Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді - файл 1.doc


Осокін В.В., Селезньова Ю.А. Охорона праці: питання і відповіді
скачать (1351 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1351kb.03.12.2011 16:08скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
Реклама MarketGid:
Загрузка...
^

У екстремальному випадку





наслідок летальний.
При однофазному включенні людини в електричну мережу з ізольованою нейтраллю через тіло його протікає струм



де ^ Rіз – опір ізоляції провідників; у несприятливому випадку Rіз =60000 Ом.

Знаходимо величину струму:



струм, приблизно, на порозі відчуття.

^

В екстремальному випадку (Rв= Rп=0)





струм, що не відпускає.

Незалежно від режиму нейтралі, однофазне включення людини у електричну мережу виявляється для неї безпечним, якщо вона стоїть на ізольованій основі (наприклад, на сухій дерев'яній підлозі, на гумовому килимі) і (або) має на ногах взуття (наприклад, гумове), що не проводить струм. У мережах з напругою вище 1000В небезпека однофазного та двофазного включення практично однакова і не залежить від режиму нейтралі. Будь-яке з цих включень небезпечне, оскільки величина струму, що проходить через людину, завжди перевищує смертельно небезпечне значення.

8. Питання: Які величини напруги електричного струму є безпечними?

Відповідь: Величину небезпечної для людини напруги електричного струму (Uс) можна визначити, знаючи величини смертельно небезпечного струму (Jс = 0,05А) і прийнятого в розрахунках опору тіла людини (Rл=1000 Ом):
Uс= Jс  Rл = 0,05  1000 = 50В.
Залежно від оточуючих умов за безпечну напругу приймаються значення 12...42В.

9. Питання: Як класифікуються приміщення за ступенем небезпеки ураження людини електричним струмом?

Відповідь: Згідно з ГОСТ 12.1.013-78. "ССБТ. Строительство. Электробезо-пасность. Общие требования", умови робіт за ступенем електробезпеки підрозділяються на три класи. Відповідно, всі приміщення за ступенем небезпе­ки ураження людей електричним струмом поділяються на такі три класи: 1 -особливо небезпечні; 2 - підвищеної небезпеки; 3 - без підвищеної небезпеки. Приміщеннями без підвищеної небезпеки є адміністративні приміщення, торговельні зали. Прикладом приміщень підвищеної небезпеки можуть бути машинні відділення хладонових холодильних установок, холодильні камери, складські приміщення, що не опалюються (навіть якщо вони розміщені у будівлях з ізольованими підлогами та дерев'яними стелажами), вентиляційні камери. Особливо небезпечними приміщеннями є машинні і конденсаторні відділення аміачних холодильних установок, душові. До цього класу належать ділянки робіт під відкритим небом або під навісом. Для особливо небезпечних приміщень передбачаються роздільна прокладка проводів з якісною ізоляцією, спеціальної конструкції вимикачі, електродвигуни, пускова та освітлювальна арматура.

10. Питання: Які існують основні методи і засоби захисту людей від дії електричного струму?

Відповідь: Основними заходами захисту від ураження електричним струмом є: забезпечення недоступності частин, що проводять струм, для випадкового дотику; застосування електроенергії з безпечними величинами напруги; усунення небезпеки ураження людей струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання; застосування індивідуальних захисних засо­бів від ураження електрострумом.

Недоступність частин, які проводять струм, для випадкового доти­ку досягається їх ізоляцією спеціальними матеріалами. Провідники електрич­ного струму повинні мати робочу ізоляцію. Передбачається застосування у деяких випадках додаткової, підсиленої або подвійної ізоляції. Недоступне розташування частин, що проводять струм, забезпечується розміщенням їх на висоті, під підлогою або приховано у стінах. Незахищені частини, що проводять струм, до яких можливий дотик людей, надійно огороджують у всіх випадках, якщо напруга перевищує 65В у приміщеннях без підвищеної небезпеки, 42В - у приміщеннях підвищеної небезпеки та 12В - у приміщеннях особливо небезпечних. При напрузі більше 250В огороджують не тільки незахищені, але й ізольовані частини, що проводять струм.

Застосування малих напруг - дуже ефективний захід захисту від ураження електричним струмом. Для живлення електричного кола керування технологічним устаткуванням, що встановлюється в особливо небезпечних приміщеннях і приміщеннях підвищеної небезпеки, електричного кола керування рухомим обладнанням та для живлення ручного інструменту використовують напругу не вище 42В. На шафах і пультах керування обладнанням розміщують штепсельні розетки з напругою не більше 12В для живлення переносних світильників, що використовуються при періодичних оглядах наявних в ньому важкодоступних місць.

Захисні заземлення, занулення та відключення - основні заходи захисту людей від ураження електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання.

11. Питання: Розкрийте сутність забезпечення електробезпеки при заземленні електроустановок, машин і апаратів.

Відповідь: Захисне заземлення (рис. 2) - навмисне електричне з'єднання із землею або її еквівалентом металевих частин, що не проводять струм, які можуть опинитись під напругою. Вимоги до захисного заземлення викладено у ГОСТ 12.1.030-81. "ССБТ. Электробезопасность. Защитное заземление, зануление".

Дотик до незаземленого корпусу, який виявився під напругою, рівнозначний однофазному включенню людини у електричну мережу. Мета заземлення - знизити до безпечної величини напругу відносно землі на металевих частинах обладнання, які випадково потрапили під напругу, і тим самим усунути небезпеку ураження людей електричним струмом.





Рис.2 Схема захисного заземлення електроустановки.
В установках напругою до 1000 В опір захисного заземлення у будь-який час року не повинен перевищувати 4 Ом (при потужності джерела струму 100 кВА і менше опір заземлення допускається не більше 10 Ом). Оскільки опір заземлення значно менше опору тіла людини (1000 Ом), то у разі дотику його до пошкодженої електроустановки найбільший за величиною струм пройде через заземлюючий пристрій. При цьому в найбільш несприятливому випадку, коли опір підлоги та взуття дорівняють нулю, через тіло людини пройде струм


де Uл- лінійна напруга у мережі, В;

Rл, Rіз, Rз – опір, відповідно, тіла людини, ізоляції провідників електричної мережі та заземлюючого пристрою, Ом.

Приймаючи Uл =380 В, Rіз =500000 Ом, Rз = 4 Ом, Rл=1000 Ом, знаходимо Jл=0,005 мА. Такий за величиною струм безпечний для людини.

12. Питання: Які заземлювачі та заземлюючі пристрої застосовуються на практиці?

Відповідь: Заземлюючим пристроєм називається сукупність заземлювачів - металевих провідників, які знаходяться у співдотику з землею, і заземлю­ючих провідників, що з'єднують частини електроустановок, які заземляються, з заземлювачами. Заземлювачі бувають штучні і природні. Як штучні заземлювачі використовують сталеві стержні, які забивають у грунт вертикально і з'єднують між собою сталевою шиною шляхом зварювання, як природні - прокладений у землі водопровід, арматуру залізобетонних конструкцій будівель і споруд, що має з'єднання з землею, свинцеві оболонки кабелів, прокладених у землі. Розрізняють заземлюючі пристрої: контурне (заземлювачі знаходяться безпосередньо близько від електроустановок) і виносні (заземлювачі розміщені на спеціально виділеній ділянці території підприємства). Для заземлення електрообладнання у виробничих та інших приміщеннях використовують в основному виносні заземлюючі пристрої із штучними заземлювачами. При цьому металеві елементи кожної електроустановки приєднують окремим заземлюючим провідником до транзитної шини, яка прокладається усередині будівлі і не менше ніж у двох місцях приєднується до заземлювачів.

13. Питання: Поясніть сутність забезпечення електробезпеки при зануленні електроустановок, машин і апаратів ?

В
ідповідь:
Занулення (рис. 3) - навмисне електричне з'єднання з нульовим захисним провідником металевих частин обладнання, що не проводять струм, які можуть опинитись під напругою. Занулення повинне відповідати вимогам ГОСТ 12.1.030-81.
Рис. 3. Схема захисного занулення електроустановки
В електричних мережах розрізняють нульовий захисний (РЕ) та нульовий робочий (N) провідники. Нульовий захисний провідник служить для з'єднання частин обладнання, що підлягають зануленню, з глухозаземленою нейтраллю джерела струму, а нульовий робочий провідник — для підклю­чення до силової мережі напругою 380В освітлювальних приладів, машин і електроапаратів, що працюють при фазній напрузі (220В). Як нульовий захисний провідник можна використовувати сталеві смуги, алюмінієві оболонки кабелів, звичайні проводи. Згідно з галузевими правилами, не допускається використання у ролі нульових захисних провідників нульові робочі провідники. Занулення електротеплового, холодильного, іншого обладнання, а також касових апаратів, електронних вагів здійснюється за допомогою нульових захисних провідників. Нульові провідники (робочі та захисні) надійно заземлюють. У мережах з лінійною напругою 380В опір заземлюючих пристроїв, до яких приєднують нульові проводи, не повинен перевищувати 4 Ом.

Мета занулення - перетворити витік струму на корпус у однофазне коротке замикання між фазним і нульовим проводами, при якому пошкоджена установка автоматично відключається від мережі живлення. Для захисту від струмів короткого замикання можуть бути використані плавкі запобігачі (FU- на рис.3) або автоматичні вимикачі з часом спрацювання, відповідно, 5…7 або 1…2с. Зануленню підлягають ті ж машини та апарати, що і заземленню. При зануленні повинна забезпечуватись безперервність нульового захисного проводу від корпусу кожної електроустановки до нейтралі джерела живлення.

В електричних мережах з нульовим проводом електрообладнання можна зануляти, заземляти або одночасно зануляти і заземляти. На підприємстві не допускається одні електроустановки тільки зануляти, інші тільки заземляти.

14. Питання: Якими є особливості заземлення або занулення пересувних (переносних) машин і апаратів ?

Відповідь: Заземлення або занулення пересувних (переносних) машин і апаратів здійснюється за допомогою спеціального провідника електричного кабеля. У кабелях, що живлять переносні електроприймачі однофазного струму (касові апарати, електронні ваги та ін.), окрім фазного та нульового робочого провідників, є заземлюючий або нульовий захисний провідник. При заземленні або зануленні машин і апаратів один кінець захисного провідника, що знаходиться у кабелі, приєднують до металевого корпусу струмоприймача, другий - до найбільш довгого контакту штепсельної вилки, що має умовний знак заземлення. Відповідний захисний контакт розетки приєднаний до електричного кола заземлення або занулення. Таким чином, через штепсельне рознімання здійснюється підключення металевих конструктивних елементів машин та апаратів до пристроїв заземлення або занулення, що є на підприємстві.

15.Питання: При яких величинах електричної напруги та умовах заземлення або занулення електроустановок є обов'язковими?

Відповідь: Захисне заземлення або занулення електричних уста­новок обов'язкове: при номінальній напрузі 380В і вище змінного струму та 440В і вище постійного струму - у всіх випадках; при номінальній напрузі 42В і вище змінного струму та 110В і вище постійного струму при роботах в умовах з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних - згідно з ГОСТ 12.1.013-78. У вибухонебезпечних зонах заземлюють або зануляють усі електрич­ні машини і апарати незалежно від величини в них електричної напруги.

16. Питання: Як забезпечується захисне відключення ушкодженої електро- установки ?

Відповідь: Захисне відключення - швидкодіючий захист, що забезпечує авто­матичне відключення електроустановки при виникненні в ній небезпеки ураження струмом. Така небезпека може виникнути при замиканні фази на корпус електроустановки, зниженні опору ізоляції фаз відносно землі, появі у мережі більш високої напруги, дотику людини до частин, що проводять струм. В цих випадках у мережах змінюються деякі електричні параметри (напруга, струм, опір), що може бути імпульсом, який викликає спрацю­вання захисного відключаючого пристрою. Принципова схема захисного відключення наведена на рис.4.

При появі напруги на корпусі електроустановки спрацьовує електромаг­нітне реле, яке втягує сердечник, звільняючи шток вимикача. Останній під дією пружини відключає установку від мережі. Вимоги до захисного від­ключення викладено у ГОСТ 12.4.155-85.


Рис. 4. Принципова схема захисного відключаючого пристрою

(реагує на напругу корпусу відносно землі):

1 - корпус; 2 - автоматичний вимикач; КВ - котушка відключаюча;

Н - реле напруги максимальне; Rз- опір захисного заземлення;

Rд - опір допоміжного заземлення.

17. Питання: Як забезпечується захист від статичної електрики ?

Відповідь: Захист від статичної електрики полягає у зніманні з ізольованих від землі металевих частин обладнання електричного потенціалу, який виникає внаслідок статичної електризації при технологічних процесах, що супроводжуються тертям (змотування тканин, паперу, плівки), роздрібненням твердих тіл, пересипанням сипучих матеріалів, переливанням рідин - діелектриків (бензину, гасу). Дія статичної електрики на людину може відчуватись у вигляді слабкого, помірного або навіть сильного уколу, який сам по собі не є небезпечним, але може бути непрямою причиною нещасного випадку внаслідок рефлекторного руху людини у небезпечній зоні. Розряди статич­ної електрики на землю або між частинами устаткування можуть бути причиною спалахів і вибухів газо-, паро- та пилоповітряних сумішей. Захист від статичної електрики забезпечується виконанням вимог ГОСТ 12.1.018-93, ГОСТ 12.4.124-83. Одним з найбільш ефективних і простих методів захисту від статичної електрики є заземлення не менше ніж у двох місцях одного приміщення наявних трубопроводів та апаратів.

18. Питання: Як забезпечується захист від атмосферної електрики ?

Відповідь: Захист від атмосферної електрики (блискавкозахист) - комплекс захисних пристроїв, призначених для забезпечення безпеки людей, збереження будівель та споруд, устаткування та матеріалів від можливих вибухів, загорянь і руйнувань, що виникають під впливом блискавки. Для приймання електричного розряду блискавки і відводу її струмів у землю служать стержневі, тросові і сіткові блискавковідводи. Захист від блискавки повинні мати, наприклад, будівлі аміачних холодильних установок та їх зовнішні конденсаторно-ресиверні пристрої.

19. Питання: Як класифікуються електрозахисні засоби і які є вимоги до них ?

Відповідь: Електрозахисні засоби (переносні і перевізні) служать для захисту людей, працюючих з електроустановками, від ураження електричним струмом, діяння електричної дуги та електромагнітного поля. Електрозахисні засоби бувають: ізолюючі та огороджуючі. Ізолюючі електрозахисні засоби підрозділяються на основні та додаткові. Основні ізолюючі електрозахисні засоби здатні тривалий час витримувати робочу напругу електроустановки, тому ними дозволяється торкатись частин, що проводять струм. До таких засобів належать: діелектричні гумові рукавиці, інструменти з ізольованими рукоятками і струмошукачі - в електроустановках напругою до 1000В; ізолюючі штанги і струмовимірювальні щипці, покажчики високої напруги - в електроустановках напругою вище 1000В. Додаткові ізолюючі електрозахисні засоби мають недостатню електричну міцність і призначені для посилення захисної дії основних ізолюючих засобів. До таких засобів належать: діелекричні калоші, боти, килими та ізолюючі підставки. Огороджуючі електрозахисні засоби призначені: для тимчасової огорожі частин, що проводять струм, (тимчасові переносні огорожі - щити, клітки, ізолюючі накладки і ковпаки); для тимчасового заземлення відключених частин, що проводять струм, з метою усунення небезпеки ураження працюючих струмом при випадковій появі напруги (тимчасове захисне заземлення).

Застосування і випробування електрозахисних засобів регламенту­ються відповідними правилами.

Електрозахисні засоби перевіряють перед кожним застосуванням та, окрім того, періодично піддають випробуванню змінним струмом частотою 50Гц: гумові діелектричні рукавиці 1 раз на 6 місяців, гумові діелектричні калоші 1 раз на 12 місяців, гумові діелектричні боти 1 раз на 36 місяців.

На електрозахисні засоби, що витримали періодичні електричні випробування, наносять спеціальний штамп. На електрозахисних засобах, що не витримали випробування струмом або стали непридатними з інших при­чин, цей штамп перекреслюється червоною фарбою. Всі електрозахисні засоби з гуми (рукавиці, боти, калоші, килими, доріжки) слід зберігати у темному приміщенні при температурі 5...20°С і вологості повітря не більше 70%.

20.Питання: Які наявні вимоги до ізоляції струмоведучих частин електроустаткування ?

Відповідь: Надійна робота обладнання визначається постійністю електротехнічних, хімічних і механічних якостей ізоляції частин, що проводять струм, та відповідністю їх умовам експлуатації. Для контролю опору ізоляції використовують прилади - мегаомметри (наприклад, М 1101М). Мінімально допустимий опір ізоляції струмоведучих частин електроустановки визначають розрахунком:

, МОм,
де U - напруга на клемах електроустановки (В),

Р - номінальна потужність її (кВт).
Існує також правило: на 1В робочої напруги приймається опір ізоляції провідників не менше 1 кОм.

За діючими правилами, опір ізоляції струмоведучих частин приймається з визначеним запасом. Опір ізоляції в електроустановках напругою до 1000В повинен бути не менш 0,5МОм. В електромеханічному та електронагрівальному обладнанні для підприємств громадського харчування опір основної ізоляції між частинами, що проводять струм, і корпусом приймається не менше 2МОм, опір посиленої ізоляції - не менше 7МОм. Здійснюється контроль опору ізоляції струмоведучих частин електроустановок і електричних мереж в особливо вологих і жарких приміщеннях, у зовнішніх установках, а також у приміщеннях з хімічно активним середовищем не рідше одного разу на рік, в інших випадках - один раз на два роки. Якщо опір ізоляції знижується на 50% від початкового значення, проводку або ізоляцію міняють.

21. Питання: Які існують правила надання першої допомоги потерпілому від дії електричного струму ?

Відповідь: Надання першої допомоги при ураженні електричним струмом перш за все повинне бути спрямоване на припинення дії його на людину шляхом вимикання рубильника або вимикача, відкидання від потерпілого проводу, що проводить струм, діелектричним предметом або віддалення потерпілого від джерела струму. Треба пам'ятати, що не можна торкатись ні проводу, ні самого потерпілого голими руками. При відсутності гумо­вих рукавиць, той, хто надає допомогу, повинен обгорнути руки якою-небудь частиною одежі, якщо можна, надіти калоші, гумові чоботи або стати на суху основу. Необхідність в ізоляції ніг виникає при звільненні потерпілого від провідника, що впав на землю. У таких випадках при від­сутності ізолюючого взуття, людина, яка наближається до потерпілого, може опинитися під дією струму, зумовленого кроковою напругою. Відда­ляючи потерпілого від джерела струму, треба брати його за одяг.

Після припинення дії на потерпілого струму подальші заходи щодо надання допомоги залежать від його стану. Якщо потерпілий не втратив свідомості або опритомнів, то йому слід забезпечити повний спокій до прибуття лікаря. При відсутності свідомості, але при зберіганні дихання потерпілого слід зручно покласти, розстебнути на ньому здавлюючий одяг, забезпечити приплив свіжого повітря. Якщо дихання виявляється слабо або не виявляється, необхідно негайно приступити до проведення штучно­го дихання, супроводжуючи його закритим масажем серця.

22. Питання: Які навні вимоги до організації вантажо-розвантажувальних робіт на підприємствах, базах і в складах ?

Відповідь: Вантажо-розвантажувальні роботи слід виконувати відповідно з вимогами ГОСТ 12.3.002-75, ГОСТ 12.3.009-76, ГОСТ 12.3.010-82, ГОСТ 12.3.020-80 і нормативно-технічної документації, затвердженої органами державного нагляду. Безпеку вантажо-розвантажувальних робіт і транспортних операцій на підприємствах забезпечують інженерно-технічні працівники, відповідальні за безпечне виконання робіт щодо переміщення вантажів, безпечну експлуатацію і утримання у справному стані підйомно-транспортного устаткування.

До вантажо-розвантажувальних робіт (обв'язування, зачеплення і переміщення вантажів) допускаються робітники не молодші 18 років, навчені за відповідною програмою і атестовані комісією підприємства. Перевірка знань цих робітників здійснюється не рідше одного разу на рік.

Робітники, які допущені до виконання вантажо-розвантажувальних і транспортних операцій, підпорядковуються особі, відповідальній за безпеку робіт щодо переміщення вантажів.

Маса вантажів, які переміщують робітники вручну, не повинна перевищувати встановлених норм.

Ручна укладка товару в штабель допускається на висоту не більше 2м. Піднімати або опускати вручну вантаж масою 60...80 кг повинні не менше двох вантажників. Для полегшення укладки вантажів на майданчик товарних вагів при зважуванні використовують похилі містки.

Переміщення у технологічному процесі вантажів масою більше 20кг, а також вантажів будь-якої маси на відстань більше 25м здійснюється механізованим способом.

Для переміщення вантажів на підприємстві повинні бути розробле­ні транспортно-технологічні схеми.

23. Питання: Якими є вимоги до укладання вантажів у штабелі, до проходів і проїздів між ними ?

Відповідь: На майданчиках для укладання вантажів необхідно позначити межі штабелів, проходів і проїздів між ними. Висота штабеля повинна бути визначена співвідношенням максимальної висоти його до меншого розміру боку основи тари: для нерозбірної тари - не більше 6, для складної тари - не більше 4,5.

Мішки укладають у штабель трійниками або п'ятериками у вигляді зрізаної піраміди. Висота укладки бочок із соліннями в горизонтальному положенні - не більше трьох рядів. При цьому між рядами штабеля розміщують прокладки, а по боках його встановлюють стойки з підкосами для попередження розкочування бочок. На випадок щільної укладки бочок між двома стінами складу висота штабеля може бути збільшена до чотирьох рядів. Розбирання штабелів здійснюється тільки зверху вниз.

Відстані між рядами штабелів повинні бути визначені з урахуван­ням можливості застосування засобів механізації і створення необхідних протипожежних розривів. Проходи між штабелями у складах встановлюються не менше 1м. Ширина проїздів між штабелями повинна бути не менше максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 0,8м, а при двосторонньому русі - не менше подвійної максимальної ширини навантаженого транспортного засобу плюс 1,5м. Шляхи руху транспортних засобів повинні бути освітлені.

24. Питання: Які існують вимоги до будови рамп і естакад ?

Відповідь: З метою забезпечення безпеки і полегшення вантажо-розвантажувальних робіт при постачанні вантажів на склади транспортними засобами влаштовують платформи, рампи, естакади, майданчик яких повинен знаходи­тись на одному рівні з підлогою вагону, машини. Рампи з боку під'їзду транспортних засобів повинні бути шириною не менше 1,5 м з нахилом не більше 5°. Не допускається зберігання на рампах товарів і тари. Ширина естакади, призначеної для переміщення по ній транспортних засобів, прийма­ється не менше 3м. При наявності великої щілини між естакадою і вантаж­ним майданчиком транспортних засобів слід застосовувати містки з рифленої сталі товщиною не менше 5мм.

25. Питання: Який наявний порядок реєстрації і технічного опосвідчення ліфтів ?

Відповідь: Ліфти, що встановлюються на підприємствах, підрозділяються на пасажирські, вантажні з провідником і без провідника. На торговельних підприємствах використовуються також вантажні малі ліфти вантажо-підйомністю 40, 100 або 250 кг, у яких кабіна має площу підлоги 0,36…0,64 або 1м2 та висоту 0,8 або 1,2м. Експлуатація ліфтів можлива тільки після їхньої реєстрації, технічного опосвідчення та одержання дозволу на пуск. Всі щойно встановлені ліфти, а також ті, що піддавались реконструкції, окрім вантажних малих ліфтів, реєструються у органах Держнаглядохоронпраці. Технічне опосвідчення щойно встановлених ліфтів проводить інспектор держнагляду, а ліфтів після реконструкції, капітального ремонту або закінчення строку роботи - інспектор держнагляду або спеціалізована організація.

Дозвіл на пуск ліфта в експлуатацію дає в зазначених випадках інспектор держнагляду чи спеціалізована організація на основі результатів тех­нічного опосвідчення.

При технічному опосвідченні ліфта статичне випробування його здійснюється навантаженням, відповідним фактичній площі підлоги, займаної пасажирами, або вантажем, перевищуючим вантажопідйомність на 50 або 100%, відповідно, у ліфтах з канатоведущим шківом або з лебідкою барабанного типу. Динамічне випробування ліфта здійснюється навантаженням, що перевищує його вантажопідйомність на 10%. Повне технічне опосвідчення ліфтів, що включає статичне і динамічне випробування, проводиться не рідше одного разу на три роки, періодичне (огляд з перевіркою спрацю­вання пристроїв безпеки) - не рідше одного разу на рік.

Вантажні малі ліфти враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення цих ліфтів проводять спе­ціалізовані організації.

Відповідальність за справний стан та безпечну дію ліфтів на підприємствах покладається наказом на представника спеціалізованої організації. Контроль за утриманням ліфтів цією організацією здійснюють органи Держнагляд- охоронпраці.

26. Питання: Які технічні засоби забезпечують безпечну експлуатацію ліфтів ?

Відповідь: Ліфт включає у себе лебідку і підвішені на її канатах (ланцюгах) кабіну і противагу, які переміщаються по напрямних у спеціальній шахті. Шахта має огорожу з усіх боків і по всій висоті. Вхідні та вантажні отвори у шахті зачиняються дверима. Передбачається огорожа кабіни ліфта на всю висоту. Кабіна ліфтів пасажирських і вантажних з провідником повинна бути обладнана дверима. Можна не обладнувати дверима кабіну вантажних ліфтів без провідника.

Ліфти мають пристрої безпеки: кінцеві вимикачі, обмежувачі швидкості, уловлювачі, амортизатори, автоматичні замки, контакти безпеки, обмежувачі перевантаження, кнопки "Стоп".

Кінцевий вимикач забезпечує автоматичне знімання напруги з електродвигуна лебідки і накладення механічного гальма при переході кабіною ліфта верхньої зупинки не більше ніж на 200 мм.

Обмежувач швидкості приводить у дію уловлювачі, якщо швид­кість руху кабіни (противаги) вниз перевищить її номінальне значення не менше ніж на 15%.

Уловлювачі різкого або плавного гальмування повинні зупиняти та утримувати кабіну і противагу на напрямних при перевищенні допустимої швидкості руху їх вниз, включаючи і випадок обриву канату.

Амортизатори, встановлені у нижній частині шахти (в приямку), призначені для пом'якшення удару кабіни та противаги при переході ними нижнього робочого положення.

Кожні двері шахти ліфту обладнуються автоматичним замком, що замикає їх раніше, ніж кабіна відійде від рівня посадочного (завантажувального) майданчика на відстань 150 мм.

Двері шахти і кабіни повинні бути обладнані контактами безпеки, що запобігають пуску і руху кабіни, якщо хоча б одна із частин дверей не зачинена.

Контакти рухомої підлоги кабіни пасажирського ліфта контролюють кількість пасажирів у ній.

У кабіні ліфту пасажирського або вантажного з провідником на кнопочній панелі встановлюється кнопка ”Стоп” для екстреної зупинки її із сповільненням не більше 10 м/с2.

Ліфти мають системи керування і освітлення.

27. Питання: Якими є вимоги безпеки до підйомників для переміщення вантажів?

Відповідь: Підйомники, призначені тільки для переміщення вантажів без провідника, враховують у журналі вантажопідіймальних машин підприємства. Технічне опосвідчення і обслуговування підйомників проводить спеціалізована організація. Порядок та строки технічного опосвідчення підйомників визначають "Правила будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів".

Підйомники не вимагають улаштування шахти та машинного приміщення. Транспортування вантажів здійснюється у кабінах або на платформах, які підвішені на канатах лебідки та переміщуються по напрямних на спеціальному каркасі. Двері у огорожах підйомника на поверхах мають блокуючі пристрої. Для аварійної зупинки його передбачені уловлювачі і кінцеві вимикачі. Платформу вантажних підйомників можна огороджувати тільки з трьох боків при наявності пристроїв, що запобігають сповзанню вантажу за її габарити. Висота огорожі повинна бути не менше 1м з суцільною обшивкою внизу висотою не менше 0,2м. Для платформ, на які виключається вихід людей, висота огорожі може бути зменшена до 0,5м. До кнопочної станції управління підйомником підводиться сигналізація з усіх поверхів, на яких виконуються вантажо-розвантажувальні роботи.

28. Питання: Який порядок технічного опосвідчення вантажопідіймальних машин?

Відповідь: Для переміщення вантажів використовують крани, електроталі і лебідки. Технічне опосвідчення їх проводиться перед пуском у роботу і потім періодично у строки: не рідше одного разу на рік - часткове, не рідше одного разу на три роки - повне опосвідчення (огляд, статичне та динамічне випробування). Статичне і динамічне випробування вантажопідіймальних машин здійснюються навантаженнями, що перевищують вантажо- підіймальність, відповідно, на 25 % і 10%.

29. Питання: Які ставляться вимоги безпеки до вантажопідіймальних машин ?

Відповідь: Для переміщення і укладання тарноштучних вантажів у стелажі або штабелі на великих складах підприємств торгівлі використовуються електричні мостові крани-штабелери опорного типу і електроталі. Електроталі переміщуються по монорельсах - підвісних шляхах, які міцно прикріплюються до перекриття або до колон. Відстань від підлоги до крюка електроталі, що знаходиться у верхньому граничному положенні, повинна бути не менше 3м. Кожна вантажопідіймальна машина з електричним приводом оснащена кінцевим вимикачем для автоматичної зупинки механізму підйому вантажозахватного органу. Кінцевий вимикач встановлюють так, щоб після автоматичної зупинки вантажозахватного органу при підйомі без вантажу щілина між ним та упором була в електроталях не менше 50мм, у всіх інших вантажопідіймальних машинах - не менше 200мм. Для виключення перевантаження (як правило, не більше ніж на 25%) вантажо­підіймальні машини обладнані обмежувачами вантажопідйомності. Вантажо­підіймальні машини оснащені обмежувачами нижнього положення крю­кової підвіски, гальмами, а деякі з них - кінцевими вимикачами автоматичної зупинки механізмів горизонтального пересування вантажу при підході до упорів, блокуваннями, аварійними вимикачами, засобами сигналізації, іншими пристроями та приладами безпеки.

Лебідки встановлюють і закріплюють на фундаменті або рамі, при цьому для забезпечення їхньої стійкості на раму вкладають баласт з урахуванням подвійного робочого навантаження. Зовнішні частини лебідки, що обертаються, окрім барабана, закривають знімними кожухами. Лебідки з електричним приводом обладнуються електромагнітним гальмом, автоматично діючим при відключенні електродвигуна, а лебідки з ручним при­водом - храповим пристроєм і ручним стрічковим гальмом.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10



Скачать файл (1351 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации