Logo GenDocs.ru

Поиск по сайту:  

Загрузка...

Курсова робота - Глобальні проблеми сучасності в світлі християнської есхатології - файл 1.doc


Курсова робота - Глобальні проблеми сучасності в світлі християнської есхатології
скачать (202 kb.)

Доступные файлы (1):

1.doc202kb.08.12.2011 22:11скачать

содержание

1.doc



Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Острозька Академія»

Кафедра релігієзнавства
КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

В СВІТЛІ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕСХАТОЛОГІЇ

Виконав: студент 2-го курсу ФФ ЗВ

Губеня Сергій Іванович

Науковий керівник:

Филипчук Світлана Василівна


Острог, 2009
Зміст
ВСТУП ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ…….6

    1. Глобалізація як характеристика сучасної епохи розвитку

людської цивілізації…………………………………………………...6

    1. Означення й аналіз планетарних проблем теперішнього часу…….10



^ РОЗДІЛ 2. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ

В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЕСХАТОЛОГІЇ……………………………………………18

2.1. Есхато-мілленіалізм як об′єкт дослідження…………………………...18

2.2. Розуміння планетарних проблем сьогодення в есхато-

мілленіалістських концепціях………………………………………….24
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………………….31
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………………...34

ВСТУП



Починаючи з кінця ХІХ століття, протягом всього ХХ і до сьогодні можна спостерігати тенденцію збільшення інтересу до проблем майбутнього. Відповідно до одностайних висновків релігієзнавців, соціологів, футурологів та богословів, зростання зацікавленості проблемою кінця світу характерне для періодів світоглядних криз і пограничних часів, які в народі вважаються особливо небезпечними.

Сучасний етап розвитку людства, мабуть, можна вважати саме таким періодом. Життєві реалії сьогодення – це війни, голод, міжнародний тероризм, політичні катаклізми, гіперурбанізація, глобальна екологічна криза тощо. ХХ століття показало, що людський рід може знищити сам себе. Все це, безперечно, пожвавлює апокаліптичні почуття суспільства. Для української душі серйозним струсом став радіоактивний спалах «чорнобильської зорі Полин», який освітив Об'явлення Івана Богослова незвичним для багатьох світлом містичної довіри. Своєрідна «магія» 2000-го року також значною мірою посилила вплив апокаліптики на свідомість людини кінця другого тисячоліття. Донедавна ще цілком «тверезомислячі» люди раптом виявили в собі величезний містичний голод, що заприязнив їх із Нострадамусом і розенкрейцерами, масонами й ворожбитами, гороскопами та пророцтвами. Українське суспільство живе наче подвійним життям: зовні воно може навіть ще більш скептичне та заземлене, ніж раніше, проте в потаємних схоронах душі пульсує тривога апокаліптичного очікування й містичний страх катастрофи.

Тому для подолання «катастрофічної свідомості» та формування у суспільстві здатності відповідати на «виклики» ХХІ століття потрібно не відвертати свою увагу від проблеми «останніх днів», а всебічно її вивчати. В даній роботі буде висвітлене християнське розуміння й відношення до реалій сьогодення в контексті їхнього вчення про майбутнє.

Екскурс у дослідження проблеми християнської есхатології свідчить, що вона в останній час знайшла широке обговорення насамперед в релігійно-богословській літературі. Так, теологи М. Еріксон [6], У. Грудем [3], Г. Тіссен [11], Р. Клоуз [15] визначають сутнісні характеристики феномену есхатології, розробили дефініції і систему провідних складових, запропонували типологію та класифікацію основних теорій есхатології і прослідкували їх еволюцію в історії християнської інтерпретації.

Окрему групу праць складають дослідження з конфесійної есхатології. На особливу увагу заслуговують праці з досліджуваної проблеми православних богословів С. Булгакова [18], О. Меня [33], О. Осіпова [36], які допомогли зрозуміти православну есхатологічну концепцію. Розвідка А. Ціґенауса [12] пролила світло на католицьке розуміння прийдешніх подій. Дослідження І. Лангхамера [8], В. Боєчка [2] та інтерпретації У. Макдональда [9], Г. Метью [10] означили протестантські уявлення про майбутні дні і речі.

Актуальність досліджуваної проблематики розкривали М. Грушевський [4], який відобразив у своїй роботі просоченість української народної творчості есхатологічними мотивами, М. Жеребятьев [25], М. Маринович [32], які звертають увагу на поширення в сучасному суспільстві есхатологічних ідей та апокаліптичних настроїв.

Проте науковцями за останні два десятиліття проблематика есхатології практично не вивчалася. Виняток у цьому твердженні становлять деякі статті окремих дослідників, а також ґрунтовні розвідки В. Докаша [5, 23-24], який досліджує еволюцію і сучасний стан протестантських есхатологічних інтерпретацій. Таким чином, у вітчизняній науковій літературі аналіз християнської есхатологічної проблематики ще не знайшов належного і повного висвітлення. Наша робота певною мірою доповнює і розширює розв’язання означеної проблеми.

Об′єктом даної роботи є християнська есхатологія, як вчення про прийдешнє. Предметом – глобальні проблеми сучасності в контексті християнських есхатологічних уявлень.

Дослідження переслідує мету: розкрити християнське розуміння і відношення до теперішніх планетарних проблем; виявити переваги і недоліки такого підходу до означених проблем. Досягнення поставленої мети обумовлюється виконанням наступних завдань: 1) проаналізувати процес глобалізації і пов’язані з ним світові проблеми сучасності; 2) подати дефініції понять з проблеми та простежити еволюцію останньої в історії християнської інтерпретації; 3) дослідити і диференціювати християнські погляди на планетарні проблеми сьогодення.

Для реалізації завдань розвідки автор провів герменевтичний аналіз текстів Біблії, які говорять про прийдешні події, проаналізував богословські та наукові праці з проблеми. Індуктивний метод допоміг сформувати уявлення про загальний погляд конкретних конфесій на проблему. За допомогою порівняльного методу вдалося визначити спільне та відмінне в точках зору на предмет науковців, окремих богословів та конфесій взагалі. Спосіб узагальнення в процесі дослідження використовувався у підбитті підсумків.

Розкриття теми курсової роботи потребувало ознайомлення з джерельною базою із питань глобальних проблем та їх інтерпретації в християнській есхатології. В дослідженні було використано текст Біблії, богословські праці вітчизняних та зарубіжних письменників різних конфесій, вивчалися наукові та популярні статті із наукових та релігійних періодичних видань з назначеної проблематики. З метою розширення джерельної бази автор послуговувався тематичними матеріалами мережі Інтернет, звідки взяті 26 із 42 найменувань праць зі списку використаних джерел та літератури.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що її результати можна використовувати для особистого поглиблення знань у сфері християнської есхатології, у лекціях викладачів релігієзнавства та теології, у проведенні семінарів та тренінгів для молоді з просвітницько-виховною метою, для написання рефератів учнями старших класів та студентами релігієзнавчої і богословської спеціальностей.
^

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ



Характеристика сучасних проблем людства як глобальних свідчить про те, що ці проблеми за масштабним категоріальним показником перейшли певну завершальну межу в свої еволюції. Разом з тим, глобальні проблеми нашого часу не є відокремленим, самостійним явищем, а становлять певного роду складову безпрецедентного всеохоплюючого процесу глобалізації, який ознаменовує сучасний етап становлення людської цивілізації. Тому, щоби краще зрозуміти природу і глибину теперішніх глобальних проблем, важливо проаналізувати саме явище глобалізації, яке, як далі буде видно, через свою широкомасштабність та внутрішню суперечливість, разом із позитивами породжує або спонукає низку планетарних проблем.

    1. ^

      Глобалізація як характеристика сучасної епохи розвитку людської цивілізації



Терміном «глобалізація» називають дедалі глибшу залежність людей і країн у всьому світі один від одного [5,448].

А. Костін зазначає, що глобальний характер природної залежності людства, пов′язаний з внутрішньою іманентною активністю природи, існував завжди. А ось зростання соціоприродної та інтерсоціальної взаємозалежності різних суспільств планети утворює суттєву характеристику теперішнього етапу глобалізації. Ця властивість глобалізації також явище не нове. В різних формах і відношеннях воно існувало і розвивалося на різних етапах історії. Але довгий час значні території практично залишалися ізольованими від цього процесу взаємозалежності. Ситуація змінилася в результаті географічних відкриттів та колоніальної експансії.

Таким чином основні параметри сучасної соціоприродної та інтерсоціальної взаємозалежності приводять до становлення нової якості глобалізації. Ці параметри характеризують і визначають економічну, інформаційну планетарну взаємозалежність, взаємозалежність глобальних проблем і т. д.

У результаті змінюється лице світу в багатьох його параметрах. Наприклад, з плином часу все більше втрачається сенс аналізувати процеси суспільного та політичного розвитку різноманітних державних утворень так, як би вони були в переважній мірі структурами, які розвиваються внутрішньо, в той час як вони є у все більшій мірі структурами, створеними всесвітніми процесами і набувають своєї форми внаслідок реакції на ці процеси.

Процес інтеграції людства в складну структурну взаємопов′язану планетарну цивілізацію відбувається в умовах взаємодії нерідко протилежних і взаємодоповнюючих тенденцій, наприклад, тенденції до глобальної інтеграції і тенденції до диференціації існуючих культурних та політичних реальностей. Наростає число негативних взаємозалежностей різноманітних регіонів.

Об′єктивний зміст процесу глобалізації носить гетерогенний характер. Його структурні складові представляють собою різнорідні за походженням і сферами явища, механізми і процеси, які утворюють дуже суперечливу системну цілісність [28, 1].

Така суперечлива в своїй суті природа процесу глобалізації проявляється, зокрема, у зростаючій нерівності між Північчю й Півднем та зниженні глобальної безпеки. Нинішня глобалізація створює не тільки переможців, але й переможених, які позбавлені можливостей скористатися перевагами глобалізації, будучи залучені в цей світовий процесс [21, 2].

До суперечливих проявів глобалізації відносять також безперервно наростаючі довготривалі негативні антропогенні впливи на біосферу планети, які ведуть до її все більш масштабної і безповоротної деградації й підривають необхідні умови подальшого існування людського суспільства.

Суперечливими за наслідковим показником у рамках глобалізаціє є і масштабний розвиток засобів комунікації та зв′язку, глобального інформаційного середовища та різноманітних інфраструктур, взаємодій і взаємовідносин між країнами і народами, який формує нову якість взаємопов′язаності і взаємозамозалежності соціуму, в котрій співіснують і дуже складно взаємодіють дуже неоднорідні і, навіть, протилежні тенденції, які загрожують безпеці цивілізації.

Для наслідків глобалізації характерне наростання суперечливості всіх процесів. Кожна реально діюча тенденція наштовхується на контртенденцію, і вся глобально-соціальна цілісність набуває все більше форми хаосу, нагромадження самих різних тенденцій, принципів, начал і т. д.

При цьому збільшення кількості населення і міграційні процеси, проблеми обмеженості ресурсів і охорони навколишнього середовища та інші глобальні проблеми і фактори поглиблюють напругу на міжнародній арені.

Найбільш очевидним і зримим результатом процесу глобалізації є єдність капіталізму в його найвищій сучасній стадії і техносфери як найбільш завершеного матеріального результату всієї попередньої еволюції капіталізму і розпочатих процесів функціональної стратифікації держав у залежності від того, яке місце вони займали в системі забезпечення потреб техносфери. До початку ХХІ століття капіталізм завершив формування цілісного світового господарства, втягнувши в сферу свого впливу всю планету. Інтереси його подальшої експансії потребують політичного оформлення цих нових реалій. Колосальних масштабів досягнули концентрація та централізація капіталу, які погнули за собою виникнення надскладних структур, необхідних для забезпечення життєдіяльності капіталу в сучасних умовах, для контролю держави і суспільства за ним – і з його сторони за суспільством і державою в десятках країн світу.

Але утворення і зростання впливу таких суб′єктів глобальної політики та економіки, як транснаціональні корпорації, держави й об’єднання держав, міжурядові та неурядові організації, які діють на планетарному рівні в одній або декількох сферах, можна також по різному оцінювати. Одні бачать у цьому торжество ліберально-демократичної моделі, вірячи в перспективу глобального світового порядку, інші – знак потенціальної загрози цьому порядку, передбачають планетарні екологічні, соціоекономічні катастрофи і потенційну можливість зіткнення цивілізацій [28, 1-2].

З метою передбачення довготривалої перспективи і наслідків розвитку існуючих тенденцій в межах глобалізації Римським клубом (починаючи з 70-х рр. ХХ ст.) було проведено низку досліджень у сфері економіки, освіти, політики і міжнародних відносин. Автори розвідок зробили висновок, що при збереженні існуючих тенденцій науково-технічного прогресу і глобального економічного розвитку протягом першої половини ХХІ століття очікується глобальна катастрофа. Вони рекомендували перейти до «нульового росту», а пізніше — до «органічного росту». Ці праці зазнали певної критики з боку деяких науковців, але основні висновки з невеликими корективами були визнані об’єктивними. Оприлюднення результатів даних досліджень викликало також полеміку в середовищі світової громадськості і загострили боротьбу течій у сучасній західній філософії, політекономії, соціології і футурології [30, 2].

На даний час у зв′язку із двосторонністю наслідків глобалізації серед учених, футурологів та теологів не існує об’єктивного ставлення до неї як до визначальної парадигми кінця ХХ – початку ХХІ століття. Точки зору на значення і прояви глобалізації буквально діаметрально протилежні. Якщо вчені в своїй більшості оцінюють глобалізацію як об′єктивну і назрілу реальність, віддаючи їй належне, то теологи вважають її ознакою часу «кінця світу» та виправдання есхатологічної теорії лінійного розвитку світу [5, 448].

Отже, глобалізація, як явище неоднорідне і суперечливе за своєю природою і змістом, з одного боку розширила межі людських можливостей, а з іншого – поглибила деякі існуючі та поставила перед суспільством нові проблеми, які за сучасних умов набули глобального масштабу.

Тепер, після аналізу процесу глобалізації і перед тим, як розглядати християнське розуміння глобальних проблем сучасності, важливо безпосередньо перейти до визначення й розкриття зазначених проблем.


^

1.2. Означення й аналіз планетарних проблем теперішнього часу



Термін "глобальні проблеми " був уведений в наукову літературу в 70-х рр. ХХ ст. і отримав широке розповсюдження завдяки діяльності Римського клубу [30, 1]. Назву глобальних (від лат. globus - куля, фр. global – загальний, всеохоплюючий) ці проблеми отримали через свою масштабність і важливість для життєдіяльності людей. Глобальні проблеми носять загальнопланетарний характер, оскільки стосуються життєво важливих питань усіх держав і народів. При цьому по ряду позицій вони настільки напружені і знаходяться в такому критичному стані, що затримка їх розв’язання загрожує сильною деградацією умов життя суспільства або і неминучою загибеллю цивілізації. Слід також зауважити, що глобальні проблеми для свого вирішення потребують величезних зусиль усіх країн, об′єднання воєдино прогресивних сил і народів, тісної взаємодії політичних, економічних та науково-технічних можливостей [26, 1]. Особливістю глобальних проблем є їх взаємозалежність та взаємообумовленість і їх розв′язання не може уявлятися ізольованим одне від одного і розподіленим в якійсь хронологічній послідовності.

Таке взаємне пересікання глобальних проблем створює труднощі і з їх класифікацією, не говорячи уже про їх конкретну поодиничну диференціацію. Ні в науковій, ні в богословській літературі не існує єдиного завершеного списку глобальних проблем.

У цілі даної розвідки не входить завдання типологізувати чи розробити класифікацію глобальних проблем сучасності. Ми будемо означати й розкривати існуючі проблеми теперішньої цивілізації, виходячи із мети дослідження, вказуючи при цьому, за необхідності, хто найбільше акцентує на тій чи іншій проблемі. Треба, наразі, зауважити, що об’єм цієї роботи не дозволяє розкрити усі проблеми, а також дати вичерпний аналіз тих із них, що будуть зазначені. Ми прослідкуємо лише головні теперішні проблеми цивілізації в їх узагальнених рисах.

Практично усі дослідники сходяться на тому, що глобальною проблемою номер один можна вважати проблему збереження миру, яка становить не тільки вищу соціальну цінність, а й попередню умову успішного розв'язання інших глобальних проблем. Водночас, припинення накопичення озброєнь вивільнило б величезні економічні ресурси, науково-технічний потенціал для практичного розв'язання інших проблем [30, 3].

Побіжний погляд на такий умовивід представляється логічним і, за урахування ірраціональності застосування ядерного та інших видів зброї масового знищення, масштабне використання яких здатне привести учасників війни до самознищення, а людську цивілізацію - до загибелі, закономірно мав би привести до зняття проблеми війни. Однак, відмова від глобальної військової та ідеологічної конфронтації, заяви про припинення холодної війни і початку ери партнерства не привели до радикальних змін в арсеналах засобів вирішення міждержавних національно-етнічних, релігійних та інших протиріч, не виключили війну із цих арсеналів.

Друга половина ХХ століття характерна створенням і накопиченням величезної кількості ядерної і інших видів зброї масового знищення. Нарощується питома вага звичайних високоточних засобів, часто співставних по своїй бойовій ефективності із зброєю масового ураження. Величезні, причому нетрадиційно вражаючі можливості несе реальна перспектива матеріалізації нових принципів у розроблюваних зразках озброєння і техніки [19, 1-4].

Хоча конфлікти, напруження, суперечності і ненависть на міждержавному і внутрішньодержавному рівнях існували завжди, але в конфліктах та війнах ХХ століття спостерігається поява деяких нових сторін та розвиток нових тенденцій в них. Воєнні дії стали частішими і масштабнішими. Всього за піввіковий період після другої світової війни на планеті було зафіксовано 259 війн і збройних конфліктів [19, 2]. Вперше за всю історію людства в ХХ столітті війни досягнули глобального масштабу і забрали понад 100 млн. життів, це у чотири рази більше ніж за чотири попередні століття [5, 451, 453]. Вперше також було застосовано зброю масового ураження, що поставило перед людством загрозу термоядерної світової війни з її летальним завершенням для всієї цивілізації. Серед інших однією із особливостей сучасного насилля є також його демонстративність і все менше прагнення зберігати видимість легітимності, пристойності. Все частіше небезпеці піддається не чітко визначене коло осіб. Статистика свідкує про те, що в першій світовій війні 80% убитих були військовослужбовцями, під час другої – 50%, а до початку 90-х років із майже 30 мільйонів жертв післявоєнних конфліктів 80% були цивільними особами, переважно діти та жінки [28, 4].

Поряд із проблемою збереження миру не менш гостро перед людством постала і проблема виснаження та рівномірного розподілу природних ресурсів, яка, як буде відзначено далі, з часом буде все більше накладатися з проблемою збереження миру.

У середині другої половини ХХ століття оптимізм суспільства, спонукуваний стрімким прогресом науково-технічної революції, який породив віру в безкінечний поступ цивілізації, зазнав значних потрясінь через загострення усвідомлення обмеженості земних запасів [12, 16]. На цьому стали акцентувати ряд природоохоронних та стратегічно планувальних організацій. У доповідях Римського клубу наголошувалося на тому, що відбувається поступове збіднення світової ресурсної бази, енергоносіїв. Разом з тим, Д. А. Файфер, один із провідних геологів США, відзначав, що пік видобутку нафти в основних нафтових регіонах світу, крім Перської затоки і Каспійського басейну, вже минув. А за 20-25 років і ці родовища пройдуть свої пікові показники. Ці застереження підсилюються збільшенням споживання енергоресурсів, особливо нафти, основними найбільш розвинутими країнами світу [42, 1].

Поглиблюється і проблема виснаження такого насущного природного ресурсу, як прісна вода. Надмірне викачування ґрунтових вод створює проблему, яка складно або взагалі не піддається вирішенню. Рівень ґрунтових вод у деяких із основних зернопостачальних зон Північного Китаю падає зі швидкістю понад 1,5 метра на рік, а в Індії – в середньому від одного до понад трьох метрів на рік. Відбувається обміління низки великих озер або, навіть, внутрішніх морів, подібно Аральському в Середній Азії чи озеру Чапала в Мексиці, що збільшує засушливість клімату. В закликах науковців відзначається, що у 80 країнах, де проживає 40% всього населення Землі, існує серйозна недостача поверхневих вод. Забруднення рік, озер і грунтових вод значно ускладнює їх використання [26, 2].

Загострюється також проблема обмеженості лісових запасів планети. Згідно даних Всесвітнього банку, щорічні темпи скорочення лісових масивів з 1990 по 1995 рік становили 101,7 тис. кв. км. У зверненнях вчених зазначалося, що при збереженні цієї тенденції більшість вологих, тропічних лісів зникне до кінця ХХІ століття, а разом з ним припинить своє існування велика кількість рослинного і тваринного світу [26, 5].

Проблема ресурсів поглиблюється нерівномірністю їхнього розподілу на планеті як із об′єктивних причин, так і з суто людських, суб′єктивних. До другої категорії можна значною мірою віднести продовольчу проблему. Так, 50% світового населення живуть менш ніж на 2 євро в день, а 26000 людей вмирає щодня через голод і відсутність доступу до питної води [21, 4]. При цьому, за релігійними джерелами, коли від недоїдання щороку вмирає 12 млн. дітей та біля 100 млн. дітей кожен день лягають спати голодними в малорозвинутих країнах, 60% населення Європи та США мають надлишкову вагу. На препарати від ожиріння витрачається 15 млрд. доларів [5, 474]. До цієї групи проблем стосується і фінансова, тому що сьогодні чистий прибуток 200 найбагатших людей перевищує сукупність доходу 40% населення світу, тобто 2,4 млрд. людей [5, 449].

Перспективи мирного розвитку у XXI столітті такі, що проблема ресурсів стане мало не найактуальнішою. Є усі підстави вважати, що для її вирішення будуть застосовуватись усі засоби - політичні, економічні, фінансові, дипломатичні, інформаційні, екологічні, технологічні, воєнні і ін. [19, 4].

Одною із основних вважається і проблема екології, яка за теперішніх умов розвитку цивілізації особливо загострилася і набула глобального характеру. До цього призвів стрімкий розвиток техносфери в останні десятиліття. Так, в розвинутих країнах інформаційні технології були головними джерелами економічного росту протягом 90-х років. Створюючи мільйони робочих місць і піднімаючи продуктивність праці, вони значною мірою забезпечили економічний ріст. Такий хід подій викликав, навіть, певну економічну ейфорію, яка позначилася на показниках економічної активності. В цих умовах нерідко забувалось, що ріст іде таким чином, що підриваються природні основи такого розвитку, посилюються несприятливі кліматичні зміни і відбувається деградація природних ресурсів.

І хоча пробуджена останніми десятиліттями екологічна свідомість усе голосніше протестує проти уявлення, що зовнішній світ є не тільки сировиною, яку людина самочинно використовує, глобалізація економіки поки-що іде в такій формі і такими темпами, при яких пришвидшується підрив локальних екосистем, зникають все нові види рослин і тварин, фіксується тенденція негативних кліматичних перемін, посилюється розтавання льодяників, ерозія ґрунтів, зникання лісів, деградація й опустелювання сільськогосподарських угідь, забруднення вод світового океану та атмосфери Землі, руйнування озонового покрову планети і т. д. [12, 16; 28, 2].

Наприклад, відповідно до даних доповіді американського Інституту світових ресурсів, деградація ґрунтів або недостача забезпеченості їх водою охоплює уже 16% світових сільськогосподарських площ (територія, переважаюча площу Індії та Китаю, узятих разом). Збільшення виробництва значною мірою досягається за рахунок завдавання шкоди або і руйнування сільськогосподарських ресурсів. Це означає, що теперішнє населення Землі в екологічному сенсі нарощує своє споживання продуктів за рахунок майбутніх поколінь [26, 2-3; 28, 3].

Для ще одного зразку наведемо існуючу тенденцію, яка впливає на планетарний розвиток – глобальне підвищення температури, яке слідує за збільшенням атмосферних концентрацій двоокису вуглецю. З тих пір, коли понад два століття тому розпочалася промислова революція і до 1959 року, його концентрація збільшилася на 13%, а за наступні 39 років зросла на 17%. Глобальна середня температура також піднялася, особливо протягом останніх трьох десятиліть. А при зростанні температури приблизно на 1%, рівень моря піднімається мінімум на 17 сантиметрів. Це, в кінцевому результаті, змінить кожну екосистему на Землі.

За деякими дослідженнями 80-х рр. біля 1 млрд. людей піддаються небезпечному впливу викидів сажі та отруйних газів. Вважається, що на початок третього тисячоліття буде знищено від 500 тис. до 1 млн. видів тварин, рослин і комах [5, 461].

Із проблемою екології тісно взаємопов’язана проблема здоров’я, яка особливо загострилася в останній чверті XX ст., коли виникли принципово нові питання в галузі охорони здоров'я, відтворення повноцінних індивідів тощо, на які наука не змогла дати однозначну відповідь. Було зафіксовано значні зміни у генетичному матеріалі, з'явились хвороби, яких людство не знало і не виробило до них імунітету. Різко скоротився відсоток розумовоповноцінних людей. Складається ситуація, коли для народження дитини обов'язково необхідна сучасна лікарня, що є протиприродним явищем. В останні роки зростає число вроджених вад, в ряді країн скорочується середня тривалість життя. Смертність суттєво "помолоділа" [30, 4].

Великою мірою до такого стану призвело небувало різке погіршення природних умов, забруднення вод і ґрунтів промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, широке використання мінеральних добрив і отрутохімікатів сприяють підвищенню вмісту в продуктах речовин, які негативно відображаються на здоров’ї людей. Наприклад, за деякими оцінками, від 60 до 80% всіх захворювань раком – прямий результат наявності хімікатів у повітрі, воді та продуктах харчування [26, 5].

У літературі свідків Єгови говориться про те, що в 1918-1919 рр. людство спіткала епідемія грипу «іспанка», яка за різними розрахунками забрала життя від 20 до 50 млн. людей. Глобальними проблемами тут називаються рак і захворювання серця, які забирають щороку мільйони жертв. Продовжують губити людство туберкульоз та малярія. Так, за словами єговістів, Всесвітня Організація Здоров′я передбачала, що за 90-ті рр. від названих хвороб помре біля 30 млн. чоловік; щорічно ж буде помирати 2 млн. людей [5, 459].

Поряд з іншими широко розповсюдженими хворобами, чумою ХХІ століття називають захворювання СНІДом, яке набуло глобального масштабу. Кризовим регіоном, де хронічні захворювання випереджують прогрес, стала Африка, район Сахари. В цій області сотні мільйонів людей знаходяться в критичному стані, наростає епідемія СНІДу. В деяких країнах понад 20% від повнолітнього населення інфіковані [28, 3]. За даними свідків Єгови з посиланням на Всесвітню Організацію Здоров′я, від СНІДу за останні 25 років померло 20 млн. людей, 34 млн. інфіковані ВІЛ вірусом. Вважається, що за період з 2000 по 2020 рр. ще помре 20 млн. осіб [5, 459].

Адвентисти та деякі інші протестантські деномінації до глобальних проблем здоров′я відносять, поряд із проблемами алкоголізму та наркоманії, і проблему паління, оскільки, на їхню думку, це явище може призвести до загибелі близько мільярда людей у ХХІ столітті [5, 466].

В основному у богословських розвідках природні катаклізми сучасності теж зараховуються до глобальних проблем. Для підтвердження цього висновку наводяться спостереження, згідно з якими тільки від землетрусів протягом ХХ століття загинуло понад мільйон осіб. По всьому світі надмірно зросла чисельність, масштабність та інтенсивність інших стихійних лих, таких як повені, пожежі, засухи, урагани [5, 453].

Збереження духовності та моралі розцінюється, переважно в релігійній літературі, як найактуальніша глобальна проблема нашого часу. Наголошується, що в основі будь-якого гармонійного суспільства, яке стабільно розвивається, лежать морально-етичні принципи. Регрес людства у цій царині породжує розлад і деградацію в інших сферах. Саме занепад духовності й моралі, як уявляється багатьом, переважною мірою лежить в основі усіх інших сучасних як індивідуальних, так і локальних та глобальних проблем людей [5, 54-56; 30, 2].

Наприклад, феномен «нового бойовика», який у нестабільних регіонах і державах, як правило, перемагає неозброєних громадян і дуже рідко – інших озброєних, і підйом агресивності в світі пояснюють рядом причин. Одна із головних – соціокультурна емансипація «бойовика», оскільки традиційно воїн утримувався певним суспільством, слідував його міфам та ритуалам, релігійним установкам і вихованню, але занепад суспільств, їхніх уподобань та звичаїв, ієрархій і дисципліни приводить до того, що воїн виходить із-під будь-якого внутрішнього чи зовнішнього контролю [28, 5].

У розрізі духовно-моральної глобальної проблематики сьогодення п′ятидесятники розглядають як проблеми також аборти, содомізм, сатанізм, відречення від Христа (в Європі щоденно 5 тис. людей, а за рік – майже 2 млн.). Сюди також зараховуються фальшиві доктрини, карикатуризація та вульгаризація Святого Духа, ліберальний гуманізм (коли людина, а не Бог в центрі уваги), секуляризм (світськість церкви), матеріалізм, розколи в церкві, релігійний антагонізм та нетерпимість, фальшиві харизми та відкрите шарлатанство [2, 97-100].

Приймаючи вирішення глобальної проблеми духовності й моралі за першочергове, комісія із глобального управління наголошує, що світу сьогодні як ніколи потрібні етичні цінності або «глобальна етика». Дана комісія пропонує застосувати для розв’язання всіх глобальних проблем та конфліктів принципи Золотого правила моральності, сформульованого ще 2000 років тому Ісусом Христом: «Люди повинні ставитись один до одного так, якби вони хотіли б, щоб ставились до них» [5, 456].
^

РОЗДІЛ 2. ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОСТІ В ХРИСТИЯНСЬКІЙ ЕСХАТОЛОГІЇ



Як правило, на будь-яку особистість, процес, подію чи явище не існує єдиного погляду, якого б дотримувалися усі без винятку. Розрізняють об’єктивні і суб’єктивні, оптимістичні і песимістичні, переважаючі й окремі оцінки та прогнози. Подібне відбувається і з розумінням глобальних проблем сучасності. Як було показано вище, в наукових колах немає одностайності в оцінках і баченні перспективи стосовно процесу глобалізації та теперішніх світових проблем. Схоже положення спостерігається й у судженнях християн.

Розділяти точки зору на глобальні проблеми сьогодення за конфесійним показником не уявляється об’єктивним, оскільки в кожному напрямку християнства хоча й існує переважаюче уявлення про означені проблеми, воно не є єдиним. Аналіз тлумачень світових проблем виявив їхню обумовленість есхато-міленіалістськими теоріями. Тому ми згрупуємо різні богословські точки зору на теперішні проблеми людства навколо цих теорій, вказуючи, за необхідності, чия це інтерпретація. Але перед цим, для кращого розуміння того, чому конкретні есхатологічні уявлення актуалізувалися в певний історичний період і чому деякі є переважаючими сьогодні, зробимо короткий екскурс в історію християнських есхато-міленіалістських бачень. В світлі того, що об′єкт християнської есхатології відносно мало досліджений у сучасній релігієзнавчій літературі, уявляється також важливим провести огляд есхатологічних християнських дефініцій, які стосуються даної розвідки.
^ 2.1. Есхато-мілленіалізм як об′єкт дослідження
Есхатологія (від грецьк. еschatos – останній, logos – вчення) – релігійне вчення про кінцеву долю людства і світу. Складовими есхатології є уявлення про Царство Боже (як небесне, так і земне), про антихриста, воскресіння мертвих, страшний суд (Армагеддон), рай та пекло [24, 3]. Це наукова інтерпретація есхатології. Тепер розглянемо декілька богословських визначень, які дещо різняться з науковими.

Чи не найпершим терміном «есхатологія», в сенсі святої науки про останні речі, послуговується лютеранський богослов А. Калов (друга пол.. ХVІІ ст.). Від початку ХІХ століття цей термін визнають дедалі більше. Протестантський богослов Г. Бретшнайдер розуміє під «останніми речами» те, що ще зробить Ісус, коли сучасний стан речей осягне згідно з Божим планом свою кінцеву мету і буде перетворений для інших цілей. Він називає чотири «останні речі»: смерть, воскресіння, суд і кінець світу. Ф. Обертюр і Е. Кюпфель започаткували цю назву в католицькому середовищі, де вона швидко поширилася [12, 10-11].

Для протестантського теолога Чарльза Райрі есхатологія – це богослов’я останніх речей і останніх подій. За Ч.Райрі вона включає в себе вчення про воскресіння, про стан людини між смертю і воскресінням (проміжковий стан), про підхоплення церкви (забрання на небо), про друге пришестя Христа, про тисячолітнє Царство [24, 4]. За іншим богословом – Міллардом Еріксоном, есхатологія означає вчення про останні дні і речі. Вона займається дослідженням питань про кінець часу і завершення Божої діяльності у світі [6, 969]. Уейн Грудем визначає есхатологію як вчення про прийдешні події [3, 1231]. Сутність есхатології, на думку богослова Алістера Мак-Грата, полягає в тому, що історичний час розглядається як лінійний, а не циклічний. Історія, за логікою, мала початок і колись наступить її кінець. Есхатологія, таким чином розглядає, зауважує Мак-Грат, ряд вірувань, які відносяться до кінця життя й історії, як окремої людини, так і світу вцілому [24, 4].

Отже, робить висновок А. Ціґенаус, «християнська есхатологія не є історично-філософською футурологією, а дослідженням щодо остаточного майбуття людини та космосу і намагається потрактувати людське існування у проміжку між першим та другим приходом Христа» [12, 12].
Означивши основні визначення есхатології, перейдемо тепер до аналізу доктрин мілленіалізму як однієї із складових есхатології.

Халіазм, мілленіалізм (грецьк. chilioi, лат. millenium – дослівно тисяча) – вчення про тисячолітнє Царство [20, 5]. Хоча обидва поняття ведуть мову про одне й те ж явище – тисячолітнє Царство, термін “хіліазм”, як вважають релігієзнавці, більше належить східній християнській традиції, тоді як на Заході поширені поняття “мілленіум”, “мілленаризм” [23, 2]. У цьому дослідженні ми в більшій мірі послуговуватимемося західною термінологією, оскільки вона в цій сфері досконаліше розроблена. Термінологічні недопрацювання у східній традиції в області мілленіалізму, пояснюються, можливо, переважаючим ігноруванням східною церквою хіліастичних ідей.

Ідея мілленіалізму базується на провіщеній біблійними пророками ідеї земного царювання Христа, яке встановиться з Його другим пришестям, обітниця про що міститься у текстах Нового Завіту (основний текст – Об. 20.4-6). Зазначимо, що вчення про тисячолітнє царство не є ідентичним із християнським вченням про Царство Боже взагалі, а розглядається як перша стадія вічного царства.

Проблему хіліазму по-різному тлумачать три есхатологічних теорії: амілленіалізм, постмілленіалізм та премілленіалізм з точки зору того, чи воно наступить і коли воно наступить – до, чи після другого пришестя Христа [3, 1252-1257].

Поняття «амілленіалізм» буквально виражає ідею про те, що в майбутньому не буде ніякого тисячолітнього царства в буквальному розумінні. Префікс “а” у слові амілленіалізм надає йому заперечувальної форми [24, 4]. Біблійне поняття тисячолітнього царства в цій теорії трактується в переносному значенні й означає в Августина період від першого – до другого пришестя Христа, тобто вік церкви [15, 1233], в Глубоковського – духовне царювання душ померлих людей на небі в період між смертю і майбутнім воскресінням [22, 3], у Брянчанінова – період земного життя віруючого від його навернення в християнство до його смерті [22, 4]. Своєрідність цього уявлення полягає в тому, що в ньому не заперечується вчення про буквальне повернення Христа, але відкидається судження про його буквальне царювання на Землі упродовж тисячі років. Згідно з пануючою амілленіалістської точкою зору, Царство Боже вже присутнє в епоху Церкви. Після кінця цього віку вічність трансцедентно-катастрофічним чином відразу ввійде в силу без перехідного етапу – тисячолітнього царства [6, 1024-1027].

Постмілленіалізм основується на переконанні, що проповідування Євангелії і дії Святого Духа в серцях людей будуть настільки успішними, що весь світ поступово навернеться в християнство. Префікс “пост” у слові постмілленіалізм в даному випадку означає, що Христос повернеться після закінчення мілленіуму, а з Його приходом відбудеться всезагальне воскресіння мертвих, всезагальний суд і трансформація теперішньої дійсності у нову форму буття. У відповідності з цим вченням на Землі незабаром наступить епоха всезагального миру й справедливості, тобто тисячолітнє царство [3, 1019-1021]. Тисяча в цій концепції розуміється не буквально, а як певна повнота часу [18, 94]. Цей період характеризуватиметься повселюдним миром, матеріальним достатком і духовним благополуччям. Хоча гріх ще не буде знищений повністю, але правилом стане життя за християнськими принципами. Така повнота у царстві стане можливою за рахунок того, що, за цим вченням, Сатана буде нейтралізований на початку тисячоліття [24, 6].

Премілленіалісти сприймають ідею міленіуму буквально. Префікс “пре” у слові премілленіалізм означає, що Ісус прийде вдруге перед тисячолітнім царством, щоб утвердити своє земне панування. Згідно названої концепції встановлення Христового правління на Землі не буде продовженням і розвитком уже існуючих в світі тенденцій. Навпаки, відбудеться радикальний розрив з тими умовами, в яких людство перебувало до цього. Премілленіалісти дотримуються точки зору про два воскресіння мертвих в різні часи, між якими буде міститися вік мілленіуму. Ця епоха буде існувати приблизно одну тисячу років [3, 1021-1024].
Встановивши суттєві характеристики кожного есхато-мілленіалістського уявлення, прослідкуємо тепер еволюцію цих бачень в християнській історії.

У ранній період історії Християнської цЦеркви пануючою точкою зору на тисячолітнє царство був, найімовірніше, премілленіалізм. Протягом перших трьох століть християн відрізняла тверда віра у швидке повернення Христа. Вони очікували не поступового розвитку царства, а раптового катаклізму, котрий покладе початок есхатону [3, 1021-1022]. Дотримання цього погляду дарувало християнам, які зазнавали переслідувань в Римській імперії, величезну утіху. Премілленіалістське бачення есхатологічних подій прослідковується у трудах тодішніх богословів, таких як Папій, Іріней Ліонський, Юстин Мученик, Тертуліан, Іпполіт, Мефодій, Коммодіан та Лактанцій [15, 1233].

Поворот тогочасної есхатологічної свідомості пов′язаний з ім′ям Орігена, який учив, що Царство Боже – в серці віруючого, а не у світі. В результаті увага була переміщена з історичного на духовний, метафізичний вимір. Накінець, навернення імператора Костянтина Великого, який оголосив християнство офіційною релігією Візантії, викликало до життя нову інтерпретацію мілленіалізму. В ІV ст. А. Августин сформулював амілленіалістські уявлення, які стали пануючими в західній християнській думці в Середні віки. Такого погляду дотримувалися І. Златоуст [20, 5], Климент Олександрійський, Климент Римський, Ерм, Кіпріан, Діонісій Олександрійський, Єфрем Сірін, Ієронім, Тихоній [7, 100]. Амілленіалізм Августина основувався на алегоричному підході до тлумачення картин і образів Апокаліпсису. Теологія Августина була сприйнята Римом і стала офіційним вченням Церкви. Церкви Реформації – лютеранська, кальвіністська та англіканська – в ХVІ ст. також неофіційно перейняли августинівську амілленіалістську концепцію, хоча у формальних катехізисах цих церков нічого не говориться про апокаліптичний амілленіалізм [15, 1233-1234].

Разом з цим, діячі Реформації ініціювали переміни, які призвели пробудження нового інтересу до премілленіалізму. До таких перемін відносяться більш буквальний підхід до інтерпретації Писання, ототожнення папства з антихристом і підкреслена роль біблійних пророцтв. В ХVІІ ст. специфічну форму премілленіалізму розповсюджували два протестантські теологи: І. Г. Альштед та І. Меде. У ХVІІІ ст. премілленіалізм почав втрачати свою популярність. Його представляли в цей час І. Ньютон, І. А. Бенгель, Д. Прістлі.

Усе більше уваги до себе став привертати постмілленіалізм. Його популяризували протестантські богослови Д. Уітбі та Д. Едвардс. Д. Уітбі відводив Америці важливу роль в процесі встановлення тисячолітнього царства. В ХІХ ст. ця форма постмілленіалізму набула величезної популярності у США [15, 1234-1235]. Підґрунтям для його актуалізації став небувалий успіх місіонерської діяльності по всьому світі, прогрес в соціальних областях. Тому здавалося достатньо розумним, що весь світ скоро навернеться до Христа і наступить епоха всесвітнього миру і всестороннього розквіту [6, 1020].

Коли в ХХ столітті у зв′язку із несприятливими природними та соціальними обставинами постмілленіалізм почав втрачати свою популярність, його місце великою мірою зайняв амілленіалізм, який завжди мав місце поряд із ним, а часто і складно було провести чітку межу між ними [6, 1025].

В Європі ж у ХІХ ст. насильницьке повалення європейських суспільних і політичних інститутів під час Французької революції сприяло наростанню апокаліптичних настроїв. В такій атмосфері знову отримав відомість премілленіалізм [15, 1234]. Лиха ХХ ст. пожвавили апокаліптичну свідомість і по-новому актуалізували премілленіалістські есхатологічні погляди. Ці уявлення сьогодні є пануючими в протестантських деномінаціях. Православний теолог А. Горбунов виражає своє занепокоєння тим, що вони знаходять місце і в православному середовищі [22, 1], для якого в цілому притаманні амілленіалістські погляди на ідею тисячолітнього царства [18, 101], як і для католиків [27, 1], хоча історична церква і не встановила ніякого визначеного і остаточного догматичного відношення до неї і ніколи це питання не було предметом догматичного обговорення соборно [18, 99].

Специфічних постмілленіалістських поглядів в останній час дотримуються деякі представники неоп′ятидесятницьких рухів [31]. Ці ідеї простежуються в працях протестантського богослова Ю. Мольтмана, який акцентував на необхідності перетворення суспільства церквою і вважав, що вона має всі підстави привести його до нового обновленого майбутнього [6, 980-981]. Постмілленіалістські уявлення знаходимо і в інтерпретаціях відомих православних богословів С. Булгакова [18, 98-99] та О. Меня [33, 61].

Отже, в християнській історії не існувало постійно домінуючої точки зору на ідею мілленіалізму. В різні періоди, як правило, панувала якась одна позиція, переважання якої, схоже, було обумовлено конкретними соціально-економічними та політичними обставинами, в яких знаходилася церква.

Сьогодні традиційні церкви – католицька та православна – дотримуються переважно історично притаманної їм есхатологічної концепції амілленіалізму. Сучасне ж протестантське богослов’я, виявившись вільним від історичних передумов, які наклали свій відбиток на теологію традиційних християнських церков, сприйняло головним чином специфічні форми премілленіалістської ідеї тисячолітнього царства, що уявляється закономірним з огляду на обставини, в яких знаходиться сучасне суспільство.
^ 2.2. Розуміння планетарних проблем сьогодення в есхато-мілленіалістських концепціях
Кожному із розглянутих вище есхато-мілленіалістських уявлень властива своя своєрідна інтерпретація глобальних проблем сучасності.

Згідно доктриною амілленіалізму, добро і зло будуть співіснувати до кінця світу як «Царство Бога» і «Царство Сатани» [24, 4]. А. Августин вважав, що боротьба зі злом у світі не обіцяє скорої перемоги. Хоча на духовному рівні битва уже виграна, так як Бог отримав перемогу над Сатаною через смерть і воскресіння Ісуса, останньому відданий в дочасний наділ «ґрад земний» (світська система), який співіснує поряд з «ґрадом Божим» (церквою). Але зрештою, влада Диявола над земним світом буде забрана в нього торжествуючим Богом. Відповідно, в більшій чи меншій мірі людство завжди переживатиме соціальну нерівність і напруження, природні катаклізми і катастрофи, економічну нестабільність і кризи та політичну дисгармонію, які будуть вираженням духовного протистояння сил добра і зла [15, 1233].

Деякі православні амілленіалісти розглядають сучасну епоху з її глобальними проблемами уже як завершальну фазу духовного тисячолітнього царства, представленого церквою, яке розпочалося з першим приходом Христа і закінчиться Його другим приходом. Серед них А. Мілеант та А. І. Осіпов. Вони розглядають низку глобальних проблем як виконання біблійних пророцтв про ознаки «кінця світу». Зокрема, звертають увагу на зростаючу тенденцію до занепаду духовності й моралі, яка має місце в теперішньому суспільстві. З цим пов’язане зростання всякого зла і несправедливості, ворожнечі і ненависті на різних рівнях суспільних відносин. Кровопролитні війни стають все частішими і набувають усе більших масштабів. Науково-технічний прогрес породжує чимраз більше природних катаклізмів і загрожує провокацією космічних катастроф [34, 3-5; 36, 6;].

Звідси робиться висновок, що людство стоїть на порозі ще однієї, найголовнішої ознаки другого приходу Христа – появи антихриста, світового політичного лідера. Науково-технічний прогрес та глобалізація, на їхню думку, є передумовами його об’явлення і встановлення тотального контролю над людством за допомогою комп′ютерних технологій [36, 4-7].

Логічні наслідки такого нового світового порядку в умовах духовного, морального, екологічного, енергетичного, демографічного та інших криз, які вразили сучасний світ, за словами Осіпова, очевидні і співпадають зі смислом тих кінцевих подій в житті людства, про які говорить Об′явлення Івана – із страшною і завершальною загибеллю всієї планети [36, 8].

Отже, робить висновок Мілеант, сучасне розгортання подій на планеті дає підґрунтя думати, що на зломі другого і третього тисячоліть перегорнулась передостання сторінка світової історії, після чого наступить пришестя Антихриста і виконаються провіщення книги об′явлення [34, 15].

Але інший православний теолог-амілленіаліст І. С. Роуз вважає глобальні проблеми сучасності ще недостатньо глибокими, щоб означати близьке завершення земної історії. Він зазначає, що часто сучасники надають надто багато значення похмурим видінням із Біблії, спостерігаючи примноження зла навколо себе. Але це відбувається внаслідок їхньої малодушності й заклопотаності, через що вони випускають із поля зору загальну картину того, що відбувається. Коли наблизиться кінець цього світу, стверджує він, тоді дійсно наступить «велика скорбота, якої не було від створення світу і до нині, і не буде» [37, 4].

Католицький богослов амілленіалістської орієнтації А. Ціґенаус не вважає теперішні планетарні проблеми визначальними для християнської есхатології, оскільки вони можуть як означати близькість кінця, так і не означати цього. Він зауважує лише, що вони засвідчують про обмеженість і конечність внутрішньо світового поступу і спрямовують людські сподівання у трансцендентне. Його есхатологія теоцентрична, в її центрі стоїть Бог надії [12, 22-24].

Інше бачення глобальних проблем сучасності знаходимо у постмілленіалістів. Вони також, як і амілленіалісти, вважають, що ці проблеми є результатом протистояння добрих та злих сил в духовному світі. А втім, на відміну від останніх, вони вважають, що ця боротьба незабаром буде виграна на користь добра і на Землі настане ера всезагального миру і достатку.

У поглядах на те, яким чином це відбудеться, постмілленіалісти дещо відрізняються. Вони єдині в тому, що це не станеться через видиме трансцендентно-катастрофічне втручання Бога в історичний процес, але різняться в поглядах на роль церкви у цій справі з одного боку і на вплив трансформацій в духовному світі на цей процес – з іншого.

Першу концепцію встановлення нового світового порядку, за якого Христос є духовним володарем у суспільстві, представляє сучасний неоп′ятидесятницький теолог О. Лєдяєв, який, хоча й не розвиває конкретних мілленіалістських ідей, за своїми есхатологічними поглядами найбільш наближений до постмілленіалістів. Його теорія доволі проста. Основну роль у встановленні епохи повселюдного благополуччя і процвітання він відводить церкві, не пов’язуючи цей процес з певними екстраординарними перемінами чи колізіями в духовному світі. Основуючись на біблійних твердженнях, що «Христос помер за всіх», він вважає, що проповідування Євангелії буде мати настільки великий успіх, що призведе до християнізації переважної більшості земного населення. А це, в свою чергу, спричинить небувалі переміни і прогрес в соціальній, економічній, політичній та інших сферах життя і діяльності суспільства. Звичайно, все це здійснюватиметься не без Божого духовно-трансцендентного впливу [31, 4-6]. Отже, відповідно есхатологічних ідей Лєдяєва, світові проблеми, з якими стикнулось сьогоденне людство, носять нетривалий характер і будуть незабаром вирішені через духовно перетворюючий вплив церкви на суспільство.

Другий підхід щодо способу настання епохи міленіуму відображений в працях О. Меня та С. Булгакова, які, хоча і не заперечувати участі церкви у вирішенні глобальних проблем сьогодення, відводили особливу роль в цьому процесі перетворенням в духовному світі. Мень говорить про певний конкретний момент в майбутньому, віддалений від нашого часу на десятки або й сотні років, в який Христос подолає Сатану в духовній битві так, що його вплив на світ буде нейтралізований, в результаті чого відбудеться швидка християнізація світу і стрімка руїна зла. В цей час душі померлих віруючих будуть призвані до особливо активної участі в земних ділах [33, 59-62]. Так розпочнеться епоха тисячолітнього царства – перехідний період, в який відбуватиметься поступове входження Христа і душ померлих у свої царські повноваження в духовному світі і підготовуватиметься земне суспільство для встановлення Христового панування над ним в другому його приході [18, 98-99].

Утім, цей час ще попереду. На думку Булгакова, ми живемо в середині історії, в завершальний період протистояння добра і зла, християнства і антихристиянства. Тому, якими б страшними і приголомшливими не були події наших днів, зауважує він, вони ще не закінчують історії, але, навпаки, лише передують вирішальним звершенням, які мають відбутися ще перед її кінцем. Пожвавлення воєн, міжнародних конфліктів, соціальної напруги, зростання планетарної економічної нерівності та нестабільності і природних катаклізмів та інших несприятливих процесів і явищ – все це тимчасове і незабаром буде вирішене через усунення негативних духовних сил, які, в кінцевому результаті, завжди стоять за всяким злом, та через активізацію позитивного духовно-трансцендентного впливу на суспільство завдяки посередництву церкви [18, 91-92].

Своєрідну інтерпретацію глобальних проблем сучасності в світлі своїх есхатологічних уявлень пропонують премілленіалісти. Їх найактивніше представляють сьогодні свідки Єгови. Також сюди відносяться протестанти інших деномінацій, зокрема адвентисти, баптисти та п’ятидесятники. Вони вважають, що сучасна цивілізація живе напередодні свого кінця і що наростаючі планетарні проблеми сьогодення свідкують про це. Незабаром зазначені проблеми досягнуть свого апогею і тоді трансцендентно-катастрофічним втручанням Бог покладе кінець існуючому стану та формі упорядкування суспільства й започаткує на землі еру мілленіуму.

Премілленіалісти вважають, що тисячолітнє царство означатимеме колосальну переміну ситуації, порівняно з передуючим йому періодом великої скорботи, яка буде часом безпрецедентних лихоліть і безпорядків, що включатимуть космічні потрясіння, переслідування християн і величезні різнорідні страждання. Премілленіалісти єдині в тому, що ситуація в світі стане найгіршою безпосередньо перед другим приходом Христа для встановлення тисячолітнього царства, яке, навпаки, буде періодом миру, розквіту і життя за принципами християнської етики [6, 1024].

Розбудовуючи ідею тисячолітнього Царства, єговістські богослови пропонують своє бачення процесу досягнення та розвитку Царства. У них, так як і у деяких постмілленіалістів, встановлення тисячолітнього царства на землі пов’язане із початком духовного царювання Христа. Але тоді, як для останніх початок названого панування Христового означає певне завершення боротьби в духовному світі і виразиться в позитивних перетвореннях на Землі, у єговістів воно означає початок прогресуючого духовного протистояння і пов’язується із лихоліттями в земному вимірі. Далі, якщо для постмілленіалістів початок Христового духовного царювання – це подія майбутнього, то для єговістів вона уже відбулася.

По-перше, вони стверджують, що сьогодні є всі передбачені в пророцтвах ознаки невидимого приходу і присутності Ісуса Христа на Землі: війни, землетруси, голод, епідемії, всесвітнє проповідування благої вісті про Царство Бога. Більше того, вони, опираючись на конкретні розрахунки, стверджують, що Христос невидимо прийшов на Землю і почав встановлювати своє правління з 1914 року. Етап людської історії, що розпочався після цієї дати, знаменує собою закінчення часів язичників і початок перехідного періоду від людського правління до тисячолітнього Царства Христа.

«Сторожова башта» єговістів описує технологію цього переходу: у 1914 році на небі відбулася війна, в результаті якої Сатана був скинутий на Землю, що спричинило на ній великі біди. З цього часу Христос почав царювати між своїми ворогами на короткий час, який продовжується тепер. Сучасне покоління стоїть на порозі великих перемін, коли зло («велика скорбота»), досягнувши свого апогею, буде знищене в битві Армагедон і наступирь ера мілленіуму [23, 3-4].

Адвентисти, баптисти та п′ятидесятники також розцінюють глобальні проблеми, як «ознаки кінця світу» або «ознаки другого приходу Христа», але, на відміну від перших, не пов’язують їх із певними колізіями в духовному світі, крім адвентистів, у яких, подібно до єговістів, Сатана, після духовної боротьби на небі у 1844 році, є ініціатором всіх проблем на Землі [23, 470]. Сучасні проблеми у двох інших деномінаціях є з одного боку наслідком відокремленої від Бога діяльності людей, а з іншого – карами Божими за потурання його законами моралі, етики і віри. Світові проблеми сьогодення пов’язуються багатьма з них із символічним зняттям печаток, сурмленням сурем, виливанням чаш і появою вершників із Апокаліпсису Івана, які означають війну, голод, епідемії, природні катастрофи та інші лиха [9, 1405-1410].

Названі проблеми, в поглядах більшості сучасних протестантських богословів носять безповоротній характер і будуть все більше прогресувати, буде поглиблюватися духовний і моральний занепад, рости соціальна і політична напруга на локальному та планетарному рівнях, збільшуватися деградація природного середовища і т. д. На короткий час Антихристу в недалекому майбутньому вдасться їх врегулювати, але потім вони повернуться із ще більшою силою. І лише надприродне божественне втручання в обставини, які склалися на Землі, приведе до перемін [23, 465-475].

Разом з тим, на відміну від безальтернативної есхатології єговістів, у інших зазначених течіях віруючих закликають в очікуванні другого приходу Христа посилювати турботу про світ. В такому світоглядному контексті вони розробляють і реалізують ряд благодійних просвітницько-профілактичних та соціальних програм [23, 466-467, 475].

Підсумовуючи досліджене в даному підрозділі, зазначимо, що амілленіалізм зазвичай не демонструє оптимізму, настільки характерного для постмілленіалізму. Успішна проповідь Євангелії і духовне, соціальне та економічне відродження світу, на їх гадку, повністю можливе, але величезні успіхи в цьому відношенні відтак не обов’язкові. Завдяки цьому в ХХ столітті амілленіалістська точка зору виглядає більше обґрунтованою порівняно із постмілленіалістською.

Разом з тим, амілленіалісти не очікують крайнього погіршення умов існування перед другим приходом Христа, подібно до премілленіалістів, хоча ніщо у них і не виключає такої можливості. На відміну від амілленіалістів, які, по великому рахунку, не займаються старанними пошуками ознак другого приходу Христа, для багатьох премілленіалістів це є характерною рисою і вони, в умовах наростання і поглиблення глобальних проблем у ХХІ столітті, мають успіхи в цьому.

ВИСНОВКИ
Результати даної роботи можна виразити в наступних узагальненнях:

На початку ХХІ століття людство опинилося в надто суперечливих обставинах. З одного боку цивілізація досягнула найвищих можливостей комфорту проживання, з іншого спричинилася до небувалого екологічного виснаження та порушення екологічної рівноваги планети. Перед людством гостро постали проблеми збереження миру, вичерпності та рівномірного розподілу природних ресурсів, деградації здоров’я і навколишнього середовища, занепаду духовності й моралі та інші.

Прогресуюча тенденційність глобальних проблем сучасності до поглиблення обумовлює переважаючу невтішність прогнозів науковців щодо подальших перспектив поступу цивілізації. Зважаючи на масштаби, глибину і взаємопов’язаність глобальних проблем між собою та з іншими процесами, важко з повною упевненістю говорити про їх вирішення. Більше чи менше врегулювання названих проблем можливе лише при консолідації зусиль усіх землян у різних галузях, що, в світлі зростаючої глобальної духовно-моральної кризи, уявляється малоймовірним. Тому на даний час можна говорити скоріше не про їхнє вирішення, а про послаблення чи відтермінування.

Нові реалії, які характеризуються непостійністю і мінливістю, пришвидшили темп життя суспільства і вимагають від нього швидкої психологічної адаптації до них. Незвичність до такого темпу трансформацій спричиняє руйнування ментальних опор і створює у свідомості відчуття неконтрольованого постійно зростаючого лету дійсності. Це дезорієнтує багатьох, підриває у них почуття впевненості, призводить до розчарування в надійності видимого і посилює захоплення містичним, підживляє устремління до потойбічного, а в світлі безперервного поглиблення глобальних проблем пожвавлює апокаліптичну свідомість.

Аналіз богословських праць християнських теологів показав, що масові передчуття кінця історії і посилення занепадницьких настроїв у сучасному суспільстві, як правило, має мало спільного з богословськи вивіреною християнською есхатологією, в якій «кінець світу» є, насамперед, актом надії, а не катастрофи; надходженням Царства Божого, а не мороку небуття.

Християни, виходячи із августинівського лінійно-провіденційного розуміння історії, спільні в переконанні про конечність внутрішньо світового поступу і незаперечність завершення теперішньої форми людського буття в майбутньому. Але різняться в поглядах на те, де тепер знаходиться людство на шкалі історії: по середині, на кінці, чи це, взагалі не відомо, та й не важливо. Прийняття конкретної із названих точок зору обумовлює християнське розуміння і відношення до глобальних проблем нашого часу.

Амілленіалісти, котрими сьогодні є більшість католиків і православних християн, в переважній більшості займають третю позицію, відповідно до якої не можна з упевненістю говорити про те, де на даний момент знаходиться стрілка годинника історії: не відомо, чи сьогодні ще день, чи уже настав вечір людської еволюції. Відповідно, глобальні проблеми сучасності не відіграють суттєвого значення для цієї есхатологічної концепції, оскільки вони можуть, як означати близькість «кінця світу», так і не означати цього. Тому амілленіалісти вважають недоцільним зосереджуватися на проблемах сьогодення, а спрямовують свою увагу на Бога надії, котрий стоїть над усіма проблемами і над історією взагалі.

Постмілленіалісти, представлені сьогодні окремими теологами та релігійними діячами із різних конфесій, уособлюють оптимістичну меншість в інтерпретації планетарних теперішніх проблем. Вони рахують, що цивілізація на даний момент знаходиться в середині історичного процесу, що описувані проблеми носять тимчасовий характер і незабаром будуть вирішені, що найкращі часи планети ще попереду і не за горами. Людство скоро через духовно-трансцендентний вплив Бога та діяльність церкви переживе відродження у всіх сферах і настане ера всезагального миру, достатку і розквіту.

Премілленіалістська концепція, яку сьогодні сповідують більшість протестантських течій, в світлі наростання і поглиблення глобальних проблем набуває все більшої популярності. В загальному, це песимістична точка зору, адекватно якої, світ нині знаходиться у завершальній фазі своєї еволюції. На горизонті історії уже видніється другий прихід Ісуса Христа. Про це, на їх переконання, кольористо свідкують глобальні проблеми, які розцінюються в цій системі, як пророковані Христом і його апостолами ознаки «кінця світу». Відзначимо, що адвентисти, п′ятидесятники та баптисти не загострюють свою увагу на кризових явищах сьогодення так різко, як єговісти. Їм характерно концентруватися більше на тому, чий прихід очікується, ніж на тому, що йому передує. Їхня позиція щодо світових проблем двояка: з одного боку, вони вважають, що ці проблеми неможливо вирішити без втручання Бога, з іншого – рахують необхідним для релігійних організацій приймати посильну участь у пребудовчих соціальних процесах на засадах біблійної етики.

Не зважаючи на відмінності в поглядах християн на значення кризових явищ сучасності у вченні про останні речі та на час і спосіб звершення есхатологічної надії, вони спільно дивляться в майбутнє з оптимізмом. Слабою стороною їхньої точки зору можна вважати переважне прийняття на віру концепції прийдешніх подій за неспроможності з об’єктивних причин їхнього наукового обґрунтування. Сильною стороною можна вважати той позитивний підбадьорливо спонукаючий мотив для практичного життя віруючого, який дає йому есхатологічна надія.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Опубліковані документи і матеріали

  1. Біблія з коментарями // Виправлений та упорядкований переклад П. Куліша за ред. В. Боєчка. – Springfield, Missouri, USA: Life Pablishers International, 2006. – 2234 с.


2. Наукові статті, монографії, підручники

  1. Боечко В. Близок всему конец: библейские ответы на сложные вопросы. – Львов, 2005. – 260 с.

  2. Грудем У. Систематическое богословие. Введение в библейское учение. – С.-Пб.: Мирт, 2004. – 1453 с.

  3. Грушевський М. C. Історія української літератури // Упоряд. О. М. Таланчук // В 6 т. 9 кн.— К.: Либідь, 1994. – Т. 4. - Кн. 1. — 336 с.

  4. Докаш В. Кінець світу: еволюція протестантської інтерпретації / Монографія. – Ч.: Книги – ХХІ ст., 2007. – 544 с.

  5. Эриксон М. Христианское богословие. – С.-Пб.: Библия для всех, 2004. –1088 с.

  6. Канатуш В.Я. Тайна Апокалипсиса. Краткий комментарий на книгу Откровения Иоанна Богослова. – Минск: Пробуждение, 1993. – 125 с.

  7. Лангхамер И. Что будет с этим миром? – Бад Залцуфлем, Германия: Евангельськая мисия, 1995. – 156 с.

  8. Макдональд У. Библейские комментарии для христиан. Новый Завет. – Bielefeid: CLV, 2000. – 1465 с.

  9. Мэтью Г. Толкование на книги Нового Завета // В 6 т. –Нидерланды: Хендрыксон Паблышерс, 2004. – Т. 1. – 526 с.

  10. Тіссен К. Г. Лекції з систематичної теології. – Едмонтон, Канада, 2001. – 437 с.

  11. Цігенаус А. Есхатологія. Майбутнє сотвореного в Бозі. – Л.: Свічадо, 2006. – 351 с.




  1. Довідкова література

  1. Библейская Энциклопедия Брокгауза / Под ред. Ф. Ринекер, Г. Майер. – Кременчуг: Християнська зоря, 1999. – 1088 с.

  2. Геллей Г. Библейский справочник. – С.-Пб.: Библия для всех, 2002. – 860 с.

  3. Теологический энциклопедический словарь / Под ред. У. Элвела. – М.: Духовное возрождение, 2003. – 1467 с.

  4. Толковый словарь русского языка / Под ред. С. И. Ожегова, Н. Ю. Шведовой. - М., 2004. – 943 с.




  1. Інтернет-ресурс

  1. Алфеев І. Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. – Режим доступу: http://bishop.hilarion.orthodoxia.org

  2. Булгаков С. Апокалипсис Иоанна. – Режим доступу: www.alib.ru.doc

  3. Війна як стиль. Футурологічна рефлексія. – Режим доступу: http://www.una-unso.org.

  4. Второе пришествие Иисуса Христа: Свободная энциклопедия Википедия. – Режим доступу: http://www.wikipedia.org

  5. Глобальний План Маршала. Українська асоціація римського клубу. – Режим доступу: http://clubofrome.org.ua

  6. Горбунов А. Обличение неохилиазма. – Режим доступу: http://www.rusprav.org

  7. Докаш В. Проблеми хіліазму в протестантській теології. – Режим доступу: http://religstudies.org.ua

  8. Докаш В. Хіліастичні теорії в контексті протестантської есхатології. –Режим доступу: http://religstudies.org.ua

  9. Жеребятьев М. О неэффективности переговоров с пензенскими "затворниками" и о причинах распространения эсхатологических идей в современной России. – Режим доступу: http://www.portal-credo.ru

  10. Ковалев Е. Глобальная продовольственная проблема. – Режим доступу: http://www.demoscope.ru

  11. Колин B. Конец времен в верованиях католиков. – Режим доступу: http://translate.google.ru

  12. Костин А. И. Глобальные проблемы и политические аспекты глобализации. – Режим доступу: http://www.humanities.edu.ru

  13. Кренцер Ф. Завтра мы снова будем верить // Библиотека католической христианской литературы. – Режим доступу: http://cathlib.narod.ru

  14. Культурологія: навчальний посібник // За ред. М.С. Кравець, О.М. Семашко, В.М. Піча та ін. – Режим доступу: http://www.vuzlib.net

  15. Ледяев А. Новый Мировой Порядок. – Режим доступу: www.gumer.info/bogoslov

  16. Маринович М. Уникання апокаліпсису: шанси та ілюзії. – Режим доступу: http://www.lnu.edu.ua

  17. Мень А. Читая апокалипсис. Беседы об Откровении святого Иоанна Богослова. – Режим доступу: http://alexandrmen.libfl.ru

  18. Милеант А. Христианское учение о конце мира и будущей жизни. – Режим доступу: http://www.fatheralexander.org

  19. Оксофордский справочник по эсхатологии // Под ред. Джерри Л. Уоллса. – Режим доступу: http://rodon.org/relig

  20. Осипов А.И. Путь разума в поисках веры. – Режим доступу: http://osipov.vinchi.ru

  21. Роуз С. Будущее России и конец мира. – Режим доступу: http://www.portal-credo.ru

  22. Савчук Н.С. Поліваріантність проблеми есхатології в російській історіософії ХІХ – початку ХХ століття. – Режим доступу: http://www.iai.donetsk.ua

  23. Тонер П. Католическая есхатология / Пер. М. C. Тинклер. – Режим доступу: http://www.mb-soft.com

  24. Уайт Е. События последних дней. – Режим доступу: http://www.knigi-white.narod.ru

  25. Фроловский Г. О событиях последних дней. – Режим доступу: http://www.portal-slovo.ru

  26. Чередниченко О.Т., Рукомеда Р.М. Світовий перерозподіл у нафтовій сфері та його можливі наслідки. – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua



Скачать файл (202 kb.)

Поиск по сайту:  

© gendocs.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации