Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Міфологія в художній культурі Стародавньої Греції - файл 1.doc


Реферат - Міфологія в художній культурі Стародавньої Греції
скачать (75.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc76kb.29.11.2011 23:43скачать


1.doc

Контрольна робота з дисципліни «Культурологія»

на тему:

Міфологія в художній культурі Стародавньої Греції

Цивілізацію Стародавньої Греції традиційно називають античною (від лат. «antiquas» - давній). Епоха античності охоплює період з ІІІ тис. до н.е.(час формування давньогрецької культури) до середини V тис. до н.е., коли перестала існувати Західна Римська Імперія.

Антична література не мала змоги ґрунтуватися на попередній літературній традиції, оскільки такої не існувало. Тому вона виникає на основі різноманітної народної творчості. Це насамперед міфологія. Міфи увійшли не лише до античної літератури, а й стали невичерпним джерелом сюжетів для подальших творів світової літератури. Антична література виникає з пісень, свят, обрядів, військових походів.

Міфологія є різновидом первинного мислення людини. В общинно – родовому устрої міфологія і мислення ніби пронизують одне одного, хоча сутність їхня різна: реакція міфа на життєве оточення примарна, оживлюючи все довкола, він у кожному вияві людського вчинку або практичної дії шукає магію; мислення ж прагне знайти в практиці людського життя певну закономірність, конкретне усвідомлення її необхідності, намагається розумно спрямувати й удосконалити людську діяльність. Оце злиття, з одного боку, і боротьба, з іншого, міфології і мислення, що тривали на теренах Давньої Греції тисячоліття, і дають можливість спостерігати прогресивний розвиток людського мислення, яке спочатку простувало шляхом міфології, а далі виокремилось у самостійне явище. А звідси випливає, що міфологія – це не вічна і нерухома картина, хоч прекрасна й захоплива, а прогресивний поступ рухливого людського мислення, що віддзеркалює плинну, неспокійну, творчу історичну дійсність.

Півострів Пелопоннес розташований на півдні Європи, на берегах Іонічного та Егейського морів. Саме тут і знаходиться одна з найдивовижніших країн світу – Греція, що раніше називалася Елладою.

Грецьку міфологію, яка є однією з найрозвиненіших і найцікавіших міфологій світу поділяють на два періоди:

1) Доолімпійський (міфи періоду матріархату);

2) Олімпійський (міфи періоду патріархату).

Грецька міфологія в її найбільш розвинутому, класичному, стані являє собою міфологію героїчну, а не стихійно – демонічну (ці два типи відносяться до хтоничної міфології). Героїчна міфологія пов’язана з періодом патріархату, однак, в ній спостерігаються найголовніші типи хтоничних рудиментів. Це, насамперед, генетичні рудименти ( Ахілл – син морської богині, Іо – донька аргоської річки Інах); метаморфозні (Зевс бере шлюб з Данаєю у вигляді золотого дощу, з Семелою – у вигляді грому і блискавки, з Європою – у вигляді бика); багаточисленні іпостасі (Агамемнон – іпостась Зевса; Іфігенія – іпостась Артеміди і т. д.).Той чи інший міфологічний образ постійно супроводжують також функціональні рудименти: перун Зевса, лук та стріли Аполлона, тризуб Посейдона, жезл та крилаті сандалі Гермеса та ін.. Якщо рудимент міфу відображує його минуле, то фермент спрямований на майбутній розвиток міфу. У Гесіода Єхидна – напівзмія – напівдіва, вона прекрасна, але капосна, ненависна людям. Цей мотив відторгнення Єхидни – елемент міфу, який пояснює бажання людини приборкати стихійні сили природи. Тантал покараний за людські жертвоприношення; це – безперечно, фермент, що свідчить про позитивні зрушення в моралі.

Античній добі був притаманний міфологічний світогляд, тобто природа пояснювалась як наслідок дії богів. Міф виконував багато функцій: пояснення навколишнього світу, повчальну та розважальну функцію, за допомогою міфів передавали інформацію від покоління до покоління (як про звичаї, так і про давні історичні події), оскільки писемності не було. Доля людини вважалась наперед визначеною волею богів, тобто світогляд античних людей був фаталістичним.

Між складовими елементами міфу можна встановити не лише хронологічні, але й різноманітні змістовні зв’язки, що утворюють міфологічні комплекси. Один з таких комплексів - комплекс-інтерполяція – складається з окремих елементів, пов’язаних більш-менш механічно. Якщо комплекс-інтерполяція розуміється як з’єднання в єдине ціле подібних між собою елементів без усілякого мотивування, то комплекс-компіляція є об’єднанням елементів також протилежних, але це об’єднання вже певним чином мотивоване. Аполлон, Артеміда та Літо спочатку були демонами зовсім різного походження, ніяк між собою не пов’язаними. Їх об’єднання – Аполлон та Артеміда як діти Літо від Зевса – є міфологічним комплексом-компіляцією.

В грецькій міфології можна виділити також монолітно-художній міфологічний комплекс, в якому всі елементи міфу складають одне ціле. Прикладом такого комплексу є образ Сирен у Гомера. Це – напівптиці – напівжінки; вони співають такими чаруючими голосами, що подорожні сходять на берег, але Сирени відразу ж їх знищують, тому у них на березі цілі гори людських кісток. В цьому образі об’єднано художнє захоплення та загибель, тобто красу і смерть. З іншого боку у Гомера в цьому міфі поєднуються різні епохи культурного соціального розвитку: поряд з фетишизмом та людожерством характерна для Гомера високорозвинута естетична культура. В так званому полярному комплексі протилежні за змістом елементи в силу саме загальної художньої ідеї дані відразу і у всій своїй протилежності, і у всій своїй рівності. Наприклад, «світлий» бог Зевс бере шлюб з «темною» богинею Персефоною, і від цього шлюбу народжується Загрей. Його ще маленьким розтерзують і з’їдають титани. Але з попелу титанів, яких спепелив Зевс, виникають люди, котрі з цієї причини є носіями і титанічного, і дионисійського початку.

Наприкінці ХІІ – Х тис. до н.е. на Грецію насуваються племена дорійців, під ударами яких загинули стародавні держави у Мікенах, Тірініфі та ін. На території Греції утворюютьсь чимало незалежних держав, які ведуть між собою війни. Це негативно позначилось на культурі тогочасної Еллади. Після занепаду мікенської держави настали «Темні віки» (тривалий період занепаду культури і масових переселень), що змінилися епохою міст-держав (полісів), новим типом суспільного устрою із властивим йому глибоко гуманістичним мистецтвом, яке в більшості людей асоціюється з Давньою Грецією. Почалося піднесення в усіх сферах культурного життя. У Х – ІХ тис. до н.е. відбулося формування та розвиток героїчного епосу, який письмово виявляється лише потім. Давньогрецький епос безпосередньо пов’язаний з міфологією та поширеними релігійними уявленнями.

Елліни поклонялись божествам, що уособлювали різні сили природи, суспільні сили і явища, героям – міфічним предкам племен і родів, засновникам міст. Цикли міфів-сказань про божества і героїв, що виникли в різних частинах Греції, поступово злилися в систему своєрідного міфологічного світогляду. У міфах збереглися нашарування різних епох – від стародавнього поклоніння рослинам і тваринам, до антропоморфізму –обожнення людини, уявлення богів як образ молодих, прекрасних і безсмертних людей.

Дослідники традиційно виділяють три цикли античних міфів: троянський (про події троянської війни), фіванський (про царя Едіпа) та цикл про аргонавтів (про пригоди Ясона та золоте руно). Але існує й інша класифікація, за якою міфи розподіляють тематично: міфи про походження світу, міфи про богів, міфи про героїв тощо.

У ранній анімістичній міфології епохи матріархату (доолімпійський період) процес життя сприймається первісною свідомістю в нагромадженому вигляді. Всі явища сповнені для людини диспропорції, дисгармонії, що доходять до прямого жаху. Так, Небо – Уран і Земля – Гея породили титанів, циклопів і сторуких потвор. А Земля і Тартар стали батьками стоголового Тіфона. І вже від нього і Єхидни, дівчини-красуні з тілом змії, походять собака Орф, кровожерний сторож Аїду, п’ятдесятиголовий Цербер, Лернейська гідра, у пізніших міфах героїчного періоду подолана Гераклом, а також Химера з трьома головами і Сфінкс. З’являються і образи демонів, що поєднували у своєму вигляді тварину і людину. Скажімо, сирени – птаха і жінки, кентаври – коня і чоловіка. Це свідчення невіддільності грека від природи. А суддями злочинів проти Землі і родинних законів в уявленні греків стали Ерінії – страшні закривавлені старі баби із собачими головами і гадюками в розпущеному волоссі.

У глибинах догомерівської історії, в епоху матріархату, ці демони відігравали значну роль в житті людини, наганяючи страх і пригнічуючи свідомість. Та поступово, з подальшим розвитком анімізму, боги і демони олюднюються і набувають антропоморфного вигляду, тобто наближаються до людей. На місце старшого покоління богів приходить молодше, народжене патріархатом, тобто владою в общині чоловіків. Тому цей період називають епохою героїзму.

Створюючи пантеон нових богів, давні греки ще раз продемонстрували унікальність свого менталітету – здатність до суспільного розвитку, надзвичайну спостережливість і асоціативність мислення, аналітичний розум і філософічну споглядальність. Вражає їхнє нездоланне бажання зрозуміти власну сутність, своє призначення, мету свого існування, а особливо – гармонійність світової системи, в якій кожен предмет чи то явище перебувають у тісному зв’язку поміж собою і у взаєминах з людиною.

Згідно з міфами, всіма справами на Землі керують олімпійські боги-небожителі, очолені Зевсом, володарем Землі і Неба, головним богом-громовержцем, царем богів і людей. Його сестри і водночас дружини Деметра була богинею хліборобства, а Гера – богинею неба і покровителькою шлюбу. Саме Гера, маючи за чоловіка зрадливого Зевса і захищаючи як богиня подружню вірність, вирізнялася серед богів неймовірними ревнощами і мстивістю. Владу над світом Зевс розділяє з братами і Посейдоном – богом морів і річок та Аїдом – богом царства мертвих. Улюблені діти Зевса входили до пантеону дванадцяти олімпійців. Передусім це Афіна, що за міфом, народилася з голови Зевса, - богиня мудрості, справедливості, військових наук. Близнята:Аполлон, або Феб, - бог мистецтв, покровитель медицини, пастухів, худоби; Артеміда – богиня полювання, рослин, звірів. Арес, або Арей, був богом агресивної війни, а Гермес – вісником богів, Афродіта ж – богинею кохання. Чоловіком Афродіти, яка за іншим міфом, народилася з морської піни на острові Кіпр, через що її часто називали Кіпрідою, був бог війни і ковальства, покровитель ремісництва Гефест – до речі, єдиний з богів, хто працював; саме йому приписується будівництво кришталево-золотого палацу на Олімпі, в якому мешкали боги. До найвищого пантеону богів належали і брат Зевса Посейдон – володар морів і океанів, та сестра Гестія, богиня вогню та домашнього добробуту, особливо шанована в кожній родині. До олімпійського пантеону належав і бог вина та виноградарства Діоніс, або Вакх, хоч він і був сином Зевса та смертної жінки. Пошанування його було настільки широким, що до службових обов’язків бога вина йому було долучено обов’язки бога рослинності та плодючості, а культ Діоніса став чи не найголовнішим і конкурував з ним лише культ богині хліборобства Деметри, та й то не скрізь і не завжди.

Елліни вірили: хоча Зевс оберігає порядок і справедливість у світі, посилає людям радість і горе, все ж таки долю світу, богів і людей визначають невблаганні богині долі – Мойри. Мойра Клото пряде нитку долі, Лахесіс – виймає жереб, визначає долю людини, Атропос – заносить все до книги долі, перерізає нитку і визначає кінець життя.

Значне місце у грецькій міфології посідали легенди про героїв-дітей богів і смертних. Найбільшою шаною користувався син Зевса і земної жінки Алкмени – Геракл. Громовержець оголосив усім богам, що Геракл служитиме певний час нікчемному й боягузливому цареві Еврісфею та за його наказом здійснить 12 подвигів, потім позбудеться його влади і стане безсмертним. Геракл задушив немейського лева (1), знищив дев’ятиголову лернейську гідру (2), упіймав керинейську лань (3), убив еримантського вепра й бився з кентаврами (4), вичистив стайні царя Авгія (5), прогнав стимфалійських птахів (6),подолав у Мікені критського бика (7), переміг царя Діомеда та його кобилиць-людожерок (8), здобув пояс цариці амазонок Іполити (9), викрав корів триголового велетня Геріона (10), подолав голіруч триголового пса Кербера ( Цербера) та вивів його із царства мертвих Аїда (11), приніс золоті яблука із саду Гесперид (12).

Поширені були сказання про могутнього Персея. Він був сином Зевса і аргоської царівни Данаї, котру громовержець звабив, прибравши вигляд золотого дощу. За допомогою Афіни і Гермеса, герой обезглавив одну з трьох Горгон – Медузу, чий погляд перетворював на камінь все живе. Погляд Медузи допоміг Персею впоратися зі страховищем і, таким чином, звільнити красуню Андромеду, з якою він згодом і одружився. А голова Медузи прикрасила щит Афіни.

До найвідоміших циклів олімпійських міфів належить Троянський. Розповідь цього циклу починається з народження у царя Трої Пріама та його дружини Гекуби сина, через якого «..погибнет однажды могучая Троя..». Дитину було віднесено на гору Іда і там залишено. Але хлопчик не загинув, бо «…царский пастух нашел мальчика живым и невредимым – его выкормила в горном лесу медведица. Взял пастух мальчика к себе, назвал его Парисом…» [5,144]. На весіллі у Пелея та Фетиди посперечалися три богині – Гера, Афіна та Афродіта – за звання найпрекраснішої. Пастуху Парісу було запропоновано розрішити цю суперечку та віддати золоте яблуко тій, яку він вважав найвродливішою. Гера обіцяла пастуху владу та могутність; Афіна – перемоги, славу героя та мудреця; Афродіта «…обещала ему величайшее счастье в любви – дать ему в жены Елену, самую прекрасную из всех женщин на земле. И отдал Парис золотое яблоко той богине, что показалась ему прекрасней всех и обещала ему Елену…» [5,145]. Посварились між собою богині. Гера і Афіна почали міркувати як знищити величну Трою. Звідси й походить вислів «яблуко розбрату». Через деякий час Паріс був признаний сином царя Трої та «…из простого пастуха он сделался троянским царевичем и стал жить в царском доме у отца своего Приама…». Афродіта допомогла юнакові викрасти Єлену й повернутися додому в Трою ( Іліон). Ображений Менелай, чоловік Єлени, разом зі своїм братом – царем Мікен Агамемноном – збирає велике військо ( Ахілл, Аякс, Одіссей та ін..) і йде на Трою. Для успіху в справі Агамемнон приносить у жертву Артеміді свою доньку Іфігенію, але в останню мить богиня викрала дівчину, залишивши на її місці лань. Військо готове до війни. Починається десятирічна облога Трої. Не поділивши військової здобичі, сваряться Ахілл і Агамемнон. Від руки троянського царя Гектора гине найближчий друг Ахілла – Патрокл. Дізнавшись про його смерть, Ахілл доходить згоди з Агамемноном, б’ється з Гектором і в поєдинку вбиває його. Старий цар Пріам приходить до Ахілла просити віддати йому тіло сина, аби поховати його як належить. Герой зглянувся на батьківське прохання. Та війна продовжується. Гине Ахілл, поранений «…стрелою Париса, направленной самим Аполлоном. Стрела попала Ахиллу в пяту, за которую когда-то держала мать Ахилла-младенца, окуная его в воды реки Стикс, отчего все его тело, за исключением пятки, стало неуязвимым для оружия…» [5,152] . Звідси походить вислів «ахіллесова п’ята». Гине Аякс. Щоб перемогти місто, Одіссей запропонував ахейцям зробити «…огромного красивого деревянного коня, внутри которого могли бы поместиться самые сильные из героев…» [5,152] . Введені в оману троянці побачили густий дим там, де нещодавно знаходились ахейці,«…они выбежали из города и увидели, что ахейцы отплыли на кораблях и, видимо, прекратили осаду Трои»[5,154]. Здивовані городяни помітили гарного дерев’яного коня і вирішили затягти його в місто. Дарма попереджав троянців жрець Лаокоон «…чтобы они не делали этого. Он говорил им, что в этом коне таится военная хитрость:

- Граждане Трои! Не доверяйте этому коню, я боюсь данайцев, даже приносящих дары» [5,155].

За це богиня Афіна покарала жреця – з моря випливли дві величезні змії й задушили Лаокоона та його синів. Сталося те, що сталося: троянці проламали мури міста та затягли підступного коня. Троя впала. «…Троя была сожжена, и много граждан, женщин и детей еще недавно могучего города были взяты в плен и отправлены на ахейские корабли» [5,157]. Та зраджений Менелай не вбив ту, через яку почалася ця тривала війна, бо «…Елене пришла на помощь ее всегдашняя заступница Афродита,- сердце Менелая исполнилось нежной любовью…». « Уже несколько дней пылала Троя, и решили тогда ахейцы возвращаться из разрушенной Трои домой» [5,157] . Так закінчилась історія кохання прекрасної Єлени та Паріса, за яку троянський цар віддав своє життя.

У міфі про Прометея йдеться про велику війну між титанами (велетнями) та богами олімпійцями, яких очолював Зевс. Прометей був одним з тих титанів, що перейшли на бік Зевса, але й після перемоги грізний бог ненавидів титанів і боявся їх грізної сили. Ще більше зненавидів громовержець Прометея, коли той почав захищати нещасних смертних людей, яких Зевс хотів знищити. Прометей «…любил людей горячей любовью, и решил он им помочь… Взял Прометей из горна искру божественного огня, и принес ее в тлеющей тростинке, и дал ее людям. Показал им, как надо строить жилища, научил их считать, уяснил им восход и заход солнца и небесных светил, научил их писать, дал им память… Он научил их приготовлять лекарства, делать целебные мази, от которых проходили болезни…Зевс разгневался на Прометея за то, что он дал людям огонь… Тогда повелел Зевс схватить непокорного Прометея и отвести на самый край земли. По воле Зевса Гефест должен был приковать его крепкими цепями к вершине кавказской скалы» [5,80] . Щодня прилітав до нього орел, який гострими кігтями та дзьобом роздирав титанові печінку. І так тривало довгі роки, аж поки «…Зевс…решил наконец помириться с Прометеем. Пришел тогда к кавказской скале великий герой Геракл и убил меткой стрелой орла, клевавшего печень титана, разбил цепи, которыми был прикован к стене Прометей» [5,83].

Особливою пошаною афіняни оточили свого міфічного царя Тесея – одного із славнозвісних міфологічних героїв. З-поміж численних подвигів найвеличнішим вважається перемога Тесея над Мінотавром – чоловікобиком, якому крітський цар Мінос віддавав на розтерзання молодих афінян. Романтикою овіяна у міфах дочка Міноса – Аріадна, що вручила Тесею нитку, аби він не заблукав у крітському Лабіринті.

Дуже цікаві міфи про «віки», тобто періоди історії людства. За цими переказами, людство послідовно пережило п’ять великих віків: першим був «золотий», коли люди жили щасливо, без турбот про хліб насущний та воєн; другий називався «срібним» - теж досить щасливий, але люди перестали шанувати богів і тому були знищені; у «бронзовий» вік люди впали на землю, мов насіння з достиглих плодів, і, озброєні бронзовою зброєю, стали воювати одні з одними; наступний вік теж називався «бронзовим», від якого в пам’яті давніх греків лишилися вірогідні історичні події, зафіксовані ними в міфах, а саме – похід аргонавтів по золоте руно, війна ахейців з троянцями, відома в історії як Троянська війна.

Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища і чудеса, як, скажімо, перетворення самозакоханого Нарциса (а точніше – Наркісса) на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром – вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці у різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона і вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.

На стику VІІІ - VІІ тис. до н.е. була створена «Теогонія» Гесіода, що систематизувала міфологічні сказання давніх греків, дала космогонічну картину виникнення світу і визначила важливий момент розвитку грецької художньої культури: бог, герой, міфологічні створіння набули людської подоби. Виразити це можливо було лише в образотворчій, а не у абстрактно-знаковій формі. В цей період об’єм художньої культури значно збільшився. Розвивається дрібна пластика – теракотові, кістяні, бронзові статуетки відображають тварин, цілі сцени з життя воїнів, героїв, в деяких з них легко впізнати олімпійських богів. Починає розвиватися монументальна скульптура.

І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ навіть усупереч богам або принаймні з їхньої ласки. Грецька культура мала величезний вплив на розвиток мистецтва у всьому світі. Архітектурні споруди і скульптура стародавніх греків стали зразками для наслідування архітекторами і скульпторами наступних епох. Грецька писемність стала основою для багатьох алфавітів світу. Крім того, Греція – батьківщина театру й Олімпійських ігор. Твори грецьких письменників перекладені майже всіма сучасними мовами світу.

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися і не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.
Література:


  1. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посібник. Вид. 2– ге, переробл. і доп.\За ред. проф. А. Яртися та проф. В. Мельника. – Львів : Світ, 2005. – 568 с. з іл.




  1. Міфи Давньої Греції: Твори давньогрецьких авторів: Навч. Посіб.: У 2 кн./ Упорядоч., передм. і комент. Чічановського А. А. – К.: Грамота, 2004. – (Сер. «Шк. б-ка). Кн. 1. – 2004. – 608 с.: іл..




  1. Культурология: Учебное пособие \ Составитель и ответств. редактор А.А. Радугин. – М.:Центр, 2003. – 304 с.




  1. Мифы Древней Греции \ Пересказ Г. Н. Петникова. – М.: Эксмо, 2008. – 288с.




Скачать файл (75.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации