Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій Конституційне право - файл 1.doc


Конспект лекцій Конституційне право
скачать (1687 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1687kb.21.11.2011 09:23скачать

1.doc

1   2   3   4   5




Принципи правового статусу особи, які містить Конституція

Ст. 21

Вільності і рівності людей у своїй гідності та правах (ст. 3, 8)

Ст. 21

Невідчужуваності й непорушності прав і свобод людини – закріплені Конституцією права і свободи людини є незворотними

Ст. 22

Гарантованості і довічності прав і свобод – вони не можуть бути скасовані

Ст. 22

Невичерпності прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією, - визначене коло може бути розширене ЗУ, внесенням змін до Конституції тощо

Ст. 23

Права на вільний розвиток особистості – кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб, та має обов`язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості

Ст. 24

Рівності конституційних прав і свобод громадян та їх рівності перед законом, згідно з яким не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками

Ст. 25

Права громадянства і його зміни – громадянин не може бути позбавлений громадянства чи права його зміни

Ст. 26

Національного режиму для іноземців і осіб без громадянства – ті, хто перебуває в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, несуть ті самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, ЗУ чи міжнародними договорами

Ст. 55

Права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб

Ст. 56

Відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень

Ст. 57

Права на інформацію щодо своїх прав і обов`язків – кожному гарантовано право знати інформацію про свої права і обов`язки, нормативно-правові акти офіційно опубліковуються, інакше - начинні

Ст. 58

Недопустимості зворотної дії закону, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх виникнення не визнавалися законом як правопорушення

Ст. 59

Право на правову допомогу – кожний є вільним у виборі захисника своїх прав чи, у визначених випадках – допомога надається безоплатно

Ст. 60

Необов`язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу

Ст. 61

Недопустимості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду (кримінальної, адміністративної, тощо) за одне і те саме правопорушення

Ст. 62

Презумпція невинності особи – невинна, доки вину не встановлено судом

Ст. 63

Звільнення від відповідальності за відмову давати показання щодо себе, сім`ї, родичів

Ст. 64

Недопустимості обмеження конституційних прав і свобод, крім встановлених конституцією випадків


Інститут громадянства в Українській державі.

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Інститут громадянства історично прийшов на зміну інституту „підданства”, який виник ще за часів буржуазних революцій.

Громадянство України базується на певних принципах – основних, визначальних ідеях, які покладено в основу взаємозв`язків елементів змісту громадянства, взаємовідносин держави та громадянина.

Принципи, які властиві інститутові громадянства в Україні

Загальні принципи, які властиві й іншими політичним, соціальним і правовим інститутам

Повновладдя народу (ст. 5)

Демократизм (ст. 1, 3)

Інтернаціоналізм (ст. 10, 11, 24, 26)

Втілення в інституті громадянства ознак суверенітету держави (ст. 1, 2, 4, 25)

Поєднання інтересів суспільства, держави й особи (ст. 2, розділ 2)

Пріоритет і повага до норм міжнародного права ( ст. 9)

Спеціальні принципи

Єдиного громадянства (ст. 4) – не можна мати одночасно декілька громадянств

Збереження громадянства - невизнання автоматичного набуття чи втрати громадянства України (шлюб)

Єдність громадянства членів однієї сім`ї

Невидача громадян України іноземним державам

Рівність перед законом незалежно від підстав здобуття громадянства України (на противагу – у США не може бути Президентом той, хто не народився у США)

Запобігання випадкам безгромадянства

Неможливість позбавлення громадянства (окрім випадків, коли прийняв громадянство, а не народився)

Визнання права на зміну громадянства

Збереження громадянства України незважаючи на фактичне місце проживання




Основні властивості громадянств України

Невід`ємне право людини (Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року, ст. 15, Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року, ст. 24)

Постійний і тісний зв`язок між державою і громадянином, який не змінюється від зміни простору і часу

Подвійний зв`язок - одностороння відмова неможлива , громадянин – хоче, держава – забезпечує.

Правовий зв`язок

Документально підтверджений зв`язок – наявність персоніфікованого зв`язку

Поширення на особу суверенної влади держави всередині і за її межами (невидача, екстрадиція, захист)

Інститут громадянства забезпечується :

Конституцією;

ЗУ від 12.09.1991 року № 1543-XII "Про правонаступництво України"

ЗУ від 18.01.2001 року № 2235-III „Про громадянство України"

Указ Президента від 27.03.2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" та Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений цим Указом

Указ Президента від 30.04.2005 року № 740/2005 "Про Комісію при Президентові України з питань громадянства"

Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 року,

Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16.12.1966 року,

ЗУ від 20.09.2006 року № 163-V "Про ратифікацію Європейської конвенції (від 06 листопада 1997 року) про громадянство", окрім глави 7 про військовий обов`язок у випадках множинного громадянства, яке в Україні було усунуте після 19997 року.

Ліміти прийняття в громадянство України щорічно визначаються КМ згідно із ЗУ від 21.06.2001 року „Про біженців”.

Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента від 27.03.2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" визначає перелік документів, які подаються в кожному конкретному випадку набуття громадянства України.
Повноваження державних органів, які беруть участь у вирішенні питань громадянства.
Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках

ЗУ від 18.01.2001 року № 2235-III „Про громадянство України"

Ст. 22. Повноваження Президента України

Президент України:

1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України;

2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень;

3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.
Ст. 23. Повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства

Комісія при Президентові з питань громадянства:

1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту щодо задоволення цих заяв та подань;

2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України;

3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом з питань громадянства.
Ст. 24. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та підпорядкованих йому органів

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють такі повноваження:

1) приймають заяви разом з необхідними документами щодо прийняття до громадянства України та виходу з громадянства України, перевіряють правильність їх оформлення, відсутність підстав, за наявності яких особа не приймається до громадянства України, а також підстав, за наявності яких не допускається вихід з громадянства України, і разом зі своїм висновком надсилають на розгляд Комісії при Президентові з питань громадянства;

2) готують подання про втрату особами громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Комісії при Президентові з питань громадянства;

3) приймають рішення про оформлення набуття громадянства України особами за підставами, передбаченими пунктами 1, 2, 4 - 10 статті 6 цього Закону;

4) скасовують прийняті ними рішення про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 цього Закону;

5) виконують рішення Президента з питань громадянства;

6) видають особам, які набули громадянство України, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України (для осіб віком до 16 років), тимчасові посвідчення громадянина України, проїзні документи дитини, довідки про припинення громадянства України;

7) вилучають у осіб, громадянство України яких припинено, паспорти громадянина України, свідоцтва про належність до громадянства України, тимчасові посвідчення громадянина України, паспорти громадянина України для виїзду за кордон, проїзні документи дитини;

8) ведуть облік осіб, які набули громадянство України та припинили громадянство України.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства раз у півріччя інформує Комісію при Президентові з питань громадянства про виконання рішень Президента з питань громадянства.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства і підпорядковані йому органи здійснюють повноваження, передбачені частиною першою цієї статті, стосовно осіб, які проживають на території України.
Ст. 25. Повноваження Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України здійснюють повноваження, передбачені статтею 24 цього Закону, щодо осіб, які постійно проживають за кордоном.
Порядок припинення громадянства України.
Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках

ЗУ від 18.01.2001 року № 2235-III „Про громадянство України"

Підстави припинення громадянства України,

Ст. 17

1) внаслідок виходу з громадянства України

2) внаслідок втрати громадянства України

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України


Класифікація прав і свобод громадян.
Конституційні права і свободи – це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними, соціальними свободами і благами як в особистих, так і в суспільних інтересах.

Структура Конституційних прав і свобод

Права – можливість задовольняти

Свободи - можливість вибору

Обов`язок – необхідна поведінка для виконання




Конституційні норми

різних країн

щодо

прав, свободи і обов’язків

людини і громадянина можна

поділити на

права й свободи,

що належать

кожному

індивідові

1) громадянські і політичні права й свободи,

проголошені буржуазними революціями

2) соціально-економічні права,

які ґрунтуються на соціалістичному вченні

правами людини і народів

(право на здорове навколишнє середовище,

право на страйк,

громадянську непокору,

право політичної опозиції)

3) колективні, або солідарні, права, проголошені

головним чином країнами третього світу




Класифікація прав і свобод

За обсягом

Загальні (на відпочинок ...)

Особливі – ті, що стосуються тільки певних (окремих) груп громадян (жінок, дітей).

Залежно від черговості їх включення до Конституції

1 покоління – проголошені буржуазними революціями – (незалежності особи від держави, недоторканість житла ..)

2 покоління – щодо соціальних, економічних прав(на працю, відпочинок, освіту, соціальне забезпечення ...)

З покоління – колективні, солідарні права (мир, безпечне довкілля, на самовизначення, місцеве самоврядування..)

за сферами життєдіяльності індивіда

Громадські права і свободи людини

Політичні права і свободи громадян України

Економічні, соціальні та культурні права й свободи людини і громадянина

Конституційні обов’язки людини і громадянина


Класифікація конституційних прав, свобод і обов’язків будується не довільно, а із врахуванням наявності в суспільстві різних сфер діяльності, якісно різних за змістом суспільних відносин; взаємовідносин держави і громадянина у сфері правоохоронної діяльності держави, спрямованої на захист життя, здоров’я, індивідуальної свободи і безпеки, честі й гідності людини, взаємовідносин у політичній, соціальній, економічній та культурній сферах.
Беручи до уваги окремі сфери діяльності держави і громадян та керуючись відомими міжнародними пактами й чинною Конституцією України, можна виділити такі групи основних прав та свобод громадян України:

  1. громадянські права й свободи (ст. 23, 27-35, 51)

  2. політичні права і свободи (ст. 34, 36, 38-40)

  3. економічні права і свободи (ст. 13, 14, 41, 42)

  4. соціальні права і свободи (ст. 43-50, ч.1 ст. 53)

  5. культурні права та свободи. (ст.53, 54)


Громадянські права та свободи людини та громадянина в Україні.

Конституційні права і свободи – це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними, соціальними свободами і благами як в особистих, так і в суспільних інтересах

права й свободи,

що належать

кожному

індивідові

1) громадянські і політичні права й свободи,

проголошені буржуазними революціями

2) соціально-економічні права,

які ґрунтуються на соціалістичному вченні

Особисті права і свободи (громадянські права) - розглядаються у правовій теорії та практиці як свобода людини приймати рішення незалежно від держави..

Духовна і фізична свобода людини від державного контролю іс­торично сформувалася раніше від інших прав і свобод, а їхньою особливістю є те, що вони за суттю є природними правами людини і не пов'язані з належністю людини до громадянства України.

Біль­шість із особистих прав і свобод мають абсолютний характер, тоб­то є не лише невід'ємними, а й такими, що не можуть бути обме­жені.


Конституція України закріплює такі особисті права і свободи

право на життя та право на захист свого життя і здоров'я, життя і здоров 'я інших людей від протиправних посягань (ст. 27)

право на повагу до своєї гідності (ст. 28);

право на свободу та особисту недоторканність і право невідкладно знати про мотиви свого арешту або затримання, від моменту затримання захища­ти себе особисто і користуватися правовою допомогою захисни­ка, оскаржити затримання в суді (ст. 29);

право на недоторкан­ність житла (ст. ЗО);

право на таємницю листування, телефон них розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);

право на невтручання в особисте життя, право громадян України знайо­митися в органах державної влади, органах місцевого самовряду­вання, установах і організаціях з відомостями про себе, право на спростування недостовірної інформації про себе і членів сім "і та право вимагати вилучення будь-якої інформації та на відшкоду­вання матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збері­ганням, використанням та поширенням такої недостовірної ін­формації (ст. 32);

свободу пересування, право вільного вибору міс­ця проживання та право вільно залишати територію України, право громадян України в будь-який час повернутися в Україну (ст. 33);

право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35);

пра­во на охорону здоров 'я, медичну допомогу та медичне страхуван­ня (ст. 49)

право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди (ст. 50)

право на вільне (за взаємною згодою жінки і чоловіка) укладання шлюбу, охорона сім'ї, дитинства, материнства і батьківства (ст. 51);

право на судовий захист, право на оскарження в суді рі­шень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місце­вого самоврядування, посадових і службових осіб, право після ви­користання всіх національних засобів правового захисту зверта­тися до міжнародних органів і установ, членом або учасником яких є Україна, право будь-якими не забороненими законом засо­бами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55);

право на відшкодування матеріальної та мораль­ної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяль­ністю органів державної влади, органів місцевого самоврядуван­ня, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56);

право знати свої права і обов'язки (ст. 57)

право на звільнення від відповідальності за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (заборона зворотної сили закону) (ст. 58);

право на правову допомогу (ст. 59);

право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази (ст. 60)

заборона повторного притягнення до юридичної відпові­дальності (ст. 61)

право на презумпцію невинності та на відшко­дування матеріальної і моральної шкоди, завданої безпідставним засудженням (ст. 62)

право на звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім "ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (гарантія про­ти самообвинувачення) та право на захист у суді (ст. 63)'

Політичні права і свободи громадян України.
Конституційні права і свободи – це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними, соціальними свободами і благами як в особистих, так і в суспільних інтересах

права й свободи,

що належать

кожному

індивідові

1) громадянські і політичні права й свободи,

проголошені буржуазними революціями

2) соціально-економічні права,

які ґрунтуються на соціалістичному вченні


Політичні права і свободи пов'язані з участю в суспільно-політичному житті, з формуванням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. їхньою важливою особливістю є те, що вони адресовані лише громадянам України.

Реалізуючи по­літичні права, громадяни України, асоційовані як Український на­род - носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні, беруть : участь у здійсненні влади.


Конституція України передбачає такі політичні права і свободи:

право на свободу думки і свободу слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань та право віль­но збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформа­цію (ст. 34)

право на свободу об єднання у політичні партії та громадські організації, на участь у професійних спілках (ст. 36);

право брати участь в управлінні державними справами, у всеук­раїнському та місцевих референдумах, право обирати і бути об­раними до органів державної впади та органів місцевого самовря­дування - виборче право (ст. 38);

право рівного доступу до держав­ної служби, а також: служби в органах місцевого самоврядування (ст. 38); право на свободу зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39)

право петицій, тобто право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадо­вих і службових осіб цих органів (ст. 40).


Політичні права і свободи, як і особисті, інколи називають негативними, маючи на увазі те, що держава не зобов'язана вживати якихось позитивних дій для їх забезпечення, а повинна утриматися і від зазіхань на права і свободи, які входять до цих двох груп, тобто вони розглядаються як свобода людини від держави, право люди­ни на невтручання держави.


Соціально-економічні права громадян України.

Культурні права громадян України
Конституційні права і свободи – це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними, соціальними свободами і благами як в особистих, так і в суспільних інтересах


права й свободи,

що належать

кожному

індивідові

1) громадянські і політичні права й свободи,

проголошені буржуазними революціями

2) соціально-економічні права,

які ґрунтуються на соціалістичному вченні


На відміну від особистих (громадянських) і політичних прав і свобод економіч­ні, соціальні та культурні права і свободи є позитивними - їх за­безпечення вимагає від держави певних дій.
^ Економічні, екологічні, соціальні, культурні права і свободи складають особливу групу прав і свобод людини і громадянина, во­ни пов'язані з концепцією соціальної держави та стосуються таких сфер життєдіяльності, як власність, трудові відносини, відпочинок, матеріальні та духовні потреби людини тощо.

Економічні права за­безпечують людині можливість вільно розпоряджатися основними факторами виробничої діяльності, яка складає основу існування та розвитку суспільства.

Соціальні права забезпечують людині гідний рівень життя й соціальну захищеність, а

культурні права сприяють духовному розвитку людини, забезпечують її участь в економічно­му, соціальному і культурному прогресі суспільства


Конституція України фіксує такі економічні, екологічні, соціаль­ні, культурні права і свободи

право власності і право громадян країни користуватися об єктами права державної та комунальної власності (ст. 41)

право на підприємницьку діяльність (ст. 42)

право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на за­робітну плату, не нижчу від визначеної законом, право на захист від незаконного звільнення та на своєчасне одержання винагороди за працю (ст. 43)

право тих, хто працює, на страйк (ст. 44);

право кожного, хто працює, на відпочинок (ст. 45)

право громадян України на соціальний захист (ст. 46);

право на житло (ст. 47);

право на достатній життєвий рівень (ст. 48);

право на освіту, право громадян України безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах і право громадян України, які належать до національних меншин, на навчання рід­ною мовою чи на вивчення рідної мови (ст. 53)

право громадян України на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, на результати своєї інтелектуальної, творчої діяль­ності та на захист інтелектуальної власності (ст. 54).


Зміст кожного з цих основних прав і свобод розкривається у відповідних статтях Конституції України та деталізується в чин­ному законодавстві України
Система обов'язків громадян України.
Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він діяв певним, чітко визначеним консти­туційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповід­них дій) для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.

Основні обов'язки є складовою части­ною правового статусу особи і забезпечують нормальне функціо­нування держави та життєдіяльність суспільства.


Основні обов`язки

людини

і громадянина

Не здійснювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодувати завдані ним збитки (ст. 66)

Сплачувати податки і збори (ст. 67)

Неухильно додержуватись Конституції України та ЗУ, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68)




Основні обов`язки

громадян

України

Захищати Вітчизну, незалежність і територіальну цілісність України, шанувати її державні символи (ст. 65)

Щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік (ст. 67)


Невиконання або неналежне виконання основних обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність, вид і міра якої визначається відповідними законами України

Гарантії здійснення прав і свобод громадян України.
Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кож­ною людиною і громадянином.

Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України, заснований на неухильному дотри­манні Конституції України та законів України, приписах природ­ного права та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Згідно з принципом гарантованості прав і свобод людини і гро­мадянина закріплення найважливіших з них у Конституції України здійснюється одночасно з фіксацією відповідних гарантій як безпо­середньо в статтях Конституції, так і в чинному законодавстві.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантуван­ня прав і свобод людини і громадянина, є держава.

Роль держави як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина випли­ває зі змісту статей 3, 22, 42, 49, 51, 53 та інших статей Конституції України, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади.


Організаційні гарантії прав і свобод людини й громадянина за Конституцією

Парламент – ВР, яка визначає виключно ЗУ права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадян (ст. 92)

Президент – гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102)

КМ, міністерства й інші центральні органи державної влади – вживають заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ст. 116)

МДА, які на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян

Суди, які захищають права і свободи громадянина і людини (ст. 55)

Уповноважений ВР з прав людини (ст. 101)

Прокуратура, яка здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом

Органи місцевого самоврядування

Адвокатура, яка діє з метою забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах.

Політичні партії і громадські організації, які здійснюють і захищають права й свободи громадян, що об`єднаються в них

Міжнародні судові установи та відповідні органи міжнародних організацій, членом і учасником яких є Україна

Держава в цілому, - права і свободи для неї є змістом і спрямованістю діяльності і основним обов`язком


Розрізняють

Соціально-економічні гарантії – передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обов`язків, наприклад, соціальної стабільності, динамічної економіки, відповідних виробничих потужностей ...

Під політичними гарантіями розуміють: відповідну політику держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя, стабільність політичних структур, належний рівень політичної культури в суспільстві.

Юридичні (спеціальні) гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов`язків людини і громадянина.

Міжнародно-правові гарантії – ст. 55 – після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Механізми захисту прав людини.

Конституційні права і свободи – це встановлені Українською державою, закріплені в її Конституції певні можливості, які дозволяють кожному громадянину обирати вид своєї поведінки, користуватися економічними, політичними, соціальними свободами і благами як в особистих, так і в суспільних інтересах

Гарантії прав і свобод людини і громадянина - це умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кож­ною людиною і громадянином

Захист конституційних прав може здійснюватись

Громадянами (наприклад, необхідна оборона при замаху з боку хулігана на недоторканність особи)

Об`єднаннями громадян (професійними спілками про своєчасне одержання винагороди за працю чи від незаконного звільнення)

Органами державної лади чи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень і відповідними посадовими особами

Підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності

Через ЗМІ

Спеціалізованими державними та громадськими органами й організаціями у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (адвокатура, нотаріат тощо)

Судовим захистом (особливе значення)

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Конституції кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнарод­них організацій, членом або учасником яких є Україна.

Сучасний міжнародно-правовий механізм захисту прав і сво­бод людини охоплює міжнародні організації та установи, що без­посередньо розглядають питання, пов'язані з порушенням прав і свобод людини, а саме:

1. Центр з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН.

2. Комісію з прав людини ООН.

3. Спеціальні органи ООН - Комітет із прав людини (Міжнарод­ний пакт про громадянські і політичні права), Комітет з економіч­них, соціальних та культурних прав (Міжнародний пакт про еко­номічні, соціальні та культурні права), Комітет з прав дитини (Конвенція про права дитини), Комітет із ліквідації расової дис­кримінації (Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримі­нації), Комітет проти застосування катувань (Конвенція проти ка­тувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гід­ність видів поводження і покарання).

4. Верховний комісар ООН із заохочення і захисту всіх прав людини (з прав людини). За розпорядженням Верховного комісара ООН з прав людини встановлено «лінію прямого зв 'язку з питань прав людини» - постійно діючу лінію факсимільного зв'язку, яка дозволяє Центру з прав людини ООН контролювати надзвичайні ситуації в галузі порушень прав людини. Лінія прямого зв'язку доступна для жертв порушень прав людини, для їхніх родичів і не­урядових організацій.

5. Європейський суд із прав людини. У громадян України мож­ливість звертатися до Європейського суду з'явилася після вступу України до Ради Європи і прийняття 17 липня 1997 р. ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року», Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції». Відповідно до Конвенції Європейсь­кий суд працює на постійній основі та складається з 40 суддів (по одному від кожної держави - члена Ради Європи).

Стосовно заяв про порушення прав і свобод з боку держави, що надходять від громадян України, Європейський суд:

1) може прийняти справу до розгляду тільки після того, як було використано всі національні засоби захисту аж до звернення до Вер­ховного Суду України і не пізніше 6 місяців від дати прийняття остаточного рішення відповідною національною установою України;

2) не розглядає заяв, які надійшли до Суду ще до того, як Україна стала членом Ради Європи;

3) не розглядає індивідуальних заяв, якщо вони:

- анонімні; - за своєю сутністю порушують те саме питання, що вже було розглянуте Європейським судом або вирішене іншою процедурою міжнародного розслідування чи врегулювання, і не містить ніякої нової інформації; - є зловживання правом на оскарження або явно необґрунтованими; - є несумісними з положеннями Конвенції або протоколів до неї.

Європейський суд приймає до розгляду лише такі скарги, які пов'язані з порушенням прав, що гарантовані Конвенцією про захист прав і основних свобод людини 1950 року і прото­колами до неї. До них, зокрема, відносять права:

на життя; на повагу до гідності; на свободу і особисту недоторканність; на законність обвинувачення і справедливість належного та безстороннього суду; підозрюваного, обвинуваченого на захист; на те, що відносно кожної людини закон не матиме зворотної сили, крім випадків, коли він пом'якшує чи скасовує відповідаль­ність особи; засудженого на перегляд вироку; на компенсацію шкоди, завданої незаконним засудженням; не бути вдруге покараним за один і той самий злочин; на невтручання в особисте і сімейне життя; на недоторканність житла; на таємницю листування; на свободу думки, совісті й релігії; на свободу виявлення поглядів; на свободу мирних зборів; на участь в асоціаціях (політичних партіях і громадських ор­ганізаціях); на створення сім'ї, а також право чоловіка і жінки мати рівні громадянські права у шлюбі; на захист від будь-якої дискримінації; на приватну власність; на освіту; виборче право; право не бути позбавленим волі лише на підставі неспромож­ності виконання свого договірного зобов'язання; на вільне пересування і свободу вибору місця проживання на території певної держави, де людина законно перебуває; вільно залишати будь-яку країну, право громадянина не бути висланим з території своєї держави, а також право безперешкодно­го в'їзду на її територію; право іноземця не бути свавільно висланим за межі держави, на території якої він законно проживає.

Відповідачем в Європейському суду із прав людини є виключно держава Україна

Судочинство безкоштовне, або з доплатою (повертається у разі виграшу)

Контроль за виконанням рішень суді здійснює КМ Ради Європи За невиконання рішень – країна може бути виключена із Ради Європи.
Правовий статус іноземців в Україні та його основні принципи

Правовий статус осіб без громадянства.
Іноземець - особа, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України.

Особа без громадянства - особа, яка не належать до громадянства будь-якої держави.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні в основному визначають:

  • Конституція України (ст. 26)

  • ЗУ від 04.02.1994 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства "

  • ЗУ від 07.06.2001 року „Про імміграцію"

  • ЗУ від 21.06.2001 року „Про біженців"

  • Правила в'їзду іноземців в Україні, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджені постановою КМ від 29.12. 1995 року № 1074

  • Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, затверджене постановою КМ від 05.081998 року № 1238,

  • Міжнародні договори

У відповідності до ст. 26 Конституції, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Передбачається також, що права і свободи для іноземців можуть бути обмежені Конституцією України, законами та міжнародними договорами.

Іноземці є рівними перед законами України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статті, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин. Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, КМ може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України.

Іноземці можуть перебувати в Україні

Постійно - іммігрувати в Україну

Тимчасово - для працевлаштування або з іншою метою




Підстави

постійного проживання

в Україні іноземців

(іммігрувати в Україну)

якщо він має в Україні законне джерело існування

перебуває в близьких родинних відносинах з громадянами України

перебуває на утриманні громадянина України

має на своєму утриманні громадянина України

в інших встановлених ЗУ„Про імміграцію" випадках




Обмеження

для

іноземців

та

осіб

без громадянства

Вони не можуть займати певні посади, наприклад, Президента, судді тощо

Вони не мають доступу до посад державних службовців

Для них встановлені окремі правила паспортного режиму, вступу до вузів тощо (зобов'язані в термін не більше трьох робочих днів зареєструвати свої національні паспорти або документи, які їх замінюють, і виїхати з України, після закінчення відповідного терміну перебування, постійно - проживають на її території на підставі виданих їм посвідок на постійне проживання, тимчасово - з метою працевлаштування на визначений термін, тоді вони отримують посвідку на тимчасове проживання, а у випадках тимчасового прибуття в Україну з інших підстав - проживають за своїми відповідним чином зареєстрованими національними паспортами.

Для них встановлено особливу адміністративну деліктоздатність

Медична допомога іноземцям. Іноземні громадяни та особи без громадянства мають право користуватись медичною допомогою нарівні з громадянами України. Однак всім іншим іноземцям медична допомога надається в особливому порядку (мати відповідний страховий поліс, на платній основі).

Особливості прийому іноземців на навчання у навчальні заклади України. У відповідності до Положення про прийом іноземців та осіб без громадянства на навчання до вищих навчальних закладів, прийом іноземців на навчання здійснюється вищими навчальними закладами, які мають дозвіл (ліцензію) на проведення відповідної освітньої діяльності, на підставі міжнародних договорів України, загальнодержавних програм, договорів, укладених вищим навчальними закладами з юридичними та фізичними особами. Іноземці, що прибули в Україну на навчання, подають також до вищих навчальних закладів документ про відсутність ВІЛ-інфекції, страховий поліс для отримання екстреної медичної допомоги зворотній квиток з відкритою датою повернення на батьківщину терміном до одного року.

Особливості правового статусу іммігранта
Питання імміграції регулюються

  • Конституцією України,

  • ЗУ від 07.06.2001 року „Про імміграцію"

  • іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.

  • Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана ВР, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції - гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року, яка встановлюється КМ у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:

Дозвіл

на імміграцію за квотою імміграції надається за категоріями іммігрантів

діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України

висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України

особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України

особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

особи, які раніше перебували в громадянстві України

батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти

особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їхні батьки, чоловіки (дружини) та неповнолітні діти, які проживають разом з ними




Дозвіл

на імміграцію поза квотою імміграції надається

одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України

особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України

особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням

особам, імміграція яких становить державний інтерес для України

закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України




Дозвіл

на

імміграцію

не

надається

особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку

особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено

особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я

особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи

особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України

в інших випадках, передбачених законами України




Дозвіл

на імміграцію може бути скасовано органом,

який його видав,

якщо

з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність

іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили

дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні

це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України

іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства

в інших випадках, передбачених законами України


Міграційний процес - переїзд з одного населеного пункту до іншого, з однієї держави до іншої, з метою постійного облаштування і працевлаштування.

Імміграційний процес - це процес переміщення людей з однієї країни до іншої. Він забезпечується державою передусім матеріально, а також шляхом створення певного правового імміграційного режиму.

Імміграційний режим - це такий правовий режим, відповідно до якого особа отримує не тільки право в'їзду на територію України, але і право на перебування у нашій державі, з'являються правові зв'язки між особою, що іммігрувала в Україну, і державою Україна. Складовою цього режиму є адміністративно-правовий режим біженців. Законодавство про біженців також регулює певні відносини імміграційного процесу.

Відповідальність іноземців за правопорушення та захист їх прав.
Іноземець - особа, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України

Законодавство України передбачає відповідальність іноземців за вчинені злочини, адміністративні або інші правопорушення.

Для іноземців, поряд з іншими видами відповідальності, передбачено скорочення терміну тимчасового перебування в Україні, а також видворення за межі України.

Для всіх інших категорій іноземців визначено національний режим, який передбачає, що іноземці не тільки зрівняні в правах з громадянами України, за винятком політичних прав, а й на них покладаються певні обов’язки.

Подібна практика повністю відповідає міжнародно-правовим документам в області прав людини, соціального захисту та ін.

ЗУ від 04.02.1994 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства "

Ст.. 29. Підстави відповідальності за правопорушення

Іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах.

Ст.. 30. Відповідальність за порушення порядку перебування в Україні, транзитного проїзду через її територію

За порушення іноземцями та особами без громадянства встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні або проживання за недійсними документами, недотримання встановленого порядку реєстрації або пересування і вибору місця проживання, працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду через територію України до них застосовуються заходи відповідно до законодавства України.

Ст.. 31. Скорочення терміну тимчасового перебування в Україні

Іноземцю та особі без громадянства, які порушують законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочено визначений йому термін перебування в Україні.

Ст.. 32. Видворення за межі України

Іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України
ЗУ від 07.06.2001 року „Про імміграцію"

Ст.. 12. Підстави для скасування дозволу на імміграцію

Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:

1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;

2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;

3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;

4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;

5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

6) в інших випадках, передбачених законами України
Поняття права притулку.
ЗУ від 04.02.1994 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства "

Стаття 4. Надання притулку

Відповідно до Конституції та законодавства України іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок
Статус біженця в Україні. Особливості правового статусу біженця.

Біженецьце особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватись захистом цієї країни або не бажає користуватись цим захистом внаслідок таких побоювань, або не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Питання, пов'язані з біженцями, регулюються6

  • Конституцією,

  • ЗУ від 21.06.2001 року „Про біженців”,

  • іншими нормативно-правовими актами

  • міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана ВР, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила міжнародного договору.

Статус біженця не надається особі

Яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві

Що вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено ККУ до тяжких злочинів

Яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН

Стосовно якої встановлено, що притискання, передбачені ЗУ „Про біженців", відсутні

Тій, що до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;

Яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні, за винятком дітей, розлучених з сім'ями, а також осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, їх нащадків (дітей, онуків).


Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека. Біженець не може бути висланий або примусово повернутий до країн, де він може зазнати катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, або з якої він може бути висланий або примусово повернутий до країн, де його життю або свободі загрожує небезпека (не стосується біженця, засудженого в Україні за вчинення тяжкого злочину)

Особи, які з наміром набути статус біженця намагалися незаконно перетнути або незаконно перетнули державний кордон України, повинні без зволікань звернутися до відповідного органу міграційної служби через уповноваженого цього органу чи посадову особу Державної прикордонної служби України або органу внутрішніх справ із заявами про надання їм статусу біженця


Має право

Особа,

стосовно

якої

прийнято рішення

про

оформлення документів

для

вирішення питання

щодо надання статусу

біженця

Зобов`язана

на

правову

допомогу

подати до відповідного органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання

щодо надання статусу біженця

проживання

у родичів, у готелі, піднайом житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців

у разі одержання направлення органу міграційної служби відбути до визначеного місця тимчасового проживання і протягом трьох робочих днів зареєструватися у відповідному
органі спеціально уповноваженого

центрального органу виконавчої влади

з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб

проходити медичне обстеження

на вимогу органів міграційної служби

тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу у порядку, встановленому законодавством України

з'являтися до відповідного органу міграційної служби

у визначений ним строк

повідомляти органу міграційної служби, до якого було подано заяву,' про свої виїзди за межі території адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюються повноваження цього органу

Правовий статус осіб, яким надано статус біженця в Україні - особи, яким надано статус біженця в Україні, є іноземцями чи особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах. Такі особи користуються тими ж правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВР.

Має право на:

Особа,

якій

надано

статус

біженців

Зобов`язана

пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, за винятком обмежень, які встановлюються законом

повідомляти протягом десяти робочих днів органу міграційної служби за місцем проживання про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі

працю

підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом

охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування

відпочинок

освіту

свободу світогляду і віросповідання

у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється компетенція іншого органу міграційної служби, знятися з обліку і стати на облік у відповідному органі міграційної служби за новим місцем проживання. Взяття на облік у органі міграційної служби за новим місцем проживання є підставою для реєстрації у відповідному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб

направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів

володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності

оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб

звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

правову допомогу

рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах

одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання

проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби за місцем проживання

користується іншими правами і свободами, які передбачені Конституцією та законами України.

.


Статус біженця втрачається,

якщо особа

добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства)

набула громадянство України або добровільно набула громадянство, яке мала раніше, або набула громадянство іншої держави і користується її захистом

добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань

будучи особою без громадянства може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставини, за яких було надано статус біженця, більше не існують

отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні

не може більше відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставини, на підставі яких особі було надано статус біженця, більше не існують

якщо вона займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України


Поняття, ознаки і система органів Української держави.

Державний орган – це відносно відокремлена частина єдиної системи органів державної влади (частина державного механізму), побудованої за конституційним принципом розподілу влади, який створюється у повному, визначеному законом порядку і здійснює завдання та функції на підставі державно–владних повноважень, власної компетенції, його особовий склад об’єднаний правовими зв’язками в одне ціле (якщо не одноосібний орган) і діє на певній території за допомогою визначених форм організації та методів діяльності.

Державний лад України, як і будь-якої іншої держави, являє собою передбачену й гарантовану Конституцією організацію (будівництво) держави і її діяльність. За своїм змістом та формами він є багатогранним явищем, яке охоплює структурні (організаційні) й функціональні основи держави, насамперед політичну, економічну, соціальну, культурну та інші основи.

. Система органів державної влади

Органи законодавчої влади – ВР- виражають волю всього народу, основною функцією за розподілом влад якого є законотворчість.

Органи виконавчої влади – КМ, центральні та місцеві органи виконавчої влади – за розподілом влад – утворюються для здійснення виконавчо-розпорядчої діяльності з керівництва господарською, соціально-культурною та .адміністративно-політичною сферами життя суспільства.

Органи судової влади – Конституційний Суд України, суди загальної компетенції, Вища рада юстиції (феномен) – відповідно до розподілу влад здійснюють судову владу шляхом конституційного, цивільного, кримінального та адміністративного судочинства, тобто здійснюють правосуддя.

Глава держави – Президент – безпосередньо не відноситься до жодної з гілок влади – бере участь у формуванні інших гілок влади і взаємодіє з ними, є частиною системи „стримувань і противаг”, що унеможливлює узурпацію влади жодною з гілок влади.

Інші органи влади зі спеціальним конституційним статусом - органи прокуратури, ЦВК – не відповідають принципу поділу влад.




Загальні

засади

організації

органів державної влади

Поділ влад (ст. 6)

Демократичний порядок формування (виборність та призначуваність)

Системність, структурованість

Конституційність і законність організації і діяльності (все, що дозволено законом)

Постійний характер діяльності і детермінованість повноважень

Врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права

Гарантування діяльності (принцип стримувань і противаг)




Спеціальні

засади

організації

органів державної влади

характеризують внутрішньо організаційні відносини в системі державних органів

Рівне право доступу громадян до державної служби (ст. 38)

Обов’язковість для державних службовців рішень, прийнятих вищими державними органами і керівниками в межах їх повноважень і на основі законодавства України

Гласність у реалізації державної служби

Відповідальність службовців за прийняті рішення

Невиконання або неналежне виконання своїх посадових обов’язків

Позапартійність державних службовців + Відокремлення церкви від держави = в державних органах не можуть утворюватися структури політичних партій, релігійні організації

Поєднання єдиноначальності і колегіальності




Ознаки державних органів влади в Україні

Чітке і вичерпне право та обов’язки

Місце в системі органів держави

Підстави, види та міра юридичної відповідальності

Правові зв’язки (цілісність особистого складу: підпорядкованість, відповідальність, призначення керівників вищестоящим органом  інше.)

Певним чином організований колектив громадян України  або одна особа (вони мають статус державного службовця)

матеріальна основа – державний бюджет

своя внутрішня структура

територіальний масштаб, межі діяльності органу

методи переконання та примусу

усі мають статус юридичної особи

Верховна Рада України - єдиний орган законодавчої влади Української держави.
Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції У).

Верховна Рада України визначена в ст. 75 Конституції парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Як орган державної влади ВР є колегіальним органом, який складають 450 народних депутатів України.

Повноваження ВР реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВР під час її сесій. Визначення ВР єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. ВР здійснює законодавчу владу самостійно, без участі інших органів.

З прийняттям у 1996 році Конституції України ВР остаточно втратила колишній статус найвищого органу державної влади та вперше набула всіх основних рис парламенту України – єдиного, загальнонаціонального, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючого органу законодавчої влади України.

Конституція 1996 року залишила однопалатний парламент, припинила існування Президії ВР, перетворила постійні комісії на комітети, утворила Парламентську бібліотеку, Інститут Законодавства, Рахункову палату, Уповноваженого ВР з прав людини, інститут найстаршого депутата для проголошення присяги, представника Президента у ВР. Апарат ВР – 19 підрозділів

Пріоритетною рисою українського парламенту як органу законодавчої влади є його єдність, виключність, універсальність в системі органів державної влади, що зумовлено насамперед унітарним характером нашої держави, тобто державним устроєм а також поділом державної влади, його внутрішньою структурою та ін.

Нині в Україні не існує інших органів законодавчої влади – загальнонаціональних або місцевих – крім її Верховної Ради.

ВР є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу.

Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і назви парламенту – “Верховна Рада України”.

Колегіальний характер ВР як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи.

ВР складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як 2/3 від її конституційного складу (ст. 82 Конституції).

Рішення ВР приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 Конституції). Закони та інші акти ВР приймає більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність.

Функції ВР – це основні напрями її діяльності в різних суспільних відносинах.

  

Компетенція – це сукупність предметів його відання та повноважень

Представницька функція – виражати волю народу

Законодавча функція

Установча функція – формування або участь у формуванні органів державної влади

Контрольна функція


Строк повноважень Верховної Ради України становить 5 (було до 2004 року – 4) років.

Верховна Рада України за своєю природою є представницьким органом державної влади, який відповідно до ч. 1 ст. 76 Конституції складають 450 народних депутатів України - громадян України, обраних на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Формування шляхом прямих виборів і функціонування на засадах колегіальності забезпечують ВР характер представницького органу.





Порядок утворення Верховної Ради України.
Народ як носій суверенітету і єдине джерело влади здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ч. 2 ст. 5 Конституції У).

ВР визначена в ст. 75 Конституції парламентом - єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Як орган державної влади ВР є колегіальним органом, який складають 450 народних депутатів України.

Порядок утворення ВР визначено Конституцією

Ст.. 76. Конституційний склад ВР - 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до ВР громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Повноваження народних депутатів України визначаються Конституцією та ЗУ.

Строк повноважень Верховної Ради України становить 5 (було до 2004 року – 4) років.

Ст.. 77. Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця 4-го року (зміни – раніше – 5-го) повноважень Верховної Ради України. 

Позачергові вибори до ВР призначаються Президентом і проводяться в період шістдесяти днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВР. Порядок проведення виборів народних депутатів України встановлюється ЗУ від 25.03.2004 року № 1665-IV "Про вибори народних депутатів України"

Ст.. 78. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у 20-тиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата України.

Зазначена в Конституції кількість - 450 народних депутатів України - є верхньою межею кількісного складу ВР Це не виключає, що реальна кількість обраних й повноважних народних депутатів України через різні обставини за результатами виборів може виявитися меншою або скоротитися у процесі функціонування парламенту внаслідок дострокового припинення повноважень народних депутатів України у передбачених Конституцією випадках. Таке зменшення складу ВР, якщо при цьому не порушується межа кількісного складу (300 повноважних народних депутатів України), не може вважатися підставою для припинення її роботи, оскільки вона як представницький орган працює за демократичним принципом прийняття рішень не одноголосно, а конституційно визначеною більшістю (стаття 91 Конституції).

Отже, ВР є повноважною, тобто набуває здатності (стає дієздатною) приймати закони і реалізовувати інші свої конституційно визначені повноваження, за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (частина друга статті 82 Конституції України).

Ст.. 79. Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу:

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата.

Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.

Наявність 300 повноважних народних депутатів України, як конституційна вимога є умовою повноважності ВР протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії.

У разі зменшення з будь-яких причин складу парламенту до кількості, меншої ніж 300 народних депутатів України, діяльність ВР має бути зупинена до складення присяги належним числом відповідно обраних народних депутатів України.


Компетенція Верховної Ради України.



Компетенція – це сукупність предметів його відання та повноважень

Представницька функція – виражати волю народу

Законодавча функція

Установча функція – формування або участь у формуванні органів державної влади

Контрольна функція


Повноваження ВР викладено в ст. 85 Конституції, де. їх сформовано в новій після 2004 року редакції - 36 пунктів, але це не ви­черпний їх перелік, оскільки в останній частині цієї статті зафіксо­вано спеціальне положення, відповідно до якого ВР здійснює інші повноваження, що згідно з Конституцією належать до її відання.

Повноваження ВР визначають її місце та роль у житті держави. Зважаючи на зміст та призначення, їх можна поділити на декілька груп.

1. Повноваження, пов'язані зі внесенням змін до Консти­туції України (у межах і порядку, передбачених Розділом XIII Основного Закону (п. 1 ст. 85).

2. Прийняття законів (може приймати закони з будь-яких питань у межах своїх повноважень (п. З ст. 85 Конституції), крім цього, ст. 92 Конституції містить широкий перелік питань, які визначаються чи встановлюються виключно ЗУ (права та свободи людини і громадянина, їх гарантії; основні обов'язки громадянина; порядок застосування мов; правовий режим власності; територіальний устрій країни;, порядок направлення Збройних Сил України до інших держав; засади місцевого самоврядування; порядок використання та за­хисту державних символів тощо).

3. Установчі (формування чи участь у формуванні органів виконавчої (призначення за поданням Президента Прем'єр-міністра, Міністра оборони, Міністра закордон­них справ, призначення за поданням Прем'єр-міністра інших членів КМ, Голови Антимонопольного комітету; Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голови Фонду державного майна, може прийняти резолюцію недовіри КМ, що має наслідком його відставку та ін.), судо­вої влади та прокуратури (відповідно до ст. 85 Конституції обирає суддів безстроково; призначає третину від складу Консти­туційного Суду України, надає згоду на призначення на посаду та звільнення з посади Президентом Генерального проку­рора, висловлює йому недовіру, що має наслідком його відставку з посади), власних парламентських структур (призначає чи обирає на посади, звільняє з посад, затверджує перелік комітетів, обирає їхніх голів; створює тимчасові спеціальні та слідчі комісії, затверджує структуру Апарату ВР та ін.), сприяє формуванню органів місцевого самоврядування тощо).

4.Визначення засад політики держави та програм суспіль­ного розвитку (пункти 5, 6 ст. 85 Конституції).

5. Визначення взаємовідносин між ВР та Президентом (п„ 10 ст. 85 Конституції).

6. Здійснення зовнішніх функцій держави (пункти 5, 14, 32 ст. 85 Конституції).

7. Бюджетно-фінансові та контрольні (затверджує Державний бюджет України та вносить у відповідній формі до нього зміни, здійснює контроль за його виконанням, приймає рішення щодо звіту про його виконання; здійснює контроль за діяльністю КМ, за дотриманням конституційних прав і свобод людини та громадянина тощо)

Парламентська більшість та опозиція.

Парламентська більшість - коаліція депутатських фракцій у ВР або депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВР.

Коаліція депутатських фракцій у ВР - це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у ВР за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу ВР

Ст.. 83 Конституції - коаліція депутатських фракцій у ВР формується протягом !-го місяця з дня відкриття першого засідання ВР, що проводиться після чергових або позачергових виборів ВР, або протягом 1-го місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у ВР.

Коаліція депутатських фракцій у ВР відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції Президенту щодо кандидатури Прем'єр-міністра, а також відповідно до цієї Конституції вносить пропозиції щодо кандидатур до складу КМ.

Депутатська фракція у ВР, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВР, має права коаліції депутатських фракцій у ВР, передбачені цією Конституцією

Ст.. 81 Конституції - у разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України із складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у ВР встановлюються Конституцією та Регламентом ВР, затвердженим постановою ВР від 16.03.2006 року "Про Регламент Верховної Ради України"

Ст.61 Регламенту - коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у ВР..

В коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фракцій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних депутатів. Списки членів депутатських фракцій є невід'ємною складовою коаліційної угоди. Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі поданих до апарату ВР документів, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Текст коаліційної угоди, персональний склад коаліції публікуються в газеті "Голос України" не пізніш як через чотири дні після офіційного оголошення про сформування коаліції.

У разі припинення діяльності коаліції нова коаліція формується в порядку, встановленому цим Регламентом.

Ст. 6 Регламенту - коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції.

Ст. 64. Регламенту коаліція вносить відповідно до Конституції пропозиції стосовно кандидатури Прем'єр-міністра та кандидатур на посади інших членів КМ, які попередньо розглядаються на зборах коаліції та на наступний день передається Голові ВР. для невідкладного направлення його Президентові, а щодо членів КМ - Прем'єр-міністрові в день його призначення.

У разі припинення діяльності коаліції чи укладення нового тексту коаліційної угоди до призначення ВР на відповідну посаду кандидатури, запропонованої цією коаліцією, внесена коаліцією пропозиція стосовно відповідної кандидатури не вважається відкликаною, якщо коаліцією в новому складі не прийнято іншого рішення. 

Ст.. 65. Регламенту - депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди, або переукласти таку угоду.  Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою керівників інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу, або може бути виключена за рішенням загальних зборів, про що повідомлення публікується у газеті "Голос України" відповідно разом з персональним складом депутатської фракції, яка вийшла чи виключена із складу коаліції, або персональним збільшеним складом коаліції і новим текстом коаліційної угоди.  Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції ВР в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів КМ, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла чи була виключена з коаліції.

Ст. 66. Регламенту Діяльність коаліції припиняється з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні. у разі: 1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання; 2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України; 3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності.

Зміни у складі коаліції, у тому числі у зв'язку з виходом із неї однієї чи кількох депутатських фракцій, якщо при цьому кількісний склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією, не є підставою для припинення діяльності коаліції
Парламентська опозиція - добровільне депутатське об'єднання депутатських фракцій (депутатської фракції) у ВР та (або) народних депутатів України, що не увійшли до парламентської більшості, подали заяви про перехід в опозицію і які не погоджуються з офіційним політичним курсом парламентської більшості і КМ та (або) способом його реалізації, здійснюють контроль за діяльністю парламентської більшості і КМ, критикують їх діяльність і пропонують альтернативну програму розвитку України та шляхи її реалізації

Проект № 2665 закону „Про парламентську опозицію” був прийнятий ВР в першому читанні 12.01.2007 року . За проектом:

Метою опозиційної діяльності є участь парламентської опозиції у розбудові в Україні суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави шляхом використання ними прав та здійснення обов'язків, визначених законом, в інтересах громадян України та держави

До парламентської опозиції входять депутатські фракції, добровільні об'єднання депутатських фракцій, окремі народні депутати України, що не увійшли до коаліції.

Права парламентської опозиції у ВР: 1) представництво згідно у керівництві ВР та її органів (голови і заступники комітетів, заступник Голови ВР); 2) участь у здійсненні парламентського контролю за діяльністю парламентської більшості, КМ, органів державної влади (крім судів), їх посадових осіб, а також на щорічну доповідь про результати здійснення парламентського контролю, 3) подання пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України; 4) утворення опозиційного уряду, інших власних допоміжних органів.

Обов'язки парламентської опозиції: 1) діяти відповідно до Конституції та ЗУ; 2) діяти з урахуванням інтересів громадян України та держави; 3) пропонувати альтернативу офіційному політичному курсу парламентської більшості і КМ та способи реалізації альтернативного політичного курсу; 4) приймати рішення про припинення опозиційної діяльності, в тому числі окремими народними депутатами України, членами опозиційних фракцій, з врахуванням власної персональної відповідальності перед виборцями та політичною партією, від якої обраний окремий народний депутат України.

Фінансування діяльності парламентської опозиції здійснюється секретаріатом парламентської опозиції за рахунок коштів, виділених з Державного бюджету для забезпечення діяльності ВР.


Комітети Верховної Ради України та їх повноваження.

Організація роботи Верховної Ради України.

Стаття 82. Конституції Верховна Рада України працює сесійно.

ВР є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

ВР збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридцятий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання новообраної ВР відкриває найстарший за віком народний депутат України.

Стаття 83. Конституції Чергові сесії ВР починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії ВР, із зазначенням порядку денного, скликаються Головою ВР на вимогу Президента або на вимогу не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу ВР.

У разі оголошення указу Президента про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях ВР збирається на засідання у дводенний строк без скликання.

У разі закінчення строку повноважень ВР під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії ВР, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану.

Порядок роботи ВР встановлюється Конституцією України та . Регламентом ВР, затвердженим постановою ВР від 16.03.2006 року "Про Регламент Верховної Ради України"

У ВР за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу ВР.

Стаття 84 Конституції Засідання ВР проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу ВР.

Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.

Голосування на засіданнях ВР здійснюється народним депутатом України особисто.

Стаття 88. Верховна Рада України обирає із свого складу Голову Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України та відкликає їх з цих посад. 

Голова ВР: 1) веде засідання ВР; 2) організовує роботу ВР, координує діяльність її органів; 3) підписує акти, прийняті ВР; 4) представляє ВР у зносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав; 5) організовує роботу апарату ВР; Голова ВР здійснює повноваження, передбачені цією Конституцією, у порядку, встановленому Регламентом ВР.

Стаття 89. ВР для здійснення законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до її повноважень, виконання контрольних функцій відповідно до Конституції створює з числа народних депутатів України комітети ВР та обирає голів, перших заступників, заступників голів та секретарів цих комітетів.

ВР у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань. ВР для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, утворює тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу ВР. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є вирішальними для слідства і суду. Організація і порядок діяльності комітетів ВР, її тимчасових спеціальних і тимчасових слідчих комісій встановлюються законом.

Стаття 90. Повноваження ВР припиняються у день відкриття першого засідання ВР нового скликання.

Президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо:

1) протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до ст. 83 цієї Конституції; 2) протягом шістдесяти днів після відставки КМ не сформовано персональний склад КМ; 3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень ВР приймається Президентом після консультацій з Головою ВР, його заступниками та головами депутатських фракцій у ВР.

Повноваження ВР, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом повноважень ВР попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання та не можуть бути достроково припинені Президентом в останні шість місяців строку повноважень ВР або Президента.

Стаття 91. ВР приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

Стаття 94. Закон підписує Голова ВР і невідкладно направляє його Президентові, який протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВР для повторного розгляду.

ЗМІНИ 2004 У разі якщо Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий ВР не менш як 2/3 від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою ВР і опубліковується за його підписом.

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Рахункова палата України. ЗУ від 11.07.1996 року № 315/96-ВР „Про Рахункову палату”

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється ВР, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави. 

Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.

Завдання Рахункової палати

Стаття 2.


організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням

здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових ресурсів

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля

контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України

контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках

аналіз встановлених відхилень від показників Державного бюджету України та підготовка пропозицій про їх усунення, а також про удосконалення бюджетного процесу в цілому

регулярне інформування Верховної Ради України, її комітетів про хід виконання Державного бюджету України та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій

виконання інших завдань, передбачених для Рахункової палати чинним законодавством України

Статті 6, 7 Функції Рахункової палати - здійснювати практичний контроль відповідно до завдань, передбачених статтею 2 цього Закону, та наділена відповідними повноваженнями щодо цього.

До складу Рахункової палати входять Голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: Перший заступник і заступник Голови, головні контролери та Секретар Рахункової палати.

Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат. Структуру і штатний розпис апарату Рахункової палати затверджує Колегія Рахункової палати за поданням Голови Рахункової палати в межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання

Посадові особи, які працюють в апараті Рахункової палати, безпосередньо займаються контрольною діяльністю в межах компетенції Рахункової палати. Посадові особи апарату Рахункової палати при виконанні службових обов'язків мають право: 1) знайомитися з усією документацією, що стосується фінансово-господарської діяльності об'єкта, щодо якого здійснюється перевірка, ревізія або обслідування; 2) вимагати і отримувати від керівників об'єктів, на яких проводиться контроль, необхідні довідки, інформації, статистичні дані, бухгалтерсько-фінансові звіти, усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з проведенням перевірок і ревізій; 3) безперешкодно входити до приміщень державних органів, підприємств, організацій, архівів, сховищ, виробничих і допоміжних приміщень банків, фінансово-кредитних установ та інших об'єктів, якщо інше не передбачено законами України; 4) опечатувати касові і службові приміщення, сховища і архіви.

Вимоги керівників Рахункової палати та посадових осіб її апарату, пов'язані з виконанням ними своїх службових обов'язків, є обов'язковими для всіх державних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування

. Контроль за виконанням Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів, здійсненням фінансування загальнодержавних програм, збереженням і використанням майна, що є об'єктами права державної власності, організується і проводиться Рахунковою палатою на основі річних і поточних планів, які формуються з урахуванням всіх видів і напрямів діяльності Рахункової палати та конкретних доручень ВР, її комітетів.

Позапланові контрольні заходи проводяться за рішеннями Колегії Рахункової палати на підставі постанов або протокольних доручень ВР, звернень комітетів ВР та запитів народних депутатів України, по яких ВР приймає рішення

Рахункова палата має право контролювати також МДА та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи, господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання незалежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські організації у тій частині їх діяльності, яка стосується використання коштів Державного бюджету України

Рахункова палата зобов'язана за дорученням ВР проводити експертизу і давати висновки щодо: проекту Державного бюджету України, обґрунтованості його доходної та видаткової частин щодо обсягів державного внутрішнього і зовнішнього боргу та дефіциту Державного бюджету України, затверджених ЗУ; інших окремих напрямів бюджетно-фінансової, грошово-кредитної політики, а також окремих питань бюджетного процесу за прямими дорученнями ВР;

Постанови та висновки Колегії Рахункової палати за результатами контролю повинні бути розглянуті у встановлений нею термін, але не пізніше ніж протягом 15 календарних днів з дня їх отримання., про заходи реагування вона повідомляється негайно

ВР спрямовує діяльність Рахункової палати на основі підзвітності і підконтрольності Рахункової палати, її Колегії і посадових осіб щодо дотримання ними законності при здійсненні повноважень та завдань, поставлених перед Рахунковою палатою згідно з чинним законодавством України

Рахункова палата щорічно не пізніше 1 грудня подає ВР загальний письмовий звіт про результати виконання доручень ВР, проведених перевірок, ревізій та обслідувань, а також про витрати на цю діяльність, який публікується у виданнях ВР Кошти на утримання Рахункової палати виділяються безпосередньо з Державного бюджету України. Обсяг цих коштів щорічно встановлюється ВР і зазначається у Державному бюджеті України окремим рядком

Конституційний–правовий статус народного депутата.
ЗУ від 17.11.1992 року № 2790-XII „Про статус народного депутата України”

Народний депутат України - є обраний відповідно до ЗУ "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та ЗУ. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією, ЗУ та загальновизнаними нормами моралі. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання ВР зберігається за ним довічно, за винятком дострокового припинення повноважень народного депутата.

Повноваження народного депутата починаються після складення (до цього не може) ним присяги на вірність Україні перед ВР з моменту скріплення присяги особистим підписом під її текстом.

Повноваження народного депутата припиняються з моменту відкриття першого засідання ВР нового скликання.

Народний депутат не має права

1) бути членом Кабінету Міністрів України, керівником центрального органу виконавчої влади

2) мати інший представницький мандат чи одночасно бути на державній службі;

3) обіймати посаду міського, сільського, селищного голови;

4) займатися будь-якою, крім депутатської, оплачуваною роботою, за винятком викладацької, наукової та творчої діяльності, а також медичної практики у вільний від виконання обов'язків народного депутата час;

5) залучатись як експерт органами досудового слідства, прокуратури, суду, а також займатися адвокатською діяльністю

6) входити до складу керівництва, правління чи ради підприємства, установи, організації, що має на меті одержання прибутку

Народний депутат, призначений (обраний) на посаду, що є несумісною з депутатським мандатом, і повноваження якого не припинено в установленому законом порядку, допускається до виконання обов'язків за такою посадою не раніше дня подання ним до ВР заяви про складення повноважень народного депутата України.

Повноваження народного депутата припиняються достроково у разі:


1) особистої письмової заяви про складення депутатських повноважень;

2) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім

4) припинення його громадянства або виїзду на постійне проживання за межі України;

5) смерті

6) порушення вимог частини першої статті 3 цього Закону




Діяльність народного депутата

1) бере участь у засіданнях ВР

2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);

3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених ВР;

4) виконує доручення ВР та її органів;

5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами ВР;

6) бере участь у парламентських слуханнях;

7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента, органів ВР, КМ, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про Регламент ВР


Народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв'язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) ВР відповідно до закону.

Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації.

Народний депутат відповідальний за свою депутатську діяльність перед Українським народом як уповноважений ним представник у ВР

^ Народний депутат має право ухвального голосу щодо всіх питань, що розглядаються на засіданнях ВР та її органів, до складу яких його обрано, маючи при цьому 1 голос.

Народний депутат реалізує на засіданнях ВР та в роботі її органів надані йому права відповідно до Конституції, цього та інших ЗУ.

Народні депутати не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у ВР та її органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп


Права

Повноваження народного депутата у ВР та її органах

Обов`язки

Обирає і може бути обраним до органів ВР, пропонує питання для розгляду, здійснює право законодавчої ініціативи, вносить проекти постанов, інших актів, вносить пропозиції, звертається із запитами, бере участь у дебатах, вимагає відповіді на запит, виступає з обґрунтуванням своїх пропозицій тощо

Повинен бути присутнім і брати участь у засіданнях ВР та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення, додержуватися Регламенту ВР, брати участь у контролі за виконанням ЗУ, та інших актів ВР, рішень її органів тощо




Права

Реалізація повноважень народним депутатом у виборчому окрузі

Обов`язки

Бере участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій , звертається з питань депутатської діяльності, відвідує з цих питань органи державної влади, установи, підприємства тощо

Підтримує тісні зв`язки з виборцями, вивчає громадську думку, потреби й запити населення, веде приймання виборців


Діяльність депутата.
ЗУ від 17.11.1992 року № 2790-XII „Про статус народного депутата України”

Народний депутат України - є обраний відповідно до ЗУ "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та ЗУ. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.


Права

Повноваження народного депутата у ВР та її органах

Обов`язки

Обирає і може бути обраним до органів ВР, пропонує питання для розгляду, здійснює право законодавчої ініціативи, вносить проекти постанов, інших актів, вносить пропозиції, звертається із запитами, бере участь у дебатах, вимагає відповіді на запит, виступає з обґрунтуванням своїх пропозицій тощо

Повинен бути присутнім і брати участь у засіданнях ВР та її органів, до складу яких його обрано, виконувати їхні доручення, додержуватися Регламенту ВР, брати участь у контролі за виконанням ЗУ, та інших актів ВР, рішень її органів тощо




Права

Реалізація повноважень народним депутатом у виборчому окрузі

Обов`язки

Бере участь у розгляді в органах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інтереси громадян та організацій , звертається з питань депутатської діяльності, відвідує з цих питань органи державної влади, установи, підприємства тощо

Підтримує тісні зв`язки з виборцями, вивчає громадську думку, потреби й запити населення, веде приймання виборців



Основні гарантії депутатської діяльності.
ЗУ від 17.11.1992 року № 2790-XII „Про статус народного депутата України”

Народний депутат України - є обраний відповідно до ЗУ "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та ЗУ.

Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.

Гарантіями діяльності народного депутата є

Непорушність повноважень

Депутатська недоторканість

Забезпечення умов для виконання депутатських повноважень

Звільнення від призову на військову службу або збори

Державне соціальне страхування

Забезпечення умов для підвищення професійної діяльності

Фінансове, медичне і соціально-побутове забезпечення.

Відшкодування витрат, пов`язаних з депутатською діяльністю

Забезпечення житловим приміщенням тощо


За невиконання законних вимог народного депутата або створення перешкод у його роботі, а так само у разі відмови або ухилення посадових осіб органів державної влади, а також посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і підпорядкування від своєчасного надання на вимогу народного депутата необхідної інформації та документації або подання завідомо недостовірної інформації зазначені посадові особи несуть адміністративну, кримінальну відповідальність, встановлену законом.

За образу народного депутата або наклеп на нього, а так само вплив у будь-якій формі на народного депутата з метою перешкодити виконанню ним депутатських повноважень, погрозу вбивством, насильством, знищенням чи пошкодженням майна щодо народного депутата, а також щодо його близьких родичів та його помічників-консультантів у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, умисне заподіяння народному депутату, а також його близьким родичам та його помічникам-консультантам тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв'язку з виконанням ним депутатських повноважень винні особи несуть відповідальність, встановлену законом

Порушення посадовими особами органів державної влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування встановлених цим Законом гарантій трудових прав народного депутата, а також встановлених цим Законом прав народного депутата після закінчення строку депутатських повноважень тягне за собою відповідальність відповідно до закону


Депутатський запит і депутатське звернення.

ЗУ від 17.11.1992 року № 2790-XII „Про статус народного депутата України”

Народний депутат України - є обраний відповідно до ЗУ "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією та ЗУ.

Стаття 15. Право народного депутата України на депутатський запит

1. Народний депутат має право на сесії ВР звернутися із запитом до Президента, до органів ВР, до КМ, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

2. Депутатський запит - це вимога народного депутата, народних депутатів чи комітету ВР, яка заявляється на сесії Верховної ВР до Президента, до органів ВР, до КМ, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції.

3. Депутатський запит вноситься у письмовій формі народним депутатом, а у випадку, передбаченому пунктом 34 частини першої статті 85 Конституції (- 34) прийняття рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата України, групи народних депутатів України чи комітету ВР, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу ВР), також на вимогу групи депутатів чи комітету ВР, і розглядається на засіданні ВР.

4. ВР приймає рішення про направлення депутатського запиту відповідному органу або посадовій особі, до яких його звернуто, однією п'ятою від її конституційного складу.

Рішення про направлення запиту до Президента на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету ВР має бути попередньо підтримане не менш як 1/3 від конституційного складу ВР.

5. Президент, керівники органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, до яких звернуто запит, зобов'язані повідомити народного депутата, групу народних депутатів, комітет ВР у письмовій формі про результати розгляду його (їх) запиту 15-тиденний строк з дня його одержання або в інший, встановлений ВР, строк (в будь-якому разі - не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту)

6. Народний депутат має право брати безпосередньо участь у розгляді внесеного ним запиту керівником органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації.

7. На вимогу народного депутата керівник органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, якому адресовано запит, зобов'язаний повідомити народному депутатові про день розгляду порушених у запиті питань завчасно, але не пізніше ніж за три дні до їх розгляду.

8. Відповідь на депутатський запит, внесений народним депутатом, надається відповідно Голові ВР і народному депутату, який його вніс. Відповідь на депутатський запит, внесений групою народних депутатів, комітетом ВР, надається відповідно Голові ВР і народному депутату, підпис якого під запитом значиться першим, голові комітету ВР. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено запит, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян, на ім'я яких було направлено запит.

9. Народний депутат, представник групи народних депутатів, комітет ВР мають право дати оцінку відповіді на свій депутатський запит. По відповіді на депутатський запит може бути проведено обговорення, якщо на ньому наполягає не менше однієї п'ятої від конституційного складу ВР.

10. При обговоренні відповіді на депутатський запит на засіданні ВР повинні бути присутні у порядку, встановленому законом про Регламент ВР, керівники, до яких звернуто запит. Вони можуть уповноважувати інших осіб бути присутніми при обговоренні відповіді на запит лише у виняткових випадках із вмотивованим обґрунтуванням.

11. За результатами обговорення відповіді на депутатський запит ВР приймає відповідне рішення.
Стаття 16. Право народного депутата України на депутатське звернення

1. Народний депутат має право на депутатське звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, об'єднань громадян з питань, пов'язаних з депутатською діяльністю, і брати участь у розгляді порушених ним питань.

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

2. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов'язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. (в будь-якому разі - не повинен перевищувати одного місяця після одержання запиту)

3. Народний депутат, який направив звернення, може бути присутнім при його розгляді, про що він повідомляє відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення. Посадова особа, відповідальна за розгляд звернення народного депутата, зобов'язана завчасно, але не пізніше ніж за день повідомити народного депутата про час і місце розгляду звернення.

4. Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов'язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об'єднання громадян.
Правовий статус Президента України

Компетенція Президента України.

Глава держави – Президент – безпосередньо не відноситься до жодної з гілок влади – бере участь у формуванні інших гілок влади і взаємодіє з ними, є частиною системи „стримувань і противаг”, що унеможливлює узурпацію влади жодною з гілок влади.

Термін «Президент» перекладається із латинської як «той, хто сидить спереду», «голова».Уперше ця посада була запроваджена у США в 1789 році.

В Україні посаду Президента було запроваджено ЗУ «про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного закону) Української РСР від 05.07 1991 року.

В чинній Конституції Президентові присвячено розділ V «Президент України», який встановлює порядок обрання Президента і основи його взаємовідносин з державними органами.

За Конституцією (ст. 102) Президент є главою держави, тобто уособлює собою державу і державну владу загалом, а не якоїсь із гілок влади, що зумовлює його повноваження та статус у політичному житті суспільства.

Як глава держави, Президент виступає від імені України як в міжнародних відносинах, так і у внутрішньому житті країни. Він постає в ролі арбітра в разі виникнення непорозумінь між законодавчою та виконавчими гілками влади, забезпечує єдність держави.

Основні характеристики конституційно-правового статусу Президента

Він не належить жодній із гілок влади, що є специфікою встановленої в Україні форми правління

Його влада є похідною від волі виборців(оскільки джерелом влади в Україні є народ України, а не інший орган)

Він має діяти в межах наданих йому повноважень, вступаючи у відносини з громадянами держави, іноземними громадянами, органами держави, іноземними державами та їхніми представниками тощо.

Президент України – орган держави, представлений окремим громадянином України, утворений через загальні прямі вибори, конституційно наділений державою відповідними державно-владними повноваженнями для реалізації наданих йому державою завдань і функцій, котрий належить до єдиної системи органів державної влади України та діє відповідно до встановлених правових норм.

Основні

напрямки діяльності Президента

Забезпечення державного суверенітету

Забезпечення територіальної цілісності України

Забезпечення внутрішньої та зовнішньої політики держави визначеним у Конституції засадам

Забезпечення чіткого й своєчасного реагування відповідних державних органів на будь-які порушення конституційних приписів

Забезпечення прав і свобод людини, відповідності міжнародно-правовим актам і реальності правового статусу як особи загалом, так і певних категорій населення


Повноваження Президента, передбачені Конституцією з урахуванням змін, що внесені 08.12.2004 року ЗУ «Про внесення змін до Конституції України», можна поділити на декілька груп і вони є наступними.

Внесені в 2004 році зміни відображають законодавчо врегульовану систему «СТРИМУВАНЬ і ПРОТИВАГ».

Зміни частково обмежили повноваження Президента:

щодо призначення і звільнення, що, наприклад, усунуло пряму залежність від Президента Генерального прокурора, Голів і заступників Голів суду….

щодо скасування актів КМ – тепер: зупиняє дію з одночасним зверненням до Конституційного Суду…

Однак, в результаті того, що зміни вносились за умови здійснення адміністративної реформи, яка не відбулась, у Президента залишились суттєві повноваження щодо впливу через місцеві державні адміністрації в регіонах.


ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА як ГЛАВИ ДЕРЖАВИ

1) ст. 106

забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;




2) ст. 106

звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до ВР про внутрішнє і зовнішнє становище України;







ПРЕДСТАВНИЦЬКІ ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА (ст.. 106 Конституції)

3) ст. 106

представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;




4) ст. 106

приймає рішення про визнання іноземних держав;




5) ст. 106

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;







Повноваження, що стосуються діяльності ВЕРХОВНОЇ РАДИ

ч. 2.ст. 83

Позачергові сесії ВР, ….., скликаються Головою ВР на вимогу Президента ..




1) ст.. 90

Президент має право достроково припинити повноваження ВР, якщо:

1) протягом одного місяця у ВР не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 цієї Конституції (Коаліція депутатських фракцій у ВР формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання ВР, що проводиться після чергових або позачергових виборів ВР, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у ВР.);

Зміни 2004

2) ст.. 90

Президент має право достроково припинити повноваження ВР, якщо:

2) протягом шістдесяти днів після відставки КМ не сформовано персональний склад КМ;

3) ст.. 90

Президент має право достроково припинити повноваження ВР, якщо:

3) протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

7) ст. 106

призначає позачергові вибори до ВР у строки, встановлені цією Конституцією;




8) ст. 106

припиняє повноваження ВР у випадках,

передбачених цією Конституцією;

Зміни 2004



^ ПОВНОВАЖЕННЯ У СФЕРІ ЗАКОНОДАВСТВА

6) ст. 106

призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою (щодо законопроектів про внесення змін до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції")




ст. 93

Президенту належить право законодавчої ініціативи у ВР. Законопроекти, визначені Президентом як невідкладні, розглядаються ВР позачергово.

Зміни 2004

29) ст. 106

ст.. 94

підписує закони, прийняті ВР;

У разі якщо Президент не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою ВР і опубліковується за його підписом.

Зміни 2004

30) ст. 106

має право вето щодо прийнятих ВР законів (крім законів про внесення змін до Конституції) з наступним поверненням їх на повторний розгляд ВР;






ПОВНОВАЖЕННЯ, пов`язані з ПРИЗНАЧЕННЯМ НА ПОСАДИ ТА ЗВІЛЬНЕННЯМ з них ВИЩИХ ПОСАДОВИХ ОСІБ

9) ст. 106

вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у ВР, сформованої відповідно до статті 83 Конституції, подання про призначення ВР Прем'єр-міністра в строк не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції;

Зміни 2004

10) ст. 106

вносить до ВР подання про призначення Міністра оборони, Міністра закордонних справ;

11) ст. 106

призначає на посаду та звільняє з посади за згодою ВР Генерального прокурора;

12) ст. 106

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Ради Національного банку;

13) ст. 106

призначає на посади та звільняє з посад половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

14) ст. 106

вносить до ВР подання про призначення на посаду та звільнення з посади Голови Служби безпеки України;




^ УСТАНОВЧІ ПОВНОВАЖЕННЯ

28) ст. 106

створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;







ПОВНОВАЖЕННЯ, пов`язані з наданням ГРОМАДЯНСТВА України та його ПОЗБАВЛЕННЯМ, наданням ПРИТУЛКУ в Україні

26) ст. 106

приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;







ПОВНОВАЖЕННЯ у сфері забезпечення ДЕРЖАВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТІ, НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ і ОБОРОНИ

17) ст. 106

є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;




18) ст. 106

очолює Раду національної безпеки і оборони України;




19) ст. 106

вносить до ВР подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

Зміни 2004

20) ст. 106

приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;




21) ст. 106

приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень ВР;







ПОВНОВАЖЕННЯ в галузі ПРАВОСУДДЯ

22) ст. 106

призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України;

Зміни 2004

23) ст. 106

утворює суди у визначеному законом порядку;




27) ст. 106

здійснює помилування;




ст. 128

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом.







ПОВНОВАЖЕННЯ, пов`язані з ПРИСВОЄННЯМ ВІЙСЬКОВИХ звань, вищих ДИПЛОМАТИЧНИХ рангів

24) ст. 106

присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;







ПОВНОВАЖЕННЯ, що стосуються НАГОРОДЖЕНЬ державними нагородами, ВСТАНОВЛЕННЯ ПРЕЗИДЕНТСЬКИХ ВІДЗНАК і нагородження ними

25) ст. 106

нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;







ПОВНОВАЖЕННЯ у сфері ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

15) ст. 106

зупиняє дію актів КМ з мотивів невідповідності цій Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності;

Зміни 2004

16) ст. 106

скасовує акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

Зміни 2004


Президент не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент на основі та на виконання Конституції і ЗУ видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Акти Президента, скріплюються підписами Прем'єр-міністра і міністра, відповідального за акт та його виконання

5) ст. 106

призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

Зміни 2004

18) ст. 106

очолює Раду національної безпеки і оборони України;

21) ст. 106

приймає у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з наступним затвердженням цих рішень ВР;

23) ст. 106

утворює суди у визначеному законом порядку;
1   2   3   4   5



Скачать файл (1687 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации