Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Логика - файл 1.docx


Лекции - Логика
скачать (120.4 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx121kb.22.11.2011 00:34скачать

содержание
Загрузка...

1.docx

  1   2   3
Реклама MarketGid:
Загрузка...
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

ПЛАН

  1. Світогляд і його історичні типи.

  2. Філософія і наука. Об'єкт і предмет філософії.

  3. Функції філософії.



Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про особливості філософського знання. Дати визначення сутності і структури світогляду. Дати визначення предмету, методів, функцій, основне питання філософії. Ознайомити студентів з структурою курсу.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Світогляд, загальна картина світу, світовідчуття, світосприйняття, світорозу

міння, переконання, ідеал, міфологія, релігія, філософія, ідеалізм, матеріалізм, скептицизм, агностицизм.

ПИТАННЯ 1. Крім фахових навичок, знань, ерудиції, необ

хідних при вирішенні конкретних завдань, кожній людині потрібні широкий кругозір, уміння бачити тенденції, перс

пективи розвитку світу, розуміння того, що відбувається, сен

су і змісту наших дій, нашого життя, тобто світогляд. Світог

ляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення світу, місця людини в ньому і водночас життєві позиції, програми поведінки, дій людей.

Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв, почуттів складає світовідчуття. Досвід формування пізнаваль

них образів світу з використанням наочних уявлень відносять до світосприйняття. Понятійний, інтелектуальний аспект світо

гляду утворює світорозуміння. Синтез знань людей про приро

ду і соціальну реальність утворює загальну картину світу. 

Сукупність природничих наук утворює природничо-наукову картину світу, а суспільних - соціально-історичну картину дійсності. Створення загальної картини світу - завдання всіх галузей знання.

Основним засобом, методом общинно-родового мислення була міфолоіія (від грецьк. myxhos - переказ, оповідка і logos -слово, вчення) - тип світогляду, що містить у своїй основі міф - вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому яви

ща природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі.

Релігія (від лат. Reiigio - благочестя, набожність, святиня, предмет культу) - така форма світогляду, у якому освоєння світу здійснюється через його подвоєння на поцейбічний, «зем

ний», що сприймається органами відчуттів і потойбічний -«небесний», надприродний, надчуттєвий.

Становлення і розвиток науки, якісні зміни в діяльності людей, оточуючій людину реальності обумовили формування третього типу світогляду - філософії.

Філософія (від грець, phileo - люблю і sophia - мудрість) -теоретично сформульований світогляд, система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм ставлення людини до світу, що виступають у понятійній, категоріальній формі, спира

ються на досягнення наук про природу і суспільство й демон

струють певну міру логічної доведеності.

ПИТАННЯ 2. На відміну від таких типів світогляду, як міфо

логія і релігія, філософія нерозривно пов'язана з наукою, спира

ючись тією чи іншою мірою на її досягнення. Це обумовлює складність взаємозв'язку філософії та науки, розходжень у тлу

маченні обьєкта ї предмета філософи. Не претендуючи на істину в останній інстанції, як це роблять декотрі автори, вважаємо за потрібне висловити деякі міркування з цього приводу.

Філософія і наука подібні за своїми структурами. Філософсь

ке й наукове знання складається з елементів (понять, суджень, умовиводів, принципів, законів та ін.), організованих у систе

му, що підпорядковується законам логіки і 

утворює певний теоретично сконструйований світ, якому можна приписати характеристики істинності або хибності, співвіднісши цей світ через людську практику зі світом реальних об'єктів. У такому розумінні філософія дійсно постає перед нами як наука. Проте за своїми об'єктами та предметами дослідження, а також ос

новними функціями філософія і наука відмінні між собою як дві різні форми суспільної свідомості.

Об'єктом філософії виступають не природно-історичні фе

номени, як це має місце в науці, а уявні, теоретичні моделі, що презентують світ не інакше як у його ставленні до людини або людини у її ставленні до світу.

ПИТАННЯ 3.

Наступна з функцій філософії - функція раціоналізації, переведення в логічну, поняттєву форму, а також систематиза

цію й теоретичне вираження сумарних результатів людського досвіду в усіх його формах.

Важливу роль у суспільно-історичному житті відіграють і такі функції філософії, як:

- критична функція - руйнації, розхитування догм, зас

тарілих поглядів, уявлень і «селекції», акумуляції світогляд

ного досвіду, а також його передача (передача наступним пе

ріодам історії);

- функція асиміляції невідомого, творчого формування принципово нових ідей, світоглядних уяв, ідеалів;

- функція узгодження, інтеграції усіх форм людського дос

віду - практичного, пізнавального, ціннісного.

Такі основні функції філософії, що визначають особливу роль її як форми суспільної свідомості в житті суспільства.

Використована література

  1. Ильенков Е. В. Философия и культура.-М., 1991.

  2. 

  3. Ортега-и-Гассет Х. Что такое философия.-М., 1991.

  4. Франк С. Духовные основы общества.-М., 1992


^

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ


ПЛАН

  1. Зародження філософської думки, її культурно – історичні передумови.

  2. Антична філософія.

  3. Філософія середньовіччя.

  4. Філософія Відродження.

  5. Філософія Нового часу.

  6. Німецька класична філософія.



Мета: визначити закономірності зародження філософської думки; своєрідність філософії стародавнього Сходу; натурфілософські ідеї давньогрецької філософії, філософії елліністичного періоду. Проаналізувати релігійний характер середньовічного світогляду і філософії Відродження, особливості філософії Нового часу: його раціоналізм та емпіризм; особливості та значення німецької класичної філософії, теоритичної розробки діалектики: особливості української філософської думки.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Діалектика, схоластика, монізм, дуалізм, космізм, теїзм, номіналізм, реалізм, ато

містика, гуманізм, теоцентризм, пантеїзм, субстанція, емпіризм, деїзм, раціо

налізм, сенсуалізм, монада, метафізика, антропоцентризм, апріоризм, трансцен

дентальність, феномен, ноумен, «річ-у-собі», антиномія, категоричний імпера

тив, абсолютна ідея, антропологія, вульгарний мате

ріалізм, антропологічний матеріалізм.

ПИТАННЯ 1. Філософія, що має багатовікову історію, ви

никає у вигляді окремих філософських ідей у період форму

вання рабовласницьких відносин, коли відбувається відокрем

лення розумової праці від фізичної.



Наприкінці III – початок II тис. До н.е. у Єгипті та Вавилоні у таких пам’ятках давньої культури, як «Пісня арфіста», «Бе

сіда зневіреного зі своєю душею», «Бесіда пана з рабом», вис

ловлюється ряд думок, що відбивають факти соціального гноб

лення, відверто звучить мотив сумніву в істинності релігійного відображення світу. Зустрічаються також спроби виокремити матеріальний первінь світу, у вигляді якого виступає вода.

Значно пізніше, на початку 1 тис. До н.е. уперше оформля

тися філософські течії. Так, у VIII – VII ст. до н.е. в Індії формується філософський напрямок, відомий під назвою Локаята (тобто погляди людей, що шукають тільки цей світ локу). Найбільш послідовними серед них були Чарваки. Деякі дослідники вважають,- що даний термін являє собою з’єднання двох давньоіндійских слів - «чар» (чотири) і «вак» (слово) і означає «чотири слова». Послідовники цього напрямку вва

жали, що світ складається з чотирьох основних елементів землі, води, повітря і вогню.

У Китаї в VII-VI ст. До н.е. філософи намагаються виділити вічну, абсолютно рухому субстанцію – ці. У VI ст. До н.е. з являється ідея вічного руху матеріального світу у філософії дао

сизму, що вбачає причину руху у так званому «дао», тобто єдності протилежностей.

Спробу пояснення виникнення світу – космогонію – знахо

димо й у працях Гесіода, відповідно до поглядів якого основою усього є хаос – безмежна, безформна маса, що містить у собі усі можливі потенції. З хаосу виникають і прависхідні форми буття – з одного боку, Гея (Земля) і Ерос (певна життєва сила), а з іншого, - Еретем (темрява) та Нікс (ніч) як визначальна, правляча сила. Від них потім виникає Уран (зоряне небо), Етер (ефір), світло і поступово всі інші божества.

Розглянуті «дофілософські» погляди, будучи однією з мож

ливих спроб відповісти на питання про те, що є основним прин

ципом світу (або космосу), які принципи і сили визначають його розвиток, так і не вийшли за межі міфологічних поглядів.



ПИТАННЯ 2. Античною філософією прийнято називати су

купність філософських вчень, що розвивалися в старогрецько

му і староримському суспільствах з кінця VII ст. До н.е. аж до VI ст. Н.е. *. Антична філософія постає як певна єдність світог

лядних ідей, породжена тими специфічними особливостями перехідної епохи, коли відбувається занепад міфологічного сприйняття, характерного для родового і ранньокласового сус

пільного ладу. За тисячу років свого існування антична філософія пройшла складний шлях розвитку, маючи ряд загаль

них рис, що об’єднують всі її складники у певну цілісність.

Перша особливість античної філософії полягає в її універ

сальному космізмі.

Друга особливість античної філософії – це спроби об’єднати матеріалізм і діалектику. Ця особливість яскраво проявилася у вченні Геракліта Ефесського (530 – 470 р. До н.е.), який вважав загальною закономірністю світу боротьбу протилежностей

V ст. До н.е. характеризується в Греції формуванням най

більш зрілої форми давнього матеріалізму – атомістичного вчення, створеного Левкіппом (540 – 460 р. До н.е.) і Демокрітом з Абдерр (460 – 370 до н.е.).

«Лінії Демокріта» протистоїть «лінія Платона» - ідеалі

стична традиція античної філософії. За Платоном (427 – 347 p. До н.е.), матеріальний світ є лише «тінню», блідим відблиском світу вічних і незмінних ідей.

У піфагорійській школі (VI ст. До н.е.) цей ідеальний світ зводиться до царства чисел, чим завершується відхід від за

лишків матеріалістичного космізму, який у піфагорійців ос

таточно перероджується у космічне містичне вчення, що про

повідує безсмертя і переселення душ.

Найвидатнішим мислителем Давньої Греції був Арістотель (384 – 322 р. До н.е.). Він немовби підбив підсумок розвитку античної філософії. Будучи енциклопедистом, Арістотель на

писав багато творів, у яких упорядкував філософські та природничонаукові знання античного світу. Для позиції 

Арістотеля характерне коливання між матеріалізмом та ідеалізмом: з одного боку, він різко критикував Платона за визнання ідей першоосновою речей, а з іншого, вважав матерію лише пасив

ною можливістю буття.

ПИТАННЯ 3. Філософія середньовіччя охоплює тривалий період – від розпаду Римської імперії до епохи Відродження, тобто майже 1000 років.

Філософія була проголошена «служницею богослов»я» (форму

ла Петра Доміані і повинна була використовувати міць свого рац

іонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця філософія одержала назву «схоластики» (від лат. Scholastica –шкільний, учений). Вважалося, що істина вже дана людям в біблійних текстах і, щоб аналізувати її, виводячи всю повноту її логічних слідувань, необхідно застосувати систему правильно побу

дованих силогізмів.

Систематизатором ортодоксальної схоластики вважається чернець-домініканець Фома Аквінський (1225\26 – 1274 p.).

ПИТАННЯ 4. Епоха Відродження (фр. – Ренесанс) загалом починається в XIV – XV ст. Та завершується в XVI – XVII ст. Приходом періоду подолання тривалого застою продуктивних сил. На зміну характерному для попереднього періоду теоцентризму приходять антропологічні, гуманістичні мотиви.

«Батьком гуманізму» вважається Франческо Петрарка (1304 – 1374 p.).

Серед зачинателів гуманістичних традицій слід назвати дру

га Петрарки, флорентійця Джовавні оккаччо (1313 – 1375 p.), який у своєму «Декамероні» висміяв дурне й брехливе духів

ництво, вихваляв розум, енергію, повноту життя нових міських прошарків, що зароджувалися.

Висловлюючи зміст ранньобуржуазного гуманізму, Микола Кузавський (1401 – 1464 p.), розглядає природу як тотожну Бо

гові, вважаючи, що названа тотожність втілюється у людині як носії творчої могутності, осередком якої постає перш за все інте

лект. Така установка на природність призводить в епоху 

Відрод

ження до певної «натуралізації» філософії, науки, естетики, пра

ва, що перебудовуються «за подобою» природознавства.

ПИТАННЯ 5. Філософія Нового часу, охоплюючи період XVII – XVIII ст., обумовлюється розвитком капіталізму, роз

витком експериментально-математичного природознавства, по

слабленням впливу церкви. На перший план виходять про

блеми теорії пізнання. Розум утверджується як визнаний «тлу

мач природи». Тому одним із головних питань філософії Но

вого часу стає пошук методів цього тлумачення.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626 р.) усі знан

ня, усі науки підрозділяє на теологію і філософію. Перша з них має небесне, а друга – земне походження. У своєму головному творі «Новий органон» він говорить про те, що існують три шля

хи пізнання: «шлях павука», що являє собою спробу виведення істин із чистої свідомості, «шлях мурашки», що являє собою збір розрізнених фактів при відсутності уміння їх узагальнювати і створювати повну теорію, і «шлях бджоли» - єдино істинний шлях наукового пізнання, що поєднує в собі переваги перших двох шляхів і в той же час позбавлений обмеженості кожного з них. Емпіричне тлумачення знання Ф. Беконом було продовже

не Томасом Гоббсом (1583 -1679 pp.) і Джоном Локком (1632 -1704 р.).

Соціальні протиріччя і конфлікти, що починали виявляти

ся в XVIII ст. У Франції, у 1769 році призводять до буржуазної революції. Прогресивно мислячі представники «третього стану» (філософи, юристи, натуралісти та ін.) утворили потуж

ний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво. Найвидатнішими мислителями Просвітництва є Франсуа Марі Вольтер (1694 – 778 р.), Жан-Жак Руссо (1712 -1778 рр.) Жан Антуан Кондорсе (1743 - 1794 р.).

ПИТАННЯ 6. Важливе місце в розвитку філософської дум

ки займає німецька класична філософія. Родоначальником її є творець першої завершеної системи класичного німецького ідеалізму, видатний мислитель і вчений свого часу Іммалуїл Кант (1724 – 1804 р.)



Розробляючи теорію пізнання, І. Кант вводить так звану трансцендентальну логіку, завданням якої, заявляє він, і є ви

роблення визначеної системи апріорних понять та істин, що спри

яють переходові пізнання від «речі-в-собі» до пізнання «речі-для-нас».

Ідеалістичним є і етичне вчення Канта. Основним законом етики він проголошує категоричний імператив – формальне внутрішнє повеління, що, нібито, існує у свідомості людини як вічний, незмінний закон і ідеал поведінки людини.

Найбільш повне завершення німецький класичний ідеалізм одержав у філософській системі Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 – 18Р1 р.). Гегель робить спробу створити таку теоретичну систему, що була б здатна вирішити проблему то

тожності мислення і буття. Він розробляє філософію історії, філософію мистецтва, історію філософії, діалектичну логіку. Вперше представивши весь природний історичний і духовний світ у вигляді процесів, тобто в безперервному русі, зміні, пе

ретворенні і розвитку, Гегель зробив спробу розкрити внут

рішній зв’язок цього руху, дав загальний діалектичний аналіз найважливіших категорій філософії, а також сформулював три основні закони діалектики.

Піддавши критиці ідеалізм Гегеля з позицій метафізичного матеріалізму, Людвіг Авдреас Фейербах (1804 – 1872 p.) відки

дає і гегелівське вчення про людину як діяльну істоту. Будучи представником споглядального матеріалізму, він в основному підкреслює активний вплив природи на людину, об’єкта на суб’єкт.

Використована література

  1. Асмус В. Ф. Античная философия.-М, 1976

  2. Лосев А. Ф. История античной философии. – М., 1989

  3. Гулыга А. Немецкая классическая философия. – М., 1986.


^



ТЕМА 3. СУЧАСНА фІЛОСОФІЯ


ПЛАН

  1. Діалектико-матеріалістична філософія.

  2. Екзистенціалізм.

  3. Релігійна філософія.

  4. Психоаналіз.

  5. Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм.

  6. Структуралізм.

  7. Герменевтика.



Мета: розповісти про сучасну світову філософію XXст. Допомогти студентам оволодіти категоріальним апаратом філософських напрямків. На широкому проблемному матеріалі показати процес формування та функціонування напрямків.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Класична філософія, некласична філософія, матеріалістична діалектика, марксизм-ленінізм, екзистенціалізм, релігійний екзистенціалізм, атеїстичний екзистенціалізм, антропологія, «філософія жит

тя», «феноменологія», протестантизм, томізм, модернізм, традиціонізм, психо

аналіз, неофрейдизм, неомарксизм, неотомізм, позитивізм, неопозитивізм, пост

позитивізм, логічний позитивізм, герменевтика.

ПИТАННЯ 1. Діалектико-матеріалістична філософія - і в цьому одна з її відмінностей - виникла як складова частина більш широкого вчення - марксизму.

Виникнення марксизму було обумовлене, насамперед, кон

кретними соціально-економічними і політичними чинниками кінця XIX - початку XX сторіччя.



Великий вплив на формування філософських поглядів К.Мар

кса і Ф. Енгельса мала німецька класична філософія й особли

во роботи Г. Гегеля й Л. Фейербаха.

Крім найзагальніших закономірностей природи, суспільного життя й пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають у предмет філософії також людину, практику і відносини «людина - світ».

Марксизм розглядає людину не тільки як продукт природи, але й як соціальний феномен. Проблема людини в марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого феноме

на як відчуження, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людь

ми.

Глибоко вплинувши і на розвиток філософської думки, і на життя суспільства, ідеї діалектико-матеріалістичної філософії продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

ПИТАННЯ 2. Екзистенціалізм - філософська течія, що ви

суває на передній план абсолютну унікальність людського бут

тя, що не припускає адекватного вираження людських понять засобами мови. Екзистенція (лат.) означає існування. Філосо

фія екзистенціалізму - філософія людського існування.

Його головними представниками є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889 - 1976 р.), Карл Ясперс (1883 - 1969 р.). у Франції - Жан-Поль Сартр (1905 - 1980 p.), Альбер Kaмю (1913 - 1960 p.), Габріель Марсель (1889 - 1973 p.),

ПИТАННЯ 3. Сучасна релігійна філософія подана різнома

нітними течіями, що мають спільні риси й ознаки, грунтують

ся на різноманітних філософських ідеях. Найбільш пошире

ним напрямком у католицькій філософії є неотомізм. Він ба

зується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри і розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагають

ся довести, ще доктрині, яку вони захищають, властиві уні

версальні можливості піднятися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.



Головними представниками неотомізму є Е. Жільсон (1884 - 1978 p.), Ж.Марітен (1882 - 1972 р.) : у Франції, К Корет (народ. 1919) - в Австрії, . Бохеньский (народ. 1902) у Швей

царії, К. Раяер (1904 - 1984 р.), Ф. Ван-Станберген (народ. 1904) у Бельгії, К.Войтила (народ. 1920) - у Польщі (теперішній Папа Римський Іоанн-Павло II).

ПИТАННЯ 4. Однією із впливових філософських течій XX сторіччя став психоаналіз. Його основоположник - австрійсь

кий психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856 -1939 p.). Головним у психоаналізі було відкриття несвідомого, його спеціальне вивчення і широке філософське тлумачення.

Центральна ланка психоаналізу - лібідо - психічна енергія, що нібито лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, яка кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси і перетворення в сфері сексуального збудження. Пси

хічна енергія інтегрується Фрейдом як енергія лібідо, а також як субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний ім

пульс, лібідо, може бути реалізований трояким засобом. По-перше, дозволений у дії «тут» і «тепер». По-друге, недозволений, витиснутий назад в несвідоме. По-третє, позбавлений своєї енергії за допомогою реактивних утворень (сором, мораль) і сублімації у процесу заміщення сексуального об'єкта на не сексуальний через якісь суспільно-корисні дії.

ПИТАННЯ 5. Позитивізм виник у XIX сторіччі як філосо

фія без «метафізики», тобто як така, що цікавиться не фунда

ментальними засадами всього існуючого, а як філософія так званого «позитивного», тобто в першу чергу природничо-наукового знання, знання, підтвердженого досвідом, експериментом.

Фундатор позитивізму французький філософ Огюст Конт (1798 - 1857 р.) розділив історію пізнання природи на три стадії, кожна з яких відповідала певному типу світогляду: те

ологічному, метафізичному й позитивному.

  1. 

  2. Філософія лінгвістичного аналізу подана такими імена

  3. ми, як Д. Мур (1873 - 1958 р.), Л. Вітгенштейн (1889 - 1951 р.), Г. Райл (1900 - 1976 р.), П. Стросон (народ. 1919), Д. Остін (1911 - 1960 р.). Відмовляючись від жорстких логічних ви

  4. мог, вони вважали, що об'єктом аналізу повинна виступати повсякденна мова, а основне завдання філософії вбачали у роз

  5. робці систематичної теорії значень мовних виразів, що одно

  6. часно є і теорією розуміння.

  7. Загальна семантика, основні представники - С.Чейз і С.Хайякава. Основна ідея цього напрямку: філософія повинна пояснювати життя людини, спираючись на структуру мови.

Четверта історична форма позитивізму - постпозитивізм, що формується в 1960 - 1970 p., під впливом ідей К. Поппера. Його характерна риса - значна розмаїтість методологічних концепцій і їхньої взаємної критики.

ПИТАННЯ 6. У середині XX ст. у європейській філософії сформувався напрямок, що об'єднує ряд напрямків у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різноманітних перетворень і змін, який одержав назву структуралізм. Пошук структур його представ

никами, основними з яких є К. Леві-Строс (народ. 1908), Ж. Лакан (1901 - 1981 р.), М. Фуко (1926 - 1984 р.),

ПИТАННЯ 7. Герменевтика одержала свою назву від імені одного з богів старогрецької міфології Гермеса - «служника богів», одна з функцій якого - бути посередником між богами і людьми, тлумачити волю богів - людям, а бажання людей -богам. Герменевтика, з одного боку, - це теорія і практика тлумачення, розуміння й інтерпретації документів, що містять у собі значеннєві зв'язки, вчення про передумови й засоби та

кого розуміння. У такому вигляді вона розроблялася в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоча коренями своїми сягає в глибоку давнину. З іншого (що цікавить нас) боку, герменевтика постає як одна з течій сучасної філософії.



Об'єктом дослідження в герменевтиці найчастіше виступає текст. Основна проблема - проблема розуміння, тлумачення, інтерпретації тексту.

Використована література

  1. Кун Т. Структура научных революций. – М. 1975.

  2. Попер К. Відкрите суспільство та його ворога – К., 1994. Тт. 1-2.

  3. проблемы человека в западной философии. – М., 1988.

  4. Рюс Ж. Поступ сучасних ідей.-К, 1998

^ ТЕМА 4. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ

ПЛАН

  1. Філософська думка часів Київської Русі

  2. Філософія Відродження і Просвітництва на Україні

  3. Формування і розвиток українського романтизму

  4. Філософська думка України в II половині XIX - XX ст.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Українське Відродження, українське Просвітництво, український предроантизм, український романтизм, філософія серця

Мета: обгрунтувати основні особливості української філософії(гуманістична та антигуманістична спрямованості. Визначити зміст українського Відродження, українського романтизму. Дати визначення поняття «філософія серця».

ПИТАННЯ 1. Характер філософської думки Київської Русі в період X - XIII ст. був обумовлений специфікою соціально-економічного розвитку суспільства, системою традиційних феодальних економічних зв'язків. Після невдалої спроби ство

рення «своєї релігії» з використанням традиційних уявлень східних слов'ян, пошуку такої релігії, яка дала б можливість вписатися 

в канву європейської культури, - результатом цьо

го пошуку стало Хрещення Київської Русі - пануючою світо

глядною парадигмою утверджується християнство.

Основним джерелом філософських ідей Київської Русі були уявлення давніх слов'ян, їхня народна культура, а також вчен

ня давнього християнства, елліністична філософія, освоєння Духовної культури Візантії та Болгарії, де головне місце займала Біблія. Всесвітня історія, роль і місце, що займає в ній Київ

ська Русь - ось тема та зміст шукань філософів.

ПИТАННЯ 2. У XVI-XVII ст. культурне життя України значно пожвавлюється, що пов'язано з міжнародним обміном культурними цінностями. Набувають значного поширення ідеї гуманістів епохи Передренесансу, оскільки після падіння іта

лійських колоній у Криму під ударами Туреччини частина генуезьких купців переселяється у Львів і Київ. З ними при

їжджають промисловці, архітектори, діячі мистецтва. Чима

ло українців вчаться в європейських університетах.

Відродження в Україну прийшло з півночі Європи, де про

ходило у формі Реформації. Остання спочатку поширилася на Річ Посполиту, а звідти - на Україну. Протестантський рух вимагав обмеження привілеїв духівництва. Поширився каль

вінізм, зокрема, заклики до невибагливого життя й ощадли

вості, вимоги секуляризації земель духівництва, встановлен

ня контролю за його діяльністю.

Одним з перших білорусько-українських мислителів епохи Відродження був Франциск Скорина (1490 - біля 1541 р.).

На початку XVIII сторіччя в Україні вже існували елемен

ти капіталістичних відносин, що позначилося й на духовному життя суспільства, сприяючи розвитку ідей Просвітництва. Просвітництво - антифеодальна ідеологія періоду становлен

ня капіталізму, відповідно до якої подолання феодальних відно

син і встановлення нового суспільного ладу можливе за допо

могою реформи та освіти.



Головним центром науки й культури на той час була Києво-Могилянська Академія.

Найяскравішою особистістю серед українських просвітителів був Фєофян Прокопович (1677-1736 p.).

ПИТАННЯ 3. Період XVII - другої половини XVIII ст. харак

теризується посиленням боротьби монархічної Росії за ліквіда

цію автономії України й Запорозької Січі, яка виконувала функції української державності.

Посилення соціального гноблення викликало загострення на

ціонально-визвольної боротьби, що знайшло відбиток у гайдама

цькому русі 30-50 років XVIII ст. і коліївщині 1768 р. Ці рухи, будучи стихійними, сприяли поширенню соціально-національ

них ідей мислителів-просвітителів, найвидатнішим серед яких був Григорій Савович Сковорода (1722 - 1794 p.).

В центрі уваги Сковороди - релігійна й моральна проблема

тика. Він створює практичну філософію, не приділяючи вели

кої уваги теоретичній довершеності, формальній систематизації своїх ідей. Філософію Сковорода розуміє як науку про людське щастя, тобто як засіб самоусвідомлення і самовизначення люди

ни у світі. При всій повазі до науки філософія його носить пан

теїстичний характер. До того ж сковородянський пантеїзм тяжіє до ідеалізму - стверджується первинність внутрішньої, духов

ної, «божественної» природи всього матеріального. Одночасно проголошується вічність, нескінченність і несотворимість цього світу. Бог же тлумачиться Сковородою як закон, внутрішня закономірність всього існуючого. Проблема єднання людини, світу і Бога в філософії Сковороди знаходить свою специфіку у формі типових рис передромантичної свідомості і стає внутрішнім рушієм філософсько-теологічної думки, яка веде до формування Українського романтичного світогляду.

Основні риси філософії серця Сковороди, одержали розвиток і остаточно сформувалися в ро

ботах Памфіла Даниловича Юркєвича (1826-1874р.). В центрі вчення Юркєвича, як і Сковороди, стоїть людина - малий світ. Він також 

звертається до поняття серця, позначаючи цим понят

тям сферу духовного життя. До неї входить те, що витиснуте «за поріг свідомості». Як і в Сковороди, у Юркєвича символ «серце» багатозначний.

Інший представник українського й російського романтизму Микола Васильович Гоголь (1809-1852 p.). Його шукання прав

ди - це поглиблення в себе, у свою душу, тому що саме через неї лежить шлях у світ.

ПИТАННЯ 4. У II половині XIX - на початку XX ст. в Ук

раїні поширюються ідеї позитивізму, які підтримує та розвиває В. Лесевич, доповнюючи їх ідеями І. Канта. «Спеціалісти» по

ставили філософію на позиції служниці окремих наук. З цих позицій, зокрема, О. Потебня розробляє проблеми філософії мови. Ряд українських учених - таких, наприклад, як політеконом М. Туган-Барановский, юрист Б. Кістяковський - розробляють проблеми методології, від яких дехто підійшов і до загальних проблем філософії. Зокрема, мінералог В.І. Вернадський розроб

ляв питання про роль живої природи в геологічних процесах, історик В. Липинський перейшов від історії до філософії історії.

Використована література

  1. Грушевський М. На порозі нової України.-К.,1991.

  2. Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні.-К., 1992.

  3. Забужко О. Філософія української ідеї та європейський контекст.-К., 1992.

  4. Розвиток філософської думки в Україні.-К., 1994.


^

ТЕМА 5. ПРОБЛЕМА БУТТЯ ТА її ФІЛОСОФСЬКИЙ СМИСЛ


ПЛАН

  1. Категорія буття: її зміст і специфіка

  2. Основні форми буття та їхній зміст

  3. Єдність матерії, руху, простору, часу





Мета: визначити зміст категорії «буття», «матерія», «рух», «простір», «час», а також «свідомість». Показати як змінювалися уявлення про буття і матерію в історичному контексті. Дати чітку характеристику функцій свідомості, соціально-практичної сутності свідомості.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Буття, небуття, сутність, існування, онтологія, субстанція, акциденція, матерія, тіло, предмет, світ, речовина, антиречовина, рух, простір, час

ПИТАННЯ 1. Діалектичний же матеріалізм тлумачить буття як об'єктивно існуючу реальність. При цьому буття не зводиться лише до предметно-речового світу. Підкреслюється багаторівневий ха

рактер буття, незводимість одного рівня до іншого: матерія і форми її буття - предмет природознавства, суспільне буття -предмет соціологічних та історичних наук. Суспільне буття є реальний процес життєдіяльності людей. У проблемі взаємо

зв'язку природного і соціального буття діалектичний матері

алізм виходить з первинності природи.

Підбиваючи підсумок викладеному, слід зробити висновок, що категорія буття виражає такі ідеї: 1. Світ є, існує як без

кінечна і вічна цілісність. 2. Природне і духовне, індивіди і суспільство в цілому однаково існують, хоча й у різних фор

мах. 3. Світ передує свідомості.

ПИТАННЯ 2. Правомірним є виділення таких форм буття: Буття речей, процесів, що, у свою чергу, діляться на: а) буття речей, процесів, стану природи в цілому; б) буття речей і про

цесів, створених людиною. Буття людини, що підрозділяється на буття людини у світі речей і специфічно людське буття; буття духовного (ідеального), що ділиться на індивідуалізоване духовне й об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне; буття соціального, що ділиться на індивідуальне буття й буття суспільства.

ПИТАННЯ 3. У світі немає нічого, крім матерії, що рухається. Рух внутріш

ньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії та не. існує без матерії, як і матерія не існує без руху; рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття 

й небуття, тотожності й відмінності, стабільності та змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності та взаємодії.

Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. У свій час Ф. Енгельс у «Діалектиці природи» виді

лив 5 форм руху матерії - механічну, фізичну, хімічну, біоло

гічну і соціальну.

Використована література

  1. Лой Н.А. Социально-исторические содержания категорий «время» и «пространство».- К.,1977.

  2. Трубников Н. Н. Время человеческого бытия.. – М., 1987.
^

ТЕМА 6. СВІДОМІСТЬ


ПЛАН

  1. Проблема свідомості у філософії

  2. Відображення як загальна властивість матерії

  3. Соціальна природа свідомості

  4. Структура свідомості і її основні рівні

Мета: визначити зміст категорії «буття», «матерія», «рух», «простір», «час», а також «свідомість». Показати як змінювалися уявлення про буття і матерію в історичному контексті. Дати чітку характеристику функцій свідомості, соціально-практичної сутності свідомості.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ І

Свідомість, відображення, психічне відображення, чутливість, відчуття, сприйняття, уявлення, матеріальне й ідеальне, інформація, мова, мовлення, слово, речення, самосвідомість, рефлексія, активність свідомості



ПИТАННЯ 1. У діалектико-матеріалістичній концепції свідомість, по-перше, розглядається як функція головного мозку, по-друге, як необхідна сторона практичної діяльності людини. Вона вини

кає, функціонує та розвивається в процесі взаємодії людини з Реальністю, на основі її почуттєво-практичної діяльності, сус

пільно-історичної практики.

ПИТАННЯ 2.. Відображення визначається як здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особли

вості інших явищ, предметів, систем у процесі взаємодії з остан

німи. Зміст відображення виражається в тому, які зміни відбу

лися у відображуваному предметі, і які сторони у відображува

них предметів, явищ і систем вони відтворюють

Генетично вихідною формою відображення, властивою всім живим організмам, є подразливість - здатність організму до найпростіших специфічних реакцій у відповідь на діяльність певних подразників (світло, зміна температури та ін.). Такий етап у розвитку форм відображення в живій природі - поява чутливості (здатності до відчуття). Якщо подразливість влас

тива й рослинам, то відчуття - форма відображення, специф

ічна для тваринного світу. Воно з'являється вже на рівні най

простіших тварин і припускає здатність відбивати окремі вла

стивості речей у вигляді відчуттів. Більш високого рівня відоб

раження досягає в хребцевих, у яких виникає здатність ана

лізувати складні комплекси подразників і відбивати їх у виді сприйняття - цілісної уяви ситуації.

ПИТАННЯ 3. Свідомість - вища форма психічного відобра

ження, особлива властивість високоорганізованих матеріаль

них утворень, властивість людини як соціальної істоти.

Свідомість не існує поза діяльністю головного мозку. Вона є функція мозку, але явища свідомості водночас ідеальні, тобто їм не можуть бути приписані фізичні характеристики. Думка не має маси, енергії, вона не має просторових властивостей у тому ж смислі, у якому їх має будь-який фізичний об'єкт.



Вивчаючи питання про виникнення людини та її свідомості, необхідно виділити три основні причини, що обумовили цей процес: праця; спілкування в колективі, заснованому на тру

довій діяльності; членоподільну мову.

ПИТАННЯ 4. Психіка людини складається з таких духов

них утворень, як свідоме і несвідоме. Поняття «свідомість» більш вузьке, ніж «психіка людини».

Свідомість - це насамперед знання. В сучасній філософській літературі багато дослідників вказують на важливу роль пізна

вальної (когнітивної), емоційної і мотіваційно-вольової форм діяль

ності свідомості.

Використована лытература

  1. Леонтьев А. Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1977.

  2. Спиркин А. Г. Сознаниеи самосознание. – М., 1972.

ТЕМА 7. ДІАЛЕКТИКА ТА ^ ЇЇ АЛЬТЕРНАТИВИ

ПЛАН

  1. Сутність діалектики. Об'єктивна і суб'єктивна діалектика

  2. Закони діалектики

  3. Категорії діалектики

  4. Альтернативи діалектики



Мета: Дати визначення термінам: «діалектика», «зв’язок», «взаємодія», «матерія», «руж», «простір», «час». Пояснити закони діалектики. Розкрити зміст категорій діалектики.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ



Зв'язок, відношення, закон, закономірність, принцип, діалектика, поняття, катего

рія, кількість, якість, властивість, міра, еволюція, революція, стрибок, тотожність, відмінність, протилежність, протиріччя, єдність, боротьба, конфлікт, антагонізм, заперечення, прогрес, регрес, одиничне, особливе, загальне, сутність, явище, частина, ціле, елемент, структура, система, форма, зміст, причина, слідство, не

обхідність, випадок, можливість, дійсність, метафізика, «негативна» діалекти

ка, догматизм, софістика, еклектика

ПИТАННЯ 1.

У діалектичному матеріалізмі діалектика визначається як вчення, наука про загальні зв'язки, про найбільш загальні закони зміни і розвитку буття і мислення.

Як філософська теорія розвитку діалектика спирається на такі фундаментальні поняття як зв'язок, взаємодія, ставлення.

ПИТАННЯ 2. Діалектика спирається на три основних, уні

версальних закони: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби протилежностей і закон заперечення заперечення.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін Цей закон розкриває характер розвитку, внутрішній ме

ханізм переходу до нової якості в будь якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбу

вається розвиток, рух і зміна всього сущого.

Закон єдності і боротьби протилежностей відбиває таку фун

даментальну особливість об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси включають в себе суперечливі моменти, тенденції, сторони, що борються і взаємо

діють між собою.

Якщо закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває характер розвитку, форми переходу старого якісного стану до нового, закон єдності й боротьби протилежностей - джерело розвитку, то закон заперечення заперечення показує, як виникають, розвиваються і вирішуються властиві даному предмету, явищу, процесу протиріччя, у якому напрямку відбу

вається 

розвиток, у якій формі і як здійснюється зв'язок та історична спадкоємність у розвитку.

ПИТАННЯ 3. Категорії діалектики - це універсальні форми мислення, форми узагальнення реального світу, у яких знаходять свій відби

ток найбільш загальні сутнісні ознаки, зв'язки, властивості, відношення речей, що мають місце в об'єктивній дійсності.

ПИТАННЯ 4. Говорячи про альтернативи діалектики, слід насамперед назвати метафізику. Мета

фізика - це концепція розвитку, метод пізнання, альтернатив

ний діалектиці, особливістю якого є однобічність, абстрактність, ; абсолютизація того чи іншого моменту в складі цілого.

Альтернативами діалектики є також софістика й еклекти

ка, які виступають різновидами метафізики. Софістика - міркування, засноване на свідомому порушенні законів логіки, не

правильному виборі вихідних положень, абсолютизації того або іншого визначення, змішуванні суттєвого і несуттєвого, на помилкових доказах, довільному випинанні другорядних вла

стивостей предмета, використанні різноманітних, значень того самого слова. Еклектика - алогічна концепція, що базується на довільному виборі координат, випадковому з'єднанні різних сторін речей, ігноруванні їхніх істотних розбіжностей, суб'єктивістському поєднанні елементів, положень різних вчень, і концепцій, шкіл, поглядів. Еклектика - це, образно кажучи, «суміш» несумісного, а отже, вона не є ні теорією розвитку, ні теорією пізнання, ні методом, ні світоглядом.

Використована лытература

  1. Бур М., Иррлиц Г. Притязание разума. – М., 1978.

  2. Гегель Г. В. Ф. Философия истории. – СПб., 1993.

  3. Гулыга Ф. Кант. – М., 1977.


^



ТЕМА 8. ПІЗНАННЯ. НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ

ПЛАН

  1. Проблема пізнання у філософії

  2. Структура знання. Чуттєвий і раціональний рівні пізнання

  3. Проблема творчості

  4. Вчення про істину. Практика як критерій істини, осно

  5. ва й мета пізнання

  6. Наукове пізнання: специфіка, рівні. Форми і методи на

  7. укового пізнання

  8. Наука та її роль у суспільстві.

Мета: Дати визначення гносеології як філософської теорії пізнання. Сформувати у студентів чітке уявлення про основні форми і способи пізнання, його види і рівні. Ознайомити студентів з проблемою істини практики філософії.

Визначити зміст науки та її місце в сучасному світі. Дати наукове визначення емпіричного і теоритичного рівнів наукових досліджень, їх методи. Показати динаміку наукового пізнання.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Гносеологія, агностицизм, суб'єкт пізнання, об'єкт пізнання, знання, інформація, відчуття, сприйняття, уявлення, мислення, поняття, судження, умовивід, творчість, інтуїція, розуміння, пояснення, істина, практика, ідея, проблема, гіпотеза, кон

цепція, теорія, спостереження, вимір, експеримент, аналіз, синтез, абстрагуван

ня, узагальнення, індукція, дедукція, моделювання, ідеалізація, наука

ПИТАННЯ 1. Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філо

софії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнаваль

ної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумо

ви, засоби і форми пізнання, а також співвідношення знання з дійсністю, закони його функціонування, умови і 

критерії його істинності й достовірності. Проте по

милковим було б думати, що агностицизм заперечує пізнання взагалі.

Суб'єкт пізнання - реальна людина, сус

пільна істота, наділена свідомістю, насамперед у таких її про-' явах як мислення, відчуття, розум, воля, яка засвоїла істо

рично вироблені людством форми і методи пізнавальної діяль

ності і тим самим розвинула свої пізнавальні здатності й опа

нувала історично конкретними здатностями до цілеспрямова

ної пізнавальної діяльності.

Об'єкт пізнання - це те, на що спрямовується на основі прак

тики пізнавальна діяльність суб'єкта. Об'єктом пізнання може бути в принципі вся дійсність, але лише тією мірою, у якій вона ввійшла в сферу діяльності суб'єкта.

ПИТАННЯ 2. Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, пояснення і передбачення подій, планування й органі

зації діяльності, вироблення інших нових завдань.

Початковою формою і джерелом знань є відчуття і сприй

няття. Відчуття є образами, відображеннями, копіями або сво

го роду знімками окремих властивостей предметів або явищ об'єктивного світу. Сприйняття ж виступають як більш складні форми пізнання, що відбивають не окремі властивості пред

метів, а єдність різних сторін, властивостей, що характеризу

ють образ предмета в цілому.

Уявлення - узагальненому конкретному образі, відтвореному, створеному на основі заздалегідь сприйнятих образів предметів і явищ. Уявлення дає можливість зіставити різні сприйнятті і наочно уявити властивості, зв'язки та взаємовідношення речей, які в даний момент безпосередньо і не сприймаються.

Вихід же за межі чуттєвого пізнання досягається за допомогою абстрактного мислення.

Абстрактне мислення - де вища форма відображення, якісні но відмінний момент пізнання, що дозволяє виявляти не тільки зовнішні властивості і 

відношення, але й найглибші зв'язки, розкривати закони зміни і розвитку природи і суспільства, проникати в сокровенні таємниці всесвіту.

Формами абстрактного мислення служать поняття, судження й висновки.

ПИТАННЯ 3. У процесі пізнання поряд із раціональними операціями і процедурами беруть участь і нераціональні. Спро

буємо з'ясувати їхню суть.

Найважливішим з механізмів творчості є інтуїція. Вона міс

тить у собі ряд певних етапів: 1) накопичення та несвідомий розподіл образів і абстракцій у системі пам'яті; 2) неусвідомлене комбінування і переробка накопичених абстракцій, об

разів і правил з метою вирішення певного завдання; 3) неспо

діване для даної людини знайдення рішення, що відповідає сформульованому завданню.

ПИТАННЯ 4. Пізнання виступає як процес проникнення думки в об'єкт, а пізнавальною метою цього процесу є осягнення істи

ни.

Об'єктивна істина - це такий зміст людських знань про дій

сність, що не залежить ні від конкретної людини, ні від людства. Відносна істина - це таке знання, що у принципі правиль

не, але неповно відбиває дійсність, не дає її всебічного вичерп

ного образу. Абсолютна істина - це такий зміст людських знань, який є тотожнім самому предмету та який не буде спростовано по

дальшим розвитком пізнання і практики.

Осно

вою ж таких пізнавальних взаємовідносин є практика - пред

метно-чуттєва діяльність людей, спрямована на_деретворення світу природного і соціального.

ПИТАННЯ 5. На

укове пізнання являє собою відносно самостійну, цілеспрямова

ну пізнавальну діяльність.

Факти - це сприйняті людиною (суб'єктом пізнання) та зафік

совані у визначеній формі ті або інші сторони, моменти дійснос

ті.



Спостереження - певна система фіксування та реєстрації властивостей досліджуваного об'єкта в природних умовах або в умовах експерименту, що спрямовується визначеною задачею.

Метод виміру - це певна система фіксації та реєстрації кіль

кісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів і апаратів.

Експеримент - це метод емпіричного рівня пізнання, засіб почуттєво-предметної діяльності.

Аналіз - це розчленовування предмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення.

Синтез - це поєднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Аналіз і синтез діалектично суперечливі і взаємообумовлені методи наукового дослідження.

Абстрагування - це метод відволікання від деяких власти

востей і відношень об'єкта й одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях і відношеннях, що є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки і властивості певного класу об'єктів і здійснюється перехід від одиничного до особливого і загального, від менш загального до більш загального.

Індукція - це такий метод наукового пізнання, коли на ос

нові знання про окреме робиться висновок про загальне. Це процес виведення загального положення на основі спостере

ження за рядом одиничних фактів.

Дедукція - це метод наукового пізнання, за допомогою яко

го на підставі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних із необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.



Моделювання - це метод вивчення об'єкта (оригіналу) шля

хом створення і дослідження його аналогу (моделі), що заміняє оригінал, його сторони і властивості, які становлять безпосе

редній предмет наукового інтересу.

Ідеалізація - це засіб логічного моделювання, завдяки яко

му створюються ідеалізовані об'єкти.

Проблема - це форма наукового пізнання, єдність двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення мож

ливості наукового відкриття.

Концепція - це форма і засіб наукового пізнання, засіб розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії.

Теорія - це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійс

ність

ПИТАННЯ 6. Наука - це історично сформована форма людсь

кої діяльності, спрямована на пізнання і перетворення об'єктив

ної дійсності. Вона постає і як певний результат діяльності у вигляді системи знань, і як їхнє духовне виробництво, тобто процес. За своїй предметом науки діляться на природничо-технічні, що вивчають закони природи й засоби її освоєння і перетворення, і суспільні, що вивчають різноманітні суспільні явища і закони їхнього розвитку, а також самої людини як істоти соціальної (гуманітарний цикл). Предмет науки впливає на її методи. У природничих науках одним із головних методів дослідження є експеримент, а в суспільних - статистика.

Використована література

  1. Бычко И. В. Познание и свобода. – М., 1968.

  2. Нейссер Ч. Познание и реальность. – М., 1981.

  3. Традиции и революции в истории науки. – И., 1991

  4. Чунинов Э. М. Природа научной истины. – М., 1977.




^ ТЕМА 9. ПРИРОДА ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО АНАЛІЗУ

ПЛАН

  1. Поняття природи. Природа і культура.

  2. Природа жива і нежива. Життя як цінність

  3. Екологічна проблема: наукові, соціально-філософські й етико-гуманістичні аспекти.

Мета: Дати наукове визначення поняття «природа», розкрити зміст взаємозв’язку природи та культури, навчити студентів бачити різницю між поняттями. Показати як змінювалися уявлення про природу та культуру в історичному контексті.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Природа, культура, живе, анімізм, гілозоїзм, тотемізм, біосфера, ноосфера, екологія, навко

лишнє середовище, екологічна проблема.

ПИТАННЯ 1. Природа в широкому смислі цього поняття - це матерія, взята у всьому розмаїтті форм її буття. У більш вузькому смислі - уся сукупність при

родних умов існування людини і людства. Перетворена люди

ною природа набуває якості культури.

ПИТАННЯ 2. Для різних етапів людської історії характерне існування своєрідних поглядів на природу. Так, для первісних людей характерний, анімізм - погляд, відповідно до якого усе - і людина і звір, і дерево, і камінь - мають свою душу. Відома й така система поглядів, як гілозоїзм, відповідно до якого жи

вим є все існуюче. Живе і неживе по-різному використовуєть

ся людиною. Живе - це те, чим людина тільки й може харчу

ватися, що використовується нею для виготовлення одягу. Але живе - це і небезпечний суперник у боротьбі за їжу, а часто і смертельний ворог, це і сама людина, що усвідомлює себе в спорідненості усьому живому.



Існує цілісна система, що сприяє виникненню і відтворенню життя і називається біосферою. Закони живого, як більш ви

сокої форми руху матерії, стають пануючими по відношенню не тільки до біологічної, але й до хімічної еволюції

Сучасних учених приваблюють ідеї про життя, як чинник не тільки планетарного, але й космічного порядку, про відпо

відальність наділеної розумом людини, як системоутворюючо

го елементу ноосфери, за збереження біосфери, життя.

ПИТАННЯ 3. Екологічна проблема, хоча і є по суті своїй соціальною, по

роджується безпосередньо технічними засобами і може одержа

ти своє повне вирішення лише в результаті соціальної трансфор

мації, покликаної забезпечити здійснення економічних, вироб

ничих, соціально - культурних й аксиологічних змін, необхід

них для усунення екологічної небезпеки.

Вихід - у створенні здорового середовища існування людини, соціальні і природні параметри якого забезпечували б макси

мум можливостей для її розвитку. Мова, таким чином, йде про екологічний розвиток - процес раціонального перетворення (фор

мування) навколишнього середовища в інтересах людини.

Максимальна відповідність сформованого в такий спосіб природного середовища життєвим потребам людей і є основ

ною метою екологічно збалансованої стратегії розвитку.

Використована література

  1. Гуревич П. С. Философия культуры. – М., 1994.

  2. Бердяев Н. А. О назначении человека. –М., 1993.

  3. Филатов В. П. Научное познание и мир человека. – М., 1989.





ТЕМА 10. ПРОБЛЕМА ЛЮДИНИ У ФІЛОСОФІЇ

ПЛАН

  1. Сутність людини. Єдність біологічного і соціального.

  2. Проблема життя і смерті в духовному досвіді людини.

Мета: розкрити зміст філософської антропології як вчення про людину. Проаналізуватипроблему історичного походження людини, єдність природного, соціального і духовного в людині. Дать наукове визначення поняттям: індивід, індивідуальність, особистість. Визначити проблему життя і смерті в духовному досвіді людства, а також проблему людської свободи.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Філософська антропологія, антропогенез, соціогенез, антропосоціогенез, ендогамія, агамія, екзогамія, сенс життя, стоїцизм, евтаназія, здоровий глузд, розум.

ПИТАННЯ 1. Проблема людини здавна була однією з цент

ральних проблем протягом всієї історії філософської думки. Якщо методи окремих гуманітарних наук (соціології, психо

логії, педагогіки, медицини та ін.) завжди були спрямовані на «препарування» її, то специфіка філософської антропології як загальної теорії людини полягає в прагненні до осягнення людсь

кого буття в його цілісності.

Філософську програму вирішення даної проблеми можна вис

ловити словами Сократа: «Узнай самого себе». Підходи ж до її вирішення були дуже різними на різних історичних етапах.

Людина є соціальною істотою. Але вона також і частина при

роди, істота біологічна і, як такій, їй притаманна сукупність видових біологічних ознак.



Навколо проблеми співвідношення біологічного і соціально

го в людині не вщухають наукові суперечки. Прихильники біологізаторських або натуралістичних концепцій абсолюти

зують природничі начала (расизм, соціал-дарвінізм, мальтузі

анство). Соціологізаторські ж концепції абсолютизують со

ціальне в людині.

Якому ж Підходові слід віддати перевагу? Думається, тому, який не припускає односторонності, який не нівелює особли

вості окремих індивідів, вважає важливим звертання не тільки до соціальної сутності, але й до біологічної природи, який ста

вить у якості реального історичного завдання створення умов, що забезпечують всебічне – і духовне, і моральне, і фізичне – удосконалення людини.

ПИТАННЯ 2. Людина – єдина істота, що усвідомлює свою смертність. З цим пов’язане питання про зміст і мету життя, роздуми над якими є для багатьох вихідним пунктом у вироб

ленні «лінії життя».

Мета і зміст індивідуального життя кожної особистості тісно пов’язані із соціальними ідеями і діями, що визначають зміст і мету всієї людської історії, суспільства, людства, а, отже, - відповідальність на Землі та у Всесвіті.

І міфологія й релігія прагнуть нав’язати людині свої, переважно ірраціоналістичні вирішення питання про смисл життя. Філософія ж апелює до розуму людини, виходячи з того, що вона сама повинна шукати відповідь на нього. Сама ж філо

софія, акумулюючи та критично аналізуючи досвід людства, допомагає їй у цьому.

Використована література

  1. Чумаков А. Н. Философия глобальніх проблем. – М., 1993.

  2. Глобальніе проблемі и перспективі цивилизации. – М., 1994.

  3. Панарин А. С. Візов глобализма. – М., 1980.

ТЕМА ^ 11.СОЦІАЛЬНЕ ПРОГНОЗУВАННЯ І ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

ПЛАН

  1. Майбутнє як предмет наукових досліджень. Сутність со

  2. ціального прогнозування

  3. Науково - технічна революція й альтернативи майбут

  4. нього

  5. Глобальні проблеми і шляхи їх вирішення

Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про суспільний прогрес і глобальні проблеми людства. Визначити процес глобалізації як становлення цивілізаційної єдності світу. Сформуватиу студентів чітке уявлення про те, що глобальні проблеми в своїй сутності є проблемами духовно-матеріальними, для збереження майбутнього потрібен новий тип особистості.

^ ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Пророцтво, віщування, прогнозування, передбачення, соціальне прогно

зування, найближче майбутнє, доступне для огляду майбутнє, віддалене май

бутнє, діагностика, екстраполяція, історична аналогія, експертні оцінки, комп'ютерне моделювання, науково-технічна революція, глобальні проблеми, демографія, філософія соціального песимізму, філософія соціального оптимізму

ПИТАННЯ 1. Людина протягом всієї історії незмінно вияв

ляє інтерес до майбутнього. Це пояснюється тим, що їй орга

нічно властива доцільна діяльність, її уявне продовження, узгод

ження цілей і засобів їх досягнення, а також очікування як безпосередніх результатів діяльності, так і більш віддалених наслідків. Цей інтерес задовольняється в різноманітних фор

мах - від наївних пророцтв, віщувань до наукового прогнозу -вірогіднісного судження про майбутнє, що спирається на спе

ціальні наукові дослідження. Розробка передбачення позна

чається поняттям прогнозування. Наукове 

прогнозування ви

ходить з того, що передбачення - це знання про майбутнє, тобто про те, чого немає в дійсності, але що потенційно міститься в дійсності у вигляді об'єктивних і суб'єктивних передумов очікуваного напрямку розвитку.

Гносеологічною основою передбачення служить здатність ви

щої нервової діяльності до випереджувального відображення дійсності, тобто до передбачення в його різноманітних формах. Соціальне прогнозування - це один з основних напрямків конкретних соціальних досліджень, об'єкт якого складають перспективи розвитку конкретних соціальних процесів.

Основні методи соціального прогнозування: 1) екстраполя

ція; 2) історична аналогія; 3) комп'ютерне моделювання; 4) сценарії майбутнього; 5) експертні оцінки. У кожного з них є як суттєві переваги, так і недоліки. Точність екстраполяції різко зменшується по мірі просування в майбутнє; обмеженою є ефек

тивність застосовування аналогії, тому що майбутнє людства ніяк не може у своїх основних рисах звестися до повторення минулого. Найбільш надійним методом соціального прогнозу

вання залишається експертна оцінка перспектив реального істо

ричного процесу, якщо вона спирається на наукові уявлення про нього. Будь-кий соціальний прогноз сполучає в собі як науко-а во-пізнавальний зміст, так і певне ідеологічне призначення, оскільки спонукає людину або прагнути до нього, або протидіяти його настанню, або пасивно очікувати його пришестя.

Виходячи із змісту про призначення, можна виділити чотири основних типи (види) соціальних прогнозів:

Пошукові («дослідницькі» або «реалістичні»), - які складаються для того, щоб з'ясувати, яким може бути майбутнєє відштовхуючись від реалістичних оцінок, існуючих нині тен

денцій розвитку;

Нормативні, орієнтовані на досягнення в майбутньому певних цілей і вміщують в собі практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку;



Аналітичні, метою яких є визначення пізнавальної цінності і різноманітних методів і засобів дослідження майбутнього;

Прогнози-застереження, що складаються для безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою змусити їх запобігти передбачуваному майбутньому.

Передбачення майбутнього - це міждисциплінарне комплегене дослідження перспектив людства, яке може бути плідним і лише в процесі інтеграції гуманітарного, природничо-наукового і технічного знання.

ПИТАННЯ 2. Однією із стадій або форм НТП, коли він набуває динамічно

го стрибкоподібного характеру, є науково-технічна революція (НТР). НТР - аналогічно аграрній революції в неоліті (заміна збирання виробництвом) і промислової революції кінця XVIII -початку XIX сторіччя, породженої машинним виробництвом -стала раціональним технологічним переворотом у розвитку про

дуктивних сил суспільства, що призвів до глибинних змін у виробничих відносинах, у самому способі життя людей і супро

воджується розширенням обміну діяльністю між ними.

Розглядаючи сутність НТР, необхідно враховувати зміну місця і ролі людини в процесі виробництва, що відбувається у наслідок технічного прогресу. Можливий такий стан справ, коли людина, поступово передаючи виробничі функції техніці, у кінцевому рахунку, вийде з безпосереднього процесу вироб

ництва і стане поруч з ним. Слід звернути увагу на єдність науки й техніки у процесі їхнього розвитку. Сучасні техніка й технологія немислимі без втілення в них наукових досягнень.

Сучасна НТР в історичній перспективі являє собою невід'ємну складову переходу людства до нового соціального устрою.

Головні пріоритети нового етапу НТР, що почався на рубежі 70 - 80-х років XX сторіччя, - мікроелектроніка, інформатика, робототехніка, біотехнологія, створення матеріалів із заздалегідь заданими властивостями, приладобудування, ядерна енергети

ка, аерокосмічна промисловість. Цей етап 

вчені називають «мікроелектронною революцією». Він характеризується мініа

тюризацією інформаційних систем, що веде до створення, з од

ного боку, мікропроцесорів, а з іншого боку - суперкомп'ю

терів. Суперкомп'ютери дозволяють підійти до створення «штуч

ного інтелекту», а мікропроцесори починають вторгатись в зна

ряддя праці, у всі сфери матеріального й духовного життя.

Наука й техніка несуть не тільки блага, але й загрози для людства. Тому важливо враховувати, що розвиток може призве

сти до термоядерної, екологічної або соціальної катастроф, а зловживання досягненнями НТП - до створення тоталітарного, технократичного ладу, влади привілейованої еліти. Від мораль

ної відповідальності вчених, політичної культури і свідомості мас, соціального вибору залежить, в руслі якої з альтернатив НТР формуватиметься майбутнє людства в майбутні десятиліття.

ПИТАННЯ 3. Терміном «глобальні проблеми» (від лат. «гло

бус» - земля, земна куля) позначаються найважливіші і настійні загальнопланетарні проблеми сучасної епохи, що торкаються людства в цілому. Серед них:

♦запобігання світової термоядерної війни;

♦подолання зростаючого розриву в рівні економічного і куль

турного розвитку між розвинутими індустріальними країна

ми Заходу і країнами, що розвиваються, усунення економічної відсталості, голоду, злиднів і неписьменності;

♦забезпечення подальшого економічного розвитку людства необхідними для цього природними ресурсами;

♦подолання екологічної кризи;

♦припинення «демографічного вибуху» у країнах, що роз

виваються, і демографічної кризи в розвинутих країнах через більш раціональне регулювання народжуваності;



♦своєчасне передбачення і запобігання негативних наслідків НТР; ♦стримування міжнародного тероризму й екстремізму, по

ширення наркоманії, алкоголізму і СНІДу;

♦вирішення поставлених сучасною епохою проблем освіти і соціального забезпечення, культурної спадщини й мораль

них цінностей та ін.

При цьому головне - не упорядкування списку проблем, а виявлення їх походження, характеру й особливостей і, насам

перед - пошук науково обґрунтованих і реалістичних у прак

тичному відношенні шляхів їх вирішення.

В оцінці майбутнього слід розрізняти підходи представників філософії соціального песимізму і філософії соціального опти

мізму. Представники філософії соціального песимізму вважа

ють, що існує «межа росту» для людського суспільства. Для цього є підстави: виснажуються запаси корисних копалин, швидке зростання населення Землі загострює проблему харчу

вання тощо. Проте такий прогноз заперечують представники філософії соціального оптимізму, вважаючи, що їхні опоненти формально поширюють на майбутнє сучасні тенденції еконо

мічного, науково-технічного і демографічного зростання, відмов

ляючись враховувати, що накопичення кількісних змін не може не супроводжуватися перериванням поступовості, стрибками, докорінними якісними змінами.

Наперед встановленого майбутнього не існує. Люди нездатні змінити своє минуле, оскільки свобода, якою володіли минулі покоління, вже перетворилася для наступних поколінь у реаль

ну дійсність, в історичну необхідність, із якою не можна не ра

хуватись. Майбутнє ж - це сфера реальних можливостей, серед яких є більш-менш ймовірні. І суспільний розвиток не застрахо

ваний від зигзагів, кроків убік і навіть від назадніх рухів.

Розмірковуючи над перспективами людства, слід підкрес

лити, що мова йде про можливість якогось єдиного демокра

тичного і гуманного світового співтовариства, у якому будуть співіснувати різні форми власності - і суспільна, і приватна, різноманітні форми суспільних відносин. Проте за єдиної 

умо

ви - це повинно бути суспільство демократії, суспільство, де людина буде центром усіх відносин.

Використована література

  1. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичний аналіз. – К., 1998.

  2. Васильев Г.Г. Социокультурная революция и социальное управление. – М., 1997.

  3. Кемеров В. Е. Введение в социальную философию. – М., 1996



^ ТЕМА 16. ПОНЯТТЯ
  1   2   3



Скачать файл (120.4 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации