Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Шпаргалка - Історія туризму - файл 1.doc


Шпаргалка - Історія туризму
скачать (350 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc350kb.03.12.2011 12:02скачать

1.doc

1   2   3

Назад

67.

Студенти часто-густо переходили з одного університе­ту до іншого, ставлячи за мету прослухати курс лекцій ще одного відомого вченого або богослова. Так стали звичайним явищем на дорогах Європи «мандрівні студенти». Поява уні­верситетів сприяла відродженню та розвиткові освітніх подорожей.

Майже в усій Європі в університетах формувалися структу­ри факультетів і «націй». Молодший факультет мав «нації», тобто земляцтва, що об'єднували студентів, які прибули в да­ний університет з одного міста або країни.

Найкращим медичним навчальним закладом вважалась ме­дична школа в Салєрно (Сицилія). Побутувала версія, що за­сновниками Салєрнського університету були латинянин, грек, араб та іудей, що підкреслювало інтернаціональний характер цього навчального закладу. Саме тут була написана середньо­вічна медична енциклопедія «Салєрнський кодекс» Арнольдом да Вілановою.

Найпопулярнішим в Європі був Болонський університет, саме він першим почав називатися Аlmamater studiorum (ма­ти — годувальниця знань). В цьому університеті завершив свою освіту, отримав ступінь доктора філософських наук, а потім став його ректором в 1481-1482 рр. наш земляк Юрій Дрогобич.

Завдяки поширенню з кінця XIV ст. латинських шкіл на українських землях (насамперед, у Галичині), кількість студентів-вихідців з цих земель швидко зростала у наступні столітття в університетах Європи — в Празі, Падуї, Болоньї, Віттенберзі, Базелі, Лейдені. Звичайно, одним з улюблених місць навчання руських студентів був Краків

Таким чином, у Європі поступово формувались центри нау­ки, культури і мистецтва.

68. У XVIII ст. з'явилися морські курорти, після того, як ан­глійським лікарем Річардом Раселом була доведена і розрекла­мована корисність морської води. Спочатку такі курорти від­крилися на південному узбережжі Англії, потім на Лазуровому узбережжі Франції, а також були відроджені курорти на мор­ському узбережжі Апеннінського півострова.

В 1792 р. за ініціативою лікаря Р. Расела був створений перший дитячий приморський санаторій в Маргіті.

Поступово поширилася мода на відвідання морських курор­тів, особливо після того, коли їх стали відвідувати коронова­ні особи.

Найбільш престижними містами відпочинку аристократії були термальні курорти: Баден-Баден, Віші, Карлсбад (Карлові Вари).

У XVII ст. стали поширюватися курорти, головною при­надою яких були мінеральні джерела. Одним з таких регіонів стала Нижня Сілезія (на території сучасної Польщі). Під 1636 р. вперше згадується нижньосілезький курорт Кудова Здруй. Трохи пізніше, на початку XVIII ст. почався розвиток курорту Душники Здруй, де в наступному столітті відпо­чивали класики музичної культури Ф. Шопен та Ф. Мендельсон.

В кінці XVIII ст. дедалі більшою популярністю стала кори­стуватися Швейцарія. По-перше, там можна було отримати ефективні лікування, освіту або просто відпочити в мальовничих місцевостях. По-друге, в Швейцарії була найвища якість серві­су для подорожуючих, а також більш високий рівень безпеки, ніж в більшості інших країн.

В мальовничих місцевостях з цілющим кліматом або міне­ральними джерелами створюються нові курорти. Зокрема, в Ні­меччині: в Хайлігендамі, Нордернеї, Травемюнде. Заможні чле­ни суспільства, незалежно від пори року, відпочивали на Французькій або Італійській Рив'єрі, або на термальних курортах Швейцарії. Популярними були також подорожі до Пів­нічної Африки, Єгипту та Греції. Ці категорії подорожуючих орієнтувались на розкішні готелі, будівництво яких розпоча­лось на рубежі ХУІІІ-ХІХ ст. в курортних місцевостях. Менш заможні гості курортів задовольнялись послугами пансіонів, які утримували жителі курортних зон.

69 . Основними чинниками, що вплинули на розвиток подорожей в епоху Відроджен­ня, були:

-       соціокультурний (розвиток науки, культури); він був одним із визначальних в епоху Відродження;

-       релігійний, який, до речі, був значно послаблений; релі­гійні мотиви у здійсненні  подорожей  поступаються іншим (економічним, дослідницьким, культурним);

-       економічний (бурхливий розвиток економіки, особливо торгівлі змушує буржуазію шукати нові землі для збу­ту своєї продукції) — був одним із головних; у другій половині XV ст. середземноморська торгівля перебува­ла в кризовому стані, необхідно було шукати нові шля­хи на Схід;

70. Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплину­ли на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

-       розвиток економіки (збільшення міст, розвиток тор­гівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

-       міграції (початок епохи Середньовіччя характеризу­ється як епоха «Великого переселення народів»);

-       політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, між­державна та між корпоративна боротьба);

-       релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були одні­єю з головних груп чинників, оскільки релігія на той час мала великий вплив на світогляд людей, внут­рішню політику, міждержавні відносини, на соціаль­но-економічні відносини в цілому;

-       розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та прове­дення карнавалів, відвідання визначних історичних місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

-       пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточую­чого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

-       релігійні подорожі (прочанство);

-       завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи);

-       мандрівки з метою торгівлі;

-       розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карна­вали) ;

-       подорожі з метою оздоровлення.

71.

Субцивілізація вікінгів існувала з середини VIII до початку XII століття. Вікінгами (назва давньонорвезького похо­дження, у перекладі означає «воїн», «пірат», «морський роз­бійник, який мешкає в бухтах») називали жителів-язичників Північної Європи, які здійснювали військові походи на Євро­пейські країни в УШ-ХІ століттях. Кожне плем'я вікінгів мало свій напрямок завоювань. Шведи йшли, в основному, на Схід та на землі Русі (їх у нас називали варягами), данці — на узбережжя Англії та Франції. Один шлях, відносно географічного розташування, залишався виключно норвезьким — це шлях на Захід через північну Атлантику.

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали. У відкритому морі вони орієнтувались по сонцю, зірках і по морських теплих та холодних течіях, або ж через косяки тих чи інших видів риб.

Для Європи вікінги були справжнім лихом. В церквах на­віть з'явилась спеціальна молитва: «Боже, спаси нас від норма­нів...». Відкупитись від вікінгів було майже неможливо; вони з задоволенням брали викуп, але потім поверталися знов.

На півдні Європи вікінги створили дві держави: герцогство Апулію та королівство Сицилію. Правляча ж на Русі династія Рюриковичів, засновником якої був варяг Рюрик, проіснувала з 862 до 1598 року.

Попри усі провини вікінгів, їм належать і заслуги. Вони змо­гли вивести європейську торгі­влю з кризи, яка була виклика­на арабськими завоюваннями і захопленням арабами основних міжконтинентальних торгових шляхів.

Заслугою вікінгів були й ва­жливі географічні відкриття.

Спочатку норвежці ходили до Шотландських та Гебридських островів, до острову Мен, потім до Фарерських островів, а в середині IX ст. досягла Ісландії. Самий ризикований і довгий шлях був в Гренландію. Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. і заснував на південно-західному узбережжі норманські коло­нії, які відокремлювала від Північної Америки протока Дейвіха, перетнути яку не було складним для тих, хто мав досвід пе­ресування в океанських просторах. І це зробив його син Лейф Еріксон у 1000 році. На старому, але міцному судні він відпра­вився на захід, перетнув останній короткий відрізок відстані, і щастя посміхнулося йому, він досяг узбережжя Північної Америки. Недаремно Лейф Еріксон відомий в історії як Лейф Щасливий. Потім вікінги здійснили ще декілька експедицій до берегів Північної Америки, десь 5 або 6 на протязі 20 років, тобто до 1020 року. Про цю довгу та ризиковану подорож роз­повідають скандинавські саги («Сага про Еріка Рудого», «Сага про Пслі»).

З кінця VIII до початку ХП ст. Скандинавія була наймогутнішим морським регіоном Європи. В той час, коли англій­ці, франки та жителі південних європейських країн майже не віддалялись від берегів внутрішнього (Середземного) або близь­ких морів, вікінги сміливо виходили у відкритий океан і зроби­ли ряд важливих географічних відкриттів.

72.Що стосується розвитку транспортних засобів, то крім повозок для подорожей використовували портшези — комфор­табельні закриті ноші, які несли слуги, а на далекі відстані в портшези впрягали по одному коню спереду та позаду. Колісні кінні екіпажі були елітним транспортом. Про це свід­чить, наприклад, наказ французького короля Філіпа Красивого (1294 р.) про надання права користування екіпажами жінкам князівського походження.

Арабські корабели навчились будувати міцні та швидкі судна, що вміщували багато вантажу. Вже в X ст. арабські порти і факторії (торгові контори і поселення, які були організовані купцями в колоніальних, віддалених кра­їнах) були на берегах Індії, Цейлону, Індонезії та Китаю.

Нормани мали чудові кораблі типу «річка-море», на яких вони здійснювали плавання, як в океані, так і в мілководних річках. Навігаційних приборів вікінги не знали

73. VIII ст. — подорож Сулеймана з Басри до Китаю;

-       921-922 рр. — подорож Ібн-Фадлана до булгарів на Волзі;

-       Х-ХІ ст. — здійснив свої подорожі арабський письменник Ібн Даста, в результаті яких з'явилась історико-геогра­фічна енциклопедія «Книга дорогоцінних коштовностей»;

-       з найбільш відомих арабських мандрівників X ст. можна назвати Аль-Масуді з Багдада, який залишив про свої по­дорожі книги «Золоті пояси та розсипи коштовностей» та «Повідомлення і спостереження», в яких він описав усі країни Близького і Середнього Сходу, Середню Азію, Кав­каз, Східну Європу, Північну і Східну Африку

Самим відомим арабським мандрівником вважають Абу Абдалах Ібн Батута із Танжера (Марокко), який у XIV ст. побував майже в усіх країнах тодішньої Азії та написав про них книгу «Подарунок спостерігаючим чудеса міст і подоро­жей», більш відому як «Подорожі Ібн Батути», яка вміщува­ла великий історичний, географічний та етнографічний мате­ріал і була перекладена на декілька європейських мов.

Перший, хто дослідив туди шлях, був відомий авантюрист Ерік Рудий. Здійснив він свою подорож приблизно в 983-985 рр. Лейф Еріксон у 1000 році.

Серед подорожей з метою прочанства слід згадати «Хождение игумена Даниила в Святые места», яке датується почат­ком XII століття. Ігумен Даніїл побував у Царгороді, в Палес­тині, на Криті, Родосі, Кіпрі. Паралельно з «хождениями» з метою прочанства здійснюва­лись і «хождения» з торговою метою. До нас дійшло більше 20 описів подібних «хождений», але найбільш відоме «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна.

74.

frame6

frame7

75. Однією з країн, які зробили вагомий внесок у розвиток подорожей та мореплавства, була Фінікія.

Фінікія жила морем і залежала від нього. В античні часи фінікійці як дослідники моря та засновники колоній були другими за значенням (після греків). Особливо добре у Фінікії була розвинена торгівля: фінікійські купці перевозили сировину та вироблені в їх містах товари по всьому відомому тоді світу.

Фінікійці першими вийшли у відкритий океан (Атлантич­ний) через Гібралтарську протоку, яку вони, власне, і відкрили. При виході із Середземного моря в Атлантику фінікійці засну­вали міста-колонії Танжер і Кадіс, що забезпечило їм можли­вість контролювати торгівлю на Середземному морі з країнами північної Європи. Саме фінікійці проклали морський шлях на північ до Британських островів.

Фінікійці вперше в історії людства здійснили подорож нав­коло Африки — від Червоного моря до Гібралтара, за доручен­ням єгипетського фараона Нехо П у 609-594 рр. до н. е.

У V ст. до н. е. карфагенянин Ганон дослідив західне узбе­режжя Африки і відкрив Канарські острови, де була заснована колонія — Керна. Тепер точно відомо, що фінікійці доходили в Атлантичному океані до Азорських островів.

Історики називали фінікійців «морськими їздовими» за те, що вони здавали свій флот в оренду. Саме фінікійський флот обслуговував легендарного царя Соломона і персидських царів.

В результаті подорожей фінікійців були засновані такі міста-колонії: Тріполі, Сірт, Гібон, Карфаген (до речі, руїни знамени­того Карфагена, могутнього суперника Риму, зараз приваблюють численних туристів).

76. Фінікійська морська держава знаходилась ще в зеніті слави, коли на кам'янистих берегах Балканського півострова виросли молоді грецькі міста-держави (поліси).

Географічне положення Греції обумовило там ранню появу морського флоту, адже жодне грецьке місто не віддалене від моря більше, ніж на 90 км. У Греції було багато дрібних островів, які заселялись та вели торгівлю з материком через море. Для того, щоб налагодити регулярні зв'язки зі своїми численними володіннями на суші та на морі, грецьким держа­вам необхідні були великі та якісні флоти. Греки не тільки перевершили фінікійців у галузі суднобудування, але й конку­рували з останніми в колонізації Середземного та Чорного морів. Ними були засновані міста-колонії: Сіракузи, Марсель, Трапезунд, Херсонес та інші, а деякі з них навіть сьогодні є важливими морськими портами (наприклад, Марсель, Севастополь).

Значний внесок зробили грецькі вчені та мореплавці в роз­виток науки про оточуючий світ — географії, власне вони її створили, не тільки давши назву, але й узагальнивши та допов­нивши важливими науковими досягненнями в досліджені нав­колишнього світу. Тоді ж в античній літературі з'явились пер­ші згадки про казкові острови, що загублені в блакитних водах океану. Мова йшла про Азорські та Канарські острови.

Перші подорожі по Атлантичному океану, за свідченням грецького історика Геродота, здійснив у 640 р. до н. е. Колей. Далі всіх мореплавців на північ дійшов в IV ст. до н. е. (320 р. до н. е.) грек Пифей, який жив у грецькій колонії Месилії (су­часний Марсель у Франції). Він побував у країнах олова та бурштину, як називали тоді Британські острови, обігнув їх, до­вів, що Британія - острів, який можна об'їхати за 40 днів на тодішніх кораблях.

Греки були у VШ-ІV ст. до н. е. господарями Середземного моря та мали свої колонії від Марселя (на території сучасної Франції) до Північного Причорномор'я.

Невтомним мандрівником був давньогрецький історик Геродот (484-430 рр. до н. е.), який був родом з Галікарнасу (за­раз на території Туреччини). В результаті своїх подорожей він написав знамениту «Історію» в дев'яти книгах, яка знайомила читача з історією та культурою країн, де Геродот побував (Пів­нічна Італія, Мала Азія, Єгипет, Вавилон, землі Північного Причорномор'я).

Зібрані до початку нашої ери географічні дані про різнома­нітні країни найбільш повно були викладені давньогрецькими вченими Страбоном (63 р. до н. е. — 20 р. н. е.) та Клавдієм Птолемеєм (90-168 р. н. е.) - Страбон відвідав Малу Азію, Єги­пет, Італію. В результаті своїх подорожей написав знамениті праці «Історичні записки» та «Географію», яка включала 17 книг і узагальнювала географічні знання стародавнього світу. Заслуги Страбона високо оцінили візантійці і додали до його імені прізвисько «Географ». Античні автори стверджують, що афінський законодавець Солон, математик Піфагор відвідали долину Нілу в Єгипті.

Давньогрецький мудрець Фалес Мілетський більше 20 ро­ків навчався у Єгипті. Багато подорожував і Платон, який, по­вернувшись на батьківщину, заснував знамениту Афінську фі­лософську школу.

Особливу цікавість у тих, хто в античному світі подорожу­вав з пізнавальною метою, викликав Єгипет, а в Єгипті най­більше — одне з семи чудес світу, піраміди, які вражали своєю величчю і були метою подорожей багатьох мандрівників. При відвіданні єгипетських пам'яток подорожуючі нерідко залиша­ли на їх стінах короткі записи — «графіті»; таких античних написів часів стародавніх Греції та Риму тільки у Фівах знай­дено близько двох тисяч.

Не будемо забувати й про те, що греками були створені Олім­пійські ігри, багато пам'яток архітектури, творів мистецтва та літератури. Щорічно на Олімпійські ігри стікалися тисячі аматорів спорту та шанувальників мистецтва не тільки з Еллади, але й інших держав Середземномор'я. Крім Олімпійських, в Греції проводились раз на чотири роки Піфійські ігри, раз на два роки Німейські та Істмійські. Згадаймо грецьку міфологію (Арго­навтів та Одіссея), деякі з семи чудес світу: Колос Родоський, Храм Артеміди в Ефесі, Олександрійський маяк. До цього періоду відноситься спорудження спеціальних великих будинків, в яких могли розміститися та відпочивати атлети і глядачі. Історики вважають, що початок музеєзнавству був покладений видатним давньогрецьким вченим Аристотелем (IV ст. до н. е.). Учень Аристотеля Олександр Македонський після перемоги над персами по­слав своєму вчителю 30 талантів золота, на які Аристотель засну­вав природничий музей. Аристотель просив свого царственого учня присилати з походів різні унікальні речі та рослини, які в подальшому склали основу першої музейної колекції. Все це сприяло в стародавній Греції розвиткові подорожей, а в наш час — туризму.




- нема голосів (191 відвідувань)

Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу




frame8

Назад


Користувачі повинні бути зареєстровані щоб голосувати за книгу







Назад
1   2   3



Скачать файл (350 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации