Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции - Основи підприємницької діяльності (на укр. яз.) - файл 1.doc


Лекции - Основи підприємницької діяльності (на укр. яз.)
скачать (1209 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1209kb.26.11.2011 10:49скачать

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9
КОНСПЕКТ

Основи підприємницької діяльності

Тема 1. Природа і економічна сутність підприємництва.


  1. Предмет, метод і задачі дисципліни “Основи підприємницької діяльності”.

  2. Принципи підприємництва.

  3. Функції підприємництва.

  4. Суб’єкт підприємництва.

  5. Права та обов’язки підприємців.


Література:
1.1. Основи підприємницької діяльності. – наука про закони, що управляють, з одного боку, відносинами економічної власності між різними суб’єктами підприємницької діяльності та найманими працівниками, а з іншого – діями підприємців у процесі вибору ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання товарів і послуг.

Важливу роль сучасна теорія підприємництва відводить раціональній інвестиційній діяльності, інноваційному підприємництву, науково обґрунтованому підприємницькому управлінню, шляхам та засобам підвищення ефективності функціонування підприємств, передбаченню можливих ризиків у підприємницькій діяльності тощо.

Підприємництво – це самостійна, ініціативна систематична діяльність господарюючих суб’єктів з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, яка здійснюється на власний ризик з метою одержання прибутку або власного доходу.

Методологічна база “основ підприємницької діяльності” – діалектичний метод дослідження, найважливішими елементами якого є системно-структурний аналіз , єдність історичного і логічного, принцип суперечності, аналіз і синтез, метод абстракції та ін.

Системний підхід передбачає комплексну характеристику основних ланок підприємницької діяльності (виробничої, цінової, товарної, збутової та ін.) в їх єдності та взаємообумовленості, внутрішній суперечності.

Логічний підхід передбачає, зокрема, з’ясування чіткої послідовності основних заходів у діяльності підприємця – від зародження підприємницької ідеї до привласнення підприємницького доходу, найважливіших закономірностей цього процесу.

Принцип суперечності означає, що будь-яка дія підприємця пов’язана з необхідністю вирішувати суперечливі проблеми. Наприклад, привласнення максимального прибутку вступає в суперечність з потребою спрямовувати значні кошти на збереження довкілля, виплату заробітної плати найманим працівникам відповідно до вартості робочої сили та кількості й якості праці.

Метод аналізу передбачає розподіл цілого на окремі складові частини, елементи й відокремлений аналіз кожної з них, після чого настає етап синтезу, тобто комплексної характеристики цілого на основі знань, отриманих на попередньому етапі.

Метод абстракції означає відмову від поверхових, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих зв’язків.
1.2. За наявності наведених умов підприємництво організують за певними принципами діяльності, тобто загальновизнаними і поширеними правилами господарських дій. Основними такими принципами, зафіксованими у Законі України “Про підприємництво”, є:

  1. вільний вибір діяльності ;

  2. залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

  3. самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

  4. вільне наймання працівників;

  5. залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, яке не заборонене або не обмежене законодавством;

  6. вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

  7. самостійне здійснення підприємцем – юридичною особою зовнішньо економічної діяльності, використання будь яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Крім зазначених принципів, які значною мірою відображають правові основи підприємництва, кожне підприємство в умовах соціально орієнтованої ринкової економіки повинно діяти на принципах господарського (або комерційного) розрахунку.

Такими основними принципами є: а) самоокупність; б) самофінансування; в)самозабезпечення; г) матеріальна зацікавленість; г) економічна відповідальність; д) господарська самостійність у межах чинного законодавства у поєднанні з контролем державних органів за його дотриманням.
1.3. Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції – інноваційну (творчу), ресурсну, організаційну, стимулюючу (мотиваційну).


Рис. Основні функції підприємницької діяльності
Інноваційна (творча) функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових комерційних ідей, у здійсненні техніко – економічних, наукових розробок, проектів, що пов’язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів.

Організаційна функція підприємництва полягає у безпосередній організації виробництва, збуту, рекламі тощо; зводиться до поєднання ресурсів в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за їх виконанням.

Стимулююча (мотиваційна) функція підприємництва зводиться до формування стимулюючого (мотиваційного) механізму ефективного використання ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва, а також до максимального задоволення потреб споживача.
1.4. Суб’єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:

  • громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

  • юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України “Про власність”;

  • об’єднання юридичних осіб, що займаються в Україні діяльністю на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.
1.5. Права підприємця. Право – нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб’єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов’язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:

  • створювати для здійснення підприємницької діяльності будь – які види підприємництва;

  • купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;

  • самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;

  • укладати з громадянами трудові договори щодо використання їхньої праці (контракти, угоди);

  • самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;

  • отримувати будь – який необмежений за розмірами особистий дохід;

  • брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;

  • користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов’язки підприємців. Обов’язки – це правові норми (правила), що підлягають обов’язковому виконанню. Основні обов’язки підприємців полягають у тому, щоб:

  • укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, які приймаються на роботу за найом;

  • здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;

  • забезпечити відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

  • дотримуватися прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечити надійну якість вироблених товарів (послуг);

  • отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.


Питання для самоперевірки:


Тема 2: Технологія заснування власної справи.


  1. Ідея і мета організації власної справи.

  2. Принципи створення власної справи.

  3. Засновницькі документи.

  4. Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності. Постановка на облік в податкових органах.

  5. Відкриття рахунку в банках.

  6. Ліцензування діяльності підприємства.

  7. Форми створення власної справи.


2.1. Підприємницька ідея — конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Окремими елементами такого цілісного знання є;

2) відмова від попереднього виду занять, професії тощо;

3) прагнення стати власником, передусім власником підприємства (а отже відмова від праці на інших осіб);

4) прагнення постійно збільшувати своє багатство шляхом створення товарів і послуг, необхідних для суспільства;

5) прагнення в такий спосіб реалізувати свою мету, домогтися визнання у суспільстві й навіть впливу на політику;

6) чітке усвідомлення шляхів отримання ресурсів для створення власного підприємства або труднощів при його створеній за наявності власних нагромаджень;

7) знання певного виду підприємницької діяльності, шляхів створення підприємства у відповідній сфері чи галузі народного господарства;

8) вміння вибрати оптимальну організаційну та організаційно-правову форму його існування;

9) знання можливих ризиків, які очікують діяльність підприємства та вміння управляти ними, нейтралізувати найгірші негативні сторони;

10) вміння організувати облік на підприємстві та знання основ такого обліку,

11) знання зовнішніх чинників, які впливають на підприємницьку діяльність; чинного законодавства, форм та засобів економічної політики, конкуренції з боку іноземних товаровиробників.

Конкретним виявом підприємницької ідеї є ідея створення нового товару або послуги.

Новий товар — товар, який принципово відрізняється від наявних на ринку товарів або має серйозні якісні вдосконалення порівняно з товарами-аналогами щодо споживчих якостей, дизайну, форми тощо.

Джерелами ідеї підприємницької діяльності (в тому числі ідеї нового товару або послуги) є:

1) отримані знання у середній школі та вищому закладі освіти при вивченні економічних дисциплін;

2) досвід у цій сфері батьків, родичів та знайомих;

3) інформація, отримана із засобів масової інформації (радіо, телебачення, газет, журналів тощо);

4) думка споживачів про доцільність мати нові товари, отримувати нові послуги;

5) ідеї науковців, які проводять теоретичні та прикладні дослідження;

6) відвідування ярмарків і виставок передового досвіду;

7) побажання працівників торгівлі» системи збуту, осіб, зайнятих рекламою;

8) потенційних конкурентів» публікації у професіональних виданнях, в тому числі про наявні патенти та ліцензії;

9) знання основних способів підтримки державою підприємницької діяльності, якими хотів би скористатися майбутній підприємець.
2.2. Усвідомлення ідеї підприємницької діяльності передбачає знання певного виду такої діяльності, шляхів створення підприємства тощо. Перш ніж здійснити свій вибір, потенційний підприємець повинен дотримуватися таких принципів:

1) мінімальні обсяги фінансових ресурсів для створення підприємства;

2) якомога швидше отримання очікуваного результату;

3) незначні ризики при створенні та функціонуванні підприємства;

4) максимально сприятливі умови матеріально-технічного постачання;

5) найпростіші способи поліпшення умов збуту продукції, реалізації максимальної кількості товарів і послуг;

6); отримання підтримки від держави, передусім у перші роки існування підприємства;

7) максимальна відповідність .здійснення підприємницької діяльності здібностям підприємця і реалізації його мети.
2.3. Основними документами, які підтверджують статус юридичної особи, є статут і засновницький договір; заснування підприємства без цих двох документів не можливе.

Для створення малих приватних підприємств, які використовують індивідуальну форму організації бізнесу (тобто індивідуальне підприємство, засноване на особистій власності фізичної особи та його власній праці, наприклад, праця у сфері мистецтва), необхідним є лише статут підприємства. Для відкритого, командитного та розширеного командитного товариств необхідний лише засновницький договір. Для всіх інших видів підприємств, особливо якщо засновниками виступають державні, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації та союзи, необхідні обидва документи. Розглянемо структуру та зміст кожного з них.

У статуті підприємства, згідно із Законом України «Про підприємства в Україні», зазначають:

а) власника і найменування підприємства, його місце знаходження;

б) предмет і цілі діяльності;

в) органи управління. Порядок їх формування;

г) компетенцію і повноваження трудового колективу та його виборчих органів, які мають право представляти інтереси трудового колективу (ради трудового колективу, профспілковий комітет та ін.);

ґ) порядок утворення майна підприємства;

д) умови реорганізації та припинення діяльності підприємств.

При найменуванні підприємства вказують його назву (завод, фабрика та ін.), вид підприємства (індивідуальне, колективне, державне тощо) та ін.

До особливостей діяльності підприємства (які теж можуть зазначатися в статуті) належать: положення про трудові відносини, які виникають на основі членства; повноваження, порядок створення ради підприємства; товарний знак та ін.

Основними структурними елементами статуту підприємства є такі розділи:

1) про загальні положення, предмет (вид), основні цілі та напрями діяльності;

2) про зовнішньоекономічну діяльність;

3) про права підприємства (фірми), його майно;

4) про виробничо-господарську діяльність, управління підприємством та його трудовим колективом;

5) про організацію та оплату праці;

6) про розподіл прибутків і компенсацію збитків;

7) про облік, звітність і контроль;

8) про припинення діяльності підприємства.

Надзвичайно важливими для майбутніх підприємців є знання про майно підприємства, зокрема про джерело його формування. Майно підприємства становить його основні та оборотні фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Основними джерелами формування майна підприємства є:

1) грошові та матеріальні внески засновників;

2) доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

3) доходи від цінних паперів;

4) кредити банків та інших кредиторів;

5) капітальні вкладення і дотації з бюджету;

6) доходи від роздержавлення та приватизації власності; ;.

7) придбання майна іншого підприємства. При організації підприємства у сфері банківської діяльності або виробництва різних товарів тощо статут доповнюють окремими додатковими положеннями, зафіксованими у відповідних законах.

Статут Підприємства затверджується власником (або власниками) майна засновником (або засновниками) підприємства.

Засновницький догорів

Основними структурними елементами засновницького договору є розділи:

1) про предмет і мету діяльності підприємства;

2) про юридичний статус підприємства;

3) про статутний фонд і його частку в загальному обсязі витрат;

4) про вклади учасників у речовій та вартісній формах, а також в уставному фонді;

5) про умови і порядок кредитування;

6) про передбачувані обсяги виробництва, в тому числі для експорту;

7) про порядок нагромадження і розподіл прибутку, податків на прибуток;

8) про права та обов'язки засновників;

9) про структуру управління;

10) про порядок оплати праці працівників;

11) про систему постачання і збуту продукції;

12) про форми контролю за діяльністю підприємства та якістю продукції;

13) про комерційну тайну;

14) про відповідальність за порушення договору;

15) про порядок ліквідації підприємства.

Оскільки засновницький договір є одним з найважливіших видів договору, тобто добровільного об'єднання двох або кількох осіб, їхнього майна, в якому кожен з учасник бере на себе певні зобов'язання щодо інших учасників з метою привласнення прибутку, то акцент у ньому роблять на загальних обставинах статутного фонду, частці кожного із засновників, її формі (натуральна або речова), а також на способах оплати за надані один одному товари, послуги або виконані роботи.

Важливу роль в установчому договорі відіграють також положення про форми відповідальності учасників за невиконання прийнятих зобов'язань, про порядок вирішення суперечок, умови розторгнення або продовження договору та ін.

Підписанню засновницького договору, як правило, передуй ретельне комплексне техніко-економічне обґрунтування діяльності підприємства і передусім таких сторін документа, як розрахунок статутного фонду, очікуваних прибутків, балансу доходів і витрат на функціонування підприємства та ін.

При створенні акціонерного товариства у засновницьких документах повинні бути відображені дані про види акцій, які випускають, їх номінальну вартість та кількість і співвідношення акцій різних видів.

Оскільки у засновницькому договорі особлива увага приділяється статутному фонду, розглянемо його сутність та шляхи формування.
2.4. Державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності здійснюють у виконавчому комітеті міської, районної (в місті) Ради народних депутатів або в районній раді за місцезнаходженням керівного органу (правління, дирекції та ін.) чи місце проживанням суб'єктів бізнесу.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи — необхідні такі установчі документи:

1) рішення власника майна або уповноваженого ним органу про Створення суб'єкта підприємницької діяльності. Таким рішенням за наявності двох і більше власників (або уповноважених ними органів) є засновницький договір;

2) статут (якщо це передбачено законодавством щодо створюваної організаційно-правової форми господарювання);

3) реєстраційна картка, заповнена у трьох примірниках (крім ідентифікаційного коду) і підписана заявником. Заповнена реєстраційна карта слугує водночас заявою про державну реєстрацію. У разі потреби орган державної реєстрації надає допомогу в заповненні картки;

4) документ, який підтверджує сплату реєстраційного збору;

5) нотаріально завірена копія свідоцтва про державну реєстрацію Юридичної особи. Цей документ подається тоді, коли власником (одним із власників) підприємницької діяльності є юридична особа,

Органі державної реєстрації не має права вимагати інших документі або оформлених за іншими вимогами.

За реєстрації приватного підприємства рішення власника не подається. Якщо власниками суб'єкта підприємницької діяльності є фізичні особи, їх підписи на установчих документах повинні бути нотаріально засвідчені.

На реєстрацію подають лише оригінали установчих документів, в яких не повинно бути положень, що суперечать чинному законодавству. За це несе відповідальність заявник.

Громадянин, який має намір займатися підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи (заявник), подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку що підтверджує сплату реєстраційного збору, а також пред'являє документ, який посвідчує його особу.

За наявності необхідних документів орган державної реєстрації протягом 5 робочих з моменту їх надходження повинен провести державну реєстрацію і видати заявникові свідоцтво. Це дає право на відкриття розрахункового, валютного та інших рахунків в установах банків, а також на виготовлення печаток, і штампів, на яких повинен вказуватися номер свідоцтва про державну реєстрацію. Такий номер мусить відповідати ідентифікаційному коду,, за яким суб'єкта підприємницької діяльності внесене» до Державного реєстру звітних статистичних одиниць. Так, ідентифікаційний код індивідуального підприємства становить 100, приватного — 120, акціонерного, товариства з обмеженою відповідальністю —240.

Після державної реєстрації відповідний орган у десяти денний по одному екземпляру реєстраційної картки до Державної податкової інспекції та до органу державної статистики.

Окремі філіали (відділення) або представництва, створені суб'єктом підприємницької діяльності, не потребують державної реєстрації. Водночас про їх відкриття слід повідомити організації державної реєстрації та внести відповідну інформацію до реєстраційної картки.

Скасувати Державної реєстрації здійснюється за особистою заявою суб'єкта підприємницької діяльності, а також на або арбітражного суду. Причиною такого рішення є визнання недійсними установчих документів чи їх неузгодженість (суперечність) із чинним законодавством повідомлення; суб'єктом підприємницької діяльності при зміну свого місце знаходження (місця проживання).

Якщо така зміна відбулася, то суб'єкт підприємницької діяльності термін письмовій формі повідомити орган державної реєстрації, внести відповідні зміни до реєстраційної картки, подати свідоцтво державну реєстрацію для внесення аналогічних змін.
2.5. Наявність свідоцтва про державну на відкриття розрахункового. Розглянемо механізм цієї операції.

З метою відкриття поточного рахунка підприємство повинно подати в банк такі документи:

1) заяву про відкриття рахунка встановленого зразка;

2) свідоцтва про державну реєстрацію;

3) копії зареєстрованого статуту, засвідчену нотаріально або реєструючим органом;

4) копію документа про взяти» підприємства на податковий облік;

5) картку із зразками підписів оси», яким надано право розпоряджатися рахунком;

6) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного фонду України.

Банк зобов'язаний відкрити банківський рахунок і в триденний термін повідомити про це податкову інспекцію. Позначка установи банку про відкриття рахунка ставиться на титульній сторінці кредитного договору.

2.6. Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1)відомості про суб'єкта господарювання — заявника:

  • найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код

  • для юридичної особи;

  • прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли-виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи платника податків та інших обов'язкових платежів—для фізичної особи

2) вид господарської діяльності вказаний згідно зі ст. 9 Закону Країни "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" повністю або частково), на провадження якого заявник має намір держати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених під вплів які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа,

Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Заява про видачу ліцензії та документи, що додаються до неї, приймаються за описом, копія якого видається заявнику з відміткою про дату прийняття документів органом ліцензування та підписом відповідальної особи.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо:

— заява подана (підписана), особою, яка не має на це повноважень;

— документи оформленні з порушенням вимог чинного законодавства.

Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій фермі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду в строки, передбачені для видачі ліцензії.

Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів із дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської-діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом 3 робочих днів із дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються» підстави такої відмови.

Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:

— недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;

— невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через 3 місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.

У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено в судовому порядку.

На території України органи ліцензування використовують бланки ліцензії єдиного зразка. Бланк ліцензії єдиного зразка затверджується Кабінетом Міністрів України. Бланки ліцензій є документами суворої звітності, мають облікову серію і номер.

У ліцензії зазначаються:

— найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

— вид господарської діяльності, на право провадження якого видається ліцензія;

— найменування юридичної особи або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

— ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів;

— місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності;

—дата прийняття та номер рішення про видачу ліцензії;

— строк дії. ліцензії;

— посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

— дата видачі ліцензії;

Орган ліцензування має оформити ліцензію не пізніше ніж за З робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийнятті заяви про видачу ліцензії.

Якщо заявник протягом 30 календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 3 роки.

Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, здійснюється на всій території України. Господарська діяльність на підставі ліцензії, виданої органом ліцензування, яким є місцевий орган виконавчої влади або спеціально уповноважений виконавчий орган рад, здійснюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії що реєструються в журналі обліку заяв та виданий ліцензій. Засвідчити Органом ліцензування копія ліцензії е документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіатів на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. За видачу копії ліцензії справляється плата в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Плата за видачу копії ліцензії зараховується до Державного бюджету України.

Нова ліцензія видається органом ліцензування не раніше ніж в останній робочий день дії попередньо виданої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрі України. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії.

Десять відсотків коштів, що надходять до Державного бюджету України, як плата за видачу ліцензії, зараховуються до спеціального фонду Державного бюджету України і використовуються на відшкодування витрат, пов'язаних із веденням Єдиного ліцензійного реєстру та виготовленням бланків ліцензій.
2.7.


Тема 3. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності.


  1. Організаційні одиниці підприємництва

  2. Організаційно-правові форми підприємницької діяльності

  3. Одноосібне володіння, його переваги та недоліки

  4. Товариство, його особливості

  5. Корпоративна форма організації підприємницької діяльності


Література:
3.1. Будь-яка підприємницька діяльність відбувається в певних організаційних формах. Вибір форми організації підприємницької діяльності залежить від особистих уподобана та смаків, але в головному визначається об'єктивними умовами — сферою діяльності, наявністю грошових коштів, перевагами і недоліками відповідних форм підприємств. Щоб зробити правильний вибір, треба знати, із чого можна вибрати;

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компанія.

Фірма—це підприємство, організація, установа, яка здійснює господарську діяльність з метою отримання прибутку. Як фірми можуть бути представлені індивідуальні підприємці та їх об'єднання.

Компанія — це асоціація підприємств, що функціонує на принципах партнерства, корпорації або інших форм організації бізнесу.

Це лише загальні назви, що використовуються стосовно будь-якого підприємства. Вони відбивають тільки той факт. Що підприємства або організації мають права юридичної або фізичної особи (громадяни-підприємці). Проте поняття "фірма" або "компанія" не відображають організаційно-правового статусу суб'єкта підприємницької діяльності. Тому, крім назви фірми, будь-якому підприємцю важливо вибрати конкретну організаційно-правову форму своєї діяльності, тобто зафіксовану нормами права єдність організаційних і економи них засад діяльності суб'єкта підприємництва.

Найбільш значущими ознаками, що відрізняють якусь одно організаційно-правову форму від інших, доцільно вважати:

— кількість учасників створюваного господарського суб'єкте (об'єднання);

— хто є власником використаного капіталу;

— джерела майна як матеріальної основи господарської діяльності;

— межі майнової (матеріальної) відповідальності;

— спосіб розподілу прибутку і збитків;

  • форма управління суб'єктом господарювання.


3.2. Загальновідомі три основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності (див. рис. 7.1):

  1. одноосібне володіння; 2) партнерства (Товариства); 3)корпорації.

Розглянемо детальніше форми.



Рис. Організаційно-правові форми підприємництва
3.3. Одноосібне володіння. Суть його полягає в тому, до все майн фірми, належить одному власникові, який самостійно управління фірмою, одержує прибуток і несе повну особисту відповідальність а всі зобов'язання фірми.

Одноосібні володіння мають свої переваги. По-перше, оскільки весь прибуток належить підприємцеві, вів кровно зацікавлений в ефективній праці. Зосередження прибутку в одних руках дає можливість безпосередньо використовувати його в інтересах справи.

По-друге, у власника фірми витрати на організацію виробництва є невеликими. Його управлінські рішення негайно втілюються в життя.

По-третє, одноосібному володінню! властива простота в організації фірми та її ліквідації.

  1. Мають місце труднощі із залученням великих капіталів, а власних фінансових ресурсів одноосібного підприємця здебільшого не вистачає для розвитку своєї справи. Через невисокий рівень платоспроможності комерційні банки неохоче надають таким підприємцям великі кредити, вимагаючи більш високу плату за користування ними.

  2. Повна відповідальність за борги. Це означає, що у випадку невдалого господарювання одноосібний власник може втратити не лише особисті заощадження, а й усе майно, яке піде на сплату боргів кредиторам.

  3. Відсутність спеціалізованого менеджменту, що, ясна річ, негативно позначається на ефективності підприємницької діяльності. Адже одноосібний власник сам виконує всі управлінські функції. Проте далеко не всі люди здатні не це.

  4. Невизначеність термінів функціонування. Підприємницька діяльність, такої організаційної форми юридичне припиняється у разі банкрутства, позбавлення волі за карний злочин, психічного, захворювання або смерті одноосібного власника.




ПЕРЕВАГИ




НЕДОЛІКИ










Відносна простота заснування та ліквідації фірми




Повна відповідальність підприємця

Повні самостійність, свобода і оперативність




Обмежені фінансові можливості

Максимум спонукальних мотивів діяльності




Відсутність спеціалізованого менед-жменту

Конфіденційність діяльність




Невизначеність термінів функціонування


Рис. Переваги та недоліки одноосібного володіння
3.4. Партнерство (товариство). Ця форма організації підприємництва є логічним продовженням розвитку одноосібного володіння. Така організаційно-правова форма підприємницької діяльності передбачає об'єднання капіталів двох і більше окремих фізичних або юридичних осіб за умов розподілу ризику, прибутку і збитків на основі рівності; спільного контролю результатів бізнесу; активної участі в його веденні. Основою взаємна між сторонами, що вступають у партнерство, є договір.

За ступенем участі засновників (партнерів) у діяльності підприємства прийнято розрізняти товариства: повні (з повною відповідальністю); командитні; товариства з додатковою та обмеженою відповідальністю.

Розглянемо, які переваги партнерство має перед одноосібними володіннями.

По-перше, зростають фінансові можливості фірми внаслідок об'єднання кількох капіталів. Банки сміливіше дають кредити таким фірмам.

По-друге, вдосконалюється управління фірмою. З'являється спеціалізація в управлінні, тобто розподіл управлінських функцій між партнерами. Крім того, є можливість найняти професійних менеджерів.

По-третє, велика свобода та оперативність господарських дій.

По-четверте, як і одноосібні володіння, партнерства користуються податковими пільгами, оскільки прибуток кожного учасника оподатковується як його індивідуальний дохід.

Проте цей тип організації підприємницької діяльності має певні недоліки, через що він інколи не тільки не може подолати недосконалість одноосібної власності, а й породжує нові проблеми.

1. Необмежена відповідальність будь-якого товариства може загрожувати всім партнерам так само, як і одноосібному власнику. Крах одного з партнерів може спричинити банкрутство товариства! в цілому, оскільки в більшості випадків учасники несуть солідарну відповідальність.

2. Недостатність досвіду господарювання і несумісність інтересів партерів можуть провокувати малоефективну діяльність, а колективний менеджмент — негнучке управління товариством.

3. Непередбачуваність процесу і результатів діяльності товариства як нестійкої організаційно-правової форми підприємництва значно збільшують господарський ризик і зменшують впевненість у досягненні очікуваного зиску.
3.5. Корпорація (акціонерне товариство) є зараз домінуючою формою підприємницької діяльності. Її власниками вважаються акціонери, що мають обмежену відповідальність у розмірі свого внеску до акціонерного капіталу корпорації. Весь прибуток корпорації належить її акціонерам. Виокремлюють дві його частини. Одна частина розподіляється серед акціонерів у вигляді дивідендів, друга — це нерозподілений прибуток, що використовується на реінвестування. Функції власності та контролю поділені між акціонерами (власниками акцій) і менеджерами.


ПЕРЕВАГИ




НЕДОЛІКИ










Більш шикові фінансові можливості




Необмежена відповідальність

Спеціалізація в менеджменті




Труднощі з розподілом прибутку

Велика свобода та оперативність дій




Несумісність інтересів партнерів

Відсутність спеціальні них податків




труднощі з ліквідацією


Переваги корпорації (акціонерного товариства) є достатньо відомими.

По-перше, корпорація е найефективнішою формою організації підприємницької діяльності з огляду на реальну можливість залучення необхідних інвестицій. Саме через ринок цінних паперів (фондову біржу) вона може об'єднувати різні за розмірами капітали великої кількості фізичних, і юридичних осіб для фінансування сучасних напрямів науково-технічного й організаційного прогресу, нарощування виробничого потенціалу.

По-друге, потужній корпорації значно простіше постійно збільшувати обсяги виробництва або послуг. Це дає добру можливість отримувати прибуток, що постійно зростає.

По-третє, кожний акціонер як співвласник корпорації несе лише обмежену відповідальність (за банкрутства фірми він втрачає тільки вартість своїх акцій). Важливо й те, що окрема особа може зменшити свій власний фінансовий ризик, якщо-купуватиме акції кількох корпорацій. Кредитори можуть пред'явити претензії лише корпо­рації як юридичній особі, а не окремим акціонерам як фізичним особам.

По-четверте, корпорація — це організаційно-правове утворення, яке може функціонувати дуже тривалий період (постійно), що створює необмежені можливості для перспективного розвитку.

Корпоративна форма організації підприємницької діяльності, як і всі інші, має недоліки.

1. Мають місце певні розбіжності між функціями власності й контролю, що негативно впливає на необхідну гнучкість оператора та контролю може призвести до виникнення соціальних суперечностей (конфліктів) між менеджерами і акціонерами корпорації.

2. Корпорація сплачує більші податки в розрахунку на одиницю отримуваного прибутку, ніж інші організаційні форми бізнесу. Адже оподаткуванню підлягає спочатку отриманий корпорацією прибуток, а потім — дивіденди акціонерів, тобто фактично є проблема подвійного оподаткування.

3. У корпоративній формі бізнесу існують потенційні можливості для зловживань посадових осіб. Наприклад, керівництво корпорації може організувати емісію акцій для покриття збитків, спричинених безгосподарністю певних структурних ланок.
Тема 4. Мале підприємництво.
4.1. Економічна сутність малого підприємництва.

4.2. Місце і роль малого підприємництва в економіці.

4.3. Функції малого підприємництва.

4.4. Державна підтримка малого бізнесу.
4.1. Відповідно до розмірів підприємств, масштабів їх діяльності підприємництво поділяють на мале, середнє та велике. У світі існують фірми-гіганти з багатомільярдними оборотами, на яких працюють десятки й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо.

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень.

Властивістю сучасного етапу економічного розвитку є становлення (для постсоціалістичних країн) і подальше вдосконалення (для розвинутих країн) змішаної економіки ринкового типу. Саме ринковий тип економічної організації суспільства, конкурентно-ринковий спосіб координації економічних процесів і прийняття рішень у межах національних економічних систем є найбільш перспективним. Він стає історично виправданим для країн, що вирішують проблему вибору способу соціально-економічного розвитку.

Об'єктивними перевагами сучасної ринкової економіки є ефективне і переважно раціональне використання виробничих ресурсів динамізм, конкурентність, високі адаптаційні властивості науково-технічного прогресу тощо. Ринковий механізм господарювання забезпечує свободу економічного вибору, реалізацію власного економічного інтересу та взаємоузгодженість інтересів ринкових суб'єктів Не менш важливими ознаками ринкової економіки є реалізація підприємницького потенціалу, мобілізація самостійної ініціативи господарського суб'єкта. Отже, мале підприємництво виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Мале підприємництво є органічним структурним елементом ринкової економіки. Цей сектор економіки історично і логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання. Здатність малого підприємництва до структуроутворення ринку висуває завдання його відродження та спрямовує в число першочергових заходів реформування економіки України на її перехідному етапі.

У структурі сучасної змішаної економіки співіснують та органічно взаємодоповнюються мале, середнє та велике підприємництво. Але на відміну від двох останніх, мале підприємництво є вихідним найбільш численним, а тому і найбільш поширеним сектором економіки. Відмінності між цими трьома видами підприємництва зумовлені різним рівнем суспільного розподілу праці, характером спеціалізації та усуспільнення виробництва, а також вибором технологічного типу виробничого процесу.

Мале підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян - підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.

Мале підприємництво здійснюється створенням розгалуженої системи малих підприємств.

Малі підприємства — це організаційно-економічний вид підприємств, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" кваліфікуються за показником чисельності зайнятих працівників із градацією за сферами діяльності.

Зокрема, до малих підприємств належать підприємства з кількістю зайнятих від 15 до 200 осіб залежно від галузі або виду діяльності. Так, у промисловості та будівництві малими вважаються підприємства, на яких працює до 200 осіб, в інших галузях виробничої сфери — до 50 осіб, у науці та науковому обслуговуванні — до 100 осіб, у галузях невиробничої сфери — до 25 осіб, а в роздрібній торгівлі — до 15 осіб.

Верховною Радою України 19 жовтня 2000 р. було ухвалено Закон України "Про державну підтримку малого підприємництва". Відповідно до цього Закону суб'єктами малого підприємництва є:

— фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності (громадяни-підприємці);

— юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період (календарний .рік) не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 500 000 євро.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1209 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации