Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Шпори з митного права України - файл 1.doc


Шпори з митного права України
скачать (641.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc642kb.03.12.2011 11:23скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

  1   2   3   4   5   6
Реклама MarketGid:
Загрузка...
ПИТАННЯ ДЛЯ ІСПИТУ «МИТНЕ ПРАВО УКРАЇНИ»


  1. Історія виникнення і розвиток митної справи в Україні.

Відомо, що митний інститут як державний право­вий елемент існував ще у V—VII ст. до н.е. в містах Ольвія, Херсонес, інших містах Причорномор'я та державі скіфів. У договорі київського князя Олега з імператором Візантії у 911 р. обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київ­ських слов'ян як норма звичаєвого права існувало правило збирати мито, мит, тобто податок за провезення товарів не тільки іноземних, але й з одного міс­та до іншого.

Таким чином, Київська Русь уже тоді проводила власну митну по­літику, мала встановлені розміри митних податків (прообраз тарифів) на товари, що привозилися з різних країн, а її торгові люди (купці) сплачували митні податки в інших країнах товаром чи золотом.

Тому на час написання найстарішого відомого збірника норм давньоруського права «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016 р.) терміни «митник», «мит», «митниця» були добре відомі і слов'янам і іншим народам, що підтримували торговельні від­носини з Київською державою.

На той час слово «мит» визначало податок, особливий збір з товару та худоби, що ввозились у державу. Право на встановлен­ня цього збору, визначення його розміру або звільнення від мита належало вищій державній особі — князю.

Для феодального періоду Київської Русі XII—XIII ст. характер­ним був занепад центральної влади та зростання могутності феода­лів. Помісні князі відмовлялися підкорятися київському князю, в тому числі і в питанні створення своєї власної податкової і митної системи. В кожній землі встановлювалися свої митні збори, відомі як проїжджі, або торговельні. До проїжджих податків належав перш за все мит — основний податок за провезення товару. Розмір збору встановлювався на віз, залежно від розміру воза та кількості товару.

Свій відбиток на митну справу залишила і молодо-татарська на­вала. Право на збирання податків ханська адміністрація надавала одноразово із спеціальним знаком — тамгой, клеймом. Це тюркське слово надовго ввійшло в нашу термінологію. Термін «тамжіння» — накладання тамги як свідоцтво факту зібраного податку надовго ви­тіснило поняття «збирання мита». Замість «митника» з'явився «таможник», «таможеник».

Різні системи митних зборів існували на українських землях, які перебували під Литвою, Польщею, Австро-Угорщиною. Ві­домо, що на той час митниками стягувалося прикордонне мито, яке називалося «цло».

Систему митної справи мала козацько-гетьманська Україна. Керівництво збиранням прикордонного мита: евеки (вивізне) та інфуки (ввізне) мито — за часи Богдана Хмельницького поклада­лося на Державний скарб, як тоді називалася фінансово-банків­ська служба України. У гетьманському універсалі 1654р. визна­чалися розміри митних платежів за товари, що ввозились в Ук­раїну.

Митні порядки були встановлені і на Запорізькій Січі, яка ве­ла активну торгівлю з Туреччиною, Кримом, Литвою, Польщею і Росією та контролювала вигідну частину відомого водного тор­говельного шляху «з варяг у греки».

Період з кінця XVII ст. до початку XX ст., коли Україна перебу­вала у складі Російської імперії, характеризується великою економіч­ною та політичною нестабільністю та непослідовністю. Подальша активна міжнародна політика Росії змусила її проводити сут­тєві адміністративні та правові реформи, в тому числі націлені на розвиток торгівлі, спрощення податкової та митної системи, її більшої централізації.

Наприкінці XVII ст. в Російській імперії було створено централі­зовану митну систему, яка охоплювала всю територію держави. Збір митних податків здійснював Наказ великої скарбниці. З 1718 р. організація митної справи була покладена на Комерцколегію. На місцях управляючих митними домами почали називати митними бургомістрами, а з 1720 р. — оберцольнерами. На митній справі відбилося захоплення Петра І Німеччиною.

У 1731 р. було прийнято Морський податковий статут, який визначав порядок заходу іноземних суден у російські порти, по­рядок їх митного оформлення. Етапною подією було створення 1754 р. прикордонної варти як особливого корпусу військ для охорони кордону на Україні і Ліфляндії.

У 1798 р. державна Комерц-колегія видала інструкцію прикордон­ним митницям і заставам, яка стала однією із перших документальних спроб уніфікації нормативних документів з процедури діяльності митних у станов. Інструкція детально регламентувала функції прикор­донних митниць, визначала порядок діловодства і митних процедур, посадові обов'язки директора митниці і співробітників. Період 1790—1820 рр. позначився впливом на митну політику Росії європейських держав. З метою тиску на Францію, де відбу­валися революційні події, Росія, Англія, Австрія і Німеччина уз­годили свою торговельну і митну політику щодо експорту та ім­порту товарів у цю державу.

Закон «Організація митного управління з європейської торгів­лі» від 25 жовтня 1811 р. став основою для становлення єдиного централізованого митного відомства. Його створення було ви­кликане об'єктивною необхідністю — встановити тверді й одна­кові правила митного влаштування руху торгівлі на всій території Російської імперії. Починаючи з 1811 р. вся територія поділялася на митні окру­ги, а з 1913 р. — митні дільниці. До складу митних округів вхо­дили всі митниці, митні застави, перехідні пункти, що були роз­ташовані на території округів. Кількість округів змінювалася:

Новий Митний статут, прийнятий 1819 р., посилив діяльність мит­ної варти та вніс уточнення щодо поняття контрабанди: під контра­бандою розумілося не тільки провезення, пронесення товару поза митницею, але й неподання відомостей власниками товару в митних заявах чи вантажних документах. Так митна система розпочала бо­ротьбу із самим поширеним нині видом контрабанди — незаявленням товару або заявлениям не своїм найменуванням. Митний статут 1857 р. удосконалював структури митних уста­нов. Митниці і митні застави створювалися на зовнішніх сухопут­ному і морському кордонах імперії та царства Польського, а також по кордону з Фінляндією. На забезпечення виконання положень Митного тарифу 1891 р. у 1892 р. було прийнято новий Митний статут, який значно розвинув законодавство про контрабанду.

Після лютневої революції 1917 p. митні установи ко­лишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду. Поста­новою від 28 лютого 1917р. всім чиновникам відомства пропо­нувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Мініс­терства фінансів». Незмінною залишилася і нормативна база митної справи.

Перший декрет уряду В. Леніна з митної справи «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» від 29 грудня 1917 p. визначив нові пра­вила провезення товарів через кордон. Будь-яке переміщення то­варів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося «за всією суворістю радянських законів».

Декретом від 29 червня 1918р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і промисловості. Останній у свою чергу декретом від 11 червня 1920 p. було пере­йменовано у Народний комісаріат зовнішньої торгівлі.

Нова влада після жовтневих подій скептично поставилася до дореволюційної митної системи та самої концепції митної спра­ви. Ленінська політика державної монополії зовнішньої торгівлі по суті заблокувала застосування митно-тарифного регулювання. Митний контроль став допоміжним засобом впливу на зовнішню торгівлю. Система управління митною справою поступово спро­щувалася, і те, що фактично утворилося у 30-х pp., з несуттєвими змінами було закріплено в Митному кодексі СРСР 1964 p. і збері­галося до середини 80-х pp.

У період зовнішньополітичної реформи 1986—1991 pp. почав­ся новий етап розвитку митної системи, орієнтований на демок­ратичний режим і вільний ринок. Логічним завершенням цього періоду стало прийняття 1991 p. нового Митного кодексу СРСР і Закону СРСР про Митний тариф.


  1. Становлення митної справи в Україні.

25 червня 1991 p. Верховна Рада прийняла Закон України «Про митну справу в Україні», який проголосив, що Україна як суверенна держава самостійно створює власну митну систему і здійснює митну справу.

12 грудня 1991 p. Верховна Рада України прийняла Поста­нову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний ко­декс України.

Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 p. було прийнято «Комплекс­ну програму розбудови державного кордону України», яка визна­чила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних за­ходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструк­тури до 2000 p.

29 листопада 1996р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України.

Підсумки першого етапу розбудови митної справи в Україні позитивні: за короткий час було сформовано дієздатний центральний орган управління мит­ною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).

Починаючи з 1994 p., за пропозиціями Митно-тарифної Ради Кабміном було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 p. по 31 грудня 1998 p. неодноразово вно­силися доповнення до чинного Митного кодексу.

Проект нового Митного кодексу України, який за обсягом майже у 3,5 раза перевищує чинний, внесено на розгляд Верхов­ної Ради України ще у 1997 p. Суттєвою особливістю проекту, яка принципово відрізняє його від чинного Кодексу, є об'єднання в одному законодавчо­му акті двох основних законів у галузі митної справи: Митного кодексу та Закону України «Про Єдиний митний тариф». Постановою Верховної Ради України від 16 грудня 1998 p. проект Митного кодексу України прийнятий у першому чи­танні.

Прийняття нового Митного кодексу України та нової редакції Митного тарифу України стало важливим кроком уперед до ре­формування митної системи Української держави, сприятиме лі­бералізації зовнішньоекономічних стосунків та приведе норми митного законодавства України у відповідність до вимог Світової організації торгівлі.


  1. Поняття і зміст митної справи.

Митна справа є специфічною діяльністю держави та ство­рених нею митних органів у взаємодії з іншими державними ор­ганами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовні­шньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва. Сучасне уявлення про митну справу охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політи­кою держави.

Відповідно до ст. 3 МК України митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, засно­ваної на додержанні визнання міжнародних відносин, систем кла­сифікації і кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

^ Згідно легального визначення можна розглянути зміст митної справи.

По-перше, митна справа є поліструктурним явищем й вклю­чає в себе: порядок переміщення через митний кордон України то­варів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встано­вленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушен­нями вимог цього кодексу, спрямованих на реалізацію митної по­літики.

По-друге, митна справа є складовою частиною зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України, де дотримуються ви­знаної у міжнародних відносинах системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, ми­тної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

По-третє, у митну справу також включається митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлен­ня та припинення контрабанди та інших порушень митного зако­нодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво з мит­ними органами інших країн.

По-четверте, у митній справі при виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи зв'язані з іншими правовід­носинами: міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньо­економічними тощо.

По-п’яте, митна справа є засобом забезпечення прав та законних інте­ресів фізичних та юридичних осіб має внутрішній та зовніш­ній аспект. Внутрішній аспект зв'язаний із безпекою людини, напри­клад, від незаконного переміщення наркотичних засобів прекурсорів, інших подібних їм за дією препаратів, неякісних лікарських пре­паратів, продуктів харчування, товарів народного споживання тощо. Зовнішній аспект зв'я­заний із задоволенням культурних та інших потреб населення Укра­їни: міжнародний туризм, міжнародний культурний обмін, лікування за рубежем, навчання, спілкування із родичами, міграція тощо.

По-шосте, митна справа є засобом забезпечення безпеки держави поля­гає в тому, що при її здійсненні визначальним моментом є захист суверенітету України, її економічних інтересів. Через здійснення митної справи держава може захищати проголошені Конституцією України пріоритети, і перш за все життя та здоров'я своїх грома­дян, їх законні права та інтереси.


  1. Поняття, предмет та метод правового регулювання митного права.

Поняття митного права виводиться із загальнотеоретичних підхо­дів до права як галузі, законодавства, науки та навчальної дисцип­ліни.

^ Митне право як галузь права — це комплексна галузь права, система встано­влених (санкціонованих) державою правових норм різної галузе­вої приналежності, що регулюють суспільні відносини у сфері митної справи і митної політики.

^ Митне право як наука — систе­ма поглядів, теорій та уявлень про урегульовані митним законодавст­вом відносини.

Як навчальна дисципліна митне право — сукупність необхідних знань та вмінь для тих, хто його вивчає, та методів навчання.

^ Предмет митного права — суспільні організаційні відносини, що складаються в процесі і з приводу переміщення товарів і транспорт­них засобів через митний кордон України. В більшій мірі ці відноси­ни є управлінськими, тобто відносинами влади підпорядкування. В той же час вони є майновими, але стосуються особистих немайнових. Окрім цього, митне право охоплює і процесуальні правовідносини. На предмет митного права впливають особливості міжнаро­дних публічних відносин, концепція гуманітарного права та по­літики. Але за основним своїм спрямуванням — це відносини майнового характеру, особисті немайнові відносини та органі­заційно-управлінські відносини.

^ Метод митного права — це сукупність правових прийомів (за­собів і способів), за допомогою яких здійснюється вплив на поведінку суб'єктів. Як уже зазначалося, митне право регулює управ­лінські відносини при здійсненні митної справи, що зумовлює і його методи. Переважна частка владних вертикальних відносин митного права засновується на підпорядкуванні зобов'язаного суб'єкта носієві владних повноважень. Отже, митне право регулює відно­сини між його суб'єктами на засадах підлеглості.



  1. Джерела митного права.

Джерелами митного права є різноманітні форми вираження норм митного права, які встановлюють загальні правила поведінки суб’єктів у митній сфері. В зв'язку з тим, що в більшості митні відносини є владовідносинами, то основне регулятивне навантаження припадає на нормативні акти. Це пояснюється тим, що при здійсненні митної справи митні органи та їх посадові особи повинні керуватися виключно нормами права.

Основним джерелом митного права є Конституція України. В ній встановлено ряд норм, які мають загальне значення: про спрямування діяльності держави та її органів, про верховенство права, про міжнародні договори як частину національного законодавства України, про забезпечення регулювання і захисту власності, екологічної безпеки й підтримання екологічної рівноваги на території України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки, спрямованість зовнішньоекономічної діяльності на забезпечення національних інтересів шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та ін.

Другий рівень конституційних норм – спеціальний. Він встановлює висхідні засади митної діяльності України. Відповідно до п. 9 ст. 92 Конституції України засади зовнішньоекономічної діяльності і митної справи визначаються виключно законами України. Пункт 22 цієї статті встановлює, що виключно законами України також встановлюється державний бюджет і бюджетна система; система оподаткування; податки і збори; засади створення й функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційних ринків; статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України. До повноважень КМ України п.8 ст. 116 Конституції України віднесено організацію й забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи.

Інтеграційний напрям розвитку нашого законодавства та міжнародні зобов’язання України визначають значення міжнародних конвенцій і домовленості у сфері митного права як його джерел. Це випливає з того, що, якщо є розбіжності між міжнародними актами, що ратифіковані в Україні, і національним законодавством, діють саме перші.

^ Міжнародні угоди з митної справи охоплюють такі напрями як:

  • процедуру догляду міжнародних поштових відправлень;

  • уніфікацію митних правил при морському, залізничному, повітряному, автомобільному сполученні та змішаних перевозах;

  • митне оформлення контейнерів;

  • правовий статус осіб, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, і митний режим багажу, що перевозиться окремо від пасажирів.

Серед джерел митного права можна назвати і такі акти як:

  1. публікації Міжнародної торговельної палати, наприклад, міжнародні торгові терміни – «Інкотермс-90», «Уніфіковані звичаї й практика для документарних акредитивів»;

  2. документи Європейської економічної комісії ООН, наприклад, загальні умови постачань, проформи контрактів і т. п.;

  3. звичаєве право (звичаї, звичаї ділового обігу);

  4. судово-арбітражна практика.

Основне ж навантаження регулювання митних відносин припадає все ж таки на МК України, як кодифіковане зібрання найбільш важливих норм митного права. МК України прийнято 20 грудня 2001 р. і підписано Президентом України 11 липня 2002 р.

Структурно МК України складається із преамбули, 21 розділу, що розбиті на 67 глав і мають 432 статті. Характерно, що кодекс у редакції від 20 грудня 2001 р. мав 24 розділи, що були розбиті на 78 глав і мали аж 524 статті.

Структура митного кодексу України зумовлює систему цього права та відповідно послідовність викладення матеріалу у цьому посібнику. У той же час за наполяганням Президента України і ряду народних депутатів відносини, що стосуються митно-тарифного регулювання, і в подальшому зберегли свою відносну автономію.

Положення МК України деталізуються у поточних законах. Наприклад, Закон України «Про єдиний митний тариф» регулює види та порядок стягнення мита. Серед інших законів України, що відносяться до митного права, варто відзначити такі як «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 р., «Про введення єдиного збору, що стягується у пунктах пропуску через державний кордон України», від 4.11.1999 р. «Про ставки акцизною збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби» від 24.05.1996 р., «Про транзит вантажів» від 20.10.1999 р., «Про звільнення від обкладення митом предметів, які вивозяться (переміщуються) громадянами через митний кордон України», «Про режим іноземного інвестування», «Про вивіз, ввезення й повернення культурних цінностей». «Про гуманітарну допомогу» та інші.

У митному праві України присутня значна частка відомчих норм, що приймаються наказами Державної митної служби України. Державна митна служба України як центральний орган виконавчої влади, що забезпечує проведення в життя державної митної політики, організовує функціонування митної системи та здійснює управління цією сферою відповідно до п. 8 Положення про державну митну службу України в межах своєї компетенції видає накази, організовує і контролює їх виконання. У передбачених законодавством України випадках її рішення є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоуправління, підприємствами, закладами і організаціями всіх форм власності та громадянами.


  1. Поняття і види норм митного права.

Норми митного права — це встановлені державою правила поведінки в митній сфері, які регулюють зміст митної справи і підтримуються примусовою силою держави. Так, згідно зі ст. 7 МК України законодавство України з питань митної справи становлять Конституція України, цей Кодекс, закони та інші нормативно-правові акти з питань митної справи, видані на основі та на виконання Конституції України, цього Кодексу та законів України.

Норми митного права, так само як й інші галузі права, поділяються на дві великі частини: Загальну й Особливу. Загальна частина митного права включає митні правові норми, у яких виражені загальні положення, що стосуються регулювання всієї сукупності суспільних відносин у сфері митної справи. Положення норм Загальної частини мають загальне значення. Вони застосовуються лише у тому разі, коли немає спеціальної норми або спеціальна норма суперечить загальній. До складу Загальної частини входять такі митно-правові інститути — сукупності митно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні відносини в митній справі: що закріпляють мету, принципи й зміст митної справи; що регулюють правовий статус митних органів; що регулюють державну службу в митних органах і визначають правовий статус посадових осіб митних органів; що упорядковують правовий статус осіб, які переміщають товари і транспортні засоби через митний кордон: що визначають форми і методи митної діяльності, серед яких важлива роль належить митно-правовим нормам, що регламентують порядок прийняття актів у сфері митної справи й здійснення інших процесуальних і процедурних дій; що регулюють примус у митній сфері.

Особлива частина митного права містить у собі розташовані у визначеному МК України порядку і логічній послідовності інститути митного права, зв'язок між якими об'єктивно зумовлений самою сутністю та змістом митної справи. До складу Особливої частини входять митно-правові інститути, що поєднують такі групи митно-правових норм, що регулюють: переміщення через митний кордон товарів і транспортних засобів; митні режими; митні платежі; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; ведення митної статистики і ТН ЗЕД.

До Особливої частини митного права належать також норми, що регламентують юрисдикційну діяльність митних органів. Ці норми містяться в Митному кодексі. Вони регламентують дізнання, здійснюване митними органами, і провадження у справах про порушення митних правил забезпечують їх правильний і своєчасний розгляд. Сюди належать норми, що регулюють службу у митних органах України.

^ Також норми митного права можна розділити за цілями регулювання на:

1. Економічні. До них належать фіскальні, тобто ті, які доповнюють прибуткову частину бюджету країни, та регулятивні. Свій регулюючий вплив на економіку митний механізм виявляє митними тарифами (методами непрямого керівництва), а також заборонами, обмеженнями, ліцензуванням, квотуванням експорту та імпорту (методами прямого адміністративного керівництва). Зазначене регулювання покликано: — стимулювати розвиток національної економіки; — захищати український ринок; — заохочувати іноземні інвестиції; — забезпечити виконання зобов'язань перед іншими державами, міжнародними союзами, а також сприяти досягненню іншої мети з питань політичної та економічної стабілізації України.

2. Захисні, тобто ті, які забезпечують економічну, санітарну безпеку країни, захист суспільного порядку, здоров'я населення, культурних цінностей. Названим цілям служать усі компоненти митної справи: митна служба, митна діяльність, митна політика та ідеологія. Системі контролю та платежів служать і юридичні норми, митне оформлення, а також боротьба з контрабандою та іншими правопорушеннями.

Також митне право України містить такі самостійні групи норм: норми міжнародного права, присвячені питанням регулювання митної справи; норми законодавства України; норми законодавства колишнього СРСР, які не суперечать законодавству України.


  1. Митні правовідносини.

Поняття митні відносини охоплює сукупність економічних, організаційно-правових і психоетичних відносин при регулюванні зовнішньоторговельної діяльності, заснованих на принципах і напрямах митної політики. За своїм змістом ці відносини є в більшій мірі економічними, а за формою — юридичними.
Як відносини митного права вони є суспільними відносинами, що врегульовані нормами митного права, учасники яких є носіями прав і юридичних обов'язків.
За своєю функціональністю митні правовідносини є регулятивними та охоронними. За галузевою приналежністю вони — адміністративно-правові. В той же час при зберіганні на митному складі виникають звичайні цивільно-правові відносини.
За напрямами правового регулювання ці відносини є організаційні і здебільшого управлінські. Звідси ми можемо виділити два рівні управлінських відносин:
— внутрішні, що виникають з приводу управління митною системою України, і зокрема відносини між окремими ланками цієї" системи;
— зовнішні, що виникають при здійсненні митної справи. Здебільшого вони виникають між державою в особі митних органів і особами, що переміщають через митний кордон України товари. Зовнішні відносини виникають при взаємодії митних органів різних країн.
Можна виділити відносини матеріального змісту і процесуального. До останніх належать відносини, що виникають у процесі провадження про порушення митного законодавства.
Як і інші відносини, вони мають свою структуру: об'єкт, суб'єкти й зміст. Об'єкт митних правовідносин складають організаційні заходи щодо митного оформлення і митного контролю. Разом із тим як об'єкт митного регулювання виступає і речі. Вони наділені спеціальним митним режимом, який впливають на особливості переміщення їх через митний кордон.
Суб'єктами цих відносин, з одного боку, виступають митні органи, а з другого — фізичні і юридичні особи, що перетинають митний кордон і переміщують через нього товари, предмети і транспортні засоби. Ці суб'єкти є загальними і спеціальними. До спеціальних суб'єктів слід віднести тих, які мають дипломатичний імунітет і не підлягають повному митному контролю.
Зміст митних відносин складають суб'єктивні права та юридичні обов'язки їх суб'єктів. Суб'єктивне право — міра дозволеної поведінки, яка гарантується державою, а юридичні обов'язки — вид і міра зобов'язаної поведінки суб'єкта митних правовідносин. Ці обов'язки, як правило, детально встановлені нормами митного права.
Слід зазначити, що в літературі вказується чотириланкова структура митних правовідносин. Четвертим елементом указується сама норма права. Якщо ж бути послідовним, то до структури митних правовідносин варто віднести і юридичні факти як підставу їх виникнення (п'ятиланкова теорія правовідносин).


  1. Поняття і зміст митної політики.

Митна політика — це система принципів та напрямів діяльності держави у сфері

забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та

нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.

Митна політика та основні її елементи в основному збігаються в багатьох країнах, що спричинено інтеграційними процесами та розвитком гуманітарного законодавства, відкритістю суспільства, посиленням ролі та значення міжнародних зв'язків. Відповідно до ст. 2 МК України митна політика — це система принципів та напрямків діяльності держави у сфері забезпечення своїх економічних інтересів та безпеки за допомогою митно-тарифних та нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі.
Митна справа у всіх країнах є виключною монополією держави. Це означає виключне право держави на розробку засад митної політики і механізму її здійснення. Головний зміст державної монополії митної справи полягає в забезпеченні цілісного централізованого регулювання зовнішньоторговельного обміну. Кінцева мета митної політики, як це випливає із самого її легального визначення — меркантильна й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час пробиває шлях інше розуміння її сутності — сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було б непередбачливо.
Монополія митної справи вирішує по суті два завдання: найширше використання зовнішньоекономічних зв'язків для розвитку економіки країни й захисту її від несприятливого впливу зовнішньоекономічних чинників — спекулятивних, монопольних, кон'юнктурних і т.д. У такому ракурсі митна політика є засобом забезпечення інтересів населення та національної економіки.
Формування митної політики передбачає необхідність врахування двох важливих підходів її формування: фритредерство та протекціонізм. Якщо перший — політика вільної торгівлі, за якої митні органи виконують переважно реєстраційні функції та не стягують експортні та імпортні мита, не встановлюють також обмеження на зовнішньоторговий обіг, то другий, навпаки — спрямований на захист власної промисловості та власного товаровиробника від зарубіжних конкурентів на внутрішньому ринку. Для протекціонізму характерні високі митні тарифи та обмеження імпорту.
Митний протекціонізм уперше був започаткований у XVI столітті в Англії і пов'язувався із промисловою революцією. Для захисту інтересів промисловців та підприємств від конкуренції з боку голландських та французьких товарів були введені високі ставки мита на товари, які вироблялись в Англії. Паралельно було обмежено або заборонено ввезення товарів. Було введено такий порядок, за яким дозволялось привозити іноземні товари тільки на англійських суднах чи принаймні на кораблях країни походження товарів. При цьому за це стягувався додатковий збір. З колоній привозились товари виключно на англійських кораблях. Мета цих заходів полягала також й у позбавленні Голландії переваг та сили в торгівлі. Така політика тривала майже 400 років, що дозволило Англії стати не тільки могутньою морською державою, але вийти за економічним розвитком на перше місце у світі.
Після того як було досягнуто передових позицій у промисловості і дешевизні англійських товарів, Англія докорінно змінила свою митну політику і перейшла до фритредерства.
У країнах, де сповідується політика протекціонізму, посилюється спеціалізація тарифів, що призводить до їх громіздкості та заплутаності, частих змін, у яких важко розібратися не тільки експортерам та імпортерам, але й самим митним органам. Тарифна політика при фритредерстві, як правило, стабільна. Тарифи мають низькі, інколи символічні ставки, а митні надходження до бюджету формуються лише на основі декількох статей.
Формування сучасної митної політики України враховує стан її економіки, геополітичне становище та необхідність залучення іноземних інвестиції, що не можливо зробити без політики фритредерства. Це пояснюється тим, що через країну проходять великі міжнародні транспортні артерії і Україна по суті є великим транспортним коридором. Будь-які спроби ускладнити пересування товарів по цих транспортних коридорах можуть призвести до важких наслідків для економіки. В той же час простежується тенденція до протекціонізму і захисту інтересів національного товаровиробника. На митну політику України впливають й суб'єктивні чинники, геополітичні тенденції, які змушують враховувати національні інтереси в митній політиці, захищати економічні інтереси як країни у цілому, так і її окремих регіонів.
Функціонально митна політика зводиться до забезпечення права громадян України на пересування, забезпечення економічних інтересів України, в тому числі й фіскальної політики, забезпечення міжнародного економічного, політичного, культурного та соціального співробітництва, зайняття місця у міжнародному розподілі ринків.
Митна політика України зводиться до необхідності забезпечення її єдності на всій території, координації зусиль всіх митних органів на виконанні її пріоритетних напрямів, удосконаленні нормативно-правової бази, взаємодії та тісній співпраці із митними органами інших країн. Митна політика містить елементи гуманітарної, економічної (зовнішньоекономічної"), торгової, фінансової, науково-технічної, інвестиційної, природоохоронної та інших видів політики.
У ринковій економіці держава здійснює регулювання зовнішньоекономічної діяльності з метою забезпечення безпеки країни і захисту загальнонаціональних інтересів. Діяльність державних органів щодо регулювання ЗЕД здійснюється практично у всіх країнах світу, але її масштаби, форми і методи, конкретні цілі і завдання визначаються кожною країною, виходячи з її масштабів, положення в сучасному світі, зовнішньої і внутрішньої політики.
Державне регулювання ЗЕД здійснюється різними методами, що залежно від кваліфікаційних ознак (критеріїв) поділяються на адміністративні й економічні, тарифні і нетарифні.
Економічні методи регулювання ЗЕД ґрунтуються на використанні економічних інструментів торгової політики — мита, податків (ПДВ, акцизів і ін.) і митних зборів. Використовуючи ці інструменти, держава впливає на економічні інтереси суб'єктів ЗЕД і на їхню поведінку. Ці методи здебільшого відповідають природі ринкових відносин і тому відіграють головну роль у регулюванні ЗЕД у сучасних умовах.
Адміністративні методи включають державні правила, нормативи, заборони, за допомогою яких держава здійснює безпосередній вплив на суб'єктів ЗЕД, регламентує різні сторони їхньої діяльності в інтересах суспільства. Адміністративні методи в більшості випадків суперечать природі ринкових відносин і тому сфера їхнього застосування поступово звужується. Але найсуттєвіший захід адміністративного впливу — контроль, у тому числі й митний, зберігає свою актуальність та значення і тепер.
Тарифні методи поряд з податками та зборами є основою економічного регулювання ЗЕД. Виняткова роль митних тарифів у регулюванні ЗЕД визначила доцільність їхнього особливого розгляду, поза зв'язком з іншими методами економічного регулювання. Тарифне регулювання спрямоване переважно на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції, у тому числі недобросовісної. У системі тарифного регулювання вирішальну роль відіграють ввізні мита.
Експортні мита вважаються такими, що суперечать природі ринкових відносин, міжнародні і регіональні союзи й угоди не рекомендують їх використовувати в міжнародній торгівлі.
У більшості випадків імпортні товари мають вітчизняні аналоги і складають конкуренцію останнім. Ввізні мита на такі товари повинні визначатися з урахуванням співвідношення між світовими і національними витратами і цінами. Ці співвідношення по групах і видах продукції можуть, як правило, коливатися в дуже широкому діапазоні, що визначає необхідність диференціації ставок ввізного мита по групах і видах продукції. У зв'язку з цим вони часто змінюються.
При обмеженому асортименті завезеної продукції і масовості завезення ставки мита можуть встановлюватися індивідуально для конкретних суб'єктів чи виробів з орієнтацією на їх індивідуальні вихідні головні параметри.
Мито є найважливішим економічним регулятором ЗЕД, за допомогою якого реалізується технічна політика держави у сфері зовнішньоекономічного обміну, і тому ставки ввізного мита не можуть бути інертними до технічного рівня і фізичного стану імпортованих машин і устаткування, а тим більше створювати переваги для імпорту морально застарілих і фізично зношених машин і устаткування.
Основною правовою базою для стягнення мита є МК України, Закон України «Про єдиний митний тариф». Відповідно до цього закону митний тариф є своєрідним зводом ставок мита, що застосовуються до переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизовані відповідно до ТН ЗЕД СНД. В той же час ці ставки постійно змінюються. Згідно з чинним законодавством при формуванні імпортного митного тарифу базові ставки ввізного мита установлюються щодо товарів, які ввозяться з країн, у торгово-політичних відносинах з якими Україна застосовує режим найбільшого сприяння.
До товарів, що ввозяться з країн, торгово-політичні відносини з якими не передбачають режим найбільшого сприяння до нації або країна походження яких не визначена, ставки ввізних мита збільшуються в два рази, за винятком випадків надання тарифних пільг, преференцій.
Наприкінці слід зазначити, що Україна при здійсненні митної політики вимушена балансувати між обома її напрямами.


  1. Набуття чинності законів і інших нормативно – правових актів з питань митної справи їх дія в часі.

Згідно зі ст. 9 МК України Закони України з питань митної справи набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. Інші нормативно-правові акти з питань митної справи набирають чинності через 45 днів з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня їх офіційного опублікування. У разі якщо такі нормативно-правові акти не будуть офіційно опубліковані, вони не набирають чинності.

Офіційним опублікуванням закону та іншого нормативно-правового акта з питань митної справи вважається його опублікування в одному з періодичних видань, визначених законодавством України як офіційні. Датою офіційного опублікування нормативно-правового акта вважається дата виходу в світ відповідного номера того офіційного видання, в якому зазначений акт було опубліковано раніше, ніж в інших офіційних виданнях.

Строки набрання чинності законами та іншими нормативно-правовими актами з питань митної справи, визначені днями, починаються з 0 годин дня, наступного за датою офіційного опублікування закону або іншого нормативно-правового акта, і закінчуються о 24 годині останнього дня відповідного строку.

Згідно ст. 10 МК України регулюється дія нормативних актів митної справи у часі.

Отже, при здійсненні митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, застосовуються виключно нормативно-правові акти, чинні на день прийняття митної декларації митним органом України.

У випадках, коли чинним законодавством передбачена можливість проведення митних процедур без подання декларації, застосовується законодавство, чинне на день здійснення таких процедур.

Закони, які пом'якшують або скасовують відповідальність за порушення митних правил, передбачені цим Кодексом, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за такі правопорушення, зворотної сили не мають.



  1. МКУ (Митний Кодекс України) – основне джерело митного права. Його значення, зміст і структура.

1 січня 2004 року набрав чинності новий Митний кодекс України, який визначив основи митної справи нашої держави. Кодекс складається з 21 розділу, 67 глав – до котрих включено 432 статті.

Митний кодекс України визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України. Кодекс спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб'єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.



  1. Принципи митного регулювання.

Принципи митного регулювання визначаються згідно зі ст. 4 МК України. ^ До них відносяться принципи:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості.

Розкриємо ці принципи.

Виключна юрисдикція України на її митній території. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Виключна компетенція митних органів України щодо здійснення митної справи. Митні органи України безпосередньо здійснюють митну справу. Митні органи України у своїй діяльності взаємодіють з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, установи, організації та громадяни не мають права втручатися в службову діяльність митних органів України, крім випадків, передбачених законами України.

Законність. Цей принцип спрямований на захист прав учасни­ків зовнішньоекономічних правовідносин шляхом суворого дотримання норм чинного законодавства митним органом (посадовою особою) в процесі проведення контрольних дій. Митне регулювання повинно здійсню­ватися:

а) у межах повноважень органу, який провадить контроль;

б) компетентними посадовими особами;

в) з дотриманням необхідної процедури та термінів контролю;

г) з належним юридичним закріп­ленням етапів та результатів контролю та ін.

Єдиний порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Цей принцип спрямований на забезпечення додержання усіма митними, іншими державними органами, суб'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов'язків у галузі митної справи, дотримання , встановленого чинним законодавством, єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України. Митні органи зобов'язані інформувати заінтересованих осіб про митні правила, норми та умови переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Системність як принцип митного регулювання передбачає: віднесення митного регулювання до компетенції вищих органів державної влади та управління України; повноту і масштабність охоплення правовим регулюванням суспільних відносин у сфері митної справи. Системність передбачає проведення митного регулювання не разово від випадку до випадку, а постійно з врахуванням стратегічної політики держави щодо регулювання митною справою.

Ефективність. При розгляді принципу ефективності митно-правових засобів митного регулювання мову варто вести про їх мету, оскільки масштабом оцінки ефективності правових категорій є та мета, задля якої вони встановлюються. Враховуючи мету митно-правових засобів митного регулювання , можна визначити основні критерії їх ефективності:

загально-превентивний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності під впливом загрози несприятливих наслідків застосування санкцій;

конкретно-превентивний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності у період притягнення до відповідальності;

виховний результат - правомірна поведінка суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

Додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб. Цей прин­цип є продовженням загального принципу законності і вказує на один з шляхів його реалізації. Даний принцип є відбиттям конституційного положення, відпо­відно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Гласність та прозорість. Цей принцип припускає можливість, а в де­яких випадках - обов'язковість (на що прямо вказують деякі норма­тивні акти, які регулюють повноваження митних та право­охоронних органів) доведення результатів митного контролю до відома осіб та відповідних органів, зацікавлених у результатах контролю.


  1. Міжнародна співпраця з питань митної справи.

Ефективне функціонування митної служби будь-якої держави напряму залежить від її участі у процесах міжнародного митного співробітництва та додержання існуючих у цій галузі суспільних відносин міжнародних норм і стандартів.

Таким чином, поряд із державно-правовою регламентацією митних відносин особливої уваги заслуговує і їх міжнародно-правова регламентація. А досягнення максимальної узгодженості між засобами міжнародно-правового і внутрішньодержавного впливу на розвиток цих відносин стає чи не головним завданням органів державної влади України.

Становлення й розвиток міжнародного митного співробітництва України відбувалися одночасно із становленням та розвитком її державності, й напряму залежали від появи її власної митної системи.

Першим документом, згідно з яким була встановлена компетенція митних органів щодо міжнародного співробітництва, став Закон України „Про митну справу в Україні” від 25 червня 1991 р. У пункті и) статті 6 Закону зазначалося, що законодавством України встановлюється компетенція митних органів України щодо співробітництва з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи.

На сьогоднішній день існує розгорнута нормативно-правова база, яка надає право митним органам України встановлювати та підтримувати міжнародні зв'язки у галузі митної справи, як з митними органами зарубіжних країн, так і з міжнародними організаціями, статутна діяльність яких передбачає можливість здійснення співробітництва з митних питань.

Розглядаючи правові засади міжнародного співробітництва з питань митної справи особливу увагу слід звернути на положення, що закріпленні Конституцією України, Законом України „Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 р., Митним кодексом України від 11 липня 2002 р..

Розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи в Україні було віднесено до основних завдань митних органів України (регіональні митниці та митниці), які підпорядковуються спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади в галузі митної справи – Державній Митній Службі України (далі – ДМСУ). Міжнародна діяльність ДМСУ спрямовується і координується Президентом України та Кабінетом Міністрів України, й здійснюється за погодженням з Міністерством закордонних справ України. Зазначений Департамент у своїй діяльності керується Положенням про Департамент міжнародного митного співробітництва, затвердженим наказом Держмитслужби від 22 серпня 2005 р. № 778. Даним положенням визначений організаційно-правовий статус Департаменту, його завдання, функції та повноваження.

У розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи ДМСУ бере участь у підготовці міжнародних договорів України, готує пропозиції щодо укладення, денонсації таких договорів, у межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України. ДМСУ має право представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України.

За час свого існування наша країна досягла значних результатів у сфері міжнародного співробітництва з питань митної справи, яке здійснювалося на двосторонній та багатосторонній основах у договірній та інституціональній (Всесвітня митна організація, Рада керівників митних служб держав-учасниць СНД) формах.

На двосторонньому рівні Україна має досить широку договірно-правову базу (близько 50 угод), яку утворює низка міжурядових та міжвідомчих угод й протоколів з питань митної справи (як приклад, Угода між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Австрія про адміністративну допомогу та співробітництво у митних справах 2000 р., Протокол з Митним Департаментом Республіки Молдова про узгодження форми і реквізитів інформації, яка передається між Державною митною службою України і Митним департаментом Республіки Молдова 2004 р.). Одним із основних напрямів двостороннього співробітництва є взаємодія у боротьбі з контрабандою та порушенням митних правил.

В рамках Співдружності Незалежних Держав співробітництво у цьому напрямку здійснюється на підставі затвердженого Рішенням Ради керівників митних служб держав-учасниць СНД „Єдиним порядком обміну інформацією щодо запитів митних служб держав – учасниць СНД у зв’язку з провадженням у справах про порушення митних правил і проведення перевірок” від 28 березня 2002 р. № 5/34.

Діяльність з приєднання України до міжнародних договорів у галузі міжнародного митного співробітництва активізувалася зі вступом до ВМО. Це стало можливим після приєднання нашою державою до Конвенції про створення Ради Митного Співробітництва від 15 грудня 1950 р. Здійснюючи міжнародне митне співробітництво в рамках ВМО, а також в рамках Європейської Економічної Комісії ООН – міжнародних організацій, під егідою який і відбувається розробка та прийняття більшості міжнародних договорів з митних питань, Україна стала учасницею багатьох міжнародних митних конвенцій.


  1. Поняття і завдання митного органу. Співвідношення понять «митний орган» і «митна служба України».

У чинному МК України (ст. 1) митні органи – це спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до кодексу та інших законів покладено безпосереднє здійснення митної справи. У даному разі законодавець чітко акцентує увагу на належності митних органів до системи органів виконавчої влади, наявності у них спеціальних повноважень та їх функціональному призначенні. Особливість місця митних органів у системі органів виконавчої влади визначається, насамперед, метою створення, функціонування та характером виконуваних завдань і функцій. Саме це й обумовлює специфіку виконавчої діяльності митних органів, аналогів якої в державі немає.

^ Ці органи при реалізації митної політики держави здійснюють спеціальні основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених між­народними договорами України з питань митної справи, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньо­економічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення то­варів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кор­дон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цін­ностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додер­жання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушенням вимог цього коде­ксу (митного законодавства);

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономі­чної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності сертифі­катів походження товарів з України).

В свою чергу, митна служба є більш широким поняттям.

^ Митна служба України – це єдина загальнодержавна система, яка складається з митних органів та спеціалізованих митних установ та організацій. На даний момент структура митних органів, яку і об’єднує в собі митну служба, є трирівневою: центральний апарат

^ Держмитслужби України – регіональні митниці – митниці. Наявність саме таких організаційно-правових рівнів митних органів передбачена чинним МК України.


  1. ГТСУ (Державна митна служба України), організаційна структура центрального апарату.

Структура центрального апарату Державної митної служби України

1. Апарат Голови Служби

2. Секретаріат

3. Управління власної безпеки

4. Управління організаційно-контрольної роботи

5. Управління технологій митного контролю

6. Управління митних режимів

7. Управління податків та зборів

8. Управління тарифного регулювання

9. Управління контролю митної вартості та номенклатури

10. Управління митної статистики

11. Управління аналізу та прогнозування

12. Управління по роботі з особовим складом

13. Управління фінансів та бухгалтерського обліку

14. Управління правової роботи

15. Управління організації боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил

16. Управління митної варти

17. Управління міжнародного митного співробітництва

18. Управління матеріально-технічного забезпечення

19. Режимно-секретний відділ

20. Прес-служба (на правах відділу)


  1. Регіональна митниця, митниця і митний пост.

Регіональні митниці входять в єдину систему митних органів, які на території закріплених за ними регіонів у межах своєї компетенції здійснюють митну справу та забезпечують комплексний контроль за додержанням митного законодавства. В безпосередньому підпорядкуванні регіональної митниці знаходяться усі розташовані на підпорядкованій їй території митниці та спеціалізовані митні установи та організації, за виключенням тих які безпосередньо підпорядковані центральному апарату Держмитслужби України. Потреба у створенні регіональних митниць як проміжкових ланок в системі управління системою митних органів викликана в першу чергу значними розмірами митної території України.

Митниця є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади в галузі митної справи, який безпосередньо забезпечує дотримання законодавства України з питань митної справи, справляння податків і зборів та виконання інших завдань, покладених на митну службу України. Митниці входять в єдину систему митних органів і здійснюють свою діяльність під загальним керівництвом центрального апарату Держмитслужби України та безпосереднім керівництвом регіональних митниць, в зоні діяльності яких знаходяться. Митниці та їх підрозділи (митні пости) створюються як правило за територіальним принципом і здійснюють свою діяльність в межах території, що визначається центральним апаратом Держмитслужби України. Поділ митниць на прикорднні, внутрішні та спеціалізовані відповідає світовій практиці, сприяє прискоренню пасажиро- та вантажопотоків через митний кордон держави і дозволяє зробити митний контроль більш дієвим та ефективним. Завдання митниць визначаються в МК України, підзаконним нормативними аками та примірними положеннями про митницю. Перелік основних завдань митниць в цілому співпадає з завданнями, виконання яких покладається на регіональні митниці.

Державній митній службі України підпорядковуються регіональні митниці, на сьогодні це Східна, Карпатська, Дніпропетровська, Донбаська, Кримська, Київська, Південна, Дніпровська, Північна, Чорноморська, Західна регіональні митниці, Центральна енергетична митниця та Бориспільська і Севастопольська митниці (митниці прямого підпорядкування) — всього 12 регіональних митниць.

Митний пост є структурним підрозділом регіональної митниці, митниці, який безпосередньо здійснює митний контроль і митне оформлення товарів та транспортних засобів, справляння податків і зборів, виконує інші завдання, передбачені законодавством України з питань митної справи. Відповідно до п. 2 Типового положення про митний пост, затвердженого Наказом Держмитслужби України від 6 травня 2003 р. №289, основними завданнями та функціями митного поста є: безпосереднє здійснення митної справи, контроль за додержанням усіма юридичними й фізичними особами законодавства України з питань митної справи; застосування відповідно до законів України заходів тарифного й нетарифного регулювання, повне та своєчасне справляння податків, зборів (інших обов'язкових платежів) при переміщенні товарів і транспортних засобів через митний кордон України або проведенні митних процедур; ужиття заходів до захисту інтересів споживачів товарів, недопущення ввезення на територію України та випуску у вільний обіг неякісних товарів, товарів, що завдають шкоди навколишньому середовищу й не відповідають чинним в Україні стандартам і вимогам; і т.д. Створення, реорганізація та ліквідація митних постів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи - Державною митної службою України за поданням керівника відповідної регіональної митниці (митниці). Керівництво митним постом здійснює начальник, який призначається на посаду та звільняється з посади наказом Держмитслужби України.


  1. Підготовка та прийняття управлінських рішень в митній службі.

Управлінське рішення - це перш за все мисленнєво-вольовий акт вибору суб'єктом управління того чи іншого варіанту поведінки системи управління.

У рішенні формулюються цілі та завдання, що стоять перед об'єктами управління, передбачається міра їх дозволеного поведінки, визначається, які ресурси необхідні для реалізації цілей і завдань. Управлінське рішення, таким чином, містить мету і програму діяльності керованої системи управління. Ось чому саме від якості та своєчасності прийняття управлінських рішень в митних органах залежить, насамперед, успіх і неуспіх управління ними.

Управлінські рішення прийнято класифікувати за різними ознаками. Проте визначальним моментом є умови, в яких приймається рішення. Зазвичай рішення приймаються в умовах визначеності і невизначеності (ризику). Умови визначеності, як правило, зумовлюють прийняття так званих стандартних рішень, умови невизначеності - нестандартних рішень.

Своєчасність рішень в митній діяльності залежить від стійких позитивних морально-психологічних якостей її співробітників. Розгубленість в умовах дефіциту часу, нерішучість в оцінках ситуації призводять до повільність, до того, аби відкласти вирішення питання. Разом з тим, не потрібна і квапливість у прийнятті рішень. Це може призвести до порушення законності, інших негативних наслідків. Рішення повинні бути конкретними і гнучкими. Конкретність - це чітка визначеність змісту рішення. Особливо важлива чіткість у визначенні завдань, які ставляться перед виконавцями. Конкретність рішення не виключає, а передбачає його гнучкість, що забезпечується шляхом вироблення прийнятої лінії поведінки посадових осіб з поданням певного простору для самостійного реагування на непередбачені обставини, на будь-які несподіванки. Підготовка, прийняття та реалізація решень якого б виду ні було потрібне рішення, бажано всю роботу з його підготовки, прийняття та реалізації вести в певній послідовності, принципова доцільність якої вироблена теорією і практикою управління.

При підготовці рішення перш за все необхідно виявити і проаналізувати проблемну ситуацію. Вчасно виявити проблему - це значить на ранній стадії зрозуміти основне протиріччя між конкретною метою діяльності митного органу та сформованими умовами для її реалізації. Матеріали аналізу дозволяють об'єктивно зважити значимість виник суперечності, виявити його причини і, головне, визначити його ймовірні кінцеві результати. Таким чином, встановлюються базові проблеми, за вирішення яких треба братися в першу чергу: проводиться їх ранжування та вибір стратегічного напрямку їх вирішення, після чого формулюються цілі.

Базові проблеми можуть виявлятися самостійно керівником митного органу на основі аналізу різноманітної інформації, з якою йому доводиться мати справу, або задаватися ззовні в результаті:

Отримання рішення вищого рівня (наказ, вказівка, розпорядження, план роботи і т.д.), для виконання якого потрібно застосувати приватне, більш конкретне рішення на своєму рівні.

Надходження від співробітників (підрозділів), а також з різних відомств, установ та організацій, учасників ЗЕД та інших приватних осіб різноманітних питань (запитів), що стосуються митної справи.


  1. Митна варта: завдання і функції.
  1   2   3   4   5   6



Скачать файл (641.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации