Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій Конституційне право - файл 1.doc


Конспект лекцій Конституційне право
скачать (1687 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1687kb.21.11.2011 09:23скачать

1.doc

1   2   3   4   5

Правові основи організації судової влади.
ЗУ від 07.02.2002 року № 3018-III "Про судоустрій України" визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні.

Стаття 1. Судова влада

1. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами.

2. Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

3. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Стаття 2. Завдання суду

Суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Стаття 3. Судова система України

1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України.

2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

3. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами.

4. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

5. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та законом про Конституційний Суд України.

Стаття 4. Законодавство про судоустрій України

Судоустрій в Україні визначається Конституцією України та цим Законом.

Стаття 5. Здійснення правосуддя виключно судами

1. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

2. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність.

3. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.

Стаття 6. Право на судовий захист

1. Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

2. Для забезпечення всебічного, повного та об'єктивного розгляду справ, законності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

3. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

4. Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня.

5. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.

Стаття 7. Рівність перед законом і судом

Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від статі, раси, кольору шкіри, мови, політичних, релігійних та інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Стаття 8. Правова допомога при вирішенні справ у судах

1. Кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні його справи в суді.

2. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, передбачених законом, правову допомогу надають також інші особи. Порядок та умови надання правової допомоги визначаються законом. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно.

Стаття 9. Гласність судового процесу

1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації щодо результатів розгляду його судової справи.

2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених процесуальним законом. Учасники судового розгляду та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, мають право робити письмові нотатки. Проведення в залі судового засідання фото - і кінозйомки, теле-, відео -, звукозапису із застосуванням стаціонарної апаратури, а також транслювання судового засідання допускаються з дозволу суду, в порядку, встановленому процесуальним законом.

3. Розгляд справи у закритому судовому засіданні допускається за рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом.

4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом.

Стаття 10. Мова судочинства

1. Судочинство в Україні провадиться державною мовою.

2. Застосування інших мов у судочинстві здійснюється у випадках і порядку, визначених законом.

3. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою та послугами перекладача у судовому процесі. У випадках, передбачених процесуальним законом, це право забезпечується державою.

Стаття 11. Обов'язковість судових рішень

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи у суді, ухвалюється іменем України.

2. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.

3. Судові рішення інших держав є обов'язковими до виконання на території України за умов, визначених законом України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

4. Невиконання судових рішень тягне передбачену законом відповідальність.

Стаття 12. Право на оскарження судового рішення

Учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.

Стаття 13. Колегіальний та одноособовий розгляд справ

1. Справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних.

2. Суддя, який розглядає справу одноособово, діє як суд.

3. Розгляд справ в апеляційному, касаційному порядку, а також в інших випадках, передбачених законом, здійснюється судом колегіально у складі не менше трьох професійних суддів відповідно до закону. Перегляд справ у зв'язку з винятковими обставинами здійснюється Верховним Судом України у складі, встановленому процесуальним законом.

Стаття 14. Самостійність судів і незалежність суддів

1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Судді при здійсненні правосуддя незалежні від будь-якого впливу, нікому не підзвітні і підкоряються лише закону.

2. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами.

3. Органи та посадові особи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, громадяни та їх об'єднання, а також юридичні особи зобов'язані поважати незалежність суддів і не посягати на неї.

4. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено процесуальним законом.

5. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдати шкоди їх авторитету чи вплинути на неупередженість суду забороняється і тягне передбачену законом відповідальність.

6. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону.

7. Гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються:

особливим порядком призначення, обрання, притягнення до відповідальності та звільнення суддів;

незмінюваністю суддів та їх недоторканністю;

порядком здійснення судочинства, встановленим процесуальним законом, таємницею постановлення судового рішення;

забороною втручання у здійснення правосуддя;

відповідальністю за неповагу до суду чи судді, встановленою законом;

особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом;

належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів;

функціонуванням органів суддівського самоврядування;

визначеними законом засобами забезпечення особистої безпеки суддів, їх сімей, майна, а також іншими засобами їх правового захисту.

8. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.

Стаття 15. Недоторканність суддів

1. Недоторканність суддів гарантується Конституцією України, законом про статус суддів та іншими законами.

2. На народних засідателів і присяжних на час виконання ними у суді обов'язків, пов'язаних із здійсненням правосуддя, поширюються гарантії недоторканності суддів.

Стаття 16. Незмінюваність суддів

1. Професійні судді судів загальної юрисдикції обіймають посади безстроково, крім суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

2. Судді, обрані безстроково, перебувають на посаді судді до досягнення ними шістдесяти п'яти років. До закінчення цього строку вони можуть бути звільнені з посади лише з підстав, зазначених у пунктах 3 - 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Стаття 17. Суддівське самоврядування

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування відповідно до цього Закону.

Судова влада в системі розподілу влади.
Судова влада згідно зі ст. 6 Конституції України - є рівноправною та самостійною гілкою влади. її існування, поряд із законодавчою та виконавчою владою, є ознакою демократичної держави.

Разом з іншими гілками влади вона є складовою народовладдя та має всі ознаки державної влади: рішення, що приймаються судовими органами в межах своєї компетенції, є обов'язковими для всіх державних органів, посадових осіб і громадян; судові органи за­стосовують різноманітні види державного примусу; є формою соціального регулювання у відповідній сфері суспільних відносин тощо..


Одночасно судовій владі властиві й специфічні ознаки:

правосуддя в Україні здійснюється виключно судами (жодний інший орган державної влади не має права взяти на себе компетенцію судової влади);

рішення з конкретної справи може бути винесеним лише судом і є обов'язковим для виконання всіма державними органами та посадовими особами;

тільки суд держава наділяє правом використовувати при­мусові повноваження державної влади;

виняткове правове становище суду в системі державних органів визначається Конституцією України й іншими норматив­ними актами;

особливий порядок формування судового корпусу, режиму його діяльності та притягнення суддів до відповідальності;

особлива система контролю за діяльністю судової влади (тільки контроль за законністю судових рішень і дотриманням судом процедури їх прийняття)


Відокремленість судової влади тісно пов'язана з її неза­лежністю (виключення будь-якого впливу політичних партій, громадських рухів та їхніх лідерів на судову владу; особливий порядок фінансування суддів, їх матеріально-побутового та соціаль­ного забезпечення; заборона вимагати від суддів відомостей по суті справ, які розглядаються чи перебувають у провадженні та ін.) та самостійністю (судові функції суд не поділяє з іншими органами, а його рішення не потребують санкцій або затвердження іншими гілками влади). Проте це не означає, що суди повністю ізольовані від законодавчої та виконавчої влади (їх взаємодія здійснюється в межах законів, які гарантують незалежність судів, виділяючи їх у самостійну, відокремлену систему).

Судова влада має свої функції, до яких належать правосуддя та контроль.

Визначальною є функція правосуддя, поза як саме органи судової влади розглядають по суті правові конфлікти.

Рішення суду з цивільних справ або вирок у справах криміналь­них прийнято називати актами правосуддя, що з погляду їхньої обов'язковості прирівнюються до законів та забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу, а умисне їх невиконання чи перешкоджання їх виконанню посадовою особою має наслідком юридичну відповідальність.

Контрольна функція судової влади полягає в тому, що вона здійснює конституційний контроль; контроль за законністю й обґрунтованістю рішень і дій державних органів, посадових осіб та державних службовців у разі їх оскарження до суду; конт­роль за законністю й обґрунтованістю арештів і затримань, застосованих органами дізнання та досудового слідства; санкціо­нування проведення дій, пов'язаних з обмеженням прав громадян, передбачених статтями 29, ЗО, 31 Конституції України тощо

Загальна характеристика судової системи України.
Функцію здійснення правосуддя, за Конституцією України, по­кладено на суди, що діють незалежно від законодавчої та вико­навчої гілок влади.

Жодні органи державної влади, крім судів, не мають права перебирати на себе функцію і повноваження зі здійснення правосуддя.

Тільки суди мають право визнавати особу винною у вчиненні злочину та піддавати її кримінальному покаранню. Юрисдикція судів поширюється на всі право­відносини, що виникають у державі.

Судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні. Його завданням є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій тери­торії України. Він розглядає питання про відповідність всіх законів й інших нормативно-правових актів, які приймаються в Україні, Конституції України та принципам верховенства права.

Суди загальної юрисдикції розглядають спори між громадя­нами, громадянами та юридичними особами, громадянами й державою, кримінальні справи, адміністративні тощо.

Система судів загальної юрисдикції (загальних судів) в Україні базується на принципах територіальності та спеціалізації.

Побудова судів на основі територіального принципу забезпечує наближення судів до населення та їхню доступність, а спеціалізація судів і суддів у розгляді певних категорій справ сприяє більш кваліфікованому їх розглядові, більш надійному захисту прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб.

Систему судів загальної юрисдикції формують місцеві суди, апеля­ційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрис­дикції є Верховний Суд України. Він очолює судову систему та здійснює контроль і нагляд за судовою діяльністю всіх загальних судів. Верховний Суд України має право переглянути будь-яке рішення нижчестоящих судів, уповноважений розглядати та вирішувати кримінальні й цивільні питання особливої складності та важливості. Вироки й інші рішення Верховного Суду України є остаточними, їх перегляд можливий лише в порядку нагляду Пленумом Верхов­ного Суду України - вищою судовою інстанцією нашої держави.



Верховний Суд України діє у складі

Пленуму Верховного Суду України

Судової палати в цивільних справах

Судової палати у кримінальних справах

Судової палати в господарських справах

Судової палати в адміністративних справах

Військової судової колегії

Пре­зидія Верховного Суду України - для вирішення внутрішніх організаційних


Голова Верховного Суду України обирається на посаду таємним голосу­ванням Пленуму Верховного Суду України.

Суддею Верховного Суду України може бути громадянин України, якому виповнилося 35 років, має вищу юридичну освіту та стаж роботи за юридичною спеціальністю не менший за 10 років, зокрема й на посаді судді не менше 5 років

Місцеві суди діють у межах району, міста (крім міст район­ного підпорядкування), району міста, декількох районів або району та міста одночасно. До місцевих судів за статусом при­рівнюються військові суди гарнізонів і господарські суди Авто­номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Апеляційні суди діють в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. До них прирівнюються військові суди регіонів у Військово-морських силах України, а також: Апеляційний суд України.

До вищих спеціалізованих судів нині належать тільки Вищий господарський суд України та Вищий адміністративний суд України.

Суди загальної юрисдикції створюються та ліквідовуються Президентом за поданням Міністра юстиції України, пого­дженим з Головою Верховного Суду України чи головою відпо­відного вищого спеціалізованого суду.

Конституцією України заборонено створення будь-яких над­звичайних і особливих судів.

Конституційний Суд України, його повноваження, роль.
ЗУ від 16.10.1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України"

Статус Конституційного Суду - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, який є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Завдання Конституційного Суду - є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Нормативне регулювання діяльності Конституційного Суду - організація, повноваження та порядок діяльності Конституційного Суду визначаються Конституцією України та цим Законом. Конституційний Суд приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи у відповідності з цим Законом.

Основні принципи діяльності Конституційного Суду - верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Склад Конституційного Суду України - з 18 суддів Конституційного Суду. Президент, ВР та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду.

Порядок призначення суддів Конституційного Суду Президентом – проводить консультації з Прем'єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного Суду, видає відповідний Указ про призначення, скріплений підписами Прем'єр-міністра та Міністра юстиції. У разі припинення повноважень судді, який призначався Президентом, він у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Порядок призначення суддів Конституційного Суду ВР - призначає суддів Конституційного Суду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів, куди включені кандидати, які внесені Головою ВР чи 1/4 народних депутатів від конституційного складу, при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури, і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет ВР подає ВР свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного Суду, внесеної у встановленому порядку. Обрані – ті, які набрали найбільшу кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної Ради України., у разі припинення – перепризначення нового. В місячний строк; відповідна постанова ВР про призначення суддів.

Порядок призначення суддів Конституційного Суду з'їздом суддів - за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного Суду для включення в бюлетені для таємного голосування. Призначеним вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів.

Строк повноважень суддів Конституційного Суду - на 9 років без права бути призначеним повторно.

Невід'ємними атрибутами Залу засідань Конституційного Суду є Державний Герб та Державний Прапор України.

Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності законів та інших правових актів ВР, актів Президента, актів КМ, правових актів ВР АРК;

2) відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до ВР для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції;

4) офіційного тлумачення Конституції та ЗУ.

До повноважень Конституційного Суду не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Підставами для прийняття Конституційним Судом рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність Конституції; порушення встановленої Конституцією процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

Вимоги до судді Конституційного Суду Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх 20 років.

Судді Конституційного Суду не можуть належати до політичних партій та профспілок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політичній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Статус судді Конституційного Суду визначається Конституцією, цим Законом та ЗУ щодо статусу суддів.

Повноваження судді Конституційного Суду та його конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при введенні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях.

Суддя Конституційного Суду здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного Суду, Конституційним Судом, бере участь у розгляді справ, має право витребувати від ВР, Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, політичних партій та інших об'єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією суддів Конституційного Суду, Конституційним Судом.

Ухилення від дачі пояснень або відмова від надання документів, матеріалів, інформації судді Конституційного Суду тягне за собою відповідальність винних осіб згідно з законом.

Суддя Конституційного Суду має право публічно висловлювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Конституційному Суді лише щодо тих справ, у яких Конституційним Судом прийнято рішення чи дано висновок.
Голова Конституційного Суду обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду .зі складу суддів Конституційного Суду лише на один 3-річний строк таємним голосуванням - вважається обраний кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного складу суддів Конституційного Суду.

Голова Конституційного Суду очолює Конституційний Суд та організовує його діяльність та має двох заступників, які виконують окремі його повноваження за дорученням. У разі відсутності Голови Конституційного Суду або неможливості здійснення ним своїх повноважень його обов'язки виконує заступник, який є старшим за віком.

Повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі:

1) закінчення строку призначення; 2) досягнення суддею шістдесятип'ятирічного віку; 3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; 4) порушення суддею вимог, передбачених частиною другою статті 16 цього Закону; 5) порушенням суддею присяги; 6) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; 7) припинення його громадянства; 8) визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; 9) подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Рішення про припинення повноважень судді Конституційного Суду у випадках, передбачених пунктами 1 - 3, 6 - 9, приймається на засіданні Конституційного Суду, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, - ВР. Повноваження судді припиняються у разі його смерті.

Голова Конституційного Суду, заступник Голови Конституційного Суду звільняються з посади за їх заявами Конституційним Судом, якщо за рішення проголосувало більше 1/2 конституційного складу суддів..

Звільнення з посади Голови Конституційного Суду, заступника Голови Конституційного Суду не позбавляє їх повноважень судді Конституційного Суду..

Суддя Конституційного Суду має наукового консультанта і помічника, які виконують доручення судді зі справ конституційного провадження. І є державними службовцями.

Судді Конституційного Суду при здійсненні своїх повноважень є незалежними і підкоряються лише Конституції та керуються цим Законом, іншими ЗУ, крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду Конституційного Суду. Особа судді Конституційного Суду є недоторканною., не може бути затриманий чи заарештований без згоди ВР до винесення обвинувального вироку судом., не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Конституційному Суді та в його колегіях, за винятком відповідальності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень та дачі висновків Конституційним Судом.

Судді Конституційного Суду одержують заробітну плату та користуються іншими видами матеріального забезпечення, встановленими законами України щодо статусу суддів.

. Питання провадження у справах та діяльності Конституційного Суду, його Секретаріату, порядок діловодства, правила внутрішнього розпорядку Конституційного Суду визначаються Конституцією, цим Законом та актами Конституційного Суду, що встановлюють порядок організації внутрішньої роботи Конституційного Суду.

Фінансування Конституційного Суду передбачається в Державному бюджеті України окремим рядком.

Матеріали діяльності Конституційного Суду зберігаються в Архіві Конституційного Суду. (матеріали, за якими прийняті рішення, висновки – 100 років., а самі рішення , висновки – безстроково)

Положення про Бібліотеку Конституційного Суду затверджується Конституційним Судом.. Друкованим органом є "Вісник Конституційного Суду України".

Формами звернення до Конституційного Суду є конституційне подання та конституційне звернення.

Конституційне подання - це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та ЗУ. Конституційним поданням є також звернення ВР про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Суб'єктами права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом є Президент, не менш як 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається), Верховний Суд, Уповноважений ВР з прав людини, ВР АРК, КМ, інші органи державної влади, органи місцевого самоврядування

Конституційне звернення - це письмове клопотання до Конституційного Суду про необхідність офіційного тлумачення Конституції та ЗУ з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи.

Суб'єктами права на конституційне звернення з питань дачі висновків Конституційним Судом є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи.

Конституційне подання або конституційне звернення може бути відкликане за письмовою заявою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду України, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду України.

Підставами для відмови у відкритті провадження у справі в Конституційному Суді є: 1) відсутність встановленого Конституцією України, цим Законом права на конституційне подання, конституційне звернення; 2) невідповідність конституційного подання, конституційного звернення вимогам, передбаченим Конституціє, цим Законом; 3) непідвідомчість Конституційному Суду питань, порушених у конституційному поданні, конституційному зверненні.

Рішення Конституційного Суду на його засіданнях приймається, якщо за це рішення проголосувало більше половини суддів Конституційного Суду, які брали участь у засіданні.

У разі виявлення неповаги до Конституційного Суду України або перешкоджання проведенню його пленарного засідання порушник притягається до встановленої законом відповідальності

Учасниками конституційного провадження є суб'єкти права на конституційне подання і конституційне звернення, їхні представники, а також залучені Конституційним Судом до участі у розгляді справи органи та посадові особи, свідки, експерти та перекладачі.

.

Строк провадження у справах за конституційними поданнями не повинен перевищувати трьох місяців (невідкладне – 1 місяць).

Строк провадження у справах за конституційними зверненнями не повинен перевищувати 6 місяців.

Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.

У разі якщо в процесі розгляду справи за конституційним поданням чи конституційним зверненням виявлено невідповідність Конституції інших правових актів (їх окремих положень), крім тих, щодо яких відкрито провадження у справі, і які впливають на прийняття рішення чи дачу висновку у справі, Конституційний Суд визнає такі правові акти (їх окремі положення) неконституційними.

Конституційний Суд дає висновки у справах з питань: офіційного тлумачення Конституції та ЗУ; про відповідність Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість; щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента з поста в порядку імпічменту.

Рішення приймаються, висновки даються Конституційним Судом поіменним голосуванням шляхом опитування суддів Конституційного Суду, окрема думка додається в разі її наявності. Рішення і висновки Конституційного підписуються не пізніше семи днів після прийняття рішення, дачі висновку і оприлюднюються .

Підставами для порушення питання про відкриття провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції стосовно прав та свобод людини і громадянина є: 1) наявність спірних питань щодо конституційності прийнятих і оприлюднених у встановленому порядку законів, інших правових актів; 2) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених у процесі загального судочинства; 3) виникнення спірних питань щодо конституційності правових актів, виявлених органами виконавчої влади в процесі їх застосування та Уповноваженим ВР з прав людини у процесі його діяльності.

Конституційний Суд розглядає справи і дає висновки щодо конституційності: 1) чинних міжнародних договорів України; 2) міжнародних договорів України, що вносяться до ВР для надання згоди на їх обов'язковість. Стаття 87. Дача висновків щодо конституційності чинних міжнародних договорів Питання щодо конституційності чинного міжнародного договору розглядається Конституційним Судом за конституційним поданням Президента, КМ.

Питання щодо конституційності правових актів ВР, Президента або КМ про набрання міжнародними договорами чинності для України розглядаються Конституційним Судом відповідно до пункту 1 статті 13 за конституційними поданнями суб'єктів, визначених у статті 40 цього Закону.

Повноваження прокуратури та форми її реагування на порушення законності.

ЗУ від 05.11.1991 року № 1789-XII "Про прокуратуру"

Предметом прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів є:

1) відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам;

2) додержання законів про недоторканність особи, соціально-економічні, політичні, особисті права і свободи громадян, захист їх честі і гідності, якщо законом не передбачений інший порядок захисту цих прав;

3) додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності.

Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству

Форми прокурорського реагування

Протест на акт, що суперечить закону, та на незаконні рішення чи дії посадової особи приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.



Поняття і значення основі принципи територіального устрою держави.
Адміністративно-територіальний устрій України — це обумовлена географічними, історичними, економічними, етнічними, соціальними, культурними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на адміністративно-територіальні одиниці.

Конституцією України визначено такі нашої держави:

Основні засади територіального устрою України, визначені Конституцією

єдність та цілісність державної території

поєднання централізації та децентралізації у здійсненні державної влади, що означає розподіл компетенції між вищими органами державної влади та органами місцевого самоврядування;

Збалансованість соціально-економічного розвитку регіонів, з врахуванням їх історичних, економічних, екологічних, культурних та інших особливостей



Адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль у державі:

  1. з урахуванням його особливостей побудована система органів і місцевого самоврядування;

  2. він сприяє ефективному управлінню економікою і соціально-культурним будівництвом на певній території та збалансованості соціально-економічного розвитку областей;

  3. має змогу враховувати побажання населення в розв'язанні питань територіального поділу та здійснення управління на місцях.


У статті 133 Конституції України визначено, що систему адміністративного устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь.

Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України

Розгляд питань, пов`язаних з адміністративно-територіальним устроєм в Україні, віднесено до компетенції ВР, ВР АРК та органів місцевого самоврядування і визначається Конституцією


Види адміністративно-територіальних одиниць в Україні.
Система адміністративного територіального устрою України — це сукупність адміністративних одиниць: села, селища, міста, райони в містах, райони, області, АРК

Населений пункт — це частина комплексно заселеної території, яка склалася внаслідок господарської та іншої соціальну діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Область — це основна складова частина території Украп що історично склалася і характеризується певним організаційні відособленням, цілісністю, економічною та соціальною самодостатністю, місцевими особливостями і традиціями.

Район — це частина території області з переважно агропромисловим характером економіки, транспортною, інформаційне та іншою соціальною інфраструктурою, спрямованою на забезпечення зв'язків між населеними пунктами.

Село — це сільський населений пункт зі сталим складом жителів, які переважно зайняті в сільськогосподарському виробництві.

Селище — це сільський населений пункт, що сформувався при промисловому чи іншому підприємстві, організації.

Поняття „регіон” є умовним, Конституція не розмежовує Україну на регіони. Як правило, під „регіонами” розуміють складні завершені територіально-господарські комплекси, які відповідно до Конституції та ЗУ, створюють умови і засоби для здійснення ефективного місцевого державного управління та місцевого самоврядування в межах єдиної внутрішньої державної політики. В Україні до регіонів відносять АРК, області, міста Київ та Севастополь і райони.

АРК – „автономія” – „залежність” - це адміністративно-територіальна одиниця України зі спеціальним правовим статусом, невід`ємна складова частина України, що вирішує в межах Конституції та законів України питання, віднесені до її відання. Правовий статус АРК визначається Конституцією, Конституцією АРК, ЗУ, іншими нормативно-правовими актами.

Міста зі спеціальним правовим статусом – місто Київ, місто Севастополь.

Статус міста Київ обумовлений тим, що це місто є політичним і адміністративним центром держави, де розташовані установи найвищих державних органів, а також дипломатичні представництва іноземних держав та міжнародних організацій в Україні. ЗУ від 15.01.1999 року „Про столицю України - мсто-герой Київ” – покладає на місто, його органи місцевого самоврядування, додаткові обов`язки та гарантує цим органам надання з боку держави додаткових прав.

Спеціальний статус міста Севастополь – зумовлюється тим, що в ньому розташований Військово-Морський флот України. Спеціальний закон про це місто – відсутній.

Не вважаються адміністративно-територіальними одиницями хутори, двори та інші невеликі поселення, що мають тимчасовий характер, а також поселення службового призначення.

Території міст, сіл, селищ можуть поділятися на окремі мікрорайони та інші мікроструктури, які не виступають адміністративно-територіальними одиницями України: вулиці, квартали, житлові масиви тощо.

Найменування і перейменування населених пунктів та інших адміністративно-територіальних одиниць здійснюється з урахуванням історичних, географічних, культурних ... особливостей ВР з врахуванням думки територіальних громад.


Правовий статус Автономної Республіки Крим.

Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки в її складі знаходиться територіальна автономія – АРК.

Правовий статус АРК визначений Конституцією.
1   2   3   4   5



Скачать файл (1687 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации