Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекции по Международной экономике ДГМА - файл 1.doc


Лекции по Международной экономике ДГМА
скачать (795.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc796kb.02.12.2011 11:10скачать

содержание

1.doc

  1   2   3
СИСТЕМА ТА СЕРЕДОВИЩЕ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН (МЕВ)

1 Міжнародна економіка (МЕ) і її структура

2 Суб'єкти й об'єкти міжнародної економіки. Форми й рівні реалізації МЕВ

3 Основні ознаки й показники відкритої економіки (ВЕ)
1 Міжнародна економіка і її структура

Міжнародна економіка – сучасна форма товарного виробництва (ТВ), що склалася в 2-й половині XX ст.

Найпростішою формою організації товарного виробництва є внутрішній ринок.

Внутрішній ринок – форма організації ТВ, при якій виробники самі реалізують виготовлені товари усередині країни.

У процесі тривалого розвитку внутрішні ринки трансформувалися в національні ринки.

Національний ринок – це внутрішній ринок, для якого характерна наявність міжрегіональних зв'язків між господарюючими суб'єктами, що виникли в результаті суспільного поділу праці, частина його орієнтується на іноземних покупців.

Національний ринок сформувався в період розвитку мануфактурного капіталізму (XVI - 70-і рр. XVIII ст.).

У цей же період формуються й міжнародні ринки.

Міжнародний ринок- це частина національного ринку, що безпосередньо пов'язана із зарубіжними ринками.

Промислова революція – якісний стрибок у розвитку продуктивних сил, який пов'язаний з переходом від мануфактурного виробництва, заснованого на ручній праці, до фабричного, заснованого на машинному виробництві.

Технологічний уклад – комплекс сполучених виробництв, об'єднаних у систему, що відтворюється, загальними технологічними принципами функціонування, організацією виробництва, його орієнтацією на відповідний тип суспільного споживання.

Світовий ринок – сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному розподілі праці й інших факторів виробництва.

Розвиток світового ринку зумовило формування світового господарства.

Світове господарство – сукупність національних економік країн світу, зв'язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Світове господарство в результаті розвитку в другій половині XX ст. трансформувалося в МЕ.

Міжнародна економіка – це система національних господарств, взаємодія між якими обумовлена міжнародним розподілом праці й інших факторів виробництва, у межах її наднаціональні структури забезпечують регулювання МЕВ для стійкого стабільного розвитку.
2 Суб'єкти й об'єкти МЕ. Форми й рівні реалізації МЕВ

Суб'єктами МЕВ є інституціональні одиниці (ІО) різних країн.

Інституціональна одиниця – це економічний агент, що може від своєї особи здійснювати угоди з іншими особами.

Типи ІО:

1) Фізичні особи

Домашнє господарство – ІО, що реалізує фактори виробництва й споживає товари й послуги.

2) Юридичні особи (ЮО). Підрозділяються на ті, які займаються виробництвом, і урядові заклади.

Нефінансові корпорації – ЮО, що надають нефінансові послуги й вироблять товари для ринку.

Неприбуткові інститути – ЮО, які надають неринкові послуги домашнім господарством, використовуючи добровільну участь фізичних осіб.

Фінансова корпорація – ЮО, що здійснюють фінансове посередництво або допоміжні фінансові послуги (банки, фінансові компанії).

Урядові заклади – інституціональні одиниці, що виконують політичні, регулятивні й виробничі функції, що забезпечують створення неринкових товарів і послуг, призначених для індивідуального або колективного споживання, і перерозподіл доходів.

Урядовий заклад (міністерства, включаючи урядові фонди соціального забезпечення) - основні інституціональні одиниці урядового сектора.

Інституційні одиниці взаємодіють один з одним. Змістом такої взаємодії є здійснення ними економічних операцій.

Економічна операція (ЕО) – це угода між ІО, що припускає перехід права власності на матеріальні або фінансові активи від одного суб'єкта до іншого.

Економічні операції підрозділяються на:

- нефінансові операції, пов'язані з виробництвом і придбанням товарів і послуг (передача товарів, рух доходу, неоплачені трансферти);

- фінансові операції, пов'язані з обміном одних фінансових активів на інші (із зміною в активах і пасивах).

Розрізняють внутрішні й міжнародні економічні операції.

Внутрішні економічні операції – це операції, які здійснюються між резидентами.

Резиденти - це всі інституціональні одиниці, що проживають у даній країні більше року, незалежно від їхнього громадянства й паспортного статусу.

Міжнародні економічні операції - це операції, які здійснюються між резидентами й нерезидентами.

Нерезиденти – ІО, що постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіями інституціональних одиниць даної країни.

Об'єктами ЕО є:

- товари, послуги, фактори виробництва (капітал, робоча сила, технологія);

- фінансові інструменти (валюта, цінні папери, кредити, розрахунки).

Об'єкти ЕО виступають і об'єктами МЕВ.

МЕВ - це процес взаємодії між резидентами й нерезидентами із приводу більш ефективного розподілу обмежених ресурсів з метою задоволення потреб всіх інституціональних одиниць, що беруть участь у цьому процесі.

Форми МЕВ:

- міжнародна торгівля товарами й послугами;

- міжнародний рух факторів виробництва (капітал, робоча сила, технологія);.

- міжнародна торгівля фінансовими інструментами (валютою, цінними паперами, дериватами, кредитами), міжнародні розрахунки.

Рівні реалізації МЕВ:

- мікрорівень – це сфера міждержавних відносин, що включає міжнародні економічні операції, пов'язані з рухом конкретних товарів і факторів їхнього виробництва;

- макрорівень – це сфера міждержавних відносин, що включає міжнародні економічні операції, які здійснюються на міжнародних фінансових ринках.
3 Основні ознаки й показники відкритої економіки (ВЕ)

Відкрита економіка – це система, всі суб'єкти економічних відносин якої можуть без обмежень здійснювати операції на міжнародному ринку.

Відкрита економіка являє собою єдиний економічний комплекс, інтегрований у світове господарство.

Перевагами відкритої економіки є:

  • поглиблення спеціалізації й кооперації виробництва;

  • раціональний розподіл ресурсів;

  • ріст конкуренції між вітчизняними й іноземними виробниками.

Ступінь відкритості національної економіки визначається на основі ряду показників.

До кількісних показників відносять питому вагу експорту й імпорту у валовому внутрішньому продукті (ВВП).

Так, відношення обсягу експорту до ВВП, виражене у відсотках, визначається як експортна квота:

,

де ^ Ек – експортна квота; Е – обсяг експорту.

Прийнято вважати економіку відкритої, якщо Ек  10%.

Інший показник – імпортна квота. Це відношення обсягу імпорту до ВВП, виражене у відсотках.

,

де Ік – імпортна квота; І – обсяг імпорту.

Більше комплексним показником є зовнішньоторговельна квота - відношення обсягу зовнішньоторговельного обігу до ВВП, виражене у відсотках:

,

де ^ ЗТк – зовнішньоторговельна квота; ЗТ – обсяг зовнішньоторговельного обігу (сума обсягів імпорту й експорту).

Поряд із зазначеними критеріями застосовуються й інші, зокрема, питома вага базових галузей економіки.

Вважається, що чим більше питома вага в структурі національної економіки займають базові галузі, тим менше участь країни в міжнародному розподілі праці (МРП), тим менше відкритість економіки.

І, навпаки, чим вище питома вага обробної промисловості із глибоким технологічним поділом праці (внутрішньогалузевої спеціалізації), тим вище ступінь відкритості національної економіки.

^ МІЖНАРОДНИЙ РОЗПОДІЛ ПРАЦІ

  1. Фактори виробництва

  2. Функціональний і територіальний поділ праці

  3. Форми, типи й види міжнародного поділу праці

  4. Міжнародний розподіл інших факторів виробництва. Мобільність факторів виробництва




  1. Фактори виробництва

Фактори виробництва - ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар.

Такими факторами виробництва є праця й технологія (людські ресурси), земля й капітал (майнові ресурси). Із загальної економічної теорії відомі різні визначення окремих факторів виробництва. У міжнародній економіці використаються наступні визначення факторів виробництва:

Праця – фізична й розумова діяльність людини, спрямована на досягнення позитивного суспільно значимого результату.

Технологія – наукові методи досягнення практичних цілей, включаючи підприємницькі здатності.

Земля – усе, що надала природа в розпорядження людини для його виробничої діяльності (землі, корисні копалини, вода, повітря, ліси та інше).

Капітал - це накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідний для створення матеріальних благ.

Кожний з факторів виробництва має ціну. Ціною праці є заробітна плата, технології - ліцензійний або патентний платіж, землі - земельна рента, капіталу - банківський відсоток. Ціна фактора виробництва відбиває баланс попиту та пропозиції, які складаються на нього як усередині окремої держави, так і у взаєминах держав один з одним. У зв'язку з тим, що ці держави в різній мірі наділені окремими факторами виробництва, то ціни на них будуть різні. Ціна факторів, надлишкових для даної країни, буде відносно низкою, а дефіцитних - відносно високою.

Фактори виробництва, використовувані для створення конкретного товару, розташовуються як у своїй країні, так і за рубежем. Люди мають вибір, де купувати товар: усередині країни або за рубежем, імпортуючи його й несучи витрати на імпорт. Але в той же час вони можуть продати приналежні їм фактори виробництва за рубіж: здати землю в оренду іноземцеві, улаштуватися працювати за рубежем або допустити іноземні капіталовкладення у своє підприємство - і одержувати від цього доходи. Отже, сучасна економіка є по суті міжнародної й ґрунтується на поділі факторів виробництва між країнами.
Функціональний і територіальний поділ праці

Суспільний поділ праці – це відокремлення окремих видів трудової діяльності.

Найважливішою складовою частиною суспільного поділу праці є його кооперація. Діалектична єдність поділу праці і його об'єднання стала основою виникнення перших форм обміну товару.

Суспільний поділ праці представлений трьома його функціональними видами. До них відносять наступні види:

- загальне – поділ праці між великими сферами матеріального й нематеріального виробництва, такими як промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і іншими;

- частковий – поділ праці усередині великих сфер по галузях і підгалузях, такими як важка й легка промисловість, тваринництво й землеробство в сільському господарстві, а також, наприклад, нафтовидобуток, металургія й автомобілебудування в рамках важкої промисловості;

- одиничне – поділ праці усередині одного підприємства, при цьому підприємство трактується широко, як цикл створення закінченого товару.

Виробничий процес, підрозділений, на відносно самостійні фази, концентрується по окремих стадіях виробництва на певній території в окремих країнах, тому виділяються два види територіального поділу праці: міжрегіональне й міжнародне.

Міжрегіональне – це поділ праці між регіонами однієї й тієї ж країни.

Міжнародне – це поділ праці між різними країнами.
Форми, типи й види міжнародного поділу праці

Міжнародний поділ праці - це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає спеціалізацію окремих країн у виробництві тих або інших типів продуктів і їхній взаємний обмін.

Міжнародний поділ праці реалізується в міжнародній спеціалізації виробництва й міжнародному кооперуванні виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва - це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає відокремлення, виділення видів виробництв і галузей у міжнародному масштабі.

Залежно від того, між підприємствами яких груп відбувається обмін, і виникають відповідні типи МРП: міжгалузева, внутрішньогалузева, міжродовая спеціалізація.

Міжгалузева спеціалізація – це поділ праці між різними видами того самого роду виробництва: промисловості, сільського господарства.

Внутрішньогалузева спеціалізація припускає зосередження зусиль підприємств різних країн, що входять у якусь галузь народного господарства, на виробництві певних предметів, у тому числі деталей, вузлів, агрегатів, обмін цими предметами між ними (колісний трактор, гусеничний трактор і запасні частини до них).

Види внутрішньогалузевої спеціалізації:

- типоразмірна - це спеціалізація країн на виробництві певних товарів, що відрізняються по типі й розміру;

- подетальна - це спеціалізація країн на виробництві деталей, вузлів;

- технологічна (постадійна) - це спеціалізація країн на виконанні окремих операцій при виготовленні продукту.

Розрізняють часткову або одновидову, багатовидову й всевидову, внутрішньогалузеву, предметну спеціалізацію.

Часткова спеціалізація припускає зосередження зусиль країн на виробництві одного виду товару (садовий трактор);

Багатовидовая – спеціалізація на виробництві декількох видів товару (просапні, садові трактори).

Всевидова – спеціалізація країни на виробництві всіх видів даного товару (садові, просапні, і трелювальні трактори).

Міжродова спеціалізація – поділ праці між найбільш великими сферами виробництва: промисловістю й сільським господарством.

Інша форма МРП – міжнародна кооперація виробництва (МКВ).

МКВ – це форма інтернаціональної організації виробництва, що припускає систему виробничих зв'язків, які встановлюються між спеціалізованими підприємствами.

МКВ охоплює такі сфери співробітництва:

- виробничо-технологічне співробітництво;

- торгово-економічне співробітництво, пов'язане з реалізацією кооперованої продукції;

- післяпродажнє обслуговування техніки.

Методи налагодження коопераційних зв'язків:

- здійснення спільних програм;

- спеціалізація в договірному порядку;

- створення спільних підприємств.
Міжнародний поділ інших факторів виробництва. Міжнародна мобільність факторів виробництва

Поряд з міжнародним поділом праці існує також міжнародний поділ інших факторів виробництва. Насамперед, таких, як капітал, технологія, земля.

Міжнародний поділ капіталу припускає забезпеченість країн накопиченими матеріальними засобами, необхідними для виробництва товарів і послуг.

Міжнародний поділ технології являє собою розходження в рівні НТП, досягнутому в окремих країнах.

Міжнародний поділ такого фактора виробництва, як земля означає різний ступінь забезпеченості країн фізичними ресурсами.

Таким чином, міжнародний поділ факторів виробництва - це історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах, що є умовою одержання країною конкурентної переваги.

Конкурентна перевага – здатність країни робити товари й послуги більш ефективно, ніж інші країни.

Процес створення й утримання конкурентної переваги країнами ускладнюється мобільністю, що підсилилася, факторів виробництва на сучасному етапі.

Міжнародна мобільність факторів виробництва – вільне переміщення факторів виробництва між країнами.

Ступінь мобільності факторів виробництва залежить від функціонального типу, до якого ставиться кожний конкретний фактор виробництва.

Виділяють наступні функціональні типи факторів виробництва.

Залежно від походження фактори виробництва діляться:

- основні – ті, що дісталися країні від природи;

- розвинені - ті, що створено в результаті цілеспрямованих зусиль суспільства.

По ступені спеціалізації фактори виробництва діляться:

- загальні – ті, які застосовуються в різних галузях для виробництва різноманітних товарів і послуг;

- спеціальні – ті, які використаються в одній галузі для виробництва одного продукту або для вузької групи продукції.

Різні типи факторів виробництва в різному ступені мають міжнародну мобільність.

Основні характеризуються низькою мобільністю. Це пояснюється тим, що некоторые фактори виробництва неможливо перемістити з однієї країни в іншу. Наявність гнучких форм міжнародного виробництва забезпечує переміщення виробництва в райони концентрації надлишкових факторів виробництва.

Розвинені фактори виробництва мають високу потенційну здатність до міжнародної мобільності, однак не завжди ця здатність реалізована. Це пояснюється наявністю різних бар'єрів (заборона на вивіз певних технологій і т.д.).

Загальні мають більше високий ступінь мобільності в порівнянні зі спеціальними. Основною причиною цього є універсальність їхнього застосування.

Спеціальні менш мобільні. Причинами, що перешкоджають їхньому переміщенню, є: державна політика захисту національних інтересів, відсутність потреби за рубежем у спеціальних факторах виробництва.

У цей час наявність основних і загальних факторів виробництва не гарантує країнам досягнення й утримання конкурентної переваги на світовому ринку. Такою умовою може бути тільки наявність розвинених і спеціальних факторів виробництва, і тільки в тому випадку, якщо держава цілеспрямовано здійснює політикові їхнього вдосконалення.

^ МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ

  1. Поняття міжнародної торгівлі, її основні показники

  2. Напрямку, форми й методи міжнародної торгівлі (МТ)

  3. Структура й динаміка МТ

  4. Торгові та неторгові товари




  1. Поняття міжнародної торгівлі, її основні показники


МТ продовжує залишатися найбільш развиненою формою МЕВ.

Вона включає практично всі види міжнародного співробітництва, у тому числі: спільну продуктивну діяльність різних суб'єктів, міжнародний трансферт технологій.

МТ – це інтернаціональна форма організації товарно-грошових відносин, що припускає обмін товарами й послугами між суб'єктами світового ринку.

Стосовно до однієї країни звичайно використається термін “зовнішня торгівля держави”, щодо торгівлі двох країн між собою - “міждержавна, взаємна, двостороння”, а стосовно до торгівлі всіх країн один з одним - “міжнародна або світова торгівля”.

^ Міжнародна торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн миру.

Зовнішня торгівля – це торгівля якої-небудь країни з іншими країнами, що складається з оплачуваних ввозу (імпорту) і вивозу (експорту) товарів і послуг.

Кількісними показниками розвитку зовнішньої торгівлі є:

- торговельне сальдо – різниця вартісних обсягів імпорту й експорту,

- торговельний оборот – сума вартісних обсягів імпорту й експорту.

При підрахунку торговельного обороту розрізняють вартісної й фізичний обсяги зовнішньої торгівлі.

Вартісної обсяг обчислюється за певний період часу в поточних цінах відповідного років з використанням поточних валютних курсів.

Фізичний обсяг зовнішньої торгівлі розраховується в постійних цінах і тому дозволяє робити необхідні зіставлення, визначати її реальну динаміку.

Обсяг всієї міжнародної торгівлі (світовий товарообіг) підраховується шляхом підсумовування тільки обсягів експорту всіх держав,, що виражають звичайно в доларах США. Така методика дозволяє уникнути перекручування показників міжнародної торгівлі, пов'язаних з подвійним рахунком, а також включенням платежів у системі CIF. Експорт розраховується у світових цінах на момент перетинання товаром границі на базі FО - вільно на борті, імпорт - на базі цін CIF - вартість, страхування й фрахт.

Сукупність вартостей світового експорту статистично буде завжди менше вартості світового імпорту на величину, приблизно рівну оплаті страхової премії на зовнішньоторговельний товар, фрахту судна для його перевезення й інших торговельних зборів.

По прийнятим у світі стандартам статистики торгівля вважається міжнародної, продаж товару експортом, а покупка імпортом у тому випадку, якщо товар перетне митний кордон держави, і це буде зафіксовано в митній звітності.
Напрямку, форми й методи міжнародної торгівлі

Зовнішньоторговельні операції можна розділити на кілька груп за певними критеріями класифікації.

Напрямку торгівлі: експорт, імпорт, реекспорт, реімпорт.

Форми торгівлі: бартерні послуги, зустрічні закупівлі, компенсаційні угоди, давальницька схема, викуп застарілої продукції, промислове співробітництво.

Методи торгівлі: прямій договір, посередники, дилери, комісіонери, брокери, біржа, аукціон, міжнародний торг, фінансовий лізинг.

Види товарів і послуг: машинотехнічна продукція, сировинні товари, продовольчі товари, споживчі товари, науково-технічна продукція, послуги: інжиніринг, консалтинг, туризм.

Ступінь готовності товару: готова продукція, розрізнене встаткування, комплектне устаткування.

Залежно від напрямку зовнішньої торгівлі розрізняють кілька видів експорту товарів:

1) звичайним і самим масовим видом є вивіз товарів, виготовлених (виробничих і перероблених) у даній країні;

2) велике значення в сучасних умовах здобуває вивіз вітчизняних товарів для переробки за кордоном під митним контролем з наступним поверненням;

3) особливим різновидом експорту є реекспорт – вивіз товарів, раніше вивезених через границю, включаючи товари, продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах і т.д.;

4) до експорту ставляться також випадки тимчасового вивозу за кордон вітчизняних товарів (на виставки, ярмарки й т.д.) з наступним їхнім поверненням або вивозу тимчасово завезених іноземних товарів (на аукціони, виставки, ярмарки й т.д.);

5) спеціальною формою експорту стають поставки в рамках транснаціональних корпорацій (ТНК), а також вивозу продукції в порядку прямих виробничих зв'язків, насамперед у машинобудуванні.

Не менш різноманітним є й імпорт, який фиксується митною статистикою, в обсяг якого включається:

1) ввіз через границю товарів для реалізації на внутрішньому ринку країни-імпортера, а одержання, що відшкодовує також, від іноземного партнера послуг виробничого або споживчого значення;

2) специфічна форма імпорту – реімпорт як зворотний ввіз через границю вітчизняних товарів, раніше вивезених туди;

3) імпорт товарів (сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей) для переробки в даній країні й наступному вивозі за кордон, цей вид імпорту різко зростає в умовах коопераційних і науково - технічних зв'язків;

4) тимчасово ввезені (на міжнародні виставки, аукціони, ярмарки) товари;

5) імпортні поставки продукції в рамках ТНК.
Структура й динаміка міжнародної торгівлі

Міжнародну торгівлю характеризують також товарна й географічна структура.

Товарна структура міжнародної торгівлі – це співвідношення основних груп товарів і послуг, представлених в експорті й імпорті як окремих країн, так і інтеграційних об'єднань.

Міжнародна торгівля підрозділяється на торгівлю товарами й послугами.

По товарній спеціалізації міжнародна торгівля підрозділяється на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, а також сировиною.

Торгівля послугами включає: транспортні послуги, туризм і ін.

Географічна структура міжнародної торгівлі припускає розподіл торговельних потоків між окремими країнами і їхніми групами, виділюваними або по територіальному, або по організаційній ознаці.

Територіальна географічна структура припускає торгівлю країн, що належать до однієї частини світла (Африка, Азія, Європа) або до укрупненої групи країн (індустріальні країни, що розвиваються країни).

Організаційна географічна структура припускає розподіл міжнародної торгівлі або між країнами, що належать до окремих інтеграційних і інших торгово-політичних об'єднань, (країни Європейського союзу, країни СНД, країни АСЕАН), або між країнами, виділеними в певну групу відповідно до того або іншим аналітичним критерієм (країни-експортери нафти, країн-чисті боржники).

Динаміка міжнародної торгівлі – це зміна співвідношення товарної й географічної структури протягом певного періоду часу.

Динаміка й структура міжнародної торгівлі залежать від структури світового виробництва (розміщення різних факторів між різними країнами).

Тенденція розвитку міжнародної торгівлі

У першій половині XX ст. 2/3 світового товарообігу доводилося на продовольство, сировину й паливо. До кінця XX ст. на них доводилося 1/4 товарообігу. Частка торгівлі продукцією обробної промисловості виросла з 1/3 до 3/4. Більше 1/3 всієї світової продукції в середині 90-х рр. становила торгівля машинами й устаткуванням.

Ріст торгівлі машинами й устаткуванням обумовив ріст обміну науково-технічними, виробничими, комерційними, фінансово-кредитними послугами. Виникли нові послуги - лізинг, консалтинг, інформаційно-обчислювальні послуги.

У цілому темпи росту торгівлі послугами в три рази перевищують темпи росту торгівлі товарами.

Значні зміни відбулися й у географічній структурі торгівлі. Основними центрами міжнародної торгівлі продовжують залишатися США, Західна Європа і Японія. Разом з тим у післявоєнний період істотно скоротилася питома вага США у світовому експорті. Так, у другій половині 40-х рр. на частку США доводилося 32% світового експорту, в 1960 р. - 17,1%, у середині 90-х рр. - 12,5%. Західна Європа в середині 90-х рр свою частку збільшила з 23 до 44%. Японія - з 0,5 до 9,5%.

Змінилася питома вага в міжнародній торгівлі й країн, що розвиваються. В 1950 р. їхня частка становила 33,2%, у середині 90-х рр. вона скоротилася до 25%. Разом з тим на НІС ПСА (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур) доводилося 10,5% світового експорту промислової продукції.
Торгові та неторгові товари

Товар – предмет, що задовольняє яку-небудь суспільну потребу й зроблений для обміну, тобто які волоюіють цінністю, що встановлюється в процесі його обміну на інші товари.

З погляду міжнародної мобільності всі товари діляться на торгові й неторгові.

Торгові товари – товари, які можуть пересуватися між різними країнами.

Неторгові товари – товари, які споживаються в тій країні, де й зроблені, і не переміщаються між країнами.

Основні розходження між торговими й неторговими товарами

Ціни на торгові товари визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на світовому ринку й перебувають під впливом попиту та пропозиції на них усередині країни, і за рубежем.

Ціни на неторгові товари визначаються співвідношенням попиту та пропозиції винятково на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах значення не має.

Для неторгових товарів підтримка внутрішнього балансу попиту та пропозиції є визначальним. При його порушенні виникають серйозні соціально-економічні диспропорції.

Підтримка внутрішнього балансу попиту та пропозиції на торгові товари не так важливо, тому що недолік внутрішнього попиту та пропозиції може бути компенсований збільшенням їхньої пропозиції з-за кордону.

Найбільш типовим прикладом неторговіихтоварів є послуги, такі, наприклад, як комунальні послуги, оборона, утворення, охорона здоров'я, суспільні роботи.

Є товар торговим або неторговым також залежить від транспортних витрат на його переміщення за рубіж і торговельні бар'єри, що існують на цьому шляху.

Якщо ціна на одиницю ваги висока, то практично завжди цей товар є торговим. Найбільш яскравим прикладом є золото.

Торгові товари діляться на експортовані й імпортовані.

Експортовані – товари, продавані резидентом на світовому ринку.

Імпортовані – товари, що здобувають резидентом на світовому ринку.

Експортовані товари складаються з товарів реального експорту й субститутів експорту.

Субститути експорту – це ті вітчизняні товари, які в цей момент продаються тільки на внутрішньому ринку, але при бажанні або необхідності можуть бути продані й за рубіж.

Імпортовані товари складаються з товарів реального імпорту й субститутів імпорту.

Субститути імпорту – це ті національні товари, якими при бажанні або необхідності можна замінити іноземні товари.

^ МІЖНАРОДНА ТОРГІВЛЯ ПОСЛУГАМИ

  1. Особливості міжнародної торгівлі послугами

  2. Структура й динаміка міжнародної торгівлі послугами

  3. Транспортні витрати, їхній вплив на міжнародну торгівлю, територіальний поділ праці

  4. Міжнародне регулювання торгівлі послугами




  1. Особливості міжнародної торгівлі послугами

Послуги – це зміна в положенні інституціональної одиниці, що відбулося в результаті дій і на основі взаємної згоди з іншою інституціональною одиницею.

Основу світового ринку послуг становить найбільше що динамічно розвивається частина світового господарства - сфера послуг.

Причини росту сфери послуг:

- досягнення високого ступеня зрілості економіки й високого рівня життя населення в промислово розвинених країнах;

- утворення нових видів діяльності й, насамперед, у сфері послуг у результаті поглиблення МРП.

На відміну від товарів послуги являють собою споживчу вартість, що переважно не приймає упредметненої форми.

У зв'язку із цим послуги на відміну від товарів у значній своїй частині невловимі, не видимі, не піддаються зберіганню.

Крім того, торгівля послугами безпосередньо пов'язана з їхнім виробництвом. Експорт послуг означає надання послуг іноземцеві, тобто нерезиденту, навіть якщо він перебуває на митній території країни.

Специфіка послуг визначає й особливості міжнародної торгівлі послугами.

Особливості міжнародної торгівлі послугами полягають у необхідності більшої присутності за рубежем виробників послуг.

Цим визначається потреба в створенні на території країни, що імпортує, мережі відповідних підприємств і установ, пов'язаних з головною компанією.

Продаж послуг філіями компанії промислово розвинених країн за рубежем росте швидше, ніж прямий експорт послуг, причому це випередження значно більше, ніж у співвідношенні між реалізацією товарів, зроблених філіями за рубежем, і експортом товарів із промислово розвинених країн.

Сфера послуг акумулює зростаючу частку в загальній сумі закордонних прямих інвестицій компаній.

На початку 70-х рр. ця частка становила 25%, до середини 80-х рр. вона зросла до 40%, до початку 90-х - до 63%.

Таким чином, капіталовкладення в закордонні підприємства сфери послуг стали домінуючими.

На світовому ринку надання послуг в основному концентрується в рамках ТНК промислово розвинених країн.

Операціями в сфері послуг на початку 90-х рр. займалися 410 ТНК, штаб-квартири яких розташовувалися в США, Західній Європі, Японії.

Домінуюче положення серед всіх послуг займають послуги, пов'язані з обслуговуванням трудової діяльності.

Торгівля послугами взаємозалежна з торгівлею товарами й робить все більший вплив на міжнародний ринок товарів.

Наданням послуг усе більш активно займаються й промислові ТНК. Багато хто з них є вже найбільшими постачальниками послуг, а деякі повністю змінили свій профіль і навіть колишнє найменування.

Сфера послуг більшою мірою захищається державою від іноземної конкуренції, чим сфера матеріального виробництва. Це пов'язане з тим, що ряд послуг торкається національної безпеки країни, а тому контролюється з боку держави (утворення, наука, зв'язок, фінанси).

Обмежена мобільність деяких видів послуг.
Структура й динаміка міжнародної торгівлі послугами

Залежно від джерела одержання послуги всі вони діляться на 2 групи:

1) факторні послуги – це послуги, що виникають у зв'язку з міжнародним рухом факторів і виробництва, насамперед капіталу й робочої сили.

2) нефакторні послуги – це інші види послуг (транспорт та інші нефінансові послуги).

У відповідності зі способами доставки послуг споживачеві послуги діляться:

- послуги, пов'язані з інвестиціями, – це послуги, надання яких відбувається одночасно зі здійсненням інвестицій у ту або іншу країну (у дану групу включають банківські, готельні, професійні послуги);

- послуги, пов'язані з торгівлею, - це послуги, надання яких відбувається одночасно із продажем товару (включають транспорт, страхування);

- послуги, зв'язані одночасно з інвестиціями й торгівлею, - це послуги, надання яких відбувається одночасно із продажем товару або здійсненням інвестицій у ту або іншу країну (зв'язок, будівництво, комп'ютерні й інформаційні послуги, особисті, культурні, рекреаційні).

Виробництво послуг найчастіше об'єднано з їхнім експортом у рамках одного контракту й вимагає безпосередньої зустрічі їхнього продавця й покупця. При цьому або продавець приїжджає до покупця, або покупець до продавця, або вони рухаються назустріч один одному.

Перший випадок класифікується як мобільність продавця. Продавець послуг, що є резидентом однієї країни, приїжджає до покупця послуг, що є резидентом іншої країни.

У другому випадку має місце мобільність покупця. Покупці послуг країни, що є резидентами однієї, приїжджають до продавця послуг, що є резидентом іншої країни.

Третій момент варто визначити як одночасну мобільність продавця й покупця або мобільний характер самої послуги. І продавець, і покупець або одночасно спільно використають послугу (міжнародна телефонна розмова), або збираються в третій країні (міжнародна конференція), або продавець робить покупцеві послугу через уряд у третій країні.

У структурі світового експорту послуг виділяють вантажні транспортні послуги, поїздки, інші послуги, надавані державними організаціями, інші послуги, надавані приватним сектором.

Більше половини вартості обсягу експорту послуг доводиться на міжнародний транспорт і міжнародні частки (туризм) і ділові (відрядження) поїздки.

Міжнародний транспорт

Міжнародний транспорт – це послуги всіх видів транспорту (морськими, трубопровідними, повітряними, наземними, річковими й космічного), надавані резидентами однієї країни резидентам іншої країни.

В аналітичних цілях виділяють морський транспорт, що відіграє основну роль у перевезенні зовнішньоторговельних вантажів, повітряна, граюча головна роль у міждержавному русі людей, і інші види транспорту.

Міжнародні поїздки (міжнародний туризм) - це товари й послуги, що здобувають мандрівниками за рубежем, якщо вони перебувають там менше роки й уважаються нерезидентами.

Мандрівник – людина, що перебуває менш року в країні, у якій він не є резидентом, якщо він не є співробітником урядового закладу (посольства, військової бази) іншої країни або членом його родини й не працює на резидента.

Міжнародні поїздки як форма міжнародної торгівлі послугами відрізняються від міжнародної міграції робочої сили як форми міжнародного пересування фактора виробництва.

Мандрівники, перебуваючи за рубежем, роблять витрати на надані їм послуги транспорту, готелів, лікувальних установ. Тим самим ці послуги будуть експортовані країною, що приймає мандрівника.

Міжнародні мігранти направляються за рубіж на роботу, де виступають одним з факторів створення нових товарів.

Вартісні розміри послуг в області міжнародних поїздок склали в 2003 р. 279 млрд. дол., збільшившись у порівнянні з 1997 р. в 1,8 рази.

Останнім часом обсяги послуг, надаваних мандрівникам, більш ніж подвоюються кожні 10 років. Близько 75% послуг в області міжнародних поїздок надається розвиненими країнами й країнами з перехідною економікою.
Транспортні витрати, їхній вплив на міжнародну торгівлю, територіальний поділ праці

^ Транспортні витрати – це всі витрати на доставку товару від продавця до покупця, що включають вартість фрахту, страхування, навантаження/розвантаження, упакування/розпакування й інші супутні витрати.

Вплив транспортних витрат на обсяги торгівлі можна проілюструвати на прикладі двох країн.

Візьмемо дві країни: А и В, які роблять і споживають той самий товар (Рис. 1).

В умовах відсутності торгівлі внутрішня ціна на товар у країні А становить 4 дол., а в країні В - 8 дол. за одиницю.


Рисунок 1 - Торгівля без транспортних витрат
Після початку торгівлі при відсутності транспортних витрат світова ціна встановлюється на рівні 6 дол., по якій країна А робить 6 одиниць товару, споживає 2 і експортує 4, а країна В робить 2, споживає 6 імпортує 4.

Розглянемо торгівлю з урахуванням транспортних витрат. Припустимо, що вони становлять Т дол. на кожну одиницю товару (Рис. 2).
Рисунок 2 - Торгівля з урахуванням транспортних витрат

Транспортні витрати включаються у вартість товару, що у результаті цього зростає.

Для досягнення балансу торгівлі транспортні витрати розподіляються в якійсь пропорції між що експортує й імпортує країнами.

Транспортні витрати в розмірі 2 дол. на одиницю товару привели в країні А к скороченню виробництва товару до 5 одиниць, росту споживання до 3 одиниць.

У країні У вони викликали зростання виробництва до 3 одиниць, скороченню споживання до 5 одиниць і скороченню імпорту до 2 одиниць.

Таким чином, вплив транспортних витрат на міжнародну торгівлю аналогічно впливу зростаючих витрат виробництва, а саме:

- вони приводять до зниження обсягів торгівлі;

- приводять до зниження рівня спеціалізації країн і розмірів виграшу від торгівлі;

- перешкоджають повному вирівнюванню вартості факторів виробництва між торгуючими країнами;

- спричиняються зрушення в територіальному поділі праці - у розміщенні підприємств і галузей. У зв'язку із ці виділяють галузі, орієнтовані на ресурси, ринок, і вільноорієнтировані галузі.

^ Галузі, орієнтовані на ресурси, – в основному добувні галузі, у яких транспортні витрати на перевезення готового продукту значно нижче, ніж на перевезення сировини, з якого він виробляється.

Оскільки кінцевий продукт легше й дорожче сировини, такі галузі розташовуються в місцях знаходження природних ресурсів. Продукцію таких галузей називають «втрачаючі вагу». Це гірничорудної, алюмінієва й хімічна промисловості.

^ Галузі, орієнтовані на ринок, - це галузі, у яких транспортні витрати на перевезення готового продукту вище, ніж на перевезення сировини, з якого він виробляється.

Продукцію таких галузей називають «набираючі вагу». В основному це обробні галузі, які мають у своєму розпорядженні складальні підприємства поблизу ринків збуту, оскільки вартість перевезення частин для зборки нижче, ніж вартість перевезення готової продукції (автомобілебудування).

^ Вільноорієнтовані галузі – це територіально мобільні галузі, що не тяжіють ні до джерел ресурсів, ні до ринків збуту.

Звичайно це галузі, що роблять дуже дорогі, але легені кінцеві продукти, для яких вартість транспортування становить незначну частку від їхньої ціни (коштовності, електронні компоненти).
Міжнародне регулювання торгівлі послугами

У міжнародній практиці зложилися три групи торгово-політичних інструментів, що регламентують угоди в сфері послуг:

1) національні законодавства;

2) двосторонні торгово-економічні угоди:

3) конвенція й інші документи, розроблені на міжурядовій основі.

Національні законодавство в ПРК установлює режим зовнішньоторговельних операцій з послугами з урахуванням інтересів підприємців і споживачів послуг, міркувань зайнятості, збалансованості зовнішньоекономічних і стратегічних розрахунків.

Національне законодавство становить основу здійснюваної політики державного регулювання торгівлі послугами.

Державне регулювання послугами являє собою сукупність мер регулювання доступу на ринок.

Міри регулювання доступу на ринок – це інструменти торговельної політики, що обмежують можливість або забороняють іноземних фірми-виробників послуг оперувати на місцевому ринку. Вони здобувають у більшості випадків форму кількісних обмежень і включають:

- обмеження на торгівлю послугами. Воно припускає законодавчу вимогу того, щоб певний вид послуг виявлявся безпосередньо резидентами, наприклад, щоб імпортні вантажі страхувалися місцевими страховими компаніями;

- введення кількісних квот на імпорт іноземних послуг. Припускає обмеження кількості послуг, які можуть надати нерезиденти;

- обмеження на пересування виробників послуг. Звичайно приймає форму державного ліцензування імпорту робочої сили, що сполучено для місцевого імпортера як із проходженням бюрократичних процедур, так і з оплатою одержання відповідної ліцензії;

- обмеження на пересування споживачів. Здобуває, наприклад, форму лімітування кількості туристичних віз, які можуть видаватися нерезидентам протягом певного періоду часу.

Таке обмеження називається вилученням з національного режиму.

Національний режим – режим економічних відносин між державами, при якому одна держава надає іноземним фізичним і юридичним особам режим не менш сприятливий, чим режим для своїх фізичних і юридичних осіб.

Вилучення з національного режиму – це інструмент внутрішньої економічної політики, що дискримінують на внутрішньому ринку іноземних виробників послуг у порівнянні з місцевими.

Вилучення з національного режиму виражається в наданні цінових переваг місцевим виробникам. Уряду надають прямі цінові субсидії з бюджету місцевим виробникам послуг - туристичним, транспортним, страховим і іншим компаніям.

Двосторонні угоди на відміну від подібних однобічних мір передбачають деяку лібералізацію торгівлі послугами. Виділяють три типи таких угод:

1) загальні договори про дружбу, торгівлю й мореплавання, у якому включаються статті, що стосуються сфери послуг;

2) домовленості, що регулюють закордонні інвестиції;

3) спеціальні торгово-економічні угоди.

Розробка універсальних правил, що регулюють обмін послугами, була почата наприкінці 40-х років. Але проект цих правил не був прийнятий.

Деякі умови надання окремих видів послуг були зафіксовані в ГАТТ (умови демонстрації, квоти для фільмів вітчизняного й іноземного походження, транзитні перевезення).

В 1964 р. під егідою ЮНКТАД (підрозділ Конференції ООН по торгівлі й розвитку) були розроблені міжнародні конвенції, спрямовані на перебудову МЕО, пов'язані з лібералізацією торгівлі послугами.

Створений у рамках ЮНКТАД комітет з передачі технології розробив «Кодекс поводження в області передачі технології».

У цей час центрами регулювання МТ послугами є ГАТТ/СОТ і ЮНКТАД.

^ ЗАКОРДОННЕ ІНВЕСТУВАННЯ

  1. Поняття, передумови й мети міжнародної міграції капіталу

  2. Джерела й характер використання капіталу

  3. Склад і ознаки прямих іноземних інвестицій. Форми підприємств із іноземними інвестиціями

  4. Форми державної підтримки прямих іноземних інвестицій

  5. Портфельні закордонні інвестиції

  6. Економічні ефекти міжнародної міграції капіталу




  1. Поняття, передумови й мети міжнародної міграції капіталу

На відміну від експорту товарів, експорт капіталів припускає, що за рубіж переноситься вже не акт реалізації укладеної в експортованому товарі прибутку, а сам процес її створення.

Вивіз капіталу означає переміщення його за рубіж з метою витягу прибутку або одержання відсотків.

Темпи росту експорту капіталу випереджають темпи росту ВВП і товарного експорту.

Зростання масштабів вивозу капіталу обумовило посилення його міжнародної міграції.

Міжнародна міграція капіталу – це зустрічний рух капіталів між країнами, що приносить їхнім власникам дохід.

Кожна із країн одночасно є імпортером і експортером капіталу: відбувається так звана перехресна міграція капіталу.

Передумовами становлення міжнародної міграції капіталу як найважливішої форми МЭО є:

- утворення відносного надлишку капіталу на національних ринках;

- розбіжність попиту на капітал і його пропозицію в різних ланках МГ;

- формування світового ринку як альтернативної сфери додатка капіталу.

Інвестування капіталу за межами національних господарств дозволяє підприємцям за рахунок розходжень у рівнях витрат виробництва між країнами діставати прибуток вище національної середньої.

^ Безпосередніми причинами вивозу капіталу є:

  1. прагнення різних держав забезпечити гарантоване постачання своїх підприємств сировиною;

  2. розходження в екологічних нормах і стандартах між країнами. Розвинені держави переміщають у країни, що розвиваються, екологічно небезпечні виробництва;

  3. прагнення використати капіталовкладення в іноземну економіку як засіб стимулювання попиту на вітчизняну продукцію. Це досягається за рахунок створення нових ринків за рубежем, а також експорту в закордонні філії.

^ Основними цілями залучення капіталу є:

  1. використання закордонних інвестицій для здійснення реиндустріалізація, підвищення наукоємкости виробництва, росту зайнятості населення в країнах, що розвиваються;

  2. країни, що розвиваються, за допомогою іноземного капіталу розвивають импортозаміщуючій і экспортно-орієнтованний сектори;

  3. максимізація прибутку;

  4. диверсифікованість ризику;

  5. скорочення рівня оподатковування.


Джерела й характер використання капіталу

Капітал – це фактор виробництва, що представляє собою весь накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, використовуваних для створення економічних благ.

Весь мігруючий капітал по джерелах походження ділиться на державний (офіційний) і приватний.

Державний капітал - це засобу з державного бюджету, переміщувані за рубіж або прийняті з-за кордону за рішенням уряди, а також за рішенням міжурядових організацій.

До нього відносять: всі держпозикі, позички, дарунки (гранди), допомога, а також капітал, яким розпоряджаються міжнародні міжурядові організації від імені своїх членів (кредити МВФ, МБ і інші).

Джерелом держбюджету є засоби платника податків, тому рішення про переміщення такого капіталу приймається спільно урядом і органами представницької влади (парламентом).

Приватний (недержавний) капітал – це засобу приватних фірм, банків і інших недержавних організацій, переміщувані за рубіж або прийняті з-за кордону за рішенням їхніх керівних органів і об'єднань.

До нього відносять: інвестиції капіталу за рубіж приватними фірмами й надання торговельних кредитів, міжбанківське кредитування.

Джерела - засоби приватних фірм, власні або позикові іменні, не пов'язані з держбюджетом.

^ По характері використання капітал ділиться:

- підприємницький капітал - засобу прямо або побічно вкладені у виробництва з метою одержання прибутку (частіше приватний);

- позичковий капітал – засобу, надавані в позики з метою одержання відсотків (в основному державний капітал).

Підприємницький капітал по меті вкладення ділять на:

- прямі інвестиції – розміщення капіталу за рубежем, що забезпечує контроль інвесторові над об'єктом вкладення капіталу;

- портфельні інвестиції – вкладення капіталу в інвестиційні цінні папери, що не забезпечують інвесторові контроль над об'єктом інвестування.

^ По строку вкладення підприємницький і позичковий капітал ділиться на:

- короткостроковий капітал – розміщення капіталу менш чим на один рік. До цього виду ставиться переважно позичковий капітал у формі торговельних кредитів;

- середньо – і довгостроковий капітал – розміщення капіталу більш ніж на один рік. Всі вкладення підприємців, як у формі прямих, так і портфельні інвестиції, так само, як і позичковий капітал у вигляді державних кредитів, є довгостроковим.

Із практичної точки зору найбільш важливим є функціональний розподіл капіталу на прямі портфельні інвестиції, а також міжнародні позики й банківські депозити.

Інвестиційна позиція країни визначається як співвідношення активів, якими володіє країна за рубежем, і активів, якими володіють іноземці в даній країні. У число активів включаються цінні папери й прямі інвестиції.
Склад і ознаки прямих іноземних інвестицій (ПЗІ). Форми підприємств із іноземними інвестиціями

Прямі закордонні інвестиції - це придбання резидентом однієї країни (прямим інвестором) тривалого інтересу до підприємства – резидентом іншої країни (підприємствами із прямими інвестиціями).

До складу прямих інвестицій входять:

  • вкладення компаніями за рубіж власного капіталу – капіталу філій і частки акцій у дочірніх і асоційованих компаніях;

  • реінвестування прибутку - частка прямого інвестора в доходах підприємства з іноземними інвестиціями, не розподілена як дивіденди, не переведена прямому інвесторові;

  • внутрикорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, і дочірніми, асоційованими компаніями й організаціями.

Ознакою ПЗі є те, що на їхній основі виникають тривалі ділові зв'язки між підприємствами, інвестор одержує значний вплив на прийняття рішень підприємством, куди вкладені його засоби.

Підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство, у якому прямому інвесторові – резидентові іншої країни - належить більше 10% звичайних акцій і голосів (в акціонерному підприємстві) або їхній еквівалент (у неакціонерному підприємстві).

Якщо навіть іноземний інвестор володіє більш ніж 10% акцій підприємства, але не має право впливати на ухвалення рішення, то підприємство може бути виключене із числа підприємств із іноземними інвестиціями.
  1   2   3



Скачать файл (795.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации