкою іноземних банків, створений і функціонує повноцінний ринок операцій «валютний» та «відсотковий своп». Операції «своп» проводяться в усіх основних євровалютах, однак більша їх сума припадає на долар США. Угоди «своп» укладаються, як правило, на термін від 2 до 10 років.

При проведенні операцій «валютний своп» та «відсотковий своп» слід мати на увазі ряд ризиків, пов'язаних з ними. Існують два основні види ризиків: ризик неплатежу та ризик дострокового розір­вання угоди.

Ризик неплатежу за угодою «відсотковий своп» порівняно неве­ликий, оскільки реального руху коштів за основною сумою не відбу­вається і сторони обмінюються тільки платежами відсотків. За угода­ми «валютний своп» платежу підлягають як суми відсотків, так і ос­новні суми. При цьому, оскільки зобов'язання сторін виражені в різ­них валютах, взаємні платежі здійснюються в повній сумі. Як захист від вказаного ризику більшість угод передбачає, що сума платежу за угодою «своп» переходить в повну власність її бенефіціару тільки за умови, що сам бенефіціар, у свою чергу, виконає в повній сумі свої платіжні зобов'язання.

Угоди «своп» також передбачають право будь-якої із сторін до­строково розірвати угоду в деяких випадках; по-перше, у разі неви­конання будь-якою із сторін своїх зобов'язань за угодою (default), по-друге, при виникненні для будь-якої з сторін додаткових витрат (increased costs).

Операції «своп» використовуються також центральними банка­ми промислове розвинутих країн для тимчасового підкріплення сво­їх резервів в інвалюті при проведенні валютної інтервенції. Угоди «своп» здійснюються за телефоном в межах встановленого міжбанківською угодою ліміту взаємних кредитів у національних валютах на термін 3 — 6 місяців, який часто пролонговується.

Валютний арбітраж. Валютний арбітраж — особливий вид валютних угод, основна мета проведення яких полягає в здобут­ті прибутку та уникненні можливих валютних збитків шляхом використання сприятливої кон'юнктури валютних ринків. Це використання різниці в котируваннях на міжнародних та національ­них валютних ринках. Основний його принцип — купити валюту де­шевше та продати дорожче. Існує кілька видів валютного арбітра­жу — з товарами, цінними паперами, валютою.

Передумовою для здійснення таких операцій є незбіг курсів на різноманітних валютних ринках, а також курсів різноманітних пла­тіжних засобів на одному й тому ж ринку.

Більш складним буде валютний арбітраж, коли в операції' вико­ристовуються кілька валют та декілька валютних ринків. Але і в цьому випадку арбітражист повинен закінчити угоду в тій валюті, з якої він почав валютний арбітраж. Так, американський арбітражист може одночасно купити фунти стерлінгів на долари, французькі
65
франки на фунти стерлінгів, марки ФРН на французькі франки, мар­ки ФРН на долари, тобто початкова та кінцева валюти збігаються, та перевищення останньої величини (котирування) над першою і стано­вить основну мету цієї угоди. Виходячи з вказаної мети такий валют­ний арбітраж називають спекулятивним.

У сучасних умовах, коли всі банки-учасники валютного рин­ку пов'язані між собою ефективними та надійними каналами зв'язку і мають оперативне інформаційне забезпечення, валютні курси на різних валютних ринках різко відхиляються на величи­ну, яка перевищує чи дорівнює різниці між курсами покупця та продавця, що дає змогу практикувати лише конверсійний (обмін­ний) арбітраж.

При проведенні такої валютної операції мета арбітражиста — найбільш вигідно купити інвалюту (наприклад, для погашення боргу кредитору). У цьому випадку отримання прибутку внаслідок курсо­вих різниць на різноманітних валютних ринках є лише самометою банку. Адже виконуючи доручення свого клієнта, банк буде прагну­ти купити необхідну валюту на тому ринку, де курс а найсприятли­віший. Тут початкова та кінцева валюти можуть не збігатися. Валют­ний арбітраж, на відміну від інших видів валютних операцій, сприяє короткостроковому вирівнюванню валютних курсів на різноманіт­них валютних ринках.

Так, на валютному ринку, де валюта має відносно низький курс, арбітражні операції збільшують попит на неї, в результаті чого курс валюти починає підвищуватися. І навпаки, на валютному ринку, де валюта має високий курс, такі операції збільшують її пропонування, і курс починає падати. Важливу роль відіграє і суб'єктивний фактор: психологія дилера, точність його розрахунків (прогнозів), а також його реакція на попит та пропонування ринку.

Види валютного арбітражу: вирівнюючий, відсотковий, валютно-відсотковий.

Вирівнюючий арбітраж ділиться на прямий та непрямий. Пря­мий арбітраж — використання курсової різниці між валютами борж­ника та кредитора. У непрямому, вирівнюючому арбітражі бере участь третя валюта, яка купується за дуже низьким курсом та про­дається замість платежу.

Відсотковий арбітраж — капітал прагне в ті країни, де існують високі відсоткові ставки. Він пов'язаний з операціями на ринку по­зичкових капіталів та включає дві угоди: отримання кредиту на іно­земному ринку позичкових капіталів, де ставки нижчі; розміщення еквівалента запозичень інвалюти на національному ринку капіталу, де відсоткові ставки вищі.

Щоб застрахуватися від подібних курсових збитків, банк може пов'язати купівлю доларів за французькі франки з терміновим прода­жем доларів на франки. У цій угоді «свого) виникають додаткові ви­трати щодо страхування курсових змін.
66
Валютно-відсотковий арбітраж — різновид відсоткового, зас­нований на використанні банком різниць відсоткових ставок за уго­дами, які здійснюються в різні терміни.

У цілому витрати валютної торгівлі є вирішальним фактором здійснення арбітражу, оскільки від них в кінцевому підсумку зале­жить прибуток. До таких витрат належать витрати на зв'язок (теле­фон, телеграф) та на пересилання, збори на біржі, витрати на заробітну плату банківського персоналу, можливі втрати на відсотках усе­редині країни при вкладенні капіталу за кордоном.

Оскільки суть арбітражу полягає в тому, щоб купити в одно­му місті дешевше, а в іншому — продати дорожче, то наслідком цього явища є посилення попиту в місці купівлі й збільшення пропонування в місці продажу. Як вже сказано вище, такі опера-дії вирівнюють валютний курс і, виконуючи дану функцію, ар­бітраж діє в напрямі, в якому він стає надлишковим. З цієї точки зору всі конкретні можливості арбітражу мають перехідний ха­рактер. Через постійні спроби отримати арбітражний прибуток у кожному конкретному випадку вони стають дедалі меншими і зникають. Але арбітраж не зникає повністю, оскільки в резуль­таті діяльності дилерів виникає нова нерівновага курсових пере­косів.

На відміну від звичайної валютної спекуляції при валютному арбітражі дилер орієнтується на короткостроковий характер опе­рації та намагається змінити свою тактику залежно від коливань курсів у короткий проміжок між угодами. Мета ж валютної спеку­ляції — тривала підтримка довгої позиції у валюті — кандидаті на знецінення.

Контрольні запитання та завдання

1. Розкрийте поняття «валютний рийок».

2. До якого тилу угоди належить продаж іноземної валюти та супроводжуюча цю операцію угода викупити її в обу­мовлений день у майбутньому?

3. Розкрийте зміст валютних «опціонів».

4. У чому полягає специфіка ф'ючерсних операцій?

5. Охарактеризуйте зміст угоди про постачання валюта на майбутню дату за обумовленою ціною.
67
РОЗДІЛ V

^ ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА

§1. ПРИНЦИПИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Валютна політика — сукупність економічних, пра­вових та організаційних заходів та форм, які використовують державні установи, центральні банківські та фінансові установи, міжнародні валютно-кредитні організації в галузі валютних від­носин. Вона є складовою не тільки економічної політики в цілому, а й зовнішньоекономічної політики, важливим інструментом розши­рення світогосподарських зв'язків.

Юридично валютна політика визначається валютним законодав­ством, тобто сукупністю правових норм, які регулюють порядок здійснення операцій з валютними цінностями в країні і за її межами, а також валютними угодами — двосторонніми та багатосторонніми — між державами з валютних проблем.

Важливим елементом валютної політики будь-якої держави є ва­лютне регулювання та валютний контроль. Валютне регулювання, тобто регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій, проводиться на національному, між­державному та регіональному рівнях.

Система валютного регулювання на національному рівні визна­чає суб'єктів валютних відносин, статус національної валюти, поря­док здійснення валютних операцій, режим валютного курсу, меха­нізм утворення та використання офіційних валютних резервів, поря­док здійснення валютного контролю.

Інтернаціоналізація господарських зв'язків, розвиток міжнарод­них економічних відносин, а також обмеженість національного регу­лювання сприяли розвиткові валютного регулювання на міждержав­ному рівні Метою міждержавного валютного регулювання є коорди­нація валютної політики окремих країн, спільні заходи щодо подо­лання валютних криз, узгодження валютної політики. Регіональне валютне регулювання проводиться в межах економічних інтеграцій­них об'єднань, наприклад в ЄС, регіональних угрупованнях країн, що розвиваються.

Більшість національних систем валютного регулювання поділяє усіх учасників валютних відносин на резидентів та нєрезидентів (ва­лютний резидент та нерезидент). На визначення цих статусів вплива­ють, як правило, тип конвертованості національної валюти та вид суб'єкта валютного регулювання (фізична особа, юридична особа або
68
суб'єкт господарської діяльності без створення юридичної особи).

Об'єкти валютного регулювання відповідно до порядку регла­ментації можна поділити на: валютний обіг за кордоном; валютний обіг усередині країни; валютний обіг із зарубіжжям. Як правило, найбільшої регламентації потребують валютні розрахунки з нерези­дентами, оскільки в цій сфері зосереджується більшість комерційних торговельних та фінансових операцій, пов'язаних з рухом капіталу. За певних обставин можливий відтік капіталу, котрий, у свою чергу, істотно впливає на валютний курс національної валюти.

Під валютним обігом розуміють операції з валютними цінностя­ми, які виконуються суб'єктами валютного регулювання.

Валютні цінності можуть бути умовними та безумовними. До безумовних валютних цінностей належать іноземні грошові знаки, які перебувають в обігу, іноземні платіжні документи та цінні папе­ри, емітовані нерезидентами. До цієї категорії в деяких країнах від­носяться окремі дорогоцінні метали — золото, платину, срібло та до­рогоцінне каміння в будь-якій формі (ювелірні вироби, ламань то­що). До безмовних валютних цінностей деякі системи національно­го законодавства з питань валютного регулювання включають націо­нальні платіжні документи та цінні папери, номіновані в іноземній валюті, та ті, які надають право на отримання іноземної валюти.

До умовних валютних цінностей належать національна валюта, а також платіжні документи та цінні папери, номіноваш в національ­ній валюті. Умовність віднесення даної категорії цінностей до ва­лютних полягає в тому, що статус валютних вони дістають лише під час переміщення їх через державний кордон як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень з валютних питань, управління міжнародними валютними відносинами на декількох рівнях:

рівень приватних підприємств, насамперед ТНК та ТНБ, що мають величезні валютні ресурси й беруть участь у валютних відно­синах, активно впливаючи на них шляхом укладання великих спеку­лятивних валютних угод;

національний (рівень валютної політики окремої держави). Її провідниками виступають Міністерство фінансів. Центральний банк, органи валютного контролю. На валютне регулювання на національному рівні впливають норми та принципи міжнародних валютно-кредитних організацій;

міждержавний ріеень. Органом, що розробляє і здійснює валют­не регулювання на цьому рівні, є МВФ. З середини 70-х років новою організаційною формою міждержавного регулювання, в тому числі валютно-кредитного, стали наради з актуальних проблем економіки і політики на вищому рівні з обмеженим числом учасників.

Напрями і форми валютної політики визначаються валютно-еко­номічним становищем країн, еволюцією світового господарства.
69
Умови функціонування ринкової економіки передбачають, що го­ловним напрямом валютного регулювання на державному рівні е регулювання валютного курсу національної грошової одиниці. Дже­релами теоретичного обгрунтування валютної політики є концепції міжнародних валютних стосунків, у тому числі концепції валютно­го курсу.

§2. ФОРМИ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Валютна політика залежно від її цілей і форм поді­ляється на поточну та довгострокову (структурну).

Поточна валютна політика — сукупність заходів, спрямованих на щоденне, оперативне регулювання валютного курсу, валютних операцій, діяльності валютного ринку та ринку золота, у тому числі за допомогою дисконтної та девізної політики, зокрема валютної ін­тервенції, валютних обмежень, валютного субсидування та диверси­фікації валютних резервів. Головним завданням поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування міжнародних та національних механізмів світової валютної системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.

Валютна дисконтна (облікова) політика —це система економіч­них, правових та організаційних заходів щодо використання обліко­вої ставки відсотка для регулювання руху інвестицій та балансуван­ня платіжних зобов'язань, орієнтованого регулювання валютного курсу.

Дисконтна політика є складовим елементом поточної валютної політики, яка впливає на сферу внутрішньої економіки, стан грошо­вого попиту, динаміку та рівень цін, обсяг грошової маси, а також на міжнародні економічні відносини, зокрема на міграцію короткостро­кових інвестицій та на сфери їх взаємодії. Наприклад, за пасивного платіжного балансу в умовах вільного пересування капіталів підвищення облікової ставки стимулює приплив капіталів з країн, де над­низька відсоткова ставка, та стримує відгік національних капіталів. Все це сприяє поліпшенню стану платіжного балансу і підвищенню валютного курсу. Знижуючи офіційну ставку, центральний банк розраховує на відтік національних і закорконних капіталів для зменшення активного сальдо платіжного балансу і зниження курсу своєї ва­люти. Водночас слід пам'ятати, що мета зовнішньої та внутрішньої економічної (у тому числі валютної) політики можуть не збігатися. Ці суперечності знижують ефективність дисконтної політики.

Якщо відсоткові ставки знижуються з метою пожвавлення конюнктури, то це негативно впливає на платіжний баланс і викликає відтік капіталів. Підвищення облікової ставки з метою поліпшення платіжного балансу негативно впливає на економіку, якщо вона пе­ребуває у кризовому стані.
70
Валютна девізна політика — це система регулювання валютного курсу через придбання та продаж державними органами іноземної валюти за допомогою валютної інтервенції та валютних обмежень.

Довгострокова (структурна) політика охоплює досить трива­лий період та передбачає довгострокові заходи структурного харак­теру щодо послідовної зміни валютного механізму. Головні методи довгострокової валютної політики — це міждержавні переговори та угоди, насамперед у межах Міжнародного валютного фонду та на ре­гіональному рівні, а також валютні реформи. Довгострокова (струк­турна) валютна політика передбачає заходи, спрямовані на зміну ключових елементів валютної системи, таких як порядок міжнарод­них розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів, функціо­нальних завдань міжнародних та регіональних валютно-кредитних та банківських організацій. Об'єктивними факторами довгострокової (структурної) політики с посилення економічної взаємозалежності національних господарств, зміни їх місця та ролі у світогосподарських відносинах, сталість інтересів їх суб'єктів. Довгострокова (структурна) валютна політика як сукупність заходів, спрямованих на здійснення тривалих структурних змін у світовій валютній систе­мі, у свою чергу, впливає на поточну політику.

§3. ІНСТРУМЕНТИ ЗДІЙСНЕННЯ ВАЛЮТНОЇ ПОЛІТИКИ

Практика валютного регулювання має широкий арсенал інструментів, які гнучко можуть застосовуватися залежно від конкретних умов.

Будь-який імпорт або експорт капіталу вимагає спеціального дозволу уповноважених державних органів, котрий у звичайних умовах має формальний характер. Існують країни, в яких вся валю­та повинна здаватися до центрального банку, де контролюються іноземні позики та інвестиції, обмежується кількість банків, котрі можуть виконувати операції з іноземною валютою. Необхідно за­значити, що ті держави, які використовують курсову політику «вільного плавання», меншою мірою потребують втручання у ва­лютні відносини. В умовах існування пєвних валютних обмежень, зберігається небезпека відносно надмірної ізоляції та втрати конку­рентоспроможності національного виробництва. У багатьох випадках традиційне валютне регулювання доповнюється введенням певних податків. Рівень податків за фінансовими операціями, мето­дика визначення об'єктів оподаткування відіграють суттєву роль у прийнятті міжнародних інвестиційних рішень. Таким чином, по­даткову систему можна розглядати як один з інструментів валютної політики.
71
Застосовуються такі інструменти проведення девізної політи­ки: валютна інтервенція, валютні обмеження, диверсифікація валют­них резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація та ревальвація.

Валютна інтервенція — це втручання центрального банку в опе­рації на валютному ринку з метою впливу в заданому напрямі на курс національної валюти шляхом купівлі-продажу закордонної ва­люти. її характерні риси — великі масштаби й порівняно стислий пе­ріод застосування. Валютна інтервенція здійснюється за рахунок як офіційних золотовалютних резервів, так і короткострокових взаємних кредитів центральних банків у національних валютах («своп»).

Матеріальною базою проведення валютної інтервенції слугують валютні стабілізаційні фонди — державні фонди в золоті, закордон­ній і національній валютах, які використовуються для валютної ін­тервенції з метою регулювання валютного курсу.

Важливою подією після другої світової війни стало створення міждержавного фонду валютного регулювання — Міжнародного ва­лютного фонду (МВФ) та Європейського фонду валютного співробітництва в ЄС. В межах Бреттон-Вудської системи валютна інтервенція систематично проводилася з метою підтримки фіксованих валютних курсів. З переходом плаваючих курсів у межах Ямайської системи ва­лютна інтервенція періодично використовується для згладжування різких курсових коливань. У зв'язку з послабленням позицій долара як резервної валюти почали застосовуватися, крім долара, валюти ря­ду країн Західної Європи, Японії. У межах «європейської валютної змії» в ЄС валютна інтервенція активно використовується для під-тримки валютних курсів в узгоджених межах їх коливань.

Колективна валютна інтервенція центральних банків різних країн і взаємна підтримка. З грудня 1975 р. країни «групи десяти» проводять спільну валютну інтервенцію на основі угоди «своп».

Диверсифікація валютних резервів — політика держав, банків, ТНК, спрямована на регулювання структури валютних резервів шля­хом включення в їх склад різних валют для забезпеченая міжнарод­них розрахунків, проведення валютної інтервенції. Реалізація цієї по­літики проводиться шляхом продажу нестабільних валют та купівлі «твердих».

Політика диверсифікації валютних резервів суперечлива. Позбавляючись валют, які знецінилися, банки і ТНК періодично здійснюють великі операції щодо купівлі одних та продажу інших валют. Це посилює нестабільність валютних ринків, веде до збагачення од­них і до валютних втрат інших контрагентів, а інколи і до банкрут­ства банків.

Девальвація та ревальвація — традиційні засоби валютної політики. Девальвація — зниження курсу національної валюти відносно за­кордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць (СДР, ЕКЮ та ін.), раніше — і стосовно золота. Її об'єктивною основою є
72
завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купі­вельною спроможністю грошової одиниці. Причини цього явища зу­мовлені нерівномірністю інфляційних процесів в окремих країнах, нестабільністю торговельних та платіжних балансів.

Ревальвація — підвищення курсу національної валюти стосовно закордонних валют чи міжнародних розрахункових одиниць. Еволю­ція змісту девальвації та ревальвації відображає зміни в економіці, у тому числі в грошово-кредитній і валютній системах. В умовах золо­того стандарту під девальвацією розуміли зниження, а під ревальва­цією — підвищення державою офіційного золотого вмісту грошової одиниці. З крахом золотого стандарту внаслідок світової економічної кризи 1929—1933 рр. д овідміни золотих паритетів у 1976—1978 pp. девальвація та ревальвація супроводжувалися відповідною зміною золотого вмісту та курсу національної валюти до закордонних ва­лют.

Термін «девальвація» в сучасному розумінні означає також три­вале зниження ринкового курсу валюти.

Розглянемо формули розрахунку девальвації та ревальвації. Щоб визначити відсоток девальвації валюти, необхідно прийняти за оди­ницю валюту, курс якої відносно іншої знижується, потім поділити курсову різницю на початковий курс та помножити на 100%:

1   2   3   4   5



Скачать файл (433.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации