Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Контрольна робота - Основи підприємництва та управлінської діяльності - файл 1.doc


Контрольна робота - Основи підприємництва та управлінської діяльності
скачать (57 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc57kb.03.12.2011 12:34скачать

содержание

1.doc

Українська державна будівельна корпорація

Київський будівельний технікум



по предмету „Основи підприємництва та управлінської діяльності ”


Виконав :

студент групи ЗДБ-53

Шульгач Олег Миколайович

Студентський квиток №58/46


Керівник :

Карпова С.А.

Варіант №6

Київ 2007 р
Варіант№6

1. Психологічні особливості особи. Типи нервової системи.

2. Мотивація та керівництво в системі менеджменту. Поняття лідерства, керівництва.

1. Сприйняття, пам'ять, мислення - пізнавальні психічні процеси. З їхньою допомогою людина відбиває об'єктивний світ. Інші ж психічні процеси - емоції, воля, увага - забезпечують активність людини по перетворенню зовнішнього світу й регуляції свого поводження.

Емоції, або переживання особистістю її зв'язків з навколишнім світом,- необхідна передумова людської активності. Емоційні процеси забезпечують «енергетичну» основу діяльності, є її мотивами. Емоції визначають якісну й кількісну характеристику поводження. З незліченної кількості об'єктів середовища, що впливають на людину, деякі, що мають для нього важливе значення, виділяються й підсилюються емоціями, інші ж, незабарвлені почуттєвим тоном, як би затушовуються.

Про людину часто говорять як про особистість або як про індивід, індивідуальність. Психологія ці поняття розрізняє. Індивід, індивідуальність – це конкретна людина з усіма її фізичними, фізіологічними, психологічними, соціальними якостями і властивостями.

Під особистістю в психології розуміють соціальну істоту (людину), включену в суспільні стосунки. Найбільш характерною рисою особистості є її індивідуальність, тобто неповторне поєднання психологічних особливостей.

^ До основних якостей особистості належать: характер, темперамент, здібності, сукупність почуттів, що мають перевагу, мотивів діяльності тощо.

У психології прийнято виділяти такі основні характеристики особистості:

соціально зумовлені ( інтереси, ідеали, потреби, прагнення, переконання, світогляд), які визначаються моральними якостями особистості. В психології для визначення цієї характеристики особистості застосовують поняття «спрямованість особистості», яка формується через виховання;

біологічно зумовлені розвиваються завдяки тренуванню. Це особливості вищої нервової діяльності, що виявляються через темперамент;

особливості окремих психологічних процесів – уваги, сприйняття, мислення, пам’яті, емоцій, волі. Ця характеристика особистості визначає її підготовленість, рівень розвитку, досвід.

Людина стає особистістю, а не народжується нею. Якщо людина – особистість, то навіть серйозні життєві незгоди неспроможні змінити в ній глибини життєвих установок і переконань. Те, що за одних обставин обертається бідою і життєвою драмою, за інших стає прикладом стійкості та героїзму.

Властивість, яка певним чином характеризує внутрішній світ людини, її духовні цінності, організацію життєвої діяльності називають - спрямованістю особистості. Спрямованість особистості зумовлюється світоглядом людини – системою її поглядів на суспільство, спосіб життя, працю, ставлення до людей. Розрізняють моральну, побутову і професійну спрямованість особистості. Моральна спрямованість людини полягає в її ідейності, професійна виявляється через інтерес до обраної професії, побутова – через матеріальні та духовні індивідуальні прагнення.

^ Завдяки пізнавальним процесам здійснюється відображення навколишньої дійсності. Відчуття людини дають інформацію про окремі властивості та ознаки предметів і явищ, сприйняття дають їхні цілісні образи, пам'ять зберігає сприйняте, мислення і фантазія переробляють цей матеріал у думки і нові образи. Завдяки волі й активній діяльності людина здійснює свої цілі, але пізнавальна і предметна діяльність, взагалі все наше життя неможливе без емоцій, без почуттів. У емоційних переживаннях відображується життєва значущість явищ і ситуацій, що діють на людину .Інакше кажучи, емоції – це відображення в формі пристрасного переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Емоції відрізняються від пізнавальних і вольових процесів. Емоційні реакції суб'єктивні в тому розумінні, що «закінчуються» в «тілі людини», а вольові здатні проявлятися в діях, у практичному відношенні до об'єкта.

Емоції багаті різноманіттям. Людина може любити, ненавидіти, боятися й т.д. Емоцій стільки, скільки різних ситуацій, у яких перебуває особистість. Всі емоції можна об'єднати в чотири групи -

^ 1) що виражають задоволення (приємне переживання),

2) невдоволення (неприємне переживання),

3) двоїсте (амбівалентне),

4) невизначене відношення до дійсності.

Характер – система основних, найбільш окреслених якостей людини, які виявляються в їх індивідуальних діях, поведінці, спілкуванні з іншими людьми.

Характер зумовлюється типом вищої нервової діяльності та індивідуальним життям людини (умовами її побуту, діяльності, вихованням і навчанням). Знати характер людини означає знати суттєві властивості людини, типові для неї, стійкі, які кожний раз з певною послідовністю виявляються через вчинки, ставлення до праці, до самої себе і до інших людей, до суспільних і особистих цінностей.

^ Серед індивідуально - психологічних особливостей, які визначають відмінності людей, суттєве місце займає темперамент.

Темперамент – виявлення в діяльності людини типу її нервової системи, індивідуально-психологічних особливостей особистості, в яких проявляється сила, урівноваженість і рухомість її нервових процесів.

Темперамент тісно пов'язаний з особливостями спілкування людини з оточуючими. Через ці особливості психологи визначають темперамент – здатність людини активно або пасивно ставитися до навколишнього середовища.

^ Згідно з вченням І.П.Павлова, розрізняють чотири основні типи темпераменту: сангвінічний, холеричний, флегматичний і меланхолічний.

Холерик – людина активна. Він не пристосовується до середовища, а намагається середовище пристосувати до себе. Для нього характерне прагнення виділитися. Сангвінік також відрізняється активністю. Він легко пристосовується майже до всякого середовища, до будь-яких змін, оптиміст, легко вступає в контакти з людьми, він завжди має надію на краще майбутнє. Меланхоліки і флегматики – люди пасивні. Вони з успіхом пристосовуються лише до вузького середовища (сімя, коло друзів) і майже не мають потреби в широкому спілкуванні.

Сангвінік – людина жива, рухлива, яка прагне до частих змін вражень, швидко реагує на події, відносно легко переживає невдачі та неприємності. Настрої у сангвініка мінливі, але домінує почуття душевної рівноваги.

Холерик – людина швидка, поривчаста, здатна віддаватися справі з виключною пристрастю, неврівноважена, схильна до емоційних спалахів, різких змін настрою, при недостатній вихованості – запальна і різка.

Флегматик – повільний, спокійний, зі стійкими прагненнями і настроями, слабким зовнішнім відображенням душевного стану. Він завжди зовнішньо спокійний і урівноважений в справах і вчинках, настійливий і завзятий у праці та поведінці. Його повільність, компенсується старанністю, тому він здатний працювати досить продуктивно.

Меланхолік –людина, схильна глибоко переживати навіть незначні події, хворобливо чуттєва, зі зниженою активністю, з нестійкою увагою.
2. Під мотивацією розуміють сили, що існують усередині чи поза людиною, що збуджують у ній ентузіазм і завзятість у виконанні визначених дій. Мотивація працівників впливає на їхню продуктивність, і частина роботи менеджера саме і полягає в тому, щоб направити мотивацію на досягнення організаційних цілей.

Велике значення для досягнення цілей організації має використання функції мотивації. Тобто мотивація це процес стимулювання самого себе й інших до діяльності, спрямованої на досягнення індивідуальних і загальних цілей організації.

^ Найстаріший спосіб навмисного впливу на людей з метою виконання задач організації здійснювався за допомогою примусу і заохочення (метод «батога і пряника»).

Всі люди абсолютно різні за матеріальним становищем, вихованням, розумом, культурою, інтересами тощо, тому існує безліч різноманітних потреб і цілей. По різному люди і поводяться досягнувши мети. Тому не можна запропонувати один «кращий» спосіб мотивації. Те, що допускається одному, може бути абсолютно невідповідним для іншого.

Для спонукання працівників до активної діяльності застосовуються винагорода. Стосовно до мотивації винагорода має більш глибокий зміст, ніж гроші чи вигода задоволення.

Винагорода – це все те, що людина вважає цінним для себе. Але цінності в кожної людини свої. Розрізняють внутрішню і зовнішню винагороди. Внутрішню винагороду людина одержує від самої роботи. Це задоволення від спілкування з колегами, почуття досягнення результату, задоволення від корисності зробленого продукту. Внутрішня винагорода забезпечується шляхом створення гарних умов праці і точною постановкою завдань. Зовнішню винагороду дає організація (підприємство, фірма). Вона може виступати як у вигляді матеріальної винагороди, так і моральної. Матеріальна – зарплата, додаткові виплати, премії, оплати визначених витрат. Моральна – присвоювання звання «кращий працівник», похвала, оцінка в наказі тощо.

Підхід менеджера до спонукання підлеглих до праці і використовуванні винагороди визначаються його поглядами на проблеми мотивації. Виділяють три підходи до мотивації: традиційний, з позиції людських відносин і людських ресурсів. Новітні теорії мотивації утворять ще один, четвертий напрям, що одержав назву сучасних підходів.

Традиційний підхід - зосереджений на оплаті праці, тобто працівник розглядається як економічна людина, готова робити більше за великі гроші.

Підхід з позицій людських відносин - розглядається як робота працівників у групах близьких за інтересами чи соціальними потребами колег. Також зміни поведінки працівника в кращу сторону можна домогтися навіть у тому випадку, якщо вплив обмежується підвищеною увагою до нього менеджера («хоторнський ефект»).

Підхід з позиції людських ресурсів є подальшим розвитком концепцій «економічної людини» і «людини соціальної». Відповідно до теорії «цілісної людини» кожен індивід – багатогранна особистість, якою рухають різноманітні фактори. Наприклад, людина хотіла б мати гарну роботу, а праця – такий же природний стан, як гра. Якщо менеджер ставиться до своїх підлеглих як до компетентних, які прагнуть до високих досягнень, він одержує могутній важіль підвищення продуктивності праці. Концепція людських ресурсів – фундамент сучасних підходів до мотивації працівників.

Сучасний підхід - розроблений на основі досліджень потреби працюючих в організаціях людей; спираючись не них, менеджери одержують можливість глибше усвідомити нестатки підлеглих. Ця мотивація сконцентрована на вивченні розумових процесів, що впливають на поведінку людини, поясненні того, якими способами працівники прагнуть до винагороди.
Керівництво – це процес впливу на підлеглих, який є способом заставити їх працювати на досягнення єдиної мети. Керівництво (в бізнесі) – це здатність заставити весь колектив прагнути до виконання завдань, які стоять перед організацією.

Керівництво – це «робота з людьми» на відміну від адміністративної паперової роботи чи дії для вирішення проблем. Керівництво динамічне й містить у собі використання особистих повноважень й прав.

Керівник організації – людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Його мета – впливати на інших таким чином, щоб вони виконували роботу, доручену організації. Основою ефективного керівництва є вміло побудовані взаємини з підлеглими.

Для забезпечення ефективного керівництва треба враховувати такі шість елементів: ініціативність; інформованість; захист своєї думки; прийняття рішень; розв’язання конфліктних ситуацій; критичний аналіз.
Лідерство – це історично сформована соціальна потреба людей у організації в процесі їхньої діяльності. Виявляючись під час формування цілей, лідерство фокусує в собі стосунки між членами групи (колективу).

Лідерство - це здатність впливати на індивідів чи групу людей, що спонукає їх працювати для досягнення цілей. Тому лідерство є найважливішим фактором у системі керівництва трудовими колективами підприємств, що сприяє підвищенню ефективності їхнього функціонування.

Лідерство (керівництво) – це здатність індивіда для досягнення деяких цілей впливати на інших людей. Передбачається, що керівники разом з іншими членами колективу направляють свої зусилля на вирішення деяких завдань. Якості особистості лідера мають за певними параметрами деякою мірою перевищувати аналогічні якості інших членів колективу. У противному разі людина, рівень якої набагато вищий, ніж рівень її безпосереднього оточення, буде сприйматися як виняткова особистість. Її або зразу відкинуть і вона опиниться в ізоляції, або поважатимуть, звертаючись до неї за порадами, але не сприйматимуть як свою.

^ Основними рисами при оцінці лідера і його висуненні групою є ентузіазм, здібності, впевненість в собі, глибоке знання справи, почуття справедливості тощо.

Список використаної літератури.
В.Т.Жигалов «Основи менеджменту і управлінської діяльності» ;

Г.В.Осовська О.А.Осовський «Основи менеджменту» Київ2000р.


Скачать файл (57 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации