Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник - файл GL_8.DOC


Загрузка...
Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник
скачать (433.9 kb.)

Доступные файлы (4):

GL_1_5.DOC403kb.25.09.1998 17:42скачать
GL_6_7.DOC198kb.18.07.1998 05:07скачать
GL_8.DOC1436kb.18.07.1998 04:52скачать
GL_9_10.DOC259kb.18.07.1998 04:41скачать

GL_8.DOC

1   2   3
Реклама MarketGid:
Загрузка...

Рис. 7. Схема здійснення лізингу
рактеризується насамперед тим, що термін, на який устаткування пе­редається у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова компа­нія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-ви­робника.

Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції й право на прискорену аморти­зацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому ви­падку власник устаткування продає його лізинговій компанії та од­ночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як корис­тувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової ком­панії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та ли­ше сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням.

Інший не менш поширений вид лізингу — операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізингонадавача, він відрізняється від фінан­сового і за терміном: при операційному лізингу устаткування вико­ристовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устаткування. Для того щоб відшкодувати вартість устатку­вання, лізингова компанія надає його у тимчасове користування де­кілька разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.

Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасни-
136
ків. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує своїми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. решту вона бере у кредит в одного або кількох позичкодавців (бан­ків, страхових компаній та ін.). При цьому лізингова компанія корис­тується усіма податковими пільгами, що розраховуються, за повну вартість устаткування, а не частини.

Об'єктами угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комунального обслуговування, парки вантажних ма­шин, вантажний залізничний парк, судна та ін. Поряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю цього ви­ду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на умовах «без права зворотної вимоги». Це означає, що він не несе від­повідальності перед позиконадавачем за виплату позики, вона має погашатися з сум періодичних платежів користувача.

Міжнародний лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблиз­но на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Уго­да, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземно­му орендатору, називається експортним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний характер і в тому випадку, коли спеціалізована компа­нія знаходиться в тій самій країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор використовує іноземне обладнання, придбане за кордо­ном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі три учасники уго­ди можуть знаходитися в різних країнах.

Для країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить пев­ний інтерес, насамперед як засіб отримання доходу в іноземній валю­ті. Орендатор же вбачає основну перевагу міжнародного лізингу у ви­користанні більш досконалого іноземного устаткування, одержання валютних, фінансових та податкових пільг. Наприклад, згідно з пра­вилами МВФ зобов'язання, пов'язані з одержанням в оренду інозем­них машин та устаткування, не збільшують зовнішню заборгованість.

У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфі­кація правил оренди іноземних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних законодавств обме­жувала поширення міжнародного лізишу.

Факторинг (від англійського factor — агент, посередник) — це придбання банком або спеціалізованою факторинговою ком­панією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкаса­ція за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії: придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіж­них вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 — 90% вартості відфактурованих поставок; оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з
137
відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачаль­ника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іно­земних клієнтів, тривалішими строками документо- та товарообі­гу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при ро­боті з експортером факторингова компанія, як правило, укладає уго­ду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй части­ну своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з до­рученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний фак­торинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зу­мовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.

Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використовується при фінансуван­ні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредитування до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покри­ває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейгер при форфейтуванні будь-якої вимоги за ці ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейіування може бу­ти відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

Форфейтинг (від французського «a forfait» — відмова від прав) — це кредитування експортера шляхом придбання вексе­лів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які на­даються у валюті, це форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насам­перед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експорто­вано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ри­зику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Фор-фейгинг — це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устатку­вання з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.
138
Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, ко­ли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів ви­робничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався поси­ленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традицій­ного 90 — 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінан­сових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що екс­портують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових креди­тів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, бу­ли не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейтування.

З часом стало очевидним, що цей механізм потребує створення в ме­жах традиційної функціональної структури банку спеціального підрозді­лу — філії, згодом почали створюватися і спеціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що екс­портер виконав свої зобов'язання за контрактом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отри­мання готівкових коштів (рис. 8). Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе комерцій­ний ризик, пов'язаний з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.

Рис.8. Схема здійснення операцій форфейтування
139
Якщо імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репутацію, форфейтер вимагає в банку країни-імпортера гарантію у формі авалю або безумовну та безвідзивну га­рантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче придбати. Вико­нання цієї умови має особливе значення з огляду на необоротність угоди, тому що в разі неплатежу боржником форфейтер як на свою єдину гарантію може покластися тільки на цю форму банківської гарантії. Форфейтер при покупці боргових вимог відраховує від­сотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У цьому ви­падку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару та правильне оформлення документів за зобов'я­заннями. Ця остання обставина разом з наявністю фіксованої став­ки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг досить привабливим видом фінансування. Форфейтер може збері­гати придбані документи (витрачені ним кошти будуть розглядати­ся в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх ін­шому форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням термі­ну платежу кінцевий власник документів пред'являє їх у банк для оплати.

Джерелом коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейгингу, слугує ринок євровалюг. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем процента за середньостро­ковими кредитами на цьому ринку.

§4. УМОВИ КРЕДИТУ

Умови отримання кредиту — це складний комплекс різних показників. На них суттєвий вплив мають напрями викорис­тання кредитних ресурсів; характер суб'єктів кредитних відносин; рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їх підпорядкованість національному кредитному контролю. Основними показниками се­ред умов міжнародного кредиту є вартість, строк та валюта кредиту.

Вартість кредиту (втрати позичальника на кредит) складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, винаго­род неявного характеру. При обчисленні вартості кредиту користуються формулою:



де S — загальна вартість кредиту; Lim — сума (ліміт) кредиту; R — загальна ставка процента (основна ставка за кредитом + комісійні та інші витрати, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, оплата юридичних та будь-яких інших послуг), Тср — серед­ній термін кредиту.
140
Серед елементів вартості кредиту (рис. 9) розрізняють договірні та приховані елементи. Договірні витрати, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні та додаткові. До основних відно­сять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: від­сотки, витрати на оформлення, установи, комісії. До додаткових — суми, що сплачуються позичальником третім особам (наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується спеціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (не­залежно від терміну та строку позики) банківська комісія. При середньо- та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зо­бов'язання надати позичку та за резервування коштів. При проведе­нні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за пе­реговори, а також банкам-коменеджерам за участь.

До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, які пов'язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це — за­вищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозити в певних розмірах відносно до позики, вимоги страхування кредиту страховій компанії, яка пов'язана з банком; завищення банком комісії за інкасацією документів та ін. Деякі елементи вартості кредиту навіть не можна оцінити в грошах, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником). Загальне уявлення про елементи, що формують вартість кредиту, дає рис. 9.

Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка. Хоча міжнародний кредит певною мірою і є незалежним від внутрішніх процесів національних економік, та відсоткові ставки по ньому не формуються безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім креди­том, в кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами. Та вна­слідок того, що на величину «ціни» кредиту впливає ще багато фак­торів, має місце розриву рівнях ставок. В основі цього — певні еко­номічні причини. Більшість економістів серед них виділяють такі, як обмеження у переливі капіталу; різниця у податкових режимах для міжнародних та внутрішніх операцій; резервні вимоги до банків на внутрішньому ринку; різниця в операційних витратах за аналогічни­ми операціями; наявність витрат при переході від валюти до валюти; неповна відповідність фінансових інструментів на міжнародному та національному ринках.

Сучасний ринок характеризується зв'язаністю всіх його складо­вих, тому всі ставки відсотка перебувають між собою у зв'язку та в сукупності створюють структуру ставок. В основі структури ставок відсотка на міжнародному ринку, як і на національному, перебува­ють короткострокові ставки грошового ринку. Внаслідок того, що основна частина грошового ринку представлена міжбанківськими депозитами, широко використовуються ставки за 3 — 6-місячними депозитами.
141


Рис.9. Елементи, що формують вартість кредиту
142

Базою для середньострокових кредидів та облігацій з плаваючою ставкою на міжнародному ринку слугують ставки лондонського міжбанківського депозитного ринку. Це пояснюється рівнем розвитку та масштабами цього ринку (одна третина євроринку), наявністю міні­муму обмежень доступу до нього.

Найбільш широке застосування має ставка ЛІБОР, яка утво­рюється як середня ставка відсотка, за якою банки в Лондоні нада­ють один одному короткострокові незабезпечені позики (від 1 міся­ця до 1 року). Як ставка пропонування (розміщення) грошових кош­тів вона, як правило, перевищує на 1/8% лондонської міжбанківської ставки залучення коштів.

Внаслідок того, що офіційні органи не фіксують ставки ЛІБОР, в кож­ній кредитній угоді обумовлюється, які саме ставки використовуються. В Лондоні існує традиція, згідно з якою найбільші банки об 11 год. кожно­го дня фіксують власні ставки ЛІБОР. За рухом цієї ставки можна спосте­рігати за щоденними публікаціями «Financial Times» ставок за 3 — б-місячними міжбанківськими доларовими депозитами, які е середнім ариф­метичним (округленим до найближчих 1/16%) ставок на 11 год. банків National Westminster Bank, Bank of Tokyo, Дойчебанк, Банк насьональ де Парі й Morgan Garanty Trast co. of New York. Ставки ЛІБОР найширше за­стосовуються як базисні при наданні середньострокових банківських кредитів та випуску облігацій на умовах плаваючої ставки. Встановлюється відповідна маржа, яка залишається незмінною на весь термін кредиту, то­ді як сама ставка коливається. При корекції ставки на відповідний період застосовується обумовлена в контракті ставка, яка зафіксована за два дні до початку нового процентного періоду.

Вирівнювання національних ставок відсотка відбувається не тіль­ки внаслідок руху між датами короткострокових капіталів, а й за­лежно вад динаміки валютних курсів. Чим вищий валютний курс, там нижчий відсоток за вкладами у євровалюгі. За єврокредитами практи­кують міжнародні відсоткові ставки, які включають як змінну ЛІБОР За аналогією в інших світових фінансових центрах визначають такі ставки: в Парижі міжнародні кредити, які надаються у валюті ПІБОР у Люксембурзі — міжнародні кредити, які надаються у валюті ЛЮК-СИБОР, у Кувейті міжнародні кредити, які надаються у валюп КІБОР, в Бахрейні міжнародні кредити, які надаються у валюті БІБОР, Синга-пурі міжнародні кредити, які надаються у валюті СІБОР, Франкфурті-на-Майні міжнародні кредити, які надаються у валюті ФІБОР. Рівні Цих ставок за кожною із валют мають тенденцію вирівнюватися завдя­ки тіснот зв'язку між регіональними центрами євроринку.

Для міжнародного кредиту важливо, яка валюта опосередковує відносини, бо її нестійкість може призвести до втрат для кредитора. Внаслідок цього вибір валюти зумовлений такими факторами, як рі­вень відсоткової ставки, практика міжнародних розрахунків, рівень
143
Суттєвими показниками при наданні кредиту виступають сума (ліміт) кредиту, який надано валюті, частина позичкового капіталу, яку надано в товарній або грошовій формі. Сума та вартість фірмо­вого кредиту фіксується в комерційному контракті, який укладено. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною угодою або шляхом обміну телексами (в разі короткострокової по­зички). Кредит може надаватись у вигляді одного або декількох траншів (частин).

Термін міжнародного кредиту зумовлений низкою факторів: ме­тою та масштабом кредиту, аналогічною практикою в наданні попе­редніх кредитів на ці ж цілі, традиціями, національним законодав­ством, міждержавними угодами. Для визначення ефективності кре­диту розраховуються його повний та середній строки.

Повний термін фірмового та банківського кредиту поділяється на такі три періоди: термін використання кредиту, пільговий (гра­ційний) період, упродовж якого надається відстрочка, тобто не відбувається погашення кредиту, термін погашення, упродовж якого і відбувається сплачення заборгованості за кредитом. Таким чином, повний термін кредиту може бути обчисленим за такою формулою:

Т = В +Г + П,

де Т — повний термін кредиту; В — період його використання; Г — пільговий період; П — період погашення.

На відміну від банківського кредиту період використання фірмо­вого кредиту по суті збігається зі строком постачання товару за кон­трактом. При цьому початком повного терміну слугує дата акцепту покупцем тратт, які виставлені експортером після поставки остан­ньої партії товару.

Пільговий період особливо важливий при комерційних угодах, постачанні комплектного устаткування, тому що в цьому випадку початок його погашення по можливості наближується до моменту введення в експлуатацію устаткування, яке було закуплене. В та­кий спосіб виникає можливість скоротити строки відшкодування інвестицій імпортера, тому що погашення відбувається за рахунок' виручки від експорту частини продукції, яку виробляє під­приємство, створеною за рахунок коштів, отриманих у кредит. У цей період інколи утримується більш помірна ставка, ніж в інші періоди кредиту. Пільговий період часом встановлюється і в між­народних довгострокових банківських кредитах, які гарантуються державою, в консорціальних єврокредитах при постачанні у знач­них масштабах машин, устаткування, промислових комплексів, при реалізації за рубежем інвестиційних проектів. При цьому піль­говий період може охоплювати декілька років після завершення постачання та будівництва.
144
Водночас повний термін не дає змоги визначити, впродовж яко-го періоду позичальник розпоряджався усією сумою кредиту. Для порівняння ефективності кредитів з різними умовами використову­ють показник середнього терміну. Середній термін вказує, впродовж якого часу вся сума кредиту була у розпорядженні боржника. Серед­ній строк приблизно визначається як половина терміну використан­ня плюс увесь пільговий період і плюс половина терміну погашення кредиту. Для обчислення середнього терміну використовують такі формули:

1) при рівномірному використанні та погашенні:

де Тср — середній термін кредиту; В — період використання; Г -— пільговий період; П — період погашення;

2) при нерівномірному використанні та погашенні:

де Тср — середній термін кредиту; Нзn — непогашена заборгованість на певну дату; E k — сума (ліміт) кредиту.

За умовами повернення кредити поділяються на:

кредити з рівномірним погашенням однаковими частинами впро­довж певного погодженого терміну;

кредити з нерівномірним погашенням залежно від зафіксованого в угоді графіка (наприклад невеликі внески в початковий період по­гашення з поступовим збільшенням частини внесків до кінця термі­ну кредиту);

кредити з одночасним погашенням усієї суми кредиту та нарахо­ваних відсотків;

ануїтетні кредити (здійснення внесків на погашення основного боргу одночасно з виплатою відсотків).

Відповідно до практики, яка існує, при розрахунку початку погашення кредиту приймається дата завершення виконання експортером (підрядчиком) відповідних зобов'язань згідно з під­писаним комерційним контрактом. При цьому більшість таких дат безпосередньо фіксується в контракті. Виняток становить визначення початку погашення кредиту на базі середньозваже­ної дати поставки, яка може бути розрахована з допомогою формули:

де Д ср/b — середньозважена дата поставки; С — сума окремої (част-
145
ковоі) поставки; Т — термін поставки; E k — загальна вартість поставки (сума контракту).

При отриманні кредиту і кредитор, і боржник заінтересовані в то­му, щоб валюта позики характеризувалася високою мірою устале­ності. Тому кредити надаються у вільноконвертованих валютах, хо­ча погашення кредиту може відбуватися іншою валютою.

Валютою кредиту можуть бути національні валюти, євровалюти та міжнародні розрахункові одиниці.

Якщо простежити історію міжнародних кредитних засобів, то можна побачити, що національні грошові одиниці використовували­ся у міжнародних кредитах з давніх давен. З розвитком міжнародних розрахунково-кредитних зв'язків виразною стала тенденція до поси­лення ролі національних грошей. Водночас у зв'язку з інтернаціона­лізацією світогосподарських процесів виникла і протилежна тенден­ція — надання міжнародних кредитів у валюті.

Використання тієї чи іншої національної грошової одиниці в практиці міжнародного кредитування зумовлене такими факторами, як місце країни у міжнародній торгівлі, наявність широких експорт­них можливостей, сталого грошового обігу та розвиненої мережі кредитних інститутів, а також довір'я основної маси позичальників на міжнародному ринку, насамперед першокласних позичальників.

При наданні кредитів у національній валюті кредитором повинен виступати суб'єкт, який перебуває під юрисдикцією країни-кредитора.

Якщо кредит наданий будь-якою міжнародною організацією або банком-нерезидентом, то він уже вважається кредитом у євровалюті.

Використання євровалют як валюти позики було зумовлене тими перевагами, які воно надавало. Це насамперед значні розміри, полег­шений доступ, короткі строки мобілізації, менша вартість. Останнє пояснюється відсутністю різного роду національних кредитних об­межень. Функціонування євровалют як валют позики сприяло утво­ренню кредитного механізму більшої ефективності та місткості. Водночас має місце певна уразливість їх як засобу здійснення міжна­родного кредитування. Це пояснюється передусім їхньою прив'яза­ністю до національних валют та імовірністю знецінення внаслідок інфляції, наявністю суперечностей між різними формами євровалют.

У результаті цього набувають поширення міжнародні розрахун­кові одиниці, які мають більш широку функціональну основу, ос­кільки спираються одночасно на декілька національних валют. Крім того, потреби подолання обмеженості національних грошових оди­ниць в обслуговуванні міжнародних кредитних відносин об'єктивно зумовили застосування принципово нових грошових засобів — СДР, ЕКЮ та ін.

Кредитна заборгованість може бути погашеною в іншій валюті, тобто валюта кредиту та валюта платежу можуть і не збігатися. Цей принцип застосовується у практиці надання так званих м'яких креди­тів, які набули поширення у кредитних відносинах розвинутих країн
146
з країнами, що розвиваються, коли погашення боргу відбувається в національній валюті країни-боржника.

Контрольні запитання та завдання

1. Що е основною сутнісною ознакою міжнародного кре­диту?

2. На які форми та види можна класифікувати міжнарод­ний кредит?

3. Охарактеризуйте зміст овердрафта як форми коротко­строкового кредитування?

4. У чому полягає зв'язок фірмового кредиту з банків­ським?

5. Розкрийте зміст та порядок надання акцептно-рамбуреного кредиту.

6. Які особливості механізму надання кредиту покупцеві?

7. Які е форми спільного кредитування?

8. Назвіть види позик на евроринку.

9. Які вироблено гарантійні інструмента покриття борго­вих зобов'язань?
147
1   2   3



Скачать файл (433.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации