Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Менеджмент соціальної роботи - файл 1.doc


Лекции - Менеджмент соціальної роботи
скачать (310 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc310kb.16.11.2011 04:20скачать

1.doc

  1   2   3




Главацька О.Л.


Менеджмент соціальної роботи (Лекціїний курс)


(ТДПУ, Тернопіль)


Зміст


Лекція 1. Менеджмент соціальної роботи як різновид соціального управління

Лекція 2. Організація в менеджменті соціальної роботи

Лекція 3. Історія та теорія менеджменту соціальної роботи

Лекція 4. Система менеджменту соціальної роботи

Лекція 5. Об’єкт та суб’єкт менеджменту соціальної роботи

Лекція 6. Особливості менеджменту соціальної служби для молоді

Лекція 7. Супервізія та менеджмент соціальної роботи

Лекція 8. Проектування як специфічний інструмент менеджменту соціальної роботи

Лекція 9. Особливості професійної діяльності менеджерів соціальної роботи


Лекція 1. Менеджмент соціальної роботи як різновид соціального управління


Питання:

1.Соціальна політика – основа управління соціальними системами і процесами.
2.Сутність управління соціальною роботою.
3.Поняття та особливості менеджменту соціальної роботи.



Література
1. Социальный менеджмент: Учебн. пособие/ под ред. В.Н. Иванова, В.И. Патрушева. – М., 2001.
2. Менеджмент социальной работы: Учебн. пособие/ под ред Е.И.Комарова, А.И.Войтенко. – М., 1999.
3. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник. – Львів, 2001.
4. Андрушків Б.М. Основи теорії та практики управління. – Львів, 1993.
5. Энциклопедия социальной работы. Т.3. – М., 1993.
6. Хміль Ф.І. Становлення сучасного менеджменту в Україні (проблеми теорії та практики). – К., Львів, 1996.
7. Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія. – К., 1993.
8. Князев С. Управление. Искусство, наука, практика. – Минск, 2002.


Менеджмент – це мистецтво
отримати результат від людей

М. П. Фоллєт


      Поряд з управлінням економічними системами і явищами нормальне функціонування та розвиток суспільства і життя вимагає управління соціальними системами і процесами, тобто процесами, що протікають в одній з основних її сфер громадського життя - соціальній. Характер і напрямок відповідної діяльності задаються соціальною політикою держави, а засобом реалізації, інструментом цієї політики виступає такий різновид управлінської діяльності як соціальний.
      ^ Соціальна політика – це діяльність держави й інших політичних і соціальних інститутів, спрямована на прогресивний розвиток соціальної сфери життя суспільства, на удосконалювання умов, способу і якості життя людей, на забезпечення їхніх життєвих потреб, надання їм необхідної соціальної підтримки, допомоги і захисту з використанням у цих цілях наявного у відповідного інституту потенціалу.
      Соціальна сфера – це галузь життєдіяльності людського суспільства, в якій реалізується соціальна політика держави, спрямована на розподіл матеріальних і духовних благ, забезпечуючи прогрес всіх сторін суспільного життя, покращання життєдіяльності кожної людини. Вона охоплює весь простір життя від умов її праці, побуту, здоров’я, дозвілля до суспільно-класових, національно-етнічних відносин. Зміст “соціальний” означає відношення між соціальними групами, індивідами з приводу їх положення, місця і ролі в суспільстві, стилю життя.
      Практичне втілення соціальної політики здійснюється через соціальну роботу професіоналів, громадських та соціальних інститутів.
      Найважливішою метою соціальної політики є забезпечення більш повного задоволення членами суспільства своїх життєвих потреб, оскільки саме з цього приводу в першу чергу складаються соціальні відносини, і саме на цій основі відбувається соціальне відтворення суспільних груп і індивідів. При цьому, коли мова йде про забезпечення життєвих потреб людей у рамках здійснення соціальної політики, мається на увазі їхнє задоволення не шляхом власних зусиль членів суспільства. У соціальній політиці втілюється турбота суспільства чи якої-небудь інституційної системи (територіальної спільності, фірми, трудового колективу, профспілки, благодійної організації і т.д.) про людей, що потребують підтримки і допомоги. Іншими словами, соціальна політика спрямована на надання допомоги, підтримки людям з боку соціальної системи, у яку вони входять, шляхом використання для цього наявного у відповідної соціальної системи суспільного потенціалу. Така допомога в самому загальному виді може бути названа соціальною (тобто йде від соціуму, від якої-небудь суспільної системи) допомогою, як родове поняття воно може охоплювати і пенсії, і стипендії учнем, і допомога громадянам, що потрапили в складні життєві ситуації, і інші виплати, пільги, і надання в інших формах матеріальної допомоги. Поняття " соціальне " у даному контексті виражає те, що людське співтовариство (це і є соціум) робить допомогу, підтримку своїм членам, здійснюючи їхній захист.
      В загальному розумінні управління - це процес планування, організації, мотивації і контролю, необхідного для того, щоб досягнути цілей організації.
      ^ Соціальне управління як тип, функція загального управління – особливий вид управлінської діяльності, що забезпечує виконання відповідних соціальних завдань через адекватну організаційну структуру. Соціальне управління представляє собою свідому, систематичну, спеціально-організовану суспільну діяльність з метою впорядкування його соціально-дієвої структури.
      Соціальне управління виступає як сукупність організаційних систем і управлінських зв’язків між ними, здійснення яких дозволяє реалізувати управлінські функції між індивідами, соціальними групами, громадянами, політичними, економічними та ін. інститутами суспільства. Соціальне управління охоплює всі ті об’єкти і процеси в суспільстві, стан яких має значення для його існування і розвитку як соціальної системи, так і для життєдіяльності людей.
      У процесі ринкових перетворень в Україні в усіх сферах соціально-виробничої діяльності почали використовувати термін «менеджмент».
      Менеджмент – це сукупність функцій, спрямованих на ефективне використання ресурсів для досягнення певних організаційних цілей.
      ^ Менеджмент соціальної роботи є одним із видів соціального управління, тобто такого управління, де головним об’єктом та об’єктом діяльності на рівні відповідної організації виступає людина. На малюнку 2 порівнюються складові менеджменту соціальної роботи та соціального управління.


 



Мал.2 Складові менеджменту соціальної роботи та соціального управління.


      Менеджмент соціальної роботи ставить за мету сформувати і застосувати на практиці загальні принципи управління, придатні для будь-якої людської організації і сфери діяльності. До них відносяться:
      · визначення цілей та завдань управління;
      · розробка конкретних заходів та їх досягнення;
      · розподіл завдань на окремі види;
      · розподіл роботи, доручень;
      · координація взаємодії різних підрозділів всередині організації;
      · здійснення формальної ієрархічної структури;
      · оптимізація процесів прийняття рішень і комунікацій;
      · пошук адекватної мотивації діяльності.


Лекція 2. Організація в менеджменті соціальної роботи


Питання:

1. Поняття, особливості та ознаки організації в менеджменті соціальної роботи.
2. Процес функціонування організації в менеджменті соціальної роботи.
3. Фактори впливу на організацію в менеджменті соціальної роботи.
4. Критерії оцінки ефективності діяльності організації соціальної сфери.



Література
1. Шендеровський К.С. Управління соціальною роботою з дітьми та молоддю. Менеджмент соціальної служби. – К., 2002
2. Менеджмент социальной работы: Учебн. пособие/ под ред Е.И.Комарова, А.И.Войтенко. – М., 1999. Андрушків Б.М.
3. Основи теорії та практики управління. – Львів, 1993.
4. Социальный менеджмент: Учебник / Под ред. Д.Валового. – М., 2000.
5. Осовська Г. Основи менеджменту. – Житомир, 1998.


«Ми живемо в епоху, характерною ознакою якої є постійні зміни. Тому нашим завданням є – створити такі організаційні структури, які б не лише дозволяли постійно адаптовуватись до змін, що відбуваються, але й активно впливати на цей процес. Це означає, що організація рухається за вимогами ринку, а не навпаки»
А. Вайсман


      У класичному менеджменті організація – це систематизоване, свідоме об’єднання дії людей для досягнення певних цілей. Організація соціальної сфери (соціальна система, організація, яка здійснює соціальну роботу, тощо) – це систематизоване, структуроване, публічне, свідоме об’єднання дій людей для досягнення ефективного результату вирішення соціальної проблеми в контексті соціальної роботи.
      У теорії соціального управління виділяють такі загальні риси організації:
      · наявність ресурсів: людей, матеріалів, технології, інформації тощо;
      · залежність від зовнішнього середовища (економічних умов, громадських організацій, законодавчих актів тощо);
      · горизонтальний поділ праці (виділення конкретних завдань), підрозділи, які виникли в результаті горизонтального поділу праці;
      · вертикальний поділ праці, спрямований на координацію роботи, тобто здійснення процесу управління;
      · необхідність управління;
      · наявність формальних та неформальних груп:
      · здійснення певних видів практичної діяльності.
  

    Розглянемо рисунок 1 «Компоненти організації «Соціальної служби». При цьому слід звернути увагу кожного керівника організації на три принципових правила:
      1. Компоненти соціальної служби, які виступають в організації зв’язаними попарно і функціонують як єдине ціле.
      2. Мінімальні зміни в одному з компонентів призведуть до змін в інших компонентах.
      3. Вплив зовнішнього середовища на кожен з компонентів є непрямим, тоді як на організацію цей вплив безпосередній (прямий).



^ Рис.1 Компоненти організації в менеджменті соціальної роботи


      Організація є системою, тобто сукупністю взаємопов’язаних, взаємодіючих елементів, які складають цілісне утворення. Усі організації розглядаються як відкриті системи, тобто такі, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, але й із зовнішнім середовищем. Відкрита система має певні властивості, а саме: цілісність, перспективність, незалежність, спеціалізованість, централізація, циклічність розвитку та ін. Відкрита система має вхід та вихід. Організація складається з керуючої та керованої підсистем, що тісно взаємодіють, оскільки є органічно взаємопов’язаними. До складу керованої підсистеми входять елементи, які забезпечують безпосередній процес діяльності.
     

 Якщо управлінські рішення в керованій системі спрацьовують не повною мірою (не виконуються, виконуються частково, виконуються з відхиленнями тощо), то інформація про усі неточності, недоліки, відхилення каналами зворотнього зв’язку надходить у керуючу систему (тобто виконується процедура регулювання), в якій апарат управління розробляє необхідні заходи. Управлінські рішення щодо розроблених заходів надходять каналами прямого зв’язку в керовану систему і спрямовуються на усунення недоліків, відхилень тощо. Фактично забезпечується робота циклічного механізму, в результаті якої (якщо необхідно, за декілька циклів) будуть усунуті усі недоліки та керована система під впливом керуючої ліквідує наявні проблеми. Якщо керуюча система працює недостатньо професійно, кваліфіковано, ефективно чи активно, то слід очікувати, що керована система не забезпечить виконання поставлених завдань та досягнення намічених цілей. Рівень виконання керованою системою завдань і досягнення цілей прямо залежить від діяльності керуючої системи та, зокрема, апарату управління.
      Діяльність організації залежить від різноманітних факторів.
  

    ^ Фактори впливу на організацію – це рушійні сили, які впливають на діяльність організації і забезпечують певний рівень отриманих результатів.
      Фактори визначають будь-які процеси, які відбуваються в організації. Їх можна класифікувати за двома ознаками: рівень впливу (макрорівень, мікрорівень); середовище впливу (внутрішнє, зовнішнє).
      За рівнем впливу виділяють: макроекономічні фактори (цілі, структура, завдання, технологія, працівники, ресурси тощо); мікроекономічні фактори (законодавчі акти, державні органи влади, політичні події, соціально-культурні обставини).
      За ознакою середовища впливу виділяють фактори внутрішнього середовища організації (формують організацію із середини) та фактори зовнішнього середовища організації (пов’язані із розглядом організації як відкритої системи).

      ^ Внутрішнє середовище організації визначається внутрішніми факторами, тобто ситуаційними рушійними силами всередині організації. Основними факторами внутрішнього середовища в будь-якій організації є цілі, структура, завдання, технологія, працівники та ресурси. Внутрішнє середовище організації охарактеризовано у таблиці 1.

      ^ Фактори зовнішнього середовища поділяють на дві групи: прямої дії (безпосередньо впливають на діяльність організації та залежать від цієї діяльності); непрямої дії (впливають не безпосередньо, а через певні механізми та взаємовідносини). Фактори непрямої дії мають властивість впливати через фактори прямої дії.
      У науковій літературі визначено п’ять основних факторів, що сприяють розвитку співробітництва між організаціями:
      - наявність схожих цінностей та культури;
      - досягнення консенсусу з приводу сфери взаємодії (узгодженість з питання розподілу ролей та відповідальності);
      - усвідомлення важливості створення мережі;
      - наявність обміну (чи всі сторони виграють від соціальної діяльності);
      - наявність альтернативних ресурсів.
      Ефективність соціальної сфери представляє собою достатньо складний соціально-управлінський феномен, який залежить від багатьох факторів, що включає цілий ряд компонентів, який може бути оцінений лише шляхом введення необхідних критеріїв і показників.


Лекція 3. Історія та теорія менеджменту соціальної роботи


Питання:

1. Історичні етапи розвитку науки про менеджмент.
2. Теоретичні концепції менеджменту соціальної роботи.


Література
1. Социальный менеджмент: Учебн. пособие/ под ред. В.Н. Иванова, В.И. Патрушева. – М., 2001.
2. Менеджмент социальной работы: Учебн. пособие/ под ред Е.И.Комарова, А.И.Войтенко. – М., 1999.
3. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту: Підручник. – Львів, 2001.
4. Андрушків Б.М. Основи теорії та практики управління. – Львів, 1993.
5. Энциклопедия социальной работы. Т.3. – М., 1993.
6. Хміль Ф.І. Становлення сучасного менеджменту в Україні (проблеми теорії та практики). – К., Львів, 1996.
7. Наука управляти: з історії менеджменту: Хрестоматія. – К., 1993


Розвиткові галузі управління сприяло вкорінення в суспільстві думки про необхідність чіткого і раціонального використання набутого досвіду. Плавно від практики перейшли до нормативної діяльності, тобто мистецтво породило науку, що, поступово виробляючи свою теоретичну базу, приймала або відхиляла існуючі правила і вносила до деяких з них свої зміни”
Д. Ру, Д. Сульє


      Необхідність в управлінській діяльності виникла фактично на перших етапах становлення людського суспільства. Первісні люди змушені були якось будувати свою діяльність. Так, під час полювання, пошуку рослинної їжі виникала необхідність створити групи мисливців, шукачів плодів тощо. Тому виникала потреба в перших, поки що примітивних, управлінських функціях (розробка плану полювання на мамонта, розміщення мисливців при полюванні на хижаків, розбирання туші і т.д.). Проте ця управлінська діяльність здійснювалась непослідовно (кожний раз мала різний характер) та непродумане (не застосовувались єдині принципи та підходи, не враховувались закономірності та попередній досвід). Тому не можна говорити про те, що наука про менеджмент зародилась ще у первісні часи. Навіть з розвитком людського суспільства (рабовласницький лад, феодалізм тощо) певних обґрунтованих підходів та механізмів не було створено. Давньоруський князь чи французький король, як правило, управляли своїм князівством (королівством), приймаючи суперечливі та невиважені рішення. Не робилось спроб вивчити закономірності управлінського процесу, узагальнити набутий досвід.
      З подальшим розвитком виробничо-господарської діяльності людей врешті-решт виникли певні організаційні форми (майстерні, господарства поміщиків, примітивні підприємства тощо). Однак у кожному випадку застосовувались свої особливі підходи в управлінні, які не базувались на узагальненнях, принципових положеннях, виявлених тенденціях.
      Потреба в науці про менеджмент виникла в кінці XIX — на початку XX ст. і пов'язана з появою великого машинного виробництва. Саме в цей період формуються великі підприємства, на яких працюють десятки, сотні І навіть тисячі людей. Постають проблеми планування їх діяльності, організування робочих місць, створення ефективної системи формування зацікавленості працівників в результатах роботи, розробки технологічних процесів, проведення точного обліку з метою забезпечення контролю тощо. Саме розвиток машинного виробництва поставив перед економістами та технологами питання про необхідність дослідження закономірностей в управлінні людьми виявлення тенденцій розвитку виробничо-господарської діяльності під дією управлінського впливу, розробки стандартних положень, інструкцій тощо. Так, в цей період з'явились перші наукові дослідження у сфері виробничо-господарською діяльністю, результатом яких стала розробка перших принципових положень, механізмів та рекомендацій. В науковій літературі виділяють шість основних етапів розвитку менеджменту:
      1. Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.
      2. Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.
      3. Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.
      4. Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські рішення.
      5. Формування системних та ситуаційних підходів.
      6. Комп'ютеризація управлінських процесів.
      Розглянемо основні етапи розвитку управлінської науки в Україні. В нашій країні управлінська наука розвивалась в рамках підходів, які панували в СРСР. Хоча науково-пошукові дослідження спрямовувались врешті-решт на вдосконалення адміністративно-командної системи, певний досвід в галузі управління все ж таки був накопичений.
  

    Можна виділити ^ 7 періодів розвитку управлінської науки в радянський і пострадянський періоди:
      1 період (жовтень 1917 р. — березень 1921 р.). Розроблялись форми і методи державного централізованого управління виробництвом, обґрунтовувались принципи централізму, організаційні методи управління, адміністрування та державне регулювання.
      ^ 2 період (1921—1928 рр.). Здійснювалось подальше вдосконалення адміністративного управління виробництва, були зроблені спроби застосування госпрозрахунку як основи економічних методів управління, з'явились трести і синдикати, а також формально вивчались можливості участі працівників в управлінні.
      ^ 3 період (1929—1945 рр.). Пов'язаний з організацією індустріальної бази суспільного виробництва, увагу приділяли удосконаленню структур управління, методів підбору і підготовки кадрів, планування і організації виробництва.
      ^ 4 період (1946—1965 рр.). Характеризується пошуком нових форм функціонування і взаємодії державних органів управління, спробою переходу до територіальної і територіально-галузевої системи управління, що врешті-решт призвела до поглиблення адміністрування.
      ^ 5 період (1965—1975 рр.). Була здійснена спроба проведення господарської реформи через посилення ролі економічних методів управління. Цей етап підтвердив неефективність реформ, які проводилися в рамках адміністративно-командної системи.
      ^ 6 період (1975—1988 рр.). Характеризується все глибшим усвідомленням неможливості реформування адміністративно-командної системи, яка склалась в економіці СРСР. Він підтвердив необхідність радикальної зміни економічних відносин, докорінних економічних реформ. 
      ^ 7 період (1985 р. і донині). Проведення економічних реформ. Цей період можна поділити на 5 підетапів:
      а) робота підприємств за першою моделлю господарського розрахунку, побудованою на нормативному розподілі прибутку;
      б) застосування другої моделі господарського розрахунку, побудованої на нормативному розподілі доходу, розвиток орендних відносин;
      в) впровадження прогресивних форм організації праці, посилення кооперативного руху, збільшення економічної свободи;
      г) впровадження територіального госпрозрахунку на всіх рівнях управління;
      д) початок та розвиток ринкових реформ (реалізація цього підетапу здійснюється вже в умовах розвитку незалежної національної економіки України).

      На різних етапах розвитку управлінської науки істотний внесок в неї зробили такі українські вчені, як О. Терлецький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолянський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблий, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та інші.
      Початок традицій, пов'язаних з поняттям "соціальна робота", було покладено в другій половині XIX в. у Західній Європі та США. Особливим поштовхом для поширення і розвитку соціальної роботи послужила поява понять і законів "держави благодійництва" у 40-60-х роках. Ці погляди і закони визначили й об'єднали в систему права всіх громадян на освіту, медичне обслуговування, пенсійне забезпечення, допомогу у випадку інвалідності і т.д. Саме тоді стало зрозуміло, що навіть кращі закони про права і допомогу не дають потрібних результатів без проведення їх у життя на особистісному рівні, тобто без індивідуального підходу до кожної людини, що складає суть соціальної роботи.
      На рубежі XIX і XX століть у багатьох європейських державах (Великобританії, Німеччини, Нідерландах, Швеції, Франції), а також США і Канаді виникла соціальна робота як вид професійної діяльності, що розвивалася поряд із благодійними організаціями. Саме на XIX століття приходиться зародження соціальної роботи як суспільної практики.
      Перші підходи до теоретичних аспектів соціальної роботи були розроблені Мері Річмонд (США). Вона займалася соціальною роботою з 1889 року спочатку в якості помічника благодійної організації в Балтіморі. У 1899 році виходить її книга "Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих у благодійних організаціях". У ній вперше були викладені науково обґрунтовані методи соціальної роботи.
      У своїй наступній роботі "Соціальні діагнози", що вийшла у 1917 р., М. Річмонд більш докладно представила свій метод соціальної роботи, що згодом одержав назву "індивідуальний метод соціальної роботи". Приблизно в цей же час виникають перші школи із підготовки професійних соціальних працівників, і ця книга стає найважливішим підручником для навчальних закладів США і Європи. Річмонд часто називали "матір'ю соціальної терапії".
      Виходячи з американської ідеології індивідуалізму, Річмонд розглядала бідність як хворобу, нездатність індивіда самостійно організувати своє незалежне життя. Клієнт виступав у ролі своєрідного хворого, і завдання соціального працівника зводилася до "соціального лікування" індивіда та підготовки підопічного до можливості самостійно вирішувати свої проблеми.
      В основу соціальної роботи була покладена медична модель, що схематично можна представити таким чином:
      ^ Соціальний працівник - клієнт
      Збір фактів - соціальний діагноз - соціальна терапія

      У "Соціальних діагнозах" М. Річмонд відзначала, що в соціальній роботі найважливішим є поставити правильний соціальний діагноз і взяти його за основу при виборі методів допомоги. Вона підкреслювала важливість оцінки кожного випадку окремо, виходячи з його внутрішніх умов. Діагноз повинен носити науково обґрунтований характер на відміну від загальних моральних критеріїв, якими в основному керувалися в той час благодійні організації. Установлений діагноз з урахуванням обставин конкретної ситуації дозволяв виявити причину і намітити заходи для її усунення. Соціальний діагноз припускав оцінку як особистості клієнта, так і його соціального стану.
      Отже, однієї з теоретичних концепцій менеджменту соціальної роботи є теорія соціальної дії.
      Вперше в науку поняття "соціальна дія" було введено і науково обґрунтовано Максом Вебером.
      ^ Соціальною дією він називав "дію людини (незалежно від того, чи носить вона зовнішній чи внутрішній характер, чи зводиться до невтручання чи до терплячого прийняття), яка згідно передбачуваного змісту діючої людини співвідноситься з дією інших людей чи орієнтує на неї". Таким чином, у розумінні М. Вебера соціальна дія має принаймні дві особливості: вона повинна бути, по-перше, раціональною, усвідомленою і, по-друге, орієнтована на поведінку інших людей. Ці люди можуть бути незнайомими, знайомими, товаришами по службі. Виходячи з такого розуміння соціальної дії, не можна називати соціальними діями вчинки людей, що пов'язані з орієнтацією на несоціальні, матеріальні об'єкти. Наприклад, виготовлення знарядь праці, рибний лов, полювання, які самі по собі не є соціальними діями, якщо вони не співвідносяться з поведінкою інших людей. Самогубство не буде соціальним, якщо його наслідки не мають впливу на поведінку знайомих чи родичів самогубця. Характерний у цьому відношенні приклад, що приводиться М Вебером: випадкове зіткнення двох велосипедистів може бути не більш ніж подією, подібно явищу природи, але спроба уникнути зіткнення, лайка, що випливає за зіткненням, бійка чи мирне врегулювання конфліктів - це вже соціальна дія. Очевидно, що провести чітку гран між соціальними і несоціальними, так названими природними чи природними, діями вкрай важко.
      ^ Таким чином, соціальні дії є наступною після контактів ступінню у формуванні і розвитку складних соціальних взаємозв'язків.
      Менеджер соціальної роботи може розраховувати на успіх у взаємодії з клієнтом, коли він враховує не тільки його статус, але й індивідуальні фізичні, психічні (тобто біологічні) особливості, що виявляються в його вчинках, так само як і соціальні фактори.
      Робота менеджера - це мистецтво взаємодії з іншими людьми, які мають складні психологічні проблеми чи знаходяться у важкій життєвій ситуації. Менеджер соціальної роботи має справу з конфліктом, в основі якого лежить зіткнення природного і соціального.
      Для ілюстрації розглянемо положення молодої людини в суспільстві.
      Він повний сил, енергії, бажання щастя. Але це щастя залежить від його положення в суспільстві, доходу. Щоб зайняти гідний соціальний стан, необхідно одержати відповідну освіту, спеціальність, в умовах конкуренції отримати належну роботу.
      Усе це відсуває досягнення цілей на невизначений час. Таким чином, має місце конфлікт, обумовлений завишеними потребами і запитами й обмеженими можливостями їхньої реалізації.
      Тому менеджер соціальної роботи повинен, з огляду на внутрішній світ і зовнішнє середовище клієнта, усвідомлювати, що однією з його завдань є засвоєння клієнтом загальноприйнятих норм, стандартів поведінки і перетворення їх у внутрішні мотиви діяльності.
      ^ Таким чином, теорія соціальної дії бачить вирішення виникаючих соціальних конфліктів в узгодженні потреб і запитів людей з реальним соціальним середовищем.
      Серед сучасних концепцій теорії менеджменту соціальної роботи виділяють системно-теоретичний підхід, при якому відносини і соціальні процеси розглядаються в причинно-наслідковій залежності. Людина є учасником декількох систем - родини, кола друзів, шкільного чи трудового колективу, що впливають на нього і це необхідно враховувати соціальному менеджеру в роботі з клієнтом.
      Велике значення в соціальній роботі набув ситуаційний аналіз, на основі якого розроблена теорія соціальних мереж.
      Це було викликано розпадом соціалістичної системи, об'єднанням Німеччини і країн ЄС. У нових країнах з'явилася необхідність створення нової системи соціальних відносин, що базується на общинному методі соціальній роботі (створення соціальних зв'язків за місцем проживання).
      ^ Таким чином, згодом змінювалися теорії і форми соціальної роботи, але головним принципом менеджменту соціальної роботи залишається надання допомоги. Стратегія менеджера соціальної роботи - підвищення ступеня самостійності клієнта, його здатності контролювати своє життя і самому вирішувати особисті проблеми.

  1   2   3



Скачать файл (310 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации