Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольная работа - Лізинговий кредит, його роль у кредитування підприємств - файл 1.doc


Контрольная работа - Лізинговий кредит, його роль у кредитування підприємств
скачать (195.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc196kb.26.11.2011 08:21скачать

содержание

1.doc

Тема № 5 «Лізинговий кредит, його роль у кредитування підприємств».

План

1. Теоретична частина:

1.1 Сутність лізингової угоди.

1.2 Види лізингу.

1.2.1 Оперативний лізинг.

1.2.2 Фінансовий лізинг.

1.2.3 Інші види лізингу.

1.3 Ефективність лізингу.

1.4 Ризики лізингу.

2.Практична частина:

2.1 Задача №1

2.2 Задача №2

2.3 Задача №3

2.4 Задача №4

3.Література.

1.1 Сутність лізингової угоди.

На основі тісних зв'язків між виробниками та спо­живачами продукції виникають та розвиваються прин­ципово нові джерела Їх фінансування та кредитування. Одним із таких нових джерел став лізинг. У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування. Залежно від тер­міну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

1. Короткотермінова оренда (рейтинг) — на термін від одного дня до одного року;

2. Середньотермінова оренда (хайринг) — від одно­го до трьох років;

3.Довготермінова оренда (лізинг) — від трьох до двадцяти років та більше.

Лізинговий кредит - це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжується укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

(пункт 37 розділу II із змінами, внесеними згідно з
 постановою Правління НБУ від 05.03.2003 р. N 79)

Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій та ін.) майно.

Суб'єктами лізингу можуть бути лізингодатель (суб'єкт господарювання, що є власником об'єкта лізингу і здає його в оренду), користувач (суб'єкт, що домовляється з лізингодателем на оренду про набуття права володіння та розпорядження об'єктом лізингу у встановлених лізинговою угодою межах), виробник (підприємство, організація та інші суб'єкти господарювання, які здійснюють виробництво або реалізацію товарно-матеріальних цінностей).

Під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання, що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання за умови збереження права власності на них орендодав­цем на весь термін договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкла­день в основні фонди при посередництві спеціалізова­ної (лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова ком­панія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-оренда». На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на товар пе­реходить від продавця до покупця, при лізингу власність на предмет оренди зберігається за орендо­давцем, а лізингоодержувач отримує його лише у тим­часове використання. Після закінчення терміну лізин­гового договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною, продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.

З економічної точки зору лізинг має схожість з кре­дитом, що надається на купівлю обладнання. При кре­диті в основні фонди боржник вносить у встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну договору та сплати ним повної вар­тості орендованого майна. Однак така схожість харак­терна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу — оперативного — спостерігається більша схожість з класичною орендою обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним ви­дом довготермінової оренди інвестиційних цінностей.

Основу лізингової угоди складають:

– об'єкт угоди;

– суб'єкт угоди (сторони лізингового договору);

– термін лізингового договору (період лізингу);

– лізингові виплати;

- послуги, що надаються за лізингом.

Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який вид матеріальних цінностей, якщо він не знищується у процесі виробництва. За природою об'єкта, що надається в оренду, розрізняють лізинг рухомого та нерухомого майна. До прямих учасників лізингової угоди належать:

- лізингові фірми та компанії (лізингодавці або орендодавці);

- виробничі (промислові та господарські), торго­вельні і транспортні підприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);

- постачальники об'єктів договору — виробничі та торговельні компанії.

Непрямими учасниками лізингової угоди є ко­мерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові ком­панії, брокерські та інші посередницькі фірми. «Лізинговими» називають усі фірми, що здійсню­ють орендні відносини незалежно від виду оренди (ко­роткотермінової, середньо термінової чи довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні. Вузькоспеціалізовані компанії, як правило, мають справу з одним вилом товару (легкові автомобілі, кон­тейнери) чи з товарами однієї групи (будівельне об­ладнання, обладнання для текстильних підприємств), Ці фірми, як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за підтримкою Їх у нор­мальному експлуатаційному стані, універсальні лізингові фірми надають в оренду різно­манітні види машин та обладнання і при цьому на­дають орендатору право розміщення замовлення і прий­няття об'єкта угоди, лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежни­ми, У більшості випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та торговельних фірм, банків та страхових товариств.

Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомі­стким видом бізнесу, а банки — основні накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є своєрідною альтернативою останнь­ому. Конкуренція на фінансовому ринку підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів у формі товарного кредиту.

До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду власний збуто­вий апарат.

Третя категорія лізингових фірм включає різні по­середницькі та торговельні фірми.

При укладанні лізингового договору враховується:

- термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може перевищувати термін можливого ви­користання обладнання. Він може встановлюватися за­конодавче. Наприклад, в Австрії нижня його межа скла­дає 40%, а верхня 90% від терміну, прийнятого для нарахування амортизації;

- період амортизації обладнання, що встановлюєть­ся урядом. При фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації;

- цикл появи більш продуктивного чи дешевшо­го предмета угоди. Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції, що ви­робляється, у короткі терміни;

- динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця не вигідно укладати договір при швидкій інфляції на довгий термін із фіксованими орендними виплата­ми і навпаки, при тенденції цін до зниження, лізингодавець прагне до більш продовженого терміну угоди;

- кон'юнктуру ринку позикових коштів і тенденції його розвитку, оскільки лізингові компанії широко ви­користовують банківські кредити.

Лізингові послуги умовно поділяються на дві гру­пи:

- технічні послуги, пов'язані з організацією транс­портування об'єкта лізингу до місця його використан­ня клієнтом; монтажем та налагодженням обладнання, що надане у лізинг; технічним обслуговуванням та по­точним ремонтом обладнання (особливо у випадку склад­ного новітнього обладнання);

- консультаційні послуги — послуги з питань опо­даткування, оформлення угод та ін.

^ 1.2 Види лізингу.

Сучасний ринок лізингових послуг характеризуєть­ся різнорідністю лізингових контрактів і юридичних норм, що регулюють лізингові операції. Існуючі фор­ми лізингу можна об'єднати у два види — оператив­ний та фінансовий лізинги.

      1. ^ Оперативний лізинг — це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця, пов'язані з придбанням та утриманням предметів оренди, не покриваються лізинговими виплатами протягом одного лізингового контракту.

Для оперативного лізингу характерні такі ознаки:

– лізингодавець не розраховує відновити усі свої витрати за рахунок надходження лізингових виплат від одного лізингоодержувача;

– лізинговий договір укладається, як правило, на 2—5 років, що значно менше, ніж терміни фізичного зносу обладнання, і може бути розірваний лізингоодержувачем у будь-який час;

– ризик псування або втрати об'єкта лежить в основному на лізингодавцеві. Певна відповідальність лізингоодержувача передбачається за псування майна, що надане йому в користування, але її розмір значно менший від початкової вартості майна;

– ставка лізингових виплат, як правило, вища, ніж при фінансовому лізингу. Це пов'язано з тим, що лізингодавець не має повної гарантії окупності витрат і змушений враховувати різні комерційні ризики (ризик не знайти орендатора на повний обсяг обладнання, що є в наявності, ризик поломки об'єкта угоди, ризик розірвання договору) шляхом підвищення ціни на свої послуги.

Фірми, що займаються оперативним лізингом, повинні добре знати кон'юнктуру ринку інвестиційних товарів як нових, так і тих, що знаходилися в користуванні. Лізингові компанії при цьому виді лізингу самі страхують майно, яке надане в оренду, та забезпечують його технічне обслуговування та ремонт.

Після закінчення терміну лізингового договору лізингоодержувач має право:

– продовжити термін договору на більш вигідних умовах;

– повернути обладнання лізингодавцю;

– купити обладнання у лізингодавця при наявності відповідної угоди (опціону) на купівлю за реальною ринковою ціною. Оскільки при укладанні угоди неможливо достатньо точно визначити остаточну ринкову вартість об'єкта угоди, то це положення потребує від лізингових фірм гарного знання кон'юнктури ринку обладнання, що було в користуванні.

Лізингоодержувач за допомогою оперативного лізин­гу прагне уникнути ризиків, пов'язаних із володінням майном, його моральним старінням, зниженням попи­ту на продукцію, що виробляється, поломкою облад­нання, збільшенням витрат, викликаних ремонтами та простоями обладнання та ін. Тому лізингоодержувач надає перевагу оперативному лізингу у випадках, коли:

– очікувані доходи від використання орендовано­го обладнання не окупають його початкової вартості;

– обладнання потрібно на невеликий термін (се­зонні роботи або разове обслуговування);

– для обладнання необхідне спеціальне технічне обслуговування;

– об'єктом угоди виступає нове, неперевірене об­ладнання.

Особливості оперативного лізингу, що перелічені, визначили його розповсюдження у таких галузях, як сільське господарство, транспорт, будівництво, електронна обробка інформації.

^ 1.2.2 Фінансовий лізинг.

Фінансовий лізинг — це угода, що передбачає про­тягом своєї дії сплату лізингових виплат, що покрива­ють повну вартість амортизації обладнання або більшої його частини, додаткові видатки і прибуток лізингодавця.

Фінансовий лізинг характеризується такими основними рисами:

– участь третьої сторони (виробника чи постачальника об'єкта угоди);

– неможливість розірвання угоди протягом так званого основного терміну оренди, тобто терміну, що не­обхідний для покриття витрат орендодавця. Однак на практиці це іноді трапляється, що оговорюється у лізин­говій угоді, але в цьому випадку вартість операції значно збільшується;

– більш тривалим періодом лізингової угоди (у більшості випадків близьким до терміну служби об'єкта угоди);

– об'єкти угод при фінансовому лізингу, як правило, відрізняються високою вартістю.

Після завершення терміну контракту, як і при опе­ративному лізингу, лізингоодержувач може:

– купити об'єкт угоди за залишковою вартістю;

– укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою;

повернути об'єкт угоди лізинговій компанії.

Про свій вибір Лізингоодержувач сповіщає лізингодавця заздалегідь, наприклад, за 6 місяців до закінчен­ня терміну договору. Якщо в договорі передбачається згода (опціон) на купівлю предмета угоди, тоді сторо­ни заздалегідь визначають залишкову вартість об'єкта. Як правило, вона складає від 1 до 10% початкової вар­тості, що дає право лізингодавцю нараховувати амор­тизацію на всю вартість обладнання.

Оскільки фінансовий лізинг за економічними озна­ками подібний до довготермінового банківського кре­дитування капітальних вкладень, то особливе місце на ринку фінансового лізингу займають банки та фінан­сові компанії, що тісно пов'язані з банками. У ряді країн банкам дозволяється займатися тільки фінансо­вим лізингом. Законодавством цих країн визначається тип орендних відносин, що може бути віднесений до фінансового лізингу. Так, згідно з вимогами комісії норм фінансової звітності США встановлені такі пра­вила, яким повинен відповідати договір фінансового лізингу:

1. Після закінчення терміну лізингового договору право володіння активами передається лізингоодержувачеві.

2. Умови договору надають право купівлі об'єкта з конкурентних торгів.

3. Термін лізингу складає 75% і більше від економі­чно обґрунтованого терміну служби активів, що орен­дуються.

4. Дисконтована вартість мінімальних лізингових виплат повинна складати не менше 90% реальної вар­тості орендованих активів за вирахуванням інвестиц­ійного податкового кредиту, утриманого лізингодавцем.

При недотриманні цих вимог орендна операція вва­жається оперативним лізингом і не враховується за від­повідними статтями банківського балансу.

^ 1.2.3 Інші види лізингу.

У міжнародній практиці також розповсюджені такі форми лізингових угод:

– лізинг «стандарт» — при цій формі постачаль­ник продає об'єкт угоди товариству, яке через свої лізингові компанії здає його в оренду споживачам;

– повернений лізинг (lеаsе-bаск) — власник об­ладнання продає його лізинговій фірмі і одночасно бере це обладнання в оренду. Внаслідок такої операції про­давець стає орендарем. Використовується вона у ви­падках, коли власник об'єкта угоди відчуває гостру потребу у коштах;

– компенсаційний лізинг – орендні виплати здій­снюються поставками продукції, яка виготовлена на обладнанні, що є об'єктом лізингової угоди;

– відновлюваний лізинг – передбачається періо­дична заміна обладнання за вимогою орендаря на більш досконалі зразки;

– лізинг із залученням коштів — передбачається одержання лізингодавцем довготермінової позики в од­ного чи декількох орендарів на суму до 80% орендова­них активів. Кредиторами у таких угодах є великі ко­мерційні та інвестиційні банки, що користуються знач­ними ресурсами, які залучені на довготерміновій ос­нові. Фінансування лізингових угод банками здійсню­ється двома способами:

а) позика — банк кредитує лізингодавця з наданням. Йому кредиту на одну лізингову операцію або, як бу­ває частіше, на цілий пакет лізингових угод;

б) придбання зобов'язань – банк купує у лізингодавця зобов'язання його клієнтів без права на регрес (зворотної вимоги), враховуючи при цьому репутацію лізингоодержувачів і ефективність проекту;

– контрактове наймання – це спеціалізована форма лізингу, при якій лізингоодержувачу надаються в оренду колективні парки машин, сільськогосподарсь­кої, дорожньо-будівної техніки, тракторів, автотранспортних засобів.

При наданні в оренду великомасштабних об'єктів (літаки, кораблі, бурові платформи, вишки) найчастіше використовується груповий (акціонерний) лізинг. При таких угодах у ролі лізингодавця виступають декілька компаній;

– генеральний лізинг — право лізингоодержувача доповнювати перелік обладнання, що орендується, без укладання нових контрактів.

Відповідно до результатів вишукувань Стенфордського дослідницького інституту росту лізингових операцій сприяють загальні тенденції економічного розвитку:

- скорочення об'єму ліквідних засобів через постійно виникаючих на грошових ринках труднощів;

- загострення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій;

- зменшення прибули підприємств, що обмежують їхні можливості виділення достатніх засобів для бажаного розширення виробництва;

- сприяння розвитку лізингових операцій із боку урядових органів і фінансового світу в цілому в інтересах стимулювання економічного росту і, зокрема, росту інвестицій.

У залежності від сектора ринку, у якому проводяться лізингові операції, розрізняють:

- внутрішній лізинг, при якому всі учасники угоди представляють одну країну;

- зовнішній (міжнародний) лізинг, при якому учасники знаходяться в різних країнах.

До появи перших спеціалізованих лізингових організацій у нашій країні лізинг активно використовувався зовнішньоторговельними відомствами для придбання устаткування на зовнішньому ринку – в основному морських судів, контейнерів, вантажного автотранспорту.

^ 1.3Ефективність лізингу.

Відновлення основного капіталу є однією з найважливіших проблем для економіки України. Статистика свідчить, що в більшості підприємств використовується застаріле обладнання. Основні фонди, що експлуатуються більше 20 років, складають 40 % від загальної його кількості, від 10 до 20 років – 28 %. Рівень зносу основних фондів складає 43 %, а в промисловості і капітальному будівництві відповідно — 48 і 62 %. На деяких підприємствах знос фондів досягає 80 %, що обумовлює підвищена витрата сировини, енергії і як наслідок – ріст собівартості продукції. Для того щоб змінити сформовану ситуацію, необхідні великі капітальні вкладення. За деякими прогнозами об'єм інвестицій повинний складати біля 40 млрд долл. Через непродуману амортизаційну політику держави, постійних змін у законодавстві і невідрегульованості системи ринкових відносин підприємства не в змозі самостійно забезпечити. Одним із шляхів вирішення даної проблеми може бути лізинг. Прийнятий Закон України «Про лізинг» відчиняє великі перспективи як для відновлення основного капіталу, так і для реалізації продукції. Як відомо, лізинг — це особлива форма оренди, зв'язана з передачею в користування машин, устаткування, інших матеріальних засобів і майна. Іншими словами, застосування лізингу дозволяє підприємцям здійснювати розширення і модернізацію виробництва, не затрачуючи коштів для інвестицій у власний основний капітал, а оплачувати лише лізингові платежі. Це також дозволить уникнути залучення кредитів, а отже, і виплати значних відсотків по ним. Ще одна важлива риса лізингу є можливість навіть дрібним підприємствам використовувати нові види техніки, особливо тій, що характеризується швидким моральним старінням. Це дозволяє вчасно обновляти основний капітал, але з меншими витратами. Для підприємств, що роблять високотехнологічну (а отже, й дорогу) продукцію машинобудування, лізинг дозволить знайти покупця. Для того щоб реалізувати таку продукцію через лізингові операції, великим підприємствам доцільно створювати лізингові центри, що забезпечували б лізингоодержувача необхідною інформацією, здійснювали контроль за експлуатацією об'єкта лізингу, його сервісне обслуговування і ремонт (якщо це передбачено договором). Прийнятий Закон України «Про лізинг» багато в чому вирішив проблеми юридичного характеру. Однак виникає безліч питань при визначенні розмірів лізингових платежів, способів їхнього розрахунку, особливо за об'єктами, що були в експлуатації, частка котрих значно перевищує частку нових засобів виробництва, що поставляються по лізингу в Украйну. Чимало випадків, коли іноземний лізингодавець завищує вартість об'єкта лізингу. Ще однією важливою проблемою є визначення ефективності лізингових проектів, особливо на етапі вибору того або іншого варіанта.

Однак якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредити, а також підприємства-виробники.
^ 1.4 Ризики лізингу.

Більшість лізингових угод виникає через особливі трактування існуючих податкових, грошово-кредитних або заставних умов. Вони дарують не лише вигоди кожній із сторін лізингової угоди, а й несуть ризики для обох сторін. Лізингові операції мають підвищений ступінь ризику — майновий і фі­нансовий, хоча останній для лізингоотримувача подібний до ризику, пов'я­заного з утворенням будь-якого боргу, все ж він істотно менший внаслідок існування безпосереднього зв'язку між кредитом і активами, що фінансують­ся. Якщо немає інших гарантій щодо фінансування, тоді ризик для лізингоотримувача обмежений ризиком втрати права використання певного активу. У Законі про лізинг введено нову норму, що захищає лізингодавача. Во­на передбачає у випадку несплати платежів лізингоотримувачем повну пере­дачу лізингодавачу взаємної угоди, скріпленої підписом нотаріуса. Оскільки ця процедура ще не врегульована, породжується ціла низка фінансових проблем, які слід вирішувати тільки з нотаріатом. Крім того, з точки зору розвитку лізингових відносин, важливого зна­чення набуває використання вторинного устаткування. Оскільки в Україні відсутній ринок вторинного устаткування, виникає проблема викупу майна лізингоотримувачем. Це питання набагато ускладнюється, коли йдеться про оперативний лізинг. Безперечно, що створення вторинного ринку дозволить зробити лізингові угоди мобільнішими і привабливішими у фінансовому плані.

2.1 Задача №1

Визначимо планову виручку від реалізації продукції на плановий рік на підставі даних, що надані у таблиці №1:
Таблиця №1

1.Плановий обсяг реалізації

Рядок

показники

а)виріб А

Обсяг продукції, шт.

1

1080

Відпускна ціна одиниці виробу, грн.

2

54

б)вибір Б


Обсяг продукції, шт.

3

2040

Відпускна ціна одиниці виробу, грн.

4

48

в)вибір В

Обсяг продукції, шт.

5

400

Відпускна ціна одиниці виробу, грн.

6

150

2.Залишки готової продукції на початок планового періоду, тис.грн.







а) на складі

7

36

б) відвантаженої, але не сплаченої в строк

8

40

в) відвантаженої, строк сплати якої не настав

9

18

3.Норма запасів готової продукції на складі дні

10

7

4.Плановий обсяг реалізації готової продукції в ІV кварталі, %

11

25,8

Планова виручка розрахунковим методом визначається як сума від товарного випуску виробів в плановому періоді та залишків на початок планового періоду за мінусом залишків на кінець планового періоду:

Впл = Взал.поч + Впл.вип – Взал.кін.

де Впл – обсяг виручки в плановому періоді;

Взал.поч – виручка в залишках на початок планового періоду ( визначається шляхом інвентаризації);

Впл.вип – виручка планового випуску ( визначається за виробничо-маркетинговим планом);

Взал.кін – виручка в залишках на кінець планового періоду; визначається виходячи із середнього випуску IV кварталу планового періоду та норм запасу готової продукції в днях.

Визначимо виручку планового випуску виробів :

а) 1080*54 = 58 320,00 грн.

б) 2040*48 = 97 920,00 грн.

в) 400*150 = 60 000,00 грн.

Впл.вип = 58 320,00 + 97 920,00 + 60 000,00 = 216 240,00 грн.

Визначимо виручку в залишках на початок планового періоду по даним приведених у таблиці:

Взал.поч = 36 00,00 + 40 000,00 + 18 000,00 = 94 000,00 грн.

Визначимо виручку в залишках на кінець планового періоду; визначається виходячи із середнього випуску IV кварталу планового періоду та норм запасу готової продукції в днях.

Взал.кін = Вср.дн.IVкв.* НЗ грн./дн.,

де НЗ – це норма запасів продукції на складі.

Знайдем середній випуск IV кварталу планового періоду:

Вср.дн.IVкв = грн./дн.,

де Пл.реал.IVкв. – це плановий обсяг реалізації готової продукції в IV кварталі, %

Вср.дн.IVкв = = 619,89 грн./дн.

Взал.кін = 619,89 * 7 = 4339,23 грн.

Визначимо планову виручку підприємства:

Впл = 94 000,00 + 216 240,00 – 4339,23 = 305 900,77 грн.

Висновок : Планова виручка підприємства від реалізації продукції на плановій рік складає 305 900,77 гривень.

2.2 Задача №2

На підставі даних, що наведені в таблиці №2, визначимо:


  1. рентабельність реалізованої продукції;

  2. рентабельність власного капіталу;

  3. рентабельність обігових активів;

  4. загальну рентабельність підприємства.


Таблиця№2

Показники

Рядок

Показники

Прибуток від реалізації Преал.

1

80 000,00

Виручка від реалізації Вреал

2

580 000,00

Сукупні активи СА

3

940 000,00

Середньорічна вартість обігових активів ОА

4

410 000,00

Вартість основних фондів ОФ

5

460 000,00

Сукупні зобов’язання СЗ

6

710 000,00

Рентабельність – це відносний показник, рівень доходності, що визначається у відсотках. Рентабельність визначає співвідношення прибутку з авансовим капіталом або поточними витратами.

1)Визначимо рентабельність реалізованої продукції:

Рреал.пр. = * 100, %;

Рреал.пр. = = 0,1379 *100 = 13,79%

Власний капітал уявляє собою різницю між сукупними активами та зобов’язаннями підприємства.

2)Визначимо рентабельність власного капіталу:

Рвк = * 100 = * 100 = = 0,3478 * 100 = 34,78%

Активи – це все наявне майно підприємства; це ресурси підприємства, використання яких дасть змогу отримати економічні вигоди.

3)Визначимо рентабельність обігових активів:

РА = = * 100 = 0,1951 * 100 = 19,51%

Загальна рентабельність підприємства визначається відношенням прибутку підприємства до суми середньорічної вартості обігових активів та вартості основних фондів.

4)Визначимо загальну рентабельність підприємства:

Рп = *100 = *100 = * 100 = 0,0920 *100 = 9,20%

Висновок : Загальна рентабельність підприємства становить 9,20%, рентабельність обігових активів становить 19,51%, рентабельність власного капіталу становить 34,78%, рентабельність реалізованої продукції становить 13,79%.
2.3 Задача №3

На підставі даних, що наведені в таблиці 3, визначити:

  1. податкові зобов’язання з податку на додану вартість;

  2. податковий кредит з податку на додану вартість;

  3. суму ПДВ, що належить до перерахування в бюджет або до відшкодування із бюджету.

Всі обсяги наведені без податку на додану вартість.

Таблиця №3

1.Виручка від реалізації продукції:

Рядок

Показники

а)виріб А

Обсяг продукції, шт.

1

460

Відпускна ціна одиниці виробу, грн.

2

15

б)вибір Б


Обсяг продукції, шт.

3

280

Відпускна ціна одиниці виробу, грн.

4

61

2.Виручка від наданих послуг, тис.грн.

5

160

3.Виручка від реалізації МЦ, тис.грн.

6

40

4.Придбані матеріали, тис.грн.

7

26

5.Придбані основні фонди, тис.грн.

8

90

6.Сплачені транспортні послуги, тис.грн.

9

85

Сума ПДВ, що належить до перерахування в бюджет визначається як різниця між податковими зобов’язаннями та податковим кредитом. Щоб визначити податкові зобов’язання з податку на додану вартість треба знайти виручку від реалізації продукції та надання послуг:

В = ВА + ВБ + Впос. + ВМЦ грн.

де - В це загальна виручка,

ВА - це виручка від реалізації від реалізації виробу А,

ВБ - це виручка від реалізації від реалізації виробу Б,

Впос. - це виручка від наданих послуг,

ВМЦ - це виручка від реалізації матер.ціностей.

Визначимо виручку від реалізації продукції виробів А та Б:

ВА = 460*15 = 6 900,00 грн.

ВБ = 280*61 = 17 080,00 грн.

В = 6 900,00 + 17 800,00 + 160 000,00 + 40 000,00 = 223 980,00 грн.

Податкові зобов’язання – це сума податку на додану вартість (ПДВ), що одержана від покупців продукції, робот, послуг – 20%.

Визначимо податкові зобов’язання (ПЗ) з податку на додану вартість :

ПЗ = В х 20% , грн.

де - В це загальна виручка

ПЗ = 223 980,00 х 20% = 44 796,00 грн.

Податковий кредит - це сума ПДВ, що сплачена постачальникам матеріальних цінностей, робот, послуг.

Визначимо суму усіх придбаних матеріалів, основних фондів та сплачених послуг (П):

П = ПМ + ПОФ + ТП , грн.

де - ПМ це придбані матеріали,

ПОФ це придбані основні фонди,

ТП це сплачені транспортні послуги

П = 26 000,00 + 90 000,00 + 85 000,00 = 201 000,00 грн.

Визначимо податковій кредит (ПК) з податку на додану вартість.

ПК = П х 20 % , грн.

ПК = 201 000,00 х 20% = 40 200,00 грн.

Знайдемо суму ПДВ, що належить до перерахування у бюджет, або до відшкодування із бюджету:

ПДВ = ПЗ – ПК грн.

ПДВ = 44 796,00 – 40 200,00 = 4 596,00грн.

Висновок : Сума 4 596,00 грн.- це сума ПДВ, що належить до перерахування у бюджет держави від підприємства.

2.4 Задача №4

За даними, що наведені в таблиці №4, визначити суму щоквартальної плати за користування кредитом, якщо сума кредиту погашається:

  1. одноразового по закінченню терміну користування кредитом;

  2. кожного кварталу рівними частинами.

Таблиця №4

1.Показники

Рядок

Показники

1. Сума кредиту, тис. грн.

1

270

2. Термін користування, міс.

2

6

3. Банківський відсоток, %

3

25

Сума щомісячної плати за користування банківським кредитом визначається як добуток суми кредиту на величину позичкового відсотку із рахунку на один місяць:

Р = , грн.

де Р – сума щомісячної плати за банківським кредитом, тис.грн.

S – сума кредиту, тис.грн.

р – позичковий відсоток, %

Т – кількість місяців.

Визначимо суму кредиту яка погашається одноразового по закінченню терміну користування кредитом :

, грн.

де t – це термін користування , міс.

Pодн. = = 33 750.00 грн.

Визначимо суму кредиту яка погашається за 1 квартал:

Р 1кв. , грн.

Р 1кв 16 875,00 грн.

Визначимо суму кредиту яка погашається за 2 квартал:

Р 2кв.

Р 2кв. = = 8 437,50 грн.

Висновок : Підприємству треба по закінченню терміну користування кредитом платити кредит одноразового 33 750,00грн., а за 1кв. треба платити 16 875,00 грн., за 2-й кв. треба платити 8 437,00 грн.
Література

1.Огородников И. Налогообложение прибыли при осуществлении лизинговых операций // Навигатор бухгалтера – №33. – 1998.

2.Малышенко К. Проблемы эффективности лизинга в Украине // Хозяйственное право – №5. – 1998.

3.Ларіонова Л. Лізинг і ринкові умови в Україні // Фінанси України – № 7 – 1998.

4.Лизинг // Бизнес – № 12 – 1999.

5.Экономика предприятия: Учебник / Под ред. Проф. О. И. Волкова – М.: ИНФРА-М, 1997.

6.Костіна Н. І., Алєксєєва А. А., Василик О. Д. Фінанси: система моделей і прогнозів: Навчальний посібник. – К.: Четверта хвиля, 1998.


Скачать файл (195.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации