Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции по педагогике высшей школы - файл ЛЕКЦ_Я 1.НАУКОВО-ПЕДАГОГ_ЧНЕ ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc


Лекции по педагогике высшей школы
скачать (1464.5 kb.)

Доступные файлы (9):

ЛЕКЦ_Я 1.НАУКОВО-ПЕДАГОГ_ЧНЕ ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc100kb.18.11.2009 15:32скачать
ЛЕКЦ_Я 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ ПОШУК В ПЕДАГОГ_ЧНОМУ ЕКСПЕРИМЕНТ_.doc63kb.18.11.2009 15:30скачать
ЛЕКЦ_Я 3.ЗАГАЛЬНА МЕТОДОЛОГ_Я НАУКОВОГО ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc240kb.08.10.2009 11:51скачать
ЛЕКЦ_Я 4.МЕТОДОЛОГ_Я ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛ_ДЖЕННЯИ.doc52kb.12.10.2009 17:40скачать
ЛЕКЦ_Я 5. МЕТОДОЛОГ_Я ЕМП_РИЧНОГО ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc255kb.12.10.2009 13:32скачать
ЛЕКЦ_Я 6.Методика _ техн_ка орган_зац_ї експерименту.doc71kb.19.11.2009 16:54скачать
ЛЕКЦ_Я 7. ОБРОБКА, АНАЛ_З ТА _НТЕРПРЕТАЦ_Я РЕЗУЛЬТАТ_В ЕКСПЕРИМЕНТУ.doc314kb.25.11.2009 17:24скачать
ЛЕКЦ_Я 8. ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТ_В ТЕОРЕТИКО-ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc22kb.09.06.2009 16:47скачать
ЛЕКЦ_Я 9. ДИПЛОМНА, МАГ_СТЕРСЬКА РОБОТИ ЯК КВАЛ_Ф_КАЦ_ЙНЕ ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc1334kb.20.11.2009 18:12скачать

содержание

ЛЕКЦ_Я 1.НАУКОВО-ПЕДАГОГ_ЧНЕ ДОСЛ_ДЖЕННЯ.doc

ЛЕКЦІЯ 1.


ТЕМА: НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

План

1. Наука як сфера людської діяльності.

2 Педагогіка як наука.Наукові і емпіричні знання.

3. Науково педагогічне дослідження: сутність, мета і завдання.

4.Види та етапи науково-педагогічного дослідження.

Література

1. Введение в научное исследование по педагогике / Под. ред. В.И. Журавлева. – М., 1988.

2. Гончаренко С.У. Педагогічні дослідження: методологічні поради молодим науковцям. – К., 1995.

3. Лудченко А.А., Лудченко Я.А., Примак Т.А. Основы научных исследований. – К., 2001.

4. Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація і методика науково-дослідницької діяльності. – К., 2006.

4. Скаткин М.Н. Методология и методика педагогических исследований. – М., 1986.

5. Стеменский В.И. Основы научно-исследовательской работы студентов. – К., 1981.

1. Наука як сфера людської діяльності

Кожен фахівець повинен мати уявлення про методику й організацію науково-дослідницької діяльності, про науку та основні її поняття.

Наука — це сфера людської діяльності, спрямована на ви­роблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Як специфічна сфера людської діяльності вона є результа­том суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь занять певної групи людей. Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися швидшими темпами, ніж будь-яку іншу галузь діяльності.

Поняття "наука" включає в себе як діяльність, спрямова­ну на здобуття нового знання, так і результат цієї діяль­ності — суму здобутих наукових знань, що є основою науко­вого розуміння світу. Науку ще розуміють як одну з форм людської свідомості. Термін "наука" застосовується для на­зви окремих галузей наукового знання.

Закономірності функціонування та розвитку науки, струк­тури і динаміки наукового знання та наукової діяльності, взаємодію науки з іншими соціальними інститутами і сфера­ми матеріального й духовного життя суспільства вивчає спеці­альна дисципліна — наукознавство.

Одним а основних завдань наукознавства є розробка кла­сифікації наук, яка визначає місце кожної науки в загальній системі наукових знань, зв'язок усіх наук. Найпоширенішим є розподіл усіх наук на науки про природу, суспільство і мис­лення.

. Об'єкт ; пізнання.


Наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знан­ня. Знання — перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості

людини, це — ідеальне відтворення умовного формою узагальнених уявлень про закономірні зв'язки об'єктивної реальності.

Процес руху людської думки від незнання до знання на­зивають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтво­рення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Наукове пізнання — це дослідження, яке характерне своїми особли­вими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці мож­ливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно а їхньою об'єктивною природою. Наукове пізнання покли­кане освітлювати шлях практиці, надавати теоретичні осно­ви для вирішення практичних проблем.

Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.

Діалектика процесу пізнання полягає в протиріччі між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктив­ної дійсності. Пізнання — це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання має двоконтурну структуру; емпіричні і теоретичні знання, які існують в тісній взаємодії та взаємозумовленості.

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

^ Що? скільки? чому? яке? як? — на ці запитання має дати відповідь наука.

Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? — це сфера практики.

Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні цілі нау­ки — описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її ви­вчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широко­му значенні — теоретичне відтворення дійсності.

Істинні знання існують як система принципів, законо­мірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків. Тому істинне наукове знання об'єктивне. Разом з тим наукове знання може бути відносним айо абсолютним. Відносне знання — це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом. Абсолютне знання — це повне, вичерпне відтворення уза­гальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом. Безперервний розвиток практики уне­можливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових по­глядів.

  • Наука, як специфічна діяльність спрямована на отриман­ня нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

Наука оперує основними поняттями, до яких відносяться:

^ Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукуп­ності зв'язків, на основі яких робиться висновок. Вона ба­зується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструк­тивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значу­щості для науки і практики. Свою специфічну матеріаліза­цію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснен­ня будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво еко­номити час і сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати фак­ти. Розрізняють нульову, описову (понятійно-термінологіч­ну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези. Якщо гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то в нау­ці її називають теорією або законом.

Гіпотези (як і ідеї) мають імовірнісний характер і прохо­дять у своєму розвитку три стадії:

  • накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

  • формулювання гіпотези і обґрунтування на основі при­пущення прийнятної теорії;

  • перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези;

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, то гіпо­теза перетворюється на наукову теорію. Наука — це сукупність теорій. Теорія — вчення, систе­ма ідей, поглядів, положень, тверджень, спрямованих на тлу­мачення того чи іншого явища. Це не безпосереднє, а ідеалі­зоване відображення дійсності. Теорію розглядають як су­купність узагальнюючих положень, що утворюють науку або її розділ. Вона виступає як форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи.

До нової теорії висуваються такі вимоги:

  • адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;

  • можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

  • повнота опису певного явища дійсності;

  • можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком­понентами в межах даної теорії;

  • внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дослідним даним.

Теорія являє собою систему наукових концепцій, принципів, фактів.

^ Наукова концепція — система поглядів, теоретичних по­ложень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єд­нані певною головною ідеєю.

Концептуальність — це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

^ Під принципом у науковій теорії розуміють найабстракт-ніше визначення ідеї. Принцип — це правило, що виникло в результаті об'єктивно осмисленого досвіду.

^ Науковий факт — подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукуп­ності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ та процесів. На основі науко­вих фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Закон — внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумов­лює їх закономірний розвиток. Закон, винайдений через здо­гадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука викори­стовує судження.

Судження — думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь. Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано — за допомогою умовиводу.

Умовивід — розумова операція, за допомогою якої з пев­ної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Поняття — це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а та­кож взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його позначають одним словом або використовують су­купність слів — термінів. Розкриття змісту поняття нази­вають його визначенням. Останнє має відповідати двом най­важливішим вимогам:

  • вказувати на найближче родове поняття;

  • вказувати на те, чим дане поняття відрізняється від інших понять.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослі­дження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні. Сукупність основних понять називають понятійним апаратом тієї чи іншої науки.

Рух думки від незнання до знання керується методоло­гією. Методологія наукового пізнання — вчення про прин­ципи, форми і способи науково-дослідницької діяльності. Метод дослідження — це спосіб застосування старого знан­ня для здобуття нового знання. Він є засобом отримання на­укових фактів.

^ Наукова діяльність — інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань. Вона існує в різних видах: на ково-дослідницька діяльність; науково-організаційна діяльність; науково-інформаційна діяльність; науково-педагогічна діяльність; науково-допоміжна діяльність та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

У межах науково-дослідницької діяльності здійснюються наукові дослідження.

^ Наукове дослідження — цілеспрямо­ване пізнання, результати якого виступають як система по­нять, законів і теорій.

Розрізняють дві форми наукових досліджень: фундамен­тальні та прикладні. ^ Фундаментальні наукові досліджен­ня — наукова теоретична та (або) експериментальна діяль­ність, спрямована на здобуття нових знань про закономірності розвитку та взаємозв'язку природи, суспільства, людини. При­кладні наукові дослідження — наукова і науково-технічна діяльність, спрямована на здобуття і використання знань для практичних цілей.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. ^ Науковий результат — нове знан­ня, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних нау­кових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інфор­мації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової до­повіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. На­уково-прикладний результат — нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

    • наукові реферати; наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нара­дах, семінарах, симпозіумах; курсові дипломні, магістерські) роботи;звіти про науково-дослідну(дослідно-конструкторську;дослідно-технологічну) роботу; наукові переклади; дисертації (кандидатські або докторські); автореферати дисертацій; депоновані рукописи;

    • монографії; наукові статті; аналітичні огляди; авторські свідоцтва, патенти; алгоритми і програми; звіти про наукові конференції; препринти; підручники, навчальні посібники;

    • бібліографічні покажчики та ін.



^ 2. Педагогіка як наука.

У наш час педагогіка є рушійною силою розвитку суспільства. Її роль стає все відчутнішою в духовному кліматі епохи, а поклик до науковості – однією з найхарактерніших рис сучасного мислення і діяльності. Відбуваються взаємопов’язані процеси специфікації («онаучення») суспільного буття і водночас посилення соціальних вимог до науки. Це видно на прикладі педагогіки, ефективність якої значною мірою залежить від наукової обґрунтованості теоретичних положень та практичних рекомендацій.

Не будь-яке знання є науковим. Так, не можна вважати науковими окремі відомості, які людина отримує внаслідок суб’єктивних спостережень. Вони безумовно є вагомою інформацією про явища довкілля, але не розкривають їх сутності, існуючих зв’язків, не пояснюють, чому те чи інше явище відбувається певним чином і в такий спосіб не дають можливості прогнозувати його подальший розвиток. Цей тип пізнання називається стихійно-емпіричним.

Стихійно-емпіричне знання існувало завше й існує тепер. Його джерелом є людський досвід, набутий у процесі безпосередньої практичної діяльності. Наукове знання принципово відрізняється від стихійно-емпіричного своєю цілеспрямованістю, систематичністю та обґрунтованістю висунутих положень:

Чим не відрізняються наукові знання від стихійно-емпіричних:

1. Стихійно-емпіричні знання відображають зовнішні, несуттєві ознаки речей і процесів, перш за все тих, що впадають в око.

2. Стихійно-емпіричні знання як правило відображають не тільки зовнішні ознаки, але часто і випадкові зв’язки предметів і явищ, що приводить до суттєвих помилок.

3. Стихійно-емпіричні знання, отримані на основі спостережень описують перебіг процесу, тобто фіксують послідовні фази (стадії) але це пояснюють, причину даного процесу (чому відбувається так, а не інакше).

4. Стихійно-емпіричні знання носять репродуктивний характер, а наукові мають творчий характер, поскільки дослідник має запропонувати власне розв’язання поставлених завдань.

5. Наукові знання характеризуються наступністю, послідовністю зв’язку досліджуваної проблеми з науковими знаннями, які з даної проблеми були здобуті раніше. Наука не змогла розвиватися б, якби кожний дослідник починав від «нуля». Вчений творить на ґрунті духовної спадщини минулого. Тому в організації науково-пізнавального процесу великого значення набуває вивчення попереднього досвіду, ознайомлення з результатами досліджень інших авторів.

6. Наукові знання відрізняються своєю новизною та унікальністю, хоч ступінь їх новизни може бути різний – від узагальнення і конкретизації вже відомого до принципово оригінальних підходів і технологій.

7. Наукові знання з певної галузі знань характеризуються зв’язком зі знаннями інших наук. Кожна галузь більше розгалужується за окремими напрямками і на стику споріднених галузей народжуються нові. Так, сучасна педагогіка тісно пов’язана з філософією, психологією, соціологією, з теорією управління, мистецтвознавством та ін.

На всіх етапах наукової роботи дослідник має прагнути самостійно розібратися у науковому матеріалі, запропонувати своє розв’язання поставлених завдань. Саме творчість робить науковий процес глибоко особистісним.


8. Тісний зв'язок наукових знань з практикою, що є найсуттєвішою умовою вірогідності педагогічного знання. Від цієї умови залежить і розвиток педагогічної науки, і розробка ефективних систем навчання й виховання, що становить кінцеву мету педагогічного дослідження.

Отримання наукових теоретичних знань у педагогічній практиці обов’язково підтверджується експериментальною перевіркою.

Педагогіку не можна характеризувати тільки як теоретичну або тільки як прикладну науку. З одного боку, вона аналізує і пояснює педагогічні явища, а з другого, - вказує, що треба робити для підвищення результативності навчально-виховного процесу. Тому педагогічна наука і практика – це єдина система, що ґрунтується на вивченні педагогічної реальності. Її описання – перший крок педагогічного пошуку, що здійснюється на основі наукових спостережень. Далі йде теоретичне дослідження, мета котрого полягає у виявленні сутності педагогічних явищ, їх закономірностей. Відповідність отриманих теоретичних знань у педагогічній практиці обов’язково підтверджується експериментальною перевіркою. Для цього дослідник пропонує загальні правила і рекомендації щодо поліпшення навчально-виховного процесу, які конкретизуються з розроблених методичних системах. Системи впроваджуються у педагогічну практику, а вона, в свою чергу, стає базою для нових педагогічних досліджень.

Отже, педагогіка розвивається за структурою нескінченого ланцюга: практика – теорія – практика – теорія – практика.

Процес наукового пізнання може здійснюватися лише фахівцями, спеціально підготовленими до цього виду діяльності з використанням відповідних засобів наукового дослідження.

Тепер варто зупинитись на дискусії, яка й досі не вщухає: педагогіка є наукою чи мистецтвом? Згадаймо, що наука – це система принципів, законів, теорій, концепцій, а мистецтво – це майстерність володіння багатьма прийомами, методами, підходами тощо. Звідси випливає необхідність розрізнення педагогічної науки і педагогічної технології. Функції першої охоплюють пояснення та передбачення явищ, а функції другої – їхнє вміле використання з певною метою, що є атрибутом практики.

Завдання педагогічної науки полягає в узагальненні інформації, яку накопичила педагогіка як мистецтво, адже наука завжди спрямована на виявлення закономірностей, побудову теорій, пошук обґрунтованих напрямів підвищення ефективності навчання й виховання, інтегрування і систематизацію різноманітних стихійно-емпіричних знань, що є надбанням педагогічної практики.

Розв’язати таке завдання не можна поза врахуванням суміжних філософських, психологічних, соціологічних знань, які разом з педагогікою складають єдиний комплекс людинознавства, тобто сфери науки, що досліджує проблеми свідомості її внутрішнього світу, цілісної структури особистісних якостей

На верхівці піраміди гуманітарних знань є педагогіка. Саме вона покликана пояснити як організовувати процес соціально-виховних впливів на людину, цілеспрямовано прогнозувати його для досягнення потрібних результатів у розвитку особистості нашого сучасника.

^ 3. Науково-педагогічне дослідження.

На сучасному етапі розвитку педагогіки вже не може задовольняти невідкладні (нагальні) потреби освіти спираючись тільки на узагальнення поточного досвіду роботи. Вона повинна шукати нові моделі виховання, навчання і систем освіти, повинна конструювати теоретично вірогідні структури навчально-виховного процесу, типи навчальних закладів і перевіряти їх в контрольних умовах експерименту.

Зазвичай пошук нових теоретичних моделей ні в якому разі не означає відмову від вивчення і узагальнення передового досвіду масової школи. Нова теоретична модель, якою б абстрактною вона не була, не може не враховувати перевірених практикою змісту, форм, методів виховання і навчання.

Розробка нових теоретичних моделей навчально-виховного процесу покликане необхідністю усунення протиріч з метою якісного перетворення окремих сторін практики.

Результати навчально-виховного процесу визначаються великою кількістю різноманітних факторів. Але жоден з них не має вирішального впливу на кінцевий результат, навіть якщо в певний період він і дає позитивний ефект.

Тільки глибоке теоретичне , експериментальне дослідження всіх сторін педагогічної дійсності, засобів спрямованого педагогічного впливу відкриває реальну перспективу вдосконалення навчально-виховного процесу. Розв’язання цих завдань потребує проведення науково-педагогічног дослідження.

Науково-педагогічне дослідження являє собою специфічний вид пізнавальної діяльності, в процесі якого з допомогою різноманітних методів виявляються нові, раніш не відомі сторони, відношення об’єкту, що вивчається. При цьому головне завдання дослідження полягає у виявленні внутрішнії зв’язків і відношень, розкритті закономірностей і рушійних сил розвитку педагогічних процесів чи явищ.

Основне призначення педагогічного дослідження – здобуття нових знань про процеси виховання і навчання, розкриття їх сутності (внутрішня структура функції, виникнення і розвиток), розкриття об’єктивних закономірних зв’язків між педагогічними явищами.

Якщо розкрита сутність педагогічних явищ, то це створює можливості передбачити, а головне свідомо управляти процесом, намічати таку систему педагогічної роботи, яка гарантує успішне отримання бажаного результату, досягнення поставленої мети.

Виділяють три види педагогічного дослідження: емпіричний, теоретичний, методологічний.

Наукове дослідження любої предметної області починається з емпіричного рівня. Об’єктом дослідження стають реально існуючі предмети, явища і процеси, які виділяються у відповідності до специфіки даної науки на основі запитів практики. Предметом дослідження в даному випадку є мисленнєве відображення цих реально існуючих сторін об’єкту. Завершується емпіричне дослідження установленням певних кількісних залежностей між досліджуваними сторонами реальних об’єктів. Тобто на емпіричному рівні установлюються нові факти науки і на основі їх узагальнення формулюються емпіричні закономірності. Отже, емпіричне дослідження дозволяє установити функціональні причинні зв’язки явищ, але не дає можливості зрозуміти внутрішній механізм цих зв’язків, представити їх в уявній формі.

На теоретичному рівні дослідження з’являються особливі відображення об’єкта дослідження – відображення, які не мають безпосереднього аналога в чуттєвому епіричному знанні. При цьому виділяються і формуються нові – ідеальні об’єкти дослідження, які заміщають емпіричні дані. На теоретичному рівні предмет дослідження реконструюється ідеально ( тобто в мисленні) Наукова теорія абстрагується від багатьох властивостей об’єкта і виділяє тільки суттєві з них, створюючи теоретичну модель.. Таким чином на теоретичному рівні дослідження об’єктом його стає весь попередній емпіричний досвід, а предметом дослідження – побудова самих теоретичних об’єктів. Теоретичне дослідження дозволяє на основі зконструйованих ідеальних об’єктів глибше проникнути в сутність явищ, зрозуміти глибинні закономірності змін і зв’язків явищ і поставити іх на службу практиці.

На теоретичному рівні висуваються і формулюються основні загальні педагогічні закономірності, які дозволяють пояснити раніш відкриті факти, а також передбачити майбутні події і факти. Результатом теоретичного дослідження стає установлення структурних зв’язків між ідеальними об’єктами, тобто створюється цілісна теорія.

На методологічному рівні на базі емпіричних і теоретичних досліджень формулюються загальні принципи і методи дослідження педагогічних явищ, побудова теорій.

Але відносно достовірності знання які отримують не тільки шляхом наукового дослідження, але і в результаті повсякденної життєдіяльності, практичного досвіду.

Сама наука виникла на базі узагальнення трудової діяльності.

Такі життєві (стихійно-емпіричні знання) донаукові знання відіграють суттєву роль в нашому сучасному житті. Проте ці знання необхідно відрізняти від наукових, щоб не відбулося підміни наукових знань емпіричним.

При організації та проведенні науково-педагогічного дослідження необхідно дотримуватися певної послідовності дій: розробка задуму, реалізація задуму, впровадження задуму.

Розробка задуму дослідження пов’язана з визначенням проблеми дослідження. Вона має бути актуальною, значимою, відображеною у темі дослідження; вивченням об’єкту дослідження, визначенням предмету, мети і завдань дослідження.

Реалізація задуму дослідження пов’язана з формулюванням гіпотези.

Впровадження задуму дослідження здійснюється на етапі констатувального і формувального експериментів.








Скачать файл (1464.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации