Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Курсова робота - Система пенсійного страхування в Україні - файл 1.doc


Курсова робота - Система пенсійного страхування в Україні
скачать (351.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc352kb.22.11.2011 22:36скачать

содержание

1.doc

  1   2   3
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………………….3

Розділ І. Теоретичні засади дослідження системи

пенсійного страхування в Україні…………………………………………………..4

1.1. Суть, функції та структура пенсійного страхування………………...4

1.2. Форми та види пенсійного страхування……………………………….8

Розділ ІІ. Формування системи пенсійного

страхування в Україні………………………………………………………………..19

2.1. Етапи реформування пенсійної

системи в Україні……………………………………………………………...19

2.2. Розвиток системи недержавного

пенсійного страхування………………………………………………………22

^ Розділ ІІІ. Покращення законодавчого забезпечення реформування

системи пенсійного забезпечення в Україні………………………………………34

Висновки……………………………………………………………………………….40

^ Список використаних джерел і літератури………………………………………..42

ВСТУП
Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є одним з головних чинників суспільного прогресу. Проте, на жаль, реалії життя є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активного члена суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в різних країнах питання соціального забезпечення вирішувалися по-різному – розв’язання їх через сімейне утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

Однією з найважливіших складових діяльності держави у галузі соціальної політики є законодавче регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів та інвалідів зростає. Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. А тому не тільки пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому, яка перестане бути ефективною і тягарем ляже на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.

Невідкладним завданням є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв’язання зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні вже розпочато – прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.

^ Метою даної роботи є дослідження нинішньої системи пенсійного страхування в Україні.

Зазначена мета визначає постановку наступних завдань:

  • дослідження теоретичних засад системи пенсійного страхування в Україні;

  • аналіз формування системи пенсійного страхування в Україні;

  • вивчення шляхів покращення законодавчого забезпечення реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

^ Предметом дослідження є суспільні відносини, які обумовлені спецефічними особливостями.

Об’єктом дослідження у даній курсовій роботі стали норми чинного законодавства України, які регулюють систему пенсійного страхування в Україні, а саме: Конституція України, Закони України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» та ряд інших. Зазначені документи водночас стали основним нормативно-інформативним джерелом курсової роботи.

РОЗДІЛ І

Теоретичні засади дослідження

системи пенсійного страхування в Україні


    1. Суть, функції та структура пенсійного страхування


У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи відбудеться після досягнення Україною певних критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років [2, c. 25-26].

Третій рівень – це система недержавного пенсійного страхування, що основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.

Основною складовою системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.

Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами [2, c. 30-35].

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України – орган загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі. Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі виконавчої влади є Кабінет Міністрів України. До його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Одним із центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

На Міністерство праці України у сфері пенсійного забезпечення покладені такі функції, як:

  • здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування;

  • організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;

  • організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;

  • виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань. [2, c.37]

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство праці і соціальної політики України виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Так, відповідно до Типового положення про головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської д державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі функції:

  • організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;

  • разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;

  • організовує через засоби масової інформації роз’яснення нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. №39, а в новій редакції – Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами) визначено основні завдання Пенсійного фонду України:

  • участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

  • забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

  • ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України виконує такі функції:

  1. бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників економічного і соціального розвитку України;

  2. планує доходи та видатки;

  3. прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;

  4. розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне страхування;

  5. організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України [5, пункт 1-2]

Згідно Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а зокрема статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду» визначено:

  1. страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

  2. інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;

  3. кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;

  4. благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

  5. добровільні внески;

  6. інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону «Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

а) виплату пенсій;

б) надання соціальних послуг;

в) фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

г) оплата послуг з виплати та доставки пенсій;

д) формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Накопичувальний фонд створюється Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:

  1. страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;

  2. інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;

  3. суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду та використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення. [72]

Отже, можна визначити головну функцію системи пенсійного страхування, суть якої полягає у формуванні в спеціальних страхових фондах фінансових потреб учасників страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям матеріальним забезпеченням у старості.

Відповідно основними завданнями системи пенсійного страхування є:

  • створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;

  • акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків;

  • забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів;

  • розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;

  • регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

Отже, в загальному можна сказати, що із запровадження трирівневої системи пенсійного страхування певною мірою врегулювались питання пенсійного забезпечення непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника у виплаті пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.



    1. ^ Форми та види пенсійного страхування


В Україні розрізняють дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень – солідарна система, яка базується на засадах солідарності і субсидування та виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень – обов’язкова накопичувальна система, яка базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних коштів на користь:

- осіб, які працювали у шкідливих і тяжких умовах – підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію;

- осіб, які працювали на педагогічній роботі, в окремих медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років;

- осіб, які не мали можливості набути достатньо великого страхового стажу (мали низькі заробітки, перебували у відпустці по догляду за дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7, c.44]

Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [7, 3].

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування за різними законами.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:

а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу років);

б) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України «Про пенсійне забезпечення»:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської служби Міністерства зв’язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

е) особи, які стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків або у зв’язку з виконанням дій по рятуванню людського життя, охороні державної колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення», а зокрема статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з числа цих осіб – у разі втрати годувальника [8, стаття 3].

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або під час виконання інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов’язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і призначається обмеженому, визначеному законом колу громадян, є пенсії за особливі заслуги перед Україною.

Згідно статті 9 цього Закону «Добровільне страхування додаткової пенсії» визначено, що поряд з державним пенсійним забезпеченням трудящі мають право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії. Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної страхової комерційної організації є страховий фонд, який складається на 50 процентів з особистих внесків трудящих і на 50 процентів – з коштів державного бюджету України.

Термін «пенсія» походить від латинського pension – тобто «платіж». В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законом, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Пенсії за віком на сьогодні – це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів «У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 мільйонів осіб) 10 мільйонів або 70 процентів – це пенсіонери за віком» [2, c.84]

Для призначення пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для цього основною підставою, необхідна ще наявність трудового стажу, характер та тривалість якого, якісно впливає на вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком – це така пенсія, яка призначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік для призначення цього виду пенсії для чоловіків – після досягнення 60 років і при стажі не менше 25 років; жінок – після досягнення 55 років і при стажі не менше 20 років. Цей вид пенсії призначається довічно. Воно не залежить від фактичного стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії по інвалідності. З призначенням цього виду пенсії працівник може продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до призначення пенсії.

Залежно від категорій громадян, які мають право на пенсію, пенсії можуть призначатися на загальних підставах і на пільгових умовах.

Пенсії на пільгових умовах у свою чергу диференціюються залежно від юридичних підстав надання пільг. Це пільги, які пов’язані з умовами, характером та тривалістю роботи, тобто наявністю і тривалістю спеціального трудового стажу та пільги пов’язані з правовим статусом громадян. Згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсію за віком на пільгових умовах мають особи, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники зайняті повний робочий день на підземних роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки –після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки – після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах;

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливим і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

в) жінки, які працюють трактористами-машиністами, машиністами будівельних, шляхових і вантажно-розвантажувальних машин, змонтованих на базі тракторів і екскаваторів – після досягнення 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі;

г) жінки, зайняті протягом повного сезону на вирощуванні, збиранні та післязбиральній обробці тютюну, після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років;

д) жінки, які працюють у сільськогосподарському виробництві та виховали п’ятеро і більше дітей – незалежно від віку і трудового стажу і інші категорії осіб, які визначенні цим Законом. [8, стаття 13]

Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:

  • громадяни, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

  • інвалідам, учасникам війни, сім’ям загиблих (померлих військовослужбовців та осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ);

  • багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства;

  • особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспропорційним карликам;

  • інвалідам по зору першої групи.

Пенсії за віком пенсіонерам призначаються відповідно до статті 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 55% заробітку, який визначається відповідно до статей 65 «Загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій» і 66 «Види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсії», а також статті 67 «Обчислення пенсій членам творчих спілок» цього Закону, але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на один процент заробітку, але не менш як на один процент мінімального розміру пенсії.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості.

Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах підземних і відкритих гірничих та в металургії, - чотирьох мінімальних пенсій за віком, але не більше 75% заробітку, за винятком мінімальних пенсій підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 років – у жінок, а працівникам, зайнятим на підземних та відкритих гірничих роботах – 85% заробітку. [2, c. 87-88]

До пенсії за віком, у тому числі обчисленої в мінімальному розмірі, встановлюються такі надбавки:

а) непрацюючим пенсіонерам, які мають на своєму утриманні непрацездатних членів сім’ї, - на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі соціальної пенсії, передбаченої для відповідної категорії непрацездатних;

б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичного закладу потребують постійного стороннього догляду, - на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії;

в) особам, які набули права на пенсію за віком і мають стаж роботи відповідно – чоловіки – 25 років і жінки – 20 років, але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, - в розмірі 10% основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш, як 40%.

Ці надбавки зберігаються при переведенні на інший вид трудової діяльності.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60 календарних місяці роботи підряд чи п’ять років протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату, виданих у встановленому порядку законодавством порядку, а за період роботи з 1 липня 2003 року – за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У разі відсутності відомостей про заробітну плату у системі персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну плату, видані в установленому законодавством порядку.

У разі якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала менший період, ніж передбачено Законом [8, стаття 12] середньомісячний заробіток визначається за фактичний період роботи шляхом ділення загальної суми заробітку за цей період на число місяців у ньому.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за віком або інвалідністю не менш як два роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за заявою пенсіонера новий розмір пенсії виходячи з більш високого заробітку, який визначається за 2 роки роботи підряд після призначення пенсії. У разі дальшого зростання заробітку пенсіонера провадиться за його заявою новий перерахунок пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніше як через два роки роботи після попереднього перерахунку.

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Цей вид пенсії відрізняється від інших видів пенсії насамперед тим, що така пенсія цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом, і вона призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Отже, основною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність. Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини встановлюються медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я, що діють на підстав Положення про їх діяльність затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. [2, c. 92]

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації та контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є обмеження дієздатності, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності призводять лише до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності, то це є підставою для встановлення третьої групи інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначення строку переогляду, залежно від стану здоров’я та віку. Так, залежно від причин настання інвалідності, пенсії по інвалідності поділяються на:

  • пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

  • пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності». Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які застрахувались від нещасного випадку добровільно.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався:

а) при виконанні трудових обов’язків, а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого дня, протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г) при виконанні державних або громадських обов’язків;

д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання встановлюється всім іншим особам, інвалідність яких не пов’язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. [6, c. 166]

Поняття пенсії у зв’язку з утратою годувальника пов’язується з необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацездатних членів сім’ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у зв’язку з утратою годувальника розуміють щомісячні виплати з Пенсійного фонду, призначені непрацездатним членам його сім’ї в разі втрати годувальника, які перебували на утриманні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком годувальника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому, що пенсійне забезпечення членів сім’ї має похідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником і що ця пенсія призначається не конкретній особі, а сім’ї, тобто, на всіх членів сім’ї, які мають право на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного члена сім’ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йому окремо.

Право на цей вид пенсії мають всі сім’ї, чиї годувальники підлягали загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, чи добровільно брали участь у такому страхуванні. Коло непрацездатних осіб визначено Законом України [8, стаття 37]:

а) діти, які досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не працюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є учнями, студентами денної форми навчання – до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

б) жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

в) інваліди – члени сім’ї потерпілого на час інвалідності;

г) неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов’язаний виплачувати аліменти;

д) непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померлого, але мають на це право.

Згідно цього ж закону, а зокрема статті 44 «Розміри пенсій в разі втрати годувальника» призначаються на кожного непрацездатного члена сім’ї в розмірі 30 процентів заробітку, але не менше соціальної пенсії, встановленої для відповідної категорії непрацездатних. На дітей, які втратили обох батьків, а також на дітей померлої одинокої матері пенсія на кожну дитину не може бути меншою від двократного розміру соціальної пенсії. Сім’ям до складу яких входять діти, які втратили обох батьків, пенсія обчислюється із загальної суми заробітку обох батьків.

Пенсія за вислугу років за певними своїми ознаками дуже схожа на пенсію за віком, оскільки вона, як і пенсія за віком, призначається довічно, не залежить від фактичної працездатності особи, для призначення пенсії за вислугу років, до уваги береться трудовий стаж, а іноді враховується і вік. Відповідно до статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Законодавством встановлені такі категорії працівників, які мають право на пенсію за вислугу років:

- військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, податкової міліції та кримінально-виконавчої системи України;

- державні службовці, судді, працівники прокуратури і митних органів;

- наукові працівники;

- журналісти державних і комунальних засобів масової інформації;

- окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

- працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, геофічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

- працівники освіти, охорони здоров’я, а також соціального забезпечення;

- спортсмени заслужені майстри спорту і майстри спорту міжнародного класу – члени збірних команд і інші. [2. c. 103]

Пенсію за вислугу років можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду та Державного бюджету, що призначаються довічно в розмірі, співвіднесеному з минулим заробітком, визначеній законодавством категорії працівників, які мають спеціальний стаж – вислугу років, встановленої тривалості.

Умови призначення пенсії за вислугу років для кожної категорії громадян неоднакові. Одним вони призначаються лиш за наявності вислуги років, незалежно від віку, другим – крім вислуги років, встановлюється і вік, а для третіх враховується і загальний стаж. Але для всіх категорій працівників обов’язковою умовою виходу на пенсію за вислугу років є полишення роботи чи посади, перебування на яких дає право на цей вид пенсії.

Під соціальними пенсіями розуміються щомісячні грошові виплати, які призначаються і виплачуються із Пенсійного фонду непрацездатним непрацюючим громадянам, які з тих чи інших причин не набули права на трудову пенсію. До таких громадян належать:

- інваліди І і ІІ груп, у тому числі інваліди з дитинства, а також інваліди ІІІ групи;

- особи, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років;

- діти (в тому числі: брати, сестри, онуки – за умови, якщо вони не мають працездатних батьків) – у разі втрати годувальника;

- діти-інваліди віком до 16 років.

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років і не набули права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50% мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли віку: чоловіки – 60, жінки – 55 років і не набули права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам ІІІ групи;

в) 100% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам ІІ групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (в тому числі: братам, сестрам й онукам, які не досягли 18 років), а також одному із батьків, або чоловікові (дружині), або дідові, бабусі, братові чи сестрі, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестричками чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює, у разі втрати годувальника;

г) 200% мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання «Мати-героїння».

За наявності одночасного права на соціальну пенсію і надбавку на непрацездатних членів сім’ї до пенсії за віком або по інвалідності призначається за вибором того, хто звернувся, або пенсія або надбавка [2, c.104]

Пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються як надбавки до розміру пенсії особам, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років. Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» визначено категорії осіб, котрим належить право на такий вид пенсії:

1) Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів;

2) ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових дій орденом, медаллю «За відвагу» або медаллю Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю «За відвагу»;

3) видатним спортсменам – переможцям Олімпійських ат Параолімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекордсменам світу та Європи;

4) космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-випробувальних екіпажів літаків;

5) народним депутатам України, депутатам колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки та Української Радянської Соціалістичної Республіки «заслужений»;

6) особам, відзначеним почесним званням України, колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки «заслужений», державними преміями України, колишнього Союзу Радянської Соціалістичної Республіки;

7) депутатам – всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад, районних, районних у містах, міських рад міст обласного значення в Україні та в колишній Українські Радянській Республіці;

8) матерям, які народили п’ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку.

Порядок призначення таких пенсій та їх розміри неоднакові і залежать вони від категорії громадян. Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність:

- від 35 до 40% - Герої України, Радянського Союзу;

- від 25 до 35% - ветерани Великої Вітчизняної війни, видатні спортсмени, народні депутати України і колишнього Союзу.

- від 20 до 25% - особи, нагороджені почесним званням «заслужений», депутатам чотирьох і більше скликань, матерям, які народили п’ятеро і більше дітей.

Розмір надбавки визначається відповідними комісіями залежно від заслуг особи. У разі збільшення прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втратили працездатність, органи, що виплачують пенсії, здійснюють перерахунок надбавки, виходячи із цього прожиткового мінімуму, з урахуванням встановленого відповідними комісіями відсотку надбавки. У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі заслуги перед Україною, непрацездатні члени сім’ї померлого мають право на встановлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного члена сім’ї – 70 відсотків, двох і більше – 90 відсотків надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому встановлена [2, c.106-107]

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- І рівень – солідарна система

- ІІ рівень – обов’язкова накопичувальна система.

Природа солідарної пенсійної системи полягає у тому, що вона функціонує в режимі забезпечення поточних виплат.

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» запроваджено структуру пенсійного страхування, у якій відносини між учасниками побудовані не за схемою вертикальних владних повноважень, а за принципом взаємопов’язаних прав та обов’язків.

У статті 3 цього закону визначено учасників правовідносин:

- застраховані особи;

- страхувальники;

- Пенсійний фонд України;

- уповноважений банк;

- підприємства, установи, організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій.

У солідарній пенсійній системі усі учасники правовідносин мають відповідні суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Згідно цього закону уперше узагальнено весь комплекс прав та обов’язків кожного з учасників пенсійної системи, при цьому кожному праву будь-якого суб’єкта відповідає обов’язок іншого.

Згідно із статтею 18 цього закону визначено, що страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування – це цільовий загальнообов’язковий платіж, який справляється на всій території України, вони не входять до складу податків або інших обов’язкових платежів, і на них не поширюється податкове законодавство. Розміри страхових внесків встановлюються Верховною Радою України за результатами актуарних розрахунків, виходячи з того, що вони мають забезпечувати надання особам пенсійних виплат і соціальних послуг.

Отже, страхові внески до солідарної системи згідно з пунктом 1 статті 19 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховуються:

1) Для роботодавців – у розмірі 32 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.

2) Для підприємств, установ, організацій, які використовують працю найманих працівників з числа осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації, борт-інженерів і борт операторів – 42 відсотки суми фактичних витрат на оплату праці.

3) Для вищезазначених платників – також 100 відсотків фактичних витрат на виплату і доставку пенсій.

4) Для цих же платників – фактичні витрати на виплату і доставку пенсій працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці за списком №1 [1, c.76-91]

Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» (стаття 1) визначено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, які отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом.

В цій системі призначаються та виплачуються такі види пенсій:

- пенсії за віком;

- пенсії по інвалідності;

- у разі втрати годувальника.

Умовами призначення пенсії за віком у солідарній системі пенсійного страхування є: досягнення пенсійного віку особою, яка звертається за пенсією, та наявність у цієї особи відповідного страхового стажу.

Право на призначення цього виду пенсії мають чоловіки, які досягли пенсійного віку – 60 років, а жінки – 55 років. Поряд з цим передбачено право більш пізнього виходу на пенсію та відмови від отримання пенсії під час роботи (за умови сплати внесків до Пенсійного фонду). Завдяки цьому призначена після звільнення з роботи пенсія підвищується на певний відсоток за шкалою залежно від кількості років відкладеного виходу на пенсію.

Стаття 26 цього закону вимагає, щоб особа, яка звертається за призначенням пенсії за віком, мала не менше ніж п’ять років страхового стажу, а також визначено статті 28, зокрема на її призначення особа має право за умови наявності страхового стажу: у чоловіків – 25 років, а у жінок – 20 років. У цьому разі мінімальна пенсія встановлюється на рівні 20% середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за попередній рік, яка визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики. Якщо особа має менший страховий стаж, мінімальну пенсію встановлюватимуть пропорційно до наявного страхового стажу.

Статтю 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено два варіанти обчислення розміру пенсії за віком, з яких особа може обирати найбільш вигідний для себе варіант. За першим варіантом розмір пенсії обчислюють за новою формулою:

П = Зп * Кс, де

Зп – осучаснений заробіток (дохід), тобто скорегована заробітна плата;

Кс – коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи.

Другий варіант передбачає обчислення пенсії за двоскладовою формулою У цьому разі пенсія складається із двох частин: частина пенсії, яка припадає на період стажу до набуття чинності Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», та частина пенсії, яка припадає на період страхового стажу після набуття чинності зазначеного закону. Частина пенсії, обчислена за період страхового стажу до 1 січня 2004 року, буде проіндексована відповідно до визначеного порядку індексації розмірів пенсій та етапів такої індексації за період до моменту фактичного виходу на пенсію та підсумована з другою частиною пенсії, обчисленою за період страхового стажу після 1 січня 2004 року. Обидві частини пенсії за віком виплачуватимуться застрахованій особі однією сумою. [1, c.166-167]

Пенсії по інвалідності призначаються на тих самих умовах, що й пенсія за віком, тобто пенсія призначається на період встановлення інвалідності, а особам, які досягли пенсійного віку (встановленого згідно із законом) – довічно. Головною умовою для призначення пенсії по інвалідності є наявність певного страхового стажу на час настання інвалідності. У той же час на цей вид пенсії не можуть розраховувати особи, які не мають відповідного страхового стажу, до початку його зарахування.

Згідно із статтею 33 зазначеного закону пенсія по інвалідності призначається у відсотках до пенсії за віком залежно від групи інвалідності:

І група – 100% пенсії за віком;

ІІ група – 90% пенсії за віком;

ІІІ група – 50% пенсії за віком.

При цьому до страхового стажу для призначення пенсії за віком інвалідам враховується період з дня встановлення особі інвалідності до досягнення нею пенсійного віку. Отже, зазначений період підсумовують зі страховим стажем інваліда та визначають пенсію за віком. Потім визначають пенсію по інвалідності.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у разі зміни групи інвалідності пенсія у новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності. У разі визнання особи здоровою або визнання інвалідом нижчої групи пенсія виплачується до кінця місяця, по який, відповідно, встановлено інвалідність або в якому змінено групу інвалідності [1, c.170].

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на таких умовах:

1) Якщо непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника перебували на повному його утримані або одержували від нього допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів існування. При цьому дітям пенсія у зв’язку із утратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утримані годувальника.

2) Померлий годувальник на момент смерті мав страховий стаж визначеної тривалості. Крім цього у статті 36 цього закону вміщено перелік осіб, які належать до непрацездатних членів сім’ї померлого, та умов, за яких особу вважають такою, що перебувала на утриманні.

Щодо останньої умови, то цей вид пенсії призначають за наявності у годувальника на дату смерті страхового стажу, який був би необхідний для призначення пенсії по інвалідності.

Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається одна на всіх членів сім’ї, які мають на неї право, і розподіляється між непрацездатними членами сім’ї рівними частинами. Розмір цього виду пенсії визначається в такому порядку:

1) Якщо в сім’ї один член непрацездатний, то пенсія призначається у розмірі 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.

2) Якщо в сім’ї два і більше членів непрацездатних, - 100 відсотків пенсії за віком померлого.

3) Дітям-сиротам пенсія призначається, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Цей вид пенсії обчислюється у відсотках до розміру пенсії за віком годувальник [1, стаття 37]. Для обчислення пенсії цього виду до страхового стажу враховується період від дня його смерті до дня, коли годувальник досягнув би пенсійного віку. Пенсія у зв’язку із втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім’ї померлого годувальника вважається непрацездатним, а члени сім’ї, які досягли пенсійного віку – довічно.

Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» визначено, що всім тим особам, кому до 1 січня 2004 року було призначено пенсію за віком, по інвалідності, в разі втрати годувальника та за вислугу років, за документами, наявними у пенсійних справах, здійснюється перерахунок пенсії за новими правилами. При цьому під час перерахунку раніше призначених пенсій враховується заробітна плата, з якої раніше було обчислено пенсію, або, за вибором пенсіонера, заробітна плата за період, тобто за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв, і за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року.

Зазначеним законом, а зокрема пункту 4 Прикінцевих положень також визначено таке: якщо внаслідок перерахунку розмір пенсії виявився меншим, пенсія виплачується у старому розмірі.

Пенсіонерам також надано право протягом усього 2004 року надавати до органів Пенсійного фонду додаткові документи про стаж і заробіток, набутий до 1 січня 2004 року, для можливого збільшення розміру пенсій. Пенсія, перерахована на підставі додаткового поданих документів, виплачуватиметься з 1 січня 2004 року. Кожний наступний перерахунок пенсії не раніш як через два роки після проведення попереднього перерахунку з урахуванням стажу, набутого після призначення пенсії [1, стаття 42]. Цією ж статтею передбачено, що відповідно до зазначеного закону пенсії підлягають індексації відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення та щорічну підвищуватимуться, починаючи з 2005 року, не менше ніж на 20% зростання реальної середньої заробітної плати в Україні порівняно з попереднім роком.

Відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» визначено, що даний вид страхування здійснюється:

  • пенсійними фондами;

  • страховими організаціями;

  • банківськими установами.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється пенсійними фондами шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів. Страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» та законодавства про страхування, а банківськими установами відповідно до законодавства про банківську діяльність шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, що встановлюється згідно із законом.

Реалізація права на відповідний вид пенсійного забезпечення проходить такі стадії:

  • звернення за призначенням пенсії;

  • призначення пенсії;

  • виплата пенсії.

Під зверненням за пенсією розуміється вираження громадянином, яки набув суб’єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення відповідному органові, що здійснює таке забезпечення, свого наміру отримувати встановлену законом пенсію. Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися будь-коли після виникнення суб’єктивного права на конкретний вид пенсійного забезпечення. При цьому трудові пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того припинено роботу до часу звернення за пенсією чи вона триває. Пенсії за вислугу років призначаються після залишення роботи, яка дає право на такий вид пенсії. У разі зарахування після призначення пенсії за вислугу років на роботу, яка дає право на цей вид пенсії, виплата пенсій припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

Соціальні пенсії призначаються непрацюючим громадянам (крім інвалідів з дитинства) при відсутності права на трудову пенсію. У разі працевлаштування після призначення соціальної пенсії виплата пенсії припиняється і поновлюється після звільнення з роботи.

За рішенням органу, що призначає пенсію, звернення за призначенням пенсії за віком може здійснюватись і до настання пенсійного віку, однак не раніше ніж за місяць до виникнення права на цю пенсію.
Звернення за пенсією полягає в подачі відповідної письмової заяви, де зазначається прізвище, ім’я, по батькові заявника, його фактичне місце проживання та вид пенсії, яку він просить призначити. Відповідно до статті 80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а не працюючим – до органів Пенсійного фонду України за місцем проживання заявника.

Заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії та про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається до органу, що призначає пенсію, заявником за місцем їх проживання, а при необхідності – його законним представником за місцем проживання.

Пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку:

а) пенсія за віком та по інвалідності призначаються з дня досягнення пенсійного віку або відповідно встановлення інвалідності органами медико-соціальної експертизи, якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності;

б) пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш як за 12 місяців перед зверненням за пенсією.

Перерахунок призначеної пенсії провадиться з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15-го числа; а також при настанні обставин, які тягнуть за собою зменшення пенсії, з першого числа місяця, в якому наступили ці обставини, якщо вони мали місце до 15-го числа включно, із першого числа наступного місяця, якщо вони мали місце після 15-го числа.

Пенсії виплачуються без урахування одержуваного заробітку за місцем фактичного проживання пенсіонера незалежно від прописки. Виплата пенсій за поточний місяць проводиться загальною сумою у встановлені строки, але не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія. [8, стаття 83, 84, 85]

Отже, в сучасних в умовах пенсію можна розглядати, як грошову винагороду чи виплату в розрахунку на місяць, яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законами України «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне забезпечення», за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.
  1   2   3



Скачать файл (351.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации