Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Финансовое право - файл 1.doc


Лекции - Финансовое право
скачать (1111.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1112kb.23.11.2011 01:47скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Тема 1

Вступне заняття

ПРЕДМЕТ, МЕТОД І СИСТЕМА ФІНАНСОВОГО ПРАВА

План

  1. Поняття фінансового права

  2. Місце фінансового права в системі права держави

3. Система та джерела фінансового права

4. Наука фінансового права і фінансове право

Мета заняття: визначити предмет, метод і систему фінансового права України

1. Поняття фінансового права

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності — відносини з приводу формування і витрачання централі­зованих і децентралізованих фондів коштів, необхідних дер­жаві для виконання її функцій. В цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави в розподілі і перерозподілі національного доходу, тому вони мають влад­но-майновий (грошовий) характер. У фінансових відноси­нах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваженнями. З іншого боку, у фінансових відносинах виступають органи держави, господарські органі­зації різних форм власності, громадські організації, об'єднан­ня громадян, окремі громадяни, на яких покладаються обо­в'язки по внесенню платежів державі або цільовому вико­ристанню асигнувань, що відпускаються з фондів коштів. Як правило, держава уповноважує управляти фінансовою діяльністю утворені для цього органи (фінансові та кредитні)] Не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи дер­жави з владними повноваженнями, є фінансовими.

Фінансове право регулює відносини, що виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів та ви­датків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні й виконанні бюджету та звіту про його виконання; збиранні обов'язкових платежів та податків з підприємств, організацій різних форм власності та населення; фінансуванні та креди­туванні; державному страхуванні, державних позиках та організації ощадної справи; регулюванні грошової системи, розрахунках та валютних операціях. Таким чином, фінансо­вим правом регулюються тільки організаційно-майнові відно­сини, що виникають з владної діяльності держави в особі повноважних органів, щодо утворення і використання нею фондів коштів.

^ Метод фінансово-правового регулювання це сукупність засобів впливу на учасників фінансово-правових відносин що характеризуються юридичними фактами, з якими пов'я­зуються виникнення фінансових правовідносин, правовим статусом їх суб'єктів та розподілом прав і обов'язків між ними, видами санкцій за порушення приписів держави і порядком їх застосування. Ці юридичні ознаки властиві ме­тодам регулювання всіх галузей права. Фінансовому праву, як і іншим публічним галузям наприклад адміністративно­му, властивий метод владних приписів, метод субординації. Фінансові правовідносини виникають тільки на основі пра­вових актів, обсяг прав і обов'язків як і в адміністративно­му праві, лочно встановлюється державою. Але на відміну від адміністративних правовідносин учасники фінансово-правових позбавлені права оперативної самостійності.

Фінансове право це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій дер­жави.

^ 2. Місце фінансового права в системі права держави

Фінансове право є самостійною галуззю єдиної правової системи держави. Самостійність обумовлена його змістом, якісною єдністю суспільних відносин, які регулюються фінансовим правом. Ці відносини скеровані на планову мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів коштів, необхідних для функціонування держави. Але самостійність фінансово­го права не означає, що воно існує відокремлено. Фінансове право тісно пов'язане з усіма галузями правової системи України. В першу чергу фінансове право тісно пов'язане з конституційним, адміністративним та цивільним.

Конституційне право регулює основні питання соціально-економічної системи і політичної організації суспільства, принципи діяльності держави і її органів у всіх галузях, у тому числі і в галузі фінансів, компетенцію органів держав­ної влади і державного управління в сфері фінансів. Форма державного устрою, розподіл в державі влади, участь народ­них мас в управлінні державою, співвідношення державної влади і місцевого самоврядування — все впливає на конк­ретні форми фінансової діяльності. Норми фінансового права конкретизують положення державно-правових норм і забез­печують формування і витрачання державних централізова­них і децентралізованих фондів коштів.

Адміністративне право визначає основні принципи держав­ного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів у галузі фінансово-кредитних відносин, закріплює права й обов'язки посадових осіб фінан­сових і кредитних органів. Виходячи з принципів і положень адміністративного права, норми фінансового права встанов­люють організаційні форми управління фінансово-кредитною системою, структуру фінансових органів, регулюють відно­сини, які виникають безпосередньо при мобілізації, розподілі і використанні фондів коштів державою в особі її органів.

Фінансове право межує з трудовим і пенсійним у тій час­тині, що стосується регулювання відносин з приводу утво­рення і витрачання Пенсійного фонду та Фонду державного соціального страхування. За порушення фінансового зако­нодавства застосовуються санкції кримінально-правових норм і т.д.

^ 3. Система та джерела фінансового права

Фінансове право складається з великої кількості норм, які послідовно розташовані і взаємопов'язані, об'єднані єдністю завдань і функцій держави. Групування цих норм не відбувається за бажанням особи, яка цим займається, воно зале­жить від особливостей відносин, що ними регулюються, тобто має об'єктивні підстави. Групування є зовнішнім, тобто фінансове право входить в єдину систему права України, і внутрішнім. Внутрішнє групування, або систематизація, фінансово-правових норм пов'язане з методологічним підхо­дом до визначення критеріїв, за якими ці норми класифіку­ються.

Під системою фінансового права розуміють поділ його норм за окремими фінансово-правовими інститутами відповідно до особливостей фінансових відносин, які регулюються цими нормами. Як і всі галузі права України, фінансове право поділяється на загальну й особливу частини.

У загальну частину фінансового права як галузі права вклю­чаються норми, які закріплюють загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності, правовий статус органів, що керують фінансовою діяльністю, а також норми, які регу­люють відносини у галузі фінансового контролю.

В особливу частину включаються певні групи правових норм, які регулюють однорідні фінансові відносини, пов'я­зані між собою як самостійні відокремлені підгрупи, тобто фінансово-правові інститути. До них належать, наприклад, правові норми, що регулюють надходження в бюджет обо­в'язкових платежів, податкове право. Загальна й особлива частини фінансового права являють собою єдине ціле. По­ложення загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини,,];

Систему курсу фінансового права як учбової дисципліни побудовано відповідно до системи фінансового права. Найбільш доцільним є групування матеріалу за ознакою за­гальної і особливої частин.

У загальну частину курсу фінансового права включаються питання, які стосуються всіх правових інститутів, що об'єд­нуються в особливу частину: поняття, зміст і методи фінан­сової діяльності, зміст фінансової системи, коло і повнова­ження органів держави, що керують фінансовою діяльністю, види і методи фінансового контролю. В загальній частині визначається предмет і метод фінансового права, зміст, особ­ливості і види фінансово-правових норм і фінансово-правових відносин; співвідношення фінансового права і фінансо­во-правової науки.

В особливій частині курсу фінансового права норми об'єд­нуються у розділи, які включають відповідні фінансово-пра­вові інститути. Фінансово-правовий інститут — це система фінансово-правових норм, якими регулюються однорідні групи фінансових відносин.

Розділи об'єднують по кілька правових інститутів, виходя­чи з однорідності відносин, які регулюються цими право­вими нормами. В Особливу частину входять розділи, які об'єднують норми, що регулюють відносини в галузі: 1) бюд­жету; 2) державних доходів і податків; 3) державного кредиту;

^ 4) державного страхування; 5) державних видатків; 6) бан­ківського кредитування і безготівкових розрахунків; 7) гро­шового обігу і валютного регулювання.

В системі курсу фінансового права віддзеркалюється фінан­сова система України, окремі ланки фінансової системи ви­вчаються в окремих розділах.

В розділи включаються фінансово-правові інститути, на­приклад, розділ “Бюджетне право” складається з двох фінан­сово-правових інститутів: 1) бюджетний устрій; 2) бюджет­ний процес; а розділ “Правове регулювання видатків” також з двох інститутів: 1) правовий режим фінансування народ­ного господарства і 2) правовий режим кошторисно-бюд­жетного фінансування.

Така побудова курсу фінансового права сприяє кращому вивченню норм, які регулюють складне коло фінансових відносин, і скеровує зусилля вчених і студентів як на роз­робку загальних проблем фінансового права, так і на глибо­ке вивчення і вдосконалення окремих фінансово-правових інститутів, зміст яких в умовах ринкової економіки значно змінюється.

Від системи фінансового права як галузі права і як пред­мета викладання слід відрізняти систему фінансового зако­нодавства, тобто систему всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, які регулюють фінансові відно­сини в державі. Фінансове законодавство — це зовнішня форма фінансового права, що відображає його внутрішню сутність (структуру).
^ 4. Наука фінансового права і фінансове право

Зарубіжна наука не розділяє науку фінансового права і фінансову науку. Вчені вважають, що фінансові відносини не існують поза фінансовими правовідносинами, тому роз­глядати фінансово-правову науку окремо від фінансової (еко­номічної) вони вважають за неможливе.

Питання про межі науки фінансового права і зв'язок її з фінансовою наукою є важливим, оскільки воно повинне сприяти встановленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі державних фінансів. Дер­жава, пізнаючи об'єктивні економічні закони, встановлює зміст економічних суспільних відносин в залежності від особ­ливостей груп однорідних суспільних відносин і правові норми, які регулюють ці відносини. Право не зливається з базисними категоріями, але не можна ігнорувати економічні фактори, досліджуючи певні фінансово-правові проблеми.

Суспільні (економічні) відносини, отримуючи відповідну юридичну мотивацію, стають правовідносинами. Тому еко­номічні дослідження повинні спиратися на фінансово-пра­вову науку, а юристи-фінансисти — на обгрунтовані дослід­ження фінансової науки. У сучасних умовах, коли Україна ставить за мету побудувати правову державу, питання про розвиток правової науки, в тому числі і фінансово-правової, набуває особливого значення.

Наука фінансового права є самостійною галуззю публіч­ного права, яке досліджує усі сторони життя держави, ос­кільки її функціонування неможливе без фінансового забез­печення.

Наука фінансового права досліджує, якими юридичними засобами держава в особі своїх органів та органів місцевого самоврядування мобілізує кошти для утворення централізо­ваних і децентралізованих фондів коштів та витрачає їх для свого функціонування. В коло досліджень науки фінансово­го права входять суспільні (економічні) відносини, що ви­никають під час мобілізації коштів юридичних осіб, грома­дян, з інших джерел на потреби, які пов'язані із здійснен­ням владних державних повноважень.

Наука фінансового права як одна з галузей юридичної на­уки вивчає історію фінансового законодавства, розробляє наукові рекомендації щодо його вдосконалення. В завдання науки фінансового права входить також вивчення фінансо­вого законодавства інших держав, його порівняльний аналіз і використання позитивного досвіду для вдосконалення прак­тики й оновлення фінансово-правових актів.

В Україні фінансова наука і наука фінансового права ви­ходять з того, що зв'язок між ними повинен допомагати вста­новленню співвідношення між економічними і правовими дослідженнями в галузі фінансів. Обидві науки виходять з того, що фінанси існують і будуть існувати доки існують товарно-грошові відносини і об'єктивний закон вартості. Державі властива функція управління фінансами, тому вона встановлює зміст економічних відносин і приймає правові норми, що їх регулюють. Незважаючи на те, що держава і право — це не економічні категорії, ігнорувати економічні фактори при встановленні, застосуванні, дослідженні фінан­сово-правових норм неможливо. Економічні закони існу­ють об'єктивно, але держава за допомогою владних приписів надає економічним відносинам правового характеру, пере­творюючи їх у правовідносини. Тому з різних вихідних мо­ментів досліджуються фінансові явища економістами і юрис­тами. Економісти для своїх досліджень залучають правовий матеріал, а юристи спираються на теоретичні обгрунтуван­ня фінансової науки.

Фактичним матеріалом для фінансового права є законо­давство, державна фінансово-правова практика, дані інших правових наук та економічної науки, наслідки конкретних соціальних досліджень. Але фіксація та опис фактів — це ще не наука. Наука фінансового права включає в себе цілеспря­мований збір, наукову обробку, наукову класифікацію фактів фінансової діяльності, включення їх в систему понять фінан­сово-правових інститутів, виявлення закономірностей роз­витку фінансових явищ і відбиття їх у наукових визначен­нях. Тому, на наш погляд, істотним елементом науки фінан­сового права є наукові поняття, категорії, які є наслідком узагальнення фактичного матеріалу і які відображають сутність і основні закономірності розвитку фінансів та фінан­сового права.

Питання для осмислення:

  1. Поняття фінансового права

2. Метод фінансово-правового регулювання

  1. Місце фінансового права в системі права держави

4. Система та джерела фінансового права

5. Наука фінансового права і фінансове право
Тема 2

^ ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ НОРМИ ТА ФІНАНСОВО-ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
План

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

^ 3. Органи та організація фінансового контролю

  1. Види і методи фінансового контролю

Мета заняття: визначити сутність фінансово – правових норм та фінансово – правових відносин.
^ 1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

Відносини, що виникають у процесі мобілізації, розподілу і витрачання централізованих і децентралізованих фондів коштів державою та її органами, регулюються фінансово-правовими нормами. Норми фінансового права, як і будь-якої іншої галузі, є загальнообов'язковими правилами пове­дінки, що встановлені компетентними органами і забезпе­чені при їх застосуванні примусовою силою держави. Нор­ми права мають специфічні ознаки, які виділяють їх з вели­кої кількості соціальних правил, що існують у суспільстві.

^ Норми права всіх галузей — це обов'язкові правила пове­дінки загального характеру. Приписи, що містяться в нормі і вводяться в дію офіційно, повинні виконуватися кожним суб'єтом, якщо він опиняється в умовах, що передбачені правилом. Кожна правова норма формулюється державою, містить чітко визначені юридичні права і обов'язки. Якщо правило, яке міститься в нормі, не виконується добровільно, держава примушує дотримуватися його, застосовуючи захо­ди, які передбачаються санкціями. Таким чином, норми усіх галузей права мають імперативний, тобто обов'язковий, ха­рактер, забезпечений примусовою силою держави. Всі ці оз­наки властиві й фінансово-правовим нормам, які регулю­ють відносини тільки в галузі фінансової діяльності і містять приписи і заборони, що встановлюються державою з приво­ду мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів.

Норма фінансового права безпосередньо визначає поведін­ку громадян, підприємств, організацій за певних обставин (наприклад, обов'язок сплачувати податок при наявності самостійного джерела доходів) і не ставить цю поведінку в залежність від їх згоди.

Категоричність фінансово-правової норми проявляється в усіх її видах, які визначаються характером поведінки суб'єктів фінансово-правових відносин, що регулюється цією нормою (активна чи пасивна): в зобов'язуючих, забороняю­чих і уповноважуючих нормах.

Зобов'язуючі фінансово-правові норми приписують здійснити певні дії, скеровані на мобілізацію або витрачан­ня коштів державою. Вони регулюють відносини в галузі фінансового планування (бюджетного, кредитного, касо­вого і т.д.), встановлюють обов'язковий порядок дотримання ставок заробітної плати і т.д. Зобов'язуючі фінансово-пра­вові норми містяться у всіх фінансових законах і норма­тивних актах.

Забороняючі фінансово-правові норми приписують не чи­нити дій, які порушують або підривають фінансову дисцип­ліну. Наприклад, правилами касових операцій забороняєть­ся видача готівки під звіт, доки особа не звітує повністю за раніше отримані під звіт суми.

Зобов'язуючі і забороняючі норми схожі між собою визна­ченістю, категоричністю форми, точністю приписів, які містяться в них.

^ В уповноважуючих фінансово-правових нормах держава надає учасникам фінансових правовідносин повноваження на проведення певних позитивних дій. Категоричність у цих видах норм проявляється дещо своєрідно. Суб'єкти фінан­сових правовідносин у межах своєї компетенції можуть кон­кретизувати вимоги держави. У випадках застосування упов­новажуючої норми її імперативний характер поєднується з певними правомочностями, встановленими у суворих ме­жах.

Так, законодавство дозволяє Радам збільшувати загальні суми доходів і видатків своїх бюджетів, але без зміни розмірів відрахувань у ці бюджети від загальнодержавних податків і доходів, передбачених у періодичних актах про бюджет. Межі застосування уповноважуючої норми виражені в категоричній формі. Поєднання імперативності і повноваженості перед­бачає досягнення ефективності у керівництві фінансами з урахуванням місцевих особливостей.

Категоричний вираз фінансово-правових норм стосується в основному відносин, які виникають при обов'язковому методі фінансової діяльності. При добровільному методі імпе­ративність все одно є, але виражається дещо інакше. Фінансова-правова норма — це загально-обо­в'язкові приписи компетентних державних органів з приводу мобілізації, розподілу і використання коштів централізованих та децентралізованих фондів, які виражені е категоричній формі й забезпечені примусовою силою держава. Змістом усіх фінансово-правових норм є діяльність держави щодо регу­лювання фінансових відносин шляхом офіційного їх закріп­лення у формі прав і обов'язків суб'єктів цих відносин.

Структура фінансово-правових норм, тобто їх внутрішня будова, складові частини (елементи), не відрізняються від структури норм інших галузей права, але в їх складових час­тинах відбиваються особливості суспільних відносин, які ними регулюються.

Гіпотеза фінансово-правових норм визначає умови, за яких можуть виникати у громадян і організацій передбачені нор­мою юридичні права і обов'язки у галузі фінансової діяль­ності. Ці умови завжди виражені конкретно.

Основою норми є диспозиція, яка вказує, якою повинна бути поведінка сторін фінансових відносин при наявності передбачених гіпотезою фактичних обставин. Вона містить вимоги норми, встановлює права і обов'язки суб'єктів фінан­сових відносин і завжди виражена в безумовно визначеній формі.

Гіпотеза норми, що міститься в статті податкового закону, визначає умову, за якої громадяни сплачують прибутковий податок: наявність самостійного джерела доходів. Диспози­ція приписує означеним суб'єктам сплачувати податок.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівки на невигідні для її порушника наслідки. За порушення фінан­сового законодавства застосовуються дисциплінарні, адмі­ністративні і кримінальні заходи. Але до порушників фінан­сової дисципліни застосовуються і специфічні заходи — фінансові. Найпоширенішою санкцією є стягнення пені за порушення строку внесення платежів у бюджет. За недотри­мання фінансової дисципліни можуть застосовуватися до юридичних, фізичних і посадових осіб санкції у вигляді штрафів, до бюджетних установ — повне або часткове за­криття бюджетного фінансування.

Примусове стягнення не внесених у строк платежів може застосовуватися як в адміністративному (безспірному) по­рядку, так і в судовому (до громадян). До порушників фінан­сово-кредитної дисципліни широке коло впливу застосову­ють кредитні установи. Вони можуть збільшувати платню за позички, позбавляти можливості одержання кредиту, ого­лошувати своїх клієнтів неплатоспроможними. У сучасний період, коли господарські органи різних форм власності, як і кредитні установи, будують свої відносини на договірних засадах, банки мають право не тільки підвищувати розмір плати за кредит, але й зменшувати її при виконанні умов, визначених під час укладання кредитного договору. Це є свідченням того, що господарська реформа істотно змінює характер фінансово-правових норм. Уповноважуюча норма дає можливість кредитним установам обирати умови надан­ня позичок, але в певних межах. Заохочення і пільги засто­совуються до клієнтів, що добре працюють, своєчасно по­вертають позички банкам.

^ 2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

Фінансові правовідносини в механізмі правового впливу виконують три основні функції: 1) вказують на коло осіб, на яких у конкретний час розповсюджується дія фінансово-правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку юри­дичних осіб і громадян в галузі мобілізації, розподілу і вико­ристання фондів коштів, якої вони повинні додержуватися; 3) є умовою для можливості приведення в дію юридичних засобів забезпечення суб'єктивних прав і правових обов'язків.

Наприклад, фінансово-правові норми, що містяться в нор­мативному акті про податок на додану вартість, реалізують­ся в конкретних правовідносинах, що виникають між фінан­совим органом і підприємством будь-якої форми власності при внесенні ним нарахованих сум податку на додану вартість. Модель поведінки учасників цих правовідносин (правова норма) сформульована компетентним органом, який затвердив нормативний акт про податок на додану вартість. В цьому акті встановлені права і обов'язки учасників фінан­сових відносин при внесенні податку на добавлену вартість, який є одним із найважливіших доходів державного бюдже­ту. Конкретизуються ці приписи в правовідносинах, що ви­никають між фінансовим органом і підприємством, яке вно­сить платежі в бюджет. У випадку невнесення платежу в строк або неподання фінансовому органу в строк звіту за відповідний період у дію приводяться юридичні засоби за­безпечення прав податкових інспекцій, що представляють інтереси держави в цілому, і обов'язків конкретного плат­ника. Одночасно з забезпеченням юридичних прав подат­кових інспекцій у правовідносинах забезпечується право другого учасника — платника податку на додану вартість. (В фінансових правовідносинах реалізуються всі фінансо­во-правові норми. Приписи держави з приводу мобілізації, розподілу або використання фондів коштів, які містяться в фінансово-правових актах, є юридичною формою, що на­повнюється матеріальними засобами при здійсненні пози­тивних дій (внесення платежів, витрачання коштів); цим і досягається мета правового регулювання. Фінансові відно­сини існують тільки у формі правовідносин.

Матеріальним змістом фінансових правовідносин є пове­дінка суб'єктів (внесення плати), а юридичним суб'єктивні юридичні права і обов'язки, що встановлені фінансово-пра­вовими нормами. Суб'єктивні права — це належна уповно­важеній особі (фінансовому чи кредитному органу) для за­доволення її (тобто держави, від імені якої він виступає) інтересів міра дозволеної (можливої) поведінки, забезпече­на юридичними обов'язками другої сторони відносин. Саме обов'язки другої сторони фінансових відносин, які містять­ся у нормі, і є гарантією додержання прав уповноваженого державою органу. Обов'язок другої сторони фінансових правовідносин може полягати в утриманні від дій (наприклад, заборона витрачання коштів, що призначаються на оплату праці, на інші потреби) або, навпаки, виконання обов'язку (внесення платежу).

Юридичний обов'язок це приписана зобов'язаному суб'єк­ту і забезпечена можливістю державного примусу міра необ­хідної поведінки, якої повинен дотримуватися цей суб'єкт. Ним може бути і фінансовий орган (наприклад, за встанов­леними щороку Верховною Радою нормативами частина прибутку на додану вартість передається в бюджети облас­тей. Фінансові органи мусять виконувати приписи Верхов­ної Ради).

Суб'єктами фінансових правовідносин є юридичні особи і громадяни, які на підставі правових норм можуть бути учас­никами фінансових правовідносин. Об'єкт фінансових пра­вовідносин це фонди коштів, які формуються, розподіля­ються і використовуються внаслідок реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, об'єкт фінансових правовідно­син пов'язаний з інтересом управомоченої державної сторо­ни. Як бачимо, фінансові правовідносини мають ті ж харак­терні риси, що властиві усім видам правовідносин. Але фінан­сові правовідносини виникають у специфічній діяльності держави, тому вони мають і свої особливості. По-перше, вони виникають тільки в сфері фінансової діяльності дер­жави і пов'язані з мобілізацією, розподілом і використан­ням централізованих і децентралізованих фондів коштів, тобто вони завжди мають грошовий характер. По-друге, од­нією стороною фінансових правовідносин виступає держава в особі органів державної влади, державного управління, особливо часто в особі фінансово-кредитних органів, які наділяються владними повноваженнями по відношенню до другого учасника відносин. У фінансових правовідносинах не буває рівності сторін. Уповноважена державою сторона фінансових правовідносин наділена правом привести в дію юридичні засоби, що забезпечують фінансові приписи дер­жави, бо вона виступає в інтересах держави в цілому. По-третє, особливістю фінансових правовідносин є також і те, що їх виникнення, зміна і припинення не відбуваються за волевиявленням сторін, а пов'язані з фінансово-правовим актом (тобто вони виникають, змінюються і припиняються на підставі закону).

Для виникнення фінансового правовідношення видання закону або підзаконного акта недостатньо, оскільки в них установлюються типові ознаки для виникнення фінансових правовідносин. Так, податкове законодавство встановлює типову ознаку податкового суб'єкта — наявність самостійного джерела доходів. Для того щоб громадянин, який займаєть­ся підприємницькою діяльністю, був суб'єктом податкових правовідносин, необхідний індивідуальний фінансовий акт — декларація про доходи, які одержав цей громадянин.

Зміна фінансових правовідносин також здійснюється на підставі нормативного акта, в якому передбачаються факти і події. Так, для громадянина в разі народження дитини су­купний оподатковуваний дохід щомісяця зменшується (за основним місцем роботи) на величину розміру мінімальної місячної заробітної плати.

Припинення фінансових правовідносин відбувається та­кож у суворо встановлених нормативними актами випадках: наприклад, погашення фінансового обов'язку, вихід на пен­сію і т.п.

Держава для її безперебійного функціонування повинна постійно керувати фінансовою діяльністю, мобілізовувати, роз­поділяти і використовувати кошти, які є частиною національ­ного доходу країни. В зв'язку з цим у фінансових правовідно­синах держава виступає як владний суб'єкт, що за допомо­гою законодавства розпоряджається майном (у даному ви­падку це майно — кошти); відносини, що виникають при цьому, мають владно-майновий (грошовий) характер. Дер­жава, здійснюючи через систему своїх органів господарсько-організаторську функцію, забезпечує можливість нормальної фінансової діяльності підприємств різних форм власності. Фінансові відносини можуть носити і переважно організа­ційний характер, наприклад складання фінансових планів, їх затвердження, здійснення фінансового контролю. На основі організаційних фінансово-правових відносин виникають май­нові (грошові). Наприклад, держава встановлює види і поря­док внесення обов'язкових платежів, нормує видатки і т.п. На цій основі виникають конкретні фінансові відносини, які за матеріальним змістом класифікуються на: бюджетні, з при­воду обов'язкових сплат підприємств в бюджет; податкові; з приводу державного майнового і особистого страхування; державного кредиту; банківського кредитування і розрахунків; оперативного регулювання грошового обігу і валютних опе­рацій; видатків державного бюджету.

Ретельна регламентація фінансових відносин за допомо­гою правових норм сприяє розширенню і зміцненню фінан­сової бази держави, проведенню соціальних заходів, впли­ває на рентабельність роботи підприємств і організацій.

^ 3. Органи та організація фінансового контролю

Фінансовий контроль здійснюється органами законодав­чої влади, органами виконавчої влади, спеціальними фінан­совими органами, недержавними організаціями.

Згідно з Конституцією України Верховна Рада України безпосередньо і через свої органи вирішує різноманітні пи­тання фінансової діяльності, державного і парламентського контролю.

Вона здійснює фінансовий контроль при прийнятті законів, затвердженні Державного бюджету України та внесенні змін до нього, при виконанні бюджету, прийнятті рішення щодо звіту про його виконання.

Верховна Рада заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України; розглядає Програми діяльності Кабінету Міністрів України і контролює їх виконання; призначає на посади та звільняє з посад Голову та інших членів Рахункової палати; призначає на посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, заслуховує його щорічні доповіді про стан дотримання та захисту прав і сво­бод людини в Україні; призначає на посаду та звільняє з по­сади Голову Національного банку України за поданням Пре­зидента України. Комітети Верховної Ради, кожний у своїй галузі, Комітет з питань фінансів і банківської діяльності і Комітет з питань бюджету у будь-якій галузі, систематично контролюють фінансову діяльність органів виконавчої влади,

Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань, а також тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування справ, що становлять суспільний інтерес.

^ Для здійснення найвищого фінансово-економічного кон­тролю Парламенту за діяльністю органів виконавчої влади створена Рахункова палата. Рахункова палата є постійно дію­чим органом контролю, який утворюється Верховною Ра­дою України, підпорядкований і підзвітний їй. Вона здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Повноваження Рахункової палати поширюються на Вер­ховну Раду України, органи виконавчої влади, Національ­ний банк України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України та інші державні органи, ство­рені згідно з законодавством України.

Рахункова палата має право контролювати також місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні уста­нови, господарські товариства, страхові компанії, інші фінан­сові установи і їх спілки, асоціації та інші об'єднання неза­лежно від форм власності, об'єднання громадян, недержавні фонди та інші недержавні некомерційні громадські органі­зації у тій частині їх діяльності, яка стосується використан­ня коштів Державного бюджету України.

Контрольні функції Президента України, у тому числі в галузі фінансової діяльності, випливають з його статусу гла­ви держави. Він є гарантом суверенітету держави, її терито­ріальної цілісності, додержання Конституції України. Пре­зидент підписує закони, має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів.; При Президенті Украї­ни його Указом від 20 липня 1995 року створений Націо­нальний аудиторський комітет України, основним призна­ченням якого є аналіз ефективності, економічності і правильності використання державних фінансових ресурсів Кабінетом Міністрів У країни, міністерствами і відомствами, а в необхідних випадках і іншими бюджетними установами і організаціями.

Кабінет Міністрів України здійснює фінансовий контроль при забезпеченні фінансової, цінової, інвестиційної та по­даткової політики України, державної політики в галузі оп­лати праці й зайнятості населення, соціального захисту, скла­дання і виконання державного бюджету, здійснення загаль­нодержавних і міждержавних економічних програм, програм науково-технічного і культурного розвитку України, ство­рення і діяльності різних фондів.

Органи влади Автономної Республіки Крим здійснюють фінансовий контроль при розробленні, затвердженні та ви­конанні бюджету, розробленні, затвердженні та реалізації програм Автономної Республіки Крим з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального при­родокористування, охорони довкілля — відповідно до за­гальнодержавних програм.

На місцях фінансовий контроль здійснюється місцевими Радами, територіальними громадами, органами виконавчої влади при формуванні, затвердженні, виконанні бюджетів, програм соціально-економічного та культурного розвитку, інших програм та складанні і затвердженні звіту про їх ви­конання.

Виконавчі органи місцевого самоврядування контролюють додержання зобов'язань з платежів у місцеві бюджети підпри­ємствами, об'єднаннями і установами, які знаходяться на їх утриманні, здійснюють контроль за станом обліку та звітності на підприємствах, які належать до комунальної власності.

Повсякденний, систематичний контроль покладений на спеціальні фінансові та кредитні органи.

^ Міністерство фінансів України здійснює контроль за вико­нанням державного бюджету і за додержанням установами Національного банку та комерційними банками правил ка­сового виконання державного бюджету по доходах.

Відповідно до покладених на нього завдань, Міністерство фінансів здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвіл на здійснення діяльності щодо випус­ку і обігу цінних паперів. Міністерство фінансів здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріп­леного за підприємствами, установами і організаціями дер­жавного майна.

Місцеві фінансові органи контролюють витрачання коштів, виділених з вищестоящих бюджетів, ефективність викорис­тання коштів, що виділяються з позабюджетних фондів місце­вих Рад; здійснюють контроль за дотриманням законодав­ства у витрачанні коштів на оплату праці, утримання легко­вих автомобілів і службові відрядження; контролюють пра-; вильність проведення виплат, відшкодувань за рахунок рес­публіканського та місцевих бюджетів.

В системі Міністерства фінансів створені спеціальні конт­рольні органи: Державне казначейство і Державна конт­рольно-ревізійна служба.

^ Державне казначейство складається з Головного управлін­ня, управлінь Державного казначейства в Автономній Рес­публіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах.

Основне завдання Державного казначейства — організація виконання Державного бюджету України і контроль за його виконанням, а також контроль за надходженням і викорис­танням коштів державних позабюджетних фондів.

Органам Державного казначейства надане право припиня­ти фінансування з державного бюджету підприємств, установ і організацій у разі виявлення фактів порушень, безспірно вилучати у органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій раніше надані в порядку фінансування кошти державного бюджету, державних позабюджетних фондів у разі нецільового та неефективного їх використання.

^ Державна контрольно-ревізійна служба в Україні створена Законом України “Про Державну контрольно-ревізійну служ­бу України” від 26 січня 1993 року.

Контрольно-ревізійна служба складається з Головного кон­трольно-ревізійного управління, контрольно-ревізійного управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) в районах, містах і районах у містах.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністер­ствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в органі­заціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та дер­жавних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їх у подальшому/Органи Державної контрольно-ревізійної служби мають право контролювати не тільки вказані орга­ни, установи і організації, але за дорученням прокурора або слідчого — всіх суб'єктів підприємницької діяльності неза­лежно від форм власності.

Для виконання вказаних функцій вони наділені широки­ми правами. Мають право вимагати необхідні документи, довідки і інші матеріали, брати пояснення; входити в при­міщення, на склади і сховища для їх обстеження; припиня­ти в розрахункових та інших фінансово-кредитних устано­вах операції; вимагати від керівників об'єктів, які перевіря­ються, проведення інвентаризації основних фондів, товар­но-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків; у необхідних випадках опечатувати каси та касові приміщен­ня, склади, архіви; вилучати необхідні документи, вимагати усунення недоліків і порушень. У необхідних випадках вони мають право одержувати від Національного банку України та його установ, комерційних банків та інших кредитних установ відомості, копії документів, довідки про банківські операції й залишки коштів на рахунках об'єктів, що ревізу­ються або перевіряються.

Від інших підприємств і організацій, у тому числі недер­жавних форм власності, можуть вимагати довідки і копії до­кументів про операції та розрахунки з об'єктами, які пере­віряються.

При виявленні прихованих і занижених валютних та інших платежів, контрольно-ревізійна служба має право вилучити їх до бюджету, може ставити питання перед відповідними органами про припинення фінансування і кредитування, якщо отримані кошти використовувались з порушенням за­конодавства. В доход держави стягуються кошти, одержані за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства.

За порушення законодавства з фінансових питань органи контрольно-ревізійної служби в особі начальника Головно­го контрольно-ревізійного управління України та його за­ступників, начальників контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Сева­стополі та їх заступників, мають право накласти на керів­ників та інших посадових осіб адміністративні штрафи.

Крім того, органи контрольно-ревізійної служби мають право застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені Законом України “Про Державну по­даткову службу України”.

^ Державна податкова служба в Україні створена Законом “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 4 грудня 1991 року. Система органів Державної податкової служби включає:

Державну податкову адміністрацію України, державні по­даткові адміністрації в Автономній Республіці Крим, облас­тях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

У складі органів Державної податкової служби знаходять­ся відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податкови­ми порушеннями — податкова міліція. (Державна податкова служба України своїм головним зав­данням має забезпечення додержання законодавства про по­датки, ведення повного обліку всіх платників податків та інших обов'язкових платежів у бюджет, здійснення контролю і за­безпечення правильності обчислення та сплати цих платежів.

Державна податкова адміністрація України і державні по­даткові органи по областях і містах з районним поділом здійснюють фінансовий контроль безпосередньо і організо­вують роботу нижчестоящих органів; розробляють пропо­зиції щодо вдосконалення законодавства про податки й пла­тежі, здійснюють безпосередньо розробку інструктивних ме­тодичних вказівок та інших актів для застосування податко­вого законодавства; розробляють форми податкових розра­хунків, звітів і декларацій та іншої документації для обліку, обчислення, сплати податків та інших платежів у бюджет, а також форм звітності податкових органів про виконану ро­боту; роз'яснюють порядок застосування податкового зако­нодавства та організації цієї роботи підлеглими податкови­ми органами.

При Державній податковій адміністрації України створена Валютна інспекція для здійснення контролю законності ва­лютних операцій, що проводяться резидентами та нерези­дентами на території України.

Податкову міліцію, що входить до складу податкової служ­би, очолює начальник податкової міліції — Перший заступ­ник Голови Державної податкової адміністрації України, а податкову міліцію у державній податковій службі в Авто­номній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі — начальники управлінь податкової міліції — перші заступники голів відповідних державних податкових органів.

Податкова міліція здійснює контроль за додержанням по­даткового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

^ Державна пробірна палата України. До спеціальних органів фінансового контролю треба віднести Державну пробірну палату України і підпорядковані їй регіональні державні міжобласні інспекції та постійних контролерів на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмаз­ної сировини.

^ Контроль банків. Яаціональний банк України здійснює кон­троль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, які не віднесені Декре­том Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” до компетенції інших державних органів.

Крім того, Національний банк здійснює контроль за діяль­ністю своїх установ (Автономної Республіки Крим, обласних і Київського міського управлінь, представництв банку за кор­доном, обчислювальних розрахункових і технічних центрів, навчальних закладів), перевіряє фінансово-господарську діяльність підвідомчих йому підприємств і організацій.

У разі порушення суб'єктами банківської діяльності зако­нодавства і встановлених правил служба банківського на­гляду має право: підвищувати норми обов'язкових резервів;

стягувати у беззаперечному порядку штраф у розмірі непра­вомірно отриманого прибутку; вилучати з обігу фіктивні кошти шляхом стягнення їх у беззаперечному порядку з ко­респондентських рахунків комерційних банків; виносити на розгляд Правління Національного банку питання про відкли­кання ліцензій на здійснення окремих або всіх банківських операцій, застосовувати інші санкції.

Існує три основних ступені банківського нагляду — загаль­ний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд здійснюється щодо банків, які працюють з додержанням чинного законодавства, нормативних актів Національного банку України та економічних нормативів, діяльність яких є стабільною, фінансове надійною. Цей на­гляд здійснюють обласні установи Національного банку України.

Інтенсивний нагляд застосовується щодо фінансове неста­більних банків, які допускають періодичні порушення еко­номічних нормативів та інші невеликі порушення.

Нагляд високого ступеня застосовується до банків, які ма­ють незадовільний фінансовий стан, а також систематично (тобто два і більше разів у квартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубі порушення.

Відомчий фінансовий контроль здійснюється спеціальними контрольно-ревізійними підрозділами міністерств, відомств, які безпосередньо підпорядковані міністру, керівнику відом­ства. Вони контролюють підприємства, установи і органі­зації, що входять у систему даного міністерства, відомства. В окремих відділах, управліннях, місцевих органах управлін­ня також створено контрольно-ревізійні підрозділи.

Основним завданням відомчого фінансового контролю є забезпечення ефективної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій, економного використан­ня ними матеріальних і фінансових ресурсів, збереження майна, правильного ведення бухгалтерського обліку, задо­вільного стану контрольно-ревізійної роботи, додержання фінансової дисципліни.

Контроль здійснюється шляхом перевірок, ревізій, інвен­таризацій. Правове положення органів відомчого фінансо­вого контролю, ревізорів, порядок проведення перевірок і ревізій визначені Положенням про відомчий контроль за фінансово-господарською діяльністю об'єднань, підприємств, організацій і установ.

До відомчого контролю слід віднести фінансовий конт­роль спеціальних органів, які утворюються у різного виду фондах: Фонді соціального страхування, Пенсійному фонді, Фонді соціального захисту ветеранів Великої Вітчизняної війни. Наприклад, останній утворений Указом Президента України від 20 квітня 1995 року. Це громадсько-благодійна організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб з ме­тою фінансового забезпечення та надання матеріальної до­помоги ветеранам Великої Вітчизняної війни.

Повсякденний внутрішньогосподарський фінансовий конт­роль здійснюється головними (старшими) бухгалтерами підприємств, установ, організацій.

Згідно Положення про головних (старших) бухгалтерів, вони ведуть бухгалтерський облік, проводячи перевірки, ревізії, контролюють, чи правильно оформляється прийом і відпуск товарно-матеріальних цінностей, витрачається фонд заробіт­ної плати, встановлюються посадові оклади, чи додержується штатна, фінансова і касова дисципліна, чи правильно прово­диться інвентаризація грошових коштів, товарно-матеріаль­них цінностей, основних фондів, розрахункових і платіжних зобов'язань, стягування у встановлені строки дебіторської і погашення кредиторської заборгованості, чи додержується платіжна дисципліна, чи законно списуються з бухгалтерсь­ких балансів нестачі, дебіторські заборгованості та інші ви­трати. Головні (старші) бухгалтери несуть відповідальність ра­зом з керівниками за зміст і правильність оформлення фінан­сових документів. Вони мають право другого підпису доку­ментів, які є підставою для приймання і відпуску грошей і товарно-матеріальних цінностей. Кредитні і розрахункові зо­бов'язання без підпису головного (старшого) бухгалтера недійсні. Головний бухгалтер не має права приймати до ви­конання і оформлення документи по операціях, які супере­чать законодавству. У випадку отримання такого документа головний бухгалтер зобов'язаний у письмовій формі зверну­ти увагу керівника на його незаконність і лише при повтор­ному письмовому розпорядженні виконати його.

Враховуючи, що керівники підприємств, установ і органі­зацій є розпорядниками кредитів і відповідають за стан фінан­сово-господарської діяльності, вони здійснюють фінансовий контроль за діяльністю підлеглих їм органів і посадових осіб в процесі виконання сво'цс функцій.

^ Аудиторська діяльність. В системі фінансового контролю особливе місце займає аудиторська служба. Вона регулюєть­ся Законом України про аудиторську діяльність від 22 квітня 1993 року.

Аудит (від лат. аікііїог — слухач) — перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормам.

Зміст аудиторської діяльності організація і проведення перевірок і пов'язаних з ними експертиз, консультацій з фінансових питань, аналіз фінансово-господарської діяль­ності та інші види економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних та юридичних осіб.

^ Аудиторська палата України — самостійна, самоврядна організація. Її члени працюють на громадських засадах. Крім здійснення сертифікації і ліцензування вона веде реєстр ауди­торських фірм та аудиторів, затверджує програми підготов­ки аудиторів, норми і стандарти аудиту. Має право притяг­нути до відповідальності аудиторів за неналежне виконання своїх обов'язків.

Аудиторська діяльність здійснюється на підставі договорів між аудитором, аудиторською фірмою та замовником. Закон встановлює обставини, коли проведення аудиту є обов'язковим: для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, товариств та інших господарюючих суб'єктів не­залежно від форм власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється. Цей обов'язок не поширюється на установи та організації, що повністю утримуються за ра­хунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльніс­тю, а також суб'єктів з річним господарським оборотом у розмірі не більше як двісті неоподатковуваних мінімумів. Обов'язковими є перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиція­ми, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвести­ційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових по­середників; емітентів, тобто підприємств, установ, органі­зацій, що випускають в обіг грошові знаки, цінні папери, платіжно-розрахункові документи; в інших випадках.

Наслідки проведення аудиту оформляють­ся висновком, актом або довідкою. Аудиторські перевірки не виключають здійснення контролю державними контро­люючими органами.
^ 4. Види і методи фінансового контролю

Фінансовий контроль буває попереднім, поточним (опе­ративним) і наступним, в залежності від часу його прове­дення.

Попередній контроль здійснюється на стадії розробки про­гнозних розрахунків за бюджетом і планом, має на меті пе­ревірку обгрунтованості розрахунків і пошук можливості більш ефективного їх використання. Він проводиться до початку реалізації рішень, здійснення фінансових операцій. Його об'єктом є документи (фінансові плани, відомості, накладні, касові ордери, чеки).

Поточний (оперативний) контроль здійснюється під час ви­конання планів, проведення грошових операцій, реалізації матеріальних цінностей. На цій стадії ставиться завдання досягти найбільш раціонального використання фінансових ресурсів, виявити додаткові можливості, щоб збільшити до­ходи і зменшити витрати.

Наступний контроль проводиться по наслідках фінансово-господарської діяльності, при розгляді і затвердженні звітів, аналізі виконання завдань, після проведення грошових опе­рацій, списання матеріальних цінностей і здійснюється шля­хом ревізій, перевірок, інвентаризації. Він дозволяє визна­чити стан фінансової дисципліни, причини її порушення, шляхи усунення недоліків]. Основним завданням його є оцін­ка, досягнутого і розробка стратегії на майбутнє.

Методи фінансового контролю

Методи фінансового контролю слід відрізняти від методи­ки проведення перевірок, ревізій. Методика це конкретні прийоми і засоби конкретних дій. Вона показує як, у якому порядку проводити перевірку, з чого починати і чим закін­чувати її. Розроблені методи перевірки збереження готівки в касах, збереження і витрачання матеріальних цінностей на підприємствах і організаціях, при перевірці виплат з фонду заробітної плати та інші. Методика контролю розробляється з урахуванням форми власності, організаційної структури, територіального аспекту.

Основними методами фінансового контролю є перевірка і ревізія. Ці поняття визначені законодавче. ' Перевірка це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів.

Ревізія (від лат. геуігіо — перегляд) — метод документаль­ного контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законо­давства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, при­власнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, по­передження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Повні ревізії, як правило, охоплюють усі сторони фінансово-господарської діяльності об'єкта перевірки: стан збереження грошових засобів і матеріаль­них цінностей; відповідність їх наявності даним бухгал­терського обліку; відповідність фактичних витрат бухгал­терським документам; чи своєчасно і правильно проводи­лись інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, роз­рахунки з підприємствами, установами, організаціями; правильність використання грошових засобів і матеріаль­них цінностей, виконання господарських і фінансових планів тощо.

Часткові, або вибіркові, ревізії проводяться для з'ясування якоїсь сторони діяльності, наприклад, правильності використання фонду заробітної плати, правильності збереження гро­шей.

При документальних ревізіях перевіряється наявність не­обхідних фінансових документів, їх оформлення, облік, збе­реження? Документи дозволяють визначити законність і доцільність витрат, дотримання фінансової дисципліни, ви­конання фінансового плану.

Фактична ревізія передбачає перевірку наявності грошо­вих засобів, матеріальних цінностей і їх відповідність доку­ментам. Як правило, при фактичній ревізії проводиться інвен­таризація.

Комплексні ревізії проводяться представниками декількох органів, наприклад, контрольно-ревізійним управлінням і управлінням фінансів місцевої державної адміністрації, і охоплюють всі сторони фінансової і господарської діяльності.

Кожна ревізія повинна бути добре підготовлена, призна­чається склад ревізорів, виробляється програма проведення ревізії, вивчається необхідне законодавство, проводиться ознайомлення з висновками минулої ревізії. Про проведен­ня ревізії повідомляється керівник об'єкта, який перевіря­ють. Тривалість ревізії, як правило, не може перевищувати ЗО днів.

Інспектування це також метод фінансового контролю, що їіередбачає перевірку підприємств, установ і організацій на місцях, яка періодично здійснюється представниками держави і її органів. Інспектування дозволяє ознайомитись із загальним станом справ на місцях і оперативно надати практичну допомогу.

Спостереження ,як метод фінансового контролю застосо­вується для загального ознайомлення із станом фінансової діяльності бюджетних установ, підприємств, організацій.

Інвентаризація передбачає перевірку наявності матеріаль­них цінностей і їх відповідності звітним документам.

Питання для осмислення:

1. Фінансово-правові норми, їх види, особливості та зміст

2. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості

3. Органи та організація фінансового контролю

4. Види і методи фінансового контролю

5.Основними методами фінансового контролю
  1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1111.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации