Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Лекция - Підсудність та попередній розгляд кримінальної справи суддею - файл 1.doc


Лекция - Підсудність та попередній розгляд кримінальної справи суддею
скачать (224.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc225kb.03.12.2011 16:40скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Підсудність та попередній розгляд кримінальної справи суддею

План заняття





  1. Поняття і значення підсудності кримінальних справ.


Повноваження суду щодо здійснення правосуддя визнача­ється колом справ, які належать до його відання. Кожний суд і! Україні здійснює правосуддя в межах тих повноважень, які встановлені законом для відповідної ланки, тобто, виходячи ;підсудності. Розглядати і вирішувати ту чи іншу кримінальну справу вправі тільки той суд, який на не уповноважений зако­ном. Підсудність справ точно передбачена у законі, а не вста­новлюється судом щодо кожної справи на його розсуд. Це виклю­чає можливість прояву суб'єктивізму при вирішенні питання проте, до якого суду направити справу для розгляду.

У науці кримінального процесу є загальновизнаним, що під­судність - це сукупність юридичних ознак (властивостей) кри­мінальної справи, на підставі яких кримінально-процесуальний закон визначає, який саме суд зобов'язаний розглядати і вирі­шувати по суті справу.1

Проте не безпідставно окремі вчені-процесуалісти вважають, що визначення поняття підсудності охоплює ще й питання, в якому складі суддів конкретного суду повинна розглядатися і вирішуватися справа.2 Дійсно, Конституція України і кримінально-процесуальний закон передбачають розгляд криміналь­них справ у першій інстанції суддею одноособово або у складі трьох професійних суддів, або у складі професійних суддів і пред-

ставників народу, визначаючи склад суду для кожної конкрет­ної справи. Тому поняття підсудності не можна розглядати ок­ремо від складу суду.

Отже, підсудність кримінальної справи - це сукупність юри­дичних ознак (властивостей) справи, на підставі яких кримінально-процесуальний закон визначає, в якому саме суді і в якому складі суддів має розглядатися і вирішуватися по суті справа.

Поняття підсудності не слід ототожнювати з поняттям гаї петепція або повноваження суду. Хоча ці поняття пов'язані між собою, вони не тотожні. Компетенція або повноваження суду-це сукупність усіх його функцій як суду певної ланки, а не лише функції правосуддя. Вона визначається відповідно до Закону України «Про судоустрій України». Наприклад, повноважен­нями апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, АРК, військових апеляційних судів регіонів та ВМС Українця не тільки розгляд і вирішення справ, а й ведення та аналіз судо­вої статистики, вивчення і узагальнення судової практики, на­дання методичної допомоги у застосуванні законодавства міс­цевим судам, здійснення деяких інших повноважень (ст. 26 За­кону України «Про судоустрій»).

Повноваження Верховного Суду України полягають не тіль­ки в розгляді кримінальних справ у межах своєї компетенції. Відповідно до Закону України «Про судоустрій України», Вер­ховний Суд України дає судам роз'яснення з питань застосу­вання законодавства на основі узагальнення судової практики та аналізу судової статистики; дає висновки щодо наявності чи відсутності в діяннях, у яких звинувачується Президент Украї­ни, ознак державної зради або іншого злочину; надає за звер­ненням Верховної Ради України письмове подання про немож­ливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я; у межах своїх повноважень вирішує питання, що випливають з міжнародних договорів України; здійснює інші повноваження, передбачені ст. 47 Закону «Про судоустрій».

Підсудність, як процесуальний інститут, відіграє організую­чу роль у сфері кримінально-процесуальних відносин і має велике практичне значення для правильного функціонування судової системи і здійснення покладених на суд завдань.

Значення правил про підсудність п в тому, що вони спрямо­вані на забезпечення швидкого, повного, об'єктивного вирі­шення кожної кримінальної справи. Правила про підсудність дозволяють розглянути справу там, де знаходиться більшість свідків

Дотримання правил про підсудність забезпечує розгляд кож­ної справи саме тими суддями, які мають відповідну кваліфіка- цію і знання. Невід'ємним правом людини, яке випливає з Між­народного пакту про громадянські і політичні права, є право, щоб її конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішува­лася судом, який є компетентним, незалежним і неупередже-ним.1 Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена кримінально-процесуальним законом (ч. 4 ст. б Закону України «Про судо­устрій України»). Правила про підсудність ґрунтуються також на конституційній засаді рівності перед законом і судом.

Інститут підсудності має й соціально-політичний аспект, що підвищує його значимість. Були часи, коли питання підсуднос­ті вирішувалися довільно, залежно від розсуду влади, що дозво­ляло доручити розгляд конкретних справ не заздалегідь визна- ченим судом, а спеціально утвореним судом для розгляду кон­кретної справи або ряду справ.

Така практика була поширена в умовах абсолютистських і авторитарних режимів. Передбачалось створення спеціальних судів для розгляду справ «ворогів народу» у нормативних актах радянського періоду, що залишило сумну епоху в історії укра­їнського судочинства. Конституцією України проголошено: «Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами... ство­рення надзвичайних та особливих судів не допускається» (стат­ті 124,125 Конституції України).


  1. Види підсудності.


Залежно від характеру злочину, місця його вчинення, ознак, які характеризують підсудність, підсудність поділяють на де­кілька видів.

Найбільш поширеним у науці кримінального процесу є по­
діл підсудності на три види: предметна (родова), територіальна



(місцева), персональна.1 Виділяють також ще й підсудність місце
зв'язком справ.2

Висловлено думки й про те, що, крім того, с альтернат що підсудність, а також спеціальна.3

Виходячи з аналізу норм кримінально-процесуального закону. Та на підставі і ознак, які характеризують підсудність, видається найбільш переконливим поділ підсудності на такі види: про (родова); спеціальна (персональна); територіально зв'язком справ. Щодо альтернативної підсудності, то її слідств розглядати в межах територіальної. Стосовно думки про самостійність таких видів підсудності, як персональна, спеціальна піл скудність, то це - тавтологія у назвах того самого виду пості і більш схожа на штучний поділ, тим більше, що думки про самостійність вказаних видів підсудності навод характеристику тільки одного виду - персональної і не про особливості, які, на його погляд, розрізняють персональну і спеціальну підсудності.

Предметна (родова) підсудність

Предметна (родова) підсудність визначається фактичним змістом пред'явленого обвинувачення, тобто ознаками складу злочину, які встановлені на досудовому слідстві і вказані и об­винувальному висновку.

Цей вид підсудності визначається прямою вказівкою у зако­ні про віднесення видів справ, виходячи з кваліфікації злочину, до підсудності суду певної ланки. За цією ознакою розмежову­ються повноваження з розгляду кримінальних справ однієї лапки судової системи від іншої.

Основною судовою ланкою з розгляду кримінальних справи

Місцеві суди (районні, районні у містах, міські, районні су­ди), яким підсудні всі кримінальні справи, за винятком справ, що підсудні по першій інстанції апеляційним судам, підсуд­ність яких визначається вичерпним переліком справ у законі.

Так, апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апе­ляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні кримінальні справи:

- про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 КК України;

- про злочини, за вчинення яких Кримінальним кодексом Ук­раїни передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі.

У випадках особливої складності або важливості справи, під­судної місцевому суду,- апеляційний суд АРК., апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження.

Спеціальна (персональна) підсудність

За чинним законодавством України, спеціальна (персональ­на) підсудність визначається особливостями суб'єкта злочину і застосовується тільки у випадках, передбачених у законі.

Насамперед, спеціальна підсудність встановлена щодо справ, які розглядаються військовими судами і обвинуваченими в яких є військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними навчальних зборів. Військовим судам підсудні всі такі справи, незалежно від посади і військового звання обвинуваченого. Але останні чинники враховуються при визначенні ланки суду.

Так, військовим судам регіонів, Військово-Морських сил як судам першої інстанції підсудні:

  1. справи про злочини осіб, що мають військове звання пол­ковника, капітана 1-го рангу і вище;

  2. справи про злочини осіб, що обіймають посади від коман­дира полку, командира корабля 1-го рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

  3. справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу зако­ном передбачено можливість призначення покарання у виді до­вічного позбавлення волі.

Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції під­судні справи про злочини осіб, що мають військове звання до підполковника, капітана 2-го рангу включно, крім тих справ, що підсудні військовим судам регіонів, Військово-Морських сил.

Дехто обмежує спеціальну підсудність тільки справами, які

розглядаються військовими судами і стосуються кримінальні справ військовослужбовців, а також військовозобов’язаних час проходження ними навчальних вборів,1 не нараховуючи при цьому, що окремими законами передбачена спеціальна (персональна) підсудність також справ щодо злочинів, вчинених сулі діями, народними депутатами України та іншими.2

Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями Консти- туційного Суду України, суддями будь-якого сулу загальна юрисдикції, розглядають по першій інстанції відповідно;: апеляційний суд ЛРК, апеляційні суди областей, міст Києва і Севас­тополя, а щодо суддів військових судів - військові суди регіонів і військовий суд ВМС України.

Конкретний суд, якому підсудна справа про злочини, вчинені суддею, визначає Голова Верховного Суду України або його заступник. Однак справа не може розглядатися тим судим якому працював підсудний (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус суддів»).

Згідно зі ст. 47 Закону України «Про статус народного депу- тата України», кримінальні справи про злочини, вчинені народ­ними депутатами, за персональною ознакою підсудні Верховно­му Суду України. Ллє, виходячи з того, що згідно із Законом України «Про судоустрій України» Верховний Суд України не є судом першої інстанції, неузгодженість щодо підсудності справ народних депутатів повинна бути врегульована законо­давчим шляхом. Зауважимо, що у проекті нового КПК України (п. З ч. 1 ст. 326) слушно пропонується передбачити підсудність таких справ апеляційним судам.

^ Територіальна підсудність

Територіальна підсудність за загальним правилом, встанов- леним законом, визначається місцем вчинення злочину. Прави­ла про неї необхідні як додаткові правила про предметну під­судність. Вони вказують, якому конкретно суду із судів однієї ланки підсудна справа.

Підставою для визначення територіальної підсудності є місце |вчинення злочину. Справа розглядається судом, в районі діяль­ності якого вчинено злочин. Розгляд кожної справи у найближчому

місця вчинення злочину суді має свої переваги щодо з'ясування обставин справи, так і виховного впливу судового пронесу. Якщо місце вчинення злочину встановити не можна, то спра­ва підсудна суду, в районі діяльності якого закінчено досудове їство у даній справі.

Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні судам різних ланок, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.

У випадку, коли одна особа або група осіб обвинувачуються V вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з цих осіб або про один із цих злочинів підсудна військовому суду, то справа підсудна військовому суду.

Уразі обвинувачення групи осіб у вчиненні одного або кіль­кох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча 6 одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, на щодо всіх обвинувачених підсудна загальному суду. …Підсудність за зв 'язком справ

Можлива ситуація, коли згідно з правилами про предметну і територіальну підсудність дві тісно пов'язані справи підсудні різним судам або один чи декілька обвинувачених у справі (наприклад, за спеціальною підсудністю) підсудні різним су­лам. У таких випадках з метою всебічного з'ясування обставин справи необхідний спеціальний розгляд таких справ у одному судовому провадженні. Тому постає питання про підсудність за зв'язком справ.

Підсудність за зв'язком справ визначається, виходячи з та­ких правил:

• у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних
справ про обвинувачення двох і більше осіб у вчиненні кількох
злочинів, якщо ці справи підсудні двом чи кільком однонмен-

ним судам, справу розглядає суд, в районі діяльності якого по-рушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство 1 (ст. 39 КПК України);

  • якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчинен­ні кількох злочинів і справа хоча б про одну особу або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справа розглядається військовим судом (ч. З ст. 40 КПК України);

  • якщо одна особа або декілька осіб обвинувачуються у вчи­ненні декількох злочинів, справи про які підсудні різноймен­ними судам, то справа розглядається вищестоящим судом (ч. 1 ст.40 КПК України).

Як вже було вказано, поняття підсудності включає ознаку, як склад суду, в якому повинна розглядатися сім підсудна цьому суду.

За чинним законодавством, розгляд кримінальних справ по першій інстанції можливий: одноособово суддею, у склад трьох суддів або у складі двох суддів і трьох народних засідателів та судом присяжних.

Суд у складі одного судді є основним для розгляду кримінальних справ по першій інстанції, оскільки у такому склі) вглядаються справи про злочини, за які за законом передбачай покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років Кримінальні справи про злочини, за які за законом передбаче­но позбавлення волі на строк більше 10 років (крім довічного позбавлення волі), розглядаються у суді колегіально лише у ви­падку, якщо підсудний заявив клопотання про розгляд справі у такому складі.

Кримінальні справи про злочини, за які законом передбаче­на можливість призначення покарання у виді довічного позбав­лення волі, в суді першої інстанції розглядаються у складі двох І суддів і трьох народних засідателів.

Суд у складі одного судді розглядає також клопотання і скарги, пов'язані із здійсненням процесуальної діяльності в до судових стадіях, а також питання, які виникають під час вико­нання вироку, тощо.

Питання про склад суду, який розглядає справу, до 1992р. не виникало, оскільки КПК України передбачав стандартний склад суду для розгляду справи по першій інстанції і двоє народних засідателів. Законом України від 21 вересня 1994 р. «Про внесення змін до Кримінально-процесуальної кодексу України щодо підсудності кримінальних справ встановлено розгляд справ у складі одного судді, трьох с; а також двох суддів і трьох народних засідателів. Конститу­цією України і Законом «Про судоустрій України» передбаче­но розгляд справ судом присяжних, однак підсудність суд) присяжних у КПК України до цього часу не врегульована і суд присяжних не функціонує.

Вирішення у КПК України питання про склад суду немож­на вважати вдалим. Визначення у законі положення про гелію справи про злочини, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі па строк не більше 10 років, обов'язково розглядаються у складі одного судді, фактично позбавляє під

судного можливості заявляти клопотання про розгляд такої справи судом у складі колегії суддів, хоча серед справ про зло­чини, за які призначається таке покарання, є й особливо склад­ні, що потребують вирішення їх у колегіальному складі суддів. Крім цього, від розгляду таких справ повністю усунуті пред­ставники народу - народні засідателі, участь яких обмежена тільки справами про злочини, за які за законом може бути при­значено по життєве позбавлення волі.

Тому питання про склад суду є актуальним і потребує вирі­шення у новому КПК України. Видається, що кримінально-процесуальний закон повинен передбачати різні склади суду, залежно від родової підсудності, а також з врахуванням думки (клопотання) обвинуваченого: одноособовий; колегіальний у складі декілька професійних суддів, професійних суддів і на­родних засідателів, а також суд присяжних.


  1. Передання кримінальної справи з одного суду до іншого.


Суддя одноособово у попередньому розгляді справи вирішує питання про те, чи підсудна справа суду і у разі, якщо вона не підсудна даному суду, направляє справу за підсудністю, про що виносить постанову.

Коли питання про підсудність справи іншому однойменно­му (тієї самої лапки) суду виявилося в судовому засіданні, суд вправі продовжувати її розглядати у випадку, якщо не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи, а в іншому разі суд повинен направити справу за під­судністю.

Якщо в судовому засіданні виявилось, що справа підсудна суду вищої ланки або військовому суду, суд повинен направити справу за підсудністю.

Відповідно до ст. 38 КПК України, з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також най­кращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окре­мих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем Виходження більшості свідків. Передача справи до іншого су­ду в цих випадках допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Питання про передачу справи із зазначених підстав з одного

районного, районного у місті, міського та міськрайонного до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва Севастополя, одного регіону, ВМС вирішується голово відповідного апеляційного суду.

Вирішення питання про передачу справи до суду іншої об ласті або військового суду іншого регіону покладено на Голові Верховного Суду України і його заступників.

Зауважимо, що вирішення чинним КПК України питанні про можливість передачі справи з мотивів забезпечення нам більш об'єктивного і повного розгляду на розгляд іншого суді не узгоджуються з наведеними у цій главі положеннями.; ст. 6 Закону «Про судоустрій України» і ч. 1 ст. 14 Міжнародно- го пакту про громадянські і політичні права, оскільки для його вирішення ст. 38 КПК України не вимагає згоди підсудного (і навіть з'ясування його думки). Вирішення цього питання» умов, що підсудний заперечує проти передачі справи до суш якому вона не підсудна, означає порушення прав людини ін повинно мати місце. Слід сподіватися, що у новому КПК України ця норма буде викладена з дотриманням міжнародних стан­дартів щодо здійснення правосуддя.

Щодо питання про передачу справи з одного суду до іншого у зв'язку з неможливістю забезпечити її об'єктивний роз­гляд, оскільки всі судді вже брали участь у розгляді цієї спра­ви, вирок у якій скасовано, або в разі задоволення відводу суддям цього суду, то, безумовно, для вирішення цього пи­тання не потрібна згода особи, яка бере участь у розгляд справи.

Кримінальна справа передана з одного суду до іншого в по­рядку, встановленому законом щодо підсудності справ, повниш бути прийнята цим судом до свого провадження, оскільки спір про підсудність між судами не допускається.


  1. Сутність і завдання стадії попереднього розгляду кримінальної справи суддею.


Закон зобов'язує слідчого провести досудове слідство у справі всебічно, повно і об'єктивно, встановити всі обставини, які підлягають доказуванню у конкретній справі, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвину­ваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність. За таких умов прокурор затверджує обвину­вальний висновок і направляє справу до суду.

Однак направлення справи прокурором до суду не означає, що обвинувачений став підсудним і справа буде розглядатися судом у судовому засіданні, в якому вирішуватиметься питання про його винуватість. Ще до вирішення судом справи в судово­му засіданні по суті пред'явленого обвинувачення у суду повин­но бути переконання в тому, що достатньо підстав для прове­дення судового розгляду в ній справі. Саме для нього чинне за­конодавство передбачає попередній розгляд справи суддею.

Суддя, до якого надійшла справа, перевіряє справу з погляду наявності в ній достатніх підстав для призначення справи до розгляду в судовому засіданні.

Попередній розгляд справи суддею є тим етапом кримінально-процесуального провадження, який не можна обминути (як­що справа надійшла до суду з обвинувальним висновком). Всі кримінальні справи після затвердження обвинувального вис­новку прокурор направляє до суду для вирішення питання про попередній розгляд справи.

Якщо суддя, перевіривши матеріали справи, дійде висновку про достатність підстав для розгляду справи в судовому засі-

данні, він у попередньому розгляді вирішує питання про пре- значення справи до розгляду в судовому засіданні. З цього моменту обвинувачений стає підсудним і його справа буде розглядатися в судовому засіданні, в якому вирішуватиметься питання щодо винуватості підсудного.

Історія розвитку кримінально-процесуального законодав­ства свідчить про те, що суд не завжди наділявся правом контро­лю за законністю і обґрунтованістю дій органів досудового розслідування на етапі вирішення питання щодо призначеній справи до судового розгляду. Але з 1936 р. па суд поклад функція віддання обвинуваченого до суду з повноваженнями перевірки фактичної обґрунтованості обвинувачення.1

Але упродовж розвитку і кримінально-процесуального законо- давства висловлювалися пропозиції стосовно доцільності нокла - дення функції віддання обвинуваченого до суду па прокурора при затвердженні ним обвинувального висновку.2 Аналогічне вирі- шення цього питання пропонувалося й в одному з проектів Кримі­нально-процесуального кодексу України.3 Сприйняття такої про- позиції означало б, що суд повинен був би призначити сир; судового розгляду будь за що, оскільки позбавлявся права контро-' лю за дотриманням закону під час попереднього розслідування. '

Істотні зміни були внесені до Кримінально-процесуального кодексу Законом від 21 червня 2001 р., але за судом залишено' функцію контролю за законністю проведення розслідування, хоча його повноваження дещо звужені.

Отже, за чинним законодавством, суддя, отримавши справу від
прокурора, здійснює попередній розгляд справи. Попередній
розгляд справи - це самостійна стадія кримінального пронесу,
яка полягає в тому, що суд у встановленому законом процесуаль-­
ному порядку вирішує питання про достатність підстав для при­
значення справи до судового розгляду і про підготовку судового
засідання.

Про самостійність цієї стадії свідчить, зокрема, право судді у випадках, передбачених законом (див. наступний параграф), повернути справу на додаткове розслідування, закрити справу. повернути її прокуророві.

У попередній стадії - стадії розслідування шляхом відпо­відних слідчих дій повинно бути повністю розкрито злочин, встановлено всі обставини, які становлять предмет доказу­вання у конкретній справі. У судовому засіданні криміналь­на справа розглядатиметься по суті і вирішуватиметься питан­ня щодо винуватості підсудного. Тому попередній розгляд справи суддею є контролем щодо досудового розслідування і водночас підготовкою щодо розгляду справи в судовому засі­данні.

Завдання стадії попереднього розгляду справи суддею якісно відрізняються від зазначених стадій. Вони характеризуються специфічними процесуальними способами і заходами їх здійс­нення, а також процесуальним становищем учасників кримінально-процесуальної діяльності. Завдання реалізуються тільки шляхом ретельного вивчення і аналізу суддею усіх матеріалів розслідування, а також вирішення клопотань, які надійшли від учасників процесу.

На відміну від попереднього розслідування і судового розгля­ду справи, у стадії попереднього розгляду справи не здійснюється безпосереднє дослідження доказів суддею шляхом допиту обви­нуваченого, потерпілих, свідків, проведення обшуків, експертиз та інших процесуальних дій. Суддя вирішує питання про те, чи є у справі достатні підстави для того, щоб вона могла розглядатися в судовому засіданні.

Тому істотне значення має з'ясування питання, що таке до­статність підстав для призначення справи в судове засідання, яке має вирішити суддя в попередньому розгляді справи.

Раніше (до внесення змін до КПК України Законом від 21 червня 2001 р.) під достатністю підстав для розгляду справи в судовому засіданні «розумілась сукупність доказів, підтвер­дження яких в судовому засіданні обумовить винесення обви­нувального вироку»,1 або «достатність фактичних і наявність юридичних підстав для вирішення в судовому розгляді питан­ня про винуватість притягнутих до кримінальної відновідаль-

пості осіб»,1 або коли «зібрано в справі достатньо дока;; повного і всебічного встановлення всіх обставин, які входять до предмету доказування».2 Але у зв'язку з реформуванням Зако­нові України від 21 червня 2001 р. стадії віддання до суду у ста- дію попереднього розгляду справи суддею і обмеження повно важень судді, який не вправі повернуті справу на додаткове розслідування у зв'язку з неповнотою або однобічністю розслі­дування, питання про достатність доказів у попередньому) розгляді справ суддею не вирішується.

Тому достатність підстав для призначення справи до судово-1 го розгляду вирішується за умови позитивної відповіді су. питання:

  1. чи підсудна справа цьому суду;

  2. чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

  3. чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України;

  4. чи не було допущено під час порушення справи, провад­ження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

Висновок судді щодо достатності підстав для призначення справи для розгляду в судовому засіданні не вирішує наперед питання про доведеність вини обвинуваченого. Вирішення пи­тання щодо винуватості чи невинуватості підсудного - це пов­новаження суду, який розглядатиме справу в судовому засі­данні.

У сучасних західних кримінально-процесуальних системах також існують стадії (етапи) провадження у справі, які розта­шовані між досудовим розслідуванням і судовим розглядом. Вони мають різні назви, свої особливості, проте виконують схожі завдання, які визначені й українським кримінально-процесу альним законодавством.

Так, у Німеччині питання віддання до суду (призначення су­дового засідання) вирішуються суддею або колегією суддів і ця

дає контрольною. У ній вирішується питання про відкриття судового розгляду, якщо розслідування свідчить про достатність підозри обвинуваченого у вчиненні злочину (§ 203 КПК Німеччини).1

У Франції стадію передачі справи на розгляд суду, якщо особа обвинувачується у вчиненні небезпечного злочину, здійснює слідча камера (колегіальний склад суду), утворена при апеля­ційному суді, завданням якої є забезпечення передачі на судо­вий розгляд справ, які розслідувані з дотриманням кримінально-процесуального закону.

Щодо країн з англосаксонськими правовими системами (наприклад, США), то стадія перевірки наявності підстав для; передачі справи на судовий розгляд по суті існує тільки щодо право про небезпечні злочини. Інші справи розглядаються суд­ією без попереднього розгляду.


  1. Строки та порядок попереднього розгляду справи суддею.


^ Стаття 240. Порядок попереднього розгляду справи

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.

^ Стаття 241. Строки попереднього розгляду справи

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду.


  1. Питання, які з’ясовуються суддею при попередньому розгляді.


Тому достатність підстав для призначення справи до судово-1 го розгляду вирішується за умови позитивної відповіді су. питання:

  1. чи підсудна справа цьому суду;

  2. чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

  3. чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК України;

  4. чи не було допущено під час порушення справи, провад­ження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог кримінально-процесуального закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.



  1. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи.


^ Стаття 244. Рішення судді за результатами попереднього розгляду справи

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування.


  1. Особливості попереднього розгляду суддею справ приватного обвинувачення.


У справах приватного обвинувачення постанова судді про призначення справи до судового розгляду є багатоцільовим юридичним актом, яким: порушується кримінальна справа; приймається рішення про притягнення особи як обвинувачуваного і формулюється його обвинувачення із зазначенням статті кримінального закону, за якою особа обвинувачується, приймається рішення про визнання осіб, яким заподіяна злочином шкода, потерпілими, а у випадку заявлень цивільного позову — цивільними позивачамв вирішуються інші питання, пов'язані з ігідготуванням справи до судового розгляду. Таким чином, за цією категорією справ суддя і одному документі порушує кримінальну справу, формулює обвину вачення, призначає справу до судового розгляду. У згаданих категоріях справ постанова судді про порушення справи і про призначення справи до судового розгляду виконує ті само функції, що й постанова про притягнення особи як обвинувачуваного та обвинувальний висновок слідчого. За своїм значенням вона прирівнюєтьс до названих документів стадії попереднього слідства. У ньому зна ходять висвітлення всі ті дані, що властиві названим документам слідчого.


  1. Вручення підсудному копії обвинувального висновку та забезпечення права сторін на ознайомлення з матеріалами справи.


Стаття 254. Вручення підсудному копії обвинувального
висновку і повідомлення про день розгляду
справи в суді

Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду
вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до
дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та
додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечення
безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси
не зазначаються.

( Частину другу статті 254 виключено на підставі Закону
N 2533-III (
2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з
29.06.2001 )



Якщо зазначені в цій статті документи складено мовою, якою не
володіє підсудний, вони вручаються підсудному перекладеними на
його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в суді
в той же строк.

Свідки, експерти, перекладачі викликаються до суду повісткою.
Особи, щодо яких були застосовані заходи безпеки, викликаються в
судове засідання виключно через орган, який здійснює ці заходи.

Якщо підсудний неповнолітній, то копія обвинувального
висновку вручається йому і його законному представникові.

( Стаття 254 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 6834-X
(
6834-10 ) від 16.04.84, Законами N 1381-XIV ( 1381-14 ) від
13.01.2000, N 2533-III (
2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває
чинності з 29.06.2001 )



Стаття 255. Забезпечення права на ознайомлення з
матеріалами справи

Після призначення справи до судового розгляду суддя повинен
забезпечити прокуророві, підсудному, його захисникові,
потерпілому, цивільному позивачеві і їх представникам, коли вони
про це заявлять клопотання, можливість ознайомитися з матеріалами
справи, а цивільному відповідачеві і його представникові — з
матеріалами, що стосуються цивільного позову. Зазначені особи
мають право робити з матеріалів необхідні виписки.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не
пред'являються.
^

Питання для самоконтролю





  1. Що слід розуміти під підсудністю кримінальних справ та яке її значення?


Підсудність – це сукупність встановлених ознак кримінальних справ , відповідно до яких встановлюється конкретний судовий орган, компетентний проваджувати як суд першої інстанції судовий розгляд кримінальної справи по суті пред’явленого обвинувачення і винести вирок[3].

Визначити підсудність означає з’ясувати , який саме суд має розглянути конкретну справу.

Дотримання правил підсудності сприяє реалізації принципу доступу до правосуддя, права обвинуваченого предстати перед судом без зайвої затримки, на швидкий і всебічний розгляд справи кваліфікоаним компетентним судом.

Підсудність є розмежуванням компетенції між окремими ланками судової системи і між судами однієї ланки щодо розгляду і вирішення підвідомчих їм кримінальних справ.

Підвідомчі судові кримінальні справи вирішуються Верховним Судом України, Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським та Севастопольським міськими, міжоблас­ними, міжрайонними (окружними), районними (міськими) судами, військовими судами регіонів, Військове-Морських Сил і гарнізонів. Усі вони становлять судову систему загальних судів України (ст. 20 Закону «Про судоустрій»), реалізують судову владу, здійснюють правосуддя в кримінальних справах, але мають різну, встановлену законом компетенцію у розгляді і вирішенні справ.

Термін „підсудність” не завжди вживають для позначення одного й того ж самого поняття.

Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або суді певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають , наприклад, у словосполученні „підсудність місцевого суду”, „підсудність апеляційного суду”.

Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміють такі якості ( ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питання про те , в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатися справа.

Отже , визначити підсудність означає з’ясувати:

1) той суд, який має розглядати справу;

2) склад суду.


  1. Які види підсудності є у кримінальному процесі?


Залежно від перелічених ознак (властивостей) закон встановлює такі види підсудності:

1.Родова (предметна) підсудність;

2. Спеціальна (персональна) підсудність;

3. Територіальна (місцева) підсудність;

4. Підсудність за зв’язком справ;

5.Альтернативна підсудність.


  1. Хто і коли визначає підсудність конкретної справи?


У науці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов'язаний розглянути її і вирішити по суті пред'явленого обвинувачення1.
Визначити підсудність означає встановити суд, який згідно із законом повинен здійснювати правосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи суддею, а також провадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає така необхідність.
Правила про підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя. Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд2.
Згідно із Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову в зверненні за захистом до суду є недійсними.
Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України3.


  1. Що таке предметна (родова) і територіальна (місцева) підсудності?


2.3. Територіальна (місцева) підсудність – це підсудність, яка визначається місцем скоєння злочину. Це найбільш поширений різновид підсудності, за допомогою якої визначають, якому конкретно із вищеназваних судів підсудна справа.

За загальним правилом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справа повинна розглядатись судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство (ст. 37 КПК).

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгля­ду підвідомчих судам справ між однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх діяльність. Таке просторове роз­межування компетенції називається особистою, або суб'єктивною, компетенцією. Вона персоніфікує суди по розгляду справ, визна­чає, який конкретно суд може розглянути конкретну справу по першій інстанції.

2.1. Родова (предметна) підсудність – це підсудність, за праилами якої розмежовується компетенція судових органів і визначається , який саме суд розглядатиме справу як суд першої інстанції залежно від характеру злочину і його кваліфікації. Родова (предметна) підсудність визначається характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовуються повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції.

Родова підсудність визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки.

Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду[4] - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, за винятком справ, що підсудні судам вищого рівня і військовим судам.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя за родовою (предметною) ознакою підсудні кримінальні справи:

про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109—114 КК України:

а) дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК);

б) посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК);

в) державна зрада (ст. 111 КК);

г) посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК);

д) диверсія (ст. 113 КК);

е) шпигунство (ст. 114 КК);

2) про злочини, за вчинення яких КК України передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі:

а) умисне вбивство (ст. 115 КК);

б)порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК);

в) посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК) .

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК).Ініціатива про це може виходити від голови місцевого суду, голови апеляційного суду, обласного прокурора (ч.3 ст. 232 КПК).



  1. Що таке спеціальна, а також у її межах персональна підсудності?


2.2.Спеціальна (персональна) підсудність визначається суб'єктом злочину , службовим станом підсудних, щодо яких у чинному законодавстві міститься спеціальна вказівка про порядок притягнення їх до кримінальної вадповідальності. Цей вид підсудності стосується кримінальних справ, що підсудні військовим судам, а також про злочини, вчинені суддями та народними депутатами України.

Спеціальна підсудність - це перш за все підсудність, як правило, апеляційним судам, що діють як суди першої інстанції. Військовим судам підсудні всі справи про злочини, які вчинені військовослужбовцями незалежно від звання.

Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, що мають військове звання до підполковника, капітана II рангу включно, крім тих справ, що підсудні військовим судам вищого рівня.

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, що мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, що обіймають посади від командира полку, командира корабля І рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 КПК).

Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями Конституційного Суду України, будь-якого місцевого чи Вищого спеціалізованого суду (Вищого господарського суду України) розглядаються по суті відповідно апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, а також військовими судами регіонів, Військово-Морських Сил. При цьому конкретний суд за територіальними ознаками визначається Головою Верховного Суду України або його заступником, однак справа не може розглядатись тим судом, у якому працював обвинувачений.

Кримінальні справи про злочини народних депутатів України за персональною ознакою підсудності Верховному Суду України (ч.4 ст. 27 Закону України „ Про статус народного депутата України”).


  1. Як необхідно вирішити питання про підсудність за зв’язком справ?


Підсудність за зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається за такими правилами: 1) у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення двох і більше осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом чи кільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК). При визначенні підсудності у цій ситуації повинні враховуватися такі обставини: місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпечення найбільшої повноти та об'єктивності дослідження обставин справи; забезпечення максимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи; 2) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів, справи про які підсудні різним судам, то справа розглядається судом вищого рівня (ч. 1 ст. 40 КПК); 3) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК); 4) при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом (ч. З ст. 40 КПК).


  1. Як кримінально-процесуальний закон регулює питання про склад суду першої інстанції?


т 17 КПК

одноособово за заг правилом


  1. Який порядок передачі кримінальної справи від одного суду першої інстанції до іншого?


Стаття 38. Передача справи з одного суду до іншого

З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду
справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового
розгляду, в окремих випадках справа може бути передана на розгляд
суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем
знаходження більшості свідків.

Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого
допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Питання про передачу справи з одного районного (міського),
міжрайонного (окружного) суду до іншого чи з одного військового
суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим,
однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового
регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно
Верховного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського
і Севастопольського міських судів, головою військового суду
регіону, Військово-Морських Сил.

Питання про передачу справи до суду іншої області або
військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого
регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його
заступником.

( Стаття 38 із


  1. Чому не допускається спір між судами про підсудність справи?


Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна певному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову.
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, якщо це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж не можна цього забезпечити, суд надсилає справу за підсудністю про що виносить ухвалу.
Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, надсилає її за підсудністю.
Передача до суду нижчого рівня справи, розгляд якої почався у судовому засіданні суду вищого рівня, не допускається.
Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38—41 КПК, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду (статті 41—42 КПК).


  1. Чи є попередній розгляд справи суддею самостійною стадією кримінального процесу? Чим ви аргументуєте свою відповідь?


Стаття 237. Питання, які з'ясовуються суддею при
попередньому розгляді справи

У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо
кожного з обвинувачених такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог
цього Кодексу;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання
запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження
дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього
Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до
судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи
законного представника, потерпілого чи його представника суддя
з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до
кримінальної відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника
суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для
кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу,
яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для
пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було
пред'явлено.
Стаття 240. Порядок попереднього розгляду справи

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з
обов'язковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду
справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка
не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора
щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в
судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони
висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього
Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою
думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового
розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.


  1. Які завдання стоять перед попереднім розглядом справи суддею?


У стадії попереднього розгляду не вирішується питання ні про доведеність обвинувачення, ні тим більше про винність обвинувачуваного. У чинність принципів презумпції невинності й здійснення правосуддя тільки судом зазначені питання вирішуються в стадії судового розгляду по вироку суду на основі розгорнутого здійснення всіх принципів кримінального процесу. Перед суддею стоїть більш вузьке завдання — установити по письмових матеріалах кримінальної справи, чи проведене попереднє розслідування в строгій відповідності із законом, чи з'ясовані з необхідною повнотою й всебічністю всі обставини справи, чи дотримані вимоги закону по забезпеченню прав обвинувачуваного, чи зібрані у відношенні обвинувачуваного достатні докази, що дозволяють поставити його в положення підсудного й розглянути в судовому розгляді справу про нього по суті. Вторгнення судді в рішення питань про вірогідність доказів, доведеність обвинувачення й винність обвинувачуваного створило б упередження суддів проти обвинувачуваного й перетворило б стадію попереднього розгляду в репетицію судового розгляду.


  1. В які строки здійснюється попередній розгляд справи?


Стаття 241. Строки попереднього розгляду справи

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду не
пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше
тридцяти діб з дня надходження її до суду.


  1. Які питання з’ясовує суддя при попередньому розгляді справи?


У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо
кожного з обвинувачених такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог
цього Кодексу;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання
запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження
дізнання або досудового слідства таких порушень вимог цього
Кодексу, без усунення яких справа не може бути призначена до
судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи
законного представника, потерпілого чи його представника суддя
з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до
кримінальної відповідальності інших осіб.

За клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника
суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для
кваліфікації дій обвинуваченого за статтею Кримінального кодексу,
яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для
пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було
пред'явлено.


  1. Хто з учасників процесу бере участь у попередньому розгляді справи?


ч 1. ст 240


  1. Який порядок попереднього розгляду справи суддею?


Стаття 240. Порядок попереднього розгляду справи

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з
обов'язковою участю прокурора. Про день попереднього розгляду
справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка
не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора
щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в
судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони
висловлюють свої думки щодо питань, зазначених у статті 237 цього
Кодексу, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою
думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового
розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи ведеться протокол.


  1. Які рішення вправі прийняти суддя за результатами попереднього розгляду справи?


Стаття 244. Рішення судді за результатами попереднього
розгляду справи

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю
постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування.


  1. В яких випадках та за чиєї ініціативи суддя повертає справу на додаткове досудове розслідування?


Стаття 246. Повернення справи на додаткове розслідування

При попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи
чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи
законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх
представників своєю постановою повертає справу на додаткове
розслідування у випадках, коли під час порушення справи,
провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі
порушення вимог цього Кодексу, без усунення яких справа не може
бути призначена до судового розгляду.

За клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи
законного представника суддя вправі повернути справу на додаткове
розслідування для притягнення до кримінальної відповідальності
інших осіб, якщо окремий розгляд справи щодо них неможливий. За
клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя може
повернути справу на додаткове розслідування і у випадках наявності
підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею
Кримінального кодексу, яка передбачає відповідальність за більш
тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до
цього не було пред'явлено.

У постанові суддя зазначає підстави повернення справи на
додаткове розслідування і може вказати, які слідчі дії повинні
бути проведені при додатковому розслідуванні. В постанові також
повинно бути вирішено питання про запобіжний захід щодо
обвинуваченого.

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення
надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони
можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа
розглядається по першій інстанції апеляційним судом - касаційні
подання чи скарги до касаційного суду.


  1. В яких випадках суддя повертає справу прокуророві?


^ Стаття 249-1. Повернення справи прокурору

Суддя своєю постановою повертає справу прокурору у разі, якщо
прокурором були суттєво порушені вимоги статей 228-232 цього
Кодексу, для усунення виявлених порушень.

Постанова про повернення справи прокурору оскарженню не
підлягає, на неї може бути внесення подання прокурором.


  1. В яких випадках суддя зупиняє провадження в справі?


Стаття 249. Зупинення справи і направлення її за підсудністю

Коли при попередньому розгляді справи з'ясується, що
обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме, суддя
виносить постанову про зупинення провадження в справі до розшуку
обвинуваченого.

У разі захворювання обвинуваченого, що виключає можливість
його участі в судовому розгляді справи, суддя своєю постановою
зупиняє провадження в справі до його видужання.

Встановивши, що справа не підсудна суду, на розгляд якого
вона надійшла, суддя виносить постанову про направлення справи за
підсудністю.

Постанова про зупинення справи чи направлення її за
підсудністю оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено
подання прокурором.


  1. В яких випадках суддя закриває провадження в справі (закриває справу)?


Стаття 248. Закриття справи

При наявності обставин, передбачених статтею 6, частиною
першою статті 7, статтями 7-1, 7-2, 8, 9, 10 і 11-1 цього Кодексу,
суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує
запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і
конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази,
зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.

Копія постанови протягом трьох діб після її винесення
надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони
можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа
розглядається по першій інстанції апеляційним судом - касаційні
подання чи скарги до касаційного суду.



  1. Які питання, пов’язані з підготовкою справи до судового розгляду, вирішує суддя, коли він прийняв рішення про призначення справи до судового розгляду? Чи враховуються при цьому клопотання сторін?


Стаття 253. Питання, які підлягають вирішенню суддею в
зв'язку з підготовкою справи до судового
розгляду

Прийнявши рішення про призначення справи до судового
розгляду, суддя вирішує такі питання:

1) про призначення захисника у випадках, коли його участь у
справі є обов'язковою;

2) про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

3) про визнання особи законним представником обвинуваченого,
потерпілою, відповідачем, представником потерпілого, позивача,
відповідача, якщо рішення про це не було прийняте під час
розслідування справи;

4) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо позов
не був заявлений під час розслідування справи;

5) про список осіб, які підлягають виклику в судове
засідання, та витребування додаткових доказів;

7) про заходи щодо забезпечення цивільного позову;

8) про виклик у необхідних випадках перекладача;

10) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому
засіданні;

11) про день і місце судового розгляду справи;

12) всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.

За наявності підстав вважати, що в стадії судового розгляду
відповідно до статті 299 цього Кодексу будуть досліджуватися лише
деякі докази або вони не будуть досліджуватися взагалі, суддя
вправі викликати в судове засідання лише тих осіб чи витребувати
лише ті докази, про допит чи дослідження яких надійшли клопотання
від учасників судового розгляду.

Суддя не вправі відмовити учасникам судового розгляду у
дослідженні в стадії судового розгляду доказів, якщо вони є
належними і допустимими.


  1. Як має вирішити суддя клопотання будь-якого учасника судового розгляду про дослідження доказів у стадії судового розгляду?


уддя не вправі відмовити уч суд розгляду у дослідженні на стадії суд розгл доказів, якщо вони є належними і допустимими


  1. Ким і коли вручається підсудному копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду?


Стаття 254. Вручення підсудному копії обвинувального
висновку і повідомлення про день розгляду
справи в суді

Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду
вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до
дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та
додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечення
безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси
не зазначаються.

( Частину другу статті 254 виключено на підставі Закону
N 2533-III (
2533-14 ) від 21.06.2001 - набуває чинності з
29.06.2001 )



Якщо зазначені в цій статті документи складено мовою, якою не
володіє підсудний, вони вручаються підсудному перекладеними на
його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в суді
в той же строк.

Свідки, експерти, перекладачі викликаються до суду повісткою.
Особи, щодо яких були застосовані заходи безпеки, викликаються в
судове засідання виключно через орган, який здійснює ці заходи.

Якщо підсудний неповнолітній, то копія обвинувального
висновку вручається йому і його законному представникові.


  1. Як реалізується право учасників судового розгляду на ознайомлення з матеріалами справи, призначеної до судового розгляду?


Стаття 255. Забезпечення права на ознайомлення з
матеріалами справи

Після призначення справи до судового розгляду суддя повинен
забезпечити прокуророві, підсудному, його захисникові,
потерпілому, цивільному позивачеві і їх представникам, коли вони
про це заявлять клопотання, можливість ознайомитися з матеріалами
справи, а цивільному відповідачеві і його представникові — з
матеріалами, що стосуються цивільного позову. Зазначені особи
мають право робити з матеріалів необхідні виписки.

Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не
пред'являються.


  1. Які особливості досудового розгляду скарги потерпілого в справах приватного обвинувачення?


Провадження у справах приватного обвинувачення. До справ приватного обвинувачення відповідно до ст. 27 КПК України належать справи:

—           про навмисне легке тілесне ушкодження і побої (ст.125 і ч.І ст. 126 КК України);

—           про самоуправство, яким заподіяно збитки правам і інтересам окремих громадян (ст.198 КК України).

    У даний час цей перелік справ приватного обвинувачення є вичерпним. У проекті нового КПК України обосновано пропонується до справ приватного обвинувачення віднести справи про розголошення таємниці усиновлення. Также не зовсім виправдано пропонується віднести до названої категорії справи про погрозу вчинити вбивство. Думається, що перелік справ приватного обвинувачення варто було б доповнити таким складом злочину, як розголошення комерційної таємниці, а також справи, передбачені ч. 1 ст. 133, ст. 145 КК України.

    Особливості процесуального провадження у справах приватного обвинувачення полягають у такому:

—           справи по даній категорії злочинів порушуються, як правило,

тільки суддею і не інакше як по скарзі потерпілих;

 —          скарги потерпілих виступають єдиним приводом до порушення справи;

—           досудове розслідування не провадиться;

—           тягар доведення і функція обвинувачення покладаються на потерпілого (заявника);

—           справи підлягають безумовному припиненню за примиренням сторін (потерпілого й обвинувачуваного);

—           примирення сторін може служити підставою для припинення справи, тільки якщо воно відбулося до виходу суду в дорадчу кімнату для винесення вироку або прийняття іншого рішення;

—           у випадках, коли справа про зазначені злочини має особливе суспільне значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не в змозі захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і за відсутності скарги потерпілого. Така справа розслідується слідчим і розглядається судом у загальному порядку.

   Порушення кримінальних справ по фактах злочинів, віднесених законом до справ приватного обвинувачення, і притягнення осіб як обвинувачуваних здійснюється суддями районних, міських судів у рамках стадії віддання до суду. Скарги потерпілих за даними категоріям справ, які поступають в міліцію чи прокуратуру, піддягають направленню по підсудності.   Порушення кримінальної справи або ж відмова в порушенні справи здійснюється судом протягом строку, встановленого ст. 97 КПК України.'

ПОСТАНОВА

про призначення справи до судового розгляду
м.Львів 2 березня 2006
Суддя Шевченківського районного суду м. Львова суддя четвертого класу Гапоненко В.С., розглянувши матеріали кримінальної справи про обвинувачення Жураківської в злочині, передбаченому ч.2 ст.134 КК України,
встановив:
Жураківська С.Й. обвинувачується в тому, що не маючи спеціальної медичної освіти, 20 грудня 2002 року у себе на квартирі за грошову винагороду незаконно провела аборт у гр-к Ковальчук І.С., що спричинило тривалий розлад здоров’я останньої.

Дана справа підсудна місцевого суду Шевченківського району м. Львова. Підстав для її закриття чи зупинення немає. Дії обвинуваченої Жураківської С.Й. правильно кваліфіковані за ч.2 ст.134 КК України. В справі зібрані необхідні докази для розгляду справи у судовому засіданні. Всі вони є переконливими і достатніми для висновку про вину обвинуваченої. Вимоги кримінально-процесуального закону під час порушення справи та провадження досудового слідства додержані. Обвинувальний висновок складено відповідно до вимог закону. Запобіжний захід обрано правильно, проте заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином і витрат на стаціонарне лікування потерпілої, органом досудового слідства не вжито, не дивлячись на заподіяння їй значної матеріальної шкоди та пред’явлення цивільних позовів про відшкодування шкоди і витрат закладу охорони здоров’я на стаціонарне лікування потерпілої.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 236, 244, 245, 253, 256 та ст.29 КПК України,
постановив:
1. Призначити справу Жураківської Софії Йосипівни за ч.2 ст. 134 КК України до розгляду у відкритому судовому засіданні о 10.00 год. на 25 березня 2003 року в залі судових засідань №2 місцевого суду Шевченківського району м.Львова, про що повідомити учасників судового розгляду.

2. В судове засідання викликати: підсудну Жураківську С.Й.; потерпілу Ковальчук І.С.; судово-медичного експерта Громова В.К.; свідків, вказаних у списку, доданого до обвинувального висновку (а.с. 63).

3. Справу розглянути у відкритому судовому засіданні за участю прокурора і захисника-адвоката Гикавки П.Ф., запрошеного обвинуваченою.

4. Зобов’язати слідчого відділення Шевченківського відділу внутрішніх справ м. Львова капітана міліції Шевчука П.Ф. негайно вжити заходів до забезпечення цивільного позову відповідно до вимог ст. ст. 125, 126 КПК України.
Суддя місцевого суду

Шевченківського району

м.Львова Гапоненко В.С.


Скачать файл (224.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации