Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Ответы - Відповіді на екзамен з дисципліни Фінанси підприємств - файл 1.doc


Ответы - Відповіді на екзамен з дисципліни Фінанси підприємств
скачать (395 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc395kb.22.11.2011 22:55скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4
Реклама MarketGid:
Загрузка...
«Ф І Н А Н С И П І Д П Р И Є М С Т В»
1. Сутність фінансів підприємств. Функції та місце фінансів підприємств в структурі фінансової системи держави.
Фінанси – це система грошових відносин, що виникають в процесі розподілу та перерозподілу на макрорівні ВВП, а на мікрорівні виручки від реалізації і інших доходів та прибутку.

Фінанси підприємств – це економічні відносини, що пов’язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб’єктів господарювання в процесі відтворення.

Суб’єктами фінансових відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, ніші суб’єкти господарювання, які є юридичними особами. Об’єктом фінансів підприємств виступають грошові відносини, пов’язані отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і використанням відповідних фондів грошових коштів. Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів витупають гроші, які лежать в основі функціонування відповідних видів грошових відносин підприємств.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат, необхідного продукту, додаткового продукту. При цьому утворюються різні доходи, грошові фонди. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічні форми фінансових ресурсів, що формуються в суб’єктів господарювання та в держави.

Фінанси підприємств – це грошові відносини, які функціонують на основі грошей.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія виявляються та виражають свою сутність, свою внутрішню властивість через такі функції :

- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної фінансової та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов’язань перед бюджетом, банками, суб’єктами господарювання;

- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

В структурі фінансової системи будь - якої країни центральне і найбільш важливе місце належить фінансам підприємств, тобто суб’єктам господарсько – виробничої діяльності. Це пов’язано з том, що в сфері матеріального виробництва на підприємствах формуються первинні елементи ВВП як у вартісний так і натуральних формах. В подальших економічних процесах всі елементи ВВП піддаються процесам розподілу та перерозподілу і т.ч. формують фінансові доходи інших складових фінансових систем країни.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та накопичення. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві. Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний оборот виробничих фондів на розширений основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.


^ 2. Характеристика основних джерел формування фінансових ресурсів підприємства.
Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що є в розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в не фондовій формі.

Формування фінансових ресурсів відбувається в процесі створення підприємств і реалізації їх фінансових відносин при здійсненні господарсько - фінансової діяльності. Це проявляється в формуванні, перш за все, статутного капіталу при створенні підприємств, а в процесі їхньої діяльності – відповідних джерел грошових коштів. Джерелами статутного капіталу можуть бути: акціонерний капітал, пайові внески, фінансові ресурси вищестоящого органу управління, довгострокові кредити.

Джерела формування фінансових ресурсів різноманітні. При створенні підприємств вони залежать від форми власності, на основі якої створюється підприємство.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених - отримані кредити, пайові та інші внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку.

Формування ресурсів підприємств:

1. Формуються під час заснування підприємств : Внески засновників у статутний капітал.

2. Формуються за рахунок власних та прирівняних до них коштів : 2.1. Доходи, Валовий і чистий дохід, прибуток від основної діяльності, Прибуток від іншої оперативної діяльності, Прибуток від фінансових операцій, Прибуток від іншої звичайної діяльності і надзвичайних подій. 2.2. Надходження, амортизаційні відрахування, Цільові надходження, Стійкі пасиви, Цільові внески членів трудового колективу, Інші види надходжень.

3. Мобілізуються на фінансовому ринку : Надходження коштів від емісії акцій, облігацій, та інших видів цінних паперів, Кредитні інвестиції.

4. Надходять у порядку розподілу грошових надходжень: Фінансові ресурси, які надійшли від галузевих структур, концернів, асоціацій, Страхові відшкодування, Бюджетні субсидії, Інші види ресурсів.

Основним джерелом фінансових ресурсів діючих підприємств є обсяги реалізованої продукції в грошовому вираженні, окремі частини якої набувають форми грошових доходів і накопичень. Тобто фінансові ресурси в даному випадку формуються за рахунок прибутку та амортизаційних відрахувань.

У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливу роль відіграє визначення оптимальної структури їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємства. Висока питома вага залучених коштів ускладнює

фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів за акціями, доходів за облігаціями, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально аналізувати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів з урахуванням фінансових ризиків.

^ 3. Функції, задачі та об’єкти фінансової роботи на підприємствах.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

^ Фінансова діяльність – це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на використання таких основних завдань:

  • фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

  • пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

  • своєчасність виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання, бюджетом, банками;

  • мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

  • контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

  • фінансове прогнозування та планування;

  • аналіз та контроль виробничо - господарської діяльності;

  • оперативна, поточна фінансово - економічна робота.

Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба в грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків. Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства – це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства.

Результати контролю та аналізу, як правило використовуються керівниками підприємств для застосування заходів щодо покращення фінансової роботи в майбутніх періодах.

Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1. аналіз фінансових ресурсів та рентабельності;

2. аналіз фінансового стану підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Фінансова робота на підприємствах виконується робітниками фінансового відділу, а при його відсутності – робітниками бухгалтерії. Відповідальність за організацію фінансової роботи на підприємстві несе начальник фінансового відділу (служби) чи головний бухгалтер, при відсутності фінансових відділів. Розпорядником фінансових ресурсів, грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, які належать підприємству, є його керівник, що має право першого підпису на всіх грошових і розрахунково-платіжних документах.

^ 4. Аналіз і оцінка стану ліквідності та структури капіталу.
Економічні ресурси підприємства, тобто його активи формуються з використанням власного і позичкового капіталу. Серед власного капіталу найбільш важливим є статутний капітал, прибуток підприємства, що спрямовується на зростання його активів, нарахована амортизація та інші складові.

Позичкові фінансові джерела формування активів підприємства – це головним чином довгострокові і короткострокові кредити. Задовільний фінансовий стан підприємства може бути досягнутий за умови коли сума власного капіталу перевищує суму позичкового капіталу. Разом з тим, для забезпечення ефективної роботи підприємства особливо в умовах зростання обсягів виробничо - комерційної діяльності, обсягів власного капіталу як правило недостатньо. Тому підприємство повинно використовувати позичкові фінансові ресурси. Але при цьому необхідно строго контролювати структуру капіталу підприємства і не допускати випадків за яких обсяги позичкового капіталу будуть перевищувати обсяги власного капіталу тому, що воно фактично є неплатоспроможним і втрачає контроль за процесами виробничо-операційної діяльності, а в окремих випадках втрачає контроль за власністю підприємства.

Найбільш важливими показниками, що характеризують структуру капіталу підприємства є наступні:

1) коефіцієнт незалежності - цей коефіцієнт характеризує питому вагу власного капіталу в його загальній сумі.

Кн = Σ ВК / БП = І РП + ІІ РП / БП (грн./грн.)

Для забезпечення умов стабільності фінансового стану, необхідно щоб коефіцієнт незалежності був більше 0,55 грн/грн.

2) коефіцієнт фінансової стабільності – він характеризує питому вагу тих джерел фінансування, які підприємство може виконувати тривалий час, тобто більше 1 поточного року.

Кф.с. = Σ ВК + ДК / БП = І РП +ІІ РП +ІІІ РП / БП (грн./грн.)

Для забезпечення умов стабільності фінансового стану вважається достатнім, щоб величина цього коефіцієнта знаходилася в межах 0,7- 0,75 грн/грн.

3) коефіцієнт фінансування – характеризує, яка частина діяльності підприємства фінансується за рахунок власного капіталу.

К ф. = Σ ВК / Σ ПК (грн./грн.)

Щоб величина показника була більше 1.

4) коефіцієнт фінансової незалежності – характеризує відношення позичкових джерел фінансування до власних.

К ф. з. = Σ ПК / Σ ВК

Показник повинен бути меншим за 1.

^ Ліквідність капіталу підприємства – це спроможність самого підприємства перетворити свої активи в гроші для покриття всіх необхідних платежів по мірі настання їхнього терміну. Всі активи підприємства в залежності від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в кошти, можна умовно поділити на такі групи:

1. Найбільш ліквідні активи – грошові кошти (каса, розрахунковий рахунок, інші грошові кошти, цінні папери);

2. Швидко реалізовані активи – дебіторська заборгованість за відвантажену продукцію короткострокового характеру (не більше ніж 90 днів);

3. Повільно реалізовані активи - найменш ліквідні активи (запаси, дебіторська заборгованість, ПДВ по придбаним цінностям тощо);

4. Важко реалізовані активи – активи, що призначені для використання в господарській діяльності протягом тривалого періоду (в цю групу можна включити статті І розділу активу балансу «Необоротні активи»)

Перші три групи відносяться до поточних активів і є більш ліквідними ніж всі активи підприємства.

Пасив балансу по мірі зростання строків погашення зобов’язань групуються наступним чином:

1. Найбільш термінові зобов’язання – кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, позики, не погашені в термін.

2. Короткострокові пасиви – короткострокові позики банку до 12 міс.

3. Довгострокові пасиви – довгострокові кредити та інші довгострокові пасиви (статті ІІІ розділу балансу «Довгострокові зобов’язання»)

4. Постійні пасиви - статті І розділу балансу «Власний капітал».

Підприємство вважається ліквідним, якщо його поточні активи перевищують його короткострокові зобов’язання.

^ 5. Аналіз та оцінка ділової активності підприємства.
Фінансовий стан підприємства безпосередньо залежить від того з якою швидкістю та вмінням менеджери підприємства перетворюють наявні ресурси в реальні та можливі кошти на рахунках підприємства. Чим швидше трансформуються активи в грошові кошти тим краще формуються умови для забезпечення стабільного фінансового стану підприємства. Основним джерелом надходження грошових коштів на підприємство є обсяги від виробництва і реалізації продукції.

В складі цієї групи розглядаються такі показники:

^ 1) коефіцієнт обігу активів підприємства:

К т = ЧД / А серед. (грн./грн. раз/рік)

де ЧД – чистий дохід.

Т т = 365/ К т (днів)

2) коефіцієнт обігу дебіторської заборгованості – характеризує скільки разів протягом звітного року середня сума дебіторської заборгованості погашається і т.ч. перетворюється в грошові кошти від реалізації продукції.

^ К одз = ЧД/ ДЗ серед.

Т одз = 365 / К одз

Нормальні умови для заб-ня фінансового стану підприємства можуть бути створені в межах 30-40 днів.

3) коефіцієнт обігу кредиторської заборгованості за товари, роботи і послуги
К окз = ЧД / КЗ серед.

Т окз = 365/ К окз (днів)

В процесі співставлення показників по дебіторських і кредиторських зобов’язаннях може проводитися оцінка стану фінансової дисципліни, як на підприємстві (при погашенні кредиторської заборгованості) так і споживачів продукції підприємства. Нормальні умови для стабільного фінансового стану забезпечується, якщо тривалість погашення дебіторської і кредиторської заборгованості практично рівні між собою і знаходяться в межах 30-40 днів.

^ 4) коефіцієнт обігу матеріально – технічних запасів – характеризує з якою швидкістю середня сума матеріальних запасів на складі підприємства трансформується в обсяги готової продукції на складі підприємства. Готова продукція на складі підприємства обраховується по її новій собівартості або по сумарним операційним витратам.

^ К омз = СОВ / МЗ серед.

Т омз = 365/ К омз (днів)

5) тривалість операційного циклу підприємства – часова характеристика фінансів

Т оц = Т омз + Т одз

Тривалість операційного циклу характеризує скільки витрачається часу на виробництво продукції, її реалізацію та одержання грошових коштів від реалізації на розрахунковий рахунок підприємств. Чим менше значення цього показника, тим кращі умови для забезпечення фінансового стану.

^ 6. Аналіз та оцінка стану рентабельності підприємства.

Аналіз рентабельності підприємства здійснюється шляхом розра­хунку таких показників (коефіцієнтів): коефіцієнта рентабельності активів; коефіцієнта рентабельності власного капіталу; коефіцієнта рентабельності акціонерного капіталу; коефіцієнта рентабельності продукції.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи підприємства, котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Існує декілька показників рентабельності. Розраховуємо рентабельність активів, власного капіталу, акціонерного капіталу та рентабельність продукції, а також рентабельність продукції.

^ Рентабельність активіва) характеризує ефективність використання всього наявного майна підприємства і обчислюється за формулою:

Ра = Пч / Ка * 100,

де Пч - чистий прибуток підприємства за рік;

Ка - середня сума активів за річним балансом (середня вартість сукупного капіталу).

Рентабельність власного капіталувк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів і обчислюється за формулою:

Рвк = П ч / Кв * 100,

де П ч - чистий прибуток підприємства;

Кв - власний капітал підприємства.

Рентабельність акціонерного капіталуак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції. Обчислюється за формулою:

Рак = П ч / Кст * 100,

де П ч - чистий прибуток підприємства;

К ст - статутний капітал підприємства (номінальна вартість проданих акцій).

^ Рентабельність продукціїП) характеризує ефективність витрат на виробництво і збут та обчислюється за формулою:

РП = П рп / С рп * 100,

де П рп - прибуток від реалізації продукції підприємства за певний період;

С рп - повна собівартість реалізованої продукції.

^ Рентабельність інвестиційі) – показник, що відображає ефективність використання засобів, інвестованих у підприємство. Цей показник відображає оцінку "майстерності" керування інвестиціями:

, де

П – загальна сума прибутку за звітний період;

ВК – середній розмір власного капіталу; ДЗ – середній розмір довгострокових зобов'язань.


^ 7.Характеристика грошових надходжень та грошових потоків підприємств.

Грошові надходження — це кошти, які надходять на поточні й інші рахунки підприємств у банках та в касу підприємств.

Термін «грошові надходження» є ширшим, ніж термін «дохід (виручка) від реалізації». По суті, він охоплює всі вхідні грошові потоки підприємств.Під грошовими потоками розуміють надходження і сплату грошових коштів та їхніх еквівалентів. За джерелами надхо­дження грошові потоки можна поділити на внутрішні та зовніш­ні. Кошти, що надходять з будь-яких джерел на самому підпри­ємстві, належать до внутрішніх. Надходження коштів на поточ­ний рахунок підприємства в банку, які мобілізуються на фінансо­вому ринку, свідчить про використання ним зовнішніх джерел. Грошові потоки підприємств характеризуються різною структурою. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери діяльності та організаційно-правової форми підприємства. У країнах з роз­винутою ринковою економікою 60—70 % фінансових ресурсів над­ходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел.

Трансформація економіки в ринкову супроводжувалася ство­ренням необхідної інфраструктури, а насамперед розвитком фі­нансово-кредитної системи та фінансового ринку. За цих умов підприємства поряд з операційною (основною) здійснюють і фі­нансову та інвестиційну діяльність.

^ Операційна діяльність — це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, крім інвестиційної та фінансової.. Основна діяльність — операції, пов'язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. Інвестиційна діяльність — це сукупність операцій з придбан­ня та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, що не є ек­вівалентами грошових коштів.

^ Фінансова діяльність — це сукупність операцій, які призво­дять до зміни величини та (або) складу власного і позикового ка­піталу.

Коли якась операція супроводжується надходженням коштів від кількох видів діяльності, то ці надходження розподіляються за відповідними позиціями. Так, суму, сплачену банку, яка вклю­чає погашення позики та відсотки, буде відображено двома пози­ціями: сплату відсотків — у складі операційної, а погашення по­зички — у складі фінансової діяльності.

Операційна, інвестиційна та фінансова діяльність підприємст­ва – це його звичайна діяльність.

^ Звичайна діяльність — це будь-яка основна діяльність під­приємства, а також операції, що забезпечують основну діяльність або виникають унаслідок її здійснення. Крім звичайної діяльнос­ті, виділяють надзвичайні події.

^ Надзвичайна подія — це подія або операція, яка не входить у звичайну діяльність підприємства та настання котрої не очікується періодично або в кожному наступному звітному періоді. Надзви­чайними подіями вважають стихійне лихо (землетрус, зсув ґрунту, повінь тощо), експропріацію власності підприємства за кордоном.

Повна і достовірна інформація про грошові надходження під­приємства за звітний період формується в бухгалтерському облі­ку. Оскільки ця інформація є основою для аналізу і прийняття управлінських рішень, то відображається вона за видами діяль­ності підприємства.

Грошові надходження від надзвичайних подій відображаються в обліку відокремлено від звичайної діяльності.

У грошових надходженнях підприємств найбільша питома вага належить доходам від операційної діяльності та іншим операційним доходам. Не визнаються доходами гро­шові надходження від інших осіб:

*сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим договором;

«сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

• сума завдатку під заставу або на погашення позички, якщо це передбачено відповідним договором;

«надходження від первинного розміщення цінних паперів; «сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

  • сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають переказуванню до бю­джету й позабюджетних фондів; інші надходження.

^ 8. Планування грошових надходжень від виробничо – комерційної діяльності підприємств.

Без прогнозу показників фінансового господарства підприємство не має змоги планувати розвиток своєї мате­ріально-технічної бази, робити витрати, віддача від яких віддалена в часі від їх проведення (наприклад на науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи, на вдос­коналення технології виробництва, на купівлю цінних паперів, капітальні витрати в соціальну сферу тощо), ро­зумно будувати свої господарські відносини з покупцями й постачальниками, банками, іншими партнерами. Так, жоден комерційний банк не надасть позичку підприємству, яке не може дати чіткого прогнозу свого фінансового стану на період до повернення заборгованості.

Під прогнозуванням фінансового стану розуміють передбачення обсягу та розміщення фінансових ресурсів підприємства на певний термін наперед шляхом вивчення динаміки розвитку підприємства як суб'єкта господарської діяльності на фоні реалій - економічного життя суспільства.

Залежно від терміну такого передбачення розрізняють короткотермінове (у межах одного року), середньотермі-нове (на один-два роки) і довготермінове (більш як два роки) прогнозування фінансового стану підприємства.

Об'єктом прогнозування має бути насамперед обсяг фінансових ресурсів, які надійдуть у розпорядження під­приємства за період, стосовно якого складається прогноз. Такими ресурсами є прибуток, що залишається у підпри­ємства після сплати всіх податків та обов'язкових плате­жів, а також амортизаційні відрахування, які відшкодову­ються через ціну на продукцію. Як уже зазначалось, умов­но суму чистого прибутку та амортизації у складі виручки від реалізації називають грошовим потоком, саме від його величини залежать можливості підприємства збільшити свої кошти (статутний капітал насамперед), бо інші скла­дові виручки від реалізації йдуть на різні платежі відпо­відно до свого призначення. Прогнозувати обсяг грошового потоку можна, зробив­ши припущення, що його питома вага у складі валового доходу підприємства лишається більш-менш сталою. Це припущення ґрунтується, по-перше, на наявності тен­денції до вирівнювання рентабельності продукції у ринко­вій економіці й, по-друге, на відсутності різких змін у політиці держави щодо оподаткування прибутку (доходу).

Знаючи з більшою чи меншою мірою ймовірності обсяг власних фінансових ресурсів, що надійдуть у майбутньому, можна зробити прогноз їх розміщення в активи підпри­ємства у розрахунку на додержання вже досягнутого рівня ліквідності і платоспроможності (якщо вони задовільні) або на поліпшення показників, що їх характеризують. Це досягається шляхом розробки прогнозних балансів доходів та видатків і прогнозних сальдових балансів, де, зокрема, мають бути враховані всі резерви мобілізації фінансових ресурсів, які завантажені у нераціональні витрати (напри­клад, мова може йти про реалізацію зайвого для підприєм­ства устаткування, залучення у виробництво наднорма­тивних запасів сировини й матеріалів, стягнення дебітор­ської заборгованості тощо). Ці розрахунки мають також передбачати всі додаткові витрати, пов'язані, наприклад, з капіталовкладеннями, приростом нормативу оборотних коштів та іншими потребами підприємства на прогнозо­ваний період.

^ 9.Механізм формування, розподілу та використання прибутку підприємства.
Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.
Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.
Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.
Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.
Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.
Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.
Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин.
На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.
Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів
Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Протягом тривалого часу загальна сума отриманого підприємством прибутку визначалась як балансовий прибуток."Балансовий прибуток - загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій". Отримання балансового прибутку було пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначався відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, ввізного мита, митних зборів, а також витрат, що включалися в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфери, виду діяльності підприємства мали місце деякі особливості формування цього прибутку, методики його розрахунку. По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.
Прибуток від іншої реалізації міг бути отриманий за реалізації на сторону продукції підсобних, допоміжних і обслуговуючих виробництв. У цьому разі прибуток розраховувався так само, як і від реалізації продукції основної діяльності. Прибуток від реалізації основних фондів (групи 1), нематеріальних активів розраховувався відніманням від ціни їх реалізації ПДВ, витрат з реалізації і залишкової їх вартості. Прибуток від реалізації цінних паперів обчислювався як різниця між ціною їх реалізації і ціною придбання. При цьому з ціни реалізації виключали витрати, пов'язані з реалізацією (комісійний збір).
Склад і обсяг прибутку від іншої реалізації міг значно коливатись на окремих підприємствах і в окремі періоди.
По-третє, це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мали тенденцію до зростання, що було обумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.
На обсяг названого прибутку справляв вплив обсяг фінансових інвестицій, їхнє спрямування і структура, умови оподаткування. Слід зазначити, що з другого півріччя 1997 р. прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами та державними цінними паперами суб'єктами господарювання, оподатковується.
По-четверте, це діяльність, пов'язана з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств.
До них включали:
* прибутки і збитки минулих років, що були виявлені у звітному періоді;
* невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);
* надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;
* штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;
* штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;
* кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;
* дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності;
* прибуток від завищення цін і тарифів;
* курсова різниця від операцій в іноземній валюті;
* прибуток (збиток) від ліквідації основних засобів;
* вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;
* прибуток (збиток) від спільної діяльності.
Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарювання було пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами.
Засоби або майно, отримані підприємством безкоштовно, до складу прибутку не включалися.
З прийняттям Закону "Про внесення змін і доповнень в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"" від 22 травня 1997 року податкові адміністрації здійснюють контроль за правильністю визначення оподаткованого прибутку. Установлена методика визначення оподаткованого прибутку безпосередньо не зв'язана з формуванням прибутку підприємств, як фінансового результату їхньої діяльності.
Однак послаблення контролю за формуванням прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Прибуток залишається джерелом сплати податків, формування фінансових ресурсів підприємств. Тому формування загального прибутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства - суб'єкта господарської діяльності. Облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність. Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.
Реально формування прибутку на підприємстві відбувається) міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.
Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.
Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).
Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).
Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції.
Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.
Узагальнено можна дати таке визначення собівартості.
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).
Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість.
Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.
По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на собівартість, регламентований законодавством. Протягом 1996 р. Постановами Кабінету Міністрів України були затверджені "Типові положення з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг), у промисловості, сільському господарстві, будівництві, торгівлі, собівартості науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт".
На основі "Типових положень" розроблено галузеві, відомчі положення, інструкції, що визначають порядок визначення планової і фактичної собівартості продукції (робіт, послуг).
Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, інші витрати.
По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір деяких із них також регулюється державою встановленням нормативів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат:
* відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття);
* амортизація основних засобів і нематеріальних активів;
* витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фондів;
* інші витрати (податки на землю і на транспортні засоби, відрахування в Державний інноваційний фонд, комунальний податок).
Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування.
У Законі "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія "собівартість", бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.
Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо-господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства.
Слід зазначити, що нині підприємства всіх форм власності отримали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть порушувати чинних законодавчих і нормативних документів, що регламентують ці питання.
Відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що набули чинності з 2000 року (зокрема за положенням бухгалтерського обліку 9 "Запаси"), собівартість реалізованої продукції складається з виробничої собівартості продукції, яку було реалізовано протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загаль-новиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:
- прямі матеріальні витрати;
- прямі витрати на оплату праці;
- інші прямі витрати;
- загальновиробничі витрати.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.
Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до виробничої собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:
- адміністративні витрати,
- витрати на збут;
- інші операційні витрати.
  1   2   3   4



Скачать файл (395 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации