Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекция - Міжнародне гуманітарне право в системі міжнародного права(jus in bello) - файл 1.doc


Лекция - Міжнародне гуманітарне право в системі міжнародного права(jus in bello)
скачать (98 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc98kb.02.12.2011 09:30скачать

содержание

1.doc

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ
Кафедра військової підготовки
ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник кафедри

військової підготовки

_________________В.О.Філатов

«____»_________________2009 р.

РОБОЧИЙ ПЛАН
проведення лекційного заняття з навчального розділу

«Міжнародне гуманітарне право»
Тема 1. «Міжнародне гуманітарне право в системі міжнародного права(jus in bello.________________________________________
Навчальна мета заняття: Ознайомити студентів поняттям та джерелами міжнародного гуманітарного права, його метою та змістом, а також відміностями міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини.

^ Виховна мета: Виховувати у студентів почуття відповідальності за свою професійну підготовку.
Місце проведення заняття: аудиторія №_______________________
Обсяг часу: 2 години________________________________________

Розглянуто і схвалено на засіданні кафедри

військової підготовки

Протокол №___від «_____»________2009 р.

м. Ірпінь-2009

ІІІ. ^ Розгорнутий план заняття

№№

з/п

Перелік основних

і допоміжних питань

Час, хв

Методичне відпрацювання і матеріальне забезпечення навчального питання

1

2

3

4

1
2
3


Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права

Основна мета та зміст міжнародного гуманітарного права

Відмінність міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини




В.Базов. Кримінальна відповідальність за серйозні

порушення МГП

стор.5-12

ІV. Прізвища студентів, яких необхідно запитати:
V. Завдання для самостійної роботи по підготовці до наступного заняття:

Вивчити матеріали лекції та додатково:

  1. Джерела (форми) міжнародного права..

  2. Мета міжнародного гуманітарного права.

  3. Зміст міжнародного гуманітарного права.

4. Заборонені методи ведення війни..

5. Міжнародні правові принципи захисту цивільного населення..

Старший викладач _____________ А.О.ЯФОНКІН

(посада) (підпис)

«___»_________2009 р.

Тема 1 « Міжнародне гуманітарне право в системі міжнародного права(jus in bello)».

Лекція

План

1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права

2. Основна мета та зміст міжнародного гуманітарного права

3. Відмінність міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини
Самостійна робота

План

1. Міжнародне гуманітарне право як загальний знаменник міжнародного публічного права.

2. Вплив міжнародного гуманітарного права на поведінку держав і приватних осіб.

3. Межі застосування норм міжнародного гуманітарного права.

4. Застосування міжнародного гуманітарного права щодо суб’єктів.
Рекомендована література:

основна: 1. В.Базов. Кримінальна відповідальність за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права .

2. .М.РепецькийВ.М.Лисик, Міжнародне гуманітарне право.. Підручник. К., «Знання»- 2007.

додаткова: 1. Статуту Міжнародного Суду ООН

1. Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни, а саме:

  1. про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Конвенція І);

  2. про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі (Конвенція II);

  3. про поводження з військовополоненими (Конвенція IIІ);

  4. про захист цивільного населення під час війни (Конвенція IV).

Додаткові протоколи від 8 червня 1977 p.:

  1. Додатковий протокол І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів;

  2. Додатковий протокол II, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів.

^ 1. Поняття та джерела міжнародного гуманітарного права
Міжнародні відносини характеризуються великою різноманітністю, що зумовлює потребу в певних міжнародно-правових нормах, які б їх регулювали. Міжнародному публічному праву властиві внутрішня цілеспрямованість, наявність загальновизнаних принципів, взаємопов'язаність правових норм, узгодженість рішень міжнародних організацій, обґрунтованість рішень міжнародних судових органів, а також інститутів міжнародного права.

Міжнародне гуманітарне право як самостійна галузь міжнародного публічного права містить усі згадані елементи, тому не випадково його називають підсистемою в рамках цілісної системи міжнародного публічного права. Розуміння суті й значення міжнародного гуманітарного права дуже важливе, особливо зараз, коли суверенна Україна після проголошення незалежності стала повноправним суб'єктом міжнародних відносин, а Конституція України (ст. 9) чітко визначає: "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України".

Термін "міжнародне гуманітарне право" вперше був запропонований Жаном Пікте та увійшов до назви Женевської дипломатичної конференції (1974—1977 рp.) з питання підтвердження розвитку міжнародного гуманітарного права, що застосовується в період збройних конфліктів. Міжнародне гуманітарне право виникло не за бажанням окремих осіб або держав, а внаслідок реальних суспільних процесів. Якщо розуміти первинне значення визначення міжнародного права як права у відносинах між народами (jus inter gentes), то можна передбачити, що перші звичайні норми зароджувалися ще до становлення державності при первіснообщинному ладі. Зародившись біля витоків людської цивілізації, ідея захисту людини від бід військового часу є актуальною й нині.

^ Міжнародне гуманітарне право (іноді його називають право збройних конфліктів або право війни) — це сукупність міжнародно-правових норм, які спрямовані на захист жертв збройних конфліктів і встановлюють заборону або обмеження методів та засобів ведення війни, а також відповідальність за порушення певних принципів і норм.

Об'єктом правового регулювання міжнародного гуманітарного права є суспільні відносини, які виникають у ході збройного конфлікту.

За дією щодо певного кола учасників міжнародних правових відносин норми міжнародного гуманітарного права є загальноприйнятими універсальними нормами.

При визначенні джерел міжнародного гуманітарного права треба мати на увазі, що термін "джерело права" використовується в двох значеннях: матеріальному і формальному. Матеріальні джерела — це матеріальні умови життя суспільства. Формальні — це ті форми, в яких виражені норми права. Тільки формальні джерела права є юридичною категорією і можуть бути предметом вивчення міжнародного гуманітарного права як науки.

Статтею 38 Статуту Міжнародного Суду ООН встановлюється перелік джерел міжнародного права, які є основою для розгляду Судом переданої до нього справи. Це — міжнародні конвенції як загальні, так і спеціальні; встановлені норми, визнані державами, що сперечаються; міжнародні звичаї як докази загальної практики, визнаної як правова норма; загальні принципи права, визнані цивілізованими націями; судові рішення і доктрини як допоміжний засіб.

Міжнародне гуманітарне право знаходить своє відображення як у звичайному праві, так і у відповідних міжнародних договорах (конвенціях). Тому джерелом міжнародного гуманітарного права є міжнародні договори і конвенції, у яких викладені правила ведення збройних конфліктів. До таких джерел належать: чотири Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. про захист жертв війни, а саме:

  1. про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (Конвенція І);

  2. про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які зазнали корабельної аварії, із складу збройних сил на морі (Конвенція II);

  3. про поводження з військовополоненими (Конвенція III);

  4. про захист цивільного населення під час війни (Конвенція IV).

Зазначені Женевські конвенції отримали розвиток у двох Додаткових протоколах від 8 червня 1977 p.:

  1. в Додатковому протоколі І, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів;

  2. та в Додатковому протоколі II, що стосується захисту жертв неміжнародних збройних конфліктів.

Крім того, міжнародне гуманітарне право містить ряд інших міжнародних договорів, які забороняють застосування деяких видів зброї і методів ведення війни. Це — Санкт-Петербурзька декларація 1868 p., Гаазькі конвенції 1899 p., Гаазькі конвенції 1907 p., Конвенція про заборону бактеріологічної (біологічної) зброї 1972 p., Конвенція про заборону або обмеження звичайної зброї 1980 p., Конвенція про заборону хімічної зброї 1993 p., Гаазька конвенція 1954 р. про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту, Оттавська конвенція 1997 р.

Важливою віхою в історії розвитку міжнародного гуманітарного права стало набуття чинності Статутом Міжнародного кримінального суду.

Міжнародне гуманітарне право постійно розвивається. Ве­лике значення для цього розвитку мають міжнародне звичаєве право, право прав людини, діяльність Організації Об'єднаних Націй та практика діяльності міжнародних судів ad hoc.
^ 2. Основна мета та зміст міжнародного гуманітарного права
Гуманітарне право переслідує дві основні мети.

По-перше, обмеження воюючих сторін у виборі засобів і методів ведення воєнних дій (право Гааги).

По-друге, захист осіб, які не беруть або припинили участь у бойових діях (право Женеви).

Що стосується першої мети, то відповідно до вимог міжнародного гуманітарного права забороняється застосовувати засоби і методи ведіння війни, які:

1) не дозволяють проводити відмінність між комбатантами і некомбатантами;

2) призводять до надмірних пошкоджень або страждань, не виправданих безпосередньою військовою вигодою;

3) є причиною завдання великих, тривалих і серйозних збитків навколишньому середовищу.

Уперше принцип обмеження воюючих сторін у виборі засобів озброєної боротьби був сформульований у Санкт-Петербурзькій декларації "Про заборону вживання вибухових і запалювальних куль" таким чином: "Єдина законна мета, яку повинні мати держави під час війни, полягає в ослабленні військових сил ворога". Цей принцип закріплено в Додатковому протоколі І, згідно з яким "у разі збройного конфлікту право сторін, які знаходяться в конфлікті, обирати методи ведення війни не є необмеженим..., забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, які заподіюють зайві пошкодження або зайві страждання".

^ До заборонених засобів ведення війни належать: отрути, отруєна зброя; задушливі, отруйні та інші подібні гази; бактеріологічна й токсична зброя; кулі, що легко сплющуються і розвертаються в людському тілі; зброя, яка при нанесенні рани без користі збільшує страждання людей або робить їх смерть неминучою; зброя, основна дія якої полягає в нанесенні пошкоджень осколками, які неможливо виявити в людському тілі за допомогою рентгенівських променів; міни-пастки та інші пристрої, схожі на дитячі іграшки або предмети медичної допомоги; запалювальна зброя проти цивільного населення, населених пунктів і цивільних об'єктів; протипіхотні міни, ряд морських мін, зброя, дія якої може завдати збитків природному сере­довищу. Міжнародне гуманітарне право забороняє застосовувати в збройному конфлікті зброю масового враження (біологічну, хімічну), а також засліплюючу (лазерну) зброю. Бактеріологічна зброя відповідно до Конвенції 1972 р. вилучена з арсеналів держав. Конвенція 1993 р. про ліквідацію хімічної зброї передбачає знищення цієї зброї.

Що стосується ядерної зброї, то на запит Генеральної Асамблеї ООН: "Чи дозволено з точки зору міжнародного права за будь-яких обставин використовувати ядерну зброю або загрожувати її застосуванням?" — Міжнародний Суд зробив такий висновок: по-перше, Суд не виявив жодної міжнародно визнаної норми, яка прямо забороняла б за будь-яких обставин використовувати ядерну зброю або загрожувати її застосуванням у ході збройного конфлікту; по-друге, Суд констатував, що будь-який випадок застосування ядерної зброї підпадає під дію норм і вимог міжнародного гуманітарного права.

Водночас, чи дозволяють останні досягнення науки і техніки створити більш-менш міцний порядок, що приймається в сфері міжнародних відносин? Якщо раніше війна мала характер воєнного зіткнення збройних сил, що протистоять одна одній, то події новітньої історії дають ясно зрозуміти, що тепер війна означає тотальну мобілізацію всіх життєвих сил нації проти ворожої держави, в якій бере участь увесь народ. До того ж характер воєнних дій радикально змінився під впливом новітніх відкриттів і технічних розробок. Це ставить людство перед питанням життя і смерті та перед необхідністю приймати рішення, зокрема етичного характеру.

Велике значення в міжнародному гуманітарному праві надається захисту цивільних об'єктів. Об'єктами нападу можуть бути тільки воєнні об'єкти, які згідно зі ст. 52 Додаткового протоколу І "через свій характер, розміщення, призначення або використання вносять ефективний вклад у воєнні дії і повне часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація яких за існуючих у даний момент обставин дає явну воєнну перевагу".

Гаазька Конвенція 1907 p. забороняє атакувати або бомбардувати будь-яким способом" незахищені міста, селища, житла. Згідно з Додатковим протоколом І "цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресій". Статтею 56 Додаткового протоколу І передбачається, що установки і споруди, які містять небезпечні сили (дамби, греблі, атомні електростанції), не повинні ставати об'єктами нападу навіть у тих випадках, коли вони є воєнними об'єктами, "якщо такий напад може викликати вивільнення небезпечних сил і подальші великі втрати цивільного населення". Винятки щодо такого нападу передбачаються пунктом 2 цієї статті.

Особлива увага в міжнародному гуманітарному праві приділяється правовому захисту об'єктів, що становлять історичну та культурну цінність, відіграють важливу роль у духовному житті людей. Згідно зі ст. 1 Гаазької конвенції 1954 р. про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту захисту підлягають релігійні та світські пам'ятки архітектури, археологічні об'єкти, музеї, бібліотеки, театри, тобто об'єкти, "що мають велике значення для культурної спадщини кожного народу". Відповідно до ст. 53 Додаткового протоколу І забороняється: здійснювати будь-які ворожі акти проти історичних пам'яток, творів мистецтва або місць культів, які є культурною або духовною спадщиною народів; використовувати такі об'єкти для підтримки військових зусиль; здійснювати репресії стосовно таких об'єктів.

До заборонених методів ведення війни належать: віддання наказу "не залишати нікого в живих"; незаконне використання розпізнавальної емблеми Червоного Хреста; зрадницьке вбивство або поранення цивільного населення або осіб, які належать до сил противника; вбивство або калічення ворога, який склав зброю і здався; віроломне користування парламентерським прапором, військовими знаками і форменим одягом ворога; примушення громадян ворожої сторони до участі у воєнних діях проти їх власної країни; захоплення заручників, здійснення терору тощо. Водночас не забороняється використання військових хитрощів з метою введення противника в оману, примушення його діяти необачно, наприклад, за допомогою маскування, обманних операцій і дезінформації.

Що стосується захисту осіб, які не беруть участі у воєнних діях (право Женеви), то йдеться про захист жертв збройних конфліктів, які перебувають під "захистом" вищезазначених Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І. Практично всі положення Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І певною мірою стосуються двох основних понять — "комбатант" і "особа, над якою протегують". Тільки Додатковий протокол IІ не передбачає особливого статусу осіб, які беруть участь у бойових діях, і не визначає жорстких категорій щодо осіб, над якими протегують. Додатковий протокол II окреслює лише відмінність між особами, які беруть участь у бойових діях, і особами, які не беруть участі в них.

У ст. 43 Додаткового протоколу І передбачено, що особи, які входять до складу збройних сил сторони, що знаходиться в конфлікті (крім медичного і духовного персоналу), є комбатантами, тобто вони мають право безпосередньо брати участь у воєнних діях. Важливість статусу комбатанта полягає в тому, що тільки такий статус дає право на безпосередню участь у воєнних діях, тобто право виводити з ладу або вбивати комбатантів зі складу збройних сил противника та не нести за це особистої відповідальності (хоч при цьому право вибору методів не є необмеженим). Водночас особа, яка є комбатантом, може правомірно стати об'єктом нападу, тобто правомірно може бути виведена з ладу або знищена.

Женевські конвенції і Додатковий протокол (ДП) І розрізняють кілька категорій осіб, над якими протегують:

1) поранені, хворі та особи, що зазнали корабельної аварії, як зі складу збройних сил, так і цивільні;

2) військовополонені;

3) цивільні особи на території противника;

4) цивільні особи на окупованих територіях;

5) інтерновані цивільні особи.

Під спеціальним захистом Конвенцій перебувають: біженці й апатриди (ст. 73 ДП І); жінки (ст. 76 ДП І); діти (ст. ст. 77-78 ДП І); журналісти (ст. 79 ДП І).

^ Правовий режим військовополонених визначений III Женевською конвенцією 1949 р. про поводження з військовополоненими. Режим військового полону повинен забезпечувати як збереження життя військовополоненого, так і захист його прав. Згідно зі ст. 44 Додаткового протоколу І військовополоненими вважаються комбатанти, що потрапили під владу ворога.

Міжнародне гуманітарне право вимагає гуманного ставлення до військовополонених; жоден із них не може бути підданий фізичному каліченню, науковому або медичному експерименту; забороняється дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, за віросповіданням, соціальним походженням; умови розміщення в таборах повинні відповідати умовам, якими користується армія противника, розташована в тій самій місцевості. Ці правила можуть поширюватися й на учасників неміжнародних збройних конфліктів, тобто на осіб, затриманих у зв'язку з конфліктом.

Військовополонені зберігають свій статус протягом усього періоду полону і не можуть позбавитися цього статусу, в тому числі за власним бажанням.

По закінченні воєнних дій і полону всі військовополонені підлягають негайній репатріації. Невиправдана затримка в репатріації є серйозним порушенням міжнародного гуманітарного права (ст. 85 ДП І).

Якщо особа однієї сторони потрапляє в полон до іншої сторони в той час, коли вона займається шпигунством, то вона не має права на статус військовополоненого (ст. 46 ДП І). Згідно зі ст. 47 Додаткового протоколу І найманці не мають права не тільки на статус військовополонених, але й на статус комбатантів.

Категорії осіб, над якими протегують, до якої належить цивільне населення, присвячена IV Женевська конвенція, правила якої доповнені Додатковим протоколом І.

^ Основні міжнародні правові принципи захисту цивільного населення такі:

— у мирний час або одразу ж після початку збройного конфлікту сторони можуть створити санітарні зони і зони безпеки для захисту цивільного населення;

— під час воєнних дій повинна існувати відмінність між особами, які активно беруть участь в них (комбатантами) і цивільним населенням;

— забороняється використовувати цивільне населення для прикриття воєнних дій і для захисту тих чи інших військових об'єктів або районів від нападу противника;

— забороняються колективні покарання, взяття заручників, залякування або терор;

— основні права людини мають дотримуватись і під час збройних конфліктів.

Згідно з правилами IV Женевської конвенції окупована територія продовжує залишатися територією тієї держави, якій вона належала до окупації.

Міжнародне гуманітарне право розрізняє збройні конфлікти міжнародного і неміжнародного характеру. У разі міжнародного збройного конфлікту застосовуються чотири Женевські конвенції і Додатковий протокол І. У разі збройного конфлікту неміжнародного характеру, який досягає певної міри інтенсивності, застосовується Додатковий протокол II. У разі неміжнародного конфлікту, який не досягає певної міри інтенсивності, застосовується ст. З, загальна для чотирьох Женевських конвенцій. Міжнародне гуманітарне право не застосовується у разі внутрішнього безладдя (окремі акти безладдя).

Відповідно до ст. 1, загальної для всіх Женевських конвенцій і Додаткового протоколу І, держави-учасниці цих конвенцій, у тому числі й Україна, зобов'язані не тільки дотримуватися правил указаних договорів, але й примушувати всі інші держави їх виконувати за будь-яких обставин. Це правило може служити вагомим аргументом на користь визнання імперативності норм і принципів міжнародного гуманітарного права.
^ 3. Відмінність міжнародного гуманітарного права від права держав на ведення війни (збройного конфлікту) та від права прав людини
Міжнародне гуманітарне право як самостійна галузь міжнародного публічного права (jus in bello) має принципові відмінності як від права держав на ведення війни (jus ad bellum), так і від права прав людини.

^ Jus ad bellum розглядає питання, пов'язані з правом держав вдаватися до сили для ведення війни. Як відомо, в сучасному міжнародному праві встановлена заборона на застосування си­ли. Принцип незастосування сили і загрози цією силою закріплений у Статуті ООН. У ст. 2 Статуту говориться, що "всі Члени Організації Об'єднаних Націй утримуються в міжнародних відносинах від загрози силою або від її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і яким-небудь іншим чином, несумісним з цілями Організації Об'єднаних Націй". Держава має право застосувати силу, тільки захищаючись від агресії. Право на індивідуальну або колективну оборону закріплене в ст. 51 Статуту ООН. Іншим законним випадком застосування сили є участь збройних сил у проведенні миротворчих воєнних операцій, які повинні здійснюватися згідно зі Статутом ООН.

^ Jus in bello, тобто власне міжнародне гуманітарне право, встановлює правила ведення війни і не розглядає питання стосовно права держав застосовувати силу. Міжнародне гуманітарне право не забороняє війну, однак це ніякою мірою не означає, що воно визнає законність війни як такої. Воно лише відсилає до вказаних вище норм міжнародного права, викладених у Статуті ООН. Про це прямо йдеться у Преамбулі Додаткового протоколу І. Міжнародне гуманітарне право не розглядає причини, що лежать в основі конфлікту. Для застосування міжнародного гуманітарного права не важливо, хто є ініціатором конфлікту. Норми міжнародного гуманітарного права застосовуються з самого початку конфлікту і діють рівною мірою відносно всіх учасників конфлікту. Таким чином, у міжнародному гуманітарному праві принцип так званої взаємності не застосовується.

Розглядаючи взаємозв'язок міжнародного гуманітарного права і права прав людини, необхідно зазначити, що обидві галузі мають одне й те саме історичне та філософське коріння, зародилися в доісторичний період завдяки необхідності захистити людину від загрозливих ворожих сил, що породило два прагнення: зменшити біди, заподіяні війною, і захистити людину від свавілля. У ході історичного розвитку ці прагнення розвивалися паралельними шляхами.

Принципова відмінність між цими галузями міжнародного публічного права полягає в тому, що в праві прав людини представлені найзагальніші принципи, в той час як гуманітарне право має специфічний характер і застосовується в основному тільки під час збройного конфлікту. Право прав людини застосовується, в принципі, в будь-який час — як у мирний, так і у воєнний. Однак у більшості міжнародних конвенцій з прав людини є положення, які дозволяють державам вживати заходів щодо відхилення від своїх зобов'язань стосовно деяких прав за надзвичайних обставин (під час війни або за іншої загрози безпеці держави). А міжнародне гуманітарне право не містить загального застереження, яке дозволяло б державам відступати від своїх міжнародних зобов'язань, коли б то не було.

Процесу зближення міжнародного гуманітарного права і права прав людини покладено початок на Міжнародній конференції з прав людини в Тегерані (1968 p.). На цьому історичному форумі ООН уперше було розглянуто питання про дотримання прав людини під час збройного конфлікту. Відтоді документи про права людини більшою мірою враховують концепції, характерні для міжнародного гуманітарного права. Документи міжнародного гуманітарного права також насичені ідеями, притаманними праву прав людини. Ці дві галузі права, хоч і близькі, але різняться між собою та органічно доповнюють одна одну.


Скачать файл (98 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации