Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота з міжнародної стандартизації - файл 1.doc


Загрузка...
Контрольна робота з міжнародної стандартизації
скачать (135.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc136kb.24.11.2011 12:58скачать

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Варіант 9

Модуль 1

1. В чому полягають найважливіші результати та суттєві вигоди від стандартизації?

Сьогодні різко зростає роль стандартизації як важливої ланки у системі управління технічним рівнем якості продукції - від наукових розробок і до експлуатації та утилізації виробів. Стандартизація поєднує науку, техніку і виробництво, сприяє забезпеченню єдиної технічної політики в різних галузях народного господарства, технічному переозброєнню виробництва, широкому впровадженню сучасної техніки і технологій, інтенсифікації виробництва, механізації і автоматизації виробничих процесів, підвищенню якості товарів. Усе це сприяє розвитку економіки країни.

Характерною особливістю стандартизації є те, що сфера її дії та застосування, рівень розвитку знаходяться у широкому діапазоні. Немає такої сфери діяльності людини, до якої б не була причетна стандартизація. Адже з поширенням і поглибленням пізнання, розвитком науки і техніки, удосконаленням виробництва масштаби робіт значно зростають і поширюється сфера використання принципів стандартизації.

Основна мета стандартизації - це оптимальне впорядкування об'єктів стандартизації для прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, поліпшення якості продукції, удосконалення організації управління народним господарством, розвиток міжнародного економічного, наукового і технічного співробітництва.

Отже, стандартизація – незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки й екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей, якості продукції, робіт, процесів і послуг. Розвиток стандартизації нерозривно зв’язаний з удосконаленням управління якістю виробництва, зокрема, впровадження систем управління якістю, систем екологічного управління та інтегрованих систем управління.

Вплив стандартизації на підвищення конкурентоспроможності та якості продукції реалізується в основному через комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектувальні вироби, оснащення, проектування і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до найважливіших процесів і показників якості, а також єдиних методів випробувань і засобів контролю та оцінки відповідності.

Стандарти полегшують вибір оптимального розмірного ряду та вибір найкращих зразків, забезпечують організацію спеціалізованих виробництв, зменшують затрати на проектування і виробництво та скорочують строки впровадження продукції у виробництво.

У стандартах також встановлюється однозначна термінологія, системи одиниць, позначень, вимоги до метрологічного забезпечення, маркування, пакування, транспортування, експлуатаційних документів (інструкцій) та інформації для споживачів, необхідні для оцінювання та вибору ними продукції.

Очевидно, наявність стандартів істотно полегшує та спрямовує діяльність виробника продукції, щодо забезпечення її ринкової відповідності за критеріями конкурентоспроможності та якості.

Наголосимо ще на таких аспектах .

Перше, з огляду на те, що стандарти відповідають рівню розвитку техніки та є визнаним технічним правилом, вони застосовуються судами, як документована технічна доказова база під час розгляду спорів у судах.

Друге, відповідність стандартам використовується як вимога під час державних закупівель, проведенні тендерів, укладання договорів на постачання та контрактів, складанні каталогів продукції виробниками, маркетингових та рекламних компаніях.

Третє, відповідність міжнародним стандартам – це усунення торгових бар’єрів у торгівлі, задоволення потреб технічного, економічного та торговельного розвитку.

Удосконалення національної системи стандартизації України у теперішній час спрямоване на підвищення якості вітчизняної продукції та досягнення її конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках і забезпечення на цій основі стійкого розвитку економіки країни й інтеграції її у світову економіку.
2.В чому полягає діяльність Всесвітньої організації з охорони здоров’я (ВООЗ) в сфері стандартизації ?

Всесвітня організація з охорони здоров’я (ВОО З) створена у 1948 році за ініціативою Економічної та соціальної ради ООН, і спеціалізованим утворенням ООН. Метою ВООЗ, як це визначено уставом організації, є досягнення всіма народами як можна вищого рівня здоров’я (здоров’я трактується як сукупність повного фізичного, душевного і соціального добробуту).

Серед широкого кола проблем, якими займається ВООЗ, основна увага приділяється розвитку служб охорони здоров’я профілактики хвороб та боротьба з ними, створення широкого кола кадрів з охорони здоров’я, оздоровлення довкілля.

Об’єктами стандартизації Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) є:

  • захист здоров’я;

  • захист довкілля;

  • фармакологія.

ВООЗ має консультативний статус в ISO та приймає участь у роботі більш ніж 40 технічних комітетів. Безпосередньо стандартизацією ВООЗ займається спільно з ФАО по лінії Комісії Кодекс Аліментаріус.

3. Які вимоги встановлює Кодекс усталених правил стандартизації відносно процедур розроблення стандартів?

В умовах зростання міжнародної торгівлі й технологічної кооперації органів стандартизації розробили процедури та форми співпраці, на основі яких та з урахуванням думки загалу встановлено правила розроблення стандартів на всіх рівнях. Ці правила викладено у формі кодексу – ISO/IEC Guide59-1994 Кодекс усталених правил стандартизації, який можуть застосовувати урядові та неурядові органи.

Кодекс усталених правил стандартизації містить такі вимоги щодо процедур розроблення стандартів:

  • письмово викладені процедури, вироблені на засадах консенсусу, повинні визначати послідовності дій щодо розроблення стандартів;

  • орган стандартизації повинен мати копії документів, у яких викладено ці процедури, щоб своєчасно видавати їх на запити зацікавлених сторін;

  • ці письмові процедури повинні передбачати зрозумілий, реальний та легкоздійсненний апеляційний механізм об’єктивного реагування на будь-які суттєві та процедурні скарги;

  • повідомлення про діяльність у сфері стандартизації треба подавати у зручний спосіб, щоб давати змогу для співпраці зацікавленим особам чи організаціям. Це означає, що треба вчасно повідомляти у відповідний спосіб про нову, поточну чи завершену діяльність з розроблення стандартів та інформувати про зміни стану справ, якщо це потрібно;

  • на вимогу будь-якої зацікавленої сторони орган стандартизації повинен швидко забезпечити чи домовитися про забезпечення її копією поданого на розгляд проекту стандарту, щоб отримати зауваги. Плата за цю послугу, крім реальної вартості доставки, повинна бути однаковою для внутрішніх та закордонних сторін.

  • Зацікавлені сторони, де б вони не були, повинні мати можливість розглядати проекти стандартів та давати зауваги до них. Усі зауваги і пропозиції треба негайно розглянути і дати на них відповідь і, якщо не потрібно, пояснити, наприклад, чому треба відхилитися від відповідних міжнародних стандартів;

  • офіційне затвердження стандартів повинне базуватися на засадах консенсусу;

  • пропозиції щодо розроблення нових стандартів чи внесення змін до чинних стандартів, якщо їх подано на розгляд згідно з відповідними процедурними правилами будь-якою зацікавленою особою чи організацією, де б вона не була, треба негайно розглядати;

  • усі затверджені стандарти повинні бути опубліковані протягом часу встановленого чинним законодавством;

  • для будь-якої особи, де б вона не мешкала, у прийнятий термін та за помірну плату повинні бути зроблені копії;

  • відповідні офіційні документи з розроблення стандартів потрібно належним чином зберігати;



4. Що собою являє ISONET?

ISONET – це довідкова мережа, яка розповсюджує інформацію на території, де її впроваджено, про стандарти, технічні регламенти та інформаційно-довідкові матеріали, охоплюючи матеріали із сертифікації. На цей час її встановлено у 61 країні, яка має 5 міжнародних філіалів. Інформаційний Центр ISO/IEC у Женеві є центром надання інформації про стандарти та інформаційно-довідкові матеріали міжнародного характеру, який працює для запитувачів з тих країн, які не мають національного інформаційного центру ISONET.

Кожний інформаційний центр ISONET може відсилати запитувача до будь-якого іншого інформаційного центру, до територіальної або функціональної компетенції якого належить питання і який повинен намагатися відповісти на це запитання.
^ 5. Міжнародні стандарти серії 14000: класифікація, сфери дії, вимоги ISO 14000 - міжнародні стандарти в області систем екологічного менеджменту. Рішення про розробку ISO 14000 з'явилося в результаті Уругвайського раунду переговорів по Всесвітній торгівельній угоді й зустрічі на вищому рівні по навколишньому середовищу й розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 році. Стандарти ISO 14000 розробляються Технічним комітетом 207 (TC 207) Міжнародної Організації Стандартизації (ISO) з урахуванням міжнародних стандартів по системах менеджменту якості продукції (ISO 9000), відповідно до яких сертифіковано більше 70000 підприємств світу. Система стандартів забезпечує зменшення несприятливого впливу на навколишнє середовище і людину на трьох рівнях: організаційному (поліпшення екологічної поведінки корпорацій), національному (створення істотних доповнень до нормативної бази та вдосконалення державної економічної політики), міжнародному (поліпшення умов міжнародної торгівлі).
Стандарти ISO 14000 не заміняють законодавчих вимог, а забезпечують систему визначення того, яким чином підприємство впливає на навколишнє середовище і як виконуються вимоги законодавства. Але оскільки стандарт ISO 14000 припускає раціональне використання енергії, ретельний відбір сировини, контроль над переробкою відходів, то завдяки всьому цьому підприємству вдається, крім виконання норм національного екологічного законодавства, витягати з раціонального природокористування й чималу економічну вигоду. Воно мінімізує плату (або не платить зовсім) за забруднення навколишнього середовища.

Документи, що входять до системи, можна умовно поділити на три основні групи:

  • принципи створення й використання систем екологічного менеджменту (EMS);

  • інструменти екологічного контролю й оцінки;

  • стандарти, орієнтовані на продукцію.

Стандарти ISO серії 14000 є базовими, тобто вони можуть застосовуватись як в процесі виробництва, так і організаціями, що надають послуги в масовому і одиничному виробництві. Перевага стандартів ISO серії 14000 полягає в тому, що вони створені для всіх сфер діяльності шляхом подання міжнародної системи або методів визначення захищеності навколишнього середовища, контролю інформації щодо страхування, коректного, зрозумілого для споживача і для повторного використання продуктів, а також інформації для запобігання торговим бар’єрам . Перелік міжнародних стандартів ISO серії 14000 подано в таблиці 1.

^ Таблиця 1.

Перелік міжнародних стандартів ISO серії 14000



Назва

стандарту

Зміст стандарту

ISO 14001

Система управління навколишнім середовищем.

Технічні вимоги і настанови щодо використання

ISO 14004

Системи управління навколишнім середовищем.

Загальні настанови щодо принципів, систем та заходів підтримки

ISO 14011

Настанови щодо аудиту навколишнього середовища.

Процедури аудиту. Частина 1. Аудит систем управління охороною навколишнього середовища

ISO 14012

Настанови щодо аудиту навколишнього середовища.

Кваліфікаційні критерії аудиторів навколишнього середовища

ISO 14020

Екологічні етикетки та декларації. Загальні принципи

ISO 14021

Екологічні етикетки та декларації. Екологічні заяви у рамках самодекларації

ISO 14022

Екологічні етикетки та декларації. Екологічні заяви у рамках самодекларації. Позначення

ISO 14023

Екологічні етикетки та декларації. Екологічне етикетування третього типу. Керівні принципи і методики

ISO 14040

Управління навколишнім середовищем. Оцінка життєвого циклу.

Принципи і структура

ISO 14041

Управління навколишнім середовищем. Оцінка життєвого циклу.

Визначення завдань і меж та реєстраційні аналізи життєвого циклу

ISO 14042

Управління навколишнім середовищем. Оцінка життєвого циклу.

Оцінка впливу життєвого циклу

ISO 14043

Управління навколишнім середовищем. Оцінка життєвого циклу.

Інтерпретація життєвого циклу

Настанови

ISO 64

Настанови щодо включення екологічних аспектів до стандартів на продукцію


Ключовим поняттям серії ISO 14000 є поняття системи екологічного менеджменту в організації (підприємстві або компанії). Тому центральним документом стандарту вважається ISO 14001 - "Специфікації й посібник з використання систем екологічного менеджменту". На відміну від інших документів, всі його вимоги є "аудиторськими" - передбачається, що відповідність або невідповідність цим вимогам конкретної організації може бути встановлене з високим ступенем визначеності. Саме відповідність стандарту ISO 14001 і є предметом формальної сертифікації.

Офіційно стандарти ISO 14000 є добровільними. Підприємства можуть застосовувати стандарти ISO 14000 для внутрішніх і зовнішніх потреб. Створення системи внутрішнього екологічного аудиту надасть підприємству ефективний інструмент управління сукупністю всіх дій на навколишнє природне середовище. Зовнішні потреби застосування системи стандартів ISO полягають у демонстрації споживачам відповідності сучасним вимогам якості продукції.

6. Які вимоги висуваються до виробників та імпортерів органічної продукції?

Вимоги до органічної продукції містяться у:

  • Регламенті ЄС 17882001 (імпорт органічної продукції);

  • Регламенті ЄС 209291 (основні вимоги до органічної продукції).


Виробники та імпортери органічної продукції повинні:

  • повідомляти уповноважені, спеціалізовані органи, що проводять регулярні інспекції;

  • визначати мінімальні заходи обережності та заходи інспекції;

  • документувати мінімальні заходи;

  • визначати заходи пакування, зберігання та дистрибуції органічної продукції.


7. Які існують види належних практик в Європейському Союзі?

«Належні практики» формують основу для всіх систем управління безпекою продуктів харчування. Це – загальні правила, що зосереджують увагу на придатних умовах навколишнього середовища для виробництва продуктів харчування, їхньої обробки і переробки, а також що гарантують гігієнічні процедури і керовані робочі умови. Першим кроком гарантування безпеки продуктів харчування протягом усього харчового ланцюга є контроль первинного виробництва (сільськогосподарські тваринницькі ферми, рибницькі господарства тощо).

Правила належних практик і керівні принципи присутні у трьох ключових областях процесу виробництва продуктів харчування:

  • належна сільськогосподарська практика (GAP) відноситься до діяльності на рівні господарства. GAP застосовує рекомендації і доступні знання спрямовані на екологічну, економічну і соціальну життєздатність внутрішньогосподарського виробництва заключних процесів виробництва, результатом впровадження яких є одержання безпечних і корисних продуктів харчування і непродовольчих сільськогосподарських продуктів.

Належна сільськогосподарська практика відноситься до діяльності на рівні окремих господарств.

  • належна виробнича практика (GMP) відноситься до діяльності на рівні переробки, включаючи обробку продуктів харчування на заключній стадії дистрибуції в ресторанах і магазинах.

Належна виробнича практика відноситься до діяльності на рівні переробки сировини.

  • належна гігієнічна практика (GHP) відноситься до діяльності на рівні переробки і формулюють гігієнічні вимоги щодо виробництва продуктів харчування і їхніх дистрибуцій.

  • належна лабораторна практика (GLP)

  • належна дистриб’юторська практика (GDP)



Модуль 2

1.Приписувальне технічне регулювання

У світовій практиці використовують такі основні види технічного регулювання:

  • приписувальне регулювання;

  • регулювання, зорієнтоване на результат.

Приписувальне технічне регулювання визначає засоби досягнення заданих характеристик продукції. Його доцільно застосовувати в ситуації, коли пріоритетом є потреба у більш суворому керівництві щодо забезпечення відповідності вимогам технічного регулювання (тобто перевагу надають визначеності, яку забезпечують схвалені чи рекомендовані методики, що гарантують відповідність).

Приписувальне технічне регулювання необхідно використовувати тоді, коли:

  • існує надзвичайно обмежений набір засобів забезпечення потрібних характеристик;

  • визначеність є важливішою, ніж гнучкість.

До недоліків приписувального технічного регулювання можна віднести:

  • створення перешкод економічному розвитку;

  • пригнічення інноваційної активності;

  • створення перешкод на шляху використання нових технологій;

  • обмеження гнучкості.


2.Міжнародна конференція лабораторій (ILAC): структура, функції, об’єкти

LAC – міжнародний форум, який має регулярну організаційну структуру і де фахівці різних країн і представники міжнародних організацій обмінюються інформацією і досвідом з усіх аспектів випробувань та взаємного визнання результатів цієї діяль­ності, що є предметом міжнародної торгівлі.

Метою діяльності ILAC є також намагання узагальнити дані щодо чинних між­народних угод про взаємне визнання національних систем акредитації випро­бувальних лабораторій, результатів випробування продукції та інших даних про якість продукції, а також створення нормативної бази з акредитації спільно з провідними організаціями ISO та IEC.

Важливим напрямком роботи ILAC є розроблення рекомендацій з оцінювання якості випробувань, що проводяться випробувальними лабораторіями. Ця робота стимулюється тим, що з розвитком мережі незалежних випробувальних лабораторій і введенням системи їх акредитації, виникла необхідність щодо формування єдиних методів забезпечення належної якості протоколів з результатами випробувань, які могли бути визнані в інших країнах.

Завданнями ILAC у даний час є:

  • обмін інформацією і досвідом роботи щодо систем акредитації випробувальних лабораторій та оцінювання якості результатів випробувань;

  • сприяння взаємному визнанню результатів випробувань, що проводяться національними лабораторіями шляхом підписання двосторонніх і багатосторонніх угод з визнання систем акредитацій лабораторій;

  • співпраця з зацікавленими міжнародними організаціями з питань, що стосуються акредитації випробувальних лабораторій;

  • гармонізація у міжнародному масштабі критеріїв акредитації лабораторій і практики акредитації для взаємного визнання систем акредитацій лабораторій та забезпечення результатів випробувань на міжнародному рівні;

  • співпраця з органами сертифікації, що функціонують на міжнародному і національному рівнях.

Для вирішення конкретних завдань в ILAC створені робочі органи-комітети і цільові групи, в роботі яких беруть участь фахівці різних країн, а саме:

  • Комітет з проведення конференцій ILAC і координації її робіт;

  • Комітет1: з прикладного застосування акредитації в галузі торгівлі;

  • Комітет2: з практики акредитації;

  • Комітет3: з практичної роботи лабораторій;

  • Редакційний комітет ILAC.

Щорічно скликаються конференції ILAC для обміну інформацією і досвідом з питань взаємного визнання результатів випробувань, акредитації лабораторій, оціню­вання якості результатів випробувань.

ILAC видає “Міжнародний довідник з випробувальних лабораторій і систем їх акре­дитації” та “Бібліографія з акредитацій випробувальних лабораторій”, які періо­дично поновлюються.

ILAC активно співпрацює з комітетом з оцінювання відповідності ISO/CASCO та іншими міжнародними і національними організаціями в галузі акредитації. Підготовлені ILAC матеріали стали основою розроблених CASCO методичних документів з акре­дитації випробувальних лабораторій. ILAC є ініціатором розроблення п’яти Настанов ISO/IEC, які складають повний комплект нормативних та методичних матеріалів, для встановлення узгоджених між­народних критеріїв оцінювання компетентності випробувальних лабораторій. Міжнародна конференція з акредитації випробувальних лабораторій (ILAC) також постійно підтримує розвиток всесвітньої інфраструктури, яка дозволила б уніфікувати критерії, які слід застосовувати для досягнення еквівалентності результатів випробовувань та калібрування, а також для визначення компетентності лабораторій. В основі цього лежать реґіональні угоди, які вже укладено між реґіональними системами з акредитації.
3.Європейські стандарти серії 45000

Сім європейських стандартів серії EN 45000 стосуються випробувань, сертифікації та акредитації випробувальних центрів. Вони містять критерії оцінки діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001 і EN 45002), оцінки органів з акредитації випробувальних лабораторій (EN 45003). Стандарти EN 45011, EN 45012, EN 45013, EN 45014 містять вимоги щодо роботи сертифікаційних центрів, органів з сертифікації систем якості і персоналу. В них є і форма декларації постачальника про відповідність товару вимогам стандарту.

Офіційне прийняття цих стандартів як національних дає можливість в значній мірі довіряти результатам сертифікації і випробувань різних сертифікаційних і випробувальних центрів. На рівні влади в країнах ЄС офіційно визнаються лише ті центри, які організовують свою діяльність у повній відповідності з євронормами серії 45000.
4.Правила маркування знаком СЄ

Основною ознакою того, що продукція сертифікована в Євросоюзі, є її маркування знаком СЄ (від Confomite European). За маркуванням СЄ стоїть важлива інформація, яка є своєрідним паспортом, що дозволяє вільно переміщати товар на території Євросоюзу. СЄ-маркування говорить про те, що виробник, незалежно від його місцезнаходження, вжив усіх заходів і гарантує, що його товар відповідає вимогам щодо захисту безпеки, здоров'я й екології, чинним у Євросоюзі. Варто звернути увагу, що знак СЄ не гарантує якості виробу в його широкому розумінні.

Вимоги щодо забезпечення безпеки, здоров'я й екології викладені в європейських законах – Директивах. Директиви приймаються європейським урядом, однак прямої дії вони не мають. Тільки після того, як Директиви приймаються країнами Євросоюзу як національні стандарти, вони мають силу закону.
Маркування СЄ – це декларація виробника про те, що виріб відповідає усім вимогам Директив. Для більшості виробів, що продаються на ринку Євросоюзу, їхнє маркування знаком СЄ є обов'язковим.

^ Забезпечення виконання вимог з СЄ маркування

Залежно від типу продукції, виробники товарів, здебільшого можуть самостійно декларувати відповідність її вимогам Директив. З іншого боку, виробнику для одержання впевненості може знадобитися отримання в незалежному випробувальному центрі результатів випробувань таких складних параметрів, як, скажімо, електромагнітна сумісність.

Декларацію про відповідність складає підприємство яке зареєстровано в одній з країн Євросоюзу. Якщо підприємство не з Євросоюзу, то воно повинно мати свого торгового агента, що несе відповідальність за декларацію.

Директиви передбачають різні способи підтвердження відповідності. Але в загальному випадку, підприємство повинно мати технічне досьє, що містить свідчення, на підставі яких прийняте рішення про відповідність вимогам Директив.

Залежно від складності виробу, процес підтвердження відповідності може бути досить тривалим і пов'язаним з необхідністю допрацювання чи модифікації виробів.

Фірма, що експортує товар на ринок Євросоюзу, у випадку виявлення невідповідності продукції ризикує зазнати збитків в продажах, а її імпортер чи дистрибутор у Європі матиме проблеми з законодавством.

Для постачальників, що не мають оперативної інформації про зміни в європейських стандартах і про вихід нових стандартів, виконання вимог цих стандартів виявиться проблематичним. Отже, постачальники повинні відслідковувати вихід нових стандартів, що регламентують порядок виконання вимог Директив, оперативно на них реагувати – вносити відповідні зміни в конструкцію виробів.

Варто врахувати, що усі вимоги Директив і стандартів поширюються як на нове, так і на вживане й модернізоване устаткування.

^ Ризики постачальника у випадку виявлення невідповідностей

Великі проблеми можуть виникнути в постачальника, якщо з'ясується факт постачання невідповідної продукції. Ці проблеми ініціюють, зазвичай, незадоволені споживачі і конкуренти, рідше державні структури. Такий товар і фірма-постачальник можуть бути занесені в «чорний список», що призведе до падіння репутації постачальника на європейському ринку.

У випадку виявлення факту неправомірного маркування товару знаком СЄ державні органи зобов'язують виробника вилучити товар з ринку до усунення виявленої невідповідності, а у випадку повторного виявлення невідповідності товар цілком видаляється з ринку Євросоюзу, і застосовуються заходи для недопущення цього товару на ринок надалі. Інформацію про виявлення невідповідності спрямовується уповноваженими органами в усі країни Євросоюзу.

Після таких дій процедура доведення про усунення невідповідностей стає дуже складною і практично нездійсненною.

5.Випробувальні лабораторії та процедури їх акредитації

Випробувальні лабораторії та вимоги до них регламентуються нормативним документом КНД 50-004-93. Акредитованою може бути будь-яка лабораторія, що виявила бажання пройти акредитацію, незалежно від її галузевої підпорядкованості і форм власності. Але випробування з метою сертифікації проводяться випробувальними лабораторіями, що акредитовані на технічну компетентність та незалежність в Системі. Допускається проводити випробування з метою сертифікації випробувальними лабораторіями, що акредитовані тільки на технічну компетентність, але з контролем з боку представників органу з сертифікації продукції. Відповідальність за об'єктивність таких випробувань несе орган з сертифікації або організація, що виконує його функції, за дорученням яких випробувальна лабораторія проводить випробування.

^ Загальні вимоги до випробувальних лабораторій. Незалежна випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати співробітників, що забезпечують необхідну певність у тому, що вона визнається об'єктивною та незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджується при сертифікації конкретної продукції.

Технічну компетентність випробувальної лабораторії характеризують:

  • організація та управління лабораторією;

  • персонал лабораторії;

  • приміщення та навколишнє середовище;

  • випробувальне обладнання та засоби вимірювання, методи випробувань та процедури;

  • система забезпечення якості;

  • організація роботи з виробами та продукцією, що випробовується.

Акредитована лабораторія повинна мати такі права:

- вказувати в рекламних матеріалах, різних документах (у тому числі в тих, що містять у собі результати випробувань), що вона акредитована в Системі;

- разом з органом із сертифікації визначити конкретні строки проведення випробувань продукції, що сертифікується;

- установлювати форму протоколу випробувань;

- укладати з іншими лабораторіями субпідрядні договори на проведення конкретних випробувань (в галузі акредитації) при умові, цю ці лабораторії, акредитовані в Системі на проведення тих же випробувань.

Обсяг робіт за субпідрядами обумовлюється під час акредитації випробувань лабораторії і повинен складати не більше 25% обсягу її робіт, а в документах, що містять у собі результати випробувань, повинні бути чітко виділені результати одержані субпідрядником, при цьому лабораторія-замовник несе певну юридичну відповідальність за всі роботи, що виконані субпідрядником в галузі акредитації.

^ Обов’язки акредитованої випробувальної лабораторії згідно статуту:

  • підтримувати відповідність вимогам акредитації;

- забезпечувати достовірність, об’єктивність або точність результатів випробувань згідно вимог;

- приймати на випробування з метою сертифікації тільки ті зразки, що ідентифіковані на відповідність технічній документації на них;

- заявляти про акредитацію тільки з тих випробувань, що входять до галузі акредитації;

- вести облік всіх претензій щодо результатів випробувань, які заявляються;

- інформувати органи, що доручили лабораторії проведення випробувань продукції про результати випробувань;

- не використовувати права акредитованої лабораторії після закінчення строку дії атестату акредитації;

- своєчасно сплачувати витрати, що пов’язані з проведенням інспекційного контролю;

Щодо Національного органу з сертифікації лабораторія зобов’язана:

  • забезпечити доступ у відповідні приміщення для перевірки відносності лабораторії вимогам акредитації та (або) спостереження за виконанням робіт з випробувань;

  • надати можливість ознайомлення з результатами внутрішніх перевірок системи забезпечення якості випробувань або перевірок на якість проведення випробувань;

  • брати участь у проведенні робіт з зарубіжного (або) міжнародного визначення акредитованих лабораторій та (або) Системи в цілому;

  • проводити випробування для перевірки технічної компетентності під час інспекційного контролю;

  • надавати в разі необхідності та за погодження з замовником, зразки продукції, що випробовуються для проведення їх порівнювальних випробувань в інших лабораторіях, та прийняти (при необхідності) в них участь;

  • погоджувати з Національним органом з сертифікації зміни в статусі, а також сповіщати його про зміни в структурі, технічній оснащеності, в стандартах та інших нормативних документах, що можуть вплинути на похибки, об’єктивність та достовірність результатів випробувань або на галузь діяльності лабораторії, що визначена при акредитації;

  • подавати звіти про власну діяльність.

Щодо заявника акредитована лабораторія зобов'язана:

  • надавати можливість заявнику спостерігати за випробовуваннями, що проводяться для нього;

  • додержуватися встановлених та (або) погоджених строків проведення випробувань;

  • сповіщати заявника щодо наміру доручити проведення частини випробовувань іншого акредитованою лабораторією;

  • забезпечувати конфіденційність інформації щодо результатів випробовувань продукції.

^ Порядок акредитації випробувальних лабораторій

Акредитація передбачає такі етапи:

— заява на акредитацію;

— експертиза поданих документів;

— перевірка випробувальної лабораторії; перевірки

оформлення, реєстрація та видача атестату акредитації.

Кожний наступний етап виконується в разі позитивних результатів попереднього.

Заявка на акредитацію подається до Національного органу з сертифікації за формою, передбаченою КНД 50-004-93. До заявки додаються такі документи:

— проект "Положення про акредитовану випробувальну лабораторію";

— "Керівництво з якості випробувальної лабораторії";

— "Паспорт випробувальної лабораторії";

— заповнена опитувальна анкета;

— проект галузі акредитації випробувальної лабораторії.

Національний орган із сертифікації реєструє заявку та організує проведення експертизи документів.

Після проведення експертизи та прийняття рішення щодо проведення робіт з акредитації і формується комісія з перевірки лабораторії, до складу якої включають представників виробника, споживача, територіального центру Держст. України з залученням експертів-аудиторів Системи.

Комісія призначається наказом Голови Держстандарту України вона працює за програмою, що затверджується Національним органом з сертифікації. За результатами перевірки складається акт.

Рішення щодо акредитації лабораторії приймається після розгляду Національним органом з сертифікації всієї одержаної інформації щодо стану лабораторії та результатів її перевірки. Акредитована лабораторія заноситься до Реєстру Системи і їй видається атестат на технічну компетентність та незалежність або тільки на технічну компетентність. Він видасться не більше ніж на три роки.

За шість місяців до закінчення строку дії атестату акредитації лабораторія, яка має намір продовжити дію акредитації, знову подає заявку. Порядок повторної акредитації встановлюється залежно від результатів інспекційного контролю, і вона може проводитись за повною або скороченою процедурою.

Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих лабораторій здійснює Національний орган з сертифікації або за його дорученням - територіальні центри Держстандарту України і ведеться через:

— періодичні перевірки діяльності лабораторій;

— присутність в акредитованій лабораторії представників, цю призначені Держстандартом України;

— подання лабораторією регулярної інформації щодо якості здійснюваних випробувань і даних щодо порівняльних випробовувань (якщо вони проводяться), щодо результатів періодичних власних внутрішніх перевірок системи забезпечення якості випробувань, щодо претензій клієнтів лабораторії і т. ін.;

— збирання. та аналіз інформації від організацій, що здійснюють громадський та державний контроль за якістю продукції;

— будь-які інші дії контрольного характеру, які можуть забезпечити певність у тому, що лабораторія протягом часу дії атестату акредитації постійно забезпечує відповідність вимогам, які їй ставляться під час акредитації.

Умови інспекційного контролю для кожної конкретної лабораторії визначаються під час прийняття рішення щодо акредитації лабораторії, а його проведення оформлюється додатковою угодою до договору з акредитації або окремим договором.

Акредитація лабораторії може бути достроково зупинена або скасована в разі:

— невідповідності лабораторії вимогам, що ставляться до акредитованої випробувальної лабораторії;

— самостійного рішення акредитованої випробувальної лабораторії щодо дострокового закінчення дії акредитації.

Лабораторія може протягом 15 днів опротестувати рішення з будь-яких питань акредитації в комісії з апеляцій Держстандарту України.







Скачать файл (135.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации