Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді - файл 1.doc


Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді
скачать (1351 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1351kb.03.12.2011 16:08скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Реклама MarketGid:
Загрузка...

Відповідь: Нещасні випадки, що відбулися з вихованцями, учнями, студентами, курсантами, слухачами, аспірантами і викликали погіршення стану їхнього здоров'я (утрату працездатності) не менше чим на один день відповідно до медичного висновку, підлягають розслідуванню й обліку згідно з Положенням про порядок розслідування нещасних випадків, що виникли під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 31 серпня 2001р. № 616. За результатами розслідування нещасного випадку під час навчально-виховного процесу складається акт за формою Н-Н у п'яти екземплярах. Екземпляри цього акта після затвердження керівником навчального закладу направляються: потерпілому (особі, що представляє його інтереси); у підрозділ, де стався нещасний випадок; керівнику (фахівцю) служби охорони праці; в архів навчального закладу; в орган управління освітою за місцем навчання потерпілого.


59. Питання: Яким є порядок розслідування й обліку випадків виявлення хронічних професійних захворювань і отруєнь ?

Відповідь: Розслідування кожного випадку виявлення професійного захворю-вання (отруєння) організує роботодавець протягом десяти робочих днів з моменту одержання повідомлення. Для цього створюється комісія в складі представників: відповідної установи (закладу) державної санітарно-епідеміоло-гічної служби (голова комісії); лікувально-профілактичної установи; під-приємства; профспілкової організації, членом якої є хворий, чи трудового колективу (бере участь його уповноважений з питань охорони праці), якщо хворий не є членом профспілки; відповідного органа виконавчої дирекції Фонду соціального страхування. Комісія зобов'язана провести розслідування обставин і причин професійного захворювання (отруєння), а також скласти акт розслідування за формою П-4, у якому вказуються заходи щодо локалізації професійного захворювання (отруєння), забезпечення нормалізації умов праці і, крім того, називаються особи, що не виконали відповідні вимоги (правила, гігієнічні регламенти).

Акт за формою П-4 складається в шести екземплярах протягом трьох діб після закінчення розслідування і направляється роботодавцем: хворому; лікувально-профілактичній установі, що обслуговує підприємство (установу, організацію); робочому органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування; профспілкової організації, членом якої є хворий; відповідній установі (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби. Перший екземпляр акта розслідування залишається на підприємстві і зберігається протягом 45 років.

У п'ятиденний термін після закінчення розслідування професійного захворювання (отруєння) роботодавець зобов'язаний розглянути підсумкові матеріали і видати наказ про заходи для запобігання таким захворюванням (отруєнням), а також про залучення до відповідальності осіб, з вини яких були допущені порушення санітарних норм і правил. Про здійснення запропонованих комісією профілактичних заходів роботодавець письмово інформує відповідну установу (заклад) державної санітарно-епідеміологічної служби.

Контроль за своєчасністю й об'єктивністю розслідування професійних захворювань (отруєнь), документальним оформленням їх, виконанням профілактичних заходів здійснюють установи (заклади) державної санітарно-епідеміологічної служби, Фонд соціального страхування, профспілки й уповноважені трудових колективів з питань охорони праці.

Установи (заклади) державної санітарно-епидемиіологічної служби складають на основі актів розслідування карти обліку професійних захворювань (отруєнь) за формою П-5. Ці карти і записи на магнітних носіях зберігаються у відповідній установі (закладі) державної санітарно-епідеміологічної служби й у Міністерстві охорони здоров'я України протягом 45 років.

60. Питання: Яким є порядок розслідування аварій ?

Відповідь: Розслідування аварій без нещасних випадків проводять комісії, що створюються: наказом центрального органа виконавчої влади чи розпоряджен- ням місцевої держадміністрації (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) – у випадку аварій І категорії; наказом керівника органа, до сфери управління якого відноситься підприємство, або розпорядженням районної держадміністрації (виконавчого органа місцевого самоврядування) – у випадку аварій ІІ категорії. Ці комісії призначаються за узгодженням з відповідними органами державного нагляду за охороною праці і Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Комісія зобов'язана протягом десяти робочих днів розслідувати аварію і скласти акт за формою Н-5. За результатами розслідування аварії роботодавець видає наказ, яким відповідно до висновків комісії затверджує заходи щодо запобігання подібним подіям і притягає до відповідальності працівників за порушення законодавства про охорону праці. Перший екземпляр акта розслідування аварії, у результаті якої не відбулося нещасного випадку, зберігається на підприємстві до закінчення термінів виконання визначених комісією заходів, але не менше двох років.

Облік аварій ведуть підприємства, а також відповідні органи державного управління і нагляду в галузі охорони праці.

Розділ II. Виробнича санітарія


  1. Питання: Сформулюйте поняття про виробниче середовище.

Відповідь: Сукупність фізичних, хімічних, біологічних, соціальних та інших факторів, які впливають на людину під час виконання нею трудових обов'язків, називають виробничим середовищем.

  1. Питання: Сформулюйте поняття про умови праці, безпечні умови праці.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99, умови праці - сукупність чинників виробничого середовища і трудового процесу, які впливають на здоров'я і працездатність людини під час виконування нею трудових обов'язків. Умови праці визначаються наявністю на робочих місцях шкідливих хімічних речовин, пилу, вібрації, шуму, інфразвуку, ультразвуку, неіонізуючих випромінювань різноманітного діапазону, біологічних факторів (мікро- організми, білкові препарати, природні компоненти організму - амінокислоти, вітаміни та ін.), а також мікрокліматом. Безпечні умови праці - це стан умов праці, при якому вплив на працівника небезпечного і шкідливого виробничого факторів виключений або вплив шкідливих виробничих факторів не перевищує гранично допустимі значення.

3. Питання: Як класифікуються умови праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу?

Відповідь: Відповідно до прийнятої класифікації (Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. - Затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 27.12.2001р. № 528), умови праці підрозділяються на чотири класи: оптимальні, допустимі, шкідливі, небезпечні (екстремальні) - відповідно, 1 - 4 класи.

Оптимальні умови праці - це такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності.

Допустимі умови праці - це умови, що характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працівників та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

Шкідливі умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та (або) його потомство. За ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих вони підрозділяються на чотири ступені.

Небезпечні (екстремальні) умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

4. Питання: У чому полягають сутність і мета атестації робочих місць за умовами праці?

Відповідь: Атестація робочих місць передбачає: виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів, причин їх виникнення; дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил; обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці; підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці; перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Результати атестації робочих місць за умовами праці, за якими складаються Карти умов праці, є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", інших пільг та компенсацій, а також розробки і реалізації організаційних, технічних, економічних та соціальних заходів колективного договору (угоди) щодо покращення умов трудової діяльності.

5.Питання: Сформулюйте поняття про мікроклімат виробничих приміщень.

Відповідь: На підприємствах на самопочуття, стан здоров'я і працездатність людини впливає мікроклімат виробничих приміщень. Згідно з ДСН 3.3.6.042-99, мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, які впливають на теплообмін працівників з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання, а також випаровування вологи. Ці умови визначаються сполученнями температури, відносній вологості і швидкості руху повітря, температури оточуючих людину поверхонь, інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання. Розрізняють оптимальні і допустимі мікрокліматичні умови. Оптимальні мікрокліматичні умови - сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину забезпечують збереження нормального теплового стану організму без активізації механізмів терморегуляції, створюють відчуття теплового комфорту і передумови для високого рівня працездатності. Допустимі мікрокліматичні умови - сполучення параметрів мікроклімату, які при тривалому і систематичному впливі на людину можуть викликати зміни теплового стану організму, що минають і швидко нормалізуються, які супроводжуються напругою механізмів терморегуляції, що не виходить за межі фізіологічної адаптації. Оптимальні показники мікроклімату встановлені для постійних робочих місць, допустимі - диференційовано для постійних і непостійних робочих місць (якщо з технологічних, технічних і економічних причин не забезпечуються оптимальні норми).

6.Питання: Які фактори визначають норми мікроклімату виробничих приміщень?

Відповідь: У таблицях 1 і 2 ДСН 3.3.6.042-99 наведені, відповідно, оптимальні і допустимі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря в робочій зоні виробничих приміщень залежно від періоду року (розрізняють: холодний період року із середньодобовою температурою зовнішнього повітря 100С і нижче; теплий період року із середньодобовою температурою його вище 100С) і категорії виконуваних робіт (легка - Іa, легка - Іб, середньої важкості - ІІа, середньої важкості - ІІб, важка - ІІІ) для постійних і непостійних робочих місць.

Поняття про постійні й непостійні робочі місця і робочу зону наведені в ДСТУ 2293-99. Постійне робоче місце - робоче місце, на якому працівник перебуває половину або більшу частину свого робочого часу (понад дві години безперервно). Непостійне робоче місце - робоче місце, на якому працюючий перебуває менше половини або меншу частину (менше 2 годин безупинно) тривалості щоденної роботи (зміни). Робочою зоною вважається визначений простір, у якому розташовано робочі місця постійного чи непостійного (тимчасового) перебування працівників.

7. Питання: Які існують норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря у виробничих приміщеннях на постійному і непостійному робочому місцях залежно від періоду року і важкості виконуваної роботи?

Відповідь: Із збільшенням ступеня важкості роботи норми оптимальної та допустимої температури повітря на робочих місцях у холодний та теплий періоди року зменшуються, а нормовані значення швидкості руху повітря у цих умовах, навпаки, збільшуються. Це цілком логічно, оскільки збільшення фізичної напруги і, отже, тепловиділення вимагає інтенсифікації теплообмінних процесів.

Для холодного періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 16...240С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 19...25 і 20...260С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 13...21 і 12...180С. У зазначених інтервалах температури менші значення її встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа.

У холодний період року у виробничих приміщеннях при виконанні робіт будь-якого ступеня важкості на постійному і непостійному робочих місцях відносна вологість повітря повинна знаходитися в таких межах: 40...60% - оптимальна, не більше 75% - допустима. Для цього періоду року встановлені норми швидкості руху повітря не більше: оптимальна 0,1, 0,2, 0,3 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа і Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1, 0,2, 0,3, 0,4, 0,5 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

Для теплого періоду року прийняті у виробничих приміщеннях залежно від категорії виконуваних робіт такі норми температури повітря: оптимальна 18...250С; максимально допустима на постійному і непостійному робочому місцях, відповідно, 26...280С і 28...300С; мінімально допустима на цих робочих місцях, відповідно, 15...22 і 13...200С. Як і для холодного періоду року, менші значення температури встановлені для випадку виконання важкої роботи, більші - для випадку виконання легкої фізичної роботи категорії Іа. Відносна вологість повітря оптимальна 40...60%, максимально допустима встановлена залежно від його температури для випадків виконання робіт категорій Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ, відповідно: 55% (при 280С), 60% (при 270С), 65% (при 260С), 70% (при 250С), 75% (при 240С і нижче). Для теплого періоду року встановлені норми швидкості руху повітря: оптимальна не більше 0,1, 0,2, 0,3, 0,4 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа і ІІб, ІІІ; допустима 0,1...0,2, 0,1...0,3, 0,2...0,4, 0,2...0,5, 0,3...0,6 м/с при виконанні робіт категорій, відповідно, Іа, Іб, ІІа, ІІб, ІІІ.

8. Питання: Якими є природа і небезпека інфрачервоних теплових випромінювань?

Відповідь: Нагріті поверхні апаратів у гарячих цехах є джерелами теплового випромінювання (ІЧ-випромінювання). За фізичною природою ІЧ- випромінювання - це електромагнітні хвилі та потік квантових фотонів. Теплові випромінювання безпосередньо не впливають на температуру повітря. Однак теплоту йому віддає нагріта під дією цих випромінювань поверхня устаткування та конструкцій, що огороджують приміщення. Внаслідок цього погіршуються мікрокліматичні умови у приміщеннях. Ефект дії інфрачервоних випромі-нювань на людину залежить від довжини хвилі. Короткохвильове інфрачервоне випромінювання з довжиною хвилі від 0,76 до 1,4 мкм має велику здатність проникати через шкіру. Довгохвильове інфрачервоне випромінювання з більшою довжиною хвилі поглинається в основному у епідермісі, видиме - кров'ю у шарах дерми та підшкірної жирової клітковини. Поглинання інфрачервоних променів різними шарами шкіри призводить до їх нагрівання. Внаслідок цього можливе порушення теплового балансу організму людини. Тривалий вплив такого випромінювання на організм людини призводить до теплового удару. Інфрачервоні випромінювання негативно впливають на функціональний стан центральної нервової системи, викликають зміни у серцево-судинній системі. Вплив інфрачервоних випромінювань на очі викликає нерідко кон'юктивіти, змутнення роговиці, спазм зіниць, змутнення кришталика, опік сітчатки, “снігову сліпоту”. При опроміненні очей випромінюваннями інтенсивністю більше 4,2 кВт/м2 температура роговиці може досягати 40°С та вище. Постійна дія такого випромінювання на очі викликає професійне захворювання - катаракту.

Під дією інфрачервоних випромінювань виникають гострі та хронічні захворювання. Відчуття слабосилля та зниження уваги працівників, що знаходяться у зоні теплового променистого потоку, можуть бути непрямою причиною виробничого травматизму.

9. Питання: Які визначено норми теплового опромінення працівників?

Відповідь: Згідно з ГОСТ 12.1.005-88, інтенсивність теплового опромінення працюючих (ІЧ-опромінення) від нагрітих поверхонь технологічного устаткування, освітлювальних приладів, інсоляції на постійних і непостійних робочих місцях не повинна перевищувати 35Вт/м2 при опроміненні більше 50% поверхні тіла, 70Вт/м2 - при величині поверхні, що опромінюється, від 25 до 50% і 100Вт/м2 - при опроміненні менше 25% його поверхні.

10.Питання: Які прилади використовуються для реєстрації параметрів навколишнього середовища, що визначають теплове самопочуття людини?

Відповідь: Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються прилади: ртутні і спиртові термометри, психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри та кататермометри (для визначення швидкості руху повітря). За допомогою приладу АИСТ-3М (автономний вимірювач швидкості та температури повітряного потоку) можна виміряти одночасно швидкість руху повітря (від 0,1 до 5 м/с) та його температуру (від +10 до +500С). Цифровий індикатор на рідинних кристалах цього приладу показує значення вимірюваних фізичних величин. Інтенсивність теплового випромінювання визначають актинометром.

Психрометр складається з двох однакових ртутних термометрів, резервуари яких замкнені у трубчасті металеві оправи, та невеликого вентилятора, розміщеного у верхній частині приладу.

Вентилятор з електричним або пружинним приводом служить для прокачування атмосферного повітря з визначеною швидкістю через трубки мимо резервуарів ртутних термометрів. На ртутний резервуар одного з термометрів надітий манжет з м'якої тканини (батисту або марлі), який перед здійсненням замірів змочується водою. Внаслідок випаровування води із змоченого манжета, якщо повітря не повністю насичене вологою, та витрати теплоти на процес випаровування "мокрий" термометр буде показувати температуру нижче, ніж "сухий". За різницею показань "сухого" та "мокрого" термометрів та показаннями "сухого" термометра, користуючись психромет- ричною таблицею, визначають відносну вологість повітря.

Для вимірювання швидкості руху повітря менше 0,5 м/с застосовуються кататермометри, швидкості у межах від 0,3 до 5 м/с - крильчасті анемометри типу АСО-3 та для вимірювання швидкості від 1 до 20 м/с - чашечні анемометри типу МС-13.

Кататермометр являє собою спиртовий термометр з великим шаровим або циліндричним резервуаром та капіляром, що розширюється у верхній частині. Принцип вимірювання кататермометром швидкості руху повітря заснований на залежності охолодження спирту у резервуарі від швидкості омивання його повітрям.

Анемометр складається із сприймаючої частини (крильчатки - у крильчатих анемометрів; чотирьох напівсферичних чашок - у чашечних анемометрів) та лічильного механізму з циферблатом. Обертання під дією повітряного потоку крильчатки або напівсферичних чашок передається до лічильного механізму, який можна ввімкнути або вимкнути за допомогою аретиру.

При дослідженні мікрокліматичних умов у виробничих приміщеннях використовуються, поруч з АИСТ-3М, крильчасті анемометри. Перед початком вимірюванням швидкості руху повітря анемометром знімають початковий відлік за трьома шкалами лічильника. Потім встановлюють анемометр у потоці повітря, вмикають лічильник та засікають час за допомогою секундоміра. Після закінчення 100с або іншого проміжку часу вимикають анемометр і беруть новий відлік. Вимірювання здійснюють не менше трьох разів. Після кожного заміру обчислюють різницю між кінцевим та початковим відліками та визначають кількість обертів крильчатки за секунду. Перерахунок середньої кількості обертів за секунду у фактичну швидкість (м/с) повітряного потоку здійснюється за графіком, прикладеним до кожного анемометра. В актинометрі приймачем теплової енергії є екран, що складається з розташованих у шаховому порядку затемнених та світлих (сріблястих) алюмінієвих пластин. До пластин приєднані термопари, які підключені до гальванометра. Дія приладу заснована на неоднаковій здатності поглинати променеву теплоту затемненими та світлими пластинами. Під дією променистої теплоти на затемнені пластини та виникаючої внаслідок цього у термопарах електрорушійної сили відхиляється у актинометрі стрілка гальванометра, шкала якого проградуйована у одиницях енергії опромінення. У неробочому стані приладу пакет алюмінієвих пластин прикритий шторкою.

11.Питання: Які шкідливі випромінювання і супутні шкідливі фактори виникають під час роботи звичайних електричних апаратів?

Відповідь: Несприятливий вплив на організм людини чинять електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, джерелами яких є установки телевізійних та радіомовних станцій, пристрої сотового та інших видів радіозв’язку, апарати надвисокочастотного підігріву та навіть побутова апаратура Електромагнітні поля чинять термічний та морфологічний вплив на організм людини, викликають в ньому функціональні зміни. Найбільше різко всі симптоми опромінення проявляються у діапазоні частот 105...1011 Гц, тобто у діапазоні від середніх до вкрай високих частот. При роботі електровакуумних приладів виникають також побічні шкідливі ефекти: створюються рентгенівське випромінювання, легкі іони обох полярностей, озон та оксиди азоту; підвищується температура повітря. Працююча комп'ютерна техніка створює електромагнітні та електростатичні поля, інфрачервоне, ультрафіолетове і рентгенівське випромінювання, акустичний шум, змінює іонний склад повітря і параметри мікроклімату в приміщенні, озонує повітря в робочій зоні.

У сфері торгівлі використовується енергія випромінювання надвисоких частот (НВЧ) для теплової обробки харчової продукції, здійснюються передпродажна перевірка та настроювання телевізійних апаратів, застосовуються персональні ЕОМ. Необхідно передбачати захист працівників від виникаючих при цьому шкідливих факторів.

12.Питання: Сформулюйте поняття про шкідливу речовину і її гранично допустиму концентрацію.

Відповідь: Згідно з ДСТУ 2293-99 (ДСТУ 3038), шкідлива речовина - це речовина, що, контактуючи з організмом людини, може викликати захворювання чи відхилення у стані здоров'я як під час впливу речовини, так і в подальший період життя теперішнього та наступного поколінь.

Для уникнення гострих та хронічних професійних отруєнь та захворювань встановлені гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини в повітрі робочої зони (ГДК) - концентрація речовин, яка за умовами регламентованої тривалості її щоденної дії при 8 годинній роботі (але не більше чим 40 годин на тиждень) не може викликати в осіб, що піддаються впливу її, захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляються сучасними методами досліджень, протягом виробничого стажу чи у віддалені періоди їхнього життя або життя наступних поколінь. Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК двох типів: максимальна разова і середньозмінна.

Фактичний вміст шкідливої речовини у повітрі робочої зони не повинен перевищувати його ГДК. При одночасній наявності у повітрі декількох шкідливих речовин односпрямованої дії сума відношень фактичних концентрацій кожного з них до їх ГДК не повинна перевищувати одиниці:



Вимоги до методик вимірювання концентрації шкідливих речовин у повітрі робочої зони викладені у ГОСТ 12.1.016-79 "ССБТ. Воздух рабочей зоны. Требования к методикам измерения концентрации вредных веществ".

13.Питання: Яким чином класифікують шкідливі речовини за фізіологічним впливом на організм людини і ступенем їхньої небезпеки?

Відповідь: За фізіологічним впливом на організм людини всі шкідливі речовини можна поділити на такі групи: подразнюючі (аміак, сірчастий газ, хлор та ін.); задушливі (оксид вуглецю, сірководень та ін.); наркотичні (ацетилен, ацетон, бензин, дихлоретан, хладони та ін.); соматичні (метиловий спирт, миш'як і його сполуки, ртуть, свинець та ін.); пил декількох видів: органічний - рослинного або тваринного походження (мука, цукор, тютюн та ін.); хімічних сполук (нафталін та ін.); неорганічний (металевий); мінеральний (гіпс, тальк, цемент та ін.).

У сфері торгівлі обертаються, використовуються або можуть утворитись у технологічних процесах різні шкідливі речовини.

При тепловій обробці харчової продукції у повітря робочої зони виділяються продукти її термічної деструкції (акролеїн, оксид вуглецю, диоксид вуглецю та ін.), пари масел та жирів. При несправностях у холодильних установках у навколишнє середовище можуть виділятися холодоагенти (наприклад, аміак). Процеси просіювання та розфасовки сипучих харчових продуктів (крохмалю, муки, цукру та ін.) супроводжуються пилоутворенням. У повітрі деяких приміщень торгових підприємств може міститися пил луб'яний, бавовняний, лляний, шовковий. Небезпеку для працюючих представляють шкідливі речовини усередині дошників при процесах обкурювання та вивантаження капусти.

Внаслідок порушення вимог безпеки при зберіганні та транспортуванні ацетону, розчинників, бензину, гасу та деяких інших легкозаймистих та горючих рідин пари їх можуть міститись у атмосферному повітрі, яке вдихається людьми.

За ступенем небезпеки для організму людини всі шкідливі речовини поділяються на чотири класи: І – надзвичайно небезпечні (ГДК<0,1мг/м3); ІІ – висо-конебезпечні (ГДК=0,1...1,0мг/м3); ІІІ – помірно небезпечні (ГДК=1,1...10,0мг/м3); ІV – малонебезпечні (ГДК>10,0мг/м3). Так, наприклад, аміак, нафталін та оксид вуглецю, які мають ГДК=20мг/м3, віднесені до ІV класу небезпеки.

14.Питання: Які прилади і методики використовуються для визначення концентрації шкідливих речовин у повітрі?

Відповідь: Концентрацію різних газів у повітрі робочої зони можна визначити дуже швидко та досить точно експресним методом із використанням хімічного газовизначника ГХ-М.

Цей прилад складається з сильфонного насоса ручної дії та набору індикаторних трубок, які у нього вставляються. Сутність методу полягає у зміненні забарвлення індикаторного порошку у трубці внаслідок взаємодії його з тим чи іншим газовим компонентом, що міститься у повітрі, яке досліджується. Для визначення концентрації будь-якого газу використовують відповідні індикаторні трубки, на поверхні яких написана його хімічна формула (СО, СО2, SО2 та ін.). При продуванні сильфонним насосом через трубку з розкритими кінцями визначеного об’єму повітря забарвлення порошку змінюється на деякому її відрізку, по довжині якого за допомогою шкали встановлюють концентрацію шкідливої речовини у відсотках (за об’ємом). Шкала нанесена на поверхню індикаторних трубок та пакувальних коробок. Вимоги до експресного методу вимірювання концентрації газових компонентів у повітрі містяться у ГОСТ 12.1.014-84. "ССБТ. Воздух рабочей зоны. Метод измерения концентрации вредных веществ индикаторными трубками".

Пари аміаку у повітрі можна виявити за допомогою газоаналізатора інфрачервоного поглинання типу ГІП. Місця витікання аміаку у холодильних установках визначають за допомогою смуг паперу, просоченого хімічними індикаторами. При наявності у повітрі аміаку такі смуги червоніють. За допомогою електронних шукачів можна встановити місця витікання хладону у холодильному устаткуванні.

При необхідності, склад повітря можна визначити у спеціалізованих лабораторіях шляхом аналізу проб, набраних у виробничих приміщеннях.

Концентрацію пилу у повітрі визначають безпосередньо у робочій зоні за допомогою фотопиломіру. Принцип дії його заснований на послабленні запиленим повітрям променя світла від лампочки та зміни внаслідок цього фотоопору сприймаючого світловий потік фотоелемента, включеного в одне з пліч мостової електричної схеми. Струм розбалансу реєструється мікроамперметром, стрілка якого переміщується вздовж шкали, проградуйованої у мг/м3. Зміст пилу у повітрі можна визначити ваговим способом. Повітря, що досліджується, протягується за допомогою аспіратора через спеціальний фільтр, який зважують до та після відбору проб із точністю 0,1мг. Додача у масі фільтру ділиться на об’єм повітря, що пройшло через нього, у результаті чого й визначається його запиленість (мг/м3).

15.Питання: Якими є фізична природа і небезпека шуму?

Відповідь: Виробничий шум - це сукупність різних за гучністю та тоном звуків, що виникають у повітряному середовищі. Розрізняють шуми: механічний (при роботі конвейєра, виконанні вантажо-розвантажувальних робіт), електро-магнітний (при роботі електромагнітних пристроїв змінного струму), аеродинамічний (при витіканні газів, під час руху повітря у вентиляційних установках), гідродинамічний (під час руху води та різних рідин), повітряний (розповсюджується у повітряному середовищі), структурний (внаслідок коливання конструкцій стін, перекрить, перегородок будинку). Шум - звуковий процес, несприятливий для сприйняття та негативно впливаючий на організм людини. Звук являє собою коливання у твердих тілах, рідких та газоподібних середовищах у діапазоні частот 20...20000Гц. Коливання з частотами нижче 20Гц (інфразвук) і вище 20000 Гц (ультразвук) не викликають слухових відчуттів, але впливають на організм людини. При тривалому впливі шуму на людину у неї знижується гострота слуху, змінюється кров'яний тиск, послаблюється увага, погіршується зір, відбуваються зміни у дихальних центрах. Під дією шуму можливе зниження у працівників слуху аж до повної його втрати, а також виникнення шумової хвороби, що проявляється в загальному захворюванні всього організму. Шум є нерідко непрямою причиною виробничого травматизму.

16.Питання: Які показники використовуються для гігієнічної оцінки шуму?

Відповідь: Різниця тисків повітряного середовища при поширенні в ній звукової хвилі та атмосферного повітря у нормальних умовах називається звуковим тиском. Вухо людини сприймає звуковий тиск у межах 2·10-5...2·102 Па. Мінімальне значення його - поріг чутності, максимальне - поріг больового відчуття. При тиску більше 2·102 Па виникають запаморочення та нудота, відбуваються розрив барабанної перетинки та кровотеча з вух.

За звуковим тиском судять про інтенсивність звуку. Інтенсивність звуку - кількість звукової енергії, що проходить у одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярної до напрямку поширення хвилі.

Шуми розділяються за часовими характеристиками на постійні та непостійні (що коливаються, переривчасті та імпульсні). Для вимірювання постійного шуму та оцінки впливу його на людину використовується як показник рівень звукового тиску, що вимірюється у логарифмічних одиницях - децибелах (дБ). Згідно з ГОСТ 12.1.003-83. "ССБТ. Шум. Общие требования безопасности", норми рівня звукового тиску встановлюються для восьми октавних смуг з середньогеометричними значеннями частот (Гц): 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000. Так, на постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємства для граничних значень середньогеометричних частот 63 та 8000 Гц встановлені норми рівня звукового тиску, відповідно, 99 та 74 дБ. Нормування непостійного шуму, а також орієнтована оцінка загального рівня постійного шуму здійснюються скоректованим за частотою загальним рівнем звукового тиску – так званим рівнем звуку, що виміряється у дБА по шкалі "А" шумоміру. Непостійний шум характеризується еквівалентним рівнем звуку LАекв, який являє собою середній квадратичний рівень звуку непостійного шуму, що чинить такий вплив на людину, як і постійний шум того ж рівня. Допустимі значення рівня звуку та еквівалентного рівня звуку наведені у ГОСТ 12.1.003-83. На постійних робочих місцях та у робочих зонах виробничих приміщень, на території підприємств рівень звуку та еквівалентний рівень звуку не повинні перевищувати 85 дБА.

Рівень шуму на робочих місцях необхідно контролювати не менше одного разу на рік. Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектру шуму згідно з ГОСТ 12.1.050-86. "ССБТ. Методы измерения шума на рабочих местах".

17.Питання: Якими є фізична природа і небезпека вібрації?

Відповідь: Вібрація - процес поширення в пружних тілах механічних коливань з амплітудою 0,003...0,5мм. Вібрація приводить у коливальний рух тіло людини. Особливо шкідливими для людини є коливання з резонансними частотами 6...9Гц (збігаються з частотою власних коливань). Розрізняють вібрацію загальну та місцеву. Загальна вібрація викликає струс усього тіла людини, місцева - залучає до коливального руху тільки окремі частини тіла (руки, передпліччя, ноги). Систематичний вплив на людину загальних вібрацій може бути причиною вібраційної хвороби. Локальні вібрації викликають деформацію та зменшення рухомості суглобів.

18. Питання: Які показники використовуються для санітарного нормування і контролю вібраційного навантаження?

Відповідь: Вібрація характеризується частотою коливань, амплітудою зміщення (вібропереміщенням), коливальною швидкістю (віброшвидкістю) та коливальним прискоренням (віброприскоренням).

Показники вібраційного навантаження на працівника формуються з таких параметрів: віброприскорення або віброшвидкість, діапазон частот, час впливу вібрації.

Для санітарного нормування та контролю вібраційного навантаження використовують середні квадратичні значення віброприскорення або віброшвидкості, а також їх логарифмічні рівні у децибелах (дБ).

Нормований діапазон частот встановлюється: для локальної вібрації у вигляді активних смуг із середньогеометричними частотами від 1 до 1000 Гц, для загальної вібрації - октавних та 1/3 октавних смуг з середньогеометрич- ними частотами від 0,8 до 80 Гц.

Час впливу на працівника вібрації, вимірюваний у хвилинах або годинах, приймається як безперервний або сумарний.

Гігієнічна оцінка вібрації, що впливає на людину, здійснюється одним з методів, встановлених ГОСТ 12.1.012-90. "ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования". Так, при виразі вібраційного навантаження на працівника через спектр вібрації нормованими показниками є середні квадратичні значення віброприскорення (віброшвидкості) або їх логарифмічні рівні у вказаних вище смугах частот. Норми показників вібраційного навантаження на працівника наведені у вказаному стандарті.

За санітарними нормами вібрації підрозділяються на категорії: 1 (небезпечно), 2 (межа зниження продуктивності праці), 3 типу "а" (межа зниження продуктивності праці), 3 типу "б" (комфорт). Вібрації категорії 2 виникають, наприклад, при роботі підлогового виробничого транспорту, категорії 3 типу "а" - при роботі електричних машин, вентиляторів. Вібрації категорії 3 типу "б" характерні для обчислювальних центрів, приміщень управління, конторських приміщень, здоровпунктів. При загальній технологічній вібрації (категорія 3 типу "б"), що передається на робочі місця у складах, їдальнях та деяких виробничих приміщеннях, де немає машин, що генерують вібрацію, наведені у ГОСТ 12.1.012-90 кількісні значення норм віброшвидкості та віброприскорення повинні бути помножені на 0,4, а значення їх рівнів - зменшені на 8дБ.

19.Питання: Яким є призначення вентиляції і як вона класифікується?

Відповідь: Вентиляція - це заміна повітря у приміщеннях зовнішнім чистим повітрям з метою створення сприятливого для здоров'я людей середовища.

На підприємствах торгівлі вентиляція призначена для видалення з торговельних залів, виробничих, складських та інших приміщень тепло-надлишків, шкідливих газів, парів та пилу, а також подачі до них чистого повітря та створення потрібних мікрокліматичних умов.

Вентиляція підрозділяється: за способом повітрообміну - на природну, примусову та змішану; за характером дії - на припливну, витяжну та припливно-витяжну; за місцем дії - на загальнообмінну та місцеву; за призначенням - на робочу та аварійну.

20. Питання: Назвіть особливості та область застосування природної вентиляції.

Відповідь: Природна вентиляція здійснюється за рахунок різниці питомої ваги повітря зовні та усередині приміщень, а також швидкісного напору зовнішніх повітряних потоків. Природну вентиляцію називають аерацією, якщо є можливість регулювати обмін повітря у приміщеннях з використанням вікон, фрамуг. Площа прорізів, що відкриваються у вікнах, повинна бути не менше 20% загальної площі світлових отворів у боковому заскленні. Якщо повітрообмін здійснюється через випадкові та нерегульовані отвори (нещільності в огороджуючих конструкціях), то таке природне провітрювання приміщень називається інфільтрацією. Природну вентиляцію можна посилити, якщо на дахові будинку, над витяжними трубами або каналами встановити дефлектори, у яких під дією вітру створюється розрідження, яке сприяє витяжці повітря з приміщення.

Допускається передбачати природну вентиляцію у магазинах із торговельною площею до 250 м2.

Природна вентиляція може застосовуватися у приміщеннях з об’ємом на кожного працюючого більше 40м3 при наявності вікон та відсутності виділення шкідливих і неприємно пахнучих речовин. У приміщеннях комор передбачають природну витяжну вентиляцію з роздільними каналами.

21.Питання: Визначте будову і область застосування систем примусової вентиляції.

Відповідь: У виробничих, складських та інших приміщеннях, де природна вентиляція не забезпечує потрібні санітарно-гігієнічні умови, влаштовують примусову вентиляцію з використанням вентиляторних установок. Примусова вентиляція підрозділяється на припливну, витяжну та припливно-витяжну. Припливна вентиляція забезпечується шляхом нагнітання у приміщення зовнішнього чистого повітря, витяжна - шляхом створення в них невеликого розрідження, припливно-витяжна - шляхом спільної роботи припливних та витяжних вентиляторних установок.

Провітрювання приміщень за рахунок роботи вентиляторів та природного повітрообміну називають змішаною вентиляцією.

На підприємствах використовується в основному загальнообмінна припливно-витяжна вентиляція, що забезпечує провітрювання всього об’єму приміщень.

У приміщеннях магазинів з торговельною площею 400м2 та більше обсяг витяжки повинен бути повністю компенсований припливом повітря. У магазинах з окремими залами щодо продажу продовольчих та непродовольчих товарів передбачають роздільні для кожного залу системи припливно-витяжної вентиляції. Роздільні системи вентиляції передбачаються для підприємства торгівлі та його структурних секцій - кафетерію, кондитерського цеху. Припливно-витяжна вентиляція повинна забезпечувати безперебійний повітрообмін у місцях зберігання легкозаймистих рідин, лаків, фарб та товарів побутової хімії.

На підприємствах громадського харчування припливно-витяжна вентиляція застосовується у холодний період року у всіх виробничих приміщеннях. У теплий період року приплив повітря до них може здійснюватись природним шляхом. У обідніх залах передбачено перевищення припливу повітря над витяжкою, а у гарячих цехах, приміщеннях для випікання кондитерських виробів та мийних - перевищення витяжки над припливом. Завдяки такій забудові припливно-витяжної вентиляції виключається надходження з виробничих приміщень у обідній зал шкідливих речовин, теплого та вологого повітря. У гарячому цеху, приміщенні для випікання кондитерських виробів припливне повітря повинно надходити у робочу зону (з метою обдування тіла працюючих), у інших приміщеннях - вище робочої зони, тобто вище 2 м над рівнем підлоги.

22.Питання: Сформулюйте принцип розрахунку вентиляції з кількості людей, що знаходяться одночасно в приміщенні.

Відповідь: Кількість повітря, яке необхідно подавати у приміщення для забезпечення потрібних параметрів повітряного середовища, визначається розрахунком. Якщо у виробничих приміщеннях немає шкідливих виділень, то кількість повітря, що подається на кожного з працюючих, повинна бути не менше: 30 м3/год - при об’ємі приміщення на одного працюючого до 20м3; 20 м3/год - при об’ємі приміщення на одного працівника від 20 до 40м3. При відсутності у приміщеннях природної вентиляції витрата повітря на одного працюючого повинна бути не менше 60 м3/год. Повітрообмін у торговельних залах продовольчих, універсальних та непродовольчих магазинів площею більше 250м2 визначають розрахунком. У торговельні зали магазинів подається зовнішнє повітря з розрахунком не менше 20 м3/год на одну особу.

23. Питання: Сформулюйте принцип розрахунку вентиляції щодо виділення шкідливих речовин і кратності повітрообміну.

Відповідь: При виділенні у приміщеннях шкідливих речовин повітрообмін розраховують, виходячи з необхідності розведення їх до гранично допустимих концентрацій. При цьому повітря, що надходить у приміщення, вважається чистим, якщо концентрація в ньому шкідливої речовини, за якою здійснюється розрахунок, не перевищує 0,3 ГДК. У цьому випадку кількість повітря (м3/год), необхідну для провітрювання приміщення, визначають за формулою:

, (5.1)
де G - маса шкідливої речовини (мг/год), що виділяється у приміщення протягом години; та - концентрація шкідливої речовини (мг/м3) у повітрі, що видаляється, та припливному;  1 ГДК,  0,3 ГДК.

Розрахунок вентиляції у гарячих цехах здійснюється за тепловиділенням, у мийних відділеннях - за виділенням вологи.

Розрахунок вентиляції деяких приміщень здійснюється за кратністю повітрообміну. Кратність повітрообміну (год-1) - відношення кількості повітря, що подається у приміщення протягом однієї години (Qв, м3/год), до внутрішнього об’єму цього приміщення (V, м3):
(5.2)

Для певних приміщень кратність повітрообміну - нормована величина.

За відомими об’ємом приміщення та кратності повітрообміну можна визначити кількість повітря, необхідну для його провітрювання.

24. Питання: З’ясуйте призначення і будову місцевої вентиляції.

Відповідь: Окрім загальнообмінної вентиляції, на підприємствах використовується місцева вентиляція для видалення шкідливих речовин, нагрітого або зволоженого повітря безпосередньо з місць їх виділення. Місцева вентиляція може бути витяжною - у вигляді місцевих відсосів (зонтів, кільцевих повітровідводів, укрить, бортових відсосів, витяжних шаф) та припливної - у вигляді повітряних душів та завіс.

Лінійний розмір А зонта, підвішеного на висоті h над джерелом виділення шкідливих речовин з відповідним лінійним розміром в, можна визначити за формулою
А= в + 0,8h. (5.3)
Кільцеві повітровідводи повинні перекривати у плані устаткування, над яким підвішені, на 0,5м у кожен бік, мати витяжні отвори, що регулюються, та примикати упритул до стелі.

Роботи, пов'язані з застосуванням та виділенням надзвичайно небезпечних та високонебезпечних шкідливих речовин, виконуються у витяжних шафах під тягою.

Для захисту працівників від перегрівання поблизу джерел значного тепловиділення влаштовують повітряні душі: подають у робочу зону через розподільчі пристрої чисте повітря з певними значеннями температури та відносної вологості.

25. Питання: З’ясуйте призначення і будову аварійної вентиляції.

Відповідь: Приміщення, у які можливе раптове надходження у великих кількостях шкідливих речовин (окрім пилу), обладнують системами витяжної аварійної вентиляції, що забезпечує восьмикратний повітрообмін. У машинних, апаратних та конденсаторних відділеннях аміачних холодильних установок аварійна вентиляція повинна забезпечувати не менше ніж восьмикратний обмін повітря протягом кожної години (без урахування продуктивності постійно діючої робочої витяжної вентиляції).

26.Питання: Які існують основні методи і засоби захисту працівників від виробничих випромінювань?

Відповідь: Вимоги до засобів колективного захисту від інфрачервоних випромінювань викладені у ГОСТ 12.4.123-83. "ССБТ. Средства коллективной защиты от инфракрасных излучений. Общие технические требования". Захист від цих випромінювань забезпечують пристрої: огороджувальні; герметизуючі; теплоізолюючі; для вентиляції повітря; автоматичного контролю та сигналізації; дистанційного управління; знаки безпеки. Засоби захисту повинні забезпечувати теплову опроміненість на робочих місцях не більше вказаних у ГОСТ 12.1.005-88 значень: 35,70 і 100 Вт/м2 - при часткі поверхні тіла, яка опромінюється, відповідно, більше 50%, 25...50%, менше 25%.

На практиці зниження інтенсивності теплового випромінювання на робочих місцях досягається застосуванням: різних екранів (водяні завіси, скло із спеціальним покриттям, сітки, ланцюжки та ін.); теплоізоляційних матеріалів (азбест, скловата, комбіновані екрани та ін.); водоповітряного душіювання при інтенсивності випромінювання понад 0,36 кВт/м2; індивідуальних засобів захисту (окуляри, костюми з відбіленої тканини та ін.). При постійній температурі нагрітого устаткування послабити дію теплового випромінювання на працюючих можна шляхом зменшення площі випромінюючої поверхні та збільшення відстані між джерелом випромінювання та робочим місцем.

У гарячих цехах підприємств громадського харчування проблема захисту працівників від інфрачервоних випромінювань актуальна в зв'язку з використанням у технологічних процесах плит з відкритою жаровою поверхнею. З метою зниження тепловтрат та обмеження інтенсивності інфрачервоного випромінювання у робочій зоні жарова поверхня плит повинна бути максимально завантажена наплитним посудом. Для забезпечення приємного теплового самопочуття працівників слід передбачити повітряне душіювання їх у межах робочої зони. Добрим засобом індивідуального захисту працівників від теплових випромінювань є халат з відбіленої тканини. Проте кисті рук та обличчя працівника знаходяться іноді у зоні інтенсивного тепловипромінювання.

Згідно з Кодексом законів про працю України, працівники гарячих цехів та виробничих дільниць повинні бути забезпечені безкоштовно газованою солоною водою.

27.Питання: Яким чином забезпечується захист працівників від електро- магнітних полів?

Відповідь: Захист від електромагнітних полів радіочастот забезпечується екрануванням джерела випромінювання, екрануванням робочих місць, безпечною відстанню, обмеженням часу перебування людини у електромагнітному полі, застосуванням засобів індивідуального захисту. У машинах та апаратах для захисту обслуговуючого персоналу від електромагнітних полів застосовуються екрани (суцільні металеві, сітчасті, еластичні та ін.), екрановані камери та блокування ( для заборони роботи установок при знятій огорожі, для автоматичного розряду конденсаторів при відкриванні дверей блоку та автоматичного включення водоохлодження при подачі напруги).

У НВЧ- печах, що використовуються у торгівлі для теплової обробки харчової продукції, передбачено камерне обгородження генератора електромагнітної енергії. Завдяки наявності блокування виключається можливість включення його у роботу при відчинених дверцятах робочої камери, знятої задньої панелі та знятому зовнішньому кожусі.

При передпродажній перевірці та настроюванні телевізійних апаратів захист від електромагнітних випромінювань та побічних шкідливих ефектів досягається дотриманням безпечної відстані, обмеженням часу перебування біля джерела опромінення, а також обмеженням кількості одночасно працюючих апаратів.

28. Питання: Які існують методи захисту робітників від шуму?

Відповідь: Зниження шуму, що створюється на робочих місцях та проникає ззовні, досягається використанням таких методів: зменшення шуму у джерелі; зменшення шуму на шляху його поширення; акустична обробка приміщень; раціональне планування підприємств; раціональна організація робіт.

Зменшення шуму у джерелі забезпечується, наприклад, застосуванням у машинах та механізмах неметалевих деталей, малошумного металу, звукоізолюючих кожухів. Зменшити шум на шляху його поширення можна за допомогою акустичних екранів та різноманітних огорож. Для зниження загального шуму у приміщеннях здійснюється їх акустична обробка, що полягає у облицюванні стін та стель звукопоглинаючими матеріалами (деревинно-волокнистими плитами, мінеральною ватою, капроновим волокном та ін.). Зниження шуму у приміщеннях досягається підвішуванням до стелі об'ємних поглиначів звуку. У торговельних залах підприємств торгівлі та громадського харчування з метою зниження шуму влаштовують підвісні стелі. На підприємствах передбачаються архітектурно-планувальні методи захисту від шуму, які включають, наприклад, раціональне розміщення технологічного устаткування та робочих місць. У зв'язку з цим вентиляційні камери, машинні відділення холодильних установок, місця проведення вантажо-розванта-жувальних робіт максимально віддаляють від приміщень з постійним перебуванням людей. При організації робіт необхідно орієнтуватися на застосування малошумних машин та технологічних процесів. Під настільні шумні апарати, машини та механізми необхідно підкладати м'які коврики з синтетичних матеріалів, під ніжки столів - прокладки з м'якої гуми товщиною 6...8 мм. Необхідні своєчасне і правильне регулювання, змазування або заміна механічних вузлів різних апаратів, машин та механізмів.

Захист від шуму регламентується такими документами: ГОСТ 12.1.003-83. “ССБТ. Шум. Общие требования безопасности”, ГОСТ 12.1.029-80.“ССБТ. Средства и методы защиты от шума. Классификация”, ГОСТ 12.1.036-81. “ССБТ. Шум. Допустимые уровни в жилых и общественных зданиях”, ДСН 3.3.6.037-99. “Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку ”.

29. Питання: Яким чином забезпечуються вібробезпечні умови праці?

Відповідь: Вібробезпечні умови праці забезпечуються: зниженням вібрації у джерелі виникнення; запобіганням режиму резонансу; вібродемпіфіруванням; динамічним гасінням коливань; віброізоляцією. Найбільш розповсюдженими інженерними методами захисту від вібрації є віброгасіння та вібро-демпфірування. Вібруючі машини (вентилятори, насоси, агрегати) встановлюються на окремі фундаменти. Між фундаментами під обладнанням та стінами будинку повинні бути розриви. Джерела коливань ізолюють від опорних поверхонь гумовими, пружинними або комбінованими вібро-ізоляторами. Вентилятори приєднуються до повітроводу за допомогою гнучких вставок.

Обмеження часу впливу вібрації на працівників забезпечується регламентованими перервами протягом робочої зміни для активного відпочинку та лікувально-профілактичних заходів.

Вібробезпечні умови праці регламентують документи: ГОСТ 12.1.012-90. “ССБТ. Вибрационная безопасность. Общие требования”, ГОСТ 12.4.002-74. ”ССБТ. Средства индивидуальной защиты рук от вибраций. Общие технические требования”, ГОСТ 12.4.024-76. “ССБТ. Обувь специальная виброзащитная. Общие технические требования”, ДСН 3.3.6.039-99. “Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації”.

30. Питання: Як забезпечується природне освітлення приміщень і робочих місць?

Відповідь: Природне освітлення може бути боковим, верхнім та комбінованим. Бокове природне освітлення (однобічне та двостороннє) - це освітлення приміщення світлом, що надходить через вікна у стінах будівлі або через прозорі частини стін. Верхнє освітлення - освітлення приміщення світлом, що проникає через ліхтарі та прозорі покриття будинків. Комбіноване природне освітлення - поєднання бокового та верхнього освітлення.

31.Питання: Назвіть критерії оцінки якості природного освітлення приміщень і робочих місць.

Відповідь: На стадії проектування і будівництва будинків передбачаються визначені співвідношення площі вікон () і підлоги () приміщень ( :). Ці співвідношення приймаються:

1:6 – у виробничих приміщеннях;

1:8 – у торговельних залах;

1:10 – в адміністративно-побутових приміщеннях.
Природне освітлення характеризується коефіцієнтом природної освітленості (е), який являє собою відношення у відсотках природної освітленості (Ев), що створюється у деякій точці заданої площини усередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбиття), до значення зовнішньої горизонтальної освітленості (Ен), що створюється світлом повністю відкритого небокраю.

У загальному вигляді:

. (5.4)
Величини Ев і Ен виміряються у люксах (лк). При боковому природному освітленні нормується мінімальне значення коефіцієнта природної освітленості (еmіn): при однобічному - у точці, розташованій на відстані 1м від стіни, найбільш віддаленої від світлових отворів, а при двобічному - у точці посередині приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення та умовної робочої поверхні або підлоги. Умовна робоча поверхня - це умовно прийнята горизонтальна поверхня, розташована на відстані 0,8 м від підлоги. При верхньому та комбінованому освітленні нормується середнє значення коефіцієнта природної освітленості:
, (5.5)
де е1, е2 ... еn-1, еn - значення коефіцієнтів природної освітленості у окремих точках приміщення;

n - кількість точок визначення (не менше п’яти, причому перша та остання точки приймаються на відстані 1м від поверхні стін або перегородок).
У СНиП ІІ-4-79 приведені нормовані значення коефіцієнта природної освітленості для будівель, розташованих у ІІІ поясі світлового клімату. Для будівель, розташованих у І, ІІ, ІV та V поясах, цей коефіцієнт визначається за формулою:
енІ, ІІ, ІV, V= енІІІ m с, (5.6)
де енІІІ - значення коефіцієнта природної освітленості для будівель у ІІІ поясі світлового клімату;

m - коефіцієнт світлового клімату;

c - коефіцієнт сонячності клімату.
Залежно від характеру зорової роботи енІІІ має значення у межах від 0,1 до 10%.

Значення m і c приймаються для вказаних поясів за таблицями СНиП ІІ-4-79. Територія України знаходиться у ІV та V поясах світлового клімату. Пояса світлового клімату для деяких міст України: ІV - м.м. Київ, Харків; V - м.м. Сімферополь, Севастополь. Для ІV та V поясів світлового клімату коефіцієнт світлового клімату m приймається, відповідно, 0,9 та 0,8. Значення коефіцієнта сонячності клімату c залежить від орієнтації світлових отворів щодо сторон світу (від азимута в градусах). При розташуванні світлових отворів у зовнішніх стінах будівель цей коефіцієнт приймається для трьох інтервалів азимута у ІV поясі світлового клімату 0,75; 0,8; 1,0 (північніше 50° північної широти) та 0,7; 0,75; 0,95 (50° північної широти та південніше), у V поясі світлового клімату - 0,65; 0,7; 0,9 (північніше 40° північної широти).

32. Питання: Як класифікується штучне освітлення та які існують норми освітленості при використанні його?

Відповідь: Для освітлення приміщень у темний час доби, а при відсутності у них природного освітлення - у будь-який час використовуються джерела штучного світла.

Штучне освітлення підрозділяється: за конструктивним виконанням - на загальне, місцеве та комбіноване; за функціональним призначенням - на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне.

Загальне освітлення забезпечує розподілення світла по всьому об’єму приміщення. Воно підрозділяється на загальне рівномірне та загальне локалізоване освітлення. На підприємствах торгівлі передбачається, як правило, загальне рівномірне освітлення приміщень. Комбіноване штучне освітлення - це поєднання загального та місцевого освітлення. При цьому досягається концентрація світлового потоку на окремих робочих місцях. Комбіноване освітлення передбачається, наприклад, на робочих місцях контролерів - касирів. Застосування тільки місцевого освітлення не допускається.

Згідно з СНиП ІІ-4-79, при штучному освітленні нормується абсолютне значення освітленості у люксах залежно від характеру зорової роботи, блискучості фону, контрасту об'єкта та фону, типу джерела світла та конструктивного виконання системи освітлення. Норми освітленості знаходяться у межах від 30 до 5000 лк.

При комбінованому освітленні освітленість робочої поверхні світильниками загального освітлення повинна складати 10% від нормованої для комбінованого освітлення. При цьому найбільша та найменша освітленість повинні складати, відповідно, 500 і 150 лк при газорозрядних лампах та 100 і 50 лк при лампах розжарювання.

Штучне освітлення, що забезпечує виконання робіт у звичайному режимі, називають робочим освітленням. На підприємствах у сфері торгівлі робоче освітлення передбачається для всіх приміщень будівель, а також дільниць відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту.

Аварійне освітлення передбачається для продовження роботи на випадок відключення робочого освітлення. Найменша освітленість робочих поверхонь виробничих приміщень та територій підприємств, що вимагають обслуговування при аварійному режимі, повинна складати 5% від освітленості, нормованої для загального робочого освітлення, але не менше 2лк усередині будівлі та не менше 1лк на території підприємства. Світильники аварійного освітлення повинні мати відзначні ознаки: особливі розміри, тип або знаки.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення безпечної евакуації людей з приміщень і будівель на випадок аварійного відключення робочого освітлення. Воно передбачається у приміщеннях, де можуть одночасно знаходитись більше 100 осіб, у проходах та на сходах при кількості тих, що евакуюються, більше 50 осіб. Евакуаційне освітлення повинне забезпечувати освітленість у приміщеннях, на підлозі основних проходів та на сходах не менше 0,5лк і на відкритій території не менше 0,2лк. При евакуації людей можна використовувати світильники аварійного освітлення. У приміщеннях, де можуть одночасно знаходитися більше 100 чоловік (торговельні зали), у виробничих приміщеннях без природного освітлення з кількістю працюючих більше 50 чоловік або площею більше 150м2 (холодильні камери) евакуаційний вихід позначають світловим покажчиком "Вихід" білого кольору на зеленому фоні, підключеним до мережі евакуаційного (аварійного) освітлення.

Охоронне освітлення призначене для освітлення у темний час доби об'єктів, що спеціально охороняються.

33. Питання: Які існують вимоги до конструкції світильників і розміщення їх у приміщеннях?

Відповідь: Як джерела штучного світла використовуються лампи роз- жарювання та газорозрядні лампи, що живляться від мережі напругою не вище 220 В.

Для освітлення приміщень та робочих місць не допускається використовувати відкриті лампи. Застосовуються з цією метою світильники - прилади, що складаються з джерела світла (лампи) та арматури. Залежно від особливостей розподілення світлового потоку у просторі світильники підрозділяються на класи: прямого світла, переважно прямого світла, розсіяного світла, переважно відбитого світла, відбитого світла. Для обмеження сліплячої дії світла на органи зору людини світильники повинні мати визначений за величиною захисний кут, створюваний перетином горизонталі та лінії, що з'єднує крайню точку світного тіла з протилежним краєм відбивача (непрозорого екрана). Захисний кут світильників залежно від їх конструкції знаходиться звичайно у межах 15...30°. Від величини захисного кута, потужності використовуваних ламп залежить висота розміщення світильників над підлогою. Для місцевого освітлення використовують світильники з непросвітлюваними відбивачами, які мають захисний кут не менше 30°. Допускається використовувати світильники із захисним кутом від 10 до 30° при розташуванні відбивачів нижче рівня очей працівників.

Залежно від конструктивного виконання світильники бувають відкриті, захищені, закриті, пило- та вологонепроникні, вибухозахищені. Світильники у складських приміщеннях, у яких зберігаються відкрито (без пакування) харчові продукти або тара для їх пакування, повинні мати захисні пристрої (грати, сітки, розсіювачі, спеціальні патрони та ін.), які виключають можливість випадання колб ламп або їх осколків при руйнуванні. Висота підвісу світильників з лампами розжарювання потужністю до 200 Вт складає від 2,5 до 4м, при потужності більше 200 Вт - від 3 до 6м. Висота підвісу світильників з люмінесцентними лампами при їх кількості у світильнику до 4 знаходиться у межах від 2,6 до 4 м, а при кількості ламп більше 4 - від 3,2 до 4,5 м. Світильники з лампами типу ДРЛ та ДРН підвішують на висоті не менше 4 м при потужності до 400 Вт та не менше 6м при більшій потужності.

Для забезпечення рівномірного і якісного освітлення робочих поверхонь необхідне виконання визначених співвідношень відстані (L) між світильниками до висоти (Нр) підвісу їх над ними: L/ Нр. Залежно від виду світильників це співвідношення приймається за довідником: 1,4; 1,5; 2,0. Знаючи вид світильника і, отже, величину зазначеного співвідношення, а також висоту Нр підвісу його над робочою поверхнею, знаходять відстань L між світильниками. Відстань від світильника до стіни приймається : b=(0,3...0,5)L.

Відстань від світильників до товару, виробу та тари, що знаходяться у складських приміщеннях, повинна бути не менше 0,5 м.

34. Питання: Як використовується колір при вирішенні питань охорони праці?

Відповідь: Різні кольори (червоний, жовтий, зелений, синій) використовуються у сигнально-запобіжній системі охорони праці згідно з ГОСТ 12.4.026-76.“ССБТ. Цвета сигнальные и знаки безопасности”.

35. Питання: Які індивідуальні засоби забезпечують захист працівників від шкідливих виробничих факторів?

Відповідь: Використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) передбачається у тих випадках, коли здійснення загальнотехнічних заходів не виключає дії на працюючих небезпечних та шкідливих виробничих факторів. Класифікація засобів індивідуального захисту наведена у ГОСТ 12.4.011-89. "ССБТ. Средства защиты работающих. Общие требования и классификация".

Захист тіла людини забезпечується застосуванням спецодягу (халатів, комбінезонів), спецвзуття, головних уборів, рукавиць. При необхідності працівникам видається безкоштовно теплий спецодяг.

Для захисту очей від теплових випромінювань використовуються окуляри із скельцями ТС-3. При роботі з пилячими речовинами, кислотами та лугами застосовують герметичні окуляри ПО-3 з напівмаскою. Захисні окуляри випускають згідно з вимогами ГОСТ 12.4.013-85Е. "ССБТ. Очки защитные. Общие технические условия".

Класифікація засобів індивідуального захисту органів дихання наведена у ГОСТ 12.4.034-85. "ССБТ. Средства индивидуальной защиты органов дыхания. Классификация и маркировка". Для захисту органів дихання застосовуються респіратори (протипилові та газові) і протигази (фільтруючі та ізолюючі).

На підприємствах торгівлі для захисту органів дихання працівників від пилу при просіюванні сипучих харчових продуктів доцільно використовувати респіратори типу "Пелюстка", які відповідають ГОСТ 12.4.028-76. "ССБТ. Респираторы ШБ-1 "Лепесток". Технические условия". Для захисту органів дихання та обличчя працівника при обкурюванні, вивантаженні капусти та інших роботах усередині дошників слід застосовувати шлангові протигази типу ПШ-1 або ПШ-2. Ізолюючі протигази і кисневі ізолюючі прилади є на випадок аварії у приміщеннях аміачних холодильних установок.

Як засоби індивідуального захисту від шуму використовуються вкладиші, навушники та шлемофони.

При роботі з вібруючим інструментом застосовують рукавиці з амортизуючими прокладками. Загальні технічні вимоги до засобів індивідуального захисту рук від вібрації наведені у ГОСТ 12.4.002-74. Для захисту працівників від загальних вібрацій використовується спеціальне віброзахисне взуття. Загальні технічні вимоги до цього взуття викладені у ГОСТ 12.4.024-76.

Наказом по підприємству, на основі діючого в Україні законодавства, визначається порядок забезпечення працівників спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту, а також організації належного їх зберігання та утримання.

Розділ III. Техніка безпеки

1. Питання: Сформулюйте поняття про небезпечні зони, небезпечні виробничі фактори.

Відповідь: У небезпечних зонах постійно діють, або періодично виникають фактори, небезпечні для життя та здоров'я людини. Постійно діючі небез­печні виробничі фактори зумовлені наявністю у працюючих машинах, ме­ханізмах та устаткуванні рухомих частин, передаючих пристроїв (зубце­вих, ланцюгових, ремішкових), неізольованих електропроводів, джерел випромінювань та високої температури, підвищеного тиску. Періодично з'являються небезпечні виробничі фактори при виконанні деяких операцій, наприклад, при переміщенні вантажів, завантаженні та розвантаженні тех­нологічних апаратів.

2. Питання: Сформулюйте поняття про техніку безпеки, про безпеку праці.

Відповідь: Техніка безпеки - це система організаційних заходів та технічних засобів, що запобігають діянню на працюючих небезпечних виробничих факторів.

Стан умов праці, при якому виключене діяння на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, називається безпекою праці. Безпека праці визначається конструкцією машин, механізмів та устаткування, особливостями технологічних процесів, умовами виконання робіт. Безпека праці в цілому досягається забезпеченням безпеки вироб­ничого устаткування, виробничих процесів, а також будівель та споруд. Вирішення питань охорони праці здійснюється на стадіях проектування, будівництва (виготовлення) та експлуатації різних об'єктів виробничого призначення.

3. Питання: Які наявні загальні вимоги безпеки до територій, будівель і приміщень підприємств торгівлі?

Відповідь: Планування, забудова, благоустрій території підприємств повинні відповідати вимогам діючих нормативних документів. Під'їзні шляхи, тротуари і розвантажувальні майданчики повинні бути заасфальтовані або вимощені. На господарчому дворі необхідно мати навіс для тари та сміттєзбиральники. Місця зберігання горючих матеріалів та тари повинні знаходитись не ближче 25м від будівель, майданчики з сміттєзбиральниками - не ближче 20 м від вікон та дверей приміщень. Ділянка, яка відведена підприємству, повинна забезпечуватись питною водою та мати каналізацію. На території підприємства повинні бути передбачені спеціально обладнані місця для проведення вантажо-розвантажувальних робіт.

4. Питання: Які технічні рішення забезпечують захист працівників від небезпечних виробничих факторів?

Відповідь: Вимоги безпеки до виробничого обладнання викладені у міждержавних стандартах, наприклад: ГОСТ 12.2.003-91. "ССБТ. Оборудование производственное. Общие требования безопасности", ГОСТ 12.2.092-94. "ССБТ. Оборудование электромеханическое и электронагревательное для предприятий общественного питания. Общие технические требования по безопасности и методы испытаний", ГОСТ 12.2.124-90. "ССБТ. Оборудование продовольственное. Общие требования безопасности", ГОСТ 12.2.049-80. "ССБТ. Оборудование производственное. Общие эргономические требования".

Для захисту людей від небезпечних виробничих факторів використовують огорожі, блокуючі пристрої, запобіжні захисні засоби, слабкі вставки, сигналізацію, дистанційне керування. Класифікація засобів колективного захисту від діяння механічних факторів наведена у ГОСТ 12.4.125-83. "ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация".

Огорожі бувають стаціонарні, рухомі (відкидні, розсувні, знімні) та переносні. Конструктивно вони виконуються у вигляді камер, кожухів, щитів (щитків, екранів), грат, сіток. Вимоги до огорож висловлені у ГОСТ 12.2.062-81. "ССБТ. Оборудование производственное. Ограждения защитные". Камери і ємкості машин та апаратів, що використовуються для переробки харчової продукції, виконують функції так званої камерної огорожі. Прикладом камерного огородження працюючого тістомісильного важеля є діжа тістомісильної машини. Блокуючі пристрої виключають можливість включення в роботу технологічного устаткування при наявності вільного доступу до його небезпечних зон. За принципом дії блокуючі пристрої поділяються на механічні, електричні, фотоелектричні, радіаційні, гідравлічні, пневматичні, комбіновані. У більшості машин, що використовуються на підприємствах торгівлі і громадського харчування, рухомі огорожі мають електричне блокування: при відсутності їх на місці мікровимикач відключає електроустановку з мережі.

Запобіжні захисні засоби забезпечують роботу машин і апаратів у заданих умовах, при безпечних режимах і параметрах. У хліборізках після закінчення нарізання порції хліба електродвигун привода автоматично відключається при натисканні каретки на кінцевий мікровимикач. У посудомийних машинах термосигналізатор відключає ТЕНи при нагріванні води у водонагрівачі до 96°С. Посудини і системи, що працюють під тиском, повинні мати запобіжні клапани. Вимоги до запобіжних клапанів викладені у ГОСТ 12.2.085-82. "ССБТ. Сосуды, работающие под давлением. Клапаны предохранительные. Требования безопасности".

Слабкі вставки, що використовуються у конструкції технологічного устаткування, розраховані на спрацювання при аварійних режимах з метою виключення поломок, руйнувань і, як наслідок, виробничого травматизму. До слабких вставок належать зрізні штифти, фрикційні муфти, плавкі запобігачі.

Сигналізуючі пристрої - це засоби інформації про роботу технологічного устаткування і виникаючі при цьому небезпечні і шкідливі виробничі фактори. За призначенням сигналізація буває оперативна, запобіжна і розпізнавальна, за засобом інформації - звукова, візуальна, комбінована (світлозвукова) і одоризаційна (за запахом). Оперативна сигналізація використовується для узгодження дій працюючих, наприклад, при вантажо-розвантажувальних роботах. Запобіжна сигналізація призначена для попередження про виникнення небезпеки. Для цього застосовують одоризатори, світлові та звукові сигнали.

Дистанційне керування забезпечує контроль і регулювання роботи обладнання з дільниць, досить віддалених від небезпечної зони. Режим роботи обладнання визначають за допомогою датчиків контролю, від яких сигнали надходять на пульт керування, де розташовуються засоби інформації та органи керування. Конструкція органів керування машинами, механізмами та апаратами повинна виключати можливість неправильного вмикання, а також неправильну послідовність операцій, якщо при цьому створюється небезпека для обслуговуючого персоналу.

5. Питання: Сформулюйте поняття про безпеку виробничого процесу.

Відповідь: Безпека виробничого процесу - це властивість виробничого процесу зберігати відповідність вимогам безпеки праці в умовах, встановлених нормативно-технічною документацією. Безпеку виробничих процесів регламентують ГОСТ 12.3.002-75. "ССБТ. Процессы производственные. Общие требования безопасности", інші стандарти безпеки праці за видами технологічних процесів та робіт. На підприємствах необхідне також дотримування вимог санітарних правил організації технологічних процесів та гігієнічних вимог до виробничого обладнання.

Технологічні процеси виконуються з використанням різних видів машин, механізмів, апаратів, тому в деяких інструкціях розглядаються комплексно питання забезпечення безпеки виробничого обладнання і забезпечення безпеки виробничих процесів. При цьому враховуються вимоги розділу ”Вказівки заходів безпеки”, що міститься у керівництвах з експлуатації обладнання або в паспортах на нього.

6. Питання: Які фактори визначають наслідок впливу електричного струму на організм людини?

Відповідь: Наслідок діяння на людину електричного струму залежить від цілого ряду факторів. Величина струму, який протікає через тіло людини, є головним небезпечним фактором: чим більший за величиною струм, тим небезпечніше його діяння. Прийнято вважати смертельно небезпечним для людини струм промислової частоти 50 Гц величиною 0,05 А (50 мА) та більше, невідпускаючим – 10…15мА, порогом відчуття 0,5…1,5мА. Рід та частота струму значною мірою визначають наслідок ураження ним живого організму. Найбільш небезпечним є змінний струм частотою від 20 до 1000 Гц. При інших частотах небезпека ураження струмом помітно знижується. Постійний струм відносно безпечніший змінного. Проте дія постійного струму величиною 0,09.. .0,1 А викликає параліч дихання.

Індивідуальні особливості людей значною мірою визначають наслідок ураження його струмом. При захворюваннях шкіри, серця, легень, нервової системи небезпека ураження струмом збільшується. При всіх розрахунках пристроїв для захисту людини від ураження електричним струмом промис­лової частоти опір тіла людини умовно приймається рівним 1000 Ом (Rл=1000 Ом).

Небезпека електричного струму для людини зростає із збільшенням тривалості діяння його на організм.

Характер електротравми залежить значною мірою від шляху проходження електричного струму через тіло людини. Чим більший цей шлях та чим ближче утворене електричне коло до життєво важливих органів, тим важчий наслідок ураження людини електричним струмом. Найбільш небезпечне для людини повздовжнє (від руки до руки) та поперечне (від руки до ноги) проходження струму через її тіло.

Схеми включення людини в електричне коло визначають ступінь ураження її струмом.

7. Питання: Проаналізуйте різні схеми включення людини в мережі трифазного струму.

Відповідь: Наслідок ураження людини електричним струмом залежить від схеми включення її в електричну мережу (рис. 1).





Рис.1. Схеми включення людини у мережу трифазного струму:

а - двофазне включення;

б - однофазне включення у мережу з глухозаземленою нейтраллю;

в - однофазне включення у мережу з ізольованою нейтраллю;

Rн - опір заземлення нейтралі;

Rіз - опір ізоляції провідників у мережі.
Двофазний дотик найбільш небезпечний, оскільки до тіла людини прикладається найбільш можлива у даній мережі напруга - лінійна (звичайно, Uл = 380В). У цьому випадку наявність надійної ізоляції від землі не зменшує небезпеки ураження людини електричним струмом. Через тіло його протікає струм:



наслідок летальний.
Однофазний дотик менш небезпечний, ніж двофазний, оскільки напруга, під якою виявляється людина, не перевищує фазної, тобто менше лінійної в 1,73 рази (звичайно, 220В). Відповідно, менше виявляється струм, що проходить через людину. На величину цього струму впливають режим нейтралі джерела живлення, опір підлоги, на якій стоїть людина, опір її взуття та деякі інші фактори.

При однофазному включенні людини в електричну мережу з глухозаземленою нейтраллю через тіло його протікає струм


де ^ – фазна напруга; Rл, Rв, Rп, Rн – опір, відповідно, тіла людини, взуття, підлоги, заземлення нейтралі.

При Rв =50000 Ом, Rп =60000 Ом знаходимо:

струм, приблизно, на порозі відчуття.

Однофазне включення людини в електричну мережу з глухозаземленою нейтраллю може бути для нього смертельно небезпечним, якщо значення опору підлоги і взуття близькі до нуля (підлога волога, земляна; взуття вологе).
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10



Скачать файл (1351 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации