Вісник Академії управління МВС 2008 №03
скачать (2786.4 kb.)
Доступные файлы (1):
1.doc | 2787kb. | 21.11.2011 10:17 | ![]() |
содержание
- Смотрите также:
- Вісник Академії управління МВС 2007 №02-03 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2006. число 6 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2007. число 10 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2007. число 8 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2005. число 2 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2006. число 7 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2006. число 5 [ документ ]
- Вісник Академії адвокатури України. 2004. число 1 [ документ ]
- Вісник Полтавської державної аграрної академії 2008 №04 [ документ ]
- Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 2008 №02 [ документ ]
- Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 2008 №03 [ документ ]
- Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ 2008 №01 [ документ ]
1.doc
Міністерство внутрішніх справ України Академія управління МВС
Вісник Академії управління МВС
№3, 2008
НАУКОВИЙ ЖУРНАЛ
Заснований
у грудні 2006року
Видається 4 рази на рік
Засновник і видавець
Академія
управління Міністерства внутрішніх справ
Редакційна колегія:
БілоусВ.Т., д.ю.н., проф., (головнийредактор);
Барко В.І., д.психол.н., доц.;
Ващенко І.В., д.психол.н., с.н.с.;
Грохольський В.Л., д.ю.н., доц.;
Засанський В.В., д.е.н., проф.;
Захматов В.Д., д.т.н., проф.;
Коваленко В.В., д.ю.н., проф.;
Копиленко О.Л., д.ю.н., проф.;
Корецький МХ., д.держ.упр., проф.;
Мурашин О.Г., д.ю.н., проф.;
Олуйко В.М., д.держ.упр., проф.;
Попович В.М., д.ю.н., проф.;
Проценко Т.О., д.ю.н., доц..;
РижихВ.М., д.держ.упр., проф.;
Рябченко О.П., д.ю.н., проф.;
Снігерьов О.П., д.ю.н., проф.;
ТкаченкоА.М. д.держ.упр., проф.;
ТроньВ.П., д.держ.упр., проф.;
Чайковський А.С. д.і.н., проф.;
Чобітько М.Г., д.пед.н., доц.;
Шамрай В.О., д.держ.упр., проф.;
Ярмиш О.Н., д.ю.н., проф.;
Бабенко В.Г., к.пед.н., доц.;
Благовісний С.Г. к.ю.н., доц.;
Боярко Г.В., к.пед.н., доц.;
Братков І.С., к.ю.н., доц.;
Гвоздецький В.Д., к.філос.н., доц.;
Гусаров С.М., к.ю.н.;
Дульський О.О., к.ю.н., доц.;
Заросило В.О., к.ю.н., доц.;
Клачко В.М., к.пед.н., доц.;
КотлярВ.Ю., к.ф.-м.н., доц.;
Лов'якО.О., к.ю.н.;
Ольшевський К.М., к.ю.н.;
Підюков П.П., к.ю.н., доц.;
Сервецький І.В., к.ю.н., доц.;
ШепелеваН.В., к.ю.н., доц.;
Шестопалова Л.М., к.ю.н., с.н.с.;
Шилінгов В.С., к.ю.н., доц.;
Возник М.В.
Вісник Академії управління МВС
Науковий журнал
Рекомендовано до друку Вченою радою Академії управління МВС (протокол № 1 від 05.02.2009)
У журналі публікуються результати наукових досліджень у галузях права, державного управління та юридичної психології, висвітлюються теоретичні й практичні проблеми правозастосування.
Призначений для працівників правоохоронних, судових та інших державних органів, науковців, студентів вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться новітніми науковими досягненнями.
^
© Вісник Академії управління Міністерства внутрішніх справ
ЗМІСТ
Теоретичні засади та практика діяльності органів внутрішніх справ України
Сергій ГУСАРОВ, Віктор БІЛОУС
Визначення понять адміністративної процедури та
адміністративного процесу в адміністративному праві України 6
^ БРАТКОВ
Проблеми законодавчої регламентації настання цивільно-
правової відповідальності за корупційні правопорушення 19
^ Яна КОНЮШЕНКО
Правова сутність рішення про звільнення особи
від кримінальної відповідальності на початковому етапі
кримінального судочинства 31
^
Зміст понять "тероризм" і "терористичний акт" 39
Микола КОРЧОВИЙ
Вивчення і використання кримінологічної та віктимологічної
інформації при запобіганні статевим злочинам та їх розкритті 47
Іван СЕРВЕЦЬКИЙ
Теоретичні засади розшукового права 57
Олексій ^ Сергій ПОТЕРЯЙКО, Михайло ВОЗНИК
Оцінка способів виконання завдань підрозділами МВС 68
Олег ЛОВЯК
Особливості відшкодування шкоди, завданої під час здійснення реквізиції за участю органів
внутрішніх справ України 83
^
Володимир ГРОХОЛЬСЬКИЙ
Організаційно-правові засади міжнародного
співробітництва у сфері протидії торгівлі людьми 95
^
Правовий статус правоохоронних органів
Європейського Союзу 105
Підготовка правоохоронних кадрів
Вадим БАРКО
Гуманістичний особистісно орієнтований підхід як принцип ефективного управління персоналом органів внутрішніх справ.... 115
^
Використання особистісно орієнтованих технологій у
навчальному процесі Академії управління МВС.
Контекстне навчання 130
^
Методика використання масо-габаритних макетів пістолетів
«Форт» на заняттях зі спеціальної фізичної підготовки 139
^
Тарас ПРОЦЕНКО
Вплив соціально-економічних чинників на стан
адміністрування податків і митних платежів 149
^
Організаційно-правові засади запобігання дитячій
безпритульності та бездоглядності в Україні:
ретроспективний погляд 157
Микола СУПРУН
Пенітенціарні аспекти педагогіки співпраці
академіка В.М. Синьова
170
^
УДК 350.77
Сергій Гусаров
кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, ректор Академії управління МВС; ^
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС
^
У статті розглядаються питання диференціації адміністративного процесу та адміністративної процедури в адміністративному праві, проводиться порівняння адміністративного процесу України та деяких зарубіжних країн. Пропонуються нові визначення адміністративної процедури та адміністративного процесу.
В статье рассматриваются вопросы дифференциации административного процесса и административной процедуры в административном праве, проводится сравнение административного процесса Украины и некоторых зарубежных стран. Предлагаются новые определения административной процедуры и административного процесса.
In the article the questions of differentiation of administrative process and administrative procedure in administrative law are examined, the comparison of administrative process of Ukraine and some countries abroad is done too. The new definitions of administrative procedure and administrative process are given at the same time.
© Сергій Гусаров, Віктор Білоус
^ адміністративний процес, адміністративна процедура, кодифікація, систематизація, принципи адміністративного права.
Ключевые слова: административный процесс, административная процедура, кодификация, систематизация, принципы административного права.
Keywords: administrative process, administrative procedure, codification, systematization, principles of administrative law.
Відомо, що адміністративне право в Україні перебуває у трансформаційному процесі, метою якого є законодавче врегулювання процедурного аспекта взаємовідносин органів управлінської системи, тобто виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування з громадянами. Розвиток адміністративного права забезпечуватиме права і свободи людини та громадянина у правовій, демократичній державі, з одного боку, а з іншого - сприятиме ефективнішій управлінській діяльності державних службовців.
Існують різні підходи щодо законодавчого врегулювання адміністративних процедур. Деякими країнами обрано шлях кодифікації правових актів з цього питання, зокрема це Австрія, США, Нідерланди, Іспанія, Угорщина, Італія, Німеччина, Японія, Данія, Польща. Водночас у деяких державах не існує єдиного, систематизованого правового акта, хоча їх законодавство досить розвинуте в цьому аспекті. Наприклад, у Франції, де наявні часткові кодифікації, зокрема від кінця 1970-х років, за рекомендаціями посередника чи самої Державної ради було прийнято закон про доступ до адміністративних документів (липень 1978 р.). Він значною мірою змінив принципи, які належали до адміністративної таємниці, про мотивацію адміністративних актів (липень 1979 р.), про захист громадських свобод при використанні інформаційних картотек (січень 1978 р.). Натомість складно розглядати декрет від 28 листопада 1983 р. "Про відносини між адміністративними органами і громадянами" як щось більше, ніж зародок систематизації загальної адміністративної процедури. Самого лише нормативного статусу цього декрету недостатньо для того, щоб надати йому ваги, необхідної для справжньої кодифікації такого порядку, адже він не міг би протистояти загальним принципам права, яким він суперечитиме, зокрема принципові вільного управління територіальних громад. Крім того, він містить лише відокремлені норми: юридичне значення для адміністрації опублікованих циркулярів, обов'язкова вказівка на способи оскарження адміністративних рішень та елементи процедури рішення для колегіальних органів. У Франції існують процедури заслуховування підстав для подачі позову, однак у межах часткового законодавства (відносно позбавлення права власності на майно і досліджень впливу на навколишнє середовище), а не загалом. Безперечно, саме це розпорошення норм у Франції ускладнює порівняння з країнами, де адміністративна процедура кодифікована на загальному рівні, тоді як з багатьох пунктів французька регламентація варта, можливо, багатьох інших регламентацій, які вважаються повнішими [1, 245]. Крім того, є країни, які також не мають загального кодифікованого акта з адміністративних процедур, зокрема Велика Британія, Ірландія, Португалія, Греція, Бельгія, Гол -ландія. Пояснюється це: 1) непридатною юридичною технікою, яка значну увагу приділяє фіксації дрібниць на папері, на відміну від континентальної, що дозволяє задовольнитися в певних ситуаціях лише принципами, котрі в подальшому переростають у конкретні правила застосування; 2) адміністрації цих країн залишаються маловідкрити-ми. Наприклад, у Великій Британії та Ірландії діє закон про секрет у адміністративній сфері.
Процес кодифікації чи систематизації є прогресивно-позитивним з таких міркувань: а) це сприяє формуванню адміністративно-процедурного права; б) полегшує управлінську діяльність, робить її більш оперативною та ефективною.
Україна обрала шлях таких країн, як Польща, США, Німеччина тощо, а саме розробки узагальнюючого законодавчого акта про адміністративні процедури за участю громадян [2, 5]. Для цього робочою групою при Міністерстві юстиції України, а також за участю наукових співробітників Інституту держави та права ім. В.М. Корецького НАН України було підготовлено проект Адміністративно-процедурного кодексу.
Нормами цього кодексу передбачається здійснення регулювання таких процедур, як прийняття, підготовка, оскарження індивідуальних адміністративних актів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, посадових осіб цих органів з приводу реалізації прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб.
На сьогодні чинним є Закон України "Про звернення громадян", який деякою мірою регламентує процес розгляду заяв та скарг громадян, а саме: ст. 1 цього Закону зазначає, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення [3]. Проте цей закон не є досконалим хоча б тому, що він побудований на ідеології минулого ідентичного правового акта радянського зразка, зокрема у документі існує низка хиб технічного характеру.
Заповнити вакуум необхідності регулювання провадження в адміністративній справі за скаргою на індивідуальний адміністративний акт покликаний Адміністративно-процедурний кодекс, який, на думку В.Б. Авер'янова, має логічну структуру і прийнятне змістове наповнення. Водночас науковець визнає, що робота над цим законопроектом непроста, аргументуючи це малодосліджені-стю проблем адміністративної процедури вітчизняною правовою наукою та нерозробленістю багатьох питань на доктринальному рівні [4, 207].
Першочергове завдання, яке слід розв'язати до прийняття Адміністративно-процедурного кодексу, - це змістове наповнення та однозначне розуміння поняття "адміністративна процедура" та його співвідношення з поняттям "адміністративний процес".
Для того, щоб краще зрозуміти ці поняття, їх варто розглянути з різних позицій або точок зору.
У лексичному плані "процедура" загалом визначається як будь-яка тривала, послідовна справа, порядок, обряд [5, 526], установлена, прийнята послідовність дій для здійснення або оформлення якоїсь справи [6, 543], офіційний порядок дій, виконання, обговорення чого-небудь [7, 577]. Незважаючи на термінологічну тавтологію, всі ці визначення мають спільні сутнісні риси, наприклад, низка послідовних дій, але вони спрямовані на досягнення певного результату (оформлення, виконання, здійснення, обговорення тощо якоїсь справи). Якщо ж ідеться про специфічну процедуру у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, тобто про процедуру в її правовому значенні, то, на переконання авторів, послідовні дії, які становлять процедуру, повинні бути, по-перше, врегульовані нормами права, а по-друге, направлені на досягнення певного правового результату. Такий підхід до поняття "правова процедура", що ґрунтується на значенні терміна "процедура", дозволяє сформулювати наукове визначення цього поняття.
У загальному аспекті процедура визначається як певна сукупність дій чи операцій, за допомогою яких реалізується той чи інший процес або етап, стадія, що виражає зміст відповідної технології.
З правової точки зору процедура - це регламентований юридичною нормою порядок дій або регулювання відповідних суспільних відносин у сфері правозастосування.
Правова процедура характеризується такими ознаками:
попередньо визначена модель її застосування у реальному житті, через яку досягається необхідний результат;
юридична сила, тобто норми, що визначають процедурну діяльність, закріплені у законі, як і основні;
межі регулятивного "впливу" процедурних норм. Процедурні норми не торкаються змістової (внутрішньої) сторони реалізації основних норм, лише передбачають зовнішній процес їх впровадження;
синхронність, тобто з виникненням основної норми відразу приймається процедурна. Це забезпечує нерозривність право-творчості та правореалізації, теорії та практики;
^ законність - відповідність процедури нормативній моделі, закріпленій у нормативно-правовому акті; ^ ознака демократизму правової процедури стосується тільки
тих, які є шляхом до реалізації владних відносин. Ця характеристика розкриває ознаки процедури, які прийнятні та можуть застосовуватись до всіх галузей права, зокрема і до адміністративної. Тому постає необхідність визначення самого поняття "адміністративна процедура", щодо якого немає однозначної думки, як це не парадоксально, адже впродовж значного часу науковці оперують цим поняттям, використовуючи його у підручниках, монографіях, статтях, але уніфікованого підходу ще не вироблено.
Таким чином, для того щоб зрозуміти, яка позиція є найбільш об' єктивно правильною і відповідає сучасним тенденціям розвитку адміністративної науки, а також для змістовного і глибокого дослідження цього питання, на переконання авторів, його слід проводити з використанням етимологічного та історичного методів, які допоможуть розглянути дискусійне поняття.
До середини XX ст. виконавчо-розпорядчі відносини між державною адміністрацією та громадянами не регулювались на законодавчому рівні. Це, на нашу думку, пояснює початкову тенденційність визначення загального поняття "процес" як порядку розгляду судових справ, а причиною цього є асоціювання адміністративного процесу виключно із судовим провадженням.
Наступний аспект дослідження стосується розгляду адміністративного процесу у широкому або вузькому значенні та визначення місця адміністративної процедури в адміністративно-процесуальній діяльності.
Адміністративний процес визначався як виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління, які під час її здійснення керувалися критеріями політичної доцільності, а не правовою регламентацією. Найбільша роль в реалізації управлінської волі держави належить виконавчо-розпорядчим органам державної влади (органам державного управління) [8, 15]. Відповідно закон як правовий акт вищої юридичної сили ставився на один щабель із підзаконними нормативно-правовими актами. Потреби як такої щодо законодавчого визначення адміністративної процедури не було, адже держава акумулювала "у своїх руках " усі сфери суспільного життя і рішення, зрозуміло, приймались нею самостійно.
З огляду на викладене, доцільно звернутися до теорії "публічної адміністрації", згідно з якою, на думку професора В.Б. Авер'янова, управління з боку держави, яке домінувало у всіх сферах за радянських часів, тепер не є настільки визначальним. Відповідно до цього він пропонує виокремлення нового суб' єкта - "публічної адміністрації" у вигляді органів виконавчої влади та виконавчих органів місцевого самоврядування [9, 117]. Тобто фактично відбувається ротація методів управління на методи регулювання, що характерні для правової держави.
Крім того, суттєвою хибою правової системи радянської доби була відсутність права на судове оскарження рішень органів виконавчої влади.
Дискусія навколо визначення поняття адміністративного процесу триває й досі, наука не знає єдиного, уніфікованого підходу до вирішення цього питання. Як зазначає Н. Г. Саліщева, "одні з них визнають процесуальний порядок як засіб реалізації норм матеріально-адміністративного права, інші обмежують адміністративний процес порядком здійснення адміністративної юрисдикції з індивідуальних справ, треті припускають співіснування обох видів" [10, 7-23].
Фактично можна говорити про три основні сфери застосування цього поняття: 1) порядок розгляду справ в адміністративних судах (тобто адміністративне судочинство); 2) порядок реалізації повноважень органів виконавчої влади з підготовки та прийняття нормативних й індивідуальних адміністративних актів; 3) нарешті, порядок застосування до відповідальних суб'єктів заходів адміністративного примусу [11, 8].
Таким чином, у вузькому тлумаченні адміністративний процес -це діяльність уповноважених органів влади щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу, так званий юрисдикційний процес.
У широкому розумінні - це вид юридичного процесу, який регламентує порядок розгляду і вирішення конкретних адміністративних справ, діяльність, що ґрунтується на нормах адміністративно-процесуального права, виконавчих органів влади та їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб'єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків - і матеріальних норм інших галузей права [12, 12; 13, 49].
З огляду на вищевикладене, постає питання: яке визначення слід використовувати для розкриття поняття адміністративного процесу, які пояснення найбільш раціонально, логічно обґрунтовують позицію вузького чи широкого розуміння. Відповідь - насамперед у необхідності розмежування поняття "адміністративний процес" та "адміністративна процедура" (провадження). Аргументами на користь цієї точки зору є неможливість поєднання юрисдикційного та позитивного процесу в одному понятті. Пояснюється це з таких позицій:
1) відповідно до теорії Ш.Л. Монтеск'є та конституційного прин-
ципу, зазначеного у ст. 6 Основного Закону, державна влада в Україні
здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та су-
дову. Широке визначення адміністративного процесу фактично по-
єднує дві окремі, незалежні гілки виконавчої та судової влади, чим
порушує засадні принципи побудови правової держави.
Адже юрисдикційний процес, який охоплює провадження у справах про адміністративні правопорушення щодо розгляду скарг на дії чи бездіяльність посадових осіб органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, дисциплінарні провадження щодо державних службовців, передбачає, за певних обставин, наявність такого суб' єкта, як суд. На противагу юрисдикційному, позитивний процес унеможливлює подібну присутність суду у реалізації проваджень, суб' єктами яких є адміністративні органи. Відповідно й поєднання юрисдикційного та позитивного процесу в одному понятті є неправильним;
щодо предмета регулювання нещодавно прийнятого Кодексу адміністративного судочинства України у ст. 1 зазначається, що цей нормативно-правовий акт встановлює повноваження та компетенцію адміністративного суду, порядок звернення до нього і порядок адміністративного судочинства. Таким чином, наявний підхід до широкого визначення поняття "адміністративний процес" є неузгодженим у методологічному аспекті. Адже загальне поняття застосовується до визначення окремого явища, судового розгляду адміністративно-правових спорів;
юрисдикційний та позитивний процес, тобто судове вирішення адміністративних спорів і розгляд органами виконавчої влади індивідуальних адміністративних справ, мають різну мету, завдання, склад та статус учасників, принципи тощо.
Наприклад, статус виконавчого органу влади у розгляді адміністративних справ, з якою звернувся громадянин у неюрисдикційному та юрисдикційному процесі, - відмінний, тобто в адміністративній процедурі він є "лідером" провадження, скеровує розгляд справи, виносить необхідне рішення тощо, а в суді виступає рівною стороною.
При здійсненні судового провадження справи застосовуються певні принципи, не характерні для адміністративної процедури. Одним із них є принцип змагальності сторін судового процесу під час розгляду та вирішення справ у адміністративних судах, характерний виключно для юрисдикційного процесу. Принцип ефективності адміністративної процедури, що означає використання найпростіших та найефективніших засобів для розгляду та вирішення справи, в такому розумінні характерний для позитивного процесу, адже суд перевіряє справу на відповідність законності, а не вирішує її, тобто він не може підмінити адміністративний орган [14].
Рішення адміністративного органу може бути оскаржене як у суді, так і у вищому у порядку підпорядкованості адміністративному органі відносно того, який прийняв адміністративний акт. Судове рішення оскаржується лише в апеляційній або касаційній судовій інстанції.
Склад учасників юрисдикційного процесу у багатьох випадках передбачає наявність такого суб' єкта відносин, як суд, що для позитивного процесу не характерне;
4) розуміння "процесу" в класичних галузях права, тобто в кримінальному та цивільному процесі, характеризується такими ознаками, як наявність спору між сторонами та вирішення його судом. Широке визначення адміністративного процесу суперечить такому розумінню, що є неприпустимим, зважаючи на системність та узгодженість правової науки, а також однозначність розуміння загальних понять.
Слід зазначити і те, що деякі науковці співвідносять поняття "процес" і "процедура" як рід і вид, тобто наділяють їх родо-видовими ознаками та родо-видовою субординацією. На думку авторів, така позиція загального і часткового є невиправданою з огляду на закон логіки оберненого співвідношення, а саме: ознаки виду належать до більш широкого поняття роду і повністю ним охоплюються; обираючи зворотний напрям від роду до виду, відповідно до зазначеного закону зміст роду відображається у змісті кожного виду, виділеного за одним критерієм.
Таким чином, характеристики процесу і процедури, які хоч і мають фактично однакове значення й етимологічно споріднені, через накладання цієї абстракції є неправильними [15, 292].
справи адміністративно-процедурної діяльності мають безспір-ний характер, тобто у них відсутній спір, на противагу адміністративно-юрисдикційному процесові, у якому така ознака існує;
при вирішенні справ адміністративної юрисдикції можливий результат, що полягає у застосуванні заходів примусу, тобто винні притягаються до адміністративної відповідальності, на них накладаються відповідні стягнення. Така ситуація не є характерною для адміністративних процедур, через які вирішуються інші цілі управлінської діяльності;
правова оцінка поведінки учасників управлінських відносин є обов' язковою в адміністративно-юрисдикційній діяльності, щодо адміністративно-процедурної - вона може і не здійснюватись, якщо цього не вимагає порядок виконання процедури, наприклад, підготовка управлінських рішень.
Цікавою з приводу розмежування адміністративно-процедурної діяльності є також думка О. Кузьменко. Вона вважає, що "у процедурі відсутня головна детермінанта процесу - подовженість у часовому вимірі, тобто процес наділяється такими ознаками, як динаміка, безперервний рух, що виражається в послідовних переходах від одного до іншого стану, а процедура визначається як дискретність такого руху" [16, 29].
Утім, існують інші аргументи для розгляду адміністративного процесу у вузькому розумінні. На думку П.Г. Перепелюка, необхідно користуватися категоріями "управлінський адміністративний процес" або "адміністративний процес" як еквівалент "управлінського процесу", і "адміністративного судочинства" [17, 39]. Основним обґрунтуванням такої точки зору є розуміння того, що розгляд адміністративної справи набуває процесуальної форми лише тоді, коли він не зводиться тільки до стадії вирішення справи, а охоплює також дії щодо контролю за збиранням доказового матеріалу у справі, формування юридичних позицій сторін тощо [17, 40-44].
Зважаючи на вищевикладене, доцільно виокремити, як зазначає Ю.М. Козлов, два варіанти адміністративно-процесуальної діяльності: адміністративно-процедурну та адміністративно-юрисдик-ційну [18, 305]. Тобто розкриття адміністративного процесу у вузькому визначенні відповідає сучасному стану адміністративної науки та європейським тенденціям розвитку. Наприклад, у Німеччині зміст поняття "адміністративний процес" містить лише судове провадження, тобто порядок вирішення адміністративно-правових спорів у суді, а поняття "адміністративної процедури" охоплює діяльність органів виконавчої влади щодо розгляду і розв'язання індивідуальних справ [4, 198].
Таким чином, визначившись із місцем адміністративної процедури в адміністративно-процесуальній діяльності, необхідно з'ясувати її зміст, тобто сформулювати поняття.
Проект Адміністративно-процедурного кодексу наводить таку дефініцію адміністративної процедури, під якою слід розуміти визначений законодавством порядок провадження в індивідуальних адміністративних справах.
Для повного розуміння фабули дискусійного поняття доцільно навести визначення індивідуальної адміністративної справи, під якою в проекті Адміністративно-процедурного кодексу України мається на увазі справа, що стосується конкретної фізичної або юридичної особи, яка розглядається органом виконавчої влади або місцевого самоврядування, їх посадовими особами та вирішується шляхом прийняття індивідуального адміністративного акта.
Таким чином, для проваджень із підготовки й ухвалення нормативно-правових актів; із діловодства; для установчого провадження не є характерною ознака "індивідуальності" адміністративної справи, тобто до суб' єктивного складу цих проваджень не належать фізичні та юридичні особи, адже відносини щодо реалізації цих процедур мають внутрішньоорганізаційну властивість, тобто здійснюються безпосередньо в управлінській системі. Тому співвідношення адміністративної процедури при такому її змістовому наповненні та позитивного процесу є неправильним.
Вихід з цієї ситуації має два напрями:
^ для характеристики проваджень, у яких відсутня властивість "індивідуальності", необхідно використовувати інше поняття, яке розведе провадження позитивного процесу, за цією ознакою, за різними категоріями. Подібним поняттям може бути, наприклад, організаційно-управлінський або управлінський процес, хоча етимологія слова "управляти" походить від латинського "administrare", тобто адміністративний, тому використання цього терміна має певні філологічні неузгодженості з поняттям "адміністративний процес"; ^ необхідно змінити формулювання адміністративної процедури (мається на увазі її зміст), який міститиме одночасно всі провадження позитивного процесу. Таким чином, дуалізм цієї проблеми полягає у виборі одного із запропонованих варіантів (використання нового терміна або інше змістове наповнення існуючого поняття) для вирішення цього питання.
Отже, враховуючи вищевикладене та проведений системний аналіз змісту поняття "адміністративна процедура", можна дійти висновку, що під цією категорією слід розуміти встановлений законом порядок розгляду та вирішення індивідуальних справ органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, який закінчується прийняттям адміністративного акта або укладанням адміністративного договору.
Список використаних джерел
Зілер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. Порівняльний аналіз: пер. з фр. В. Ховхуна. - К.: Основи, 1996. - 316 с.
Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 22.07.1998 // Концепція адміністративної реформи в Україні. - 1998. - С. 2-11.
Про звернення громадян: Закон України від 02.10.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - С.7-28.
Авер'янов В.Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 338 с.
Даль В.М. Толковый словарь живого великого русского языка: в 4 т. - М.: Русский язык, 1980. - Т. 3. - 588 с.
Евгеньева А.П. Словарь русского языка: в 4 т. - 2-е изд. испр. и доп. - М.: Русский язык, 1984. - 614 с.
Ожегов С.И. Словарь русского языка. - М.: Сов. энциклопедия, 1973. - 404 с.
Юсупов В. А. Теория административного права.- М.: Юрид. литература, 1985. - 198 с.
9. Авер'янов В.Б. Реформування українського адміністративного
права: ґрунтовний підхід для теоретичної дискусії // Право України. -
2003. - № 5. - С. 114-119.
Салищева Н.Г. Гражданин и административная юрисдикция в СССР. - М.: Наука, 1970. - 234 с.
Авер'янов В.Б. Реформування українського адміністративного права: необхідність переосмислення теоретичних постулатів // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. - О.: Юрид. література, 2003. - Вип. 19. - С. 6-28.
Бандурка О.М., Тищенко М.М. Адміністративний процес. - К.: Літера ЛТД, 2002. - 424 с.
Лазарев И.М. Административные процедуры в сфере взаимоотношений граждан и их организаций с органами исполнительной власти в Российской Федерации: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.14. -М., 2002. - 356 c.
Проект Адміністративно-процедурного кодексу України // У кн. В.П. Тимощук Адміністративна процедура та адміністративні послуги. - К., 2003. - 262 с.
Шлоер Б., Сойко І. Німецько-українсько-російський коментований словник з адміністративного права / за заг. ред. Б. Шлоера та Ю. Зайцева. - К.: Укр. центр правничих студій, 2003. - 368 с.
Кузьменко О. Логіко-методологічні аспекти детермінації адміністративної процедури // Право України. - 2005. - № 1. - С. 22-36.
Перепелюк В.П. Адміністративний процес. - Чернівці: Рута, 2001. - 298 с.
Козлов Ю.М., Попов Л.Л. Административное право: учеб. -М.: Юристъ, 2000. - 412 с.
Стаття надійшла 19.12.2008.
УДК 347.5+347.515.6
Віктор Гвоздецький
кандидат філософських наук, перший проректор Академії управління МВС, професор кафедри державно-правових дисциплін та дотримання прав людини Академії управління МВС; Олег Лов'як
кандидат юридичних наук, начальник кафедри цивільно-правових дисциплін Академії управління МВС; ^
викладач кафедри адміністративного права та організації адміністративної діяльності Академії управління МВС
Скачать файл (2786.4 kb.)