Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекція - Тема 3.10. Соціологія освіти - файл 1.doc


Лекція - Тема 3.10. Соціологія освіти
скачать (105 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc105kb.24.11.2011 10:04скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Тема 3.10. Соціологія освіти
Мета заняття:
Проблеми, що розглядаються
1. Поняття соціології освіти. Статус соціології освіти як галузевої науки. Об'єкт та предмет соціології освіти, її місце серед інших соціально-гуманітарних дисциплін. Навчання як соціокультурна діяльність.

2. Освіта як соціальний інститут. Динаміка функцій освіти. Освіта та соціальна мобільність. Підвищення ролі освіти в сучасних умовах.

3. Освіта як соціальна організація. Загальні принципи побудови сучасної системи освіти. Вертикальний та горизонтальний зрізи системи освіти.

4. Диференціація шкіл та стандарт освіти. Безперервна освіта як сучасна суспільна потреба.

5.Проблеми реформування освіти в Україні. Соціологічні дослідження в сфері освіти.
^ Основні положення теми:
Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

Соціологію освіти почали відокремлювати із загальнофілософської, педагогічної проблематики і досліджувати специфічними методами на межі ХІХ–ХХ ст. ст. Початок її становлення пов'язаний з творчістю Е. Дюркгейма у Франції, Г. Спенсера – в Англії. Поштовх її розвитку у США дали наукові дослідження Лестера Уорда "Динамічна соціологія" (1883) і Джона Дьюї "Школа і суспільство" (1899). У 1927 р. було створено Американське національне товариство, побачив світ спеціальний журнал з соціології освіти. У Німеччині соціологія освіти виокремилася в особливу галузь завдяки зусиллям М. Вебера і К. Манхейма. Після Другої світової війни соціологія освіти остаточно конститується в окрему галузь, дедалі більше соціологів обирають її як основу своєї професійної діяльності. При національних соціологічних асоціаціях засновуються секції соціології освіти, спеціальні журнали. З 1971 р. діє міжнародний дослідницький комітет "Соціологія освіти".

 Становлення соціології освіти в колишньому СРСР ускладнювалось негативним ставленням до соціології взагалі, хоча поодинокі дослідження проблем освіти ввійшли в практику з середини 60-х років. З часом сформувалось кілька підходів у поглядах на статус і предмет соціології освіти. Наприклад, представники педагогічної науки, що застосували методи соціологічного дослідження, вважали її емпіричною дисципліною, яка не потребує спеціальної теорії, оскільки перебуває в лоні педагогіки. Представники іншого підходу до предмету соціології освіти відносили суміжні проблеми: вплив освіти на економіку, соціальну структуру дозвілля тощо. Відповідно основна діяльність суб'єкта у сфері освіти витісняється за межі предмета соціології освіти. Згідно з третім соціокультурним підходом навчальний процес як вид соціокультурної діяльності належить до предметної сфери соціології освіти, що постає як загальна теорія освіти, і як емпірична наука. Це дає змогу простежити динаміку освіти, особливості її взаємодії з іншими сферами суспільного життя, процес розвитку суб'єкта освіти. Соціокультурний напрям у соціології освіти зародився у 30-х роках ХХ ст., одержав розвиток в концепції "реконструкції соціальної позиції" французьких соціологів Бурдьє і Пассерона і нині став основним у вітчизняній соціології освіти.

 Згідно з ним предметом соціології освіти є стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти: закони, принципи, технології навчання; взаємодія з іншими галузями суспільного життя. Об'єктом - сфера освіти, тобто соціальне середовище, в якому розгортаються, функціонують процеси освіти, діють суб'єкти освіти. Соціологія освіти водночас є фундаментальною, прикладною, теоретичною та емпіричною наукою, має свої методологічні принципи, застосовує широкий арсенал методів дослідження.

 Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей. Осягненню суті та специфіки освіти як соціального інституту сприяє з'ясування її специфічних рис, до яких належать:

- соціально значущі функції навчання і виховання, підпорядковані суспільним потребам;

- форми закладів освіти, їх певна організація і становище в суспільстві;

- групи осіб, які професійно забезпечують функціонування освіти, певний статус цих осіб у суспільстві;

- регулятори функціонування закладів освіти і суб'єктів освітянської діяльності (законодавчі і нормативні акти про освіту, кваліфікаційні характеристики, контрольні установи і т. ін.);

- спеціальні методи освітянської діяльності – навчання, виховання;

- свідомо поставлені цілі;

- планомірний, систематичний характер реалізації процесу свідомої соціалізації;

- певний зміст освіти – наявність навчальних програм і планів, відповідне дозування матеріалу;

- ефективність освітянської діяльності у формуванні багатьох психічних рис людини, розвитку її мислення 10) використання освіти як механізму запобігання соціально небажаним видів поведінки;

- зорієнтованість освітньої діяльності в майбутнє, заангажованість на формування передумов реалізації цього майбутнього;

 Система освіти – соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах.

 Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальним вважають соціально-економічні причини, матеріальне виробництво – з практики священослужіння, державного управління. З огляду на різні погляди можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності. Історично першими закладами освіти були школи жерців у Межиріччі, які зосереджувалися на вивченні зоряного неба. Школа шумерської держави існувала при храмі й готувала писарів, служителів культу. Стрункою і розгалуженою була система освіти в античних державах. Більшість вільного населення Давньої Греції і Давнього Риму здобувала початкову освіту. Особлива роль належала вищій ланці освіти, що було пов'язано з розвитком науки, зростаючими потребами суспільно-політичної та управлінської сфер в освічених людях. Потреби державного управління зумовили розвиток середнього ступеня освіти (давньогрецькі гімназії і давньоримські школи риторів). Саме середні навчальні заклади сприяли утвердженню ідеалу калокагатії – всебічного розвитку особи. Система освіти античності була пов'язана з уявленнями про повноцінного громадянина як людину розвинуту інтелектуально, фізично, естетично й духовно.

 За середньовіччя освіту на Заході, й на Сході характеризували догматизм, поклоніння перед церковними авторитетами. Переважаюче значення виховної функції в системі освіти зберігалось аж до зародження капіталістичних відносин. Планування, організація, зміст, контроль навчання і виховання централізовано здійснювала церква.

Важлива віха у розвитку освіти – виникнення у ХІІ–ХІІІ ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Вони, а також прагматично спрямовані міські гільдійські й цехові школи забезпечили умови для реформи схоластичної системи освіти. Остаточні якісні зміни в ній відбулися у ХVІ–ХVІІІ ст. ст., зумовлені великими географічними відкриттями, досягненням інших галузей природознавства, які радикально змінили бачення світу, спричинили усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. Зневажливе ставлення до природничих наук, характерне для аристократії та духовенства, змінила орієнтація на засвоєння у системі освіти необхідних для життєвого успіху знань. Найпомітнішими були зміни у системі народної освіти, покликані до життя необхідністю підготовки працівника нового типу – робітника великого машинного капіталістичного виробництва. В індустріально розвинених країнах у другій половині ХІХ ст. було запроваджено безкоштовну обов'язкову початкову освіту.

 Відбулися радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Це виявилось у відмові від панівних століттями схоластичних і утверджені дидактико-виховних методів, вироблених видатними гуманістами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає

передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково. ^ Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

 Аналіз соціальних функцій освіти дає змогу визначити властивості, специфіку, межі освіти як соціального феномена.

- функція професіоналізаціїї. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти. Професійна соціалізація відбувається і поза межами формальної (інституційованої) освіти. Певний час така форма професійного навчання переважала. Шкільна освіта передбачала оволодіння вищими видами духовної діяльності – релігійно-культовою, політичною, філософською, математичною та ін. Коли постала потреба у великій кількості освічених працівників, значно було розширенно мережу закладів професійної та науково-технічної освіти.

функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта – це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, оскільки в закладах освіти оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на класову незалежність, расу і стать тощо.

Згідно з теорією людського капіталу, освіта – це капіталовкладення в тих, хто навчається. Як і всі капіталовкладення, в майбутньому воно принесе прибуток. На підставі цього обґрунтовується нерівність дорослих людей, зумовлена кількістю і типом капіталовкладень, інвестованих в їх освіту. Такі аргументи виправдовують нерівність між людьми, оскільки суспільство здійснило неоднакові витрати на їх підготовку до різних видів діяльності.

- виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого. Виховання молоді в дусі конформізму, визнання культурних цінностей та ідеалів, що склалися в суспільстві, сприяє підтриманню існуючого соціального порядку. Виховна функція системи освіти має й відносно самостійний аспект – забезпечення соціального контролю, нагляду за дитячою, підлітковою і, частково, юнацькою віковими групами. Полягає він у тому, що обов"язковість освіти в сучасному світі вимагає від дітей проведення певного часу в школі, а окремі ступені системи освіти створено з урахуванням необхідності нагляду за дітьми, чию поведінку майже весь день контролюють вчителі та вихователі. Цей аспект виховної функції освіти важливий і в тому сенсі, що школа часто відіграє роль компенсуючого чинника для дітей з так званих “неблагополучних” сімей.

- функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, “розвиваючою”. Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації.

- науково-дослідна функція освіти. Вона ще недостатньо досліджена. Але, безсумнівно творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки певна частина вчителів і викладачів завжди цим займалася. Тривалий час ця функція була побічною, другорядною для системи освіти, в лоні якої до ХІХ ст. у кращому разі розвивалися гуманістичні та схоластичні науки. Природничо-наукове знання еволюціонувало не тільки поза системою освіти, а часто і поза межами офіційної науки. Інституційного оформлення науково-дослідна функція набула в епоху промислової революції наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. Саме в цей час розпочалися інтенсивні дослідження в галузі природничих наук.

 До сфери освіти належать різні за формою компоненти навчальної діяльності. Вона є полем взаємодії навчальної діяльності з іншими формами і видами життєдіяльності суб'єктів, що забезпечують функціонування освіти. Тому предметом аналізу сфери освіти повинні бути не тільки процеси навчання, соціокультурного розвитку людини, а й усе те, що впливає на них, супроводжує їх. Отже, загалом сфера освіти охоплює всю життєдіяльність людей, соціальних груп – тих, хто навчається, навчає та обслуговує навчальний процес.

Соціологи у сфері освіти визначають предмет своїх досліджень по-різному. Одні головну увагу приділяють вивченню суті зв'язку системи освіти з різними елементами суспільства. Інші акцентують на практичних проблемах навчальних закладів, застосовуючи соціологічні підходи і методи дослідження спочатку для з'ясування, а потім і для подолання проблем. Якщо на попередніх етапах розвитку соціології освіти переважав абстрактний підхід до вивчення сфери освіти, то 90-ті роки ХХ ст. став домінувати прагматичний.

 З середини 50-х до 80-х років на міжнародних соціологічних конгресах з проблем освіти більшість доповідей зосереджувалися на аналізі взаємодії освіти і соціальної структури суспільства. Так, на ІІІ Міжнародному соціологічному конгресі 1956 р. було заслухано 16 доповідей “Освіта і мобільність в індустріальному суспільстві та слаборозвинених країнах”. У матеріалах ІV конгресу з цієї тематики опубліковано 12 доповідей.

 На думку прихильників функціонального підходу навчальні заклади є своєрідними фільтрами, що допомагають молоді зробити вибір майбутньої діяльності. Представники “моралізуючих” концепцій, розвиваючи ідею Е. Дюркгейма про те, що рівність в освіті принципово неможлива в суспільстві заснованому на розподілі праці, розглядають систему освіти як хранителя і передавача цінностей. Вони вважають, що соціальна структура зберігається й утримується школами через прийняття і прищеплення молоді панівної системи цінностей. У 1980 р. американський дослідник М. Арчер спробував модернізувати соціологію освіти, перетворити її на соціологію систем освіти, зосередившись на дослідженні їх походження і функцій. Американські соціологи досягають значних успіхів у вирішенні проблеми переходу від “валових” показників до критеріїв, що дає змогу оцінити якість освіти у вертикальному зрізі, діагностувати реальний її стан, простежити тенденції.

 Сучасна соціологія освіти у центр своїх досліджень поклала проблему кризи освіти, розмах якої набув глобального характеру. Національні служби аналізу освіти ще в 60–70-ті роки минулого століття констатували значний спад загальноосвітньої підготовки молоді, масовість функціональної безграмотності, зростання кількості дітей, що не відвідують школу, збільшення розриву в рівні освіти між розвиненими і відсталими країнами, вимивання з навчальних програм гуманітарних дисциплін.

 На рубежі ХХІ ст. чітко окреслилися головні тенденції оновлення освіти:

- демократизація всієї системи навчання і виховання;

- підвищення фундаментальності освіти;

- гуманізація та гуманітаризація освіти, використання найновіших технологій навчання;

- інтеграція різних форм і систем освіти як на національному, так і світовому рівнях.

Провідна ідея реформи освіти – розвиток її за принципом безперервності, що передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості Виникнення і розвиток цієї ідеї пов'язують з науково-технічним прогресом, який потребує широкоосвіченого працівника, спонукає до постійного оволодіння новими знаннями, методами, навичками. Безперервна освіта пов'язана з вирішенням складних соціальних проблем, зумовлених новим становищем людини у світі, який швидко змінюється. За цих умов освіта перетворюється на елемент повсякденного способу життя протягом усього періоду активної діяльності дедалі більшої кількості людей. Змінюється розуміння того, хто така освічена людина. Якщо в попередній парадигмі освіти це була “людина, що багато знає”, то в нинішній – це індивід, що орієнтується на цінності освіти як провідний вид діяльності в структурі власного способу життя.

 Особливу увагу соціологія освіти приділяє вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Це питання досліджувалося за такими напрямами:

- аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;

- вивчення суперечностей між освітою (її змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;

- аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залучення молоді в професійну структуру суспільства;

- дослідження освіти як фактора зростання продуктивності праці, ефективності виробництва та якості продукції;

- дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;

- з'ясування ставлення індивіда до праці, його ідентифікації з трудовим колективом;

- вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

- аналіз ролі освіти у професійної мобільності людей;

- вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

- вивчення взаємодії загальної та професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їх впливу на формування особи;

- вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів.

 Соціологічні дослідження початку 60-х років обґрунтували прямий зв'язок між рівнем освіти людей і зростанням продуктивності їх праці, творчим ставленням до праці, участю в раціоналізаторській і винахідницькій діяльності. Водночас було виявлено і реальне протиріччя: рівень освіти трудівників, особливо молоді, часто не відповідає рівню складності виконуваної ними роботи, що зумовлює невдоволення працею, стимулює прагнення до зміни роботи, професії.

Наприкінці 60-х – на початку 70-х років було проведено дослідження з питань професійної орієнтації, життєвих планів учнівської і студентської молоді (В. Шубкін, М. Тіма, В. Чорноволенко). Одним з наймасштабніших було дослідження “Вища школа як фактор зміни соціальної структури радянського суспільства” (1973–1975). У другій половині 70-х років за аналогічною програмою було проведено міжнародне порівняльне дослідження за участю соціологів Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, СРСР і Чехословаччини, джерел поповнення студентства за такою структурою: роль різних форм середньої освіти для підготовки молоді до вступу в вузи; вплив місця проживання на вступ до вищої школи і навчання в ній; співвідношення соціальної і професійної орієнтації в життєвих планах молоді щодо вищої освіти; характерні риси суспільної активності студентства; задоволеність обраною професією і майбутньою роботою; структура ціннісних орієнтацій студентської молоді та ін.

У 80-ті роки широко розгорнулося дослідження різних сторін життєдіяльності студентства, в тому числі мотивацій навчання, впливу сфер позанавчальної діяльності на формування спеціаліста, організації самоуправління. В Україні центрами таких досліджень стали соціологічні лабораторії Київського і Харківського університетів.

На початку 90-х років із розбудовою Української держави і необхідністю радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проектування системи освіти та її складових з позицій наукового прогнозування.

 Натомість зарубіжна соціологія має значний досвід у сфері прогнозування освіти. Практично всі зарубіжні футурологи зважають на системі освіту як головний чинник вирішення глобальних проблем. Члени Римського клубу Д. Медоуз і Л. Перельман, наприклад, вважають, що курси всіх традиційних дисциплін повинні бути переглянуті і складені на основі програм, які б відображали особливості глобальних проблем сучасності. Етика “екологічної освіти” має здійснюватись не у формі викладу готових формул з наступною перевіркою якості їх засвоєння, а бути акцентованою на розвиток пізнавального інтересу до самостійного наукового пошуку, тобто слід вчити, як треба вчитися. На зміну “підтримуючому навчанню” повинно прийти “інноваційне”. Адже, як зазначив засновник Римського клубу А. Печчеї, “тільки якісний стрибок у людському мисленні й поведінці може допомогти нам прокласти новий курс, розірвавши порочне коло, в якому ми опинилися”.

 Нині вітчизняна соціологія освіти вирішує такі завдання:

1. Теоретико-прогнозуючі, які полягають у вироблення теоретичних схем, програм освіти, напрямків інтеграції національної освіти в европейський, світовий, освітній простір.

2. Дослідження впливу освіти на соціальне середовище, соціальну структуру, соціальну мобільність та ін.

3. Вивчення поведінки людини в системі освіти: її ставлення до інститутів освіти, наміри і запити, інтереси і мотиви щодо освіти.

Дослідження в цій сфері дають змогу визначити ефективність освіти, виявити проблеми та обґрунтувати оптимальні шляхи їх вирішення.

^

Теми докладів, рефератів


1. Поняття революції в освіті.

2. Криза освіти: проблеми та дискусії.

3. Масова та елітарна освіта.

4. Проблеми гуманізації та гуманітаризації освіти.

5. Вища школа та ринок.

6. Освіта дорослих та поняття безперервної освіти.

7. Навчальний процес та особистість студента очима соціологів.

8. Проблеми реформування освіти в умовах трансформації українського суспільства.

9.Освіта і соціальна мобільність.

10.Соціологічні аспекти розвитку приватної освіти в сучасній Україні.

11.Реформа вищої школи України в оцінках студентів і викладачів.
Питання семінарського заняття


  1. Соціологія освіти як спеціальна соціологічна теорія, її предмет та об’єкт, етапи інституціалізації.

  2. Освіта як соціальний інститут, функції освіти в суспільстві
^

3.Сфера освіти та її соціологічне вивчення

Контрольні запитання, завдання, тести


1. Доберіть до вказаних понять відповідні визначення.

Поняття:

1. Освіта

2. Система освіти

3. Соціальна функція освіти

4. Професіоналізація

5. Безперервність освіти
Визначення:
А. Процес і результат опанування знаннями, уміннями і навичками, розвиток світогляду, творчіх задатків і здібностей, формування особистості.

Б. Роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

В. Соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Г. Передбачає постійне поповнення та оновлення знань людини, її духовне вдосконалення від раннього дитинства до старості

Д. Процес підготовки кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя.
^ 2. Закінчить речення:

Соціологія освіти –це галузь соціології, що вивчає … .
3. У чому, на Вашу думку, полягають особливості об'єкта і предмета соціології освіти?
4. Чим відрізняється соціологія освіти від інших наук про освіту?
^ 5. Охарактеризуйте спеціфіку становлення вітчизняної соціології освіти.
6. Визначте специфічні риси освіти як соціального інституту та дайте їм характеристику.
7. Покажіть становлення системи освіти у історичному контексті.
8.Визначте, про який соціальний інститут йде мова: інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей,

передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до

життя суспільства):

1 Виховання

2.Освіти

3.Соціального контролю

4.Сім’ї та шлюбу
9.Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім і її соціальних функціях. Нижче наведені їх суттєві характеристики. Співвіднесіть дані характеристики із конкретними функціями:








Соціальні функції освіти

Профе-сіонал-ізації

Взає-модії с со-ціаль-ною струк-турою

Зага-льно-освіт-ньої підго-товки

Виховна

Науково-дос-лідна

1.

Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обов'язків.
















2.

Полягає у розширенні меж професіоналізму, формуванні ерудиції та кругозору, набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації.
















3.

Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя,
















4.

Полягає у продукуванні нового знання у різних галузях, проведення фундаментальних і прикладних досліджень
















5.

Акцентує увагу на значенні освіти як чинника соціальної структури суспільства.


















^ 10. Визначте, чи вірно охарактеризована підходи до визначення функції взаємодії освіти з соціальною структурою


1.

Концепція меритократії

А. Згідно цієї теорії, освіта – це капіталовкладення в тих, хто навчається, що в подальшому принесе прибуток.

2.

Функціоналістсь-кий підхід

Б. Прибічники цього підходу розрізняють вплив освіти на соціальну систему у різних суспільних відносин: у капіталістичних системах вона розшаровує суспільство, у соціалістичних слугує досягненню повної соціальної однорідності.

3.

Теорія людського капіталу

В. Прибічники цього погляду вважають, що система освіти формує і визначає соціальну структуру суспільства

4.

Марксистський підхід

Г. Згідно з цим підхідом, освіта – це раціональний способ розподілу людей відповідно їх здібностей, коли найталанеовитіші й найвктивніші посідають вищі посади.



^ 11. Визначте, що не є специфікою процесу соціалізації людей у системі освіти:

1.Систематичність

2.Опосередкованість

3.Цілеспрямованість

4.Планомірність

5.Стихійність
^ 12. Назвіть національні і міжнародні проекти у галузі освіти.
13. У чому полягає сутність світової кризи освіти на сучасному етапі? Які її особливості в Україні?

14. Яка роль освіти в суспільстві з точки зору теорії функціоналізму, теорії конфлікту?

^ 15. У чому сутність концепції безперервної освіти? Дайте їй оцінку.
Домашня робота (письмова або усна)на тему

«Сучасна освіта очима студентів»
Студентам пропонується ознайомитися з напрямами дослідження проблем взаємодії і суспільства за радянських часів і проаналізувати: які з них утратили своє значення, які зостаються актуальними і потребують подальшого розитку. Визначити нові актуальні напрями, які з'явилися нещодавно з переходом суспільства до ринкових умов й потребують розвитку. Назвати головні, на їх думку, завдання, які повинна вирішити вітчизняна соціологія освіти.
^ Допоміжний матеріал для виконання роботи
За радянських часів соціологія освіти приділяла особливу увагу вивченню взаємодії системи освіти з виробництвом. Ці питання досліджувалися за такими напрямами:

- аналіз необхідного рівня загальної і професійної освіти для різних видів праці в суспільному виробництві;

- вивчення суперечностей між освітою (її змістом і рівнем) і реальним змістом праці, а також шляхів подолання цих суперечностей;

- аналіз ролі освіти як чинника, що сприяє доступу до різноманітних видів праці, залучення молоді в професійну структуру суспільства;

- дослідження освіти як фактора зростання продуктивності праці, ефективності виробництва та якості продукції;

- дослідження ролі освіти у підвищенні трудової активності громадян;

- з'ясування ставлення індивіда до праці, його ідентифікації з трудовим колективом;

- вивчення взаємозв'язку освіти і рівня задоволення працею;

- аналіз ролі освіти у професійної мобільності людей;

- вивчення ролі освіти у професійно-кваліфікаційному зростанні працівників;

- вивчення взаємодії загальної та професійної освіти, взаємозв'язку політехнізму і професіоналізму в навчанні, їх впливу на формування особи;

- вивчення ціннісних орієнтацій учнівської молоді та студентів, механізмів формування професійної орієнтації та реалізації життєвих планів випускників навчальних закладів.

Література


  1. Альтбах Ф.Дж. Модели развития высшего образования в преддверии 2000 года // Перспективы. – 1992. - С. 40–57.

  2. Гавриленко І.М., Скідін О.Л. Соціологія освіти: Навчальний посібник. – Запоріжжя: «ЭТТА ПРЕСС», 1998. - 396 с.

  3. Закон України "Про освіту" // Голос України. - 1996. - 26 квітня.

  4. Зимин А.И. Социология образования: вопросы остаются // Социол. исслед. - 1994. - №3. – С. 102 – 108.

  5. Ковалева А.И. Кризис системы образования // Социол. исслед. – 1994. – №3. – С.102 – 108.

  6. Колесников Л.Ф., Турченко В.Н., Борисова Л.Г. Эффективность образования. - М.: Педагогика, 1991.

  7. Козлова О.Н. Новая парадигма образования и ее социокультурные детерминанты // Социально-политический журнал. - 1996. - №2. – С. 214-219.

  8. Миронов В.В. Век образования. – М.: Педагогика, 1990. – 175 с.

  9. Навроцький О.І. Вища школа України в умовах трансформації суспільства. – Харків: Основа, 2000. - 240 с.

  10. Нечаев В.Я. Социология образования. – М.: Изд-во МГУ, 1992. – 200 с.

  11. Педагогічна соціологія / В.Болгаріна та ін. - Тернопіль: Підручники і посібники, 1998. – 144 с.

  12. Сидоренко О.Л. Приватна вища освіта: шляхи України у світовому вимірі. - Харків: Основа, 2000. – 256 с.

  13. Саймон Б. Общество и образование. - М.: Прогресс, 1989. - 187 с.

  14. Система возобновляемого образования // Перспективы. – 1992. - №2. – С. 13 – 30.

  15. Смелзер Н.Дж. Социология. Гл. 14. Образование // Социол. исслед. - 1993. - №5. – С. 110 - 122.

  16. Суд над системой образования: стратегия на будущее. - М.: Педагогика, 1991. – 262 с.

  17. Сходства и различия в развитии современных систем образования // Перспективы. – 1992. - №4. – С. 50 – 62.

  18. Филиппов Ф.Р. Социология образования. - М.: Наука, 1980. - 200 с.

  19. Шереги Ф.Є., Харчева В.Г., Сериков В.В. Социология образования: прикладной аспект. - М.: Юрист, 1997. - 304 с.



Скачать файл (105 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации