Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Реферат-анализ - Болонський процес - файл 1.docx


Реферат-анализ - Болонський процес
скачать (52.3 kb.)

Доступные файлы (1):

1.docx53kb.04.12.2011 14:05скачать

содержание

1.docx



Зміст

Вступ………………………………………………………………………………………...2

Міфи і реальність «Болонського процесу»……………………………………………….2

  • Міф 1. ………………………………………………………………………………..2

  • Міф 2. ………………………………………………………………………………..4

  • Міф 3. ………………………………………………………………………………..6

Впровадження ідей Болонського процесу: чого бракує Україні?.....................................8

Підвищення якості освіти та рівного доступу до неї…………………………………….9

Підвищення мобільності студентів та викладацького складу………………………….13

Висновок…………………………………………………………………………………...15

Література………………………………………………………………………………….17



Вступ

Україна приєдналася до Болонського процесу в 2005 році і зараз поділяє відповідальність за розвиток Європейського простору вищої освіти. Надмірно часте вживання терміну «Болонський процес» у освітянському середовищі та поза його межами із різним розумінням (інколи одне протирічить іншому) мети, засобів та інструментів, способів його реалізації призводить до того, що актуальним знову стає питання про доцільність впровадження цього процесу в Україні (нагадаймо, що поетапне впровадження розпочалось у 2005 році і основні його елементи повномасштабно мають запрацювати до 2010 року). Тому дозволю собі, без претензії на абсолютну істину, висловити деякі міркування з цього приводу, коментуючи ряд тез, що в останній час набувають міфологічного значення. У даній роботі я аналізую окремі важливі індикатори впровадження Болонського процесу і пропоную необхідні для України дії щодо розширення доступу до якісної освіти і збільшення мобільності студентів і наукових працівників. Описую певні організаційні і правові недосконалості та пропоную можливі шляхи їх подолання.

^ Міфи і реальність «Болонського процесу»

Міф 1 – запровадження «болонського процесу» в Україні містить більше негативу ніж позитиву у загальнодержавному масштабі і як, наслідок, призведе до руйнації системи освіти в Україні, закреслюючи навіть найкращі наші надбання у цій царині.

Нагадаю шість ключових позицій, що сформульовані у рамках Болонського процесу:

  1. Введення двоциклового навчання.

  2. Запровадження кредитної системи.

  3. Підвищення якості освіти і запровадження ефективної системи її контролю.

  4. Розширення мобільності.

  5. Забезпечення працевлаштування випускників.

  6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти.

Отже, пропоную забути про дефініцію «Болонський процес» і скористатись менш одіозним терміном, наприклад, «удосконалення системи освіти». У такому разі ми маємо відповісти на питання необхідності удосконалення системи освіти в Україні. Думаю, що негативна відповідь для будь-якої системи освіти стратегічно помилкова, оскільки ідеальних систем не існує апріорі, а система, яка не вдосконалюється, приречена на самознищення. У процесі порівняння конкурентоздатності освітніх послуг потрібно було б вияснити наступне:

  • випускники якої системи користуються у світі найбільшим попитом;

  • випускники якої системи є основним чинником забезпечення найкращого рівня умов проживання;

  • 

  • випускники якої системи здійснили найбільш вагомі наукові відкриття;

  • випускники якої системи спричинились до здобуття найвищого інноваційного потенціалу;

  • вищі учбові заклади яких освітніх систем займають передові позиції у міжнародних експертних рейтингах.

Очевидно, що ряд запитань можна продовжувати і уточнювати. Але також зрозуміло, що масштаб удосконалення залежатиме від отриманих відповідей: одна із країн дала найбільше лауреатів Нобелівської премії, програмісти іншої є бажаними працівниками світових інформаційних лідерів і так далі. Якщо у стовпчику відповідей суцільні нулі, то може це реформування мало б носити революційний характер. Вважаю, що ознаки революційності не можуть використовуватись для удосконалення системи освіти з декількох причин:

  • будь-яка освітня система має свої переваги (важко знайти країну без відомих вчених, бізнесменів, спортсменів, культурних діячів, політологів, державних діячів);

  • революційні зміни часто призводять до повної руйнації, що набагато гірше за існуючий стан;

  • освітня діяльність без використання різного виду власних надбань (з чистого листа) – це профанація.

Але також важливо зрозуміти, що у глобальному контексті, світова освітня система перебуває у кризовому стані, оскільки у залежності від індивідуальних особливостей знаходиться у перехідному періоді в зв’язку із зміною постіндустріального суспільства на комунікаційне, інформаційне і нарешті, суспільство, що базується на знаннях. Саме у цьому сенсі, удосконалення будь-якої освітньої системи не тільки бажане, а просто необхідне. І тому, те що сьогодні ми називаємо «Болонський процес» є відповіддю освітньої системи Європи на суттєву втрату конкурентноздатності у порівнянні із американською системою освіти. Сутність цього явища цілком зрозуміла і має логічне ринкове пояснення.

Розглянемо на прикладі двох потужних підприємств, що займаються виготовленням продукції А і вважаються конкурентами: якщо підприємство 1 у результаті цілого комплексу системних заходів опановує нові ринки збуту, витісняючи із них підприємство 2, покращує якість продукції і збільшує свої прибутки, то реакцію підприємства 2 не важко передбачити. У царині освітніх послуг «Болонський процес» - це реакція думаючої старої Європи. Тому, відсутність бажання удосконалюватись (реформуватись) в українського освітнього підприємства, м’яко кажучи, суперечить здоровому глузду або зумовлене умисним бажанням прискорити остаточне банкрутство.

З усього вище написаного можна зробити такий

Висновок 1: Стан перманентного удосконалення (у деяких «клінічних» випадках реформування) – це природній стан освітньої системи у рамках швидкозмінних глобальних суспільних процесів.

Міф 2 – основними ознаками впровадження Болонського процесу є: перехід до системи бакалавр-магістр-доктор філософії із часовими рамками 4-1-3 (або близькими до них); введення кредитно-трансферної системи із новою системою оцінювання; введення диплому єдиного зразка.

Вважаю, що у вище приведеному твердженні полягає основна небезпека. Як на мене, у вершині піраміди має знаходитись його величність «якість навчання». Кількість циклів навчання і система оцінювання це похідні, наслідкові речі.

Що стосується системи оцінювання. Якось один мій колега був дуже здивований, коли на запитання про переваги нової системи оцінювання я відповів, що особисто для мене, це питання не має першочергового значення. Дискусія про перспективи запровадження дванадцятибальної системи оцінювання у школі, стобальної у вузі є доречною, але не має стратегічного значення. Порівняймо навчальний процес із процесом підготовки легкоатлета. Надмірне значення системи оцінювання у цьому разі тотожне намаганню підготувати хорошого спортсмена шляхом тільки заміни механічного секундоміра на електронний пристрій із застосуванням фотоелементів. Очевидно, такі дії мають логічне підґрунтя у разі, коли легкоатлет досягнув високого рівня і сота доля секунди є надзвичайно важливою. Але ж сутність підготовки спортсмена, очевидно, полягає у методиці тренувального процесу, розвитку особистого потенціалу і таке інше.

Найболючішим для сьогоденних реалій є питання із двоцикловим навчанням, оскільки цей процес передбачає перегляд змісту і терміну навчання. Візьму на себе сміливість стверджувати, що і це не найважливіший момент Болонського процесу.

Уявіть, що п’ятирічна система підготовки фахівця (інженера), знайома нам з радянських часів, дає вагомі переваги і призводить до суттєвого покращення якості освіти у порівнянні із іншими і, не зважаючи на явні перекоси із змістом гуманітарного циклу, спричиняє відсутність вступної промови роботодавця, що починається словами «забудьте те, чого Вас вчили у вузі, тут інші умови і тому починаємо все з початку». У такому разі ми мали б забути, що таке освітньо-кваліфкаційний рівень. Але ж насправді ситуація є зворотною – наш випускник володіє широким спектром знань, що полегшують процес розгадування кросворду, але чомусь він (випускник вузу) зовсім не готовий до конкретної професійної діяльності. У боротьбі за кар’єрне професійне зростання випускник українського вузу суттєвого програє європейцю чи американцю (за винятком невеликої кількостівиключень). Але сутність справи полягає в іншому.

Передбачаю, що у результаті реорганізації навчального плану кількість годин професійних і професійно-орієнтованих дисциплін, які викладаються випусковими кафедрами вузу та їх перелік не 

зазнає кардинальних змін. Тому напрошується висновок – покращення якості навчання полягатиме, в основному, не в особливостях формування навчального плану, а у способі (методиці) викладання конкретної дисципліни.

Що я маю на увазі? Якщо у середньостатистичного доцента не забрати середньостатистичний пожовтілий конспект і не спробувати перебудувати його роботу – ніякого покращення якості не відбудеться. Стратегічне запитання у цьому контексті: перебудувати яким чином? З цього приводу уже багато написано, але дуже важливо просуватись саме у цьому напрямку, розуміючи, що передова боротьби за якість навчання знаходиться на рівні викладач-студент, а ще точніше, принаймні сьогодні, успішність цієї роботи залежить від інтелектуально-професійних здатностей викладача. Тобто, основний позитив хвильового процесу покращення якості навчання повинен народжуватись у голові педагога, а у кабінеті освітнього посадовця повинні розроблятись засоби сприяння (здебільшого організаційні) цьому процесу. Інша справа, що генерація покращення якості базується на багатьох об’єктивних чинниках, пов’язаних із інтелектуальним потенціалом того, хто оволодіває знаннями, матеріально-технічним забезпеченням процесу навчання і таке інше.

Отже, якщо не відбудуться зміни у мисленні викладача, то ніякі нормативні акти не забезпечать запуск цього процесу. Тому, думаю, що успіх у боротьбі за якість навчання не має прямого кореляційного зв’язку із прийняттям великої кількості, навіть, загальнодержавних декларацій. У цьому сенсі, перехід до зовнішнього тестування, запровадження двоциклового навчання та кредитно-трансферної системи можна вважати організаційними додатковим заходами, що тільки сприятимуть покращенню якості навчання, але не визначатимуть його.

Що стосується новітніх функцій викладача, то вони окреслені. На мою думку, тут існує декілька принципових моментів:

  • технологічна база промислової основи сучасної держави змінюється у рази швидше ніж тільки тридцять років тому. Відтак, результатом навчального процесу має бути оволодіння студентом близьким до універсального світоглядним алгоритмом, що випереджатиме темпи технологічного розвитку. Базою (фундаментом) у даному разі може слугувати, наприклад, моральна, суспільно-економічна чи екологічна парадигма;

  • викладення навчального матеріалу без постановки основної (центральної) проблеми, що пронизує, принаймні всю окрему взяту тему, і на яку (проблему), як на провідну червону нитку нанизується весь додатковий матеріал не сприяє покращенню якості навчального процесу у сенсі майбутнього освітнього процесу;

  • структура навчального процесу, його зміст і способи викладення обов’язково повинні стимулювати логічне мислення, творчий підхід та креативність;

  • 

  • існує проблема оптимального поєднання викладення базового матеріалу із елементами порівняльного аналізу, творчого підходу і креативності. Йдеться про те, що процес розвитку творчих аналітичних здібностей ґрунтується на базі цілого комплексу первинних знань і вмінь. Неможливо, наприклад, здійснювати порівняльну оцінку методів інженерного розрахунку, не знаючи і добре не розуміючи основу цих методів. Неможливо предметно вести розмову про історичні уроки для сучасної України не знаючи, власне, історії України;

  • надзвичайно важливим є організація самостійної роботи студента. Зміщення акцентів від оволодіння навчальним матеріалом тільки у вузівській аудиторії до самостійного опрацювання – необхідна умова запровадження фундаментального освітнього принципу – освіта протягом всього життя;

  • в умовах широкого доступу до інформації функція викладача набуває іншого змісту: ретрансляційні методи репродуктивного характеру відходять у далеке минуле, натомість викладач бачиться навігатором, провідником, тим, хто допоможе розставити акценти, окреслити багато траєкторій, проаналізувати недоліки та переваги кожної з них і таким чином підштовхнути до народження самостійного висновку. Найважливішим тут видається опанування алгоритмом логічного мислення, аналізу, творчого пошуку, як головних передумов виникнення нового знання;

  • інформатизація навчального процесу немає нічого спільного із здачею реферату, скачаного з Internet (думаю, що почати потрібно із шкільної парти, розглядаючи переписаний реферат, як чистої води плагіат). Необмежний доступ до інформації сприяє унеможливленню повторного відкриття велосипеду, дозволяє суттєво збільшити розмірні та якісні характеристики масиву, на основі якого здійснюватиметься аналіз і прийматиметься оптимальне рішення, але аж ніяк не замінює сам процес логічного переосмислення та переходу на вищий якісний щабель отримання нового знання.

Висновок 2: Системний процес удосконалення освіти включає багато складових, але однією із найголовніших є якість.

Міф 3 – запровадження мобільності студента в умовах України спричинить масовий відтік спудеїв і це призведе до суттєвого скорочення вітчизняних українських закладів.

Нагадаю, що під мобільністю розуміють можливість здобуття освіти в рамках одного напрямку у різних вузах європейського освітнього простору, яка забезпечується спорідненістю навчальних планів, кредитно-трансферною накопичувальною системою, введенням диплому єдиного зразка. Логічний ланцюг роздумів щодо безперспективності мобільності виглядає наступним чином: в силу певних об’єктивних обставин освітня система України суттєво програє іншим, а тому слід очікувати в майбутньому збільшення кількості бажаючих здобути освіту у Європі і зменшення чисельності 

студентів у вітчизняних вузах і, враховуючи певні демографічні негаразди, масова освітня міграція проходитиме в одному напрямку, залишаючи освітян України без роботи. Думаю, що саме такі твердження можна означити, як стратегічно помилкові і характерні для радянської закритої системи, далекої від демократії та з адміністративно-командними пріоритетами у господарюванні.

Як на мене, необхідно зосередитись на системному комплексі заходів (про деякі з них йшлось вище), що дозволять конкурувати нашій освітній системі із іншими та розраховувати в майбутньому на імпорт, а не на експорт студентських кадрів. Такий підхід, очевидно, можна назвати не тільки демократичним і виваженим, але й таким, що відповідає ринковій парадигмі. Штучні освітні обмеження у сучасному глобалізованому світі навіть не вписуються у систему захисту вітчизняного товаровиробника.

Унікальність реалій освітньої ситуації у стосунках Європи і України полягає у об’єктивному існуванні терміну на перехідний період, пов’язаному із різницею фінансової спроможності переважної більшості наших громадян з одного боку і рівнем оплати за освітні послуги за кордоном з іншого. Інтеграція в освітній простір Європи проходитиме на рівні конкуренції ідей, а не на рівні порівняння економічних систем у разі вступу до СОТ чи Євросоюзу. Якщо для вступу у Євросоюз необхідно нарощувати суспільно-економічні м’язи і, наразі, входження у цю структуру не зовсім залежить від нашого бажання, то запрошення у освітній простір Європи, наскільки я це розумію, ми вже отримали, причому на офіційному рівні (мало того, ми вже його прийняли).

Освітня інтеграція має багато особливостей, але вона не така складна, як економічна. Обмін ідеями за будь-яких обставин призводить до неминучого збагачення, причому двох сторін (у процесі обміну товарами одна із сторін може виявитись економічно ошуканою, а у процесі обміну ідей – двоє стають багатшими, у стратегічному розумінні цього слова, рівно у два рази). Більше того, освітня інтеграція - це перший крок на шляху до економічного та інших видів співтовариств. Не можна говорити про те, що рівень освітньої інтеграції сьогодні нульовий (існує цілий ряд вдалих прикладів), але інтенсивність цього процесу і його масштабність потребує значного підсилення.

За умови виваженого підходу до справи суттєвого покращення якості навчання, освітня система України отримає тільки дивіденди, оскільки темпи зростання матеріального благополуччя визначатимуть в Україні, до деякої міри, і вартість освітніх послуг. Товар хорошої якості і за невелику ціну користуватиметься завжди попитом (вже сьогодні можна спостерігати особливу зацікавленість у здобутті відносно дешевої медичної освіти в одному із вузів Львова з боку громадян Польщі).

Висновок 3: Інтеграція у освітній простір Європи – це виключно благо і при розумному управлінні цим процесом він принесе багато користі для освітньої системи України.



Впровадження ідей Болонського процесу: чого бракує Україні?

Забезпечення інтеграції вищої освіти України в європейський і світовий освітній простір та покращення якості освіти проголошено пріоритетами держави. 2005 року Україна приєдналася до Болонського процесу в Бергені і засвідчила, що підтримує цілі, які викладено в Болонській декларації і окремих комюніке в Празі, Берліні, Бергені, Лондоні тощо. Болонський процес є унікальним прикладом міждержавного процесу. Приєднавшись до нього, Україна взяла на себе зобов’язання координувати свої дії щодо формування Європейського простору вищої освіти до 2010 року.

На жаль, виконання цих зобов’язань є дещо повільним. Проблема полягає в тому, що наша держава поки що має слабку законодавчу базу з питань міжнародного співробітництва у галузі освіти. Тому теоретичні засади участі України у Болонському процесі суттєво відрізняються від реалізації наукових чи практичних завдань в існуючих умовах. І хоча вже розроблено у новій редакції проект «Закону про вищу освіту», реакція Верховної Ради України на нього ще не відома. Напрямки Болонського процесу враховано лише в освітянському контексті, без достатнього узгодження з іншими законами України.

Українські дослідники приділяють значну увагу розгляду історичних передумов формування Болонського процесу, аналізу існуючих документів [1], [2]. Також низка робіт присвячена національним аспектам реформування вищої школи з урахуванням очікувань Європейського простору вищої освіти [3], [4]. Розроблено навчальні програми курсів, які допомагають студентам вивчити принципи формування Європейського простору вищої освіти [5]. Практичні питання з досвіду роботи українських вищих навчальних закладів (ВНЗ) переважно розглядаються на конференціях і «круглих столах» [6].

У цій аналітичній роботі я зосереджуся на практичних питаннях формування Європейського простору вищої освіти в Україні, а саме реалізації завдань за такими цілями Болонського процесу:

  • підвищення якості освіти і забезпечення доступу до якісної освіти,

  • підвищення мобільності студентів та викладацького складу.


_______________________________________________________________________________________

  1. Ніколаєнко С.М. Болонський процес у фактах і документах: Сорбонна - Болонья - Саламанка - Прага - Берлін – Берген.

  2. Товажнянський Л. Л. Болонський процес: цикли, ступені, кредити.

  3. Корольов Б.І. Вища школа України і Болонський процес: бібліограф. Покажчик.

  4. Журавський В. С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти.

  5. Вища освіта України і Болонський процес: навч. програма / МОН України / М.Ф. Степко (розроб.).

  6. Болонський процес в дії: Матеріали "Круглого столу", проведеного Інститутом вищої освіти АПН України та редакцією тижневика "Освіта" (травень 2004р. - лютий 2005р.)



Саме тому підписанти Болонської декларації 1999 року брали на себе зобов’язання координувати політику в певних напрямках, а не жорстко впроваджувати вже якусь існуючу. Проаналізувавши процес впровадження ідей Болонського процесу, варто відзначити, що у деяких ситуаціях в Україні суворо нав’язуються ті чи інші вимоги, які ніби-то є вимогами Болонського процесу. Насправді, у Болонського процесу вистачає як друзів, так і ворогів у всій Європі. З точки зору австрійського науковця М.Унгера, який безпосередньо долучений до розробки низки положень і моніторингу Болонського процесу, участь у ньому – це спільна відповідь на спільні проблеми, це поступове зближення різних систем, а не стандартизація чи навіть гомогенізація.

Болонська декларація 1999 року – це навіть не заява, а домовленість, яка має необов’язковий, рекомендований характер [8]. Такий виважений підхід дозволяє Україні визначати свій шлях у Болонському процесі, уникаючи жорстких підходів, але і не забуваючи про пріоритети самого процесу.

^ Підвищення якості освіти та рівного доступу до неї

Рівний доступ до якісної освіти забезпечується, відповідно до Конституції України, для всіх громадян України незалежно від національності, статі, соціального походження та майнового стану, віросповідання, місця проживання та стану здоров'я.

Проте проведення зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) і попередній аналіз балів сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти засвідчили низку серйозних проблем у підготовці майбутніх абітурієнтів. Було проаналізовано результативність проходження тестів випускниками шкіл. Як стверджує редактор журналу «Вісник тестування і моніторинг в освіті» С.А. Раков, «ми розуміли, що різниця між освітою у сільських і міських школах є, але що вона є такою великою, мабуть, ніхто не міг передбачити». Наприклад, відсоток випускників загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) у сільській місцевості, котрі отримали більше 195 балів, менше відповідного відсотка випускників загальноосвітніх навчальних закладів міст майже в 2 рази на тестуванні з української мови, в 2,2 рази – з історії України, у 2,4 рази – з біології, в 6 разів – з математики тощо. Ще гірша ситуація з зарубіжною літературою, на тестуванні з якої жоден випускник із сільської місцевості не отримав оцінки вище 195 балів. «Цей показник свідчить про те, що в країні немає рівного доступу до якісної освіти ні на рівні ЗНЗ, ні на рівні ВНЗ і впоратися з проблемою забезпечення рівного доступу до якісної освіти не можна тільки за допомогою ЗНО, і справа тут не тільки в корупції, а в нерівних умовах навчання», - вважає доктор педагогічних наук С.А. Раков.

Відмінності у рівні освіти населення суттєво залежать від місця проживання. У мешканців сільської місцевості і великих міст зберігається розрив у можливостях доступу до стаціонарної якісної освіти і навіть її дистанційних засобів - освітніх каналів телебачення, педагогічних засобів 

масової інформації, Інтернету. Саме тому важливими залишаються спеціальні умови вступу для сільської молоді. Але це лише тимчасове рішення. Потрібні не пільги, а якісно нові підходи до покращання освіти у сільській місцевості.

Чи Україна здатна вже до 2012 року вирішити проблеми рівного доступу до якісної освіти? Це можливо лише за надзвичайно активної участі усіх зацікавлених сторін. Проте для рівного доступу до якісної освіти потрібен і великий попит на якісну освіту. В Україні він лише формується.

Як вважає доктор педагогічних наук О.Л. Сидоренко, ЗНО забезпечило незалежність оцінювання знань від будь-яких чинників і почало руйнацію стереотипного переконання, що в Україні студентом може стати кожен.

Потрібно подолати ще один стереотип про те, що спочатку варто отримати будь-який диплом про вищу освіту, а вже потім шукати своє місце в житті. Не може бути загальної вищої освіти для всіх. І це добре розуміють роботодавці, які знецінюють «масові» дипломи відповідними зарплатами. Поки що в Україні зарплати працівників у багатьох галузях в середньому суттєво не залежать від рівня освіти. Фінансова і політична криза 2008 року лише загострила ситуацію на ринку праці. Людина, яка не має диплому ВНЗ і виконує некваліфіковану роботу, наприклад, у будівництві, нерідко може отримувати вищу заробітну платню, аніж власник наукового ступеню. В Україні брак фахівців належної кваліфікації робочих спеціальностей, з одного боку, і непрацевлаштування випускників численних ВНЗ, з іншого боку.

Одна з причин дисбалансу - поширення платної форми освіти. Співвідношення потреб ринку праці і кількості випускників порушується контрактними формами навчання. Незважаючи на зростання кількості безробітних випускників саме з вищою правничою чи економічною освітою з непрофільних ВНЗ, майже всі приватні ВНЗ продовжують намагатися збільшити набір абітурієнтів за цими напрямами, бо вони користуються попитом. Якість освіти стає другорядною в цьому контексті. Скорочення ВНЗ, яке пропонує Міністерство освіти і науки України (МОН), має покращити ситуацію за рахунок саме якісних, а не кількісних підходів.

Проте, приватні ВНЗ все ще відіграють суттєву роль в освітній системі України, створюючи конкурентне середовище з державними ВНЗ. Як зазначають експерти Світового банку, помилково вважати, що безкоштовна освіта є справедливою. Скоріше навпаки, адже такий підхід нерідко призводить до протилежних результатів. На думку Джаміла Салмі, координатора освітньої мережі Світового банку, «в ім’я рівності, ми поширюємо посередність».

Діяльність приватних ВНЗ мотивує пошук нових підходів до освіти, стимулює орієнтацію державних ВНЗ на потреби ринку праці тощо. Саме приватні ВНЗ найбільш відкриті до міжнародного співробітництва. У приватних ВНЗ молодь, яка не змогла вступити до державних ВНЗ у зв’язку з обмеженістю держзамовлення чи іншими чинниками у минулих роках, отримує 

додатковий шанс на вищу освіту за обраним фахом. Проте не всі приватні ВНЗ відповідають вимогам акредитації. Приймаючи рішення про акредитацію нового ВНЗ, МОН України має розглянути можливість існування таких закладів як окремих структур, так і структурних підрозділів у вже існуючої мережі закладів. Потребує подальшого аналізу діяльність приватних ВНЗ при державних ВНЗ.

На тлі демографічної кризи в Україні спостерігається скорочення кількості абітурієнтів. Одночасно відбувається поступове скорочення кількості чи об’єднання ВНЗ, що призводитиме до конкуренції за абітурієнта у майбутньому. Оскільки держава зацікавлена й у високоосвічених трудових ресурсах із числа майбутніх студентів, які мають забезпечити подальший розвиток країни, у центрі уваги держави і ВНЗ має бути саме майбутній студент.

^ Серед переваг української системи варто відзначити можливість доступу до системи вищої освіти незалежно від навчання у повній середній школі чи у закладах професійно-технічної освіти. На відміну від низки західних країн, де доля дитини вирішується під час розподілу її до спеціалізованих класів у молодших класах школи, українська молодь має змогу вступати до ВНЗ незалежно від типу навчального закладу, у якому було отримано середню освіту. Цей принцип має бути обов’язково збережений на майбутнє. Базовані на ньому підходи мають активно використовуватися у профорієнтаційній роботі та сприяти отриманню вищої освіти на базі спеціальної середньої освіти і реалізації концепції професійної освіти протягом життя. Абітурієнти, які вступають на другий курс після навчання у закладах професійно-технічної освіти, можуть отримати додаткові переваги, але їх надання має бути чітко прописано у правилах прийому.

Це дозволить збільшити кількість абітурієнтів, що стає важливим в умовах демографічної кризи, за рахунок випускників минулих років, частка яких поки що невелика. Також можливо запровадити для більш літніх абітурієнтів певні послаблення. Наприклад, в Іспанії Закон про університетську реформу передбачив виняток з правил для умов вступу осіб віком понад 25 років. Такі абітурієнти складають два окремо підготовлені тести. Під час зарахування враховується трудова діяльність, досвід тощо. Доступ до системи вищої освіти може бути розширений за рахунок створення нових корпоративних ВНЗ. Проте, вступна кампанія до них має відбуватися за загальними стандартами.

Якщо взяти за основу, що якісна освіта зорієнтована на особистість, створення умов для розвитку і творчої самореалізації кожного абітурієнта, збільшення потенціалу обдарованих дітей та молоді, тоді основна увага має бути приділена саме потребам людини, яка хоче отримати вищу освіту. Для прийняття рішення абітурієнтом про вибір окремого ВНЗ потрібна фахова профорієнтаційна консультація. Треба виявляти творчі здібності у дітей заздалегідь. Потрібно знайти ефективні механізми ведення профорієнтаційної роботи до моменту подання документів у ВНЗ.



Такі механізми можуть включати в себе:

  • профорієнтаційну консультацію підготовленими фахівцями, які працюють на рівні окремої школи (на зразок системи радників у школах США) чи об’єднання шкіл, при районному відділі освіти за умов державного фінансування;

  • профорієнтаційну консультацію в приймальній комісії або спеціальному профорієнтаційному підрозділі ВНЗ як за умов державного фінансування, так і за кошти фізичних (юридичних) осіб;

  • профорієнтаційну консультацію фахівцями комерційних структур;

  • поради на підставі консультування спеціальними структурами МОН України тощо.

В Україні мають бути створені умови для запровадження дистанційного консультування потенційних абітурієнтів за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій поряд із традиційними засобами; випуск електронних довідників абітурієнта, спеціалізованих електронних розсилок окремих ВНЗ тощо.

Абітурієнтам має надаватися своєчасна допомога щодо:

  • інформаційно-технологічної підготовки,

  • практичної підготовки,

  • психологічної підготовки,

  • соціально-гуманітарної підготовки (поглиблення та професіоналізація мовної підготовки тощо).

Свідомий вибір майбутньої спеціальності зніме напругу під час вступної кампанії, зменшить кількість так званих «мертвих душ» - абітурієнтів, які не збираються вступати до ВНЗ після рекомендації на зарахування, сприятиме формуванню реальної статистики та прохідного балу тощо.

Мають бути створені інформаційні центри, які інформуватимуть і про можливості освіти, стажування за кордоном. На жаль, міжнародні відділи багатьох ВНЗ недостатньо інформують студентів і викладачів про існуючі можливості програм на зразок Європейської «Еразмус Мундус» тощо.

Ще варто звернути увагу на один малодискутований аспект доступу до освіти. Доки українська армія не стала професійною, частина абітурієнтів буде також вступати до ВНЗ заради відстрочки від призову на строкову військову службу. Як відомо, відстрочка для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам, які навчаються у ВНЗ з денною формою навчання. Призовна молодь нерідко обирає навчання скоріше як можливість скористатися законодавчою нормою, аніж свідомо визначає майбутній розвиток. Прискорення переходу української армії на контрактну основу є довгоочікуваним кроком серед абітурієнтів, здатне позитивно вплинути на 

вступну кампанію, підвищити набір до ВНЗ І-ІІ рівня акредитації, а також допоможе вирішити низку питань щодо мобільності студентів.

^ Підвищення мобільності студентів та викладацького складу

Вражаючим недоліком обговорення Болонського процесу в Україні є зміна пріоритетів. Багато хто у ВНЗ більш стурбовані модульно-рейтинговою системою оцінювання, аніж тим, заради чого вона запроваджена. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS) має спростити процедуру складання навчальних планів, аби сприяти міжнародному визнанню документів про вищу освіту і академічній мобільності. До 2010 року має відбутися побудова Європейського простору вищої освіти з метою розвитку мобільності громадян із можливістю працевлаштування в усіх країнах Європи.

Згідно Болонської декларації 1999 року, сприяння мобільності шляхом подолання перешкод ефективному здійсненню вільного пересування має відбуватися, звертаючи увагу на наступне: студентам має бути забезпечений доступ до можливості здобування освіти і практичної підготовки, а також - до супутніх послуг; викладачам, дослідникам і адміністративному персоналу мають бути забезпечені визнання і залік часу, витраченого на проведення досліджень, викладання і стажування в європейському регіоні, без нанесення без утиску прав, встановлених законом.

Але як можна вести мову про підвищення мобільності студентів та викладацького складу в Україні, коли не вирішено низку принципових завдань, які і мають забезпечити академічну мобільність?

По-перше, варто відзначити низький рівень володіння іноземними мовами не тільки у студентів, але й викладачів, що призводить до інформаційного вакууму, адже більшість міжнародних програм проводяться англійською мовою, або й навіть іншою мовою країни-засновника програми. Студенти українських ВНЗ скаржаться, що кількість годин на вивчення іноземних мов скорочується, рівень викладання є незадовільним.

По-друге, викладачі ВНЗ не завжди можуть брати участь у освітніх заходах за кордоном як з мовної причини, так і у зв'язку з відсутністю доступу до інформації про такі заходи, браку коштів у ВНЗ на передплату іншомовних бібліотечних ресурсів і на міжнародні відрядження.

По-третє: якщо студент чи викладач самостійно знайшли інформацію про освітню програму, взяли участь у конкурсі і були успішно відібрані, їхні поневіряння не закінчуються. Навіть якщо кошти за програму учасники сплачують самостійно або організатори надають грант, виникає низка організаційних питань. ВНЗ часто відмовляються сприяти і оформлювати, наприклад, направлення на навчання за кордон, що найкраще б узгоджувалося з українським законом.



«Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання», затверджене Кабінетом Міністрів України [7], є досить прогресивним для вирішення більшості питань.

На жаль, викладачам іноді пропонують звільнитися на час навчання чи стажування за кордоном, а студентів навіть відраховують «за власним бажанням». Бажання ВНЗ позбавитися зайвого клопоту зі збереженням робочого або навчального місця, а також – і можливими матеріальними витратами, призводить до серйозних проблем.

Автор не випадково розглядав вище питання щодо відстрочки, яка регламентується статтею 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу». І хоча пункт 9 закону стверджує: «Право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти також мають громадяни України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у навчальних закладах інших держав», на практиці виникає багато непорозумінь з боку працівників військкоматів і окремих ВНЗ. Мали місце випадки звернень студентів до МОН України за додатковими роз’ясненнями лише після повернення з-за кордону, коли ситуацію важно змінити. На жаль, в Україні реєструвалися непоодинокі випадки, коли студенти втрачали відстрочку від призову у зв’язку з тим, що навчалися за кордоном, але перед виїздом з України не оформили або оформили не так відповідні документи. Студенти, які самостійно знайшли місце навчання за кордоном, можуть за певних обставин втрачати право на відстрочку, оскільки не всі ВНЗ інших країн мають співробітництво у межах міжнародних договорів України.

Непоодинокі випадки, коли студентам ВНЗ за браком юридичних знань оформлюють накази на звільнення за власним бажанням замість надання академвідпустки на час навчання, що дозволено статтею 45 Закону України «Про вищу освіту». Для дівчат поновлення не становитиме проблеми. Але для хлопців тоді починає діяти пункт 10 статті 17 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»: «Відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти надається один раз за період навчання, і громадяни призовного віку, відраховані з навчальних закладів за власним бажанням, за невиконання навчального плану, порушення умов контракту або недисциплінованість втрачають право на відстрочку від призову на строкову військову службу незалежно від їх повторного зарахування до того чи іншого вищого навчального закладу або поновлення у вищому навчальному закладі».

_______________________________________________________________________________________

  1. Положення про умови матеріального забезпечення осіб, направлених за кордон на навчання / Кабінет Міністрів України. / І.О. Вакарчук (ред.) // Студент у законотворчому просторі вищої освіти. - — К. : Знання України, 2008. — С. 317—320.



На тлі цих проблем є менш другорядними, але не менш суттєвими ситуації, коли студенти, які навчалися за кордоном, не можуть поновитися на бюджетну форму навчання, або втрачають місце в гуртожитках, або позбавляються інших переваг, які вони мали до від’їзду за кордон.

МОН України передбачив наказом «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року» [8] розробку заходів для усунення перешкод внутрішньої мобільності студентів та сприяння повному використанню програм мобільності, а також для підвищення портативності грантів, позик та створення національних фондів сприяння мобільності.

Розроблений пізніше проект «Закону про вищу освіту», на жаль, не враховує всі існуючі аспекти академічної мобільності. Потрібні зміни і до інших законів України. А головне – потрібно нарешті відмовитися від пост-радянського мислення, коли позитивна відповідь на запитання «Чи Ви були за кордоном?» перетворювала людину майже на ворога країни.

Висновок

З наведеного можна зробити наступні висновки. Засади участі України у Болонському процесі є поки що недостатньо зрозумілими широким колам громадськості. До проблем обговорення Болонського процесу в Україні належить відсутність чітких пріоритетів. Мало уваги приділено проблемі рівного доступу до якісної освіти. Значна увага приділена суто модульно-рейтинговій системі оцінювання, а не тим ідеям, заради яких вона запроваджена. До 2010 року має відбутися побудова Європейського простору вищої освіти з метою розвитку мобільності українських студентів, освітян, а також випускників українських ВНЗ, які прагнуть працевлаштування в інших країнах Європи.

Розроблений у новій редакції проект «Закону про вищу освіту», поки що не прийнято. Остаточна редакція закону після розгляду Верховною Радою не відома. Напрямки Болонського процесу враховано лише в освітянському контексті, без достатнього узгодження з іншими законами України.

оптимізму беззаперечно можна вважати той факт, що в освітній системі України працює дуже багато професійних людей, що прогресивно мислять і прогресивно працюють. І саме вони здатні зберегти найкраще «своє» і запозичити найкраще «чуже».

_______________________________________________________________________________________

  1. Наказ № 612 від 13.07.2007 «Про затвердження Плану дій щодо забезпечення якості вищої освіти України та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року» / Міністерство освіти і науки України.



Отже, потрібна активна позиція МОН України, підтримка уряду, подальша законотворча робота, яка дозволить Україні виконати взяті на себе зобов’язання, а також - подальше наукове обгрунтя і моніторинг впровадження Болонського процесу. Україна має чітко визначити власні пріоритети напередодні чергової зустрічі країн-учасниць Болонського процесу, яка відбудеться 28-29 квітня 2009 року в Бельгії, і докласти зусиль для широкого інформування громадськості про майбутні дії і перспективи цього процесу.

Успіх будь-якої реформи завжди визначався саме розумінням кінцевої мети процесу і сприйняттям його більшою частиною працівників об’єкту реформування. Зміна вивіски і спрощене копіювання стандартів інших систем не завжди призводить до кінцевого успіху. Але приводом для майбутнього



Література

1. Ніколаєнко С.М. Болонський процес у фактах і документах: Сорбонна - Болонья - Саламанка - Прага - Берлін - Берген / С.М. Ніколаєнко (ред.), В.Д. Шинкарук (упоряд.). — К. : Дельта, 2007. — 52с.

2. Товажнянський Л. Л. Болонський процес: цикли, ступені, кредити / Товажнянський Л. Л, Сокол Є. І., Клименко Б. В. — Х. : НТУ "ХПІ", 2004. — 143с.

3. Корольов Б.І. Вища школа України і Болонський процес: бібліограф. покажчик / АПН України; Інститут вищої освіти; Європейський ун-т / Б.І. Корольов — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 144c.

4. Журавський В. С. Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти / Журавський В. С., Згуровський М. З. — К. : Політехніка, 2003. — 200с.

5. Конституція України.

6. The Bologna Declaration of 19 June 1999: http://www.bologna-bergen2005.no/Docs/00-Main_doc/990719BOLOGNA_DECLARATION.PDF




Скачать файл (52.3 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации