Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекції з психології управління - файл Доп. лекція.doc


Лекції з психології управління
скачать (398.1 kb.)

Доступные файлы (12):

Доп. лекція.doc155kb.14.09.2010 12:58скачать
Дополнит.практич.-плани.doc75kb.12.09.2010 22:52скачать
Лекція 1.-2г.doc112kb.06.09.2010 00:16скачать
Лекція 2.-4г.doc205kb.12.09.2010 21:40скачать
Лекція 3.-4г.doc311kb.02.10.2010 01:49скачать
Лекція 4.-2г.doc111kb.27.09.2010 14:27скачать
Лекція 5.doc79kb.07.10.2010 21:22скачать
Лекція 6.doc147kb.07.10.2010 21:49скачать
Лекція 7.doc178kb.02.10.2010 00:36скачать
Лекція 8.doc125kb.02.10.2010 00:38скачать
Лекція 9.doc180kb.07.10.2010 22:15скачать
Пс-ія УПРАВЛІННЯ програма.doc626kb.02.10.2010 05:34скачать

содержание

Доп. лекція.doc


  1. Соціотип «Гюго» 256

  2. Соціотип «Робесп'єр» 263

  3. Соціотип «Гамлет» 270

  4. Соціотип «Горький» 279

  5. Соціотип «Жуков» 288

  6. Соціотип «Єсенін» 297

  7. Соціотип «Наполеон» 306




  1. Соціотип «Бальзак» 315

  2. Соціотип «Джек Лондон» 323

  3. Соціотип «Драйзер» 332

  4. Соціотип «Штірліц» 342

  5. Соціотип «Достоєвський» 351

  6. Соціотип «Гекслі» 359

  7. Соціотип «Габен» 368

15.4. Інтертипні відносини 377

Розділ 16. Праксеологічні кластери 397

У ( Розділ 17. Основи групової самоорганізації 419

  1. Причини некомпетентності та методи боротьби з нею 421

  2. Система групової самоорганізації та основні соціальні

функції 428

17.3. Групова компетентність 431

Розділ 18. РиЬІіс Ке1аііоп8 (ПР) 436

,5 , / 18.1. Джерела та історія розвитку ПР 436

18.2. Система ПР 441

у ^ і!■" С 18.3. Основні поняття ПР 443

  1. Основні дії ПР 447

  2. Основні напрямки ПР 450

Розділ 19. Маніпуляція суспільною свідомістю (МСС) 466

  1. Основні положення МСС 466

  2. Джерела МСС: теорія Грамші 472

  3. Образ маніпулятора і «чорні» технології 475

  4. Знакові системи 486

  5. Ознаки прихованої маніпуляції 492

  6. Правила поведінки, що зменшують вразливість до МСС 502

Розділ 20. Синергійні концепції цілісності 508

Розділ 21. Теорія особистості та міжособистісна сумісність 531

Розділ 22. Людиноетичні аспекти управління 545

  1. Прийом і звільнення працівників 545

  2. Делегування повноважень 554

Розділ 23. Праксеологія у парадигмі синергетики 581

Бібліографія 600

«Поводьтесь з людьми так,

як Ви хотіли б,

щоб вони поводились з Вами».

Ісус Христос

ПЕРЕДМОВА

Після 11 вересня 2001 року людство черговий раз відчуло, наскільки крихка і тонка межа, що розділяє цивілізацію і дикість, високі техноло­гії і знаряддя вбивства.

Сучасні Герострати, замішані на дикості, фанатизмі і досягненнях но­вітніх технологій, виявилися куди страшнішими свого давньогрецького попередника. Адже найбільш жахливою та руйнівною виявилась техно­логія кодування самої людини, хірургія розуму, гальмування, або й повне відключення свідомості на тривалий, аж до повного самознищення, час.

На жаль, черговий раз у всепланетарному масштабі людство пере­коналось, що чим вище «будівля цивілізації», тим легше її зруйнувати і тим страшніші наслідки тієї руйнації. Але нерівновісний стан і конку­ренція— з іншого боку— одна з необхідних умов розвитку. Тільки конкуруючі процеси дають можливість вижити сильнішому, спритні­шому, витривалішому, знищуючи слабкішого, повільнішого і менш ви­тривалішого. А, значить, процеси глобалізації, і особливо — у сфері ін­формаційній, соціальній, економічній та екологічній— ставлять на перше місце абсолютно нові задачі виживання людської цивілізації.

По-перше, в багатогранному і багатопараметричному сучасному світі кожне рішення, кожен біт інформації може вплинути на всю циві­лізацію (ефект «метелика»), для чого це рішення повинно бути дуже виваженим і стократно змодельованим.

По-друге, необхідна нова філософія— філософія спільного вижи­вання, в якій будуть закладені і дотримуватись відповідні принципи і норми у відношенні та ставленні людей один до одного, і до оточення.

Перед запуском будь-який космічний екіпаж багаторазово тестуєть­ся на психологічну сумісність, а також моделюється його поведінка у всіх можливих і неможливих ситуаціях, штатних і нештатних.

Взагалі, нам треба привчати себе до банального розуміння того фак­ту, що планета Земля — це теж космічний корабель у Всесвіті, і його шестимільярдний екіпаж зобов'язаний пройти тест на сумісність.

Головне, до чого ми тут прагнемо, дати поштовх до застереження від «Аль-Каїди» (психологічного торпедування) людських душ під час


4

ШИН

5

Основні поняття

Праксеологія

Апріорі

Методологічний апріоризм

Теорія боротьби

Макіавеллізм

Диверсійна дія

Результативна дія

Результативна поведінка

Методи ведення атак і відхилення від ударів

Праксеологічні кластери

да

Питання

  1. Визначте поняття «праксеологія». Охарактеризуйте основні підходи до визначення цієї науки.

  2. Які два підходи існують до визначення, що є основою прак-сеології? Хто є їхніми авторами?

  3. Що є методом праксеології?

  4. Автором якої теорії є професор Т. Пщоловський?

  5. Визначте основні положення «макіавеллізму».

  6. Визначте основні положення вчень М. Монтеня, Н. С. Р. де Шамфора, Г. Форда, А. Лінкольна.

  7. Визначте основні положення праць Ф. де Ларошфуко, С. Лещинського.

  8. У чому полягає сутність теорій Л. де Клапьє де Вовенарга, Фрідріха II та Г. С Сковороди?

  9. У чому полягає сутність методів ведення атак і відхилення від ударів?




  1. З яких підходів складається поняття «результативна дія»?

  2. Найдайте бачення теорій боротьби та здобуття перемоги Ф. Рабе, Л. да Вінчі, К. Ф. Г. фон Клаузевиця, Е. Ласкера.

  3. Які з представників вітчизняної науки займалися питання­ми праксеології? Окресліть положення наукових праць Є. Є. Слуцького, С А. Подолинського, М. І. Туган-Барановського.

  4. Наведіть праксеологічні кластери, які, на вашу думку, як-найяскравіше окреслюють науку праксеологію.




17

Розділ

^ ОСНОВИ ГРУПОВОЇ САМООРГАНІЗАЦІЇ

На думку багатьох дослідників сьогодні людство переживає чергову кризу. Вони зазначають, що за покоління стане зрозумі­ло, чим вона закінчиться — розпадом цивілізації чи її трансфор­мацією у нову якість.

Основними чинниками глобальної кризи вчені визначають дештелектуалізацію суспільства і масову некомпетентність, які проникають в усі сфери життя10.

Одним із перших підняв проблему насування тотальної не­компетентності канадо-американський педагог і письменник професор Лоуренс Дж. Пітер (1919—1990). У своїй праці «Прин­цип Пітера» він писав: «Мене непокоять сумніви. Не можу зро­зуміти, хто править світом — люди некомпетентні, але чесні, чи розумні хлопці, які роблять із нас дурнів» [107].

На основі аналізу значної кількості фактичного матеріалу в рі­зноманітних сферах життя він дав емпіричне узагальнення, відо­ме як «принцип Пітера»: «в ієрархії кожний індивідуум має тен­денцію підніматися до свого рівня некомпетентності».

Сутність принципу можна пояснити наступним прикладом. Припустимо, у певній компанії, що займається розробкою про­грамного забезпечення, своїми успіхами виділяються три спеціа­ліста. Всі вони — найкваліфікованіші програмісти, їх професійна компетентність не викликає сумнівів. Назвемо їх умовними іме­нами Перший, Другий і Третій.

З метою підвищення ефективності діяльності топ-мене-джментом приймається рішення про створення трьох підпри­ємств, які б займалися новими напрямами комп'ютерної справи. Питання щодо очолення цих підприємств навіть не виникає — авторитет існуючих трьох працівників достатньо високий. Таким

' За матеріалами публікацій журналу «Перехід-ІУ».

418

419

чином кваліфіковані спеціалісти стають бізнесменами, підняв­шись на вищий рівень соціальної ієрархії (сприймається як озна­ка життєвого успіху).

У ході господарювання Другий і Третій успішно освоюють новий рід діяльності, а у Першого починаються проблеми. Рані­ше все було просто: видавались чіткі завдання, які якісно вико­нувались. А тепер потрібно постійно виявляти ініціативу та ви­нахідливість, керувати людьми, брати відповідальність за їхню роботу. Відтак, доводиться значно більше працювати, пізніше приходити додому. Як наслідок, виникають непорозуміння з дружиною, погіршується самопочуття, з'являється перевтома. Проте, підприємство Першого:

а) функціонує лише завдяки підтримці головної компанії, що
цінує колишні заслуги Першого і прагне допомогти йому присто­
суватися до нового роду діяльності;

б) головна компанія не хоче визнати помилки — призначення
керівником Першого.

На відміну від Першого, Другий і Третій зарекомендували се­бе ефективними бізнесменами, що поширили свою діяльність на державний рівень. Як наслідок, згодом їх запросили очолити дві великі державні компанії у сфері інформатизації та телекомуні-кацій.

Таким чином, Другий і Третій дісталися ще вищого рівня со­ціальної ієрархії: рівня державного управління, на якому вико­нуються функції відстоювання національних інтересів і націона­льної безпеки.

Третій проявив себе талановитим управлінцем, чесним і не­підкупним адміністратором, що мислить державно і має здатність до стратегічного планування. Другий продовжував працювати на державній службі, як директор приватного підприємства. Всі пи­тання він розглядав з точки зору бізнесмена, який прагне отрима­ти максимальний, особистий прибуток і застосовував ті самі ме­тоди, що і для управління невеликим колективом. Наслідком такої внутрішньої політики компанії стало нівелювання необхід­ності стратегічного планування, стрімке зростання показника плинності кадрів, а працівники почали не розуміти вимог з боку керівництва і очікувати «несподіванок» у будь-який момент. Другий продовжував працювати по 12—14 годин на добу і вима­гав такої же самовідданості від своїх заступників і начальників відділів. Як наслідок, компанію почало «лихоманити».

На рівні вищого державного керівництва сформувалась думка щодо необхідності переосмислення вітчизняного і світового до-

420

свіду та проведення детального аналізу тенденцій розвитку комп'ютерної справи. Постала потреба у випрацюванні наукової концепції та формуванні ідеології розвитку інформаційних та те­лекомунікаційних технологій. Очолити хід виконання поставле­них завдань доручили Третьому — одному з кращих державних адміністраторів з великим досвідом практичної роботи. Але у під час виконання дорученої справи Третій виявив некомпетентність: ефективно оперуючи фактичним матеріалом, він не відчував прихованих процесів і тенденцій розвитку. Робота йшла надто повільно (завдяки компетентним людям, які працюють у цій ор­ганізації), а кінцеві результати не можна було чітко визначити.

Таким чином, кар'єра трьох висококваліфікованих програміс­тів завершилася так — вони стали займатись роботою, яка пере­вищує їхнє розуміння.

А це і є дія принципу Пітера. Внаслідок сходження щабелями соціальної ієрархії всі три спеціаліста досягли свого рівня неком­петентності:

  • Перший став некомпетентним бізнесменом (із компетент­ного програміста);

  • Другий став некомпетентним державним управлінцем (із компетентного бізнесмена);

  • Третій став некомпетентним філософом (із компетентного державного управлінця).

Крім того, вони стали менш щасливими і, швидше за все, менш здоровими, адже досягнення людиною свого рівня неком­петентності і виконання невластивої для неї роботи здебільшого супроводжується виникненням у неї цілого ряду хвороб11.

Нажаль, нам доводиться погоджуватися із висновками Л. Дж. Пітера, що «некомпетентність — явище всезагальне», і що за такого стану справ «проблему свого виживання людству дове­деться вирішувати на рівні тотальної некомпетентності».

17.1. Причини некомпетентності та методи боротьби з нею

З метою визначення методів боротьби з некомпетентністю ва­рто провести аналіз причин її виникнення.

Аналіз проведених багатьма вченими досліджень дозволив ви­значити, що засади теорії Л. Дж. Пітера в частині причин масової

11 Л. Дж. Пітер в розділі «Патологія успіху» наводить список захворювань у людей, що «досягли успіху» (від виразки шлунку до статевих розладів) — прим. авт.

421

некомпетентності криються у проблематиці самоорганізації люд­ської спільноти.

Засади самоорганізації людської спільноти представлені у працях багатьох вітчизняних та закордонних вчених.

Український філософ Г.С. Сковорода у творі «Розмова, назва­на Алфавіт, або буквар миру» (1774) зазначив [116, с 419]:

«Перший ґанок і передухіддя, що веде до пагуби, і щонайпер­ша навичка, ніби буквар, що вчить нас бути супостатами Богові, отака:

А. Входити у неспоріднену стать.

Б. Нести посаду, супротивну природі.

В. Вчитися тому, до чого не зроджений.

Г. Дружити з тими, до яких не є народжений».

А також:

«Природа всьому початкова причина і рушійна сила. ...при­рода наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її солодкою».

Іншими словами, Г.С. Сковорода унебезпечував суспільство від таких кроків як формування хибних відносин між людьми од­нієї статі, занять «не своєю» справою, навчанняя справі щодо якої відсутні здібності та товаришування із духовно чужими лю­дьми.

Одна з помилок матеріалістичної концепції щодо формування людської спільноти полягає в ігноруванні факту, що народ є не просто множиною людей, а цілісним біосоціальним організмом, живою колективною істотою вищого рівня світової ієрархії.

Оскільки і людина, і народ є живими системами, що самоор-ганізуються, існують універсальні системні принципи, які опи­сують їхню життєдіяльність.

Подібність між тілом і людською спільнотою проповідував у Першому Посланні до Коринтян Святий Апостол Павло (роз­діл 12):

«Тому що, як тіло одне, але має багато членів, і всі члени од­ного тіла, хоч їх і багато, складають одне тіло... Бо всі ми одним Духом хрестилися в одне тіло, юдеї чи греки, раби чи вільні, і всі напоєні одним Духом.

А тіло не з одного члена, але з багатьох. Але Бог розмістив члени, кожного у складі тіла, як Йому було угодно. А якби всі були одним членом, то де було б тіло? Але тепер членів багато, а тіло одне.

Не може око сказати руці: Ти мені непотрібна; або так само голова ногам: Ви мені зайві. Навпаки, члени тіла, котрі видають­ся найслабкішими, є найнеобхіднішими.

Але Бог звершив тіло, передбачивши більшу турботу про менш досконале, щоб не було поділу в тілі, а всі члени однаково піклувалися один про одного. А тому, чи страждає один член, страждають з ним усі члени; чи прославляється один член, з ним радіють усі члени. І ви — тіло Христове, а нарізно — члени».

Думка щодо органічності суспільства і людини виражена шведським вченим Еммануїлом Сведенборгом (1688—1772) [114, с 167]:

«Існує чітка функціональна подібність між людством, наро­дом і окремим індивідом».

Св. Павло і Е. Сведенборг бачили цю істину внутрішнім духо­вним зором.

А теоцентричний представник філософського езотеризму Во­лодимир Олексійович Шмаков (?—1929) доводив виказану пози­цію раціональними методами [130, с 222—259]:

«Вірно виявлена загальна ідея організму однаково застосовна до людини і суспільства, але в останньому вона виявляється з бі­льшою силою і багатоманіттям».

«Суспільство у порівнянні з людиною є організмом вищого порядку».

«Елементом суспільного організму має бути визнана окрема людська особистість».

«Суспільство — це організм, а тому в ньому можна знайти аналоги всіх процесів, що спостерігаються нами в організмах окремих істот».

Водночас В. О. Шмаков визначав, що індивідуальні і колекти­вні організми «тотожні за внутрішньою ідеєю, але аналогічні за зовнішнім розкриттям, .. .тому і заперечення того, що суспільство є організмом, і повне ототожнення організму суспільства з орга­нізмом людини, що супроводжується бажанням знайти у будові суспільства всі органи людського тіла, — однаково суперечать істині. Єдино вірне рішення полягає у визнанні тотожності за внутрішньою сутністю, але аналогічності за зовнішніми якостями між організмами людини і суспільства» [130, с 234—235].

Це положення чи не вперше в історії на фундаментальному рі­вні визначило, що люди, подібно до живих клітин, народжуються для виконання певних соціальних функцій. Але якщо функціона­льне призначення тієї чи іншої клітини можна визначити порів­няно просто — за видимими зовнішніми відмінностями, — то з функціональне призначення людини визначити значно складні­ше — за духом. І для цієї невидимої сфери потрібні спеціальні методи пізнання.


422

423

У свою чергу К .Г. Юнг стверджував:

«душа народу є структурою лише дещо складнішою, ніж душа індивіда» [133, с. 18].

Відтак, можна зробити висновок, що людське суспільство яв­ляє собою організм, в якому колена людина народжується для виконання певної групи функцій (хоча іноді може досить якісно виконувати й функції іншої групи).

З цього положення слідує, що для кожної людини існує певна діяльність, яка відповідає її внутрішній природі, та яку людина може робити невимушено, ефективно і радісно.

Це та «споріднена праця» Г. С Сковороди, яка розкриває в лю­дині її божественну природу, приносить їй щастя та спасіння, та ро­биться легко і радісно. Причому така легкість зовсім не виключає творчих над зусиль, адже «нема радісніше, як жити за натурою».

Споріднена праця робиться з любов'ю, на що звернув увагу і Е. Сведенборг, який доводить, що виконання роботи з любові до неї є ознакою ангельською, а робота лише задля потреби в їжі та одязі — ознакою диявольською [114, с 167—169].

У цьому ракурсі слід звернутися до Традиції. Традиція — це істини чи принципи божетсвеного джерела, що відкриті людству, і, в дійсності, цілий космічний сектор, за допомогою різних обра­зів передачі Знання. Ці принципи застосовувані у різних галузях, таких, як закон, соціальні системи, мистецтво, символізм, науки. Традицію можна охарактеризувати як абсолютну істину і спосіб, метод звертання людини до неї. Останнім часом традицію стали співвідносити з вічною мудрістю, що лежить в основі кожної ре­лігії, що є Софією.

На думку одного з перших фундаментальних критиків сучас­ного світу, що закликав до інтелектуальної реформації, францу­зького філософа Рене Генона (1886—1951) «традиційною цивілі­зацією ми називаємо цивілізацію, засновану на принципах у прямому значенні цього слова, тобто таку, в якій духовний поря­док домінує над всіма іншими...». При цьому Традиція має рівні інтеграції людини у неї, рівні інтенсивності духовного процесу кожної конкретної людини (екзотеричний — «зовнішній» (зага­льний), езотеричний — «внутрішній» (потаємний)).

Одвічна мудрість має традиційні форми: Адаптовану Тради­цію (до певних умов), що має наступність від Примордіальної (Первісної) Традиції, та саму Примордіальну Традицію, що є джерелом людського життя.

Згідно з Примордіальною Традицією можна визначити, що фахова діяльність є виявленням і продовженням природи люди-

424

ни. А виконання діяльності відповідно до сутності кожної окре­мої людини є найвищою мірою, що відповідає космічному по­рядку, а сама діяльність набуває ознак святості: «Є різниця між дарами милости, Дух же той Самий. Є й різниця між служіннями, та Господь той же Самий. Є різниця й між діями, але Бог той же Самий, що в усіх робить усе»; «І кожному дається виявлення Ду­ха на користь. Одному бо Духом дається слово мудрости, а дру­гому слово знання тим же Духом, а іншому віра тим же Духом, а іншому дари вздоровлення тим же Духом, а іншому роблення чуд, а іншому пророкування, а іншому розпізнавання духів, а то­му різні мови, а іншому вияснення мов. А все оце чинить один і той Самий Дух, уділяючи кожному осібно, як Він хоче» (Перше Послання до Коринтян Святого Апостола Павло (розділ 12).

Помилка сучасної концепції, згідно з якою людина може об­рати будь-яку професію та навіть змінювати її (начеб-то професія є чимось зовнішнім і без жодного реального зв'язку з індивідуа­льною природою людини) полягає саме у нерозумінні цього

принципу.

Згідно Р. Генона «у традиційній концепції, навпаки, кожен має нормально виконувати функцію, до якої він призначений за сво­єю власною природою, з тими визначеними здібностями, які по суті містить у собі, і він не може виконувати іншу функцію, не створюючи істотного безладу, що мав б наслідки для всієї соціа­льної організації, частину якої він становить; більше того, якщо такий безлад поширюватиметься, то це спричинить певні наслід­ки і для самого космічного середовища, оскільки всі речі пов'язані між собою точними співвідношеннями... У традиційній концепції сутнісні якості визначають діяльність істот; у профан-ній концепції, навпаки, ці якості більше не враховуються, а інди­віди розглядаються як взаємозамінні і чисто нумеричні «одини­ці». Логічно, що ця концепція може привести до здійснення лише «механічної» діяльності, в якій більше немає нічого істинно люд­ського. Саме це ми можемо констатувати в наші дні...» [62, с 61].

Як видно, з традиційної концепції слідує, що будь-яка суспі­льно корисна діяльність є престижною і священною, якщо тільки вона робиться кваліфіковано і з любов'ю, тобто вартість людини визначається не характером виконуваної суспільно корисної ро­боти, але якістю її виконання. За такого підходу люди, які квалі­фіковано роблять свою справу на різних рівнях суспільної ієрар­хії, насправді є рівними перед суспільством і перед Богом. Це визначав ще Г. С. Сковорода: «Бог подібений до багатого водо­граю, що наповнює різні посудини, відповідно до їхнього об'єму.

425

Над водограєм напис: «Нерівна всім рівність». Ллються з різних рурок різні струминки у різні посудини. Менша посудина має менше, але тим рівна вона з більшою, що так само повна. Бо що є дурніше, як рівна рівність, яку дурні у світ ввести марно хочуть? Яке бо дурне те, що супротивне блаженній природі?..» [116, с 436].

Аналізуючи погляди традиційної концепції, можна сформу­лювати наступні чотири твердження:

  1. Людина має піднятися на рівень, що відповідає її природі, та на якому вона може займатися діяльністю, яку може робити з любов'ю, і яка дається їй порівняно легко і невимушено, — саме така праця забезпечує людині самореалізацію та приносить щастя.

  2. Істинний соціальний статус людини залежить не від її місця у формальній ієрархії, а від того, як добре вона виконує свою со­ціальну функцію.

  3. Найкращих успіхів людина може досягнути лише у тій дія­льності, яка відповідає її природі та функціональному призна­ченню у соціальному організмі.

  4. Людина має прагнути не вершин соціальної ієрархії, а вер­шин майстерності у тій суспільно-корисній справі, до якої вона природжена.

Відтак, для зупинення розвитку дії принципа Пітера у масову свідомість повинні увійти визначені положення.

Виказані положення мають забезпечити самоочищення орга­нізаційних структур від некомпетентністі.

Ще Л. Дж. Пітера визначив, що в основі системи, яка спонукає індивіда підніматися на свій рівень некомпетентності, знаходять­ся певні чітко окреслені світоглядні настанови, що панують у ма­совій свідомості. Проблема ж полягає у тому, що на мікрорівні, коли працівникові доручають виконати роботу, якій він не може­те по-справжньому дати раду, то саме цей вид діяльності і стає його постійним заняттям. Виконуючи доручену роботу, основні функціональні обов'язки відходять на другий план, що, як наслі­док, призводить колег до розпачу і підриває ефективність всієї організації.

Приклади цього відомі з практики. Так, якщо працівник здат­ний виконувати роботу ефективно і без напруження, — то майже кожен зазначить, що на цій роботі він не можете себе повністю реалізувати і тому має піднятися вище.

Л. Дж. Пітер визначав, що більшість як менеджерів з персона­лу, так і безпосередніх керівників звертають увагу на професій­ний досвід та компетентність кандидата на вищу посаду. Так,

«кожний адміністратор серед моїх співрозмовників погоджував­ся, що компетентність повинна винагороджуватися вищою поса­дою, а некомпетентність слід розглядати як перешкоду до просу­вання по службі. Проте ніхто не виявив видимого розуміння того, що в системі, де компетентність є підставою, а неком­петентність перешкодою для просування, кожний окремий працівник зупиняється врешті-решт на рівні своєї некомпетен­тності».

У цьому контексті наведемо погляди, які сьогодні панують у масовій свідомості, щодо людини та її працю:

  1. Людині, яка легко й із задоволенням виконує свою робо­ту на певному рівні, доцільно піднятися на вищий рівень, щоб вона працювала з більшим напруженням і повніше себе реалі­зовувала.

  2. Чим вище знаходиться людина у соціальній ієрархії, тим успішніше її життя, тим більшої пошани вона заслуговує, тим вищий її соціальний статус та авторитет, та врешті-решт — тим вона щасливіша.

  3. За наявності певних здібностей і відповідної підготовки будь-яка людина може успішно займатися будь-якою діяльністю.

  4. Прагнення кожної людини піднятися на вершину соціаль­ної ієрархії— справа природна і корисна для процвітання суспі­льства.

Сформульовані положення належать до світоглядних основ сучасної заматеріалізованої цивілізації, але є хибними. Адже, на-жаль, саме вони фактично запускають у людській спільноті у дію руйнівний механізм тотальної некомпетентності на всіх рівнях суспільної свідомості.

Л. Дж. Пітер запропонував такий метод боротьби з тоталь­ною некомпетентністю — це усвідомлення людиною власного рівня некомпетентності та відмова від просування нагору.

У свою чергу, з точки зору реальних життєвих ситуацій, ком­петентністю він визнав «володіння здібностями та вміння вико­нувати певну функцію».

Сучасні ж управлінські моделі будуються на основі принципів результативної дії. Тобто, коли моніторинг праці персоналу для менеджерів не є пріоритетним, а головними для них виступають кінцеві результати діяльності. Виправдання обраних методів та­кож оцінюється за кінцевим результатом.

Така позиція має історичну основу: «За плодами їхніми пізна­єте їх» (Євангелія від Матвія (розділ 7), — тобто йдеться про кін­цеві результати. А також наукове підґрунтя — використання ме-


426

427

тоду експертних оцінок із застосуванням системи об'єктивних критеріїв.

Придатність людини до виконання тієї чи іншої соціальної функції (відповідної діяльності) можна визначити, застосувавши таку методику:

  1. Визначити соціальні функції та їх основні види.

  2. Виявити соціальні групи, здатні до виконання визначених функцій;

  3. Розробити методи ідентифікації (оцінки) і добору людини певної соціальної групи для виконання соціальної функції.

Відтак, йдеться вже не про знаходження чіткої відповідності людини і конкретної професії, а про вид діяльності в соціальному організмі, що охоплює цілий спектр професій і, водночас, є скла­довою частиною кожної професії.

Запропоновані методи дозволять якнайкращим чином мінімі­зувати вплив некомпетентності на масову свідомість.

17.2. Система групової самоорганізації та основні соціальні функції

Сьогодні виділяються п'ять основних соціальних функцій:

  1. світопізнавальна;

  2. владно-адміністративна;

  3. господарююча;

  4. управлінська;

  5. виконавча.

За цими функціями можлива самоорганізація спільноти людей в упорядковану систему будь-якого рівня. Цьому є підтверджен­ням сучасні організації — від натовпу їх відрізняє наявність фун­кціонального розподілу. Тобто в організації хтось має пізнавати творення світу та його закони, хтось — адмініструвати, хтось — хазяйнувати, хтось — управляти, а хтось — працювати.

Для якісного виконання цих основних соціальних функцій по­трібно правильно підібрати людей, які є компетентними щодо їх виконання, тобто володіють відповідними властивостями та ква­ліфікацією. Кожна з основних соціальних груп має власну колек­тивну психологію та незмінну константу— соціотип (див. роз­діл 5 і розділ 15).

Процес групової самоорганізації починається з усвідомлення потреби у такій самоорганізації особами, які за своєю природою належать до «людей знань», тобто діють компетентно у сфері

знань і духа, загальних природних та етичних принципів, розу­міють місце системи «нація» у надсистемі «людство—природа— Бог» та діють заради загального блага. Усвідомлюючи себе, своє призначення і свою відповідальність, вони починають шукати собі подібних і об'єднуватися з ними. Перший етап суспільної самоорганізації завершується формуванням цієї групи.

Другий етап полягає у цілеспрямованій роботі сформованої групи задля масового усвідомлення членами спільноти свого призначення і потреби самовизначення до однієї з функціональ­них груп. З цією метою групою випрацьовується ідеологія.

На третьому етапі відбувається самоорганізація всіх соціаль­них груп, на якому особливу активність виявляють «люди вла­ди», оскільки вони першими сприймають ідеї «людей знань», є компетентними у питаннях практичної організаційної роботи та схильні працювати задля забезпечення інтересів усієї спільноти.

Процес структуризації біосоціального організму на функціона­льні підсистеми набуває стійкого характеру тоді, коли виникають «чисті групи»— групи, які складаються з осіб, компетентних у виконанні відповідної соціальної функції [126, с 152—154].

Ще Р. Генон визначав: «(чиста група)... є виразом глибинної індивідуальної природи людини зі всією сукупністю особливих схильностей, що злиті з цією природою і визначають кожного до виконання тих чи інших обов'язків. Але як тільки виконання цих обов'язків перестає підпорядковуватися суворо визначеним пра­вилам (обґрунтованих природою людини), обов'язковим наслід­ком цього виявляється такий стан, коли кожний змушений роби­ти лише ту роботу, яку йому вдалося одержати, навіть у тому випадку, коли людина не відчуває до неї жодної зацікавленості і не має жодної внутрішньої кваліфікації для її виконання» [62,

с 70].

Властивістю «чистої групи» є здатність знаходити та приєд­нувати до себе «своїх» і відштовхувати від себе «чужих» — тих, хто не володіє відповідними особистими якостями. Завдяки цьо­му «чиста група» має здатність до самоочищення, що дозволяє їй протистояти деградації, яка завжди загрожує будь-якій живій си­стемі. Така живучість «чистої групи» обумовлена тим, що її чле­ни здатні компетентно оцінювати як один одного, так і потенцій­них кандидатів у групу. Іншою властивістю «чистої групи» є високий ступінь взаємопроникнення.

У «чистій групі» закладена потужна ідея соціальної честі. У традиційній термінології «чиста група» розглядається як від­крита динамічна підсистема національного організму, яка здатна


428

429

до самоорганізації, яка у суспільстві виконує певну соціальну функцію і складається з осіб — вільних громадян, які мають для цього відповідні здібності та кваліфікацію, люблять цю діяль­ність і добровільно несуть за неї індивідуальну та групову відпо­відальність.

«Чиста група» може ефективно діяти лише тоді, коли вона є відкритою для людей з відповідними здібностями. Відкритість є обов'язковою умовою життя систем, що самоорганізуються: щойно «чиста група» замикається, вона відразу ж починає дегра­дувати і прямує до самознищення.

При самоорганізації головним є самопізнання людиною влас­ної природи і самовизначення, готовність взяти на себе обов'язки і відповідальність за виконання обраної діяльності. Але при са­мовизначенні не завжди вдається уникнути помилок, часто для цього потрібно мати погляд «з боку».

Саме тому добір у «чисту групу» здійснюється її членами за допомогою системи об'єктивних критеріїв на основі експертних оцінок. Відтак, у першу чергу оцінюванню підлягають реальні справи людини, «плоди» її діяльності (за якими судять про саму людину). Фактично кандидат у «чисту групу» проходить випро­бовування, а сутність будь-якого випробовування — це криза і спостереження. З цього випливає парадоксальний висновок: у кризовий період, коли суспільство знаходиться у напівзруйнова-ному і хаотичному стані, виникають сприятливі умови для са­моорганізації, тому що саме у цей час яскраво виявляється іс­тинна природа людини і, відтак, зникає потреба у додаткових штучних випробовуваннях на «групову чистоту».

Головні причини ефективності суспільства, організованого з урахуванням даного підходу, полягають у наступному.

По-перше, такому суспільству органічно властива орієнтація на виявлення людських талантів та здібностей і їх найповнішу реалізацію.

По-друге, світогляд такого суспільства не сприяє породженню штучних потреб і продукуванню непотрібних речей, оскільки не вважає за самоціль накопичення багатства, здобуття влади, вхо­дження у «вище суспільство» тощо.

По-третє, у такому суспільстві людина ніколи не буде само­тньою, оскільки у своїй групі вона завжди знайде розуміння і підтримку.

По-четверте, у такому суспільстві робота, як правило, викону­ється компетентними людьми, які люблять цю роботу, оскільки вона є продовженням їхньої особистості.

У цьому контексті варто зауважити, що будь-яку корисну ро­боту здатні виконувати лише компетентні люди, — всі інші лише марно витрачають ресурси організації.

У суспільстві, в якому започатковані процеси самоорганізації «чистих груп», замість принципу Пітера починає діяти протиле­жний принцип: «в ієрархії суспільства самоорганізованих «чис­тих груп» кожний індивідуум має тенденцію досягати свого рів­ня компетентності».

З точки зору ефективного управління це пояснюється так — людина може знайти роботу, яку вона робитиме компетентно. З цього виходить, що людська спільнота має величезний внутрі­шній потенціал, для реалізації якого потрібна лише правильна політика у сфері виховання і соціальної організації.

Якщо розглянути дане положення на прикладі, наведеному на початку розліду (щодо талановитих молодих людей — Першого, Другого і Третього, — які досягли «життєвого успіху», тобто піднялися на свій рівень некомпетентності), то з урахуванням проведених досліджень можна встановити наступне. їхні таланти загубило те, що у суспільстві, в якому вони функціонували, ніко­го не цікавили їх вроджені схильності, натомість всіляко заохо­чувалось сліпе дряпання нагору соціальними сходами би.

В органічному, чистогруповому суспільстві сценарій розвитку був наступний. Наприклад, після стажування на фірмі подібного профілю, Першому порекомендували б не поспішати з підви­щенням. Але навіть він прийняв пропозицію щодо підвищення, то після виявлення некомпетентності на новій роботі міг би спо­кійно повернутись на попереднє місце, і його престиж не пост­раждав би. Те саме стосується кар'єри Другого і Третього — во­ни б зупинилися там, де їм працюється невимушено й із задоволенням, де вони добре почуваються.

Відтак, в самооганізованому чистогруповому суспільстві ко­жна людина зобов 'язана шукати своє покликання, а її «життє­вий успіх» визнається тоді, коли вона знаходить споріднену пра­цю, незалежно від її місця в ієрархії суспільного організму.

^ 17.3. ГРУПОВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ

Як слідує з вищевикладеного, внаслідок тотальної некомпете­нтності системи, в яких діє принцип Пітера, мали б розпастися. Але їх функціонування забезпечується додатковими, як правило, тіньовими механізмами (протекція, корупція, клановість), які за-


430

431

важають просуванню компетентних людей на їх рівень некомпе­тентності. Відтак все це деморалізує суспільство і руйнує його соціальну тканину, оскільки згадані тіньові механізми, орієнто­вані не на забезпечення дотримання інтересів всього суспільства, а на незаконне задоволення особистих і групових інтересів.

У свій час відомий англійський публіцист, письменник, істо­рик, філософ, автор концепції «культа героїв» Томас Карлайл (1795—1881) зазначав: «Я не вірю в колективну мудрість неві­гласів» і «Ніхто не знає, як вчинить Натовп, тим більше — він самий». Найважливіші рішення, які потребують найвищої ком­петентності, ухвалюються людьми здебільшого цілком неком­петентними. Адже більшість у своїй масі складається з людей некомпетентних, у той час як люди, які будують свою думку на справді глибокому знанні предмету, завжди виявляються в ме­ншості.

Висловити власну думку щодо того чи іншого питання часто просять людей, які раніше ним не займались і не будуть займати­ся. Навіть якщо керівництво складається з компетентних людей, то кандидатами на заміщення посад висуваються не справжні спеціалісти, а здатні «підігравати» діючому керівництву, навіть за рахунок нівелювання раціональних думок і прийняття неком­петентних рішень. Особливо гостро це питання постає при об­ранні певних кандидатур на виборні посади. Л. Дж. Пітер визна­чив, що структури «неминуче переповнені некомпетентними людьми, які не можуть виконувати доручену їм роботу, не мо­жуть бути просунутими по службі, але й не можуть бути звільне­ними». У результаті складається ситуація, неприпустима з погля­ду і здорового глузду, і моралі: відповідальність перекладається на некомпетентних у своїй масі людей, яким до того ж навіюєть­ся ілюзія, що саме вони здійснюють управління. Таким чином, компетентні фахівці стають некомпетентними директорами, біз­несменами чи державними діячами.

Якщо ж розглядати суспільство як колективний організм, фу­нкціонально подібний до організму людини, то неефективність стає ще очевиднішою. У людини рішення, що стосуються поведі­нки організму в цілому, приймаються головою. У людському су­спільстві, без встановлення чіткої мети, визначити, хто володіє якостями «голови» дуже складно. Сучасне суспільство не дуже переймається окресленою проблемою, — воно втрачає здатність до глибокого мислення й якісних оцінок, намагаючись компенсу­вати її пошуком найпростіших рішень і кількісними методами, — що засвідчує факт «зіпсованості» масової свідомості.

Дане положення також підтверджується думкою Л. Дж. Пі­тера, що «...американець обожнює долар. Він почуває себе не­затишно, зіткнувшись із чимось, чого не можна порахувати, тому що не дуже володіє іншими способами вимірювань. Він не в змозі ані визначити, ані оцінити якість. Тому його доля —

кількість».

У рамках сучасної парадигми вирішення проблеми масової некомпетентності неможливе, оскільки в її основу закладені по­милкові погляди на людину і суспільство, а саме питання якісно­го добору у «чисту групу» виходить за рамки досліджень, окрес­лених цією ж парадигмою. Такого роду проблеми вирішує органічне суспільство, що через осягнення людиною своєї при­роди, знаходження спорідненої праці і свого діапазону компетен­тності, і формує реальну чистогрупову самоорганізацію.

На думку Г. Сковороди, «Бог є скрізь і щастя в усякому стані, коли входимо у нього з Богом. Треба тільки пізнати себе, куди хто народжений». У цьому контексті міститься підтвер­дження, що «чиста група» виконує певну соціальну функцію. У «чистій групі» усвідомлюються значення та зобов'язання ці­єї функції та наголошується на якісних показниках — людсь­ких здібностях та кваліфікації (від лат. аиаііз — якості,/ас/о — роблю), тобто на компетентності. Тому для суспільного уст­рою «чиста група» є ідеалом якості, зразком для наслідування й організуючим ядром.

Належність людини до певної «чистої групи» визначає її діа­пазон гарантованої компетентності. Так, спеціаліст якнайкра­ще орієнтується у своїй професії, бізнесмен найкомпетентніший у сфері бізнесу, урядовець у питаннях державної органзації, фі­лософ у взаємодії суспільства з Духом.

Чистогрупова система запроваджує чітку відповідність між правами й обов'язками. При цьому права обмежуються: якщо людина не може чи не хоче виконувати певні обов'язки, то вона не повинна претендувати на відповідні права (і не розраховувати на протекцію чи підкуп). Якщо ж людина виконує свої чистогру-пові обов'язки — її права ніким не обмежуватимуться. Тобто, наприклад, бізнесом матиме право займатися той, хто виконува­тиме обов'язки, визначені законодавством щодо підприємницької дільності та діловою етикою.

В органічному суспільстві досягається рівновага між інте­ресами особистості й інтересами суспільства. Для виконання своєї соціальної функції кожна «чиста група» зацікавлена в яс­кравих творчих особистостях, причому особистостях вільних,


432

28412

433

адже свобода є обов'язковою умовою творчої і продуктивної праці. Тому, з одного боку, «чиста група» захищає природні інтереси своїх членів і підтримує їх у досконалому виконанні їхньої природовідповідної діяльності. З іншого боку, «чисті групи» є природними структурами, які становлять основу сус­пільного організму і, за самим визначенням, працюють на ін­тереси всієї спільноти.

Таким чином, «чисті групи» виступають посередниками між людьми і суспільством. А це забезпечує групову компетенцію у рамках творення суспільства соціальної гармонії.



Резюме

Кожна людина не може бути «ідеальною». З позиції сучасного менеджменту ця фраза звучить так: «Кожна людина не може бути компетентною в усіх, без виключення, питаннях».

Тобто, якщо менеджер вважає, що у його команді будь-який працівник може безпроблемно замінити іншого, він помиляється. Всі люди різні, і, відповідно, мають виконувати різні функції. При професійно організованій командній роботі потрібний пра­цівник виконує потрібні функції, які саме йому найбільше при­таманні. Ефект від такої організації є максимальним.

Гіпотезу щодо «некомпетентності» та аналіз її причин першим зробив професор Л. Дж. Пітер, яка в подальшому знайшла своє втілення у теорії «всезагальної некомпетентності». Питання не­компетентності у своїх роботах висвітлювали Г. Сковорода, Е. Сведенборг, В. Шмаков та інші, що спричинило виникнення традиційної концепції.

Для вирішення питання некомпетентності існують методи бо­ротьби з нею, основу якої становлять біблійні тези та класичні праксеологічні підходи, в рамках основних соціальних функцій і «чистих груп».

Як результат, кожна людина досягає свого рівня компетентно­сті. Іншими словами, рівень компетентності у кожної людини свій. Або: рівень компетентності однієї людини може бути рів­нем некомпетентності іншої.

Праксеологічний сенс даної теорії такий: кожна людина має займатися справою, яка притаманна саме їй. Лише за цієї умови вона досягне життєвого успіху. Особистий успіх окремої людини дасть змогу досягти рівноваги її інтересів та інтересів суспільст­ва, нації.

Основні поняття

Принцип Пітера

Рівень некомпетентності

Рівень компетентності

Масова {тотальна) некомпетентність

Людська спільнота, суспільство

Споріднена праця

Традиційна концепція

Методи боротьби з некомпетентністю

Соціальні функції

«Чисті групи»

Діапазон гарантованої компетентності

Суспільство органічної рівноваги

да

Питання

  1. Визначте поняття «Принцип Пітера». Охарактеризуйте йо­го основні положення.

  2. Охарактеризуйте поняття некомпетентності.

  3. Які існують світоглядні причини масової (тотальної) не­компетентності? Назвіть їх та викажіть своє бачення.

  4. Яка теорія лежить в основі традиційних поглядів на людсь­ку спільноту? Поєднайте її з органічною школою соціології.

  5. У чому полягає сутність «спорідненої праці» Г. Сковороди?

  6. У чому полягає сутність «традиційної концепції»?

  7. Що є компетентністю? Які існують методи боротьби з не­компетентністю?

  8. Визначте основні соціальні функції.

  9. У чому полягає сутність групової самоорганізації? Визнач­те причини її ефективності.




  1. Визначте шляхи досягнення людиною рівня своєї компете­нтності. Які чинники заважають людині досягти його?

  2. Охарактеризуйте поняття «діапазон гарантованої компетен­тності».

  3. Наведіть ваше бачення суспільства соціальної гармонії.


434

28*

435



Скачать файл (398.1 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации