Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій з економіки підприємств (укр.) - файл 1.doc


Конспект лекцій з економіки підприємств (укр.)
скачать (2023.5 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc2024kb.03.12.2011 21:03скачать

содержание

1.doc

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Зміст

Передмова

Вступ. Економіка як сфера діяльності та галузь суспільної науки.

Тема 1. Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці.

Тема2. Регулювання, прогнозування і планування діяльності під- приємства.

Тема 3. Персонал і трудовий потенціал підприємства.

Тема 4. Виробничі фонди та нематеріальні ресурси підприємства.

Тема 5. Інвестиції та оборотні кошти.

Тема 6. Інноваційні процеси. Науково-технічний та організаційний прогрес.

Тема 7. Організація та инфраструктура виробництва.

Тема 8. Виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції.

Тема 9. Продуктивність, мотивація та оплата праці.

Тема10. Витрати виробництва та ціни на продукцію.

Тема11. Фінансово-економічні результати та ефективність діяльності підприємства.

Тема 12. Антикризова система господарювання на підприємстві.

Список рекомендованої літератури


Передмова

Ринкові умови господарювання обумовлюють суттєві зміни в діяльності підприємств. Ефективність їх роботи буде залежати від того, наскільки правильно фахівці підприємства зможуть спрогнозувати розвиток фірми в перспективі, забезпечити конкурентоспроможність продукції, врахувати негативні фактори і передбачити шляхи ефективних дій. Це визначає значення вивчення дисципліни „Економіка підприємства” при підготовці спеціалістів для народного господарства України, особливо за спеціальності „Фінанси”.

Даний конспект лекцій має на меті допомогти студентам денного і заочного відділення освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст придбати необхідні теоретичні знання з дисципліни „Економіка підприємства” і самостійно опрацьовувати матеріал дисципліни. Конспект складений у відповідності з навчальною програмою дисципліни і розрахований на студентів всіх форм навчання економічних спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня молодший спеціаліст.

Конспект складається з вступу та 12 лекцій по основних темах дисципліни. До кожної теми конспекту лекцій приведений перелік обовязкових питань до вивчення теми, перелік питань, щодо самоперевірки знань студентів, а також список літератури, яку можна використовувати при самостійному вивченні тем дисципліни. Загальний список література наведений в кінці конспекту.


Вступ. Економіка як сфера діяльності та галузь суспільної науки

Економіка є терміном грецького походження, що дослівно означає мистецтво ведення господарства. Будь-яку роботу, в процесі котрої люди виготовляють необхідні для життя продукти та предмети (мате­ріальні блага), перевозять і продають їх, здійснюють післяпродажне сервісне обслуговування товарів тривалого користування, заведено називати виробничо-господарською й комерційною діяльністю, а підприємства (організації, фірми), на (в) яких відбувається така діяльність, є суб'єктами господарювання (підприємницької діяльності) органічно взаємозв'язаної економічної системи.

Саме тому економіку цілком справедливо вважають головною ца­риною діяльності людей, що забезпечує суспільство життєво необхі­дними матеріальними благами і послугами виробничо-технічного та споживчого призначення. Залежно від ступеня інтеграції складових елементів економічної системи виокремлюють економіку народного господарства країни (макроекономіку), економіку тих чи тих його (її) галузей і територіальних одиниць (регіонів), економіку первинних суб'єктів господарювання (мікроекономіку). Основною ланкою еко­номічної системи країни, де безпосередньо продукуються товари чи надаються послуги населенню та суспільству в цілому, є економіка фірми (підприємства, організації).

Водночас терміном «економіка» широко користуються на позна­чення сукупності окремих економічних наук, що охоплює: економі­чну теорію (політичну економію); історико-економічнІ науки (істо­рію економічної думки, історію народного господарства); функціо­нальні науки (розміщення продуктивних сил, макроекономіку, мікро­економіку, маркетинг, менеджмент, економіку праці, статистику, фінанси, облік, аудит тощо); економіку різних галузей народного гос­подарства (промисловості, агропромислового комплексу, будівницт­ва, транспорту, торгівлі тощо); економіку конкретних підприємств та організацію виробництва.

Економіка підприємства як конкретна галузь економічної науки й навчальна дисципліна базується на пізнанні та свідомому викорис­танні економічних законів і закономірностей функціонування та роз­витку суспільного виробництва. Саме виявлення конкретних форм прояву цих законів і закономірностей у господарській діяльності підприємства правомірно вважається загальним предметом да­ної дисципліни. Предмет «економіка підприємства» включає вивчення: теорії та практики господарювання на рівні підприємства; конкретних форм і методів господарювання, принципів формування й використання виробничого потенціалу; взаємодії всіх видів ресурсів; організації та ефективності господарсько-комерційної діяль­ності підприємства.

Суттєво важливою є методологія вивчення курсу, яка має відпові­дати процесу пізнання істини: від живого споглядання до абстракт­ного мислення і від нього до практики. Ось чому в ній необхідно ви­окремлювати емпіричну, теоретичну та прикладну (ужиткову) сторо­ни. Емпірична сторона пізнання означає здійснення збиральної й опи­сової функцій (встановлення, реєстрація, викладання й первинна сис­тематизація фактів). Теоретичний зріз процесу пізнання реалізує фун­кцію пояснення нових понять і термінів, створення нових та уточнен­ня (доповнення) існуючих теорій, прогнозування розвитку процесів і явищ. Прикладний (ужитковий) бік цього процесу характеризується опрацюванням практичних рекомендацій для забезпечення найефек­тивніших форм господарювання.

Основою методології має бути єдність емпіричної та теоретичної сторін пізнання (брак такої єдності призводить до того, що теорія може стати безпредметною, а виробничо-господарська діяльність підприє­мства здійснюватися горезвісним «методом спроб і помилок»), а також матеріалістична діалектика (будь-яке явище, що вивчається, необхід­но розглядати в часі та просторі, у динаміці з урахуванням усіх чинників, що впливають на нього). З огляду на це методологія вивчення курсу має включати певну сукупність конкретних методів, а саме: історичного та макроекономічного в їхньому застосуванні до оцінки процесів (явищ); інваріантність (альтернативність) розв'язання тих чи тих господарсь­ких завдань; використання сучасного наукового інструментарію пізнан­ня та прийняття управлінських рішень; аналіз, узагальнення й визна­чення можливих (доцільних) сфер застосування ефективного вітчизня­ного й зарубіжного досвіду господарювання.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побу­дови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання (на сучасному етапі їхнього створення в Україні) вона містить такі теми: підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб'єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами); ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; вироб­нича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і пла­нування діяльності); результати та ефективність ви­робництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продук­цію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємств).

Дисципліна “Економіка підприємства” пов’язана з іншими економічними дисциплінами. ЇЇ теоретичною основою є політична економія. Вивчення курсу базується на основних положеннях курсу “Система технологій ”.

У свою чергу “Економіка підприємства” є теоретичною і методологічною основою для таких дисциплін, як “Статистика”, “Бухгалтерський облік”, “Фінанси”, “Економічний аналіз”, “Ціноутворення” та інші. Для цих дисциплін “Економіка підприємства” дає знання про поняття та сутність економічних категорій і показників, які детальніше вивчаються в спеціальних дисциплінах.

У вищих навчальних закладах передбачене вивчення студентами “Економіки підприємства” як базової загальноекономічної дисципліни для таких фахівців як фінансисти, бухгалтери, оскільки охоплює опанування всіх ключових розділів прикладної економіки, організації та ефективності господарювання на рівні основної структурної ланки суспільного виробництва.


Тема 1 Підприємство як суб’єкт господарювання в ринковій економіці

^ Мета вивчення теми: ознайомлення з загальною характеристикою підприємства, його основними цілями, напрямками діяльності, класифікацією та правовими основами функціонування; засвоєння значення, необхідності і сутності управління підприємством, вивчення основних функцій, методів і принципів управління; характеристики виробничої і організаційної структур управління підприємством, їх основних типів, а також чинників, що впливають на їх формування.
План


  1. Загальна характеристика, цілі та основні напрямки діяльності підприємства.

  2. Правові основи функціонування.

  3. Класифікація підприємств за певними ознаками.

  4. Добровільні об’єднання підприємств.

  5. Необхідність,сутність та основні принципи управління підприємством.

  6. Функції управління.

  7. Система методів управління.

  8. Виробнича структура підприємства та чинники, що її визначають.

  9. Основні принципи класифікації виробничих структур.

10. Загальна характеристика організаційної структури управління.

11. Основні типи організаційних структур управління.


  1. Загальна характеристика, цілі та основні напрямки діяльності підприємства


Будь-яке суспільство для забезпе­чення нормального (достатньо ком­фортного) рівня своєї життєдіяль­ності здійснює безліч видів конкретної праці. З цією ме­тою люди створюють певні організації (трудові колек­тиви), які спільно виконують ту чи ту місію (реалізу­ють програму або мету) і діють на засаді певних пра­вил і процедур. Проте мета й характер діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх мож­на поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням дер­жави. Організації з підприємницьким характером діяльності називають підприємствами.

Підприємство – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна (первинна) ланка ви­робничої сфери народного господарства, що виготов­ляє продукцію (виконує роботу або надає платні по­слуги).

Кожне підприємство має історично сформовану конкретну назву -- завод, фабрика, шахта, електростан­ція, майстерня, ательє тощо; може включати кілька виробничих одиниць: - заводів або фабрик (комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвину­тою ринковою економікою такі виробничі одиниці на­зивають фірмами. Під словом «фірма» розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях промисловості, будівництва, сільського гос­подарства, транспорту, торгівлі тощо з метою одержан­ня кінцевого фінансового результату - прибутку. Кожна з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до державного реєстру своєї країни, фірмове найменування, як правило, включає ім'я та прізвище одно­го чи кількох власників фірми, відображає характер її діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах до­сить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони мають назву компаній, США - корпорацій, країнах кон­тинентальної Європи - товариств.

Підприємство є самостійним суб'єктом, що господарює відповідно до засновницьких документів, має права юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комер­ційну діяльність з метою отримання прибутку або доходу, ви­ступає від власного імені, має завершену систему обліку та са­мостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банках, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. За зобов'язаннями підприємство несе повну відпові­дальність усім своїм майном.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи пи­тання про розміщення таких підрозділів підприємства з відпо­відними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не ма­ють статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

Для ефективного господарювання істотним є визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми). Генеральну (го­ловну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його існу­вання, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво про­дукції (послуг) для задоволення потреб ринку та одержання макси­мально можливого прибутку.

На основі загальної місії підприємства формулюються і вста­новлюються загальнофірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:

по-перше, цілі підприємства мають бути конкретними й підда­ватися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних госпо­дарських та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити, наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх цілей;

по-друге, цілі підприємства мають бути орієнтованими в часі, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготер­мінова мета має горизонт прогно­зування, що дорівнює п'яти ро­кам, інколи більше (7-10 років) - для передових у технічному відношенні фірм; короткотермі­нова - в межах одного року;

по-третє, цілі підприємства мають бути досяжними і забезпе­чувати підвищення ефективності його діяльності. Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема блокування прагнення працівників ефективно господарювати, змен­шення рівня їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної діяльності підприємства, зниження конку­рентоспроможності його продукції на ринку;

по-четверте, з огляду на динаміку ефективності виробництва множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючи­ ми, тобто дії і рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати реалізації інших цілей. Інше може при­ звести до виникнення конфліктної ситуації між підрозділа­ми підприємства (фірми), відповідальними за досягнення різних цілей.

У кінцевому підсумку цілі підприємства (фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостері­гати й вимірювати результати цієї діяльності.

У практиці господарювання кожне підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяль­ності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрямки. Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуацій­ний аналіз. Такий аналіз повинен передбачати комплексне дослід­ження ринку, рівня конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару, методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Результати вивчення ринку товарів служать вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і розвитку інно­ваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний пері­од.

Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і конструкторську підготовку виробництва, запрова­дження технічних, організаційних та інших нововведень, форму­вання інвестиційної політики на найближчі роки, визначення обся­гу необхідних інвестицій тощо.

Наступним найбільш складним за обсягом і вирішенням орга­нізаційно-технічних завдань напрямком є виробнича діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них складається виробнича діяльність, найважливішими тре­ба вважати: обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та асортименту відповідно до потреб ринку; форму­вання маркетингових програм для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозно­го періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних графіків випуску продукції.

Ефективність інноваційно-виробничих процесів, постійно здійс­нюваних на кожному підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності, значущість якої за умов ринку істотно зростає. Необхідною умовою до­сягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама і безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних бірж, належне стимулювання покупців.

Іще одним важливим напрямком діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл відтворювального про­цесу, слід вважати післяпродажний сервіс. Він охоплює пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (вико­ристання) куплених на ринку товарів, їхнє гарантійне технічне об­слуговування протягом певного терміну, забезпечення необхідни­ми запасними частинами і проведення ремонтів під час норматив­ного строку служби тощо. Він є важливим джерелом інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених тех­нічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації строків оновлення її номенклатури та асор­тименту.

До інтегрованого напрямку, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства (фірми). Зок­рема вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпе­чення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві. Зміст окре­мих видів економічної діяльності підприємства (фірми) детальні­ше буде висвітлено у відповідних розділах цього підручника.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямків і конкрет­них видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, еко­номічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій праців­ників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, пос­тійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя тру­дового колективу.


  1. ^ Правові основи функціонування


Створення та функціонування підприємств в Україні регу­люється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створен­ня, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний меха­нізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює дер­жавний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо. З 1 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, у зв'язку з чим втрачають силу Закони Украї­ни "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво".

Податкове законодавство визначає чинну в країні подат­кову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних ці­льових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; визначає терміни сплати податків та порядок надання податкових пільг; регламентує застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання (Закони України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість", "Про плату за землю" та інші).

Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні проце­си в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює пра­вила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвести­ційних компаній, страхових компаній тощо (Закони України "Про інвестиційну діяльність", "Про цінні папери та фондову біржу", "Про державне регулювання ринку цінних паперів", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фі­нансових послуг" та інші).

Митне законодавство регулює порядок здійснення опе­рацій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; ви­значає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продук­ції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів, регламентує процедуру перетинання кордону країни та оформ­лення вантажів, забезпечує контроль за сплатою мит і митних зборів тощо (Митний кодекс України, Закон України "Про єдиний митний тариф" та інші).

Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національ­ним банком України дозволу комерційним банкам на здійснен­ня таких операцій, відкриття валютних рахунків суб'єктами гос­подарської діяльності тощо (Закони України "Про зовнішньо­економічну діяльність", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та інші).

Таким чином, правове середовище функціонування підпри­ємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, за­лежністю від іноземних постачальників або споживачів, обся­гом товарообігу тощо.

Основою діяльності підприємств, які створюються та функ­ціонують з метою отримання прибутку, є підприємництво.

Підприємництво – це безпосередня самостійна, система­тична, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку

Підприємництво здійснюється на основі таких принципів:

    • вільного вибору видів діяльності;

    • залучення на добровільних засадах для здійснення під­приємницької діяльності майна та грошових коштів юридичних осіб та громадян;

    • самостійного формування програми діяльності, вибору постачальників та споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до чинного законодавства;

    • вільного найму працівників;

    • залучення та використання матеріально-технічних, фі­нансових, трудових, природних та інших видів ресур­сів, користування якими не обмежене або не заборонене чинним законодавством;

    • вільного розпоряджання прибутком, що залишається після сплати платежів, встановлених законодавством.

Певні види діяльності підприємства можуть виконувати лише на підставі отриманої ліцензії - дозволу, який надається на певний термін державними органами на здійснення окремих видів суспільно корисної діяльності, у тому числі зовнішньо­економічної. Перелік таких видів діяльності визначений Зако­ном України "Про порядок ліцензування окремих видів госпо­дарської діяльності". Так, до видів діяльності, на здійснення яких необхідна ліцензія, належать:

      1. Пошук (розвідка) корисних копалин.

      2. Транспортування нафти, нафтопродуктів, газу трубо­проводом та їх розподіл.

      3. Операції з наркотичними та психотропними речовина­ми.

      4. Медична практика.

      5. Ветеринарна практика.

      6. Організація й утримання тоталізаторів, гральних закла­дів, випуск та проведення лотерей.

      7. Діяльність у галузі будівництва.

      8. Надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повіт­ряним, річковим, морським, автомобільним, залізнич­ним транспортом.

      9. Операції з кольоровими та чорними металами.

10. Надання освітянських послуг.

11. Надання послуг радіо- та телезв'язку.

12. Туристична діяльність.

13. Професійна діяльність на ринку цінних паперів та інші види діяльності.

Будь-яке підприємство може бути створене:

  1. За рішенням власника (власників) майна або уповнова­женого ним (ними) органу шляхом заснування нового підпри­ємства.

  2. Шляхом реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого підприємства з додержанням вимог законодавства;

  3. Шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольного конкурентного за­конодавства України.

Підприємство вважається створеним і набуває прав юридич­ної особи від дня його державної реєстрації. Державна реєст­рація підприємств здійснюється згідно з Господарським кодексом України.

Для державної реєстрації до державної адміністрації місце­вої влади підприємством подаються документи згідно з пере­ліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, серед яких -- заява та установчі документи. До установчих документів чин­не законодавство відносить: статут - рішення власника про створення підприємства, якщо ж таких власників два і більше, таким рішенням виступає установчий договір. Для акціонер­них товариств до складу установчих документів належить ще й протокол установчих зборів.

Установчі документи залежно від організаційно-правової форми підприємства відрізняються за складом і змістом.

Приватні підприємства створюються і діють лише на осно­ві статуту, деякі види господарських товариств (акціонерні, товариства з обмеженою, додатковою відповідальністю) ство­рюються і діють на підставі статуту та засновницького догово­ру. Повні та командитні товариства створюються і діють ви­ключно на основі засновницького договору.

Статут підприємства являє собою правовий акт, що ре­гулює нарівні з нормами чинного законодавства правову осно­ву його діяльності. У статуті визначаються: власник, наймену­вання та місцезнаходження підприємства, мета і предмет діяль­ності, розмір і порядок утворення статутного фонду (капіталу), порядок розподілу прибутків та збитків, органи управління, їх компетенція та порядок формування, умови реорганізації та ліквідації підприємства, інші положення, що не суперечать за­конодавству.

Засновницький договір являє собою громадянсько-правовий акт, яким засновники юридично закріплюють свій намір створити підприємство з тією або іншою назвою. В зас­новницькому договорі, зокрема, обов'язково мають бути відо­мості про організаційно-правову форму, найменування та місцезнаходження майбутнього підприємства (юридична адреса), про розміри часток у статутному фонді (капіталі) кожного із засновників підприємства, положення про порядок внесення засновниками підприємства майна до статутного фонду (капі­талу) підприємства. Крім того, встановлюється порядок розпо­ділу прибутків та збитків, управління діяльністю підприємством, процедура вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності підприємства, які передбачені законом, а та­кож порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до за­кону.

Державна реєстрація здійснюється за певну плату. Дані про державну реєстрацію підприємства повідомляються Міністер­ству економіки та Державному комітету статистики. Підпри­ємству присвоюють ідентифікаційний код і заносять до Єди­ного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ).
^ 3. Класифікація підприємств за певними ознаками.
Для забезпечення ефективного господарювання та кваліфі­кованого управління підприємства класифікують за певними ознаками.

За метою та характером діяльності всі підприємства поділяються на:

  • комерційні підприємства, діяльність яких спрямована на отримання прибутку. До цієї групи належить переважна біль­шість суб'єктів господарювання;

  • некомерційні організації, що не ставлять за мету отри­мання прибутку. До них належать благодійні фонди, суспільні, наукові та інші організації невиробничої сфери господарства країни.

За формою власності розрізняють:

  • приватні підприємства, що засновані на власності фі­зичної особи з правом найму робочої сили. До таких відносять також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються тільки на особистій праці;

  • колективні підприємства, що засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, а також ін­шого статутного товариства або громадської організації;

  • комунальні підприємства, що засновані на власності певної територіальної громади;

  • державні підприємства, що засновані на державній вла­сності. До таких належать також і казенні підприємства (це підприємства, які за чинним законодавством не підлягають приватизації);

  • підприємства, засновані на змішаній формі власності. До них належать підприємства, створені на базі об'єднання майна різних форм власності.

За правовим статусом і формою господарювання розріз­няють:

  • одноосібні підприємства, які є власністю однієї особи або родини. За своїми зобов'язаннями вони несуть відповідаль­ність усім майном (капіталом) власника;

  • кооперативні підприємства. Вони являють собою доб­ровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення гос­подарської або іншої діяльності. При цьому кожен член коопе­ративу особисто бере участь у спільній діяльності, яка перед­бачає використання власного або орендованого майна;

  • орендні підприємства, підприємницька діяльність яких пов'язана з тимчасовим (на договірній основі) володінням та користуванням необхідним для цього майном;

  • господарські товариства, які створюються на принци­пах угоди між юридичними особами або громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

До господарських товариств належать: акціонерні товари­ства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства і командитні товариства .

Акціонерним товариством визнається таке, статутний фонд (капітал) якого розподілений на певну кількість акцій однакової номінальної вартості. Загальна номінальна вартість випущених акцій становить статутний фонд (капітал) акціонер­ного товариства, який за чинним в Україні законодавством не може бути меншим за суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам на момент створення акціонерного товари­ства.

Розрізняють відкриті акціонерні товариства, акції яких можуть розповсюджуватись шляхом відкритої передпла­ти та купівлі-продажу на біржах, і закриті акціонерні товари­ства, акції яких розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватись шляхом передплати, купуватись і продаватись на біржі.

Товариством з обмеженою відповідальністю є гос­подарське товариство, що має статутний фонд (капітал), поді­лений на частки, розмір яких визначається установчими доку­ментами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства несуть відповідаль­ність тільки в межах їх внесків до статутного фонду (капіталу).

Товариством з додатковою відповідальністю є гос­подарське товариство, статутний фонд (капітал) якого розпо­ділений на частки визначених установчими документами роз­мірів і яке несе відповідальність за зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до внес­ку кожного з учасників.

Мінімальний розмір статутного капіталу товариств з обме­женою та додатковою відповідальністю, згідно з чинним в Україні законодавством, становить 100 мінімальних заробіт­них плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення товариства.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язан­нями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товарист­во, в якому нарівні з учасниками (учасником), які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть відпо­відальність за його зобов'язаннями усім своїм майном, є учас­ники (учасник), відповідальність яких обмежується тільки їх­німи внесками у майно товариства.

За ознакою національної належності капіталу розрізня­ють такі підприємства:

  • національні, капітал яких повністю належить суб'єктам господарювання своєї країни;

  • іноземні, якщо сто відсотків капіталу підприємства є вла­сністю суб'єктів господарювання іноземних країн;

  • змішані або спільні підприємства, що створені як вітчиз­няними, так і іноземними суб'єктами господарювання для здійснення спільної діяльності.

За способом утворення (заснування) та формування статутного фонду (капіталу) розрізняють унітарні та кор­поративні підприємства.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд (капітал), не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і фор­мує його трудовий колектив на засадах трудового найму, ви­рішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітар­ними підприємствами є державні та комунальні підприємства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання гро­мадян, релігійної організації або на приватній власності заснов­ника.

Корпоративне підприємство утворюється, зазвичай, двома та більше засновниками за їхнім спільним рішенням (догово­ром). Воно діє на основі об'єднання майна та (або) підприєм­ницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі за­сновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприєм­ства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприєм­ства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб.

За галузево-функціональним видом діяльності розрізня­ють промислові, сільськогосподарські, будівельні, транспорт­ні, торговельні, виробничо-торговельні, лізингові, фінансово-кредитні, страхові та інші підприємства.

За міжгалузевою структурою підприємства поділяють на:

  • вузькоспеціалізовані підприємства, що виготовляють об­межений асортимент продукції масового або багатосерійного виробництва, наприклад виробництво сталепрокату, виробни­цтво зерна тощо;

  • багатопрофільні підприємства, що випускають продук­цію широкого асортименту та різноманітного призначення. Найчастіше вони зустрічаються у промисловості та сільському господарстві;

  • комбіновані, на яких один вид сировини або продукції перетворюється паралельно або послідовно у другий, а далі – у третій вид. Наприклад, у текстильній промисловості на комбі­нованих підприємствах із сировини виготовляють волокно, з волокна - пряжу, а з пряжі - полотно.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік розріз­няють підприємства:

  • малі;

  • середні;

  • великі.

Малими (незалежно від форм власності) визнаються під­приємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового до­ходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищував суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний рік пере­вищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації про­дукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національно­го банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.
^ 4. Добровільні об’єднання підприємств.
Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерцій­ну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання:

  • асоціації – найпростіша форма договірного об'єднання під­приємств (фірм, компаній, організацій з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

  • корпорації – договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер­ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників;

  • консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни­ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

  • концерни – форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання від­ бувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон­церн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (про­мисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, стра­хова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі­нансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів;

  • картелі – договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;

  • синдикати – організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись заку­півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан­ня підприємств є характерною для галузей з масовим виробницт­вом однорідної продукції;

  • трести – монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;

  • холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосе­редньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших під­приємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право ви­рішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

  • промислово-фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно само­стійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Нині основними формами добровільних об'єднань підприємств (фірм, організацій) дедалі більше стають концерни, корпорації та фінансові (промислово-фінансові) групи.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Скачать файл (2023.5 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации