Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення - файл 1.doc


Загрузка...
Зашкільняк Л. Історія Польщі від найдавніших часів до сьогодення
скачать (6627 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc6627kb.16.11.2011 03:14скачать

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84
Реклама MarketGid:
Загрузка...
2. ДАВНЬОПОЛЬСЬКА ДЕРЖАВА Виникнення держави

Протягом тривалої еволюції племен, які населяли терени теперішньої Польщі, відбувалося їх об'єднання в союзи племен. Назви окремих племен забувалися й, зрештою, стали існувати тільки назви племінних союзів.

Найдавніші відомості про найменування племінних об'єднань на вказаних теренах подає анонімне джерело, умовно зване "Баварським географом". Його було складено, на думку вчених, в Баварії (звідси й означник в його титулі) десь перед або після 843 p., коли за т.зв. Верденським едиктом стався поділ Франкської імперії. З перелічених цим документом племінних союзів, що жили на північ від Дунаю, території Польщі стосуються такі: велюнчани (в оригіналі Vohmzane; мешкали в районі гирла Одри), пирічани (Prissani; біля нижньої Одри), юплани (Glopeani; над озером Ґопло в Куявії), сяензяни (Sleenzane; в нижній Сілезії), дзядошани {Dadosesani; на північному заході Сілезії), ополяни (Ороііпі; в центральній Сілезії), топатщі (Golenzizi; у верхній Сілезії), віспянії (Vuislane; над верхньою Віслою), лендзяни (Lendizi; над Віслою, на північний схід від віслян).

Перелік "Баварським географом" племінних об'єднань щодо Польщі є неповний: у ньому відсутні відомості по Великопольщі, Мазовії, Любуській землі, більшій частині Помор'я, території пруссів, ятвягів, русичів. Та й немає упевненості, що до "Баварського географа" потрапили назви всіх племінних союзів Сілезії, Малопольщі, Куявії.

З наведених "Баварським географом" найменувань сім останніх засвідчують існування етнічно польських союзів. Велюнчани, яких дослідники звуть і волінянами (від гроду Волін в місці їхнього перебування), і пирічани належали до поморської групи племен, мовно близької до полабських слов'ян, які займали простір між Одрою і Нисою Лужицькою, з одного боку, і Полаб'ям - з другого. Нащадками поморян, до речі, є етнографічна група кашубів, які населяють східні райони Помор'я; вони діляться на кілька частин, з яких найбільшою чисельно є словінці. Пруссами були балтські племена, що з давніх давен оселилися між нижніми течіями Вісли та Німану. Найраніше етнонім "прусси" (Pruzzi) зустрічається в джерелах IX ст. Ятвяги жили між середньою течією Німану і верхів'ям Нареву. Перша відома згадка їхнього етноніма міститься в русько-візантійському договорі 944 р. Прусси і ятвяги були етнічно близькі до литовців. На час утворення Польської держави (і кілька століть після цього - до зникнення їх як політичних етносів) вони перебували в суспільному розвитку на стадії військової демократії.

Східні землі теперішньої Польщі займали західні відлами руських племінних союзів, головним чином дулібів (пізніше їх звали бужанами, волинянами) і на південь від них розташованих хорватів. У IX ст. і згодом кордон між руськими землями і землями польських племен проходив з півночі на південь так: від міжріччя Нареву та її правої притоки Бобри (Бсбжи) по західній межі пізніших Дорогочинської і Берестейської земель та території Червенських гродів, між нижнім Сяном і Віслою, карпатськими пущами, що займали широку смугу від Віслоки (правої притоки Вісли) до Дунайця (теж правої притоки Вісли).

З поданих "Баварським географом" етнічно польських племінних союзів привертають увагу лендзяни і вісляни. Лендзян згадує як Lendzaninoi і візантійський імператор Константин VII Багрянородний (913-959) у своїй праці "Про управління імперією", напевно на основі давніших відомостей, бо, скоріше всього, на середину Хет., коли ця праця була написана, лендзян як племінного об'єднання вже не було.

17

Історія Польщі

Термін "лендзяни" походить від слова lad, що означає оброблювану землю. Від лендзян пішли такі етноніми на означення поляків: руський лях, литовський Lenkas, мадярський Lengyel. Вони підкреслюють сусідство лендзян з руськими землями (воно проходило головним чином по межі терену Червенських фодів) і порівняно невелику віддаленість лендзян від ятвягів, які, будучи сусідами литовців, передали їм своє найменування лендзян, і від Словаччини, з;і володіння якою мадяри вели боротьбу від початку X ст.. а отже, тоді (а можливо, й раніше) з ними стикалися. Не виключено, що, ймовірно, мадяри про лендзян знали й за посередництвом словаків.

Про віслян згадка є ще у двох джерелах. Хронологічно, мабуть, перше з них "Житіє святого Мефодія" - писане невдовзі після смерті Мефодія (885) - слов'янського просвітителя, що разом зі своїм братом Кирилом проповідував і поширював християнство у Моравській державі, яка існувала в IX - на початку X ст. Вісляни у житії згадані, правда, не прямо, а опосередковано у такому його фрагменті: „Мав також він [Мефодій] пророчий дар (...) Дуже сильний язичеський князь, що сидів на Віслі, паплюжив християн і чинив їм шкоду. І. пославши до нього, [Мефодій] сказав: "Сину, добре б тобі хреститися своєю волею на своїй землі, щоб не був ти хрещений силоміць в полоні на чужій землі, [коли так буде], згадаєш про мене". Як і сталося". На думку дослідників, сказане в цитованому фрагменті означає, що віслянський князь нападав на володіння Моравської держави, за що 6\в розбитий моравським князем Святополком (870-894) і, потрапивши в полон, змушений був, як і пророчив Мефодій, прийняти хрещення. Ця подія може бути датована 70-ми роками IX ст., і в такому випадку не виключено, що віслянського князя хрестив Мефодій.

Друге із зазначених джерел - твір "Германія" англійського короля Альфреда Великого (871-899) - містить згадку про сучасну цьому правителеві "Віслянську землю" (Wislelond).

Польські історики на підставі цих двох джерельних свідчень припускають, що у Малопольщі, по верхній і частково середній течії Вісли, якийсь час була держава з центром на місці Кракова. Судячи з житія Мефодія, нею правив сильний місцевий князь. Після підкорення цієї держави князем Святополком її територія входила, мабуть, як автономна, до складу Моравської держави, принаймні до смерті Святополка, після якої ця держава почала розпадатися. Віслянська держава більше не відродилася. Через якийсь час після загибелі Моравської держави її землі опинилися в складі Чеської держави і перебували в ній до приєднання їх до Польщі наприкінці X ст.

Виникнення на польських землях держави, яка, пройшовши через усі історичні випробовування, існує понині, пов'язане з племінним союзом полян, який розташовувався у північній частині Великопольщі над Вартою. Тутешнє населення називалося полянами, як вважають, від полів, що їх воно займало між лісами. Цей етнонім уперше, як Роїопі, з'являється в найраніших житіях св. Воицєха - християнського патрона Польської держави. На початку XI ст. зустрічаємо його у формі Роїепі в хроніці мерзебурзького єпископа Тітмара. Від полян новостворена держава тривалий час йменувалася Полянською, в з XI ст. - Польською. Назва країни Polska виникла через субстантивізацію прикметника у назві Polska ziemia, яку також застосовували до даної держави. Українське Польща с граматичним відповідником назви Polska (як наслідок чергування л і k в ш і ч). У середньовічних (з XI ст.) і пізніших латиномовних джерелах Польща виступає як Роїопіа, що дало такі європейські національні найменування цієї країни, як німец. Роїеп, англ. Poland, франц. Pologne та ін. Від полян пішов й етнонім поляки. З огляду на те, що місто Ґнєзно було першою столицею Польщі (до кінця 1030-х років), остання стосовно періоду до цього часу фігурує в джерелах як Ґнєзненська. А ще в літературі її називають для того часу Великопольською.

^ 18

Давньопольська держава

Першим достовірно відомим правителем цієї держави був князь Майко І, згаданий найраніше під 960 р. його сучасником німецьким хроністом Відукіндом із Кореє. На той час Мешко І володів Великопольщею, Мазовією, Куявією, Любуською землею, Східним Помор'ям -територією загальною площею близько 120 тис. кв. км. Щоб набрати Польській державі такого простору, потрібний був тривалий період, тож упевнено можна стверджувати, що вона існувала задовго до 960 р.

Найстарша польська хроніка, автором якої є невідома особа, котру умовно йменують Ґалло.м Анонімом (її написано на початку XII ст.), містить дуже стислий, легендарний переказ про попередників Мєшка на князівському гнєзненському престолі. Ними були його батько Сємомисл, дід Лєшек (Lestek), прадід Сємовіт. Сємовіт, син колісника Пяста, начебто став князем після того, як скинув з ґнєзненського престолу князя Попеля. На думку багатьох дослідників, перелік хроністом попередників Мєшка можна вважати правдивим, як, можливо, правдивою є також його розповідь про заволодіння престолу Сємовітом: народна пам'ять, з якої черпав зазначені відомості Ґалл Анонім, здатна (за відсутності писемності або незначної її поширеності, а саме так було на час написання його хроніки) зберігати великий обсяг інформації відтоді, коли охоплені нею події відбулися, протягом кількох століть, хоч і в деформованому вигляді.

Якщо припустити, що кожна з трьох поданих осіб правила 25 років і що Мєшко І посів престол незадовго до 960 р. (він правив до 992 р.), то ймовірно, Сємовіт став князем у середині другої половини IX ст. Правління Попеля теж могло тривати чверть століття, отже, воно розпочалося у середині ІХст. Але, напевно, і до нього в Ґнєзно правили князі. На основі цього припущення не буде помилкою стверджувати, що Полянська держава утворилася не пізніше першої половини IX ст. її ізольованість в IX — першій половині Хет. від міжнародних конфліктів призвела до того, що в зарубіжних джерелах (про тогочасні полянські джерела не могло бути й мови) відомості про неї появилися щойно в середині Хет. Доречно зазначити, що династію полянських правителів, започатковану Сємовітом (вона в Польщі правила до 1370 р.), йменували Пястівськию, а її представників - Пястами й Пястовичами.

Утворення Полянської держави в IX ст. було закономірним явищем не тільки внаслідок тих суспільних процесів, що відбувалися на польських землях. Воно вписується в контекст виникнення слов'янських держав у тому ж столітті: Руської, Моравської, Сербської, Хорватської і значною мірою Болгарської, оскільки саме тоді завершилося перетворення останньої з тюркської на слов'янську.

^ Прийняття християнства

Перша згадка у Відукінда із Корве про державу Мєшка І розповідає про зіткнення його з лютичами (велетами), які мовно належали до полабських слов'ян і населяли землі на захід від нижньої Одри. Підкорення Західного Помор'я, тобто території на схід від нижньої Одри, де стикалися інтереси Мєшка І й Лютицького союзу, було у 960-х роках головним завданням зовнішньої політики полянського князя. Перше зіткнення в цьому районі було для Мєшка І невдалим. Він опинився перед необхідністю шукати союзників для завоювання Західного Помор'я. Найважливішим з них могла бути утворена 962 р. на базі Саксонського королівства Німецька імперія, яка вела боротьбу за підкорення полабських слов'ян (до 1034 р. ця держава зваласяся Римською імперією; з другої половини XII ст. - Священною імперією, з середини XIII ст. - Священною Римською імперією, з кінця XV ст. - Священною Римською імперією німецької нації). Зближення з імперією полегшувалося тим, що остання в цій боротьбі була зацікавлена в союзі з Польською державою. Ймовірно, 963 р. між Мешком І та імператором Оттоном І (962-

^ 19

Історія Польщі

973) був укладений союзний договір, однією з умов якого було визнання за Мешком І земель на схід від нижньої Одри на засаді сплати з них данини імперії. У цей же час Відукінд назвав Мешка 1 "приятелем імператора".

Паралельно з цим відбувалося польсько-чеське зближення. Кордон обох держав проходив порівняно недалеко від Ґнезна, оскільки Чехія на середину X ст. володіла, чи не від початку цього століття, Малопольщею і Сілезією (а також більшістю історично руських земель сучасної Польщі). Ця обставина сприяла посиленню польсько-чеських контактів.

Зближення з християнськими імперією і Чехією впливало на Мєшка І та його ближче оточення, виробляло у них усвідомлення того, що християнізація країни зміцнить її міжнародні позиції, сприятиме внутрішньому зміцненню держави, подоланню залишків колишнього поділу її території на племінні об'єднання. Певне значення для такого усвідомлення могло мати й те, що християнство з Чеської держави проникало в Мало-польщу й Сілезію. Доказом християнізаторської місії в цьому районі у X ст. служать залишки тогочасних храмів на терені краківського гроду та його округи. Близькі аналогії між цими будівлями і чеською церковною архітектурою Хет., посвята краківського храму св. Вацлавові - патрону Чехії - дають підстави зв'язувати їх з діяльністю місіонерів з Чехії.

У 965 р. Мєшко І оженився з дочкою чеського князя Болеслава І (935-967) Добравою. Відповідно до шлюбної угоди, він (і, напевно, його оточення) у 966 р. прийняв християнство за латинським обрядом. Отже, це сталося за чеським посередництвом. Хрещення було проведено за участю німецького духовенства, що представляло єпископ-ство з центром у місті Регенсбурзі в Баварії, яке підлягало Майнцькому архієпископству. Це духовенство могло прибути з Чеської держави, яка до 973 р. не мала свого єпископа й у церковному відношенні була підпорядкована Регенсбурзькому єпископству. Церемонія хрещення відбулася або в державі Мєшка І, або в Регенсбурзі.

^ Прийняття християнства вводило поляків до групи християнських народів, польського князя - до складу правителів-християн, надавало полякам формально рівноправного статусу в римському світі. Лише в рамках тогочасної європейської спільноти можна було проводити успішну зовнішню політику. Зазначена подія означала повний розрив з місцевими культами племінного походження, які могли підтримувати сепаратизм, піднесення авторитету князя в країні, посилення його владних функцій, відкриття шляху для проникнення в Польщу здобутків християнської культури, а за її посередництвом - культури античної, арабської тощо.

Після прийнятті християнства Мєшкові І вдалося домогтися визнання за своєю державою статусу місійної території, підвладної римському папі. Духовенство, що прибуло сюди у 968 р. на чолі з призначеним папою єпископом Йорданом (італійцем або вихідцем з Лотарінґії; його резиденцією стало місто Познань), мало завдання поширювати християнство: охрещувати населення, споруджувати храми, створювати умови для впровадження постійної церковно-територіальної організації. То був значний успіх Мєшка І, оскільки в Німеччині з середини 950-х років робилися спроби домогтися від папи дозволу на утворення Магдебурзького архієпископства, яке б здійснювало церковну експансію на Схід, зокрема на польські землі. Того ж 968 р. це архієпи-скопство було створене, але підвладність Польської держави Риму не дала йому змоги розгорнути в ній свою діяльність.

^ 20

Давпьопольська держава

Зовнішня політика за правління Мшіка І і Болеслава І

Зовнішньополітичні умови для існування Польської держави після прийняття християнства були назагал сприятливі. Щоправда, стосунки з головним візаві на міжнародній арені - імперією - вони не були безхмарними. У 972 р. дійшло до зіткнення Польщі з Одоном - маркграфом (управителем, феодальним князем) Східної марки -провінції (в складі імперії), яка виникла 965 р. на землях серболужичан, у Лужицях. захоплених німецькими феодалами остаточно за два роки до цього. Одон був розбитий, але Мсшкові І довелося вислухати від Отгона І докори і заплатити за подальшу приязнь з ним віддачею до імператорського двору заручником свого сина Болеслава. Поліпшення польсько-німецьких відносин у зв'язку з цим дало підставу хроністу Відукіндові того ж 972 р назвати Мешка "вірним імператорові". На цей же рік припадає завершення приєднання до Польщі Західного Помор'я.

Коли після смерті Оттона І (973) в імперії розгорнулася боротьба за престол, Мєшко І разом з чеським князем Болеславом II (967-999) підтримав у ній не Оттона - сина покійного імператора, а баварського князя Генріха Інтригана. Це можна пояснити усвідомленням, що за нерівності сил імперії та Польщі на некористь останньої відносини між ними були неминуче хиткими, й тому не слід було відмовлятися від можливостей послабити німецьку державу. У такому разі підтримку Мєшком І Генріха потрібно розцінювати як крок у цьому напрямі. Належить брати до уваги й те, що для його держави становило певну загрозу наближення імперії до польського кордону з огляду на підкорення німцями Лужиць.

Імператор Оттон II (973-983) довго не міг забути небажаної для нього участі Мєшка І в німецьких подіях 973 р. У 979 р. він здійснив похід у Польщу, який виявився невдалим. Незважаючи на це, за мирною угодою між імперією та Польщею, укладеною 980 p., збереглася трибутарна (данницька) залежність останньої від першої, а гарантією добрих польсько-німецьких відносин мав стати шлюб Мєшка І з Одою - дочкою маркграфа Північної марки Дітріха (Добрава померла 977 p.). Ця марка існувала у 965-983 pp. над р. Гаволою (правою притокою Лаби) на частині завойованих німцями слов'янських земель.

Після смерті Оттона II (983) Мєшко І спільно з тим же чеським князем Болеславом II та ободритським князем Мстівоєм (ободрити або бодричі - велике племінне об'єднання в складі полабських слов'ян, яке займало землі між нижнім Полаб'ям та Лютицьким союзом) знову підтримав у боротьбі за імператорський престол Генріха Інтригана. Проте після того, як того ж року престол посів син Оттона II - Оттон III (від 983 р. він був королем, а імператором - від 996 до 1002 p., коли помер; до 1508 р. німецькі правителі -до одержання ними від папи в Римі імператорської корони - вважалися королями), то Мєшко І, щоб уникнути збройного конфлікту, перейшов на його бік. У 985 і 986 pp. він як Оттонів союзник взяв участь у німецьких походах проти лютичів. Тоді ж Мєшко І визнав над собою верховну владу імперії і знову став її данником.

У 988-990 pp. Мєшко І вів війну із згаданим вище Болеславам II, у ході якої включив до складу Польської держави Малопольщу і Сілезію, завершивши таким чином збирання в єдину державу земель, населених польським етносом. Загальна площа держави з урахуванням Помор'я тепер становила близько 250 тис. кв.км, що у понад два рази перевищувало площу тієї ж держави на 960 p., під яким вперше згадано Мєшка І як її правителя.

У 991 р. Мєшко І виділив Малопольщу в управління синові Болеславов'и а решту держави віддав від свого та від імені своєї дружини Оди й їхніх дітей Мєшка і Ламберта

^ 21

Історія Польщі

під опіку, протекцію римської курії. Цей акт був зафіксований у складеному князівською канцелярією документі, умовно названому Dagome iudex (Дагоме суддя); він зберігся лише у стислому вигляді. Під ім'ям Dagome тут. Імовірно, виступає Мєшко І: Dago, Dagobert чи якесь інше ім'я, де присутнє Dago, вважається дослідниками християнським іменем цього князя.

У 981 р. київський князь Володимир Святославович (бл.980-1015) приєднав до своєї держави південно-східну частину території теперішньої Польщі в складі західної частини Червенських градів та пізнішої Перемишльської землі (з останньої згодом виділилася Сяноцька земля). Ці терени, які охоплювали окраїнні східнослов'янські землі дулібів і хорватів, до 981 р. входили в ареал впливу Чеської держави. Визнаючи певну залежність від неї, тутешні князівства водночас вступали у політичні взаємини з віслянами і лендзянами ("ляхами"), які були більшою мірою підпорядковані чехам і могли використовуватись як знаряддя для експансії Чеської держави на схід. Цілком можливо, що місцеві князі брали на себе політичні зобов'язання водночас і щодо Києва, і чехів, і віслян та лендзян. Така політика забезпечувала "князівствам" фактичну незалежність від обох великих політичних центрів - Праги і Києва. Очевидно, в гродах -центрах місцевої племінної верхівки - не було постійних іноземних залог. Тому 981 p., коли Володимир Святославович наблизився до Червенських гродів і Надсяння, він встановив тут свою владу без істотного опору з будь-чийого боку.

^ Гнєзненський з'їзд. Всупереч сподіванням Мєшка І польський престол після нього дістався його першонародженому синові від Добрави - Болеславові, згодом прозваному Хоробрим. Одним із перших його кроків було вигнання з країни Оди та її синів. Болеслав І пішов по шляху подальшого налагодження добрих стосунків з імперією, які зміцніли в останні роки правління Мєшка І. Зокрема, у 995 р. він узяв участь у поході Оттона III на ободритів. Увінчанням такого характеру відносин обох держав було триденне побачення (з'їзд) імператора і князя в березні 1000 р. в Ґнєзні, куди Оттон III прибув сюди під виглядом паломника, щоб вклонитися останкам св. Войцєха.

Войцсх (по-чеськи Войтєх; римо-католицька традиція передавала і передає це ім'я як Адальберт) походив з династії Славниковичів (започаткованої Славником), яка правила в другій половині X ст. в Злічанському князівстві (назва походить від колишнього племінного об'єднання злічан) - державі у східній частині Чехії як історичної області між західною частиною Чеського (Празького) князівства і східною, якою була Моравія, та була ліквідована у 995 р. чеським князем Болеславом II. При цьому князь винищив рід Славниковичів, вдалося врятуватися лише Войцєхові та його брату Радзімові (чеською мовою - Радімові, латинською мовою - Гаудентію), оскільки вони у той час перебували поза межами Злічанського і Празького князівств. Войцєх потрапив до Рима після дворазового (від 982 р.) зайняття ним посади празького єпископа, яку покинув на знак своєї незгоди з церковною політикою чеського князя. У Римі Войцєх зблизився з Отгоном III, a 996 p. звідти прибув до Польщі на запрошення Болеслава І Хороброго. Останній підтримав його намір охрестити язичників пруссів. На самому початку цієї місії, в якій брав участь і Радзім, у 997 р. він загинув на прусській землі. Болеслав І викупив у пруссів його тіло на вагу золота й урочисто поховав у ґнєзненському соборі. Через два роки по цьому Войцєх за наполяганням Болеслава І й польської церкви був канонізований, і Польща таким чином отримала свого першого християнського мученика. Згодом він став вважатися патроном (захисником) польської римо-католицької церкви й польського народу. Того ж року папа, враховуючи наявність культу св. Войцєха, який набирав державного значення, дозволив створити у Польщі архієпископство з центром у Ґнєзні, яке мало замінити місійне єпископство. Це означало перетворення країни в окрему церковну провінцію - митрополію, наділену широкою автономією.

22

^ Давньопольсъка держава


Рис.2. Спис св. Маврикія. який імператор Оттон III вручив Болеславу Хороброму на Ґнєзненському з 'їзді.

Митрополія, як і її попередниця - місійна єпископія - повинна була підпорядковуватися Апостольській Столиці.

Головна мета візиту імператора до Польщі полягала в тому, щоб нав'язати тісніші контакти з Болеславом І Хоробрим й включити його державу як рівноправного члена до складу імперії. Мета виходила з намагання Отгона НІ здійснити утопійний план відновлення "світової імперії-" з центром у Римі. Побачення у Ґнєзні було Болеславом І старанно підготовлене. Князь зробив усе можливе, щоб належно представити Польську державу перед найвищим світським авторитетом в римохристиянському світі, яким був імператор. За словами Ґалла Аноніма, Болеслав І прийняв Отгона III "з такою шанобою й пишнотою, з якими належало прийняти короля -римського імператора - такого великого гостя". "Побачивши його [Болеслава] славу й потугу, - пише далі той же хроніст, - римський імператор вигукнув захоплено: "Клянусь короною моєї імперії, все, що я бачу, перевищує те, що я чув". За порадою своїх достойників у присутності всіх він додав: "Не належить називати такого великого мужа князем або графом, як одного із сановників, але потрібно возвести його на королівський трон і зі славою увінчати короною". І, знявши зі своєї голови імператорську корону, він поклав її на знак дружби на голову Болеслава (...) І з цього дня вони настільки прониклися один до одного повагою, що імператор проголосив його своїм братом і співправителем імперії, назвав його другом і союзником римського народу".

У ході гнєзненської зустрічі Оттон III звільнив Болеслава І від данницьких стосовно імперії зобов'язань. Він підтвердив рішення папського престолу щодо утворення гнєзненського архієпископства. Тоді ж відбулася інтронізація Радзіма-Гаудентія на це архієпископство. Імператор, крім того, надав князю та його наступникам на польському троні право інвеститури, тобто право призначати церковних достойників - архієпископа та єпископів (призначення на ці посади осіб мав затверджувати папа). Було дозволено створити чотири єпископства з центрами у Познані, Вроцлаві, Кракові і західно-поморському Колобжезі. Виявляючи особливу увагу до Болеслава 1, імператор подарував йому цвях з хреста, на якому начебто був розіп'ятий Христос, копію т.зв. списа св. Маврикія. Зі свого боку, князь подарував Оттонові III плече св. Войцєха. Імператор, сповнений якнайкращих вражень, повернувся додому у супроводі 300 польських рицарів.

Ґнєзненський з'їзд був актом величезного політичного й церковного значення. Він зміцнив міжнародні позиції Польської держави. Оттон III визнав її суверенність стосовно Римської імперії, дав згоду на отримання Болеславом І королівського титулу, який мав піднести престиж держави та її правителя в європейському римохристиянському світі.

Намагання Болеслава І стати королем закінчилися невдачею: папа начебто не дав згоду на надання йому королівської корони. За пізнішою традицією - папа згоду дав, але виготовлену для Болеслава в Римі корону в силу певних політичних обставин він 1001 р. віддав угорському князеві Іштванові (Стефанові) І, який був королем до 1038 р. Ця

^ 23

Історія Польщі

корона разом з пізнішим додатком до не'і візантійського походження, експонується в Національному музеї в Будапешті.

Після смерті Оттона III (I002) починається другий етап у зовнішній політиці Болеслава Хороброго, який характеризується завоюванням територій за межами етнічно польських земель. Використовуючи безкоролів'я в імперії й суперництво в ній у боротьбі за корону, Болеслав І 1002 р. зайняв Лужиці і Мільсько - землю біля правої течії Лаби, яка була населена мільцями (мільчанами), одним із серболужицьких племен і від кінця X ст. становила Мейсенську марку в складі імперії. Щойно обраний німецьким королем Генріх II (1002-1024) визнав ці землі у Мерзебурзі леннозалежними від імперії володіннями Болеслава І.

Далі Болеслав І втрутився у справи Чехії. Заколот проти тамтешнього князя Болеслава III (999-1003), знаного своєю жорстокістю, дав можливість Болеславові І Хороброму поставити на чеський престол відданого собі Владивоя, який, імовірно, походив з Пястів. Коли ж Владивой нав'язав контакти з Генріхом II, Болеслав І Хоробрий допоміг Болеславові III повернутися на чеський трон. Прагнучи позбутися жорстокого правителя, чехи запросили польського князя керувати їхньою державою. Він осліпив Болеслава III і впродовж 18 місяців (1003-1004) був чеським князем. При підтримці Генріха II його вигнав з Чехії брат Болеслава III — Ярополк. Покинувши Чеську державу, Болеслав І Хоробрий приєднав до Польщі Моравію, а також Словаччину.

Втручання польського князя в справи Чехії, відмова присягнути з неї на вірність Генріхові II як з лена, особливо коли він нею правив, стали причиною вибуху польсько-німецької війни. Війна точилася насамперед на терені Лужиць і Мільська; потім німці здійснили невдалий похід у Велико-польщу. Укладений 1005 р. в Познані мир, умови якого невідомі, був для імперії не зовсім вигідний, бо тогочасний німецький хроніст Тітмар відгукнувся про нього як про "поганий". У ході цієї війни від Польщі відпало Західне Помор'я - зусиллями волінян, які виступали проти неї в союзі з німцями.

Новий збройний польсько-німецький конфлікт розпочався в 1007 р., мабуть, через прагнення Болеслава І Хороброго знову заволодіти Лужицями і Мільськом, які він за невідомих обставин перед тим втратив. Поляки захопили ці землі, дійшли навіть до Магдебурга. Німецький похід у відповідь зачепив, зокрема, північну Сілезію, але успіху Генріхові II не приніс. За миром, укладеним у Мерзебурзі 1013 р., Болеслав І Хоробрий напевно зумів зберегти за собою Лужиці і Мільсько як леннозалежні від імперії володіння. Мир було вирішено скріпити шлюбом Болеславового сина Мєшка з Ріхезою -дочкою надрейнського управителя Еренфріда, племінницею Оттона III.

Того ж року Генріх II надав Болеславові І збройну допомогу в його поході на Русь, а Болеслав І, як було між ними домовлено, повинен був підтримати короля 300 польськими рицарями в його поході в Італію з метою отримати імператорську корону. Взятого


Рис.З. Реверси срібних де парів Болеслава І Хороброго. Нижня монета є унікальною з написом "Gnezdun Civilas ".

24

Давнъопольська держава

на себе зобов'язання Болеслав І не виконав, що й стало поштовхом до нового польсько-німецького конфлікту. 1014 р. ГенріхІІ став імператором, а 1015 p. рушив на Польщу. Цей похід німцям не вдався, як і наступний похід 1017 р. За миром, укладеним в серболужицькому місті Будішині, Лужиці й Мільсько залишилися за Польщею, цього разу не як німецький лем. Польща зберегла за собою також Моравію та Словаччину.

Здійснений 1013 р. Болеславом І Хоробрим похід на Русь, був спричинений його намаганням захистити інтереси свого зятя князя Святополка, ув'язненого його батьком Володимиром Святославичем. Незважаючи на німецьку допомогу, похід виявився невдалим. У 1018 р., підтриманий німецькими, угорськими і печенізькими загонами, польський князь знову пішов на Київ, щоб допомогти тому ж Святополкові, звідти вигнаному. Цього разу йому вдалося посадити зятя на київський великокняжий престол. Повертаючися додому того самого року, Болеслав І приєднав до Польщі Червенські гроди. Можливо така сама доля спіткала територію Перемишльської землі, але не виключено, що того ж року вона опинилася під владою угорського короля Іштвана І.

Події останніх семи років правління Болеслава І Хороброго, крім однієї, залишаються невідомими. На пасху 18 квітня 1025 р. він самочинно проголосив себе королем, увінчавши свою голову у Ґнєзні короною вітчизняного виготовлення. Такий крок не міг не викликати негативної реакції з боку римської курії та імперії. Проте Болеславові І, мабуть, не судилося дочекатися цієї реакції: через місяць-два після коронації він помер.

^ Політична криза у 1030-х роках

Напевно в останні роки правління Болеслава І Хороброго проявились ознаки політичного занепаду Польської держави. За тодішньою її величчю крилися зростаючі соціальні й політичні конфлікти в країні, які особливо посилилися при безпосередніх наступниках Болеслава 1 на престолі.

Після смерті Болеслава І посилилась опозиція центральній владі з боку можних -великих землевласників, які, не бажаючи нести тягаря покладених на них обов'язків, намагалися все більше впливати на справи держави. Вони використали в своїх цілях боротьбу за владу, що спалахнула між членами Болеславової родини. Згідно з волею Болеслава"І, польським правителем після його смерті став Мєшко II (1025-1034), син німкені Емнільди. Як і батько, він коронувався його королівською короною (разом з дружиною Ріхезою), що викликало велике обурення в імперії. Цим обуренням Мєшко II знехтував. Старший від нього зведений брат Безпріш висунув претензії на престол, заручившися підтримкою Оттона - молодшого рідного брата Мєшка II. Викриття Мєшком II їхньої змови призвело до того, що обидва втекли або були вигнані з країни; Безприм знайшов притулок на Русі, Отгон - у Німеччині.

На той час країна опинилась у ворожому оточенні: на заході їй протистояла імперія, яка, прагнучи захопити Лужиці і Мільсько, не могла змиритися зі статусом Польщі як королівства; на півдні Чехія ставила за мету повернути собі Моравію, а Угорщина претендувала утвердитися в Словаччині; на сході Русь мала намір відновити своє панування на терені Червенських гродів. Ціною поступок Мєшко II намагався послабити це оточення. Вибір упав насамперед на Угорщину. У 1027 р. він визнав приєднання нею Словаччини, яке відбулося незадовго до цього. Водночас польський король вдався до енергійних кроків з метою
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   84



Скачать файл (6627 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации