Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини - файл 1.doc


Загрузка...
Конспект лекцій - Міжнародні кредитно-розрахункові і валютні відносини
скачать (1446 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc1446kb.04.12.2011 07:20скачать

1.doc

1   2   3   4   5   6   7   8   9
Реклама MarketGid:
Загрузка...
Перешкоди для розвитку факторингу:

  • у експортерів можуть виникнути побоювання, що вторгнення ФК негативно вплине на відносини між експортером та його клієнтами, а також та на думку погано інформованих клієнтів про фінансову стабільність компанії. Прихований факторинг дозволяє запобігти цій проблемі, оскільки експортна компанія інкасує платіж як агента ФК. Усі три факторингові послуги (включаючи роботу з торгових бухгал-терських книг) у разі необхідності можуть бути виконані ФК;

  • існує "конкуренція" з боку банків, які надають більш традиційні методи фінансування.

Операції з факторингу регулюються:

  1. Конвенцією про міжнародні факторинги (травень, 1988р.);

  2. ЗУПро податок на додану вартість";

  3. ЗУПро банки і банківську діяльність".


Головною метою факторингових операцій є:

  • забезпечити постачальникові своєчасну оплату відвантажених товарів;

  • управління платіжною дисципліною позичальника;

  • підвищення ефективності розрахунків між клієнтами;

  • ліквідація виникнення дебіторської заборгованості у позичальника.

Факторингові операції банків класифікуються як:

  • внутрішні, якщо постачальник і його клієнт, тобто сторони за договором купівлі-продажу, а також факторингова компанія перебувають в одній і тій самій країні;

  • міжнародні, якщо суб’єкти факторингової операції перебувають у різних країнах.

^ Відкритий факторинг (конвенційний) — це форма факторингової послуги, за якої боржник сповіщений про те, що постачальник переуступає рахунок-фактуру факторинговій компанії.

Закритий, або конфіденційний, факторинг служить прихованим джерелом засобів для кредитування продажу постачальником товарів, тому що ніхто з контрагентів клієнта не інформований про переуступлення рахунків-фактур факторинговій компанії. У даному випадку платник веде розрахунки із самим постачальником, який після одержання платежу повинен перерахувати відповідну частину факторинговій компанії для погашення кредиту.

Факторинг з правом регресу, тобто правом оберненої вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, або без права регресу. Ці умови пов’язані з ризиками, що виникають у разі відмови платника від виконання своїх зобов’язань, тобто кредитними ризиками. Укладаючи угоду з правом регресу, постачальник продовжує нести визначений кредитний ризик за борговими вимогами, проданими ним факторинговій компанії. Остання може скористатися правом регресу і за бажання продати постачальникові будь-яку неоплачену боргову вимогу у випадку відмови клієнта від платежу (його неплатоспроможності). Дана умова передбачається, якщо постачальники впевнені, що в них не можуть з’явитися сумнівні зобов’язання, або через те, що вони не враховують недостатню кредитоспроможність своїх клієнтів. І в першому, і в другому випадку постачальник не вважає потрібним оплачувати послуги щодо страхування кредитного ризику, проте гарантований для постачальника і своєчасний приплив коштів може забезпечуватись тільки у разі укладення угоди без права регресу.

Виділяють також факторингові операції з умовою кредитування постачальника у формі оплати вимог до визначеної дати або попередньої оплати. У першому випадку клієнт факторингової компанії, відвантаживши продукцію, пред’являє рахунок своєму покупцеві за посередництвом компанії, завдання якої — одержати на користь клієнта платіж у терміни відповідно до господарського договору (звичайно від 30 до 120 днів). Сума переданих боргових вимог (за мінусом витрат) перераховується постачальникові на певну дату або після закінчення визначеного часу.

У випадку попередньої оплати факторингова компанія купує рахунок-фактуру в клієнта на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто авансує оборотний капітал свого клієнта (дисконтування рахунків-фактур). Резервні 10—20 % вартості відвантаження клієнтові не виплачуються, а бронюються на окремому рахунку на випадок претензій на його адресу від покупця щодо якості продукції, її ціни тощо. Одержання такої послуги найбільш повно відповідає потребам функціонуючих підприємств, оскільки дає їм змогу за допомогою факторингу перетворити продаж із відстроченням платежу в продаж із негайною оплатою й у такий спосіб прискорити оборот свого капіталу.

^ За способом обліку рахунків-фактур факторингових операцій, коли можуть бути партії товарів, на які проводиться відкритий облік рахунків-фактур, і платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальникові, і агентського типу, коли дисконтуються продажі окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків під конкретні операції.

^ За видом обслуговування операцій факторинг може бути простим і вексельним, коли розрахунок з постачальником проводиться векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів.

Факторинг відносять до нетрадиційних для вітчизняної практики операцій, їх частка в загальній сумі активів банку незначна, що спричинено відсутністю економічних умов для їх розвитку. Основними факторами розвитку факторингових операцій є зро-
стання обсягів виробництва, зміцнення загальної платоспроможності контрагентів ринкових відносин, зниження темпів інфляції, удосконалення ресурсної бази.

Слід зауважити, що факторингові операції не здійснюються:

  • за борговими зобов’язаннями приватних осіб;

  • за вимогами, що виставляються бюджетним організаціям;

  • за зобов’язаннями підприємств та організацій, що визнані неплатоспроможними;

  • за зобов’язаннями філій та структурних підрозділів підприємств та організацій.

Головною метою аналізу факторингових операцій є визначення невикористаних резервів з підвищення рівня їх ефективності.

Крім того, в процесі аналізу факторингових операцій необхідно визначити:

  • рівень купівлі дебіторської заборгованості;

  • значимість факторингу в діяльності банку;

  • дохідність і прибутковість факторингових операцій;

  • доцільність проведення факторингових операцій.

Форфетингові операції

Операцією, подібною до факторингу, є форфетинг. Але на від­міну від факторингу форфетинг — однократна операція, пов’яза­на зі стягуванням коштів за допомогою перепродажу придбаних прав на товари і послуги. Форфетингові операції враховуються в бухгалтерському обліку аналогічно факторинговим.

Форфетування — термін, зазвичай уживаний для позначення купівлі зобов’язань, погашення яких припадає на певний час у майбутньому і які виникають у процесі постачання товарів і послуг (здебільшого експортних операцій) без обороту на будь-якого попереднього боржника. Слово «а forfait» французького походження й означає «відмова від прав», що і становить суть операцій з форфетування.

Форфетинг являє собою фінансову операцію з рефінансування дебіторської заборгованості за експортним товарним (комерційним) кредитом через передання (індосамент) переказного векселя на користь банку (факторингової компанії) зі сплатою останньому комісійної винагороди. Банк бере на себе зобов’я­зання з фінансування експортної операції через виплату за обліковим векселем, що гарантується наданням аваля банку країни імпортера.

У результаті форфетування заборгованість покупця за товарним (комерційним) кредитом трансформується у заборгованість фінансову (на користь банку). За своєю суттю форфетинг поєднує в собі елементи факторингу (який підприємства-експортери застосовують у випадку високого кредитного ризику) й урахування векселів (із їх індосаментом тільки на користь банку).

Форфетинг використовується при здійсненні довгострокових (багаторічних) експортних поставок і дає змогу експортерові негайно одержувати кошти через урахування векселів. Проте його вадою є висока вартість, тому підприємству-експортеру варто проконсультуватися з банком ще до початку переговорів з іноземним імпортером продукції, щоб мати можливість включити витрати, пов’язані з форфетинговою операцією, у вартість контракту.

Зазвичай форфетуванню підлягають торговельні тратти або прості векселі, хоча теоретично заборгованість у будь-якій формі може бути форфетована. Менш поширені форми включають акре­дитив і відстрочені платежі, що випливають із нього. Переважання простих і переказних векселів пояснюється застосуванням їх як інструментів торговельного фінансування протягом тривалого часу і властивою їм простотою операцій.

Форфетинг — найбільш уживана і важлива із середньострокових угод, тому що охоплює термін від шести місяців до п’яти—шести років. Проте кожний форфетер установлює свої тимчасові рамки виходячи, головним чином, із ринкових умов для певної угоди.

У разі застосування форфетингу купівля векселів здійснюється за відрахуванням (дисконтом) процентів авансом за весь термін кредиту. Експортер, таким чином, фактично перетворює свою кредитну операцію з торговельної угоди в операцію з готівкою. У цьому випадку він відповідає лише за задовільне виготовлення і постачання товарів, а також за правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця остання обставина разом із наявністю фіксованої процентної ставки, стягнутої за всю операцію на самому її початку, робить форфетування цілком прийнятною послугою для експортера і відносно недорогою альтернативою іншим сучасним формам комерційного рефінансування.

За комерційного кредитування зовнішньоекономічної операції в експортера виникає ціла низка ризиків, які він бере на себе.

До числа найбільших ризиків входять ризики, пов’язані із здійсненням платежів в іноземній валюті. У процесі валюти-покуп­ця у валюту-продавця плаваючі курси іноземних валют можуть призвести до значної зміни вартості придбаних за контрактом товарів, а відповідно і до втрат для експерта. Ризики конвентації викликані зазвичай нездатністю або небажанням держави чи іншого спеціального органу здійснити платежі у валюті контракту, а також уведенням мораторію на здійснення платежів у валюті за кордон.

Усі ці види ризиків стосуються і форфетування, оскільки, враховуючи векселі, форфетер бере на себе без права регресу всі ризики експортера. Тому під час форфетування необхідно дотримуватися основних правил страхування від ризиків.

Під час страхування від комерційних ризиків експортер повинен стежити за фінансовою стійкістю позичальника, хоча в більшості випадків вимоги експортера покриваються авалем або гарантією банку країни боржника. Більшість форфетингових компаній беруть на себе зобов’язання тільки в період виникнення можливого для форфетера ризику.

Покриття ризику переведення валют із країни в країну здійснюється форфетером. До висновку форфетної угоди саме він визначає спроможність країни-імпортера виконувати свої валютні зобов’язання. Під час покриття валютних ризиків більшість форфетингових компаній ведуть розрахунки тільки у визначених валютах, які виходячи з попиту на цю валюту можна безперешкодно і швидко конвертувати. До таких валют належать насамперед долари США, євро, швейцарські франки.



Фінансовий механізм здійснення операції форфетингу

На першому етапі (І) підприємство-експортер і підприємство-імпортер укладають між собою угоду про поставки продукції, форми і терміни платежу (платежі здійснюються звичайно в міру виконання окремих етапів угоди). Підприємство-імпортер відповідно до угоди зобов’язується здійснювати платежі за допомогою комерційних векселів, авальованих (гарантованих) банком його країни (або індосованих у цього банку).

На другому етапі (ІІ) підприємство-експортер укладає угоду з банком (факторинговою компанією) своєї країни про те, що зобо­в’язується за комісійну винагороду фінансувати поставки продук­ції шляхом виплат за врахованими ним векселями.

На третьому (ІІІ) етапі підприємство-імпортер індосує (або авалює) свої векселі в банку своєї країни.

На четвертому етапі (ІV) банк країни-імпортера пересилає індосовані (авальовані) ним векселі підприємства-імпортера на адресу підприємства-експортера.

На п’ятому етапі (V) підприємство-експортер продає векселі банку своєї країни й одержує за це відповідні кошти.

На шостому етапі (VІ) банк країни-експортера індосує векселі, перепродуючи їх на ринку цінних паперів.

Аналізуючи головну умову угоди форфетування, основну увагу варто приділити:

  • механізму погашення;

  • валюті,

  • дисконтуванню,

  • видам форфейтингових документів,

  • видам банківських гарантій.

Нормальною умовою кредиту є регулярне погашення його частинами. Ризики кредитору зменшуються в результаті скорочення середнього терміну. Там, де заборгованість виступає у формі простого або переказного векселя, це досягається виписуванням кількох векселів на певний строк, зазвичай до шести місяців. Отже, у разі форфетування на термін до п’яти років можна оперувати десятьма простими векселями, виписаними на однакову суму. При цьому кожний вексель виписується послідовно на термін шість місяців після чергового відвантаження товару.

Урахування (дисконтування), тобто утримання узгодженої зниж­ки за відповідний період із номінальної суми векселя, здійснюється після того, як форфетер одержав векселі. У результаті дисконтування експортер одержує за врахований вексель певну суму готівки. З погляду експортера операція на цьому завершена, оскільки він уже одержав оплату за поставлені товари цілком і за умовами угоди з форфетером укладена з ним угода оберненої сили не має. Операції з форфетуванням рідко здійснюються за плаваючими дисконтними ставками.

Аналіз форфетингових операцій починається з визначення їх місця та масштабів цих операцій серед інших форм безготівкових рахунків. Такий аналіз проводиться за допомогою показника питомої ваги форфетингових операцій, проведених за аналізований період. Як правило, частка цих операцій у загальних безготівкових розрахункових операціях банків в Україні дуже низька або форфетингові операції не здійснюються взагалі. Проте банк, який активно працює з міжнародними розрахунками на зовнішньому ранку, повинен використовувати переваги цього напряму роботи, враховуючи його високу вартість, а відповідно і високу рентабельність.


1 СДР (Special Drawing Rights (SDR) — спеціальні права запозичен­ня (СПЗ)) — міжнародні платіжні засоби, які використовуються Міжна­родним валютним фондом для безготівкових міжнародних розрахунків через записи на спеціальних рахунках та як розрахункова одиниця МВФ

2 ЕКЮ (ECU — European Currency Unit) — регіональна міжнародна розрахункова одиниця, яка була введена в 1979 р. в рамках Європейсь­кої валютної системи і пізніше стала розрахунковою одиницею Європей­ського валютного союзу (сьогодні це ЄВРО).
1   2   3   4   5   6   7   8   9



Скачать файл (1446 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации