Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат - Регулювання ЗЕД в різних країнах - файл 1.doc


Реферат - Регулювання ЗЕД в різних країнах
скачать (386 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc386kb.04.12.2011 11:23скачать

содержание
Загрузка...

1.doc

Реклама MarketGid:
Загрузка...
Реферат

на тему: «Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в різних країнах»
ЗМІСТ
Вступ ………………………………………………………………………………... 3

Розділ 1. Теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності ……………..… 4

1.1. Сутність зовнішньоекономічної діяльності та заходи, що спрямовані на її розвиток…………………………………………………………………………… 4

1.2. Національні та міжнародні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності…………………………………………………………………………... 10

1.3. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності …………….. 17

Розділ 2. Сучасний стан регулювання зовнішньоекономічної діяльності …..... 24

2.1. Аналіз державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на прикладі США ……………………………………………………………………. 24

2.2. Сучасний стан регулювання зовнішньоекономічної діяльності країн ЄС (на прикладі податкового регулювання Німеччини) – досвід для України ……………………………………………………………………………………… 30

Розділ 3. Пропозиції щодо покращення методів регулювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності………………………………………………... 39

Висновок .………………………………………………………………………….. 41

Список використаних джерел та літератури ……………………………………. 42

ВСТУП
Зовнішньоекономічні зв’язки в сучасних умовах стають могутнім засобом прискорення науково-технічного розвитку та інтенсифікації економіки. Нині оволодівати найновішими досягненнями науки і техніки без інтенсивного обміну науковими дослідженнями, різноманітними товарами і послугами означає нераціонально використовувати власні ресурси, втрачати час і темпи розвитку.

Зовнішньоекономічна діяльність дає змогу прискорювати науково-технічний прогрес завдяки організації спільних досліджень, швидкому переобладнанню сучасною технікою цілих галузей і виробництв, сприяє розв’язанню багатьох соціальних проблем. Отже, зовнішньоекономічні зв’язки стають одним з основних чинників розвитку господарства України.

Міжнародні зв’язки здійснюються як у зовнішній торгівлі, так і в економічному, науково-технічному і культурному співробітництві, в міжнародному туризмі та інших формах. Основою здійснення міжнародних зв’язків є законодавчо визначені засади, а також перспективи і напрями зовнішньоекономічної політики [1].

Виходячи з цього, можна засвідчити, що проблема, яка розглядається в даній роботі, є актуальною.

Метою цієї роботи є змістовне дослідження процесу регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення поставленої мети, необхідно:

  • розглянути теоретичні аспекти зовнішньоекономічної діяльності: сутність та методи регулювання, заходи, що спрямовані на її розвиток, національні та міжнародні органи, що займаються регулюванням ЗЕД;

  • проаналізувати сучасний стан державного регулювання ЗЕД на прикладі кількох країн;

  • розробити рекомендації, щодо удосконалення методів та механізмів регулювання ЗЕД.

^ РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Сутність зовнішньоекономічної діяльності та заходи, що спрямовані на її розвиток.
Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в України здійснюється з метою забезпечення збалансованості економі­ки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зов­нішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення найбільш сприятливих умов для залу­чення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн [2, 27].

Зовнішньоекономічна діяльність в Україні здійснюється згідно з наступними принципами:

  • принцип суверенітету народу України у здійсненні зов­нішньоекономічної діяльності;

  • принцип свободи зовнішньоекономічного підприємниц­тва;

  • принцип юридичної рівності і недискримінації;

  • принцип верховенства закону;

  • принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності;

  • принцип еквівалентності обміну.

Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовні­шньоекономічної діяльності проявляється у можливості само­стійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяль­ність, керуючись законами України; неухильно виконувати всі договори і зобов'язання України.

Принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва характеризує можливість добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки; здійснювати зовнішньоекономічну діяльність у формах, не заборонених законами України; додержуватись порядку, встановленого законами України; володіти правом власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на результати їх зовнішньоекономічної діяльності.

Принцип юридичної рівності і недискримінації відображає; рівність перед законом незалежно від форм власності, заборо­ну дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискри­мінація за формами власності, місцем розташування та інши­ми ознаками; неприпустимість обмежувальної діяльності, крім випадків, передбачених законом України "Про зовнішньоеко­номічну діяльність".

Принцип верховенства закону передбачає регулювання зо­внішньоекономічної діяльності тільки законами України; за­борону та впровадження підзаконних актів та актів з питань управління, прийнятих місцевими органами влади та органами місцевого самоврядування, що створюють для суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж встановлені законами України.

Принцип захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності відображає рівний захист інтересів суб'єктів зов­нішньоекономічної діяльності на території та за межами Укра­їни; захист державних інтересів України відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

Принцип еквівалентності обміну, неприпустимості демпін­гу при ввезенні та вивезенні товарів передбачає можливість ввезення та вивезення рівнозначних, рівноцінних продуктів або товарів; недопущення продажу (закупівлі) товарів за ці­нами, нижчими, ніж на внутрішньому ринку, які не покрива­ють витрат виробництва та реалізації. Демпінг — ввезення на митну територію певної країни імпортного товару за ціною, нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні, що здійснює імпорт цього товару. Демпінг заподіює шкоду наці­ональному товаровиробнику [2, 28].

Принципи зовнішньоекономічної діяльності – норми імпе­ративні, тобто обов'язкові, наказові, позбавлені вибору. Вони не можуть бути скасовані ніякими установленнями спеціаль­ного характеру. Вони є критерієм законності всіх правових норм, що впроваджуються державою в зовнішньоекономічній сфері, в ієрархії правових норм займають найвищий ступінь.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюєть­ся Україною як державою в особі її органів в межах їх компе­тенції; недержавними органами управління економікою, що діють на підставі статутних документів; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі координаційних угод, що укладаються між ними.

Для регулювання зовнішньоекономічної діяльності викорис­товують закони України; методи тарифного (економічного) та нетарифного (організаційно-адміністративного) регулювання, які видаються державними органами влади в межах законів України; економічні заходи оперативного регулювання; рі­шення недержавних органів управління економікою, які при­ймаються за їх статутними документами в межах законів України; угоди, що укладаються між суб'єктами зовнішньо­економічної діяльності.

Економічні відносини України з іншими державами регу­люються двосторонніми та багатосторонніми міжнародними договорами та нормами міжнародного права. Україна укладає, виконує і денонсує міжнародні договори з питань зовнішньо-економічної діяльності. Правовий статус іноземних суб'єктів господарювання на території України визначається законами та міжнародними договорами України. Україна набуває член­ства в міжнародних міжурядових економічних організаціях, вступаючи у відносини з міжнародними міжурядовими еко­номічними організаціями на основі відповідних міжнародник договорів або установчих актів.

Україна самостійно формує систему та структуру органів, що здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності на своїй території. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямоване на забезпечення захисту економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності.

До заходів щодо захисту прав і законних інтересів держави та її суб'єктів зовнішньоекономічної і господарської діяльнос­ті України, відносяться:

  • захист прав та законних інтересів суб'єктів зовнішньо­економічної діяльності України за межами України;

  • заходи України у відповідь на дискримінаційні або не­дружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань;

  • заходи щодо захисту економічної конкуренції в галузі зовнішньоекономічної діяльності;

  • обмеження реекспорту;

  • заходи проти недобросовісної конкуренції та зростаючо­го імпорту при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Україна зобов’язана здійснювати захист прав та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права. Такий захист здійснюється за зверненням суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності до дипломатичних та консульських установ, державних торговельних представництв України за кородоном. У разі, коли є відомості про те, що інші держави, митні союзи або економічні угруповання обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України, органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності мають право застосовувати адекватні заходи у відповідь на такі дії. Заходами у відповідь на дискримінаційні або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань є: застосуванні по­вної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільгового спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування або квотування зовнішньоекономічних операцій; встановлення квот тощо.

Рішення про застосування заходів у відповідь на дискримі­наційні або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань приймаються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та Міністерством еко­номіки та з питань європейської інтеграції.

З метою встановлення фактів дискримінаційних або не­дружніх дій інших держав, митних союзів або економічних угруповань Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції здійснює відповідне розслідування [2, 33]. Матеріали тако­го розслідування розглядаються Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі, яка дає рекомендації відповідним дер­жавним органам щодо застосування відповідних заходів. На підставі матеріалів розслідування Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції разом з Міністерством закор­донних справ України звертаються до відповідних державних та компетентних органів інших держав або митних союзів чи економічних угруповань з пропозицією про врегулювання спірної ситуації. У разі одержання позитивної відповіді від зазначених органів, Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції формує делегацію для проведення перего­ворів та підготовки міжнародних договорів міжвідомчого ха­рактеру. У разі отримання негативної відповіді щодо врегу­лювання міжнародних спорів Міністерство економіки та з пи­тань європейської інтеграції відповідно до рекомендацій Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі самостійно застосовує відповідні заходи чи передає матеріали Кабінету Міністрів України для прийнятгя відповідних рішень про застосування необхідних заходів. Рішення про застосування відповідних заходів може бути оскаржено в судовому порядку протягом місяця від дати запровадження заходів.

Зовнішньоекономічна діяль­ність здійснюється з дотриманням суб'єктами зовнішньоеко­номічної діяльності вимог законодавства про захист економі­чної конкуренції. Винятком є випадки, коли виключно упов­новаженими Україною як державою суб'єктами зовнішньо економічної діяльносі може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речо­вин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловилромінюючих зборок), технологій, устаткування, устано­вок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час викорис­товуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України; дорогоцінних мета­лів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психо­тропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України. Призначення уповно­важених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій надежать до ком­петенції Кабінету Міністрів України за погодженням з відпо­відними комітетами Верховної Ради України. Встановлення у будь-якій формі державної монополії на експорт та імпорт ін­ших видів товарів не дозволяється і може бути оскаржено у судовому порядку. Будь-які організації, в тому числі державні, не мають права дойснювати функції, що прямо чи побічно перешкоджають іншим суб'єктам зовнішньоекономічної дія­льності вільно здійснювати таку діяльність або в іншій формі, за винятком випадків, прямо зазначених в законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Забороняється реекспорт товарів, імпортованих за рахунок Державного валютного фонду Укра­їни та валютних фондів органів місцевого самоврядуванні. Орган, який є розпорядником Державного валютного фонду України або валютного фонду органів місцевого самоврядуван­ня, може дозволити реекспорт в разі неможливості викорис­тання імпортного товару на території України за його призна­ченням.

Під недобросовісною конкуренцією при здійсненні зовнішньоеко­номічної діяльності розуміється:

  • здійснення демпінгового імпорту, до якого застосову­ються антидемпінгові заходи;

  • здійснення субсидованого імпорту, до якого застосову­ються компенсаційні заходи;

  • здійснення інших дій, що законами України визнаються недобросовісною конкуренцією.

Під зростаючим імпортом розуміється здійснення імпорту в обсягах та за умов, що заподіюють значну шкоду або створю­ють загрозу заподіяння значної шкоди українським виробни­кам відповідних товарів [2, 35].

За результатами антидемпінгового, антисубсидованого або спеціального розслідування приймається рішення про засто­сування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, яке може бути оскаржено в судовому порядку протя­гом місяця від дати запровадження відповідних заходів. За­стосування режимів вільної торгівлі, преференцій, спеціаль­них пільгових режимів (прикордонної (прибережної) торгівлі, спеціальних (вільних) економічних зон та інших, передбачених законами України), а також податкових, митних та інших пільг, що діють при імпорті в Україну товарів, щодо яких застосовуються антидемпінгові, компенсаційні або спеціальні заходи, зупиняється на строк до закінчення застосування зазначених заходів.
1.2. Національні та міжнародні органи регулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Кожна країна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території, метою якого є: захист власних економічних інтересів та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; розвиток усіх видів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всіх напрямів використання доходів і здійснення інвестицій; заохочення конкуренції та ліквідація монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з чинним законодавством.

Нормативно-правове забезпечення ЗЕД підприємств

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належить:

— прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

— затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

— розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— укладання міжнародних договорів відповідно до законів України про міжнародні договори та приведення чинного законодавства України у відповідність до правил, встановлених цими договорами;

— встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України;

— затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню або забороняється.

Також органом державного регулювання ЗЕД є Кабінет Міністрів України, який:

— вживає заходів для здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України;

— здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

— координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

— приймає нормативні акти з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

— проводить переговори й укладає міжурядові договори з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інших суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

— відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств — органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які він має згідно з законами України;

— забезпечує складання платіжного балансу, зведеного валютного плану України;

— здійснює заходи щодо забезпечення раціонального використання коштів Державного валютного фонду України.

Важливі функції регулювання виконує також Національний банк України:

— зберігає і використовує золотовалютний резерв України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

— представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні міжбанківські угоди;

— регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

— здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних державних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

— здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" та інших законів України. Національний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

До центральних органів державного регулювання ЗЕД належить також Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, яке:

— забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

— здійснює контроль за додержанням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

— проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

— виконує інші функції відповідно до законів України.

Відповідні повноваження мають Державна митна служба

України, яка здійснює митний контроль в Україні згідно з чинними законами України, Антимонопольний комітет України, який контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольного законодавства та Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі, до компетенції якої належить оперативне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України та прийняття рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсидиційних або спеціальних розслідувань, застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Крім центральних органів, діють також органи місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю, до яких належать:

— місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі і розпорядчі органи;

— територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Нормативні акти місцевих рад народних депутатів України та підпорядкованих їм виконавчих органів щодо регулювання зовнішньоекономічної діяльності приймаються тільки у випадках, передбачених законами України. Місцеві Ради народних депутатів України та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи (відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи [3].

Міжнародні органи, що здійснюють регулювання зовнішньоекономічної діяльності, створені для налагодження і розвитку співробітництва в зовнішньоекономічній сфері. До їх складу входять:

  • міжнародні міжурядові установи та організації;

  • міжнародні неурядові установи і організації.

До міжнародних міжурядових установ та організацій в зовнішньоекономічній сфері входять установи та організації, що утворені на основі добровільних офіційних багатосторонніх урядових угод між країнами та сформовані як інституційні одиниці в зовнішньоекономічній сфері. Вони створені на основі добровільної участі країн, при цьому передбачено функціонування постійних наддержавних органів, наділених певними повноваженнями та функціями (координаційними, арбітражними та ін.) [2, 51].

За функціональною спрямованістю міжнародні міжурядові установи та організації класифікують на організації загальної та спеціальної компетенції, що функціонують як на глобальному, так і регіональному рівнях.

Міжурядові організації загальної компетенції на глобальному рівні в своїй діяльності охоплюють значну кількість напрямів діяльності. На глобальному рівні важливими міжнародними організаціями є ООН, Організація Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) та консультативні групи держав.

ООН виконує функції регулювання й нагляду в усіх сферах людської діяльності: політичній, екологічній, безпеки, юридичній та ін.,в той час, як функції ОЕСР не виходять за межі соціально-економічної сфери.

Загальною компетенцією в зовнішньоекономічній сфері характеризуються також консультативні групи держав. Найвідомішими з них є Група Семи, Група Дев’яти, Група Десяти, Група П’ятнадцяти, Група Двадцяти Чотирьох, Група Семи десяти Семи. Найвпливовішою консультативною групою держав у вирішенні економічних проблем є Група Семи (США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада). На нарадах Групи Семи обговорюються кардинальні проблеми світової економіки, ситуація з курсами валют, питання заборгованості національних економік, підводяться підсумки спільного економічного курсу держав Групи Семи, визначаються спільні позиції щодо найважливіших проблем.

Регіональні організації, до яких на європейському континенті відносять ЄС, СНД, ГУАМ, ОЧЕС, також мають багатофункціональний характер. Вони охоплюють питання стосовно регулювання економіки в цілому, митне регулювання, сферу кредитування, валютний ринок, міграційні процеси, узгодження зовнішньої політики в межах регіональних економічних угруповань.

До міжурядових організацій спеціальної компетенції належать спеціалізовані установи, міжнародні урядові організації ООН, в яких одна з функцій є головною, а решта – допоміжні. Такі міжнародні організації здійснюють регулювання в сфері валютно-кредитного ринку, торгівлі, митного співробітництва, міжнародних перевезень тощо.

Інституційну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку складає сукупність міжнародних банків, валютнх бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, через які здійснюється рух капіталу в зовнішньоекономічній сфері. Важливу роль у сфері валютно-кредитних відносин відіграють Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції і розвитку.

Міжнародними спеціалізованими організаціями, що здійснюють регулювання сфери торгівлі, є Світова організація торгівлі (Мета: лібералізація міжнародної торгівлі), Конференція ООН з торгівлі й розвитку (Мета: сприяння розвиткові міжнародної торгівлі для прискорення міжнародного розвитку країн, що розвиваються), Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі, Міжурядові організації з регулювання товарних ринків (Мета: запобігання різких коливань цін на товар), Світова організація інтелектуальної власності [2, 57].

До міжнародних неурядових організацій входять організації, що утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності. Такі установи не є офіційними представниками своїх урядів, формуються як інституційні одиниці міжнародних відносин, передбачають колективне та індивідуальне членство, не ставлять перед собою комерційних цілей і не затверджуються урядовими угодами. Сьогодні функціонують декілька десятків крупних міжнародних об’єднань і асоціацій, направлених на представлення загальних галузевих і професійних інтересів підприємств, що займаються різноманітними напрямами економічної діяльності, забезпеченням своїх членів нормативно-методичною, практичною та аналітичною інформацією тощо. До таких міжнародних об’єднань належать Міжнародна торгова палата, Європейська асоціація нумерації, Міжнародна федерація асоціацій перевізників, Міжнародна асоціація експедиторів тощо.
1.3. Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності – система засобів впливу на суспільні відносини, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності для забезпечення правопорядку в цій сфері.

На сучасному етапі існує багато методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, що пояснюється розширенням кола країн учасників міжнародної торгівлі необхідністю для кожної країни мати свої інструменти оптимізації її участі у міжнародному товарообміні [4].

Методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності діляться на слідуючи основні групи: тарифні (митні тарифи) і нетарифні (кількісні обмеження та інші нетарифні методи), методи стимулювання експорту, торговельні угоди та інше).

Основним елементом механізму тарифного регулювання є митний тариф. Він представляє собою систематизований згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності перелік ставок ввізного мита, яке справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.

В Україні застосовуються такі види мита: адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які оподатковуються митом; специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які оподатковуються митом; комбіноване, що поєднує обидва види митного оподаткування.

У законодавстві виділяються декілька видів мита. Передусім, це ввізне, вивізне і сезонне мито.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезені на митну територію України. Ввізне мито є диференційованим стосовно товарів та інших предметів, що надходять з різних держав. Можуть застосовуватися пільгові та повні ставки ввізного мита.

Вивізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх вивезені за межі митної території України.

На окремі товари та інші предмети можуть встановлюватися сезонні ввізне і вивізне мито на строк не більше 4 місяців з моменту їх встановлення.

В окремих випадках при ввезенні на митну територію України і вивезенні за межі цієї території товарів, незалежно від інших видів мита, можуть застосовуватися спеціальне, антидемпінгове і компенсаційне мита.

Спеціальне мито застосовується, як захисний та запобіжний захід від ввозу на територію країни товарів чи інших предметів, що можуть завдати шкоду вітчизняним виробникам, або щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують загальнодержавні інтереси в цій галузі.

Антидемпінгове мито застосовується як запобіжний захід від ввозу в Україну товарів за ціною, істотно нижчою від їхньої конкурентної ціни в країні експорту.

Компенсаційне мито застосовується у випадках ввезення, або вивезення товарів у виробництві чи експорті яких використовувалася субсидія.

Закон України «Про Єдиний митний тариф» також передбачає випадки звільнення від сплати мита, зниження рівня митного оподаткування, безмитне ввезення та вивезення, або пільгове оподаткування товарів та інших предметів.

До нетарифних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності в першу чергу відносяться кількісні обмеження, які включають в себе ліцензування і квотування експорту та імпорту товарів та інших предметів.

Ліцензія експорту (імпорту) - це належним чином оформлене право на експорт (імпорт),протягом встановленого строку певних товарів або валютних коштів з метою інвестицій та кредитування. Ліцензії видаються Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України. Ліцензії бувають: генеральними, які дають відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару або з певною країною протягом періоду дії режиму ліцензування по цьому товару; відкритими (індивідуальними), які дають дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу з визначенням його загального обсягу; разовими (індивідуальними), які дають разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції.

Квота експортна (імпортна) це граничний обсяг певної категорії товарів, яки дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом встановленого строку та який визначається у натуральних чи вартісних одиницях. Квоти бувають: глобальні, що встановлюються по товару без зазначення конкретних країн куди товар експортується або звідки імпортується; групові, що встановлюються по товару з визначенням групи країн, куди товар експортується або з яких він імпортується; індивідуальні, що встановлюються по товару з визначенням конкретної країни, куди товар може експортуватись або з якої він може імпортуватись.

Квоти та ліцензії обмежують самостійність підприємців у виборі ринку збуту та обсягів торгівлі, проте саме ці види зовнішньоекономічного регулювання отримали у даний час найбільше розповсюдження.

Ліцензування і квотування експорту та імпорту запроваджуються у випадках:

  • різкого погіршення розрахункового балансу;

  • досягнення встановленого Верховною Радою України рівня зовнішньої заборгованості;

  • значного порушення рівноваги по певних товарах на внутрішньому ринку;

  • при необхідності забезпечити певні пропорції між імпортною та вітчизняною сировиною у виробництві;

  • при необхідності здійснення заходів у відповідь на дискримінаційні дії інших держав;

  • порушення суб’єктом зовнішньоекономічної діяльності правових норм цієї діяльності (запроваджується як санкція режим ліцензування);

  • відповідно до міжнародних товарних угод, які укладає або до яких приєднується Україна.

Забороняється одночасне встановлення до одних і тих же товарів режиму ліцензування і квотування.

Крім кількісних, до нетарифних методів зовнішньоекономічного регулювання відносяться також ускладнення митних процедур, збільшення кількості необхідної документації, підвищення вимог до якості упаковки та маркування, встановлення технічних, фармакологічних, санітарних та екологічних стандартів та вимог до імпортуємих товарів з метою недопущення порушення мінімальних умов відповідних стандартів та вимог, що діють на території України. Забороняється експорт предметів, які становлять національне, історичне або культурне надбання українського народу; імпорт або транзит товарів, які можуть завдати шкоду країні.

Заходи щодо стимулювання експорту включають: субсидування, пільгове кредитування, державне страхування експорту (коли експортер отримує можливість продавати товари в кредит, а ризик неповернення імпортером належної суми бере на себе держава), проведення особливої валютної політики (підтримання заниженого валютного курсу національної валюти), податкові пільги експортерам, інформаційне, консультаційне обслуговування, підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі, дипломатична підтримка експортерів.

Держава регулює зовнішньоекономічну діяльність, також і шляхом укладання різних торговельних взаємовідносин з іноземними країнами.

Активізація участі України у зовнішньоекономічної діяльності обумовлює розширення операцій з валютними цінностями, які вона здійснює як на своїй території, так і за її межами. Це, у свою чергу вимагає відповідних кроків з боку нашої держави. Україна вступає до Міжнародного Валютного Фонду, формує свій Валютний фонд, приймає нормативні акти, що регулюють відносини в межах здійснення валютних операцій тощо. До таких актів передусім слід віднести Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Указ Президента України «Про інвестування майнових цінностей резидентами за межами України», декрет Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання та валютного контролю». Цими нормативними актами встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначені загальні принципи валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження державних органів у даній сфері.

Головним об’єктом валютного регулювання зовнішньоекономічної діяльності держави в цілому, окремих суб’єктів підприємництва, виступає валютний курс національної грошової одиниці, зміни якого спричиняють суттєвий вплив, як на розвиток внутрішньогосподарських процесів, так і на зовнішньоекономічні позиції країни. Йдеться про вплив валютного курсу на зовнішню торгівлю, рух довго і короткострокових капіталів, заборгованість, платіжний баланс країни тощо.

При регулюванні валютних курсів залежно від цілей зовнішньоекономічної політики та конкурентної ситуації на світовому ринку широко використовуються методи девальвації та ревальвації національної грошової одиниці.

Девальвація являє собою цілеспрямовані дії відповідних інституціональних структур, що мають за мету зниження обмінних курсів валюти власної країни. Воно спрямовується, з одного боку, на стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, а з іншого – на підвищення конкурентноздатності та поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

Ревальвація має зворотний зміст. Вона пов’язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У цьому випадку мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приток іноземних інвестицій.

Основними методами регулювання валютних курсів є валютна інтервенція, застосування валютних обмежень і здійснення широкого комплексу заходів з безпосереднього регулювання платіжного балансу. Розрізняють національне і міжнаціональне (колективне) регулювання валютних курсів. У першому випадку суб’єктами регулювання є центральні банки і державні скарбниці окремих країн; у другому – міжнародні валютні організації.

Валютна інтервенція – досить поширений засіб здійснення політики валютного регулювання. Її механізм пов’язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції впливають на зміну на валютному ринку попиту та пропозиції певної грошової одиниці й призводять до відповідної кореляції її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися за рахунок використання власних резервів валют інших країн або отримання на ці цілі короткострокового кредиту від міжнародних організацій або інших країн. Для зазначених цілей використовують «своп-угоду» – договір з певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції.

Поряд з валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облікових ставок Центрального банку, підвищення яких призводить до зростання, завдяки збільшенню попиту, курсу валюти, а зменшення – до зниження цього курсу.

Валютна інтервенція та регулювання облікових ставок є засобом економічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд з цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних курсів.

Йдеться про використання валютних обмежень, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб’єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі тощо.

^ РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1. Аналіз державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на прикладі США

Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоб сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації. Американські стратегічні інтереси сьогодні тісно переплітаються з економічними інтересами країни, а економічні проблеми у більшій мірі впливають на відносини з іншими сильними країнами – країнами Європи, Японією, Китаєм, Росією.

Таким чином, у власній зовнішньоекономічній політиці США орієнтуються на ряд національних пріоритетів, покликаних забезпечити лідерство країни у світовому

господарстві. Серед них можна виділити наступні: стійкий економічний ріст країни; збільшення зайнятості; економія бюджетних засобів; регіональне і глобальне стратегічне домінування [5].

Економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі, поступаючись лише таким орієнтованим на експорт невеликим державам, як Сінгапур, Ірландія та ін. Коефіцієнт відкритості економіки США (експортна квота) становить 8,9%, тоді як у середньому коефіцієнт відкритості економіки розвинутих країн становить 17,3%, а експортна квота світової економіки становить 19,0% (дані на 1997 р.). Для порівняння, той самий показник для країн, що розвиваються, складає 23,6%, для країн з перехідною економікою – 22,8%. Середнє зниження тарифів на промислову продукцію, погоджене в результаті багатосторонніх торговельних переговорів, організованих в рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), у 1979 р. (Токійський раунд переговорів) складало 33%, у 1994 р. (Уругвайський раунд) складало 40%. Так, станом на 2006 р. середня ставка митного тарифу складає 3,5% (у т.ч. 5,3% − сільськогосподарські товари та 3,3% − промислові товари), що є нижчою за середню ставку митного тарифу ЄС – 5,4% (у т.ч. 15,1% − сільськогосподарські товари та 3,9% − промислові товари).

На підтвердження прямої залежності між ліберальним курсом розвитку країни та її рівнем національної конкурентоспроможності, доцільно зазначити, що протягом останнього десятиріччя США посідають одну з перших позицій у світовому рейтингу за індексом конкурентоспроможності. Так, за даним показником США займали перше місце серед країн світу як у 1999 р., так і в 2007–2008 рр. Відкрита економіка також дає суттєві вигоди споживачам товарів і послуг, стимулює конкуренцію на внутрішньому ринку і сприяє зниженню цін на товари, значна частина яких імпортується з-за кордону. Так, за період 1997–2004 рр. ціни на радіоапаратуру в США знизилися на 26%, на телевізори – на 51%, на іграшки – на 34%, на одяг – на 9%. Разом із тим, американські ціни на різні продовольчі товари, які США не імпортують (молоко, масло, цукор та ін.) зросли за той же період на 9-28%.

Таким чином, для найконкурентоспроможніших США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Більше того, керівництво цих країн протягом останніх десятиріч проводить саме політику лібералізму, переконуючи все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі. У регулюванні ЗЕД США не відрізняються від інших розвинутих країн, так як керуються тими ж принципами економічної доцільності. Так, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, США створюють нові ринки збуту товарів, послуг, технологій, капіталу саме у тих країнах, яким надають сприяння і допомогу; утримуючи стійкі позиції країни-лідера на світових ринках, відкривають лише у контрольованих державою рамках свої кордони для інших країн.

Для досягнення стійкого росту світової економіки, США пропонують всім країнам активно брати участь у розвитку вільної торгівлі через багатосторонні переговори в рамках СОТ, а також через двосторонні і багатосторонні переговори. Зокрема, США виступають за розвиток партнерських відносин із Росією, Україною, Казахстаном і В’єтнамом з метою приєднання останніх до СОТ. До того ж успішне завершення багатосторонніх переговорів в рамках СОТ щодо відміни тарифних бар’єрів, експортних субсидій та субсидій національним виробникам дозволило б підвищити об’єм світового виробництва до 2015 р. на 355 млрд. дол. США. Сполученим Штатам це принесло б щорічне збільшення ВВП на 144 млрд. дол. Лібералізація міжнародної торгівлі сприятиме відновленню притоку іноземних інвестицій у країни, що розвиваються і країни з перехідною економікою, що у цілому допоможе створенню нових високопродуктивних робочих місць, підвищенню якості життя у цих країнах. А це, у свою чергу, позитивно відобразиться на стані як міжнародної безпеки, так і національної безпеки США [5].

Як світовий економічний лідер США зацікавлені у двосторонніх та багатосторонніх угодах про вільну торгівлю (Bilateral Trade Agreements) і сприяють їх укладанню. На сьогоднішній день двосторонні угоди про вільну торгівлю підписано з 14 країнами світу – Австралія, Бахрейн, Чилі, Колумбія, Ізраїль, Йорданія, Республіка Корея, Малайзія, Марокко, Оман, Панама, Перу, Південна Африка, Сінгапур. Так як більшість угод підписано з країнами Латинської Америки (Чилі, Колумбія, Панама, Перу), можна стверджувати, що на сучасному етапі вектор розвитку двосторонніх відносин з цими країнами є головним засобом регулювання ЗЕД країни шляхом формування передовсім ринків збуту США саме у цьому регіоні.

Багатосторонні угоди про вільну торгівлю діють у рамках регіональних економічних об’єднань. Серед них – Dominican Republic-Central America-United States Free Trade Agreement (CAFTA-DR) – Угода про вільну торгівлю між Домініканською Республікою, країнами Центральної Америки та США; Asia-Pacific Economic Cooperation (APEC) – Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва; Middle East Free Trade Area Initiative (MEFTA) – Середньосхідна зона вільної торгівлі; North American Free Trade Agreement (NAFTA) – Північноамериканська угода про вільну торгівлю; ASEAN Initiative – Асоціація держав Південно-Східної Азії; Free Trade Area of the Americas (FTAA) – Зона вільної торгівлі Американських держав. Окрім того, США мають торговельні відносини з рядом країн-учасниць системи ГАТТ/СОТ (всього 151 країна станом на 2007 р.).

Особливість державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності США виявляється у державному устрої країни, за яким Сполучені Штати є федеративною республікою. Це означає, що регулювання ЗЕД США здійснюється на державному та федеральному рівнях одночасно. Система основних інститутів регулювання зовнішньоекономічної діяльності США (див. рис. 1) має таку структуру:

1. вищий законодавчий орган – Конгрес США;

2. вищий виконавчий орган – президент США, віце-президент США і Кабінет президента США;

3. міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики – Державний департамент США, Міністерство торгівлі США, а також його організаційний підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі США;

4. інші міністерства та органи виконавчої влади США;

5. відомства Білого дому;

6. органи судової влади.



Серед 14 міністерств Кабінету президента найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. Це – Державний департамент США (Department of State), Міністерство торгівлі США (Department of Commerce), а також його організаційний підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі США (ITA Organization) [5].

Державний департамент США, Міністерство торгівлі США та його організаційний підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі (ITA Organization) – здійснюють функції керівництва, регулювання та контролю в галузі зовнішньої торгівлі. Зміст функцій підрозділу ITA Organization полягає у тому, що міністерство розробляє та здійснює загальні заходи, спрямовані на розвиток торгових відносин країни з іноземними державами, а також проекти торгових договорів, угод і конвенцій з питань зовнішньої торгівлі.

Серед інших функцій Міністерства торгівлі США можна виділити наступні: створення проектів експортно-імпортних та інших зовнішньоторговельних планів (International Trade Administration Strategic Plan, FY 2007 – FY 2012); регулювання і контролювання виконання планів із зовнішньої торгівлі; передбачення заходів щодо поліпшення якості експортних та імпортних товарів; регулювання та контролювання діяльності експортно-імпортних об’єднань, торгових представництв за кордоном і торгових радників при посольствах і місіях своєї країни.

Допоміжними інститутами регулювання ЗЕД США, які здійснюють великий вплив на політику США, особливо економічну, виступають підприємницькі союзи, які діють у різноманітних формах (галузеві й національні асоціації, торговельні палати та ін.).

Досліджуючи методи та принципи державного регулювання ЗЕД США, було виявлено їх особливості, які можна узагальнити у наступних висновках.

Для сучасних Сполучених Штатів головним завданням у сфері зовнішньоекономічної політики є використання свого значного впливу для того, щоби сприяти відкритій світовій економіці, поглиблювати і розширювати переваги глобалізації.

Цьому сприяє і той факт, що економіка країни на початок XXI ст. являється однією із найвідкритіших у світі.

Для найконкурентоспроможніших США та провідних країн світу цілком виправданою у масштабах світової спільноти є підтримка вільної торгівлі. Проводячи саме політику лібералізму, вони переконують все світове співтовариство, що поглиблення фритредерства буде сприяти найбільш ефективному використанню ресурсів та максимізувати добробут у світовому масштабі.

У регулюванні ЗЕД США керуються принципами економічної доцільності, застосовуючи комплекс тарифних і нетарифних інструментів, країна створює нові ринкизбуту товарів, послуг, технологій, капіталу саме у тих країнах, яким надається сприяння і допомога; утримуючи стійкі позиції країни-лідера на світових ринках, США відкривають лише у контрольованих державою рамках свої кордони для інших країн.

Для досягнення стійкого росту світової економіки, США пропонують всім країнам активно брати участь у розвитку вільної торгівлі через багатосторонні переговори в рамках СОТ, а також через двосторонні і багатосторонні переговори, активно сприяють їх укладанню. На сучасному етапі вектор розвитку двосторонніх відносин з латиноамериканськими країнами є головним засобом регулювання ЗЕД країни шляхом формування передовсім ринків збуту США саме у цьому регіоні.

Особливість державного регулювання ЗЕД США виявляється у державному устрої країни, за яким Сполучені Штати є федеративною республікою, тобто регулювання ЗЕД США здійснюється на державному та федеральному рівнях одночасно [5].

Серед 14 міністерств Кабінету президента найбільший вплив на регулювання та розвиток ЗЕД здійснюють міністерства, які безпосередньо займаються економічними зв’язками із зарубіжними країнами і питаннями реалізації державної зовнішньоекономічної політики. Це – Державний департамент США (Department of State), Міністерство торгівлі США (Department of Commerce), а також його організаційний підрозділ – Адміністрація з міжнародної торгівлі США (ITA Organization).
2.2. Сучасний стан регулювання зовнішньоекономічної діяльності країн ЄС (на прикладі податкового регулювання Німеччини) – досвід для України
Нині у ФРН понад 50 видів податків. У бюджеті країни податки становлять 80 %. Для податкової політики держави характерна висока дисципліна платників податків.

Що ж стосується оподаткування ЗЕД, то в цьому головним податком є мито. Основним законодавчим документом для сплати мита в ФРН є митний закон. Згідно з чинним законом мито поділяється на три види: а) вартісне – нараховується у відсотках від вартості товару; б) специфічне – у твердих ставках на певну кількість товару; в) змішане – поєднує елементи вартісного і специфічного мита [6].

У ФРН діє багато ставок.

1. Автономні ставки встановлюються на товари, які ввозяться до ФРН з країн, з якими немає угод про встановлення преференційних ставок або які не є членами Європейського Союзу.

2. Референційні – встановлюються на товари з країн, з якими є угоди прозниження тарифів або на які ці угоди поширюються.

3. Контингентні ставки діють на контингентні товари і передбачають знижені розміри мита.

4. Зрівняльне мито визначається комісією Європейського Союзу на прохання уряду Німеччини (діє в особливо складних економічних умовах).

5. Антидемпінгові ставки застосовуються комісією Європейського Союзу при одержанні товарів з країн, які порушують антидемпінгове законодавство. При розрахунку мита ставка встановлюється: а) до конкретної вартості партії товару, що завозиться; б) у твердій сумі від кількості товару.

Крім того, при розрахунку до уваги беруться вартість фрахту, страхування до кордону. Імпортер також має сплатити споживчий податок за монопольний виріб.

Членство Німеччини в Європейському Співтоваристві обумовило участь її в Митному союзі. Відповідно до ст. 9 ЄС базується на Митному союзі, який охоплює всю торгівлю товарами. Цей союз має як внутрішні, так і зовнішні аспекти. Внутрішній аспект: заборона між країнами-членами митних зборів на імпорт та експорт, а також усіх нарахувань, які мають аналогічну дію. Зовнішній аспект: прийняття єдиного митного тарифу щодо третіх країн. В цілому оподаткування ЗЕД в Німеччині здійснюється за 3 ключовими принципами.

^ I. Орієнтація зовнішньоекономічного законодавства Німеччини на Економічний кодекс ЄС. Економічне право Європейського Союзу представлено Директивами ЄС, яких у цей час налічується більше 600. Зазначені Директиви інкорпоровані в документі, який має назву Економічний Кодекс ЄС. Прийняття кожної директиви вимагало й від країн-членів ЄС певних змін у законодавстві

ІІ. В праві Німеччини чітко визначені основні принципи модернізації зовнішньоекономічного законодавства у зв’язку із членством в ЄС.

Юрген Пелка вказує два основних напрямки модернізації німецького законодавства в сфері ЗЕД відповідно до вимог ЄС. Це: 1) уніфікація правових норм країн-членів ЄС відповідно до Директив ЄС; 2) лібералізація торговельної й зовнішньоекономічної діяльності.

ІІІ. Принцип заборони прямої та непрямої дискримінації через оподаткування.

Якщо ж звернутися до українського законодавства, то в першу чергу впадає в око його неузгодженість навіть в самих простих питаннях. Таким питанням є, наприклад, визначення принципів оподаткування зовнішньоекономічних операцій [6].

Зовнішньоекономічну діяльність на сьогодні врегульовують ГК України та Закон України «Про овнішньоекономічну діяльність». Ці документи на даний момент потребують узгодженості в ключових питаннях, в тому числі в визначенні підходів щодо оподаткування ЗЕД.

Фактично в ст. 385 ГК України містяться основні положення ст.11 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Ці статті мають також однакові назви: «Принципи оподаткування при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності».

Частина 1 ст. 11 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» містить положення про те, що «Україна самостійно встановлює і скасовує податки і пільги для суб’єктів» ЗЕД. Це положення дублює ч. 2 ст. 385 ГК України. Частина 5 ст. 11 вказаного Закону дублюється частиною 3 ст. 385 ГК України. Аналогічна ситуація з частинами 6, 7 та 8 ст. 11 Закону. Для порівняння наведемо вказане вище у вигляді таблиці № 1.



Отже, навіть законодавче забезпечення засад оподаткування ЗЕД в Україні викладено недостатньо системно та потребує узгодження.

Які ж саме підходи німецького права щодо оподаткування зовнішньоекономічних операцій можна було б використати в Україні? Щоб відповісти на це складне питання, розглянемо більш детально систему правового регулювання ЗЕД в ФРН в контексті Євроінтеграції. Угода про ЄС передбачає запровадження єдиного митного тарифу (ЄМТ), іноді відомого як єдиний зовнішній тариф (ЄЗТ).

Функціонування ЄМТ регулюється ст. 18–29 і реалізується за допомогою регламентів прямої дії. Метою єдиного митного тарифу є забезпечення рівноправного ставлення всіх країн-членів до товарів, що імпортуються в ЄС з

третіх країн. Країни-члени ЄС не мають права нав’язувати автономні збори на товари, що на імпортуються з третіх країн. Німеччина, Франція, Італія та країни Бенілюксу класифікують товари згідно з єдиною номенклатурою і підпорядковують їх єдиним нормам Співтовариства з огляду на їхню вартість і походження.

Товари розподіляються за списками, класифікація яких базується на положеннях Брюссельської конвенції щодо номенклатури та класифікації товарів.

Додаток 1 до Договору про ЄС встановлює списки і тарифні ставки, які застосовуються. Ці тарифи базуються на середньому арифметичному зборів, встановлених на чотирьох митних територіях. Єдиний митний тариф публікується Комісією в офіційному журналі Європейського Співтовариства.

Рада ЄС кваліфікованою більшістю може вносити зміни або призупиняти збори у визначених рамках, дозволяти окремим країнам-членам встановлювати менші збори або відміняти їх, якщо обсяги виробництва цього товару в ЄС є недостатніми і якщо постачання товару у зацікавлену країну традиційно залежить від імпорту з третіх країн. Однак після проходження імпортного контролю та сплати митних зборів ці товари надходять у вільний продаж, і до них застосовуються ті ж самі правила, що й до товарів, вироблених у Співтоваристві.

Збори, отримані внаслідок застосування єдиного митного тарифу, сплачуються ЄС і складають частину внутрішніх ресурсів ЄС. В праві ЄС діє поняття «будь-які збори еквівалентної дії». Європейський суд дав таке тлумачення зборам еквівалентної дії: «Будь-який грошовий збір, яким би малим він не був і якими б не були його призначення і спосіб запровадження на вітчизняні або імпортні товари, що перетинають кордон, і який не є митом у повному розумінні, становить збір еквівалентної дії,... навіть якщо він не надходить до бюджету, не є протекціоністським або дискримінаційним, і товар, який ним обкладається, не конкурує з будь-яким вітчизняним товаром». Таким чином, необов’язково збір стягується на кордоні; обкладання може відбуватися на будь-якому етапі виробництва або збуту. Але якщо він пов’язаний з імпортуванням товарів, це порушує ст. 12 Договору про ЄС.

Хоча у положеннях Договору про ЄС (частина III, розділ 1, глава 2) про податки міститься заборона дискримінаційного оподаткування, статтю 95 краще розглянути у контексті вільного руху товарів. Вказана стаття не дозволяє встановлювати внутрішні податки, що дискримінують товари, імпортовані з інших країн ЄС.

У ній закладено основний принцип Договору проти дискримінації на основі національності (ст. 6 Договору про ЄС) у сфері національного оподаткування. Однак, на відміну від норм, спрямованих проти дискримінації, ст. 95 Договору про ЄС не забезпечує однакового податкового режиму для членів ЄС. Ст. 95, що має пряму дію, встановлює: «Жодна країна Співтовариства не повинна обкладати, прямо чи побічно, продукцію інших членів ЄС будь-яким внутрішнім податком, який перевищує той, що накладається прямо чи побічно на подібну продукцію внутрішнього виробництва». Крім того, жодна з країн ЄС не повинна накладати на продукцію інших членів Співтовариства будь-яких внутрішніх податків шляхом непрямого протекціонізму іншої продукції. Хоча у ст. 95 йдеться про «продукцію інших членів ЄС», у справі 193/85 Європейський суд визнав, що заборона дискримінаційного оподаткування мала поширюватися за аналогією з положеннями щодо руху товарів на товари з третіх країн, які були у вільному обігу в межах Співтовариства. Так само, незважаючи на те, що вираз «продукція інших країн ЄС» показує, що ст. 95 Договору про ЄС стосується лише податків, які обмежують імпорт, під час розгляду справи 142/77 Європейський суд вирішив, що для забезпечення нейтральності вітчизняних систем оподаткування згідно ст. 95 має також поширюватися на експорт. Ст. 95 доповнює ст. 12, оскільки обидві мають усунути фіскальні перешкоди на шляху до спільного ринку. Водночас якщо остання стаття спрямована на створення державного контролю на кордоні, перша – на формування в країні-члені внутрішніх передумов і зобов’язання, аби система внутрішнього оподаткування застосовувалась без дискримінації залежно від походження товарів. Ст. 12 і 95 не лише доповнюють одна одну, Європейський суд розглядає їх також як взаємно виключні, наголошуючи на різниці між збором еквівалентної дії і справжнім податком. Справжній податок – це засіб, пов’язаний із системою внутрішніх зборів, що застосовується до категорій виробів згідно об’єктивних критеріїв незалежно від походження продукції. Те, що з першого погляду здається справжнім податком, може бути збором еквівалентної дії, якщо він призначений тільки для сприяння вітчизняним виробам, що мають оподатковуватися. Однак той факт, що податок встановлюється не державою або збирається заради прибутку, є спеціальним нарахуванням або призначається для конкретної мети, не може означати, що він не підпадає під дію ст. 95 [6].

З цього приводу Європейський суд знову обрав підхід, який базується на критеріях впливу для визначення фіскальних зборів. Як результат – застосування прецедентного права. Можна сказати, що фіскальні збори вважаються або митом, або збором еквівалентної дії згідно ст. 12. Вони на перший погляд є незаконними або є частиною загальної системи оподаткування відповідно до ст. 95 Договору про ЄС. Вони є законними, за винятком випадків, коли містять елемент дискримінації за національною ознакою. Проте, незважаючи на наполегливість Європейського суду у справі проведення, чіткого розмежування між двома статтями, досі не було дано жодного загального визначення сфери, де має відбуватися таке розмежування. Таким чином у разі сумніву доцільно завжди використовувати обидві статті, а Європейський суд має визначити межі їхнього застосування.

Як вже вказувалося вище, в праві ЄС діє принцип заборони прямої і непрямої дискримінації через оподаткування держав – членів ЄС. Завдяки винахідливості держав у справі приховування дискримінаційної практики і чіткому визначенню заборони у ст. 95, існує відносно небагато прикладів, коли б вітчизняне оподаткування відкрито дискримінувало імпортовану продукцію. Наприклад, у справі Jutticke позивач була імпортером порошкового молока з Люксембурга до Німеччини. Вона оскаржила податок, який збирали власті Німеччини, мотивуючи позов тим, що у виробників порошкового молока в Німеччині не вимагали такого податку. Європейський суд визнав, що дискримінація за походженням у системівнутрішнього оподаткування безумовно порушує ст. 95 Договору про ЄС.

Бажаючи ліквідувати фіскальну дискримінацію, суд визнав, що чинна система запроваджує незаконні методи, якщо застосовує різні підходи до вітчизняних та імпортованих товарів. Це також стосується положення, коли система може діяти на користь імпортованих виробів, при тому, що в окремих випадках вона може заподіяти шкоди. Справа Bobie стосувалася законодавства щодо податків на німецьке пиво, які Європейський суд визнав такими, що суперечать ст. 95.

Згідно закону норма оподаткування на вітчизняне пиво змінювалась залежно від обсягів його виробництва. Чим вище його випуск, тим вищий податок, але у межах 12 – 15 марок з гекалітру. Метою запровадження змінної шкали була підтримка невеликих броварень через податкові пільги. Імпортовані сорти пива оподатковувались за однаковою ставкою у 14,4 марки за гекалітр незалежно від потужності броварні. Отже ефект від оподаткування залежав від потужності броварні, пиво якої імпортується до Німеччини. Виробник, який імпортував пиво з інших країн ЄС, отримував перевагу над німецьким виробником, сплачуючи 14,4 марки замість 15 марок за гекалітр. Європейський суд відкинув ідею щодо широкого підходу при врахуванні впливу на систему оподаткування і визнав, що ст. 95 Договору про ЄС порушується, якщо існує будь-яка можливість дискримінації імпортованої продукції. Отже, відповідним органам Німеччини залишилось тільки змінити підхід і позбутися дискримінації.

В праві ЄС закріплено поняття непрямого захисту через оподаткування. Внутрішнє оподаткування суперечитиме ст. 95 (ч. 2) Договору про ЄС, якщо передбачатиме непрямий захист вітчизняних продуктів. Ішлося про те, щоб охопити «усі форми захисту за допомогою непрямих податків у випадку, коли продукти, неоднакові згідно положення ст. 95 (ч. 1) Договору про ЄС, конкурують один з одним навіть частково, побічно або потенційно». Вона має ширше тлумачення, ніж ст. 95 (ч. 1) Договору про ЄС, а також концепція відповідного ринку продукції у праві конкуренції ЄС, оскільки ст. 95 (ч. 2) Договору про ЄС робить недоцільним вирішення питання, існує чи ні «однорідність» між вітчизняною та імпортованою продукцією. Необхідно продемонструвати, як того вимагає ст. 95 (ч. 2) Договору про ЄС, що вітчизняні імпортовані вироби (не будучи однаковими) фактично конкурують і що ефект від спірного податкового режиму може призвести до непрямого захисту вітчизняної продукції.

Якщо німецьке законодавство про оподаткування ЗЕД гармонізовано з правом ЄС, то в українському, як вже вказувалось вище, мають місце явно виражені неузгодженості.

Отже, виходячи із досвіду оподаткування ЗЕД слід розширити ст. 17 (ч. 2) ГК України принципами оподаткування, а саме:

  • стимулювання науковотехнічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

  • стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва.

Ст. 11 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» підлягає виключенню з цього нормативно-правового акту, оскільки дублюється нормами ст. 385 та ст. 17 (ч. 2) ГК України.
(http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ms/2009_6/ms-6-2009-Djatlenko-(21-28).pdf)

^ РОЗДІЛ 3. ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКРАЩЕННЯ МЕТОДІВ РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Закордонна практика має багатий досвід державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Крім традиційних методів митно-тарифного й нетарифного регулювання (до них належать податкові, цінові механізми, кредитно-фінансові інструменти, різні заходи сприяння експорту й імпорту, захисту внутрішнього ринку тощо), широко застосовують також методи валютного контролю. Для вдосконалення регулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно використовувати систему інструментів, які можна розділити на дві групи – економічні й адміністративні. До економічних інструментів належать: у сфері імпорту – митні тарифи, податки та збори на товари, які ввозять, імпортні депозити; у сфері експорту – пільгові кредити експортерам, гарантії, субсидії, пільги на сплату податків і надання фінансової допомоги. Адміністративні інструменти регулювання – це інструменти, що безпосередньо впливають на зовнішньоекономічні відносини: ембарго (повна заборона деяких експортно-імпортних операцій); ліцензування; квотування (кількісна лімітація ввезення й вивезення); зобов’язання щодо самообмеження постачань експортерами.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності слід здійснювати переважно економічними методами (застосування мита, податків, кредитів, пільг тощо), у разі необхідності можливе застосування директивних методів (заборони).

Сьогодні в законодавстві різних країн, що регулює зовнішньоторговельну діяльність, існують розбіжності, що є серйозним бар’єром під час проведення експортно-імпортних операцій [7]. Це стосується, насамперед, відмінностей у тарифних і нетарифних методах регулювання експортно-імпортних операцій, їх оподатковування, що зумовлює можливість невиправданого підвищення цін на товари (послуги, роботи). Поступово знижуються тарифи в торгівлі між країнами, для захисту внутрішнього ринку та стимулювання експорту кожна країна впроваджує нетарифні методи регулювання – встановлення експортно-імпортних квот і національних стандартів, ліцензування експорту-імпорту, експертні субсидії, дискримінація в зовнішній торгівлі тощо.

Надмірно високі ставки акцизного збору й податку на додану вартість, що визначають з урахуванням вартості імпорту, завдають шкоди інтересам імпортерів, споживачів і держави, у бюджет якої не надходять значні валютні кошти. Об’єктивно така система спільного оподаткування найбільш вигідна для тіньових структур, контрабандистів, що мають можливість одержувати надприбуток, уникаючи сплати податків та інших зборів, а також для осіб, які використовують економічні інструменти для виведення за кордон валютних коштів.

Таким чином, для того щоб бути ефективними, обмеження мають охоплювати досить широкий спектр операцій, їх слід уводити під суворим контролем і супроводжувати необхідними реформами та зміною економічної політики.
ВИСНОВОК
Однією із важливих умов успішної й ефективної зовнішньоекономічної діяльності – є створення відповідної правової бази. Її недосконалість негативно впливає на розвиток зовнішньоекономічних відносин країни, призводить до безконтрольного вивезення вкрай дефіцитних ресурсів і продажу їх на світовому ринку за демпінговими цінами.

З вище викладеного можна зробити висновок, що основними функціями державного регулювання ЗЕД є:

  • забезпечити захист економічних інтересів країни;

  • забезпечити захист законних інтересів суб’єктів ЗЕД;

  • створити рівні можливості для учасників ЗЕД;

  • розвивати усі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

  • заохочувати конкуренцію та усунути монополізм у ЗЕД.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється двома методами: тарифним і нетарифним, які накладають певні обмеження на товари при експорті, імпорті та транзиті через територію країни.

Також, завдяки регулюванню ЗЕД в країні відбувається захист прав споживача, за допомогою сертифікації товарів; запроваджуються правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності – національний режим, режим найбільшого сприяння і спеціальний режим.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

  1. Банк рефератов. – Режим доступу: http://5ka.ru/53/25786/1.html

  2. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник / За ред.. д. е. н., професора Е. А. Зіня. – К.: Видавництво «Кондор», 2009. – 432 с.

  3. Бібліотека економіста. – Режим доступу: http://library.if.ua/book/54/3886.html

  4. Матеріали для рефератів з політекономії. – Режим доступу: http://vybory2002.kiev.ua/?p=89

  5. Студентський науковий журнал. – Режим доступу: http://s-journal.cdu.edu.ua/base/2008/v6/v6pp146-149.pdf

  6. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ms/2009_6/ms-6-2009-Djatlenko-(21-28).pdf

  7. Національна бібліотека України ім. В. І. Вернадського. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvknuvs/2011_1/sakal.htm



Скачать файл (386 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации