Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник - файл GL_9_10.DOC


Загрузка...
Конспект книги - Филипенко А.С. Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник
скачать (433.9 kb.)

Доступные файлы (4):

GL_1_5.DOC403kb.25.09.1998 17:42скачать
GL_6_7.DOC198kb.18.07.1998 05:07скачать
GL_8.DOC1436kb.18.07.1998 04:52скачать
GL_9_10.DOC259kb.18.07.1998 04:41скачать

GL_9_10.DOC

  1   2   3   4   5   6
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Розділ IX

МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ

§1. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції у 1944 р., у якій брали участь 44 держави. 31 березня 1946 р. МВФ має статус спеціалі­зованого органу ООН. У 1959 р. членами Фонду були 49 держав, у 1970 р.—116, у 1992 р. — 157, у 1996 р.—181 держава1. Таким чи­ном, діяльність Фонду поступово набула універсального характеру.

МВФ — це валютно-фінансова організація міжурядового співро­бітництва. Його політика та діяльність регулюються статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Специфіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає у тому, що у своїй діяльності він об'єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та кон­сультування держав-членів у сфері валютно-фінансових відносин. Ці функції випливають з основних цілей МВФ, які закріплені у Статті І угоди МВФ:

розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постійну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжна­родних валютно-фінансових проблем;

сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнарод­ної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних до­ходів;

забезпечення стабільності валютних курсів; підтримка домовле­ностей членів щодо валютних курсів; недопущення конкурентного знецінення валют;

допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за по­точними операціями між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування членами з метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національно­му та міжнародному розвитку;

скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у між­народному балансі розрахунків членів.

Вищим директивним органом Фонду є Рада керівників, до якого кожна держава-член призначає одного керівника та одного його заступ-

__________

1 Україна підписала Статті угоди 3 вересня 1992 р. і за станом на ЗО червня 1995 р. мала квоту в 997,3 млн СДР.

__________
148
вика. Тимчасовий комітет з питань реформи міжнародної валютної сис­теми проводить засідання двічі на рік і звітує перед Радою керівників щодо регулювання міжнародної валютної системи та її функціонування, вносить пропозиції щодо змін у статуті. Комітет розвитку здійснює за­гальний аналіз процесу розвитку, звітує перед Радою керівників Фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР) вносить про­позиції щодо передання ресурсів країнам, що розвиваються.

Виконавчий комітет відповідає за ведення справ Фонду та вико­ристовує повноваження, які йому надані Радою керівників. Виконав­чий комітет працює на постійній основі у штаб-квартирі МВФ. У 1996 р. до складу комітету входили 24 виконавчих Директори. Вони обрали Директора-розпорядника, який веде справи Фонду під керів­ництвом Виконавчої ради. Кожна держава-член має відповідним чи­ном розраховану квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість голосів країни у Фонді.

Кожна держава дістає 250 голосів незалежно від розмірів її кво­ти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Рішення прийма­ються більшістю голосів, а з деяких питань — більшістю у 70 % або 85%. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику МВФ.

Статут Фонду передбачає періодичний, не менше одного разу в п'ять років, загальний перегляд квот, з тим щоб приводити їх у від­повідність із співвідношенням економічних потенціалів країн-чле­нів, що змінюються, та їхньою роллю у системі світового господар­ства. У результаті капітал Фонду був збільшений 37514 млн СДР у 1946 р. до 135200 млн СДР у 1992 р. та 145318,8 млн СДР у 1996 р. Зростанню капіталу МВФ також сприяє вступ до нього нових членів. Внески у статутний Фонд вносяться або у СДР, або у валюті, яву ви­значає Фонд. Як правило, чверть свого внеску країна повинна внес­ти у вільно конвертованій валюті, решту — в національній.

Первісні квоти держав-засновників визначалися за допомогою так званої Бреттон-Вудської формули, яка включала основні еконо­мічні показники кожної країни за певний час: національний доход країни, резерви золота і доларів, середньорічний імпорт, максималь­ний показник експорту, середньорічний експорт. Згодом змінювали­ся коефіцієнти показників, зменшилася вага окремих компонентів, були внесеш зміни також до самих показників. До уваги стали брати валовий внутрішній продукт за певний час; середньомісячний показ­ник резервів; середньорічні поточні платежі країни; середньорічні поточні грошові надходження; змінність поточних надходжень.

Сума квоти має принаймні чотири основні функції. По-перше, це внесок у статусний капітал МВФ, джерело формування ресурсів ор­ганізації. По-друге, на суму квоти може розраховувати країна, якій потрібні кредити. По-третє, розмір квоти визначає кількість голосів у процесі прийняття рішень. По-четверте, розмір квоти дає право призначення свого директора у виконавчий орган Фонду — Дирек-
149
торат членства у важливому практичному органі — Тимчасовому комітеті з питань реформи міжнародної валютної системи. Таким чи­ном, специфіка членства у МВФ полягає в тому, що держави заінте-ресовані мати максимально високу квоту.

За останнім, одинадцятим переглядом квот на 1 січня 1996 р. найбільші квоти мали США — 17.78%. ФРН — 5,54%, Японія — 5.54%: Франція —4,98%; Великобританія —4,98%. Це забезпечує цим країнам вирішальний вплив на найважливіші рішення Фонду 1.

Фінансові операції МВФ проводить через три свої структури: Де­партамент загальних рахунків; Департамент СДР; Спеціальні рахунки МВФ 2.

Департамент загальних рахунків складається з Рахунку загаль­них ресурсів. Рахунку спеціальних виплат. Інвестиційного рахунку, Проміжних рахунків позичкових ресурсів. Більшість операцій між країнами-членами та Фондом здійснюється через Рахунок загальних ресурсів. Джерелами формування звичайних ресурсів Рахунку за­гальних ресурсів є: внески у рахунок квот (валюти країн-членів, зо­лото, СДР), збори, відсотки за авуарами у СДР. Джерелами форму­вання позичкових ресурсів рахунку загальних ресурсів є: Генеральна угода про позички, механізм додаткового фінансування; ресурси в межах політики розширеного доступу; двосторонні домовленості. Рахунок спеціальних виплат формується на основі прибутку від про­дажу золота; відсотків та погашення основної суми боргу за позич­ками з трастового фонду, перерахунків з рахунків субсидій додатко­вого фінансування, інвестиційного доходу

У межах Департаменту СДР відображаються всі операції з вико­ристанням СДР. Вартість одиниці СДР дорівнює середньозваженій вартості кошика з п'яти основних резервних валют. На 1 січня 1996 р. на долар США припадало 39% вартості кошика, німецьку марку — 21 %, японську ієну — 18%, французький франк —11%, на англій­ський фунт стерлінгів —11% (табл. 3). МВФ розподіляє СДР між країнами-членами пропорційно до їхніх квот на момент розподілу.
Таблиця З

Компонентів стандартного «кошика валют» (питома вага, */» на 1 січня 1996 р.)


Валюта

1981

1986

1991

1996

Долар (США)

42

32

40

39

Марка (ФРН)

19

19

21

21

Ієна (Японія)

ІЗ

15

17



Франк (Франція)

ІЗ

12

11

11

Фунт стерлінгів (Англія)

ІЗ

12

11

11


___________

1 На 1 січня 1996 р. Україна мала 10223 голоси та разом і 10 іншими країнами своєї групи квоту в 4,88%.

2 На 1 січня 1996 р. квоти, резерви, ресурси, зобов'язання МВФ становили 151587.297 млн СДР

___________
150
Країни-члени МВФ використовують СДР у різних операціях що­до переказу ресурсів:

для отримання іншої валюти шляхом здійснення «угод за домо­вленістю» з іншим учасником; в обмінних операціях (свопах), коли один учасник перераховує іншому учаснику суму СДР в обмін на ек­вівалентну суму валюти за умов проведення зворотної операції на обумовлену дату в майбутньому за погодженим курсом обміну;

у форвардних операціях з купівлі або продажу СДР з поставкою на обумовлену дату в майбутньому за валюту на основі обумовлено­го курсу обміну;

для надання позик;

для урегулювання фінансових зобов'язань перед іншим учасником;

як гарант виконання фінансових зобов'язань.

Спеціальні рахунки МВФ складаються з Трастового фонду роз­ширеного фінансування структурної перебудови (ЕСАФ), Трастово­го фонду. Рахунку субсидій механізму додаткового фінансування та інших рахунків. У сучасних умовах основним спеціальним рахунком МВФ є Трастовий фонд ЕСАФ, створений у 1987 р. для надання пільгових кредитів країнам з метою підтримки програм структурної перебудови. Основними джерелами формування та поновлення Трастового фонду ЕСАФ є позики від кредиторів ЕСАФ; ресурси ра-хунку спеціальних виплат; прямі безповоротні позики; інвестицій­ний доход з пільгових кредитів та інших.

Фінансова допомога МВФ надається тому чи іншому члену Фон­ду шляхом продажу СДР або валют інших країн-членів в обмін на власну валюту. Купуючи СДР або валюту країн, член МВФ в обмін віддає еквівалентну суму власної валюти та бере на себе зобов'язан­ня ц викупити через установлений період часу.

Ресурси МВФ надаються в межах певної політики та механізмів фінансування. Правила, які регулюють доступ до загальних ресурсів МВФ, однаковою мірою стосуються всіх членів Фонду. Першою пе­редумовою є наявність потреб у фінансуванні платіжного балансу. З цією метою фонд оцінює стан трьох елементів: платіжного балансу країни в цілому; зовнішніх резервів та динаміки її резервних позицій. Другою передумовою є визначення строків доступу до фінансуван-ня. третьою передумовою є надання ресурсів за певних умов МВФ, які повинні привести до зменшення дефіциту платіжного балансу, стимулювання економічного зростання, зайнятості, фінансової ста­більності, усунення обмежень у сфері міжнародної торгівлі та розра­хунків. Загальною метою програм політики стабілізації платіжного балансу, яка підтримується Фондом, є досягнення такої позиції що­до розрахунку поточних операцій, яву можна підтримувати за раху­нок нормальних потоків капіталу без використання обмежень у сфе­рі торгівлі та розрахунків або неплатежів. Нарешті, четверга перед­умова — поетапність надання фінансової допомоги, що дає можли­вість Фонду оцінювати ефективність її використання.
151
Основними механізмами фінансування МВФ є резервні креди­ти «стенд-бай»; розширене кредитування (ЕФФ); компенсаційне та надзвичайне фінансування (ССФФ); фінансування системних пере­творень (СТФ); фінансування буферних запасів (БСФФ); фінансу­вання структурної перебудови (САФ); розширене фінансування структурної перебудови (ЕСАФ).

Резервні кредити «стенд-бай» надаються країнам траншами або сегментами у 25% від квоти. Для закупівлі першого кредитного траншу країна повинна продемонструвати свою практичну рішучість по­долати проблеми платіжного балансу. Купівля валюти іншої країни здійснюється строком від одного до двох років, звичайно на умовах 3,25% річних (взагалі від 2 до 5%). Викуп національної валюти здійснюється за строк до 5 років. Домовленості про кредити «стенд-бай» мають на меті забезпечити короткострокову допомогу у фінан­суванні дефіциту платіжного балансу, який має тимчасовий або цик­лічний характер. Якщо у 1953 р. були надані перші два кредити «стенд-бай», то вже у 1960 р.—14, у 1980 р. — 24, 1990 р. — 16, 1996 р.—19 кредитів.

Механізм розширеного кредитування використовується з 1974 р. для підтримки середньострокових програм (3 — 4 роки) подолання труднощів платіжного балансу, причиною яких є макроекономічні та структурні проблеми. Звичайно, така програма повинна декларувати головні цілі на 3-річний період та конкретну політику для першого ро­ку, Політика для наступних років формулюється щорічно. Викуп націо­нальної валюти здійснюється у строк до 10 років, звичайно — на умо­вах 4,5 % річних. У 1980 р. було отримано 4, у 1990 р.—3, у 1996 р.— 4 кредити ЕФФ. Починаючи з 70-х років основними отримувачами кре­дитів «стенд-бай» та ЕФФ стають країни, що розвиваються.

Механізм компенсаційного та надзвичайного фінансування був створений у 1988 р. на основі механізму компенсаційного фінан­сування (з 1963р.), який передбачав надання фінансової допомоги країнам з тимчасовим скороченням доходів від експорту, та механіз­му фінансування збитків за умов тимчасового підвищення цін на імпортоване зерно. ССФФ дає можливість отримати фінансування в умовах непередбаченого падіння експортних цін, зростання імпорт­них цін, коливання відсоткової ставки. Викуп національної валюти здійснюється у строк до 5 років, звичайно — на умовах 3,25% річних.

Фінансування системних перетворень МВФ здійснював у 1993 — 1995 рр. для країн з перехідною економікою, які мали значні проб­леми з платіжним балансом внаслідок переходу від торгівлі на базі неринкових цін до торгівлі на ринковій основі. На ЗО квітня 1995 р. 20 країнам з перехідною економікою була надана допомога розміром 3847.96 млн СДР у межах механізму СТФ.

Механізм фінансування буферних запасів був розроблений у 1969 р. з метою компенсації труднощів платіжного балансу, пов'яза­них з дефіцитом надходжень від експорту основних сировинних то-
152
варів, шляхом підтримки систем буферних запасів. БСФФ дає мож­ливість фінансувати накопичення товарних запасів, операційні ви­трати організацій, які створюють буферні запаси. Починаючи з 1984 р. цей механізм не використовувався.

Механізм фінансування структурної перебудови діє в межах МВФ з метою надання пільгової допомоги найменш забезпеченим країнам — членам Фонду. Сума, яка може бути надана країні, стано­вить не більше 50 % від квоти з річними лімітами 15, 20 та 15% для першого, другого та третього року відповідно. Кредити надаються за 0,5 % річних на строк до 10 років. На ЗО квітня 1995 р. кредити САФ були надані 81 найменш розвинутій країні на загальну суму 4989,72 млн СДР.

Механізм розширеного фінансування структурної перебудови був створений у 1988 р. з метою доповнення ресурсів по лінії САФ, збільшення об'єктів фінансування для найменш забезпечених країн. Надання фінансової пільгової допомоги здійснюється зі спеціального Трастового фонду ЕСАФ, який формується за рахунок позик та офіцій­них трансфертів країн — членів МВФ. Домовленості з ЕСАФ охоплю­ють 3-річний період, відсоткова ставка дорівнює лише 0,5%. Загальна величина доступу має не перевищувати 255% квоти країни. Якщо у 1990 р. було надано 4 кредити ЕСАФ, то у 1996 р. — вже 8.

Обсяг фінансової допомоги країнам — членам МВФ Фондом постійно зростає. Об'єм фінансування в межах двох кредитів у 1953 р. становив 55 млн СДР, 14 кредитів у 1960 р.—364 млн СДР, 23 кредити у 1970 р.—2381 млн СДР, 24 кредити у 1980 р. — 3277 млн СДР, 26 кредитів у 1990 р. — 11328 млн СДР, 32 кредити у 1996 р.— 19684 млн СДР. Більш розвиненою стає й структура фінансування. У 1995 — 1996 рр., наприклад. Фонд надав 19 кредитів «стенд-бай», 4 кредити розширеного фінансування ЕФФ, 1 кредит ССФФ, 8 креди­тів ЕСАФ, 1 кредит САФ.

Серед основних функцій Фонду важливе місце займає функція нагляду за політикою країн-членів щодо дотримання зобов'язань згідно з Статтями Угод МВФ. Кожна країна — член МВФ зобов'яза­на співробітничати з Фондом з метою упорядкування валютних ре­жимів та сприяння стабільності системи обмінних курсів. Конкретні зобов'язання держав передбачають дотримання економічної та фі­нансової політики, яка спрямована на стимулювання економічного зростання за умов зваженої стабільності цін, впорядкованих еконо­мічних та фінансових базисних передумов, запобігання маніпулю­ванню обмінними курсами або міжнародною валютною системою з метою отримання однобічних переваг у конкуренції з іншими країна­ми — членами Фонду. Фонд контролює виконання кожною держа­вою-членом своїх зобов'язань за допомогою відповідних принципів та процедур нагляду, включаючи суворий нагляд за політикою об­мінних курсів. Це також є основним елементом контролю за іншими аспектами зобов'язань держав — членів МВФ.
153
Важливим напрямом діяльності Фонду є консультації відповідно до Статті IV Угод МВФ. Практично кожен рік Фонд проводить двосторонні дискусії з членами організації. Співробітники Фонду приїздять до країни, збирають економічну та фінансову інформацію, обговорюють з офіційними представниками країни її економічний розвиток та політику. Після повернення до штаб-квартири Фонду во­ни готують доповідь, яка стає основою для дискусії у правлінні Фон­ду. Внаслідок цієї дискусії директор-розпорядник як голова Вико­навчого комітету підсумовує точки зору директорів, і цей звіт надсилається керівництву країни. У цьому документі директори аналізу­ють соціально-економічні успіхи та проблеми країни; вказують на можливі шляхи розв'язання проблем; дають відповідні рекомендації.

Технічна допомога та навчання мають також важливе значення у діяльності МВФ, який пропонує країнам широку гаму технічної допомоги та навчання, які охоплюють монетарні, податкові, статис­тичні, юридичні, інформаційні проблеми. Технічна допомога надається шляхом направлення місій Фонду в країни, коротко- та довгострокового перебування радників у країнах. Проводяться семі­нари, конференції як за кошти МВФ, так і на основі залучення кош­тів з інших урядових та міжнародних організацій. Технічна допомо­га та навчання здійснюються відповідними структурами МВФ — Ін­ститутом МВФ, Департаментами податкових справ, юридичним, монетарним, статистичним, казначейським, а також Бюро ком­п'ютерної служби.

Таким чином, цілі та функції, обсяги та механізми фінансування, сфери та основні напрями діяльності Міжнародного валютного фон­ду свідчать про те, що ця організація посідає центральне місце у між­народній валютній системі, сприяє її стабільному та збалансованому розвитку.

§2. ГРУПА СВІТОВОГО БАНКУ

Світовий банк є багатостороннього неурядовою кре­дитно-фінансовою установою. Назва «Світовий банк» об'єднує два самостійні у юридичному та фінансовому відношенні суб'єкти: Між­народний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародну асо­ціацію розвитку (МАР). Незважаючи на те, що МАР є структурою, відокреімленою від МБРР, ці установи мають спільні керівні органи, очолювані Президентом Світового банку, спільний персонал і орга­нізаційно-технічні засоби. МБРР і МАР виконують три взаємопов'я­зані функції: надання позичкового капіталу, технічної допомоги, консультування у сфері економіки, а також стимулювання припливу інвестицій з інших джерел.

Світовий банк має дві організації-філії: Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантії інвестицій
154
(БАГІ), які мають статус членів Групи Світового банку. Юридичне і фінансове незалежні, ці установи мають власні статути й окреме членство, власний акціонерний капітал та окремі штати працівників. філіали Світового банку, як правило, діють незалежно від нього, але всі ці установи координують свою діяльність у багатьох сферах і на­прямах. Крім того, вони мають спільне керівництво. Президент Сві­тового Банку одночасно є президентом МФК і БАГІ. Один і той са­мий склад виконавчих директорів керує МБРР, МФК і МАР. БАГІ має окрему Раду директорів, але більшість членів останньої входять одночасно до складу виконавчих директорів МБРР. Членом МАР. БАТІ або МФК може стати лише країна — член МБРР.

Таким чином. Група Світового банку об'єднує чотири окремі фі­нансові установи:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку;

Міжнародну фінансову корпорацію;

Міжнародну асоціацію розвитку;

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій.

Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку — зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються.

Втім кожна з 4 установ Групи Світового банку була заснована з метою розв'язання певних конкретних завдань, отже, кожна з них має свої функції і відіграє самостійну, якісно відмінну роль. МБРР кредитує уряди країн, що розвиваються, з середнім рівнем добору МАР надає кредити на концесійних умовах урядам найбідніших кра­їн. БАГІ надає гарантії від некомерційних ризиків іноземним інвес­торам, які спрямовують власні капітали в економіки країн — членів Світового банку, що розвиваються. МФК сприяє економічному роз­витку цих країн шляхом інвестування в їхній приватний сектор.

Україна стала членом МБРР з вересня 1992 р. У жовтні 1993 р. вона також стала 162 країною — учасницею МФК, а у 1995 р.— пов­ним членом БАГІ.

  1   2   3   4   5   6



Скачать файл (433.9 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации