Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій - Історія держави і права України: Частина 1 - файл 1.doc


Конспект лекцій - Історія держави і права України: Частина 1
скачать (794 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc794kb.21.11.2011 10:55скачать

1.doc

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15
^

Місцеві орган влади і управління


Замість воєводств були створені полки і сотні. У XVIII ст. на Гетьманщині існувало 10 полків: Стародубський, Полтавський, Лубенський, Київський, Чернігівський, Миргородський, Ніжинський, Гадяцький, Прилуцький, Переяславський. Органи влади на місцях – полковник і полковий уряд, сотник та сотенний уряд.

На території полку і сотні функціонували відповідно полкові і сотенні ради. Військово-адміністративне управління і судові функції здійснювала полкова (полковник, осавул, суддя, писар, хорунжий, обозний) і сотенна (сотник, осавул, хорунжий, писар) старшина.

Полковників обирала полкова козацька рада за участю представників гетьмана. Іноді це робила рада полкової старшини. Проте широко практикувалося призначення полковників гетьманом.

Сотників обирала сотенна козацька рада. Ініціатором вибору могли бути генеральний, полковий і сотенний уряди. Вибори сотника затверджував гетьман або полковник. Загалом виборність сотників збереглась більшою мірою, ніж виборність полковників. Проте поряд з обранням практикувалося і призначення на сотенний уряд гетьманом чи полковником.

Виконавчо-розпорядчі органи, що відали військовими, адміністративно-господарськими, фінансовими і судовими справами, здійснювали нотаріальні функції, зосереджували діловодство полку чи сотні, були полкова і сотенна канцелярії. До складу полкової канцелярії входили регент (реєнт) – заступник писаря і канцеляристи, сотенної канцелярії – сотенний писар і канцеляристи. Поділу на відділи не було.

Важливу роль на території сотні відігравав городовий отаман. Він мав широкі адміністративні, судові і військові повноваження, зокрема, здійснював нагляд за додержанням порядку на території міста, забезпечував його охорону, проводив попереднє слідство і дізнання, разом із сотником підписував акти сотенного уряду. Проте його функції мали більше цивільний, ніж військовий характер. Городові отамани полкових міст посідали становище, вище за сотників. Вони входили до складу полкового уряду.

У військовому відношенні сотні ділилися на курені, в адміністративно-територіальному – на села. Їх очолювали відповідно курінний і сільський отамани. Особовий склад куреня в середньому дорівнював 20-30 козакам, в окремих випадках – до 70. До сотні входило від 10 до 20 куренів. У складі полку налічувалося від 7 до 20 сотень.

1781 р. було скасовано полково-сотенний устрій і створено Київське і Чернігівське намісництва.

На Слобожанщині полково-сотенний устрій сформувався впродовж 50-60-х рр. ХVІІ ст. зі створенням Ізюмського, Острогозького, Охтирського, Сумського й Харківського полків. Вони проіснували до 1765 р., коли Катерина ІІ ліквідувала слобідське козацтво, перетворивши козацькі полки на регулярні гусарські.

Міста, що користувалися Магдебурзьким правом до Національної революції, називалися магістратськими (Київ, Козелець, Мглин, Ніжин, Новгород-Сіверський, Остер, Переяслав, Погар, Полтава, Почеп, Стародуб, Чернігів). Вони зберігали всі права на самоврядування. Існували також панські міста, що отримали право на обмежений магдебурзький устрій від землевласника. Міста, які не мали права на самоврядування, називалися ратушними. Адміністрація таких міст обиралася, однак була залежною від місцевого козацького управління.

Функції управління у магістратських містах здійснювали бургомістри, райці, лавники на чолі з війтом, в інших містах – бургомістр, війт, городовий отаман. Зі зміцненням генеральної, полкової і сотенної старшини функції органів міського управління обмежуються.

Список основної літератури
1. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я.Тація. – К., 2000. – Т.1.

2. Історія держави і права України / За ред. А.С.Чайковського. – К., 2001.

3. Музиченко П. Історія держави і права України. – К., 2001.
Список додаткової літератури
1. Брецко Ф. Історія держави і права України в схемах і таблицях // Історія України. – 2005. – №29-32.

2. Голобуцький В.О. Запорізьке козацтво. – К., 1994.

3. Гуржій О. Українська козацька держава у ІІ половині XVII ст.: кордони, населення, право. – К., 1996.

4. Єрмолаєва В.М., Козаченко А.І. Органи управління Української держави (друга половина XVII – XVIII ст.): Навчальний посібник. – Харків, 2002.

5. Капелюшний В.П., Кудін С.В. Історія держави і права України (у схемах). – К., 2001.

6. Кузьминець О., Калиновський В. Історія держави і права України. – К., 2002.

7. Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів, 1996.

8. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – К., 1998.

9. Музиченко П.П., Долматова Н.И. История государства и права Украины в вопросах и ответах. – Харьков, 2000. – Ч.1.

10. Правовий звичай як джерело українського права ІХ-ХІХ ст. / За ред. І.Б.Усенка. – К., 2006.

11. Тищик Б.Й., Вівчаренко Б.А. Суспільно-політичний лад і право України у складі Речі Посполитої і Литовської держави. – Львів, 1996.

12. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. – К., 1997. – Т.1.

13. Шевчук В.П., Тараненко М.Г. Історія української державності. – К., 1991.

14. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Ред. Ю.С.Шемшученко. – К., 1999-2004.

15. Яворницький Д.І. Історія запорозьких козаків. – Львів, 1990-1992. – Т.1-3.

^

Зразки тестових завдань для перевірки знань



1 Перша Малоросійська колегія діяла в Україні у:

а) 1720-1725 рр.; б) 1722-1727 рр.;

в) 1722-1725 рр.; г) 1723-1727 р.
2 Полкова старшина належала до:

а) бунчукового товариства; б) військового товариства;

в) значкового товариства; г) головного товариства.
3 Військові товариші безпосередньо перебували у юрисдикції:

а) гетьмана; б) полковника;

в) сотника;

г) Генеральної військової канцелярії.
4 Стація – це:

а) податок на утримання війська;

б) служба реєстрового козака;

в) відпрацювання панщини;

г) податок на виробництво горілки.
5 Знайдіть зайвий серед полків Гетьманщини.

а) Полтавський; б) Прилуцький;

в) Сумський; г) Чернігівський.


Лекція 10
^

Право Козацько-гетьманської держави


(друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.)

План

1 Джерела права.

2 Кодифікація права.

3 Суд і судовий процес.

4 Галузі права.
1 Вже за “Березневими статтями” Б.Хмельницького і жалуваними грамотами царя 1654 р. та пізніше укладеними гетьманськими статтями український народ зберіг право користуватися традиційними юридичними нормами.

У другій половині ХVII – XVIII ст. в Україні були чинними деякі акти Речі Посполитої, акти, прийняті під час Національної революції, та нові.
^ Джерела права:

Звичаєве право. Держава санкціонувала норми такого права і визнавала його за офіційне джерело права. Ним встановлювалася система органів місцевого самоврядування; регулювалися питання правового становища, структури і діяльності військово-адміністративних і судових установ; частково вирішувалися земельні суперечки селян і козацтва, особисті й майнові відносини у сім’ї, дрібні кримінальні і цивільні справи; регламентувався судовий процес у сільських і козацьких судах.

Існувало і церковне звичаєве право, що регулювало поведінку мирян у церкві під час богослужіння, “послушництво” підданих у монастирях тощо.

Литовські статути 1529, 1566 і 1588 рр. Це кодекси середньовічного права Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Вони детально регламентували порядок судочинства; проголошували єдність й обов’язковість права для всіх громадян; декларували обмеження влади монарха законом; фіксували відокремлення суду від адміністрації.

Окремі норми статутів на Гетьманщині не діяли, зокрема щодо шляхетських станових судів. Статути на українських землях у складі Російської імперії були чинними до 1842 р.

Збірники Магдебурзького права. На українських землях були відомі “Зерцало саксонів” (1536), “Порядок прав цивільних магдебурзьких” (1559), “Право цивільне хелмське” (1584), “Артикули права магдебурзького” (1557). У 1831-

1835 рр. указом царя вони припинили чинність на Гетьманщині.

Російське законодавство. Окремі його акти почали поширюватися після поразки військ І.Мазепи у війні з Росією та звуженням у зв’язку з цим української автономії. Це були грамоти, укази, маніфести, регламенти, положення, статути, установи. Всього близько 100. Так, в Україні дістають поширення укази царів “Табель про ранги” (1722), “Про форму суду” (1723), “Про втікачів” (1754), “Маніфест про скасування гетьманства” (1764), “Про заміну смертної кари довічною каторгою”, “Жалувана грамота дворянству” (1775), Указ 1783 р. про закріпачення українських селян.

У другій третині ХVІІІ ст. на території колишньої Гетьманщини поширюється в повній мірі російське законодавство.

Акти міждержавного рівня (гетьманські договірні статті). Ухвалювалися українськими гетьманами з російськими царями чи польськими королями. Першоосновою для них були “Березневі статті” Б.Хмельницького.

Гетьманські статті визначали правове становище Гетьманщини у складі Московської держави, права і привілеї гетьмана, окремих станів і соціальних груп, джерела права, судову організацію, фінансові відносини між двома державами тощо. Вони ухвалювалися під час обрання нового гетьмана і називалися по місту, де проходила козацька рада або підписувалася угода: Переяславські статті 1659 р. Ю.Хмельницького, Батуринські 1663 р., Московські 1665 р., Глухівські 1669 р., Конотопські 1672 р., Переяславські 1674 р., Коломацькі 1687 р., Решетилівські 1709 р., Рішучі пункти

1728 р. Відомі також статті, підписані гетьманами з польськими королями, зокрема Гадяцький 1658 р. і Слободищенський

1660 р. трактати.

Вищим проявом національної правової думки є Пакти й Конституція законів та вольностей Війська Запорозького, ухвалені 5 квітня 1710 р. у Бендерах (нині – місто у Молдові) під час обрання гетьманом Пилипа Орлика. Це був договір між гетьманом і запорозьким військом про державний устрій в Україні після визволення з-під влади Москви. Складався з преамбули і 16 параграфів. У ньому йшлося про протекторат Швеції над Україною, статус української православної церкви, необхідність поширення освіти, цілісність і недоторканість кордонів країни, обмеження влади гетьмана парламентом, виборність усіх посад тощо. Документ був скріплений підписом Карла ХІІ і був чинним на частині Правобережної України до 1714 р.

Гетьманське законодавство основний вид поточного законодавства. Це були універсали, ордери, листи, декрети, грамоти, інструкції, якими регулювалися адміністративні (інструкція судам Д.Апостола 1730 р.), цивільні (універсал К.Розумовського 1760 р. про заборону переходу селян в інші місця проживання без дозволу їх власника), земельні (універсали про надання земель старшині “за службу” або церквам і монастирям “на молитви”) відносини, підтверджувалися права власності на землю (куплену чи успадковану). Ордери, інструкції, декрети встановлювали порядок розквартирування й утримання війська, проведення ревізій у полках, розгляду апеляційних справ у Генеральному суді (інструкція судам П.Полуботка (1722), Д.Апостола (1730), К.Розумовського (1760-1763)).

Універсали й укази Генеральної військової канцелярії були підзаконними актами, що конкретизували гетьманське законодавство.

Церковне право. Це – номоканон, рішення вселенських соборів, книги святого письма, корчмі книги, церковні устави Володимира і Ярослава Мудрого, укази російського імператора і Синода щодо церкви, Духовний регламент 1786 р., правила, прийняті соборами Російської православної церкви, постанови російського патріарха.
2 Велика кількість і різноманітність джерел права, їх суперечливість, суттєві зміни у суспільному житті викликали необхідність уніфікації та упорядкування права. В цьому були зацікавлені як козацька старшина, яка намагалася зберегти свої права, так і царський уряд, який розраховував на те, що кодифікація сприятиме зближенню українських і російських правових норм.

У другій половині XVIII ст. з ініціативи старшинсько-шляхетської верхівки та підтримки царського уряду розпочалася кодифікація права України. У цьому процесі можна виділити декілька етапів.

1. Вперше думку про кодифікацію права висловив І.Скоропадський. У 1721 р. він наказав перекласти українською мовою Литовський статут 1588 р., “Зерцало саксонське”, “Порядок прав цивільних магдебурзьких” та інші джерела права.

2. Д.Апостол звернувся до царського уряду з пропозицією затвердження прав і вольностей українських. У відповідь 22 серпня 1728 р. було видано указ “Рішучі пункти гетьману Данилу Апостолу”, за яким створювалася кодифікаційна комісія у складі представників козацької старшини, духовенства, міщан. Вона мала статус державного органу.

У 1734 р. була створена друга комісія у складі 12 осіб на чолі з генеральним суддею Іваном Борозним, пізніше – генеральним обозним Яковом Лизогубом.

8 липня 1743 р. на пленумі, скликаному Генеральною військовою канцелярією, члени комісії підписали проект кодексу під назвою Права, за якими судиться малоросійський народ. Його подали Сенату на розгляд генерал-губернатору Бібікову (1744). Відповідь надійшла 1756 р. Пропонувалося доопрацювати кодекс. До 1767 р. він кілька разів повертався Сенату, але так і не був прийнятий. Причинами цього було те, що в ньому обґрунтовувалося право України на власну правову систему, а отже, і автономію, фіксувалася певна відмінність від російського права, відсутні були посилання на російські джерела.

Вперше кодекс знайшов в архівах і видав у 1879 р. О.Кістяківський. Найбільш повний текст збірника у 1970 р. знайшов й опублікував литовський історик Рауделюнас. Нині відомо 10 списків кодексу. Систематизований звід українського права складався з передмови і 30 розділів, які поділялися на 531 артикул і 1716 пунктів. Він містив норми адміністративного, цивільного, кримінального, процесуального, торгового права. В ньому визначалися види злочинів, мета і види покарань, вводилися нові поняття (замах на злочин, головний злочинець і співучасник), розрізнялося право власності на рухоме, спадкове і набуте майно, регламентувалися договори купівлі-продажу, обміну, позички майна, поруки, зберігання, характеризувалася судова система тощо.

3. У 1734 р. при гетьманській резиденції було видано Процес короткий наказний – посібник для працівників судових і адміністративних установ. За змістом він був близьким до збірника “Права, за якими судиться малоросійський народ” і складався із вступу, 13 розділів, короткого додатка і характеристики порядку винесення вироків.

4. В середині ХVІІІ ст. були здійснені приватні кодифікації українського права. За дорученням гетьмана К.Розумовського Федір Чуйкевич підготував збірник Суд і розправа в правах малоросійських, в якому подавалася характеристика судової системи і судового процесу, обґрунтовувалася ідея поновлення шляхетських станових судів. Він складався спочатку з 6 розділів, потім було додано ще 3. Його положення були враховані під час судової реформи 1760-1763 рр.

У 1764 р. В.Кондратьєв підготував збірник Книга Статут та інші права малоросійські. Він містив витяги з різних законодавчих актів, копії указів, грамот, привілеїв і коментарі до них. Це був довідник для суддів.

5. Екстракт Малоросійських прав, підготовлений у 1767 р. О.Безбородьком, визначав основні риси державного, адміністративного, цивільного, кримінального, процесуального, фінансового права, правове становище окремих державних установ та їх чиновників, подавав перелік усіх чинів із зазначенням звання, посади, обов’язків, прав, матеріального забезпечення. Через централізаторську політику російського уряду він не був затверджений і тому його передали до архіву Сенату.

6. З ліквідацією автономії України та введенням губернського адміністративно-територіального поділу чиновники малоросійської експедиції Сенату розробили новий збірник – Екстракт із указів, інструкцій і установ(1786), за основу якого було взято “Екстракт...” О.Безбородька, “Учреждение об управлении губерниями” (1775) та інші акти. Він містив норми українського і російського законодавств. Збірник був затверджений Сенатом і розісланий в установи України для практичного застосування.

1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15



Скачать файл (794 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации